Вінницький фінансово-економічний університет
Кафедра менеджменту
Курсова робота

З навчальної дисципліни "Менеджмент організацій"

Шляхи підвищення рівня управлінської культури організації на (прикладі Приватного підприємства "Конекс")
Вінниця – 2009


Вінницький фінансово-економічний університет
Кафедра менеджменту
Завдання

до виконання курсової роботи з навчальної дисципліни "Менеджмент організацій"
Тема:

_______________________________________________________________________________________________________________________________

1.                 Зміст курсової роботи (перелік питань, що підлягають розробленню):

_______________________________________________________________________________________________________________________________

2.                 Вхідні дані до роботи:

_______________________________________________________________________________________________________________________________

3.                 Навчальна та методична література:

_______________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання видано "___"______________2009 р.

Термін здачі роботи "___"_____________2009 р.

Керівник_______________________________________________

Оцінка_________________________________________________

Комісія_________________________________________________




Анотація
У курсовій роботі на тему: "Шляхи підвищення рівня управлінської культури організації" розглядаються актуальні теоретико-методологічні та практичні питання підвищення рівня управлінської культури на прикладі ПП "Конекс".

Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. У першому розділі розкриваються теоретичні засади теми: сутність управлінської культури в організації, її зміст, показники та методи її оцінки. Другий розділ роботи присвячено оцінці стану управлінської культури, аналіз рівня та динаміки її показників, розкрито основні недоліки в управлінській культурі підприємства. Третій розділ містить рекомендації щодо поліпшення управлінської культури на підприємстві.




Зміст
Вступ

1. Теоретично-методологічні засади підвищення рівня управлінської культури в організації

1.1 Сутність управлінської культури в організації

1.2 Зміст підвищення рівня управлінської культури

1.3 Методи управлінської культури в організації

2. Стан управлінської культури на підприємстві

2.1 Організаційно-економічна характеристика ПП "Конекс"

2.2 Оцінка стану рівня управлінської культури в організації

2.3 Недоліки в управлінській культурі ПП "Конекс"

3. Рекомендації щодо удосконалення управлінської культури в організації

3.1 Обгрунтування необхідності щодо покращення рівня управлінської культури на ПП "Конекс"

3.2 Оптимізація підвищення рівня управління в організації

3.3 Бальна система оцінки рівня управління на ПП "Конекс"

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Додатки




Вступ
Кожному управлінцю для досягнення висот управлінської культури, а отже і для забезпечення ефективності діяльності організації в цілому, потрібно досконало оволодівати механізмами власної психології, умінням реально оцінювати власні не лише сильні, але й слабкі сторони та цілеспрямовано працювати над удосконаленням своїх організаторських професійних навичок ділового спілкування. При цьому завданням кожного з них є не лише постійне самопізнання, але й безперервне особистісне самовдосконалення для забезпечення ефективного управління людськими ресурсами в очолюваному колективі, оскільки, як гласять правила американського менеджменту, у будь-якій справі 80 % успіху залежить від керівника і тільки 20 % – від підлеглих.

Безперечно, основою управління є людський аспект, оскільки будь-яка проблема організації – це проблема управління людськими ресурсами, під яким розуміємо безперервний процес впливу на колектив людей для організації і координації їх трудової діяльності задля досягнення найкращих результатів з необхідними для цього затратами.

Таке управління ґрунтується на уявленні про те, що в умовах зростання глобальної конкуренції найважливішим фактором національної конкурентоспроможності стають висококваліфіковані та мотивовані людські ресурси . Оскільки основне завдання такого управління полягає в поліпшенні продуктивності не лише співробітників та організації, але і в якості їх послуг, то варто пам’ятати, що управління людськими ресурсами, за слушним зауваженням К. Баталя, в жодному випадку не є просто філантропічною практикою.

Мета дослідження – обґрунтування теоретичних, науково-методологічних положень та практичних рекомендацій щодо підвищення рівня управлінської культури в організації. Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

1) визначити теоретично-методологічні засади підвищення рівня управлінської культури в організації;

2) дати вичерпну характеристику стану управлінської культури на підприємстві;

3) проаналізувати та надати рекомендації щодо удосконалення управлінської культури в організації.

Об’єктом дослідження є рівень управлінської культури на ПП "Конекс".

Предметом дослідження є відносини, що виникають в організації у зв’язку із підвищенням рівня управлінської культури.

Теоретичною і методологічною основою роботи є діалектичний метод пізнання, який дає змогу вивчити організаційні та економічні явища у розвитку й взаємоз’язку. У роботі застосовується також метод теоретико-емпіричного дослідження, який включає у себе аналіз і синтез, історико-логічну аргументацію, порівняння й узагальнення.

За структурою робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків, і за обсягом становить сторінок.




1. Теоретично-методологічні засади підвищення рівня управлінської культури в організації
1.1 Сутність управлінської культури в організації
Підхід до організації як до цілісної системи вимагає застосування інтегрованого підходу до управління людськими ресурсами. Така необхідність пояснюється тим, що спосіб життя організації, основні ціннісні принципи, культурне середовище, характер відносин у колективі є джерелами розвитку особи. Реалізація людини у професії – компетентність, професіоналізм, ставлення до результатів роботи, утвердження себе у творчій праці, моральна задоволеність життям у колективі, спілкуванням, відносинами, що виникають у процесі професійної діяльності, впливають як на загальну комфортність існування індивіда взагалі, так і на його моральну комфортність, які є вагомими складовими професійної діяльності [7, 125].

Зазначимо, що інтегрування управління людськими ресурсами в загальну стратегію організації є найважливішою його відмінністю від класичного управління кадрами/персоналом. Ця відмінність полягає у визнанні економічної доцільності капіталовкладень, при якій витрати на персонал класифікуються не як прикрі неминучі витрати, а як інвестиції в людський капітал, що є головним джерелом прибутку [8, 92].

Отже, замість досить фрагментарної структури моделі управління кадрами/персоналом із жорсткими внутрішніми правилами та безособовим характером стосунків "начальник – підлеглий", що вимагають підкорення посаді, а не поваги до особи, що її обіймає [2, 62], складається система менеджменту, зорієнтована на людські ресурси та спрямована на вирішення принципово нових, довготривалих завдань підвищення економічної і соціальної ефективності роботи організації і підтримку її балансу із середовищем [9, 34]. За такого підходу, як слушно зауважують науковці [8, 92], люди перестали бути "кадрами", тепер вони розглядаються як "людські ресурси" та головний фактор успіху, у зв’язку з чим їх цінність неухильно зростає.

Важливо, на наш погляд, не випускати з уваги і такий постулат: інкорпоруючись у площину стратегічного перспективного менеджменту, функція управління людськими ресурсами автоматично стає компетенцією посадових осіб усіх ієрархічних рівнів. Це означає, що зусилля керівників зосереджуються на залученні, відборі, просуванні, оцінюванні, стимулюванні, раціональному використанні, розвитку і збереженні в певній організації співробітників, які відповідають її потребам і стратегічним цілям [10]. Акцент робиться саме на якості залучення, набору та професійного розвитку співробітників; застосуванні колективних, групових методів організації з метою формування сприятливого клімату для делегування компетенції та відповідальності, а також для співробітництва службовців.

Безумовно, такий підхід породжує зміни як в характері кадрової політики, оскільки вона стає активнішою і цілеспрямованішою, так і в управлінській культурі посадовців [9, 33].

На формування організаційної культури визначальний вплив справляє не тільки професіоналізм керівника, але і його особистість, рівень загальної культури [11, 170]. Таку культуру розуміємо як стійку систему професійних знань, оцінок і норм спілкування, яка безпосередньо пов’язана з політико-правовою культурою суспільства [2].

Перед сучасним українським суспільством постала гостра проблема: відбувається нагромадження інтелектуального потенціалу, зростають можливості його використання в управлінській практиці, при цьому рівень управління знижується, а це – прямий шлях до системної кризи управління. Саме тому особливого значення набуває складова загальної культури – культура управлінська, яка поєднує в собі мистецтво керівництва і мистецтво виконання. Управлінська культура – "це сукупний показник управлінського досвіду, рівня управлінських знань та почуттів, зразків поведінки та функціонування суб’єктів управління, певна інтегральна характеристика стану управління в організації" [1, 27].

Ми поділяємо точку зору вчених, котрі виокремлюють такі елементи управлінської культури як органічної складової загальної культури суспільства: управлінські знання (теорія управління, менеджменту), відповідна свідомість, почуття, настрої; суспільні відносини, перш за все – управлінські, організаційні, в яких матеріалізуються знання, норми, зразки; управлінська діяльність, яка має творчий характер і в процесі соціалізації дозволяє перетворювати знання, цінності суспільства на стійкі риси особистості – творити як саму особистість, так і її культуру, норми поведінки особистості, мотиви до інноваційно-управлінської діяльності.

Отже, управлінську культуру можемо визначити як єдність характерних для нинішнього етапу управлінських знань, почуттів, цінностей, управлінських та організаційних відносин, творчої управлінської діяльності. Очевидно, що від ступеня її розвитку залежить ефективність усієї системи управління, адже висока управлінська культура в процесі свого функціонування означає справжнє мистецтво управління не лише підлеглими, але й собою [1, 158]. Саме тому механізм її формування є таким: формування знань, управлінських концепцій проектів, програм тощо; розвиток управлінських відносин; мотивація творчої діяльності у сфері управління, утвердження поваги в суспільстві до суспільних інститутів, держави, законів, моралі, права; вироблення і впровадження управлінських технологій, які оптимізують сам процес управління і об’єднують в єдине ціле управлінські знання, відносини, творчу діяльність, роботу суспільних інститутів.

Зрозуміло, що недостатній рівень професіоналізму та управлінської культури керівників не лише гальмує поширення організаційної культури, але й стримує організаційний розвиток підприємств, установ, організацій. Тому й не дивно, що недостатньо підготовленому, неерудованому керівникові, який не володіє в достатній мірі елементами загальної та управлінської культури, важко, а то й неможливо засвоїти елементи культури організації, не кажучи вже про те, щоб бути її активним носієм та пропагандистом у середовищі підлеглих.

Така неспроможність пояснюється, на нашу думку, тим, що, будучи особливим видом творчої діяльності, управління на практиці, на відміну від науки про управління, не може існувати поза сферою моралі. У цьому зв’язку цікавими, на нашу думку, є такі наукові дані: 1982 року моральні та професійні характеристики керівників оцінювалися респондентами по їх значущості для них як 30 % на 70 %, 1988 року – вже як 50 % на 50 %, а 1997 року – 70 % на 30 %.

Не є дивною, у зв’язку з цим, думка вчених про те, що ХХІ століття буде розвиватися на основі інтелекту людських ресурсів. Своє переконання науковці пояснюють тим, що розвиток персоналу стане основною ознакою конкурентоспроможності будь-якої організації. Красномовно, на нашу думку, підтверджують цю тезу японські менеджери з управління людськими ресурсами, які пріоритетними напрямами своєї діяльності вважають такі [9, с. 34]: 1) розвиток потенціалу людей – 86,6 %; 2) розвиток групової діяльності – 47,1 %; 3) розвиток професіоналізму старших працівників – 42,4 %; 4) розширення різноманітності професій –38,3%; 5) збільшення фондів мотивації – 29,6 %; 6) поліпшення умов праці – 29,4 %.

Цікавими видаються результати опитування 1500 менеджерів європейських компаній [12, 95]. Вони засвідчили, що до найважливіших рис керівника опитувані відносять такі: здатність формувати ефективну команду – 96 %; уміння прислухатися до думки колег і підлеглих – 93 %; здатність приймати рішення – 87 %; уміння залучати інших до виконання прийнятого рішення – 86 %.

Активізація людського фактора в процесі управління забезпечується різними шляхами. Та ми переконані, що універсальними є такі: піклування про працівника, відмова від дріб’язкового контролю, надання більшої свободи, ширших прав і повноважень у виборі альтернатив, залучення працівників до творчого процесу і виявлення довіри до них.

В Україні, на жаль, концепція управління людськими ресурсами в державному управлінні важко прокладає собі дорогу. Традиційно вітчизняний управлінський менеджмент все ще підходить до людей як до чогось другорядного, що не має жодної цінності як для професійної, так і для управлінської діяльності, а тому й не варте уваги.

Традиційно вважалося, що для формування культури управлінців сфери державного управління досить економічних і правових знань. Це можна пояснити тим, що "закономірним результатом універсалістського підходу до визначення статусу керівника колишньої адміністративної системи було засилля грубо технократичних орієнтацій з боку законодавця, який часто розглядав керівника як просту функцію системи, а людину як щось усереднене, фактор" [13, 129].

В сучасних умовах управлінська культура, стаючи гуманітарною та соціально-технологічною, неминуче набуває інтегративного характеру. Однак цього недостатньо. Проста аксіома: управлінські ресурси у сфері державного управління зобов’язані безперервно оновлювати набуті знання, постійно навчатися науці управління людськими ресурсами. При цьому пріоритетним напрямом у процесі навчання і постійного поповнення штату управлінців має стати не економіка, не право, не технічні технології, а людинознавчі знання, поведінка людини в організації і суспільстві, закони розкриття творчого потенціалу керівника, культура ділового та особистісного спілкування, уміння працювати в команді і створювати її.
1.2 Зміст підвищення рівня управлінської культури
Ефективному розвитку особистості, підвищенню психологічної та управлінської культури керівника сприяє система консультування.

Управлінська діяльність керівника пов'язана з періодичним подоланням виробничих, економічних, соціальних, психологічних проблем. Усе це вимагає не тільки акумуляції інтелектуального, вольового, емоційного потенціалу, а й високого рівня психологічної культури.

За твердженням окремих спеціалістів з управлінського консультування, психологічна культура є колективним програмуванням людського розуму, системою колективних цінностей, механізмом, який допомагає жити у своєму середовищі й зберігати цілісність при взаємодії з іншими спільнотами [12, 134].

Перед управлінською культурою стоїть завдання створити такий управлінський світогляд кожного керівника, який здатний піднести його до висот сучасної професійної культури. Її елементами є: глибина, світогляд, морально-етичні норми праці, відношення до праці, навички в організації роботи і виконанні її окремих сегментів, уміння володіти собою і розуміти трудовий колектив. Управлінська культура проявляється також в досконалості роботи, у прагненні створити цілісну композицію. До того ж, така культура характеризує як індивідуальну діяльність управління, так і колективну роботу. Зрозуміло, що вона особливо важлива для керівника, адже головним у його професійній роботі є спілкування з людьми.[1]

Особливості підвищення управлінської культури:

1.             Управлінська культура існує в будь-якій організації, не має матеріальної форми.

2.             Управлінську культуру неможливо виміряти кількісними показниками, не може бути формалізована чи декларована.

3.             Управлінська культура є фактором мотивації, індивідуальна і неповторна.

4.             Управлінська культура має загальні риси, тому може бути класифікована.[2]

Саме через поєднання в собі двох мистецтв - мистецтва управління та мистецтва виконання - управлінська культура набуває надзвичайного значення на сучасному етапі розвитку держави, оскільки вона постає не лише як сукупний показник управлінського досвіду, рівня управлінських знань, почуттів, зразків поведінки та функціонування суб'єктів управління, але і як певна характеристика стану управління в Українській державі .Тому можна зробити висновок, що від ступеня її розвитку залежить ефективність усієї системи державного управління.

Крім того, недостатній рівень управлінського професіоналізму не лише гальмує поширення організаційної культури, але й стримує організаційний розвиток державної установи. Тому керівнику, який не володіє в достатній мірі елементами управлінської культури, важко, а то і неможливо, засвоїти елементи культури організації, не говорячи вже про те, щоб бути її активним носієм та поширювачем серед підлеглих.

Така управлінська неспроможність пояснюється тим, що управління, як особливим видом творчої діяльності, на практиці не може існувати поза сферою моралі. До того ж, на наш погляд, відомим є той факт, що самі управлінці сьогодні усвідомлюють зв'язок своєї управлінської діяльності лише з ідеологією управління на рівні підприємства. Керівник за традиційним визначенням – це особа, офіційно призначена на відповідну посаду у якості організатора колективу, наділена необхідними правами та обов'язками, що несе документально визначену відповідальність та має владу, закріплену в посадових документах. Однак у сучасних умовах розвитку суспільства керівник будь-якого ієрархічного рівня зобов'язаний бути, перш за все, менеджером, який повинен активно впроваджувати ефективні інноваційні ідеї господарювання та досягнення науково-технічного прогресу, зважати на зміни в світовій економіці, своєчасно аналізувати кон'юнктуру і динаміку попиту та пропозиції, вміти перебудовувати виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку.

Зрозуміло, що управлінець нового типу повинен не стільки віддавати накази, скільки вміло організовувати, вести за собою, надихати та ефективно спонукати співробітників. Для цього йому необхідні: постійний ріст кваліфікації та знань, вміння співпрацювати з персоналом, знаходити способи досягнення поставлених цілей, ризикувати. Одним словом, в умовах кардинальних структурних змін, в тому числі в техніці та технології, на перше місце у сфері управління виходять питання підвищення рівня управлінської компетентності та організаційних вмінь керівників, що набуває першочергового значення для ефективного управління людськими ресурсами. [1]

Отже, проаналізувавши проблематику управлінської культури є підстави зробити наступні висновки: основою створення нового типу управлінської культури має стати переосмислення управлінських відносин та запровадження управління, яке повинно бути зорієнтованим на співробітника, тобто застосовувати управлінський стиль, що дозволить працівникам висловлювати свою точку зору та брати участь у прийнятті рішень в контексті управлінської діяльності. Доцільність упровадженого механізму дає можливість співробітникам брати участь в організації своєї праці та делегувати їм відповідні повноваження та відповідальність.
1.3 Методи управлінської культури в організації
Реалізація функцій управління та управлінської культури здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб отримати потрібний результат, можливо лише шляхом впливу на неї управляючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які і забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти дістали назви методів управління [11, 35].

Методи управління - це способи впливу на окремих робітників та виробничі колективи в цілому, необхідні для досягнення цілей підприємства. Розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні методи управління:

1) Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах шляхом використання товарно- грошових відносин.

2) Соціально-психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Реалізація таких методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, групової динамики, вирішення конфліктних ситуацій, гуманізації та демократизації праці.

3) Організаційні методи управління реалізують мотиви примусового характеру. Їх існування обумовлене зацікавленістю людей у спільній організації праці. Організаційні методи управління - це комплекс способів та принципів впливу на людей, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва.

Управління підприємством здійснюється всією системою методів управління. Організаційні методи створюють передумови використання економічних методів. Соціально-психологічні методи доповнюють організаційні та економічні і утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління господарською організацією [19, 45].

До найбільш поширених методів нормування праці належать: фотографія робочого часу (фотографія процесу здійснюється на одній або кількох аналогічних операціях); хронометраж (на відміну від фотографії робочого часу при хронометражі вивчається елемент процесу, який циклічно повторюється). Використовується при вивченні передових методів та прийомів, для перевірки норм діючих або розробки нових у серійному чи масовому виробництві; метод моментних спостережень робочих місць; математико-статистичні методи для встановлення кореляційних зв'язків та рівня регресії.

Перелічені методи використовуються фахівцями для нормування культури управління, переважно основних працівників. Питання наукової організації праці менеджерів більш складне, ніж організація праці категорії працівників, тому що праця менеджера не піддається нормуванню з огляду на її багатогранність та складність.

Під організацією управлінської культури розуміють порядок, правила службової поведінки в апараті управління, спрямовані на виконання перспективних і поточних завдань керівниками, фахівцями й іншими працівниками управління відповідно до діючих посадових інструкцій і положень про структуру підрозділу. Організація праці в апараті управління ґрунтується на розробці комплексу регламентів, що визначають місце і роль кожного структурного підрозділу апарату управління і кожного працівника в системі управління; порядок взаємозв'язків між ними; форми впливу на діяльність об'єкта управління; способи контактів із зовнішнім середовищем.

Однією з найбільш поширених методик оцінки управлінської культури організації являється бальна система оцінки, яка дозволяє в повній мірі визначити якісний показник управлінської культури організації [17, 56].

Оцінка праці виробничого й управлінського персоналу набула значного поширення на підприємствах, починаючи з 70-х років XX століття, і побудована на системі балів. В 1989 р. науково-дослідним інститутом праці (м. Москва) було видано методичні рекомендації, які послужили основою для вдосконалення практики оцінки персоналу на основі системи балів.

Головна ідея цієї оцінки — кількісно виразити за допомогою балів найсуттєвіші характеристики як працівника, так і роботи, яку він виконує. Дія характеристики працівника кількісній оцінці підлягають його професійно-кваліфікаційний рівень (Кя) і ділові якості (Д), що створюють необхідні передумови для виконання відповідних функціональних обов'язків.

За ознаки, що характеризують роботу, взято складність роботи функцій (CJ і конкретно досягнутий результат (Рр). Ці ознаки тісно взаємозв'язані. Так, оцінка поточних результатів роботи підтверджує оцінку ділових якостей.




2. Стан управлінської культури на підприємстві
2.1 Організаційно-економічна характеристика ПП "Конекс"
Приватне підприємство "Конекс", далі - Підприємство, створено згідно з рішенням Засновника.

Підприємство у своїй діяльності керується чинним законодавством України, зокрема:

- Господарським кодексом;

- Законом України "Про власність";

даним Статутом та розпорядженнями Засновника.

Повне найменування Підприємства:

Українською мовою - Приватне підприємство "Конекс";

Російською мовою – Частное предприятие "Конекс";

Скорочена назва:

Українською мовою - "ПП "Конекс"";

Російською мовою - "ЧП "Конекс""

Місцезнаходження: Вінницька обл., м. Вінниця, Хмельницьке шосе 23.

Підприємство є юридичною особою з моменту його державної реєстрації.

Підприємство вправі від свого імені вчиняти правочини, придбавати майно і особові немайнові права, нести зобов'язання, бути позивачем та відповідачем в суді.

Підприємство має круглу печатку, кутовий штамп, фірмові бланки, торговельну марку та емблему, самостійний баланс, рахунки в установах банків у відповідності із чинним законодавством.

Предмет діяльності Підприємства:

- торговельна діяльність у сфері оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами і товарами;

- створення та організація профільних, універсальних, комерційних та комісійних магазинів, здійснення фірмової торгівлі, розвиток нових прогресивних форм торгівлі та послуг, включаючи консигнацію, торгівлю по каталогам, посилочну та оптову торгівлю, лізинг, торгівлю в кредит, відкриття магазинів в вільній митній зоні;

- виробництво, заготівля, переробка і реалізація сільськогосподарської продукції та продукції тваринництва, закупівля у населення за готівку необхідних товарів та матеріалів;

- закупівля та реалізація промислових товарів народного споживання, агропромислової та господарської продукції народних промислів та ремесел;

- надання різноманітних консалтингових послуг, в тому числі інформаційних, маркетингових, брокерських, агентських тощо;

- патентування, впровадження винаходів, "ноу-хау", раціоналізаторських пропозицій у масове виробництво;

- розробка різноманітної конструкторської та технологічної документації, програмного продукту, організація пускових, налагоджувальних та ремонтних робіт;

- здійснення сервісних послуг, гарантійного та постгарантійного обслуговування продукції власного виробництва та продукції інших виробників;

- посередницька діяльність;

- виготовлення і реалізація лікарських засобів;

- будівельна діяльність;

- купівля, продаж, оренда та надання у користування рухомого і нерухомого майна;

- виготовлення продукції та товарів, в тому числі напівфабрикатів, з вторинної сировини та відходів виробництва;

- благодійна діяльність;

- зовнішньоекономічна діяльність.

Види діяльності, які потребують ліцензування, здійснюються Підприємством за умови одержання відповідних ліцензій (дозволів).

Підприємство є власником майна, переданого йому Засновником, продукції, виробленої внаслідок господарської діяльності, одержання прибутків, а також іншого майна, придбаного їм на інших підставах, незаборонених чинним законодавством.

Майно Підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Підприємства.

Для забезпечення діяльності Підприємства, за рахунок внеску Засновника створюється Статутний капітал у розмірі 53,1 (п’ятдесят одна тисяча сто гривень) гривень.

Рішення щодо зміни Статутного капіталу набувають чинності з моменту реєстрації відповідних змін та доповнень Статуту.

У Підприємстві діє одноособовий виконавчий орган - Директор.

Директор вирішує усі питання діяльності Підприємства, окрім віднесених до виключної компетенції Засновника.

Директор призначається Засновником, підзвітний йому та організовує виконання його рішень.

Окремі взаємовідносини особи, яка призначається на посаду Директора Засновником, регламентуються трудовим договором.

Директор діє від імені Підприємства без довіреності в межах, встановлених цим Статутом та рішеннями Засновника.

Рішення Директора проваджуються в життя, як правило, наказами.

Директор Підприємства керує діяльністю Підприємства і несе особисту відповідальність в межах, передбачених трудовим договором та чинним законодавством за виконання покладених на нього завдань.

Підприємство здійснює оперативний і бухгалтерський облік результатів своєї праці, веде статистичну звітність за формою, встановленою органами державної статистики і несе відповідальність за її достовірність.

Підприємство самостійно визначає фонд оплати праці, а також інші види оплати для працівників.

Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на підставі Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", міжнародних договорів та інших актів.

Підприємство може бути ліквідовано або реорганізовано (злито, приєднано, поділено, перетворено) за рішенням Засновника та у випадках, передбачених законодавством України.

Для більш повної характеристики приватного підприємства "Конекс" розглянемо його основні фінансово-економічні показники та їх динаміку на протязі 2006-2008 рр. (табл.1.1)
Таблиця 1.1 Рівень та динаміка основних фінансово-економічних показників ПП "Конекс" 2006-2008 рр.



Показники діяльності підприємства показують про досить високий рівень росту прибутків підприємства, що відображається і на кількості робочих місць, заробітній платі та інших показниках, які характеризують фінансовий стан підприємства, його економічний потенціал.
2.2 Оцінка стану рівня управлінської культури в організації
Планування людських ресурсів на ПП "Конекс", визначення потреби в кадрах, вибір джерел їх задоволення, розроблення стратегічної політики керівництва персоналом.

Оцінка діяльності (атестація та переатестація) персоналу, визначення спроможності працюючого досягти більшого. Оплата і матеріальне стимулювання праці.

Формування системи комунікації в середині організації. Турбота про соціально-психологічний клімат, виховання, владнання конфліктів.

Ведення інформаційно-аналітичної роботи щодо кадрів досить активно проводиться серед працівників ПП "Конекс".

Процес управління на ПП "Конекс" обумовлений зв'язком різнорівневих елементів юридичного, економічного, психологічного чи соціального характеру і тому немає необхідності вдаватись у зв'язку з цим в апріорне визначення контурів якоїсь нової теорії управління.

Все ж наявність таких зауважень не ослаблює загального висновку, що культура управління на ПП "Конекс" існує як система знань про процеси управління, структури управлінських систем, форми, методи і принципи управлінської діяльності. Вона будується на підставі загально-методичних принципів визначення умов і можливостей формування наукового знання, оскільки відомо, що правильна теорія повинна бути роз'яснена і розвинена стосовно конкретних умов і на підставі існуючих положень.

Культура управління на ПП "Конекс" безумовно, визначається тими обставинами, що характеризують об'єкт управління, суспільство як у цілому, так і структуру об'єкту, яким управляють закономірності його функціонування і розвитку. Наведене включає в себе такі основні принципи, на основі яких і відбувається функціонування управлінської культури на ПП "Конекс":

- вибір форми поведінки;

- стиль і тактика поведінки з погляду моральних і естетичних цінностей;

- особиста поведінка, міра її такту і відповідальності як показники вияву і розвитку духовної культури особистості;

- сфери і рівні поведінки за відповідними моральними нормами. Інакше кажучи, наскільки наші вчинки і поведінка не ображають інших, подобаються їм чи викликають заперечення, сприймаються схильно чи відкидаються;

- нарешті, що можна, а чого не можна дозволяти собі в певній ситуації.

Сюди ж можна віднести і певну систему керівництва залежно від культури керівника, засвоєної ним від того, що поступово формувалося впродовж століть у суспільстві і сьогодні набуло досить чітких форм свого вияву.

Для повноти методології культури управлінської діяльності наведемо основні чинники, що впливають на культуру управління. [5;112]

До них належать:

- рівень загальнокультурного розвитку країни, її матеріальне і духовне становище у конкретний період розвитку, що визначає організаційну культуру конкретної системи управління, її суб'єктів;

- рівень розвитку конкретного об'єкта управління, стан його потенціалу, зв'язки із зовнішнім середовищем, стан технології, його конкурентоспроможність, здатність впливати на систему управління завдяки власним досягненням в культурі;

- стан правової забезпеченості навчального закладу, всіх видів суспільно корисної діяльності, адекватність правових норм країни і потреб конкретної організації, можливості спиратися на правовий базис країни і визначеного об’єкта управління;

- система зовнішніх зв'язків, зовнішніх "подразників", які стосуються безпосередньо конкретного об'єкта управління, а звідси і конкретного виду управлінської діяльності навчального закладу, її культури, каналів доступу сторонньої культури управління, ступінь інтенсивності такої доступності, їх об'єктивний чи суб'єктивний характер;

- організаційно-правовий і організаційно-культурний порядок в навчальному закладі, рівень його культури, загальні, національні, галузеві, конкретні виробничо-організаційні схеми поведінки робітників, які забезпечують запрограмований рівень культури управлінського персоналу;

- програми розрахункової ефективності праці управлінського персоналу, їх місце і роль у підвищенні продуктивності праці через культуру постановки справи, культуру управлінських комунікацій, через систему управлінських рішень, внесених у технологію виготовлення продукту (матеріального чи духовного).

Формування, розвиток і функціонування культури управління здійснюється в ході практичної діяльності суб'єктів управління на ПП "Конекс". Але це судження зовсім не означає, що вона суцільно пронизана прагматизмом, практицизмом. Для того, щоб досягти високого рівня управлінської культури, необхідно опановувати знаннями сутності управління, навчатися застосовувати управлінські методи на практиці.

По суті справи, культура управління – це те ж саме що й управління завдяки культурі, якщо вважати культуру системою наявних цінностей конкретного суспільства соціальної групи та особистості. Управління не здійснюється у вакуумі воно існує серед людей зі вже сформованими ідеалами, стереотипами, поглядами і т.п., тому якщо керівник не знайомий з цінностями організаційного середовища, він безкультурний сам по собі.
2.3 Недоліки в управлінській культурі ПП "Конекс"
Недостатній рівень управлінського професіоналізму не лише гальмує поширення організаційної культури, але й стримує організаційний розвиток державної установи. Тому керівнику, який не володіє в достатній мірі елементами управлінської культури, важко, а то і неможливо, засвоїти елементи культури організації, не говорячи вже про те, щоб бути її активним носієм та поширювачем серед підлеглих.

Така управлінська неспроможність пояснюється тим, що управління, як особливим видом творчої діяльності, на практиці не може існувати поза сферою моралі. До того ж, на наш погляд, відомим є той факт, що самі управлінці сьогодні усвідомлюють зв'язок своєї управлінської діяльності лише з ідеологією управління на рівні підприємства. Керівник за традиційним визначенням – це особа, офіційно призначена на відповідну посаду у якості організатора колективу, наділена необхідними правами та обов'язками, що несе документально визначену відповідальність та має владу, закріплену в посадових документах. Однак у сучасних умовах розвитку суспільства керівник будь-якого ієрархічного рівня зобов'язаний бути, перш за все, менеджером,, який повинен активно впроваджувати ефективні інноваційні ідеї господарювання та досягнення науково-технічного прогресу, зважати на зміни в світовій економіці, своєчасно аналізувати кон'юнктуру і динаміку попиту та пропозиції, вміти перебудовувати виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку.

Зрозуміло, що управлінець нового типу повинен не стільки віддавати накази, скільки вміло організовувати, вести за собою, надихати та ефективно спонукати співробітників. Для цього йому необхідні: постійний ріст кваліфікації та знань, вміння співпрацювати з персоналом, знаходити способи досягнення поставлених цілей, ризикувати. Одним словом, в умовах кардинальних структурних змін, в тому числі в техніці та технології, на перше місце у сфері управління виходять питання підвищення рівня управлінської компетентності та організаційних вмінь керівників, що набуває першочергового значення для ефективного управління людськими ресурсами.[1]

Одним з основних і питань являється опанування змісту та сутності основних понять і категорій управлінської культури, а також їх взаємозв'язку передбачає активне використання широкого кола спеціальних літературних джерел з питань менеджменту. З огляду на існування численних точок зору стосовно цього напрямку управління, видається доцільним опрацювання рекомендованих за темою підручників та навчальних посібників.

На зазначеному підприємстві необхідність виконання функції контролю за станом управлінської культури в організації обґрунтовується невизначеністю дії чинників, що впливають на діяльність організації, необхідністю попереднього виявлення несприятливого розвитку подій та виникнення кризових ситуацій, вчасного корегування діяльності організацій та кожного працівника індивідуально з метою досягнення своїх цілей, а також потребою в об'єктивній оцінці досягнень та підтримці успішних напрямків розвитку та гармонійного розвитку колективу підприємства.

Отже, проаналізувавши проблематику управлінської культури є підстави зробити наступні висновки: основою створення нового типу управлінської культури має стати переосмислення управлінських відносин та запровадження управління, яке повинно бути зорієнтованим на співробітника, тобто застосовувати управлінський стиль, що дозволить працівникам висловлювати свою точку зору та брати участь у прийнятті рішень в контексті управлінської діяльності. Доцільність упровадженого механізму дає можливість співробітникам брати участь в організації своєї праці та делегувати їм відповідні повноваження та відповідальність.




3. Рекомендації щодо удосконалення управлінської культури в організації
3.1 Обгрунтування необхідності щодо покращення рівня управлінської культури на ПП "Конекс"
Сучасна наука накопичила багато підходів, за допомогою яких можна мінімізувати вплив суб’єктивного фактора на результати управлінської діяльності (математичне моделювання, використання інноваційних комп’ютерних і інформаційних технологій тощо). Але останнє слово залишається за людиною-керівником. Його знання, досвід, ставлення до проблеми, індивідуально-психологічні особливості відіграють визначальну роль в побудові управлінського процесу, відносин з підлеглими і оточуючим середовищем. Тому дуже важливим є дослідження феномену, що розглядається, з позиції психології. Сьогодні вже існує певна кількість публікацій, в яких приділено увагу цим проблемам. Це роботи таких авторів як О.Бондарчук, А.Карпов, Г. Ложкин, М.Розанов, А.Урбанович, Р.Фатхутдінов тощо. Але недостатньо глибоко вивчені шляхи удосконалення процесу управління на підставі інтегрованого використання об’єктивних і суб’єктивних факторів.

В.Бакуменко обґрунтовує такі напрямки покращення формування та реалізації управлінських рішень [1, 174]:

-                     подальший розвиток теорії та методології управлінських функцій;

-                     розроблення сучасних технологій прийняття рішень;

-                     використання методології наукового управління при виробленні рішень;

-                     підвищення професійного рівня управлінців;

-                     розроблення та впровадження чіткої системи професійних та службових обов’язків працівників;

-                     створення і систематична актуалізація інформаційно-методичного ресурсу щодо механізмів реалізації управлінських функцій;

-                     використання сучасних систем підтримки прийняття рішень.

Не можна не погодитися з доцільністю та необхідністю перелічених заходів, але слід звернути увагу на роль суб’єктивного фактору у здійсненні кожного з них. Науковці на підставі досліджень розробляють сучасні технології, методологію та розвивають теорію менеджменту, а практичне управління в більшості випадків залишається на рівні інтуіції. Написано багато книжок з різних аспектів керівної діяльності, але дуже обмежене коло управлінців читає їх. На виправлення цієї ситуації спрямовані наступні заходи, що пов’язані з підвищенням кваліфікації, впровадженням раціональної системи професійних та службових обов’язків працівників, покращанням інформаційно-методичного ресурсу тощо. Проведення такої роботи також залежить від доброї волі керівника підприємства, від його розуміння необхідності зростання професійного рівня управлінців.

В роботах В.Бакуменка, Д.Гвішиані, А. Пригожина [1,2,3] наведено перелік так званих "патологій", що мають місто в керівній діяльності, серед них понад 90% позицій пов’язані саме з індивідуальними якостями людей. Це превалювання особистісного розуміння справи над цілями; використання ресурсів організації у власних корисних цілях; неспроможність осіб виконувати доручені їм функції; неприйняття нововведень або невміння їх здійснювати; маніпулювання фактами залежно від особистих інтересів; втрата керованості внаслідок погіршення відносин з підлеглими, надмірної їх чисельності, перевантаження їх великим обсягом завдань та інформації, посилення розбіжностей між формальною та неформальною структурами організації; відчуження працівників від прийняття та реалізації рішень, втрата в їх діяльності творчості; неповне використання наявного управлінського ресурсу; низька здійсненність управлінських рішень внаслідок як невисокої виконавчої дисципліни, так і недоліків самих рішень тощо. Аналіз перелічених вад свідчить про те, що їх існування пов’язане з комплексом причин, серед яких головне місце посідають брак знань і навичок, низька управлінська культура, проблеми моралі адміністративної поведінки, нерозвиненість психологічної культури, відсутність або недостатній рівень певних здібностей та здатностей.

Дієвим засобом навчання і перевірки можливостей співробітників є колективний процес прийняття і реалізації управлінського рішення, який фахівцями визнається як більш ефективний у порівнянні з індивідуальним. Він передбачає виконання таких робіт: фіксація та усвідомлення проблеми; формування суб’єктного базису; створення загального фонду інформації; формування вихідної множини альтернатив; оцінка альтернатив; вибір оптимального варіанту; організація виконання рішення, його реалізація; оцінка результатів, що отримані; коригування рішення, якщо в цьому виникла необхідність.

Метою організації колективного процесу прийняття та реалізації рішення є активізація творчого потенціалу групи. Тому варіанти (альтернативи) також формують усі учасники, що забезпечує можливість розглянути різні точки зору на ситуацію, що склалася. На наступному етапі здійснюється оцінка альтернатив з позиції передбачення економічних, соціальних, політичних та інших наслідків їх реалізації. І тут знову є доцільною участь всіх членів групи: чим більше критичних зауважень в цей час буде висловлено, тим більше загроз можна уникнути під час вибору оптимального варіанту, що є, безумовно, прерогативою керівника, як особи, що несе повну відповідальність за діяльність колективу.

В процесі виконання всіх цих робіт суб’єкт управління має забезпечити усвідомлення усіма учасниками мети вирішення проблеми, а для себе сформувати уявлення про індивідуальні цілі кожного, які впливають на процеси підготовки альтернатив та їх оцінку [12; 142].

По закінченні роботи необхідно здійснити оцінку результатів, в цьому процесі також доцільною є участь всієї команди, тому що таке обговорення не тільки допоможе з’ясувати сильні та слабкі боки групи, а буде і серйозним виховним заходом, який позитивно вплине на подальшу спільну діяльність.

Така робота, що описана, потребує багато часу, вона не може виконуватися щодня, але складні серйозні питання доцільно обговорювати саме так. Це буде реальним проявом демократизації управління, що сприятиме зміні певної частки психологічного настрою (менталітету) як керівника, так і членів колективу. Це висуває певні вимоги до особистості керівника, саме в такому процесі він має виявити такі якості, як інтелект, активність, креативність, комунікативність, практичний психологічний розум, схильність до організаторської діяльності, професійна компетентність, емоційна стабільність, відповідальність, незалежність особистості, товариськість, культурно-освітній рівень, а також розумові здібності, які потрібні для виконання управлінських функцій. Саме в такому процесі буде виявлятися прихильність керівника до принципів гуманізації відносин, тобто побудови їх на основі поваги до гідності і прав кожної особистості.

Спільна діяльність з прийняття і реалізації управлінських рішень позитивно впливає на стан соціально-психологічного клімату в колективі, і, хоча важливими чинниками його зміни є соціально-економічне положення в суспільстві, індивідуальні характеристики членів групи і керівника, саме така спільна робота може стати вирішальним фактором. Участь в ній має бути мотивована шляхом матеріального або морального стимулювання.

Незалежно від наявності або відсутності коштів на преміювання, людина і колектив мають знати про оцінку внеску кожного до результатів спільної праці, це має позначатися на статусі співробітника, його кар’єрному зростанні тощо. Така робота в кожному колективі поряд з загальносистемними заходами допоможе розв’язанню проблем підвищення якості рішень, що ухвалюються, налагодженню конструктивних відносин в колективі; зростанню ефективності управлінської діяльності [14, 132-133].




3.2 Оптимізація підвищення рівня управління в організації
Оптимізація підвищення рівня управління в організації, досягається за допомогою поєднання організаційно-кадрового аудиту та аудиту кадрового потенціалу.

Організаційно-кадровий аудит - оцінка відповідності структурного і кадрового потенціалу організації її цілям і стратегії розвитку. Проводиться він із метою підготування до прийняття стратегічних рішень про розвиток бізнесу, розробки програми реформування організації. Оцінці можуть бути піддані три основних аспекти організаційної реальності:

- кадрові процеси - напрямки діяльності організації стосовно персоналу;

- будівля організації (її структура) - співвідношення і співпідпорядкованість основних елементів, ступінь жорсткості/гнучкості організаційної конфігурації;

- якісні і кількісні характеристики персоналу.

Менеджеру з персоналу, що проводить кадровий аудит, важливо зрозуміти, які процеси і з якою ефективністю йдуть в організації.

Аудит кадрового потенціалу. Проводячи організаційно-кадровий аудит, менеджер з персоналу повинний вирішити важливе питання, чи володіє організація достатнім людським ресурсом функціонування і зміни, чи спроможен персонал працювати достатньо ефективно і відповідно до обраної стратегії. Для цього необхідно оцінити фактичний склад персоналу, а також особливості самого персоналу, наявність професійно важливих якостей і характеристик. Оцінка кадрового складу повинна включати:

1) оцінку укомплектованості кадрового складу в цілому і по рівнях управління, включаючи оцінку заможності персоналом технологічного процесу;

2) оцінку відповідності рівня підготовленості персоналу вимогам діяльності;

3) аналіз структури кадрового складу відповідно до вимог технології і класифікатором посад;

4) аналіз структури кадрового складу по соціально-демографічних характеристиках;

5) оцінку плинності кадрів [11, 56-57].

Якщо підприємство потрапляє в ситуацію кризи, то одним із засобів підвищення його опірності, поліпшення в майбутньому фінансового положення може стати часткове скорочення персоналу, звільнення неефективних робітників. Проте при використанні традиційних форм скорочення (звільнення по закінченні встановленого законом терміна) виникає множина негативних, наслідків, що часто поведуть до мінімуму всі можливі виграші.

Вирішити таку проблему можна, використовуючи недирективні (нежорсткі) форми скорочення. Вони пов'язані з доведенням до індивідуальної свідомості кожного співробітника необхідності змінити своє поводження, місце в структурі, задуматися про необхідність залишатися саме в цій організації. Основний інструмент недирективного скорочення - емоційно-ціннісні мотиви при формуванні рішення про звільнення, і, в остаточному підсумку, прийняття кожним рішення або подолання негативного відношення до рішення керівництва про можливості відходу з організації. Саме недирективні методи дозволяють одержати економічний і психологічний ефект від скорочення персоналу.

Таким чином, механізм недирективного скорочення персоналу повинний бути адекватний корпоративній культурі організації та особливостям працюючого персоналу. Тільки в цьому випадку вдасться уникнути різкого негативного відношення з боку персоналу і виникнення конфліктів в організації.

Розглянемо процес мобілізації кадрового потенціалу кризового підприємства та його вплив на реалізацію плану фінансового оздоровлення. Він може бути поданий у виді послідовних основних фаз діяльності керівництва підприємства:

- фаза агітації - створення в персоналу відчуття "стратегічного дискомфорту", пов'язаного з усвідомленням того факту, що особиста доля робітників залежить від виживання фірми, обумовлена радикальними змінами в стратегії управління; формування іміджу надійного і впливового лідера; установлення двосторонніх каналів організаційних комунікацій між антикризовим керуючим і колективом підприємства;

- фаза фахового росту - створення умов для підвищення кваліфікації персоналу; формування механізмів, що підтримують процеси навчання в організації; забезпечення високого рівня мотивації до саморозвитку в робітниках кризового підприємства; формулювання нової місії підприємства і бачення його майбутнього;

- фаза інтеграції - створення нових рольових моделей, що закріплюють у культурі кризового підприємства нові зразки діяльності і поводження; творчий розвиток і удосконалювання цих моделей на основі постійного осмислення практики; вибір і реалізація серії проектів, у яких успішно втілюються перспективні ідеї, що дозволяють об'єднати зусилля всіх робітників кризового підприємства [17, 75-76].

Основні принципи управління персоналом кризового підприємства

Існують два принципових підходи до підвищення рівня конкурентноздатності кризового підприємства:

1) ліквідація наявних вад у структурі організації, що перешкоджають підвищенню конкурентноздатності персоналу з усуненням структурних підрозділів і робітників, що "не вписуються" у стратегію виведення підприємства з кризової ситуації;

2) пошук унікальних рис фірм, що створюють притягальний для споживачів уява фірми. Як показує досвід, цей підхід більш продуктивний; він ґрунтується на декількох істотних принципах.

При проведенні реорганізації ефективна практика припускає:

- превагу скорочення рівнів в організаційній структурі управління, а не робочих місць, звертаючи увагу на зміцнення кадрового резерву для вищої ланки керівництва підприємства;

- взаємозалежність структурних елементів організаційної структури при проведенні скорочень, для чого при необхідності згодом здійснювати заходи для стабілізації нової організаційної структури і психологічної підтримці персоналу;

- кадрову структуру, найбільшою мірою відповідаючу за сформування ситуації, і користуючись підтримкою колективу план фінансового оздоровлення; не варто захоплюватися масштабними скороченнями персоналу;

- періодичну переоцінку кадрової структури підприємства;

- підтримку утворювальних програм, реалізованих на підприємстві.
3.3 Бальна система оцінки рівня управління на ПП "Конекс"
Для оцінки рівня управління на ПП "Конекс" використаємо бальну систему оцінки, яка дозволить оцінити рівень управлінської культури на підприємстві.

Корелюють між собою професійно-кваліфікаційний рівень працівника і складність його роботи. Для комплексної оцінки персоналу доцільно означені характеристики розглядати в сукупності. Комплексна оцінка конкретного працівника (Кпр) розраховується за формулою
Кnp = 0,5 * Кn * Дn + Cф * Pp, (3.1)
де 0,5 - коефіцієнт. Елементи комплексної оцінки мають різний ступінь постійності. Якщо професійно-кваліфікаційний рівень, ділові якості та складність функцій, що виконуються, практично не змінюються, то оцінка результатів праці є найбільш динамічною і здійснюється щомісячно.

Професійно-кваліфікаційний рівень працівника визначається за загальним для всіх категорій персоналу набором об'єктивних ознак, якими є: освіта, стаж роботи за фахом, активність участі в системі безперервного підвищення професійної майстерності.

Для оцінки професійно-кваліфікаційного рівня робітників, спеціалістів і керівників застосовується єдиний набір ознак за їх незмінним питомим значенням.

За освітою всі працівники на ПП "Конекс" поділяються на п'ять груп, кожній з яких відповідає певна бальна оцінка (табл. 3.1).
Таблиця 3.1 Бальна оцінка працівників на ПП "Конекс"



В методичних рекомендаціях НДІ праці стаж роботи оцінюється: до 15-ти років за кожний рік — 0,01 бала; 15 і більше років — 0,15 бала.

За загальної оцінки професійно-кваліфікаційного рівня методикою враховується активність участі в системі безперервного підвищення професійної майстерності в різних формах навчання.

Оцінка активності працівників, що навчаються, може бути така: короткострокові курси, стажування на підприємстві, курси цільового призначення й масові форми навчання 0,05 бала навчання у школі робітничої молоді 0,05 бала отримання другої професії, спеціальності, підтвердження свідоцтвом 0,10 бала курси підвищення кваліфікації (один раз на 4 роки) з видачею свідоцтва 0,15 бала навчання у вузі 0,20 бала.




Коефіцієнт професійно-кваліфікаційного рівня визначається за формулою:
Кn = (О + С + А) / 0,85, (3.2)
де О - оцінка освіти;

С - оцінка стажу роботи за спеціальністю;

А - активність участі в системі безперервного навчання;

0,85 - максимальна бальна оцінка професійно-кваліфікаційного рівня.

Оцінка персоналу всіх категорій і його роботи прямо пов'язана з кінцевими результатами діяльності підприємства. Яка праця - така і продукція, це - незмінний закон виробництва. Оцінка праці робітників не є складною, але її доцільно здійснювати на основі комплексного підходу, з врахуванням професійно-кваліфікаційного рівня, ділових якостей, складності функцій та досягнутих результатів.

Оцінка ділових якостей працівника на ПП "Конекс" здійснюється за найбільш універсальними ознаками, що суттєво впливають на індивідуальну продуктивність праці, морально-психологічний клімат у колективі, а отже, на всю атмосферу трудового процесу і його практичні результати. У поданій нижче таблиці наведений перелік характеристик для оцінки ділових якостей робітників на даному підприємстві (табл. 3.2).
Таблиця 3.2 Характеристика ділових якостей робітників на ПП "Конекс"



Кожна оцінка ділових якостей має чотири рівні виявлення й оцінюється в балах: низький - 0,5, середній - 1, вище середнього - 2, високий - З бали. Оцінка від 0,5 до 3 балів встановлюється робітникові за кожною з ознак з врахуванням її питомого значення.

Оцінка всієї сукупності ділових якостей (Д)) визначається підсумком оцінок рівнів ознак з врахуванням їх питомої значимості.

Оцінка складності функцій, виконуваних робітниками, проводиться за ознаками, врахованими в тарифно-кваліфікаційному довіднику й відображеними в тарифному розряді, а також беруться до уваги не включені в довідник ознаки, але такі, що впливають на складність праці робітників і вимагають від них більшого напруження, досвіду, зусиль, а саме: різноманітність робіт, керівництво ланкою, бригадою, додаткова відповідальність у технологічному процесі, робота на основі самоконтролю.

Професор А. Колот у навчальному посібнику "Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу" наводить перелік ознак для оцінки складностей функцій робітника, в бальній оцінці (табл. 3.3).
Таблиця 3.3 Оцінка складності функцій робітників, в бальній оцінці на ПП "Конекс"



Коефіцієнт складності виконуваних функцій (CJ визначається діленням суми оцінок за кожною з ознак з врахуванням їх питомої значимості на постійну величину 8,3 (максимальну бальну оцінку за всіма ознаками складності функцій робітників). Цим забезпечується порівнянність складності праці від робітника, що виконує найпростіші роботи, до директора.

Оцінка результатів праці робітників враховує кількісні та якісні параметри робіт, що виконуються, а також їхню ритмічність. Згідно з методичними рекомендаціями, ознаками та ціною прийнято наступні бальні оцінки (табл. 3.4).
Таблиця 3.4 Бальні оцінки працівників ПП "Конекс"



Використовуючи в сукупності одержані результати за всіма напрямками, здійснюємо комплексну оцінку працівника та його роботи. Результати оцінки повинні враховуватись у процесі переміщення кадрів. Тут необхідно дотримуватись відповідності результатів оцінок відносно підвищення чи пониження працівників на посаді, кваліфікаційному розряду, а також з врахуванням їх інтересів, здібностей і можливостей.

Суть і завдання оцінки персоналу мають бути доступними і зрозумілими основному складу працівників як виробничого, так і управлінського персоналу.

Кінцевою метою використання оцінок повинно бути укомплектування підприємства висококваліфікованим персоналом та підвищення ефективності його роботи.

Отже, розглянуті та дослідження питання підвищення рівня управлінської культури свідчать про досить високий її рівень. На приватному підприємстві досить високий рівень управлінської культури є причиною вдалої управлінської політики на підприємстві та досить високого освітнього рівня працівників підприємства.




Висновки і пропозиції
Ми переконані, що професіоналізм сучасного управлінця вимагає "радикальної переорієнтації на гуманістичну домінанту, на пошук шляхів розширення об’єктивного протиріччя між технократизмом і гуманізмом". При цьому соціально-технологічні знання стають найважливішими елементами управлінської культури ХХІ століття.

Нині управлінська культура набуває нового статусу: перестаючи бути лише теоретичним поняттям, вона стає реальною управлінською поведінкою, діями людей, способом спілкування, які матеріалізуються в інтелектуальних, організаційних, інформаційних, управлінських технологіях і продуктах.

Для того, щоб в управлінні людськими ресурсами у сфері управління відбулися необхідні зміни, слід змінити, перш за все, структуру мислення посадовців усіх рівнів, "відповідну карту інтерпретації ними суспільної дійсності". Така "розумова" трансформація необхідна для того, щоб вони свідомо з керівників кадрами (персоналом) трансформувалися в управлінців людськими ресурсами.

У зв’язку з цим перегляду та осучаснення потребують: система психологічних настановлень, ціннісно-мотиваційна сфера, морально-етичні засади діяльності працівників–управлінців у першу чергу.

Замість досить фрагментарної структури моделі управління кадрами/персоналом із жорсткими внутрішніми правилами та безособовим характером стосунків "начальник – підлеглий", що вимагають підкорення посаді, а не поваги до особи, що її обіймає, складається система менеджменту, зорієнтована на людські ресурси та спрямована на вирішення принципово нових, довготривалих завдань підвищення економічної і соціальної ефективності роботи організації і підтримку її балансу із середовищем. За такого підходу, як слушно зауважують науковці, люди перестали бути "кадрами", тепер вони розглядаються як "людські ресурси" та головний фактор успіху, у зв’язку з чим їх цінність неухильно зростає.

Важливо, на наш погляд, не випускати з уваги і такий постулат: інкорпоруючись у площину стратегічного перспективного менеджменту, функція управління людськими ресурсами автоматично стає компетенцією посадових осіб усіх ієрархічних рівнів. Це означає, що зусилля керівників зосереджуються на залученні, відборі, просуванні, оцінюванні, стимулюванні, раціональному використанні, розвитку і збереженні в певній організації співробітників, які відповідають її потребам і стратегічним цілям. Акцент робиться саме на якості залучення, набору та професійного розвитку співробітників; застосуванні колективних, групових методів організації з метою формування сприятливого клімату для делегування компетенції та відповідальності, а також для співробітництва службовців.

Проаналізувавши проблематику управлінської культури є підстави зробити наступні висновки: основою створення нового типу управлінської культури має стати переосмислення управлінських відносин та запровадження управління, яке повинно бути зорієнтованим на співробітника, тобто застосовувати управлінський стиль, що дозволить працівникам висловлювати свою точку зору та брати участь у прийнятті рішень в контексті управлінської діяльності. Доцільність упровадженого механізму дає можливість співробітникам брати участь в організації своєї праці та делегувати їм відповідні повноваження та відповідальність.




Список використаної літератури
1.                 Конституція України. – К.: Україна, 1996.

2.                 Про господарські товариства: Закон України // Відомості Верховної Ради України. 1991. - №31.

3.                 Про банкрутство: Закон України // Відомості Верховної Ради України. 1992. - №31.

4.                 Албасова Л.Н. Технологии эффективного менеджмента: Учебно-практическое пособие. – М.: "Издательство Приор", 2007. – 228 с.

5.                 Брас А.П. Основы менеджмента: Учебное пособие. – Мн.: Закон и право: ЮНИТИ, 2006.

6.                 Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шканова О.М. Менеджмент в організації: Навч. Посіб. Для студ. Екон. Спец. Вузів. – К.: "Кондор". – 2005. – 654 с.

7.                 Виханський О.С., Наумов А.И. Практикум по курсу "Менеджмент". – М.: Гардарики, 2004.

8.                 Вітлінський В.В., Наконечний С.І. Ризик у менеджменті. – К.: Тов. "Борисфен-М", 2006. – 336 с.

9.                 Герасимчук В.Г. Розвиток підприємства: діагностика, стратегія, ефективність. – К.: Вища школа, 2005.

10.             Гірняк О.М., Лазановський П.П. Менеджмент: теоретичні основи і практикум: навч.посіб. для студентів вищих закладів освіти. – К.: "Магнолія плюс", Львів: "Новий світ – 2000", 2003. – 336 с.

11.             Гончаров В.В. Менеджмент в рамках основних фаз управленческого цикла. – М.: МНИИПУ, 2007.

12.             Гріфін, Янцура В. Основи менеджменту: Підручник. – Львів: БАК, 2001. – 624 с.

13.             Десслер Гари. Управление персоналом / Пер. с англ.. – М.: БИНОМ, 2007. – 432 с.

14.             Довгань Л.Є. Праця керівника або практичний менеджмент: Навч. Посібник. – К.: "Екс. Об.", 2002. – 384 с.

15.             Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного – вид. 2-ге перероблене та доповнене. – К.: КНЕУ, 2000. – 528 с.

16.             Журавлев П.В. и др.. Мировой опит управления персоналом: Монография. – М.: Деловая книга, 2004. – 232 с.

17.             Кнорринг В.И. Искусство управления: Учебник. – М.: БЕК, 2007. – 288

18.             Кредісов А. Менеджмент для керівників. – К.: Знання, 1999. – 556 с.

19.             Крушельницька О.В. Управління персоналом: Навч. Посібник. – К.: Кондор, 2003. – 296 с.

20.             Кузьмін О.Е., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник. – К.: Академвидав, 2003. – 416 с.

21.             Лидерство в менеджменте. – М.: Принт-Ательэ, 1999. – 216 с.

22.             Ломберт Том. Ключові проблеми керівника, 50 перевірених способів вирішення проблем / Пер. З англ.. – К.: Наукова думка, 2007. – 303 с.

23.             Мардас А.С., Мардас О.А. Организационный менеджмент. – СПб: "Питер", 2003. -336 с.: ил.

24.             Марченко О.І. Менеджмент організацій: Навч. Посібник. Вінниця: ВІРЕУ, 2005.

25.             Немцов В.Д., Довгань Л.С. Стратегічний менеджмент. Київ: 2002. -560

26.             Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій: Навч. Посібник. – К.: Кондор, 2005. – 860 с.

27.             Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М. Менеджмент: теорія та практика: Підручник для вузів. Тернопіль. Карт-бланш, 2007. – 450 с.

28.             Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. – К.: Академвидав, 2003. – 607 с.

29.             Черкасов В.В., Платонов С.В., Третяк В.И. Управленческая деятельность менеджера. – ВАКЛЕР, ХОУП, 1998. – 136 с.




Додаток А
Статут приватного підприємства "Конекс"
Стаття 1. Загальні положення

1.1. Приватне підприємство "Конекс", далі - Підприємство, створено згідно з рішенням Засновника.

1.2. Підприємство у своїй діяльності керується чинним законодавством України, зокрема:

- Господарським кодексом;

- Законом України "Про власність";

даним Статутом та розпорядженнями Засновника.

1.3. Повне найменування Підприємства:

Українською мовою - Приватне підприємство "Конекс";

Російською мовою – Частное предприятие "Конекс";

Скорочена назва:

Українською мовою - "ПП "Конекс"";

Російською мовою - "ЧП "Конекс""

1.4. Місцезнаходження: Вінницька обл., Хмельницьке шосе, б 23..

1.5. Засновником Підприємства є: Мудрий О.М..

1.6. Підприємство є юридичною особою з моменту його державної реєстрації.

Підприємство вправі від свого імені вчиняти правочини, придбавати майно і особові немайнові права, нести зобов'язання, бути позивачем та відповідачем в суді.

Підприємство має круглу печатку, кутовий штамп, фірмові бланки, торговельну марку та емблему, самостійний баланс, рахунки в установах банків у відповідності із чинним законодавством.

1.7. Підприємство не несе відповідальності по зобов'язаннях Засновника.

1.8. Засновник несе ризик втрати свого вкладу до Статутного фонду Підприємства.

1.9. Підприємство створено з метою одержання прибутку шляхом здійснення господарської діяльності, не забороненої чинним законодавством.

1.10. Підприємство здійснює свою діяльність шляхом проведення будь-яких операцій, за винятком заборонених законодавством, зокрема шляхом:

а) здійснення науково-дослідної та впроваджувальної діяльності, виробництва продукції і надання послуг на замовлення юридичних осіб і громадян на підставі укладених договорів або в ініціативному порядку з їх реалізацією на умовах згідно з домовленістю сторін;

б) продажу, обміну, здачі в оренду, позики, позички юридичним або фізичним особам належних їм фондів, сировини, готової продукції, фінансових ресурсів та майна на умовах, згідно з домовленістю;

в) поставки продукції, виконання робіт, надання послуг, в тому числі у кредит, надання фінансової або іншої допомоги згідно з домовленістю сторін;

г) участі у діяльності інших юридичних осіб;

д) ведення у встановленому порядку зовнішньоекономічної діяльності, створення господарських формувань з іноземними юридичними та фізичними особами.

1.11. Предмет діяльності Підприємства:

- торговельна діяльність у сфері оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами і товарами;

- створення та організація профільних, універсальних, комерційних та комісійних магазинів, здійснення фірмової торгівлі, розвиток нових прогресивних форм торгівлі та послуг, включаючи консигнацію, торгівлю по каталогам, посилочну та оптову торгівлю, лізинг, торгівлю в кредит, відкриття магазинів в вільній митній зоні;

- виробництво, заготівля, переробка і реалізація сільськогосподарської продукції та продукції тваринництва, закупівля у населення за готівку необхідних товарів та матеріалів;

- закупівля та реалізація промислових товарів народного споживання, агропромислової та господарської продукції народних промислів та ремесел;

- надання різноманітних консалтингових послуг, в тому числі інформаційних, маркетингових, брокерських, агентських тощо;

- патентування, впровадження винаходів, "ноу-хау", раціоналізаторських пропозицій у масове виробництво;

- розробка різноманітної конструкторської та технологічної документації, програмного продукту, організація пускових, налагоджувальних та ремонтних робіт;

- здійснення сервісних послуг, гарантійного та постгарантійного обслуговування продукції власного виробництва та продукції інших виробників;

- посередницька діяльність;

- виготовлення і реалізація лікарських засобів;

- будівельна діяльність;

- купівля, продаж, оренда та надання у користування рухомого і нерухомого майна;

- виготовлення продукції та товарів, в тому числі напівфабрикатів, з вторинної сировини та відходів виробництва;

- благодійна діяльність;

- зовнішньоекономічна діяльність.

Види діяльності, які потребують ліцензування, здійснюються Підприємством за умови одержання відповідних ліцензій (дозволів).

Стаття 2. Майно, фонди, прибуток

2.1. Підприємство є власником майна, переданого йому Засновником, продукції, виробленої внаслідок господарської діяльності, одержання прибутків, а також іншого майна, придбаного їм на інших підставах, незаборонених чинним законодавством.

2.2. Майно Підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Підприємства.

2.3. Джерела формування Підприємства:

- грошові та матеріальні вклади Засновника;

- доходи від господарської діяльності;

- доходи від цінних паперів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- інші джерела, не заборонені законодавством України.

2.4. Для забезпечення діяльності Підприємства, за рахунок внеску Засновника створюється Статутний капітал у розмірі 53,1 (п’ятдесят одна тисяча сто гривень) гривень.

Засновник вправі приймати рішення щодо зміни до Статутного капіталу.

Рішення щодо зміни Статутного капіталу набувають чинності з моменту реєстрації відповідних змін та доповнень Статуту.

Засновник вправі передавати Підприємству у тимчасове безкоштовне користування основні фонди та оборотні засоби.

2.5. У Підприємстві можуть створюватися фонди, зокрема:

- фонд виробництва;

- фонд соціального розвитку;

- резервний фонд.

Резервний фонд утворюється у розмірі 25 % від суми Статутного капіталу.

Утворення резервного фонду здійснюється шляхом щорічних відрахувань 5 % чистого прибутку.

За рішенням Засновника в Підприємстві можуть формуватись також інші фонди.

Порядок формування фондів та їх використання визначаються Засновником.

2.6. Основним узагальнюючим показником діяльності Підприємства є прибуток, що формується у відповідності до чинного в Україні законодавства.

З доходу, отриманого внаслідок фінансово-господарської діяльності, Підприємство:

- здійснює обов'язкові платежі у бюджет;

- сплачує за трудові ресурси;

- розраховується з контрагентами по договорах;

- формує фонди.

Залишок чистого прибутку залишається в розпорядженні Засновника.

Фінансовий рік Підприємства співпадає з календарним.

Стаття 3. Органи управління та контролю

3.1. До виключної компетенції Засновника відноситься:

- затвердження Статуту Підприємства;

- визначення головних напрямків діяльності Підприємства, затвердження його планів та звітів про їх виконання;

- призначення та звільнення Директора, визначення порядку розподілу прибутку та покриття збитків;

- заснування, реорганізація та ліквідація філіалів та представництв, визначення їх повноважень;

- винесення рішень про притягнення до матеріальної відповідальності посадових осіб Підприємства;

- прийняття рішень про припинення діяльності Підприємства, призначення ліквідаційної комісії;

- затвердження річних балансів.

3.2. У Підприємстві діє одноособовий виконавчий орган - Директор.

Директор вирішує усі питання діяльності Підприємства, окрім віднесених до виключної компетенції Засновника.

Директор призначається Засновником, підзвітний йому та організовує виконання його рішень.

Окремі взаємовідносини особи, яка призначається на посаду Директора Засновником, регламентуються трудовим договором.

Директор діє від імені Підприємства без довіреності в межах, встановлених цим Статутом та рішеннями Засновника.

Рішення Директора проваджуються в життя, як правило, наказами.

Директор Підприємства керує діяльністю Підприємства і несе особисту відповідальність в межах, передбачених трудовим договором та чинним законодавством за виконання покладених на нього завдань.

Для організації діяльності Підприємства та виконання покладених на нього завдань Директор здійснює:

а) представництво Підприємства в Україні та за її межами;

б) оформлення усіх документів, необхідних для забезпечення діяльності Підприємства;

в) видачу наказів, розпоряджень і доручень з питань діяльності Підприємства;

г) розпорядження, у відповідності з чинним законодавством, майном і коштами Підприємства, вчинення правочинів в межах своїх повноважень;

д) розроблення та затвердження штатного розкладу Підприємства;

е) прийняття на роботу і звільнення з роботи працівників Підприємства, встановлення посадових окладів, заохочення працівників, які відзначились, накладення дисциплінарних стягнень;

і) розроблення та затвердження Положення про структурні підрозділи Підприємства;

к) розподіл обов'язків між заступниками Директора.

Директор має право підпису будь-яких документів, стосовно діяльності Підприємства, по взаємовідносинах з банківськими установами, державними органами, а також інших документів, необхідних для забезпечення фінансово-господарської діяльності Підприємства без окремої довіреності.

Директор має право без попереднього погодження з Засновником укладати договори з третіми особами на надання послуг, придбання та реалізацію матеріальних цінностей на суму, що не перевищує Статутний капітал Підприємства.

Директор Підприємства здійснює і інші функції за дорученням Засновника.

Директор може доручати вирішення окремих питань, що входять в його компетенцію, своїм заступникам, керівникам структурних підрозділів та іншим працівникам Підприємства.

3.3. Контроль за роботою Підприємства здійснюється ревізійною комісією, яка утворюється в порядку, визначеному Засновником.

Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах.

Стаття 4. Фінансово-кредитні відносини, господарська та економічна діяльність

4.1. Підприємство самостійно планує свою діяльність, виходячи з попиту на роботи, послуги, необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку Підприємства, підвищення особистого прибутку працівників.

Основу планів складають договори зі споживачами та постачальниками.

4.2. Підприємство реалізує свою продукцію та послуги по цінах і тарифах, встановлених самостійно або на договірній основі.

4.3. Підприємство здійснює оперативний і бухгалтерський облік результатів своєї праці, веде статистичну звітність за формою, встановленою органами державної статистики і несе відповідальність за її достовірність.

4.4. Підприємство самостійно визначає фонд оплати праці, а також інші види оплати для працівників.

4.5. Соціальна діяльність регламентується чинним законодавством.

Тривалість і розпорядок трудового дня, порядок надання вихідних днів, відпусток, в тому числі додаткових, прийом та звільнення працівників, їх права та зобов'язання визначаються у відповідності із чинним в Україні трудовим законодавством Правилами внутрішнього розпорядку та трудовими договорами.

Підприємство вживає заходи щодо охорони праці та забезпечення техніки безпеки.

Підприємство гарантує робітникам забезпечення соціальних гарантій та пільг, передбачених чинним законодавством.

Стаття 5. Зовнішньоекономічна діяльність

5.1. Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на підставі Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", міжнародних договорів та інших актів.

5.2. Зовнішньоекономічна діяльність Підприємства будується на підставі валютної самоокупності, взаємовигідності та партнерства.

5.3. Підприємство має право:

- самостійно встановлювати зв'язки з юридичними та фізичними особами інших країн, безпосередньо укладати договори з закордонними партнерами;

- проводити експортно-імпортні операції, експортувати різноманітні розробки, роботи, вироби та послуги в рамках своєї основної діяльності, обумовленої Статутом, імпортувати сировину, матеріали, комплектуючі вироби, машини, обладнання для потреб власного виробництва;

- брати участь у діяльності міжнародних асоціацій, об'єднань, закордонних торгах, виставках-продажах, конкурсах, ярмарках, аукціонах;

- направляти на роботу та стажування своїх спеціалістів за кордон.

5.4. Кількість, ставки, порядок проведення відрахувань з валютної виручки регламентується чинним законодавством.

Стаття 6. Реорганізація і ліквідація

6.1. Підприємство може бути ліквідовано або реорганізовано (злито, приєднано, поділено, перетворено) за рішенням Засновника та у випадках, передбачених законодавством України.

6.2. Ліквідація виконується ліквідаційною комісією, яка утворюється ініціатором ліквідації.

З моменту призначення комісії, до неї переходять повноваження по керівництву справами Підприємства.

Ліквідаційна комісія діє згідно з порядком, передбаченим чинним законодавством, зокрема:

- оцінює наявне майно;

- проводить розрахунки з бюджетом;

- складає ліквідаційний баланс та подає його на затвердження Засновнику або органу, що призначив ліквідаційну комісію.

6.3. Майно та кошти Підприємства, що залишились після передбачених законодавством розрахунків, передаються Засновнику.

6.4. Майно, передане Засновником Підприємству у користування, повертається Засновнику.

Стаття 7. Порядок внесення змін та доповнень статуту

7.1. Зміни та доповнення до Статуту затверджуються Засновником та вносяться на реєстрацію до відповідного державного органу.

7.2. У частині, не передбаченій даним Статутом, Підприємство керується чинним законодавством України.

7.3. Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту внесення відповідного запису до державного реєстру.
Підпис ________________




Додаток Б

АКТИВ	Код рядка	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду
І. Необоротні активи
Нематеріальні активи:
залишкова вартість	010	1,2	0,9
первісна вартість	011	20,2	20,3
накопичена амортизація	012	( 19,0 )	( 19,4 )
Незавершене будівництво	020	1203,5	3233,4
Основні засоби: залишкова вартість	030	9702,7	11024,7
первісна вартість	031	11252,3	11024,7
знос	032	( 1549,6 )	( 2747,4 )
Довгострокові біологічні активи:
справедлива (залишкова) вартість	035	-	-
первісна вартість	036	-	-
накопичена амортизація	037	( - )	( - )
Довгострокові фінансові інвестиції: які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств	040	-	540,0
інші фінансові інвестиції	045	-	-
Довгострокова дебіторська заборгованість	050	-	-
Відстрочені податкові активи	060	-	-
Інші необоротні активи	070	-	-
Усього за розділом І	080	10907,4	14799,0
ІІ. Оборотні активи
Виробничі запаси	100	78,2	84,5
Поточні біологічні активи	110	-	-
Незавершене виробництво	120	-	-
Готова продукція	130	-	-
Товари	140	8191,7	10400,5
Векселі одержані	150	-	-
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:
чиста реалізаційна вартість	160	2947,2	4721,7
первісна вартість	161	2947,2	4721,7
резерв сумнівних боргів	162	( - )	( - )
Дебіторська заборгованість за розрахунками: з бюджетом	170	5,8	99,9
за виданими авансами	180	-	-
з нарахованих доходів	190	-	-
із внутрішніх розрахунків	200	370,7	560,9
Інша поточна дебіторська заборгованість	210	258,3	773,2
Поточні фінансові інвестиції	220	-	-
Грошові кошти в національній валюті	230	155,1	416,2
в іноземній валюті	240	-	-
Інші оборотні активи	250	121,8	-
Усього за розділом ІІ	260	12128,8	17056,9
ІІІ. Витрати майбутніх періодів	270	-	-
Баланс	280	23036,2	31855,9
Пасив	Код рядка
І. Власний капітал
Статутний капітал	300	53,1	53,1
Пайовий капітал	310	-	-
Додатковий вкладений капітал	320	-	-
Інший додатковий капітал	330	-	-
Резервний капітал	340	-	-
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	350	2160,8	3582,7
Неоплачений капітал	360	( - )	( - )
Вилучений капітал	370	( - )	( - )
Усього за розділом І	380	2213,9	3635,8
ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів
Забезпечення витрат персоналу	400	-	-
Інші забезпечення	410	-	-
Цільове фінансування	420	-	-
Усього за розділом ІІ	430	-	-
ІІІ. Довгострокові зобов’язання
Довгострокові кредити банків	440	8803,5	15618,7
Інші довгострокові фінансові зобов’язання	450	-	-
Відстроченні податкові зобов’язання	460	-	-
Інші довгострокові зобов’язання	470	-	-
Усього за розділом ІІІ	480	8803,5	15618,7
ІV. Поточні зобовязання
Короткострокові кредити банків	500	1000,0	-
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями	510	-	-
Векселі видані	520	-	-
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	530	10023,1	11418,1
Поточні зобов’язання за розрахунками:
з одержаних авансів	540	-	-
з бюджетом	550	55,2	206,0
з позабютжетних платежів	560	-	-
зі страхування	570	59,7	82,8
з оплати праці	580	148,0	196,8
з учасниками	590	-	-
із внутрішніх розрахунків	600	370,7	560,9
Інші поточні зобовязання	610	362,1	136,8
Усього за розділом ІV	620	12018,8	12601,4
V. Доходи майбутніх періодів	630	-	-
Баланс	640	23036,2	31855,9

АКТИВ	Код рядка	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду
І. Необоротні активи
Нематеріальні активи:
залишкова вартість	010	0,5	1,2
первісна вартість	011	20,5	20,2
накопичена амортизація	012	(20,0)	(19,0)
Незавершене будівництво	020	1110,2	1203,5
Основні засоби: залишкова вартість	030	5065,0	9702,7
первісна вартість	031	5879,9	11252,3
знос	032	(814,9)	(1549,6)
Довгострокові біологічні активи:
справедлива (залишкова) вартість	035	-	-
первісна вартість	036	-	-
накопичена амортизація	037	( - )	( - )
Довгострокові фінансові інвестиції: які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств	040	-	-
інші фінансові інвестиції	045	-	-
Довгострокова дебіторська заборгованість	050	-	-
Відстрочені податкові активи	060	-	-
Інші необоротні активи	070	-	-
Усього за розділом І	080	6175,7	10907,4
ІІ. Оборотні активи
Виробничі запаси	100	30,6	78,2
Поточні біологічні активи	110	-	-
Незавершене виробництво	120	-	-
Готова продукція	130	-	-
Товари	140	6699,2	8191,7
Векселі одержані	150	-	-
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:
чиста реалізаційна вартість	160	6590,2	2947,2
первісна вартість	161	6590,2	2947,2
резерв сумнівних боргів	162	( - )	( - )
Дебіторська заборгованість за розрахунками: з бюджетом	170	39,5	5,8
за виданими авансами	180	-	-
з нарахованих доходів	190	-	-
із внутрішніх розрахунків	200	118,4	370,7
Інша поточна дебіторська заборгованість	210	418,4	258,3
Поточні фінансові інвестиції	220	-	-
Грошові кошти в національній валюті	230	87,2	155,1
в іноземній валюті	240	-	-
Інші оборотні активи	250	45,7	121,8
Усього за розділом ІІ	260	14029,2	12128,8
ІІІ. Витрати майбутніх періодів	270	-	-
Баланс	280	20204,9	23036,2
Пасив	Код рядка
І. Власний капітал
Статутний капітал	300	48,1	53,1
Пайовий капітал	310	-	-
Додатковий вкладений капітал	320	-	-
Інший додатковий капітал	330	-	-
Резервний капітал	340	-	-
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	350	1070,3	2160,8
Неоплачений капітал	360	( - )	( - )
Вилучений капітал	370	( - )	( - )
Усього за розділом І	380	1118,4	2213,9
ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів
Забезпечення витрат персоналу	400	-	-
Інші забезпечення	410	-	-
Цільове фінансування	420	-	-
Усього за розділом ІІ	430	-	-
ІІІ. Довгострокові зобов’язання
Довгострокові кредити банків	440
Інші довгострокові фінансові зобов’язання	450	-	-
Відстроченні податкові зобов’язання	460	-	-
Інші довгострокові зобов’язання	470	-	-
Усього за розділом ІІІ	480	-	-
ІV. Поточні зобовязання
Короткострокові кредити банків	500	7269,0	8803,5
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями	510	1000,0	1000,0
Векселі видані	520	-	-
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	530	10495,6	10023,1
Поточні зобов’язання за розрахунками:
з одержаних авансів	540	-	-
з бюджетом	550	12,7	55,2
з позабютжетних платежів	560	-	-
зі страхування	570	41,0	59,7
з оплати праці	580	100,1	148,0
з учасниками	590	-	-
із внутрішніх розрахунків	600	166,3	370,7
Інші поточні зобовязання	610	1,8	362,1
Усього за розділом ІV	620	19086,5	20822,3
V. Доходи майбутніх періодів	630	-	-
Баланс	640	20204,9	23036,2

АКТИВ	Код рядка	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду
І. Необоротні активи
Нематеріальні активи:
залишкова вартість	010	0,9	0,11
первісна вартість	011	20,3	21,1
накопичена амортизація	012	( 19,4 )	( 19,8 )
Незавершене будівництво	020	3233,4	3748,2
Основні засоби: залишкова вартість	030	11024,7	11254,3
первісна вартість	031	13772,1	15168,5
знос	032	(2747,4)	(3914,2)
Довгострокові біологічні активи:
справедлива (залишкова) вартість	035	-	-
первісна вартість	036	-	-
накопичена амортизація	037	( - )	( - )
Довгострокові фінансові інвестиції: які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств	040	540,0	642,3
інші фінансові інвестиції	045	-	-
Довгострокова дебіторська заборгованість	050	-	-
Відстрочені податкові активи	060	-	-
Інші необоротні активи	070	-	-
Усього за розділом І	080	14799,0	15644,8
ІІ. Оборотні активи
Виробничі запаси	100	84,5	90,2
Поточні біологічні активи	110	-	-
Незавершене виробництво	120	-	-
Готова продукція	130	-	-
Товари	140	10400,5	12345,7
Векселі одержані	150	-	-
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:
чиста реалізаційна вартість	160	4721,7	5611,6
первісна вартість	161	4721,7	5611,6
резерв сумнівних боргів	162	( - )	( - )
Дебіторська заборгованість за розрахунками: з бюджетом	170	99,9	87,2
за виданими авансами	180	-	-
з нарахованих доходів	190	-	-
із внутрішніх розрахунків	200	560,9	480,3
Інша поточна дебіторська заборгованість	210	773,2	642,0
Поточні фінансові інвестиції	220	-	-
Грошові коштив національній валюті	230	416,2	510,0
в іноземній валюті	240	-	-
Інші оборотні активи	250	-	-
Усього за розділом ІІ	260	17056,9	19767,0
ІІІ. Витрати майбутніх періодів	270	-	-
Баланс	280	31855,9	35411,8
Пасив	Код рядка
І. Власний капітал
Статутний капітал	300	53,1	53,1
Пайовий капітал	310	-	-
Додатковий вкладений капітал	320	-	-
Інший додатковий капітал	330	-	-
Резервний капітал	340	-	-
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	350	3582,7	4842,1
Неоплачений капітал	360	( - )	( - )
Вилучений капітал	370	( - )	( - )
Усього за розділом І	380	3635,8	4895,2
ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів
Забезпечення витрат персоналу	400	-	-
Інші забезпечення	410	-	-
Цільове фінансування	420	-	-
Усього за розділом ІІ	430	-	-
ІІІ. Довгострокові зобов’язання
Довгострокові кредити банків	440	15618,7	16242,5
Інші довгострокові фінансові зобов’язання	450	-	-
Відстроченні податкові зобов’язання	460	-	-
Інші довгострокові зобов’язання	470	-	-
Усього за розділом ІІІ	480	15618,7	16242,5
ІV. Поточні зобовязання
Короткострокові кредити банків	500	-	-
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями	510	-	-
Векселі видані	520	-	-
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	530	11418,1	12352,3
Поточні зобов’язання за розрахунками:
з одержаних авансів	540	-	-
з бюджетом	550	206,0	279,3
з позабютжетних платежів	560	-	-
зі страхування	570	82,8	105,0
з оплати праці	580	196,8	241,0
з учасниками	590	-	-
із внутрішніх розрахунків	600	560,9	983,5
Інші поточні зобовязання	610	136,8	313,0
Усього за розділом ІV	620	12601,4	14274,1
V. Доходи майбутніх періодів	630	-	-
Баланс	640	31855,9	35411,8

Найменування показника	Код рядка	За звітний період	За попередній період
Дохід (виручка) від реалізації (товарів, робіт, послуг)	010	105405,4	68920,8
Податок на додану вартість	015	(1776,0)	(910,1)
Акцизний збір	020	( - )	( - )
	025	( - )	( - )
Інші вирахування з доходу	030	( - )	( - )
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	035	103629,4	68010,7
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)	040	(91435,5)	(59862,7)
Валовий: прибуток	050	12193,9	8148,0
збиток	055	( - )	( - )
Інші операційні доходи	060	7711,2	642,9
Дохід від первісного визначення біологічних активів і сільськогосподарської продукції	061	-	-
Адміністративні витрати	070	(1051,5)	(463,2)
Витрати на збут	080	(7177,9)	(5296,2)
Інші операційні витрати	090	(7774,5)	(407,3)
Витрати від первісного визначення біологічних активів і сільськогосподарської продукції	091	-	-
Фінансові результати від операційної діяльності: прибуток	100	3901,2	2624,2
збиток	105	( - )	( - )
Дохід від участі в капіталі	110	-	-
Інші фінансові доходи	120	0,5	54,8
Інші доходи	130	14,6	153,6
Фінансові витрати	140	(1436,4)	(1297,4)
Витрати від участі в капіталі	150	( - )	( - )
Інші витрати	160	(504,0)	(173,1)
Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування: прибуток	170	1975,9	1362,1
збиток	175	( - )	( - )
Податок на прибуток від звичайної діяльності	180	554,0	271,6
Дохід з податку на прибуток від звичайної діяльності	185	-	-
Фінансові результати від звичайної діяльності: прибуток	190	1421,9	1090,5
збиток	195	( - )	( - )
Надзвичайні: доходи	200	-	-
витрати	205	( - )	( - )
Податки з надзвичайного прибутку	210	-	-
Чистий: прибуток	220	1421,9	1090,5
збиток	225	( - )	( - )

Найменування показника	Код рядка	За звітний період	За попередній період
Матеріальні витрати	230	528,6	289,8
Витрати на оплату праці	240	2363,6	1671,5
Відрахування на соціальні заходи	250	852,3	588,9
Амортизація	260	1155,1	801,9
Інші операційні витрати	270	3760,2	2814,6
Разом	280	8659,8	6166,7

Найменування показника	Код рядка	За звітний період	За попередній період
Середньорічна кількість простих акцій	300	-	-
Скоригована середньорічна кількість простих акцій	310	-	-
Чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію	320	-	-
Скоригований чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію	330	-	-
Дивіденди на одну просту акцію (грн.)	340	-	-

Найменування показника	Код рядка	За звітний період	За попередній період
Дохід (виручка) від реалізації (товарів, робіт, послуг)	010	68920,8	58644,1
Податок на додану вартість	015	(910,1)	(400,8)
Акцизний збір	020	( - )	( - )
	025	( - )	( - )
Інші вирахування з доходу	030	( - )	( - )
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	035	68010,7	58243,3
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)	040	(59862,7)	(53451,4)
Валовий: прибуток	050	8148,0	4791,9
збиток	055	( - )	( - )
Інші операційні доходи	060	642,9	1109,0
Дохід від первісного визначення біологічних активів і сільськогосподарської продукції	061	-	-
Адміністративні витрати	070	(463,2)	(380,6)
Витрати на збут	080	(5296,2)	(3530,9)
Інші операційні витрати	090	(407,3)	(111,9)
Витрати від первісного визначення біологічних активів і сільськогосподарської продукції	091	-	-
Фінансові результати від операційної діяльності: прибуток	100	2624,2	1877,5
збиток	105	( - )	( - )
Дохід від участі в капіталі	110	-	-
Інші фінансові доходи	120	54,8	5,0
Інші доходи	130	153,6	113,1
Фінансові витрати	140	(1297,4)	(907,2)
Витрати від участі в капіталі	150	( - )	( - )
Інші витрати	160	(173,1)	(5,4)
Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування: прибуток	170	1362,1	1083,0
збиток	175	( - )	( - )
Податок на прибуток від звичайної діяльності	180	271,6	153,8
Дохід з податку на прибуток від звичайної діяльності	185	-	-
Фінансові результати від звичайної діяльності: прибуток	190	1090,5	929,2
збиток	195	( - )	( - )
Надзвичайні: доходи	200	-	-
витрати	205	( - )	( - )
Податки з надзвичайного прибутку	210	-	-
Чистий: прибуток	220	1090,5	929,2
збиток	225	( - )	( - )