Міністерство освіти і науки України

ВІІЗ Відкритого Міжнародного університету розвитку людини „Україна“

Полтавський інститут економіки і права

Кафедра правознавства

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: „Господарське право“

на тему: „Поняття і види господарських товариств“

Виконав: студент 5 курсу, 41-12 ПР 08/з групи

юридичного факультету заочної форми навчання

Красій Артур Вячеславович

Науковий керівник: ст. викладач

Молчановська В. М.

ПОЛТАВА 2010

Зміст

Вступ

1. Поняття та ознаки господарських товариств як юридичних осіб

1.1 Права та обов’язки учасників господарських товариств

1.2 Види господарських товариств

2. Порядок утворення і припинення господарських товариств

3. Характеристика видів господарських товариств

3.1 Акціонерне товариство

3.1.1 Майно та майнові права в акціонерному товаристві

3.1.2 Управління акціонерним товариством

3.2 Товариство з обмеженою відповідальністю

3.2.1 Управління товариством з обмеженою відповідальністю

3.3 Товариство з додатковою відповідальністю

3.4 Повне товариство

3.5 Командитне товариство

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми полягає у тому, що вона є однією із важливих тем цивільного права. Господарські товариства, як юридичні особи, є результатом цивільно-правових відносин.

Мета і завдання роботи – розкрити суть господарських товариств, дати повну характеристику кожному виду господарських товариств, розкрити принципи діяльності кожного з них.

Об’єктом дослідження являються різні види господарських товариств, що утворюються з метою одержання прибутку або для задоволення певних суспільних потреб та інтересів.

Предметом дослідження є поняття і види господарських товариств.

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене й однією особою, якщо законом це прямо не заборонено (ч. 2 ст. 83 ЦК України).

Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. До всіх това-риств та установ застосовуються положення ЦК України та інші закони.

Підприємницькі товариства – це товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та подальшого його розподілу між учасниками (ст. 84 ЦК України). Видами підприємницьких товариств є: господарські товариства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, повне та командитне товариства) або виробничі кооперативи.

Непідприємницькі товариства – це товариства, які здійснюють свою діяльність з метою задоволення певних суспільних потреб незалежно від прибутковості.

Отже господарські товариства – це організації, які створюються на основі об’єднання осіб та об’єднання майна. За статтею 1 Закону України „Про господарські товариства“ до господарських товариств належать п’ять самостійних видів товариств: повне, командитне, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, акціонерне товариство. Їх загальною ознакою є статутний капітал, який поділений на частки між учасниками. Учасником вказаних товариств можуть бути як фізичні так і юридичні особи. Між тим кожний вид товариства має свої особливі ознаки.

1. Поняття та ознаки господарських товариств як юридичних осіб

Одним з найпоширеніших видів суб’єктів господарювання є господарські товариства. Їх правовий статус визначається положеннями Глави 8 ЦК „Господарські товариства“, главою 9 ГК, та Законом України від 19 вересня 1991 року „Про господарські товариства“.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ГК господарськими товариствами є підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та (або) громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку [2, с. 20].

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

З наведеного визначення можна сформулювати наступні ознаки.

1. Організаційна єдність.

2. Товариство створюється шляхом об’єднання майна засновників.

3. Учасники товариства беруть участь в діяльності товариства.

4. Наявність відокремленого майна.

5. Товариство створюється з метою отримання прибутку.

Господарські товариства являють собою організоване в єдине ціле об’єднання декількох осіб для ведення господарської діяльності, виготовлення продукції (товарів), виконання робіт, надання послуг, із метою отримання прибутку, тобто належать до господарських організацій корпоративного типу.

Важливою ознакою також є поєднання в них особистих і майнових сил учасників. Майно, внесене учасниками товариства як їхні вклади (паї), належать товариству на праві власності. У той же час частина майна може бути передана товариству його засновниками (учасниками) на праві користування. Наприклад: право користування землею та іншими природними ресурсами, будинками, устаткуванням [2, с. 79].

Речі, що споживаються (гроші, сировина, паливо), мають передаватись учасниками товариству на праві власності, а щодо індивідуально визначених речей (земельні ділянки, будинки, споруди), можливе застосування як права власності, так і права користування, але правовий режим речей, що передаються товариству його засновниками, має бути чітко визначений у договорі – або ці речі передаються у власність, або у користування.

Участь у господарському товаристві є водночас обов’язком і правом його учасників. Майнова участь є обов’язковою, а особиста – правом, а в персональних товариствах (повному та командитному) – обов’язком.

Наступна ознака господарського товариства – наявність відокремленого майна. Відокремленість майна товариства від майна його засновників (учасників) і право власності на це майно дозволяє товариству самостійно вести господарську діяльність і відповідати за її результати.

Основна мета господарських товариств – отримання прибутку, це досягається шляхом промислу – систематичного виконання на професійній основі господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг) не для власних, а для чужих потреб [8, c. 832].

Господарські товариства є юридичними особами. Суб’єкти господарювання – юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи, тобто вони продовжують діяти як суб’єкти права.

Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації. Відповідно до ч. 1, ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців“, державною реєстрацією юридичних та фізичних осіб – підприємців є засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру [6, с. 5].

В Україні облік юридичних осіб здійснюється в декількох реєстрах: Єдиному державному реєстрі, що створюється і ведеться спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації і Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, який ведеться Державним комітетом статистики України.

Зареєструвавши організацію, держава засвідчує, що вона визнала цю організацію, а тому всі учасники цивільних відносин теж повинні визнати цю організацію. Факт державної реєстрації фіксується у спеціальних документах, що видаються реєстраційними органами (сертифікат, свідоцтво). Інформація про зареєстровану організацію включається до спеціального реєстру. Частина інформаційних ресурсів такого реєстру доступна для зацікавлених осіб [6, с. 9].

Господарське товариство може відкривати рахунки в банках, а також укладати договори та інші угоди лише після державної реєстрації. Угоди, укладені засновниками товариства до дня його реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством у порядку, визначеному законом та установчими документами.

Угоди, укладені засновниками до дня реєстрації товариства і в подальшому не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для осіб, які уклали ці угоди.

При державній реєстрації у найменуванні господарських товариств обов'язково має бути зазначений вид товариства: „повне товариство“, „акціонерне товариство“ тощо, для повних та командитних товариств – прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості. Найменування товариства міститься в установчих документах товариства і не може вказувати на належність товариства до відповідних міністерств, відомств і громадських організацій. Місцезнаходження (розташування) товариства повинно бути в Ук-раїні [6, с. 24].

Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді від свого імені.

Зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства.

Товариство зобов'язане у п'ятиденний строк повідомити орган, що провів реєстрацію, про зміни, які сталися в установчих документах, для внесення необхідних змін до державного реєстру.

Як і будь-яка організація, господарське товариство є суб’єктом права власності. Відповідно до ст. 115 ЦК України майно господарського товариства складається з:

• майна, переданого йому учасниками товариства у власність, як вклад до статутного капіталу;

• продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності;

• одержаних доходів;

• іншого майна, набутого на підставах не заборонених законом.

Закріплене за господарським товариством майно створює необхідну базу для його нормальної діяльності [3, с. 125].

Законом передбачена можливість створення господарського товариства однією особою. Це положення не поширюється на повні та командитні товарис-тва. Учасниками господарського товариства можуть бути фізичні або юридичні особи, як резиденти, так і іноземні суб’єкти права.

Законодавство України встановлює обмеження щодо участі певних су-б’єктів у господарських товариствах. Стаття 80 ГК передбачає, що учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб’єкти підприємництва. Також відповідно до ст. 14 Закону України „Про банки та банківську діяльність“ власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан. Цей же закон встановлює обмеження стосовно учасників товариства, зокрема ст. 14 ГК вказує, що учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації [7, с. 186].

Згідно з ЦК України учасники господарського товариства мають права та обов’язки у порядку, встановленому установчими документами товариства.

1.1 Права та обов’язки учасників господарських товариств

Права учасників

1. Брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі.

2. Брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

3. Вийти з товариства.

4. Здійснити відчуження часток у статутному капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві.

5. Одержувати інформацію про діяльність товариства.

Залежно від змісту ці права поділяються на майнові (право брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину) та особисті немайнові права (право брати участь в управлінні товариством). Право на управління товариством реалізується, як шляхом безпосередньої участі в роботі товариства (членство в правлінні, наглядовій раді), так і через представників, які обираються в органи управління товариством [9, с. 325].

Учасник товариства має право одержувати інформацію про діяльність товариства. Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі. Інформація про діяльність товариства міститься у фінансовій звітності, балансі. Реалізувати своє право на інформацію учасник може звернувшись безпосередньо до товариства. Порядок одержання інформації встановлюється в установчих документах, процедура її отримання може бути прописаною у спеціальному положенні, яке затверджується загальними зборами товариства [9, с. 354].

За нормами ЦК учасники мають право вийти з товариства. Вихід учасника з товариства пов’язаний з обов’язком сплатити певну суму коштів чи передати майно. Це може вплинути на фінансовий стан товариства, тому установчими документами може бути встановлений обов’язок для учасників письмово попередити про свій вихід з товариства у визначений строк. Цей строк не може перевищувати одного року [5, с. 420].

Обов’язки:

• додержуватись установчого документа товариства (статуту чи договору) та виконувати рішення загальних зборів;

• виконувати свої зобов’язання перед товариством, у тому числі ті, що пов’язані з майновою участю;

• вносити вклади у розмірі (оплачувати акції) у розмірі, порядку та коштами, що передбачені установчими документами;

• не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Учасники товариства зобов’язані не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства Комерційною таємницею згідно ст. 505 ЦК є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційна інформація – це інформація, яка є корисною і не є загальновідомою суспільству. Вона має дійсну або комерційну цінність, з якої можна отримати прибуток і щодо якої власник вживає заходів для її захисту в усіх сферах життя і діяльності. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру [8, с. 454].

Конфіденційною інформацією є відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

В установчих документах товариства може бути передбачена відповідальність за невиконання чи неналежне виконання учасниками товариства своїх обов’язків.

Згідно ст. 57 ГК установчими документами суб’єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках передбачених законом статут (положення) [2, с. 163].

Відповідно до ст. 82 ГК установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. [7, с. 253].

Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.

Якщо в установчих документах не вказаний строк діяльності господарського товариства, то воно вважається створеним на невизначений строк.

Установчі документи у передбачених законом випадках погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

1.2 Види господарських товариств

Види господарських товариств названі у ч. 1, ст. 80 ГК України, до господарських товариств належать:

• акціонерні товариства;

• товариства з обмеженою відповідальністю;

• товариства з додатковою відповідальністю;

• повні товариства;

• командитні товариства [2, с. 211].

2. Порядок утворення і припинення господарських товариств

Засновниками та учасниками акціонерного товариства є фізичні та юридичні особи.

Громадяни України можуть бути засновниками та учасниками акціонерних товариств крім випадків, передбачених законодавчими актами України, тобто, якщо вони не мають обмежень підприємницької правосуб'єктності. Також засновниками та учасниками акціонерних товариств можуть бути особи без громадянства. Іноземні юридичні особи, міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками товариств нарівні з українськими юридичними особами [10, с. 103].

Засновниками вважаються особи, які виконують дії, пов’язані із заснуванням акціонерного товариства. Тобто засновниками товариства є особи, які заінтересовані у створенні і подальшій діяльності товариства, і готові заради цього покласти на себе певні обов’язки із заснування товариства. Основна особливість правового статусу засновників полягає в тому, що вони несуть відповідальність як перед тими, хто підписався на акції, так і перед третіми особами за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації товариства.

Учасники – це особи, які виконують обов'язки підписчиків на акції перед товариством засновників та акціонерів перед акціонерним товариством. На відміну від засновників, учасники АТ погоджуються зробити внесок до статутного фонду товариства, що створюється, але не бажають брати на себе будь-яких обов’язків із його створення. Вони купують акції при створенні АТ на підставі договору з його засновниками, а при додатковому випуску акцій у зв’язку із збільшенням статутного фонду – з товариством [11, с. 267].

Створення акціонерного товариства покладається на засновників. Засновники роблять повідомлення в засобах масової інформації про намір створення акціонерного товариства. В ньому вказується: найменування акціонерного товариства, мета створення і діяльності, розмір статутного фонду, кількість, номінальна вартість і види акцій, що випускаються, склад засновників та інші відомості.

Процес створення акціонерного товариства передбачає ряд послідовних стадій:

Перша стадія передбачає заснування фізичними або юридичними особами простого товариства для створення акціонерного товариства. Це суб'єкт права, який не має прав юридичної особи. Товариство виникає і діє у формі договору про сумісну діяльність щодо створення акціонерного товариства. Договір укладають засновники товариства в письмовій формі. Якщо товариство створюється фізичною особою, то договір підлягає нотаріальному посвідченню. Змістом договору є розподіл функцій сторін щодо заснування акціонерного товариства, тому в ньому обов'язково визначаються склад засновників, порядок і строки здійснення ними відповідних засновницьких процедур, обсяги відповідальності кожного засновника перед платниками на акції і третіми особами. У договорі зазначається кількість акцій, яку купує кожний засновник (відповідно до закону засновники в будь-якому випадку зобов'язані бути держателями акцій на суму не менше 25% статутного фонду строком не менше двох років). У цьому разі відповідальність засновника визначається пропорційно кількості його акцій. [11, с. 299].

Другою стадією є реєстрація випуску цінних паперів (акцій) та інформації про їх емісію і опублікування засновниками акціонерного товариства (емітентами) відповідно до вимог чинного законодавства інформації про випуск акцій. Зміст та порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. [11, с. 315].

Певні особливості має ця стадія у разі створення відкритих акціонерних товариств, у процесі корпоратизації та приватизації, що відображені в Положенні про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств, створених із державних підприємств у процесі приватизації та корпоратизації, затвердженому рішенням ДКЦПФР від 14 квітня 2000 р. № 39. Відповідно до пункту 2 цього Положення при випуску акцій у зв'язку зі створенням відкритого акціонерного товариства із державних підприємств у процесі приватизації та корпоратизації відкритий продаж акцій не здійснюється, інформація про випуск акцій обов'язковій реєстрації та публікації не піддягає [11, с. 326].

Третьою стадією є відкрита підписка на акції, яка організовується засновниками. Ця стадія передбачає здійснення ряду юридичних дій, зміст яких визначено ст. 30 Закону України „Про господарські товариства“.

Строк відкритої підписки на акції не може перевищувати 6 місяців. Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок засновників не менше 10% вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості акцій. Засновники роблять повідомлення у засобах масової інформації інформацію про випуск акцій [5, с. 89].

Після закінчення вказаного у повідомленні строку підписка припиняється. Якщо до того часу не вдалося покрити підпискою 60% акцій, акціонерне товариство вважається не заснованим. Особам, які підписалися на акції, повертаються внесені ними суми або інше майно не пізніше ніж через 30 днів. За невиконання цього зобов'язання засновники несуть солідарну відповідальність.

Четвертою стадією є установчі збори, які повинні провести засновники не пізніше двох місяців з моменту закінчення підписки на акції. Пропуск строку може призвести до нестворення товариства, і особа, яка підписалася на акції, має право після цього строку вимагати повернення сплаченої нею частини вартості акцій [5, с. 93].

Установчі збори – це орган, до компетенції якого входить створення товариства. Установчі збори акціонерного товариства визнаються правомочними, якщо в них беруть участь особи, які підписалися більш як на 60% акцій, на які проведено підписку.

Якщо через відсутність кворуму установчі збори не відбулися, протягом двох тижнів скликаються повторні збори, але знову ж таки для заснування товариства і на них має бути кворум. Якщо і при повторному скликанні установчих зборів не буде забезпечено кворуму, акціонерне товариство вважається таким, що не відбулося [9, с. 241].

Правомочні установчі збори здійснюють юридичні акти щодо створення товариства шляхом голосування за принципом: одна акція – один голос. Це такі дії, як прийняття рішення про створення акціонерного товариства; затвердження статуту товариства; обрання ради акціонерного товариства (спостережної ради), виконавчого (правління) та контролюючого (ревізійна комісія) органів; прийняття рішення про створення дочірніх підприємств, філій, представництв. Рішення з цих питань, а також щодо надання пільг засновникам за рахунок акціонерного товариства повинні бути прийняті кваліфікованою (3/4) більшістю голосів.

Установчі збори вирішують також інші питання, пов'язані із засновництвом [9, с. 280, 286].

П'ятою стадією заснування є державна реєстрація акціонерного товариства, яка здійснюється за процедурою, встановленою для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.

Державною реєстрацією вважається засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб – підприємців. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи – підприємця [14].

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім загальних відомостей, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному (складеному) капіталі. Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному (складеному) капіталі, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами [12, с. 277].

Товариство з обмеженою відповідальністю має статутний фонд, поділений на частки. Ці частки є відображенням вкладів, що їх вносять учасники при створенні товариства з обмеженою відповідальністю. Відповідно до статутного фонду визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів [12, с. 361].

Згідно ч. 2 ст. 144 ЦК не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов’язку внесення вкладу до статутного фонду товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.

Статутний (складений) капітал товариства з обмеженою відповідальністю, повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного (складеного) капіталу не менше 50% вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного (складеного) капіталу грошей підтверджується документами, виданими банківською установою [8, с. 155, 156].

Товариство з додатковою відповідальністю – об'єднання (товариство), створене за згодою юридичними особами чи громадянами (фізичними особами) шляхом об'єднання їхнього майна з метою здійснення господарської діяльності, статутний фонд якого розділений на частки визначених установчими документами розмірів, а в статуті передбачена конкретна майнова відповідальність учасників при недостатності засобів товариства. У цьому випадку учасники товариства відповідають по його зобов'язаннях у межах, визначених статутом пропорційно їх часткам. При недостатності майна одного чи декількох учасників товариства для забезпечення належної з них частки додаткової відповідальності по відсутній сумі її несуть інші члени товариства пропорційно їхнім часткам у майні. ТДВ вправі зменшити чи збільшити за згодою кредиторів при відсутності заперечень учасників розмір додаткової відповідальності. При її збільшенні учасники надають документи, що підтверджують їхню можливість забезпечити відповідальність у новому розмірі. Повне товариство – його учасники здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства в цілому і несуть необмежену відповідальність по загальних боргах. У випадку недостатності майна товариства, його учасники несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях усім майном, що їм належить [13, с. 224-228].

Правовий статус, аналогічний статусу товариства з обмеженою відповідальністю, має товариство з додатковою відповідальністю (ТзДВ). Відносно нього застосовуються практично всі норми, що регулюють діяльність товариства з обмеженою відповідальністю. Особливість його (і головна відмінність від ТзОВ) полягає в характері відповідальності учасників щодо зобов’язань товариства. Якщо учасники ТзОВ не відповідають за зобов’язаннями товариства, то в ТзДВ учасники несуть субсидіарну (додаткову) відповідальність за боргами товариства своїм особистим майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного з них. Відповідальність учасників має субсидіарний характер – вона настає тільки у випадку недостатності майна товариства для задоволення вимог кредиторів. Граничний розмір відповідальності (двох-, трьох-, п’ятикратна тощо), а також її характер (часткова або солідарна) передбачається самими учасниками в установчих документах. Товариство з додатковою відповідальністю створюється в тих випадках, коли розміри капіталу, необхідного для початку діяльності товариства і його нормального функціонування, значно менші, ніж для забезпечення інтересів кредиторів цього товариства. Багато важливих питань щодо взаємовідносин і відповідальності учасників ТзДВ не врегульовано законодавством, тому в установчих документах доцільно закріпити такі положення: у випадку банкротства одного з учасників його відповідальність за борги товариства розподіляється між іншими учасниками; учасник, що вибув, впродовж 1 року з дня вибуття несе передбачену статутом відповідальність за всіма зобов’язаннями товариства, що виникли до його вибуття зі складу товариства; кожний учасник, що вступає в товариство, несе відповідальність також за всіма зобов’язаннями товариства, що виникли до його вступу.

Повне товариство створюється та діє на підставі засновницького договору Цей договір підписується всіма його учасниками. Засновницький договір повного товариства крім загальних відомостей обов’язково має містити відомості що стосуються: найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреси, визначення зобов’язання учасників товариства, порядку їхньої загальної діяльності по створенню товариства, умов передачі товариству майна учасників, мети створення товариства, також визначаються майно, що передається товариству, розмір та склад складеного капіталу, розмір та порядок зміни частки кожного з учасників у складеному капіталі, склад та строки внесення учасниками своїх внесків для формування часток у складеному капіталі [11, с. 264].

Установчий договір повинен містити всі необхідні положення про формування й використання складеного капіталу товариства, повинен регулювати відносини учасників при їх участі в спільних справах товариства, наслідки виходу чи виключення учасника товариства, порядок припинення товариства.

Договір про створення повного товариства повинен бути обов’язково укладений у письмовому вигляді і підписаний всіма учасниками, а також нотаріально посвідчений. Нотаріальна форма установчого договору гарантує законність і гласність зареєстрованих відносин учасників.

Повне товариство набуває права юридичної особи з моменту його державної реєстрації і внесення в Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України [11, с. 317].

Командитне товариство створюється та діє на підставі засновницького договору. Договір підписується всіма повними учасниками товариства. Засновницький договір про командитне товариство, повинен включати розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства. В засновницькому договорі стосовно вкладників вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у командитному товаристві залишився один повний учасник, засновницький договір переоформлюється в одноособову заяву, підписану повним учасником. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка містить усі відомості, встановлені для командитного товариства.

Учасниками командитного товариства є повні учасники та вкладники [10, [с. 186, 188].

Припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства. Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. Реорганізація товариства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватися також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством.

При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов'язків товариства переходить до його правонаступників [16, с. 25].

Товариство ліквідується:

а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;

б) за рішенням вищого органу товариства;

в) на підставі рішення суду або арбітражного суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства;

г) на підставі рішення арбітражного суду в порядку, встановленому Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом“: під банкрутством розуміється пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності – задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом;

д) з інших підстав, передбачених установчими документами.

Ліквідація товариства провадиться призначеною ним ліквідаційною комісією, а у випадках банкрутства та припинення діяльності товариства за рішенням суду або арбітражного суду – ліквідаційною комісією, що призначається цими органами [15, с. 43-44].

Грошові кошти, що належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками товариства у порядку і на умовах, передбачених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом“ та установчими документами, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію.

Майно, передане товариству учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди [15, с. 237].

Командитне товариство ліквідується при вибутті усіх вкладників. Повні учасники мають право у разі вибуття всіх вкладників перетворити командитне товариство у повне товариство. У цьому випадку, як і у разі ліквідації товариства, необхідно внести відповідні зміни до засновницького договору і державного реєстру.

Наявні у командитного товариства грошові кошти, включаючи і виручку від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці найманих працівників товариства і виконання обов'язків перед банками, бюджетом, іншими кредиторами у першу чергу розподіляються між вкладниками для повернення їм їх вкладів, а потім між учасниками з повною відповідальністю у порядку встановленому засновницьким договором. У разі недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їх вкладів наявні кошти розподіляються між вкладниками відповідно до їх долі у майні товариства.

Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. У разі ліквідації підприємства здійснюється капіталізація почасових платежів, належних з цього підприємства у зв'язку із заподіянням каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я або із смертю громадянина.

У разі ліквідації підприємства вклад члена трудового колективу видається йому в грошовій формі або цінними паперами після задоволення претензій кредиторів.

Ліквідація товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру [16, с. 344].

3. Характеристика видів господарських товариств

3.1 Акціонерне товариство

Акціонерне товариство – це так зване товариство капіталів.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах вартості належних їм акцій [4, с. 3].

З цього визначення випливають особливості акціонерного товариства. По -перше, статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та юридичним особам. Мінімальний розмір статутного фонду акціонерного товариства (АТ) встановлено у розмірі, не менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства [9, с. 164-169].

По-друге АТ має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій АТ є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов’язується своєчасно виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску та продажу акцій акціонерні товариства формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно.

По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів.

По-четверте, особливою ознакою АТ є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають, а точніше несуть ризик збитків, за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За цією ознакою відповідальності акціонерів АТ належить до товариств з обмеженою відповідальністю [9, с. 169-172].

Юридичний статус акціонерного товариства характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення господарських об'єднань (участі в існуючих об'єднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізовувати інші права власника дочірнього підприємства.

Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку і товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в Торгово-промисловій палаті України [5, с. 42].

За способом функціонування акцій акціонерні товариства поділяються на відкриті (ВАТ) та закриті (ЗАТ) акціонерні товариства.

Акції ВАТ можуть розповсюджуватись шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого АТ можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. Разом з тим перше розміщення акцій ВАТ є виключно закритим (приватним) серед засновників.

Акції ЗАТ розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватись шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери ЗАТ мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства [5, с. 51-53].

3.1.1 Майно та майнові права в акціонерному товаристві

Акціонерне товариство як суб'єкт права власності характеризується складною майновою та фінансовою структурою. Майнова і фінансова структура акціонерного товариства становить собою врегульовані правом відносини щодо об'єднання вкладів засновників та учасників у статутний фонд товариства як колективну власність акціонерів, щодо випуску та обігу акцій, щодо розподілу майна у фонди товариства та виплати дивідендів на акції.

Під майном розуміють всі активи і пасиви товариства. За ознакою функціонального призначення окремих видів майна це: основні фонди, оборотні кошти, інші матеріальні цінності товариства. Майно товариства юридичне відособлене від майна власників товариства, тобто акціонерів. Це майно є власністю саме товариства як юридичної особи. Товариство в статусі суб'єкта права володіє, користується і розпоряджається майном товариства, відособлення якого здійснюється на праві колективної власності [17, с. 175-179].

Формою, яка відображає майновий стан товариства, є його самостійний бухгалтерський баланс. Грошові кошти товариства відображені на його поточному та інших рахунках в установах банків.

Товариство визнається власником, майна, яке засновники та учасники згідно з установчим договором передають йому у власність. Це майно називається вкладами засновників та учасників. Вклади – це фіксовані частки майнової участі цих осіб у статутному фонді товариства, вартість яких у грошовому виразі визначається вартістю акцій, на які поділено статутний фонд.

Загальний розмір статутного фонду, а також номінальна вартість та кількість акцій визначаються засновниками відповідно до мети, предмета діяльності, мінімального легального розміру статутного фонду акціонерних товариств. Засновники визначають в установчих документах і види вкладів до статутного фонду. В акціонерному товаристві це може бути майно в прямому розумінні (будинки, споруди, устаткування, машини, інші матеріальні цінності), грошові кошти в національній та іноземній валюті. Акції оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства, також в іноземній валюті або шляхом передачі майна [17, с. 228].

Вклади у статутний фонд акціонерного товариства в натуральній та нематеріальній формах підлягають оцінці в гривнях (отже, і в акціях).

За загальним правилом, порядок оцінки вкладів визначається установчими документами товариства, якщо інше не передбачено законодавством України. Оцінку вкладів у статутний фонд акціонерного товариства, внесених у натуральній формі, затверджують установчі збори товариства.

Сума випуску акцій товариства, яке створюється на базі державного підприємства, повинна відповідати сумі статутного фонду підприємства

Крім вкладів, товариство виступає власником і іншого майна, яке на відміну від статутного фонду називається власним капіталом товариства. Це виготовлена в процесі господарювання продукція, доходи від продажу облігацій, інших цінних паперів. Це також кредити банків, інвестиції під державні контракти, надходження від продажу акцій, що належать державі, пожертвувань тощо [17, с. 260].

Фонди акціонерного товариства – це передбачені нормами права види або частини майна товариства відповідно до їхнього цільового призначення. Кожен фонд має певний правовий режим.

Статутний фонд. Відповідно до Закону України „Про господарські товариства“, статутний фонд акціонерного товариства можна визначити як колективну власність акціонерів у майні товариства, яка засвідчує його майнову правоздатність як суб'єкта права.

Статутний фонд є однією з майнових гарантій стабільності товариства як ділового партнера. Встановлено мінімальний розмір статутного фонду акціонерного товариства як суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства. Статутний фонд акціонерного товариства поділений на визначену установчими документами кількість акцій рівної номінальної вартості [17, с. 281-284].

Збільшення статутного фонду можливе лише за умови повної оплати акціонерами усіх раніше випущених акцій. Збільшується він у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, зокрема, шляхом випуску нових акцій і реалізації їх за рахунок додаткових грошових, матеріальних або інших внесків акціонерів. Це так звана додаткова підписка на акції. Вона здійснюється у тому ж порядку, що і випуск акцій. Акціонери користуються переважним правом на придбання акцій додаткового випуску перед іншими особами. Збільшення статутного фонду можна здійснювати також завдяки збільшенню номінальної вартості вже випущених акцій, а також шляхом обміну облігацій на акції. Прийняття рішення про збільшення статутного фонду належить до компетенції загальних зборів (статутом товариства може бути передбачено збільшення статутного фонду не більше ніж на 1/3 за рішенням правління товариства). У голосуванні про затвердження результатів підписки на додатково випущені акції беруть участь особи, які підписалися на ці акції.

Збільшення статутного фонду – це зміна статуту, тому це питання вирішують спеціальні загальні збори.

Зменшення статутного фонду можливе шляхом зменшення номінальної вартості випущених акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій. Зменшення статутного фонду неможливе за наявності заперечень кредиторів. Рішення про зменшення статутного фонду приймається в такому ж порядку, як і про збільшення.

Рішення товариства про зміну статутного фонду впливає на майнові інтереси акціонерів, тому діє правило: товариство зобов'язане відшкодувати власнику акцій збитки у зв'язку зі зміною статутного фонду. Порядок відшкодування збитків повинні визначати загальні збори з питань зміни статутного фонду. Спори щодо відшкодування цих збитків вирішуються судом або арбітражним судом [17, с. 301].

Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації.

Для покриття витрат, пов'язаних з відшкодуванням збитків, позаплановими видатками товариства, останнє створює резервний фонд. Це фонд визначеного законодавством розміру, він має бути не менше 25% статутного фонду товариства. Формується резервний фонд за рахунок чистого прибутку шляхом щорічного відрахування 5% прибутку до отримання необхідної суми. Кошти фонду зараховуються на спеціальний рахунок в установі банку. Рішення про використання фонду приймає вищий орган управління товариства. Резервний фонд має цільове призначення, тому його кошти на інші цілі не використовуються.

Обов'язковим фондом у товаристві є також фонд сплати дивідендів. Це майновий фонд, який теж формується з чистого прибутку товариства.

Інші фонди створюються, якщо це передбачено статутом товариства (наприклад, житловий фонд, валютний фонд, страховий фонд тощо) [9, с. 174].

Майнові права в акціонерному товаристві:

Купуючи акцію, акціонер відчужує своє майно до статутного фонду товариства. За це майно акціонер одержує специфічне право – право участі в акціонерному товаристві.

Право участі в акціонерному товаристві за змістом є комплексним. До нього входять як майнові права та обов'язки акціонера, так і членські (управлінські) права та обов'язки.

Майнові права акціонера:

• брати участь у розподілі прибутків товариства;

• отримувати частку прибутку товариства у вигляді дивідендів;

• отримувати частку вартості майна товариства у разі його ліквідації. Ця частка має бути пропорційною вартості акцій, які належать акціонеру;

• розпоряджатися акціями: продавати, передавати, відчужувати іншим способом у порядку, визначеному чинним законодавством та статутом товариства;

• заповідати акції у спадщину;

• купувати додатково випущені акції товариства. Акціонер несе майнові обов'язки стосовно товариства. Він зобов'язаний оплачувати основні та додаткові акції у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами товариства [12, с. 141].

Акціонер зобов'язаний сплатити повну вартість акцій у строки, визначені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації товариства. У разі несплати в установлений строк, акціонер сплачує за час прострочення 10% річних від суми простроченого платежу, якщо статут товариства не передбачає іншої санкції. При несплаті платежів по акціях протягом трьох місяців після встановленого строку платежу товариство має право реалізувати ці акції в порядку, передбаченому статутом.

Акціонери несуть ризик відповідальності за зобов'язаннями товариства в межах належних їм акцій [13, с. 256].

До членських (управлінських) та інших прав і обов'язків акціонерів належать такі права та обов'язки:

• входити у товариство і виходити з нього;

• брати участь у загальних зборах акціонерів;

• обирати і бути обраними до органів товариства: спостережної ради, правління, ревізійної комісії;

• брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному статутом товариства і законодавством;

• отримувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу акціонера товариство зобов'язане надавати йому річні баланси, звіти, протоколи зборів.

Обов’язки акціонерів:

– додержуватись установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;

– не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства, виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством та установчими документами;

– зобов'язаний оплатити повну вартість акцій у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше 1 року після реєстрації акціонерного товариства. [13, с. 267-269].

3.1.2 Управління акціонерним товариством

Згідно з Цивільним кодексом України, ст. 159 вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів.

У загальних зборах мають право брати участь усі акціонери, незалежно від кількості та виду акцій, власниками яких вони є. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами.

Акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів. Виконавчим органом акціонерного товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним договору. Цей реєстр підписується головою та секретарем зборів.

Реєстрація акціонерів – власників акцій на пред'явника здійснюється на підставі пред'явлення ними цих акцій (сертифікатів акцій) або виписок з рахунку у цінних паперах. Право участі у загальних з борах акціонерів мають особи, які є власниками акцій на день проведенная загальних зборів (крім випадку проведення установчих зборів) [8, с. 423-426].

Передача акціонером своїх повноважень іншій особі здійснюється відповідно до законодавства. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів може бути посвідчена реєстратором або правлінням акціонерного товариства.

Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10% голосів, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку можуть призначати своїх представників для контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах, про що вони до початку реєстрації письмово повідомляють виконавчий орган акціонерного товариства [8, с. 476-478].

До компетенції загальних зборів належить:

а) визначення основних напрямів діяльності акціонерного;

товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

б) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу;

в) обрання і відкликання членів наглядової ради;

г) утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства;

д) затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків;

е) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

є) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства;

ж) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;

з) вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним;

и) визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

і) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;

ї) прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;

й) прийняття рішення про обрання уповноваженої особи акціонерів для представлення інтересів акціонерів у випадках, передбачених законом [8, с. 520-522].

Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, з таких питань:

а) зміна статуту товариства;

б) прийняття рішення про припинення діяльності товариства [15, с. 215].

З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60% голосів.

Протокол загальних зборів акціонерів підписується головою і секретарем зборів і не пізніш як через три робочих дні після закінчення зборів передається виконавчому органу акціонерного товариства.

Виконавчим органом АТ, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління.

Це орган, підзвітний загальним зборам. Збори визначають персональний склад правління, стратегію його діяльності. Оперативне управління товариством передбачає, що правління вирішує усі питання діяльності товариства, в тому числі делеговані зборами, крім питань, що належать до виключної компетенції зборів (внесення змін до статуту товариства; затвердження річних звітів діяльності товариства, звітів і висновків ревізійної комісії; створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їхніх статутів та положень; прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу).

Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається відповідно до статуту товариства. Голова правління акціонерного товариства має право без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Статутом може бути надано право представництва без довіреності і членам правління. Голова правління організовує ведення протоколів засідання правління. Книга протоколів повинна бути в будь-який час надана акціонерам. На їхню вимогу видаються засвідчені витяги з книги протоколів [15, с. 236].

В акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися наглядова рада акціонерного товариства, яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність виконавчого органу.

У роботі наглядової ради акціонерного товариства з правом дорадчого голосу беруть участь представники профспілкового органу або іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу. В акціонерному товаристві, яке налічує понад 50 акціонерів, створення наглядової ради акціонерного товариства обов'язкове.

Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду акціонерного товариства (спостережну раду) може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів. Питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної компетенції ради акціонерного товариства (спостережної ради), не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства [16, с. 577-579].

Члени наглядової ради АТ не можуть бути членами його виконавчого органу. До наглядової ради входять: представники засновника, акціонерів (крім членів правління), уповноважені представники обслуговуючих банківських установ, представники трудових колективів, органів приватизації.

Щодо інших суб'єктів (без участі держави) визначення складу спостережної ради належить до компетенції самих товариств. Якщо товариство віднесено до категорії монополістів, до спостережної ради може входити представник антимонопольного комітету [16, с. 601].

Функції спостережної ради поділяються на контрольні у сфері управління та контрольні у сфері господарської діяльності товариства. У першій сфері рада затверджує голову правління, за його поданням – членів правління, аналізує дії правління щодо управління товариством. У другій сфері рада розглядає та аналізує звіти правління, ревізійної комісії товариства; аналізує дії правління щодо реалізації інвестиційної, технологічної та цінової політики, додержання товариством номенклатури товару; є ініціатором позачергових ревізій та аудиторських перевірок господарських і фінансових результатів роботи товариства; погоджує операції товариства щодо розпорядження майном на визначену статутом суму; вносить засновнику і зборам пропозиції з питань діяльності товариства. Рада не має права втручатися в оперативні дії товариства.

Для виконання контрольних функцій рада наділена правом отримувати інформацію про діяльність товариства; заслуховувати звіти правління та посадових осіб з окремих питань їхньої діяльності; припиняти повноваження тих членів правління, яких затверджує; залучати до аналізу окремих питань експертів [16, с. 631-632].

Формою роботи ради є засідання (правомочні за наявності на них 2/3 членів ради), на яких приймаються рішення більшістю голосів (вирішальним при рівності є голос голови). Засідання проводяться щоквартально. Позачергові засідання ради можуть бути скликані на вимогу голови ради, правління та третини членів ради. У межах повноважень члени ради як посадові особи товариства несуть відповідальність за дотримання інтересів держави, акціонерів. Рада підзвітна засновникові (у процесі корпоратизації) і зборам. Вона подає їм річний звіт про свою роботу. При визнанні цими органами роботи ради незадовільною вони подають комісії пропозиції про зміни у складі ради. Утримується рада за рахунок товариства.

Як зазначалося, контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного товариства здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів. Членами ревізійної комісії не можуть бути члени правління, ради акціонерного товариства (спостережної ради) та інші посадові особи. Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затверджуються загальними зборами акціонерів згідно зі статутом товариства [7, с. 334].

Перевірки фінансово-господарської діяльності правління проводяться ревізійною комісією за дорученням загальних зборів, ради акціонерного товариства (спостережної ради), з її власної ініціативи або на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності більше 10% голосів. Ревізійній комісії акціонерного товариства повинні бути подані всі матеріали, бухгалтерські або інші документи та особисті пояснення службових осіб на її вимогу.

Ревізійна комісія доповідає про результати проведених нею перевірок загальним зборам акціонерного товариства або раді акціонерного товариства (наглядовій раді). Члени ревізійної комісії мають право брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях правління. Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії загальні збори акціонерів не мають права затверджувати баланс.

Ревізійна комісія зобов'язана вимагати позачергове скликання загальних зборів акціонерів у разі виникнення загрози суттєвим інтересам акціонерного товариства або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами [13, с. 431-433].

3.2 Товариство з обмеженою відповідальністю

Товариством з обмеженою відповідальністю є товариство, що має статутний фонд поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном.

Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства.

Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинне оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.

Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства [17, с. 71].

Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення про це в порядку, встановленому статутом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі.

Товариство з обмеженою відповідальністю несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном, відповідно його учасники не відповідають за його зобов’язаннями і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів В цьому виявляється характерна ознака товариства та його учасників, яка полягає не в обмеженні відповідальності товариства як суб’єкта господарювання певними сумами коштів або майна, а саме в обмеженні відповідальності учасників товариства розміром вкладів, що були ними внесені [17, с. 77-78].

Згідно ч. 2, ст. 140 ЦК України учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями у межах вартості частини вкладу кожного з учасників.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки учасника, який її відступив, пропорційно їхнім часткам у статутному фонді товариства, або в іншому, погодженому між ними, розмірі.

У разі передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов'язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково.

Частка учасника товариства (після повного внесення ним вкладу) може бути придбана самим товариством, яке протягом одного року зобов'язане передати її іншим учасникам або третім особам [3, с. 287-289].

При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу.

Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

При реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв'язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства.

При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного (складеного) капіталу товариства підлягає зменшенню [3, с. 299-301].

3.2.1 Управління товариством з обмеженою відповідальністю

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників, що складаються з учасників або призначених ними представників. До компетенції зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:

1. визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

2. внесення змін до статуту товариства;

3. обрання та відкликання членів виконавчого органу і ревізійної комісії;

4. затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку;

5) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їхніх статутів і положень;

6. діяльності посадових осіб товариства;

7. затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення його організаційної структури;

8. встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

9. вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

10. виключення учасника з товариства;

1. визначення умов оплати праці посадових осіб товариства;

2. затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;

3. прийняття рішення про припинення діяльності товариства [13, с. 325-329].

Статутом товариства до компетенції зборів учасників можуть бути віднесені й інші питання.

Загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60% голосів.

Брати участь у зборах з правом дорадчого голосу можуть члени виконавчих органів, які не є учасниками товариства. Учасники зборів, які беруть участь у зборах, реєструються з зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Цей перелік підписується головою та секретарем зборів.

Будь-хто з учасників товариства з обмеженою відповідальністю вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів [13, с. 401,404].

У випадках, передбачених установчими документами або затвердженими товариством правилами процедури, допускається прийняття рішення методом опиитування. У цьому разі проект рішення або питання для голосування надсилається учасникам, які повинні у письмовій формі сповістити щодо нього свою думку. Протягом 10 днів з моменту одержання повідомлення від останнього учасника голосування всі вони повинні бути проінформовані головою про прйняте рішення.

Голова зборів товариства організує ведення протоколу. Книга протоколів має бути у будь-який час надана учасникам товариства. На їх вимогу повинні видаватися засвідчені витяги з книги протоколів. Загальні збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами [7, с. 410-413].

Позачергові загальні збори учасників скликаються головою товариства при наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного (складеного) капіталу. Загальні збори учасників товариства повинні скликатися також на вимогу виконавчого органу.

Учасники товариства, що володіють у сукупності більш як 20% голосів, мають право вимагати скликання позачергових загальних зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства. Якщо протягом 25 днів голова товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати загальні збори учасників.

Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів [7, с. 426-427].

Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється.

Виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами [7, с. 431, 435].

Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом. Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою загальних зборів учасників товариства Контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, що утворюється загальними зборами учасників товариства з їх числа, в кількості, передбаченій установчими документами, але не менше 3 осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії [7, с. 440].

Перевірка діяльності дирекції (директора) товариства проводиться ревізійною комісією за дорученням зборів, з власної ініціативи або на вимогу учасників товариства. Ревізійна комісія вправі вимагати від посадових осіб товариства подання їй усіх необхідних матеріалів, бухгалтерських чи інших документів та особистих пояснень. Ревізійна комісія доповідає результати проведених нею перевірок вищому органу товариства. Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії загальні збори учасників товариства не мають права затверджувати баланс товариства.

Ревізійна комісія має право ставити питання про скликання позачергових загальних зборів учасників, якщо виникла загроза суттєвим інтересам товариства або виявлено зловживання посадовими особами товариства. Учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50% загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере [5, с. 46, 48].

3.3 Товариство з додатковою відповідальністю

Згідно ст. 80 ГК України, товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариства, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників. У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов’язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

Статутний фонд товариства з додатковою відповідальністю поділений на частки визначених установчими документами Мінімальний його розмір становить 100 мінімальних заробітних плат.

Товариство з додатковою відповідальністю несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном [2, с. 72].

У разі недостатності майна учасники товариства з додатковою відповідальністю несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників

На відміну від товариства з обмеженою відповідальністю, відповідальність учасників товариства з додатковою відповідальністю не обмежується лише сумою внесків до статутного фонду. Додаткова відповідальність у вигляді стягнення належного учасникам майна настає в обсязі, кратному розміру внеску кожного учасника.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах [2, с. 75-77].

3.4 Повне товариство

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників, кожний учасник товариства має один голос.

Учасник повного товариства має право знайомитись з його документацією щодо ведення справ товариства, навіть якщо він не вповноважений на ведення справ від імені товариства Відмова від цього права чи його обмеження є нікчемною.

Учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно [10, с. 189].

У разі спільного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам товариства, інші учасники можуть вчиняти право чини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким доручено ведення справ товариства.

У відносинах з третіми особами повне товариство не може посилатись на положення засновницького договору, які обмежують повноваження учасників товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства. Встановлені різні можливості, які можуть використовувати учасники у веденні справ товариства. Традиційно, це ведення справ товариства будь-яким його учасником. Порядок ведення справ наступний:

• загальне ведення справ, що припускає узгодження думок всіх учасників при вирішенні всіх чи деяких питань;

• покладання функції прийняття рішень по всіх питаннях діяльності товариства, на одного або декількох учасників [10, с. 205].

У такому випадку інші учасники для укладання угод від імені товариства повинні одержати доручення від учасника чи учасників, яким установчим договором доручено ведення спільних справ. При цьому при укладенні угод контрагентам досить впевнитись, що вони мають справу з одним з учасників повного товариства.

Крім визначених форм ведення справ повного товариства установчим договором можуть бути передбачені інші форми ведення справ:

– спільно всіма учасниками повного товариства – що означає, що правом першого підпису на документах, які стосуються господарської діяльності повного товариства, володіють всі його учасники, причому документ набуває чинності тільки у випадку наявності згоди всіх інших учасників повного товариства;

– окремими учасниками – означає виникнення аналогії керування в повному товаристві з керуванням у більш традиційних акціонерних та товариствах з обмеженою відповідальністю, де керування здійснюється директором чи правлінням учасників, якому довірене ведення справ повного товариства, фактично стає виконавчим органом товариства. Інші учасники мають право виступати і діяти від імені повного товариства тільки при наявності в них доручення, виданого всіма учасниками повного товариства [10, с. 225].

Учасник повного товариства, що діяв у спільних інтересах, але немає на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв’язку з його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати.

Учасники, що не приймають участі у веденні справ товариства, мають право в судовому порядку вимагати припинення повноважень, наданих одному або декільком учасникам для ведення справ товариства, якщо останні припустили грубе порушення своїх обов’язків відносно товариства й не діють у його інтересах, не здатні до розумного ведення справ або при наявності інших серйозних підстав.

Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі. Позбавлення учасника повного товариства права на участь у розподілі прибутку чи збитків не допускається.

Особливістю повного товариства є солідарна та необмежена відповідальність по зобов’язаннях повного товариства всіх учасників. Відповідальність у повному товаристві має як солідарний, так і субсидіарний характер [10, с. 231].

Солідарність відповідальності учасників означає, що кредитор повного товариства має право за своїм розсудом вимагати виконання зобов’язання товариства в частині, що не охоплюється складеним капіталом товариства, як від усіх учасників спільно, так і від кожного з них окремо, при тому як цілком, так і в частині зобов’язання.

Субсидіарність відповідальності припускає право кредитора вимагати від учасників повного товариства виконання зобов’язань повного товариства тільки в частині, яка не покрита розміром складеного капіталу повного товариства.

Необмежена відповідальність учасників товариства, означає їх відповідальність усім своїм майном по зобов’язаннях товариства. Ця обставина пояснює те, що одна особа не може бути учасником більш ніж одного повного товариства [11, с. 288].

Відповідальність учасників повного товариства за його зобов’язаннями здійснюється ними солідарно усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення Якщо учасник, якому була пред’явлена вимога кредитора, не може задовольнити її в повному обсязі, то кредитор вправі звернутись із цією вимогою до будь-кого іншого з учасників повного товариства або до всіх разом. Солідарність зобов’язання зберігається до повного задоволення вимог кредитора товариства.

Учасник повного товариства, що вибув з нього, відповідає за зобов’язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишились, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.

Якщо одним учасником товариства солідарне зобов’язання виконане в повному обсязі, то інші учасники звільняються від зобов’язання перед кредитором повного товариства, але у них з’являється зобов’язання перед учасником, що виконав вимоги кредитора. Учасник товариства, який сплатив повністю борги товариства, має право звернутись з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капіталі товариства [11, с. 333].

Учасник повного товариства, що було створено на невизначений строк, може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніш як за 3 місяці.

Вихід із товариства, що було створено на визначений строк, допускається лише при наявності поважних причин та за умови, що попередження про це надійшло не пізніш як за 6 місяців. Якщо при виході учасника з повного товариства це товариство зберігається, то учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частина прибутку, одержаного товариством у даному році. Майно, передане учасникам товариства тільки для користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Учасника повного товариства, який систематично не виконує чи неналежним чином виконує обов'язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства в порядку, передбаченому установчими документами [11, с. 355].

Повне товариство може прийняти рішення про визнання учасника товариства таким, що вибув із його складу, у разі:

• смерті учасника або оголошення його померлим – за відсутності спадкоємців;

• ліквідації юридичної особи – учасника товариства, в тому числі у зв’язку з визнанням її банкрутом;

• визнання учасника недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;

• призначення за рішенням суду примусової реорганізації юридичної особи – учасника товариства, зокрема у зв’язку з її неплатоспроможністю;

• звернення стягнення на частину майна повного товариства, що відповідає частці учасника у складеному капіталі товариства [13, с. 156-159].

Передача учасником повного товариства своєї частки (її частини) іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників. З передачею частки (її частини) третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов'язків, що належали учаснику, який вибув з повного товариства або відступив частину своєї частки.

При реорганізації юридичної особи, учасника повного товариства, або смерті громадянина, учасника повного товариства, правонаступник (спадкоємець) має переважне право вступу до товариства за згодою решти учасників. Правонаступник (спадкоємець) несе відповідальність за борги учасника, що виникли за час діяльності товариства, перед повним товариством, а також за борги товариства перед третіми особами.

У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до повного товариства або відмови товариства у прийнятті правонаступника (спадкоємця) йому виплачують вартість частки, що належить реорганізованій юридичній особі (спадкоємцю), розмір якої визначається на день реорганізації (смерті) учасника. В цих випадках відповідно зменшується розмір майна товариства, вказаний в засновницькому договорі [13, с. 165-167].

3.5 Командитне товариство

Командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном, є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків , пов’язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб’єкти підприємництва. Правовий статус повних учасників командитного товариства повністю відповідає статусу учасників повного товариства, із правами на керування та ведення. Також слід зазначити, що особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві. Повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства, а також вкладником цього товариства [7, с. 501].

Управління діяльністю командитним товариством здійснюється повними учасниками. Повні учасники командитного товариства діють від імені товариства, за винятком випадків коли установчим договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно. Ведення справ спільно, означає представництво товариства в цивільному обороті, тобто здійснення юридично значимих дій У випадку загального ведення справ учасниками товариства для здійснення кожної дії в інтересах товариства необхідна згода всіх учасників товариства.

Якщо ведення справ доручається окремому учаснику товариства, йому видається доручення. Це доручення повинно бути видане учасниками, які доручають ведення справ товариства [7, с. 534-535].

Доручення може бути видане не тільки повному учаснику, але і вкладнику, але це не означає, що вкладник здобуває право на ведення справ товариства.

Щодо вкладників, то вони не мають право брати участь в управлінні діяльністю товариства та заперечувати проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства. Вкладники можуть діяти від імені товариства тільки за довіреністю.

Вкладник, незважаючи на наявність у нього доручення, повинен діяти за вказівками повних учасників, уповноважених вести справи товариства, не приймаючи ніяких самостійних рішень. У противному разі він втрачає статус вкладника, тому що не має права брати участь у підприємницькій діяльності товариства. Також вкладники позбавлені права втручання в процес прийняття комерційних та організаційних рішень у відносинах з третіми особами. Слід зазначити, що у випадку заподіяння збитків товариству з вини повних учасників, вкладники здобувають право вимагати від повних учасників відшкодування завданих їм збитків.

Вкладники командитного товариства зобов’язані зробити вклад до складеного капіталу. Внесення вкладів посвідчується свідоцтвом про участь у командитному товаристві [7, с. 602-605].

Якщо бажання викупити частку виявили декілька вкладників, то ця частка розподіляється між ними відповідно до їх часток у складеному капіталі товариства.

Вкладники командитного товариства мають право:

– одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товариства, в порядку встановленому засновницьким договором;

– діяти від імені товариства у разі видачі йому довіреності;

– переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку або її частину в складеному капіталі товариства;

– вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства;

– ознайомлюватись з річним звітом та балансами товариства;

– після закінчення фінансового року вийти з товариства та одержати свій вклад;

– передати свою частку у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це товариство [7, с. 735-737].

Передання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у командитному товаристві.

Якщо вкладник командитного товариства вчиняє право чин від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, то у разі схвалення його дій командитним товариством він звільняється від відповідальності перед кредиторами за вчинений правочин. Якщо схвалення командитного товариства не буде, то вкладник відповідає перед третіми особами за вчинений право чин усім своїм майном, на яке було звернено стягнення.

Вкладник, який не вніс передбаченого засновницьким договором вкладу, несе відповідальність перед товариством у порядку встановленому засновницьким договором [7, с. 741].

Висновки

Наведена класифікація господарських товариств є вичерпною. В даному випадку було б корисно перейняти досвід високорозвинених країн, законодавство і практика яких уже досить давно і вельми успішно вирішує більшість питань, пов'язаних з організацією і функціонуванням підприємств.

Хочеться звернути увагу вітчизняних підприємців на виключну важливість юридично грамотного оформлення установчих документів при створенні нових господарських товариств, адже від того, наскільки точно в них буде виражена воля сторін залежить стабільність і подальший розвиток підприємств. Вдосконалення правового регулювання діяльності господарських товариств пов'язане і з врегулюванням діяльності всіх суб'єктів підприємницької діяльності. На цю проблему також слід звернути увагу законодавцям, особливо в частині реєстрації товариств. Можна навести багато прикладів, коли недосконалістю нашого законодавства користуються недобросовісні бізнесмени. Проте вказані проблеми існують не лише в Україні.

Отже, зважуючи на важливість чіткого юридичного врегулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, вважаю за необхідне, з врахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду, створити такі закони, які з одного боку сприяли б вільному розвиткові економічних відносин, а з іншого – були б перешкодою для недобросовісних бізнесменів та інших любителів легкої наживи.

Господарські товариства мають право повноцінно вести свою діяльність та розвиватися, і перебувати під захистом закону, – так само, як людина має право жити.

Одним із найважливіших видів цивільних правовідносин є відносини, які виникають під час діяльності господарських товариств, ці відносини спрямовані на задоволення потреб учасників товариства.

Господарські товариства є юридичною особою, яка засновується на умовах засновницького договору, і діє на умовах установчих документів. Господарські товариства являють собою організоване в єдине ціле об’єднання декількох осіб для ведення господарської діяльності, виготовлення продукції (товарів), виконання робіт, надання послуг, з метою отримання прибутку, тобто належать до господарських організацій корпоративного типу.

Участь у господарському товаристві є водночас обов’язком і правом його учасників. Майнова участь є обов’язковою, а особиста – правом, а в персональних товариствах (повному та командитному) – обов’язком.

Наступна ознака господарського товариства – наявність відокремленого майна. Відокремленість майна товариства від майна його засновників (учасників) і право власності на це майно дозволяє товариству самостійно вести господарську діяльність і відповідати за її результати.

Важливою ознакою також є поєднання в них особистих і майнових сил учасників. Майно, внесене учасниками товариства як їхні вклади (паї), належать товариству на праві власності. У той же час частина майна може бути передана товариству його засновниками (учасниками) на праві користування. Наприклад: право користування землею та іншими природними ресурсами, будинками, устаткуванням.

З наведеної класифікації випливає, що категорія господарюючих суб’єктів типу товариств включає в себе загальні для всіх видів товариств ознаки і особливі ознаки окремих їх видів, які відповідним чином закріплені в Законі „Про господарські товариства“.

Товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов’язання, виступати в суді від свого імені. Придбання господарським товариством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України.

Основна мета господарських товариств – отримання прибутку, це досягається шляхом промислу – систематичного виконання на професійній основі господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг) не для власних, а для чужих потреб.

Господарські товариства є юридичними особами. Суб’єкти господарювання – юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи, тобто вони продовжують діяти як суб’єкти права.

Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Кожне з цих товариств має свої притаманні лише йому особливості та ознаки, які відрізняють їх одне від одного.

У першому розділі курсової роботи я проаналізував діяльність господарських товариств, порядок державної реєстрації товариств та умови за якими діють товариства, майно товариств та правовий статус учасників господарських товариств. У другому розділі я розкрив види господарських товариств, склавши характеристику кожного з них. У третьому розділі я детально охарактеризував кожен з видів господарських товариств, дав визначення поняттям майно та майнові права в господарському товаристві, розкрив методи управління в різних видах товариств.

Отже господарське товариство є не просто колективним об’єднанням, яке має свою мету, а об’єднанням яке має свою дієздатність та правоздатність, і своїми діями може задовольнити потреби, які виникають на шляху діяльності товариств.

Список використаних джерел:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

2. Господарський кодекс України, станом на 15 вересня 2004. – К.: ВЕЛЕС, 2004. – 164 с., глава 9.

3. Цивільний кодекс України. – К.: Парламентське видавництво, 2004. – 352 с., глава 8 .

4. Закон України „Про акціонерні товариства“.

5. Закон України „Про господарські товариства“ //ВВР від 19 вересня 1991 р.

6. Закон України „Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців“ від 15.05.03. №755-IV.

7. Господарський кодекс України: Науково-практичний коментар / О. І. Харитонова, Є.О. Харитонов, В.М. Коссак; За ред. Харитонової – Х.: Одіссей, 2007. – 832 с.

8. Цивільний кодекс України: Науково – практичний коментар / за ред. Харитонова Є.О. – Видання третє – Х.: ТОВ „Одіссей“, 2007. – 1200 с.

9. Вінник О. М. – Господарське право: Курс лекцій – К.: Атака, 2004. – 624 с.

10. Гайворонський В.М, Жушман В.П. – Господарське право України: Підручник. – Харків: Право, 2005. – 384 с.

11. Жук Л.А, Жук І.А, Неживець О.М. – Господарське право: Навчальний посібник – К.: Кондор, 2003. – 400 с.

12. Шевченко Я.М. – Цивільне право України: Академічний курс: Том I Загальна частина – К.: Концерн „Видавничий Дім Ін Юре“, 2004. – 520 с.

13. Щербина В. С. – Господарське право: Підручник. – 3-тє вид. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 656 с.

14. http://zakon.rada.gov.ua

15. Баранцев П. Ліквідація підприємств: правове регулювання, оподаткування // Право України, 2000. – № 12.

16. Кучеренко І. Підстави для ліквідації юридичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності // Підприємництво, господарство і право, 2001. – № 2.

17. Кравчук В. Вклади статутного капіталу господарського товариства // Право України, 2007. – № 7.