Міністерство освіти і науки України
Харківська державна академія дизайну і мистецтв
Кафедра історії та теорії мистецтва
Амарнська скульптура
(курсова робота)
Виконала:
студентка 1-го курсу
спеціалізації
„Мистецтвознавство”
Зотікова Н. В.
Керівник: старший викладач
кафедри Історії та теорії мистецтв
Корнєв А. Ю.
Харків – 2007

ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ I. ДОСЛІЖЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ З ПИТАННЯ
АМАРНСЬКОЇ СКУЛЬПТУРИ
РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ АМАРНСЬКОЇ СКУЛЬПТУРИ
2.1. Соціально-політичні витоки Амарнського періоду
2.2. Історія відкриття Ахетатона та гробниці Тутанхамона
2.3. Особливості амарнської скульптури
2.3.1. Культова скульптура
2.3.2. Скульптурний портрет Амарни
2.3.3. Гипсові відливання і скульптурні моделі
ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Вступ
Актуальність теми. Завойовна політика фараонів Нового царства привела до значних суперечностей між фіванськім жрецтвом Амона та фараоном. Як наслідок, до 14ст. до н.е. має місце гострий соціально-політичний конфлікт. Аменхотеп VI, що вступив на престол близько 1400 - 1375рр., проводить велику політико-релігійну реформу, яка через свій масштаб торкнулася всіх сфер життя тогочасного єгипетського суспільства. Цей період в історії Давнього Єгипту прийнято називати Амарнським.
Мистецтво Амарни представляє інтерес для вчених в різних областях науки: мистецтвознавців, істориків, археологів, культурологів, істориків мистецтва, сходознавців, єгиптологів з ряду причин. По-перше, важливо відзначити, що археологічні пам'ятники, пов'язані з періодом Амарни, відкриті порівняно нещодавно. Крім того, за наказом наступних після Ехнатона правителів Єгипту, була зроблена спроба знищити всяке свідоцтво про реформу. Вказані причини значно затрудняють дослідження теми, вона залишається не остаточно вивченою, що додає їй додаткову актуальність. Згідно новим археологічним знахідкам підтверджуються або спростовуються ранні припущення. Найбільш самобутньо і повно реформаторські тенденції відобразилися на скульптурі, яка і була вибрана темою дослідження.
Мета дослідження: Розглянуті стан дослідження амарнської скульптури.
Для вирішення поставленої мети слід вирішити наступні завдання:
1.                 дослідити літературу по темі праці;
2.      виявити соціально-політичні витоки Амарнської реформи;
3.      розглянути історію відкриття Ахетатона і гробниці Тутанхамона;
4.      виявити особливості амарнської скульптури на прикладі культової скульптури, скульптурних портретів, гіпсових відливань і скульптурних моделей.
Об'єктом виступає єгипетське мистецтво періоду Амарни.
Предмет: амарнська скульптура.
Під час розгляду досліджуваної літератури основна увага надавалася монографіям М. Е. Матье, В. В. Павлова, В. І. Авдієва,. Б. А. Тураєва, Н. А. Померанцевої.
 
Розділ I.
Дослідження літератури з питання амарнської скульптури
Амарнський період є настільки цікавим, що мандрівники і археологи давно відвідують місцевість Телль-ель-Амарна. Проте спочатку вчені обмежувалися лише вивченням гробниць. І хоча на самому початку XIX ст. розвалини Ахетатона ще збереглися, вже незабаром місце спустіле: місцеві жителі брали тут камінь для споруд. Цілеспрямоване археологічне дослідження Ахетатона почалося лише в кінці XIX в. [17, 16]
 В цей час на рубежі двох сторіч російська і західноєвропейська єгиптологія підводила сторічний підсумок і переходила до другого етапу - до пізнання окремих областей культури, до розробки спеціальних питань історії, релігії та мистецтва. При цьому наука неминуче носила описовий характер.[12, 1]
 Першим дослідником, який опублікував монографію про Єгипет, був Г. Масперо. У своєму дослідженні автор розглядає історію давнього Єгипту з часів Додинастичного періоду, але не надає періоду Амарни велику увагу і допускає деякі неточності. Це можна пояснити тим, що в 1892 р., коли була видана" Стародавня Історія " Масперо, розкопки Ахетатона тільки починаються і багато фактів ще не відомо.
Першим монументальним пам'ятником російської історичної науки про Єгипет прийнято вважати « Історію стародавнього Сходу » академіка Б. А. Тураєва ( 1913 р. ). У ньому автор розглядає історичні закономірності культурних і політичних процесів в староєгипетській державі, робить багато цінних спостережень, важливих і для вирішення ряду кардинальних питань датування і стилістичного вивчення пам'ятників староєгипетського мистецтва в цілому. [25, 1]
Два найбільших російських єгиптолога початок XX в. - В.С. Голеніщєв і Б. А. Тураєв, які не були спеціально істориками мистецтва, також зверталися до пам'ятників мистецтва як до обов'язкових і найважливіших історичних джерел.
Заклавши основи російської школи вивчення стародавнього Сходу, Б. А. Тураєв в той же час створив і російську школу дослідників староєгипетського мистецтва, до яких належали Н. Д. Фліттнер, Т. Н. Бороздіна, М. Э. Матье.[25, 2]
Великий внесок у вивчення Амарнського періоду зробив В. І. Авдієв, який написав дослідження «Староєгипетська реформація» (1924 р.). Це перше глибоко монументальне дослідження Амарнської реформи. Автор розглядає ряд причин реформації, розділяючи їх на зовнішні, довгий ланцюг внутрішніх причин, згадуючи про іноземні впливи. Освітлені проблеми релігійного розвитку Єгипту, організації військової справи, державної політики. На відміну від своїх попередників, Авдієв розглядає реформу не тільки з політичної або релігійної точок, але так само приділяє велику увагу особистості Ехнатона, його оточенню. Завдяки названим аспектам автор пояснює багато нюансів реформи, що до нього не освітлювалися. Автор надає велику увагу Амарнському мистецтву, відзначаючи його основні особливості. Дається аналіз найвиразніших творів. Своє дослідження автор завершує освітленням реакційних явищ і наслідків реформи. Текст підкріплений грамотно підібраним ілюстративним матеріалом і численними письмовими джерелами.
Важливо відзначити дослідження Говарда Картера - відкривача гробниці Тутанхамона. У них археолог дає опис самої гробниці і знайдених в ній предметів мистецтва. Висловлюються припущення щодо життя і причин смерті молодого фараона.  
Величезне значення для єгиптології має дослідницька робота В. В. Павлова. Його перші публікації відносяться ще до початку двадцятих років XX в. У цей період Павлов робить важливий внесок в справу вивчення єгипетської культури і мистецтва на ряду з такими вченими, як В. У. Струве, Б. В. Фармаковський, Н. Д. Фліттнер, Т. Н. Бороздіна, В. І. Авдієв, А. С. Стрелков, І. М. Лурье, К. С. Ляпунова, Н. А. Шолпо, М. М. Кобиліна, Б. Б. Піотровський. Статті цих дослідників публікуються в таких спеціальних виданнях, як «Сборник египтологического кружка», «Ежегодник российского института истории искусств», «Памятники Государственного Музея Изобразительных Искусств», «Жизнь музея» та інші.[25, 4]
Друга половина тридцятих років характеризувалася вже першими підсумковими дослідженнями у області єгипетського мистецтва. Прикладом служать «Нариси по єгипетському мистецтву» (1936 р.) В. В. Павлова. Тут автор ставить перед собою завдання показати основні лінії розвитку єгипетського мистецтва, виходячи з трактування і переосмислення давньосхідного суспільства радянською історичною наукою. Для здійснення цієї задачі потрібне раніше всього застосування мистецтвознавчого аналізу до пам'ятників єгипетського мистецтва, оцінка його як художнього явища. У «Нарисах», крім стилістичних змін мистецтва в окремі епохи, автора цікавили і загальніші, кардинальніші питання єгипетського мистецтва: його синтетичний і монументальний характер, роль канону, особливості умовного трактування форми, тип і стиль скульптурного портрета. Відносно амарнського мистецтва автор далекий від висновку, що зводиться до характеристики цього мистецтва, як випадного із загального розвитку мистецтва Єгипту; хоча і наголошується наявність ряду абсолютно нових оригінальних рис. Павлов ставить мистецтво Амарни в генетичний зв'язок з попереднім розвитком мистецтва епохи Нового царства. При цьому він спирається на дослідження таких вчених, як Штайндорф, Х. Борукс і А. Киртіус. Проблема портрета, що давно цікавила Павлова, знаходить своє віддзеркалення в праці «Скульптурний портрет в Давньому Єгипті» ( 1937 р. ). Тут автор відзначає, що щонайвищий підйом портретної пластики в епоху Нового царства доводиться на період ель-Амарни. Він обирає основною темою одного з розділів портрет амарнського періоду, вважаючи його вищою точкою загострення стилістичного розвитку епохи Нового царства, відкидаючи при цьому концепцію Шпігельберга, яка полягає в істотній винятковості мистецтва Амарнського періоду в контексті загальної лінії розвитку епохи Нового царства.
Вивчення єгипетської скульптури Павлов продовжив своїми роботами «Єгипетська скульптура в ДМІМ імені О. С. Пушкіна. Мала пластика» ( 1949 р. ), «Пам'ятники мистецтва Давнього Єгипту в музеях Радянського Союзу» (1958 р.) в співавторстві з М. Е. Матье, «Єгипетська пластика малих форм» (1985 р.) разом із З. І. Ходжаш. У них автор детально аналізує єгипетську скульптуру, зокрема амарнську, на матеріалі двох провідних радянських музеїв. Автор відзначає характерні ознаки скульптури Амарни, дає атрибуцію багатьом експонатам, вказує на помилки попередніх дослідників.
Так само слід розглянути дослідницьку діяльність М. Е. Матье, яка є автором цілого ряду монографій про єгипетське мистецтво, крім того Матье брала участь в створенні декількох збірок ( наприклад «Мала історія мистецтв», «Мистецтво Стародавнього Сходу» та інші ). Важливо відзначити, що до вивчення мистецтва М. Е. Матье прийшла будучи відомим єгиптологом і крупним фахівцем у області єгипетської релігії. Факт цей зіграв велику роль в її подальшій роботі як історика єгипетського мистецтва. Серію робіт вона присвятила єгипетському мистецтву амарнського часу.[3, 59] Таким дослідженням є «За часів Нефертіті» ( 1965 р. ), в якому авторка розглядає не тільки мистецтво, надаючи велику увагу скульптурі, особистостям придворних скульпторів Тутмеса, Іпу та інших, але й важливі культурологічні відомості, історію відкриття і вивчення самого Ахетатона та багатьох скульптурних майстерень в ньому; розглядаються проблеми атрибуції амарнської скульптури. Хоча ця книга написана простою доступною мовою і розрахована на широкий коло читачів, в ній містяться важливі відомості, необхідні при вивченні амарнськой скульптури.
Крім того амарнську скульптуру Матье розглядає в роботі «Портрет цариці Нефертіті», де так само освітлені історичні аспекти реформи, витоки амарнського мистецтва.
Ще одне важливе дослідження Матье «Мистецтво Давнього Єгипту» ( 1961 р. ) достатньо повно освітлює єгипетське мистецтво стародавніх часів. Цілий розділ виділений на амарнське мистецтво, включаючи, звісно, скульптуру. Тут авторка підсумувала свої попередні напрацювання, надавши увагу так само скульптурним моделям і гіпсовим відливанням.
А. А. Померанцева в дослідженні «Естетичні основи мистецтва Давнього Єгипту» ( 1985 р. ) виявляє роль традицій і канону в епоху Телль-Амарни. Авторка вказує на стилістичну неоднорідність амарнського мистецтва, проводить аналіз композиційної побудови.
У книзі З. Косидовського «Коли сонце було богом» ( 1991 р. ), що є науково-популярним виданням, просто і доступно висловлені основні положення реформи, історія відкриття гробниці Тутанхамона. Хоча основною аудиторією автора є широке коло читачів, він грунтується на наукових фактах, що виключають значні неточності.
Вивчивши літературу по темі дослідження можна зробити наступні висновки. Хоча історичне вивчення амарнського періоду здійснюється ще з XIX в., дійсна увага мистецтву цього часу, і особливо скульптурі, починає приділятися лише з початку двадцятих років XX в. Найінтенсивніше вивчається амарнське мистецтво в 50 – 70-ті роки XX в. Були пререглянуті сучасні монографії і періодичні видання ( такі як «Вісник Стародавньої Історії» ). З - за відсутність в них матеріалів по темі дослідження витікає, що на сьогоднішній день амарнську скульптуру практично не досліджують. Хоча тема дослідження є достатньо вивченою, ряд питань залишається відкритими.

Розділ ІІ.
Дослідження амарнської скульптури
2.1 Соціально-політичні витоки Амарнського періоду
Перш ніж почати розгляд особливостей амарнської скульптури, з'ясуємо причини виникнення амарнського періоду в історії Давнього Єгипту.
 Його слід вивчати у зв'язку з попередніми явищами єгипетської історії, які восходять ще до вигнання гіксосів Яхмосом близько 1600 р. до н.е. Саме тоді вперше складається та національна самосвідомість, яка згодом приведе країну до утворення держави централізованої держави, що одержала назву Нового царства. [2, 16] Переслідування переможених гіксосів привело єгиптян до Сірії, зробивши їх юридичними і фактичними спадкоємцями господства гіксосів в Передній Азії. Ця перша перемога єгиптян за межами рідної країни відкрила їм шлях до подальших крупних завоювань на півночі, до розширення імперії в цьому напрямі і утворенню могутньої колоніальної держави, що має невичерпні матеріальні ресурси і великі запаси живої сили.[2, 22; 7, 275]
У точності відомості про всі сірійські походи відсутні, проте вважається, що початок широким завоюванням, далеко віддаленим за межі країни, поклав Тутмос I, який відправився до Ефіопії щоб «підкорити бунтівників в чужоземних країнах і відразити вторгнення з області пустелі». Після південної експедиції війська спрямовуються на північ, до Передньої Азії, захоплюючи великі військові трофеї і відводячи численних полонених до Єгипту. Далі слідує короткий мирний період під час правління Тутмоса II і цариці Хатшепсут. Завоювання Тутмоса III перевершили все те, що було зроблене до нього. Протягом 20-річного самостійного царювання він зробив 17 походів; головні опорні пункти непокірних амореєв Кадеш і Мегидо були узяті після кровопролитних боїв. Фараон підкорив багату державу - Фінікію, що дало в руки єгиптянам ключ до володіння над Середземним морем і примусило егейців, крітян і кипрян прислати багаті дари володарю півночі і півдня, божественному Гору і сину Сонця - Тутмосу III. .[2, 24; 1, 186]
Походи Тутмоса III виявилися рекордними для фараонів XVIII династії. Його наступникам залишалося лише підтримувати межі, досягнуті Тутмосом III. Аменхотепу II після смерті свого великого батька довелося подавити заколот, що спалахнув в Сірії. Аменхотеп III, царювання якого можна назвати спокійним торжеством великого народу, пожинав плоди всіх цих блискучих перемог і завоювань. Його царювання було одним з моментів щонайвищого культурного розквіту Єгипту.[2, 25; 4, 207]
Але не все було так благополучно в часи Аменхотепа III. Внутрішня стабільність держави поволі розхитувалася поступовою, хоча ще незримою, боротьбою двох могутніх угрупувань усередині правлячого класу: столичної спадкової знаті, що представляла фіванське жрецтво Амона, і новослужилої влади, що висувалася з середовища нових соціальних шарів ( т. з. немху ). Поступово назріваюча відкрита боротьба цих соціальних угрупувань, вилилася в знамениту реформу Ехнатона. [7, 281]
Ініціаторами рішучого протиборства були, особисто пов'язані з царською сім'єю, вихідці з численного шару служивого - немху. До часу Нового царства храмове господарство досягло значного розвитку. У храмах зосередилися крупні грошові капітали, що давали жрецтву право на одне з перших місць в єгипетському торговельно-промисловому і фінансовому середовищі. Найближче оточення фараона, що складається в основному з його сподвижників і бойових товаришів, військової дружини, не схвалювало це, на їх погляд, несправедливе збагачення жрецтва, яке не брало участі в завоюванні нових областей. Вслід за військовим станом проти жрецтва озброїлося і чиновництво, бюрократичний апарат, який був сконцентрований в палаці, в безпосередній близькості від фараона.[7, 113; 2, 53] Нарешті, сам фараон, під впливом вищеназваних, незадоволених піднесенням жрецтва станів, усвідомлює небезпеку, що загрожувала його божественній владі з боку тих, хто володіли як розумом і душами населення, так і крупними матеріальними ресурсами. Оскільки на чолі єгипетського жрецтва стояв грандіозний храм Амона, перші удари обрушилися на нього. У цій гострій соціальній боротьбі чиновництва і війська проти фіванського жрецтва, на чолі якої став Аменхотеп VI, що прийняв надалі, на честь нового божества Атона, нове ім'я - Ехнатон («Бажаний Атону»), полягає основна причина амарнської реформи.[6, 263]
Хоча реформа і носила виражений релігійний характер, вона безпосередньо торкнулася більшості аспектів життя суспільства. Так фараон, борючись з самим ім'ям бога Амона, що входить до складу його власного імені ( Аменхотеп - «Амон задоволений» ), бере собі нове ім'я. Нові особисті імена отримують члени царської сім'ї, його сановники, якщо до складу їх імен входило ім'я Амона або деяких інших богів. Ехнатон разом з своїм двором приблизно на 6-у році правління покидає Фіви і в 300-х кілометрах на північ засновує нову столицю - Ахетатон («Горизонт Атона»). Зараз в цьому місці розташовується арабське село Телль-ель-Амарна, що дало назву Амарнськой реформі.

2.2 Історія відкриття Ахетатона та гробниці Тутанхамона
Вже після смерті Тутанхамона ( другого наступника Ехнатона ) починається планомірна ліквідація наслідків реформи. За наказом фараона Хоремхеба ім'я "відступника з Ахетатона" зникло з офіційних документів. Безпощадному знищенню піддався Ахетатон, місто, вже давно покинуте двором та мешканцями.[1, 137; 7, 285] Лише на початку XVIII в. мандрівники і археологи починають відвідувати цю місцевість. Всі учені, що потрапляли в Амарну, обмежувалися вивченням гробниць, хоча на самому початку XIX в. розвалини міста ще збереглися. Учасники експедиції Франсуа Шамполіона навіть замалювали загальний план руїн Ахетатона. Проте незабаром місце спустіле: жителі сусіднього містечка брали звідси камінь для споруд, торговці старовиною рилися у пошуках предметів для продажу іноземцям.[17,16]
У 1887 р. місцева селянка знайшла декілька глиняних табличок, покритих клинописом, що уживався в Передній Азії і Месопотамії. Це були листи правителів азіатських володінь Єгипту до фараона, які зберігалися в своєрідному архіві відомості закордонних справ в центрі Ахетатона.
Після цього відкриття розвернулися розкопки, які потім велися ученими різних країн. Так в 1891-1892 рр. тут з'являється експедиція англійського єгиптолога Ф. Пітрі, за наслідками якої вдалося відновити загальний вигляд міста.[17, 18]
Період Амарни привернув до себе широку увагу. Систематичне вивчення міста почалося в 1907 р., коли концесія на ці розкопки була дана Німецькому сходознавському товарисиву. Його експедиції під керівництвом Л. Борхардта працювали аж до I світової війни. Саме тоді були знайдені портрети Ехнатона, цариці Нефертіті і їх дочок.
Перервані війною археологічне обстеження Ахетатона поновилося тільки в 1920 р. Проте німецькі учені вже не одержали права продовжувати розкопки, оскільки допустили грубе порушення умов (всі кращі пам'ятники повинні були залишатися в Єгипті і поступити в Каїрський музей). Німці таємно відвезли ряд скульптур, включаючи унікальні портрети Нефертіті. У 1920 р. концесію передають Англійському товариству дослідження Єгипту. Його експедиція здійснює безліч цікавих знахідок, зокрема скульптурні майстерні, приголомшливі скульптури і рельєфи. На чолі англійських археологів спочатку стояли Т.Э. Пітт, Ф. Ньютон, і Л. Вуллей, а потім Дж. Пендльбюрі.
Знахідки всіх перерахованих експедицій не вичерпали матеріалу, прихованого в пісках Амарни, проте вони дали блискучі результати. Розкопки допомогли дозволити багато питань, які виникали раніше при вивченні історії Єгипту першої половини XIV в. до н.е. Порівняння підсумків археологічних досліджень на території самого Ахетатона з тими, що були раніше письмовими і іншими матеріалами дало можливість пояснити причини, що зумовили особливості культу і мистецтва того часу.[17, 19]
Не можна не згадати ще про одне найважливіше археологічне відкриття, пов'язане з періодом Амарни, - відкриття гробниці Тутанхамона. Тутанхамон був другим наступником Ехнатона після Сменхкара. Дотепер достеменно не відоме походження цього молодого царя, що доводився чоловіком третьої дочки Ехнатона-Анхесенпаамон (цариця змінила ім'я з Анхесенпаатон - " Вона живе завдяки Атону ", як і Тутанхатон змінив своє на Тутанхамон під тиском фіванського жретства). Проте В. І. Авдієв виказав версію про те, що Тутанхамон був сином Аменхотепа III від однієї з дружин ( на відміну від Ехнатона, чиєю матір'ю була цариця Тія ). Посівши на престол у віці дев'яти років, молодий цар був пішаком в політичних інтригах колишніх соратників Ехнатона, що стоять за ним. Померлий після десятилітнього царювання юний Тутанхамон був похоронений на західному березі Нила в традиційному місці поховання єгипетських царів XVIII династії - " Долині царів " біля Фів. Завдяки щасливому випадку усипальня юного фараона була укрита від грабіжників. Лише в 1922 р. її знаходять експедиція англійського єгиптолога Говарда Картера і мецената лорда Карнарвона.[2, 135; 11, 146]
Учені, а пізніше і весь світ, були уражені знайденими в гробниці скарбами. Для всіх цих пам'ятників характерна одна загальна межа - прагнення до декоративності. І хоча це прагнення властиво всьому мистецтву Нового царства, за часів Тутанхамона воно виявляється з особливою силою.
2.3 Особливості амарнської скульптури
Відповідно до загального характеру релігійно-філософського вчення Атона з його особливим інтересом до пізнання істини новий напрям в мистецтві прагнув до можливо ближчого відтворення світу, до створення можливо більш правдивих образів. Зрозуміло, все це виникло і розвинулося не тільки внаслідок одного бажання царя. Протягом всієї другої половини XV в. до н.е. у фіванському мистецтві зростали реалістичні прагнення. Тепер ці прагнення дістали широкі можливості для свого здійснення, оскільки цьому сприяла вся історична обстановка періоду і особливо зміна придворного середовища, де тепер стали виконувати роль представники рядового вільного населення.
Не дивно, що через всі вказані причини мистецтво Ахетатона відрізнялося великою своєрідністю. У творчості його майстрів посилюється інтерес до пейзажу, до відтворення побутових сцен, до посильного створення реалістичного образу людини. Вперше на єгипетських пам'ятниках зображаються сцени з царського сімейного побуту і, що особливо цікаве, незвичні фігури фараона - з хворобливим слабкім тілом. Разом з правителем зображалася його сім'я, причому явно підкреслюється ніжна любов, що зв'язує членів цієї сім'ї.[22, 15]
Серед будинків Ахетатона було знайдено багато помешкань скульпторів. Для прикрашання храмів і палаців нової столиці виникла потреба у скульптурних творах; не мало талановитих майстрів було зайнято і прикрасою стін в скельних гробницях фараона і знаті. Тому недивно, що в Ахетатоні з самого початку його існування з'явилося багато скульптурних майстерень. Кращі майстри старої столиці, Фів, найбільшого художнього центру країни, переїхали в Ахетатон.[22, 8]
2.3.1 Культова скульптура
Перед майстрами стояли нові, дуже складні задачі. Розрив з традиціями минулого відбувався не тільки у області релігії, але і в мистецтві, де явно спостерігалася свідома відмова від ряду обов'язкових раніше канонів і особливо - від образу, що ідеалізується. Доти в єгипетському мистецтві царі і боги зображалися украй схожими, оскільки це повинне було підтверджувати вчення про божественне походження фараонів. Проте відмінивши культи стародавніх богів, Ехнатон не міг вже дозволити зображати себе старими засобами, інакше його образ співпав би з образами огидних йому божеств. Тому особливо гостро відчувалася необхідність створення нового вигляду фараона, не схожого на традиційні піднесені зображення володарів Єгипту.[22, 15]
Творцями нових пам'ятників були ті ж художники, які до цього працювали у Фівах і виховувалися в майстернях, де від покоління до покоління передавалися не тільки навички, але і ідеї, що обумовлювали зміст пам'ятників. Тепер перед цими людьми вставали нові задачі, крутий перехід до здійснення яких вимагав негайного оволодіння новими формами. Не дивно тому, якщо на перших етапах появи нового стилю пам'ятники відрізнялися не тільки новизною змісту і форми, але і невідповідністю окремих частин фігур, різкістю ліній, незграбністю одних контурів і надмірною округлею інших.[20, 130]
Колоси з Карнаку, що відносяться до фіванського періоду правління Аменхотепа IV, виявляють собою новий тип іконографії фараона; вони передають не тільки портретні риси, але і характерні особливості будови тіла. Відмова від зображення фараона у вигляді, що ідеалізується, як земної подібності божества, привів художників до пошуків нових образотворчих засобів. Індивідуальність вигляду Ехнатона часом не тільки підкреслюється, але і утрирується.[31, 131]
Ми вже відзначали те велике значення, яке мала скульптура в убранні палаців, храмів, гробниць нової столиці. Величезні статуї фараону з кварциту і чорного граніту обрамляли парадний двір офіційної частини палацу. Такі ж скульптури, але з вапняку прикрашали портики перед входом в східне святилище головного храму і в другий внутрішній двір палацового святилища. Зображення на рельєфі в гробниці Хеві, відомого по розкопках храму «Тінь Тії» показує, що і в цій будівлі так само стояли крупні статуї Ехнатона, Тії і Аменхотепа III. Статуї Ехнатона і Нефертіті з жертовниками в руках стояли біля вівтаря в головному храмі Атона, а велика статуя, що зображала сидячого Ехнатона, стояла у дворі східного святилища цього храму. [19, 373]
З призначення наведених скульптур зрозуміла їх іконографічна обмеженість: звичайно вони зображають або фігури, що стоять, з жертовником в руках, або такі, що стоять навколішки, тобто відтворюють давно відомі типи статуй. Традиційний образ сфінкса так само не був чужий спочатку мистецтву Ахетатона: при першому варіанті великого храму східне святилище було сполучене з входом в західній стіні алеєю сфінксів, знищеної і засипаної піском при пізнішій перебудові. [19, 374]
Проте в скульптурах Ахетатона з'явилося багато принципово нового. І фараон і цариця зображалися тепер в своїх побутових одежах і сандалях. Сімейні групи будувалися так, щоб підкреслювалися зв'язуючі членів сім'ї відчуття; так, руки з'єднувалися в міцному потиску. [8,56]
Статуї стояли не тільки в офіційних установах, але і в приватних будинках.
2.3.2 Скульптурний портрет Амарни
Кращими зразками скульптурних портретів Ахетатона, що дійшли до нас, є портретні голови Ехнатона і членів його сім'ї. І прославлена розфарбована голова цариці Нефертіті з вапняку, і не менш чудові, не цілком закінчені її ж портретні голови з пісковика є вражаючими витворами великого реалістичного мистецтва.
Портретний бюст цариці Нефертіті був знайдений при розкопках придворної майстерні скульптора Тутмеса в ель-Амарне, в 1912 р. ( вапняк, висота голови - 0,48 м ). Л. Борхардт, що відкрив даний пам'ятник, присвятив йому спеціально дослідження, в якому виказав ряд припущень. На думку Борхардта, голова цариці Нефертіті із самого початку була виготовлена як самостійний пам'ятник і була так званою скульптурною моделлю, що служила зразком для копіювання. Можна було б вказати далі і на схожість з головою скульптурної рельєфної моделі з музею в Брукліні. На останньому пам'ятнику Нефертіті виглядає старше; кидається, наприклад, в очі зморшка на щоці, відсутня в каїрській голові. В той же час не можна не відзначити вкрай індивідуальну і однакову в обох випадках трактовку вуха. Поза всяким сумнівом, при всій стилізації голови, рельєфу і ряду інших, подібних їм пам'ятників, ми все ж таки маємо справу з безумовною портретністю. Не менш індивідуально, ніж вухо, трактовані і розріз губ, тонка довга шия і особливо очі з своєрідними опущеними вниз слізниками. Пам'ятник зберіг розфарбовування - синій колір - високого головного убору із стрічкою, де перемежаються червоний, жовтий, і зелений тони; одвороти на головному уборі - жовтого кольору. Ті ж тони на намисті. Обличчя і шия темнорозово-коричневого кольору загару. Яскравий червоний колір губ і чорних брів даний різко і з великою чіткістю. [26, 31]
Відомий портретний бюст самого реформатора фараона Ехнатона (вапняк), в Луврі, близький до каїрської голови його дружини, цариці Нефертіті. Тут ми спостерігаємо прояв все тієї ж лінії розвитку стилю. Так само, як і в пам'ятнику Нефертіті, індивідуальність Ехнатона в луврськой голові не поглинена лише відвернутим захопленням красивої лінії. Навпаки, портретность образу знаходиться в повній відповідності із стилем пам'ятника в цілому. [26,35]
Скульптурні портрети доньок царської чети стилістично єдині з портретами Нефертіті. Овал обличчя старшої царівни Мерітатон, її виступаюче підборіддя, невловима хворобливість успадковувані від Ехнатона, тоді як рот повторює контури губ матері. Іншими рисами відрізняється обличчя третьої дочки, Анхесенпаатон, що стала надалі дружиною Тутанхатона: для цього ще дитячого ніжного личка характерна м'яка, позбавлена гострота лінії. [19, 382]
У майстерні невідомого скульптора був знайдений ще один чудовий жіночий портрет, також з пісковика ( Каїрський музей ). І тут простежується та ж м'якість трактування, той же відбір рис, та ж чарівність жіночності, яка присутня в розглянутому вище портрет Нефертіті з майстерні Тутмеса. Мабуть, це зображення не самої цариці Нефертіті, риси обличчя тут інші; очевидно, це портрет якої-небудь з жінок сім'ї Ехнатона або його гарему. До того ж головний убір або парик ( зроблені з іншого матеріалу ) явно не відтворював корону і повинен закривати обличчя і частину щоки, як це видно по відсутності ший і необробленим щокам.[19, 382]
2.3.3 Гипсові відливання і скульптурні моделі
Знайдені при розкопках Ахетатона майстерні скульпторів дали цінний матеріал для з'ясування методу їх роботи. Тут були знайдені незавершені скульптури та гіпсові маски, зняті не тільки з померлих, але і з живих людей. На таких масках майстер видаляв непотрібні йому деталі і шляхом ряду послідовних відливань, кожне з яких піддавалася новій обробці, досягав нарешті тієї досконалості у відборі рис, яке вражає в мистецтві Ахетатона. Прекрасним зразком різних етапів роботи скульпторів є незавершені портрети Ехнатона з майстерні Тутмеса. У них вже немає загостреного перебільшення рис обличчя фараона. При безперечному збереженні портретності образ Ехнатона в цих скульптурах переданий так само правдиво, як і портрети Нефертіті.[20, 133; 14, 306]
Мистецтво масок і скульптурних моделей є найреалістичнішим, перехідним іноді в натуралізм, напрямом. Скульптурні моделі є цілою амплітудою переходів від натуралістичного копіювання зліпка аж до встановлення певної типології особи. Адже відомо, що в кінці амарнського періоду ряд рис, властивих персоні фараона, в мистецтві почали переносити і на інші наближені Ехнатону обличчя. Так і серед скульптурних моделей зустрічається цілий ряд чоловічих і жіночих портретів, в яких вгадуються риси схожості з Ехнатоном. Така, наприклад, гіпсова жіноча голова, знайдена Борхардтом в числі інших скульптурних моделей в майстерні Тутмеса.[26, 39]
Таким чином, розглянувши амарнську скульптуру, слід зазначити, що реформаторський дух Амарни штовхав майстрів на пошуки, ставив перед ними нові задачі зображення не ідеального, а конкретно-індивідуального. Проте нові риси частково уживалися із старими традиціями і канонічними правилами. Специфічні для амарнського мистецтва особливості передачі людської фігури не одержали подальшого розвитку, оскільки вони відповідали виключно умовам свого часу. Епоха Амарни так і не створила єдиної іконографії.
Не дивлячись на нетривалість періоду Амарни і неоднорідність стилістичних напрямів, майстри цього часу значно розширили діапазон художніх засобів і виразних можливостей староєгипетського канону.

Висновки
Проаналізувавши літературу і освітивши головні питання, які були сформульовані в задачах, ми дійшли таких висновків. Проблема амарнської скульптури почала розглядатися наприкінці XIX ст. як складова частина історичної науки про Давній Єгипет. Проте належну увагу цій темі починають приділяти лише в першій половині двадцятих років XX в. Першим таким дослідженням є «Староєгипетська реформація» В. І. Авдієва (1924 р. ).
В. І. Авдієв наголосив, що при розгляді скульптури Амарни важливо враховувати не тільки соціально-політичні механізми, релігійно-ідеологічну основу і культурні аспекти реформації, але і прослідити ряд зовнішніх і внутрішніх політичних причин, які при поглибленому розгляді йдуть корінням ще до вигнання гиксосів на початку XVIII династії. Цей інцидент послужив поштовхом до активної завойовної політики Тутмоситів, яка в свою чергу приводить до значного збагачення фіванського жрецтва Амона і висунення з бідняків нового стану служивого немху. Ці два соціальні табори і привели до гострого політичного конфлікту. Як результат до 1400-м рр. цей конфлікт виливається в реформу Ехнатона. Цей історичний аспект освітлено в монографіях таких авторів як В. І. Авдієв, Д. Бастард, І. М. Д`яконов, З. Косідовскій, Ж. Масперо та інші.
 Для вивчення амарнської скульптури важливо освітити історію відкриття і вивчення двох важливих археологічних пам'ятника, що є джерелами матеріальних пам'ятників мистецтва, - Ахетатона і гробниці Тутанхамона. Так Ахетатон, відкритий в 1912 р., має вирішальне значення, як центр локалізації аманськой культури і мистецтва.
При структурованому вивченні скульптури періоду Телль-ель-Амарни весь масив скульптурних пам'ятників діферінцируєтся на три об'ємні групи: культова скульптура, скульптурні портрети, гіпсові відливання і скульптурні моделі, між якими простежується тісний зв'язок. У численних скульптурних майстернях Ахетатона був знайдений цілий ряд гіпсових відливань, що служили прототипами скульптурним портретам (численні портрети Ехнатона), а також деякі скульптурні портрети, виконані майстрами, які ймовірно були скульптурними моделями для учнів ( знаменитий каїрський бюст Нефертіті ). Саме амарнську скульптуру розглядали численні єгиптологи та історики мистецтва: М. Е. Матьє, Н. А. Померанцева, В. В. Павлов, Р. Шуринова та інші.
Н. А. Померанцева та В. В. Павлов відмічали, що при розгляді амарнської скульптури важливо враховувати той факт, що хоча амарнськє мистецтво є найяскравішим сплеском портретної пластики періоду Нового царства, передумови до появи такого чутливого реалістичного мистецтва простежуються ще з кінця XVI в. до н.е. Також важливо відзначити, що всупереч першій думці творці і художники Ахетатона не відкидають канон, а лише видозмінюють його, трактуючи по-новому.

Список літератури
1.                Авдиев В. И. Военная история Древнего Египта / В. И. Авдиев. – М.: Издательство Академии наук СССР, 1959. – 273с.
2.                Авдиев В. И. Древнеегипетская реформация / В. Авдиев. – М.: Всемирная литература, 1924. – 146с.
3.                Авдиев В. И. Советская наука о Древнем Востоке за 40 лет / В. И. Авдиев. – М.: Издательство восточной литературы, 1958. – 102с.
4.                Бестард Д. История Древнего Египта / Д. Бестард, Б. Тураев. – Минск: Харвест, 2002. – 383с.
5.                Древние цивилизации / ред. Г. М. Бонгард-Левин. – М.: Мысль, 1989. – 479с.
6.                Дубровская О. Н. Тайны египетских фараонов / О.Н. Дубровская. – М.: Рипол классик, 2003. – 414с.
7.                История Древнего мира: ранняя древность / под редакцией И. М. Дьяконова. – М.: Наука, 1983. – 247с.
8.                История искусства зарубежных стран: Первобытное общество, Древний Восток, Античность / ред. М. В. Добролюбовский. – М.: Изобразительное искусство, 1981. – 213с.
9.                Картер Г. Гробница Тутанхамона / Г. Картер. – М.: Издательство восточной литературы, 1959. – 261с.
10.           Картер Г. Тутанхамон. Гробница египетского фараона / Г. Картер, А. Мейс. – М-Л.: Государственное издательство, 1927. – 138с.
11.           Косидовский З. Корда солнце было богом / З. Косидовский. – Новосибирск: Наука, 1991. – 333с.
12.           Крип`якович І. Всесвітня історія / І. Крип`якович. – К.: Либідь, 1995. – 461с.
13.           Культура Древнего Египта / ред. И. С. Кацнельсон. – М.: Наука, 1976. – 442с.
14.           Малая история искусств: искусство Древнего Востока.- М.: Искусство, 1976.- 376с.
15.           Масперо Ж. Древняя история народов Востока / Ж. Масперо. – М.: Типография М. Г. Вол чанова, 1895. – 715с.
16.           Масперо Г.К.Ш. Древняя история: Египет, Ассирия / Г.К.Ш. Масперо.- М.: Издание Л. Ф. Пантелеев, 1892.-192с.
17.           Матье М. Э. Во Времена Нефертити / М. Э. Матье. – М.: Искусство, 1965, - 179с.
18.           Матье М. Э. Древнеегипетская скульптура в собрании Эрмитажа / М. Э. Матье. – М.: Наука, 1969. – 152с.
19.           Матье М. Э. Искусство Древнего Египта / М. Э. Матье. – Л.: Искусство, 1961. – 591с.
20.           Матье М. Э. Искусство Древнего Египта / М. Э. Матье. – М.: Искусство, 1970. – 197с.
21.           Матье М. Э. История искусства древнего Востока Т1 / М. Э. Матье. – Л.: 1-я типография им. Волгоградского Управления полиграфии, 1947. – 170с.
22.           Матье М. Э. Скульптурный портрет царицы Нефертити / М. Э. Матье. – Л.: Издательство Гос. Эрмитажа, 1958. – 30с.
23.           Павлов В. В. Египетский портрет / В. В. Павлов. – М.: Государственное издательство изобразительных искусств, 1957. – 16с.
24.           Павлов В. В. Русская дореволюционная и советская наука о египетском искусстве / В. В. Павлов. – М.: Издательство восточной литературы, 1960. – 12с.
25.           Павлов В. В. Скульптурный портрет в Древнем Египте / В. В. Павлов. – М-Л.: Искусство, 1937. – 94с.
26.           Павлов В.В Очерки по искусству Древнего Египта / В. В. Павлов – М.: ИЗОГИЗ, 1936. – 264с.
27.           Павлов В.В. Египет: путеводитель /В. В. Павлов. – М.: Издательство гос. музея изобразительных искусств им. А. С. Пушкина, 1945. – 71с.
28.           Павлов В.В. Искусство Древнего Египта / В.В. Павлов. – М.: Издательство Академии художеств СССР, 1962. – 69с.
29.           Павлов В.В. Образы прекрасного / В. В. Павлов – М.: Советский художник, 1979. – 299С.
30.           Померанцева Н.А. Эстетические основы искусства Древнего Египта / Н.А. Померанцева.-М.: Искусство, 1985.- 288с.
31.           Струве В. В. История Древнего Востока / В. В. Струве. – М.: Государственное социально-экономическое издательство, 1934. – 129с.
32.           Тураев Б. А. Древний Египет / Б. А. Тураев. – Петроград: ОГНИ, 1922. – 178с.
33.           Тураев Б. А. История Древнего Востока / Б. А. Тураев. – С-П.: Типография В. Безобразова, 1911. – 349с.
34.           Ходжаш С. И. Египетская пластика малых форм / С. И Ходжаш, В. В. Павлов. – М.: Искусство, 1985. – 117с.
35.           Шуринова Р. Искусство Древнего Египта / Р. Шуринова. – М.: Искусство, 1972. – 28с.