Житомирський економіко-гуманітарний інститут ВМУРоЛ "Україна"

Курсова робота

на тему:

Специфіка соціальної роботи з розлученими сім'ями

З дисципліни "Теорія і практика соціальної роботи"

Виконала: студентка СР-34-03

Онищенко Ольга Олександрівна

Керівник: Сейко Наталія Андріївна

Зміст:

1. Вступ

2. Основна частина:

   1. Життєвий цикл сім'ї та привід до розлучення.

   2. Розлучення з погляду релігій та світова статистика

   3. Чому ж багато тих, хто розриває шлюби?

   4. Нюанси опіки над дітьми

   5. Консультування розлучених сімей та поради її членам.

3. Висновки та пропозиції

4. Використана література

5. Додатки

1. Вступ

Сім’я це складний соціальний феномен. Вона є однією з найдавніших природних спільнот, пов’язаних кровним рідством. Разом з тим це мала контактна група людей, що взаємодіють між собою. Нарешті сім’я – це особливий соціальний інститут, який регулює відтворення людини за допомогою спеціальної системи ролей, норм та організаційних форм.

Як правило, в сучасних визначеннях сім’ї підкреслюються всі ці характеристики. Наприклад, американський соціолог Н.Смелзер пише: «Сім’єю називається засноване на кровному рідстві, шлюбі чи всиновленні об’єднання людей, пов’язаних спільним побутом і взаємною відповідальністю за виховання дітей». Відомий радянський дослідник сім’ї А.Харчев звертає увагу на зв’язок сім’ї з потребами суспільства. Він розглядає сім’ю «як історично конкретну систему взаємовідносин між подружжям, як малу соціальну групу, члени якої пов’язані шлюбними кровно-родинними відносинами, спільним побутом, взаємною моральною відповідальністю, і соціальна необхідність якої зумовлена потребами суспільства в фізичному і духовному відтворенні населення».

Родина, як думав Н.А.Бердяєв, є соціальним інститутом, що створений суспільством для благоустрою, біологічного і соціального упорядкування життя людського роду. Вона призначена задовольняти потреби її членів і виконує наступні функції: (а) виховну, що полягає в задоволенні потреби в батьківстві або материнстві, у спілкуванні і вихованні потомства і майбутньої самореалізації в дітях; (б) господарську, що полягають у задоволенні матеріальних потреб і сприянні збереженню здоров'я і відновленню тілесних сил; (в) емоційну, що виявляється в задоволенні потреб у симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці і захисті; (г) духовну, що полягає в задоволенні потреб духовного росту і збагачення; (д) соціального контролю, що полягає в забезпеченні виконання суспільних норм, особливо тими її членами, яким важко співвіднести з ними свою поведінку; (е) статеву, що виявляється в задоволенні сексуально-еротичних потреб. Особливості особистості членів родини, взаємин між ними або визначені умови життя можуть порушувати виконання родиною цих функцій і прзиводити до конфліктів, наприклад з питань виховання підростаючого покоління.

Отже сім’я, по суті, являє собою систему відносин між чоловіком і жінкою, батьками та дітьми, засновану на шлюбі і рідстві, яка має історично визначену організацію. Її основними ознаками є: а) шлюбні або кровно-родинні зв’язки між членами сім’ї; б)спільне проживання в одному приміщенні; в) загальний сімейний бюджет. Сім'єю також називається соціальний інститут, тобто стійка форма взаємовідносин між людьми, в рамках якого здійснюється основна частина їх повсякденного життя: сексуальні відносини, дітонародження, первинна соціалізація дітей, значна частина побутового, освітнього і медичного обслуговування, особливо по відношенню до дітей і осіб похилого віку.

Справжнє людське щастя дарує щаслива сім’я, взаємність у коханні, дружба у сім'ї. Але сімейне життя досить нелегка справа для двох. Сучасні умови, в яких перебуває українська сім’я, характеризуються найперше економічною нестабільністю, соціальною малозахищеністю та підвищеною психологічною вразливістю. В свою чергу це породжує її дезорганізацію, внутрішні деструктивні процеси, конфлікти, і, зрештою веде до розпаду. Актуальність цього питання все більше посилюється нестабільністю сімейного образу життя, збільшення кризових явищ, які лише обумовлені соціально-економічними труднощами, що переживає наша країна.

Протягом свого життєвого циклу сім’я постійно зустрічається з різноманітними труднощами, несприятливими умовами, проблемами. Мова йде про досить широкий спектр обставин, особливості соціального середовища, умови життєдіяльності сім’ї, зміни в особистості одного з подружжя, які можуть ускладнити функціонування сім’ї. Усі численні проблеми, які виникають перед сім’єю можна умовно розподілити за силою і тривалістю їх впливу. Особливе значення мають при цьому дві групи сімейних проблем. Прикладом перших може слугувати смерть одного з подружжя звістка про подружню зраду, раптові зміни у житті і соціальному статусі (наприклад раптове і серйозне захворювання). До другої групи проблем можна віднести через мірне фізичне і психічне навантаження у побуті, на виробництві, складнощі з вирішенням житлової проблеми, тривалий і стійкий конфлікт між членами сім’ї тощо.

Можна навести наступну класифікацію проблем, з якими зустрічається сім’я. Виділяють два їх типи: проблеми пов’язані з різкою зміною способу життя сім’ї (життєвого стереотипу) – наприклад, укладання шлюбу, початок сімейного життя, народження дитини. І проблеми, які пов’язані з кумулятивними труднощами, тобто їх накладанням – наприклад, необхідність прийняття рішень цілої низки проблем відразу після появи в сім’ї дитини, а саме закінчення отримання освіти, засвоєння спеціальності, вирішення житлової проблеми, догляду за дитиною тощо.

Сім’я, яка зустрілася з трудністю, певною мірою намагається протистояти їй, попередити негативні наслідки. Дослідження свідчать, що існують досить чіткі відмінності в тому, як різні сім’ї реагують на труднощі. В одних випадках труднощі здійснюють мобілізуючий, інтегруючий вплив; в інших – навпаки послаблюють сім’ю, приводять до зростання її протиріч. Причому, друге найбільш є характерним саме для молодих сімей, які є і слабо підготовленими і не випробними у вирі сімейних негараздів.

Конфлікти в сім’ї – це загострення суперечностей між її членами на основі розходження ідей, поглядів, інтересів, потреб, прагнень внаслідок низького рівня етико-психологічної культури, невміння долати різні труднощі. Проте найчастіше конфлікти в сім’ї не мають важливих на те причин і виникають через різні дрібниці.

Класифікація конфліктів, що породжені незадоволеними потребами:

1.Конфлікти, які виникають на ґрунті незадоволеної потреби в цінності і значущості свого «Я», порушення почуття гідності з боку іншого партнера, його зверхнє, неповажне ставлення. Образи, безпричинна критика.

2.Конфлікти, психічні напруження на базі незадоволених сексуальних потреб одного або обох партнерів. Вони можуть мати різний фундамент для виникнення: знижена сексуальність одного з партнерів; неспівпадання циклів і ритмів виникнення сексуального бажання; низький рівень поінформованості і культури партнерів з питань психогігієни шлюбного життя; чоловіча імпотенція або жіноча ригідність; різні хвороби; значне хронічне фізичне або нервове перенапруження одного з партнерів тощо.

3.Психічні напруження, депресії, конфлікти, сварки, які мають своїм джерелом незадоволеність потреби одного або обох партнерів у позитивних емоціях; відсутність ласки, турботи, уваги і розуміння. Психологічне відчуження партнерів.

4.Конфлікти, сварки на ґрунті потягу одного з членів подружжя до спиртних напоїв, азартних ігор та інших гіпертрофованих потреб, які приводять до неекономних і неефективних затрат грошових коштів сім’ї.

5.Фінансові суперечки, які виникають на основі перебільшених одним з партнерів потреб. Питання взаємного бюджету, утримання сім’ї, вкладу кожного з партнерів в матеріальне забезпечення сім’ї.

6.Конфлікти, на ґрунті потреби у взаємодопомозі, співробітництві, а також пов’язані з розподілом домашньої роботи, веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми.

7.Конфлікти, сварки, що породжені незадоволеними потребами партнерів у харчуванні, одязі, благоустрою житла, а також особистими потребами кожного з членів подружжя.

8.Конфлікти на ґрунті різних потреб і інтересів у проведенні дозвілля, різних хобі.

Саме через такі або інші конфлікти кількість розлучень просто жахає! За останні роки збільшились випадки розлучень серед молодих сімей, які навіть не прожили і 5 років подружнього життя. (див. Додаток1)

Стабільність чи нестабільність шлюбу розглядається, таким чином, саме через задоволеність потреб молодого подружжя. Думається, що стабільність шлюбу залежить не лише від задоволення матеріальних потреб, а й від задоволення емоційно-психологічних потреб. В даному випадку виходимо з гіпотези, що емоційно-психологічна стабільність шлюбу залежить від ступеня задоволення потреб у взаємній допомозі і психічній підтримці, взаєморозумінні, задоволенні почуття власної гідності. Іншими словами, кожний з членів подружжя повинен задовольнити свою потребу у позитивних емоційних почуттях. Виходить, що шлюб є стабільним лише тоді, коли подружнє спілкування несе в собі позитивний емоційний заряд, коли жоден з партнерів не відчуває почуття відчуження і психологічної самотності. Для кожного з партнерів у шлюбі повинен бути досить оптимальний необхідний рівень задоволення потреб, у протилежному випадку буде виникати дискомфорт, будуть виникати і укріплюватися негативні емоції і почуття. На ґрунті незадоволених або частково задоволених потреб може виникнути тимчасове або хронічне фізіологічне, психічне напруження, яке поступово може підточити емоційно-психологічну стабільність шлюбу.

Психологи виділяють такі типові варіанти завершення сімейних конфліктів:

1.Примус - вольове нав’язування такого результату, який влаштовує лише ініціатора суперечки. При цьому принижується гідність членів сім’ї, обмежуються їх права, виникає кризовий стан.

2.Конфронтація, ніхто з учасників суперечки не бере до уваги позицію іншого, і відносини між членами сім’ї стають негативними.

3.Спеціальний вихід від розв’язання суперечностей. Позитивним тут є те, що з’являється час для обдумування, розумного прийняття рішення.

4.Компроміс, тобто відкритий пошук найбільш зручного і справедливого для учасників суперечки її розв’язання на основі рівності прав і обов’язків, відкритих вимог, взаємних поступок.

Зокрема в "Законодавстві України Про шлюб, сім'ю та спадкування" детально розписані шляхи вирішення сімейних конфліктів. (див. Додаток2)

Отже, вступаючи в шлюб потрібно розуміти, що життя двох складне і буденної праці в ньому більше, ніж свят. Тому всі проблеми, які виникатимуть на шляху подружжя потрібно долати разом, спокійно, поважаючи думку іншого.

Метою написання курсової роботи є навчитися використовувати науково-теоретичні знання у сфері праці з сім'ями, що розлучилися, при вирішення завдань, пов’язаних з практичною діяльністю.

У зв’язку з цим поставлені наступні завдання:

• Життєвий цикл сім'ї та привід до розлучень

• Розлучення з погляду релігії та світова статистика

• Чому ж багато тих, хто розриває шлюб?

• Нюанси опіки над дітьми

• Консультування розлучених сімей та поради її членам.

Предметом дослідження курсової роботи є проблеми та приводи до розлучення.

2. Основна частина

2.1 Життєвий цикл сім'ї та привід до розлучень.

У розвитку родини, як і в розвитку людини, існує свій життєвий цикл. Її зародження триває від моменту встановлення шлюбу до появи першої дитини. У цей час відбувається психологічна адаптація чоловіка і жінки до сімейного життя й один одному, складаються відношення між родичами, відбувається обзаведення першим майном і завершується пристосування до спільного статевого життя. Основними причинами сімейних конфліктів у цей час є непідготовленість до спільного життя, незадоволеність побутом і втручання родичів у взаємини молодого чоловіка і жінки [7].

Родина з маленькими дітьми складає центральну стадію розвитку. У її склад входять неповнолітні діти, що не почали самостійну трудову діяльність. У цей час у родині переважає господарська активність, можуть виникати труднощі у сполученні домашніх і робочих обов'язків. Стає актуальної необхідність збереження емоційної і духовної спільності. Важливе місце займає виховання дітей, які проходять черз вікові кризи: кожен новий етап у житті дитини стає перевіркою міцності родини. Сімейні конфлікти в цей час обумовлені зниженням задоволеності спільним життям. До них приводить фізичне перевантаження чоловіка і жінки, перенапруга душевних сил, необхідність перебудови емоційних і духовних відношень. Недостатнє задоволення сімейним життям виявляється в подружніх зрадах, сексуальній дисгармонії, розчаруванні в характері партнера або виховних невдачах.

Заключна стадія сімейного життя починається після того, як останній з дітей починає трудову діяльність і створює свою родину. У цей час у родині відбуваються нові якісні зміни. Вона утрачає свою виховну функцію, спроби батьків її продовжити наштовхуються на опір дітей, які подорослішали. Господарська діяльність зводиться скоріше до збереження нажитого, чим до нових нагромаджень. Актуалізуються проблеми здоров'я, тому усе більшого значення набуває відпочинок. Типовою є необхідність брати участь у домашній праці і догляді за наступним поколінням. При цьому нерідко діти перекладають турботи з виховання уже своїх дітей на батьків і прабатьків. Цим спричинюються багато конфліктів. Пізніше це збільшується виходом на пенсію, звуженням кола можливостей самореалізації, зниженням самооцінки.

На будь-якому етапі життя родини виникаючий конфлікт, як вважав видний французький мислитель Г.Маркузе, має своїм предметом питання про владу, про те, хто буде домінувати в шлюбі, що і приводить до психічної травми його учасників. Родина, як і зовнішні екстремальні ситуації, може бути джерелом травми і викликати в її членів тяжкі психічні переживання. У структурі сімейної травми центральне місце займають тяжкі емоційні переживання, що порушують службові, трудові або навчальні взаємини потерпілого. При цьому саме роль сімейного конфлікту є ведучої, оскільки саме відношення в ній складають для більшості ядер інших різноманітних міжособистісних контактів. Вони відрізняються багатосторонністю, тісним взаємозв'язком і взаємозалежністю, а також особливою відкритістю і, отже, уразливістю члена родини у відношенні внутрісімейних впливів, що травмують.

Э.Г.Эйдемиллер і В.В.Юстицкис відзначають, що сімейний конфлікт породжує психічні переживання, що можуть виражатися різними станами.

Стан глобальної сімейної незадоволеності виникає в результаті фрустрації через різкі розбіжності чекань у відношенні родини і дійсним життям. Якщо ці невідповідності усвідомлюються, то абонент відкрито визнається, що сімейні відношення його не влаштовують і не витримують навіть мінімальних вимог. Негайно розійтися, як правило, заважають важливі, психологічно зрозумілі обставини. Глобальна незадоволеність може провокувати виникнення агресивних дій. Якщо фрустрація усвідомлюється недостатньо, то подружжя може говорити про відносну прийнятність сімейного життя, а незадоволеність виявляти непрямим образом: (а) у скаргах на монотонність, нудьгу, безбарвність життя, відсутність радості або ностальгічних спогадів про неодружене життя, (б) у численних доріканнях на різні приватні сторони сімейного життя і (в) в особливих феноменах життя родини, які називаються «краплею дьогтю», коли другорядна проблема розростається до невідповідних розмірів, що серйозно знижують задоволеність чоловіка і жінки сімейними відносинами; наростає фрустрація, один або обидва члени родини затверджують, що стали «нервовими» у силу якихось приватних повсякденних обставин, з'являються емоційні вибухи, наприклад, якщо зненацька відкривається можливість заново створити сімейне вогнище.[7]

Стан сімейної тривоги в деякому змісті схоже на те, що називають «вільно плаває тривогою». Вона звичайно погано усвідомлюється і локалізується обома з подружжя. Насамперед, цей стан виявляється сумнівами, страхами і побоюваннями, що стосуються здоров'я членів родини, їх відлучень, пізніх повернень або конфліктів, які виникають у родині. В основі сімейної тривоги лежить, наприклад, непевність дружини у визначеному значимому для неї аспекті сімейного життя, у почуттях чоловіка або у власній заможності. У стані «сімейної тривоги» часто виникають відчуття не підконтрольності подій у родині, безпорадність і безсилля змінити ситуацію. Безпорадність істотно впливає на самооцінку, і людина перестає себе почувати значимим членом родини.

Непосильна психофізична напруга є одним з основних переживань будь-якої травми, і в родині це формується декількома способами: (а) для одного з членів родини створюється безвихідне положення або надмірна психічна напруга. Прикладом може служити ситуація дружини алкоголіка через прийняту роль головного Потурача, що рано або пізно виявляється непосильною; (б) виникають перешкоди в прояві значимих почуттів або задоволенні актуальних потреб. Наприклад, зятеві надзвичайно важко ховати відношення до тещі, і він докладає величезних зусиль, щоб стримувати свої почуття. Чим не благополучнішими стають обставини в родині, тим більше потрібно сил на придушення емоцій. Крім того, подружжя може зіткнутися з ускладненням в задоволенні потреб, безпосередньо пов'язаних з родиною, наприклад індивідуально-емоційних (необхідність взаєморозуміння і співчуття) або сексуально-еротичних (при дисгармонії інтимних відношень); (в) конфлікт у родині виникає через суперечливі вимоги, якщо на одиного із членів покладається відповідальність за його дозвілля. Наприклад, чоловік обвинувачує дружину в недбайливості і невмінні виховувати дітей, одночасно критикуючи будь-які спроби її виховних впливів.

Стан провини. Провина стосовно інших членів родини може досягати великої інтенсивності і бути важливим фактором травми. Людина почуває себе перешкодою для оточуючих, дійсним або уявним винуватцем невдач, вважає відношення до себе таким, що обвинувачує або докоряє. Винуватим здається, що родина через неї терпить незручності, викладається їхній перед значимим оточенням. Стан провини сприяє здійсненню приводів до емоційної перенапруги «виправдувальних» вчинків проти своєї волі, або виникає мотивація відходу, тобто домагання знижуються до мінімуму, вчинки досягають апогею, а провина цілком приймається на себе. Подальше збільшення почуття провини приводить до появи почуття повної беззахисності.

Не тільки родина є джерелом конфліктів. Навіть виникаючи поза нею, конфлікт так чи інакше переломлюється через призму сімейних відношень. Так, родина може підвищувати готовність особистості до зовнішніх конфліктів, підтримувати, поглиблювати конфліктогенний вплив або, навпаки, формувати в людини визначені ефективні способи протидії.

2.2 Розлучення з погляду релігій та світова статистика

Труднощі, які виникають, дають чоловіку і дружині можливість довести щирість своєї любові один до одного. Про міцність шлюбних уз не можна судити тільки по періодах "затишку" - спокою і благополуччя. Дійсний шлюб випробується на міцність у нелегких обставинах, коли подружжю приходиться витримувати натиск різних неприємностей.

Вірність чоловіка і жінки — необхідність церковних шлюбів, оскільки "Бог повелів, щоб чоловік приліпився до дружини своєї і двоє стали одною плоттю" (Буття 2:24). У наш час багато хто боїться давати обітницю вірності. Але якщо двоє люблять один одного, чого ж їм боятися дати обіцянку залишатися разом? Адже це додає шлюбові особливу значимість і впевненість кожного, дає можливість і чоловіку і жінці зробити самоаналіз. У Біблії пишеться, що в часи біблійного пророка Малахаї багато чоловіків залишали своїх дружин для того, щоб женитися на більш молодих жінках. Бог сказав, що його жертовник облитий сльозами покинутих дружин, він засудив тих, хто вчинив віроломно стосовно супутниці життя Багато хто переконався, що ранній шлюб (до 20 років) неміцний, тому що в 25-30 років почуття, смаки і прагнення ще будуть змінюватися. А все тому, що в юності сексуальні бажання нові й особливо сильні, вони як би засліплюють, не дають можливості тверезо оцінити спільне життя і свого майбутнього чоловіка, життєві труднощі, що очікують молоду родину в майбутньому. Протягом багатьох десятиліть проблема ранніх шлюбів і пов'язаних з ними наслідків привертає до себе найпильнішу увагу. Це знаходить висвітлення в різних міжнародних документах. Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації у відносинах жінок містять, зокрема, статтю, у якій говориться про необхідність забезпечення рівноправності чоловіка і дружини, надаючи жінці право самій вирішувати питання про те, коли і скільки мати дітей і т.д. Подібного роду рекомендації утримуються й у найробских Перспективних стратегіях. Так, у пункті 73 мова йде про "шлюбні союзи", а в п. 158 — про вагітність неповнолітніх, її негативний вплив на організм матері і дитини, а також про те, що уряд повинен вжити заходів зпідвищення мінімального віку вступу в шлюб.

Тепер у багатьох країнах близько 50 % усіх шлюбів закінчуються розлученням. І це сумно. Це важкі стреси для чоловіка і жінки, а ще більше для дітей. І в наш час багато тих, хто через розлучення змушений один виховувати дітей, їх можна назвати героями. І дуже смутно, якщо розлучені трапляються через дурницю. Природно, якщо один з додружжя вже не може переносити брутальність, насильство і дурні звички свого партнера, то краще розійтися. Але дуже сумно і кривдно для дітей і залишеного чоловіка, якщо це робиться заради роботи, слави, влади. Чи має це таке важливе значення, щоб зрадити свого близького, своїх дітей і позбавити себе радості життя з ними?

Протягом десятиліть ми приділяли занадто велику увагу матеріальному розвитку. Сьогодні це відвело наше суспільство від моральних і духовних цінностей. Далі йдуть міркування, що дух матеріалізму (мається на увазі матеріальної забезпеченості) і жадібності, який підтримується егоїзмом, веде до розпаду родин і поширенню в суспільстві негативних явищ. Але тут зовсім забутий той факт, що там, де багатство, — там і його антипод — бідність, що теж є передумовою до неміцних шлюбів, як показали дослідження на початку 90-х років, у самому заможному окрузі Каліфорнії (США) — найвище число розлучень у країні. У деяких місцях округу 90 % угод про нерухоме майно було викликано шлюбами, що розпалися.

Матеріальне багатство, яким великим воно не було, не може задовольнити всі потреби людини, не може забезпечити і щастя. Навпаки, як говорить китайська приказка: "У ситості й у теплі приходять сріблолюбство і прагнення".

Зі звіту про італійські родини випливає, що усе більше і більше людей живуть, не зв'язуючи себе узами шлюбу, а серед тих, хто є одруженим, збільшилася кількість випадків розлучень або окремого проживання. Щорічно укладається в середньому 18 000 шлюбів, де щонайменше один з подружжя одружується вдруге. Усе це найчастіше призводить — за рахунок дітей від колишнього шлюбу — до збільшення складу родини. Ця тенденція, крім зростаючого числа батьків-одинаків, різко й у корені змінює традиційну структуру італійської родини.

По всій Європі шлюб переживає іспит, але останнє дослідження виявило, що напевно ніде ця проблема не є такою гострою, як у Великобританії. Статистичний відділ ЄС (Європейського Союзу) намагався визначити, наскільки різноманітний стиль життя 177 мільйонів жінок, що живуть у державах, що входять до складу ЄС. У середньому 6,5 % жінок — матері-одинаки, але у Великобританії середнє число виявилося великим — 10,1 %. Далі випливає Німеччина, із середнім числом 7,7 %. Англійки виходять заміж у середньому раніше, ніж в інших країнах ЄС — до 24 років. Число розлучень у Великобританії також найвище.

У Німеччині усе менше людей зберігають шлюбну обітницю. У результаті цього росте число розлучень і страждає усе більше дітей Статистика говорить, що в 1995 році було розірвано порядку 170 000 шлюбів, що відбилося на долях близько 142 300 дітей. Ця цифра на 5 % перевищила попередній рік. Німецька газета відзначає, що протягом 25 років розпався кожен 10-ий шлюб, укладений у 1950 році, кожен 8-й — укладений у 1957 році, кожен 5-й — укладений у 1965 році і кожен 3-й — укладений у 1970 році. Здавалося б, що це вже межа, але кількість шлюбів, що розриваються, усе росте... Незабаром люди, що прожили спільно в шлюбі усе своє життя, будуть музейною рідкістю і їхні імена будуть занесені в книгу Гіннеса.

В Іспанії до початку 1990-х років кількість розлучень зросла до одного на кожні вісім шлюбів, а в 1965 році розпадався лише кожен сотий шлюб. Англія ж досягла самого високого відсотка розлучень — кожні чотири родини з десяти подружніх пар, а це значить, що число родин з одним з батьків також стрімко росте.

У Японії дивно різко збільшується відсоток розлучень серед групи 50 і 60-літнього віку, що за останні 20 років потроївся. Розлучення, на їхню думку, здається, є останньою можливістю знайти більш щасливе життя. Як уже згадувалося раніше, особиста думка жінки на Далекому Сході придушувалося. Наприклад, у старі часи японець міг розлучитися зі своєю дружиною "трьома з половиною рядками" написаного. І більше йому нічого не треба було робити, тільки вручити цей листок паперу дружині. Зате жінці одержати розлучення було дуже складно, за винятком хіба, якщо вона шукала притулки в храмі, що надавав захист жінкам, які тікали від своїх жорстоких чоловіків. Однак, не маючи засобів до існування, дружинам приходилося терпіти не тільки шлюби не по любові, але навіть і сексуальні зв'язки своїх чоловіків з іншими жінками.

2.3 Чому ж багато тих, хто розриває шлюб?

"Недолік обміну думками, невірність, сексуальні проблеми і нездоланна антипатія звичайно заподіюють розбіжності в шлюбі як китайських подружніх пар, так і західних". Така ситуація зараз панує в усьому світі.

Робота стала головним аспектом для людини. Жінки, що орієнтуються на кар'єру і чоловіки, швидко готові жертвувати своїми родинами заради роботи, тому що роботу дуже нелегко роздобути. У соціалістичних країнах такі випадки були рідкістю. Тому що звичайну, не якусь особливо престижну, керівну роботу, завжди можна було знайти за місцем проживання, а всі інші сімейні питання вирішувалися без ускладнень. Робочий день в усіх був 7-8-годинним і в обох членів родини, з огляду на два вихідних у тиждень, був час займатися дітьми і спілкуватися один з одним. Природно, якщо, як у капіталістичних країнах, людина працює по 12-14 годин, то в неї не вистачає сил для спілкування.

Іншим фактором, що приводить до розлучення, є позашлюбні статеві зносини. У Японії сексуальні контакти поза шлюбом бувають у більшості чоловіків і десь у 8-10 % жінок, як показали обстеження.

Це ж саме (сучасне) суспільство заохочує точку зору "спочатку Я", так що чоловік і дружина зосереджуються тільки на собі, що часто прзиводить до нездоланної антипатії — іншій причині розлучення. Часто "Я" переважає в чоловіків, тому що, не зважаючи на втому дружини, що прийшла з роботи, він вимагає домашнього затишку, обслуговування його і дітей, а сам не займається вихованням дітей, не працює по будинку. Якщо ж щось трапляється або з'являються труднощі, то в усьому він обвинувачує дружину. Дружини часто не витримують такого становища і подають на розлучення.

На тлі страшної картини статевої розбещеності, прикладом якого вважалася "хвиля всепоглинаючого сексу в голлівудському кіно", прекрасна половина Америки усе більше скаржиться на відсутність чоловічої уваги. За останні двадцять років, затверджують лікарі-психологи, головним приводом звертання до них пацієнток стало "охолодження чоловіків".

Але якими б різними не були причини для розлучення, за його різким збільшенням по усім світі криється щось більше. Хоча Схід дорікає Захід у тілетворному впливі, але схвалення розлучень на Заході є новим феноменом. У дійсності, розлучення в США потроїлися, в урівноваженій Великобританії збільшились в четверо тільки за останні тридцять років. Ендрю Дж.Черлін з Інституту урбанізації, що вивчає соціальні й економічні проблеми в Сполучених Штатах, вважає, що причини для зростання розлучень ще не зовсім зрозумілі, але крім інших причин цього напрямку приводяться "зростаюча фінансова незалежність жінок" і "загальноприйняті зміни в погляді суспільства". Для багатьох жінок у світі більше не є незвичайним бути одруженою і працювати поза своїм будинком. Але участь чоловіка в роботі з господарства дуже повільно збільшується. Тому жінкам приходиться дуже сильно перевтомлюватися. У Японії чоловіки звичайно після роботи йдуть на дружню зустріч, тому що це необхідно для гарних людських взаємин на роботі, причому для гарних взаємин у родині в них часу не залишається. По їхній логіці, дружина і діти не повинні скаржитися, тому що він — чоловік, батько заробляє для них гроші. Зміна мислення у всьому світовому співтоваристві, утрата змісту непорушності шлюбу і виконання шлюбної обітниці привело до того, що чоловік і жінка, ледь устигнувши одружитися, уже підшукують для себе кращого чоловіка чи дружину. Природно, відкіля ж може взятися міцний шлюб?

До розлучення часто приводить жорстоке ставлення чоловіка до дружини. Такі факти не одиничні не тільки в країнах, що розвиваються, але й у благополучних країнах.

У житті фінської жінки за останній час відбулися великі зміни. Сексуальна емансипація як частина боротьби за рівні права, зросла культура статевого життя це все зробило її більш вільною, незалежною, дозволило знайти інший, ніж колись, погляд на цю інтимну сферу життя. З об'єкта статевої насолоди чоловіка жінка стає його рівним партнером.

Але й у цій сфері є втрати. Крім просвітньої місії, сексуальна революція нанесла і наносить жінкам величезної шкоди. Супутній їй "розгул" порнографії прославляє насильство чоловіка над жінкою і робить молодих людей агресивними і жорстокими стосовно слабкої статі. Але ж жінці, дружині як і раніше хочеться бачити в чоловіку, свого захисника, — говорить Марьям Муурман. На її думку, родини розпадаються у Фінляндії в основному через грубі відносини чоловіків до дружин, застосування насильства. І це в благополучній країні!

Недавно в Туреччині створений фонд по наданню допомоги...побитим жінкам-дружинам. Майже половина з 6500 опитаних жінок заявили, що їхні чоловіки вважають побиття кращим аргументом, якщо дружини їм не підкоряються. 62 % чоловіків упевнений: "Чоловік єдиний авторитет, і жінка повинна йому коритися безумовно".

Якийсь час тому назад у Штатах багато полоху наробила книга американського психолога Роберта Райта "Моральна тварина". У ній Райт, опустившись до часів доісторичних, визначає, що людина по своїй суті істота полігамна. Він приводить наукові докази, що чоловіками керує прагнення передати свої гени наступному поколінню за допомогою жінки дітородного віку. Цим він пояснює і прагнення літніх чоловіків вступити в зв'язок з молодими жінками. Звідси виходить, що біологічний початок у людях настільки сильний, що подружню зраду варто приймати як неминучість.

Психологи нашої країни — Київського Центра планування родини не згодні з таким твердженням. Психолог Віктор Коломієць говорить: "У деякому змісті людина — це тварина, але лише в деякому! Було безліч досліджень, і усі вони приводили до одного результату. Якщо половина в ньому — біологічний початок, то інша половина — соціальне, що включає в себе і моральні цінності, і мораль, і виховання...".

Що ж може бути причиною зради? Їх багато. Одна з найпоширеніших — "розрив шаблону", коли в житті людини щось різко змінюється. Наприклад, чоловіку поталанило і він став багато заробляти. Жінці не потрібно тепер працювати, щоб забезпечувати родину. Звичний ритм її життя порушений, і душевне сум'яття часом виливається в подружню зраду.

Для чоловіка ж зрадити — досить банальне порушення, а ще якщо удома він з якої-небудь причини залишається сексуально незадоволеним, то зрада не змушує себе чекати. Жінки ж це роблять з озиранням на родину, на свої обов'язки стосовно чоловіка, дітей. Але якщо зрада трапляється, те жінка найчастіше намагається закрити на це очі, іноді роблячи вигляд, що нічого не сталося, але глибоко переживаючи, або повідомляє чоловіка про те, що вона знає сформовану ситуацію та продовжує виконувати свої обов'язки дружини і матері, що більше утримує чоловіка в родині, чим сварки і скандали.

Чоловіки, в основному, на зраду дружини реагують скандалами, побиттям, жорстоким потуранням, розлученням, не задумуючись над долею дітей.

2.4 Нюанси опіки над дітьми

Деякі, домагаючись опіки, звертаються до неправди, будують домисли, піднімають у суді такі теми, як здоров'я, релігія й утворення дитини, намагаються позбавити один одного не те що опіки, але і бачитися з дитиною, і не хочуть зрозуміти, що і після розлучення в дитини залишається мати і батько, адже вони не з дитиною розлучилися. Вони обоє повинні мати можливість виражати батьківські почуття, прищеплювати дитині свої цінності, привертати дитину до будь-якого не суперечному закону заняттю.

Що стосується опіки, то суд, розглянувши матеріали справи, може прийняти одне з трьох рішень: 1) призначення спільної опіки; 2) дитина залишається з одним з батьків (частіше з матір'ю); 3) накладення обмеження на право відвідування.

Але як показують дослідження діти легше переносять розлучення батьків, якщо і мати і батько продовжують її опікувати, займаються з нею, якщо вона не буде почувати, що її покинув один з батьків, а навпаки її люблять і батько і мати і що вона бажана як в будинку батька, так і матері.

"Завдяки спільній опіці дитина не розлучається ні з батьком, ні з матір'ю", — говорить фахівець із сімейного питання.

У такому випадку кожен з батьків повинен брати участь у рішенні важливих питань, що стосуються майбутньої дитини. Ворожий настрій чоловіка і жінки та напруга, що супроводжують розпад шлюбу, заважають їм спокійно обговорити, з ким залишаться діти, знайти розумне рішення. Щоб звести до мінімуму число неприємних зустрічей і уникнути напруженого судового розгляду, законодавство деяких регіонів світу передбачає альтернативні способи рішень суперечок про опіку, це посередництво дозволяє батькам дійти згоди, у противному випадку, питання, з ким залишаться діти, буде вирішувати суддя. У більшості країн, якщо батьки не можуть домовитися про те, з ким залишаться діти, то про інтереси дітей подбають правові органи. Судді, у першу чергу, піклуються про дітей, а не про батьків, при цьому з огляду на бажання батьків, відносини дитини з матір'ю і з батьком, бажання дитини, здатність кожного з батьків піклуватися про її повсякденні потреби. Якщо дитину залишають з одним з батьків, то право приймати рішення, що торкаються якихось проблем дитини, закріплюється за цим батьком. Це, звичайно, не означає, що другий батько виключається з життя дитини. Відсторонений від опіки має право на відвідування, спілкування, наставляння дитини і прояв любові і ласки.

Батьки домагаються успіху і "виграють", коли діти виростають відповідальними і гідними поваги людьми. Головне, що якщо обоє з батьків нормальні і гідні люди, то не можна допускати зневажливих відносин кожного з батьків до іншого.

2.5 Консультування розлучених сімей та поради її членам

У нашій країні психологічна допомога людям у ситуації розлучені ще зовсім недавно не вважалася актуальної, і не тому, що була відсутня сама проблема і переживання, з нею пов'язані, а в силу того, що розлучення не відносили до явищ, характерних для радянського способу життя. В останні роки психологи активно обговорюють, які методи консультування більш ефективні для людей, що переживають розлученню. Досвід закордонних колег показує, що ці люди потребують допомоги на різних рівнях соціальному, матеріальному, фізичному й ін.

На думку психолога Ю.Е.Альошиної, консультування тих, хто прийняв рішення розірвати шлюб, відрізняється від інших видів психологічної корекції яскраво вираженою функцією, що інформує. Фахівці, що працюють з подружжям, що розлучається, повинні бути добре інформовані в юридичній області до їхніх аспектів розлучені й особливо в питаннях, пов'язаних з дітьми. Любе розлучення, навіть бажання -- серйозна травма, що збільшується необхідністю повної реорганізації життя і переливається іноді довгі роки. До розлучення більшість людей не уявляють, з якими труднощами вони можуть зштовхнутися, але основною проблемою для них стає облаштованість життя після розлучення.

Чоловік і дружина можуть прийти на консультацію разом або приходить один з подружжя, найчастіше той, хто залишається на самоті. Іноді до фахівця звертається ініціатор розлучення з проханням допомогти довести родині правильність свого рішення і дій, що випливають за його рішенням. Зміна життєвих чекань і планів, сімейної структури і сімейних ролей, рішення матеріальних і юридичних проблем — кожне з цих питань може стати темою для самостійного блоку в консультативній роботі

Основними тенденціями психотерапії в ситуації розлучення, на наш погляд, є, по-перше, робота фахівця з людиною, що звернулася за допомогою, і, по-друге — з «розширеною родиною», що може включати не тільки його родичів, але і знайомих.

У разі потреби люди з психічними проблемами, порушеннями поведінки, що переживають сімейні конфлікти, можуть одержати професійну допомогу в психологічних консультаціях. Якщо власні спроби подолання кризи в подружніх відносинах зазнали невдачі і ресурсів підтримки в соціальній мережі недостатньо або здається, що немає можливості знайти рішення, перше, що потрібно зробити, — розшукати сімейну консультацію, де є фахівці з даної проблеми.

Сімейноцентрована практика як модель соціальної роботи зосереджена, на взаєминах людини, її родини і її оточення, що впливають, у свою чергу, на більш широкі соціальні сили і системи, у які вона включена. (див. Додаток3)

Консультування, орієнтоване на мережу соціальних відносин, розуміється не як альтернатива існуючим концепціям терапії і консультування, а як їхнє доповнення і подальший розвиток [14].

Перший рівень орієнтованого на мережу консультування -- це змістовний аналіз, діагностика взаємин клієнтів з оточуючими людьми.

Аналіз мережі — це метод візуального змістовного представлення соціальних відносин людини. За допомогою карти мережі можна зафіксувати переплетення відносин особистості, щоб краще зрозуміти їхню сукупність, проаналізувати структуру ролей у відносинах, провести діалог про їхню якість і різні функції в житті особистості. Досвід досліджень показує, що ця форма представлення спонукає людину, що бідує до психологічної допомоги, осмислити свої соціальні відносини й у той же час дозволяє фахівцю відносно просто візуалізувати в інтерв'ю.

Німецький психолог А. Ленц розробив конкретну схему аналізу мережі і рамках консультативної роботи.

1.У процесі консультування клієнту пропонують заглиблено розглянути мережу соціальних відносин. Карта мережі дозволяє зробити наочними відносини і їхню структуру.

2. Перед клієнтом лежить лист паперу, на якому в достатку зображені концентричні кола. У центрі внутрішнього кола стоїть слово «я».

3. Він повинний зробити перший крок: уявити собі людей, з якими почуває себе особливо тісно пов'язаним, без яких йому важко. люди групуються в першому колі навколо «я».

4. Потім його запитують про людей, що так важливі в його житті, але з ними він менш пов'язаний, чим з людьми з першого кола. Ці особи розміщаються далі, у більш віддалених колах.

5. Наприкінці розміщають людей, з якими соціальні контакти встановлені, існують, але емоційні зв'язки слабкіші або більш дистанційовані. Це можуть бути колеги по роботі, сусіди, знайомі з групи дозвілля, об'єднання або організації, з якими був пов'язаний клієнт.

6. На закінчення при складанні карти мережі особливими значками відзначаються ті, хто пов'язаний з поставленими проблемами, з ким відносини особливо конфліктні або розвивалися напружено.

7. Ця візуальна реконструкція є основою для загального аналізу структури відносин, аналіз нерідко продовжується на наступних консультаціях. У діалозі, що супроводжується інтенсивним вираженням почуттів, можуть бути порушені наступні комплекси тем:

• Вид відносин (родина, родичі, подруги, колеги по роботі).

• Структура соціальної мережі (склад і обсяг, щільність мережі відносин, частота, множинність контактів і т.д.).

• Якісні зміни відносин в останні роки (одні відносини з появою проблем стають інтенсивніші, інші слабшають або цілком руйнуються. Від кого ви віддалилися? З ким установили нові або відновили старі зв'язки?).

• Бажання, прагнення (мати більш інтенсивні контакти з визначеними людьми, мати взаємні інтереси, тісні, довірчі відносини й емоційну безпеку).

• Досвід відносин (залежність, контроль, утручання, нанесення збитку, щирість, увага й інтерес).

• Ступінь задоволеності відносинами в мережі (загальна оцінка контакту; напруженість, конфліктність), приступність членів мережі.

8. Аналіз ресурсів підтримки в мережі.

• Можливість мати у своєму розпорядженні соціальну підтримку (Є чи до кого клієнтові звернутися з проблемами? До кого? Як часто це відбувається?).

• Форми одержуваної допомоги (наприклад, емоційна і щоденна практична допомога).

• Значимість неформальної підтримки ( чи відповідала форма допомоги потребам? Які розходження в наданні підтримки?).

• Бажання і чекання при наданні підтримки.

• Ступінь взаємності в неформальних відносинах допомоги ( чи шукають члени мережі в клієнта ради і допомоги?).

9. Ресурси мережі клієнта і готовність використовувати їхній (Що являє собою досвід використання мережі? Яких реакцій клієнт очікує або боїться? Які почуття він випробує, звертаючись за допомогою?).

Методи конструювання мережі не обмежуються посиленням існуючих відносин і інтенсифікацією слабких або зруйнованих контактів, вони спрямовані на утворення нових зв'язків і систем підтримки. Відправною крапкою для роботи з мережею служать спонукання й ініціатива активної самодопомоги, пошук додаткових форм щоденної підтримки і практичної допомоги, що можуть містити в собі способи проведення вільного часу, поради, інформацію про догляд за дітьми.

Концепція мережі пропонує теоретичні рамки для аналізу зв'язків і взаємних залежностей між рівнем мікросоціальних відносин, мезосоціальними процесами і макросоціальними умовами суб'єктивних процесів. Ціль мережної підтримки в тому, щоб стимулювати власні сили і можливості клієнта, допомогти йому усвідомлено використовувати і мобілізувати соціальні ресурси для подолання своїх проблем, а також виявляти і будувати нові відносини.

Партнери в ситуації розлучені будують як в інформаційно-консультативної, так і у власне терапевтичній соціально-психологічній допомозі. Терапевтичний супровід на різних етапах розлучені може мати різні форми — це й індивідуальна терапія для кожного з чоловіка і жінки, і парна терапія, і терапія для дітей

Розуміння сім'ї як системи, яка має свою структуру і зв'язки навіть після розлучення, є важливим для надання консультативної допомоги її членам. Саме тут відіграє велику роль психоаналітичне консультування в педагогіці (А. Фрейд, Д. Видра, Г. Фігдор тощо). Цей напрямок означає побудову допомоги, надання порад на основі вивчення і розуміння бажань і почуттів в дорослих і дітей, того, що вони ховають від себе та інших і маскують іншими причинами.

Відчуття матері після розлучення: прагнення підтримки, втіхи, до­помоги. Почуття провини за позбавлення дітей батька, прагнення перенести відповідальність за це на чоловіка, агресивність на дитину, яка замість допомоги і підтримки вимагає більш уваги неадекватною поведінкою, страх перед майбутнім, гнів і ненависть до колишнього чоловіка за надії, які не збулися в житті, смуток за колись коханим чоловіком, втрата три в себе, страх перед старістю та самотністю.

Проблеми матері: соціальна дискримінація у зв'язку з розлученням, зниження матеріального рівня, фізичні перевантаження на роботі і вдома, Збільшення побутових конфліктів, самоствердження, гідне виховання дитини

Вчинки матері: гнів на дітей, які нагадують поведінкою, звичками, навіть зовнішністю, їх батька, вимагають підвищеної уваги, захисту, тур­боти, підтримка дітей за будь-яку ціну матеріально, а не морально (захист дитини - це любов і впевненість у турботі і любові), погані звички, конфлікти на роботі, спілкування з друзями (які надають підтримку), батьківською сім'єю, але не з дитиною.

Відчуття батька: прагнення втіхи, самоствердження, перенос відпов­ідальності на жінку, агресивність до неї, образу, втрата віри в себе, страх перед самотністю і майбутнім, прагнення бути гарним батьком в очах дитини і суспільства (щоб усі бачили, що втратила з власної примхи дружина).

Проблеми батька: знайти підтримку в мікросередовищі за розлучен­ня, втіху; допомогу в скрутній ситуації, зберегти родинні зв'язки з дітьми, навчитися жити і доглядати за собою самостійно.

Вчинки батька: пошук нової молодої привабливої партнерки, змаган­ня з дружиною за дітей у матеріальному плані, проведення змістовного дозвілля як заповнення порожнини, непостійність у стосунках з дітьми, скарги дітям і знайомим на дружину.

Відчуття дітей: страх бути покинутими, розгубленість, втрата по­чуття впевненості, захищеності, усвідомлення власної незначущості в сім'ї для батьків, смуток, гнів, почуття провини (не зміг так виявити любов до батьків, щоб вони не розлучилися), усвідомлення пріоритету подружніх стосунків над батьківськими, почуття неповноцінності, агресивність за відсутність любові, докори і сумління, страх перед втратою одного з батьків, з яким дитина лишалася, прагнення доказу захисту, любові, до­помоги, нерозуміння ситуації, ревнощі до друзів, матері, батька. Сини втрачають взірець чоловіка, дочки - того, що жінка отримає в житті підтримку від чоловіка; втрата розуміння, сили краси, зовнішності, лю­бові - основа комплексу неповноцінності. Агресивність на батьків, які їх покинули в своїх проблемах.

Проблеми дітей: батьки менше проводять часу з ними, отже, їх увагу до себе треба привернути різними вчинками, де знайти підтримку, розуміння, допомогу, як сказати про незахищеність і самотність одноліткам, з ким поговорити про свої страхи, проблеми, енурез, неврози, інші проблеми із здоров'ям, як самоствердитись серед однолітків, як зробити, щоб тебе більше не кидали в житті мати, друзі тощо.

Вчинки дітей: капризи, конфлікти і бійки з матір'ю, однолітками чи, навпаки, більша слухняність, мовчазність, послужливість, погана успішність у школі (отже, батьки будуть турбуватися про це і більше часу проводити з дитиною).

При визначенні пріоритетних проблем дітей і дорослих необхідно вра­ховувати етап розвитку сім'ї (які завдання повинна була розв'язати сім'я і звернути увагу на необхідність їх рішення навіть при порушеній структурі); вік дітей (які новоутворення в їх психіки з'являються — це задача дитини, рішення якої ускладнюється переключенням уваги на розлучення)

При консультуванні сімейного конфлікту в службах невідкладної телефонної допомоги варто обговорити з абонентом ряд ліній поведінками, необхідних для дозволу конфлікту і реорганізації сімейного життя:

1. Необхідно відродити і підтримувати надію на успіх. Для цього потрібно спонукати абонента прийняти відповідальність за дозвіл конфлікту на себе, почати активні дії і знайти можливості для позитивних змін.

2. Варто запропонувати можливість оцінити сімейний конфлікт із протилежної позиції, відбити переживання іншого учасника. Це зменшує перешкоди на шляху взаєморозуміння і знижує відчуженість.

3. Необхідно працювати зі співрозмовником над відновленням довіри й обстановки відвертості. Вони дозволять спільно проводити роботу по відбудові адекватних відношень у родині, безсумнівно підвищуючи шанси на успіх. Відвертість є першим кроком до позитивних змін і конструктивної взаємодії.

4. Важливо проаналізувати розвиток поточного сімейного конфлікту, звернувшись до досвіду з дозволу схожих ситуацій з родинами або значимими близькими і використовувати їхній досвід помилок і удач.

5. Важливо заохотити співрозмовника на пошук співчуття і союзників поза родиною. Вони можуть стати істотною системою підтримки особистості. Необхідно згадати, що навколо існують не тільки байдужні люди, але і готові зробити щиру і діючу допомогу.

Реалізація цих консультативних підходів, насамперед, можлива через емпатію і розуміння співрозмовника. Уже те, що він подзвонив у службу (1) є прямим указівкам, що в нього є надія на зміну до кращого, навіть якщо вона і не усвідомлюється; (2) свідчить, що в нього є визначене розуміння необхідності сторонньої допомоги для змін, а отже, є передумови формування довіри і (3) означає, що він шукає людину, з яким міг би прийти до цих змін. Тому консультантові важливо бути відкритим і контролювати , те що відбувається з ним самим, одночасно усвідомлюючи вимоги і потреби співрозмовника.

Поради батькам:

1. Взяти на себе відповідальність за біль, яку завдало розлучення дітям.

2.Пояснити дітям, що трапилось (без образ партнера по шлюбу) і що діти залишилися для батьків дітьми.

3.Пояснити, що мати і батько люблять дітей, незважаючи на розлучення і що діти можуть бути в цьому впевнені. Розпитувати про відчуття і проблеми дитини.

4.Проводити більше часу з дітьми, щоб вони впевнились у турботі, захисті, любові, розмовляти з ними про їх страхи, проблеми.

5. Запрошувати друзів додому, а не кидати дитину в самотності т.д., очікуванні у порожній квартирі.

6.Проводити дозвілля з дитиною, її друзями, дозволяти спілкуватися з батьком (матір'ю), який живе окремо.

7. Спілкуватися на очах дитини в її інтересах і доброзичливо з бать­ком (матір'ю), зберігати сімейні традиції, пов'язані з дитиною.

Поради дітям:

1.Зрозуміти, що не ваша провина у тому, що відбулося розлучення.

2.Пам'ятати, що батьки можуть жити окремо, але батьківські почуття, любов з дітьми.

3. Спитати, що і чому трапилось.

4. Надавати батькам підтримку і допомогу, не завдавати зайвого клопоту неадекватною поведінкою. Батьки теж знаходяться у складній ситуації.

5. Довіряти батькам і доводити їм свою любов.

Поради дідусям, бабусям:

1. Довести свою любов, увагу і турботу онукам.

2.Розпитувати дитину про її відчуття і проблеми, пояснювати їх без підставність.

3.Організовувати сімейне дозвілля, допомогу разом з дитиною, батьком (матір'ю)

Висновки та пропозиції

Родина здається позачасовою біологічною і психосоціальною спільністю, що полягає з батька, матері і дітей, її форми мінялися протягом людської історії, завжди залишаючи незмінним один аспект: вона утворить первинне навколишнє середовище в розвитку людини. В даний час розрізняють:

• нуклеарну (повну) родину, що полягає з батьків і дітей і об'єднуючі два покоління (вона є найбільш розповсюдженою); якщо в її склад входять представники ще одного покоління (бабусі, дідусі й інші родичі), вона називається розширеною родиною;

• неповну родину, у якій відсутній один з батьків; крім того, якщо умови життя не залишають батькам (навіть якщо формально їхній двоє) часу для родини, вона вважається функціонально неповною;

• велику родину, що полягає з кревних родичів різних поколінь і очолювану фігурою патріарха або матріарха. Звичайно ця родина характерна для сільської місцевості.

Життєвий цикл родини розпочинається з моменту укладання шлюбу, слідуючим етапом є народження першої дитини та аж до одруження першої з дітей. Третім етапом життєвого циклу сім'ї є виділення всіх дітей та народження внуків і останній (завершальний) етап на якому головною подією є смерть одного з подружжя. Відповідно до кожного з етапів життєвого циклу родини існують різноманітні проблеми, які можуть призвести до розлучення. На першому етапі такими проблемами можуть бути взаємовідносини з новими родичами, боротьба за лідерство та інше. На другому - проблеми у зв'язку з народженням дитини, менше уваги приділяється собі та партнеру, виникають фінансові труднощі, сексуальна незадоволеність. На третьому етапі - вікові кризи та прагнення самоствердитися.

На сьогоднішній день в усьому світі панує тенденція не до спільного проживання, а навпаки до громадянських шлюбів та розлучень. Так за останні роки кількість розлучень зросла не лише в Україні, а й в усьому світі, причому найбільша кількість розлучень у найрозвинутіших країнах (США, Японія, Італія, Франція і т.д.). Вірність чоловіка і жінки — необхідність церковних шлюбів, оскільки "Бог повелів, щоб чоловік приліпився до дружини своєї і двоє стали одною плоттю" (Буття 2:24). У наш час багато хто боїться давати обітницю вірності. Але якщо двоє люблять один одного, чого ж їм боятися дати обіцянка залишатися разом? Адже це додає шлюбові особливу значимість і впевненість кожного з чоловіка і жінки зробити самоаналіз. Але у зв'язку з невпевненістю у майбутньому подружньому житті багато молодих пар бояться давати обітницю перед Богом.

Робота стала головним аспектом для людини. Жінки, що орієнтуються на кар'єру і чоловіки , швидко готові жертвувати своїми родинами заради роботи, тому що роботу дуже нелегко роздобути. Іншим фактором, що приводить до розлучені, є позашлюбні статеві зносини. Що ж може бути причиною зради? Їх багато. Одна з найпоширеніших — так називаний "розрив шаблона", коли в житті людини щось різко міняється. Наприклад, чоловіку повезло і він став багато заробляти. Жінці не потрібно працювати тепер, щоб забезпечувати родину. Звичний ритм її життя порушений, і душевне сум'яття часом виливається в подружню зраду. Чоловіка, в основному, на зраду дружини реагують скандалами, рукоприкладством, грубим звертанням, розлученням, не задумуючись над долею дітей.

Деякі, домагаючись опіки, звертаються до неправди, будують домисли, піднімають у суді такі теми, як здоров'я, релігія й утворення дитини, намагаються позбавити один одного не те що опіки, але і бачитися з дитиною, і не хочуть зрозуміти, що і після розлучення в дитини залишається мати і батько, адже вони не з дитиною розлучилися. Вони обоє повинні мати можливість виражати батьківські почуття, прищеплювати дитині свої цінності, привертати дитину до будь-якого не суперечному закону заняттю.

Що стосується опіки, то суд, розглянувши матеріали справи, може прийняти одне з трьох рішень: 1) призначення спільної опіки; 2) дитина залишається з одним з батьків (частіше з матір'ю); 3) накладення обмеження на право відвідування.

У нашій країні психологічна допомога людям у ситуації розлучені ще зовсім недавно не вважалася актуальної, і не тому, що була відсутня сама проблема і переживання, з нею пов'язані, а в силу того, що розлучення не відносили до явищ, характерних для радянського способу життя. В останні роки психологи активно обговорюють, які методи консультування більш ефективні для людей, що переживають розлучення. Досвід закордонних колег показує, що ці люди потребують допомоги на різних рівнях соціальному, матеріальному, фізичному й ін.

У нашій системі соціальних служб надається слідуюча допомога:

Консультування сімей з приводу різних проблем

Психотерапія, основними тенденціями якої в ситуації розлучення, є, по-перше, робота фахівця з людиною, що звернулася за допомогою, і, по-друге — з «розширеною родиною», що може включати не тільки його родичів, але і знайомих.

Сімейноцентрована практика як модель соціальної роботи зосереджена, на взаєминах людини, її родини і її оточення, що впливає, у свою чергу, на більш широкі соціальні сили і системи, у які вона включена.

Реалізація цих консультативних підходів, насамперед, можлива через емпатію і розуміння співрозмовника. Також надаються різні поради батькам, матерям, дітям та навіть бабусям і дідусям з приводу утвореної ситуації.

Використана література:

1. Антонова-Тученко О., Московка М. "Психологічний клімат сім'ї", Журнал для батьків - 1999р., №3

2. Біблія

3. Гридьковець Л. М. "Подолання подружніх конфліктів", Практична психологія та соціальна робота, 1999р, №8

4. Друзь Е. В. "Социальное положение женщин в обществе", Харьков, Консум, 2001г, 424стр

5. Зайцева З. Г., Трубавіна І. М. "Соціальна підтримка сім'ї", Комплексні програми центрів ССМ, - Київ, ДЦССМ, 2001р

6. Законодавство України про шлюб, сім'ю та спадкування, Київ, АСК, 2000р

7. Моховиков А.Н., Телефонное консультирование. — 2001. -494с. 2-е издание, переработанное и дополненное, Под редакцией и с предисловием доктора медицинских наук В.Е.Кагана

8. Психология семейных отношений с основами семейного консультирования, Е. И. Артамонова, Е. В. Екжанова, Москва, "Академия", 2004г, 192стр

9. Психология социальной работы, О. Н. Александрова, О. Н. Богомолова, Питер, 2002, 352стр

10. Социальная работа, под общей редакцией Курбатова В. И., Ростов н/Д, "Феникс", 1999г, 576стр

11. Соціальні служби - родині: розвиток нових підходів в Україні (перевидання)/ за редакцією І. М. Григи, Т. В. Семигіної, - Київ, 2003р., - 128 стор.

12. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю, Трубавіна І. М., навчальний посібник,- Київ, ДЦССМ, 2003 р. - 132 стор.

13. Трубавіна І. М. "Поняття про соціально-педагогічне консультування сім'ї", гуманітарно спрямований виховний процес становлення особистості: в 2 книжках, Київ, ІПВ, 2001р, Кн1

14. Трубавіна І. М., "Соціальна робота з неблагополучною сім'ю" - Київ, ДЦССМ, 2002р