Зміст

Вступ

1. Необхідність, сутність, об'єкт, мета та завдання фінансового менеджменту

2. Структура вхідних грошових потоків на підприємстві та їх характеристика

3. Необхідність і сутність визначення часової вартості грошей. Основні причини зміни вартості грошей у часі

4. Склад і структура активів підприємства. Порядок визначення потреби в оборотних активах підприємства

5. Сутність і класифікація фінансових ризиків. Політика управління фінансовими ризиками

6. Задача №1

7. Задача №2

Перелік літератури

Вступ

В умовах розбудови економіки України на ринкових засадах суттєво підвищується роль фінансів у цілому і в окремих галузях зокрема. Складність та різноманітність зовнішніх та внутрішніх фінансових відносин суб'єктів господарювання, посилення конкуренції на фінансових та товарних ринках визначають необхідність високоефективного управління фінансами на мікрорівні з використанням світового досвіду і врахуванням вітчизняних реалій.

У цих умовах об'єктивно зростає роль науково обґрунтованих підходів до управління фінансами підприємств, і відповідно посилюється увага до фінансового менеджменту, який виділився в окрему галузь знань у XX ст.

Виступаючи, як складова системи загального менеджменту, фінансовий менеджмент дає змогу збалансовувати фінансові ресурси підприємств відповідно до обраних пріоритетів діяльності, координувати результати та підвищувати ефективність виробничого менеджменту, маркетингу та менеджменту персоналу, формувати високі темпи економічного розвитку, значно підвищувати конкурентоспроможність суб'єктів господарювання і забезпечувати їх стабільний розвиток у довгостроковому періоді.

Нові умови господарювання змінюють застарілі стереотипи І виводять на передній план особу керівника фінансової служби підприємства, тобто фінансового менеджера, який мас широкий кругозір та системний погляд на проблеми фінансового забезпечення, творчо мислить і не боїться активно застосовувати інновації у сфері фінансового управління.

Нові вимоги до фінансових служб підприємств визначають місце дисципліни "Фінансовий менеджмент" та її структуру. Ця дисципліна є базовою для підготовки спеціалістів та магістрів з економіки та менеджменту й орієнтована на засвоєння студентами алгоритмів та методів обґрунтування альтернативних фінансових рішень, оволодіння принципами розробки фінансової політики підприємства з окремих напрямків його діяльності.

В сучасних умовах докорінного реформування відносин власності, організаційно-господарських перетворень та змін у соціальній сфері нашого життя, які взаємодіють і впливають на результати діяльності підприємств, важливе значення має адаптація до зовнішнього середовища. Це стає можливим за умов прийняття та реалізації обґрунтованих управлінських рішень, що спрямовані на проведення стратегічних змін у виробничій, маркетинговій та фінансовій діяльності підприємства, підвищення її ефективності.

Управління як самостійна діяльність існувало протягом всієї історії суспільного виробництва та розвитку людства. Можна сказати, що управління існувало з того моменту, як у людей виникла потреба у спільній праці. Певна форма управлінської діяльності почала функціонувати, коли треба було збирати податки, створювати армію, годувати людей, які самі не виробляли продуктів харчування.

В тлумачному словнику В. Даля слово «управляти» означає керувати, спрямовувати діяльність будь-кого, будь-чого. А Великий тлумачний словник сучасної української мови пояснює «управляти» як спрямовувати діяльність, роботу кого-, чого-небудь; бути на чолі, керувати; спрямовувати хід процесу; впливати на розвиток, стан чого-небудь. Тому, управління - це процес виливу на будь-кого, будь-що.

Крім того, слово «управління» поєднують з діяльністю органів влади, керівних органів тощо.

Отже, управління можна трактувати як процес впливу і, водночас як систему суб'єктів і об'єктів управління та управлінських дій.

Управління в економіці - це свідоме спрямування економічних соціальних процесів для досягнення збалансованості, пропорційності й оптимальності. При цьому визначальними є наступні фактори:

- дія об'єктивних економічних законів;

- вплив державних, колективних та приватних інтересів, необхідність їх гармонізації;

- потреби суспільства.

Світовий досвід переконує, що в основ, успіхів економічного прогресу завжди знаходяться безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна і порядок, чітка система організації та управління процесами капіталотворення, формування фондів нагромадження і споживання.

Під управлінням фінансами розуміють процес впливу на фінансові відносини, фінансові ресурси, їх організацію для здійснення ефективної фінансової політики. Крім того, управління фінансами можна визначити як сукупність органів апарату управління всіх рівнів та їх управлінських дій. Тобто, управління фінансами є комплексне поняття, яке відображає використання фінансів як важелю впливу на процес суспільного відтворення. Такий вплив може бути кількісним і якісним. Кількісний вплив відбувається за допомогою фінансового механізму, коли збільшується або зменшується частка доходу підприємства в національному доході, тим самим стимулюється чи обмежується його розвиток. Якісний вплив полягає в тому, що зростає зацікавленість у збільшенні фінансових ресурсів, в кінцевих результатах фінансово-господарської діяльності суб'єктів фінансових відносин. Тому в ринковій економіці важливе значення має процес формування, розподілу і використання фінансових ресурсів безпосередньо у господарюючого суб'єкта.

1. Необхідність, сутність, об'єкт, мета та завдання фінансового менеджменту

Необхідність, сутність фінансового менеджменту.

Незважаючи майже на столітню історію існування фінансового менеджменту, чіткого визначення поняття «фінансовий менеджмент» у зв'язку з різноманітними теоріями та концепціями досі немає. Відомо, що кожна економічна категорія має свій зміст, понятійне навантаження, займає саме їй відведене місце. І тому не буває більше чи менше важливих економічних категорій. Може змінюватись тільки їх роль у суспільному житті.

Поняття фінансового менеджменту поєднує в собі дві категорії «фінанси» та «менеджмент» і безпосередньо стосується господарюючого суб'єкта.

Фінанси за своїм економічним змістом – складова частина явищ і процесів, економічної системи в цілому. У теорії фінансів немає єдиної думки щодо визначення фінансів. Так, більшість економістів радянського періоду звужено трактує фінанси, відводячи їм роль розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту _; в процесі відтворення. Це, на їх погляд, зумовлено тим, що у теоретичному плані на стадії будівництва комуністичного суспільства сфера дії фінансів має звужуватися разом із звуженням товарно-грошових відносин, які повинні поступово відмирати. А визнання дії закону вартості та інших економічних законів з’являлося поступово. Таке визнання мало місце лише в другій половиш двадцятого століття.

В економічній теорії та теорії фінансів сьогодні переважає трактування фінансів як системи економічних, грошових, виробничих відносин. Згідно з цими теоретичними положеннями спочатку Існують економічні, грошові відносини, потім на них накладається категорія фінансів, з чого і виводиться її економічна суть. Але пізнання економічних відносин поза їх кількісного вимірювання за допомогою грошового вимірника неможливе. В цьому зв'язку неможливо визначити межу фінансів в економічній системі.

Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками економічних відносин: де існують товар і гроші, там є фінанси. У наукових дослідженнях зарубіжних авторів фінанси виступають як категорія економічного життя, що є невід'ємною частиною ринкової економіки.

Фінанси в Україні розглядають як економічну категорію у системі грошових відносин, що відображають створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів (на макрорівні - валового внутрішнього продукту й національного доходу, на мікрорівні - виручки й прибутку) для задоволення суспільних інтересів і потреб.

У дослідженні суті фінансів панують дві концепції:

- розподільча;

- відтворювальна.

Розподільча концепція обмежує сферу дії фінансів розподільчою стадією відтворення, в той час як фінанси опосередковують рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального циклу. Крім того, в розподільчих відносинах беруть участь різні економічні категорії.

Найбільш обґрунтованою є друга концепція, вона за своїм змістом поглинає першу (розподіл є однією із сторін відтворення). Відтворювальна концепція поєднує розподільчі та виробничі Відносини, досліджує фінанси у тісному зв'язку з кругооборотом виробничих фондів, процесами створення і розподілу новоствореної вартості. Але слід підкреслити, що роль фінансів на кожній стадії відтворювального процесу має свої підмінні риси, виявляється по-різному.

Рух вартості валового внутрішнього продукту в чинній практиці характеризується двома сторонами:

- цільове відокремлення коштів у фондах фінансових ресурсів, яке спрямоване на відтворення ВВП;

- цільове спрямування коштів до фондів фінансових ресурсів, яке здійснюється з мстою підтримки збалансованості й пропорційності відтворювального процесу.

Єдиною суттєвою ознакою фінансів підприємств, яка відрізняє їх від інших економічних категорій, є формування і використання фондів фінансових ресурсів у процесі руху вартості товарів, робіт, послуг. Отже, фінанси підприємств - це система економічних відносин, що функціонують у сфері товарно-грошового обігу, мають розподільчий характер, пов'язані з формуванням і використанням фондів фінансових ресурсів у процесі руху вартості валового внутрішнього продукту.

Виникнення фінансів підприємств у вітчизняній науці радянських часів пов'язано з появою та розвитком госпрозрахунку, коли вперше виникла необхідність вивчення і розуміння процесів руху грошових засобів. Хоча дослідження відособленого грошового обігу підприємств вважалося неприйнятним (Ф. Міньков, В. Дьяченко та інші вчені). Проте подальший розвиток госпрозрахунку призвів до посилення впливу прибутку на виробництво, на необхідність дослідження фінансового механізму. Саме в цей період А. Бірман, Д. Аллахвердян та інші вчені починають розглядати фінанси як важіль ефективного управління економікою в цілому і підприємством. Сучасні вітчизняні вчені, серед яких А. Поддєрьогін, М. Коробов, А. Шеремет та інші, визначають фінанси підприємств як самостійну сферу фінансової системи держави, що охоплює широке коло грошових відносин, пов'язаних з формуванням і використанням капіталу, доходів, грошових фондів в процесі їх кругообороту і які виражені у вигляді різних грошових потоків.

Зарубіжні вчені в науковій літературі по фінансах і фінансовому менеджменту не приділяють уваги такому теоретичному питанню, як зміст фінансів підприємств. Вони, як правило, зводять це питання до практичної управлінської функції (так званий «процедурний аспект»).

Поняття менеджменту і фінансів, незважаючи на чималу історію науки, сьогодні остаточно не з'ясовані. Не викликає сумніву французьке походження цього поняття як процесу управління та англо-американське походження цього терміну. Причому його застосовують, як правило, в тому випадку, коли йдеться про бізнес. Хоча воно означає певну функцію, сферу діяльності людини.

З позиції! бізнесу (підприємництва) поняття менеджменту розглядається, щонайменше, з трьох позицій:

- як система економічного управління;

- як орган (апарат) управління;

- як форма підприємницької діяльності.

В найбільш загальному плані термін «менеджмент» означає управління, керівництво, завідування тощо. Тому можна сказати, що менеджмент представляє собою цілеспрямований вплив на діяльність всіх працівників організації для успішного досягнення встановлених цілей шляхом продуктивного використання наявних ресурсів.

Поєднуючи поняття «фінанси» та «менеджмент», можна визначити фінансовий менеджмент як процес управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів суб'єкта господарювання та оптимізації обороту його грошових коштів з метою найбільш повної реалізації цілей підприємства.

Об'єкт фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент представляє собою систему управління фінансовими ресурсами та оборотом грошових засобів підприємства, і як кожну управлінську систему його потрібно розглядати в двох аспектах. З одного боку, складовою фінансового менеджменту є суб'єкт управління (тобто підсистема, що управляє), з іншого боку - об’єкт управління (тобто підсистема, якою управляють).

Як суб'єкт управління фінансовий менеджмент підприємства включає:

- органи державного управління;

- фінансові й податкові органи;

- власника;

- апарат управління підприємством.

Тобто, фінансовий менеджмент як суб'єкт управління охоплює всі рівні управління.

Безпосередньо на підприємстві управління здійснює апарат управління підприємством (служба фінансового менеджера) та власник (засновники, збори акціонерів).

Як об'єкт управління фінансовий менеджмент піддається впливу потоків управлінських рішень, реалізація яких дозволяє підтримувати підприємство у стані ділової активності.

Об'єктами управління на підприємствах є:

- майно:

- майнові права;

- роботи і послуги;

- інформація;

- результати інтелектуальної діяльності; -

- нематеріальні блага.

Основною характерною рисою всіх об'єктів управління є те, що вони можуть вільно змінювати власника, якщо вони не обмежені в обігу і не вилучені з обороту.

Об'єктами фінансового менеджменту є фінанси підприємств та його фінансова діяльність, тобто економічні відносини, які опосередковані грошовим обігом, зміна розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.

Матеріальною основою фінансового менеджменту є грошові потоки підприємства, які втілюються в реальному грошовому обігу, викликаному рухом вартості.

Слід підкреслити, що фінансовий менеджмент є невід'ємною складовою загального менеджменту підприємства. Адже, фінансовий менеджмент дозволяє більш ефективно вирішувати виробничі (програма виробництва і збуту, якість виробничих, матеріальних, фінансових ресурсів, місце розміщення виробництва, його потужність), економічні (оборот і його структура, структура витрат, прибуток, рентабельність, дивіденди), фінансові цілі (платоспроможність, ліквідність, інвестування, фінансування, фінансова структура) господарюючого суб'єкта. Крім того, фінансовий менеджмент дозволяє виявляти й аналізувати взаємозв'язки між цілями підприємства та координувати їх.

Мета та завдання фінансового менеджменту

Головна мета фінансового менеджменту - забезпечення зростання добробуту власників капіталу підприємства, що знаходить конкретне втілення у підвищенні ринкової вартості підприємства або його акцій.

В процесі досягнення головної мети фінансовий менеджмент вирішує багато задач, основними серед яких є:

- забезпечення високої фінансової стійкості підприємства в процесі його розвитку;

- оптимізація грошового обороту і підтримання постійної платоспроможності підприємства;

- забезпечення реалізації економічних інтересів суб'єктів фінансових відносин;

- забезпечення мінімізації фінансових ризиків.

Забезпечення високої фінансової стійкості підприємства в процесі його розвитку відбувається шляхом втілення ефективної політики фінансування господарської діяльності підприємства, управління формуванням фінансових ресурсів, оптимізації фінансової структури підприємства.

Оптимізація грошового обороту і підтримання постійної платоспроможності підприємства досягається за рахунок ефективного управління грошовими потоками підприємства, підтриманням ліквідності його активів, забезпеченням постійної платоспроможності підприємства.

Забезпечення реалізації економічних інтересів суб'єктів фінансових відносин здійснюється за допомогою ефективного управління активами підприємства, оптимізації їх складу, структури, розміру.

При цьому важливе значення має скорочення різниці між величиною номінального прибутку і реальним прибутком, що забезпечується реальним надходженням грошових коштів на підприємство.

Забезпечення мінімізації фінансових ризиків реалізується шляхом ефективного управління фінансовими ризиками, що передбачає оцінку окремих видів фінансових ризиків, застосування превентивних заходів і ефективних форм зовнішнього та внутрішнього страхування.

Будь-яка економічна категорія проявляється в її функціях. Враховуючи, що функції економічної категорії є формою вираження суспільного призначення даної категорії, що функції властиві тільки цій категорії, а не будь-якій іншій, то саме функції виражають те головне і специфічне, що характерно для конкретної економічної категорії.

Слід розмежовувати поняття «функція» і «роль» тієї чи іншої економічної категорії. Якщо за допомогою функції проявляється суспільне призначення економічної категорії, то роль виражається в результатах її практичного застосування.

В науковій літературі немає єдиної точки зору щодо функцій фінансового менеджменту. Визначення функцій здебільшого залежить від концепцій і теорій, наукових напрямів у визначенні суті фінансового менеджменту, а також від підходів у визначенні функцій фінансів підприємств та управління.

З практичної точки зору функції фінансового менеджмент}' визначає система задач фінансового менеджменту на підприємстві. Ці функції поділяють на дві основні групи:

- функції фінансового менеджменту як підсистеми, що управляється;

- функції фінансового менеджменту як підсистеми управління підприємством.

2. Структура вхідних грошових потоків на підприємстві та їх характеристика

Грошові потоки підприємства розрізняють за двома видами:

- вхідні грошові потоки (надходження грошових коштів);

- вихідні грошові потоки (використання грошових коштів).

Призначення вхідних грошових потоків полягає у забезпеченні підприємства коштами, які необхідні для здійснення поточної та інвестиційної діяльності. В узагальненому вигляді склад вхідних грошових потоків подано на рис. 1. Дані потоки суттєво впливають на фінансовий стан підприємства, його платоспроможність.

Фінансово-господарська діяльність кожного господарюючого суб'єкта безпосередньо пов'язана з витрачанням, використанням коштів. Призначення вихідних грошових потоків полягає у використанні коштів за різними напрямами фінансово-господарської діяльності. Ці потоки також справляють суттєвий вплив на поточний фінансовий стан, платоспроможність і кінцеві результати діяльності підприємства.

Процес управління грошовими потоками підприємства базується на певних принципах, основними з яких є такі:

- інформативна достовірність (своєчасне та якісне забезпечення інформаційною базою даних);

- збалансованість (оптимізація грошових потоків за видами, обсягом, часовими періодами та іншими характеристиками у розрізі підпорядкованості грошових потоків стратегії і тактиці функціонування і розвитку підприємства);

- ефективність (забезпечення ефективного використання тимчасово вільних грошових активів підприємства, що вивільняються внаслідок нерівномірності руху грошових потоків у процесі фінансово-господарської діяльності);

- ліквідність підприємства (забезпечення достатнього рівня ліквідності підприємства в умовах нерівномірного руху грошових потоків у часі).

Рис. 1 – Структурно-логічна схема вхідних коштів

3. Необхідність і сутність визначення часової вартості грошей. Основні причини зміни вартості грошей у часі

При плануванні грошових надходжень у розрахунках за операціями на фінансовому ринку необхідно враховувати фактор часу. Він відіграє не менш важливу роль, ніж обсяги грошових коштів. Це зумовлено нерівноцінністю грошей, які відносять до різних моментів часу, тобто вартість гривні сьогодні більша, ніж вартість гривні, отриманої завтра або через певний час.

Різниця у вартості грошей зумовлена дією декількох факторів, до яких відносять інфляцію або знецінення грошей. Окрім того, теоретично будь-яка сума грошей може бути інвестована і приноситиме дохід. Тому не отримані сьогодні гроші слід враховувати як невикористані можливості в отриманні доходу в майбутньому. В ринкових умовах необхідно враховувати фактор ризику, адже невизначеність майбутнього зменшує вартість грошей, які можуть бути отримані через певний час.

На вартість грошей впливає схильність до ліквідності з боку інвесторів. Це проявляється в тому, що перевага завжди надається грошам, які можна отримати сьогодні й задовольнити свої потреби. Тому, якщо інвестори вкладають свої кошти в проекти, то чекають на винагороду, тобто високі доходи у майбутньому як компенсацію за втрату ліквідності.

З погляду кількісного фінансового аналізу грошові кошти, які відносять до різних періодів часу, не можна сумувати. Врахування фактора часу у фінансових розрахунках здійснюється шляхом розрахунків майбутньої вартості доходу (капіталу) або теперішньої вартості майбутніх доходів.

Ціна грошей змінюється у часі. Чим раніше отримані гроші, тим більшу вартість вони мають. Гроші, які інвестуються в проекти, можуть принести значний дохід, але можуть і втратити свою вартість внаслідок ризику, інфляції. Тому підприємці, кредитори хочуть знати майбутню вартість грошей або сьогоднішню вартість майбутніх доходів з урахуванням ризику.

Майбутню вартість грошей можна визначити за допомогою нарахування відсотків. Під відсотками розуміють абсолютну величину доходу від надання грошей в борг у будь-якій формі. Відсоткова ставка - це відношення суми доходу, виплаченого за фіксований інтервал часу, до величини позики. Інтервал, до якого приурочена відсоткова ставка, називається періодом нарахування. Періодом нарахування може бути рік, півріччя, квартал, місяць.

Якщо відсотки нараховуються в кінці періоду нарахування (року, кварталу), вони називаються декурсивними. Якщо ж відсотки нараховуються на початку року, кварталу тощо, вони називаються антисипативними.

Декурсивний метод нарахування відсотків є основним і найбільш вживаним. Антисипативний метод використовується в періоди високої інфляції або, наприклад, під час обліку векселів у банку.

У фінансових розрахунках використовуються математичні методи приведення надходжень майбутніх періодів до теперішнього періоду (метод дисконтування - discounting), а також визначення майбутньої вартості грошового потоку за формулою простих або складних відсотків (метод нарощування, або компаундування - compounding).

Ці методи широко використовуються у фінансовому та інвестиційному аналізі при розрахунках відсотків за кредитами і цінними паперами, в лізингових операціях, під час визначення доходів на інвестований капітал і строків окупності проектів тощо. Методи дисконтування і нарощування застосовуються там, де необхідно знайти одне з таких невідомих:

- рівень відсотків;

- щорічні платежі;

- кількість періодів (місяців, кварталів, років);

- значення теперішньої вартості;

- значення майбутньої вартості.

4. Склад і структура активів підприємства. Порядок визначення потреби в оборотних активах підприємства

До активів відносять всі види майна підприємства, що належать йому на праві власності й використовуються для здійснення статутної діяльності. Політика управління активами суб'єктів господарювання базується на розумінні їх як джерела отримання грошових потоків. Класифікація активів за різними ознаками представлена на рис. 2.

Характеризуючи активи як об'єкт фінансового управління, необхідно відзначити особливості їх окремих складових. Так, необоротні активи є найменш мобільною частиною майна, основна відмінність якої полягає у багаторазовому використанні в процесі господарської діяльності та частковій амортизації протягом кожного операційного циклу. У процесі формування й управління необоротними активами необхідно усвідомлювати їх плюси і мінуси порівняно з оборотними активами.

До оборотних активів підприємства відносять ті види майнових цінностей, які повністю споживаються за один виробничий цикл. При цьому необхідно усвідомлювати, що елементи оборотного капіталу вкладеного в поточні активи підприємства, постіймо переходять зі сфери виробництва у сферу обігу і знову повертаються у виробництво. Та частина оборотного капіталу, яка постійно перебуває у сфері виробництва, називається оборотними фондами. До складу оборотних фондів відносять: виробничі запаси, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів.

Переваги необоротних активів:

- менший ризик інфляційного знецінення та можливе збільшення ринкових цін на нерухомість швидшими темпами» ніж темпи інфляції;

- менший ризик втрати в процесі господарської діяльності;

- здатність приносити стабільний прибуток за несприятливої господарської кон'юнктури у формі орендних та лізингових платежів;

- можливість більш інтенсивного використання (у дві або три зміни) в періоди підйому ринкової кон'юнктури

Недоліки необоротних активів:

- можливість морального зносу за швидкої змінюваності технологій;

- низький рівень маневреності, неможливість швидко змінити структуру вкладених коштів;

- низький рівень ліквідності й неспроможність забезпечити потік платежів при погіршенні платоспроможності

Рис. 2 – Структура активів підприємства

Основне завдання управління необоротними активами полягає у забезпеченні своєчасного оновлення основних виробничих фондів та високої ефективності їх використання. Можливості оперативного управління необоротними активами незначні.

І, навпаки, політика управління оборотними активами відзначається значною маневреністю, можливістю активного впливу на їх розмір, склад, структуру, оборотність, ліквідність та прибутковість. Відповідно, в процесі управління оборотними активами вирішується набагато більше коло завдань фінансового менеджменту.

5. Сутність і класифікація фінансових ризиків. Політика управління фінансовими ризиками

Підприємницька діяльність завжди пов'язана з ризиком. Як правило, найбільший прибуток приносять операції з підвищеним рівнем ризику. Але, водночас, зі збільшенням рівня ризику зростає загроза втрати фінансової стійкості й банкрутства підприємства.

Як економічна категорія ризик означає імовірність виникнення непередбачуваних втрат (зменшення або повна втрата прибутку, недоотримання запланованих доходів, виникнення непередбачуваних витрат, втрата частини доходів або всього власного капіталу) в ситуації невизначеності умов фінансово-господарської діяльності. Глибше зрозуміти економічну сутність ризику можна за допомогою його класифікації за певними ознаками.

Залежно від рівня прийняття рішень можна виділити два види ризиків: глобальні та локальні.

Глобальні ризики - це ризики на рівні народного господарства, викликані зміною політичної ситуації в країні та макроекономічних параметрів її розвитку. До таких ризиків слід віднести політичні ризики, а також ризики, пов'язані зі зміною законодавства (податкового, валютного, інвестиційного і та ін.), розвитим внутрішніх і зовнішніх ринків, фінансового ринку та ін.

Локальні ризики - це ризики, що виникають на рівні підприємства. Вони можуть бути пов'язані як з вирішенням питань у повсякденній фінансово-господарській діяльності (розробка тактики управління), так і з рішеннями в галузі довгострокового економічного розвитку (розробка стратегії та окремих фінансових політик).

До ризиків поточної діяльності відносять:

- ризик помилкових дій з боку фінансових менеджерів (ризик упущеної вигоди, збільшення поточних витрат, зменшення платоспроможності та ін.);

- ризик впливу стихійних сил (виникнення форс-мажорних обставин).

З довгостроковим (стратегічним) розвитком підприємства пов'язані ті види ризиків, які впливають на формування фінансової політики з окремих аспектів фінансово-господарської діяльності. До таких ризиків можна віднести інфляційний ризик, інвестиційний, емісійний, процентний, податковий, ризик втрати фінансової стійкості і т. ін.

Залежно від тривалості впливу негативних факторів на фінансові результати підприємства всі ризики можна класифікувати на:

- довгострокові ризики (пов'язані зі стійкими негативними тенденціями економічного розвитку);

- короткострокові ризики (пов'язані зі зміною ринкової кон'юнктури).

Залежно від причини виникнення ризики бувають систематичними і несистематичними.

Систематичні ризики - це ризики, які не залежать від фінансово-господарської діяльності підприємства, а існують об'єктивно на загальнодержавному рівні (інфляційний ризик, процентний, валютний, податковий, інвестиційний ризик при зміні макроекономічних умов Інвестування). Для того щоб зменшити загальний розмір втрат від систематичних ризиків, підприємству потрібно вчасно реагувати на зміни макроекономічних параметрів і розробляти ефективний адаптаційний механізм.

Несистематичні (специфічні) ризики безпосередньо залежать від фінансово-господарської діяльності підприємства і виникають, як правило, при допущенні помилок суб'єктами управління. На відміну від систематичних ризиків, які не піддаються регулюванню на мікрорівні, несистематичні ризики можна попередити шляхом розробки на підприємстві спеціального механізму їх нейтралізації.

За видами підприємницької діяльності розрізняють виробничий, комерційний та фінансовий ризики.

Виробничий ризик виникає в процесі виробничої діяльності у випадку виникнення перебоїв і зменшення обсягів виробництва, збільшення матеріаломісткості та трудомісткості продукції.

Комерційний ризик пов'язаний з реалізацією продукції (послуг), закупівлею сировини, матеріалів тощо і може мати місце у випадку зменшення планових обсягів реалізації, підвищення закупівельних цін, зростання витрат обертання, втрат продукції в процесі обертання. Рівень комерційного ризику залежить від таких чинників:

- стабільність попиту (чим стабільніше попит, тим меншою мірою варіює реалізаційний дохід, операційний та чистий прибуток);

- стабільність цін на готову продукцію (чим не стабільніші ціни, тим імовірніше відхилення реалізаційного доходу і чистого прибутку);

- стабільність цін на сировину і матеріали;

- еластичність попиту (можливість згладжувати коливання чистого прибутку, визнаного змінами цін на сировину, шляхом підвищення ціни на продукцію);

- співвідношення постійних і змінних витрат (рівень операційного лівериджу).

Фінансовий ризик виникає у випадку, коли підприємства вступають у відносини з різними фінансовими інститутами (банками. інвестиційними, страховими, факторинговими, лізинговими компаніями, біржами та ін.). Причинами такого ризикує інфляційні фактори, збільшення середнього рівня банківського та депозитного процентів, зменшення вартості цінних паперів тощо, Масштаби фінансового ризику в тих підприємств, які є професійними учасниками фінансового ринку, Як правило, значно більші.

Більш детально розглянемо сутність і причини виникнення найбільш поширених на сьогодні фінансових ризиків підприємств.

1. Ризик зменшення фінансової стійкості - зумовлений нераціональною структурою капіталу підприємства, завищеною пасткою позикових коштів, що в умовах падіння попиту на продукцію і зниження рентабельності діяльності може призвести до фінансової кризи і навіть банкрутства. Цей ризик є найнебезпечнішим з погляду можливих руйнівних наслідків для власників капіталу.

2. Ризик неплатоспроможності - це імовірність того, що підприємство через недостатній обсяг ліквідних активів не зможе розрахуватися в строк зі своїми кредиторами. Цей ризик не менш небезпечний, оскільки у випадку, коли технічна неплатоспроможність є не епізодичною, а постійною, підприємство може швидко втратити свою фінансову стійкість.

3. Інфляційний ризик - це ризик зменшення реальної вартості капіталу у формі грошових активів, а також знецінення доходів і прибутків у зв'язку зі зростанням рівня інфляції.

4. Процентний ризик - це імовірність втрат через зміни процентної ставки (кредитної та депозитної) на фінансовому ринку. До негативних наслідків цього ризику можна віднести:

- збільшення витрат зі сплати процентів за кредит у випадку підвищення кредитної ставки;

- зменшення доходів за депозитними вкладами у випадку зменшення депозитної ставки;

- необхідність підвищення ставки річного купону за облігаціями з метою задоволення очікувань інвесторів;

- необхідність збільшення дивідендних виплат з метою підтримки стабільного складу акціонерів та ін.

5. Інвестиційний ризик - це імовірність збільшення витрат, зменшення доходів і прибутків від інвестиційної діяльності, а також можливість втрати всього інвестованого капіталу. Залежно від форм інвестування розрізняють ризики реального і фінансового інвестування.

Ризики реального інвестування пов'язані з невдалим вибором місця інвестиційного об'єкта; перебоями у процесі доставки будівельних матеріалів, обладнання, сировини; значним підвищенням цін на будівельно-монтажні роботи, будівельні матеріали, обладнання, сировину; невдалим вибором підрядчика і та ін.

Ризики фінансового інвестування пов'язані з невдалим вибором фінансових інструментів для інвестування; фінансовими ускладненнями або банкрутством емітентів; змінами умов інвестування; прямим обманом інвесторів і та ін.

6. Депозитний ризик є однією з різновидностей ризику фінансового інвестування і є імовірністю неповернення депозитних вкладів при невдалому виборі комерційного банку для здійснення депозитних операцій.

7. Кредитний ризик виникає у підприємства у випадку надання покупцям комерційного (товарного) кредиту та існування загрози його повного або часткового неповернення.

8. Валютний ризик характерний для зовнішньоекономічної діяльності підприємств і має дві основні форми: ризик вибору валюти і зміни її курсу.

Ризик вибору валюти виникає у випадку, коли починає зменшуватися реальна вартість обраної для розрахунків твердої валюти у зв'язку з інфляцією в країні її обігу.

Ризик коливання курсу валюти зумовлений постійною зміною кон'юнктури валютного ринку й означає імовірність виникнення фінансових втрат у експортерів при зменшенні курсу ВКВ і, навпаки, імовірність фінансових втрат у імпортерів - при його підвищенні.

Управління фінансовими ризиками є одним з найважливіших функціональних завдань фінансового менеджменту. На практиці цю сферу управління фінансами здебільшого виокремлюють у специфічний напрям діяльності фінансового менеджменту - ризик-менеджмент.

Під ризик-менеджментом слід розуміти систему управління ризиками на підприємстві, що передбачає використання методів та інструментів, спрямованих на виявлення, ідентифікацію ризиків, розрахунок ймовірності їх настання, їх оцінку (визначення можливого розміру фінансових втрат) та нейтралізацію (внутрішнє і зовнішнє їх страхування).

Основна мета управління фінансовими ризиками - мінімізація пов'язаних з ними фінансових втрат. Головними завданнями управління фінансовими ризиками є оптимізація структури капіталу (співвідношення між власними та позичковими джерелами формування фінансових ресурсів) та оптимізація портфеля боргових зобов'язань. Передумовою оптимізації структури капіталу є розрахунок ефекту фінансового левериджу. Оптимізація портфеля боргових зобов'язань досягається на підставі:

- диверсифікації кредиторів;

- максимізації рівня показника дюрації (середньозваженого строку непогашеної заборгованості);

- мінімізації платежів за користування позичковим капіталом.

В процесі фінансової діяльності ризик-менеджмент здійснюється у відповідності з політикою управління фінансовими ризиками - системою цілей і завдань управління ризиками, а також сукупністю методів і засобів досягнення цих цілей. Політика управління фінансовими ризиками знаходить своє відображення у стратегії і тактиці виявлення та нейтралізації ризиків. Процес управління ризиками є досить складним.

Система управління ризиками включає наступні блоки завдань:

- ідентифікацію - процес встановлення переліку основних видів фінансових ризиків, що притаманні діяльності конкретного підприємства.

- оцінку ризиків - відображення наслідків впливу ризиків та ймовірності їх настання в кількісному виразі;

- нейтралізацію ризиків - вжиття відповідних заходів щодо зменшення ймовірності настання ризиків і зменшення наслідків їх впливу.

Ідентифікація фінансових ризиків є необхідною передумовою оцінки їх рівня в процесі ризик-менеджменту.

На першій стадії ідентифікації в розрізі кожного напрямку господарської діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової) і основних господарських операцій визначаються притаманні їм види фінансових ризиків і на цій підставі складається перелік можливих несистематичних ризиків підприємства.

На другій стадії визначається перепік систематичних ризиків, пов'язаних з господарською діяльністю підприємства в цілому.

На третій стадії формується загальний портфель фінансових ризиків пов'язаних з діяльністю підприємства (включає можливі систематичні і несистематичні фінансові ризики).

Під час оцінки ризиків базовими величинами, що розраховуються, є величина збитків, яких може зазнати підприємство та ймовірність настання цих збитків. Для визначення цих величин використовують складні алгоритми розрахунків. Результати оцінки ризиків є основою дія вибору відповідних заходів їх нейтралізації.

До основних інструментів нейтралізації ризиків слід віднести:

- формування відповідних резервів;

- диверсифікація ризиків;

- хеджувания;

- рахування ризиків страховими компаніями.

Найпоширенішим інструментом нейтралізації наслідків настання ризиків є використання для цих цілей резервного фонду фінансових ресурсів, що призначений для покриття можливих збитків.

Резерви створюються відповідно до чинного законодавства або установчих документів підприємств за рахунок нерозподіленого прибутку або коштів власників. В окремих випадках джерелом формування резервного фонду можуть бути валові витрати суб'єктів господарювання, що регулюється законодавчими актами з питань оподаткування. Згідно Закону України «Про господарські товариства» на кожному підприємстві, заснованому у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо, повинен бути сформований резервний (страховий) фонд (капітал). Розмір цього фонду регламентується засновницькими документами, але він не може бути меншим 25% статутного капіталу підприємства. Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду (капіталу) також передбачається засновницькими документами, але він не може бути меншим 5% суми чистого прибутку підприємств. Для банківських установ, страхових компаній та деяких інших сфер діяльності нормативними актами встановлено особливий порядок формування резервного капіталу. Зазначимо, що додатковий вкладений капітал можна розглядати як резервний капітал, джерелом формування якого є кошти власників.

Зменшення рівня фінансових ризиків можна також досягти, застосовуючи механізм диверсифікації.

Диверсифікація один зі способів мінімізації фінансових ризиків, який полягає в розподілі ризиків шляхом розширення об'єктів капіталовкладень, асортименту товарів і послуг, фінансових інструментів тощо.

Розрізняють диверсифікацію інвестицій, продукції та виробництва.

При вивченні цього питання слід враховувати, що законодавством встановлені вимоги щодо диверсифікації активів та їх ліквідності у разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють свою діяльність у сфері банківської чи страхової справи, фінансового посередництва та в інших випадках.

Диверсифікація активів може здійснюватися шляхом розподілу значної їх частини між найбільш ліквідними, безпечними і прибутковими категоріями, наприклад:

- кошти на поточних рахунках; банківські вклади (депозити); нерухоме майно;

- цінні папери, що передбачають одержання прибутку;

- цінні папери, що імітуються державою;

- готівка в межах лімітів залишків каси:

При розробці політики диверсифікації активів слід враховувати принцип обмеженого обсягу окремих їх категорій та необхідність їх диверсифікації. Так, банківські вклади (депозити) повинні бути розміщені не в одному банку, а в кількох. У нерухоме майно рекомендується інвестувати також обмежену суму коштів. Якщо кошти вкладаються у прибуткові цінні папери, то слід дотримуватися принципу диверсифікації видів цінних паперів (акції, облігації) та їх емітентів. У разі збереження значної суми коштів в іноземній валюті їх також слід диверсифікувати.

У практиці фінансового менеджменту для позначення різних методів нейтралізації ризиків зміни цін на окремі елементи активів (страхування валютного ризику, ризику падіння курсу цінних паперів чи зміни цій на готову продукцію або сировину та матеріали) вживається термін «хеджування».

Хеджування - метод страхування цінового ризику за угодами на біржі (товарній, фондовій). Механізм хеджування ризиків полягає в здійсненні зустрічних операцій з купівлі-продажу активів (фінансових інструментів).

6. Задача №1

Фірма реалізує меблі. Аналізуя дані по витратах, виникла проблема їх диференціації. Особливо важливо визначити суми постійних витрат на енергоносії.

Провести диференціацію витрат:

1. методом максимальної та мінімальної крапок;

2. графічним методом;

3. методом найменших квадратів, використуючі дані по витратам на енергоносії.

Таблиця 1 - Вихідні данні

1	Обсяг виробництва тис. од.	18
	Витрати на енергоносії тис. грн.	1000
2	Обсяг виробництва тис. од.	12
	Витрати на енергоносії тис. грн.	1040
3	Обсяг виробництва тис. од.	20
	Витрати на енергоносії тис. грн.	1030
4	Обсяг виробництва тис. од.	10
	Витрати на енергоносії тис. грн.	2850
5	Обсяг виробництва тис. од.	19
	Витрати на енергоносії тис. грн.	2500
6	Обсяг виробництва тис. од.	8
	Витрати на енергоносії тис. грн.	1000
7	Обсяг виробництва тис. од.	8
	Витрати на енергоносії тис. грн.	1040
8	Обсяг виробництва тис. од.	10
	Витрати на енергоносії тис. грн.	1030
9	Обсяг виробництва тис. од.	18
	Витрати на енергоносії тис. грн.	2850
10	Обсяг виробництва тис. од.	10
	Витрати на енергоносії тис. грн.	2850
11	Обсяг виробництва тис. од.	8
	Витрати на енергоносії тис. грн.	1000
12	Обсяг виробництва тис. од.	10
	Витрати на енергоносії тис. грн.	1030
Середнє підсумкове за місяць		12,583
		1601,667

Рішення.

1. Диференціація витрат методом максимальної та мінімальної крапок.

З усієї сукупності даних вибираються два періоди з найбільшим і найменшим обсягом виробництва (таблиця 2). У нашому випадку це грудень і липень. У 3 місяці сума змінних витрат буде максимальною, а постійних - мінімальною. У 11 місяці - навпаки.

Таблиця 2

Показник	Обєм виробництва		Різниця між max і min
	max	min
1.Рівень виробництва:
- тис.од.	20	8	12
- %	100	40	60
2.Витрати на електроенергію, тис.грн.	2850	1000	1850

Далі визначимо так звану ставку змінних витрат (СЗВ) – це середні змінні витрати в собівартості одиниці продукції:

(1)

де Smax, Smin – відповідно максимальний і мінімальний об’єм витрат на електроенергію;

Кmin – мінімальний об’єм виробництва у % від мінімального;

Kmax – максимальний об’єм виробництва у тис.од.

тис. грн./од.

Визначимо загальну суму постійних витрат (ПВ):

(1.2)

(тис. грн.).

2. Диференціація витрат графічним (статистичним) методом.

Як відомо, лінія загальних витрат визначається рівнянням першого ступеня:

(1.3)

де Y – загальні витрати;

а – рівень постійних витрат;

b – ставка змінних витрат;

X – обсяг виробництва фізичних одиниць.

Статистичний метод засновано на використанні кореляційного аналізу, хоча самі коефіцієнти кореляції не визначаються (рис. 3).

Рисунок 3 – Графік визначення рівня постійних витрат

На графік (рисунок 1.1) наносяться всі дані про сукупні витрати фірми. Приблизно проводиться лінія загальних витрат: точка перетинання з віссю витрат показує рівень постійних витрат (1030 тис. грн.).

Тоді ставка змінних витрат складає:

(1.4)

де S – сукупні витрати;

К – обсяг виробництва.

3. Диференціація витрат методом найменших квадратів є найбільш точною, тому що в ній використовуються всі дані про сукупні витрати і визначаються коефіцієнти а і b.

Алгоритм визначення коефіцієнтів і результати розрахунків приведені в таблиці 3.

Таблиця 3

Місяць	Обсяг виробництва , тис. грн.	, тис. грн.	Сумарні витрати , тис. грн.	, тис. грн.		, тис. грн.
1	18	5,417	1000	-601,667	29,340	-3259,028
2	12	-0,583	1040	-561,667	0,340	327,639
3	20	7,417	1030	-571,667	55,007	-4239,861
4	10	-2,583	2850	1248,333	6,674	-3224,861
5	19	6,417	2500	898,333	41,174	5764,306
6	8	-4,583	1000	-601,667	21,007	2757,639
7	8	-4,583	1040	-561,667	21,007	2574,306
8	10	-2,583	1030	-571,667	6,674	1476,806
9	18	5,417	2850	1248,333	29,340	6761,806
10	10	-2,583	2850	1248,333	6,674	-3224,861
11	8	-4,583	1000	-601,667	21,007	2757,639
12	10	-2,583	1030	-571,667	6,674	1476,806
Всего	151		19220		244,917	9948,333
Среднее	12,583		1601,667		20,410	829,028

Ставка змінних витрат b дорівнює:

(1.5)

(тис. грн. / од.).

Змінні витрати в розрахунку на середньомісячний обсяг виробництва складають:

12,583 * 40,619 = 511,109 (тис. грн.).

Тоді постійні витрати складають:

1601,667– 511,109 = 1090,558 (тис. грн.).

Висновки: В аналітичній формі загальні витрати на електроенергію можна представити в такий спосіб:

- за методом максимальної і мінімальної точки:

Y = -233,34 + 154,167*X;

- за статистичним методом:

Y = 1090.5 + 40.619*X;

- за методом найменших квадратів:

Y = 1090,558 + 40,619*X.

7. Задача №2

Використовуючи наведені дані, визначити:

1. Скільки відсотків прибутку збереже підприємство, якщо виручка від реалізації скоротиться на 25%;

2. Рівень фінансового важеля. Умовна ставка оподаткування прибутку – 1/3;

3. На скільки відсотків треба зменшити постійні витрати, щоб при скорочені виручки на 25% підприємство зберігало 75% прибутку?

Вихідні данні в таблиці 4.

Таблиця 4 - Вихідні данні

Показники	11
Виручка від реалізації	2100
Мінливі витрати	1200
Постійні витрати	300
Власні кошти	350
Довготермінові кредити	125
Короткотермінові кредити	70
Середня рахункова ставка %	30

Рішення

1. Скільки відсотків прибутку збереже підприємство, якщо виручка від реалізації скоротиться на 25%, знайдемо за допомогою формули (2.1)

(2.1)

де Пр _% - % зміни прибутку;

Р_% - % зміни виручки;

ОВ – операційний важіль;

; (2.2)

де ПВ – постійні витрати;

МД – Маржинальний дохід (валова маржа);

МД = ПВ + Пр = Р – ЗВ; (2.3)

де ЗВ – змінні витрати;

Пр – прибуток.

Р – дохід від реалізації;

Р = ЗВ + ПВ + Пр,(2.4)

Підставив формули (2.2), (2.3) у формулу (2.1) отримаемо:

(2.5)

Таким чином зміни прибутку складуть:

2. Рівень фінансового важеля. Умовна ставка оподаткування прибутку – 1/3.

(2.6)

3. Для відповіді на питання, на скільки відсотків треба зменшити постійні витрати, щоб при скорочені виручки на 25% підприємство зберігало 75% прибутку, необхідно в розрахунках виходити з формули сили впливу операційного важеля, розв’язаної щодо постійних витрат:

. (2.7)

Звідси:

(2.8)

Таким чином постійні витрати можна збільшити на 200% для збереження 75% прибутку. Також з формули (2.5) можна побачити, що при зменшені постійних витрат прибуток буде зростати.

Перелік літератури

1. Бланк И.А. – Основы финансового менеджмента. – К: Ника-центр, 2000 в 2-х томах. - 592 с.

2. Бланк И.А. Управление формированием капитала. – К.: Ника-Центр; Эльга, 2000. – 509 с.

3. Бланк И.А. Управление прибылью. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2002. – 752 с.

4. Жуков В.А. – Основы финансового менеджмента. – М: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. - 582 с.

5. Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. для студентів вищих навчальних закладів. –2-е вид., перероб. Та доп. – К.: ЦУЛ, 2002. – 496 с.

6. Фінансовий менеджмент: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / Поддєрьогін А.М., Буряк Л.Д., Калач Н.Ю. та ін. – К.: КНЕУ, 2001. – 296 с.

7. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник / Под ред. Е.С. Стояновой. – М.: Перспектива, 2000. – 656 с.

8. Финансовый менеджмент. Руководство по технике эффективного менеджмента. – М: Транслеиздат, 1998 г. – 231 с.

9. Финансовый менеджмент: Учебник для студентов экономических специальностей / Н.Ф. Самсонов, Н.П. Баранникова, А.А. Володин и др.; Под ред. Н.Ф. Самсонова. – М.: ЮНИТИ, 2002. – 496 с.

10. Крайпик О.П., Кленикова З.В. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. Збірник вправ – Львів: Інтелект; К.: Дакор, 2001. – 260 с.