4. Організаційна діяльність - це діяльність спеціаліста – юриста, яка передбачає планування та управління роботою слідчо­го, інспектора кримінального розшуку, інспектора з боротьби з еконо­мічними злочинами, поведінкою учасників розслідування (звинувачу­ваного, свідка), а також координацію діяльності суб'єктів розсліду­вання.  Приймаючи відповідні рішення, він намагається їх реалізувати, при цьому органі­зовує діяльність людей, які беруть участь у розслідуванні. Практична робота потребує від нього зібраності, точності та організованості.
5. Комунікативна діяльність - це діяльність спеціаліста – юриста, яка передбачає спілкування слідчого з іншими учасниками і суб'єктами попереднього розслідування.
        Незважаючи на широке застосування технічних можливостей в пошуковій роботі, основним усе-таки залишається одержання необхідних зведень від конкретних осіб шляхом їхнього допиту чи опитування. У якій би формі він ні проводився, слідчому необхідно установити специфічні відносини з опитуваною особою, мотивувати його чи створити спеціальні умови, у яких дана особа повідомить потрібну інформацію, іноді — сховати щирі цілі опитування, не породити в опитуваної особи підозр у небажаному для нього напрямку використання зведень і ін.
6. Соціальна діяльність - це діяльність, коли слідчий є організатором боротьби зі злочинністю у підлеглому районі чи на дільниці. Найважливішим у боротьбі зі злочинністю є для слідчого вияв­лення її причин і умов, а також здійснення заходів для їх ліквідації.
        Після за­вершення попереднього слідства слідчий передає кримінальну справу до суду, де здійснюється судове слідство, перевіряються і підтверджу­ються дані попереднього слідства.
        Від попереднього слідства необхідно відрізняти дізнання.
        Дізнання — це первинні невідкладні слідчі дії оперативно-пошуко­вого характеру, які здійснюють оперативні працівники міліції та інші посадові особи, зазначені у кримінально-процесуальному законі, з ме­тою закріплення слідів злочину та затримання злочинця після скоєння ним злочину (затримання по "гарячих" слідах).
        Найчастіше дізнання здійснюють інспектори карного розшуку. Це працівники міліції, які розкривають злочини, розшукують зло­чинців, допомагають слідчим розслідувати злочини, виконують ро­боту, пов'язану із запобіганням вчинення злочинів. За змістом їх ро­бота близька до роботи слідчого, але мають і свої особливості.
        Пошукова (оперативно-розшукова) діяльність — один з найбільш складних видів правоохоронної діяльності, що пред'являє до здійснюючого її особам специфічний комплекс вимог. Її необхідність обумовлена самим фактом існування протиправної, насамперед злочинної, діяльності, із властивим їй таємним, потайливим характером підготовки,здійснення злочинів, приховання їхніх слідів. Без пошукової діяльності практично неможливим стало би розкриття багатьох злочинів і залучення до відповідальності винних.
        “Виконання оперативним працівником своїх посадових обов'язків жадає від його наявності наступних психологічних якостей і умінь:
-         здатності вирішувати професійні задачі в ситуаціях, що супроводжуються високим ступенем особистого ризику і небезпеки для життя;
-         готовності до ситуацій силового (включаючи вогневе) єдиноборства зі злочинцями;
-         підвищеної відповідальності за свої дії (“відсутність права на помилку”);
-         здатності до інтенсивної міжособистісної комунікації з асоціальними і кримінальними особистостями;
-         високої психофізіологічної витривалості, зв'язаної з відсутністю фіксованого робочого часу (середня тривалість робочого дня складає 10—12 годин, часто буває 7-ний робочий тиждень, нічні виїзди на затримку злочинця і т.п.);
-         здатності витримувати тривалу емоційну напругу, тривожні стани, почуття страху, невизначеності, неможливості поділитися своїми сумнівами з близькими і т.п.;
-         постійної інтелектуальної активності (аналіз безупинно мінливої інформації, утримання в пам'яті великої кількості фактів;
-         прийняття рішень в умовах дефіциту часу й інформаційної невизначеності);
-         здатності до рольового перевтілення, уміння видавати себе за інших людей, мистецьки грати ролі різних соціальних і професійних типів;
-         мовної спритності, уміння швидко і вірогідно пояснити критичну ситуацію іншому, ховаючи при цьому щирі наміри.
        І значна виразність таких якостей, як відкрита агресивність, аутоагрессія, імпульсивність, депресивні і психосоматические форми реагування у важких ситуаціях, соціальна відчуженість, перевага гальмових процесів над процесами порушення в нервовій системі, можуть у сукупності проявитися як синдром професійної непридатності до оперативно-розшукової діяльності”. [4]
        Пошук відповіді на основне питання оперативно-розшукової діяльності— хто скоїв той чи інший злочин? — являє собою процес оперирування уявними образами людей, що діють у визначених обставинах.
        В ідеальному випадку оперативний співробітник мислить образами конкретних осіб з їх повними настановними й ідентифікаційними даними.   
        Оперативне мислення в основному зводиться до побудови ідеальних оперативно-інформаційних моделей ситуацій, на основі яких формулюються оперативно-розшукові задачі і шляхи їхнього рішення.
        Оскільки пошукові дії часто зв'язані з вторгненням в охоронювані права людей, підозрюваних у причетності до злочинів (коли їхня дійсна провина ще не доведена), вони можуть здійснюватися тільки уповноваженими на їхнє проведення посадовими особами, що повинні сховати не тільки характер своїх дій як пошукових, але і їхньої мети, а також свою причетність до правоохоронних органів.
        Конспіративність пошукових дій — їхня найважливіша характеристика, без її дотримання досягти потрібного результату часто буває неможливо. Суть конспіративності складається в навмисному прихованні щирих цілей здійснюваних оперативним співробітником дій  чи створенні в інших осіб ілюзорних представлень про це, тим більше про загальну структуру діяльності, у яку вони включені. Саме тому закон України  "Про  оперативно-розшукову   дiяльнiсть"[5], із змiнами, внесеними згiдно з відповідними Законами України, у редакції згідно Закону України №2246-ІІІ від 18.01.2001 року строго регламентує використання специфічних методів оперативно-розшукової діяльності винятково з метою боротьби зі злочинністю.
Конспіративний характер оперативно-пошукових дій жадає від здійснюючих їх осіб високо розвитих навичок постійного контролю за всіма деталями свого поводження при рішенні службових задач, особливо в контактах з іншими особами, тобто високо розвитий рефлексії. При цьому твердий самоконтроль не повинний робити впливу на природність,спонтанність поводження оперативного співробітника і викликати які-небудь підозри зі сторони інших осіб про його щирі наміри.
        У процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності співробітники виконують безліч дій,вступають у контакти з різними людьми. Їхня головна задача при цьому — уміння відбирати у всьому потоці сприйманої інформації безпосередньо корисні зведення, а також будь-які зведення, що він повинний фіксувати як працівник оперативної служби міліції.
        Загальною передумовою успішної реалізації багатьох пошукових дій є здатність співробітників до встановлення довірчих відносин з різними людьми й у першу чергу — зі злочинцями й особами з їхнього оточення. Саме в цьому середовищі зароджуються і звідси керуються криміногенні процеси, приймаються всі міри до їхньої скритності, таємності.
        Усе вищесказане висуває специфічні вимоги до оперативних співробітників: уміння працювати в умовах високих нервово-психічних навантажень, зберігаючи при цьому здатність швидкого реагування на зміни ситуації і прийняття адекватних рішень.
        Оперативно-розшукувана діяльность зв'язана з готовністю  здійснюючих її співробітників до ризику, тобто до дій в ситуаціях з високою (але не повної!) імовірністю невдачі, програшу. Ці дії обумовлені виконанням обов'язків по захисту прав і законних інтересів людей. Як правило, дії в ситуаціях ризику можуть здійснюватися тільки тоді, коли вони не ставлять у цю ситуацію інших людей.
        У цілому не буде перебільшенням сказати, що оперативно-розшукова діяльність — це практична психологія боротьби зі злочинністю.  
2.2. Суддя
        Суддя — одна з найскладніших юридичних професій. У діяльності судді реалізується велика кількість спеціальних якостей і навичок, що органічно входять до структури особи судді й визначають його творчий потенціал та індивідуальний стиль діяльності.
        Суддя — це державна посадова особа, яка здійснює правосуддя, тобто виносить від імені держави остаточне рішення щодо юридичної справи.
        Судді мають необхідні для здійснення правосуддя повноваження, які базуються на Законах України "Про статус суддів", "Про судоустрій", та на Розділі VIII Конституції України "Правосуддя".
        Суддя повинен бути принциповним, мати високий рівень відповідальності за власну діяльність, прийняті рішення, а також мати витрим­ку і неупередженість. Винесенні справедливого рішення по юридичній справі на основі глибокого всебічного дослідження всіх доказів та відповідно до чинного законодавства є основним завданням суду.
        Судова діяльність є центральною ланкою юридичної роботи, оскільки суд завершує юридичну справу, тобто визнає громадянина винним чи невинним, визначає наявність чи відсутність у громадянина прав.
        Згідно з статтею 10 Закону України "Про статус суддів" вперше  призначений  суддя  в  урочистій  обстановці  приймає перед   Президентом  України присягу  такого змісту:
        "Урочисто присягаю  чесно  і  сумлінно  виконувати  обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись  тільки  закону,  бути об'єктивним  і  справедливим".
        До основних видів судової діяльності належать такі:
-         соціальна діяльність – це діяльність спеціаліста – юриста, коли він повинен не тільки правильно, згідно із за­коном розглядати і вирішувати кримінальну чи громадську справу, а й максимально використовувати судову практику ведення процесів з ме­тою запобігання злочинних проявів та інших порушень законності;
-         реконструктивна — аналіз зібраної у процесі судового розслі­дування інформації з метою відтворення об'єктивної картини юридичної справи і подальшого винесення справедливого за­конного рішення. У ре­конструктивній діяльності судді реалізуються загальний і спеціальний інтелект, пам'ять, уява, аналітичне і синтетичне мислення, інтуїція. Мислення судді повинно бути об'єктивним, всебічним, конкретним і певним; інтуїція та уява беруть участь тільки в оцінюванні інформації на початкових етапах дослідження доказів;
-         організаційна — управління роботою судді, судовим процесом. Як свідчать дослідження, у цій діяльності виокремлюють два аспекти: самоорганізованість судді та керування всіма особами, які діють у сфері судового процесу. При цьому реалізуються такі особисті якості судді, як воля, зібраність, цілеспрямованість, наполегливість;
-         комунікативна – ця діяльність передбачає спілкування з людьми під час судового процесу, яке здійснюється в межах кримінально-процесуаль­ного регулювання. Суддя є основним його організатором. При цьому реалізуються такі особисті якості судді, як чуйність, емоційна врівноваженість, вміння слухати, говорити;
-         засвідчувальна — передавання зібраної інформації в передба­ченій законом формі (наприклад, протокол, вирок, рішення). У такій діяльності реалізуються загальна і спеціальна культура письмової мови судді, його професійні навички щодо складання документів у письмовій формі.
        Діяльність судді має різнобічний характер. Існує спеціаліза­ція справ і судових органів (наприклад, арбітражні, військові суди).
3.3. Прокурор та його номічники.
        Прокурор — це державна посадова особа. Професійна діяльність прокурора є складною і багатобічною.
        Основні напрямки, цілі, задачі, службові обов'язки прокурорів визначаються функціями органів прокуратури, сформульованими в Конституції України в Розділі VII “Прокуратура” та в Законі “Про прокуратуру”. Авторитет прокуратури забезпечується її реальними зусиллями по забезпеченню законності в Україні.
        За законом України “Про прокуратуру” прокурори здійснюють наступний види діяльності: розслідування кримінальних справ; загальний нагляд, тобто нагляд за виконанням законів усілякими структурами, а також за відповідністю законам видаваних ними правових актів; нагляд за дотриманням прав і воль людини і громадянина федеральними міністерствами і відомствами, представницькими і виконавчими органами суб'єктів України, органами місцевого самоврядування, органами військового керування, органами контролю, їх посадовими особами, а також органами керування і керівниками комерційних і некомерційних організацій; нагляд за дотриманням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання і попередній наслідок; нагляд за виконанням законів адміністраціями органів і установ, що виконують покарання і застосовують призначувані судом міри примусового характеру, адміністраціями місць змісту затриманих і ув'язнених під варту; карне переслідування відповідно до повноважень, установленими карно-процесуальним законодавством; координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю.
        Оперативно-розшукова діяльність у тій частині, у якій вона регламентована законом, піднаглядна прокурорам.
        У психологічному плані прокурорський нагляд можна розглядати як складний вид діяльності, основний компонент якої — особлива форма контролю. Остання ж є складовою частиною будь-якої  людської діяльності: пізнавальної, управлінської й ін.
        Найважливішим елементом у структурі прокурорського нагляду є пізнавальна діяльність. Прокурор, перевіряючи інформацію про факти порушення закону, вивчає, аналізує, зіставляє різноманітні матеріали, документацію, статистичні зведення, виявляє, встановлює і доводить склад правопорушення. При необхідності він викликає для дачі пояснень посадових осіб і громадян, використовуючи свої владні повноваження. Фактично прокурор, здійснюючи нагляд, організує і проводить дослідження, по своєму змісту дуже близьке до розслідування злочинів, здійснюваному слідчим. І той і інший:
-         виявляють різноманітні фактичні обставини події, що містить ознаки правопорушення;
-         встановлюють і доказують склад правопорушення (неважливо, чи йде мова про порушення матеріального або процесуального законодавства);
-         у межах своєї компетенції жорстко регламентованим способом реагують на ці виявлені і доведені правопорушення, при необхідності використовуючи наявні в них владні повноваження.
        Нерідко прокурор у своїй работі зіштовхується з відкритою чи схованою протидією з боку осіб, що порушили закон, що намагаються  ухилитися від відповідальності, у тій чи іншій формі зробити на нього тиск, уплинути на прийняті рішення. Знаходячись на передньому краї боротьби зі злочинністю, порушеннями закону, його діяльність найчастіше має дуже напружений характер, відрізняється екстремальністю, високими емоційними навантаженнями, нерівномірним ритмом роботи. Для того щоб ефективно виконувати службові обов'язки, прокурор повинний володіти високою емоційною стійкістю і працездатністю, розвитими вольовими якостями.
        Прокурор бере участь у розгляді справ судом у випадках, передбачених процесуальним законодавством і іншими законами. Найважливішою функцією цієї діяльності прокурора є здійснення карного переслідування. Реалізується ця функція, насамперед, у виступі прокурора як державного обвинувача. Прокурор вправі звернутися в суд з заявою чи вступити в справу в будь-якій стадії процесу, якщо це вимагає захисту прав громадян і охоронюваних законом інтересів суспільства чи держави. Підтримуючи перед судом державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, дає висновок по виникаючим під час судового розгляду питанням, представляє суду свої розуміння з приводу застосування карного закону і міри покарання у відношенні підсудного. При цьому прокурор керується не тільки вимогами закону, але і своїм внутрішнім переконанням, заснованому на розгляді всіх обставин справи, тим більше, що тягар доведення провини лежить на ньому.
        Здійснюючи свою діяльність по державному обвинуваченню, прокурор забезпечує захист особистості, її прав і свобод, інтересів суспільства і держави, швидке і повне розкриття злочину, викриття винних і правильність застосування закону для того, щоб кожен скоївший злочин був підданий справедливому покаранню і жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений.
        Професійні особливості діяльності прокурорів визначаються змістом прокурорської діяльності в цілому і поділом праці, що складається, усередині прокуратури. Існує серйозна різниця між прокурорами-керівниками і прокурорами-виконавцями (прокурори відділів, помічники) по обсязі компетенції. Прокурор керівник приймає всі рішення в рамках компетенції органа, а прокурор-виконавець тільки готує їх.
        Прокурорська діяльність здійснюється в строго процедурно-нормативному порядку, що визначає зміст роботи окремих прокурорів і означає, що основні види дій здійснюються ними на основі наданих їм повноважень, у формі, передбаченої законом, і при наявності існуючих підстав. Це визначає різний ступінь самостійності і відповідальності прокурорів, породжуючи, у всякому разі, необхідність ґрунтовного оволодіння матеріально-правовими і процесуальними нормами і, головне, постійної поваги до них.
        Діяльність прокуратури, хоча і поширюється на всі сфери життя суспільства, не тільки спрямовується, але й обмежується законом. Прокурор не втручається в оперативно-господарську чи соціально-культурну діяльність, а звідси, обмежуючи себе, він реагує тільки на порушення закону.    
        Робота прокурора ініціюється на основі закону, здійснюється в рамках закону і прямо зазначеними в законі методами (попередження, бесіда, протест і ін.)
        На відміну від судді і значною мірою від слідчих окремі прокурори мають значно меншу посадову самостійність. Практично всі найважливіші рішення приймаються від імені прокурора, що очолює орган прокуратури, а відповідно і повинні бути їм затверджені чи санкціоновані. У сфері прокурорської діяльності неможливо автоматичне застосування закону, а, отже, розсуд прокурора грає саму серйозну роль. Як професіоналів це зобов'язує прокурорів до самостійного мислення, до оволодіння відповідними прийомами правореалізуючої техніки.
        Особливості мислення прокурора передбачають наявність у нього певних якостей, зокрема:
-         глибина — вміння якнайглибше проникати у бачене, у суть фактів, зрозуміти зміст того, що трапилось, передбачити най­ближчі та віддалені, прямі та побічні результати явищ і дій;
-         широта — вміння охоплювати широке коло питань і фактів, зас­тосовуючи знання з різних галузей наук та практики;
-         мобільність — здібності до продуктивного мислення, мобілізації та використання знань у складних та звичайних умовах;
-         швидкість — вміння якнайшвидше розв'язувати завдання, швид­ко оцінювати обстановку і вживати необхідних заходів;
-         самостійність — вміння ставити мету і завдання, а також шляхи їх реалізації без сторонньої допомоги;
-         цілеспрямованість — вольова спрямованість мислення на розв'я­зання певного завдання, здібність тривалий час тримати його у свідомості, а також послідовно, планомірно думати над його роз­в'язанням;
-         критичність — вміння осмислювати повідомлення, факти, пропо­зиції, включаючи помилки та перекручування, розкривати при­чини їх виникнення;
-         гнучкість — вміння розглядати явища з різних точок зору, вста­новлювати їх залежність і зв'язки; перебудовувати власну діяль­ність і змінювати прийняті рішення відповідно до нової ситуації.
        Комунікативний і засвідчувальний аспекти діяльності прокурора нерозривно пов'язані з використанням мови в її основних формах — ус­ної та письмової. Для прокурора важливо вміти передавати свої думки так само, як і вміти мислити, слухати, чути, а також говорити.
        В проку­рорській діяльності потрібно виявляти неабиякі вольові якості.
        Визначаючи задачі прокурорів у цивільному судочинстві на сучасному етапі, Генеральний Прокурор України пропонує підлеглим прокурорам зосередити особливу увагу на дотриманні правового режиму в промисловості і сільському господарстві, захисті гарантованих Конституцією України й інших законів прав і воль громадян, забезпеченні законності при здійсненні правосуддя по цивільних справах, усуненні і викорінюванні порушень законності. У судах України щорічно розглядається понад два мільйони цивільних справ. Біля дев'яносто відсотків задовольняються судами. Це свідчить про обґрунтованість заявлених позовів і зрослої активності громадян по захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів.
3.4. Адвокат і юрисконсульт
        Дiяльнiсть адвокатури регулюється Конституцiєю України, Законом України “Про  адвокатуру”[6] (із змiнами, внесеними згiдно iз Законами України, в редакції згідно з Законом Україїни N 3047-III  вiд 07.02.2002 року), iншими законодавчими актами України i статутами адвокатських об'єднань.
        Адвокат - професія, що повідомляє лише про те, що людина може Вас представляти і надавати юридичну допомогу в різних категоріях справ. У кримінальній справі він називається захисником, у цивільному чи адміністративному - представником.
        В статті 15 Закону України “Про адвакатуру” вказано, що при видачi квалiфiкацiйно-дисциплiнарною комiсiєю  адвокатури  свiдоцтва про  право  на  заняття  адвокатською  дiяльнiстю  особа,  якiй  вручено  це свiдоцтво, приймає Присягу адвоката України такого змiсту:
        “Я, (П.І.Б.), беручи на себе обов'язки адвоката, урочисто клянусь:
у своїй професiйнiй дiяльностi суворо додержувати законодавства України, мiжнародних актiв про права i свободи людини, правил адвокатської  етики, з високою  громадянською  вiдповiдальнiстю  виконувати  покладенi   на    мене обов'язки, бути завжди справедливим  i  принциповим,  чесним  i  уважним  до людей, суворо зберiгати адвокатську таємницю, всюди i завжди берегти чистоту звання адвоката, бути вiрним Присязi”.
        Адвокат - професія, що жадає від свого власника безумовного знання закону, значного досвіду, технічної оснащеності, мобільності, артистизму, красномовства, комунікабельності і ще багато чого, що дозволить йому виконати його функції в справі - захистити обвинувачуваного чи підсудного, відстояти інтереси довірителя в цивільній чи адміністративній справі.
        Адвокат дає населенню, підприємствам і організаціям консультації і роз'яснення по юридичних питаннях, довідки по законодавству, складає на їхнє прохання заяви, скарги й іншу документацію правового характеру. Здійснює представництво в суді, арбітражі й інших державних організаціях по цивільних справах і справам про адміністративні правопорушення. Бере участь у  попередньому слідстві й у суді по кримінальних справах як захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача.
        Професія адвоката одна із самих найстарших на землі. Людина цієї професії називалася в різні часи то чолобитником, то заступником, то повірником, але суть його діяльності залишалась постійної - захист прав і інтересів інших людей, надання їм допомоги в складному правовому світі.
        У Римській імперії захиснику для виступу надавалося в два рази більше часу, чим обвинувачу. Освічені римляне вважали, що обвинуватити людину набагато легше, ніж захистити, і у такий спосіб дотримували справедливість.
        Класичними стали слова метра адвокатури Плевако: "За прокурором холодний, невблаганний закон. За мною стоїть жива людина".
        Адвокати поділяються на криміналістів (ведуть кримінальні справи) і цивілістів (цивільні). А зовсім недавно виникла нова модна спеціалізація - бізнес-адвокат. Його роль саме полягає в тому, щоб справа до суду не дійшла.
        Михайло Барщевский, президент адвокатського бюро "Барщевский і партнери", доктор юридичних наук РФ, дійсний член (академік) Російської академії адвокатури говорить, що: “Бізнес-адвокат повинен так вести справи клієнта, щоб, з одного боку, він діяв абсолютно законно, а з іншого, платив податки мінімально. Його задача так скласти договір, щоб усе було чітко, зрозуміло, так провести переговори, щоб локалізувати конфлікт і домовитися. Робота бізнесу-адвоката - це деяка милиця в повсякденному житті клієнта, на яку він спирається, щоб не оступитися”.
        Професійно важливі якості адвоката:
-         прагнення до спілкування, уміння легке встановлювати і підтримувати контакт із незнайомими людьми;
-         доброзичливість, чуйність;
-         емоційна стійкість, витримка, уміння стримувати емоції;
-         спостережливість, уміння аналізувати поводження своє і навколишніх;
-         уміння переконувати людей, впливати на інші;
-         інтерес до людини, чуйність до стану інших людей, здатність до півпереживання, здатність ставити себе на місце іншої людини;
-         здатність розбиратися у взаєминах людей, уміння улагоджувати розбіжності між ними, організовувати їхня взаємодія;
-         розвита мова, здатність знаходити загальну мову з різними людьми;
-         здатність керувати мімікою, жестами, інтонаціями;
-         акуратність, зібраність, пунктуальність;
-         здатність пам'ятати, тримати в розумі інформацію про багатьох людях.
        В адвокатській діяльності потрібні індивідуальні особливості фахівця:
-         гарна оперативна пам'ять;
-         розвите логічне мислення;
-         емоційно-вольова стійкість;
-         розвиті комунікативні здібності;
-         гарна концентрація уваги, спритність;
-         відповідальність.
        Знання цивільного, фінансового, трудового, адміністративного, карного права, основ керування економікою, виробничо-господарської діяльності підприємства, поінформованість у питаннях соціології, психології, етики, навички ведення довідково-інформаційної й архівної роботи за допомогою комп’ютерної техніки все це потрібно при виконані адвокатської діяльності.
        Успішна діяльність адвоката багато в чому залежить від вміння спілкуватись, від підходу до підзахисного, взаємодії з суддею, слідчим, прокурором.
        Велику роль відіграє також організаційна діяль­ність адвоката:
-         підготовка до процесу;
-          складання плану;
-         застосування прийомів та засобів, сформованих практикою і професійним досвідом.
        Вчасна підготовка до захисту, обміркована лінія його здійснення, складений план — усе це дає адвокату можливість чітко сформулювати свої погляди в суді, орієнтуватись у різних ситуаціях, помічати неточності у висловлюваннях учасників процесу, а також вносити у складений план поправки при виявленні під час процесу нових обставин. Адвокат повинен грунтовно обміркувати всі питання, які необхідно з'ясувати як під час підготовки до судового засідання, так і у процесі судового слідства.
        Адвокат повинен добре знати також особистість підзахисного, його психологію, мотиви злочину, причини та умови скоєння злочину. Тільки вивчивши, проаналізувавши і зробивши висновки про особу підзахисного, логічно обміркувавши власну лінію захисту, адвокат може досягти позитивних результатів.
        Захисник повинен мати моральне право брати участь у вирішенні пи­тань правосуддя, оцінювати вчинки людей, розкривати їх психологічний зміст. А це означає, що адвокат повинен бути принциповим, чесним, не­примиренним до порушення прав і законних інтересів підзахисного.
        Успішність діяльності адвоката багато в чому залежить від його вміння знаходити серед великої кількості доказів такі, які б допомогли виправдати підза­хисного чи пом'якшити його вину. А це потребує пошуку, творчого мислення, орієнтації в обставинах справи. Виступаючи на процесі, ад­вокат дотримується певної лінії захисту і чітко визначеної мети, для до­сягнення якої йому необхідно виконувати певні дії, приймати рішення. Тому дуже важливими є такі його риси, як самостійність, воля, вміння протистояти іншим учасникам процесу, наполегливість і рішучість.
        Адвокат повинний бути порядним, мати визначені моральні принципи, повинний бути широко розвитою людиною у своїй області, висококультурним - щоб володіти словом, письмовою мовою.
        Дуже небезпечним для адвоката є відсутність власної точки зору, невміння об­стоювати свої погляди, позиції, переконання. У цьому разі адвокат буде пасивний, інертний і захист здійснюватиме на низькому рівні.
        Робота адвоката складається з трьох етапів:
-         формування загальної концепції;
-         розробка тактики захисту;
-         застосування (реалізація) захисту.
        Вміння поєднувати при захисті інтереси суспільства і підзахисного, не протиставляючи їх, а також вміння підкреслити соціальне значення захисту при обстоюванні по суті приватного інтересу — це, безумовно, одна з важливих якостей професійної культури адвоката.
        Значна роль адвоката й у розгляді інших, не карних, справ у судах загальної юрисдикції. До цих справ відносяться суперечки, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, адміністративних і інших правовідносин. У даних випадках закон не передбачає обов'язковості участі адвоката в розгляді суперечки, але сторона в справі має право прибігати до послуг адвокатів для одержання кваліфікованої юридичної допомоги. Адвокат буде виступати в ролі представника сторони. Необхідність звертання до послуг адвоката обумовлюється формалізованою процедурою цивільного процесу, що вимагає чіткого знання стадій процесу, способів і прийомів свідчень й інших нюансів. Найбільше повно такими знаннями володіють тільки адвокати.
        Незамінний адвокат і при розгляді спорів в арбітражних судах, специфіка яких укладається в закріпленому в господарчому законодавстві принципі змагальності сторін. Цей принцип означає, зокрема, що сторони самі повинні доводити ті обставини, на які вони посилаються. Допомога сторонам у цьому може зробити тільки юридично грамотна людина, яким і є адвокат.
        Якості юрисконсульта схожі на якості адвоката, оскільки схожий зміст їх діяльності: і ті й інші ведуть прийом громадян чи укладають договори на юридичне обслуговування з організаціями, і ті й інші складають позовні заяви і представляють інтереси своїх клієнтів у загальногромадянських судах, і ті й інші готують документи і представляють інтереси своїх клієнтів в арбітражних і третейських судах. Головне, що їх поєднує, це те, що їхні взаємини з клієнтами-споживачами їхніх юридичних послуг (юридичної допомоги) регулюються нормами цивільного права з усіма наслідками, що звідси випливають.
        Ця діяльність дуже важлива для забезпечення конституційних прав громадян. Багато цивільних прав можуть і не бути реалізовані без відповідного юридичного роз'яснення їхньої суті і способів захисту.
        Зовні діяльність юрисконсульта нагадує роботу бізнесу-адвоката  , але між ними є істотна різниця. По-перше, психологічна. Юрисконсульт одержує зарплату і цілком залежить від хазяїна. Адвокат же одночасно працює  з декількома клієнтами, і в нього немає страху втратити роботу. У кінцевому рахунку це вигідно і самому клієнту: адвокат навіть під тиском не піде на порушення закону. Крім того, бізнеси-адвокати більш універсальні і грамотні в різних галузях права, чим юрисконсульти.