Зміст
Розділ 1. Теорія раціональних сподівань як елемент сучасної неокласичної теорії
1.1 Зміст теорії раціональних сподівань
1.2 Р.Лукас як фундатор теорії раціональних сподівань
Висновок
Список використаної літератури

РОЗДІЛ 1.
ТЕОРІЯ РАЦІОНАЛЬНИХ СПОДІВАНЬ ЯК ЕЛЕМЕНТ СУЧАСНОЇ НЕОКЛАСИЧНОЇ ТЕОРИЇ
Теорія раціональних очікувань означає, власне кажучи, у більше широкому плані відродження неокласичних принципів, що базуються на методологічних посилках теорії загальної рівноваги Л. Вальраса, навчаннях А. Маршалла й Дж. Кларка, працях К. Векселя, И. Фишера, Ф. Хайкера.
Теоретики раціональних очікувань повністю покладаються на механізм ринкового саморегулювання економіки. Ринкові зв'язки займають у їхніх побудовах особливе місце. Вони виходять із того, що ринки постійно перебувають у стані рівноваги. Приймається як незаперечний факт, що попит завжди дорівнює пропозиції, оскільки механізм ринкового саморегулювання оперативно усуває будь-які відхилення в їхньому співвідношенні. Так, якщо попит перевищить пропозиція - вступає в дію ріст цін, що приводить попит у відповідність із пропозицією. Падіння попиту на товари, навпроти, веде до зниження цін до необхідного рівня, що врівноважує попит та пропозицію. Концепція раціональних очікувань припускає, що в ході конкуренції приводяться в дію всі важелі саморегулювання, що ефективно самонабудовують економічну систему і які забезпечують її рівновагу. Прихильники цієї концепції виходять із того, що коливання виробництва або зайнятості найбільш характерні, як правило, для рівня фірми або галузі. У рамках національної економіки переважає тенденція до їхнього вирівнювання. Раціональні очікування сприяють розчищанню всіх видів ринків, приведенню їх у стан, що забезпечує стійкість економіки, оскільки господарські агенти можуть гнучко реагувати на будь-які відхилення економічної кон'юнктури, діяти відповідно до принципів оптимізації, орієнтуючись на реальні економічні показники й результати. Автори теорії раціональних очікувань не заперечують можливості циклічних коливань виробництва. Однак ігноруючи дійсну основу циклічних коливань, вони розглядають їх як результат помилок, що допускають економічними суб'єктами протягом короткострокового періоду. Причиною можливих помилок уважається неякісна, перекручена інформація, що заважає правильно оцінити кон'юнктуру й розробити реальні прогнози.
Одним з факторів, з якими необхідно вважатися господарським агентам при розробці на основі раціональних очікувань таких прогнозів свого економічного становища й доходів, автори нової класики називають державне втручання в господарський процес, дії урядових органів. Вони переконані в тім, що господарські агенти в стані вловлювати, раціонально очікувати й ураховувати у своїй діяльності будь-які міри економічної політики держави й відповідно реагувати на них своїми господарськими рішеннями. Прихильники концепції раціональних очікувань відкидають державне регулювання економіки, а міри економічної політики вважають неефективними й безперспективними. Більше того, що регулює втручання держави, представлене найчастіше непослідовної, а те й некомпетентною економічною політикою, вони розглядають як основу циклу, головної причини відхилень від природного рівня виробництва й безробіття. Кейнсіанська система антициклічного регулювання вважається причиною розв'язання в 70-і роки галопуючої інфляції й стагфляції.
Ще до того, як заявила про себе школа раціональних очікувань, М. Фридмен, включивши у свою модель адаптивні очікування, доводив неефективність кейнсіанського державного антициклічного регулювання. Це положення обґрунтовувалося тим, що довгострокові значення зайнятості й випуску продукції в умовах ринкової економіки неминуче відповідають певним природним рівням, що залежать від інституціональних, структурних характеристик економічної системи й не підвладним державному регулюванню, політиці точного настроювання. Стосовно до короткострокових періодів положення, на його думку, міняється.
Тут економічна політика уряду в стані впливати на зайнятість і випуск продукції, що можливо, однак, тільки за рахунок нарощування темпів інфляції. У короткостроковому плані монетаристи допускають використання кривій Филлипса, хоча в довгостроковому плані, на їхню думку, вона губить зміст, вироджується, перетворюючись у вертикальну пряму.
1.1.         ЗМІСТ ТЕОРІЇ РАЦІОНАЛЬНИХ СПОДІВАНЬ
Теорія раціональних очікувань. Представники цього плину (Р. Лукас, Т. Сарджент, Н. Уоллес) намагаються створити модель, що формализирует суб'єктивне поводження виробників і споживачів, прогнозуючи їхню реакцію на зміни політики й ринковий экономической ситуації. Заперечуючи необхідність державного втручання в економіку, вони опираються на тезу про типовість економічного поводження, що врівноважує ситуацію й нівелює будь-які політичні рішення. Шанувальники теорії виділяють два підходи до оцінки очікувань: “адаптивні очікування” і “раціональні очікування”. “Адаптивні очікування” опираються на колишній досвід – знання наслідків певних економічних дій, облік колишніх помилок, – і визначають пристосувальні реакції фірм і споживачів до економічної ситуації, стратегію їхнього поводження. “Раціональні очікування” базуються на наукових прогнозах, що враховують функціонування реальної економічної моделі: динаміку цін, витрат, рівень ставки відсотка, наслідку конкретної економічної політики, вплив урядових рішень на макроекономічні показники тощо.
Автором ідеї “раціональних очікувань” є Дж. Мут, у якому 1956 р. сформулював цей постулат і відобразив його в побудованій їм моделі. Лише через десять років до цієї ідеї повернувся й використовував її американський економіст, лауреат Нобелівської премії Роберт Лукас. Він став засновником “нової класичної школи економікс”, що в 70-х pp. взяла під сумнів справедливість багатьох положень як кейнсіанської, так і монетаристської доктрин, заперечувала будь-які форми державного втручання в економіку й базувалася на суб'єктивістському підході до аналізу економічних явищ.
Американські економісти Т. Сарджент і Н. Уоллес у загальному дослідженні 1975 р. на основі ідеї “раціональних очікувань” довели неефективність активної фіскальної й грошової кейнсіанської політики. Гіпотеза про раціональні очікування стала новим імпульсом для використання методу функціонального аналізу. Лукас побудував функцію пропозиції праці, що включав поточний і очікуваний рівень цін. Заперечуючи політикові державної регуляції, новітні класики пропонують формувати економічну політику держави так, щоб вона забезпечувала стабільність рішень і законів, щоб нові правила набували чинності через достатній проміжок часу, щоб суб'єкти могли адаптувати й прогнозувати свої дії.
Теорія раціональних очікувань (РО) уперше з'явилася в 1961 р. у статті Дж.Ф. Мута, присвяченої ринкам товарів і цінних паперів. Мут задався питанням, чому жодне правило, жодна формула або модель ніколи не могли успішно прогнозувати рух цін на фінансових ринках, що дійсно нагадує те, що прийнято називати процесом "випадкових блукань", на який накладається "шум". Фактично його відповідь полягала в тім, що вся наявна інформація, здатна максимізувати точність цінових прогнозів, майже негайно інкорпорується в поточні рішення спекулянтів, так що їхнього передбачення, а отже, і очікування є "раціональними" у точному змісті слова. Традиційна кейнсианская політика керування попитом в 70-х роках виявилася порівняно неефективної в рішенні макроекономічних проблем американської економіки. І тоді одночасно ряду економістів, зокрема Р.И. Лукасу, Т.Дж. Сардженту й Н. Уоллесу, спало на думку, що причиною цього було те ж саме, чим Мут пояснював непередбачуваність руху цін на фінансові активи; економічні агенти формують свої очікування на основі тієї ж самої інформації, що є в розпорядженні політиків, і, отже, діють так, щоб нейтралізувати будь-яку спробу систематичного втручання в економіку. Насправді економічні агенти, формуючи прогнози цін й, отже, очікування цінових змін, роблять це таким же способом, якої цей ринок визначає фактичні ціни. Це не виходить, що очікування ніколи не бувають помилковими - передбачення не є зробленим, оскільки економіка піддається випадковим, непередбаченим шокам, але це означає, що імовірнісний розподіл суб'єктивних очікувань цінових змін завжди буде мати те ж середнє значення, або "математичне очікування", що й об'єктивний розподіл; раціональний прогноз, або очікування, має таку властивість, що його очікувана помилка все ще дорівнює нулю.
Із цього погляду індивіди являють собою раціонально максимізуючих агентів, а всі ринки миттєво розчищаються, забезпечуючи такий вектор рівноважних цін, при якому надлишковий попит зникає. Що ж тоді викликає відхилення від загальної рівноваги й повної зайнятості? Випадкові помилки, більше нічого. Однак випадкові помилки недостатні, щоб пояснити більш-менш регулярні циклічні коливання, які спостерігаються у всіх основних економічних тимчасових рядах, таких, як виробництво, інвестиції й зайнятість. Ці коливання можуть бути обумовлені якимсь рухом ковзної середньої випадкових помилок, а не просто випадковими помилками як такими. Звичайний спосіб, за допомогою якого прихильники теорії РО пояснюють економічний цикл, нагадує той, на основі якого Фрідмен пояснює короткострокові криві Филлипса. Він пояснює їхньою різною швидкістю, з якої пропонуючи товар довідаються про ціни, по яких вони можуть його продати, і цінах, по яких вони купують фактори виробництва: кожен помилково сприймає несподіваний ріст цін на товари й послуги, які він продає, як ріст відносних цін, а тому збільшує пропозицію; оскільки в середньому кожний робить ту ж помилку, сукупне виробництво росте. Але зрештою кожний розуміє свої помилки, і в цей момент сукупне виробництво падає до свого попереднього рівня. Інакше кажучи, економічний цикл, відповідно до цієї концепції, є власне кажучи наслідком обмеженості інформації, забезпечуваної ціновими сигналами. Важко трактувати це пояснення інакше як пояснення ad hoc і відхід від логіки теорії РО. Чи можемо ми повірити, що продавець арахісу, здатний пророчити ціну горіхів протягом усього періоду планування з очікуваною помилкою, рівної нулю, проте поплутає глобальну інфляцію з локальним збільшенням попиту на свої земляні горіхи?
Як би там не було, у цілому неважко вловити сутність теорії РО. Труднощі ж полягають у тому, щоб зрозуміти, яким чином перевірити раціональність очікувань. Оскільки очікування неможливо спостерігати безпосередньо й оскільки вони формуються, відповідно до цієї крапки зору, точно в такий же спосіб, яким визначаються змінні в економічній моделі економіки, те як же нам виявити, вірна теорія РО чи ні? Власне кажучи для того, щоб перевірити теорію, нам треба вивести з її перевіряють наслідки, що, і бути впевненими, що ці висновки не можна одержати на основі альтернативних теорій. Прикладом, один з висновків теорії РО говорить, що "реальні" змінні економічної моделі загальної рівноваги ні в якій мері не залежать від траєкторії руху регульованої змінної, такий, як пропозиція грошей. Інший висновок - тільки непередбачені зміни пропозиції грошей роблять якийсь вплив на рівень безробіття; тому зміни норми безробіття неможливо пояснити якоюсь стійкою політикою або оголошенням про проведення такої політики в області грошової пропозиції, процентних ставок бюджетних дефіцитів і т.п. Безліч подібного роду гіпотез було перевірено прихильниками теорії РО, але зі змішаними результатами; з одного боку, ніякого вирішального спростування дотепер не отримано, з іншого боку, факти дають лише слабке підтвердження концепції РО.
Однак всі ці перевірки мають справа не тільки з наявністю або відсутністю раціональних очікувань: вони мають сенс тільки при допущеннях:
(1) зробленої гнучкості цін у тому розумінні, що всі ринки розчищаються в будь-який момент часу;
(2) безкоштовній обробці всієї доступної інформації;
(3) відсутності нерівності в надходженні інформації політичним діячам і часткам економічним агентам.
Якщо хоча б одне із цих допущень порушується - якщо попит та пропозиція на ринках приходять у відповідність із запізненням, якщо необхідність витрат на інформацію є обмеженням поводження, якщо ті, хто робить політику, мають інформаційні переваги, - у всіх цих випадках перевірки моделей, заснованих на РО, зовсім не обов'язково підтверджують висновок теорії РО про нейтральність економічної політики: очікування можуть формуватися на раціональній основі, і проте керування попитом може робити тривалий вплив на реальні змінні.
Привабливість теорії РО багато в чому розуміється її "редукціонізм", а саме спробою трактувати формування очікувань подібно тому, як ми розглядаємо всяке економічне поводження, а саме як прагнення індивіда до максимізації корисності в умовах певних обмежень. Усяке інше пояснення очікувань, доводять нам, припускає, або що все постійно помиляються, або що одні агенти незрозуміло чому пророкують події гірше інших; у кожному разі подібні систематичні помилки породжують прибуткові можливості для пропозиції інформації” здатної поліпшити приватне прогнозування; таким способом помилки прогнозування можуть бути зведені до випадкового. Щодо цього прихильники теорії РО зовсім праві, назвавши її новою класичною макроекономікою: думка, що тільки непередбачені зміни грошової пропозиції, викликувані знецінюванням грошей, відкриттям нових золотих рудників і зовнішньою торгівлею, можуть впливати на реальний сектор економіки й тільки протягом короткого періоду часу, була головним догматом класичної грошової теорії; вона базувалася на неявній передумові, відповідно до якої всі повністю передбачувані зміни в державній політиці негайно дисконтуються економічними агентами й ураховуються при прийнятті поточних рішень. Так прихильники теорії РО з повним правом використають традицію з метою підтвердження своєї концепції: небажання визнати теорію РО стає саме по собі ірраціональним.
У результаті критика теорії РО зосередилася більше на передумові про гнучкість цін і ринковому розчищенню ринків, чим на самих РО. І можливо, у цьому таїться серйозна помилка. Кейнс дійсно ввів очікування безпосередньо в економічну теорію, але Кейнс ніколи не розвивав теорії очікувань: думка про те, що очікування мінливі й не піддаються раціональному поясненню, не є теорія очікувань. Фридмен вніс ряд певних міркувань щодо формування очікувань, а теоретики РО просто вивели з його аргументації логічні висновки. Тим часом підхід з погляду РО свідомо виключає всякі дискусії про те, як насправді формуються очікування на різних ринках: адже може виявитися, що люди не формують "раціональних" очікувань по абсолютно раціональній причині, наприклад через надмірний достаток суперечливої інформації. Розвиток альтернативних специфічно ринкових схем формування очікувань напевно є наступним логічним кроком макроекономічного теоретизування.
1.2. РОБЕРТ ЛУКАС ЯК ФУНДАТОР ТЕОРІЇ РАЦІОНАЛЬНИХ СПОДІВАНЬ
Американський економіст й економетрик Роберт Лукас - молодший народився в 1937 р. у містечку Якима, штат Вашингтон. Одержав економічне утворення в Чиказькому університеті. Займався викладацькою й науково-дослідною роботою.
Р. Лукас брав активну участь у розробці теорії раціональних очікувань. Ця теорія припускає, що суб'єкти економічного процесу поводяться, як правило, раціонально, збираючи й осмислюючи інформацію, що дозволяє їм як агентам ринкових відносин формулювати певні очікування в досягненні сумарної корисності у своїх діях, тобто в межах своїх інтересів (наприклад, власники цінних паперів можуть очікувати певних змін на фондовій біржі) - на мікроекономічному рівні. Але прихильники теорії раціональних очікувань уважають також, що підприємці, робітники й навіть у цілому споживачі цілком усвідомлюють закономірності функціонування економіки в національному масштабі - на макроекономічному рівні - і намагаються використати наявну в них інформацію для прийняття найбільш вигідних для себе рішень із обліком державної економічної політики.
У збірнику наукових статей “Раціональні очікування й економетрична практика” Р. Лукас відзначив, що кейнсіанські міри орієнтовані на досягнення невірно обумовленого рівня безробіття, викликають прискорення інфляції, але не знижують рівень безробіття. Американцям, наприклад, добре відомо, що спроби уряду “творити добрі справи” звичайно закінчуються невдачею зі значними витратами для суспільства. Недарма на побутовому рівні суть відкриття Р. Лукаса-молодшого й інших прихильників теорії раціональних очікувань звучать досить виразно: “Ніякі уряди не мають сил перехитрити платників податків ”.
Найбільший внесок у розвиток макроекономіки, у першу чергу теорії раціональних очікувань, Р. Лукас вніс тим, що узагальнив, систематизував і класифікував всі той достаток і різноманіття обчислювальних аналітичних економічних, економетричних і статистичних методик, інструментарію й механізмів, нескінченним і безладним, як броунівський рух, і підвів до аналізу динамічно, що розвивається економіки.
Повідомляючи про присудження Р. Лукасу - молодшому Нобелівської премії - 1995, постійний секретар Шведської Королівської академії наук Карл-Улоф Якобсен сказав, що роботи лауреата вплинули на макроекономічні дослідження й привели “до швидкого росту й революційного розвитку в науці”. Гіпотеза раціональних очікувань, за його словами, “дозволяє постійно заглядати вперед і співвідносити ці очікування з інформацією, що змінюється, визначати найефективніші статистичні методи для оцінки економічних взаємин, у яких очікування є ключовим компонентом”.

ВИСНОВОК
Концепція раціональних очікувань є одним з наймолодших напрямків сучасної економічної теорії.
Широке застосування для побудови економічних моделей ця концепція одержала лише в 70-і рр. Внаслідок використання методологічних принципів класичної економіки теорія раціональних очікувань одержала також назву «нова класична економіка» (не плутати з неокласичною теорією).
Одна із центральних ідей неокласиків полягає в тому, що економічні агенти, використовуючи наявну інформацію, у стані самостійно прогнозувати економічні процеси й приймати оптимальні рішення. На основі доступної інформації економічні агенти ухвалюють рішення щодо поточному й перспективному споживанні, виходячи із прогнозів відносно майбутнього рівня цін на предмети споживання. При цьому споживачі прагнуть до максимізації корисності.
Іншим основним положенням теорії раціональних очікувань є ідея про те, що ринки товарів і факторів виробництва є висококонкурентними, і тому ставки заробітної плати й ціни на товари й фактори виробництва гнучко реагують на зміни в сфері виробництва й обміну. Масштаби пропозиції й рівноважних цін швидко пристосовуються до змін у технології виробництва, ринковим потрясінням і змінам в економічній політиці держави. Під впливом нової ринкової ситуації споживачі й підприємці приймають адекватні економічні рішення, і в результаті ціни на товари й ресурси змінюються.
Подібна реакція споживачів, підприємців і власників факторів виробництва зводить нанівець результати дискретної стабілізаційної політики. Наприклад, з метою стимулювання виробництва й збільшення зайнятості центральна кредитно-грошова установа проводить політикові дешевих грошей, чревату інфляцією. У відповідь основні економічні агенти вживають антиінфляційних заходів: робітники вимагають підвищення заробітної плати, підприємці підвищують ціни на товари й послуги, кредитори збільшують процентну ставку. У результаті збільшення сукупних витрат, стимулюється політикою дешевих грошей, поглинається ростом цін і заробітної плати, а реальний обсяг виробництва й зайнятості не розширюється. Таким чином, раціональне поводження споживачів, підприємців і власників факторів виробництва зводить до нуля ефективність дискретної стабілізаційної політики.
Однак економічні агенти можуть приймати й невірні рішення через неадекватну оцінку наявної інформації. Наприклад, виробники можуть сприймати загальний ріст цін за ріст попиту на конкретний товар і збільшити пропозицію товару. Оскільки ця помилка приймає повсюдний характер, через якийсь період часу сукупна пропозиція виявляється вище сукупного попиту. У міру того як це стає очевидним фактом, виробництво починає скорочуватися.
Невірна оцінка ситуації економічними агентами має місце, на думку неокласиків, у тому випадку, коли урядом приймаються несподівані рішення, що впливають на змінні, що беруть участь у визначенні обсягу сукупного попиту та пропозиції. Тому уряди повинні відмовитися від кон'юнктурної антициклічної політики. Така політика не в змозі забезпечити тривалу рівновагу в економіці. Це досягається шляхом прийняття оптимальних рішень господарюючими суб'єктами за умови стабільних законів, що регламентують господарське життя.
Не заперечуючи необхідності участі держави в економічних процесах, прихильники концепції раціональних очікувань уважають неефективної будь-яку економічну політикові, як кейнсіанську, так і монетаристську. Тому для забезпечення загальної рівноваги спочатку необхідно змінити спосіб політичного мислення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
2. А. Алисов. Інфляція й криза. Шляхи виходу. // Питання Економіки, 1995р., №3.
3. Антологія Економічної Класики. Т.1,2.
4. М. Блауг. Економічна думка в ретроспективі.
5. Економіка: Підручник / под. ред. А.С. Булатова. - М.: БЕК, 1996.
8. Економіка / под. ред. Камаева. - М.: Справа, 1997.
9. Політична економія. Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; За ред. д-ра економічних наук проф. К.Т. Кривенка- К.: КНЕУ, 2001.- 508с.
10. Введення в ринкову економіку / под. ред. А.Лівшиця М: Вища школа, 1994м
13. Манвелов В., Бернаскони Е. Чому Шоу не любив Нобеля\\Луну планеты№44-1995.
14. Основи економічної теорії / За редакцією Предборського В.А.-К.:-Кондор.-2002.-621 с.
15. Політична економія. Навчальний посібнік вищих навчальних закладів / За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова.- К.: Академвидав, 2004.- 672 с.
16. Д. Сакс. Макроекономіка. Глобальний підхід. - М.: Справа, 1996.
17. Силевесторов.С. Політика як бізнес\\Російський економічний журнал№2-1995.
18. Тимошенко Р. Раціональні очікування\\Финансист№134-1995.
19. С. Фишер, Р. Дорнбуш, Р.Шмалензи. Макроекономіка. - М.: Справа, 1993.
20. Основи економічної теорії: навчальний посібник.- К.: Юрінком Інтер, 2003.- 456 с.