Міністерство освіти і науки України

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Кафедра «Соціальна педагогіка та соціальна робота»

КУРСОВА РОБОТА

по курсу: «Історія, теорія та практика соціальної роботи»

по темі: «Молодь як об’єкт соціальної роботи»

Виконала: студентка III курсу, гр. А

заочної форми навчання,

спеціальність: «Соціальна робота»

Пороскун О.В.

Науковий керівник:

Ларіонова Н.Б.

Луганськ 2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Соціальна робота з молоддю. Теоретичні основи соціальної роботи з молоддю

1.1 Молодь як соціально-демографічна категорія

1.2 Соціальні проблеми молоді України

Розділ 2. Соціально-правовий захист як підґрунтя соціальної роботи з молоддю

2.1 Правові основи соціальної роботи з молоддю

2.2 Основні напрями державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю

Висновки і пропозиції

Список використаних джерел

Вступ

Початок ХХІ століття ознаменований різким загостренням соціальних проблем молоді у різних країнах світу. У більшості з них молодь приблизно вдвічі частіше, ніж представники старших вікових категорій, опиняється в маргінальному становищі при виборі місця праці, непропорційно великою є її частка в когорті безробітних, найнижчими показниками характеризується рівень її доходів й стартові можливості отримання освіти та самоствердження. В умовах формування ринкового середовища вітчизняна молодь вимагає особливої соціальної підтримки та соціального захисту як така, що перебуває в стані формування і утвердження життєвих позицій, складає більше половини працездатного населення держави, має свої орієнтації, інтереси і потреби, болісно відчуває на собі тягар економічної кризи та недостатність державних асигнувань на соціальні потреби. Водночас молодь є майбутнє держави, а тому від забезпечення стартових умов її діяльності залежить подальший розвиток нинішнього суспільства, а також майбутніх поколінь.

Молодь, її проблеми, як великої і специфічної соціально-демографічної групи, напрями соціалізації та процеси самореалізації у суспільстві вивчають різні науки та наукові дисципліни, тому найбільш об'ємний, узагальнювальний «портрет» молодої людини, молодої генерації (покоління), понад усе в конкретно-історичний час і в конкретному суспільстві, можна уявити лише на міждисциплінарному рівні, тобто з урахуванням даних багатьох наук. Отже, в комплексі феномен «молодь» дає змогу розглянути лише соціологія молоді [7, с.15].

Людина, і особливо молода, яка поступово вступає у продуктивне життя, завжди була і є першопричиною, носієм, джерелом і результатом усіх суспільних відносин і перетворень. Як зауважують російські вчені: «Сучасне суспільство має відкрити молодь як об'єкт історії, як винятково важливий чинник змін та носій нових ідей і програм, як соціальну цінність особливого ґатунку. Без фундаментального переосмислення ролі молоді в соціальних процесах, без перевороту у свідомості щодо її феномена людство неспроможне прорватися до нових висот цивілізації» [18, с.6].

Слід наголосити, що наведене вище зауваження має безпосереднє відношення до будь-якого суспільства, але значною мірою - до суспільств нестабільних, що трансформуються, перебудовуються в плані своїх політико-економічних систем, принципів та механізмів функціонування. У цьому разі безпосередньо йдеться про пострадянські, постсоціалістичні країни, а також про новітню Україну. Це важливо тому, що проблеми молоді, молодого покоління у будь-якому суспільстві, за будь-яких умов і обставин мають розглядатися з погляду трьох основних взаємозв'язаних аспектів:

• що може дати молоді, молодому поколінню суспільство, держава для їхнього розвитку, соціального, громадянського становлення і самореалізації;

• що спроможна і може дати сама молодь, молоде покоління суспільству, державі для їхнього поступального, прогресивного розвитку та функціонування;

• як найповніше можна використати, зреалізувати потенціал молоді не лише у власних, а й суспільних інтересах.

Поняття «молодь» пояснюється різними науками - соціологією, філософією, психологією та ін. Розглянемо визначення цього поняття.

Велика Радянська Енциклопедія визначає молодь як «соціально - демографічну групу, що вирізняється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану і зумовлених тими чи іншими соціально-психологічними якостями» [8, с.478].

Короткий енциклопедичний словник із соціальної філософії визначає молодь як «соціально-демографічну верству, групу суспільств, що виділяється в основній сукупності віковими характеристиками, особливостями соціального становища і зумовленими цим соціально-психологічними властивостями».

За Словником соціологічних і політологічних термінів молодь - це «велика соціальна група, що має специфічні соціальні й психологічні риси, наявність яких визначається як віковими особливостями молодих людей, так і тим, що їхнє соціально-економічне і суспільно - політичне становище, духовний світ перебувають у становленні, формуванні».

Отже, визначення поняття «молодь» є майже ідентичними, проте мають місце і певні, вельми істотні розбіжності. Найперше, йдеться про особливості вікової періодизації молоді.

Такі особливості відмічали і пояснювали багато видатних діячів минулого. Наприклад, свою вікову періодизацію молоді пропонував видатний французький філософ, соціальний мислитель Ж.-Ж. Руссо. На його думку, на шляху досягнення дорослості людина проходить п'ять етапів становлення: від народження до кінця першого року; від 2 до 12 років; від 12 до 15 років; від 15 до 20 років; від 20 до 25 років.

При цьому періодом юності Ж.-Ж. Руссо вважав вік з 15 років і характеризував його як момент певної кризи, коли молода людина не визнає над собою керівництва і не хоче бути керованою [3, с.12].

У багатьох розвинених країнах, насамперед європейських, молодою вважають людину віком до 25 років, тоді як у колишньому СРСР - до 28 років, а нині практично до 30 років. Слід зауважити, що зменшення молодіжного віку суспільству, державі досить вигідні, оскільки правовий статус, соціальна відповідальність молоді наступає в такому випадку раніше, а це означає, що держава раніше позбавляє себе від піклування про молодь та її соціальну підтримку.

Соціологи деяких країн, зокрема США, період молодості визначають з 12 до 24 років, розділяючи при цьому молодь на «юнацтво» (12-18 років) і «молодих дорослих» (18-24 роки).

У термінології та практиці ООН послуговуються такими основними визначеннями стосовно дітей і молоді:

• діти - особи, які не досягли 18-річного віку;

• підлітки - особи віком від 10 до 19 років (включаючи молодший, середній і старший підлітковий вік);

• молодь - особи віком від 15 до 24 років;

• молоді люди - всі особи віком від 10 до 24 років.

Хоча в окремих країнах відповідно до практики та статусу соціальних служб використовуються власні класифікації молоді, вікові межі окремих її категорій, груп практично мало різняться.

Останнім часом з метою більш виразної характеристики відокремлених груп молоді, як і молоді загалом, використовуються і недостатньо науково обґрунтовані терміни і поняття, наприклад: «тінейджери» («підлітки»), «молоді дорослі», «дорослі молоді люди» та ін.

У 70-80-х роках унаслідок акселерації, продовження та ускладнення процесу соціалізації молоді її вікові межі були істотно розширені. Наприклад, нижня межа - від 14 до 16 років; верхня - 25 до 30 років, а в окремих країнах навіть 25-35 років.

У колишньому СРСР (у тому числі й в Україні) вікові межі молоді були визначені у межах 14-28 років. Такими вони залишаються фактично й нині, будучи закріпленими, зокрема, Законом України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні».

Отже, межі молодіжного віку зумовлені насамперед особливостями підготовки і вступу молоді у продуктивне життя. На цій основі вони фіксуються у відповідних нормативно - правових документах, в яких визначаються право і можливість молодих людей займатися самостійною професійною діяльністю най різноманітнішого характеру, нести відповідальність за свої вчинки тощо.

За радянським законодавством основних соціальних, політичних прав молода людина набувала у віці 16-18 років, що й зумовлювало нижню межу молодіжного віку. Стосовно верхньої межі, то вона в різних країнах різна, залежно від рівня їхнього соціально-економічного розвитку. Саме з урахуванням цього ООН і визначає молодь на лише як вікову групу населення, а й як «період між закінченням дитинства і початком трудової діяльності»[26, с.2].

Поняття «молодь» можна також охарактеризувати, беручи до уваги кілька взаємопов'язаних характеристик - соціальну, юридичну, економічну, демографічну, психологічну, фізіологічну. Так, учені визначають три основні молодіжні підгрупи, що мають конкретні устремління, ідеали, життєві пріоритети і позиції:

- перша (молодіжна) - 14-18 років;

- друга (середня) - 19-23 роки;

- третя (старша) - 24-28 (до 30) років.

Як велика соціально-демографічна група, молодь характеризується деякими загальними рисами, а саме:

• більш високим рівнем освіти порівняно з іншими соціальними групами;

• великим соціальним динамізмом, мобільністю, романтизмом і соціальною нестриманістю;

• високим значним потягом до нового, прогресивнішого способу життя.

Усе це насамперед варто брати до уваги, коли постає питання про сутність і особливості феномена «молодь». При цьому принципового значення набуває питання щодо методології, основних принципів і підходів у вивченні молоді.

Аналізуючи сутність і зміст поняття «молодь», її соціальне і суспільно-політичне призначення в суспільстві, його функціонуванні, слід пам'ятати, що молодь - це специфічна соціально-демографічна група суспільства, яка характеризується не лише віковими межами, а й особливостями соціального становлення та розвитку. Потрібно також виокремити роль і значення молоді, беручи до уваги, що молодь є біологічним і соціальним відтворенням суспільства, єдиним джерелом трудових ресурсів, головним носієм великого інтелектуального і фізичного потенціалу свого народу та зумовлює соціальну і професійну перспективу суспільства [37, с.10].

Молодь не є чимось (як соціальна група) абсолютно виділеним із соціальної спільноти, етносу, народу. Навпаки, молодь - це спільність людей нового покоління, яка природно і об'єктивно включена у різні соціально-демографічні, освітні, професійні, етнічні та інші соціальні групи, існуючі в історично конкретному суспільстві. Завдяки цьому вона завершує етап первинної і проходить етап вторинної соціалізації.

Метою дослідження є розглядання молоді як об’єкта соціальної роботи. Відповідно до визначеної мети, в курсовій роботі вирішувалися наступні завдання:

• розглядання молоді, як соціально-демографічної категорії;

• розглядання соціальних проблем молоді України;

Об'єкт дослідження – молодь України.

Предмет дослідження - соціальні проблеми молоді України та перспективи розв'язання цих проблем.

Розділ 1. Соціальна робота з молоддю. Теоретичні основи соціальної роботи з молоддю

1.1 Молодь як соціально-демографічна категорія

У сучасній літературі існує багато визначень молоді. Найбільш поширеним є визначення молоді як соціально-диференційованої соціально-демографічної групи, котрій притаманні специфічні психологічні, фізіологічні та культурні властивості. Ці властивості визначаються не лише віковими особливостями, але й тим, що соціально-економічне, соціально-політичне становище молоді, її духовний світ, система ціннісних орієнтацій перебувають на стадії становлення.

Молодь   це соціально-демографічна група, що переживає період становлення соціальної зрілості, адаптації до світу дорослих і майбутні зміни. У цей період людина переживає важливий етап сімейної і позасімейної соціалізації, процес становлення особистості, навчання, засвоєння цінностей, норм, установок зразків поведінки, прийнятих у даному суспільстві. Згідно Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» молодь – громадяни України віком від 14 до 35 років. Вивченням потреб молоді займається наука соціологія молоді [2, с.157].

Визначити сутнісні риси молоді можна як через виокремлення основних етапів соціалізації особистості, так і через виявлення характеристик, притаманних різним групам молоді. У першому випадку може йтися про час повноліття, настання правової відповідальності, початок трудової діяльності, створення сім’ї, досягнення соціально-економічної незалежності від батьків та ін. У другому - передбачається розподіл молоді на внутрішньовидові групи, кожна з яких має власні специфічні характеристики.

Суттєвою рисою молоді є те, що значна її частина не має власного соціального статусу, перебуває на стадії "статусного мораторію", характеризується або попереднім соціальним статусом, тобто соціальним положенням батьків, або своїм майбутнім статусом, пов'язаним із професійною підготовкою. Молодь входить у життя в умовах уже чинних соціальних інститутів, які не завжди відповідають її потребам, що призводить до виникнення криз і конфліктів [3, с.127-128].

Важливим питанням є визначення вікових параметрів молоді. Вони залежать як від історичних особливостей, традицій, так і від рівня соціально-економічного розвитку країни:

- нижня межа визначається біологічною, статевою зрілістю;

- верхня - визначається з огляду на юридичне повноліття, закінчення навчання, здобуття професії, одруження та набуття економічної незалежності.

За законами України цей вік означується від 14 до 35 років.

Як специфічна соціально-демографічна група суспільства молодь визначається не лише віковими межами, а й тим, яке місце вона посідає в соціальній структурі суспільства, а також особливостями соціального розвитку. Молоді притаманні основні та другорядні особливості. До основних належать: фізіологічні, психологічні, вікові й соціальні характеристики. Другорядні пов'язані з основними і виявляються залежно від суспільно-корисної діяльності, місця проживання, соціального статусу людини тощо [4, с.102].

У житті молодої людини умовно можна виділити три основних періоди:

- період пошуку - коли молода людина сама для себе визначає та приймає рішення стосовно навчання і сфери професійної діяльності;

- період інтеграції в суспільство - пов'язаний із першими роками професійної діяльності;

- період інтенсивної творчості та продуктивної діяльності.

Незважаючи на те, що в сучасному суспільстві значно розширилися можливості для власного самовизначення й індивідуального розвитку, молодь як була, так і залишається найбільш вразливою, незахищеною частиною суспільства.

Сучасна молодь, з одного боку, відчуває себе особливою групою суспільства, з другого - усе більше страждає від невирішеності своїх специфічних проблем. Досить важливим фактором, який деформує свідомість молоді, є відсутність довіри до неї з боку суспільства. Молодь є частиною суспільства, вона входить у розмаїття його зв'язків і відносин, однак дуже рідко залучається до вирішення та реалізації програм розвитку суспільства. Це визначає суперечності, котрі існують на рівні молодь-суспільство. Найбільш суттєві з них такі:

- рівень освіти та матеріальний стан молоді;

- потяг до знань і необхідність працювати;

- прагнення до самостійності й економічна залежність від батьків;

- професійний статус і потреби сучасного ринку праці;

- бажання вирішувати власні проблеми самостійно та реальна участь у прийнятті управлінських рішень.

Специфічні функції молоді в суспільстві:

- функція відтворення - полягає в збереженні та відтворенні на більш високому рівні всієї системи суспільних відносин;

- трансляційна - це передавання наступним поколінням знань, досвіду, традицій і цінностей;

- інноваційна - полягає у творчому розвитку, вдосконаленні всього, що створено попередніми поколіннями [25, с.67-69].

Ми живемо у молодій державі, де фактично відсутня ідеологія. Комуністичний ажіотаж уже своє віджив, період націоналістичної істерії також пройшов. Кілька десятиліть випали із власне українського культуротворчого процесу. Україна залишилася без власної культурної еліти.

Як не сумно це констатувати, але українська культура, по суті, — культура сільська. Сучасна урбанізована молодь не відчуває душевного трепету, побачивши національні костюми, слухаючи народні пісні; її навряд чи зацікавиш писанками і рушниками, а тим більше не імпонує їй філософія українського мазохізму, для якої страждання, скарги і скорбота — життєва необхідність. Нині потрібне щось інше, новий стрижень.

Можливо, якщо влада перестане грати на сьогочасних інтересах молоді, задовольняти її ще не існуючі бажання, щоб потім, не навчену плавати, викинути її у холодний океан реального життя; якщо будуть розглядати її як рівноправного партнера, дадуть їй шанс незалежної участі у політичному житті, це залучить раніше байдужу частину молодих людей до самостійного пошуку, вибору, будівництва свого майбутнього. Важко назвати «плюсом» чи «мінусом» хаос у світогляді молоді, яка шукає своє місце у професійній, соціальній та політичній інфраструктурі. Однак вона робить спроби, обпікається, оцінює, вчиться, вбирає, вибирає, комбінує, робить власні висновки.

Визначення поняття «молодь» важливе не тільки для вироблення єдиного підходу до встановлення вікових меж молоді, а й для з'ясування питання про сутність молоді, її місце у соціальній структурі суспільства, соціальних показників, в яких відображається специфіка соціального статусу молоді [13, с.242-245].

Існує декілька підходів до визначення поняття «молодь». Найпростішим з них є використання вікових ознак як найголовнішого параметра, що характеризує молодь як певну соціально-демографічну групу. Поширеним є підхід, який розглядає молодь як перехідну фазу від соціальної ролі дитини до соціальної ролі дорослого. Інколи молодь розглядають як соціально-демографічну групу, головною характеристикою якої є процес соціалізації. Ця позиція передбачає, що найважливішими показниками, які дають змогу розкрити сутність молоді, є не стільки вікові параметри, скільки соціальні показники процесу соціалізації. За цим підходом до молоді відносять тих молодих людей, які ще не почали самостійне трудове життя (тобто учнів), а також працюючих, які ще не мають сім'ї.

Молодь як соціальна спільнота — це сукупність людей молодого віку в усіх сферах їх діяльності і виявах їх духовного життя. Більш коректним є поділ молоді на внутрішні групи за соціально-професійними та віковими ознаками у взаємодії з їх духовним світом і поведінкою. Такий підхід дає змогу адекватніше аналізувати окремі контингенти молоді під час емпіричних соціологічних досліджень [11, с.116-120].

Українські дослідники О. Вишняк, М. Чурилов, С. Макеєв визначають молодь як соціальну спільноту, що посідає певне місце в соціальній структурі суспільства й набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах (соціально-класові, професійно-трудові, соціально-політичні тощо), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо.

Останнім часом активно розробляються поняття «соціальний портрет молоді», категорії «потреби», «поведінка», «діяльність». На підставі порівняльних соціологічних досліджень простежуються зміни у характері потреб учнівської та робітничої молоді.

Предметом певного наукового аналізу стали соціально-психологічні особливості молодих людей. На думку багатьох вчених, соціально-психологічний розвиток молоді характеризується нерівномірністю, напруженістю, наявністю і повторюваністю конфліктних ситуацій. Вважають, що вона, порівняно із старшими поколіннями, є більш нетерпимою, гостріше реагує на протиріччя дійсності, не так жорстко «вписана» у суспільство, мобільніша, швидше засвоює нове. Виділяють такі її характерні риси, як підвищена вимогливість та критичність до старших поколінь, недооцінка об'єктивної необхідності у досвіді старших за віком, перебільшення власної здатності до самостійної діяльності. Саме в молодості динамічно відбувається формування соціальних мотивацій, самоаналіз та швидкість реакції, проте в цьому віці значно менше, ніж у дорослому, турбують безпека близьких та відповідальність за них.

1.2 Соціальні проблеми молоді України

Соціальне самопочуття молоді є одним з головних показників розвитку суспільства. Для того щоб формування молоді відбувалося адекватно суспільним процесам, необхідно визначити її роль і місце в суспільстві, з’ясувати її проблеми. Серед них є традиційні – кохання, дружба, пошуки сенсу життя, створення сім’ї тощо. Вирішення багатьох проблем залежить від факторів соціального життя. Не менш актуальними є здоров’я, освіта молоді, спілкування її з дорослими й однолітками. Вивчаючи молодіжні проблеми, неможливо обійтися простим констатуванням позитивних чи тривожних фактів життєдіяльності молодих людей, потрібен глибокий системний аналіз буття молоді. Актуальним є питання постійного скорочення питомої ваги молоді щодо всього населення. В Україні за останні десять років її кількість знизилася з 22 до 20%. За всіма прогнозами, ця тенденція триватиме і надалі. Соціальні проблеми, тобто суперечності, що потребують свого вирішення на шляху соціального становлення молоді, наявні у всіх сферах її життєдіяльності [7].

За даними багатьох соціологічних досліджень у нинішніх умовах молоде покоління найбільше стурбоване економічними проблемами. Проведені опитування молоді в травні 2008 р. Українським інститутом соціальних досліджень виявили, що 60% юнаків і дівчат непокоїть загальне падіння рівня життя, а більше половини з них - незадовільне становище економіки в цілому. Молодь виокремлює як найважливіші й деякі інші проблеми, зокрема більше половини респондентів турбує високий рівень злочинності, а відсутність нормальних можливостей для навчання - більше третини. Але найбільше (62%) молодих громадян непокоять проблеми працевлаштування.

Проблема бідності молоді загострюється тим, що більше половини юнаків та дівчат потерпають від нерегулярних виплат заробітної платні, пенсій, стипендій, інших соціальних виплат. 52% опитаних змушені ділитися своїми невеликими доходами, допомагаючи батькам чи іншим родичам. Водночас для значної частини населення країни очевидним є незаконне швидке збагачення окремих її громадян18, що підсилює незадоволення своїм матеріальним становищем.

Зрозуміло, що за таких умов більшість молоді, у тому числі й ті, хто навчається, сьогодні прагне працювати й мати власні джерела існування. Про це свідчить досить високий (55%) рівень економічної активності громадян віком 15-29 років. Протягом року третина молоді намагалася влаштуватися на роботу, проте пощастило лише 40% з них, адже головною ознакою становища молоді на ринку праці 1999 р. залишається диспропорція між пропозицією робочої сили та попитом на неї. В останні роки зростає вимушена незайнятість у вигляді зареєстрованого і прихованого безробіття, скорочується попит на робочу силу в усіх сферах господарювання, залишається значною частка залученості до тіньової, у тому числі кримінальної економіки, скорочуються можливості щодо професійного навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, поширюється трудова міграція, передусім нелегальна, повільними темпами розвивається підприємництво. І така ситуація спостерігається в усіх регіонах України. Причому безробіття перш за все уражає молодь як носія робочої сили невисокої кваліфікації [8].

Надзвичайно складною для вирішення є проблема забезпечення молоді житлом. За даними державної статистики на початок 2000 р. на квартирному обліку перебувало понад 93 тис. молодих сімей, а впродовж попереднього року квартири одержали лише 752 сім’ї, або 0,8%. Порівняно із середнім показником по країні темпи надання квартир молодим сім’ям удвічі нижчі 20. Проблема в тому, що, з одного боку, за нинішніх умов практично не виділяється житло для молоді за рахунок державного чи місцевих бюджетів, а з іншого - молодь через низькі особисті доходи здебільшого не в змозі нагромадити необхідних коштів для його придбання. Тобто ситуація, що склалася, потребує розроблення і впровадження нових механізмів забезпечення житлом молодого покоління (кредити, розстрочки тощо).

Освіта для більшості молодого покоління стає засобом підвищення конкурентоспроможності на ринку праці, прискореного соціального становлення взагалі. Тому юнаки та дівчата, визначаючись із вибором професії, зважають не лише на свої уподобання, а й враховують попит на спеціалістів відповідного профілю, географію попиту на робочу силу відповідної кваліфікації тощо. Проте вони змушені також брати до уваги й витрати, неминучі під час набуття освіти. Тобто молодь звертає увагу на місце розташування навчального закладу, матеріальні умови навчання, рівень оплати тощо. Вона нерідко змушена вирішувати паралельно іноді досить складні проблеми ще задовго до вступу до навчальних закладів. Але слід також зазначити, що й набуття середньої освіти, яке, як правило, залежить від працелюбства, настанов у батьківській сім’ї тощо, часто ускладнюється включенням підлітків у трудову діяльність з метою підтримки матеріального рівня сім’ї, віддаленістю населених пунктів у сільській місцевості від середніх шкіл, проблемами сільської школи і т.д. Найбільше проблем у дітей та молодих людей, які мають слабке здоров’я. До того ж становище ускладнюється, наприклад, через скорочення мережі навчальних закладів для дітей з вадами розвитку, хоча кількість таких дітей в Україні зростає [14, c.207-212]

Молоде покоління занепокоєне станом свого здоров’я, що ускладнюється все меншою доступністю лікування для населення. І цьому є кілька причин. Найперша - тяжке становище вітчизняної медицини, головним чином через хронічне недофінансування. Так, замість 11 млрд. гривень, які Міністерство охорони здоров’я потребувало на 1997 р., було заплановано 3,4 млрд., а реально виділено лише 2,5 млрд., тобто галузь була профінансована менше ніж на 25%. У цілому на охорону здоров’я було виділено менше 3,1% валового національного продукту (ВНП). Нагадаємо, що за оцінками ВООЗ, якщо на потреби охорони здоров’я виділяється менше 6% ВНП, галузь вважається недієздатною. Не поліпшилася ситуація з фінансуванням і в два наступні роки. Друга причина - значна частка платних медичних послуг навіть серед найнеобхідніших. Перш за все це стосується високих, особливо на фоні хронічних невиплат заробітної плати та значного безробіття серед молоді, цін на медикаменти. Третя причина - скрутне матеріальне становище молоді, що не дозволяє значній її частині як отримувати дорогі медичні послуги, так і забезпечити якісний рівень життя з відповідним харчуванням, відпочинком, житловими умовами тощо.

Тому в сучасних умовах, крім використання комплексу санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та організаційних заходів, спрямованих на боротьбу та профілактику інфекцій і неінфекційних хвороб, фінансування державних, національних та галузевих програм щодо запобігання і боротьби з багатьма хворобами і активне їхнє впровадження, особливої уваги потребує пропаганда та формування здорового способу життя в молодіжному середовищі. Нагальної реалізації потребує комплекс заходів як на загальнонаціональному, так і на рівні регіонів щодо формування дбайливого ставлення молодого покоління до свого здоров’я як до однієї з найбільших цінностей [22, с.34].

Різні категорії населення, у тому числі й молодь, дедалі більше переймаються проблемами викоренення правопорушень, інших антисоціальних явищ у молодіжному середовищі. Дослідження свідчать, що підгрунтям для негативних суспільних явищ є соціально-економічна нестабільність, недоліки в організації навчально-виховного процесу в освітніх закладах, певна дегуманізація освіти, штучне відокремлення її від виховання, зниження виховного потенціалу сім’ї, неякісна організація праці на виробництві, негативний вплив антигромадських елементів, зростаюча активність ділків тіньової економіки, наявність засобів і сфер нетрудового збагачення, бізнес через нелегальні азартні ігри, сутенерство, рекет, відсутність нормальних умов для лікування неповнолітніх наркоманів, алкоголіків. Тобто проблема зниження рівня правопорушень та інших антисоціальних проявів зводиться до зменшення впливу на молодь вказаних та інших негативних явищ суспільного життя.

Варто зазначити, що молодь не завжди здатна виокремити свої соціальні проблеми за ступенем важливості. Так, якщо цілком зрозумілими є її побажання щодо реалізації програм, спрямованих проти поширення наркоманії та на збільшення кількості робочих місць (53% молоді вважають за необхідне впровадження державою програм боротьби з поширенням наркоманії серед молоді, 42% - програм створення робочих місць), то нічим іншим, як недбайливим ставленням до свого здоров’я і нерозумінням значущості, наприклад, профілактичних медичних обстежень, психологічного консультування, не можна пояснити ту обставину, що впровадженням таких програм опікуються лише 6% опитаних.

Молодь не надає належного значення проблемам виховання, зокрема патріотичного. Багато хто з молодого покоління не відчуває гордості за належність до України, за український народ. Так, за результатами опитування молоді віком 15-28 років у травні 1997 р. 23% респондентів не пишаються або “скоріше, не пишаються”, що є громадянами України. Опитування в жовтні наступного року виявило такий розподіл відповідей на запитання “Чи хотіли б Ви народитися та жити в іншій країні?”: 41% респондентів відповіли ствердно, 36% - заперечно, а 23% - вагалися із відповіддю на це запитання. Причому серед наймолодшої вікової групи опитаних (15-17 років) розподіл відповідей становив відповідно 48, 28 і 24%. Зрозуміло, що не лише матеріальні негаразди спричиняють такі настрої серед молоді. Вочевидь, даються взнаки порушення спадковості поколінь, прогалини у вихованні дітей та підлітків у сім’ї, школі, низькопробна масова культура Заходу, недостатня робота щодо збереження та відродження народних традицій, надмірна комерціалізація сфери дозвілля, культури [15, с.35].

Узагальнюючи викладене, можна стверджувати, що соціальні проблеми молоді проявляються надзвичайно гостро, і найважливішими з них, на вирішення яких мають перш за все сконцентруватися зусилля державної молодіжної політики, є:

- створення умов для вирішення проблем матеріального забезпечення молоді та їхніх родин;

- проблеми працевлаштування;

- доступність отримання якісної освіти;

- здоров’я і можливості його збереження та поліпшення;

- проблеми забезпечення житлом;

- проблеми підліткової та молодіжної злочинності та інших антисоціальних проявів;

- проблеми виховання молоді, зокрема патріотичного.

Тобто соціальні проблеми молоді мають стати підгрунтям у визначенні напрямів державної молодіжної політики. Багатоманітність проблем та неоднакова їх гострота в різних регіонах вказують на те, що регіональна державна молодіжна політика не може провадитися за єдиним шаблоном, який, наприклад, міг би бути розроблений у Центрі. Копіювання досвіду іншого регіону без його адаптації до місцевих умов є недоцільним і може бути навіть шкідливим. Різноманітність соціальних проблем молоді потребує, зокрема на низових рівнях регіональної державної молодіжної політики, абсолютно конкретних і адекватних до ситуації підходів у їхньому вирішенні.

Незважаючи на проблеми, з якими постійно стикається молодь, у наш час значно розширилися можливості для власного вибору життєвого шляху, стилю життя, системи ідеалів і цінностей. Одночасно зростає індивідуальна відповідальність за власний вибір, потреба в самопізнанні та самоутвердженні.

Варто зазначити, що згідно із Законом України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" створено мережу соціальних служб для молоді, головним завданням яких є допомога молоді у вирішенні її проблем. Соціальні служби для молоді, де б вони не функціонували, мають на меті:

- надавати молоді інформаційну, правову, психологічну, медичну й інші форми соціальної допомоги;

- проводити роботу із запобігання негативним явищам у молодіжному середовищі (наркоманії, алкоголізму, злочинності тощо) та їх подолання;

- здійснювати соціальну опіку певних категорій молоді (інвалідів, сиріт).

Розділ 2. Соціально-правовий захист як підґрунтя соціальної роботи з молоддю

2.1 Правові основи соціальної роботи з молоддю

Законодавство України про соціальну роботу з дітьми та молоддю базується на Конституції України (254 к/96-ВР ) і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Якщо міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, то застосовуються правила міжнародних договорів.

Суб'єктами соціальної роботи з дітьми та молоддю є:

- уповноважені органи, які здійснюють соціальну роботу з дітьми та молоддю;

- фахівці із соціальної роботи.

До уповноважених органів належать:

- органи виконавчої влади;

- органи місцевого самоврядування;

- служби у справах неповнолітніх;

- центри соціальних служб для молоді, їх спеціалізовані формування;

- підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування та форми власності.

Об'єктами соціальної роботи з дітьми та молоддю є:

- діти, молодь та члени їх сімей;

- професійні та інші колективи;

- соціальні групи, щодо яких здійснюється соціальна робота [18, с.39-41].

Органи державної влади мають постійно приділяти увагу підростаючому поколінню, сприяти його соціальній адаптації до самостійного життя і створювати умови по захисту прав та інтересів молодих громадян. Одним з найважливіших напрямків здійснення молодіжної політики є розроблення та реалізація відповідних заходів та програм.

Останнім часом державна молодіжна політика, що здійснюється в інтересах як молодих людей, так і суспільства, держави в цілому, стала одним з пріоритетних напрямків діяльності органів місцевою самоврядування.

Значна увага була зосереджена на поліпшенні становища молодих сімей, підготовці молоді до подружнього життя, житловому молодіжному кредитуванні, працевлаштуванні.

Усе це стало важливим елементом поліпшення демографічної ситуації в місті. На рівні з іншими важливими питаннями велася робота по стимуляції роботи учнівських та молодіжних самоврядувань, молодіжних громадських організацій і їх залучення до активної громадської роботи. Активізувалася робота по налагодженню молодіжних міжнародних зв'язків [4, с.110-117].

Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" від 21 червня 2001 р. №2558-ІИ49 є найбільш загальним у цій сфері. Він встановлює організаційно-правові засади соціальної роботи з дітьми та молоддю, яка визначається як діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб. Здійснення такої діяльності покладено на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування; служби у справах неповнолітніх; центри соціальних служб для молоді, їх спеціалізовані формування; підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування та форми власності.

Постановою Уряду України Державний центр соціальних служб для молоді реформовано в Державну соціальну службу для сімей, дітей та молоді, а також затверджено 5-річну програму для розвитку таких служб у сільській місцевості. Постановою Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім'ями, дітьми та молоддю" від 27 серпня 2004 р. №1126 затверджено Положення про діяльність центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Мережа центрів будується за територіальною ознакою і включає центри не лише у районах та містах, а й у селищах та селах. Основним завданням центру є участь у виконанні загальнодержавних та інших соціальних програм шляхом забезпечення соціального обслуговування, соціального супроводу та патронажу, соціальної профілактики і реабілітації, а також сприяння громадським організаціям, іншим об'єднанням громадян, благодійним організаціям, волонтерській діяльності у сфері надання соціальних послуг. Послуги, що надаються центрами, є державними послугами і здійснюються на безоплатній основі [6, с.76].

2.2 Основні напрями державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю

Одним із важливих напрямів діяльності центрів соціальних служб для молоді сьогодні є профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі (наркоманії, алкоголізму, тютюнопаління, правопорушень, ВІЛ/СНІДу). Програми профілактики негативних явищ розраховані на проведення профілактичної роботи передусім серед неповнолітніх та молоді, їхніх батьків, на професійну допомогу, що надається педагогічним колективам навчальних закладів. Особлива увага приділяється дітям та молоді, схильним до адиктивної поведінки, неповнолітнім, які перебувають на обліку в кримінальній міліції, а також неповнолітнім та молоді, які засуджені умовно, з відстрочкою виконання вироку, неповнолітнім і молоді, які звільнилися з місць позбавлення волі, безпритульним та бездоглядним дітям [10, с.110-116].

Основними напрямами державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю є:

визначення правових засад соціальної роботи з дітьми та молоддю;

розроблення та реалізація державних, галузевих, регіональних програм соціального становлення і соціальної підтримки дітей та молоді;

створення сприятливих умов для гармонійного розвитку дітей та молоді, задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, не забороненому законодавством, активної участі в творчій, культурологічній, спортивній і оздоровчій діяльності;

консультування і надання соціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної та інших видів соціальної допомоги;

здійснення соціального менеджменту щодо організації діяльності органів виконавчої влади, громадських організацій, спрямованої на подолання соціальних проблем;

здійснення соціально-профілактичної роботи щодо запобігання наслідкам негативних явищ та подолання таких наслідків;

розроблення та здійснення комплексу реабілітаційних заходів щодо відновлення соціальних функцій, психологічного та фізичного стану дітей та молоді, які зазнали жорстокості, насильства, потрапили в екстремальні ситуації;

сприяння дитячим і молодіжним організаціям, іншим об’єднанням громадян, фізичним особам у реалізації ними власних соціально значущих ініціатив і проектів;

забезпечення дотримання соціальних стандартів і нормативів умов життєдіяльності, морального, психологічного та фізичного стану дітей та молоді;

здійснення кадрового, науково-методичного, фінансового, матеріально-технічного, інформаційного та інших видів забезпечення соціальної роботи;

сприяння розвитку та підтримка волонтерського руху;

встановлення та зміцнення зв’язків із соціальними службами для молоді за кордоном, інтеграція в міжнародну систему соціальної роботи з молоддю;

здійснення комплексу медико-соціальних та реабілітаційних заходів щодо адаптації в суспільстві дітей з вадами фізичного та розумового розвитку.

Основним змістом у системі соціально-профілактичної роботи є:

соціально-педагогічна профілактика;

соціально-психологічна допомога;

соціальна адаптація і реабілітація.

Соціально-педагогічний характер діяльності центрів CССДМ активно реалізується шляхом накопичення і удосконалення форм і методів первинної профілактики. У профілактичній роботі, за інформаційно-аналітичними та статистичними звітами центрів СССДМ, працівники центрів віддають перевагу масовим формам роботи. Практично кожний четвертий масовий захід (акція, фестивалі, конкурси), організований центрами СССДМ і був присвячений питанням профілактики негативних явищ саме у молодіжному середовищі.

У діяльності центрів СССДМ широко поширені такі масові форми роботи, як акції «Молодь - за здоровий спосіб життя», різноманітні конкурси, вистави, просвітницька робота, яка включає лекторії, розробку та розповсюдження інформаційно-рекламних листівок профілактичного спрямування, виступи на радіо, в телепередачах по формуванню і збереженню знань та навичок здорового способу життя, розрахованих на широкий загал дітей та молоді.

Однією з найпоширеніших і, на думку центрів СССДМ, ефективних форм профілактичної роботи, що досить часто використовується у практиці, є тренінгова робота, яка насичується новітніми технологіями та прийомами, яка проводиться мобільними консультативними пунктами соціальної роботи в сільській та гірській місцевостях до яких і залучаються спеціально підготовлені волонтери.

Варто звернути увагу, що для профілактичної роботи фахівці центрів соціальних служб для молоді широко використовують масові профілактичні акції, які організовують під час Всесвітніх днів без тютюну, боротьби з наркотиками, боротьби із СНІДом. До проведення масових профілактичних акцій центри СССДМ активно залучають різноманітні творчі колективи, котрі підсилюють інформаційні фактори емоційними. Одночасно фахівці та волонтери організовують роздачу пам'яток, буклетів, листівок профілактичного змісту, засобів контрацепції; проводять експрес-опитування, вікторини, конкурси малюнків, плакатів, спортивні змагання тощо. Нерідко практикуються індивідуальні консультації спеціалістами різного профілю.

Однією з форм соціально-психологічної допомоги підліткам та молоді з груп ризику є залучення їх до роботи клубів. З метою активізації цієї роботи у системі центрів СССДМ створюється мережа різного типу молодіжних клубів та об'єднань, завданням яких є вироблення у молодих учасників клубу навичок психологічної стійкості, здорового способу життя.

Одним з важливих наслідків розбудови громадянського суспільства в Україні став активний розвиток відносно нового для країни соціального явища - волонтерського руху.

Будучи закоріненим у традиції безкорисливої допомоги нужденним, історично притаманній українській національній культурі, і взявши на озброєння досвід ряду передових у цій сфері західних країн, вітчизняний волонтерський рух з кожним роком набуває усе більшої потужності, об'єднує усе більше громадян та залучає значні людські ресурси, що потребує чіткого законодавчого регулювання.

Держава своєчасно реагує на цю потребу часу, про що переконливо свідчить визначення у законодавчому полі основ державної політики щодо волонтерства, введення до законодавства основних термінів і понять стосовно цього соціального явища, визначення суб'єктів державного управління і громадського самоврядування, відповідальних за розвиток волонтерського руху.

Так, на цей час законодавчо уже визначений термін "волонтерський рух", задекларовано, що підтримка і сприяння його розвитку є одним з основних напрямів державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми і молоддю [16, с.13]; організовано проведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів, у межах якого розроблено низку заходів щодо сприяння розвитку в Україні волонтерського руху ; утворена Кабінетом Міністрів України Координаційна рада з питань розвитку та підтримки волонтерського руху [17,с.21]; легітимізоване право волонтерів на їх залучення до надання соціальних послуг відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України, яке регулює цю діяльність, передбачено право суб'єктів, які надають соціальні послуги, залучати волонтерів на договірних засадах для виконання цієї роботи [19, с.31]; основними напрямами виконання Загальнодержавної програми підтримки молоді на 2004-2008 роки передбачена підтримка трудових та волонтерських загонів молодіжних громадських організацій, діяльність яких спрямована на реставрацію та відновлення об'єктів культурної спадщини, меморіальних комплексів, пам'ятників військової та трудової слави, допомогу соціально незахищеним верствам населення; передбачено сприяння розвитку волонтерського молодіжного громадського руху [5, с.45-50]; визначений термін "волонтерська діяльність у сфері надання соціальних послуг", її засади, суб'єкти, які ведуть цю діяльність, напрями й шляхи її проведення, соціальні послуги, до надання яких соціальною службою можуть залучатися волонтери, порядок і механізм співпраці волонтерів (волонтерських організацій, об'єднань) із соціальною службою, координатори волонтерської діяльності у сфері соціальних послуг: Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство України у справах сім'ї, дітей та молоді [24, с.54-56].

Зазначені нормативно-правові акти України створили передумови для поширення волонтерського руху в Україні, його становлення та організаційного оформлення.

Але на даний час кількісне збільшення та якісне поглиблення й урізноманітнення практики волонтерської діяльності, залучення дедалі більшого числа державних і громадських організацій та установ, окремих громадян до цієї роботи висуває нові питання, поки що недостатньо врегульовані чинним законодавством.

Передусім це стосується розширення сфери діяльності, щодо якої законодавчо визначені основні положення волонтерства в Україні (терміни, суб'єкти, об'єкти, засади, принципи, напрями, завдання, права та обов'язки, організація, порядок, види і форми, механізми реалізації, співробітництво, фінансування, відповідальність тощо). На цей час такі положення найбільше розроблені щодо волонтерства у сфері надання соціальних послуг, де об'єктом є люди - отримувачі цих послуг. Проте певною мірою поза межами законодавчого регулювання опинилася сфера волонтерства щодо об'єктів природного і соціального середовища, тобто сфери діяльності, які безпосередньо не стосуються надання соціальних послуг людям (наприклад, збереження і відновлення екологічних умов довкілля, культурної спадщини, патріотичне виховання населення тощо).

Розроблені основні законодавчі положення щодо вікових категорій дітей і молоді, а що стосується інших вікових категорій населення (в тому числі пенсіонерів, ветеранів тощо) врегульовано ще не достатньо [9, с.155-159].

Проблема надання соціальних послуг населенню волонтерами ще також потребує певного вдосконалення. Зокрема це стосується механізмів заохочення волонтерів і організацій, які користуються їхніми послугами, до активнішої співпраці; чіткішого визначення взаємостосунків і взаємозобов'язань у трикутнику волонтер - організація - отримувач допомоги (клієнт соціальної роботи), у тому числі соціальних гарантій кожній із сторін у разі заподіяння шкоди; порядку і механізму відшкодування витрат волонтерів під час виконання ними волонтерських обов'язків; узгодження відповідних положень з чинним податковим, трудовим, цивільним і кримінальним законодавством тощо.

Важливим також є врегулювання ряду питань щодо легітимізації фізичної особи у статусі волонтера, прав і обов'язків, що з цього випливають у залежності від сфери волонтерства (надання соціальних послуг людям або волонтерство щодо об'єктів природного і соціального середовища). Мається на увазі регулювання доцільності і порядку оформлення волонтерства адміністративними документами організацій, потреби надання посвідчення волонтера, укладання договорів, доцільності, обсягу і порядку атестування, ліцензування, інших форм реалізації кваліфікаційних вимог до волонтерів. Наприклад, чинні норми дають можливість висувати до волонтерів кваліфікаційні вимоги на рівні соціальних працівників та інших фахівців, які надають соціальні послуги, і це іноді може гальмувати подальший розвиток волонтерства.

Потребують регулювання питання моніторингу та оцінки ефективності волонтерства, контролю роботи волонтерів та організацій, які користуються їхніми послугами, об'єднання окремих осередків волонтерського руху на національному рівні, обміну досвідом, навчання й підвищення кваліфікації, створення навчально-методичних матеріалів, організаційного, фінансового та інформаційного забезпечення подальшого розвитку волонтерського руху, посилення політичної підтримки цього процесу на місцевому рівні.

Вищезазначені та ряд інших чинників зумовили схвалення учасниками парламентських слухань рекомендації Кабінету Міністрів України протягом 2004 р. розробити проект Закону України про волонтерський рух [7].

Відсутність єдиного правового акта щодо волонтерства на рівні закону, який системно врегулював би всі сторони цього явища, включення окремих положень стосовно волонтерського руху до інших законодавчих документів, хоча й споріднених сфер діяльності і, відповідно, недостатні охоплення ними кола наявних проблем зумовлює суттєві труднощі подальшого розвитку, з поміж яких доцільно виокремити, у першу чергу, такі:

брак законодавчо задекларованих ідеологічних засад ставлення держави до феномену волонтерства (ними могли б бути: визнання волонтерства суспільно-значущим фактором розбудови громадянського суспільства, важливим компонентом розвитку демократії, соціальної єдності різних верств, груп і прошарків населення; визнання необхідності покладання обов'язків щодо постійного сприяння розвитку волонтерського руху на органи виконавчої влади і місцевого самоврядування усіх рівнів тощо);

нестача системи заходів загальнодержавного, регіонального місцевого рівнів щодо пропаганди волонтерства серед населення (наприклад, на кшталт проведення щорічного "Дня волонтера" на рівні державного свята, як це прийнято у деяких країнах), недостатнє висвітлення у засобах масової інформації цього соціального явища;

звужене розуміння з боку значної кількості державних службовців феномена волонтеретва як незначного ресурсу, який може бути використаний лише у сфері надання соціальних послуг, а також необов'язковість підтримки волонтерства з боку місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування;

неповна визначеність суб'єктів, відповідальних у державі за управління, координування, забезпечення політичних, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, науково-методичних, інформаційних та інших умов подальшого розвитку волонтерського руху;

відсутність, як правило, передбачених видатків на розвиток волонтерського руху в бюджетах різних рівнів;

обмеженість законодавчого визначення основних термінів і положень волонтерського руху в Україні, прийнятне, передусім, для сфери надання соціальних послуг, особливо стосовно дітей і молоді (що веде до неповного використання потенціалу волонтерства як силами ветеранів на користь молодого покоління, так і в зворотному напрямі - силами молоді на підтримку пенсіонерів, літніх людей, що не сприяє реалізації потенціалу волонтерства в інших сферах громадської діяльності);

недостатня визначеність механізмів заохочення волонтерів і організацій, які користуються їхніми послугами, до більш активної роботи, порядку відшкодування втрат під чає виконання волонтерами своїх обов'язків, недостатня узгодженість доцільних витрат з чинними нормативно-правовими актами України;

неповна юридична урегульованість взаємостосунків між волонтерами - фізичними особами, організаціями, що використовують їхню працю, та отримувачами допомоги, якщо йдеться про надання соціальних послуг людям; або об'єктами природного та соціального середовища, якщо йдеться про волонтерство щодо них (це зумовлює нестачу соціальних гарантій кожному суб'єктові волонтерської діяльності в разі заподіяння шкоди або виникнення непередбачених обставин);

частково недостатнє, а частково невиправдано суворе регулювання окремих питань легітимізації статусу волонтера в різних сферах волонтерства (оформлення роботи, кваліфікаційні вимоги тощо);

неповна визначеність обов'язків суб'єктів волонтерської діяльності щодо питань контролю, моніторингу й оцінки ефективності роботи;

нестача підготовлених кадрів, навчально-методичних матеріалів для навчання й підвищення кваліфікації волонтерів та організаторів волонтерського руху;

труднощі розбудови системи постійного обміну досвідом волонтерства на регіональному і національному рівні, об'єднання місцевих осередків волонтерів та організацій, які користуються їхніми послугами, у всеукраїнський волонтерський рух.

Альтернативою розробці єдиного законодавчого документа, спеціально призначеного для комплексного регулювання проблем волонтерства, може бути внесення змін і доповнень до існуючих нормативно-правових актів України, в першу чергу, до Законів України від 21.06.2001 р. №2558-111 "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" та від 19.06.2003 p. №966-IV "Про соціальні послуги" [1].

У такому разі найбільше змін і доповнень потребуватимуть статті цих законів, які регулюють питання визначення основних термінів і положень волонтерства, з метою охоплення сфери волонтерської діяльності щодо об'єктів природного та соціального середовища, тобто розширення правового поля застосування цих положень поза межами сфери надання соціальних послуг.

Але проблема розмежування і уточнення основних правових положень двох сфер волонтерства (щодо надання соціальних послуг населенню та об'єктів природного і соціального середовища) не буде повноцінно вирішена лише таким шляхом. Законодавче визначення основних термінів, критеріїв, суб'єктів, об'єктів, засад, принципів, напрямів, завдань, прав і обов'язків, професійних вимог, організації роботи, порядку, видів, форм і механізмів її реалізації, умов співробітництва, джерел фінансування, відповідальності тощо стосовно волонтерства, яке охоплюватиме сферу об'єктів природного і соціального середовища, очевидно, вимагатиме розробки окремого законодавчого акта на рівні положення про волонтерську діяльність у сферах, які не стосуються безпосередньо надання соціальних послуг населенню.

Крім того, потрібно внести ряд змін і доповнень до Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 р. №1895, стосовно кола вище перелічених питань.

Найбільш помітним недоліком при цьому виявляється те, що шляхом змін і доповнень до трьох зазначених актів не можна ліквідувати важливі прогалини у законодавстві щодо волонтеретва. Це пояснюється тим, що вищезазначені два закони присвячені не волонтерству, а соціальній роботі з дітьми та молоддю, а також соціальним послугам. Отже, в них немає розділів і статей, де було б визначено ідеологію держави щодо феномена волонтерства, систему заходів щодо його пропаганди, відповідальні органи виконавчої влади, їх завдання щодо розвитку волонтерського руху тощо. Єдиний документ, який стосується суто волонтерства, має статус положення, а не закону, отже, він не може бути використаний як базовий для доповнень принциповими положеннями соціально-політичного характеру.

Висновки і пропозиції

На основі міждисциплінарного вивчення сутнісних характеристик молоді визначено категорію молодь як специфічну соціально-демографічну групу суспільства, якій притаманні специфічні риси й потреби демовідтворювальної, мотиваційної, адаптивної до соціальних ризиків і мобільної в залежності від суспільних умов поведінки, яка переживає період становлення зрілості (фізіологічної, соціальної, духовної), набуття економічної свободи, входження й адаптації до світу дорослих.

В умовах глибокої трансформації суспільних відносин значна частина української молоді втратила позитивні життєві орієнтири, можливість реалізації життєвих планів та прагнень. Ослаблення дії старих регулятивних чинників і несформованість нових, спричинили істотне посилення негативних явиш, поширення поведінкових стереотипів, хибно сприйнятих за вияви свободи особистості. Молодь потребує: забезпечення матеріальних потреб для свого розвитку та продовження свого роду; повноцінного спілкування, що породжує проблему самогубств; важливою є можливість працювати за спеціальністю з достойною винагородою за працю.

Переважна більшість проблем молоді — це складові загальних потреб українського суспільства. Значна частина молоді не цікавиться політикою й вважає неважливою участь у виборах, не відчуває себе господарями своєї держави і не бачить соціальну перспективу в Україні. Немає зацікавленості у самоорганізації молоді та молодіжному русі, через які вони мають можливість виявляти свою позицію. Низьким є рівень правової культури.

Сучасна освітня система зіткнулася на низкою проблем: падіння престижу загальної, професійно-технічної освіти, орієнтація на «потокове» відтворення без урахування вимог споживачів, проблемою доступність освіти. Не має повноцінного доступу до інформаційних ресурсів. В молодіжному середовищі панує найвищий рівень вимушеного безробіття та відсутність сучасної програми молодіжного житла. Це свідчить про низку проблем не лише в системі освіти, а й у суспільстві в цілому.

Сучасний стан здоров’я української молоді не може задовольнити суспільство. Упродовж останніх років серед молоді відбулося значне поширення соціально зумовлених хвороб; погіршилася епідемічна ситуація щодо ВІЛ/СНІДу; кількість хворих на наркоманію серед неповнолітніх збільшилася у 6-8 разів, смертність у цій групі зросла у 40 разів; кожна третя дитина народжується з відхиленням у розвитку нервової системи; ресурси спрямовуються на лікування, а не профілактику захворювань та популяризацію здорового способу життя.

Пропозиції. Соціологія молоді:

Державним органам влади розвивати наукове ставлення до проблеми для напрацювання науково-обґрунтованих рішень, проводити моніторинг змін тенденцій розвитку молодіжного середовища, систематичні соціологічні заміри потреб молоді для своєчасної реакції на соціальні, психолого-педагогічні виклики сьогодення.

Особливості розв’язання проблем у молодіжному середовищі, Указом Президента України, Постановою Кабінету Міністрів України передбачити:

Через систему освіти зберігати й розвивати усталені традиції, духовні здобутки соціальних програм, убезпечити від негативних явищ світового культурно-інтеграційного процесу, що спричинили зміни світогляду, ціннісних орієнтацій, соціального самопочуття молоді.

Міністерству України в справах сім’ї, молоді та спорту для вирішення цінністних та соціально-психологічних проблем необхідно розробити сучасну державну молодіжну політику для вдосконалення системи виховання та освіти молоді, методів реалізації соціально-економічних й духовних потреб.

Розробити програму національно-патріотичного виховання, спрямовану на подолання взаємовідчуженості молоді різних регіонів України та консолідацію української нації.

Забезпечити виконання державних і регіональних програм культурологічного спрямування, удосконалити практику проведення культурно-дозвілених заходів, відновлення й будівництва соціокультурних, спортивних та інших об’єктів дозвілля дітей і молоді.

Участь у суспільному житті та самореалізація молоді, Указом Президента України, Постановою Кабінету Міністрів України передбачити:

Міністерству України в справах сім’ї, молоді та спорту удосконалити систему роботи з дітьми та молоддю, сприяти перенесенню акценту роботи на місцевий рівень, посилити координацію між державними та регіональними програмами забезпечення соціального становлення молодих громадян.

Розробити механізми участі молоді у громадсько-політичній діяльності, реалізації програм дитячих та молодіжних організацій шляхом соціального замовлення, інтеграції до європейських і світових молодіжних структур.

Органам місцевої влади потрібно інформувати молодь щодо їхньої участі в роботі органів самоорганізації, сприяти доступності та відкритості молодіжному середовищу, формувати позитивне ставлення до цих органів.

Освіта, працевлаштування та забезпечення житлом, Законами України «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», Указом Президента України, Постановою Кабінету Міністрів України передбачити:

Мiнiстерству освіти і науки України запровадити систему прозорого й об’єктивного моніторингу якості освіти, формувати державне замовлення з урахуванням потреб ринку, розробити заходи з профорієнтаційної роботи з молоддю, посилити контроль за дотриманням освітнього законодавства та адаптувати до сучасних вимог суспільства.

Поліпшити доступність освіти через систему кредитування, позаконкурсний прийом малозабезпечених, сиріт, інвалідів, а також систему соціальної підтримки учнів, студентів та молодих учених.

Прискорити темпи технологічної модернізації освітнього процесу та розширити мережу нових форм навчання, утворити спеціальні програми з інформатизації навчальних закладів, підвищивши зацікавленість в одержанні інформації.

Міністерству України в справах сім’ї, молоді та спорту заохочувати молодих спеціалістів до роботи у сільській місцевості, популяризувати самостійну економічну діяльність серед молоді, розробити сучасні програми підтримки молодіжного будівництва.

Сучасний стан здоров’я молоді, Законами України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про фізичну культуру і спорт», Указом Президента України, Постановою Кабінету Міністрів України передбачити:

Кабінету Міністрів України посилити міжгалузеве співробітництво різних профільних міністерств через створення Ради з питань формування здорового способу життя дітей та молоді, посилити контроль за дотриманням законодавства у сфері ігрової, тютюнової та алкогольної продукції.

Міністерству України в справах сім’ї, молоді та спорту розробити Програму здорового способу життя, розгорнути через інформаційні ресурси пропагування здорового способу життя, забезпечити підтримку всеукраїнських і регіональних програм популяризації спорту, удосконалення й розширення системи змагань на рівні районів, міст, областей.

Міністерству охорони здоров’я України запровадити систему обов’язкового щорічного медичного обстеження дітей та молоді, розвивати мережу центрів реабілітації й ресоціалізації наркозалежних, ВІЛ-інфікованих.

Список використаних джерел

1. Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”. //Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, - №42, ст.213.

2. Головатий М.Ф. Соціологія молоді: курс лекцій. - К., МАУП, 2006. - 304с.

3. Головаха Е.И. Трасформирующееся общество. Опыт социологического мониторинга в Украине. - К., 1996. - С.127-128.

4. Горбачев М.С. Молодежь - творческая сила революционного обновления. - М., 1997 - 125с.

5. Злупко С.М., Павлишин М.І. Економічна освіта і соціальний захист молоді. //Наукові записки. Збірник наукових праць. Том ІІІ. Серія - економіка. Ч.ІІ. Освіта як фактор формування людського капіталу. - Острог, 2000. - С.45-50.

6. Мигович І.І. Соціальна робота: наука і професія. //Віче. - 1998. - №5. - С.76.

7. Моніторинг громадської думки населення України. //Інформ. бюл.: Спецвип. “Молодь-1997”. - К.: ЦСМ/УІМ, 1997. - №9. - 33с.

8. Моніторинг громадської думки населення України. //Інформ. бюл. - К.: ЦСМ/УІСД, 1998.- №10 (23). - 39с.

9. Павлишин М. Соціальний захист від безробіття в Україні у період ринкових перетворень.// Вісник Львівської комерційної академії. Випуск 3. Серія - гуманітарні науки. - Львів,2000. -.С.155 - 159.

10. Павлишин М.І. Кредитні спілки і соціальний захист громадян України. //Науковий вісник Українського державного лісотехнічного університету. Збірник науково - технічних праць. Випуск 9.3. - Львів,1999, - С.110-116.

11. Павлишин М.І. Майбутнє України - в руках молоді. //Україна в ХХІ столітті: концепції та моделі економічного розвитку. Матеріали доповідей V Міжнародного конгресу українських економістів, Ч.ІІ. - Львів: ІРД НАН України. - С.116-120.

12. Павлишин М.І. Приниципи формування соціальної політики в Україні. //Соціально - економічні дослідження в перехідний період. Випуск ІХ. Соціальні аспекти регіональної економіки. - Львів,1999. - С.101-109.

13. Павлишин М.І. Трудовий потенціал молоді та його регіональні особливості. //Регіональна економіка, 1999, №4 - С.242-245.

14. Перепелиця М.П. Державна молодіжна політика в Україні. /Регіональний аспект. - К.: Український інститут соціальних досліджень, Український центр політичного менеджменту, 2001, 242с.

15. Про становище молоді в Україні (за підсумками 2003 р.). - С.35.

16. Про становище молоді в Україні (за підсумками 1999 р.): Щорічна Доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України. - К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. - С.13.

17. Про становище молоді в Україні (за підсумками 2002 р.). - С.21.

18. Про становище молоді в Україні (за підсумками 2004 р.). - С.39,41.

19. Про становище молоді в Україні (за підсумками 2005 р.). - С.31.

20. Про становище молоді в Україні (за підсумками 2006 р.). - С.40.

21. Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави. - К., 1994.

22. Результати моніторингового опитування населення України стосовно соціального становища молоді. - К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. - 34с.

23. Соціальна робота: психологічний аспект: Навчальний посібник. /За редакцією проф. А.Й. Кепської. - К.: центр навчальної літератури, 2004. - 352с.

24. Сучасна молодіжна політика і соціальна робота в Україні / За ред. Якименко В.І. – К., 2001.

25. Шуст Н.Б. Інноваційна діяльність молоді: сутність, структура, функції. - Вінниця 20012, 141с.