Курсовая Аналіз романа Т. Драйзера Американська трагедія
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Анотація
Актуальність теми дослідження даної курсової роботи визначається необхідністю розгляду художніх образів творчості Драйзера у вигляді цілісної художньої системи, у якій можливе виділення різних художніх моделей особистості, а також завданням аналізу художніх засобів створення представлених моделей особистості.
Предметом дослідження в курсової роботі є художні моделі особистості героїв Драйзера, створені письменником під впливом складного комплексу філософських, естетичних і морально-психологічних пошуків письменника.
Об'єктом дослідження в дисертаційному творі є роман Драйзера: «Американська трагедія» (An American Tragedy, 1925) у якому найбільше яскраво представлені особистісні характеристики героїв, типологічно близьких по ряду ознак і складових художню систему образів письменника.
Робота складається з вступу, двох розділів, шістьох підрозділів, висновку та списку літератури. Обсяг роботи становить 33 сторінки.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Творчість американських письменників на рубежі 19-20 сторіччя
1.1 Американська література кінця 19 початку 20 сторіччя
1.2 Творчість Теодора Драйвера
1.3 Роман Т. Драйзера «Американська трагедія»
Розділ 2. Специфіка образу головного героя у романі Т.Драйзера «Американська трагедія»
2.1 Анатомія американського правосуддя
2.2 Головна ідея роману Т.Драйзера «Американська трагедія»
2.3 Трагічна Америка за романом Т.Драйзера
Висновок
Список літератури
Вступ
Теодор Драйзер (1871 -1945) - один з видатних письменників США рубежу XIX-XX століть. Саме в цей час в американській дійсності відбуваються зміни, які зачіпають не тільки соціальні сторони існування американців, але й трансформують особистість. Драйзер створив у своїх добутках систему образів, за допомогою яких аналізував соціально-психологічні характеристики особистості, особливості її свідомості й підсвідомості. У даній дисертації досліджуються художні моделі особистості, створені письменником у романах «Сестра Керри», «Дженни Герхардт», «Трилогії бажання», «Геній», «Американська трагедія», «Оплот».
Актуальність теми дослідження даної курсової роботи визначається необхідністю розгляду художніх образів творчості Драйзера у вигляді цілісної художньої системи, у якій можливе виділення різних художніх моделей особистості, а також завданням аналізу художніх засобів створення представлених моделей особистості.
Предметом дослідження в курсової роботі є художні моделі особистості героїв Драйзера, створені письменником під впливом складного комплексу філософських, естетичних і морально-психологічних пошуків письменника.
Об'єктом дослідження в дисертаційному творі є роман Драйзера: «Американська трагедія» (An American Tragedy, 1925) у якому найбільше яскраво представлені особистісні характеристики героїв, типологічно близьких по ряду ознак і складових художню систему образів письменника.
Творчість Т.Драйзера було предметом уваги дослідників, починаючи з виходу у світло його першого роману «Сестра Керри» в 1900 році. Однієї з перших робіт, присвячених біографії й творчості Т.Драйзера, можна назвати книгу Д.Дадли, де втримуються не тільки біографічні дані, але й представлені відкликання сучасників про особистість письменника і його творчості.
Серед робіт, присвячених вивченню біографії й творчої спадщини письменника, необхідно виділити книги Ф.Матиссена, А. Кейзина й Ч.Шапиро, М.Тьядер, Р.Лундена, Р.Лехана, для яких характерна увага не тільки до біографії Драйзера, але й до художніх образів письменника. Вони є об'єктом дослідження багатьох критиків, однак не представлені у вигляді єдиної образної системи. Особливо серед робіт перерахованих авторів варто виділити тритомне видання епістолярної спадщини Драйзера, випущене за редакцією Р.Элиаса й представляющее великий інтерес, тому що подає додаткові відомості, як про особистість письменника, так і про його світоглядні принципи.
Метою курсової роботи є дослідження різних художніх моделей особистості, створених письменником у його творчості, а саме: особистості « героя-кар'єриста», генія, фінансиста, особистості, здатної до здійснення злочину, особистості, схильної до суїциду.
Поставлена мета припускає рішення наступних наукових завдань:
Дослідження художньої своєрідності особистості « героя-кар'єриста» у творчості Драйзера на прикладі жіночих і чоловічих образів, що увібрали в себе як загальні якості американського національного характеру з його прагненням до успіху й багатства, так і особистісні характеристики кожного конкретного героя, що обумовили його поводження.
Аналіз особливостей художнього типу творчої особистості й особистості фінансиста, з обліком особливої атмосфери в американському суспільстві на початку XX століття.
Вивчення психологічних особливостей і художньої характеристики особистостей, схильних до здійснення злочину в романах «Американська трагедія», а також виявлення причин асоціального поводження особистостей і мотивів злочинів.
Розділ 1. Творчість американських письменників на рубежі 19-20 сторіччя
1.1 Американська література кінця 19 початку 20 сторіччя
На початку XX столітті проблематика американської літератури визначається фактом величезного значення: найбільш багата, сильна капіталістична країна, що йде на чолі всього миру, породжує найбільш похмуру й гірку літературу сучасності. Письменники придбали нову якість: їм стало властиве відчуття трагізму й приреченості цього миру. «Американська трагедія» Драйзера виразила прагнення письменників до більших узагальнень, яке відрізняє література США того часу.
В XX ст. новела не грає вже настільки важливої ролі в американської літературі як в XIX, їй на зміну приходить реалістичний роман. Але всі їй продовжують приділяти значну увагу романісти, і цілий ряд видатних американських прозаїків присвячують себе переважно або винятково новелі.
Один з них О.Генрі (Вільям Сидні Портер), що зробив спробу намітити інший шлях для американської новели, як би «в обхід» уже явно критико-реалістичного напрямку, що визначилося. О.Генрі так само можна назвати засновником американського happy end (що було присутнє в більшості його оповідань), що у наслідок буде дуже успішно використовуватися в американській ходовій белетристиці. Не дивлячись на іноді не дуже похвальні відгуки про його творчість, вона є одним з важливих і поворотних моментів у розвитку американського оповідання XX століття.
Особливості побудова сюжету оповідання визначалися істотними життєвими закономірностями й повністю входили в загальну художню завдання реалістичного зображення дійсності.
На початку XX ст. з'явилися нові плини, які внесли оригінальний внесок у становлення критичного реалізму. В 1900-е г. у США виникає плин «разгребателей бруду». «Разгребатели бруду» - велика група американських письменників, публіцистів, соціологів, суспільних діячів ліберальної орієнтації. У їхній творчості існували два тісно взаємозалежних потоку: публіцистичний (Л.Стеффенс, И.Тарбелл, Р.С. Бейкер) і лиературно-художній (Е.Синклер, Р.Херрик, Р.Р.Кауффман). На окремих етапах свого творчого шляху з рухом muckrakers (як назвав їхній президент Т. Рузвельт в 1906 р.) зближалися такі великі письменники, як Д. Лондон, Т. Драйзер.
Виступу «разгребателей бруду» сприяли зміцненню соціально-критичних тенденцій у літературі США, розвитку соціологічної різновиду реалізму. Завдяки їм публіцистичний аспект стає істотним елементом сучасного американського роману.
10-е г. відзначені реалістичним зльотом в американській поезії, получившим назву «поетичного ренесансу». Цей період пов'язаний з іменами Карла Сендберга, Едгара Чи Майстри, Роберт Фроста, В. Линдсея, Е. Робинсона. Ці поети звернулися до життя американського народу. Опираючись на демократичну поезію Уитмена й досягнення реалістів-прозаїків, вони, ламаючи застарілі романтичні канони, закладали основи нової реалістичної поетики, що включала в себе відновлення поетичного словника, прозаизацыю вірша, поглиблений психологізм. Ця поетика відповідала вимогам часу, допомагала відображенню поетичними засобами американської дійсності у її різноманітті.
1900-е й 10-е г. ознаменувалися довгоочікуваною появою великого критико-реалистичекого роману (Ф. Норрис, Д. Лондон, Драйзер, Е. Синклер). Уважається, що критичний реалізм у новітній літературі США зложився в процесі взаємодії трьох історично визначилися факторів: це - реальні елементи протесту американських романтиків, реалізм Марка Твена, що виростав на самобутньо-народній основі, і досвід американських письменників реалістичного напрямку, що сприйняли тією чи іншою мірою традицію європейського класичного роману XIX сторіччя.
Американський реалізм з'явився літературою суспільного протесту. Письменники-Реалісти відмовлялися приймати дійсність як закономірний результат розвитку. Критика імперіалістичного суспільства, що складалося, зображення його негативних сторін стає відмітними ознаками американського критичного реалізму. З'являються нові теми, висунуті на перший план умовами, що змінилися, життя (руйнування й зубожіння фермерства; капіталістичне місто й маленька людина в ньому; викриття монополістичного капіталу).
Нове покоління письменників пов'язане з новим регіоном: воно опирається на демократичний дух американського Заходу, на стихію усного фольклору й адресує свої добутки самому широкому масовому читачеві.
Доречно сказати про стильове різноманіття й жанрове новаторство в американському реалізмі. Розвиваються жанри психологічної й соціальної новели, соціально-психологічного роману, роману-епопеї, філософського роману, широке поширення одержує жанр соціальної утопії (Беллами «Погляд назад», 1888), створюється жанр наукового роману (С. Льюис «Ероусмит»). При цьому письменники-реалісти часто використовували нові естетичні принципи, особливий погляд «зсередини» на навколишнє життя.
Дійсність зображувався як об'єкт психологічного й філософського осмислення людського існування.
Типологічною рисою американського реалізму з'явилася вірогідність.
Відштовхуючись від традицій пізньої романтичної літератури й літератури перехідного періоду, письменники-реалісти прагнули зображувати тільки правду, без прикрас і умовчань. Іншою типологічною особливістю з'явилася соціальна спрямованість, підкреслено соціальний характер романів і оповідань. Ще одна типологічна особливість американської літератури XX ст. - властива їй публіцистичність. Письменники у своїх добутках різко й чітко розмежовують свої симпатії й антипатії.
1.2 Творчість Теодора Драйвера
Драйзер (Dreiser) Теодор (27.8.1871, Терре-Хот, штат Індіана, - 28.12.1945, Голливуд), американський письменник і суспільний діяч. Син дрібного підприємця, що розорився, - іммігранта з Німеччини.
З юного віку перемінив безліч професій. В 1889-90 учився в університеті в м. Блумингтон. Літературну діяльність Д. почав в 1892 як репортер газети «Чикаго дейли ньюс» (Chicago Daily News). В 1897 у журналах з'явилися його перші оповідання й нариси.
На відміну від батька, німецького емігранта Іоганна Пауля Драйзера, так ніколи й не навчився говорити англійською мовою, Теодор виріс американцем. У ті часи кращими свідками права на американське громадянство були доктор і сповитуха. І, що цікаво, ніяких слідів германського походження у своїй творчості Драйзер не залишив, якщо не вважати роману «Джені Герхардт», у якому всі персонажі етнічни.
Народився 27 серпня 1871 у Терре-Хоті (шт. Індіана); був дванадцятою дитиною в сім'ї. Через бідність, строгого релігійного виховання й мрійливого щиросердечного складу Драйзер був непристосований до боротьби за існування, і його досвід - з 1886 по 1891 поденщина в Чикаго, рік навчання в Індіанському університеті (1889-1890), з 1892 по 1895 робота в газетах Чикаго, Сент-Луїса, Пітсбурга й Нью-Йорка - обернувся гірким розчаруванням.
Після знайомства з роботами Г.Спенсера розчарування вилилося у філософію, відповідно до якої люди – усього лише безпомічні жертви природних сил, а відкривши для себе ще й О.Бальзака, він зрозумів, як виразити свої філософські погляди в художній формі. Працював у журналах з 1895 по 1890, написав роман Сестра Керри (Sister Carrie, 1900)
Після 1915 Драйзер писав оповідання, філософські есе, автобіографію, і всі ці добутки пронизує думка про гнітючий вплив громадських порядків на звичайну людину. Цій темі присвячений його самий популярний роман Американська трагедія (An American Tragedy, 1925).
Натураліст по творчому методі, мораліст і мислитель-резонер по складу натури, він створював величезні полотна американського життя з неймовірною кількістю персонажів; дія всіх його романів витягнуто в нитку, позбавлено яких-небудь просторово-тимчасових перебоїв - день за вдень, година за годиною, від народження до смерті. Змушуючи персонажів робити вчинки, Драйзер давав їм найдокладніші психологічні мотивування: «Клайд зробив це, тому що...» - далі випливають дві сторінки пояснень, чому саме.
Фінансово-економічна «Трилогія бажання» («Фінансист», «Титан», «Стоїк») і любовно-детективна епопея «Американська трагедія» - книги, що принесли Драйзеру заслужену славу й визнання. Вони просто цікаві й захоплюючі. Френк Каупервуд, нестримний чиказький ділок 1890-х рр. - типовий «новий американський», якого під ім'ям «нового російського» безуспішно намагаються описати наші прозаїки; різниця в тім, що в часи Каупервуда не було ще автомобілів і стільникового зв'язка. А Клайд Грифітс - одне із кращих втілень американця в блиску його чеснот і пороків: «Як пересічний парубок з типово американським поглядом на життя, воно вважав, що проста фізична праця нижче його достоїнства».
Драйзер не мав ті достоїнства, які йому приписували в нас, але й не мав тих пороків, у яких його обвинувачували співвітчизники. Він був каторжанином літератури, людиною, що таємно вірувала у свого Бога, моралістом і оптимістом. Інакше він не назвав би свою останню книгу публіцистики досить патріотично - «Америку варто рятувати».
У листопаді 1927 Д. за запрошенням Радянського уряду відвідав СРСР. Свої враження він виклав у книзі «Драйзер дивиться на Росію» (1928). За матеріалами поїздки в СРСР Д. написав, що ввійшла в збірник «Галерея жінок» повість «Эрнита», де вперше в американській літературі створений образ позитивного героя-комуніста.
Подібна філософія пронизує два останніх романи Драйзера – Оплот (The Bulwark, опубл. 1946) і Стоїк (The Stoic, опубл. 1947), що завершує трилогію про Йеркисе.
Ранні роки
Батьки Драйзера – Джон Драйзер і Сара Шёнёб були співвласниками шерстопрядильни. Після пожежі, що уничтожили запаси вовни, батько працював на виробництві, де його важко покалічило. Незабаром загинули троє старших синів. Сім'я довго переїжджала й, зрештою, улаштувалася в провінційному місті Терре-Терре-Хоту штаті Індіана. Теодор Драйзер, дев'ята дитина в сім'ї, народився 27 серпня 1871 року. В 1887 році закінчив школу. В 1889 році надійшов в університет штату Індіана. Через рік припинив навчання через те, що не зміг оплачувати навчання. Після працював клерком, возієм фургона пральні.
Журналістика
Драйзер вирішує стати репортером. В 1892—1894 роках був репортером у газетах Питтсбурга, Толедо, Чикаго і Сент-Луиса. В 1894 році переїжджає в Нью-Йорк. Його брат Поль Дрессер організує музичний журнал «Эври манс», і Драйзер починає працювати редактором. В 1897 року залишає журнал. Писав за замовленням «Метрополітен», «Харперс», «Космополитен».
Одна з перших опублікованих Драйзером літературних робіт — нарис «Артистичний квартал Нью-Йорка: літературно-артистичний притулок у Броксвилле» (журнал «Метрополітен», листопад 1897). До появи свого першого роману в 1900 року Драйзер опублікував 42 статті й ряд поэм. Драйзер указав в інтерв'ю для довідника «Хто є хто в Америці» (1899),що їм були написані дві книги: «Дослідження про знаменитих сучасників» — нариси про Вильгельме II, Барнуме і т.д. - і «Поеми».
Література
Романи
Звичайно бібліографія робіт Драйзера починається з його роману «Сестра Керри»(1900).Цим добутком Драйзер продовжував реалистические традиции письменників Америки кінця XIX століття (Ф. Норрис,С. Крейн),але вже в умовах занепаду цього руху. Роман був зустрінутий критикою й суспільством украй вороже, як «аморальне» добуток. Без забобонів і звичайного в той час пуританизма Драйзер дав реалістичний образ дівчини, що виступає проти загальноприйнятих моральних поглядів. Тільки в 1911 году Драйзер опублікував свій другий роман - «Дженни Герхардт» , у якому розвиває мотиви «Сестри Керри». Американська преса обійшла вихід роману мовчанням.
Романом «Финансист»(1912)Драйзер почав свою монументальну «Трилогию желания».У її основу покладена історія життя мільйонера Ч. Иеркса. Герой «Трилогії» (другий тім — «Титан»,1914;до третього того — «Стоик»—Драйзер приступився в січні 1929 року) — Фрэнк Каупервуд; Драйзер показує, як буржуазне й комерційне середовище, що оточувало Каупервуда, уже з дитинства формують у ньому психологію ділка й набувача, для якого всі засоби гарні, якщо вони допомагають досягти влади й багатства. Почавши із дрібних спекуляцій, Каупервуд поступово здобуває стан, підкуповує чиновників і муніципалітет, незаконно здобуває міські концессии у Филадельфии, але у фіналі зазнає поразки, попадає у в'язницю й потім змушений залишити Філадельфію. У романі «Титан» Драйзер розгортає життя Каупервуда в Чикаго, де на розширеній базі повторюється цикл його діяльності у Філадельфії.
«Трилогія бажання» - значительнейшее добуток американської і європейської літератури XX століття. З винятковою образотворчою силою обрисовує Драйзер побут і вдачі фінансового середовища, хижацький підхід до суспільства й політичну безпринципність.
Нападки консервативної критики особливо підсилилися після публікації в 1916 року роману «Гений»,який Драйзер уважає своїм кращим добутком. На настійну вимогу «Суспільства знищення пороку» суд заборонив поширення роману, і лише пізніше ця заборона була знята. Тема роману - мертвуща влада грошей і чуттєвості над мистецтвом. Герой роману, художник Витла, ціль існування зводиться тільки до мистецтва й до жінок. Це спустошує його творчість, вона стає процвітаючим ділком, втрачає свої художні здатності; нарешті він сам починає усвідомлювати, що буржуазне суспільство знищило його як художника.
У своєму романі «Американська трагедія»(1925)Драйзер виводить середнього американського юнака Грифитса, малоосвіченого, легковажного, слабовільного. Сутність трагедії Грифитса, що кінчає своє життя на електричному стільці, — його соціальна непристосованість до навколишньої дійсності, що сполучається із прагненням висунутися, зайняти надзвичайний стан, увійти в буржуазні кола. Грифитс — жертва американського псевдодемократизма. Як і у всіх своїх романах, Драйзер в «Американській трагедії» дає широку картину вдач і побуту зображуваної їм середовища. Роман уважається одним із самих успішних добутків письменника. Відразу після виходу він одержав гарні відкликання критики. В 1930 году кіностудія Paramaunt Pictures замовляє сценарій радянському режисерові Сергею Эйзенштейну. Однак через місяць контракт виявляється розірваним — сценарій не влаштовує студію. Крім того, організація Hollywood Technical Director's Institute починає критикові режисера зі СРСР. В 1931 году Драйзер подав у суд на студію. За словами письменника, у фільмі режисера Йозефа фон Штернберга був перекручений зміст його книги.
Драйзер — художник-художник-натуралист.Він будує свої добутки на колосальному матеріалі спостережень і досвіду. Його мистецтво — це мистецтво точного до скрупульозності зображення, мистецтво фактів і речей. Драйзер передає побут у всіх його навіть дрібних подробицях, він уводить документи, іноді майже цілком узяті з дійсності (листа Грейс Браун в «Американській трагедії» приводяться майже цілком), цитує пресу, докладно пояснює біржові спекуляції своїх героїв, уважно простежує розвиток їхніх ділових підприємств і т.д. Американські критики неодноразово обвинувачували Драйзер у відсутності стилю, не розуміючи особою природи його натуралістичного стилю.
Драйзер у всіх своїх добутках тяжіє до соціальних тем, що не заважає йому бути художником-художником-психологом.Беручи суспільні теми, він переміщає їх у площину індивідуальної психіки, показуючи в підсумку психологічно-індивідуальну сторону більших суспільних явищ. Обмеженню теми в обсязі супроводжує в Драйзера її поглиблення.
У листопаді 1932 года Драйзер уклав контракт із Paramaunt про постановку фільму по романі «Дженни Герхардт». В 1944 году Американська академія мистецтв і літератури нагороджує Драйзера почесної золотий медаллю за видатні досягнення в області мистецтва й літератури.
Нариси й оповідання
Драйзер належать два збірники оповідань — «Звільнення» (1918)і «Ланцюга», у яких розробляються головним чином психологічні й сексуальні мотиви. Їм написано також два томи п'єс: «Рука гончаря» (1919)і «П'єси природні й надприродні» (1916).
Ранні нариси Драйзера про Нью-Йорк зібрані в його книзі «Картина великого міста» (1923).«HeyRub-A-Dub-Dub»(1919)—збірник статей Драйзера, з яких найцікавіша стаття «Американський фінансист». В 1926 вийшов тім віршів Драйзера: «Настрою», близьких за формою до Уитмену. Крім зазначених, Драйзером написані ще наступні добутки: «Книга про себе» (1922,є другим томом автобіографічного циклу; перший тім «Зоря» закінченийі Драйзером наприкінці 1928), «Канікули» (1916)і «Сорокалітній мандрівник» (1913)—книги подорожей.
В «Галереї жінок» (1928)зібрано біографічні нариси Драйзера, так само як і в книзі «Дванадцять чоловіків».
Як і в останній книзі, Драйзер звертається до всіляких суспільних шарів, вишукуючи в них оригінальних, видатних людей. Але «Галерея жінок» різко відрізняється від «Дванадцяти чоловіків» тим, що Драйзер підкреслює сексуальное, саме в половому шукає він пояснення не тільки чисто суб'єктивних, але й соціальних учинків і процесів. Роман Драйзера — «Божевілля» (1929)представляє собою ряд любовних епізодів, об'єднаних тим, що в центрі їх поставлений один герой - сам автор.
В 1930 году кандидатура Драйзера була висунута на одержання Нобелевской премии по литературе. Більшістю голосів премію присудили письменникові Синклеру Льюису.
У травні 1931 года виходить автобіографічна книга Драйзера «Зоря», де він описав своє дитинство і юність.
Суспільна діяльність
В 1927 році Драйзер прийняв запрошення відвідати СССР і взяти участь у святкуванні річниці Жовтневої революції. На початку листопада він прибув у Радянський Союз і 7 листопада був на Червоній площі. У ході свого 77-денної подорожі Драйзер побував у Ленинграде, Киеве, Харькове, Ростов-на-Донові, Баку, Тбилиси, Одесі й іншим містам, зустрічався з Владимиром Маяковским і Сергеем Эйзенштейном. Після поїздки опублікував книгу «Драйзер дивиться на Росію».
На початку 1930-х років у гірничорудних районах США — Харлане і Беллі відбулися зіткнення шахтарів з поліцією. Разом з комісією комітету захисту політичних ув'язнених Драйзер відправляється на місце подій. Його зустріли погрози фізичної розправи з боку власників шахт і поліції. Проти Драйзера учинили судовий позов і запропонували його відкликати за умови, що письменник припинить висвітлення подій. Однак Драйзер продовжив виступу в газетах і на радіо, повідомляючи про положення справ - побиттях членів профспілки й поліцейських розправах. В 1932 році він видає книгу «Трагічна Америка».
Драйзер часто виступав на мітингах, публікувався на сторінках комуністичної преси США. В 1932 році підтримав кандидата американської компартії у виборчій кампанії. В 1932 році був членом всесвітнього антивоєнного конгресу, в ініціативний комітет якого входили Анри Барбюс, Максим Горький, Альберт Эйнштейн.
В 1938 році Драйзер був делегований на антивоєнну конференцію в Париже, відкриту у зв'язку з бомбардуваннями іспанських міст. Улітку відвідав Барселону, де зустрічався із президентом і прем'єр-міністром країни. По дорозі назад відвідав Англію, де сподівався зустрітися зі членами англійського уряду. У США йому вдалося домогтися короткочасної зустрічі з Рузвельтом. Після цього безуспішно намагався організувати комітет для поставки продовольства в Іспанію. У підсумку в Іспанію за вказівкою Рузвельта було відправлено кілька вантажних судів з борошном.
Умер Драйзер у Голливуде (шт. Каліфорнія) 28 грудня 1945.
1.3 Роман Т. Драйзера «Американська трагедія»
Роман розпочинається в Канзас-Сіті, жаркий літній вечір. Двоє дорослих і четверо дітей розспівують псалми й роздають брошури релігійного змісту. Старшому хлопчикові явно не подобається те, чим він змушений займатися, але його батьки з жаром віддаються справі порятунку заблудших душ, якесь, втім, приносить їм лише моральне задоволення. Эйса Грифітс, батько сімейства, відрізняється великою непрактичністю, і сім'я ледве зводить кінці з кінцями.
Юний Клайд Грифітс прагне вирватися із цього сумовитого мірка. Він улаштовується помічником продавця содової в аптеці, а потім розсильним у готель " Гри-Девідсон". Робота в отеленні не вимагає ніяких особливих навичок і вмінь, але приносить непогані чайові, що дозволяє Клайду не тільки вносити свій внесок у сімейний бюджет, але й купувати собі гарний одяг і дещо відкладати.
Товариші по роботі швидко приймають Клайда у свою компанію, і він з головою занурює в нове веселе існування. Він знайомиться з гарненькою продавщицею Гортензією Бригу, що, однак, не по роках розважлива й не збирається робити кому-небудь прихильність винятково за гарні очі. Їй дуже хочеться модний жакет, що коштує сто п'ятнадцять доларів, і Клайду важко встояти перед її бажанням. Незабаром Клайд із компанією відправляється на розважальну прогулянку в розкішному "паккарді". Цю машину один з молодих людей, Спарсер, взяв без дозволу з гаража багатія, у якого служить його батько. По дорозі назад у Канзас-Сіті погода починає псуватися, валить сніг, і їхати доводиться дуже повільно. Клайд і його товариші спізнюються на роботу в готель і тому просять Спарсера додати швидкість. Він так і надходить, але, зазівавшись, збиває дівчинку, а потім, ідучи від переслідування, не справляється з керуванням.
Водій і одна з дівиць залишаються лежати без свідомості в розбитій машині, всі інші розбігаються.
Наступного дня газети поміщають повідомлення про подію. Дівчинка вмерла, арештований Спарсер назвав імена всіх інших учасників пікніка. Побоюючись арешту, Клайд і дехто з інших членів компанії залишають Канзас-Сіті.
Три роки Клайд живе вдалині від будинку під чужим ім'ям, виконує брудну невдячну роботу й одержує за неї гроші. Але один раз у Чикаго він зустрічає свого приятеля Рете-Рера, що теж був з ним в "паккарді". Ретерер улаштовує його в " Юнион-Клуб" розсильним. Двадцятилітній Клайд цілком задоволений своїм новим життям, але якось раз у клубі з'являється Семюєл Грифітс, його дядько, що живе в місті Ликурге, штат Нью-Йорк, і владеющий фабрикою по виробництву комірців.
Результатом зустрічі родичів стає переїзд Клайда в Ликург. Дядько обіцяє йому місце на фабриці, хоча золотих гір не обіцяє. Клайду ж контакти з багатими родичами здаються перспективніше роботи в " Юнион-Клубі", хоча заробляє він непогано.
Син Семюєла Гілберт без особливої радості приймає двоюрідного брата й, переконавшись, що той не має ніякі корисні знання й навички, визначає його на досить важку й малооплачиваемую роботу в декатировочному цеху, розміщеному в підвалі.
Клайд знімає кімнату в дешевому пансіоні й починає, що називається, з нуля, сподіваючись, однак, рано або пізно превстигнути.
Проходить місяць. Клайд справно робить усе, що йому доручене. Грифітс-Старший цікавиться в сина, якого той думки про Клайда, але Гілберт, досить насторожено віднісшийся до появи бідного родича, прохолодний в оцінках. На його думку, Клайд навряд чи зуміє висунутися - у нього немає утворення, він недостатньо цілеспрямований і занадто м'який. Втім, Семюєлу Клайд симпатичний і він готовий дати племінникові шанс показати себе.
Всупереч бажанню Гілберта, Клайда запрошують у будинок на сімейний обід. Там він знайомиться не тільки із сімейством Грифітсов, але й із чарівними представницями ликургського бомонду юними Бертиной Крэнстон і Сондрой Финчлі, яким цілком сподобався гарний і вихований юнак.
Нарешті на настійну вимогу батька Гілберт знаходить для Клайда менш важку й більше престижну роботу - той стає обліковцем. Втім, Гілберт попереджає його, що він повинен "дотримувати пристойностей у відносинах з робітницями" і всякого роду вільності будуть рішуче припинятися. Клайд готовий свято виконувати всі приписання своїх роботодавців і, незважаючи на спроби деяких дівчин зав'язати з ним відносини, залишається глухий до їхніх загравань.
Незабаром, однак, фабрика одержує додаткове замовлення на комірці, і це, у свою чергу, вимагає розширення штатів. На фабрику надходить юна Роберта Олден, перед чарівністю якої Клайду нелегко встояти. Вони починають зустрічатися, залицяння Клайда робляться усе більше наполегливими, і вихованої в строгих правилах Роберті усе сутужніше й сутужніше пам'ятати про дівоцьку розсудливість.
Тим часом Клайд знову зустрічається із Сондрой Финчли, і ця зустріч круто міняє його життя. Багата спадкоємиця, представниця місцевої грошової аристократії, Сондра виявляє непідроблену цікавість до парубка й запрошує його на вечір з танцями, де збирається ликургска золота молодь. Під натиском нових вражень скромна принадність Роберт починає мерхнути в очах Клайда. Дівчина почуває, що Клайд уже не так уважно до неї, їй страшно втратити його любов, і один раз вона піддається спокусі. Роберта й Клайд-Стають коханцями.
Сондра Финчли, однак, не зникає з його життя. Навпроти, вона вводить Клайда у своє коло, і привабливі перспективи кружляють йому голову. Це не залишається не заміченим Робертой, і вона випробовує тяжкі борошна ревнощів. На довершення до всього з'ясовується, що вона вагітна. Вона зізнається в цьому Клайду, і він гарячково намагається знайти вихід з положення, що створилося. Але ліки не приносять бажаного результату, а лікар, якого вони знаходять із такою працею, категорично відмовляється зробити аборт.
Єдиний вихід - женитися - рішуче не влаштовує Клайда. Адже це означає, що йому доведеться розстатися із мріями про блискучу майбутність, які вселили в нього відносини із Сондрой. Роберта в розпачі. Вона готова піти на те, щоб розповісти про те, що трапилося, дядькові Клайда. Це означало б для нього кінець кар'єри й хрест на романі із Сондрой, але він проявляє нерішучість, сподіваючись щось придумати.
Але отут Клайду попадається на очі замітка в газеті, що оповідає про трагедію на озері Пас, - чоловік і жінка взяли човен, щоб покататися, наступного дня човен знайшли переверненої, пізніше виявили й тіло дівчини, але чоловіка так і не вдалося відшукати. Ця історія робить на нього сильне враження, тим більше що він одержує листа від Роберты, що виїхала до батьків: вона не має наміру більше чекати й обіцяє повернутися в Ликург і все розповісти Грифітсу-Старшому.
Клайд розуміє, що часу в нього в обріз і він повинен прийняти якесь рішення.
Клайд запрошує Робертові зробити поїздку на озеро Великий Випі, обіцяючи потім обвінчатися з нею.
І от Клайд і Роберта їдуть у човні по пустельному озеру. Похмуро-замислений вид Клайда лякає Робертові, вона обережно підбирається до нього, запитує, що з ним трапилося. Але коли вона намагається доторкнутися до нього, він не пам'ятаючи себе вдаряє її фотоапаратом і штовхає так, що вона заточується й падає у воду. Човен перевертається, і її борт ударяє Робертові по голові. Вона благає Клайда допомогти їй, не дати потонути, але він не діє.
Але й перевернений човен, і тіло Роберти швидко знаходять. Слідчий Хейт і прокурор Мейсон енергійно беруться до роботи й незабаром виходять на Клайда. Той спочатку защіпається, але досвідченому прокуророві не становить праці загнати його в кут. Клайд арештований.
Тепер його долю вирішить суд.
Семюєл Грифітс, зрозуміло, шокований случившимся, але проте наймає гарних адвокатів. Ті борються щосили, але й Мейсон знає свою справу. Довгий і напружений судовий розгляд закінчується винесенням смертного вироку. Грифітси припиняють надавати допомогу Клайду, і тільки його мати намагається для нього щось зробити.
Клайда перекладають у в'язницю Оберна, іменовану Будинком смерті. Розпачливі спроби матері знайти гроші для продовження боротьби за життя сина успіху не приносять. Суспільство втратило інтерес до засудженого, і ніщо тепер не перешкодить машині правосуддя довести справу до кінця.
Тим часом колишнє замилування Спенсером змінилося іншим світоглядом. У Трагічній Америці (Tragic America, 1931) Драйзер призиває американців учитися в росіян рятувати демократію; надалі він по багатьом питанням підтримував комуністів: в 1941 написав антибританську публіцистичну книгу Америку варто рятувати (America Is Worth Saving), в 1945, бажаючи підтримати програму об'єднання миру під радянсько-американською егідою, подав заяву про прийом до комуністичної партії.
Розділ 2. Специфіка образу головного героя у романі Т. Драйзера «Американська трагедія»
2.1 Анатомія американського правосуддя
По дивному збігу, у цей момент нашої історії похмурий романіст Теодор Драйзер жахливо страждав від поганих рецензій і мізерного продажу своєї першої книги “Сестра Керри”. Він був розбитий, не міг працювати й соромився дивитися людям в очі. Він зняв меблирашку в Бруклине й сидів там на дерев'яному стільці посередині кімнати. Один раз він вирішив, що стілець дивиться в невірному напрямку. Вилучивши своє тіло зі стільця, він взяв останній двома руками й повернув вправо, тобто наблизив його до істини. На мінуту він подумав, що домігся своєї мети, але відразу жорстоко розчарувався. Він ще раз повернув стілець вправо. Посидів на ньому небагато, але знову відчув себе не у своїй тарілці. Ще один поворот. В остаточному підсумку він описав повне коло, але так і не знайшов щирого напрямку. День вгасав за брудним вікном меблирашки. Всю ніч Драйзер повертав свій стілець по колу в пошуках вірної магістралі.
Едгар Доктороу “Регтайм”
В Америці Теодора Драйзера (Theodore Dreiser) уже майже забули. Не тому, що “ці тупі американці нічого не читають”, а тому, що він для них встиг безнадійно застаріти. Його натуралізм завжди здавався в Штатах непристойним (бідолаха Драйзер обгріб за “Сестру Керри” не менше, ніж Флобер за “Пані Боварі”), психологізм - плоский і натягнутим, стиль - громіздким, а персонажі - неживими. Втім, зараз, на хвилі загального інтересу до великого класичного роману (що поробити, мир утомився від постмодерністських ізисків), у Драйзера , здається, знову є шанс.
Він просто намагався якось пояснити ту реальність, що відкривалася очам сина бідного німецького емігранта. Пояснював як умів: впливом “середовища” і виховання, природним бажанням кожної нормальної людини жити смачно, тепло й красиво, нарешті, що поламала тисячі доль ідеєю “Великої Американської Мрії”...
Американська мрія за дві секунди стає “Американською трагедією”. Так називається головний роман Драйзера , що зробив його зіркою літературного небокраю в 1925 році.
Клайд Грифітс, хлопчик зі злиденної сім'ї вуличного проповідника, дуже хоче чогось домогтися в житті. Навіть не чогось, а ВСЬОГО. Удалося ж іншим - чому не можу я? Так міркує Клайд, що почав свою кар'єру з посади “хлопчика на побегушках” у розкішному отеленні.
У Клайда тільки одна проблема: “Як пересічний парубок з типово американським поглядом на життя, воно вважав, що проста фізична праця нижче його достоїнства”. Це категоричне твердження досить спірно, але воно перетворило життя нашого героя в 800-сторінкову байку з мораллю: діти, не будьте такими бридкими, як дядько Клайд.
Молодому Грифітсу повезло з родичами: дядько дає йому місце керуючого на своїй фабриці. Там Клайд знайомиться із чарівної Робертой, у них зав'язується роман ... Але блискуча світська дама Сондра Финчли (що немаловажно, багата спадкоємиця) стає йому миліше простушки Роберты, що, як на зло, вагітна. Запутавшийся у своїх бажаннях Клайд убиває Робертові. І не раз ще пошкодує про це - протягом усього судового процесу, що займає добру третину роману ...
Драйзер скрупульозно описує весь хід процесу: від виявлення тіла Роберти й розслідування обставин її загибелі до суду над злочинцем. Справа про вбивство Роберти стає надбанням громадськості завдяки тому, що це потрібно для кар'єри прокурора, що бажає бути вибраним окружним суддею...
Звичайно, письменник не обходить своєю увагою “четверту владу” країни перемігшої демократії, найчастіше більше могутню, чим три перші. Стараннями преси Клайд стає “холоднокровним убивцею” і “страшенним лиходієм”, а весь суд перетворюється в показушнє “торжество добра над злом”. “І от із глухомані північних лісів - карна сенсація першої величини. У наявності всі хвилюючі, яскраві, але в моральному й релігійному змісті жахливі атрибути: любов, романтика, багатство, бідність, смерть”.
Драйзер описує машину американського правосуддя анатомічно точно й нещадно, немов військовий кореспондент, що спостерігає, як позиційна війна “ захист-напад” переходить у відкриті бойові дії, досягаючи своєї кульмінації в генеральному бої - засіданні суду. Не дай Боже вам за третю частину роману перейнятися співчуттям до Клайду. Він програє, тому що така мораль цієї байки.
2.2 Головна ідея роману Т.Драйзера «Американська трагедія»
«Американська трагедія» - роман американського письменника Теодора Драйзера, опублікований 17 листопада 1925 року.
Роман вийшов у світло в середині 1920-х років, що пройшла під знаком горезвісного «процвітання» - «проспериті». Безпосередньо створенню «Американської трагедії» Драйзер присвятив п'ять років - з 1920 по 1925 рік. Дружина письменника Элен Драйзер згадує, що в письменника були замітки, озаглавлені «Американські трагедії». У них утримувався опис п'ятнадцяти випадків, подібних тому, що зображений у романі.
В основу роману Драйзер поклав історію вбивства в 1906 році Честером Джиллетом своєї улюбленої Грейс Браун. Процес по цій справі у свій час набрав широкого розголосу, і в романі використані документи й факти, що повідомлялися в газетах того часу.
У перших варіантах книга звалася «Міраж», відтіняючи примарність подань, що вселяються американському народу, про життя. Остаточна назва - «Американська трагедія» - добре передавало пафос роману, але було не по душі видавцям, які вважали, що своєю різкістю воно не сподобається американській публіці, і намагалися змусити Драйзера винести в заголовок прізвище головного героя (Грифітс), але письменник не погодився на це.
Після виходу роман мав великий успіх у читачів. Видавець роману Хорес Ливрайт виступив продюсером театральної версії роману в 1926 році. Кинокомпания Paramaunt Pictures придбала за 100 тисяч доларів у Драйзера права на екранізацію й замовила сценарій Сергію Ейзенштейну. Однак згодом студія відмовляється від сценарію Ейзенштейна через розгорнуту в Голівуде антирадянської кампанії проти режисера. Глава організації Hollywood Technical Director's Institute майор Фрэнк Пис (Frank Pease) розцінив підписання контракту як можливість ведення комуністичної пропаганди в США. Новий сценарій пише американський автор С. Хоффенштайн, фільм ставить режисер Йозеф фон Штернберг. Після виходу картини в 1931 році Драйзер, якому подобався первісний сценарій Ейзенштейна, безуспішно подає судовий позов проти Paramaunt. На його думку, кіностудія спотворила зміст роману.
Цитати з роману «Американська трагедія», 1925 (автор Теодор Драйзер) Сондра Финчли дружила з Беллою, визнавала багатство й престиж сім'ї Грифітс, але аж ніяк не харчувала симпатії до Гілберту. Він із самого початку був до неї байдужий і залишився байдужим, хоча вона й пробувала з ним кокетувати. Її гордість була уражена. Марнолюбна й самозакохана, вона не могла простити йому образи. Вона не виносила егоїзму в інших і особливо не терпіла марнолюбного, холодного й самозакоханого брата Белли. Уже занадто він високої думки про свою особу, занадто надутий і зарозумілий, тільки про себе й думає. «Фу, який гордий! І що він тільки із себе будує? Уявляє, що він жахливо поважна особа... Прямо Рокфеллер або Морган! І, по-моєму, він ні чуточки не цікавий. Мені подобається Белла. Вона дуже мила. Але цей фат!... Йому, напевно, хочеться, щоб дівчини доглядали за ним. Ну, від мене він цього не дочекається!» Так заявляла Сондра щораз, як з нею заговорювали про Гілберту.
Роберта пронизливо скрикнула, - і від болю в розбитій особі й від переляку, що нахилив човен. Уражений цим лементом, Клайд підхопився й зробив рух до неї, почасти потім, щоб допомогти їй, підтримати, почасти щоб просити прощення за ненавмисний удар, і цим рухом остаточно перевернув човен: і Роберта й Клайд раптово опинилися у воді. Перекидаючись, човен лівим бортом ударив Робертові по голові саме тоді, коли вона, поринувши на мить у воду, знову з'явилася на поверхні й Клайд побачив перед собою її збожеволіла, перекручена особа. Він уже отямився. А вона була приголомшена, перелякана й нічого не розуміла від болю й безмірного, божевільного страху: страшна вода, страшно потонути, страшний цей удар, що Клайд наніс їй випадково, майже несвідомо...
Трагічна Америка за романом Т.Драйзера
Поспіх і гонка - от що визначає темп життя в цій великій країні.
Нехай якнайбільше буде швидкість автомобілів, потужність машин, висота хмарочосів, що споруджуються в рекордний термін, як можна головокружительней біг поїздів по тунелях підземки! Побільше міст, побільше бізнесу, побільше справ і турбот, - начебто саме ми, із всіх народів, покликані не тільки механізувати, але й заселити увесь світ! Але навіщо все це робиться? Для якоїсь певної мети? Заради створення якихось вищих духовних цінностей? Мені здається, що, навпаки, у такій обстановці людин неминуче “видихається” і фізично й морально; і з мільйонами людей це або вже відбулося, або повинне відбутися в найближчому майбутньому. Вони живуть і вмирають, так нічого й не випробувавши, заради чого коштувало б жити. Життя середньої людини перетворилася в суцільне борошно: так вона незначна й безглузда, настільки сам він спантеличений і заздалегідь приречений на поразку!
Коротше кажучи, самі умови життя в наших промислових містах і селищах такі, що не тільки віднімають у людини спокій, але й украй руйнують його нервову систему, а людей більше вразливих, трапляється, навіть доводять до самогубства. Число тих, хто в смерті бачить єдине рятування від життєвих тягот, не тільки не зменшується, але неухильно росте.
Більш того: тепер уже зовсім ясно, що на Америку й на країни, пов'язані з нею у фінансовому відношенні, насувається катастрофа. Під час нинішньої світової кризи Англія змушена була відмовитися від золотого стандарту й тимчасово закрити Лондонську біржу. Аналогічні явища відбуваються й в інших країнах: Норвегії, Швеції, Данії - і Єгиптові теж довелося відмовитися від золотого стандарту. Світова криза все заглиблюється. Намагаючись його запобігти, наші приватні банки останнім часом позичали Німеччини більші суми. І хоча було ухвалено, що репарації Сполученим Штатам Німеччина виплачує в першу чергу, тепер наші банкіри самі вимагають, щоб платежі по репараціях були відстрочені на рік. Вони побоюються за долю позик, виданих ними під стан певних забезпечень, розуміючи, що претензії по цих забезпеченнях підлягають задоволенню лише в другу, а не в першу чергу.
Катастрофа в сутності вже вибухнула в Америці; і перша її ознака - безробіття, що охопило зараз мільйони людей. Ті, хто втратив роботу, терплять жорстокий нестаток і страждають від голоду. А ті, у кого ще є робота, живуть під постійною погрозою зниження заробітної плати. Коли компанія “Юнайтєд Стєйтс Стіл” знизила зарплату своїм робітником, у газеті “Нью-Йорк Таймс” на 1-й сторінці з'явився жирний заголовок такого змісту: “Зниження зарплати триває - акції піднялися на 14 пунктів”. Це вже прямий сигнал небезпеки. У даній книзі я ставлю собі завданням з'ясувати причини нинішнього економічного становища. Що привело нашу економіку до того стану, у якому вона перебуває зараз?
У цей час в Америці ясно відчувається все зростаюче невдоволення робочих мас і близькість кривавих класових боїв.
“Нью-Йорк Таймс” виражає побоювання, що в деяких округах штату Кентуккі боротьба праці й капіталу може перерости в громадянську війну. В окрузі Харлан великі вугільні компанії, контрольовані Морганом, Інсуламі, Фордом, Меллоном і проч., створили для своїх шахтарів зовсім нелюдські умови існування. Поліція шахтовласників у боротьбі зі страйкарями прибігає до беззаконних терористичних дій, зневажаючи усі права, гарантовані їм Конституцією й законами штату. Шахтарів заарештовують сотнями - винятково для того, щоб їх залякати. Родичі окружного судді самі є власниками шахт. Вибори фальсифікуються. І все це, включаючи такі дії поліції, як вибух безкоштовної їдальні для страйкуючих або автомобіля, що розвозить їм продовольство, беззаконне вторгнення у квартири страйкарів і беззаконне їхнє побиття, а також розстріл беззбройних шахтарів з кулемета, - все це говорить про крайнє загострення боротьби праці й капіталу, причому тепер робітником доводиться боротися вже за саме своє існування.
Цей звіриний індивідуалізм, ці типово капіталістичні форми боротьби й роблять наше життя настільки похмурої; це-те й позбавляє нас усякої впевненості в завтрашньому дні. Під словами “на Добродії уповаємо”, вибитими на нашім доларі, варто було б написати: “И к чортові тих, хто слабкіше!” - тобто, у цьому випадку, робітників. А уряд, не вважаючись більше із суспільною думкою, уже не знаходить потрібним піклуватися про всіх і опікує тільки найдужчих (надаючи їм, якщо на те буде їхня добра воля, подбати, у свою чергу, про інші). Мільйони людей в Америці живуть зараз у постійній тривозі, не знаючи, чи буде в них завтра дах і їжа. І на цю тривогу вони приречені до останнього свого дня, поки смерть не покладе кінець їхнім мученням. Тому що як може робітник і навіть дрібний підприємець - по суті жертва великих трестів і банків - забезпечити своє майбутнє?
Один підприємець бореться проти іншого, одна група проти іншої групи, один трест проти інших трестів - а страждає скрізь “маленька людина”; і все наше життя служить підтвердженням наукової теорії, що говорить, що там, де дрібні частки енергії перебувають у русі й зіштовхуються між собою, суть процесу зводиться до того, що одна частка втрачає деяку частку своєї сили, а те й всю, а інша неї привласнює. Але звідки це шаленство, ця глухота до всіх доводів розуму, через яку мільйони чоловіків і жінок змушені працювати так багато й одержувати так мало? Які особливості американського життя породили боротьбу, що лютує нині, між працею й капіталом, окремою особистістю й трестом, урядом і народом?
Остання війна, як ми знаємо, дала поштовх до величезної ділової активності. Боєприпаси, обмундирування, провіант - все це поставлялося для армії в небачені до тої пори кількостях. Але кому від цього була користь? Тільки акціонерам таких великих компаній, як Дюпон, “Стандард Ойл”, “Ботэни Уорстид Миллз” і інші їм подібні: ті дійсно збагачувалися, а в цей самий час американська молодь віддавала життя на фронті або працювала в тилу за які-небудь 30 доларів на місяць. Продукція заводів і сільського господарства, вантажообіг залізниць зросли в багато разів проти колишнього, хоча мільйони робітників вибули з виробництва й перебували за океаном, борючись на фронтах. Більш того, у самій Америці був у цей час значний резерв робочої сили: частина робітників була зовсім не зайнята, а частина займалася справами, що не мають відносини до промисловості.
Але такий завжди ефект зосередженого зусилля. Випуск продукції зростає, незважаючи на те що тисячі робітників ідуть в армію. Подібна ж картина спостерігалася під час Цивільної й іспано-американської воєн. Це піднесення промисловості, хоча й викликаний необхідністю, але не підготовлений всією економікою країни, привів до тимчасового “процвітанню”, чому сприяло також загальне захоплення автомобілями, радіо, кіно й т.д. Зараз у Сполучених Штатах автомобілів чи ледве не більше, ніж телефонів. Але, на жаль, всі ці чудові винаходи й захоплюючі новинки - автомобілі, радіоприймачі, фонографи, телефони, кінофільми, театральні постановки - мають одну незручність: ми не маємо сил спожити їх у такій кількості, у якому робимо, тому що в тих, хто їх створює, немає грошей, щоб все це купувати.
Але що ж дав нам цей бум у промисловості? Збільшив наш добробут? Усталив горезвісне “процвітання”? Забезпечив кому-небудь, крім незначної меншостей, достатню частку тих економічних і соціальних благ, які, здавалося б, повинна була створити настільки посилена діяльність? Придивитеся до тому, як у нас живуть люди, і ви одержите відповідь!
Корпорації, банки, холдингові компанії й тому подібні організації стають усе сильніше, а окрема людина усе слабкіше - і економічно, і духовно. У школі його вчать салютувати американському прапору й похвалятися стовідсотковим патріотизмом, якого він, може бути, у собі зовсім і не почуває; за ним шпигують, перевіряючи його моральність; йому силою нав'язують і певні погляди на виховання, і певні політичні погляди, і навіть способи розважатися. Ще під час війни представники деяких впливових угруповань - та й просто люди радикальних поглядів - пророкували, що весь цей військовий бум у промисловості приведе лише до мнимого “процвітанню”, від якого “маленькій людині” стане тільки гірше; що він збагатить трести, але збіднить і оглупит середнього американця. Так воно й вийшло.
Трестирование, що охопило всілякі підприємства, від заводів до банків, прийняло гігантські масштаби; трести надсилають у контрольовані ними підприємства свій адміністративний і службовий персонал; а місцевий житель, що раніше міг все-таки сподіватися, відкривши власну маленьку справу, зібрати собі що-небудь на старість, виявляється тепер у повній залежності від корпорацій, яким немає ніякої справи до його майбутнього. Та і його сьогодення забезпечене не краще: його в будь-яку мінуту можуть звільнити - і чим далі, тим ця погроза стає неотвратимее. Кожне зайве сиве волосся, щороку його життя, проведений на службі компанії, наближає фатальну розв'язку. І на допомогу держави йому нема чого розраховувати: допомога одержує тільки експлуатуюча його компанія. Коротше кажучи, ні великі трести, ні потужні фінансові об'єднання, ні сам уряд, що так любовно їх пестує, не мають ніяких зобов'язань перед окремою людиною. Його віддають у руки демона вбогості.
До початку світової війни з 117 мільйонів населення Сполучених Штатів 14 мільйонів становили обличчя, що народилися за межами США, а 21 мільйон - народжені в Америці, але від батьків-іммігрантів. Війна порушила їх благополучне (або, принаймні, заповнене мирною працею) існування; на їхній долі важко відбився той факт, що німці почали винищувати бельгійців, росіяни, французи й англійці - битися з німцями, австрійці, італійці й балканські народи - знищувати один одного й т.д. Але дозвольте: адже в Америці стільки говорилося про те, що потрібно американізувати іммігрантів шляхом надання їм рівних можливостей з корінним населенням, рівних прав і воль; про те, що Америка - це гігантський плавильний казан, у якому всі національності сплавляються в єдиний американський народ.
А війна всьому цьому поклала кінець. Плавильний казан? Дурна, сентиментальна вигадка, про яку давно настав час забути! Воля? Ніяких воль - крім тих, що вашій новій батьківщині буде благоугодно вам дати! Закони воєнного часу, спрямовані проти волі слова, придушують суспільну думку. Подальшої імміграції лагодяться такі перешкоди, що чоловік не може викликати свою дружину з дітьми в Америку. Так лопнула вся наша хвалена американізація. Погоня за наживою й черстве діляцтво відповідно до морального шаблона, виготовленому Уолл-Стритом, - от що виставляється зараз як ідеал, а банки й корпорації піклуються про його здійснення. Наша новітня американська філософія - яка, до речі сказати, є не що інше, як ідейне відбиття цього новоявленого панування банків і трестів, - займається головним чином тим, що вихваляє й проповідує підприємництво в грандіозних масштабах. Побільше грошей і поменше волі, побільше деспотизму й поменше утворення для народу!
Висновок
На прикінці роботи можна зробити такі виводи:
Драйзер створив у своїй творчості різні художні моделі особистості, які поєднують такі особистісні характеристики, як егоцентризм і індивідуалізм, що в певнім відношенні є породженням «філософії успіху», досить популярної в американському суспільстві к. XIX - н. XX вв.
Особистість у добутку Драйзера змушена вести боротьбу за можливість реалізувати свої бажання, але, здійснивши їх, особистість або трагічно гине, або втрачає духовність. У дослідженні питання егоїстичних бажань особистості письменник багато в чому додержувався ідей А.Шопенгауэра. Драйзер «препарує» особистість генія й фінансиста, пояснюючи аморальні вчинки виняткової особистості потребами творчої натури, більше підданої впливу бажань і страстей.
У створенні художньої моделі особистості, схильної до суїциду, Драйзер також опирається на ідеї Шопенгауэра, погоджуючись із мислителем у тім, що особистість найчастіше зважується на самогубство тому, що не може відмовитися від бажань і страстей, які саме й руйнують особистість.
Письменник досліджує самогубство як соціальне явище, у руслі сучасної соціології вважаючи суїцид не стільки «приватною справою», скільки «хворобою цивілізації», багато в чому обвинувачуючи суспільство в розквіті суїциду. Він досліджує психологічний тип особистості, здатної до самогубства. Теодор Драйзер зображує трохи «типів» суицидальных особистостей; а саме: особистостей, що зробили «мотивований суїцид», викликаний станом тривалої психічної депресії; особистостей, здатних на суїцид-шантаж; особистостей, що зважилися на суїцид, обумовлений почуттям провини перед близькими людьми або суспільством. Спеціальна увага письменник приділяє дослідженню суицидального пориву «психічно розбалансованої» особистості.
Список літератури
1. Theodore Dreiser. An American Tragedy (1925).
2. Theodore Dreiser. An American Tragedy Баку, "Олимп", 1995 (переводчик не указан).
3. Theodore Dreiser. An American Tragedy OCR & spellcheck by HarryFan, 20 March 2001
4. Гумерова О.Ф. «Американская трагедия» Драйзера как полемика с Ф.М.Достоевским // Язык и литература в поликультурном пространстве. – Бирск, 2005.- с. 341 -345.
5. Гумерова О.Ф., Морозкина Е.А. Художественная трактовка проблемы суицида в романах Т.Драйзера // Язык и литература в поликультурном пространстве. – Бирск, 2006. – с. 278 –280.
6. Гумерова О.Ф. Проблема гения в романе Т.Драйзера «Гений» // Современные гуманитарные исследования. – Москва, 2007, № 4 – с. 105 -107.
7. Гумерова О.Ф. Проблема преступной личности в творческой и философской системе Теодора Драйзера // Актуальные проблемы современной науки. – Москва, 2007, № 5 – с. 25-27.
8. Гумерова О.Ф. Образ преступника в романе Т.Драйзера «Сестра Керри» // Вопросы филологических наук. – Москва, 2007, № 5 – с. 30-31.
9. Гумерова О.Ф. Проблема религии в романе Теодора Драйзера «Сестра Керри» // Вопросы гуманитарных наук. – Москва, 2007, № 5 – с. 99-101.
10. Гумерова О.Ф., Морозкина Е.А. Психологический и социальный аспекты проблемы суицида в творчестве Теодора Драйзера // Вестник Башкирского университета. – 2007, № 3 – с. 51-54.
11. Засурский Я. Н. Американская литература XX века. Некоторые аспекты литературного процесса. М., 1966.
12. Затонский Д. В. Искусство романа и XX век. — М.: Художественная литература, 1973. — 534 с.
13. Мендельсон М. О. Современный американский роман. М., 1964.
14. История американской литературы / Под ред. Н. И. Самохвалова. М., 1971. Ч. 1.
Роман розпочинається в Канзас-Сіті, жаркий літній вечір. Двоє дорослих і четверо дітей розспівують псалми й роздають брошури релігійного змісту. Старшому хлопчикові явно не подобається те, чим він змушений займатися, але його батьки з жаром віддаються справі порятунку заблудших душ, якесь, втім, приносить їм лише моральне задоволення. Эйса Грифітс, батько сімейства, відрізняється великою непрактичністю, і сім'я ледве зводить кінці з кінцями.
Юний Клайд Грифітс прагне вирватися із цього сумовитого мірка. Він улаштовується помічником продавця содової в аптеці, а потім розсильним у готель " Гри-Девідсон". Робота в отеленні не вимагає ніяких особливих навичок і вмінь, але приносить непогані чайові, що дозволяє Клайду не тільки вносити свій внесок у сімейний бюджет, але й купувати собі гарний одяг і дещо відкладати.
Товариші по роботі швидко приймають Клайда у свою компанію, і він з головою занурює в нове веселе існування. Він знайомиться з гарненькою продавщицею Гортензією Бригу, що, однак, не по роках розважлива й не збирається робити кому-небудь прихильність винятково за гарні очі. Їй дуже хочеться модний жакет, що коштує сто п'ятнадцять доларів, і Клайду важко встояти перед її бажанням. Незабаром Клайд із компанією відправляється на розважальну прогулянку в розкішному "паккарді". Цю машину один з молодих людей, Спарсер, взяв без дозволу з гаража багатія, у якого служить його батько. По дорозі назад у Канзас-Сіті погода починає псуватися, валить сніг, і їхати доводиться дуже повільно. Клайд і його товариші спізнюються на роботу в готель і тому просять Спарсера додати швидкість. Він так і надходить, але, зазівавшись, збиває дівчинку, а потім, ідучи від переслідування, не справляється з керуванням.
Водій і одна з дівиць залишаються лежати без свідомості в розбитій машині, всі інші розбігаються.
Наступного дня газети поміщають повідомлення про подію. Дівчинка вмерла, арештований Спарсер назвав імена всіх інших учасників пікніка. Побоюючись арешту, Клайд і дехто з інших членів компанії залишають Канзас-Сіті.
Три роки Клайд живе вдалині від будинку під чужим ім'ям, виконує брудну невдячну роботу й одержує за неї гроші. Але один раз у Чикаго він зустрічає свого приятеля Рете-Рера, що теж був з ним в "паккарді". Ретерер улаштовує його в " Юнион-Клуб" розсильним. Двадцятилітній Клайд цілком задоволений своїм новим життям, але якось раз у клубі з'являється Семюєл Грифітс, його дядько, що живе в місті Ликурге, штат Нью-Йорк, і владеющий фабрикою по виробництву комірців.
Результатом зустрічі родичів стає переїзд Клайда в Ликург. Дядько обіцяє йому місце на фабриці, хоча золотих гір не обіцяє. Клайду ж контакти з багатими родичами здаються перспективніше роботи в " Юнион-Клубі", хоча заробляє він непогано.
Син Семюєла Гілберт без особливої радості приймає двоюрідного брата й, переконавшись, що той не має ніякі корисні знання й навички, визначає його на досить важку й малооплачиваемую роботу в декатировочному цеху, розміщеному в підвалі.
Клайд знімає кімнату в дешевому пансіоні й починає, що називається, з нуля, сподіваючись, однак, рано або пізно превстигнути.
Проходить місяць. Клайд справно робить усе, що йому доручене. Грифітс-Старший цікавиться в сина, якого той думки про Клайда, але Гілберт, досить насторожено віднісшийся до появи бідного родича, прохолодний в оцінках. На його думку, Клайд навряд чи зуміє висунутися - у нього немає утворення, він недостатньо цілеспрямований і занадто м'який. Втім, Семюєлу Клайд симпатичний і він готовий дати племінникові шанс показати себе.
Всупереч бажанню Гілберта, Клайда запрошують у будинок на сімейний обід. Там він знайомиться не тільки із сімейством Грифітсов, але й із чарівними представницями ликургського бомонду юними Бертиной Крэнстон і Сондрой Финчлі, яким цілком сподобався гарний і вихований юнак.
Нарешті на настійну вимогу батька Гілберт знаходить для Клайда менш важку й більше престижну роботу - той стає обліковцем. Втім, Гілберт попереджає його, що він повинен "дотримувати пристойностей у відносинах з робітницями" і всякого роду вільності будуть рішуче припинятися. Клайд готовий свято виконувати всі приписання своїх роботодавців і, незважаючи на спроби деяких дівчин зав'язати з ним відносини, залишається глухий до їхніх загравань.
Незабаром, однак, фабрика одержує додаткове замовлення на комірці, і це, у свою чергу, вимагає розширення штатів. На фабрику надходить юна Роберта Олден, перед чарівністю якої Клайду нелегко встояти. Вони починають зустрічатися, залицяння Клайда робляться усе більше наполегливими, і вихованої в строгих правилах Роберті усе сутужніше й сутужніше пам'ятати про дівоцьку розсудливість.
Тим часом Клайд знову зустрічається із Сондрой Финчли, і ця зустріч круто міняє його життя. Багата спадкоємиця, представниця місцевої грошової аристократії, Сондра виявляє непідроблену цікавість до парубка й запрошує його на вечір з танцями, де збирається ликургска золота молодь. Під натиском нових вражень скромна принадність Роберт починає мерхнути в очах Клайда. Дівчина почуває, що Клайд уже не так уважно до неї, їй страшно втратити його любов, і один раз вона піддається спокусі. Роберта й Клайд-Стають коханцями.
Сондра Финчли, однак, не зникає з його життя. Навпроти, вона вводить Клайда у своє коло, і привабливі перспективи кружляють йому голову. Це не залишається не заміченим Робертой, і вона випробовує тяжкі борошна ревнощів. На довершення до всього з'ясовується, що вона вагітна. Вона зізнається в цьому Клайду, і він гарячково намагається знайти вихід з положення, що створилося. Але ліки не приносять бажаного результату, а лікар, якого вони знаходять із такою працею, категорично відмовляється зробити аборт.
Єдиний вихід - женитися - рішуче не влаштовує Клайда. Адже це означає, що йому доведеться розстатися із мріями про блискучу майбутність, які вселили в нього відносини із Сондрой. Роберта в розпачі. Вона готова піти на те, щоб розповісти про те, що трапилося, дядькові Клайда. Це означало б для нього кінець кар'єри й хрест на романі із Сондрой, але він проявляє нерішучість, сподіваючись щось придумати.
Але отут Клайду попадається на очі замітка в газеті, що оповідає про трагедію на озері Пас, - чоловік і жінка взяли човен, щоб покататися, наступного дня човен знайшли переверненої, пізніше виявили й тіло дівчини, але чоловіка так і не вдалося відшукати. Ця історія робить на нього сильне враження, тим більше що він одержує листа від Роберты, що виїхала до батьків: вона не має наміру більше чекати й обіцяє повернутися в Ликург і все розповісти Грифітсу-Старшому.
Клайд розуміє, що часу в нього в обріз і він повинен прийняти якесь рішення.
Клайд запрошує Робертові зробити поїздку на озеро Великий Випі, обіцяючи потім обвінчатися з нею.
І от Клайд і Роберта їдуть у човні по пустельному озеру. Похмуро-замислений вид Клайда лякає Робертові, вона обережно підбирається до нього, запитує, що з ним трапилося. Але коли вона намагається доторкнутися до нього, він не пам'ятаючи себе вдаряє її фотоапаратом і штовхає так, що вона заточується й падає у воду. Човен перевертається, і її борт ударяє Робертові по голові. Вона благає Клайда допомогти їй, не дати потонути, але він не діє.
Але й перевернений човен, і тіло Роберти швидко знаходять. Слідчий Хейт і прокурор Мейсон енергійно беруться до роботи й незабаром виходять на Клайда. Той спочатку защіпається, але досвідченому прокуророві не становить праці загнати його в кут. Клайд арештований.
Тепер його долю вирішить суд.
Семюєл Грифітс, зрозуміло, шокований случившимся, але проте наймає гарних адвокатів. Ті борються щосили, але й Мейсон знає свою справу. Довгий і напружений судовий розгляд закінчується винесенням смертного вироку. Грифітси припиняють надавати допомогу Клайду, і тільки його мати намагається для нього щось зробити.
Клайда перекладають у в'язницю Оберна, іменовану Будинком смерті. Розпачливі спроби матері знайти гроші для продовження боротьби за життя сина успіху не приносять. Суспільство втратило інтерес до засудженого, і ніщо тепер не перешкодить машині правосуддя довести справу до кінця.
Тим часом колишнє замилування Спенсером змінилося іншим світоглядом. У Трагічній Америці (Tragic America, 1931) Драйзер призиває американців учитися в росіян рятувати демократію; надалі він по багатьом питанням підтримував комуністів: в 1941 написав антибританську публіцистичну книгу Америку варто рятувати (America Is Worth Saving), в 1945, бажаючи підтримати програму об'єднання миру під радянсько-американською егідою, подав заяву про прийом до комуністичної партії.
Розділ 2. Специфіка образу головного героя у романі Т. Драйзера «Американська трагедія»
2.1 Анатомія американського правосуддя
По дивному збігу, у цей момент нашої історії похмурий романіст Теодор Драйзер жахливо страждав від поганих рецензій і мізерного продажу своєї першої книги “Сестра Керри”. Він був розбитий, не міг працювати й соромився дивитися людям в очі. Він зняв меблирашку в Бруклине й сидів там на дерев'яному стільці посередині кімнати. Один раз він вирішив, що стілець дивиться в невірному напрямку. Вилучивши своє тіло зі стільця, він взяв останній двома руками й повернув вправо, тобто наблизив його до істини. На мінуту він подумав, що домігся своєї мети, але відразу жорстоко розчарувався. Він ще раз повернув стілець вправо. Посидів на ньому небагато, але знову відчув себе не у своїй тарілці. Ще один поворот. В остаточному підсумку він описав повне коло, але так і не знайшов щирого напрямку. День вгасав за брудним вікном меблирашки. Всю ніч Драйзер повертав свій стілець по колу в пошуках вірної магістралі.
Едгар Доктороу “Регтайм”
В Америці Теодора Драйзера (Theodore Dreiser) уже майже забули. Не тому, що “ці тупі американці нічого не читають”, а тому, що він для них встиг безнадійно застаріти. Його натуралізм завжди здавався в Штатах непристойним (бідолаха Драйзер обгріб за “Сестру Керри” не менше, ніж Флобер за “Пані Боварі”), психологізм - плоский і натягнутим, стиль - громіздким, а персонажі - неживими. Втім, зараз, на хвилі загального інтересу до великого класичного роману (що поробити, мир утомився від постмодерністських ізисків), у Драйзера , здається, знову є шанс.
Він просто намагався якось пояснити ту реальність, що відкривалася очам сина бідного німецького емігранта. Пояснював як умів: впливом “середовища” і виховання, природним бажанням кожної нормальної людини жити смачно, тепло й красиво, нарешті, що поламала тисячі доль ідеєю “Великої Американської Мрії”...
Американська мрія за дві секунди стає “Американською трагедією”. Так називається головний роман Драйзера , що зробив його зіркою літературного небокраю в 1925 році.
Клайд Грифітс, хлопчик зі злиденної сім'ї вуличного проповідника, дуже хоче чогось домогтися в житті. Навіть не чогось, а ВСЬОГО. Удалося ж іншим - чому не можу я? Так міркує Клайд, що почав свою кар'єру з посади “хлопчика на побегушках” у розкішному отеленні.
У Клайда тільки одна проблема: “Як пересічний парубок з типово американським поглядом на життя, воно вважав, що проста фізична праця нижче його достоїнства”. Це категоричне твердження досить спірно, але воно перетворило життя нашого героя в 800-сторінкову байку з мораллю: діти, не будьте такими бридкими, як дядько Клайд.
Молодому Грифітсу повезло з родичами: дядько дає йому місце керуючого на своїй фабриці. Там Клайд знайомиться із чарівної Робертой, у них зав'язується роман ... Але блискуча світська дама Сондра Финчли (що немаловажно, багата спадкоємиця) стає йому миліше простушки Роберты, що, як на зло, вагітна. Запутавшийся у своїх бажаннях Клайд убиває Робертові. І не раз ще пошкодує про це - протягом усього судового процесу, що займає добру третину роману ...
Драйзер скрупульозно описує весь хід процесу: від виявлення тіла Роберти й розслідування обставин її загибелі до суду над злочинцем. Справа про вбивство Роберти стає надбанням громадськості завдяки тому, що це потрібно для кар'єри прокурора, що бажає бути вибраним окружним суддею...
Звичайно, письменник не обходить своєю увагою “четверту владу” країни перемігшої демократії, найчастіше більше могутню, чим три перші. Стараннями преси Клайд стає “холоднокровним убивцею” і “страшенним лиходієм”, а весь суд перетворюється в показушнє “торжество добра над злом”. “І от із глухомані північних лісів - карна сенсація першої величини. У наявності всі хвилюючі, яскраві, але в моральному й релігійному змісті жахливі атрибути: любов, романтика, багатство, бідність, смерть”.
Драйзер описує машину американського правосуддя анатомічно точно й нещадно, немов військовий кореспондент, що спостерігає, як позиційна війна “ захист-напад” переходить у відкриті бойові дії, досягаючи своєї кульмінації в генеральному бої - засіданні суду. Не дай Боже вам за третю частину роману перейнятися співчуттям до Клайду. Він програє, тому що така мораль цієї байки.
2.2 Головна ідея роману Т.Драйзера «Американська трагедія»
«Американська трагедія» - роман американського письменника Теодора Драйзера, опублікований 17 листопада 1925 року.
Роман вийшов у світло в середині 1920-х років, що пройшла під знаком горезвісного «процвітання» - «проспериті». Безпосередньо створенню «Американської трагедії» Драйзер присвятив п'ять років - з 1920 по 1925 рік. Дружина письменника Элен Драйзер згадує, що в письменника були замітки, озаглавлені «Американські трагедії». У них утримувався опис п'ятнадцяти випадків, подібних тому, що зображений у романі.
В основу роману Драйзер поклав історію вбивства в 1906 році Честером Джиллетом своєї улюбленої Грейс Браун. Процес по цій справі у свій час набрав широкого розголосу, і в романі використані документи й факти, що повідомлялися в газетах того часу.
У перших варіантах книга звалася «Міраж», відтіняючи примарність подань, що вселяються американському народу, про життя. Остаточна назва - «Американська трагедія» - добре передавало пафос роману, але було не по душі видавцям, які вважали, що своєю різкістю воно не сподобається американській публіці, і намагалися змусити Драйзера винести в заголовок прізвище головного героя (Грифітс), але письменник не погодився на це.
Після виходу роман мав великий успіх у читачів. Видавець роману Хорес Ливрайт виступив продюсером театральної версії роману в 1926 році. Кинокомпания Paramaunt Pictures придбала за 100 тисяч доларів у Драйзера права на екранізацію й замовила сценарій Сергію Ейзенштейну. Однак згодом студія відмовляється від сценарію Ейзенштейна через розгорнуту в Голівуде антирадянської кампанії проти режисера. Глава організації Hollywood Technical Director's Institute майор Фрэнк Пис (Frank Pease) розцінив підписання контракту як можливість ведення комуністичної пропаганди в США. Новий сценарій пише американський автор С. Хоффенштайн, фільм ставить режисер Йозеф фон Штернберг. Після виходу картини в 1931 році Драйзер, якому подобався первісний сценарій Ейзенштейна, безуспішно подає судовий позов проти Paramaunt. На його думку, кіностудія спотворила зміст роману.
Цитати з роману «Американська трагедія», 1925 (автор Теодор Драйзер) Сондра Финчли дружила з Беллою, визнавала багатство й престиж сім'ї Грифітс, але аж ніяк не харчувала симпатії до Гілберту. Він із самого початку був до неї байдужий і залишився байдужим, хоча вона й пробувала з ним кокетувати. Її гордість була уражена. Марнолюбна й самозакохана, вона не могла простити йому образи. Вона не виносила егоїзму в інших і особливо не терпіла марнолюбного, холодного й самозакоханого брата Белли. Уже занадто він високої думки про свою особу, занадто надутий і зарозумілий, тільки про себе й думає. «Фу, який гордий! І що він тільки із себе будує? Уявляє, що він жахливо поважна особа... Прямо Рокфеллер або Морган! І, по-моєму, він ні чуточки не цікавий. Мені подобається Белла. Вона дуже мила. Але цей фат!... Йому, напевно, хочеться, щоб дівчини доглядали за ним. Ну, від мене він цього не дочекається!» Так заявляла Сондра щораз, як з нею заговорювали про Гілберту.
Роберта пронизливо скрикнула, - і від болю в розбитій особі й від переляку, що нахилив човен. Уражений цим лементом, Клайд підхопився й зробив рух до неї, почасти потім, щоб допомогти їй, підтримати, почасти щоб просити прощення за ненавмисний удар, і цим рухом остаточно перевернув човен: і Роберта й Клайд раптово опинилися у воді. Перекидаючись, човен лівим бортом ударив Робертові по голові саме тоді, коли вона, поринувши на мить у воду, знову з'явилася на поверхні й Клайд побачив перед собою її збожеволіла, перекручена особа. Він уже отямився. А вона була приголомшена, перелякана й нічого не розуміла від болю й безмірного, божевільного страху: страшна вода, страшно потонути, страшний цей удар, що Клайд наніс їй випадково, майже несвідомо...
Трагічна Америка за романом Т.Драйзера
Поспіх і гонка - от що визначає темп життя в цій великій країні.
Нехай якнайбільше буде швидкість автомобілів, потужність машин, висота хмарочосів, що споруджуються в рекордний термін, як можна головокружительней біг поїздів по тунелях підземки! Побільше міст, побільше бізнесу, побільше справ і турбот, - начебто саме ми, із всіх народів, покликані не тільки механізувати, але й заселити увесь світ! Але навіщо все це робиться? Для якоїсь певної мети? Заради створення якихось вищих духовних цінностей? Мені здається, що, навпаки, у такій обстановці людин неминуче “видихається” і фізично й морально; і з мільйонами людей це або вже відбулося, або повинне відбутися в найближчому майбутньому. Вони живуть і вмирають, так нічого й не випробувавши, заради чого коштувало б жити. Життя середньої людини перетворилася в суцільне борошно: так вона незначна й безглузда, настільки сам він спантеличений і заздалегідь приречений на поразку!
Коротше кажучи, самі умови життя в наших промислових містах і селищах такі, що не тільки віднімають у людини спокій, але й украй руйнують його нервову систему, а людей більше вразливих, трапляється, навіть доводять до самогубства. Число тих, хто в смерті бачить єдине рятування від життєвих тягот, не тільки не зменшується, але неухильно росте.
Більш того: тепер уже зовсім ясно, що на Америку й на країни, пов'язані з нею у фінансовому відношенні, насувається катастрофа. Під час нинішньої світової кризи Англія змушена була відмовитися від золотого стандарту й тимчасово закрити Лондонську біржу. Аналогічні явища відбуваються й в інших країнах: Норвегії, Швеції, Данії - і Єгиптові теж довелося відмовитися від золотого стандарту. Світова криза все заглиблюється. Намагаючись його запобігти, наші приватні банки останнім часом позичали Німеччини більші суми. І хоча було ухвалено, що репарації Сполученим Штатам Німеччина виплачує в першу чергу, тепер наші банкіри самі вимагають, щоб платежі по репараціях були відстрочені на рік. Вони побоюються за долю позик, виданих ними під стан певних забезпечень, розуміючи, що претензії по цих забезпеченнях підлягають задоволенню лише в другу, а не в першу чергу.
Катастрофа в сутності вже вибухнула в Америці; і перша її ознака - безробіття, що охопило зараз мільйони людей. Ті, хто втратив роботу, терплять жорстокий нестаток і страждають від голоду. А ті, у кого ще є робота, живуть під постійною погрозою зниження заробітної плати. Коли компанія “Юнайтєд Стєйтс Стіл” знизила зарплату своїм робітником, у газеті “Нью-Йорк Таймс” на 1-й сторінці з'явився жирний заголовок такого змісту: “Зниження зарплати триває - акції піднялися на 14 пунктів”. Це вже прямий сигнал небезпеки. У даній книзі я ставлю собі завданням з'ясувати причини нинішнього економічного становища. Що привело нашу економіку до того стану, у якому вона перебуває зараз?
У цей час в Америці ясно відчувається все зростаюче невдоволення робочих мас і близькість кривавих класових боїв.
“Нью-Йорк Таймс” виражає побоювання, що в деяких округах штату Кентуккі боротьба праці й капіталу може перерости в громадянську війну. В окрузі Харлан великі вугільні компанії, контрольовані Морганом, Інсуламі, Фордом, Меллоном і проч., створили для своїх шахтарів зовсім нелюдські умови існування. Поліція шахтовласників у боротьбі зі страйкарями прибігає до беззаконних терористичних дій, зневажаючи усі права, гарантовані їм Конституцією й законами штату. Шахтарів заарештовують сотнями - винятково для того, щоб їх залякати. Родичі окружного судді самі є власниками шахт. Вибори фальсифікуються. І все це, включаючи такі дії поліції, як вибух безкоштовної їдальні для страйкуючих або автомобіля, що розвозить їм продовольство, беззаконне вторгнення у квартири страйкарів і беззаконне їхнє побиття, а також розстріл беззбройних шахтарів з кулемета, - все це говорить про крайнє загострення боротьби праці й капіталу, причому тепер робітником доводиться боротися вже за саме своє існування.
Цей звіриний індивідуалізм, ці типово капіталістичні форми боротьби й роблять наше життя настільки похмурої; це-те й позбавляє нас усякої впевненості в завтрашньому дні. Під словами “на Добродії уповаємо”, вибитими на нашім доларі, варто було б написати: “И к чортові тих, хто слабкіше!” - тобто, у цьому випадку, робітників. А уряд, не вважаючись більше із суспільною думкою, уже не знаходить потрібним піклуватися про всіх і опікує тільки найдужчих (надаючи їм, якщо на те буде їхня добра воля, подбати, у свою чергу, про інші). Мільйони людей в Америці живуть зараз у постійній тривозі, не знаючи, чи буде в них завтра дах і їжа. І на цю тривогу вони приречені до останнього свого дня, поки смерть не покладе кінець їхнім мученням. Тому що як може робітник і навіть дрібний підприємець - по суті жертва великих трестів і банків - забезпечити своє майбутнє?
Один підприємець бореться проти іншого, одна група проти іншої групи, один трест проти інших трестів - а страждає скрізь “маленька людина”; і все наше життя служить підтвердженням наукової теорії, що говорить, що там, де дрібні частки енергії перебувають у русі й зіштовхуються між собою, суть процесу зводиться до того, що одна частка втрачає деяку частку своєї сили, а те й всю, а інша неї привласнює. Але звідки це шаленство, ця глухота до всіх доводів розуму, через яку мільйони чоловіків і жінок змушені працювати так багато й одержувати так мало? Які особливості американського життя породили боротьбу, що лютує нині, між працею й капіталом, окремою особистістю й трестом, урядом і народом?
Остання війна, як ми знаємо, дала поштовх до величезної ділової активності. Боєприпаси, обмундирування, провіант - все це поставлялося для армії в небачені до тої пори кількостях. Але кому від цього була користь? Тільки акціонерам таких великих компаній, як Дюпон, “Стандард Ойл”, “Ботэни Уорстид Миллз” і інші їм подібні: ті дійсно збагачувалися, а в цей самий час американська молодь віддавала життя на фронті або працювала в тилу за які-небудь 30 доларів на місяць. Продукція заводів і сільського господарства, вантажообіг залізниць зросли в багато разів проти колишнього, хоча мільйони робітників вибули з виробництва й перебували за океаном, борючись на фронтах. Більш того, у самій Америці був у цей час значний резерв робочої сили: частина робітників була зовсім не зайнята, а частина займалася справами, що не мають відносини до промисловості.
Але такий завжди ефект зосередженого зусилля. Випуск продукції зростає, незважаючи на те що тисячі робітників ідуть в армію. Подібна ж картина спостерігалася під час Цивільної й іспано-американської воєн. Це піднесення промисловості, хоча й викликаний необхідністю, але не підготовлений всією економікою країни, привів до тимчасового “процвітанню”, чому сприяло також загальне захоплення автомобілями, радіо, кіно й т.д. Зараз у Сполучених Штатах автомобілів чи ледве не більше, ніж телефонів. Але, на жаль, всі ці чудові винаходи й захоплюючі новинки - автомобілі, радіоприймачі, фонографи, телефони, кінофільми, театральні постановки - мають одну незручність: ми не маємо сил спожити їх у такій кількості, у якому робимо, тому що в тих, хто їх створює, немає грошей, щоб все це купувати.
Але що ж дав нам цей бум у промисловості? Збільшив наш добробут? Усталив горезвісне “процвітання”? Забезпечив кому-небудь, крім незначної меншостей, достатню частку тих економічних і соціальних благ, які, здавалося б, повинна була створити настільки посилена діяльність? Придивитеся до тому, як у нас живуть люди, і ви одержите відповідь!
Корпорації, банки, холдингові компанії й тому подібні організації стають усе сильніше, а окрема людина усе слабкіше - і економічно, і духовно. У школі його вчать салютувати американському прапору й похвалятися стовідсотковим патріотизмом, якого він, може бути, у собі зовсім і не почуває; за ним шпигують, перевіряючи його моральність; йому силою нав'язують і певні погляди на виховання, і певні політичні погляди, і навіть способи розважатися. Ще під час війни представники деяких впливових угруповань - та й просто люди радикальних поглядів - пророкували, що весь цей військовий бум у промисловості приведе лише до мнимого “процвітанню”, від якого “маленькій людині” стане тільки гірше; що він збагатить трести, але збіднить і оглупит середнього американця. Так воно й вийшло.
Трестирование, що охопило всілякі підприємства, від заводів до банків, прийняло гігантські масштаби; трести надсилають у контрольовані ними підприємства свій адміністративний і службовий персонал; а місцевий житель, що раніше міг все-таки сподіватися, відкривши власну маленьку справу, зібрати собі що-небудь на старість, виявляється тепер у повній залежності від корпорацій, яким немає ніякої справи до його майбутнього. Та і його сьогодення забезпечене не краще: його в будь-яку мінуту можуть звільнити - і чим далі, тим ця погроза стає неотвратимее. Кожне зайве сиве волосся, щороку його життя, проведений на службі компанії, наближає фатальну розв'язку. І на допомогу держави йому нема чого розраховувати: допомога одержує тільки експлуатуюча його компанія. Коротше кажучи, ні великі трести, ні потужні фінансові об'єднання, ні сам уряд, що так любовно їх пестує, не мають ніяких зобов'язань перед окремою людиною. Його віддають у руки демона вбогості.
До початку світової війни з 117 мільйонів населення Сполучених Штатів 14 мільйонів становили обличчя, що народилися за межами США, а 21 мільйон - народжені в Америці, але від батьків-іммігрантів. Війна порушила їх благополучне (або, принаймні, заповнене мирною працею) існування; на їхній долі важко відбився той факт, що німці почали винищувати бельгійців, росіяни, французи й англійці - битися з німцями, австрійці, італійці й балканські народи - знищувати один одного й т.д. Але дозвольте: адже в Америці стільки говорилося про те, що потрібно американізувати іммігрантів шляхом надання їм рівних можливостей з корінним населенням, рівних прав і воль; про те, що Америка - це гігантський плавильний казан, у якому всі національності сплавляються в єдиний американський народ.
А війна всьому цьому поклала кінець. Плавильний казан? Дурна, сентиментальна вигадка, про яку давно настав час забути! Воля? Ніяких воль - крім тих, що вашій новій батьківщині буде благоугодно вам дати! Закони воєнного часу, спрямовані проти волі слова, придушують суспільну думку. Подальшої імміграції лагодяться такі перешкоди, що чоловік не може викликати свою дружину з дітьми в Америку. Так лопнула вся наша хвалена американізація. Погоня за наживою й черстве діляцтво відповідно до морального шаблона, виготовленому Уолл-Стритом, - от що виставляється зараз як ідеал, а банки й корпорації піклуються про його здійснення. Наша новітня американська філософія - яка, до речі сказати, є не що інше, як ідейне відбиття цього новоявленого панування банків і трестів, - займається головним чином тим, що вихваляє й проповідує підприємництво в грандіозних масштабах. Побільше грошей і поменше волі, побільше деспотизму й поменше утворення для народу!
Висновок
На прикінці роботи можна зробити такі виводи:
Драйзер створив у своїй творчості різні художні моделі особистості, які поєднують такі особистісні характеристики, як егоцентризм і індивідуалізм, що в певнім відношенні є породженням «філософії успіху», досить популярної в американському суспільстві к. XIX - н. XX вв.
Особистість у добутку Драйзера змушена вести боротьбу за можливість реалізувати свої бажання, але, здійснивши їх, особистість або трагічно гине, або втрачає духовність. У дослідженні питання егоїстичних бажань особистості письменник багато в чому додержувався ідей А.Шопенгауэра. Драйзер «препарує» особистість генія й фінансиста, пояснюючи аморальні вчинки виняткової особистості потребами творчої натури, більше підданої впливу бажань і страстей.
У створенні художньої моделі особистості, схильної до суїциду, Драйзер також опирається на ідеї Шопенгауэра, погоджуючись із мислителем у тім, що особистість найчастіше зважується на самогубство тому, що не може відмовитися від бажань і страстей, які саме й руйнують особистість.
Письменник досліджує самогубство як соціальне явище, у руслі сучасної соціології вважаючи суїцид не стільки «приватною справою», скільки «хворобою цивілізації», багато в чому обвинувачуючи суспільство в розквіті суїциду. Він досліджує психологічний тип особистості, здатної до самогубства. Теодор Драйзер зображує трохи «типів» суицидальных особистостей; а саме: особистостей, що зробили «мотивований суїцид», викликаний станом тривалої психічної депресії; особистостей, здатних на суїцид-шантаж; особистостей, що зважилися на суїцид, обумовлений почуттям провини перед близькими людьми або суспільством. Спеціальна увага письменник приділяє дослідженню суицидального пориву «психічно розбалансованої» особистості.
Список літератури
1. Theodore Dreiser. An American Tragedy (1925).
2. Theodore Dreiser. An American Tragedy Баку, "Олимп", 1995 (переводчик не указан).
3. Theodore Dreiser. An American Tragedy OCR & spellcheck by HarryFan, 20 March 2001
4. Гумерова О.Ф. «Американская трагедия» Драйзера как полемика с Ф.М.Достоевским // Язык и литература в поликультурном пространстве. – Бирск, 2005.- с. 341 -345.
5. Гумерова О.Ф., Морозкина Е.А. Художественная трактовка проблемы суицида в романах Т.Драйзера // Язык и литература в поликультурном пространстве. – Бирск, 2006. – с. 278 –280.
6. Гумерова О.Ф. Проблема гения в романе Т.Драйзера «Гений» // Современные гуманитарные исследования. – Москва, 2007, № 4 – с. 105 -107.
7. Гумерова О.Ф. Проблема преступной личности в творческой и философской системе Теодора Драйзера // Актуальные проблемы современной науки. – Москва, 2007, № 5 – с. 25-27.
8. Гумерова О.Ф. Образ преступника в романе Т.Драйзера «Сестра Керри» // Вопросы филологических наук. – Москва, 2007, № 5 – с. 30-31.
9. Гумерова О.Ф. Проблема религии в романе Теодора Драйзера «Сестра Керри» // Вопросы гуманитарных наук. – Москва, 2007, № 5 – с. 99-101.
10. Гумерова О.Ф., Морозкина Е.А. Психологический и социальный аспекты проблемы суицида в творчестве Теодора Драйзера // Вестник Башкирского университета. – 2007, № 3 – с. 51-54.
11. Засурский Я. Н. Американская литература XX века. Некоторые аспекты литературного процесса. М., 1966.
12. Затонский Д. В. Искусство романа и XX век. — М.: Художественная литература, 1973. — 534 с.
13. Мендельсон М. О. Современный американский роман. М., 1964.
14. История американской литературы / Под ред. Н. И. Самохвалова. М., 1971. Ч. 1.
