Курсова робота

з дисципліни: "Сімейне право України"
на тему: "Умови і порядок укладення шлюбу"

Зміст

Вступ
Розділ І. Шлюб: поняття, ознаки
1.1. Поняття шлюбу та його специфічні ознаки
1.2. Необхідні умови вступу в шлюб
1.3. Перешкоди для укладення шлюбу
Розділ ІІ. Порядок укладення шлюбу
2.1. Звернення до державного органу РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб
2.2. Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхніми
правами та обов’язками
2.3. Заручини
2.4. Реєстрація шлюбу
2.5. Особливості реєстрації шлюбу із засудженою особою
Розділ IІІ. Недійсність шлюбу та її правові наслідки
3.1. Недійсний шлюб – укладений з порушенням необхідних умов
3.2. Шлюб, що визнається недійсним за рішенням суду. Неукладений шлюб
3.3. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду
3.4. Правові наслідки недійсності шлюбу
3.5. Санація шлюбу
Висновок
Додаток
Список використаної літератури та джерел законодавства

Вступ
З кожним роком все більше і більше уваги державою приділяється людині, зокрема можливості реалізації її основних прав. Це забезпечується за допомогою різноманітних галузей права. Але провідне місце серед інших галузей права займає сімейне право, адже сім'я необхідна кожній людині. Саме сім'я здійснює істотний вплив на розвиток суспільства, його моральне здоров'я і є одним з факторів підвищення соціальної активності людей. Саме в сім'ї формуються основні риси характеру особи, її відношення до праці, моральних, ідейних і культурних цінностей. Тому демократичне суспільство зацікавлене в міцній, духовній і морально здоровій сім'ї. Міцна сім'я означає міцне суспільство.
Загальна декларація прав людини називає сім'ю природним і основним осередком суспільства. Природним тому, що сім'я відповідає сутності людини як біологічної субстанції, котра може бути людиною лише у спілкуванні з собі подібними. Основним – бо вона посідає головне місце у житті людини порівняно з іншими формами людської спільності. Сім'я впливає на відносини у суспільстві, хоч і сама зазнає його впливу.
Одне з призначень сім'ї полягає в тому ж, у чому й призначення окремої особистості: виявити в кожному з її членів і в самому собі все найкраще, розвинути й віддати все на загальне благо. Відтворення життя в усіх його іпостасях і його зміна на краще – загальна й кінцева мета спільного життя жінки й чоловіка.
Проте чи задумуємося, що більше всього хвилює кожного з нас? Це проблеми, що нас оточують. Щоб зрозуміти щось більш глобальне потрібно подивитися, відкіля усе починається. Наша держава – це проекція наших родин. Дійсно, у сім'ї можна знайти складені елементи великої держави. У сім'ї є економіка – це зарплата дружини і чоловіка, внутрішня і зовнішня політика – це відносини усередині родини та з сусідами, а також культурна сторона життя. Однак, саме головне в сім'ї – це любов між дружиною і чоловіком. З цього починається створення сім'ї. Хоча з цього ж починається і її руйнування. Таким чином, у суспільстві головні проблеми – не економіка, не політика, а проблема взаємин між жінкою і чоловіком, проблема взаємин у сім'ї. Ці питання регулюються новим Сімейним кодексом, чинним з 1 січня. До речі, варто відмітити, що в результаті проведення СМІ моніторингу сучасного законодавства було відмічено, що документ містить масу цікавих статей, цілком природних для європейського або американського шлюбного законодавства і менталітету. Деякі навіть називають його найкращим в Європі. У новому Сімейному кодексі безліч інновацій, але основним його достоїнством є те, що він закріплює рівноправність між жінкою і чоловіком, ставить акценти на захисті прав незалежно від статі і реально захищає права дітей у родині.
В даній курсовій роботі мова піде про шлюб, а саме – про умови та порядок укладення шлюбу, а також про випадки, коли шлюб є недійсним, про правові наслідки визнання шлюбу таким і про можливості санації шлюбу. Актуальність теми, що розглядатиметься, не викликає сумніву, адже шлюб являється основою майбутньої сім'ї. Створення її починається саме з укладення шлюбу між жінкою і чоловіком. Особливо важливим дане питання є для осіб, в намірах яких на найближчий час є укладення шлюбу та створення власної сім'ї.
Шлюб – основна передумова сім'ї. Він ґрунтується на почутті любові, справжній дружбі і повазі – моральних принципах побудови родини в нашому суспільстві. В переважній більшості випадків саме це є основним аргументом жінки та чоловіка укласти шлюб. І, звичайно те, що нормальна, повноцінна сім'я виникає і розвивається лише на основі шлюбу.

Розділ І. Шлюб: поняття, ознаки
Отже, життя кожної людини починається в сім'ї. Законодавство регулює порядок створення сім'ї, одруження. Основою сім'ї, як вже було сказано, є шлюб. Без сім'ї неможливо собі навіть уявити життя людини, оскільки сім'я є природним і основним осередком суспільства. І вона має цілковите право на захист із боку суспільства і держави. Право на шлюб закріплене ще у Декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. У статті 16 говориться, що жінки і чоловіки, що досягли повноліття, мають право без всяких обмежень по ознаці раси, національності або релігії одружуватися і засновувати родину. І вони користуються однаковими правами стосовно вступу в шлюб. До того ж, шлюб може бути укладений тільки при вільній і повній згоді обох сторін, що вступають у шлюб.
В першому розділі курсової роботи я намагатимусь виділити ті ознаки, якими шлюб відрізняється від звичайного договору (виключення може становити лише шлюбний договір, про який зокрема йтиметься у другому розділі). Проте найважливішим питанням, яке я намагатимусь висвітлити, є, безперечно, умови укладення шлюбу, а також можливі перешкоди до укладення шлюбу.
1.1 Поняття шлюбу та його специфічні ознаки
Відповідно до статті 21 нового Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Правові норми, що регулюють порядок та умови його укладання, є початковою стадією правового регулювання особистих немайнових та майнових відносин між подружжям. Згадаймо, що стаття 51 Конституції України – Основного Закону нашої держави – встановлює, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Вона безперечно зацікавлена у зміцненні та стабільності шлюбу і тому здійснює контроль за його укладанням і припиненням та захищає шлюби, укладені в органах РАЦСу. Жоден інший орган не має права оформляти шлюб.
Однак визначення поняття шлюбу, наведене у вищевказаній статті, навряд чи можна назвати вичерпним. Справа в тому, що Кодекс розкриває це поняття лише в тих межах, в яких відносини шлюбу піддаються регламентації сімейно-правовими нормами. Але ж в ньому не зазначено, що шлюб ґрунтується перш за все на вільній згоді жінки і чоловіка укласти шлюб (між іншим, це є дуже важливою ознакою шлюбу, зафіксованою у частині 1 статті 51 Конституції) і що він є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя (це положення закріплене вже у статті 36 Сімейного кодексу). "Юридичний довідник"1, враховуючи ці особливості, дає таке визначення: шлюб – це юридично оформлений добровільний союз жінки та чоловіка, спрямований на створення сім'ї і породжуючий взаємні права і обов'язки. Проте і це визначення не повне, адже в ньому не підкреслено, що дійсним є лише той шлюб, який укладений з додержанням передбачених законом умов (про них мова піде далі).
Тому, з урахуванням вищесказаного, доцільніше дати таке визначення: шлюб – це вільний, спрямований на створення сім'ї союз рівноправних жінки та чоловіка, укладений з дотриманням умов та форми, встановлених законом, який породжує взаємні права та обов’язки подружжя.
Цікаво, що деякі автори підходять до визначення шлюбу як договору2. Проте, проаналізувавши ознаки правочину загалом і договору зокрема, важливо зазначити, що шлюб не містить всіх необхідних ознак договору і, до того ж, має свої специфічні ознаки, які зазвичай непритаманні договору. Такими ознаками є:
- добровільність, тобто наявність добровільної згоди обох з подружжя (регламентується статтею 24 кодексу);
- досягнення шлюбного віку жінкою та чоловіком, що вступають в шлюб (стаття 22);
- реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним для цього Сімейним кодексом, а саме – органом реєстрації актів цивільного стану;
- спрямованість на утворення особистого сімейного союзу жінки та чоловіка.
Не варто забувати і про те, що в наш час все популярнішим стає шлюбний договір (особливо серед заможного населення). Ним особи, що вступають в шлюб, регулюють відповідні майнові відносини на час шлюбу. В даному разі саме шлюбному договору (а не шлюбу) притаманні майже усі ознаки цивільно-правового договору.
Повернемося до статті 21 Сімейного кодексу. Вона закріплює реєстраційну форму укладання шлюбу. Причому реєстрація шлюбу має конституційне (тобто правостворююче) значення. Без реєстрації шлюбу як такого просто не існує. У реєстрації зацікавлені як держава і суспільство, так і самі громадяни. Будучи актом державного визнання, реєстрація шлюбу забезпечує неодмінне дотримання умов його укладення. Тільки у випадку реєстрації шлюбу з безлічі інших суспільних відносин виділяються подружні відносини, їм надається офіційне значення. Реєстрація дає можливість вести статистичний облік числа шлюбів, що укладаються, їхньої тривалості, вікового складу осіб, що вступають у шлюб. Статистичні дані про укладені шлюби кладуться в основу планування народжуваності, що важливо в здійсненні державою демографічної політики. При плануванні виробництва в цілому і, зокрема, виробництва товарів народного споживання, розміщення виробничих підприємств, будівництва дитячих ясел і садів, шкіл облік числа зареєстрованих шлюбів має велике значення. Реєстрація шлюбу проводиться також з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів жінки і чоловіка, а також дітей, породжених від шлюбу.
Реєстрація шлюбу закріплює у свідомості жінки і чоловіка та їх оточення уявлення про міцність виниклого шлюбного союзу, оскільки такий союз береться під охорону державою. До того ж, реєстрація сприяє підвищенню почуття відповідальності перед сім'єю. А звичайне проживання однією сім'єю жінки і чоловіка не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя. Хоча, як бачимо, навіть тут є суперечності окремих статей Сімейного кодексу. Адже, якщо звернути увагу на статтю 74, то коли жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між особою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Тобто ця стаття поширює на осіб, що перебувають у фактичному шлюбі, положення Сімейного кодексу, пов’язані з набуттям за час спільного проживання права на придбання майна, що регулюють аналогічні відносини між особами, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Проте в зазначеній статті не вказана навіть тривалість спільного проживання фактичних дружини та чоловіка, що, звісна річ, ускладнює застосування цієї статті на практиці.
Віруючі люди іноді вважають за необхідне обвінчатися. Однак треба мати на увазі, що такий обряд, так само як і інші релігійні обряди (наприклад, хрещення), правового значення не має. Вінчання в церкві не може замінити реєстрацію шлюбу. Це закріплено, зокрема, в частині 3 статті 21 СК: релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов’язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану. Це фактично повторює положення вже втратившого чинність Кодексу про шлюб та сім'ю.
В Україні правове регулювання шлюбних та сімейних відносин державою було передбачено ще декретами РНК УРСР від 20 лютого 1919 р. "Про цивільний шлюб та про ведення книг актів громадянського стану" та "Про організацію відділів записів актів громадянського стану"1. У першому декреті підкреслювалось, що надалі в УРСР визнаватимуться лише цивільні шлюби, тобто ті, які зареєстровані в органах РАЦСу. Церковні ж шлюби оголошувалися особистою справою осіб, котрі вступають у шлюб, і такими, що не мають юридичного значення. Проте водночас було зазначено, що церковні шлюби, укладені до вищевказаної дати, мають силу зареєстрованих. Положення щодо дійсності цих шлюбів було закріплено також у сімейних кодексах України 1919 та 1926 років. Однак після цього постало питання про дійсність церковних шлюбів та інших релігійних обрядів, вчинених у тих місцевостях України, де свого часу не була встановлена радянська влада, і на тимчасово окупованій фашистськими загарбниками території у роки Великої Вітчизняної війни. З метою усунення зазначеної невизначеності у частині 3 статті 6 Кодексу про шлюб та сім'ю було закріплено положення, відповідно до якого церковні шлюби та інші релігійні обряди визнавались такими, що не мають правового значення. І у частині третій розглядаємої статті закріплено аналогічне правило.
Треба зазначити, що у популярній літературі досить часто трапляються випадки неправильного тлумачення і розуміння терміну "цивільний шлюб". Вважається, що це шлюб, не зареєстрований в органах РАЦСу, тобто коли жінка та чоловік просто проживають разом і ведуть спільне домашнє господарство. Проте, згідно законодавства України, починаючи з вищезгаданого декрету РНК УРСР цивільним шлюбом визнається якраз такий шлюб, який укладений в органах РАЦСу. І його необхідно відрізняти від церковного шлюбу, укладання якого, як вже зазначалося, є суто особистою справою осіб, які вступають у шлюб.

1.2 Необхідні умови вступу в шлюб
Умови вступу в шлюб – це ті умови, дотримання яких необхідне для правозгідності шлюбу. Таким, як свідчить стаття 37 Сімейного кодексу, є шлюб, укладений з дотриманням вимог закону. Відповідно до нового кодексу, основними умовами вступу в шлюб є:
1.           Взаємна вільна згода жінки та чоловіка на укладення шлюбу. Дана умова цілком відповідає статті 51 Конституції України, яка також акцентує увагу на тому, що шлюб ґрунтується на їх вільній згоді. Для досягнення такої згоди безперечно необхідно, щоб у зазначених осіб був намір створити сім'ю, а також набути прав та обов’язків подружжя.
Взаємна згода осіб, що вступають у шлюб, визначена самою сутністю шлюбу, що є добровільним і вільним союзом жінки та чоловіка. У цій умові втілене положення про те, що тільки шлюб, заснований на справжній любові жінки і чоловіка, здатний забезпечити справжнє сімейне щастя. Якщо особи уклали шлюб примусово (під тиском насильства, погроз або інших способів впливу на психіку), то такий шлюб просто не може вважатися дійсним, хто б не примушував – вступаючий до шлюбу, батьки, родичі, знайомі.
З питання про правову характеристику взаємної згоди осіб, які вступають у шлюб, у юридичній літературі немає єдиної думки. Більшість авторів (А. Бєлякова, О. Іоффе, Г. Матвєєв, В. Маслов, А. Пушкін, В. Рясенцев, І. Дзера та інші) не вважають зазначену згоду цивільно-правовим договором. На їх погляд, для виникнення шлюбу необхідний юридичний склад, елементами якого є взаємна згода осіб, які беруть шлюб, та акт його реєстрації в органах РАЦСу.
Протилежної думки дотримуються М. Антокольська та М. Кротов. Своє визначення зазначеної згоди цивільно-правовим договором вони аргументують тим, що шлюбні відносини виникають з одного юридичного факту – угоди осіб, які вступають у шлюб. А акт державної реєстрації шлюбу є частиною цієї угоди подібно до того, як і в тому випадку, коли цивільно-правовий договір підлягає реєстрації, і форма договору просто є його частиною.
Проте з таким поглядом не можна погодитися. Так, взаємна згода осіб, які беруть шлюб, є угодою. Але її аж ніяк не можна визначити як цивільно-правовий договір: угода спрямована на створення сім'ї, а не на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Права та обов’язки жінки та чоловіка, які уклали шлюб, визначаються не їх угодою, а законом (виключення може становити хіба що шлюбний договір, коли подружжя врегульовує відповідні майнові відносини на час шлюбу). Крім того, як слушно зазначають деякі автори, угода осіб, які одружуються, передує укладанню шлюбу і є одним з елементів (але не єдиним) необхідного для цього юридичного складу. Подружні відносини породжує не угода осіб, які беруть шлюб, а його державна реєстрація, яка і має правостворююче значення.

Частина 2 згаданої статті встановлює, що жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу. У пункті 4.1. Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5, у редакції наказу Мін'юсту від 18 листопада 2003 року № 140/5 (у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу, а також відповідно до статті 19 Закону України "Про органи реєстрації актів громадянського стану") зазначено, що особи, які раніше перебували в шлюбі, можуть зареєструвати повторний шлюб тільки при пред'явленні документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу (свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення або висновок відділу реєстрації актів цивільного стану про визнання шлюбу недійсним).

Принцип одношлюбності, віддзеркалює моральні погляди суспільства на шлюб і означає юридичну можливість жінки і чоловіка перебувати тільки в одному шлюбі. Не являються перешкодою до реєстрації шлюбу фактичні (не зареєстровані) подружні відносини, скільки б часу вони не продовжувалися. Але порушення одношлюбності матиме місце у випадку, якщо попередній шлюб припинений лише фактично, але не розірваний у встановленому законом порядку.

2.                Наявність між особами, що бажають одружитися, родинних зв’язків прямої лінії споріднення (стаття 26 Сімейного кодексу). У шлюбі між собою не можуть перебувати рідні (повнорідні, що мають спільних батьків, а також неповнорідні, що мають спільну матір або спільного батька) брат і сестра, а також двоюрідний брат та сестра, рідні тітка / дядько та племінник / племінниця. Тут варто зазначити, що, порівняно зі старим Кодексом про шлюб та сім'ю, новий Сімейний кодекс значно розширив коло осіб, які через родинні та прирівняні до них відносини не можуть перебувати у шлюбі між собою.

Заборона шлюбу між близькими родичами базується на тому, що такі шлюби досить таки часто призводять до більш високого, ніж звичайно, відсотку спадкоємних захворювань, пороків розвитку нащадків – затримці розумового розвитку, дефектами мови тощо. Заборона шлюбів між близькими родичами продиктована також і етичними міркуваннями – цілком природною відразою цивілізованого людства до кровозмішення. Причому варто відмітити, що укладенню шлюбу перешкоджає не тільки шлюбне, але й позашлюбне споріднення тих же самих ступенів. І не тільки у випадках, коли воно встановлено в передбаченому законом порядку (глава 12 Сімейного кодексу), але навіть і при відсутності юридичного оформлення родинних відносин.

Бічне споріднення більш віддалених ступенів (двоюрідні, троюрідні брати і сестри, дядьки і племінниці, тітки і племінники) не є істотною перешкодою до укладення шлюбу (правда, такий шлюб за рішенням суду все ж може бути визнаний недійсним), хоча практично шлюби між тітками і племінниками, дядьками і племінницями майже не зустрічаються. Не забороняються також шлюби між зведеними братами і сестрами (дітьми кожного з подружжя від попередніх шлюбів), а також між свояками (у свояцтві перебуває один з подружжя з родичами іншого з подружжя, а також родичі подружжя між собою).

3.           Наявність між особами, що бажають укласти шлюб, відносин усиновлення. Заборона шлюбів між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, між усиновленими дітьми, між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною пояснюється тим, що між усиновленою особою (а в майбутньому й між її нащадками) та усиновлювачем і його родичами за походженням виникають такі ж самі правовідносини, як і між родичами за походженням, а також моральними міркуваннями. За змістом закону і норм моральності ця заборона повинна поширюватися також і на шлюби між вітчимом і пасербицею, мачухою і пасинком, оскільки між ними також виникають відносини, подібні до відносин між батьками і дітьми.

Проте за рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним. Шлюб між усиновлювачем і усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення. Стосовно укладення шлюбу між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, також між дітьми, які були усиновлені ним – то право на укладення такого шлюбу може бути надане виключно на підставі рішення суду.

4.           Недієздатність особи, з якою бажають укласти шлюб. У разі укладення шлюбу з особою, яка визнана у встановленому законом порядку недієздатною, шлюб визнається недійсним. Це обумовлено тим, що недієздатна особа не може повністю усвідомити значення своїх дій та, відповідно, не може надати усвідомленої згоди на шлюб. Мета такої заборони – захист інтересів самої ж недієздатної особи, оскільки вступ до шлюбу може навіть погіршити її стан. Разом з тим, таким чином відбувається запобігання появі нащадків: душевна хвороба і слабоумство досить часто є спадкоємними захворюваннями.

Недієздатність особи є зазвичай перешкодою укладення шлюбу, якщо вона встановлена до реєстрації шлюбу, хоча не виключена можливість і вже після подачі заяви до органу РАЦСу. Буває і так: людина не визнана судом недієздатною, проте цілком очевидно, що вона не розуміє значення вчинених дій і не контролює їх (наприклад, при загостренні важкої форми шизофренії). У такому випадку шлюб не повинен реєструватися працівником РАЦСу, адже не дотримується умова добровільності укладання шлюбу. З причин відсутності усвідомленої волі особи шлюб не може реєструватися й у тих випадках, коли особа тимчасово знаходиться в стані, що не дає їй можливості усвідомлювати характер вчинюваних дій (сильне алкогольне сп'яніння, вплив наркотику й ін.).

Дані перешкоди є цілком достатніми умовами для визнання шлюбу недійсним. За заявою зацікавленої особи орган державної реєстрації актів цивільного стану анулює актовий запис про шлюб, зареєстрований з особами, зазначеними у частинах першій – третій статті 39 Сімейного кодексу: тими, що одночасно перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі, які є родичами, а також недієздатними.

Отже, в першому розділі курсової роботи було розглянуто умови, за яких жінка та чоловік можуть вступити до шлюбу. Проте не менш важливим і цікавим є завдання розглянути порядок укладання шлюбу. Його можна звести до чотирьох етапів, які я і намагатимусь розкрити в даному розділі курсової роботи. Спочатку подається заява з документами, перелік яких законодавчо закріплений. Потім майбутньому подружжю роз’ясняються їх права та обов’язки. З часу подання заяви особи вважаються зарученими. Цікаво відмітити, що цей вже історично складений етап укладання шлюбу вперше отримав в правову підтримку, хоча, як і раніше, він не породжує обов’язку укласти шлюб (адже бувають випадки, коли рішення укласти шлюб відбувається під впливом емоцій, і на протязі місяця особи змінюють своє рішення, хоча в такому разі обов’язок відшкодувати іншій стороні затрати вже закріплений законодавчо). І, нарешті, після спливу одного місяця з дня подання заяви обов’язково за присутності обох наречених відбувається реєстрація шлюбу. З нею закон пов'язує виникнення особистих немайнових та майнових відносин між подружжям. В даному розділі курсової роботи будуть детально розглянуті всі чотири етапи.

Також в контексті даного розділу будуть розглянуті особливості укладання шлюбу з засудженою особою, оскільки дане питання також регулюється законодавством. І хоч нечасто, але бувають випадки, коли один з подружжя відбуває покарання у виправно-трудовій установі. Якось у газеті "Факты" (лютий 1999 р.) навіть була опублікована стаття про те, як слідча та засуджений покохали один одного і вирішили узаконити свої відносини. Кілька місяців тому чоловік вийшов на волю, і зараз у них щаслива сім'я, і навіть вже є дитина.

 

Першим етапом на шляху до укладення шлюбу є звернення до РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб. Згідно статті 28 Сімейного кодексу, а також пункту 4.1 Правил реєстрації актів громадянського стану, заява про реєстрацію шлюбу подається ними до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором (якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбудеться, то заява буде чинною протягом трьох місяців). Якщо жінка і / або чоловік не в змозі через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу РАЦСу, то таку заяву, справжність підписів на якій має бути нотаріально засвідченою, можуть подати їх представники згідно з нотаріально посвідченим дорученням. Також до органів реєстрації актів цивільного стану подається нотаріально посвідчена довіреність, що засвідчує право представників на подання такої заяви. Причиною подання заяви через представників може бути неможливість жінки і / або чоловіка подати заяву особисто через поважні причини. Сімейний кодекс не дає переліку таких причин, але можна припустити, що ними можуть бути хвороба або відрядження. Питання про вагомість причин вирішує начальник відділу РАЦСу. Відмова прийняти заяву про реєстрацію шлюбу від представника осіб, які бажають одружитися, з посиланням на неповажність причин, через які зазначені особи не можуть подати її особисто, як це випливає зі статей 55 і 124 Конституції, може бути оскаржена до суду з додержанням вимог глави 31-А Цивільно-процесуального кодексу.

При поданні заяви особи, які бажають зареєструвати шлюб, зобов’язані подати паспорти чи інші документи, які посвідчують особу, а також документи про припинення попередніх шлюбів (якщо такі були). Відповідно до Правил реєстрації актів цивільного стану такими документами є свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення про визнання шлюбу недійсним. Для громадян України, шлюб яких припинено за кордоном, а також іноземців та осіб без громадянства таким документом може бути рішення суду про розірвання шлюбу, якщо за законодавством цієї іноземної держави воно є остаточним, свідоцтво про розірвання шлюбу або смерть другого з подружжя чи інші документи про підтвердження припинення попереднього шлюбу, які передбачені законодавством іноземної держави, видані компетентним органом та відповідним чином легалізовані, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. При цьому у заяві про реєстрацію шлюбу робиться відмітка із зазначенням документа, що підтверджує припинення попереднього шлюбу. Якщо до зазначених документів додано їх переклад, достовірність якого засвідчено згідно із законодавством іноземної країни, у якій їх видано, то він також повинен бути легалізований у встановленому порядку.

В Правилах також зазначено, що особи, які бажають зареєструвати шлюб, зобов’язані пред’явити на посвідчення їх особи паспорт / паспортний документ. Якщо обидві особи, які бажають укласти шлюб / один з них не досягли 16 років і відповідно до статті 23 Сімейного кодексу їм надано право на шлюб, то реєстрація може бути проведена на підставі свідоцтва про народження, у якому робиться запис про проведену реєстрацію.

Заяви від громадян України, які постійно проживають за кордоном, приймаються за паспортом громадянина України для виїзду за кордон, виданим уповноваженим органом, тимчасово проживаючих – при пред’явленні паспорта громадянина України. А іноземці та особи без громадянства для реєстрації шлюбу в Україні повинні пред’явити національний паспорт або паспортний документ з відміткою про реєстрацію уповноваженого органу щодо законності їх перебування в Україні, якщо інше не передбачене чинним законодавством України.

 

Як казав колись Карл Маркс, "нікого не змушують брати шлюб, але кожного змушують коритися законам шлюбу, якщо він взяв шлюб". Тому майбутнє подружжя має бути обізнане щодо своїх прав та обов’язків.

На органи РАЦСу покладено обов’язок щодо ознайомлення осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов’язками як майбутнього подружжя і батьків та попередження про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу. Це положення, затверджене статтею 29 Сімейного кодексу та пунктом 4.6 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні, спрямоване на забезпечення стабільності шлюбу, уникнення інцидентів між подружжям. Однак навряд чи орган РАЦСу в змозі ознайомити зазначених осіб з усіма їх правами та обов’язками як майбутніх подружжя і батьків. У такому випадку, як слушно зазначають деякі автори, йому довелось би переказати майбутньому подружжю більшу частину статей Сімейного кодексу (якщо навіть не весь кодекс повністю), що практично неможливо. Тому мається на увазі, що орган реєстрації актів цивільного стану повинен ознайомлювати осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, перш за все з:

1.                умовами вступу в шлюб і перешкодами цьому, встановленими законом. В контексті даного питання необхідно згадати про необхідність додержання правил статті 30 Сімейного кодексу, в якій зазначено, що особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров'я приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним. Однак не зазначаються наслідки, що можуть настати у разі порушення цього правила. До того ж, закон не передбачає можливості категоричної відмови у реєстрації шлюбу за медичними показаннями. Проте приховування тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

2.           правом цих осіб за власним бажанням укласти шлюбний договір (причому це право можна реалізувати як до реєстрації шлюбу, так і після неї). Воно закріплене у статті 92 Сімейного кодексу. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

Стаття 93 СК передбачає зміст шлюбного договору. Ним регулюються майнові відносини між подружжям (у тому числі визначаються їхні майнові права та обов’язки як батьків). Зокрема, може регулюватися порядок користування одним з подружжя житловим приміщенням, яке належить іншому з подружжя, а також проживання у житловому приміщенні, яке є їхньою спільною власністю, їхніх родичів. Умовами шлюбного договору може бути передбачена можливість надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби в матеріальній допомозі, а також можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації. Якщо ж у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса в порядку, установленому розділом 32 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Проте Сімейний кодекс встановлює деякі обмеження щодо змісту шлюбного договору. Так, ним не можуть:

- регулюватися особисті відносини подружжя (а також особисті відносини між ними та дітьми),

- зменшуватися обсяг прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом,

- встановлюватися такі умови, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище,

- передаватися у власність одному з подружжя нерухоме та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації

До речі, варто зауважити, що у випадку зниження шлюбного віку відповідно до чинного законодавства укладення шлюбного контракту неповнолітніми здійснюється за виключно згодою їхніх батьків або законних представників.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і повинен бути нотаріально посвідченим. В ньому може бути встановлено як загальний строк дії договору, так і строки тривалості окремих прав та обов’язків. Стаття 100 Сімейного кодексу передбачає можливість зміни подружжям шлюбного договору (угода про це нотаріально посвідчується). На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки або сина, що мають істотне значення.

3.           правами та обов’язками майбутнього подружжя щодо взаємного утримання. Цей обов’язок закріплений у статті 75. І це, між іншим, одна з визначальних рис сім'ї – дружина та чоловік зобов’язані матеріально підтримувати одне одного. Обов’язок матеріальної підтримки виникає вже саме з моменту реєстрації шлюбу і має моральний характер з моменту появи необхідних для цього підстав. Проте права на утримання не матиме той з подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв’язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом. А той із подружжя, хто стане непрацездатним у зв’язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, матиме право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України;

4.           правом укладати договір про надання утримання. За статтею 78 подружжя має право укласти такий договір одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Договір може бути оформлений як самостійно, так і бути частиною шлюбного договору, укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. У разі ж невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором про надання утримання аліменти будуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Вищезгаданий обов’язок РАЦСу знаходимо і в пункті 4.6 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні. Згідно нього, орган реєстрації актів цивільного стану, який прийняв заяву про реєстрацію шлюбу, зобов’язаний ознайомити осіб, які вступають у шлюб, з умовами і порядком реєстрації шлюбу, переконатися, що ці особи взаємно обізнані зі станом здоров'я і сімейним станом один одного, а також роз'яснити їм права і обов’язки як майбутнього подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до вступу у шлюб.

Додержання правила статті 29 Сімейного кодексу необхідне для забезпечення стабільності шлюбу і сім'ї, виконання подружжям їх прав та обов’язків, у тому числі батьківських, а також для уникнення у майбутньому інцидентів у сім'ї.

Якщо майбутнє подружжя згодне з усіма умовами і немає перешкод для укладення шлюбу, то державний орган РАЦСу приймає заяву.

 

Інститут заручин є нововведенням діючого Сімейного кодексу. Зарученими особи вважаються з моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу. Це закріплено у статті 31 кодексу. Сімейний кодекс, як зазначає З. Ромовська, закріплює давню народну традицію, надаючи заручинам певного правового значення. Неоднозначність, а часом і суперечливість у бажаннях і поведінці дають змогу говорити про неможливість зрозуміти, пояснити й тим більше врегулювати вибір подружніх пар. Проте час заручин для того й дається, щоб привести до спільного знаменника бажане, дійсне і належне.

Частина 2 згаданої статті підкреслює формальне значення заручин, тобто як такого стану, який не породжує у осіб обов’язку вступу в шлюб. Адже, як іноді так буває, наречений або наречена змінюють своє рішення, або ж виявляються обставини, що є істотними перешкодами до вступу в шлюб. І немає гріха, якщо в результаті взаємного вивчення молоді відмовляться від свого наміру поєднати долі. Краще одразу визнати свою помилку, ніж із сорому через неправильне розуміння свого обов’язку наполягати на шлюбі, який із самого початку приречений на невдачу. До того ж, бувають такі випадки, коли так роблять наречені, які дізналися, що в сім'ї нареченого побутує традиційне пияцтво чи їй властиві інші моральні вади. Адже ніхто не поспішає виставляти напоказ свої болячки. Щоб розглядіти їх, потрібні час і певна міра довір'я двох сімей одна одній.

Сімейним кодексом встановлено певні правові наслідки відмови заручених від шлюбу. Так, особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов’язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля.

Підставами для звільнення від відшкодування понесених затрат є:

-                     протиправна, аморальна поведінка нареченого або нареченої;

-                     приховання ним / нею обставин, що мають для особи, яка відмовилася від шлюбу, істотне значення. Кодекс зазначає такі причини, як тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо.

Причому зазначені обставини є підставами звільнення від відшкодування понесених затрат лише у тому разі, коли ці обставини спричинили відмову від шлюбу однієї із сторін, тобто має бути причинний зв’язок між зазначеними обставинами та відмовою від шлюбу.

Важливим є також питання повернення речей, подарованих майбутньому подружжю на весілля, у разі відмови заручених осіб від укладення шлюбу. У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом. І у разі розірвання договору особа зобов’язана повернути річ, яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася – відшкодувати її вартість.

 

 

Реєстрація є заключним етапом порядку укладення шлюбу. Про значення реєстрації вже йшла мова на початку курсової роботи. Нагадаю, що в реєстрації шлюбу зацікавлена як держава, так і самі особи, що бажають поєднати свої долі. Будучи актом державного визнання, реєстрація шлюбу забезпечує неодмінне дотримання умов його укладення. Тільки у випадку реєстрації шлюбу з безлічі інших суспільних відносин виділяються подружні відносини, їм надається офіційне значення. Реєстрація шлюбу проводиться також з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів жінки і чоловіка, а також дітей, народжених в шлюбі.

Отже, реєструється шлюб зазвичай після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу (реєстрація одруження провадиться РАЦСом в книзі спеціального зразка, яка є єдиним доказом засвідчених у ній фактів (зразки книг затверджуються Кабміном). Проте за наявності поважних причин керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу цього строку. Перелік таких причин відсутній, але можна припустити, що це може бути: переїзд на постійне проживання до іншої місцевості, довгострокове відрядження, призив на строкову військову службу, від'їзд майбутнього чоловіка, який проходить військову службу і приїхав на короткий час для реєстрації шлюбу, перебування на стаціонарному лікуванні у зв’язку з тяжкою хворобою чи проведеною операцією. Частина 2 статті 32 Сімейного кодексу встановлює, що у разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви. Ці та інші поважні причини повинні бути підтверджені відповідними документами – відпускними посвідченнями, довідками про вагітність, про народження дитини тощо.

Можливе і відкладення реєстрації шлюбу. Причому як за спільною заявою заручених осіб, так і за рішенням керівника державного органу РАЦСу. Збільшення місячного терміну може бути обумовлено важкою хворобою одного з майбутнього подружжя, що позбавило його можливості з'явитися в орган РАЦСу у призначений термін, терміновим від'їздом. Термін може бути збільшений також, коли з'ясовується, що вступаючі до шлюбу познайомилися недавно, погано знають один одного, до створення родини відносяться несерйозно. Насторожують працівників РАЦСу і випадки, коли незадовго до подачі заяви про реєстрацію шлюбу один або обидва вступаючих до шлюбу зареєстрували розірвання попереднього шлюбу.

В частині 3 статті 32 Сімейного кодексу зазначено: якщо є відомості про наявність перешкод до реєстрації шлюбу, керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану може відкласти реєстрацію шлюбу, але не більш як на три місяці (це положення закріплено і в статті 28). А в пункті 4.8 Правил реєстрації актів цивільного стану закріплено: якщо до органу РАЦСу надійде письмова інформація про наявність передбачених законодавством перешкод до реєстрації шлюбу, то реєстрація його відкладається, і в цьому разі заявникові, який про це повідомив, пропонується у тримісячний термін подати відповідні докази. Рішення про таке відкладення реєстрації шлюбу може бути оскаржене в судовому порядку. Причому орган реєстрації актів цивільного стану може як на прохання зацікавлених осіб (які повідомили про наявність таких перешкод орган РАЦСу), так і зі своєї ініціативи провести необхідну перевірку. Про відстрочку реєстрації шлюбу повідомляються заручені особи. За наявності передбачених законодавством перешкод для реєстрації шлюбу орган реєстрації актів цивільного стану відмовляє в його реєстрації і видає письмове роз'яснення зарученим. Якщо ж відомості про такі перешкоди не дістануть підтвердження – реєстрація шлюбу провадиться на загальних підставах.

Шлюб – це особисто-правовий союз жінки та чоловіка. Тому він може реєструватися лише за присутності осіб, які беруть шлюб, що закріплено і в статті 34 кодексу. Крім того, присутність нареченого та нареченої під час реєстрації їх шлюбу необхідна для того, щоб посадова особа органу РАЦСу пересвідчилась в істинності їх згоди на укладання шлюбу (реєстрація шлюбу через представника не допускається). За заявою наречених реєстрація шлюбу може бути проведена у присутності запрошених (пункт 4.14 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні).

Стаття 33 Сімейного кодексу зазначає місце реєстрації шлюбу – приміщення державного органу реєстрації актів цивільного стану. Проте за заявою наречених реєстрація шлюбу в урочистій обстановці може бути проведена і в іншому місці: за місцем їх проживання, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці, якщо зазначені особи не можуть з поважних причин прибути до органу РАЦСу. У цих випадках наявність поважної причини повинна бути підтверджена документально. Про реєстрацію шлюбу в лікарні, удома або в іншому відповідному місці, а також про документ, що підтверджує наявність поважної причини, зазначається відповідна відмітка. Ще також варто зазначити, що кодекс дозволяє молодятам зареєструвати шлюб у будь-якому місті України, незалежно від місця реєстрації / прописки.

Варто згадати і про положення статті 35 Сімейного кодексу, яка надає право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу. Причому наречені можуть як обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя, так і надалі іменуватися дошлюбними прізвищами (частіше буває, звичайно, перше). Проте наречена / наречений мають право також приєднати до свого прізвища прізвище нареченого / нареченої. Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхньою згодою визначається з якого прізвища воно буде починатися. Складення більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належить наречена і / або наречений. Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої, нареченого вже є подвійним, вона, він має право замінити одну з частин свого прізвища на прізвище другого.

У паспортах / паспортних документах осіб, які уклали шлюб, на відповідній сторінці проставляється штамп про реєстрацію шлюбу із зазначенням прізвища, імені, по-батькові і року народження другого з подружжя, місця і часу реєстрації шлюбу.

Якщо ж особа під час реєстрації шлюбу змінила прізвище, то на першій сторінці паспорта / паспортного документа проставляється штамп про те, що він підлягає обміну в місячний строк у зв’язку зі зміною прізвища при вступі в шлюб. У паспорти або паспортні документи іноземців та осіб без громадянства зазначений штамп проставляється в графі "Примітки", а в разі відсутності такої графи штамп проставляється на будь-якій вільній від записів сторінці паспорта / паспортного документа.

Якщо іноземний громадянин / особа без громадянства отримали дозвіл на постійне проживання в Україні, що підтверджується посвідкою, виданою уповноваженим органом, то штамп про реєстрацію шлюбу проставляється в обидва документи.

Про кожен факт реєстрації шлюбу органами реєстрації актів громадянського стану видаються відповідні свідоцтва про одруження (забезпечення бланками свідоцтв проводиться Мін'юстом). Законом також встановлено розмір ставки державного мита за реєстрацію шлюбу у розмірі 0,05% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

В разі втрати свідоцтва про шлюб можна звернутися до органу РАЦСу з проханням про видачу повторного документу. Якщо ж в актових книгах органу реєстрації актів цивільного стану не зберігся запис про реєстрацію шлюбу, й у відновленні такого запису відмовлено, факт реєстрації шлюбу може встановити суд.

З моментом реєстрації шлюбу сімейне законодавство пов'язує момент виникнення прав та обов’язків подружжя. При цьому Сімейний кодекс встановлює принцип неможливості надання одному з подружжя пільг чи переваг, обмеження прав та свобод, гарантованих Конституцією і законами України, внаслідок реєстрації шлюбу (стаття 36). Справа в тому, що вступ у шлюб породжує зміну сімейного статусу особи, однак не веде до зміни її правового статусу як громадянина України.

 

 

Реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання у виправно-трудових установах, провадиться відділом РАЦСу за місцезнаходженням таких установ на загальних підставах, передбачених чинним законодавством України, з дозволу відповідного управління юстиції.

Питання реєстрації шлюбу із засудженою особою висвітлюються у Правилах реєстрації актів громадянського стану.

Особа, яка бажає зареєструвати шлюб із засудженим, заповнює заяву про шлюб за встановленою формою (у частині, яка торкається її) і представляє її до відділу реєстрації актів цивільного стану.

Відділ РАЦСу звіряє зазначені в заяві відомості з паспортом / паспортним документом, який посвідчує особу заявника, засвідчує його підпис та правильність зазначених у заяві відомостей і повертає заяву заявнику, який направляє її адміністрації виправно-трудової установи для передачі засудженому.

Адміністрація виправно-трудової установи при надходженні заяви про одруження із засудженим передає її засудженому для заповнення тієї частини, яка стосується його. Правильність зазначених у заяві відомостей та підпис засудженого перевіряються та засвідчуються підписом начальника і гербовою печаткою виправно-трудової установи, в якій він відбуває покарання, після чого заява надсилається до органу РАЦСу, який проводитиме реєстрацію шлюбу.

Якщо питання про реєстрацію шлюбу ініціює засуджений, то адміністрація виправно-трудової установи забезпечує його бланком заяви про шлюб за встановленою формою. Після заповнення засудженим тієї частини заяви, яка торкається його, адміністрація виправно-трудової установи звіряє вказані в заяві відомості з паспортом / паспортним документом, який міститься в особовій справі засудженого, засвідчує його підпис і правильність указаних у заяві відомостей та направляє цю заяву особі, з якою засуджений бажає укласти шлюб. Одночасно цій особі повідомляється найменування та адреса відділу РАЦСу, у якому може бути проведена реєстрація шлюбу.

При погодженні на укладення шлюбу із засудженим особа, яка отримала таку заяву, заповнює її в тій частині, яка торкається її, та передає до відділу РАЦСу для засвідчення підпису та відомостей, указаних у заяві, після чого направляє заяву до відділу реєстрації актів цивільного стану, який зазначено в повідомленні виправно-трудової установи.

Відділ РАЦСу за місцезнаходженням виправно-трудової установи, який отримав спільну заяву про одруження, призначає дату та час реєстрації шлюбу, про що заздалегідь повідомляє осіб, які бажають одружитися, а також адміністрацію виправно-трудової установи, в якій утримується засуджена особа, яка бажає вступити в шлюб.

Реєстрація шлюбу із засудженим провадиться у присутності осіб, які одружуються, у приміщенні, визначеному адміністрацією виправно-трудової установи.

У паспорті / паспортному документі засудженого відділ РАЦСу проставляє штамп про одруження із зазначенням прізвища, імені, по-батькові та року народження другого з подружжя. Штамп про реєстрацію шлюбу із зазначенням цих самих відомостей проставляється також у паспорті / паспортному документі другого з подружжя.

Якщо засуджений при одруженні змінив прізвище або приєднав до свого прізвища прізвище другого з подружжя, то на першій сторінці його паспорта / паспортного документа проставляється штамп або відмітка про те, що у зв’язку зі зміною прізвища при укладенні шлюбу паспорт / паспортний документ підлягає обміну (але лише після звільнення з виправно-трудової установи).

Реєстрація шлюбу з особами, щодо яких суду як запобіжний захід обрано тримання під вартою, здійснюється відділом РАЦСу в слідчих ізоляторах (тюрмах) тільки з письмового дозволу органу, у провадженні якого перебуває справа, у тому самому порядку і за тими самими правилами, які встановлені для виправно-трудових установ.

Зареєстрований у встановленому порядку шлюб вважається укладеним законно і обумовлює настання передбачених законодавством правових наслідків. Проте бувають такі випадки, коли шлюб є недійсним. Це шлюб, зареєстрований в державному органі РАЦСу за відсутності хоча б однієї з передбачених законом умов його укладання або за наявності принаймні однієї зі встановлених законом (і розглянутих нами в першому розділі курсової роботи) перешкод цьому. Такий шлюб не породжує прав та обов’язків подружжя. Визнання шлюбу недійсним означає анулювання останнього з моменту його укладання. Це вид сімейно-правової санкції, яка застосовується у разі порушення передбачених законом умов укладання шлюбу. У Сімейному кодексі побудовані три правові моделі визнання шлюбу недійсним. Про них, а також про правові наслідки визнання шлюбу недійсним і про можливість санації (оздоровлення шлюбу) і піде мова у заключному розділі курсової роботи.

 

 

Недійсність шлюбу як такого передбачена статтею 39 Сімейного кодексу. В ній зазначена ціла низка причин, за яких шлюб є недійсним (тобто при укладенні шлюбу сторони допустили такі порушення умов його укладання, що він вважається недійсним уже в силу самих цих порушень, навіть без рішення суду). Такими порушеннями є:

1.                реєстрація шлюбу з особою, яка вже перебуває у шлюбі. Українське сімейне законодавство цілком слушно не допускає багатошлюбності. Охорона одношлюбності як однієї із необхідних умов укладання шлюбу здійснюється шляхом визнання недійсним шлюбу, який порушує цю умову і має місце, як правило, тоді, коли зіштовхуються інтереси і права, які випливають із двох шлюбів. Таке зіткнення має місце, коли:

a.            з'ясовується, що на момент укладання шлюбу один із подружжя вже перебував в іншому шлюбі. Тут має місце бігамія (одночасне перебування в двох шлюбах). На момент укладання другого шлюбу перший не був розірваний, тому, звичайно, недійсним визнається другий шлюб як укладений з явним порушенням встановленого порядку (більш того, він аж ніяк не може негативно впливати на правову природу першого шлюбу). Недійсність другого шлюбу, як і збереження першого, є безумовним та беззастережним і не може залежати від бажання сторін зберегти чи анулювати той чи інший шлюб. Також не має значення, чи свідомо подружжя порушило вимоги законодавства, чи добросовісно помилялося. Наприклад, подружжя тривалий час не підтримувало між собою стосунків. Дружина могла вважати, що чоловік загинув внаслідок бойових дій, нещасного випадку тощо. Проте ці мотиви правового значення не мають і якщо вона укладе повторний шлюб з іншим чоловіком, то укладений шлюб буде недійсним. Другий шлюб може стати дійсним лише з моменту припинення попереднього шлюбу, і до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу;

b.           після укладання шлюбу з'являється той із подружжя, хто раніше у встановленому законом порядку був оголошений померлим. Смерть особи була зареєстрована державним органом РАЦСу на підставі судового рішення про оголошення її померлою. Шлюб був припинений, а перешкод для укладання другого шлюбу не було. Тому другий шлюб від самого початку був правомірним, оскільки принцип одношлюбності не порушувався. Проте у судовій практиці відомі випадки (особливо в післявоєнні роки), коли за позовом одного із подружжя другий шлюб розривався і колишнє подружжя реєструвало новий шлюб на загальних підставах.

2.           шлюб, зареєстрований між родичами по прямій ліній спорідненості, а також між рідними братом і сестрою. Більш того, перешкодою до укладання шлюбу є не лише шлюбні родинні зв’язки, а й будь-яка, в т.ч. й позашлюбна, родинність.

Випадки визнання шлюбу недійсним з наведеної підстави в судовій практиці практично не зустрічаються, оскільки суспільна мораль засуджує кровозмішення. Водночас варто зазначити, що вони не можуть бути виключені взагалі, особливо коли мова йде про одруження між братами та сестрами від повторних шлюбів.

3.           шлюб з недієздатною особою. Адже особа, яку у встановленому порядку визнано судом недієздатною, не має можливості свідомо висловити свою волю на укладання шлюбу, оскільки внаслідок душевної хвороби чи недоумства не може розуміти значення своїх дій та оцінювати їх. Тому шлюб, укладений із такою особою, вважається укладеним без її згоди і не може вважатися дійсним.

Наведені порушення умов укладання шлюбу обумовлюють його абсолютну недійсність і дають підстави органу РАЦСу за заявою зацікавленої особи анулювати актовий запис про шлюб.

 

 

Перелік підстав, за наявності яких суд має визнати шлюб недійсним, перелічені у статті 40 Сімейного кодексу. Це:

1.           шлюб, зареєстрований без вільної згоди чоловіка та жінки. Відсутність взаємної згоди при укладанні шлюбу в теорії сімейного права за аналогією з цивільним правом іменують пороком волі при укладанні шлюбу. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства. Суд може призначити судово-психіатричну / судово-психологічну експертизу, яка має дати відповідь: чи взагалі розуміла особа, яка укладала шлюб, значення своїх дій і чи могла ними свідомо керувати? Ну от, наприклад: К. уклала шлюб з А. – 76-літнім тяжкохворим пенсіонером, інвалідом І групи, і прописалася на його житлову площу. Проте було встановлено, що А. у період реєстрації шлюбу знаходився в такому стані, що просто не міг усвідомлювати ні своїх дій, ні їх наступних наслідків. За позовом прокурора суд визнав шлюб недійсним і актовий запис про його реєстрацію анулював. А згодом К. була виселена в судовому порядку з квартири А. без наступного надання житлової площі.

Якщо особа уклала шлюб, перебуваючи в такому стані, що не розуміла значення своїх дій, звичайно, вона має право після того, як вилікується, порушити питання про визнання шлюбу недійсним, оскільки нею по суті свідомого бажання щодо укладання шлюбу не виявилось. Однак коли особа все ж бажає зберегти такий шлюб, немає необхідності визнавати укладений шлюб недійсним, а потім реєструвати новий на загальних підставах.

2.           фіктивність шлюбу. Дана підстава зазначена у частині 2 вищезгаданої 40 статті Сімейного кодексу України: шлюб є фіктивним, якщо при його укладенні жінка та чоловік (або один з них) не мав наміру створювати сім'ю та набувати права та обов’язки подружжя. Тобто зовнішнє виявлення волі – волевиявлення особи / осіб, які уклали шлюб – суперечить їх справжній волі. Адже, як вже було зазначено в першому розділі курсової роботи, однією з умов дійсності шлюбу є саме наявність взаємної згоди осіб, які беруть шлюб. А коли подружжя просто реєструє шлюб з метою досягнення якихось пільг та привілеїв, що випливають із його реєстрації (право на прописку, на житло другого з подружжя (зокрема, з метою переуступки житлової площі), право на майно другого з подружжя у випадку його смерті, право на пенсію з приводу втрати годувальника, на користування пільгами (наданими, наприклад, конкретному пенсіонеру), на страхову суму, можливість ухилення від сплати податку тощо), то це аж ніяк не є може відповідати внутрішній волі осіб укласти шлюб.

Наведемо приклад: між К. і М. був укладений шлюб, про визнання якого недійсним був пред'явлений позов Б. і О. – матір'ю і дочкою К. Було також встановлено, що К., який страждає важкою формою туберкульозу, у момент реєстрації шлюбу знаходився в лікарні у важкому стані. М., до речі, знала про діагноз і важкий стан здоров'я К. І наступного дня після реєстрації шлюбу вона стала клопотатися про прописку на житлову площу К., між іншим, не маючи на те згоди ні самого К., ні його матері, також прописаної на цій площі. Всі ці обставини дали підстави для висновку, що шлюб був укладений не з метою створення родини, а з метою одержання права на житлову площу К.

Ще варто додати, що фіктивним шлюб визнається як у випадку, коли обидві сторони не мали наміру створити сім'ю, так і при відсутності такого наміру тільки в однієї з них. Так, З. (1905 р.н.) і Ч. (1924 р.н.) уклали шлюб. Пізніше З. звернувся до суду з позовом про визнання цього шлюбу недійсним, посилаючись на те, що відповідачка уклала його без наміру створити сім'ю, а лише мала на меті одержати житлову площу в Києві, де проживав З. Прописавшись, відповідачка не раз говорила, що проживатиме з ним тільки в якості опікунки. Подружні відносини між сторонами не підтримувалися взагалі, домашнє господарство велося окремо, спільного майна не надбано було. Шлюб був визнаний недійсним, хоча у З., на відміну від Ч., був намір створити сім'ю.

За правовою природою фіктивний шлюб нагадує мниму угоду. Як при мнимій угоді, так і при укладанні фіктивного шлюбу сторони вчиняють юридичні дії без наміру настання тих правових наслідків, які передбачені законом.

Справи щодо визнання шлюбу недійсним із мотиву його фіктивності хоча й досить часто зустрічаються в судовій практиці, проте все ж спричиняють значні труднощі, особливо в тому разі, коли один із подружжя дійсно бажав створити сім'ю, а інший, отримавши бажане (наприклад, право реєстрації на житловій площі другого з подружжя в столиці, розподіл в аспірантуру, влаштування на престижну роботу тощо), докорінно змінює свою поведінку і звертається з позовом про розірвання шлюбу. У такому разі суд може уважно вивчити і врахувати всі, навіть найнезначніші, обставини справи: стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання і ведення господарства подружжям у шлюбі, наявність чи відсутність дітей, інші докази, які б свідчили про бажання створити сім'ю чи про його відсутність. А труднощі у розгляді справ такого роду пов’язані і з тим, що згідно статті 3 Сімейного кодексу, подружжя вважається сім'єю навіть тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Тобто подружжя не зобов’язане проживати разом, тому їх роздільне місце проживання ще не свідчить про відсутність наміру створити сім'ю і не може автоматично розглядатися як доказ фіктивності шлюбу.

Від фіктивних шлюбів, проте, слід відрізняти "шлюби з розрахунку", які укладаються з певних корисливих мотивів (наприклад, молода актриса вирішила укласти шлюб з відомим режисером, який би забезпечив їй творче зростання, аспірантка – з професором, передбачаючи спрощений захист дисертації; дівчина з провінції – із солідним бізнесменом, що дало б їй матеріальне забезпечення тощо). Тобто шлюб з розрахунку – це шлюб, який особа (особи) укладають хоча і з певних корисливих мотивів, але, безперечно, з метою створення сім'ї. І хоч укладання такого шлюбу традиційно викликало осуд у суспільстві, він не може бути визнаний недійсним. І взагалі правовими нормами шлюб "з розрахунку" не регулюється.

Також слід відрізняти від фіктивного шлюбу такий, "який не існує" (це шлюб, якого юридично немає, наприклад, посвідчений особою, яка не має права його посвідчувати) або такий, "який не укладено" (тобто за відсутності нареченої або нареченого, що цілком відповідає положенню статті 34 СК про обов’язковість присутності їх обох в момент реєстрації шлюбу).

В контексті даного питання варто також згадати про шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого (стаття 48 Сімейного кодексу), а також шлюб, який реєструвався за підробленим паспортом, за довіреністю. Він вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у державному органі РАЦСу анулюється за рішенням суду за заявою заінтересованої особи, а також за заявою прокурора.

Наприклад, молоді задовго до реєстрації шлюбу почали "святкувати" і, як наслідок, шлюб був "зареєстрований" між нареченою і свідком. У цьому разі (як і в інших вищевказаних) мова йде не про визнання шлюбу недійсним, адже його як такого не існує взагалі, а про анулювання запису реєстрації шлюбу як помилкового, оскільки він не відбиває дійсного стану речей.

Проте слід відрізняти визнання шлюбу недійсним від визнання його неукладеним. У першому випадку недійсним є шлюб, укладений за відсутності хоча б однієї з позитивних умов його реєстрації або за наявності хоча б однієї з установлених законом перешкод його реєстрації (негативних умов). А от визнання шлюбу неукладеним має місце у разі порушення порядку його укладання. Адже, згідно статті 34 Сімейного кодексу, присутність наречених у момент реєстрації їхнього шлюбу є обов’язковою. Навіть реєстрація шлюбу через представника не допускається. Шлюб, укладений з порушенням вищезгаданої вимоги, немає необхідності визнавати недійсним, адже в юридичному значенні такого шлюбу просто не існує. Крім того, як вже згадувалося, неукладеним треба також вважати шлюб, зареєстрований за підробленими документами або за документами, що не належать нареченому чи нареченій.

Неукладений шлюб не породжує жодних прав та обов’язків. При цьому не існує презумпції батьківства чоловіка матері дитини. Якщо недійсний шлюб може за певних обставин визнаватися дійсним (про це мова піде дещо пізніше), то неукладений шлюб взагалі не може бути визнаний таким.

Крім випадків, коли шлюб визнається недійсним за рішенням суду, бувають випадки, коли шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду. Тобто визнання шлюбу недійсним є правом, а не обов’язком суду. Згідно положень статті 41 Сімейного кодексу, шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду у тих випадках, якщо він був зареєстрований:

1.           між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, встановлених частинами 4 та 5 статті 26 Сімейного кодексу, згідно яких за рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним, але лише в разі скасування усиновлення.

За загальним правилом шлюби між усиновлювачем та усиновленою дитиною заборонені з моральних міркувань. Ця заборона традиційно набула характеру етичної норми, оскільки відносини між усиновлювачем і усиновленою дитиною прирівнюються до відносин батьків і дітей за походженням (тобто біологічних).

Водночас цілком природно, що іноді між усиновлювачем і усиновленою дитиною не завжди складаються стосунки, подібні до стосунків між батьками і дітьми, особливо у тих випадках, коли усиновлена дитина від самого початку знала, що усиновлювачі не є її батьками. У цьому разі перешкоди морального характеру не є такими дієвими, і суд може надати таким особам дозвіл на укладання шлюбу. Проте якщо ці особи завчасно не потурбувалися про отримання такого дозволу, то суд має цілковите право визнати такий шлюб недійсним.

2.           між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою / дядьком та племінником / племінницею. У більшості цивілізованих країн шлюби між родичами, які перебувають у третьому ступені родинності, заборонені (США, Великобританія, Німеччина, Франція, Швейцарія). Орієнтація на сучасну модель європейського законодавства обумовлює і наявність більш жорстких вимог щодо можливостей укладання шлюбу родичами. Однак у вітчизняному законодавстві такі положення ще належним чином на апробовані, тому суд з врахуванням вагомих і конкретних обставин (тривалості спільного проживання, характеру взаємин) може визнати такий шлюб дійсним.

3.           з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків.

Поняття "тяжка хвороба" є досить оціночним. Кожен конкретний випадок того з подружжя, хто є хворим, розглядається обов’язково у сукупності з його соціальним станом, професією тощо. Лише детально розглянувши ці обставини, суд може визнати ту чи іншу хворобу "тяжкою". Не варто забувати і про вік, адже 50-60-річна особа не може мати стан здоров'я двадцятирічної.

На думку В.С. Гопанчука, поняття "тяжка хвороба" має поширюватися на осіб, яким у передбаченому порядку встановлена група інвалідності, а також осіб, хвороби яких значаться в Переліку хронічних захворювань, при яких особи, які страждають ними, не можуть проживати в комунальній квартирі чи в одній кімнаті з іншими членами своєї сім'ї, затвердженому наказом Міністра охорони здоров'я УРСР від 8 лютого 1986 р. № 52. До таких хвороб зокрема належать: хронічний бронхіт, емфізема легень, ускладнена гіпертонічна хвороба, тяжкі форми неврозів, при яких хворі підлягають періодичному лікуванню в психіатричних стаціонарах, та ін. Критеріями оцінки поняття "тяжка хвороба" можуть бути також і ті підстави, які використовують страхові компанії при добровільному страхуванні життя. В Правилах добровільного страхування зазначається, з якими саме особами не укладаються договори страхування життя, оскільки вони мають захворювання, зазначені в Правилах.

Доцільнішою, на думку В.С. Гопанчука, є вимога, передбачена ст. 27 Сімейного кодексу Російської Федерації, яка серед підстав визнання шлюбу недійсним конкретно називає приховання яких саме хвороб подружжям може стати підставою визнання шлюбу недійсним – венеричних і СНІДу.

4.           з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб. Це порушення може бути допущено як працівниками РАЦСу, так і зумовлюватися поданням неправдивих документів особами, які укладають шлюб (підроблені паспорт, рішення суду про дозвіл на шлюб). Визнання шлюбу недійсним у такому разі вимагають інтереси неповнолітньої особи, яка уклала шлюб. Водночас суду надано право, виходячи з інтересів того з подружжя, який не досяг повноліття, відмови в позові про визнання шлюбу недійсним (наприклад, коли майбутня дружина вагітна чи народила дитину).

Буває, що шлюб укладений з порушенням одночасно декількох перешкод: за сприяння працівника РАЦСу особа, що перебуває в нерозірваному шлюбі, укладає новий шлюб з неповнолітньою, котрій не був знижений шлюбний вік у встановленому законом порядку (за рішенням суду). Або, наприклад, шлюб укладений з недієздатною особою при тому, що здорова особа не розірвала попереднього шлюбу. Проте, як вже було сказано, порушення кожної з цих умов призводить до визнання шлюбу недійсним, не говорячи вже про їхню сукупність. Правові наслідки, зв'язані з визнанням шлюбу недійсним, у такому випадку не змінюються (про них мова і піде далі).

І ще одне дуже важливе питання: для визнання шлюбу недійсним можна звертатися лише до суду. Жоден інший орган не має права розглядати подібні справи. Хто може звернутися до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним? Відповідь на питання це вже частково дана у наведених вище прикладах. В статті 42 Сімейного кодексу зазначено перелік тих осіб, які можуть звернутися до суду з таким позовом: дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу, опікун недієздатної особи, прокурор, а також орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.

 

Правові наслідки визнання шлюбу недійсним визначені в ст. 45 Сімейного кодексу України і полягають у тому, що визнання шлюбу недійсним анулює всі правові наслідки шлюбу, тобто ніякі права та обов’язки між особами, що уклали недійсний шлюб, не виникають. При цьому, як зазначено в статті 44, шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації, оскільки вже у момент укладення недійсного шлюбу порушується принаймні одна з умов укладення (позитивна) або наявна хоча б одна з перешкод укладанню шлюбу (негативна умова).

Суть інституту визнання шлюбу недійсним полягає ще й в тому, що він не лише припиняє правовідносини, які можуть виникнути в майбутньому, а й поновлює те становище, яке існувало до укладання шлюбу. Майно, набуте протягом недійсного шлюбу, вважається таким, що належить особам, які перебували у такому шлюбі, на праві спільної часткової власності. Але тут вже застосовуються норми відповідних статей Цивільного кодексу.

У статті 45 також зазначено, що якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню відповідно до Цивільного кодексу України, але не більш як за останні три роки. Особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв’язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена. А якщо особа у зв’язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, то вона вважається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої на те правової підстави.

Проте варто відмітити, що визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, які народилися в такому шлюбі. Щодо таких дітей зберігається презумпція батьківства чоловіка, якщо дитина народиться під час шлюбу чи протягом 10 місяців після визнання такого шлюбу недійсним. Водночас якщо сторони уклали фіктивний шлюб, діяли без наміру створити сім'ю і у шлюбні стосунки взагалі не вступали, то особа, яка записана батьком дитини, має право оспорювати своє батьківство на загальних підставах.

Перебування у недійсному шлюбі – це правопорушення, що триває. Визнання шлюбу недійсним є санкцією за протиправну поведінку. У тих випадках, коли обидва з подружжя або один з них діяли винно, це може бути захід відповідальності. У разі ж відсутності вини осіб, які зареєстрували недійсний шлюб – захід захисту. Вищезазначені правові наслідки застосовуються до особи, яка при реєстрації недійсного шлюбу діяла винно, тобто знала про перешкоди щодо укладання шлюбу, але приховала їх. А от у тих випадках, коли одна з осіб, які перебували у недійсному шлюбі, діяла без вини, була добросовісною, застосування до неї зазначених санкцій суперечило б принципу справедливості, який є одним з основних принципів регулювання сімейних відносин, засадам добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Того з подружжя, який не знав і не міг знати про існування перешкод до укладання шлюбу, в юридичній літературі називають добросовісним подружжям. Норма, яка б захищала інтереси такого з подружжя, вперше з'явилася ще в Кодексі про шлюб та сім'ю УРСР 1969 р. і свідчила про певний гуманізм сімейно-шлюбного законодавства та про недопустимість порушення його основних засад. Так, стаття 49 згаданого кодексу передбачала спеціальні правові наслідки, які наставали для особи, яка не знала і не могла знати про перешкоди до укладання шлюбу. Розглядаючи конкретну справу, суд мав право не застосовувати до подружжя, який є добросовісним, негативних наслідків. Тобто, якщо норми щодо застосування режиму спільної власності більш вигідні для подружжя, який є добросовісним – суд виносив рішення про їх застосування. Якщо ж, навпаки, це більш влаштовувало винного з подружжя – суд застосовував норми цивільного права щодо часткової власності.

Тому в статті 46 Сімейного кодексу України передбачено: якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право на наступне:

a.            на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя;

b.           на проживання у жилому приміщенні, в яке вона поселилася у зв’язку з недійсним шлюбом;

c.            на аліменти;

d.           на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу.

Окрім того, добросовісний з подружжя має право вимагати відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої у зв’язку із визнанням шлюбу недійсним. Вже сама добросовісність однієї з осіб, які зареєстрували недійсний шлюб, як зазначає В. Рясенцев, частково паралізує негативні наслідки визнання шлюбу недійсним.

Треба зазначити, що при визнанні шлюбу недійсним за добросовісною дружиною / чоловіком за її / його бажанням можуть бути збережені лише права, передбачені статтею 46. Інших прав вона / він не має. Наприклад, шлюбний договір при визнанні шлюбу недійсним припиняється незалежно від винності або невинності осіб, які зареєстрували такий шлюб. Збереження ж вказаних в статті прав добросовісного чоловіка, дружини ставить у залежність від його, її волевиявлення.

 

 

Ми розглянули умови, за яких шлюб є недійсним як сам по собі, так і може визнаватися і визнається таким. Проте існують такі обставини, за яких недійсний шлюб все ж таки може визнаватися дійсним. Так, відповідно до статті 40 Сімейного кодексу, шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчують відсутність згоди на шлюб або небажання особи створити сім'ю. Визнання судом шлюбу, укладеного з порушенням встановлених законом вимог, дійсним в юридичній літературі називається санацією (оздоровленням) шлюбу. Тобто мова йде про такі ситуації, коли особа, з якою уклали шлюб без її згоди, надалі таку згоду дає або коли особи, які уклали фіктивний шлюб, вирішили по-справжньому створити сім'ю.

В частині 5 статті 39 Сімейного кодексу зазначено: якщо шлюб зареєстрований з особою, яка вже перебуває у шлюбі, то в разі припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу останній стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу. А частина 3 41 статті кодексу встановлює, що шлюб може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини в усиновлювача та усиновленої ним дитини, у двоюрідних брата і сестри, у тітки / дядька та племінника / племінниці, у осіб, які не досягли шлюбного віку, або ж якщо особи вже досягли шлюбного віку чи їм було надано право на шлюб. Проте санація шлюбу неможлива, якщо він був укладений між близькими родичами або ж з недієздатною особою.

Вітчизняний законодавець не дає прямої відповіді, з якого часу шлюб, укладений з порушенням встановлених правил і визнаний судом дійсним, є санованим. В юридичній літературі висловлюються дві протилежні точки зору з цього приводу. Одні фахівці вважають, що шлюб визнається дійсним з моменту його укладання (винятком є реєстрація шлюбу з особою, яка не розірвала попередній шлюб). У такому разі шлюб буде дійсним з моменту припинення попереднього. На думку ж інших, суд може прийняти рішення щодо дійсності шлюбу лише з того часу, коли обставини, що були перешкодою для укладання шлюбу, відпали.

Ще одне важливе питання: чи може суд і в яких випадках просто відмовити у визнанні шлюбу недійсним? Відповідь знаходимо у "Юридичному довіднику": так, може, якщо буде встановлено, що подружні відносини між сторонами все ж склалися. Покажемо це на прикладі. Д. і П. зареєстрували шлюб у 1992 році. До того кожен з них був одруженим і мав дітей: П. – сина, а Д. – сина і дочку. Д. до реєстрації шлюбу проживав з дітьми в 2 кімнатах комунальної квартири загальною площею 20,4 м², а П. із сином в однокімнатній квартирі розміром у 18 м². Після реєстрації шлюбу Д. і П. з обопільної згоди обміняли займані приміщення, переселившись в трикімнатну квартиру розміром 40,2 м².

У квітні 1993 р. П. звернулася з позовом до Д. про визнання шлюбу недійсним, посилаючись на те, що відповідач зареєстрував з нею шлюб не маючи наміру створити сім'ю і на початку квітня 1993 р., припинив з нею подружні відносини. Позивачка стверджувала також, що Д., вступаючи з нею в шлюб, мав на меті лише поліпшити за її рахунок свої житлові умови. Однак ці ствердження позивачки не були підтверджені доказами. Навпаки, зі справи було видно, що і дружина, і чоловік, виховуючи неповнолітніх дітей, мали потребу один в одному й у створенні родини, для чого спеціально зверталися за сприянням у службу знайомств міста. З цією ж метою як П., так і Д. вживали активних заходів щодо обміну своїх квартир, щоб мати загальну житлову площу. Цього позивачка в суді не заперечувала. До того ж, А. і К., з якими був укладений договір обміну, показали в суді, що всі питання, пов'язані з обміном квартир, вирішувала саме вона. До того ж ще й квапила з оформленням договору. Отже, доводи П. про прагнення відповідача до поліпшення своїх житлових умов за рахунок її однокімнатної квартири не підтверджені доказами. Навпаки, як видно зі справи, чоловік у зв'язку з виниклим конфліктом зайняв зі своїми дітьми кімнату розміром 15 м², тоді як дружині та її сину залишив в користування дві кімнати розміром 25,2 м². До того ж, у своїх листах, відправлених до суду, відповідач заявив, що він не претендує на житлову площу позивачки. Не знайшли підтвердження і висновки П. про фіктивність шлюбу і в показаннях свідків. Судом же було встановлено, що насправді конфлікт між сторонами виник на ґрунті ревнощів Д., що звинувачував дружину в порушенні подружньої вірності, що аж ніяк не може служити підставою для винесення судом рішення про визнання шлюбу недійсним.

	ВІН	ВОНА
1.                Прізвище
2.                Ім'я
3.                По-батькові
4.                Дата народження Вік
	ВІН	ВОНА
5.                Місце народження (місто, село, район, область, держава)
6.                Громадянство
7.                Відношення до військової служби: а) де перебуває на обліку б) назва міста та номер поштової скриньки військової частини, де служить
8.                Сімейний стан (у шлюбі не перебуває, удівець (удова), шлюб розірвано) Назва документа, що підтверджує припинення попереднього шлюбу, номер та дата складання актового запису про розірвання шлюбу (смерть), назва відділу реєстрації актів цивільного стану, який провадив відповідну реєстрацію
9.                Місце постійного проживання (адреса повна)
10.             Назва документа, що посвідчує особу: паспорт або паспортний документ (його серія, номер, яким органом і коли виданий)

_______________________________ (чоловік)

________________________________ (жінка)

---