Курсовая Соціально-орієнтована ринкова економіка як оптимальна модель ринку
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни “Основи ринкової економіки”
за темою “ Соціально-орієнтована ринкова економіка як оптимальна модель ринку ”
Зміст
1. Теоретичні засади та об’єктивність процесу побудови соціального ринкового господарства в Україні
2. Сутність соціально-орієнтованої ринкової економіки
3. Загальна характеристика основних соціалізуючих складових ринкової економіки
Висновок
Література:
1. Теоретичні засади та об’єктивність процесу побудови соціального ринкового господарства в Україні
Надзвичайно складна політична й економічна ситуація, яка склалась в Україні, зумовлена особливостями перехідного періоду від тоталітарної системи до громадянського, демократичного суспільства, до соціально орієнтованої ринкової економіки.
Головне питання, що виникає в процесі структуризації суспільства, полягає саме в тому, на основі якої економічної парадигми має формуватися це суспільство, які домінанти повинні пронизувати усі структурні рівні системи, зрештою, які константи мають скріплювати його каркас. Інтелектуальні пошуки нині тривають переважно навколо цивілізаційної парадигми, один із напрямів якої передбачає поступове і неухильне включення усіх структур України у світові політичні й економічні процеси.
Наприкінці XX сторіччя Україна змінила свій напрямок соціально-економічного розвитку, стала на шлях радикальних соціально-економічних і політичних перетворень з урахуванням досвіду й досягнень розвинутих країн світу. Проте внаслідок відсутності у нашій державі національної трансформаційної моделі та невдалого запозичення чужих моделей економічного розвитку, перехід у нову якість набув руйнівного характеру. Замість прогресивних економічних і науково-технологічних зрушень, побудови соціально орієнтованої демократичної держави, підвищення матеріального добробуту й духовного рівня життя народу, Україна опинилася у глибокому занепаді. Внаслідок цього, при одночасному загостренні дефіциту інвестицій та інновацій, процеси ринкової трансформації протягом 1990-1999 рр. супроводжувалися, по суті, економічним розвалом. Макроекономічна структура за цей період майже не поліпшилась. Обсяги товарного виробництва для насичення попиту безпосередньо споживчого ринку скорочувалися швидшими темпами, ніж обсяги випуску промислових засобів виробництва. Відбулося істотне скорочення видобутку паливно-енергетичних ресурсів, випуску підприємствами наукомісткої і високотехнологічної продукції. Ці підприємства надто повільно здійснювали конверсію та надто швидко згортали свої виробничі програми і навіть взагалі виводили їх з господарського обороту.
У Посланні Президента України до Верховної Ради “Про внутрішнє і зовнішнє становище України” (“Підсумки соціально-економічного розвитку України та завдання на 2001 рік”) зазначено, що за роки економічної кризи (1990-1999 рр.) ВВП скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції - на 48,9%, сільського господарства - на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилась у 3,82 раза, а реальні виплати пенсій - у 4 рази.
Контури припинення подальшого спаду й забезпечення економічної стабілізації та зростання в Україні окреслилися лише у 2000 р. Досягнення в розвитку народного господарства за цей рік дали можливість створити першооснову для стабілізації становища та переходу до початку економічного зростання. Так, у 2000 р. в нашій країні ВВП за інформацією президентської доповіді зріс на 6%, підвищення обсягів промислового виробництва становило 12,9%, сільського господарства - 9,2%. А такі галузі, як харчова, легка, деревообробна, які безпосередньо працюють для задоволення потреб споживачів, домоглися 30-35% зростання продукції. За тим же джерелом інформації, відбулись позитивні зрушення в бюджетній сфері, активізовано інвестиційну, в тому числі кредитну політику, підвищено рівень монетизації економіки, її експортного потенціалу, зменшено зовнішній державний борг.
Для виведення народного господарства України з кризового стану важливе значення має розробка науково обгрунтованої концепції та моделі її економічного розвитку, які нашим ученим у співдружності з практичними працівниками належить якомога швидше створити власними зусиллями. При їх розробці необхідно врахувати позитивний світовий досвід в управлінні розвитком економіки, банківських і фінансових структур, використання державних і ринкових механізмів регулювання у їх оптимальному поєднанні. Стратегічна мета розвитку полягає в радикальному поліпшенні життєвого рівня народу, що врешті-решт зводиться до створення ефективної, соціально орієнтованої моделі економіки ринкового типу, яка базується на використанні як конкурентних переваг країни у світовому поділі праці, так і в міжнародній інтеграції, у якій підприємницький інтерес становитиме основу економічної мотивації.
Лише шляхом прискорення темпів зростання ВНП і національного доходу, зростання інтелектуального потенціалу нації і науково-технологічних інновацій, застосування яких суттєво змінює обсяги, структуру і якість виробництва товарів і послуг, здійснення активної політики енергозабезпечення, аграрної політики, глибокої перебудови соціальної сфери можна подолати структурну кризу і вивести економіку із стану спаду і стагнації, спрямувавши її в сталий розвиток необхідними темпами відтворення. У цьому, власне, й полягає глибинна суть державної політики концентрації ресурсів на вирішальних напрямах державних пріоритетів. У кожній країні їх вибір, а також вибір моделі економічної структури залежать від вихідної ситуації, цілей майбутнього розвитку і можливих темпів динамізму, ступеня інвестиційної та інноваційної активності у відповідних стратегічних напрямах.
Одним із стратегічних напрямків побудови цієї нової системи і повинна стати глибока перебудова соціальної сфери. В успішному розв’язанні цього стратегічного завдання особливо важливим пріоритетом на наступні роки є здійснення політики доходів і реформування системи оплати праці, усунення існуючого досі штучного заниження вартості робочої сили, а також дуже низького рівня соціальних доходів населення. Саме ці чинники, включаючи гострий дефіцит інвестиційно-інноваційної діяльності, стримують прискорення відтворювальних процесів і технологічне оновлення виробництва в Україні, що є необхідною передумовою забезпечення конкурентоспроможності багатьох підприємств.
Саме виходячи з наведеного необхідно зазначити наступні умови переходу до соціального ринкового господарства в Україні:
• забезпечення економічної свободи;
• становлення та зміцнення різних форм власності;
• розвиток конкурентного середовища;
• формування механізму вільного ціноутворення;
• формування ринкової інфраструктури;
• збалансоване функціонування комерційного і некомерційного секторів економіки;
• державне регулювання економіки;
• формування відкритої моделі економіки при дотриманні національних інтересів країни;
• ефективна система соціального захисту населення, наявність соціальної інфраструктури.
Економічна модель України повинна спиратися на сучасні світові досягнення і спрямовуватися не на зразки так званого дикого капіталізму ХIХ ст., а орієнтуватись на суспільні цінності третього тисячоліття з його досить жорсткими детермінантами. Світова політична й економічна думка свідчить про те, що сучасне цивілізоване суспільство ґрунтується на трьох основних засадах: у політичній сфері - громадянське суспільство; в економічній - постіндустріальне, соціально орієнтоване ринкове господарство; у соціальній сфері - соціальне партнерство, справедливий розподіл матеріальних і духовних благ і на цій основі досягнення національної і соціальної злагоди.
Практика показує, що ринкова економіка не залишається незмінною. Наприкінці XX століття на хід розвитку передових країн ринкової економіки домінуючий вплив здійснюють соціальні фактори. Вплив останніх охоплює різні сфери економіки, приводить до зміни структури суспільних потреб, видів економічної діяльності, цінностей, що нею створюються. Це дозволяє говорити про “соціалізацію” сучасної економіки, трансформацію ринкової економіки в “соціальну ринкову економіку”. Відзначені процеси сприяють перегляду, переосмисленню економічних категорій, що існували раніше, сприяють виникненню нових.
Вивчення соціальної ринкової економіки має велике теоретичне і практичне значення. У категоріях і принципах, законах і закономірностях соціальної ринкової економіки відбиті глибинні процеси суспільного розвитку.
Концепція соціального ринкового господарства розроблена в Німеччині такими професорами, як Альфред Мюллер-Армак, Александер Рюстов, Вільгельм Рьопке, Людвіг Ерхард та Вальтер Ойкен. У політичну дійсність її впровадив Л.Ерхард.
Концепція соціального ринкового господарства, значно відрізняється від теорії класичного ліберального господарства, тобто від концепції ринкової економіки, де державі відводилася роль “нічного сторожа”. Вони визнають, що перед сучасною державою стоять сьогодні величезні завдання, що в середині XX ст. можливість істотно звільнити державу від обов’язків малоймовірна. Одним з найважливіших завдань держави Л. Ерхард вважав забезпечення вільної конкуренції. Вільна власна ініціатива і конкуренція повинні поєднуватися з активною роллю держави у господарському житті. Головним критерієм свободи для нього є свобода споживання. Останнє знаходить своє логічне доповнення у свободі підприємця виробляти та продавати ті продукти, які відповідають попиту.
Одним з найважливіших критеріїв соціального ринкового господарства (поєднання соціального з ринковим) є досягнення такого господарського порядку, що діє з найвищою ефективністю, коли відповідно до зростання продуктивності знижуються ціни, підвищується реальна заробітна плата. Через конкуренцію, як найбільш ефективний засіб для досягнення та забезпечення добробуту, може бути досягнута, у кращому розумінні цього слова, соціалізація прогресу і прибутку.
Іншим важливим критерієм соціального ринкового господарства є оптимальне поєднання ринкової економіки та планового господарства (або централізовано регульована система економіки). У цьому зв’язку Г. Ортліб (один з прихильників сучасного неолібералізму) писав, що стара суперечка про те, чому надати перевагу — плановому чи ринковому господарству, нині не становить інтересу. Важливішою є комбінація того й іншого, тобто регульована ринкова економіка. У пізніших виданнях інших німецьких авторів соціальне ринкове господарство визначається як сучасна форма економічної організації ринкового типу з налагодженим механізмом державного регулювання, відповідною інституціональною структурою і системою соціального захисту населення.
Водночас Л. Ерхард відкидав концепції товариства колективної відповідальності, “держави добробуту”. Остання є складовим елементом теорії змішаної економіки, і в цьому її головна відмінність від теорії соціального ринкового господарства. Якщо для досягнення соціальної спрямованості економіки потрібно, на думку батька німецького економічного дива, не вдосконалювати розподіл, а піднімати виробництво, то, на думку Е. Хансена, одного з представників концепції змішаної економіки, “держава добробуту” виступає передусім як перерозподільник виробленого доходу.
Другою важливою функцією такої держави є здійснення тих чи інших форм національного економічного планування. У зв’язку з цим слід зазначити, що обидва поняття: соціальне ринкове господарство і змішана економіка, виникли за умов існування двох протилежних соціально-економічних систем і у них зроблена спроба певною мірою синтезувати позитивні риси таких систем або відмежуватися від окремих негативних рис. Так, змішана економіка розглядається як економічна система, в якій поєднуються характеристики капіталізму і соціалізму. Конкретніше у цьому визначенні підкреслюється, що у змішаній економіці джерела розподіляються частково через децентралізовані ринки і частково за допомогою рішень, які приймаються централізовано державою.
П. Самуельсон і У. Нордхауз під цим терміном розуміють цінову систему економічної організації з державним втручанням і регулюванням макроекономічних процесів і конкурентних ринків.
Якщо вже вибирати назву кінцевого етапу трансформації існуючої нині в Україні соціально-економічної системи з визначень західної економічної думки, то найбільш прийнятним є термін “змішана економіка” в інтерпретації Е. Хансена, в якому поєднуються риси “держави добробуту” і функція національного планування, яка здійснюється державою. У свою чергу, “держава добробуту” неможлива без перерозподілу значної частки національного доходу через державний бюджет. Виступати взагалі проти перерозподілу національного доходу, проти вдосконалення процесів розподілу (так, зокрема, твердив Л. Ерхард),— значить виступати проти об’єктивного ходу економічного розвитку людства, займати антигуманні, антипрогресивні позиції як у теорії, так і на практиці.
Таким чином, достатньо вдалим буде застосування поняття соціальне ринкове господарство, або соціально орієнтована ринкова економіка, яка об’єктивно об’єднує такі поняття як ринкова тазмішана економіка, в основі якої соціальна орієнтація господарства.
Сьогодні у багатьох розвинутих країнах існує соціальне ринкове господарство. Така трансформація ринкового господарства відбулася під впливом об’єктивних змін внутрішніх і зовнішніх умов розвитку.
Соціальне ринкове господарство — це форма організації економіки, заснована на соціалізованому товарному виробництві, що забезпечує взаємодію між виробництвом і споживанням за допомогою ринку, державного регулювання економіки, суспільних інститутів і, яка гарантуює соціально-економічну стабільність у суспільстві.
Автори соціального ринкового господарства припускали, що дана модель — це так званий “третій шлях”. Він проходить між диким, позбавленим економічного порядку, ринком і командно-адміністративною економікою.
Державне регулювання економіки спрямоване на досягнення ряду найважливіших цілей, основні з яких:
- створення нормальних умов для функціонування ринкового механізму;
- забезпеченя стійких темпів зростаня;
- регулювання структурних змін в економіці, зумовлених потребами сучасної науково-технічної революції;
- забезпечення соціальної стабільності та соціального прогресу;
- вирішення екологічних проблем.
Соціальне ринкове господарство повинно забезпечити вільний, економічно ефективний, стабільний стан в суспільстві й економіці.
Соціальне ринкове господарство, з одного боку, гарантує господарську волю, ринкові методи господарювання, конкуренцію, а з іншого боку, надає соціальну захищеність і соціальну справедливість.
Соціальну орієнтацію можна забезпечити лише ґрунтуючись на високопродуктивній економіці, що поєднає приватну ініціативу і конкуренцію. Тільки на базі ефективно функціонуючої економіки можливо створити сильну систему соціального захисту громадян, забезпечити рівні можливості їхнього доступу до загальнолюдських цінностей.
2. Сутність соціально-орієнтованої ринкової економіки
У центрі уваги соціально орієнтованої ринкової економіки знаходиться людина з її потребами й інтересами, її відносини з іншими членами суспільства в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання. Задачею соціального ринкового господарства є пізнання закономірностей становлення і розвитку господарського механізму, свідомо орієнтованого на вирішення соціальних проблем.
Соціально орієнтована ринкова економіка допомагає виробити правильну економічну і соціальну політику на макро- і мікрорівнях, досягти в суспільстві соціального партнерства, зберегти і збільшити суспільні цінності, забезпечити рівні умови доступу до них.
Соціально орієнтована ринкова економіка виробляє принципи, правила, форми господарювання різних суб’єктів економіки, визначає орієнтири господарської діяльності, критерії соціальної й економічної ефективності, оптимальне поводження споживачів і виробників в умовах ринкових методів господарювання і соціальної орієнтації економіки.
Основні положення, висновки і рекомендації соціального ринкового господарства використовуються при розробці соціально-економічної політики розвинутих країн.
При розробці соціально-економічної політики враховується вітчизняний і зарубіжний досвід, велика увага приділяється оцінці не тільки економічної, але і соціальної ефективності від її впровадження.
У даний час соціально-економічна політика країн із соціально орієнтованою ринковою економікою зводиться до досягнення наступних цілей:
1) економічна свобода – можливості економічних суб’єктів щодо вибору сфери діяльності та моделі економічної поведінки;
2) економічне зростання – зростання економіки, яка забезпечує високий рівень якості життя;
3) повна зайнятість – утримання безробіття на природньому рівні;
4) стабільність цін – забезпечення фінансової стабільності, протидія інфляції;
5) економічна безпека – збереження економічної рівноваги;
6) соціальна стабільність – створення можливостей для деяких груп суспільства;
7) справедливе оподаткування – встановлення пільг при сплаті податків для груп населення з низькими доходами.
Саме поняття “соціальна ринкова економіка” з’явилося в Німеччині. Тут же були розроблені основні напрямки концепції “соціальної ринкової економіки”. Тому поняття “соціальна ринкова економіка” уже багато десятиліть асоціюється насамперед з Німеччиною. Однак не можна стверджувати, що соціальне ринкове господарство властиве лише одній країні. Соціально орієнтована ринкова економіка — це продукт природного історичного розвитку суспільства, властивий усім країнам ринкової економіки.
Незважаючи на наявність безлічі загальних ознак, кожна з них має визначену специфіку, що дозволяє розглядати їх як самостійні форми ринкової економіки.
Німецький учений Х. Ламперт, визначаючи сутність соціальної ринкової економіки, підкреслює, що ця модель економіки представляє синтез гарантованої державою волі, економічної волі й ідеалів соціальної держави, пов’язаних із соціальною захищеністю і соціальною справедливістю.
Термін “соціальна” означає, що:
- ринкова економіка орієнтована на вирішення як економічних, так і соціальних цілей;
- ринкова економіка обмежується там, де вона неефективна і може призвести до соціально небажаних результатів.
Соціально орієнтована ринкова економіка функціонує на основі економічного і соціального порядків.
Економічний порядок — це правила, що регулюють організаційну структуру економіки, процесів, що в ній відбуваються, а також сукупність інститутів, відповідальних за управління нею і надання економіці визначеної організаційної форми.
Економічний порядок включає:
- порядок, що регулює право власності;
- грошовий і валютний порядок;
- конкурентний порядок;
- порядок, що регулює зовнішньоекономічну діяльність.
Соціальний порядок — це сукупність інститутів і норм, що визначають соціальний стан громадян і окремих груп населення, а також соціальні відносини між членами суспільства.
Соціальний порядок охоплює:
- порядок у сфері праці;
- порядок у системі соціального страхування і соціальної допомоги;
- майновий порядок;
- житловий порядок;
- екологічний порядок і т.д.
Соціально орієнтована ринкова економіка характеризується соціалізованим товарним виробництвом — вища стадія товарного виробництва, що функціонує на основі соціального партнерства і соціального прогресу.
У соціалізованому товарному виробництві домінує колективна власність у формі акціонерної власності. У результаті чого, багато виробників благ одночасно є співвласниками факторів виробництва, беруть безпосередню участь в управлінні виробничим процесом. У суспільстві встановлюється соціальне партнерство, що припускає узгодження дій уряду, підприємців і найманих робітників з питань динаміки оплати праці і виплати соціальної допомоги, трансфертів. У соціалізованому товарному виробництві пануючу роль відіграють найбільші підприємства, що використовують передову техніку на базі інформаційних технологій, сучасні методи управління.
При соціалізованому товарному виробництві суспільне виробництво досягає найбільшого ступеня розвитку. Просте товарне виробництво в традиційній економіці було лише укладом, що охоплює невелику частину створеного в суспільстві продукту. Товарне виробництво стає пануючою формою тільки в ринковій економіці. На ранніх етапах розвитку ринкової економіки співіснують просте і класичне товарне виробництво. Сучасна ринкова економіка розвивається на основі соціалізованого товарного виробництва.
Соціально орієнтованій ринковій економіці притаманні різні моделі, обумовлені національною специфікою. Розрізняють німецьку, шведську, голландську, японську й інші моделі соціальної ринкової економіки.
Німецька модель перетворення економіки країни виходить з того, що в центрі державних перетворень знаходиться людина з її інтересами, як вільна особистість, що усвідомлює свою відповідальність перед суспільством. Воля в економічному змісті означає розуміння інтересів суспільства і визначення свого місця в системі “виробництво — споживання”.
При цій моделі людина, виконуючи визначені функції, отримує блага для себе, для родини і своєї соціальної групи. У ринковій економіці Німеччини “здоровий егоїзм” у сполученні з почуттям соціальної відповідальності людини розглядається як справжній двигун суспільного прогресу.
В умовах ринку для всіх громадян створюються можливості стати самостійними підприємцями. При цьому гарантуються оптимальне постачання товарами, низькі ціни і налагоджене виробництво.
Ринкове господарство у Німеччині тому і називається “соціальним”, що держава піклується про людину. Не кожен громадянин має змогу працювати відповідно до вимог ринку. Держава повинна створити умови для всіх громадян, позбавлятись прояву несправедливості і захищати всіх беззахисних: безробітних, старих, хворих, дітей. Соціальні справедливість і солідарність є неодмінними передумовами суспільного консенсусу.
Німецька соціальна ринкова економіка — це економіка споживачів. Споживач цілком вільний у своєму рішенні купувати за свій заробіток товари за власним смаком. Своїм вибором тих чи інших товарів він впливає на хід всього господарського виробництва. Середньостатистичний споживач Німеччини має в розпорядженні крім суми, яку він потребує на задоволення своїх основних потреб, ще значну частину коштів для здійснення індивідуальних бажань — дозвілля, подорожі, освіта, мода т.і.
Шведська модель — соціал-демократичний варіант економічного і суспільного розвитку, головною метою якого є поліпшення життя людей. Швеція є капіталістичною країною, але яка довела, що при капіталізмі можливий варіант стабільного соціального розвитку і суспільного буття з високим рівнем і якістю життя, правовою і соціальною захищеністю.
Соціал-демократи оголосили теоретичним фундаментом моделі так званий функціональний соціалізм, тобто соціалізацію без націоналізації.
Головним змістом цієї концепції є збереження основних засобів виробництва в приватному володінні при відторгненні від капіталу права розпорядження доходами. Значна частина доходу вилучається до бюджету для спрямування на соціально-економічні цілі. Модель включає різні форми власності: державну, приватномонополістичну, комунальну і кооперативну.
В умовах ринкової економіки державне регулювання економічних процесів не включає приватний сектор, що розвивається самостійно за законами конкурентної боротьби на споживчому ринку. Приватні підприємці відповідають за розміри і якість національного продукту, а політична влада — за рівень життя і справедливий розподіл матеріальних благ. При такому розміщенні сил досягається баланс між сильним державним регулюванням і грою ринкових сил. Взаємний вплив цих структур забезпечує оптимальне функціонування країни при високому рівні життя.
Отже, “шведська” модель відрізняється сильною соціальною політикою, спрямованою на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь менш забезпечених прошарків населення. Це створює сприятливі умови для відтворення висококваліфікованої робочої сили як у матеріальних, так і в невиробничих, інтелектуальних галузях виробництва.
3. Загальна характеристика основних соціалізуючих складових ринкової економіки
Основна мета діяльності держави в соціально орієнтованій ринковій економіці полягає у підтримці соціально-економічної стабільності, у забезпеченні максимально високого рівня добробуту, соціального прогресу, у збереженні суспільних цінностей на основі економічної волі, конкуренції, приватної ініціативи. У соціальному ринковому господарстві такі макроекономічні цілі, як досягнення визначеного рівня зайнятості, стабілізація цін, рівновага економіки й інші, котрі традиційно в змішаній економіці покладаються на державу, доповнюються соціальними цілями. Таким чином, економічна діяльність держави в соціально спрямованій ринковій економіці полягає в усуненні недосконалостей ринку, додання йому соціальної спрямованості, а не на ліквідацію ринкових відносин як таких.
За умов переходу до ринкової економіки значно зростатиме армія безробітних, погіршуватиметься впевненість у завтрашньому дні тощо. Це вимагає від держави проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємств.
Соціальна політика — це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень і т. ін. Основними принципами проведення соціальної політики є: по-перше, захист рівня життя шляхом застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації; по-друге, надання допомоги найбіднішим сім’ям; по-третє, надання допомоги на випадок безробіття; по-четверте, здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих; по-п’яте, розвиток освіти, охорони здоров’я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави; по-шосте, проведення активної політики, спрямованої на забезпечення кваліфікації.
Проблема соціального захисту населення по-різному розв’язується у межах тієї чи іншої суспільно-економічної формації, конкретної країни. За умов переходу України до соціально орієнтованої ринкової економіки основний тягар соціального захисту покладається на державу, але водночас посилюється роль ринкового механізму у проведенні такої політики. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини, сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, необхідних для підтримання здоров’я, власного добробуту та сім’ї, і право на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості або інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин.
Щоб забезпечити такий захист, держава повинна насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.
У системі соціального захисту населення найважливішим елементом виступає соціальне страхування, до складу якого належать пенсійне, медичне, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах Заходу пенсійне та медичне страхування здійснюється шляхом відрахувань від заробітної плати й прибутків в однакових частках. У США, наприклад, з цією метою із заробітної плати найманих працівників вилучається 7,5%. У Швеції соціальні фонди формуються повністю за рахунок держави. В Японії платежі на соціальне страхування становлять 7% середньої зарплати робітника. Кошти з цих фондів управляються спеціальними радами, до складу яких входять представники трудящих і підприємців.
Страхування від безробіття надається із спеціальних страхових фондів. Розмір виплати залежить, по-перше, від тривалості періоду безробіття, по-друге, від специфічних умов тієї чи іншої країни. У першому випадку найбільші суми виплат (від 50 до 70% середньої зарплати) виплачуються у перші місяці безробіття на час встановленого періоду. Надалі суми виплат зменшуються.
У другому випадку до уваги беруться період зайнятості, трудовий стаж, фізична придатність до праці, термін надання допомоги та ін. Так, у Німеччині трудовий стаж повинен становити не менше 6 місяців зайнятості протягом трьох років і не менше 10 тижнів протягом останнього р. перед позбавленням роботи. У Франції такою умовою є робота протягом 150 днів за рік і 91 день страхування. У Великобританії береться до уваги лише виплата внесків до страхового фонду: протягом р. їх повинно бути 26.
У країнах із соціально орієнтованою ринковою економікою приділяється велика увага державному регулюванню ринку праці. Держава гарантує громадянам право вибору роду діяльності, охорону праці, правовий захист від необґрунтованого звільнення, безкоштовне сприяння у виборі придатної роботи і працевлаштування за посередництвом органів служби зайнятості.
Держава також надає безробітним громадянам певні гарантії. Вони зводяться до наступного: безкоштовна професійна орієнтація, професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації, забезпечення соціальної підтримки й ін. Особливу увагу держава приділяє вирішенню питань зайнятості окремих категорій громадян, зокрема інвалідів.
Сучасне державне регулювання ринку праці включає комплекс економічних, адміністративних, законодавчих, організаційних і інших заходів.
Один з важливих напрямків регулювання ринку праці формується на основі залежності між рівнем інфляції і рівнем безробіття. Англійський економіст О. Філліпс, використовуючи емпіричні дані по Англії за 1861—1957 р.р., вивів нелінійну залежність між рівнем безробіття і заробітною платою. Чим вище безробіття, тим менший приріст заробітної плати і зростання цін. І навпаки, чим нижче безробіття і вища зайнятість, тим більший приріст заробітної плати і вищі темпи зростання цін.
Так звана “крива Філліпса” використовувалась у кейнсіанскій теорії інфляції, у якій зв’язок між рівнем зайнятості й інфляцією встановлювався через динаміку заробітної плати. Разом з тим останнім часом закономірності “кривої Філліпса” не завжди спрацьовували. Істотний вплив на регулювання ринку праці робить податкова, грошово-кредитна, амортизаційна політика уряду та ін.
Важливою ланкою соціального захисту населення є програми працевлаштування та перекваліфікації. У виконанні цих програм беруть участь держава та підприємці. Щорічно американські фірми витрачають на ці заходи близько 30 млрд. дол. Держава витрачає на реалізацію програм перекваліфікації більшу частину коштів.
З метою створення нових робочих місць держава бере на себе також виконання таких суспільних робіт, як будівництво шляхів, каналізації, тощо. Під час економічної кризи держава збільшує капіталовкладення у державні підприємства. Програми працевлаштування здійснюються також шляхом пільгового оподаткування компаній, які створюють робочі місця.
У загальнонаціональному масштабі сучасна держава з метою зменшення армії безробітних намагається регулювати заробітну плату на такому рівні, щоб темпи її зростання були нижчими від зростання продуктивності праці. Для цього здійснюються “політика доходів”, активна кредитно-грошова політика тощо. Таку тактику запроваджують приватні фірми, домагаючись, щоб рівень продуктивності праці випереджав зростання оплати робочої сили.
Найбільших успіхів у цій справі досягли в США. З 1974 р. до середини 80-х років було створено 23 млн. додаткових робочих місць і прийнято на роботу 12 млн. емігрантів. Характерно, що за цей період 500 наймогутніших корпорацій Америки скоротили 3 млн. робочих місць, а дрібні створили 7 млн. таких місць.
Певні результати у здійсненні політики працевлаштування може дати скорочення робочого дня. За останні 100 років у більшості розвинутих країн Заходу тривалість робочого часу скоротилася вдвічі. Винятком з цього правила стала лише Японія. Японець нині працює у середньому 2150 годин на рік, що на 230 годин більше, ніж у США, на 450 годин більше, ніж у Німеччині, на 400 годин більше, ніж у Франції. Скорочення тривалості робочого дня з метою збільшення зайнятості відбувалось у Швеції у 70-х роках, у Франції — у 1982—1983 рр. та деяких інших країнах.
В Україні законодавчу основу програми захисту населення при переході до соціальне орієнтованої ринкової економіки закладено у законі України “Про зайнятість” і Державній програмі зайнятості. У цій програмі передбачено комплекс заходів, спрямованих на збереження високого рівня зайнятості, вдосконалення її структури та підтримки ринку (з цією метою буде поступово формуватися ринок житла, вдосконалюватись інфраструктура ринку праці, посилюватиметься мобільність робочої сили та ін.), зміну структури робочих місць за рахунок вивільнення частини працівників з неперспективних у перспективні галузі і збільшення зайнятості у сфері нематеріального виробництва, підвищення загальноосвітнього, кваліфікаційного рівня робочої сили. Більш конкретно ставиться завдання створення додаткових робочих місць у західних областях України (де є надлишок робочої сили), формування держзамовлення на проведення громадських робіт з метою поліпшення навколишнього середовища, розвитку мережі шляхів та створення соціальної інфраструктури населених пунктів; забезпечення професійної підготовки та перекваліфікації робочої сили; забезпечення зайнятості тих громадян, яким потрібний соціальний захист (молоді, інвалідам та ін.); формування інфраструктури ринку робочої сили (оснащення відповідною технікою центрів зайнятості, створення інформаційно-довідкової системи зайнятості населення тощо).
Досягнення максимально високої якості життя населення є пріоритетною метою соціальної ринкової економіки. Однією з найважливіших передумов, що забезпечують реалізацію цієї задачі, є проведення ефективної політики добробуту населення. Центральне місце в політиці добробуту займають доходи населення, їх диференціація, постійне зростання рівня життя громадян.
Доходи населення поділяються на грошові і натуральні. Грошові доходи населення включають оплату праці всіх категорій населення, пенсії, субсидії, стипендії й інші соціальні трансферти; надходження від продажу продуктів сільського господарства; доходи від власності у вигляді відсотків по внесках, цінним паперам, дивідендів; доходи осіб, зайнятих підприємницькою діяльністю, а також страхові відшкодування, позички, доходи від продажу іноземної валюти й інші доходи.
Натуральні доходи населення включають продукцію, створену у домашніх господарствах для власного споживання. Грошові і натуральні доходи утворюють особистий доход населення.
Основними компонентами грошових доходів населення в ринковій економіці є оплата праці, доходи від підприємницької діяльності і власності, а також соціальні трансферти.
Держава впливає на перерозподіл доходів через держбюджет. Для цих цілей використовується система диференційованого оподатковування різних груп одержувачів доходу і соціальних виплат. У результаті частина доходів найбільш забезпечених груп населення переходить до найменш забезпечених.
Одним з методів регулювання доходів населення є виплата соціальних трансфертів.
Соціальні трансферти — це економічна цінність, передана одним учасником іншому в односторонньому порядку: від іншого учасника операції не надходить нічого, що може мати вартість. Соціальні трансферти представляють систему заходів грошової чи натуральної допомоги, за допомогою якої підвищуються доходи визначених соціальних груп.
Держава шляхом перерозподілу коштів бюджету створює умови для зменшення диференціації доходів населення, забезпечення нормального процесу відтворення робочої сили. Разом з тим державне регулювання доходів населення за допомогою коштів бюджету має визначені межі: розмір бюджетних надходжень і рівень податків. До заходів державного регулювання доходів відносяться також встановлення гарантованих цін на деякі товари і послуги визначеним групам населення (фермерам, пенсіонерам, інвалідам), встановлення мінімальних ставок заробітної плати, пенсії й ін.
Реальні доходи населення залежать від рівня цін на товари і послуги. Для того щоб визначити вплив інфляції на реальні доходи населення, використовується такий показник, як індекс споживчих цін на товари і послуги.
Індекс споживчих цін (ІСЦ) визначається співвідношенням вартості фактичного фіксованого набору товарів і послуг у поточному періоді до його вартості в базисному періоді. ІСЦ — це найважливіший показник, що характеризує рівень інфляції. Він використовується для цілей державної політики, аналізу і прогнозу цінових процесів в економіці, перегляду мінімальних соціальних гарантій, вирішення правових суперечок.
Особливе значення займає проблема індексації доходів від інфляції. Індексація — це засіб захисту від інфляції, приведення суми контракту, кредиту, зарплати, пенсії, допомоги, внесків населення в банках і т.д. до індексу споживчих цін. Індексація доходів населення представляє повне чи часткове відшкодування втрат у доходах, викликаних ростом цін на споживчі товари і послуги. У світовій практиці застосовуються дві основні форми індексації доходів населення: автоматична і напівавтоматична. Автоматична індексація доходів населення припускає, що останні підвищуються пропорційно росту цін. Напівавтоматична індексація іменується також договірною. Ця форма індексації використовується в країнах Європейського Союзу. На державному рівні проводяться переговори за участю роботодавців, профспілок, представників органів державної влади, а також вчених-експертів. У результаті переговорів даються рекомендації по встановленню нижньої межі соціального захисту відповідно до колективних договорів. На кожному підприємстві укладається свій колективний договір, що включає різні заходи соціального захисту працівників. У країнах із соціальною ринковою економікою індексація охоплює незначну частину населення, насамперед осіб з фіксованими доходами (пенсіонерів, працівників бюджетної сфери й ін.).
Індексація доходів населення оцінюється неоднозначно. З одного боку, вона сприяє підтримці визначеного рівня життя деяких груп населення. З іншого боку, індексація може знижувати стимули до праці, гальмувати реалізацію антиінфляційної політики. Тому в багатьох країнах індексація доходів населення носить скоріше епізодичний, чим постійний характер.
Для того щоб визначити рівень добробуту населення, необхідно встановити “момент відліку”. Таким у сучасній економіці є прожитковий мінімум. Прожитковий мінімум — це рівень доходів, що забезпечує придбання набору товарів і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини при визначеному рівні соціально-економічного розвитку країни і сформованих потреб населення. Величина прожиткового мінімуму включає:
• вартість обов’язкових платежів і зборів;
• вартість споживчого кошика.
Споживчий кошик — мінімальний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, необхідних для збереження здоров’я людини і забезпечення його життєдіяльності.
Споживчий кошик визначається для основних груп населення:
• працездатного населення;
• пенсіонерів;
• дітей.
Прожитковий мінімум призначається для:
• оцінки рівня життя населення при розробці і реалізації соціальної політики;
• обґрунтування встановлюваного на державному рівні мінімального розміру оплати праці і мінімального розміру пенсії за старістю, а також для визначення розмірів стипендій, субсидій і інших соціальних виплат;
• формування державного бюджету.
Якість життя населення — узагальнююча соціально-економічна категорія, за допомогою якої оцінюється рівень споживання населення товарів і послуг, можливість задовольнити духовні потреби, здоров’я населення; тривалість життя, умови середовища, що оточує людину, морально-психологічний клімат і ін. Необхідно відзначити, що деякі з цих понять не завжди піддаються кількісній оцінці, що ускладнює визначення якості життя населення.
Рівень якості життя населення змінюється в залежності від соціально-економічного стану суспільства. Ці показники розрізняються по країнах.
Якість життя населення тісно пов’язана з концепцією “розвитку людини”. Її суть полягає в тому, що будь-яке суспільство повинне вкладати ресурси в освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення, харчування населення, створюючи в такий спосіб реальні передумови для участі громадян в економічному, соціальному і політичному житті країни.
Висновок.
Для виведення народного господарства України з кризового стану важливе значення має розробка науково обгрунтованої концепції та моделі її економічного розвитку, які нашим ученим у співдружності з практичними працівниками належить якомога швидше створити власними зусиллями. При їх розробці необхідно врахувати позитивний світовий досвід в управлінні розвитком економіки, банківських і фінансових структур, використання державних і ринкових механізмів регулювання у їх оптимальному поєднанні. Стратегічна мета розвитку полягає в радикальному поліпшенні життєвого рівня народу, що врешті-решт зводиться до створення ефективної, соціально орієнтованої моделі економіки ринкового типу, яка базується на використанні як конкурентних переваг країни у світовому поділі праці, так і в міжнародній інтеграції, у якій підприємницький інтерес становитиме основу економічної мотивації.
Лише шляхом прискорення темпів зростання ВНП і національного доходу, зростання інтелектуального потенціалу нації і науково-технологічних інновацій, застосування яких суттєво змінює обсяги, структуру і якість виробництва товарів і послуг, здійснення активної політики енергозабезпечення, аграрної політики, глибокої перебудови соціальної сфери можна подолати структурну кризу і вивести економіку із стану спаду і стагнації, спрямувавши її в сталий розвиток необхідними темпами відтворення. У цьому, власне, й полягає глибинна суть державної політики концентрації ресурсів на вирішальних напрямах державних пріоритетів. У кожній країні їх вибір, а також вибір моделі економічної структури залежать від вихідної ситуації, цілей майбутнього розвитку і можливих темпів динамізму, ступеня інвестиційної та інноваційної активності у відповідних стратегічних напрямах.
Одним із стратегічних напрямків побудови цієї нової системи і повинна стати глибока перебудова соціальної сфери. В успішному розв’язанні цього стратегічного завдання особливо важливим пріоритетом на наступні роки є здійснення політики доходів і реформування системи оплати праці, усунення існуючого досі штучного заниження вартості робочої сили, а також дуже низького рівня соціальних доходів населення. Саме ці чинники, включаючи гострий дефіцит інвестиційно-інноваційної діяльності, стримують прискорення відтворювальних процесів і технологічне оновлення виробництва в Україні, що є необхідною передумовою забезпечення конкурентоспроможності багатьох підприємств.
Саме виходячи з наведеного необхідно зазначити наступні умови переходу до соціального ринкового господарства в Україні:
• забезпечення економічної свободи;
• становлення та зміцнення різних форм власності;
• розвиток конкурентного середовища;
• формування механізму вільного ціноутворення;
• формування ринкової інфраструктури;
• збалансоване функціонування комерційного і некомерційного секторів економіки;
• державне регулювання економіки;
• формування відкритої моделі економіки при дотриманні національних інтересів країни;
• ефективна система соціального захисту населення, наявність соціальної інфраструктури.
Економічна модель України повинна спиратися на сучасні світові досягнення і спрямовуватися не на зразки так званого дикого капіталізму ХIХ ст., а орієнтуватись на суспільні цінності третього тисячоліття з його досить жорсткими детермінантами. Світова політична й економічна думка свідчить про те, що сучасне цивілізоване суспільство ґрунтується на трьох основних засадах: у політичній сфері - громадянське суспільство; в економічній - постіндустріальне, соціально орієнтоване ринкове господарство; у соціальній сфері - соціальне партнерство, справедливий розподіл матеріальних і духовних благ і на цій основі досягнення національної і соціальної злагоди.
Література:
1. Социальная рыночная экономика: Учебник / Под ред. Т.В. Юрьева.- М.: Русская деловая литература, 1999.
2. Запатріна І. Формування національних проектів: зарубіжний досвід і можливості для України // Економіка України. – 2008. - №1.
3. Волинський Г. Про соціальну диференціацію населення // Економіка України. – 2008. - №2.
4. Соколовська А. Економічна функція держави та особливості її виконання в Україні // Економіка України. – 2008. - №3/
5. Попов В. Ознаки ринкової рівноваги в сучасній Україні. //Економіка України – 2008 - №11.
6. Єременко В. Соціальна економіка в концепціі еволюції соціально-економічних систем //Економіка України – 2008 - №12/
7. Економічна теорія: Політекономія / Підручник за ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2001, 2008.
8. Економічна теорія / За ред. Предборського В. А. – К. : Кондор, 2007.
9. Основи економічної теорії: Навчальний посібник / За редакцією Зюнькіна А.Г. – К.: КНТ, Центр навчальної літератури, 2007.
10. Шинкарук Л.В.Макроекономіка. Підручник. – К.: Економічна теорія, 2009.
