У другу половину дня: після сну – показ різних видів театрів, концерти для дітей силами учнів музичної школи, художня самодіяльність співробітників дитячого садка, самодіяльні концерти дітей, веселі ігри-змагання, інсценований показ забавних іграшок, слухання улюблених казок, пісень; відзначення днів народження дітей; перегляд діафільмів, літературні ранки; у вечірні години – спостереження в природі і в суспільному житті, дидактичні, хороводні ігри, індивідуальна робота, загадування і відгадування загадок, розглядання ілюстрацій, настільно-друковані ігри, перегляд телевізійних передач.
З усіх перелічений видів роботи що дня планується 2-3 види.
Навчання дітей зв’язного мовлення має велике значення для їхнього всебічного розвитку і виховання. Вміння вільно володіти своєю усною мовою К.Д.Ушинський висуває як одне з важливих завдань розвитку мовлення дітей. Це вміння тісно пов’язані з загальним розумовим розвитком дітей, з розвитком їх логічного й образного мислення. Розмови, розповіді, перекази художніх творів впливають на моральне виховання таких рис, як дисциплінованість, товариськість, стриманість тощо. Одночасно формуються творчі вміння дітей, розвивається естетичне сприймання, виховується виразність мови.
Розвиток з ранніх років логічного мислення і зв’язної виразної мови дітей є одним із важливих аспектів підготовки дітей до засвоєння основ наук в школі, коли дитині доведеться користуватися різними формами мови. Вдосконалення вміння користуватися мовою як засобом спілкування С.Л. Рубінштейн виділяє як основне в мовному розвитку дитини. Вміння брати участь у бесіді, розповідати будуть значною мірою зумовлювати успіхи дитини в навчанні.
Однією з основних функцій мови, що розвивається в дошкільному віці, є функція спілкування. В ранньому дитинстві мова дитини, виступаючи засобом спілкування з дорослими та іншими дітьми, безпосередньо пов’язана з практичною діяльністю дитини або з наочною ситуацією, в якій відбувається спілкування.
Встановлено, що ранній і молодший дошкільний вік - це вік діалогічної мови. Маленькій дитині легше розповісти про щось окремими словами, реченнями, відповідями на запитання, ніж зв’язною розгорнутою розповіддю.
Діяльність дитини цього віку здійснюється переважно за допомогою дорослих. Спілкування в конкретній ситуації з приводу тих чи інших дій і предметів здійснюється з допомогою ситуативної мови, яка має переважно діалогічний характер. Ця мова являє собою відповіді на запитання дорослого або запитання до дорослих у зв’язку з утрудненнями, які виникають у ході діяльності: вимоги про задоволення тих чи інших потреб або запитання, що виникають під час ознайомлення з предметами й явищами навколишньої дійсності.
Ситуативна мова цілком зрозуміла співрозмовників, але не зрозуміла сторонній людині, яка не знає ситуації. Вона характеризується тим, що дитина розповідає іншому, так нібито її співрозмовнику вже добре відомо те, про що вона говорить. Замість зв’язного викладу вона обмежується окремими короткими реченнями, широко використовує займенники він, вона, вони, прислівники там, тут, це. Ситуативна мова характеризується підвищеною експресивністю. Дитина жестикулює, приймає різні пози, супроводжує свою мову мімікою. Основною специфічною рисою ситуативної мови є те, що вона має характер розмови.
Під впливом розширення кола спілкування і пізнавальних інтересів дитина оволодіває контекстною мовою. Контекстна мова вимагає повного опису ситуації, щоб бути зрозумілою без безпосереднього сприймання цієї ситуації. Переказ книжок, розповіді про цікаві факти або описування предмета не можуть бути зрозумілі слухачам без зв’язного викладу. Дитина починає сама до себе ставити вимоги і намагається слідувати їм при побудові розповіді.
Нові потреби спілкування і діяльності ведуть до інтенсивного оволодіння мовою, її словниковим складом і граматичною будовою, внаслідок чого мова дитини стає зв’язною. Рівень зв’язності мови залежить перш за все від завдань і ситуації, в якій відбувається спілкування, а також від її змісту. Контекстна і ситуативна мови співіснують, вони не витісняють один одного. Дитина користується то ситуативною, то контекстною мовою залежно від умов і характеру спілкування.
Після трьох років дитина починає оволодівати внутрішнім мовленням. З цього часу мовлення для неї стає не тільки засобом спілкування, а виконує вже й інші функції, насамперед пізнавальну: засвоюючи нові слова і нові граматичні форми, дитина розширює своє уявлення про навколишнє, про предмети і явища дійсності та їхні зв’язки.
Паралельно з розвитком комунікативної і пізнавальної функцій у дитини починається засвоєння мови як регулятора її поведінки, розвивається регулятивна функція.
Особливим типом мови дитини є пояснювальна мова. В старшому дошкільному віці у дитини з’являється потреба пояснити товаришу зміст гри, будова іграшки тощо.
Часто бавить незначне нерозуміння призводить до взаємного незадоволення, до конфліктів. Пояснювальна мова вимагає певної послідовності викладу, виділення в головних зв’язків і відношень в ситуації, яку співрозмовник повинен зрозуміти. Пояснювальний тип зв’язного мовлення має суттєве значення як для формування колективних стосунків дітей, так і для їх розумового розвитку. Цей тип мови в дошкільному віці тільки починається розвиватися, тому дитині дуже важко вислухати до кінця пояснення дорослого. Дитина прагне швидше розпочати гру, відволікається від пояснень умов і правил гри.
Починаючи з 2,5-3 місяців з дітьми, які виховуються в дитячих установах, проводять такі заняття з розвитку мови: показ і називання предметів та іграшок; показ і називання рухів і дій; показ і називання іграшок, різних за розміром, кольором, матеріалом; ігри типу схованок; народні ігри-забави: «Ладусі», «Коза рогата», «Сорока-білобока», «Цей пальчик», «Катя маленька»; заняття з предметними картинками.
Застосовуються відповідні методичні прийоми: показ предмета і називання його, запитання до дітей, перегукування, поєднання слова дорослого з виконанням руху.
На четвертому та п’ятому місяцях життя можна показувати дітям яскраві не озвученні іграшки, називаючи їх. У другому півріччі дитина починає розуміти мову дорослих і це ускладнює методику. Основним методичним прийомом тепер стає «показ з називанням». До 7 місяців дитина на запитання «Де?» повинна шукати і зупиняти погляд на предметі, що знаходиться в певному місці, а на кінець восьмого місяця – відшукувати знайомі предмети, де б він не був.
У віці від 9-10 місяців до 1 року ігри заняття з розвитку мови та наслідування помітно ускладнюються, вводяться групові заняття.
З дітьми від 1року 6місяців до 2 років проводять 3 заняття з розвитку мови і орієнтування в навколишньому середовищі. У першому півріччі другого року проводять : показ з називанням; показ предметів і дії з ними; організовані спостереження за живими об’єктами та транспортом; показ і називання картинок, ігри-доручення,інсценівки. У другому півріччі – такі ж самі, але зміст їх і мета ускладнюються: діти ховають і відшукують іграшки, проводяться бесіди-розповіді про те, що дітям відомо з їхнього досвіду (наприклад, що вони бачили на прогулянці, що робили).
Улюбленим заняттям дітей другого року життя є ігри з лялькою. У збірнику «Дидактичні ігри і заняття з дітьми раннього віку» наводиться система таких ігор: «Лялька Катя співає і танцює», «Лялька Катя ходить», «Лялька Катя показує дітям своє вбрання», «Катання ляльок на машинах», «Укладання ляльки Ніни спати», «Одягання ляльки після сну», «Годування ляльки». Лялька сприймається дітьми як жива істота, і вони із задоволенням розмовляють з нею. На першому занятті дітей знайомлять з новою (дидактичною) лялькою. Діти сидять на стільчиках, вихователька приносить ляльку, загорнуту в ковдру, іграшковий стільчик для неї. Розгортає ляльку і запитує: «Хто це?» - по черзі звертається до кожної дитини. «Це Катя. До нас у гості прийшла Катя. Подивись, Катя, на діток. Це Вова, а це – Валя». Лялька знайомиться з дітьми. Вихователька пропонує дітям сказати: «Сядь, Катю, сядь» - і садовить ляльку на стілець. Далі діти показують у ляльки і по можливості називають ніс, очі, рот, руки, ноги. У кінці заняття вихователька роздає дітям маленьких ляльок і розмовляє з кожною про її ляльку. Далі проводяться ігри з лялькою Катею, які відображають різноманітні дії. Основна мета таких ігор – закріплювати розуміння та вчити дітей розмовляти реченнями.
У першій молодшій групі (3-й рік життя) проводяться такі заняття з розвитку мови та розширення орієнтування в навколишньому: спостереження навколишнього, розглядання картинок з поясненням вихователя, розповідання коротких оповідань, казок, читання віршів з ілюстрованим матеріалом і без нього, дидактичні ігри, сюжетні покази-інсценівки, показ діафільмів, розповіді - бесіди.
Діти молодшого дошкільного віку тим активніше сприймають матеріал, чим різноманітніші заняття, прийоми роботи. В молодшій групі велике значення має застосування ігрових прийомів, які допомагають підтримувати увагу дітей і задовольняють їхню потребу в грі, рухах, діях з предметами. Ігрові прийоми повинні бути не лише забавними. А й навчальними. З елементами загадування і відгадування («Узнай, що в мішечку», «Що змінилось?»).
Діти четвертого року життя ще малоактивні, тому вихователька повинна більше розповідати, пояснювати, залучити дітей до відповіді шляхом допоміжних запитань. Діти повинні не тільки слухати, а й висловлюватись, відповідати на запитання коротко і повно, не відволікатися від теми розмови, говорити спокійно, привітно. Важливо привертати загальну увагу до висловлювання окремої дитини, вчити малят уважно товариша, розуміти його.
Навчання розвитку мови на четвертому році життя, як і на третьому, потребує повторності занять. Тому один і той самий програмовий зміст можна закріплювати в різних формах з деяким ускладненням матеріалів. Наприклад, ознайомлення дітей з посудом: тарілкою, блюдцем, ложкою, чашкою, склянкою; оглянути всі ці предмети, вихователь дав пояснення; через деякий час знання дітей закріплюються в процесі розглядання картинок із зображенням цих предметів, відповідей на запитання вихователя; потім проводять дидактичні ігри «Наш посуд», «Почастуємо нашу ляльку».
Дидактичні ігри з предметами, іграшками і картинками, спостереження, екскурсії-огляди, розглядання предметів і бесіди про них, читання оповідань, казок, вивчення віршів напам’ять, розглядання картин і бесіди за їх змістом, ігри-драматизації, показ діафільмів, настільних театрів – усе це види занять з розвитку мови для дітей 4-го року життя.
На п’ятому році життя розширюється коло уявлень дітей про навколишній світ, ускладнюються взаємовідносини з рідними, знайомими, дитина прагне розповісти про свої враження, поділитися думками. Дітей учать слухати і розуміти запитання вихователя, бути готовими до відповіді, відповідати за викликом.
Оскільки в цьому віці в дітей розвивається вміння помічати в предметах спільне і відмінне, узагальнювати предмети, класифікувати їх, у середній групі вводяться нові види занять з розвитку мови: розповідання за картиною, описування іграшок, предметів і картинок, бесіди, самостійні розповіді дітей на основі спостережень, переказування художніх творів.
При переказуванні літературних творів, описуванні предметів, картинок, розповіді з власного досвіду вихователь звертає увагу на якість відповіді, підказує те чи інше складне речення, потрібне слово. Ведучим прийомом розвитку мови дітей цього віку є зразок розповіді вихователя.
У старших дітей чітко визначається різниця між грою і заняттям . На шостому і сьомому роках життя вводяться більш складні за змістом заняття – прослуховування радіопередач, переглядання телепередач, написання листів, бесіди за репродукціями художніх тварин. Широко використовуються словесні методи роботи, творчі розповіді, бесіди на етичні теми, словесні дидактичні ігри-вправи.
Закріплення, уточнення й активізація словника здійснюється методом дидактичної гри, яка проводиться в усіх вікових групах як самостійне заняття, а в старшій та підготовчій до школи групі може бути частино. Іншого заняття з розвитку мови і тривати 5-10 хвилин.
Часто діти звертаються до вихователя з проханням розповісти їм казку чи якусь цікаву подію. Діти більше люблять розповідь, ніж читання. Є два види розповіді – пізнавальна та розповідь-зразок як дидактичний прийом навчання. Пізнавальна розповідь використовується з метою розширення дитячих уявлень про навколишнє життя; це розповідання казок, переповідання змісту художніх творів, кінофільмів, подій з життя. Розповідь-зразок – короткий жвавий опис будь-якого предмета, явища чи події, доступний для наслідування дітьми як за змістом, так і за формою.
Розповідь-зразок використовується переважно на заняттях з метою навчити дітей розповідати. Вихователь досягне дидактичної мети лише тоді, коли розповідь буде доступна і зрозуміла дітям. Розповідь повинна мати струнку композицію: зав’язку (початок), послідовне розгортання подій (середину) та розв’язку (кінець). Не можна зловживати артистичністю, не треба зайвих жестів, міміки. Розповідати слід спокійно, невимушено. Розповідь вихователя використовується як взірець для наслідування на таких заняттях: розповідання за картиною; описування предметів; дидактичні ігри; складання дітьми розповідей з власного досвіду; продовження розповіді вихователя; складання сюжетних розповідей за іграшкою, групою іграшок чи групою слів.
Навчаючи дітей розповіді, застосовують різні методи. Це описування предметів, іграшок, картинок; дидактичні ігри; переказування художніх оповідань та казок; розповідання за картинами, з власного досвіду, творче розповідання.
Прийоми можуть бути різноманітні, основними з них є: зразок та план вихователя, складання розповіді за частинами, колективний розбір плану, вказівка, оцінка.
Зразок розповіді - це опис предмета або події, доступний для наслідування дітьми як за містом, так і за формою. Розповідь-зразок, яка використовується для наслідування, має бути простішою, ніж розповідь для слухання, тому що слухати і розуміти легше, ніж самому розповідати.
«Педагогічна розповідь, - писав К.Д.Ушинський, - має бути не тільки цікавою, як і всяка інша, але мати в собі ще суто педагогічні якості: вона має бути такою, щоб могла легко відбитися в голові дітей, щоб, дослухавши розповідь до кінця, дитина пам’ятала її середину і початок; щоб подробиці не затемняли головного та щоб головне, будучи позбавлене подробиць, не було сухим».
Зразок повинен мати цінний виховний зміст, в ньому требо описувати добрі вчинки, дружні почуття тощо. Щоб наблизити зміст розповіді до досвіду дітей, вихователька може використати форму спогадів із свого дитинства: «Коли я була маленькою…» Для розповіді требо дібрати конкретний факт чи подію, розповідати послідовно, не відхиляючись від сюжетної лінії, мова має бути живою, образною, речення короткі.
Зразок розповіді є легким навчальним прийомом, він показує дітям готовий результат, до якого вони повинні прагнути, допомагає він відібрати аналогічний зміст для власної розповіді. Він застосовується на початкових етапах навчання розповіді, коли перед дітьми ставиться нове завдання. Як дидактичний прийом зразок використовується на початку заняття, а також у процесі його, якщо діти відчувають труднощі в складанні розповіді. Застосований у кінці заняття, зразок втрачає свою дидактичну цінність. Тут краще прочитати дітям літературний твір.
Щоб добитися від дітей самостійної творчої роботи, вихователька повинна пояснити свою розповідь, так би мовити, показати, як її скласти. Тому попервах зразок розповіді краще поєднувати з планом розповіді.
План розповіді – це 2-3 основні запитання, які визначають зміст і послідовність викладу. Після 2-3 занять із зразком розповіді план стає самостійним, провідним прийомом навчання; він підносить мовні вміння дітей на вищий щабель. У процесі заняття треба поповнювати план новими запитаннями, які активізують увагу дітей, індивідуалізують завдання.
Перед складанням розповідей на початковому етапі рекомендується колективний розбір плану. Картина або тема озонується спільна для всіх дітей, тому зразок може обмежити їхню творчість. Ще до складання розповідей вихователька обговорює з дітьми окремі запитання плану, показуючи можливість урізноманітнення змісту розповіді. На один і той же пункт плану вона пропонує по-різному відповісти кільком дітям. Це допоможе активізувати словник, розвинути ініціативу, що так потрібно для складання розповіді. Для колективного розбору добираються найважливіші з виховного боку питання.
На деяких заняттях можна застосувати прийом складання розповіді за частинами картини або колективне складання. Його використовують при складанні розповіді за картиною, яку можна поділити на певні частини (наприклад, картини «На річці», «Перше травня», «Кішка з кошенятами», «Кури»), а також при складанні розповіді описового характеру з колективного досвіду.
Запитання виховательки – досить поширений прийом навчання, але в процесі розповіді, як правило, він не використовується, і лише після закінчення розповіді його вживають для уточнення або доповнення її. Треба уникати «пустих» запитань ( «Що ще скажеш?», «Більше не про що не розкажеш?»). Вони часто викликають випадкові відповідь.
Коли дитина відповідає, їй можна допомогти, підказавши потрібне слово або речення, виправивши помилку.
Оцінка – також навчаючий прийом. Суть її полягає в тому, щоб діти наслідували те, що схвалив вихователь, і уникали того, що він засудив. Тому оцінки, які даються в кінці розповіді не мають дидактичного значення. І вихователька, і діти не пам’ятають, які були розповіді, діти не зможуть сприйняти зауважень виховательки. Доцільніше давати коротку оцінку в ході слухання розповідей. Вихователька повинна у своїй оцінці відмітити спроби творчості, вдале розкриття сюжету, виразність мови, повноту передачі тощо. В підготовчих групах до оцінювання розповідей треба залучати і дітей.
Під час описування предметів, іграшок, картинок діти вчаться виділяти характерні ознаки предметів, знаходити для опису точні слова і вирази, знаходити відмінне і однакове в процесі порівняння предметів. Заняття-вправи на описування предметів та зображення їх готують дітей до проведення дидактичних ігор на описування. Такі заняття запропонувала у свій час Є.І.Тихєєва, вона надавала їм великого значення в розвитку точності і логічності словника, зв’язної мови, мислення, у збагаченні кругозору дітей.
Заняття на описування предметів проводяться в усіх групах дитячого садка. В молодшій і середній дітей участь описувати предмети, дивлячись на них, з допомогою виховательки, а в старшій та підготовчій групах завдання ускладнюють: діти описують предмети не лише маючи їх перед очима, а й по пам’яті, самостійно. Діти повинні навчитися складати «загадки» про предмет або його зображення – описувати найбільш характерні ознаки, не називаючи предмет, впізнати його за описом.
Протягом року проводяться 2-3 заняття на описування, щоб підготувати дітей до наступних дидактичних ігор, до придумування сюжетних розповідей. Надалі завдання на описування входять до складу інших занять з розвитку мови.
На перших заняттях вихователька використовує загальний наочний матеріал ( 6-8 досить великих предметів або іграшок). Потім можна проводити заняття з індивідуальним роздавальним матеріалом. Для цього треба добирати іграшки не великі, різного типу (але приблизно однакової складності).
Для занять на описування можна рекомендувати такі набори іграшок, предметів або зображень їх на картинках: прапорці різного кольору, дробленні з різного матеріалу (паперові, з матерії); човники – з пластмаси і металевий, човник і пароплав; ляльки в різному вбранні; мат решки різної величини; іграшки – машини різного виду ( вантажна, легкова, пожежна та інші); іграшки, що зображують тварин, - кішка і собака, конячка і корова, качка і гуска, вівця і коза; шматок цукру і шматок крейди; олівець і ручка; стілець і крісло, крісло і диван; гілочки ялинки і сосни, дуба і клена тощо.
Добираючи матеріал для описування і порівняння, слід пам’ятати про його доступність для дітей даного віку, відповідність знанням про навколишнє; у програмі визначено обсяг знань для кожної вікової групи.
На початку заняття вихователька нагадує дітям про те, що вони розглядали багато іграшок, предметів, картинок. Повідомляє, що сьогодні вона також принесла іграшки (предмети, картинки). Далі ставить перед дітьми мету – розглянути іграшки (предмети, картинки) і розповісти про них все, що дитина знає. У середній групі дається зразок опису. Наприклад: « Послухайте, діти, спочатку розповім я про іграшку, а потім розповідатимете ви. Це стіл. Він дерев’яний. Зробили його на меблевій фабриці. За ним можна обідати, працювати, писати, малювати»; або : «Це лялька Оксана. У неї чорні коси, а в них червона стрічка. Одягнена Оксана в плаття – біла з синіми смужками. На ногах біленькі шкарпеточки й сині черевички. Ляльку Оксану можна годувати, складати спати, возити в колясці».
Після цього вихователька пропонує дітям описати аналогічну іграшку чи предмет ( наприклад, ляльку Таню в іншому вбранні), що дасть їм змогу скласти свою розповідь, легко наслідуючи зразок. Викликана дитина виходить до столу виховательки, бере в руку іграшку, розглядає її і, повернувшись обличчям до групи, починає описувати. Крім зразка застосовується також план. У середній групі діти спочатку не можуть утримати в пам’яті весь план опису. Тому в ході описування виникає потреба нагадувати їм питання плану, допомагати навідними запитаннями. Робити це требо спокійно. У старшій і підготовчих групах дітей треба привчати до самостійного описування. Вони повинні будувати свою розповідь логічно, послідовно, відповідно до запитань плану.
У другому півріччі в старшій та підготовчій групах зразка вже можна не давати, а обмежитися лише планом: як називається іграшка, якого вона кольору, форми, з чого зроблена, як з нею можна гратися?
Протягом заняття треба викликати і тих дітей, що вміють описувати, і тих, що не вміють. Якщо викликана дитина не зможе скласти розповідь-опис, можна запропонувати цю ж іграшку для описування іншій дитині. Якщо й для інших це буде важко, варто в ході заняття дати свій зразок опису.
На заняттях слід підтримувати спроби дітей привносити в опис свій досвід. Для описування добирають знайомі предмети, і діти можуть в описі передавати свої враження від них.
Описані іграшки спочатку залишаються на столі виховательки, якщо вони потрібні для порівняння, для класифікації, а потім їх треба сховати, щоб вони не відволікали увагу дітей. Добирати для описування предмет діти можуть як за вказівкою виховательки, так і самостійно. Тут требо враховувати інтереси дітей, їхні уміння. В процесі заняття можна використати хорове звуконаслідування, читання віршів, загадування загадок, гру дітей з іграшкою. Це зробить заняття цікавішим.
Для ускладнення завдання дітям 5 років (друге півріччя) можна давати для описування групу іграшок. Діти повинні не тільки описати їх, а й точно визначати, як вони стоять (спереду, ззаду, зліва, справа). Можна також запропонувати дитині поставити іграшки так, як вона хоче, а потім розповісти про них. З метою ускладнення дітям старшої і підготовчої груп можна давати завдання описати за уявленням, по пам’яті, - наприклад, описати свою собаку або кішку, свої іграшки, кімнату, одяг.
Розвитку логічного мислення, спостережливості, пам’яті, уваги, зв’язної мови значною мірою сприяє порівняння, яке використовується в ході описування на шостому – сьомому роках життя. К.Д.Ушинський зазначав, що порівняння є основою будь – якого розуміння і мислення, що все в світі ми пізнаємо не інакше, як через порівняння.
Старші дошкільники описують два предмети, порівнюючи їх і відзначаючи в описі їхню відмінність та схожість. Можна й окремо описати один предмет, а в другому визначати лише відмінне й спільне.
Після того як діти навчаться добре описувати предмети, можна планувати й проводити дидактичні ігри на описування. Однією з умов проведення дидактичної гри є її жвавість, певний ритм, активна участь у ній всіх дітей. Якщо ж діти не вміють розповідати про предмети, то гра може втратити ці свої цінні якості. У дидактичних іграх на описування закріплюються вміння дітей описувати предмет або картинку досить повно, послідовно, за суттєвими ознаками. Це такі ігри: «Чарівний мішечок», «Відгадай хто це», «Відгадай яка квітка» (дерево, тварина), «Магазин іграшок», «Школа», «Пошта», «Мандрівники», «Що предмет розповідає про себе?», «Опиши картинку», «Що однакове і що різне», «Мандрівка по кімнаті», «Відгадай, кого або що ми задумали» та інші.
Основними навчальними прийомами в дидактичних іграх є план та зразок розповіді - опису. Методика застосування їх така ж, як і в заняттях – вправах на описування. Як приклад можна нависти дидактичну гру: «Відгадай, хто це» (п’ятий рік життя). Обирається ведучий, який сідає біля виховательки і заплющує очі. Вихователька, а потім і діти, описують зовнішній вигляд одного з дітей. Ведучій відгадує. Якщо він відгадав правильно, то сідає на місце, а той, хто загадував стає ведучім. Якщо ведучій помилився, він повинен прочитати на пам'ять вірш, сказати скоромовку, заспівати пісню тощо.
Ігри з наочним матеріалом готують дітей до більш складних словесних ігор на описування у старшій і підготовчій групах («Відгадай, що ми задумали», «Де був?», «Мандрівка» та інші). Ось, наприклад, дидактична гра «Мандрівка» ( сьомий рік життя). Вихователька розподіляє дітей на групи, і всі вирушають у мандрівку. Кожна група домовляється, куди і яким видом транспорту вони поїдуть. Одні – поїздом, інші – літаком чи пароплавом або кіньми. Відповідними рухами діти символізують вид транспорту, який обрали. Всі групи розходяться по ділянці дитячого садка і запам’ятовують те, що зустрічають в дорозі. Через деякий час вихователька «по радіо» подає сигнал повернутися з мандрівки. Діти підходять і по черзі розповідають, де були, що бачили.
Безумовно, ігри типу «Мандрівки» вимагають широкого кола знань про навколишнє життя, вміння відібрати з свого досвіду потрібне найбільш характерне, зв’язно розповісти про це іншим. Дидактичні ігри позитивно впливають на навчання дітей, привчають їх до самостійності.
Розповіді з власного досвіду. Матеріалом для такої розповіді є попередній досвід дітей у вигляді спогадів чи уявлень. Дитині треба виділити найістотніше з пережитого, передати свої враження у зв’язній, зрозумілій для слухачів формі. Треба придумати початок, зв’язку, розгортання дії та її кінець. Для цього дитина повинна навчитися логічно, послідовно мислити, виражати свої думки реченнями, які зв’язані між собою і випливають одне з одного.
Навчання дітей розповіді з власного досвіду на заняттях відбувається в старшій та підготовчій групах.
Обов’язковими умовами для таких розповідей є наявність у дітей яскравих і досить точних уявлень про предмет розповіді та особисто зацікавленість, бажання поділитися своїми думками. Якщо з теми, яку вихователька хоче запропонувати для розповідання, у дітей немає точних уявлень або якщо ця тема не збуджує яскравих переживань, треба, за виразом й Є.І.Тихєєвої, «організувати» їх. Вихователька повинна збагачувати знання дітей про навколишній світ, більше проводити з ними екскурсій, спостережень.
Добираючи тему, вихователька повинна дбати, щоб зміст розповіді не тільки розвивав мислення дитини, а й виховував її почуття, викликав інтерес до навколишнього життя, виховував її в дусі колективізму, дружби.
В основі творчої розповіді лежить творча уява. В нових комбінаціях синтезуються уявлення пам’яті, перетворюються засвоєні раніше знання.
У дітей дошкільного віку переважає відтворююча уява. В практичній, предметній діяльності (грі,конструюванні, малюванні) відтворююча уява широко проявляється вже в ранньому і молодшому дошкільному віці. В словесній діяльності вона виникає лише в кінці шостого і на сьомому році життя.
Продуктом творчого розповідання дітей виступає логічно послідовна розповідь сюжетного чи описового характеру. За змістом вона може бути реалістичною чи з елементами фантазування (придумування казок).
Навчання дітей вмінню придумувати творчі розповіді позитивно впливає на розвиток мови. Діти вправляються в активному використанні словника рідної мови, вчаться граматично правильно будувати речення, логічно поєднувати їх у розповіді. Це допомагає дитині оволодіти усною, а пізніше і письмовою мовою, вчить їх правильно виражати свої думки.
Творчі розповідання виступає як засіб етичного виховання, засіб розвитку художньо творчих здібностей дітей. Дитина засвоює і розуміє прекрасне не лише шляхом споглядання, а, головним чином, в активній творчій діяльності. Процес пізнання навколишнього світу вже з дошкільного віку повинен йти паралельно з формуванням творчих здібностей дітей. В ігровій, трудовій, навчальній діяльності дітям треба не тільки запам’ятати і відтворити певні дії, а й виявити власну ініціативу, вміння по-своєму передати задум, скомбінувати з елементів життєвого досвіду нові образи і ситуації. У такому взаємозв’язку пізнавального і творчого процесу виявляється в дитини розуміння навколишнього життя, її ставлення до нього, особливості сприймання й уявлення, інтереси і здібності.
Творче розповідання має важливе значення для морального виховання дітей. Придумуючи розповідь, дитина насамперед говорить про те, що її найбільше хвилює, цікавить. Це допомагає вихователеві краще вивчати індивідуальні особливості дітей, правильно накреслити необхідні виховні заходи.
Теми розповідей, запропоновані дітям, можуть бути різноманітні і спрямовані на виховання у них позитивних рис характеру і поваги до старших, добрі стосунки з товаришами, любов до природи тощо.
Програма дитячого садка ставить конкретні завдання що до навчання дітей творчої розповіді. Починається ця робота з шостого року життя. В старшій групі треба розвивати уміння дітей складати сюжетні розповіді, казки, дотримуватися композиції викладу, характеризувати персонажів казки або розповіді; придумувати події, які передують тим, що відтворені на картинах або є продовженням їх змістом. Вихователь повинен учити дітей виявляти творчу ініціативу, придумувати продовження і закінчення розповідей, придумувати оповідання на тему, запропоновану вихователем, складати зв’язний сюжет, який послідовно розвивається, застосувати в мови образні слова, епітети, порівняння. Діти повинні вчитися придумувати сюжетні й описові розповіді на основі узагальнень, одержаних при читанні дитячих книжок.
У програмі підготовчої групи передбачається у самостійній творчій розповіді вчити дітей придумувати оповідання і знаходити відповідний стиль розповіді. При цьому використовувати різні варіанти творчих розповідей, придумувати продовження і закінчення розповідей, складати розповіді ч и казки за планом вихователя, за темою, запропонованою ним, до аналогії художнього твору; придумувати розповіді чи казки на самостійно обрану тему. Зростають вимоги до якості дитячих розповідей. Вони повинні мати чітку композиційну структуру ( опис умов, дійових осіб, розгортання дії, кульмінація, розв’язка). Діти повинні правдиво зображувати у розповідях на реальні теми, не відхиляючись від основної теми та змісту розповіді.
Творче розповідання – продуктивна діяльність. Кінцевим результатом її повинна бути зв’язна послідовна розповідь. Тому велике значення в цьому виді діяльності має вміння розповідати, оволодіння структурою зв’язної розповіді.
З перших занять з творчого розповідання необхідно звертати увагу дітей на те, що означає вказівка «придумати розповідь» чи « розповісти про те, що з тобою трапилось». При правильному розумінні цих завдань перше з них активізує роботу творчої уяви, а друге – покращує процес відтворення. Забезпечення названих умов позитивно впливає на творчість дітей.
Придумані дітьми розповіді можна умовно класифікувати залежно від використаного на занятті матеріал на такі види: творчі розповіді на наочній основі – це розповідь за сюжетною ігровою обстановкою, сюжетна розповідь про одну іграшку; придумування початку або кінця до подій, зображених на картині; описові розповіді про природу.
Творчі розповіді на словесні основі – це придумування кінця до початку розповіді чи казки вихователя, розповідь на тему запропоновану вихователем, самостійне складання дітьми казок.
Найлегшим видом занять є розповіді про іграшки. Для занять такого виду можна використовувати образні та дидактичні іграшки: башточки, матрьошки, прапорці та інші. Іграшка як добре знайомий предмет викликає інтенсивну роботу думки, підвищує інтерес до розповідання. В старшій групі починити цю роботу можна із завдання придумати окремі ігрові дії з даною іграшкою. Після опису іграшки треба розповісти, як можна з нею гратися ( наприклад, провести дидактичну гру «Магазин іграшок», «Подарунок»).
Складнішим видом роботи є розповідання за сюжетною ігровою обстановкою ці заняття наближаються до розгорнутого творчого розповідання з опорою на наочний матеріал. Діти повинні скласти невелику сюжетну розповідь про групу іграшок. Це потребує складної аналітико-синтетичної діяльності. Кожну іграшку дитині треба наділити певними якостями, визначити її місце в розповіді, сюжеті. Спочатку варто створювати найпростішу ігрову обстановку з невеликою кількістю іграшок. Наприклад, дітям пропонується тема «В гостях у ляльки Каті». Вихователь влаштовує лялькові кімнату в якій за столом сидять 3-4 ляльки і розглядають книгу. Діти розповідають, хто прийшов до Каті в гості, що нового розповіла чи показала їм Катя. Або ситуація «Лялька захворіла». В ліжку лежить «хвора» лялька. Біля неї сидять на стільчиках ще дві ляльки. Діти повинні придумати і розповісти, чому лялька захворіла, хто прийшов її провідати, про що їй розповідають подруги.