Зміст

Вступ

І. Образ Марії у романі Уласа Самчука «Марія»

1.1. Опосередкованість образу

1.2. Характеристика образу Марії

ІІ. Образ Марії Богоматері

ІІІ. Порівняльна характеристика Марії Перепутько і Марії Богоматері

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Мета роботи – дослідити особливості образу головної героїні роману Уласа Самчука «Марія».

Завдання роботи:

Охарактеризувати образ Марії у однойменному романі Уласа Самчука.

Описати образ Марії Богоматері.

Порівняти характеристики Марії Перепутько і Богоматері.

В ході дослідження використовувався порівняльно-описовий метод.

Апробація роботи: дане дослідження може бути розглянуте як додатковий матеріал в школі на уроках української літератури при розгляді роману Уласа Самчука «Марія».

Матеріалом дослідження послужив роман Уласа Самчука «Марія».

Дане дослідження є актуальним, оскільки багатогранність образу Марії у однойменному романі У.Самчука ще не вивчена в повному обсязі.

Роман-спалах «Марія» (1933 р.) – найсенсаційніший з усіх творів Самчука. В 1933 році світову громадськість потрясло нечуване в історії лихоліття – організований голодомор, що призвів до загибелі восьми мільйонів українців. Це була перша велика акція геноциду, спрямована проти українського народу. Письменник Улас Самчук відчув розмах національної трагедії. Роман «Марія» був написаний у тому ж 1933. Виникає питання: чи був Улас Самчук проінформований, достатньо проінформований? Так, інформації у митця було вдосталь. Не лише тому, що матеріали про голод великим потоком ринули в Європу. Письменник виріс і виховався на території, де був Голодомор. Там залишилося ще багато друзів, знайомих…

Роман «Марія» – сенсаційний своєю правдивістю. Читаючи цей роман, ми проникаємося Маріїними радощами, болем. Ми нібито разом з нею проживаємо все її життя. Тому цей роман залишається актуальним і сьогодні. Свої міркування, своє бачення трагедії 33-го Улас Самчук показує на прикладі головної героїні роману, яку автор ототожнює з Богородицею. Отож, хто це – героїня усього всесвіту Самчука, дзеркало його душі і відображення цієї трагедії Голодомору?

І. Образ Марії у романі Уласа Самчука «Марія»

Головна героїня твору У.Самчука «Марія» (1933) – Марія. Автор характеризує образ героїні не безпосередньо, а за допомогою обставин та висловів інших персонажів у творі (опосередковує образ).

1.1. Опосередкованість образу

Наприклад, Домаха, найближча для Марії людина, так оцінює Марію: « – Це, чуєш, від неї. Це вона… То знаєш, як то є… Дівча молоде, дурне. Добре воно, але ще молоде… Пручається, соромиться…» [1; 33].

І Мартин, господар героїні, характеризує Марію: «А, як самі знаєте, держу її сьомий рік. Золота дівка. Що не похопить – горить в руках» [2; 34]. Мартин засвідчує працьовитість дівчини.

Корній висловлює таку думку про Марію: «Така і Марія. Сьогодні моя, завтра чортова» [3; 78]. Цими словами автор зображує непостійність героїні.

Перший чоловік Марії, Гнат, так оцінює жінку: «Ти правдива, Маріє…» [4; 94].

«Казиться з жиру. За хлопцями гицає, як кобила» [5; 54]. Так Трихон, жид, говорить про Марію, засвідчуючи її розгульність в перші роки заміжжя.

Гапка, сусідка, вважає, що вона на Гната «і задом не дивиться» [6; 87]. Марія – вірна своєму другому чоловікові.

Вже на кінець життя син Марії так говорить про своїх батьків: «Я, Максим Корнійович Перепутька, відмовляюся від своїх батьків-кулаків, які ціле своє життя були врагами робочого класу і стояли на засадах власності і навіть тепер не зрікаються своїх ганебних засад» [7; 150].

Опосередкованість образу може стосуватися не тільки духовних якостей героя, а й зовнішності. Так, Гнат дає оцінку привабливості Марії: « – Дивлюся на тебе, Маріє, і стає страшно. Страшно за твою таку красу. Тобі треба сидіти в світлиці, накинути царську одіж і бути чиєюсь царицею. Ні, ні… Тобі тільки царицею бути. Ти надто хороша, у тебе ж пісне яка, яка пісне» [8; 22].

Сусіди характеризували зовнішність Марії так: « – От так дістав жіночку! – говорили сусіди. – Така кривина, а таку підчепив кралю. Га!..» [9; 40].

Коли Марія на своєму весіллі співала, то ось якою вона була: «Одягнута і зав’язана по-молодецьки. На голові попеляста шовкова хустка, перев’язана червоною стрічкою. На шиї багато справжніх дорогих коралів. Сама свіжа, пишна, натхненна. Очі невинно спущені додолу і закриті рівними гребінчиками вій» [10; 40].

Сусідка Марії, Гапка, описує героїню так: «Молодиця, як тур… І грім її не візьме…» [11; 86].

Та ж Гапка каже, що Марія «гладка, як кобила» [12; 87].

З часом Марія вже не та, зів’яла: «Марія вже не та, не колишня. Клопоти, праця зім’яли її молодість і красу» [13; 85].

Гнат пізніше так описує Марію: «В той час двері зненацька відчиняються і у дверях бачу бліду, виморену жінку» [14; 95].

1.2. Характеристика образу Марії

Характер Марії – це своєрідна гамма якостей, які змінюються, заміняють одна одну з часом. Це можна простежити, проаналізувавши життєвий шлях героїні.

Дитинство Марії випало тяжке. Відчула на собі сирітство («І тоді відчула Марія своє сирітство» [15; 10]). В цей період у неї проявляються різні риси. Наприклад, терплячість: «Роса розмочує ретини, заходить в бруд і роз’їдає їх. Чути гострий біль, виступає чорна густа кров. Але Марія не зважає на це» [16; 11]. Працьовитість притаманна їй з самого дитинства: «Вставала рано з сонцем, брала в пелену шматок сухого хліба і гнала зграю» [17; 11]. Не злопам’ятна – «піде над річку, порюмсає – і знову добре» [18; 11].

Марія виросла напрочуд гарна – «на двадцятій весні відчула дівочий сором…» [19; 11]. Автор сам наголошує на вроді дівчини: «з Марії стала – о, дівка! Не скінчилось п’ятнадцять, як почали за нею оглядатися та стригти очима» [ ; 12]. Знаходимо також зовнішній опис Марії: «Виграють оті чорнені, оті бездонні очі… Глянь – опалить… А щоки повні, округлі, з ямочками. Кучері чорним полум’ям горять. Картина – невгамовна, співоча картина» [21; 12].

Однією з характерних рис Марії є її любов до церкви: «Білить, рве, і по короткому часі, вимита, вичепурена, у найповнішій шелестючій спідниці, з хустиною у руці біжить Марія на вечірню» [22; 18]. Не тільки любить, а й регулярно відвідує церкву: «Завше ходила, то і тепер піду» [23; 16].

Марія, як і раніше, не цурається праці: «Та що Марії праця? Жне, в’яже за косарями і, мов дзвінок, гомонить» [24; 12].

Марії притаманна легковажність, несерйозне відношення до важливого: « – Говорять, що до неї Гнат Кухарчук збирається свататись. Марія тихо хіхікає. Смішно» [25; 19].

Капризність, самовпевненість також присутні у характері Марії: « – Не знаю. – відтяла вона і закопилила губу» [26; 26]. Марія – кокетка, проте не бажає серйозних стосунків: «Посміється, пожартує, а вийдеш до нього в садок?» [27; 13].

Не чужа Марії така риса, як сором’язливість: «Налилася, мов ягода» [28; 18].

Марія нетерпляча: « – Ну ти й гавиш! Пусти! Чого ти так негарно сопеш?..» [29; 26].

У дівчини з’являється наречений, Гнат. Та вона вважає, що не пара для нього: «Нащо в’яжешся з обдряпаною наймичкою» [30; 26].

Вона хитрувата: «Засміялася. Не розуміє, мовляв. А вона, капосна, розуміє гаразд…» [31; 33].

Марія виходить заміж. В цей період вона трішечки сором’язлива і хвалькувата: «Марія трохи соромилася, але відчувала приємність і знала, що їй будуть заздрити товаришки» [32; 36].

«Під вінцем Марія бліда, як панночка. Тільки опущені вії, та брови чорніють, та кучері, що вибиваються з-під вельона…» [33; 37]. «Піднесена і урочисто чиста Марія приймала свої дари, цілувала кожного в уста, а Мартина – нахилилася і, як батька, поцілувала в руку» [34; 39] – в цей момент автор засвідчує святість, піднесеність дівчини.

Марія одружилася з Гнатом, який підносить Марію до личини Святої: «Гнат дивиться на Марію, дивиться, мов на святу. Здається, що це янгол злетів з неба, сів у нього за столом і виспівує тужливу, але чарівну пісню. Підійти до неї, стати прилюдно на коліна, поклонитися до землі» [35; 40].

Вийшовши заміж за нелюба, Марія таки взяла себе в руки і заспокоїлася: «І Марія поволі втихомирюється. Для неї починається нове життя, і треба з цим помиритись» [36; 41].

Марія старанна, відповідальна: «З першого тижня Одарка багато домашньої роботи спихнула на Марію, і та сумлінно і справно виконувала свої обов’язки» [37; 41]. Марія намагалася потоваришувати з Одаркою і, слухаючи наказу Домахи, «намагалася слухати та бути привітливою» [38; 39].

Автор зображує Марію модною, не застарілою: «Одарці дещо не до вподоби, що Марія занехаяла старосвітські звичаї і не вбиралася до шлюбу, як це було прийнято, але такі вже настали часи» [39; 39].

Невдовзі Марія народжує хлопчика, Романа. В цей період вона забобонна: «Коли купала, клала до води любистку, щоб любили дівчата. Одягала сорочечку перед челюстю печі, вигрівала і хрестила її. Огонь і хрест відганяє нечисту силу. Боялася і тремтіла, щоб не впав на нього злий погляд і щоб не наврочив. Кілька разів бабу Улиту приводила, щоб викачала переляк» [40; 43]. Після одруження Марії з Гнатом жінку переслідує низка втрат і загибель сина Романа: «Роман був мертвий» [42; 49]. Тоді священик прирівнює Марію до Богоматері: « – Сестро! Чую біль твій, біль матері, яка тратить свого первенця. Але пригадай, сестро, ту Марію, ту Святу Матір, що родила світові Бога Живого, який всім людям кинув слова: «Прийдіте до мене, всі страждаючі і обременені, і аз успокою ви…» Його розп’яли за це. І пригадай велику Матір, яка день і ніч стояла під хрестом розп’ятого Сина, чекаючи Його смерті. Пригадай її велику мужність, попроси у неї сили пережити твоє горе і видержати все так само, як це видержала Вона, найбільша з усіх матерів…» [41; 49].

Вдруге Марія народила неживу дитину: «За півроку родилася нежива дитина» [43; 50]. Це сильно підірвало психіку Марії. А коли Корній приїжджає у відпустку у рідне село і швидко від’їжджає, Марія поводиться, наче божевільна: «Вбирається у барвисті спідниці, голову криє по-дівочому, заплела розплетену дружками косу. Домашня праця не цікавить більше Марію: «Напрацювалася і натягнулася. Досить. Неділі, музики, сміхи вечірнього стояння на перелазах» [44; 53].

Марія втратила сором: «Марія не соромиться з такими (сопляками) скалозубити, грати в карти і вихіхікувати по темних закутках» [45; 56].

Стала байдужою: «Хай, про мене, і сам себе віддасть тій Гапці. Байдуже…» [46; 57].

Через те, що Гнат почав часто навідуватися до сусідки, Гапки, Марія заспокоюється і перестає гуляти на вечорницях бозна з ким, а залишається вдома. Знову втихомирюється і повертається до життя («Марія нікуди не йде…» [47; 57].

Подружнє життя Марії поволі налагоджується: «Гнат і Марія чують під собою твердий грунт. Все, що було, стерлося з пам’яті. Жиють спокійним селянським життям» [48; 60]. Але це щастя швидко припинилося двома бідами: смертю доньки Надійки від тифу: «…не минув місяць, як весела говорунка Надійка в муках та стражданні покинула назавжди наш мир» [49; 61] та тим, що Гнат зламав ногу («Одного дня поїхав у ліс, попав під деревину, яка потрощила йому якраз криву ногу» [50; 61].

Коли повернувся Корній, Гнат якраз був у лікарні. Марія, як могла, догоджала Корнієві Перепутькові, що на той час жив у неї. Ось якою бачив Гнат Марію в цей період після розповіді брата Михайла: «Бачив Марію, що скидає матросові брудного чобота… Бачив Марію, що хмелиною в’ється навколо дужого тіла ворога… Бачив Марію-рабиню, Марію, що цілує ту руку, яка її б’є по лиці» [51; 63].

Хоча Марія і страждала фізично, але вона не плакала, не сумувала: «Чого ж їй плакати? Не для того рвалася, не того шукала. Сама винна, обіцяла і забула обіцянку, не чекала. Не вірила в любов, захотіла багатства. Покутуй» [52; 69]. «Марія гнулася перед ним лозою» – Марія з усієї сили намагалася догодити Корнієві.

Марія покидає Гната і йде до Корнія. Знову втрачає дитину. Коли завагітніла вдруге, Корній виявив бажання одружитися; власне, цього Марія і чекала все своє життя, це її мета: «Хомиха божилася, що Марія ледь стояла під вінцем, такий вже у неї живіт, але це не так важно. Досить, що Марія впертою працею, самовідреченням добилася нарешті права бути законною власністю свого чоловіка. Не чула границі радості» [53; 70].

Народжується син, Демко. Хоча Марія хоче назвати хлопчика іншим ім’ям та батько не погоджується, і жінка підкоряється. Вона стала покірною: «Марії це ім’я не зовсім подобається, але раз хоче батько… Що може вона проти батька?» [54; 71].

З часом змінювалися риси характеру Марії. Вона стала байдужа до думки суспільства: «Гомонять сусіди. Не розуміють вони Марії. Але їй байдуже» [55; 72].

Поволі Корній з Марією зводяться на ноги, будуть своє господарство вперто. Лише тепер Марія щаслива, по-справжньому щаслива: «Їй весело і радісно. На обличчі спокій, видно сяйво щастя – короткого і приходящого, але все-таки щастя. «Ми, – кажуть Маріїні очі, – не вимагаємо багато щастя. Щастя наше у повноті існування, але кілька разів на рік ми скупчимо його в одно велике видиме щастя, щастя, яке випромінює з наших віч, з наших уст, з наших душ» [56; 76].

«Ті кілька добрих слів відняли всю її втому» [57; 43]. Марія, як і всі, прагне добра, любові.

«Жінка рве з останніх сил» [58; 72] – таки не змінюється одна з найважливіших рис характеру Марії – працьовитість.

Марія не вибаглива до одягу, не перебірлива – «До цього часу вона нічого не купувала для себе. Доношувала все те, що принесла з собою від Гната» [59; 75].

«Марія виросла на господиню й матір» [60; 80] – так автор засвідчує, що Марії притаманні риси як чудової господині, так і матері – любов, ніжність, терплячість.

І ось Марія знову вагітна, проте «…не зважає на свою вагітність. Підтикнувши високо спідницю, містить ногами глину, викладає заступом на стіл…» [61; 80]. Марія працьовита, невтомна, не може сидіти без роботи, адже навіть тоді, коли їй личить відпочивати, вона важко працює.

«Марія й не думає журитися» [62; 80] – ця жінка дуже життєрадісна, весела.

«А Марія ночей не спала – виглядала і сподівалася» [ ; 84] – так Марія чекала на Корнія, якого забрали на війну.

«Упораюсь, Гнате… Якось упораюся…» [63; 85] – так різко відповіла Марія на пропозицію Гната допомогти. Це свідчить про те, що жінка покладається лише на свої сили, можливо вона трішечки самовпевнена, вважаючи, що впорається зі своїм господарством, не бажає нічиєї допомоги.

«…не знаєш людей, у кожного язики без кості…» [64; 85]. Це свідчить про її досвід: у власному житті вона вже, напевно, не раз стрічалася з пліткарством.

«…і за неграмотну Марію Перепутько…» [65; 84]. За все своє життя Марія так і не навчилася читати і писати.

До цього часу жінка не втратила дівочої сором’язливості: «Марія ніяковіє…» [66; 86].

«Чого лякаєшся, Маріє?» [67; 93] – з часом Марія стала ляклива.

«У тебе (у Марії) … порвалися чоботи. Не мерзнуть ноги? Скоро ж зима…

– Чи ж то первина» [68; 96]. Марія терпляча, не звертає уваги на свій зовнішній вигляд, і, нарешті, не піклується про своє здоров’я.

«Марія йде з долини і несе на коромислі повні два відра води. Засапується, стає, перекладає коромисло на друге плече, відсапується» [69; 70]. Марія знову показує свою працелюбність. «Не думає над тим, чи це комусь подобається» [70; 70] – жінка байдужа до думки суспільства, не звертає на неї уваги.

«Марія бігає, руки мліють від утоми, але лагідна усмішка не сходить з її уст» [71; 73] – Марія терпляча, любляча.

«Марія нічого з себе не уявляла, але Марія не могла натішитися. Вона в житті ще не дістала кращої спідниці – це ж купив він, той, який ще ніколи нічого не купував. Кинулася йому на шию» [72; 75]. Марія задоволена тим, що має. Для неї важливий не подарунок, а любов, щирість того, хто його зробив. Вона вдячна навіть за не найкращий дарунок близької людини.

«Марія думає…» [73; 76]. З часом Марія стала роздумливою, поміркованою людиною.

«Ах, Марія пережила всього. Було і хрестин, і мерлин. Не первина. Видно, під такою планетою родилася» [74; 100]. Автор показує величезний життєвий досвід Марії, а також власноруч підносить її до неба, пов’язуючи її життя, її долю з планетою.

«Їй всі рівні, всі добрі. Не робила різниці між дітьми, не заважала батькові давати їм накази, але й не боронила нічого дітям» [75; 103]. Такою була позиція Марії у вихованні дітей.

«Це нічого, що прийдеться дещо живота стягнути. Нічого. Десятина є завжди десятина. Вона готова з останнього пнутися, а все-таки десятинка буде» [76; 100]. Ця цитата засвідчує знову ж таки терплячість, силу у тому плані, що вона не боїться відмовити собі у деяких благах, також з цих рядків можна визначити важливість для Марії матеріальних цінностей (а вони для неї важливі), і ціну, яку вона готова за них заплатити (вона «…готова з останнього пнутися»).

« – Підріс, хай погуляє, – казала вона (Марія). – Прийде час і покине. Молодість є молодістю…» [77; 103]. Марія не забороняє дітям гуляти, поважає юнацький вік, бо вона ще, певно, пам’ятає й себе.

«Найулюбленішою дитиною обох Перепутьків була Надія» [78; 103]. Так як у цієї сім’ї були як і хлопці, так і дівчинка, а вона була найулюбленішою, то це означає, що вони любили більше дівчаток, як хлопців.

«Марія сиділа дома, приходили сусідки, і розпочинався сейм. Обговорювали неприсутню сусідку Химку, з Химки переходили на господарські справи, далі про сватання та весілля розмова, і так до вечора» [79; 103]. Тому можна вважати, що в характері Марії присутнє пліткарство, адже вона обговорювала сусідку Химку. Жінка має багато вільного часу, якщо могла цілий день до вечора розмовляти з подругами. Марія безпосередньо брала участь у житті всього села, якщо обговорювала у товаристві різні важливі речі. Марія мала подруг, які приходили до неї. Жінка обізнана в цих питаннях, якщо могла їх обговорювати.

«Марія ходить до церкви, як і раніш, стане десь збоку і молиться за здоров’я свого сина» [80; 104]. Не зникає також і Маріїна любов до церкви, що була притаманна їй протягом усього життя.

«…розважала Марія…» [81; 104] – з часом Марія стала поміркованою, роздумливою.

«Здавалося, не образа, а її розстріляв Масим» [82; 116] – таке велике значення надає Марія іконі.

«Посварився з Марією і Корнієм, назвав її контрреволюцією і подався» [83; 117] – Марії притаманні контрреволюційні риси, її можна назвати консерватором, адже вона не прагнула нової влади, нових порядків.

«Марія уміє годувати веприків» [84; 74] – така характеристика показує Марію як чудову господиню.

«Марія зготовити потрапить, аби з чого…» [85; 69] – знову ж автор зображує Марію як господиню і непогану куховарку.

Іде час, Марія старіє: «Втоплена Марія, притягла з поля старечі ноги, сіла під залитою цвітом грушею і слухала згасаючу пісню сонця та вечірнього дзвону» [86; 132]. Марія романтична, вже похилого віку, і знову ж таки працьовита.

«Скільки, Маріє, вилилось нашого поту. Вилилось… Пригадай тільки, скільки поту вилилось… Страшно подумати» [87; 131]. Ця цитата показує, як багато напрацювалась Марія за все своє життя, скільки сил вклала вона в своє господарство для того, щоб воно процвітало.

«Марія зложила обидві поморщені старечі руки у пелені і спокійно, рівно дивиться перед собою в далечінь вечірнього смеркання» [88; 102]. Марія стала смиренною, вона втомилася від життя, заспокоїлася, втратила свою невтомність, невгамовність.

Марія гостра на язик:

Чому ж ти нічого не казала?..

А чому ж ти нічого не казав за корову?.. [89; 126].

«Мала і я багато горя, але, коли б Бог не дав гіршого, все ще можна було б пережити. Не можу скаржитися» [90; 138]. Марія терпляча, не нарікає на свою долю, смиренна. Хоча й багато труднощів мала у житті, не скаржиться, не плаче, не вважає свою долю трагічною, а життя – важким. Це свідчить про її життєрадісність, життєлюбність.

«Марія молилася і думала … Ніколи стільки не думала, як тепер» [91; 134]. Марія стала вдумливою, поміркованою.

«Очі бачили, але серце її (Марії) бачить ще більше» [92; 136]. Ця цитата показує багатий духовний світ Марії, її безпомилкову інтуїцію, якій вона довіряє більше, ніж очам.

«Корній і Марія, мов старі птахи, залишили своє давнє гніздо і вилетіли… Чулися відірваними від землі. Боялися ходити по чужій хаті. Боялися голосно говорити. Все здавалося, що прийде справжній власник цього гнізда – і прожене, і посміється, і оганьбить їх…» [93; 138]. Це свідчить про те, що Корній і Марія боялися покидати свою оселю, їм було важко залишати свій дім, до якого вони звикли. Вони не хотіли брати чужого, боялися стати посміховиськом, бути вигнаними, зганьбленими.

Марію переслідує низка хвороб: «У мене ж спина болить» [94; 147], «Марія більше хворіє, ніж ходить. Літо і сонце тримали її на ногах» [95; 150], «Марія не могла відповісти. Кашель западенний мучить» [96; 157].

«Лягала кожний день і, лягаючи, була переконана, що вже не встане. Але завжди пригадувала Надію… Пригадувала її маленьку Христусю і вставала знов. І як його не встанеш? Треба встати. Не можна ж дати згинути живій дитині» [97; 158]. Марія вже нажилася, не мала жаги до життя. Проте мала велику любов до дочки, онуки, і вставала через силу завдяки величезним зусиллям волі. Так, Марія – вольова людина, що над усе цінує дитяче життя. Мабуть, тому, що вже втратила сімох дітей.

«Марія навіть не здивувалася, що він (Гнат) прийшов. Здавалося, так і треба» [98; 167]. У Марії завищені вимоги до оточуючих – вона не сумнівалася, що Гнат прийде. Вона навіть занадто впевнена у любові і вірності Гната. «Не проси у мене, Гнате, прощення – Бог простить, а я не маю чого прощати» [99; 108] – Марія легко прощає людям, що її оточують, не гнівається довго, не злопам’ятна.

Марія вже слаба: «Марія підійде і зупиняється. Відсапує, витирає мокрі очі» [100; 146].

«О, вона вже давно не може плакати» [101; 146]. Серце Марії вже зачерствіло, вона вже виплакала всі сльози.

«Віднесу вже сама. Якось таки дійду» [102; 146]. Це свідчить про її самостійність, впертість.

«І пішла. Пішла і йшла через сніги й хуртовину. Йшла багато верстов…» [103; 146]. Марія – витривала і вперта.

« – Пане! Голубчику! Товариш дорогий! Пустіть мені його. Прошу вас! Пустіть мені» [104; 147]. Марія готова терпіти приниження заради сина, готова сама принижуватись. «Замерзлий кусень хліба принесла назад» [105; 148]. Марія економна.

Настала нова влада, нові порядки. Померли всі Маріїні сини. Але вона не плаче. «Марія соромиться старечої сльози» [106; 145] – ця жінка хоче бути сильною, не показує слабкість, все ще горда.

Для України настали важкі часи – Голодомор. Марія хоче врятувати дочку і внучку від голодної смерті. Вже стара, ослабла, проте: «Вставала, палила в печі, щось пекла чи варила, загортала в вузличок і йшла. Йшла поволі, голосно сапала, часто зупинялася, щоб відсапнутися, оглядалася навкруги…» [107; 158]. Це свідчить про її неймовірну терплячість і самовідданість, а також про велику любов до дочки, до якої, власне, і йшла Марія.

«Кінчики проміння опалюють сухі жили руки, б’ють у запалі очі, підбарвлюють срібло волосся. Марія не жмурить очей. Дивиться рівно і широко» [108; 167] – жінка не боїться смерті.

«Спить Марія? Ні, Марія не спить. Вона вже не спить третю ніч. Марія лежить на купі розкиданого на ліжнику лахміття і впалими, широко розкритими норами очей дивиться у залите місячним сяйвом вікно» [103; 170] – так виглядала Марія в останній день свого життя.

«Питали, скільки літ живе…

– Багато, багато, людські дітоньки. Ви не проживете стільки» [104; 160] – такий вік Марії з її слів.

«Не засліпли ще старі очі. Бачать, бодай би ліпше таки засліпли» [110; 146]. Марія вважає за краще не бачити всіх жахів Голодомору.

Гнат, повернувшись до Марії, так говорить про неї: « – Цілую руку матері. Цілую святість велику. Цілую працю! Маріє! Маріє» [111; 167].

Ось як змінилась зовнішність Марії: «Поморщені, сухі, запалі щоки. Випнуті гострі вилиці, очі глибоко-глибоко у мокрому місці сидять, потемнілі, згаслі. Паклі сивого волосся вибиваються з-під подертої, заяложеної хустки» [112; 167].

«Тридцять днів гаснула сама Марія – покинута, одинока» [113; 163]. Під кінець життя Марія залишилася сама, але все одно не хоче вмирати: «Довго, довго виривалася з життя Марія…» [114; 170].

«Довго, довго виривалася з життя Марія. Перетинається кожний нерв. Мідяне холодне сяйво місяця облило холодом роздуті, з розчепіреними пальцями ноги… З напруженням рветься останній нерв. Гасне поволі місяць, зникають одна за другою з голови думи, зливаються в чорну пелену, без початку і кінця… Плющаться і грузнуть очі, холонуть засохлі уста, западають груди, серце робить останній удар…» [115; 170]. Автор не хоче прощатися з героїнею, як може відтягує її смерть, чи, радше, звістку про її смерть, докладно описуючи деталі її останньої хвилини.

Марія померла.

Цікавою є зміна думки Гната про Марію під час її подружнього життя з Корнієм. Так, на початку Гнат бачить її так: «Бачив Марію, що скидає матросові брудного чобота… Бачив Марію, що хмелиною в’ється навколо дужого тіла ворога… Бачив Марію-рабиню, Марію, що цілує ту руку, яка б’є її по лиці» [116; 72]. А в кінці життя жінки: « – цілую руку матері. Цілую святість велику. Цілую працю…» [117; 167].

Цими двома репліками вимірюється весь життєвий шлях Марії, все те, що вона досягла на землі: з рабині перетворилася на святу за допомогою праці. Вона досягла найвищого – материнства.

Мова Марії народна, насичена різноманітними прислів’ями, приказками: «В мене миші лихі, в мене миші лихі, цур тобі й пек» [113; 13], «Моє невлад, то я зі своїм назад» [114; 13], «Смійся, Матвіку, дам копійку» [115; 15], «Цур тобі, прудивусе, які в тебе руді вуса» [116; 12].

Автор наводить приклад пісень, які співає Марія: «Летить галка через балку» та «Ото тії чоботи, що зять дав».

Може заінтригувати читача той момент у романі, коли Марія після того, як Гнат спалив її будинок, захищала його, запевняла всіх, що це зробив не він, а під кінець життя після сповіді Гната говорить, що знала, про це з самого початку. Зі змісту книги важко зробити висновок, що змусило Марію змінити думку або ж просто захищати зловмисника. Можливо, причиною стала її провина перед Гнатом: адже вона принесла йому багато болі, горя і прикростей. А, можливо, вік, життєвий досвід переконали її у провині Гната.

Уважно читаючи текст роману, можна зауважити, що Марія помирає двічі. Перед останнім розділом, книгою про хліб, перед Голодомором, автор зазначає: «Дні Марії скінчилися» [117; 124]. Проте Марія жила. І останнім рядком стали слова: «Марії не стало…» [118; 170]. В першому випадку Марія помирає духовно, в другому – фізично. Останні дні жінка жила без душі – Голодомор не має ані моралі, ані духовності як і в книзі, так і в житті.

Причинами ж другої смерті стали, власне, старість і голод. Скінчилися дні Марії… Так, для Марії щасливе життя закінчилося, скінчилося все те, чого вона так прагнула: жити і працювати спокійно поруч зі своїм чоловіком, бачити дітей, онуків живими. Починалося нове життя, як автор зазначає: «початок кінця». Проте «сонце так само сходило і заходило». Життя Марії, хоча і понівечене, продовжувалося до фізичної смерті.

«Ти спиш, Маріє… Ну ти й чортова личина, Маріє! Попадешся ти мені!» [120; 145], «Маріє, Маріє! Ну що? Чого плачеш?» [120; 145]. Ці цитати є словами автора, звернені безпосередньо до самої героїні твору, Марії.

Такі звернення наводять на думку, що, створивши цей образ, автор живе її життям, ця героїня йому рідна, він ніби персонально знайомий з нею. Марія ще молода, і автор трішечки засуджує, лякає її. В старості він співчуває, жаліє нещасну жінку після втрати дитини.

Марія – типова жінка того часу, така, як і усі: «…ані Корній, ні Марія, ні сотні тисячі Корніїв і Марій не знали і не могли знати, що близиться їх занепад, їх кінець…» [121; 124]. Цим реченням автор глобалізує образ Марії, мимоволі підносить її до символу усієї України…

Взагалі все життя Марії можна поділити на чотири частини: до одруження з Гнатом, подружнє життя з Гнатом, подружнє життя з Корнієм, після подружнього життя з Корнієм. Можна помітити деяку повторюваність подій у цих частинах. Так, перша подібна до четвертої, друга – до третьої.

Перша частина (дитинство і молодість Марії) розпочинається з втрати матері та батька. Марія залишається сама – вона одинока, відкинута, нікому не потрібна. Цей період життя жінки завершується приходом в нікуди: шлюб з нелюбом.

Четверта частина (старість Марії) у свою чергу розпочинається з втрати коханої людини – Корнія і усіх дітей. Вона залишилася у цьому світі сама, без близьких і рідних. Марія помирає, йде в пустоту.

Друга частина починається з шлюбу Марії з Гнатом, важкою працею. У жінки народжується дитина, згодом помирає. Потім знову народжується нежива дитина. Третьою дитиною стала дівчинка Надійка, що також померла. Ця частина завершується розлученням Гната і Марії.

Третя частина починається з одруження Корнія і Марії, такою ж важкою працею. Перша дитина – нежива, другим народився хлопчик, потім близнята Надія і Максим, потім син Лаврін. Усі вони по черзі помирають. Останньою вмирає Надія. Завершується частина розлученням Корнія і Марії.

Однаково сильно побивалася Марія за своїми первістками від Корнія та Гната, однаково любила дітей, однаково вони й вмирали.

Ознайомившись з текстом «Марії» Уласа Самчука, можна провести деяку паралель між героїнею цього твору і Марією Богоматір’ю. Для порівняльної характеристики пропонується характеристика образу Богородиці.

ІІ. Образ Марії Богоматері

По-перше, Марія – діва: «до діви, що заручена з мужем була…, а ім’я діві Марія» (Луки 1:27).

Вона благословенна: «Радій, благодатная, Господь із тобою! Ти благословенна між жонами!» (Луки 1:28).

Марія обережна, роздумлива: «Вона ж затривожилась словом, та й стала роздумувати, що б то значило його привітання» (Луки 1:29).

Марія ляклива: «Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла!» (Луки 1:30).

Вона ще не знала чоловіка: «Як же станеться це, коли мужа не знаю?..» (Луки 1:34).

Смиренна: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!»

Марія привітна, товариська: «і ввійшла вона в дім Захарія, та й поздоровила Єлизавету» (Луки 1:40).

Марія благословенна: «Благословення Ти між жонами, і благословенний плід утроби твоєї!» (Луки 1:42).

Жінка славить Бога: «Величає душа моя Господа, і радіє мій дух у Бозі, Спасі моїм» (Луки 1:46,47).

Богоматір вдячна за те, що вона стане матір’ю Божою сина: «бо велике вчинив мені Потужний!» (Луки 1:49).

Марія заручена з Йосипом: «щоб йому записатись з Марією, із ним зарученою» (Луки 2:5).

Марія роздумлива: «А Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм» (Луки 2:19).

Таке було пророцтво про смерть Марії: «І меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох» (Луки 2:35). Ця жінка була народжена для великого.

Марія постійна, не змінює своїх принципів: «А батьки Його щорічно ходили на свято Пасхи» (Луки 2:41).

Вона любила Ісуса; хвилювалася за Нього: «Ось твій батько та я із журбою шукали Тебе…» (Луки 2:48).

Марія – Назаретянка (Луки 1:26,27).

Жінка законопослушна: «А як виконали за Законом Божим усе, то вернулись вони в Галілею, до міста свого Лазарету» (Луки 2:39).

Марія неперебірлива до житла, одягу: «І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді не стало місця для них…» (Луки 2:7).

Вона поміркована: «А Марія зберігала оці всі слова в своїм серці» (Луки 2:51).

Марія вважає себе блаженною, щасливою: «… бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть…» (Луки 1:48).

Жінка богобоязна: «І щоб жертву скласти, як у Закону Господньому сказано…» (Луки 2:24). Також Марія з чоловіком щорічно ходили до храму на свято Пасхи (Луки 2:41).

Вона слухняна своєму чоловікові. Це проявляється в епізоді, коли ангел велить Йосипові увісні йти до Єгипту. Той вночі будить жінку, щоб вона збиралася, брала дитину – вони йдуть в Єгипет. І Марія слухняно виконує вказівки чоловіка, хоча, на перший погляд, його наказ – абсурд. Такі ж дії жінки спостерігаються і в Єгипті, коли ангел говорить Йосипові йти з Єгипту.

Марія не образлива. Навіть коли Син звертається до неї, як до глухої; вона не звертає на це уваги: «Що тобі, жоно, до мене?..» (Івана 2:4). Ця ж риса проявляється тоді, коли Марія з синами приходить до Ісуса, а він відрікається від неї: «Моя Мати і брати Мої це ті, хто слухає Боже Слово і виконує» (Луки 8:21).

Епізод в Кані Галілейській, на весіллі, коли Марія звертається до Ісуса з проханням зарадити нестачі вина, а Він їй відмовив, вона не звернула на це уваги і наказала слугам слухатися наказів Ісуса, свідчить про її наполегливість і навіть впертість.

Марія не розуміла Божих планів: «Та не розуміли вони того слова, що Він їм говорив» (Луки 2:50).

Жонка помирає згідно з пророцтвом: вона була вбита мечем: «І меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох» (Луки 2:35).

ІІІ. Порівняльна характеристика Марії Перепутько і Марії Богоматері

Для порівняння Богоматері і Марії Перепутько пропонується така таблиця:

Марія Перепутько	Критерій порівняння	Марія Богоматір
1. Сирота, важко працювала	1. Дитинство	1. Про дитинство Богоматері нічого не відомо
2. Любила Корнія, а заручена з іншим. Вона невірна	2. Дівоцтво	2. Заручена з Йосипом і залишається йому вірна
3. Селянка	3. Походження	3. З дому й роду Давидового
4. Її матеріальне становище ніби чергується. Спочатку вона сирота – наймичка – не багата, потім вона, вийшовши заміж за Гната Кухарчука, багатіє, потім, одружившись з Корнієм, що бідний, і сама бідніє, з часом наживає добро. Під час встановлення Радянського союзу бідніє	4. Майновий статус	4. Вона бідна. Про це свідчить те, що коли вона прийшла в храм на обрізання Сина, то принесла в жертву двох голубиць (2:24). У левітах 5:7 є відомості про те, що бідні можуть не приносити в жертву теля або вівцю, а двох голуб’ят
5. Двічі одружена – перший шлюб не вдалий, бо Марія вийшла заміж за нелюбого Гната. Другий – вдалий, бо він укладений з Корнієм, якого Марія любила	5. Шлюб	5. Одружена лише один раз, з Йосипом
6. Народився маленький Романьо в багатій сім’ї, ні в чому не мав недостатку, був улюбленою дитиною	6. Народження первінця	6. Народився в хліву, лежав у яслах, Його любили батьки. Він – Божий Син
7. Тяжко переживала, була готова вмерти, не виходила з кладовища, мало не збожеволіла. Дуже тяжко побивалася	7. Смерть первінця	7. Дивилася на розп’ятого Ісуса здалека. Знала ще раніше про смерть Сина в майбутньому. Змирилася з долею Сина
8. Розлучилася, знову вийшла заміж, пережила всіх дітей і чоловіка	8. Подальше життя після смерті первінця	8. Жила з Іваном, улюбленим учнем Ісуса Христа. Ісус доручив свою матір Івану, і решту свого життя вона прожила з ним
9. Троє від першого шлюбу – Романьо, нежива дитина, Надійка. Усі вони померли ще до розлучення. Четверо від другого шлюбу: Демко, близнята – Максим і Надійка (улюблена дитина) і син Лаврін. Усі вони померли раніше за свою матір. Разом усіх дітей восьмеро	9. Кількість дітей	9. Відомо, що крім Ісуса Марія мала ще дітей, проте ні їхня кількість, ні обставини смерті, ні імена не відомі. Знаємо лише одного – апостола Якова, який, власне, і написав послання апостола Якова
10. Неприборкана, свавільна, вольова, сильна жінка, працелюбна	10. Домінуючі риси характеру, вдачі	10. Богобоязна, смиренна, слухняна, благословенна
11. Дуже гарна – чорнява, з великими карими очима, округленим лицем	11. Зовнішність	11. Невідомо точно, проте припускається, що вона була вродлива, адже Марія – це Матір Сина Божого
12. Померла своєю смертю, від старості. Прожила двадцять шість тисяч двісті п’ятдесят вісім днів, якщо не рахувати останніх трьох і декілька днів після народження. Це приблизно 74 роки	12 Смерть	12. Померла від меча, згідно з пророцтвом, яке вона чула від Симеона у храмі під час обрізання Ісуса Христа

Висновок

Проаналізувавши глобальні події з життя обох Марій, не знаходимо багато спільного. Проте, варто звернути увагу на внутрішній світ героїнь, на їхні характери.

В дівоцтві, першому заміжжі Марії Перепутько немає спільних рис з Богоматір’ю. Вони повністю протилежні. Перепутько – розгульна, капризна дівчина. Богородиця ж, навпаки, тиха, смиренна, поміркована.

Проте з часом волею долі характер Марії Перепутько змінюється. Одразу ж після одруження з Корнієм попередні риси Марії зникають. З’являються спільні риси з Богоматір’ю – смиренність, поміркованість, роздумливість.

До речі, упродовж всього життя з Марії Уласа Самчука притаманні терплячість і працьовитість. Ті ж риси спостерігаємо і у Богородиці.

Проте найбільшою спільною рисою у внутрішньому світі героїнь, у їхніх долях, є трагізм. Навіть першим реченням роману «Марія» є «Коли не рахувати останніх трьох, Марія зустріла і провела 26 258 днів» [122; 5]. Вже це наводить читача на думку про неминучу трагічну розв’язку.

Те ж саме бачимо в Новому Заповіті, коли вже Богородиця чує пророцтво про свою загибель. І хоча це лише початок Євангелія, читачі знають про трагічну смерть Матері Ісуса.

І ще одна художня деталь підносить події останньої частини роману до рівня трагедійного національного епосу. У Марії та Корнія троє синів. Усі вони помирають жахливою смертю ще за життя матері. Отже, Улас Самчук виносить особисту трагедію життя жінки-матері на високий п’єдестал української історії і надає їй образу Святої Діви.

Марія ж Богоматір також зазнає втрати Сина. Її мовчазна покора, смирення і водночас таке бажання бачити Ісуса живим – наскільки це трагічно! Знати про смерть Дитини і не мати змоги щось вдіяти! Більше того, Марія знала про призначення Ісуса ще до його народження. Знала, коли він народився. І ось вона тримає це крихітне дитятко і розуміє, що прийде час і воно повинне померти, померти на хресті. Бачити чудове, прекрасне личко немовляти, дитини, хлопчика, юнака, любити його усім серцем, радіти його успіхам, дивуватись його мудрості і завжди розуміти, що воно, це дитя, мучить померти. Важко знайти щось болючіше.

«– І тобі самій меч пройде серце…» Вона переживала цей біль усе своє життя.

Отож, бачимо, що спільними між двома Маріями стали риси характеру і неминуче трагічна доля. І цього вистачить, щоб можна було вважати Марію Богоматір прототипом Марії Перепутько.

Список використаної літератури

1. Самчук У.О. Марія. Хроніка одного життя: Роман / Підгот. Тексту та післямова С.П.Пінчука. – К.: Укр. письменник, 2000. – 189 с.