МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ
БУКОВИНСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ
Кафедра загальноекономічних дисциплін
КУРСОВА РОБОТА
З КУРСУ
„РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ І
РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА”
на тему: „БУРЯКОЦУКРОВИЙ ПІДКОМПЛЕКС УКРАЇНИ: СТАН, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ”
Виконав:
Студент І курсу
Групи О-17
Обліково-кредитного
факультету
Дячук В.І.
Науковий керівник:
Круль Г.В.
Чернівці - 2005

ЗМІСТ
  "1-3" ВСТУП
РОЗДІЛ І. БУРЯКОЦУКРОВИЙ ПІДКОМПЛЕКС ЯК ГАЛУЗЬ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ
1.1. Значення та формування бурякоцукрового підкомплексу
1.2. Аналіз роботи і сучасний стан бурякоцукрового виробництва
РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЦУКРОБУРЯКОВОЇ ГАЛУЗІ
2.1. Негативні тенденції розвитку галузі та їх наслідки
2.2. Вплив злочинної діяльності на роботу бурякоцукрового підкомплексу
РОЗДІЛ ІІІ. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ І ЗАХОДИ ПОКРАЩЕННЯ РОБОТИ ГАЛУЗІ
3.1. Основні напрямки покращення бурякоцукрового виробництва
3.2. Роль новітніх технологій виробництва у роботі галузі
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ

ВСТУП

Одним з найбільш вагомих продуктових підкомплексів АПК України, кінцева продукція якого має стратегічне значення, є бурякоцукровий. Він належить до тих структурних формувань, пріоритетний розвиток яких найбільш сприяє зміцненню економічного потенціалу нашої держави, зростанню її експортних можливостей, бо цукор - це стратегічний продукт. Основою його отримання в Україні є одна-єдина сировина - цукрові буряки. При певних умовах вони можуть бути найефективнішою сільськогосподарською культурою.
Об’єктом дослідження в даній курсовій роботі виступає бурякоцукровий підкомплекс, а предметом роботи - дослідження стану розвитку бурякоцукрового виробництва.
Метою даної роботи є дослідження сучасного стану бурякоцукрового виробництва, факторів його розміщення по території України, а також основних проблем та перспектив розвитку цього сектору економіки України в майбутньому. Виходячи з мети, можна поставити такі завдання:
1.                Оцінити сучасний стан бурякоцукрового підкомплексу України.
2.                 Розглянути структуру підкомплексу , а також дослідити просторове розміщення підприємств галузі.
3.                Визначити основні проблеми підкомплексу та розкрити перспективи його розвитку.
Системний підхід до аналізу бурякоцукрового виробництва вимагає переходу від ізольованого розгляду окремих господарських ситуацій і процесів до загальної концепції. Конкретна оцінка ситуації, що склалася у бурякоцукровому підкомплексі, дає змогу виявити основні, реальні особливості його розвитку. З допомогою економічного аналізу варто вести пошук більш ефективних рішень стосовно спеціалізації та концентрації бурякоцукрового виробництва.
Певні особливості аналізу виникають при переході до ринкової економіки. Зокрема цукрові буряки впрошують різні категорії господарств: суспільного сектора, фермерські, особисті селянські. Змінюються умови реалізації продукції: за прямими угодами, через товарні біржі, на основі бартерних угод.
Дослідження бурякоцукрового виробництва розглядається як система, що складається з окремих відносно самостійних елементів. Ці елементи утворюють певну інфраструктуру, яка передбачає цілісність підходу до розгляду проблеми. Застосування принципу системності дозволило охопити низку чинників, показників та систему методів для оцінки розвитку бурякоцукрового виробництва.
Важливим у дослідженні є принцип історизму та прийом порівняння. Він застосовується у випадках зіставлення даних певного року з минулими роками, різних категорій господарств, досягнень розвинутих країн. Так, зіставлення одного року з іншим показує розмір відхилень. Доцільне порівняння з досягненнями розвинутих країн, щоб встановити існуючий розрив і намітити шляхи його подолання та розробити необхідні для цього заходи.
Для виявлення взаємозв'язків та взаємозалежностей, закономірностей, наприклад, в урожайності цукрових буряків, в розмірах посівних площ доцільним є застосування групування. Переваги цього методу в тому, що він дозволяє виявити взаємозв'язок та взаємозалежність явищ, закономірності їх змін за масовими статистичними даними.
В основі проведення дослідження ринку цукру прийняті наступні положення:
- регіональні природно-кліматичні та економічні умови формують особливості діяльності бурякосійних господарств та цукрових заводів;
- різноманітність категорій господарств, що займаються вирощуванням цукрових буряків;
- особливість приватизації цукрових заводів за участю бурякосійних господарств;
- необхідність державного регулювання ринку цукру.
Для висвітлення теми і розкриття завдань, роботу поділено на вступ , три розділи та висновок.
У першому розділі розкривається значення бурякоцукрового виробництва в господарському комплексі України та його сучасний стан: особливості розвитку бурякоцукрового підкомплексу в ринкових умовах господарювання, розміщення виробництва на території України.
У другому розділі розглядаються проблеми розвитку і сучасного становища бурякоцукрового підкомплексу.
Третій розділ роботи висвітлює перспективи розвитку галузі та шляхи подолання проблем роботи бурякоцукрового підкомплексу.
Інформаційна база курсової роботи складається з підручників, посібників, монографій, наукових періодичних видань.

РОЗДІЛ І. БУРЯКОЦУКРОВИЙ ПІДКОМПЛЕКС ЯК ГАЛУЗЬ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

1.1. Значення та формування бурякоцукрового підкомплексу

Сьогодні бурякоцукровий підкомплекс України - це складне міжгалузеве утворення. Він об'єднує багато підприємств різного типу -сільськогосподарських,  промислових,  транспортних,  чимало  різних допоміжних виробництв. Так, цукрові буряки в Україні вирощуються в 19 областях. Виробництво цієї продукції розміщено переважно в господарствах лісостепової  зони,  зокрема  Вінницькій,  Полтавській,  Черкаській, Хмельницькій, Київській та Сумській областях. Там отримують дві третини валового збору цукрових буряків. В останні роки вирощуванням цукрових буряків займалися майже 9 тис. різних сільськогосподарських формувань, посівні площі даної культури в яких постійно скорочуються.
В бурякоцукровому підкомплексі України нараховується 192 цукрових заводи з обслуговуючою їх інфраструктурою. Вона представлена мережею заготівельних пунктів (як призаводських, так і пристанційних), спеціалізованих господарств з вирощування насіння, заводів з доробки і підготовки насіння до сівби, машинобудівних і ремонтних заводів, кар'єрів з добування вапнякового каменю. Науково-технічне забезпечення підкомплексу здійснюють два науково-дослідних інститути, один проектний інститут, сім дослідно-селекційних станцій, сім дослідно-елітних господарств тощо. В бурякоцукровому виробництві прямо чи посередньо зайнято 2,5 млн. чоловік. Основним завданням досліджуваного підкомплексу України на сучасному етапі є формування такого ринкового механізму, який би був рушієм економічного прогресу, змушував суб'єктів господарської діяльності відновити, а в подальшому нарощувати обсяги сільськогосподарського виробництва, відмовитися від застарілих технологій і освоїти нові, добиватися зниження собівартості виробленої продукції та підвищення рентабельності господарств-виробників.
Бурякоцукрове виробництво, а тим більше цукрова промисловість - різко виражена сезонна галузь. Це створює певну специфіку виробничого процесу. Тривалість виробничого періоду - одне з корінних питань економіки цукрової промисловості, оскільки від нього залежать необхідні розміри виробничих потужностей заводу, розміщення підприємств, економічна ефективність виробництва. Але тривалість виробничого сезону економічно ефективна тільки до певних меж, бо із збільшенням тривалості сокодобування вихід цукру, який є важливим показником діяльності цукрової промисловості, знижується, і одночасно зменшується собівартість цукру. Тоді існує оптимальний строк переробки, при якому забезпечується максимальна ефективність виробництва, причому цей строк буде різним залежно від конкретних виробничих умов та вибраних критеріїв оптимізації.
Питання про оптимальну тривалість виробництва треба розв'язувати виходячи з конкретних умов певного регіону і в певний час, на основі його економічної ефективності. Головні чинники, що визначають рентабельну перспективу і рентабельність виробництва: збереження цукру в буряках і максимальний його вихід, зниження собівартості виробництва продукції. Отже, ефективну роботу бурякопереробних підприємств визначають чотири найголовніші чинники, це: ємність як внутрішнього, так і зовнішнього ринків, тобто купівельна спроможність споживачів; міцна сировинна база (тут має допомогти інтеграція - створення власної сировинної бази через матеріально-фінансову підтримку бурякосійних господарств); технічний стан переробної галузі від якого залежить і підвищення продуктивності праці, максимальне використання виробничих потужностей цукрового заводу.
Цукрова промисловість - це та галузь, яка з самого початку її виникнення розміщувалася виключно в сільській місцевості. Це єдина сфера великої промисловості, всі підприємства якої розташовувалися виключно в селах чи містечках. Це говорить про ту роль, яку відіграє цукрова промисловість в соціальному перетворенні села. Жителі вказаних поселень одними з перших почали користуватися перевагами електрифікації, теплофікації, газифікації і т.д.; тут виникла найбільш розвинута сітка доріг з твердим покриттям.
Важливою складовою державної аграрної політики є забезпечення високого рівня розвитку переробних підприємств як однієї з основних передумов досягнення високої ефективності агропромислового виробництва, що зумовлює необхідність всебічної оцінки і постійної підтримки високого рівня його розвитку та ефективності функціонування, котрі повинні здійснюватись на науково обгрунтованих засадах.
На спеціальні рахунки цукрових заводів підлягають зарахуванню кошти, отримані з таких джерел, як: кредити банку; виручка від реалізації цукру, жому, меляси; попередня оплата, пов'язана з реалізацією цукрових буряків, цукру, жому, меляси; попередня оплата, пов'язана з відвантаженням продукції. Кошти, що надійшли на спеціальний рахунок цукрового заводу, можуть бути використані виключно для таких цілей: розрахунків з товаровиробниками за сировину для виробництва цукру і закупівлю насіння цукрових буряків; сплати поточних податкових платежів; погашення кредитів банку, отриманих для розрахунків з товаровиробниками, і відсотків за користування кредитами; закупівлі енергоносіїв, запасних частин, допоміжних матеріалів, оплати залізничного тарифу. Є надія, що це дозволить поліпшити ситуацію в бурякоцукровому виробництві, вчасно розраховуватись з бурякосійними господарствами.
Формування бурякоцукрового продуктового підкомплексу передбачає докорінну зміну в організації діяльності галузі. Вона спрямовується на розвиток підприємницької ініціативи як форми організації управління виробництвом і збутом продукції, де повністю здійснюється розробка нових конкурентоспроможних ідей та їх оперативна реалізація в практиці на всьому технологічному конвеєрі бурякоцукрового виробництва - від селекції насіння цукрових буряків, технології вирощування цукрових буряків до виробництва цукру та інфраструктури його ринку. Через насінництво створюються умови для широкого впровадження у виробництво високопродуктивних сортів і гібридів однонасінних цукрових буряків з високим вмістом цукру. За допомогою застосування сівалок точного висіву досягається рівномірне розміщення рослин у рядках, що має істотне значення для забезпечення сприятливих умов живлення рослин, інтегрований спосіб захисту посівів цукрових буряків та суттєве зниження витрат, зв'язаних з формуванням оптимальної густоти посівів [12].

1.2. Аналіз роботи і сучасний стан бурякоцукрового виробництва

Цікавим і неоднозначним є аналіз роботи галузі за останні роки. Нині бурякоцукровий підкомплекс України (бурякосійні господарства, цукрові заводи і їх інфраструктура) має як проблеми в питаннях становлення і розвитку, так і певні позитивні моменти.
З 1991 р. Україна починає втрачати європейські позиції в справі бурякоцукрового виробництва. Сьогодні ця важлива галузь аграрної економіки опинилася в критичному стані. За прогнозами споживання цукру в найближчі роки може перевищити його виробництво. Таким чином продовольча програма України, зокрема цукрова - під загрозою. Головною причиною такого стану цієї інтегрованої галузі стало: загальна невизначеність українського цукроваріння при постійному недотриманні оптимальних строків виконання організаційно-технологічних заходів (незаплановані простої заводів через відсутність палива складали 231 добу, а через відсутність сировини - 2039 діб) та й договірних зобов'язань у цій сфері; нестабільність економічних відносин між кремими її складовими - диспаритет цін на сільськогосподарську та промислову продукцію досягнув катастрофічного співвідношення; відсутність обгрунтованої державної економічної політики в цукровій та суміжних підгалузях промисловості;
бартеризація економічних відносин між виробниками сировини і переробними підприємствами. Щорічно, а особливо в останні роки змінювалися (погіршувалися) умови угод між буряко- і цукровиробниками щодо розрахунків. Так, переробні підприємства підвищили квоту стягнення цукру з постачальників сировини в середньому до 35 % від його виробітку. Крім цього ряд переробних підприємств не можуть розрахуватися з бурякосійними господарствами. Селянам нізащо придбати нафтопродукти та запчастини до бурякозбиральної техніки і навантажувально-транспортних засобів. Таких прикладів чимало.
В Україні історично склалася дуже вагома в Європі база виробництва цукру. Цьому сприяли добрі грунтові та кліматичні умови, висока густота населення, зокрема сільського, особливості економічного розвитку в минулому. Виробництво цукру в Україні почало інтенсивно зростати завдяки наявності великих ринків збуту українського цукру і зокрема в центральних губерніях Росії. Отже, в Україні почала успішно функціонувати потужна цукрова промисловість. Вона була представлена великими підприємствами і за рівнем техніки та концентрації виробництва різко виділялася серед галузей харчової промисловості.
Підсумки роботи бурякоцукрової галузі Украї­ни за 2003 рік свідчать про те, що зроблено немало всіма учасниками комплексу для стабілізації та нарощування виробництва цукру, але проблем і невирішених питань ще досить багато. Три роки ви­робництво цукру з буряків в Україні майже на одно­му рівні - 1,4...1,5 млн. т. На даний час існує 140 цукрових заводів із 192 [Дод. 1]. З них в 2003 р. атестовані і занесені до державного реєстру 129, хоча працювали лише 121. За даними Держкомстату України у 2003 р. цукро­ві буряки виростили на площі 668,3 тис. га, що на 95 тис. га менше, ніж у  2002 р. (або на 12,4%). Цукро­вими заводами прийнято цукросировини 13,0 млн. т (2002 р. — 13,74 млн. т). Значно зменшили площі по­сівів господарства деяких областей [4, 2-5]. Це наочно відображено в таблиці 1.2.1.

Таблиця 1.2.1
Зменшення посівних площ по областях

Вінницької	на 23.2 тис. га
Хмельницької	на 16.5 тис. га
Тернопільської	на 14.0 тис. га
Київської	на 11.5 тис. га
Черкаської	на 9.3 тис. га

Урожайність цукрових буряків по Україні склала 199,6 ц/га (в 2002 р. -  189,0 ц/га). Найвищий урожай фабричних цукрових буряків от­римали господарства Чернігівської обл. - 247,9 ц/га, Київської обл. — 247,6 ц/га, Житомирської обл. -241,6 ц/га, Вінницької обл. - 216,7 ц/га, Тернопіль­ської обл. - 215,7 ц/га, Хмельницької обл. - 212,8 ц/га. Найнижчий урожай був у господарствах Рівнен­ської обл. - 149,9 ц/га, Одеської обл. - 156,1 ц/га, Миколаївської обл. - 159,5 ц/га. Кіровоград­ської обл. - 174,3 ц/га.
На 121 цукровому заводі, які працювали, за опера­тивними даними станом на 1 січня 2004 р. вироблено 1,45 млн. т цукру-піску з урожаю цукрових буряків 2003 р. (у 2002 р. на 127 цукрових заводах було вироб­лено 1,42 млн. т) [Дод. 6]. Виробництво цукру-піску з буряків збільшили цук­рові заводи 12 областей, в тому числі найбільше в Тер­нопільській обл. - на 17,8 тис. т, Волинській обл. - на 16,1 тис. т, Київській обл. - на 14,0 тис. т та Жито­мирській обл. - на 11,2 тис. т. Кращі області по виробництву цукру з 1 га представлені в таблиці 1.2.2.

- розкрадання державно­го та колективного майна.
У підсобному господарстві ім. Шевченка торгово-промис­лової фірми "Джі СіЕМ Індастрікс Інк." Бобровицького району Чернігівської області встановлено недостачу 88,5 т цукру вартістю 106,2 тис. грн., який також не обліковувався в бухгалтерському обліку.
- неефективне, нецільове використання бюджетних та позабюджетних коштів.
ВАТ "Первухінський цукро­вий завод" Харківської області без відповідного дозволу ДПІ ре­алізовано 672 т меляси на за­гальну суму 241,9 тис. грн., що перебувала у податковій заставі. Зазначені кошти не були пере­раховані до державного бюдже­ту, а використані на поточні потреби товариства.
- шахрайство з фінансови­ми ресурсами, фіктивне підприємництво.
Правоохоронці Буковини припинили діяльність шахрая -"гастролера", котрий тривалий час перебував у всеукраїнсько­му розшуку. Роз'їжджаючи країною, 33-річний уродженець Донецька видавав себе за представника чи керівника різноманітних торго­вельних фірм та підприємств. І, пред'являючи, звичайно ж, фальшиві документи, пропону­вав приватним підприємцям придбати за доступною ціною цукор. Та, отримавши солідні грошові кошти, „гастролер” „ки­дав” компаньйонів. За останні три роки він у різних обласних центрах аналогічним чином „кинув” принаймні 30 надто довірливих комерсантів.
- відсутність належного контролю за реорганізацією підприємств, інвентаризацією майна.
Так, при приватизації Хмель­ницького цукрового заводу (пра­вонаступник ВАТ "Хмельниць­кий цукровий завод") комісією безпідставно занижено вартість приватизованого майна на за­гальну суму 77,9 тис. грн.
Наявна інформація та уза­гальнені матеріали криміналь­них справ свідчать, що часто взаємини між юридичними осо­бами набувають кримінального характеру. До цього причетні посадові особи (керівники підприємств та установ, голови правління ВАТ, головні бухгал­тери, керівники підрозділів
підприємств) і матеріально-відповідальні працівники.
Питома вага їх складає:
- керівники підприємств, установ, голови правління ВАТ - 19%;
- фінансово-бухгалтерські працівники - 15,9%;
- керівники підрозділів підприємств - 12,9%;
- матеріально-відповідальні працівники - 11,8%.
На вищевказані категорії припадає основна частина (до 80%) матеріальних збитків у ре­зультаті скоєння злочинів. Гру­пова злочинність складає 36,6% від загальної кількості.
Такому стану справ спри­яють певні чинники:
- високий рівень бартер­них операцій. У галузі обсяг бартерних операцій перевищує 60%. Більшість порушень у цій сфері економіки скоюється внаслідок здійснення фінансо­во-господарських операцій шля­хом товарообмінів бурякоцук­рової продукції на пально-мас­тильні матеріали, сільгосптехн­іку тощо. Бартеризація негативно впливає на реалізацію загально­державних інтересів, оскільки бартерні операції:
по-перше, здійснюються поза банківською системою, а отже, поза державним контро­лем, унаслідок бюджети всіх рівнів постійно зазнають знач­них збитків;
по-друге, супроводжуються безконтрольним маніпулюван­ням цінами, внаслідок чого ре­альна вартість товарів, які об­мінюються, занижується, на­слідками чого є диспропорції платіжного балансу країни;
по-третє, сприяють прихо­ванню достовірної інформації про фінансове становище підприємств;
по-четверте, сприяють роз­витку „тіньового” сектору економіки.
Фактично бартерні операції є одним із видів розкрадання бюджетних коштів шляхом ухи­лення від сплати податків.
- Неналежна організація бухгалтерського обліку, обліку та контролю за зберіганням та використанням товарно-матер­іальних цінностей.
З метою ухилення від опо­даткування значна кількість ке­рівників сільгосппідприємств та фермерських господарств по­вністю або частково не відби­ває у бухгалтерському обліку операції з переробки та прода­жу цукрових буряків, не подає звітності до податкових органів. Переважна більшість підприємств цукрової галузі роз­раховується зі своїми працівни­ками продукцією власного ви­робництва, тому часто податки взагалі не нараховуються.
- Порушення технологіч­ного процесу при зберіганні та обробці коренеплодів.
У багатьох районах буряки надходять підв'яленими. Ступінь підв'яленості коренеп­лодів часто-густо складає до 15,8%. На 5...7 добу спостері­гається їх масове псування в кагатах, подальше зниження сокового коефіцієнту. На більшості цукрових заводів втра­ти цукросировини складають 4%, а на окремих заводах - значно вище.
- Правова неврегульованість механізму відшкоду­вання податку на додану вартість із бюджету.
Існуючий механізм відшко­дування ПДВ базується тільки на сумах, заявлених платника­ми в податкових деклараціях. Головна проблема - підприємства-посередники. Адже значна частина з них - фіктивні фірми, що не сплачують до бюд­жету жодної гривні. Вони ви­конують функцію збільшення кінцевої вартості товару з од­ночасним збільшенням суми податку на додану вартість, що потім буде пред'явлена для відшкодування з бюджету.
- Недосконалість чинних кримінально-правових норм щодо боротьби з порушенням бюджетного законодавства.
Особи, винні в незаконно­му та нецільовому використанні бюджетних коштів у особливо великих розмірах або в обсягах, що перевищують межі видатків усупереч встановленому зако­ном порядку, часто уникають покарання, оскільки ці суспіль­но небезпечні дії скоюються за рішенням колегіальних органів.
При реформуванні держав­них підприємств спостерігаєть­ся тенденція до збільшення об­сягів реалізації основних засобів та товарно-матеріальних цінно­стей, що перебували у дер­жавній власності господарств, за заниженими цінами. Значного поширення серед керівників підприємств, які го­тувалися до реформування, на­було незаконне списання основ­них засобів.
- Відсутність єдиного уз­годженого підходу правоохо­ронних органів до проблеми організації взаємодії оператив­них підрозділів та органів слідства.
Не забезпечується повна ре­алізація оперативної інформації, грамотне документування зло­чинної діяльності посадових осіб, зберігання доказів, уна­слідок чого винні уникають по­карання.

РОЗДІЛ ІІІ. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ І ЗАХОДИ ПОКРАЩЕННЯ РОБОТИ ГАЛУЗІ

3.1. Основні напрямки покращення бурякоцукрового виробництва

Першим етапом виходу з кризи в бурякоцукровому виробництві є вирішення проблеми подолання збитковості виробництва і виведення його, як мінімум, на рівень простого відтворення. Другий етап, який повинен розпочатися одночасно з першим, - виведення підкомплексу на світовий рівень господарювання: технічне і організаційне переозброєння виробництва, запровадження нових технологій тощо. Так при підвищенні врожайності цукрових буряків до 300 ц/га собівартість їх виробництва не перевищуватиме 4,91 грн./ц, рівень рентабельності в 30 % може бути обумовлений ціною лише в 6,38 грн./ц, а при підвищенні врожайності на 50 ц/га, собівартість знизиться на 53 коп./ц, а 30-процентний рівень рентабельності може бути досягнутий і при нижчій ціні.
Розширене виробництво в бурякоцукровому підкомплексі можливе лише за рівня рентабельності в межах 20-25 відсотків. Щоб забезпечити такий рівень потрібно отримувати врожай цукросировини не нижче 300 ц/га. Але підвищення врожайності тісно пов'язане з додатковими витратами. Отже, виходячи з вищесказаного можна запропонувати такі підходи:
- досягти запланованої врожайності при існуючих технологіях та наявних технічних засобах можна шляхом оптимізації мінімуму додаткових витрат;
- забезпечити вказану продуктивність бурякових плантацій при зниженні собівартості виробництва цукросировини можна також і при зростанні додаткових витрат на придбання нової техніки. Але тут повинен бути вибраний такий мінімум, який гарантував би швидку його окупність;
- при цьому варіанті - максимальна врожайність - мали би бути задіяні всі основні чинники виробництва світового рівня і зведені до мінімуму можливі втрати біокліматичного потенціалу культури.
Запропоновані підходи до вирішення проблеми оптимізації технології виробництва цукрових буряків відображають реальну картину в країні, де спостерігається значне розшарування бурякосійних господарств за рівнем рентабельності, відповідно, і за рівнем забезпеченості матеріально-технічними ресурсами. Крім цього, конкурентоспроможність продукції бурякоцукрового підкомплексу аж ніяк не відповідає сучасним вимогам, оскільки  вона  досягається не за рахунок оновлення виробництва та технологій, а за рахунок використання застарілої матеріально-технічної бази, недосконалого матеріального стимулювання як на виробництві сировини, так і на її переробці. Як наслідок, працівники села не зацікавлені в результатах своєї праці, бо відбувається фактично штучне стимулювання розмірів платні та ще її невиплата. Внаслідок цього втрачається стимулююча функція заробітної плати, зведено до мінімуму її вплив на ефективний розвиток бурякоцукрового виробництва, прискорення науково-технічного прогресу. Економічні процеси, що грунтуються на основі низької вартості робочої сили, не стимулюють продуктивне нагромадження та якісне її відтворення. Політика зростання заробітної плати має грунтуватися на випереджаючих темпах підвищення продуктивності праці. Підтвердження тому - практика в передових бурякосійних господарствах України та розвинутих країнах світу, де підвищення рівня життя народу досягається на основі зростання продуктивності праці як стабільної норми економічного життя.
Одним з напрямків прискореної стабілізації бурякоцукрового виробництва та виходу його на траєкторію зростання є організаційна модель, за якою цукровий завод формує власну сировинну базу, залучаючи різні сільськогосподарські структури на взаємовигідних умовах: гроші - товар. Це можуть бути агропромислові концерни, закриті або відкриті акціонерні товариства, спільні підприємства на основі довгострокової оренди землі, виробничі об'єднання на принципах кооперації як по горизонталі, так і по вертикалі. Домінуюча роль має відводитись вертикальній кооперації як формі виробничих зв'язків сільського господарства з суміжними галузями, за якої зумовлюється необхідність забезпечення економічної єдності та безперервності виробництва на всіх його етапах включно до реалізації кінцевого продукту.
Чимале значення має завершення створення акціонерних товариств в складі цукрових заводів, бурякосійних господарств, районних об'єднань "Агрохім", комерційних банків, іноземних інвесторів. Конкретизуючи створення акціонерних товариств, потрібно зазначити, що їх організація - це необхідність створення на базі цукрових заводів формувань з вирощування та переробки цукрових буряків. Це дасть можливість зміцнити матеріально-технічну базу бурякосійних господарств і підвищити зацікавленість
сільських працівників у кінцевих результатах цукровиробництва. Такий захід доцільно реалізувати в кожній бурякосійній області. Це сприятиме концентрації буряківництва, а воно - концентрації капіталу, тим більше, що в пайовий фонд кооперативу вноситься земля, яка зайнята під вирощуванням цукрових буряків.
Необхідно створити умови для залучення іноземних інвестицій в цю галузь, а також організувати спільні підприємства, які ефективніше залучатимуть прямі іноземні інвестиції та сучасні технології, максимально зменшать втрати сировини при її заготівлях, зберіганні та переробці. Основне завдання, яке повинно бути розв'язане в найближчій перспективі - забезпечення збалансованості сировинної і переробної бази за допомогою пільгових кредитів, стимулювання розвитку вітчизняної науки, ширше запровадження лізингу в діяльності бурякоцукрових підприємств.
Практична реалізація заходів щодо реструктуризації бурякоцукрової галузі та регулювання ринку цукру сприятиме ослабленню кризових явищ в бурякоцукровому виробництві України, дасть змогу успішно розвивати організаційні засади узгодження інтересів постачальників сировини та цукрових заводів, а також створити нові ринкові механізми і елементи ринкової інфраструктури галузі. Але, коли ринок ще остаточно не сформований, то вимоги перехідного періоду повинні визначатися і регулюватися державою.
Ефективність перебудови бурякоцукрового підкомплексу дістане своє
вирішення коли:
- у буряковому виробництві буде проводитися економія земельної площі за рахунок підвищення врожайності цукрових буряків, їх цукристості, а також коли буде здійснюватися відповідна економія експлуатаційних витрат на їх вирощування;
- у бурякоцукровому виробництві буде запроваджена виробничо-господарська кооперація між виробниками та переробниками цукросировини. Беручи до уваги участь у виробничому процесі з вирощування потрібної йому сировини, завод зацікавлений, так само як і товаровиробники, у підвищенні врожайності цукрових буряків, покращанні їх якості - в цілому всі технологічні операції в буряківництві повинні проводитися під наглядом досвідчених спеціалістів цукрових заводів;
- у цукровому виробництві скорочуватимуться загальні обсяги капіталовкладень, витрати на поточний і капітальний ремонт, на експлуатацію і управління виробництвом, витрати сировини та економія палива, підвищиться продуктивність праці [10].
Для реалізації вищевказаного в Україні є всі передумови. Це, зокрема, науково-дослідні та проектні інститути, машинобудівні заводи, кваліфіковані кадри. Крім того, бурякоцукровий підкомплекс - це самофінансована система і при створенні необхідних умов для реалізації названої програми може самостійно мобілізувати інвестиційні ресурси для підвищення ефективності та модернізації виробництва, стабілізацію постачання населенню цукру, створення потужного експортного потенціалу, а також збільшення фінансових надходжень до бюджету.
Отже, організаційні і економічні заходи неодмінно повинні бути доповнені технологічними, бо без запровадження нових технологій виробництва і переробки цукрових буряків неможливо значно підвищити врожайність цукросировини, зменшити витрати на її виробництво, тобто забезпечити конкурентноздатність продукції бурякоцукрового виробництва на світовому ринку.

3.2. Роль новітніх технологій виробництва у роботі галузі

На фоні сталих тенденцій погіршення внутрішнього економічного середовища бурякоцукрового виробництва України зростає актуальність питання пошуку шляхів підвищення економічної ефективності внутрішніх і зовнішніх бурякоцукрових ринків України. Одним з напрямків виходу з кризової ситуації в бурякоцукровому виробництві є зміна організаційних форм господарювання, докорінна перебудова бурякоцукрового підкомплексу в плані тісної співпраці з цукровими заводами, товаровиробниками і бізнесовими структурами. Зокрема, при цукрових заводах доцільно створювати, наприклад, машинно-технологічні станції. Кожна машинно-технологічна станція може орендувати чимало ріллі з метою вирощування цукросировини - найбільшого дефіциту для нормального функціонування цукрового заводу.
Незважаючи на те, що інтенсифікація бурякоцукрового виробництва вже давно стала необхідністю, дуже часто вона викликає й небажані наслідки - втрачається родючість грунту, зменшується вміст в ньому гумусу, посилюються ерозійні процеси, забруднюється не тільки кінцева продукція, а й навколишнє середовище. Уже сьогодні в навколишньому середовищі спостерігається надлишкове нагромадження агрохімікатів. Це - пряма загроза здоров'ю і життю не тільки нинішнього, а й наступних поколінь.
Дуже обнадійливим в запропонованій технології виступає суттєве зниження трудомісткості при виробництві цукросировини - з 23,5 людино-дня до 5,2, яке характеризується загальною величиною зменшення в 4,5 рази. Найбільше живої малопродуктивної праці можна було би вилучити в збиранні цукрових буряків, звичайно застосувавши найсучасніші бурякозбиральні комплекси Тернопільського комбайнового заводу, які до того ж є найдешевшими і найбільш пристосованими до місцевих умов буряковиробництва. Використання їх дозволить не тільки вивільнити значну кількість живої робочої сили, а й поєднати кілька технологічних операцій, які в традиційній схемі збирання займали значне місце.
Найбільш стабільними в існуючій технології буряковиробництва є підвищені витрати нафтопродуктів, хоча їх зниження передбачається в 1,7 рази. Якщо в існуючій технології їх витрачається в розрахунку на один гектар посіву цукрових буряків 1,6 центнера, то в запропонованій вони не будуть перевищувати одного центнера, а це в розрахунку на всю бурякову площу - вагома економія.
Це, так би мовити, загальна схема технології існуючого та пропонованого буряковиробництва. При більш уважному аналізі пропонованої технології можна знайти суттєвіші резерви її поліпшення (з точки зору екології) та зниження ресурсомісткості при вирощуванні цукросировини. Тим самим буде вирішуватися проблема запровадження ґрунтозахисної системи землеробства, відтворення ґрунтової родючості, виробництво екологічно безпечної продукції харчування. Так, в запропонованій технологічній схемі можна повністю відмовитися від дворазового хімічного обробітку посівів, різкого скорочення застосування мінеральних добрив, замінивши їх органікою, проведенням цілої низки агрозаходів, традиційних для землеробства України, та й відновлення класичної системи господарювання при якій основна ставка робиться на інтенсивний розвиток головної багатоаспектної галузі - рослинництва та її складових, особливо тих, які виступають основою природного відтворення родючості грунту.
Найефективнішим і найдешевшим способом комплексного відродження родючості землі є сидерати. Вони допомагають розв'язати цілу низку проблем: забезпечити оптимальне живлення сільськогосподарських культур, усунути їх несумісність, запобігти хворобам, боротися з ерозією грунтів, поліпшувати їх фізичні та хімічні властивості. Так, сидерати в польових умовах еквівалентні 60 т/га органічних добрив. До них в умовах і України найкраще надаються: олійна редька, гірчиця, ярий ріпак, люпин. 600 ц/га зеленої маси при розкладанні утворює велику кількість органіки. При цьому виділяється багато вуглекислого газу, що сприяє інтенсивному росту цукрових буряків. Разом з тим під сидератами грунт не так інтенсивно руйнується, не ущільнюється атмосферними опадами, сидерати пригнічують розвиток бур'янів. У поєднанні з поверхневим обробітком грунту та добривами сидерація сприяє підвищенню врожайності щонайменше на 25-30 відсотків. Приорювати сидерати найкраще пізно восени, коли зниження температури грунту сприятиме збереженню зеленої маси до весни, тоді розпочнеться інтенсивний процес її розкладу.
Сидерати замінюють щонайменше 30-40 % повної потреби гною, але дешевші за гній приблизно вдвічі. Висока ефективність та економічна доцільність використання сидератів для підвищення родючості грунтів сумнівів не викликає, це надійний резерв високої врожайності не тільки цукрових буряків, а й всіх інших культур, які мають їх своїм попередником. Що ж до надзвичайно гострої проблеми - боротьби з бур'янами, то їх можна успішно знищувати класичними агротехнічними заходами, якими послуговувалися українські господарі в минулому. У їхній основі -правильний обробіток грунту і старанний догляд за посівами, де працівники бурякових плантацій з сапкою успішно завершують попередню боротьбу з цими шкідливими для культури рослинами. При існуючій колгоспно-радянській системі господарювання боротьбу з бур'янами перекладали на гербіциди. Але вони дорогі і не кожному під силу, до того ж не завжди складалися сприятливі погодні умови для їх ефективного використання. В такому випадку не слід нехтувати попереджувальними заходами, які набагато дешевші і екологічно безпечніші [Дод. 7].
Філософія рекомендованої технології така. Проторена стежка в землеробстві - інтенсивне використання продуктів хімії для підвищення врожайності цукрових буряків та боротьби з бур'янами і шкідниками вимагає дуже багато грошей, надзвичайної обережності при роботі з хімікатами. Крім того, буряководи від цих заходів не дістають належного морального задоволення. Отже, потрібно зайнятися пошуками більш досконалих методів ведення буряківництва, бо добре відношення до землі повинно побудити і кращі відчуття в душі господаря. Тут потрібно дотримуватися принципу: все, що буде взято у землі, потрібно їй повернути.
Якщо не змінити суті підходу до роботи в буряківництві, то воно з кризи не зможе вийти. Застосовуючи гербіциди для боротьби з бур'янами, мінеральні добрива та інші продукти хімії, буряководи на кожному гектарі втрачають 30 гривень. Їх рятує лише оригінальна державна дотація - списування боргів. Застосовуючи класичну українську систему землеробства, буряководи зможуть виграти 60 гривень з кожного гектара бурякових плантацій. То чи ліпше, коли з бур'янами боротися класичними агротехнічними заходами - два рази боронувати і два рази культивувати, чи може з насінням внести гербіциди - і все. Тут треба добре подумати, якої якості буде врожай, де гербіциди знищують не тільки бур'яни. Та й скільки коштують ті гербіциди, як вони впливають на собівартість кінцевої продукції. І, нарешті, що вигідніше, дешевше, гуманніше: платити дивовижні суми за імпорти, отруту, чи дати заробіток вітчизняним буряководам, хоч і з сапкою. Бо, як показали спостереження, на „ручних” площах собівартість виробництва буряків відчутно нижча, порівняно з тими, де працюють суттєво зношені, недосконалі механізми. Правда, така „економія” коштів та ще й на початку нового тисячоліття за допомогою добровільно-примусових волонтерів на похвалу аж ніяк не заслуговує. Але ж це вихід із становища на сучасному етапі, коли на бурякових плантаціях панує примітивна пострадянська технологія.
Отже, техніко-технологічний регрес при існуючих умовах в бурякоцукровому виробництві таки „корисний”. Підмінивши застарілу, зношену, недосконалу техніку, селянин хоче хоч трохи підзаробити. Тим більше, що його праця набагато дешевша, ніж використання продуктів хімії чи застосування бурякозбиральної техніки, яка потребує великої кількості нафтопродуктів, запасних частин, ремонтних матеріалів, хоч сама є низькопродуктивною та ненадійною. Таким чином, для агросфери на сьогодні найрентабельнішими залишаються людські руки.
Порівняльні результати української звичайної та новітньої технологій, яка відпрацьована з врахуванням досвіду країн Європи, характеризується разючим результатом. В першому випадку - -5 ц/га, з другому - +25 ц/га [Дод. 8].
Конкурентоспроможність українських технологій з врахуванням і світового досвіду в значній мірі залежить від рівня створення та використання сортово-елітного насіння, що забезпечує підвищений рівень врожайності цукрових буряків потрібної якості, збільшення виходу цукру з кожної одиниці бурякової площі [Дод. 9; 10; 11].
Відпрацьовані ґрунтозахисні технології біологічного землеробства потребують, як показали дослідження, вдвічі менше пального, у 3 рази менше пестицидів, вдвічі менше металу на один метр захоплення ґрунтообробної техніки. Та й продукція одержується екологічно чиста, яка високо цінується у більшості країн світу, хоч і коштує дорожче. В Україні та обставина поки-що ігнорується. Для економічного обгрунтування технології з різним рівнем інтенсивності вирощування цукрових буряків пропонуються диференційовані нормативи цих витрат в основу яких покладені середні фактичні витрати в західноукраїнському регіоні та додаткові, які обумовлюють як вид технології, так і рівень урожайності [9, 6-7].

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
Отже, на основі дослідження, проведеного в даній курсовій роботі, можна зробити деякі висновки і узагальнення. Проте однозначно охарактеризувати стан бурякоцукрового підкомплексу неможливо. Безперечно, ця галузь є перспективною, як і більшість інших, яким у попередні роки не приділялося достатньо уваги.
Проведені дослідження і зроблені розрахунки показують, що Україна має великі перспективи щодо розвитку бурякоцукрового виробництва – добре розвинуті традиційні технології у сферах вирощування цукрових буряків і виробництва цукру, достатню кількість наявних виробничих потужностей та трудових ресурсів, вигідне, з точки зору міжнародного поділу праці, територіальне розташування виробництва тощо. Вони зумовлюються також сприятливими природно-кліматичними умовами для вирощування цукрових буряків і їх переробки на цукор. Це єдина країна колишнього Союзу, яка може виробляти цукор не лише для задоволення потреб свого населення, а й для поставок його на експорт. Прогнозні розрахунки показують, що Україна може щорічно продукувати 6-7 млн. тонн цукру.
Отже, перехід вітчизняного товаровиробника від виробничо орієнтованого ведення господарства до ринкоорієнтованого може суттєво покрити дефіцит товарів, в основі якого лежало екстраполяційне планування, тобто „від досягнутого рівня”. Дбаючи про майбутній добробут свого виробництва, підприємець повинен вміти передбачити можливі потреби і вимоги своїх споживачів.
Крім того Україна має значні внутрішні резерви підвищення ефективності бурякоцукрового виробництва, як, наприклад, - поглиблення процесів агропромислової інтеграції і використання переваг інтегрованого виробництва (створення акціонерних товариств, регіональних формувань типу корпорації, холдінгових компаній, агропромислово-фінансових груп тощо).
Так само бурякоцукрова галузь має і значну кількість проблем, які потрібно вирішувати негайно, вживаючи якомога ефективніших заходів. Ці проблеми є як внутрішнього, так і зовнішнього характеру.
Так вступ України у вільну міжнародну торгівлю ускладнюється тим, що ринок цукру у світі вже давно сформувався і на нього зорієнтовані загальнодержавні програми багатьох цукровиробних країн з квотування, ліцензування, дотування власного виробництва. В цих державах (переважно країни Європейського Союзу ) добре працює схема державного регулювання ринку цукру. Враховуючи собівартість та якість українського цукру, а також рівень захищеності ринку цукру Європейським Союзом перспектива експорту цукру з України в найближчий час нездійсненна. Значно дешевший імпортний цукор вільно проникає на внутрішній ринок і створює перешкоди для реалізації вітчизняної продукції та ускладнює регулювання ринку.
А вирішення проблеми розвитку бурякоцукрового виробництва та вдосконалення його ринку вимагає здійснення комплексу заходів з перебудови сировинної бази, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, проведення маркетингових досліджень внутрішнього та зовнішнього ринків цього продукту. Суттєва роль в цьому плані належить розробці довгострокової програми реструктуризації бурякоцукрового підкомплексу з тим, щоб, змінивши його форму власності, визначити перспективні цукрові заводи, оптимізувати їх сировинні зони, а неперспективні, технічно спрацьовані підприємства перепрофілювати чи вивести з експлуатації.
Досвід показує, що реструктуризацію підприємств галузі треба проводити з урахуванням розвитку буряківництва, реальних обсягів виробництва цукросировини і кінцевої продукції, встановлення відповідних нормативів, надання підприємствам довгострокових кредитів для вдосконалення технології виробництва і підвищення якості продукції. Це є одним із основних чинників утримання позиції нашої держави на традиційних ринках збуту кінцевої продукції.
Проаналізувавши з достатньою точністю сучасний стан бурякоцукрового виробництва, визначивши з низки існуючих проблем найголовніші та взявши до уваги запропоновані шляхи вдосконалення роботи галузі, керівництво нашої держави має шанс якщо не вивести Україну у першість країн по збуту цукру на світовому ринку, то принаймні забезпечити власні внутрішні потреби в цьому стратегічному продукті своїми силами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.                „Чи варто пробиватися на світовий ринок через стіну?”. Виступ Президента України Леоніда Кучми на Всеукраїнській нараді з питань стратегії розвитку аграрного сектора 7 лютого 2003 р.// „Сільський час” від 12 лютого 2003 р.
2.                Аналіз роботи цукрових заводів галузі при переробці цукрових буряків урожаю 2000 року станом на 21 грудня. Національна асоціація цукровиків України. // „Укрцукор”. К., 2001 р., с. 18.
3.                Архипов Г. К. Сахарная промышленность и крестьянское свеклосеяние.// Харьков, 1993 г., с. 24-25.
4.                Борисюк П. Г. Підсумки роботи бурякоцукрової галузі України у 2003 р. та завдання на 2004 р.// „Цукор України”, №6, 2003 р., с.2-5.
5.                Борисюк П. Г. Стан і зав­дання бурякоцукрової галузі України.// „Цукор України”, № 4-5, 2003 р., с. 2-4.
6.                Дані Держкомстату України.
7.                Мелентьєв Б. О., Сорока О. О. Сучасний стан цукрової промисловості України та основні напрямки в роботі цукрових заводів в умовах переходу до ринкової економіки. Рекомендації семінару головних інженерів і головних технологів. // Ворзель, 1996 р., с. 1-3.
8.                Михеев В.,Холилулин Л. Выход из кризиса в системном подходе.// „Сахарная свекла”, № 2, 1997 г., с. 3.
9.                Мількевич В.М., Куянов В.В. та ін. Технологічна якість цукрових буряків та підвищення ефективності виробництва цукру.// „Фітосоціо-центр”, К., 2000 р., с. 6-7.
10.           Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК. Частина 4. Ціноутворення, інфраструктура аграрного ринку та виробничий потенціал в АПК. (За ред. П.Т. Саблука).// ІАЕ УААН, К., 2001 р., с. 4.
11.           Основні показники виробничо-фінансової діяльності агропромислового комплексу України за 1998 р.// МінАПК, К., 1999 р., с. 64.
12.           Рекомендації семінару головних спеціалістів цукрових заводів.// „Укрцукор”, К., 1999 р., 150 с.;
13.           Рыбак С. Какие семена - такая и свекла .// „Агроперспектива”, № 62 (50)-2004 г., с.35-36
14.           Сахар: два рынка, две цены, один кризис.// „Финансовая Украина” от 5 ноября 1996 г., с. 40.
15.           Сеперович Н. Продовольче забезпечення і продовольча безпека.// ПАП, К., 1999 р., с. 10.
16.           Сизенко Е. Й. Условия для устойчивого роста отрасли. // „Сахарная свекла”, №8, 2001 г., с.7.
17.           Статистичний бюлетень за січень-вересень 2003 року. // Держкомстат України, К., 2003 р., с. 68.
18.           Фурса А. В. Ціноутворення на цукросировину в умовах формування ринкових відносин.// „Економіка АПК”, № 7, 2000 р., с. 88.
19.           Фурса А. Трансформація цін на цукрові буряки та цукор - основа стабіль­ного розвитку цукробурякового підкомплексу.// „Економіка України”, №8, 2002 р., с. 70.
20.           Чернявская Л. Й., Хелемский М.З. К вопросу о потерях сахара при хранении свеклы. // „Сахарная промышленность”, № 1, 1996 г., с. 1-8.
21.           Шпичак О., Стасіневич С. Гіркі ціни солодкої галузі.// „Урядовий кур'єр” від 9 вересня 2003 р.