МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
КАФЕДРА ЕКОЛОГІЇ
Курсова робота

з дисципліни Екологічна безпека
на тему:

„Оцінка екологічної безпеки території Харківської області та виявлення факторів ризику”


ЗМІСТ
Вступ

Розділ І.Географічне положення території

1.1 Характеристика та фізико-географічні умови розташування регіону

1.2 Кліматичні умови

1.3 Характеристика ґрунтового покриву

1.4 Гідрологічні та гідрографічні характеристики водних об’єктів

Розділ ІІ. Характеристика господарсько-виробничого комплексу Харківської області

Розділ ІІІ. Характеристика потенційних екологічних небезпек регіону та визначення факторів екологічного ризику

3.1 Ідентифікація факторів екологічного ризику природного характеру

3.2 Ідентифікація факторів екологічного ризику техногенного характеру

Розділ ІV. Прогнозування наслідків викиду НХР при аваріях на промислових об’єктах

4.1 Довгострокове прогнозування

4.2 Аварійне прогнозування

Розділ V. Оцінка екологічної безпеки промислового виробництва на локальному рівні

5.1 Оцінка потенційної небезпеки промислового об’єкту в умовах нормальної експлуатації

5.2 Оцінка ступеню перевищення рівня шкідливої дії підприємства над нормативними показниками

5.3 Оцінка реципієнтів шкідливої дії в межах прилеглих територій

5.4 Комплексна інтегральна оцінка екологічної небезпеки промислового об’єкту

Розділ VІ. Оцінка екобезпеки за допомогою розрахунку балансу кисню

Висновок

Використана література


Вихідні дані


Завод по виробництву алюмінію


Площа біогеоценозів, км2




ВСТУП
Сьогодні екологія є не просто наука, а способом мислення та життя. Навколишнє природне середовище, яке оточує людину протягом всього життя, не є безладом або просто набором якихось умов, а є взаємопов’язаною складною системою. Особливої значимості набувають знання, які є теоретичними основами охорони природи і довкілля людини.

Початок ІІІ тисячоліття відрізняється різким погіршенням якості природного середовища. За умов сучасного етапу науково-технічної революції людство досягло такого рівня розвитку продуктивних сил, який дозволяє включити у виробництво майже всю матеріальну оболонку земної кулі. Але зростаючі масштаби впливу суспільства на природу, подальший розвиток економіки, науки та техніки вже не можуть здійснюватися без врахування наслідків такого впливу, без виховання високої відповідальності перед людством за стан природних екосистем. Тобто, постала проблема суворо зіставляти й узгоджувати свою повсякденну діяльність із фундаментальними законами життя на землі.

Метою даної курсової роботи є проведення оцінки екологічної безпеки Харківської області та виявлення факторів ризику. Це дасть змогу попередити виникнення різних надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, що в свою чергу забезпечить стабільність в навколишньому середовищі.

Для проведення детальної оцінки екологічної небезпеки обов’язково потрібно детально вивчити розташування області, кліматичні умови, забезпеченість ресурсами., дослідити антропогенне навантаження, надзвичайні ситуації природного і техногенного характеру. Лише така комплексна характеристика дозволить провести точну оцінку екологічної безпеки певного регіону.

Екологічна безпека – це сукупність дій й комплекс відповідних заходів, процесів, які забезпечують екологічний баланс на планеті та в різних її регіонах на рівні, до якого людина може адаптуватися фізично, без збитків. Екологічна безпека встановлює порушений взаємозв’язок людини і природи та гармонізує їх співіснування, а також сприяє розміреному, доцільному використанню ресурсів людиною.

         Екологічну безпеку вивчають і прогнозують у глобальних, регіональних, локальних і точкових межах, вона обмежена часом і розмірами здійснюваних акцій.

Екологічна безпека є компонентом національної безпеки, що гарантує захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства, довкілля та держави від реальних або потенційних загроз, що їх створюють антропогенні чи природні чинники




Розділ І. Географічне положення території
1.1  Характеристика та фізико-географічні умови розташування регіону
Загальна характеристика



Чисельність населення



Харківська область розташована на північному сході України на території двох природних зон Лівобережної України - Лісостепу і Степу в межах водорозділу, що відокремлює басейни Дону і Дніпра.

На півночі Харківщина межує з Бєлгородською областю Росії, на сході – з Луганською, на північному сході - з Донецькою, на півдні - з Дніпропетровською, на заході - з Полтавською та на північному заході - з Сумською областями України. Площа території Харківщини складає 31,4 тис. кв. км, що становить 5,2% території України, відстань із сходу на захід – 225 км, з півночі на південь - 200 км.

Рельєф Харківщини - хвиляста рівнина, яка розмежована річковими долинами, ярами та балками. Основні його риси визначаються приуроченістю території до басейнів рік Дону та Дніпра. Басейн Дону складає 75% території області, басейн Дніпра – 25%.

Ріка Сіверський Донець - головна водна артерія Харківщини – є притокою Дона, на території області ця річка несе свої води протяжністю 370 км (загальна її довжина 1053 км). Її основні притоки на території області – ріки Оскіл, Уди, Берека, Харків, Лопань, Сухий Торець, Балаклейка, Вовча, Великий Бурлук та ін.

Клімат області помірно континентальний. Так як протяжність території області з заходу на схід і коливання висот незначні, то варіації клімату в межах області досить несуттєві.

Область розділена на 27 адміністративних районів, до її складу входить 18 міст, з них 7 міст обласного підпорядкування, 61 селище міського типу, 381 сільська рада, 1683 сільських населених пунктів.

Вигідне географічне розташування області є сприятливою передумовою для розвитку зовнішньої та внутрішньої торгівлі, транспортних послуг. Харківщина має потужний промисловий, аграрний і науковий потенціал. Тут розташовано понад 1200 промислових підприємств, будівельних, транспортних організацій, значна кількість підприємств аграрного комплексу, більш 200 наукових установ та 76 навчальних заклади I–IV рівнів акредитації.

За загальним природно-ресурсним потенціалом Харківська область посідає 5-е місце в Україні, її мінерально-сировинна база складається на 37,6% з паливно-енергетичних корисних копалин (нафта, газ, конденсат, кам’яне та буре вугілля), на 50,7% із сировини для виробництва будівельних матеріалів, решту становить сировина кольорових металів, прісні мінеральні підземні води. На території області налічується 304 родовища корисних копалин, з них експлуатується 73.

Аналіз стану навколишнього природного середовища за звітний та попередні роки свідчить про подовження тенденції стабілізації, не зважаючи на постійний, стабільний приріст виробництва та пов’язаного з цим навантаження на навколишнє природне середовища.
1.2 
Кліматичні умови
Територія Харківської області має м'який помірно-континентальний клімат. Він сформувався під впливом сонячної радіації, що потрапляє на поверхню, циркуляції повітряних мас і рельєфу території.

Величина сонячної радіації залежить від кута падіння сонячного проміння, який змінюється від 64-65% в червні до 18 - 20% в грудні. Поверхня області отримує в середньому за рік 48 ккал/см² тепла. Розподіл тепла та інші кліматичні показники (атмосферний тиск, опади, напрям і сила вітру). Горбистий рельєф посилює континентальність повітря. В цій частині області спостерігаються найнижчі середні температури січня (-8°...-6°С) і липня (+16°...+20°С).

На рівнині повітря протягом року прогрівається більше. Середня температура липня тут досягає +20°С, а січня – -4°С. Амплітуда середніх місячних температур є найбільшою саме в рівнинній частині області. Тут же зафіксовано абсолютний максимум температур — +41°С.

Харківська область має достатнє зволоження. Найбільше опадів (понад 1400 мм) випадає на сході та північному сході області. Їх кількість зменшується в південно-західному напрямі (до 500-600 мм).

Опади випадають переважно влітку (понад 60%), особливо у червні. Влітку бувають зливи та грози.

Сніговий покрив у області встановлюється в середині листопада, сходить на початку квітня, тривалість його – до 110 днів. На рівнині сніговий покрив триває з кінця грудня – початку січня до початку березня (51 день). На рівнинній території нерідко бувають зими без стійкого снігового покриву.

Протягом року над Харківською областю переважають повітряні маси помірних широт. На рівнинній території найчастіше дують південно-західні вітри.
1.3 
Характеристика ґрунтового покриву
Рельєф Харківської області різноманітний, з характерною сильною ерозією грунтів. Наявність різноманітних форм рельєфу призвела до створення на них різноманітних видів грунтів. На ліосовидних породах утворились тучні чорноземи. У заплавах річок та балок утворились лугові чорноземи та лугово-болотні, переважно з засоленими ґрунтами. Усього на карті області виділено 60 видів грунтів. Якщо в загальному про ґрунтовий покрив області, то для неї характерні чорноземи, у північних районах трапляються дернові слабопідзолені грунти.

Одним з самих актуальних питань в забезпеченні раціонального природокористування в області є поліпшення використання та охорони земельних ресурсів.

Адже, найбільшого забруднення зазнає верхній шар літосфери — ґрунт. Це пов'язано з розсіюванням у приземному прошарку атмосфери аеральних емісій промислових підприємств, що містять різноманітні екотоксиканти. Характерними для Харківського регіону є важкі метали, фториди, сірководень та ін. Під дією цих сполук детоксикуючий потенціал ґрунтів у техногенно напружених регіонах суттєво зменшується і створюються умови для перенесення забруднюючих речовин з ґрунту в рослини сільськогосподарських культур.

Харківський кряж складений в основному потужними товщами кам'яно-вугільних пісковиків, сланців й вапняків, з якими пов'язані великі поклади кам'яного вугілля. Ґрунти на переферії кряжу — чорноземи, в центрі кряжу — сірі опідзолені.

Кристалічні породи (граніти, гнейси, сієніти та ін.), з яких складається основа Приазовської височини перекриті переважно товщею лесів та лесовидних суглинків. Місцями вони виходять на поверхню.
1.4 Гідрологічні та гідрографічні характеристики водних об’єкті
В цілому за 2002 рік стан поверхневих водних об’єктів області суттєвих змін не зазнав.

Як і раніше головними галузями, які найбільше використовують свіжу воду є металургія, енергетика, вугільна промисловість, комунальне та сільське господарства.

Назва	Протяжність по території регіону, км	Кількість населених пунктів вздовж берегової смуги	Кількість гребель (водосховищ)	Кількість трубопроводів, які проходять через річку				Кількість напірних каналізаційних колекторів, що перетинає водний об’єкт
				Газо-	Нафто-	Аміако-	Продукто-
Великі річки
Р. Сіверський Донець	375	102	2	2	1	1	1
Всього:	375	102
Середні річки
Р. Самара	20	6
Р. Оскіл	178	35	1	1		1		1
Р.Орель	211	28
Р. Мерла	93	24	1
Р.Уди	136	41	1	1
Р. Лопань	71	18	3
Всього:	709	152
Малі річки
Р.Мжа	77	39		1
Р.Берестова	102	23		1
Р.Коломак	35	7	1
Р.Сухий Торець	52	9
Р.Орчик	31	12	2
Р.Вовча	62	11						1
Р.Великий Бурлук	22	38	1
Р.Велика Тернівка	57	21	1
Р.Берека	82	32	1	1		1
Р.Орілька	95	20	1
Р.Мала Тернівка	22	6
Р.Сухий Мерчик	41	12
Р.Багата	70	15
Р.Бритай	50	17	1	1
Р.Котелівка	8	2
Р.Мокрий Ізюмець	39	12	2
Р.Волоська	56	10
Р.Вшива	60	19	1
Р.В.Дворічна	31	6
Р.В.Бабка	42	7
Р.Н.Дворічна	45	16
Р.Крайня Балаклійка	48	10
Р.С.Котельва	11	4
Р.Лукнавака	23	8	1
Р.Берестовенька	35	12	1
Р.С.Балаклійка	34	7	1
Р.Ланая	14	5
Р.Рябинка	17	5	2
Р.Плотва	32	12
Р.Чепель	35	8	1			1
Р.Хотомля	38	12	1
Р.Гнилиця -II	31	4	2
Р.Мерефа	28	6
Р.Братениця	10	3	2

№ з/п			Кількість	Примітка
1	Загальна площа земель лісового фонду	тис. га	419,4
2	з них вкритих лісом	тис. га	287,9
3	Площа земель лісового фонду, які віднесені до державних лісогосподарських підприємств	тис. га, %	319,4 76%
4	Площа земель лісового фонду, які віднесені до відання інших лісокористувачів	тис. га, %	100,0 24%
5	Площа лісів на 1 особу населення регіону	га	0,10
6	Запас деревини	млн.м3	68,3
7	Запас деревини на 1 особу населення регіону	м3	24,3
8	Запас деревини на 1 тис. га	м3	237,2
	Щорічний приріст деревини на 1 га	м3

Галузі промисловості (інші галузі)	Кількість підприємств
	загальна	екологічно небезпечних
Сільське господарство	41	1
Добувна промисловість	10	--
Обробна промисловість	349	5
Виробництво електроенергії, газу та води	44	1
Будівництво	50	--
Транспорт	104	2
Державне управління	7	--
Освіта	16	--
Охорона здоров’я та соціальна допомога	6	--
Колективні, громадські та особисті послуги	24	3
Інші	124	--
Всього	775	10

5.3 Оцінка реципієнтів шкідливої дії в межах прилеглих територій
Коефіцієнт озеленення зони дії (К_оз) - безрозмірний коефіцієнт, який характеризує ступінь озеленення зони дії підприємства. У разі коли зона забруднення перевищує зону дії , цей коефіцієнт характеризує ступінь озеленення зона забруднення.
К_оз = S_д / ( Т_оз + S_д ) ,
де S_д = (П ( г_СЗЗ +V S / П ) ² , якщо S_з ≤ П ( г_СЗЗ +V S / П ) ²
S_д = S_з , якщо S > П ( г_СЗЗ +V S / П ) ²

Коефіцієнт людності ареалу шкідливої дії (К_люд) - безрозмірний коефіцієнт, який характеризує ступінь заселеності ареалу шкідливої дії підприємства. Його можна визначити за допомогою формули:
К_люд = (Н_р + Р_п ) / Н_р
де Н_р - нормативна щільність населення приймається 1люд /га ;

Р_п - щільність населення в межах ареалу шкідливої дії підприємства (визначається експериментальним шляхом).

К_люд

Коефіцієнт цінності території в межах ареалу шкідливої дії підприємства (К_тер ) - безрозмірний коефіцієнт, який характеризує природню, суспільну, культурно-історичну, рекреаційну та інші цінності території з межах ареалу дії підприємства. Визначається експертними методом. К_тер = 1
5.4 Комплексна інтегральна оцінка екологічної небезпеки промислового об’єкту
Інтегральний показник екологічної небезпеки підприємства ( R_інт ) -безрозмірний показник, який відображає комплексну інтегральну порівняльну оцінку рівня екологічної небезпеки підприємства з врахуваннях зовнішніх та внутрішніх факторів.
R_інт =К_оз *К_люд*К_тер* S *V_а * V_в * V_від* V_ф.в.* К_н
Оцінка ресурсоспоживання та вартісна оцінка екологічної небезпеки підприємства.

Окремими блоками при оцінці екологічної безпеки на локальному рівні можна виділити показники ресурсоспоживання та еколого-економічні

показники.

Ресурси, які використовує підприємство, можна розділити на дві основні групи : екологічні та енергетичні. Для кожного із ресурсів визначають три показники:

1. Кількість використаного за визначений проміжок часу (рік, півріччя, квартал, місяць) ресурсу;

2. Кількість виробленого за цей же період часу ресурсу;

3. Баланс за конкретним ресурсом.

В якості критеріїв вартісної оцінки екологічної безпеки підприємства використовують наступні показники:

1. Сумарні річні платежі за забруднення навколишнього природного середовища в межах встановлених для підприємства лімітів;

2. Сумарні річні понадлімітні екологічні платежі (за понадлімітне забруднення, за аварійні і залпові викиди, екологічні штрафи);

3. Сумарні річні платежі за нормативне використання відповідних ресурсів;

4. Сумарні річні платежі за понад нормативне використання ресурсів.

Порівнюючи перші два показники між собою та два останні - можемо одержати додаткові поправочні коефіцієнти, які характеризують перевищення нормативних показників екологічної безпеки і ресурсоспоживання підприємства уже на основі вартісних еколого-економічних показників.

Отже, маючи вихідні дані можна провести розрахунки відповідно до вказаних вище пунктів.

1,044

М_сум=

М_гдв =

V=

К_оз=

SO=252570, якщо 1000

SO=S_з , якщо 1,044

К_люд.=

К_інт= 0,99*1,08*1*1,044*7,65*2,3*2,4*2,5*400=47136,8

Так як К_інт = 47136,8, що є більше за коефіцієнт нормальної екологічної небезпеки (К_н=4), тому завод по виробництву алюмінію є небезпечним на локальному рівні. Екосистема не збережуться


Розділ VІ. Оцінка екологічної безпеки виробництва на основі аналізу балансу кисню

Проблема дослідження балансу відновлення та споживання атмосферного повітря тісно пов’язана з екологічно. безпекою території локального та регіонального рівнів. ЇЇ важливість і складність обумовлена, як зміною структури промисловості, так і підвищенням ролі екологічного фактора в господарюванні.

Загальна методика розрахунку відновлення – споживання атмосферного кисню запропонована в роботах В. Владімірова (1982, 1990). Згідно цієї методи, для розрахунку балансу відновлення – споживання атмосферного кисню необхідно визначити:

1.                 Загальний об’єм відновлення кисню на території, виходячи з характеристик природних і штучних біогеоценозів.

2.                 Загальний об’єм споживання атмосферного кисню при викиді забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення.

3.                 Об’єм оптимального споживання кисню.

Об’єм відновлення атмосферного кисню на території визначають, виходячи з об’єму щорічного відтворення і-м рослинними угрупуванням.

Загальний об’єм відтвореного кисню визначається, як сума відтвореного кисню в ценозах за формулою:
П_В = , т/рік,
де П_В – регіональне відтворення кисню; - площа і-го біогеоценозу, км²; Y – щорічне виробництво кисню і-тим рослинним угрупуванням, т/км².

Виробництво кисню рослинним угрупуванням, т/км² наступне:

·                    для змішаного лісу – 1000-1500,

·                    для ріллі – 500-600,

·                    для пасовищ – 400-500,

·                    для водної поверхні – 100,

·                    для міста – 80-100.

Загальний об’єм відтвореного кисню коректується на коефіцієнт, який визначає ту частину відтвореного кисню, яку можна забрати на потреби промисловості. Відомо, що порядку 60 % всього відтвореного кисню рослинні угрупування використовують на забезпечення своїх біологічних потреб (фактично, ця частина відтвореного кисню не підлягає вилученню), і взагалі за Н. Ф. Реймерсом, 1990, вилучення більше 10 % ресурсів екосистеми обумовлює невідновну її деградацію. Тому, коректовочний коефіцієнт був вибраний 0,04, що характеризує 4 % використання промисловістю відтвореного кисню.

Фактичне споживання кисню розраховують виходячи з об’ємів викидів забруднюючих речовин, які поступають від стаціонарних та пересувних джерел забруднення. Визначають об’єми тих забруднювачів, які зв’язують атмосферний кисень. Основними з них є оксид вуглецю, азоту та сірчистий ангідрид. Перехід від об’ємів забруднювачів до об’ємів спожитого кисню здійснюється за формулами, які залежать від молярних мас забруднювачів речовин. Так, для оксидів вуглецю (по СО) такий перехідний коефіцієнт рівний 0,571, для оксидів азоту (по NО₂) – 0,696, а для сірчистого ангідриду – 0,5.

Об’єм спожитого кисню можна розрахувати за допомогою формули:
П_С = 0,571*V_CО + 0,696 V_NО2 + 0,5 V_SО2
де: V_CО, V_NО2, V_SО2 – сумарні об’єми викидів відповідного оксидів вуглецю, азоту та сірки, від пересувних та стаціонарних джерел забруднення, т/рік.

Баланс відтворення кисню П (т/рік) можна визначити за формулою:

П = 0,04*П_В – П_С, т/рік,
де 0,04 – коефіцієнт, який визначає ту частину відтвореного кисню, яку можна використати для потреб промисловості без нанесення певної шкоди екосистемам регіону; П_В – об’єм відтвореного кисню, т/рік; П_С – об’єм спожитого кисню, т/рік.

Розрахунок

Загальний об’єм відтвореного кисню:

П_в=341,5*2080=710320

Об’єм спожитого кисню можна розраховується:

П_с=0,571*59000+0,696*10000+0,5*90000=92609

Баланс відтворення кисню:

П=0,04*710320-92609=-64196,2

Висновок: Так як баланс кисню вийшов від’ємним то це означає що дане підприємство не використовує велику кількість кисню з навколишнього середовища для своїх потреб.

Оцінка рівня екологічної небезпеки. Регулювання екологічних ситуацій.

При оцінці екологічних ситуацій враховують ряд параметрів, зокрема вид і характер екологічної небезпеки, сформований характер екологічної ситуації, територіальні і часові масштаби їх прояву, динаміку екологічно небезпечних явищ, фактори екологічного ризику тощо.

Більшість цих характеристик ми розглянули в попередній темі, але питання екологічної небезпеки та екологічного ризику залишається відкритим. При зовнішньому впливі на екосистеми або за умови складених несприятливих умов, в них можуть розвиватись різноманітні екологічно небезпечні явища, прояв яких залежить і від сили зовнішнього впливу з врахуванням просторово-часових масштабів цих явищ, і від властивостей системи, і від типу організації систем тощо. Прийнято розрізняти три групи екологічних небезпек, які мають різний прояв і тому являють різну загрозу:

* соціально-екологічної небезпека, яка пов'язана із загрозою
погіршення умов існування людини, зокрема, погіршення показників
стану їх здоров'я та благополуччя, підвищення ризику загрози
здоров'ю і життю людей тощо;

*   біосферно-екологічна небезпека, яка пов'язана із загрозою порушення природної рівноваги, деградацією екосистем, зникненню видів рослин і тварин тощо;

*   ресурсно-екологічна небезпека, яка пов'язана із загрозою погіршення природно-ресурсного потенціалу, деградацією природних ресурсів, втратою ресурсами властивостей відновлення, їх забрудненням тощо.

Отже, всі види екологічних небезпек є взаємопов'язаними, а пріоритет тим чи іншим, при оцінці екологічних ситуацій, віддають в залежності від типу організації систем. В цілому, з точки зору збереження біосфери, основну увагу слід приділяти біосферно-екологічним небезпекам, проте принцип антропоцентризму є, як правило, домінуючим.

Для характеристики цих екологічних небезпек вводять поняття екологічного ризику. Під екологічним ризиком розуміють імовірність виникнення несприятливих екологічних ситуацій.

Екологічний ризик вимірюється різними величинами:

- можливими натуральними показниками збитку, тобто кількість жертв та зруйнованих об'єктів, величина втраченого врожаю тощо;

- можливими розмірами погіршення якості природних ресурсів, деградації екосистем тощо;

-        можливим рівнем забруднення природних середовищ тощо.
Оцінка екологічного ризику, яка носить прогнозний характер,

проводиться трьома основними методами:

•   методом аналогії, тобто порівняння з іншими подібними об'єктами, причому порівняння проводиться за одними параметрами;

•   за статистичними даними на основі подібних явищ, які вже трапились тощо;

•        теоретичним шляхом, тобто математичним моделюванням.
Для більшості об'єктів довкілля, розраховується еколого-геологіний ризик (ЕГР), який складається із трьох блокових ризикових індексів, що визначаються шляхом моніторингу, а саме літогеохімічного (ЛГХР), гідрогеологічного (ГГР) та інженерно-геодинамічного (ІГДР): ЕГР = ЛГХР + ГГР + ІГДР.

Літогеохімічний ризик визначається на основі даних про активність даної території, з врахуванням амортизації будівель і споруд за проектний час.

Гідрогеологічний ризик складається із ризику гідро-геодинамічного (зміна кількісних параметрів водотоків) та ризику гідрохімічного (зміна хімічних параметрів вод).

Інженерно-геодинамічний ризик складається із сейсмологічного ризику, інженерно-геологічного, екзогеодинамічного і інженерно-сейсмологічного (сумарний показник). Розрахунок цих параметрів проводять за стандартною методикою.

При аналізі показників еколого-геологічного ризику виділяють дві основні групи критеріїв:

-        генетичні, які характеризують фактори-умови довкілля, що
визначаються особливостями формування екосистем;

-        енергетичні, які визначають можливості зміни балансу енергії і
пов'язані з ними несприятливими змінами.

Отже, можливість виникнення несприятливих екологічних ситуацій можна оцінити через величину екологічного ризику.

Регулювання екологічних ситуацій проводиться шляхом екологічного менеджменту з врахуванням інформації про стан об'єктів, що підкреслює роль моніторингу довкілля.Дії по регулюванню екологічних ситуацій можуть бути адаптивними, нормативними та активними.

Адаптивні дії напрямлені на оптимізацію господарської діяльності людини до умов навколишнього природного середовища. В цьому випадку особливої ролі відіграє екологічна експертиза проектів, з врахуванням всіх можливих методів захисту довкілля, природоохоронне інспектування і екологічна паспортизація територій, тощо Адаптивні дії реалізуються, як правило, на локальному і регіональному рівнях. Вони передбачають і систему нормативних дій.

Нормативні дії напрямлені на реалізацію вимог екологічних стандартів та екологічних законодавчих актів при організації господарської діяльності людини, в процесах екологічного інспектування та проведення екологічної експертизи тощо. Нормативні дії реалізуються па всіх рівнях від локального до глобального - па державному рівні.

Активні дії передбачають цілеспрямовану зміну навколишнього середовища, наприклад, меліоративні роботи, з мстою попередження несприятливих екологічних ситуацій або покращення умов довкілля. Ці дії реалізуються на локальному рівні і передбачають врахування нормативної екологічної бази та принципів адаптивних дій.

Всі дії щодо регулювання екологічних ситуацій тісно пов'язані між собою і, в свою чергу, з природоохоронною діяльністю, сколого-управлінськими системами, еколого-іпформаціпиими системами тощо.


Висновок
При виконанні курсової роботи була проведена оцінка екологічної безпеки території Харківської області, тобто досліджені небезпечні природні явища, техногенна небезпека, виявлені антропогенні екологічні фактори, які призвели до порушення екологічної безпеки. Рельєф Харківської області різноманітний, з характерною сильною ерозією грунтів. Наявність різноманітних форм рельєфу призвела до створення на них різноманітних видів грунтів. На ліосовидних породах утворились тучні чорноземи. У заплавах річок та балок утворились лугові чорноземи та лугово-болотні, переважно з засоленими ґрунтами. Усього на карті області виділено 60 видів грунтів. Якщо в загальному про ґрунтовий покрив області, то для неї характерні чорноземи, у північних районах трапляються дернові слабопідзолені грунти.

Географічне положення району створило передумови для формування економічних зв’язків з Росією, більш міцних, ніж це характерно для інших реґіонів України. Таке положення посилювалося розміщенням району на перетині напрямків масових перевезень вантажів між двома індустріальними велетнями: Донецько-Придніпровським районом України й Центральним районом Росії. Безпосередня близькість Північного Сходу до української металургійної бази сприяла розвитку тут важкого, металомісткого машинобудування. Машинобудування району представлено як металомісткими, так і працемісткими галузями: енергетичне, електротехнічне, гірничошахтне, будівельно-шляхове, підйомно-транспортне, тепловозобудування. Енергетичне машинобудування зосереджене в Харкові, де діє завод по виготовленню турбін – один з найбільших в Європі – і завод важких електромашин. Електротехнічне машинобудування розміщено у Полтаві, Конотопі. Будівельно-шляхові машини випускаються в Кременчуці.

На території Харківської області відбуваються більше аварії техногенного характеру, що характерні для її території.

У 4-му розділі було проведено прогнозування наслідків викидів небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об’єктах. Провівши розрахунки ми можемо сказати, що аварія яка відбулася на ХНО – має незначні масштаби розповсюдження. Так як К_інт = 47136,8, що є більше за коефіцієнт нормальної екологічної небезпеки (К_н=4), тому завод по виробництву алюмінію є небезпечним на локальному рівні. Екосистема не збережуться. Оцінку екологічної безпеки виробництва на основі аналізу балансу кисню було розраховано в 6-му розділі. Так як баланс кисню вийшов від’ємним то це означає що дане підприємство не використовує велику кількість кисню з навколишнього середовища для своїх потреб.

Отож, проаналізувавши всі фактори, що впливають на екологічну безпеку регіону можна зробити висновок: на території Харківської області стаються надзвичайні ситуації як техногенного так і природного характеру, що створюють певну екологічну небезпеку для населення, також розміщені промислові об’єкти, які створюють загрозу для оточуючого середовища.

Для забезпечення екологічної безпеки даної області необхідно:

-утвердження механізмів, які мають забезпечити надійні гарантії не лише остаточної стабілізації економіки, а й утворення не
обхідних передумов її прискореного зростання;

-впровадження науково-технологічних інновацій та опанування інноваційного шляху розвитку як головного чинника сталого
економічного розвитку;

-здійснення активної аграрної політики;

-   будівництво нових і реконструкція діючих потужностей
комунальних очисних каналізаційних споруд, розв'язання проблеми відходів на місцевих і державному рівнях;

- всебічний розвиток екологічної освіти.


Список використаної літератури
1. С.М. Сухарев, С.Ю. Чундак, О.Ю. Сухарева „Основи екології та охорони довкілля” Київ.:-2006р.

2. Географічна енциклопедія України: 2-й т./Г35 Редкол.: ... О. Маринич та ін. – К.: “Українська Радянська Енциклопедія” ім.. М.П. Бажана, 1989. – Т.:1 А – Ж. – 416 с.

3. Коротун І. М., Коротун Л.К. Природні умови і ресурси України. Рівне, 1997 р.

4. Екологічний паспорт Харківської області за 2006 р.

5. Класифікатор Надзвичайних ситуацій в Україні. – К., 1999, 178 с.

6. Методичні вказівки для виконання практичних робіт з курсу “Основи екологічної безпеки територій та акваторій”, 065-82/А. М. Прищепа, Н.М. Вознюк – Рівне: РДТУ, 2000. – 32 с.

7. Фізико-географічне районування України/ Маринич О.М., Пархоменко Г.О. – Український географічний журнал, 2003, №1 - с. 129

8. Качинський А.Б. Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращення. – К.: НІС, 2001. – 312 с.

9. Кондратьев К.Я. Глобальная безопасность и ее екологический компонент // Язв. ВГО. – Т. 122. – Вып. 3. – 1990 – С. 212-220.

11. www.harkiv.ua

12. Екологічне право : Особлива частина / За ред. В.І.Андрейцева.-К.: Вид-во ,,Істина’’,2001.-543с