МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
„ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ УКРАЇНА”
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни „Організація праці менеджера”
на тему: „Особистість та структура якостей сучасного керівника”
 

Вступ
У теоріях і практиці управління немає чітко визначених вимог до керівників – якостей необхідних керівнику організації. І не дивлячись на те, що такі науки, як психотехніка, психометрія внесли визначений вклад у розробку методів оцінки особистих якостей людини, в управлінні переважає безсистемне використання анкет, методів, тестів тощо.
Які ж якості керівника оцінюються ?
Американські спеціалісти визначають, що керівник організації відповідає за сім “men”: men (люди), methods (методи), money (гроші), machines (обладнання), materials (матеріали), marketing (збут), management (управління).
Проблеми якостей, необхідних керівнику, вже давно досліджуються в управлінській науці. Ще Ф. Тейлор хотів визначити якості ідеального керівника. Він визначав: розум, освіта, спеціальні й технічні знання, фізична спритність або сила, такт, енергія, рішучість, чесність, розміркованість і здоровий глузд, міцне здоров'я.
Розвиток науково-технічного прогресу та жорсткі умови конкурентної боротьби між суб'єктами ринку вимагали нових підходів до якостей керівних кадрів.
На перше місце нових вимог виходила здатність керівника оволодіти технічними та технологічними змінами і здатність керувати соціальними змінами та людьми.
Велике значення надавалося мистецтву спілкування з людьми, вмінню використовувати не тільки знання, але і творчу енергію, навіть емоції працівників. У правильному використанні людських ресурсів підприємці бачили один із головних резервів зростання прибутку.
Загострення конкуренції та соціальні обставини примусили керівників займатися проблемами "людських стосунків", аналізом мотивів, якими керувалися підлеглі. Одночасно компанії, підбираючи менеджерів, стали більше цікавитись мотивами їх діяльності і такими критеріями, як здатність переконувати; терпимість (заради інтересів прибутку) до інакодумаючих, до талановитих, але складних у повсякденному житті новаторів; схильність до аналізу соціальної ситуації та можливих соціальних наслідків господарських рішень; бажання і здатність до подальшого навчання, динамізм у знаннях, думках, позиціях.
Спроби розробити якусь систему якостей для використання оцінки керівника було дуже багато, але вони мали свої недоліки. Одні мали одноманітність підходу, інші, навпаки, відбір якостей перетворювали в описування усіх ознак особистості, а багато з них дублювали якості, де відзнака входила в іншу, більш загальну.
Не вирішене навіть головне завдання — визначити скільки якостей необхідно відібрати для керівника, щоб оцінювати його роботу.
Це питання широко досліджувалось у США такими вченими, як Тиффін, Річардсон, Бітнер та ін. на прикладі різних галузей економіки.
Аналіз факторів оцінки, які використовувались у 18 компаніях, показав, що є всього 35 ознак, які оцінюють всі компанії один або декілька разів. Найбільша кількість оціночних факторів складає 19, найменше — 4, а середня кількість — 10.
Спеціалісти з менеджменту підкреслюють, що не треба обов'язково прагнути до збільшення кількості якостей, що оцінюються, тому що це приводить до дублювання. При аналізі переліку із 12 факторів, які використовувались для оцінки 1100 чоловік, встановлено, що дійсно оцінювались тільки декілька показників. Але і скорочення кількості факторів небажано, тому що з поля зору випадають важливі критерії оцінки.
Таким чином, проблема відбору якостей для оцінки керівників так і не знайшла обґрунтованого наукового рішення. Виниклий на початку століття найбільш виражений у концепціях наукового управління Ф. Тейлора, "Ідеальний бюрократизм" М. Вебера та науки адміністрування А. Файоля науковий напрям жорсткого раціоналізму в управлінні, породжені ним технократичні ілюзії в управлінні не знайшли достатнього практичного використання.

Поведінський напрям оцінки якостей керівника
Як реакція на обмеженість управлінського раціоналізму в системі управління персоналом організацій вник другий — поведінський напрям оцінки якості керівників, оснований на залученні досягнень психології та соціології. Цей напрям розвивався паралельно з раціоналістичним і часто конфліктуючи з ним, впроваджувався у практику. Розвиток теорії систем, кібернетики, економіко-математичних методів для аналізу управлінських рішень, комп'ютеризація управління сприяли активному використанню в менеджменті системного підходу, основаного на внутрішній свободі залежно від конкретного ситуаційного стану поведінки людей. Було сформульовано визначення ефективного управління, яке потребує наявності у керівників таких навичок і здібностей:
1. Вміння управляти собою.
2. Наявність чітких особистих цінностей.
3. Здатність встановлювати чіткі особисті цілі.
4. Здатність до постійного особистого саморозвитку.
5. Навички вирішувати проблеми.
6. Творчість та здатність до інновацій.
7. Здатність впливати на оточуючих.
8. Знання сучасних управлінських підходів.
9. Здатність керувати.
10. Вміння навчати і розвивати підлеглих.
11. Здатність формувати і розвивати ефективні робочі групи.

1. Вміння управляти собою
Вміння менеджера управляти собою — це турбота про себе і підтримка своєї працездатності. Важливими аспектами управління собою є:
І) підтримка фізичного здоров'я;
2) раціональний розподіл сил;
3) подолання труднощів;
4) раціональний розподіл часу.
Підтримка фізичного здоров'я передбачає слідкування за своєю вагою за рахунок здорового способу харчування, виконання фізичних вправ, спортивного тренування, балансування своїм навантаженням, уникання шкідливих звичок (паління, алкоголь).
Раціональний розподіл сил впливає на збереження енергійності та активності керівника протягом довгого періоду життя. Енергійність людини зменшується або збільшується від емоційних причин (гнів, страх, ревнощі, вразливість).
Позитивними емоціями вважаються:
• хвилювання (стимулює активність);
• співпереживання (управління стає гуманним);
• зацікавленість (допомагає просуватись вперед);
• допитливість (допомагає освоювати нові сфери);
• впевненість (додає солідності зусиллям працівників).
Подолання труднощів — це уникнення стресового стану у кризовій ситуації. Якщо керівник говорить, що він має труднощі, то це означає що він почуває себе нездатним справитись зі своїми зобов'язаннями і вимогами ситуації.
Стрес — це почуття внутрішнього тиску з такими психічними проявами, як важке дихання і збільшення нервової напруги. Організм реагує на перевантаження змінами характеру мозкової активності'. Під впливом стресу людина стає більш вразливою, а якості її роботи знижуються.
Є точка зору, що стрес є корисним, тому що він стимулює активність, що недостатня напруга приводе до погіршення морального стану, низької ефективності роботи, зниження самоповаги.
Ті люди, які краще інших управляють стресом, мають такі риси:
• здатність відкладати рішення проблем до того часу, коли будуть здатними їх вирішувати; спеціально розслабляються для того, щоб дати відпочинок тілу і мозку від фізичних та психічних навантажень;
• здатні здійснювати загальний погляд на події життя, не загублюючи широкої перспективи і не тонучи в дрібних деталях ситуації;
• можуть управляти розвитком стресових ситуацій, передбачаючи можливий розвиток подій і не розгублюються при виникненні проблем; ідуть їм назустріч і готові мати справу з труднощами або неприємними подіями;
• знають свої можливості і не дозволяють собі перенапружуватись; встановлюють причину проблеми, щоб потім її вирішувати; здатні йти на непопулярні рішення; не примушують себе виконувати жорсткі плани, які неможливо виконати у встановлений строк; активно обмежують ступінь свого залучення у складну роботу.
Раціональний розподіл часу на виконання своєї роботи вимагає від керівника:
• бережливо відноситись до свого часу, розуміючи що це безцінний ресурс, який потребує ефективного використання;
• удосконалювати вміння делегувати свої повноваження;
• здійснювати планування використання часу, складаючи розклад дій для виконання оперативних і перспективних завдань.
Сучасний керівник, який вміє управляти собою, характеризується такими рисами:
 - підтримує своє здоров’я;
- обмежує робочий час;
- слідкує за рівновагою між особистим та діловим життям;
- планує собі перерви для відпочинку;
- вільно виражає свої емоції Прагне до самопізнання;
- раціонально та ефективно використовує час;
- розвиває розумне спілкування з оточуючими;
- дивиться на невдачі як на щось в цілому неминуче та навіть корисне;
- має велике почуття власної гідності;
- здатний витримувати нелюбов до себе;
- бере на себе тільки ті навантаження, які може витримати;
- почуває себе повним сил;
- уникає стресів;
- приймає не кожен виклик.

2. Наявність чітких особистих цінностей
Особисті цінності — це вибір того, що на думку людини є важливим і необхідним. Деякі цінності підтримуються усіма членами суспільства або нації. Вони розповсюджуються законами, звичаями і загальним ухваленням.
Керівник у своїй роботі завжди визначає що є важливим, а що ні. Його цінностями можуть бути:
• відношення до рівності статі, раси та віку людини;
• відношення до ризику в роботі;
• ступінь допомоги іншим;
• ступінь використання заохочень або покарань підлеглих;
• додержання духу і букви законодавства;
• залучення працівників до управління;
• відношення до свого здоров'я, сім'ї та друзів;
• відношення до підлеглих та вищого керівництва;
• ступінь відкритості тощо.
Цінності виробляються протягом довгого періоду і формують основні життєві позиції, які мають фундаментальний вплив на все життя. Керівник, який має чіткі особисті цінності, схильний до прояву у своїй поведінці рис, наведених у схемі.
Чіткі особисті цінності більше всього повинні мати керівники, які приймають стратегічні рішення, займаються врегулюванням принципових завдань, надають консультації по виконанню рішень вищого керівництва.
Сучасний керівник, маючи чіткі особисті цінності, керується наступними положеннями:
- поводить себе відповідно до декларованих цінностей;
- є послідовним;
- проголошує свої погляди для обговорення;
- прагне розуміти погляди інших;
- активний у житті;
- твердо стоїть на своєму;
- прагне встановлювати зворотній зв'язок;
- готовий відповідати за свої цінності.

3. Здатність встановлювати чіткі особисті цілі
Сучасне життя вимагає від керівника ясних і обґрунтованих цілей, які формуються під впливом таких чинників:
• швидкий розвиток технологій;
• фінансові та екологічні кризи;
• зміни вартості енергоресурсів;
• зростання безробіття;
• почуття відчуження віл управління і нездатність впливати на події;
• зростання порушень законодавства.
Не дивлячись на ці негаразди, керівники повинні прагнути контролювати зовнішні події, навчитись знаходити можливості, які надає наше життя. Тому ясність у питаннях особистих цілей є основним засобом здійснення цих можливостей.
Зміст встановлення цілей полягає у тому, щоб зосередити увагу на бажаних результатах, використовуючи різні терміни і завдання. Постановка цілей допомагає сучасним керівникам вирішувати, що є найбільш необхідним і корисним. Але наявність особистих цілей не забезпечує вирішення всіх проблем. Тому при встановленні цілей прагнуть передбачити можливе майбутнє, а якщо обставини змінюються, то цілі, поставлені у минулому, стають ближчими або недосяжними.
Звичайно, що легше встановити ціль, ніж її досягти. Це вимагає всебічного вивчення можливих обставин і реальності виконання цілі до того, як брати її на себе.
Для того, щоб поставити собі ціль. слід здійснити 7 кроків у такій послідовності:
1. Визначення своїх потреб.
2. Визначення можливостей.
3. Прийняття рішення про е. що потрібно.
4. Здійснення вибору цілі.
5. Уточнення вибору цілі.
6. Встановлення строків досягнення цілі.
7. Контроль за досягненням цілі.
Сучасного керівника, здатного встановлювати чіткі особисті цілі, характеризують такі риси:
уточнює поставлені завдання; послідовно виконує поставлені завдання; систематично оцінює своє просування; встановлює часові інтервали; вивчає можливості розвитку своєї кар'єри; іде на розумний ризик; роз’яснює цілі підлеглим; підтримує рівновагу між особистим життям і роботою; планує розвиток своєї кар'єри; вміло встановлює цілі; має спільні цілі з оточуючими; раціонально використовує час; раціонально використовує сили і ресурси; ефективно делегує повноваження; об'єктивно оцінює підлеглих.

4. Здатність постійного особистого саморозвитку
Здатність до саморозвитку — це здатність людини до набуття, оновлення та розвитку знань, вмінь, адаптації до змін в оточуючому середовищі. Це пов'язано з тим, що зрушення, які проходять у технологіях, організаційних структурах, на ринках, у виробничих відносинах посилюються і поглиблюються з кожним роком.
Всі люди мають можливість займатись своїм саморозвитком протягом усього життя. Якщо перші двадцять років розвиток людини тісно пов'язаний з досягненням фізичної зрілості (навчання у середній і вищій школі, набуття нових знань, яке розширює кругозір і розвиває здібності), то зі зрілістю віку підвищується роль і вплив зовнішніх чинників обмежень розвитку, подолання яких залежить від особистості, її ініціативи.
Здатність до саморозвитку тільки відносно залежить від уміння засвоювані теоретичні знання, у житті є багато чинників, які заважають людям реалізувати свій природній інтелектуальний потенціал. Основними із них є;
• вплив сім’ї;
• власна інерція, небажання щось змінити;
• передчасне розчарування, коли встановлюється позиція "нічого неможливо зробити";
• недостатність підтримки інших людей при можливих невдачах і труднощах, що виникають у ході перемін;
• необ'єктивна оцінка інших людей;
• ворожість інших людей, які вважають, що переміни можуть загрожувати їх статусу, або вносити дискомфорт. Окремі з них прагнуть саботувати можливі зміни, вносячи сумнів, висміюючи їх, або навіть вступають у прямий конфлікт.
• недостатність ресурсів.
Таким чином, індивідуальний розвиток — це процес всебічного удосконалення людини протягом усього життя.
Це набуття здатності управляти поточними подіями, боротьба з труднощами у конкурентному середовищі. Для керівника життєво важливим є розвиток здатності бути відкритим для нових знань і досвіду, вміння бути гнучким, пристосовуватись до зміни обставин.
Здатність бути гнучким визначається сукупністю таких навичок:
• точно оцінювати ситуацію;
• слухати і чути інших;
• постійно переглядати сьогодення;
• не зациклюватись на старому досвіді;
• одержувати задоволення від подолання бар'єрів;
• визнавати за іншими право на помилки.
Гнучкість пов'язана з відкритістю особистості. Відкрита людина має такі переваги:
• має силу переконання;
• викликає довіру і лояльність у інших;
• дає вихід своїм почуттям і цим знижує напругу:
• береться за важкі справи;
• встановлює взаємовідносини з іншими.
Відкритій людині протистоїть людина-гравець, яка має такі потенційні переваги:
• має вигляд ефективного і надійного;
• проявляє гнучкість:
• уміло надає сприяння іншим;
• обережна у зобов'язаннях;
• може змінювати свою позицію;
• переслідує перш за все свої інтереси.
Людина-гравець має потенційні недоліки:
• може викликати недовіру:
• має недійсний авторитет;
• підриває увагу до себе;
• не працює з повною віддачею.
Саморозвиток — це більш безперервний процес, ніж ціль, яку треба досягти.
У галузі менеджменту більшість видів діяльності вимагає високого індивідуального розвитку, а при зростанні рівня змін виникає потреба у розвитку свого творчого потенціалу.
Робота керівника, яка постійно змінюється, вимагає високої здатності до саморозвитку для успішного освоєння технологічних змін, нових ринків, нових організаційних структур управління в організації.
Характеристика сучасного керівника, який здатний до постійного особистого саморозвитку є такою:
відповідає за навчання; прагне вивчити свої слабкі і сильні сторони; має час для свого розвитку; не боїться бар’єрів на своєму шляху; шукає зворотні зв’язки; виділяє час для самоаналізу; вивчає свої почуття; оцінює свій досвід; вивчає нові технології і дискутує; знає свій потенціал; прагне бути більш відкритим; усвідомлює вплив на себе; управляє професійним розвитком; реагує на зміни у кар’єрі.

5. Навички вирішувати проблеми
Першочерговим завданням керівника є вирішення проблем. Проблема – це складне питання, завдання, яке вимагає вирішення, дослідження, що важко розв'язати або здійснити.
Рішення проблеми ніколи не буває простою справою і вимагає наявності відповідних навичок.
Менеджерська практика використовує три шляхи вирішення проблеми:
Перший — використання системного підходу. Другий — підбір методів для вирішення проблеми. Третій — використання людей і ресурсів, які могли б допомогти у вирішенні проблеми.
Системний підхід у вирішенні проблеми, полягає у здійсненні 7 послідовних кроків:
1. Оцінка проблеми.
2. Визначення цілі вирішення проблеми.
3. Визначення критеріїв оцінки успіху.
4. Збір інформації.
5. Планування.
6. Виконання.
7. Аналіз дій для їх поліпшення.
Таким чином, системний підхід до вирішення проблем є знаряддям пристосованим до гнучкого використання. На будь-якій стадії можна повернутись на декілька кроків і уточнити відповідність методів роботи і конкретних завдань вирішення проблеми. Для вирішення проблем керівник використовує методи: інструктивний, ініціативний, адаптивний, інноваційний.
Інструктивний метод полягає утому, що для вирішення проблеми керівник приймає рішення відповідно до інструктивних вказівок вищого керівництва. Він бере на себе відповідальність за своєчасне усунення проблем або труднощів, які виникли, робить вірні висновки і досягає того, що від нього вимагають. Тут не вимагається творчий підхід тому, що всі процедури попередньо прописані.
Ініціативний метод вимагає частки ініціативи і свободи дій, але у визначених межах. Тут керівник оцінює переваги низки можливих рішень і вибирає із декількох добре відпрацьованих альтернативних дій ті, які більше всього підходять до даної проблеми.
Результативність залежить від здатності керівника вибирати найбільш економічний і ефективний напрям дій.
Адаптивний метод оснований на розробці творчого рішення, яке у деякій частині може бути абсолютно новим. Тут є набір перевірених можливостей і деякі нові ідеї. Керівник виявляє особисту ініціативу і здібності, пропонуючи щось нове, пристосовуючи його до діючої системи, або технології.
Інноваційний метод є найбільш складним і вимагає зовсім нового підходу, нових уявлень. Керівнику слід знайти способи розуміння зовсім раптових і непередбачених проблем вирішення, що вимагає нового мислення, нового підходу. Сучасні проблеми потребують створення нових технологій та винахідництва.
Третім шляхом вирішення проблеми є використання працівників і ресурсів у різних формах. Для уточнення проблем і пошуку їх рішень, керівники використовують наради, на яких заохочують різні точки зору і вірні пропозиції. Для вирішення складних проблем створюються робочі групи, завданням яких є обстеження, аналіз стану і розробка пропозицій по поліпшенню або удосконаленню роботи підрозділу чи організації в цілому.
Якості сучасного керівника, який вміє вирішувати проблеми:
завжди вирішує проблеми; вибирає необхідні методи; використовує системний підхід; чітко визначає відповідальних за проблему; ясно визначає цілі у роботі кожного працівника; встановлює чіткі критерії для визначення успіху; вміло аналізує інформацію; ефективно планує роботу; виділяє час для аналізу виконаної роботи; ефективно координує роботу підлеглих.
Кожний керівник повинен вміти вирішувати проблеми, але навички вирішення проблем високого рівня необхідні там, де треба адаптуватись до мінливих обставин і проявляти інноваційний підхід.

6. Творчість та здатність до інновацій
Творчість — це діяльність, спрямована на створення нових культурних та матеріальних цінностей.
Творча людина — це людина, яка самостійно створює щось нове, оригінальне.
Посада керівника особливо вимагає творчого підходу, коли для досягнення результатів слід знайти зовсім нові рішення та ідеї. Він особливо необхідний там, де дії обмежуються діючими системами та процесами.
Але є фактори, які обмежують або зводять нанівець творчі здібності керівника. Основними із них можуть бути:
• лінивство;
• стійкі навички у манерах та мисленні;
• надлишкова напруженість від невпевненості;
• послаблена цілеспрямованість;
• недостатні наявні можливості.
Творчі вирішення проблем вимагають наявності досвіду роботи і особливих навичок.
Вони розробляються у такій послідовності:
- вивчення проблеми;
- розробка ідеї (новаторської);
- вибір ідей, що використовуються;
- планування нововведення;
- зворотний зв'язок і аналіз.
Сучасний керівник з творчим підходом до справи повинен мати такі якості:
цінувати творчий підхід в інших людях; приймати рішення в умовах невизначеності; вірити у творчі здібності підлеглих; бути настирливим у виконанні завдань; може відхилятись від традицій; почувати потребу в перемінах; використовувати можливості; надавати перевагу новаторським рішенням; вирішувати проблему систематизування; використовувати метод „мозкової атаки”; здатність керувати творчою групою; прагнення вчитись на помилках; вміти йти на ризик.

7. Висока здатність впливати на оточуючих
Керівники повинні вміти впливати на оточуючих шляхом створення хорошого першого враження, розвитку взаєморозуміння, досягнення довіри і появи турбот до оточуючих. Це особливо необхідно керівникам по персоналу в комерційній роботі під час закупок і продажу товарів та ведення переговорів. Чинниками впливу на оточуючих є;
1. Одяг та зовнішній вигляд.
2. Уміння держати себе твердо і впевнено.
3. Поведінка.
4. Особисте спілкування.
5. Винагорода.
Уміння гарно одягатись полягає у тому, щоб одяг підходив до конкретного випадку. Тут практичність є найголовнішим показником відповідності. Одяг практичним буде тоді. коли він не заважає рухатись і задовольняє вимогам ситуації. Важливо "по-домашньому" почувати себе у своєму одязі. Щоб користуватись впливом, слід бути охайним. Люди, які дуже слідкують за собою, не можуть бути впливовими. Одяг показує наскільки людина готова йти на ризик і на скільки вона схвильована. Одяг — це символ визначеного рівня особистого добробуту. Вміння держати себе твердо і впевнено має велике значення. Такі люди можуть управляти своїми почуттями. Вони демонструють врівноваженість, внутрішню силу. Вони рідко виходять із себе, і щоб створити добре враження, їм не треба докладати багато зусиль. Вони вивільнюють або пригнічують енергію, заохочують хоробрість, збільшують шанси на успіх або невдачу.
Поведінка керівника відіграє ключову роль у питаннях впливу на оточуючих. Керівники, які говорять невиразно і непереконливо сприймаються як невпевнені.
Впевненість у собі — це якість, котра демонструє оточуючим чіткість поглядів і конкретність позиції людини. Але це не є агресивністю. Агресивна людина може бути дуже напористою, наполегливою. Агресивність часто призводить до випадків залякування інших, порушення їх прав. Упевнений у собі керівник реалізує право вільно викладати свою точку зору, поважати при цьому права інших людей.
Керівник, який впевнений в собі, має такі переваги:
• почуває себе сильнішим;
• частіше досягає того, до чого прагне;
• поліпшує відносини з оточуючими;
• прискорює процес прийняття рішень;
• знаходить можливість спільно вирішувати проблеми.
Для розвитку якості впевненості в собі слід мати такі навички:
1) уникати зайвих емоцій, які не сприяють вирішенню завдання;
2) бути простішим у стосунках з іншими;
 3) домагатися свого рішення шляхом пояснення своїх намірів до того часу, коли з'явиться можливість вирішити проблему;
4) ясно і чітко викладати свою позицію;
5) не дозволяти відхилятися від наміченого шляху вирішення проблеми, знайомитися з іншими точками зору, але наполягати на своєму;
6) свої помилки треба визнавати, але не давати виникати почуттю невідповідності своїй посаді;
7) прагнути перемоги, але не за рахунок великих витрат ресурсів.
Великий вплив на інших людей має особливе спілкування керівника. Тому встановлення добрих стосунків з іншими людьми є характерною рисою дійсної впливовості. Створення взаєморозуміння — це здійснення контакту з іншою людиною, не зменшуючи при цьому почуття власної цілісності.
Винагорода — це не тільки матеріальне стимулювання або заохочення. Вона може бути моральною. Керівник, який прагне досягти високої впливовості, повинен уникати несхвалення дій підлеглих, використовувати позитив не підкріплення їх поведінки навіть при виникненні труднощів і невдач.
У своїй практичній діяльності керівники використовують методи управлінського впливу на підлеглих, використовуючи сильні й слабкі підходи. Основними з них є:
• видання ясних і чітких наказів і розпоряджень;
• вмовляння — звернення до логіки, почуття особистої зацікавленості або лояльності іншої людини.
• погрози основані на тому, що страх іноді є достойним мотивом, і на короткий час можуть давати результати, але почуття образи може посилюватись і негативно впливати на самого керівника. Погрози викликають боротьбу вольових якостей з обох сторін і тут обов'язково буде програвший зараз або пізніше.
• прохання — це спроба викликати до себе кращі якості натури іншої людини і забезпечення собі співчуття. Прохання можуть мати позитивний результат тільки тоді, коли між керівником і підлеглим діють добрі стосунки.
• підкуп — це надання одній із сторін деяких переваг, якщо вона визначеним чином змінить свою поведінку. Іноді підкуп спрацьовує, але при цьому порушується чесність. Цей метод стає обманним і отримується одержанням дивідендів з посмішкою.
• вимоги — це використання правил субординації, щоб запропонувати працівнику виконувати конкретне завдання. Цей метод демонструє повагу до іншої людини.
Чіткі вказівки повинні надаватись не у різкій і грубій формі, щоб не викликати образи підлеглого.
Таким чином, впливовість — це властивість заслуговуючих довіри людей. А ключовим чинником є особисте їх взаєморозуміння. Впливовість керівника залежить від того, як він вміє слухати інших людей. Навчитись цьому можуть допомогти такі якості.
1) зосереджувати свою увагу на тому, про що говорить інша людина, не відволікатись на інші справи:
2) слідкувати за виразом обличчя і рухами людини (співрозмовника, опонента) під час дискусії, обговоренні спірних питань;
3) не давати остаточних оцінок до того часу, коли повністю не будуть з'ясовані погляди іншої людини;
4) під час розмови не перебивати іншого, а зауваження робити тільки після
закінчення промови людини;
5) для забезпечення повного розуміння промовця перевіряти свої погляди;
6) виявляти логіку викладення думки іншої людини;
7) надавати свою підтримку, заохочувати вільне викладання думки іншого, навіть коли вони здаються не розумними;
8) прагнути аналізувати сказане іншою людиною, а не шукати в неї помилок.
Керівник, який вміє впливати на інших людей, має такі якості:
цінується підлеглими; розуміє процес впливу; здійснює методи впливу на інших; одягається відповідним до випадку чином; ясно і коротко викладає свої думки; впевнений у собі; має переконливий зовнішній вигляд; поводить себе впевнено; встановлює добре взаємопорозуміння з іншими; здійснює винагороди за відповідну поведінку; знає реальне уявлення про себе; дає чіткі вказівки; прагне бути наполегливим; ефективно прислуховується до інших.

8. Розуміння особливостей управлінської праці
Кожна людина, яка працює в організації, здатна спрямовувати свою енергію на те, щоб задовольнити свої потреби або нести відповідальність за свою справу. І коли людину примушувати до роботи проти її бажання, вона втрачає здібність виразити приховану в ній енергію. Тому мета керівника полягає утому, щоб вивільнити енергію підлеглих і спрямувати її на досягнення цілей організації.
З управлінської точки зору, енергія людини — це найважливіший ресурс, який є у розпорядженні управління. Керівники хочуть від своїх працівників позитивного використання енергії і внесення максимального вкладу в досягнення цілей організації. І якщо вони зможуть знайти сприятливе ставлення працівників до організації, вона може розраховувати на великі успіхи, але позитивна енергія може скорочуватись або збільшуватись під впливом регуляторів мотивації, які можуть викликати почуття незадоволеності. Більшими регуляторами можуть бути:
- робоче середовище;
- винагороди;
- безпека праці;
- особистий розвиток і зростання;
- почуття корисності роботи.
Керівник розуміє особливості управлінської праці, ефективно використовує названі регулятори мотивації. Різниця між ефективною і неефективною управлінською роботою полягає у тому, що унікальною управлінською якістю є лідерство. Лідерство — здатність використовувати людські та інші ресурси для одержання результату. Джерелом лідерства є особливий вплив та влада. Ефективний керівник навчається встановлювати підлеглим управлінські вимоги у складних ситуаціях і кваліфіковано використовує стиль керівництва.
Керівник повинен уміти керувати людьми різних здібностей і морального стану. Для цього він повинен володіти такими якостями:
часто обговорювати в колективі принципи управління; добре знати і практично використовувати різні стилі управління; аналізувати власні недоліки і слабкі місця; створювати позитивну робочу атмосферу; вивільняти накопичену енергію; змінювати стиль керівництва залежно від потреби; добиватися від підлеглих всього, що вони можуть робити; прагнути стати дійсним лідером колективу.

9. Здатність керувати
Слово керувати означає спрямовувати чиюсь діяльність, бути на чолі чогось. Керівник — це особа, яка керує ким-небудь або чим-небудь. Для організації — це людина, яка відповідає за весь підрозділ в цілому і спрямовує його працівників на виконання поставлених завдань. Ця людина повинна мати більш широкий погляд і здібності виконувати керівні дії у робочій групі.
З кожним роком на керівників впливають все складніші чинники тиску як зовнішнього, так і внутрішнього середовища.
Якщо у колишні часи діяльність керівника була чітко визначеною, а його завданням було розподілити роботу серед підлеглих, встановити і підтримувати стандарти і правила, слідкувати за дисципліною, то до сьогоднішнього керівника ставляться дуже складні вимоги і він зазнає багато труднощів. Чинники впливу на керівника показані на схемі.
 SHAPE  \* MERGEFORMAT

Забезпеченість ресурсами

Система заохочення

Трудове законодавство

Очікування працівників

Влада профспілок

Службова кар'єра

Система контролю-ючих органів

Керівник

Вимоги технології робочої сили

Межа повноважень

Очікування вищого керівництва

Здатність керувати — це здатність виконувати вимоги чинників впливу в процесі своєї діяльності.
Високий рівень здібностей керування необхідний керівнику, який несе пряму відповідальність за групу працівників.
 Сучасний керівник з високими навичками керівництва характеризується наступними рисами:
самодисциплінованй і вимагає дисципліну від інших; пристосовує стиль керівництва до змін у суспільстві; встановлює добрі стосунки з оточуючими; дає чіткі вказівки, систематично аналізує роботу підлеглих; заохочує найкращі приклади; використовує системний підхід до аналізу роботи; кваліфіковано делегує повноваження; уникає різкої негативної критики; створює позитивні зворотні зв’язки у стосунках з іншими; захищає своїх працівників при виникненні загрози; шукає способи підвищення ефективності роботи групи; встановлює об’єктивні критерії оцінки.

10. Уміння навчати
Керівник повинен проявляти турботу про підвищення компетентності підлеглих і на цій основі — просування їх по службі. Більш розвинута людина має більш високі результати роботи, має більшу життєву енергію і створює сприятливий клімат у колективі. З цієї точки зору керівник є і викладачем, який постійно розвиває і виховує підлеглих. Вихідним матеріалом для навчання стають реальні поточні виробничі питання, які відбивають стан щоденного виконання завдань. Ефективними методами навчання підлеглих є:
- проведення співбесід;
- консультації;
- удосконалення майстерності;
- обговорення конкретних проблем;
- обговорення і планування кар'єри;
- самопідготовка;
- тренування;
- засвоєння нових завдань.
В міру того, як працівники навчаються і розвиваються, вони самі встановлюють собі стандарти роботи і контролюють їх виконання.
Якості керівника, який вміє навчати інших:
звертає увагу на роль навчання у роботі групи; створює у колективі позитивне відношення до навчання; допомагає аналізувати потреби працівників у навчанні; видає все складніші доручення, а при необхідності надає допомогу; систематично оцінює роботу підлеглих, знає сильні і слабкі їх сторони; визначає потенціал працівників; встановлює завдання, які вимагають зусиль для виконання; допомагає підлеглим планувати розвиток кар'єри; використовує заходи уникнення морального виснаження; уміло висловлює свою оцінку підлеглих; систематично консультує працівників у виконанні завдань; використовує всі можливості для розвитку майстерності у процесі роботи.

11. Здатність формувати колектив
Більшу частину свого робочого часу (60%) керівники витрачають на спілкування з працівниками свого колективу, а іншу частину (40%) — на спілкування з вищим керівництвом і з колегами інших підрозділів своєї та інших організацій. Тому навички до формування своєї робочої групи є особливо важливими, щоб об'єднати людей і навчити їх ефективно працювати на досягнення загальної мети в обстановці творчого співробітництва. Це також передбачає проведення засідань, нарад, виконання представницьких функцій, розвиток добрих відносин з іншими підрозділами організації.
Керівник повинен використовувати колективний підхід, залучаючи підлеглих до вирішення проблем, підтримувати позитивний мікроклімат, уточнювати мету систематично аналізувати і оцінювати хід виконання роботи. Ці навички більше всього використовуються тоді, коли співробітники тісно взаємодіють один з іншим для досягнення високого результату.
Таким чином, організація роботи колективу є функцією керівництва, тому що вона створює енергійну ефективну і відповідальну групу людей з великим потенціалом.
Характеристика керівника, який здатний формувати колектив:
вірно підбирає співробітників і проявляє турботу про них; створює позитивний клімат у колективі; зацікавлений у результатах роботи; послідовний у своїх діях; підтримує ідеї колективу; використовує ефективні методи роботи; розподіляє повноваження між працівниками; аналізує результати роботи без критики конкретних людей; підтримує особистий розвиток членів колективу; заохочує творчий потенціал кожного працівника; будує добрі відносини з іншими підрозділами організації; вміло використовує і вирішує конфліктні ситуації; заохочує інновації; прагне до спілкування з іншими; раціонально використовує робочий час; проявляє вимогливість.

Висновки
Керівник повинен мати визначений набір професійно важливих особистісних якостей, оскільки сьогодні фірми виросли настільки, що одноособове керування ними стало практично неможливим. Крім того, у керівників додалося і багато зовнішніх функцій, у тому числі взаємодія з партнерами, профспілкою, державними і політичними діячами. Виконуючи цей обов'язок, сучасний керівник виступає в декількох іпостасях.
По-перше, це керуючий, наділений владою, що керує великим колективом людей.
По-друге, це лідер, здатний вести за собою підлеглих, використовуючи свій авторитет, високий професіоналізм, позитивні емоції.
По-третє, це – дипломат, що встановлює контакти з партнерами і владою, що успішно переборює внутрішні і зовнішні конфлікти.
По-четверте, це – вихователь, що володіє високими моральними якостями, здатний створити колектив і направляти його розвиток у потрібне русло.
По-п'яте, це – іноватор, що розуміє роль науки в сучасних умовах, що вміє оцінити і без зволікання впровадити у виробництво той або інший винахід або раціоналізаторську пропозицію.
По-шосте, це – просто людина, що володіє високими знаннями і здібностями, рівнем культури, чесністю, рішучістю характеру й у той же час розважливістю, здатний бути у всіх відносинах зразком для навколишніх.
У процесі керування керівник здійснює ряд конкретних функцій, серед яких: організація і планування діяльності колективу і своєї власної роботи; розподіл завдань і інструктаж підлеглих; контроль за ними; підготовка і читання звітів; перевірка й оцінка результатів роботи; ознайомлення з усіма новинками у світі бізнесу, техніки і технології, висування і розгляд нових ідей і пропозицій; рішення питань, що виходять за межі компетенції підлеглих; знайомство з поточною кореспонденцією; відповіді на дзвоники і прийом відвідувачів; проведення зборів і представництво; заповнення форм звітності; ведення переговорів; підвищення кваліфікації.
Усі ці види робіт характеризуються: високою розмаїтістю (до 200 видів дій у день), розмаїтістю форми самих цих дій і місця їхнього здійснення, широкими контактами і комунікаціями усередині і поза фірмою, швидкою зміною подій, людей і дій.
Виконуючи свої повсякденні обов'язки, керівник спілкується з різними категоріями осіб. Насамперед, це партнери. Іноді вони можуть бути досить неприємними, що висувають некоректної вимоги і навіть загрозливими, але в будь-якому випадку звертатися з ними потрібно коректно, не показуючи роздратування. Інша категорія людей, з якими приходиться спілкуватися, – керівники різного рангу. У розмовах з ними висловлюватися слід чітко і недвозначно, дотримуватися тільки фактів або власних поглядів, коротко викладати думки

Список літератури, використаної для написання курсової роботи:
1. Виноградський М. Д., Виноградськ А. М., Шкапова О. М. Організація праці менеджера: Навч. посіб. для студ. екон. вузів. – К.: Кондор – 2003. – 414 с.
2. Довгань Л. Є. Праця керівника, або Практичний менеджмент: Навч. посібник. – К.:”ЕксОб”, 2002. – 384 с.
3. Мурашко М. І. Менеджмент персоналу: Навч. – практ. посіб. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2002. – 311 с.