Курсова робота

з дисципліни «Економіка підприємства»

На тему: «Планування підвищення ефективності виробництва на підприємстві»




Зміст
Вступ

Розділ І Теоретичні основи планування підвищення ефективності виробництва на підприємстві

1.1 Шляхи підвищення ефективності виробництва на підприємстві

1.2   Значення планування у підвищенні ефективності виробництва на підприємстві

Розділ ІІ Організаційно-економічна характеристика підприємства

Розділ ІІІ Аналіз ефективності виробництва за попередній період

3.1 Визначення економічної ефективності виробництва на підприємстві

Розділ IV Планування підвищення ефективності виробництва

Висновки и пропозиції

Список літератури

Додатки




ВСТУП
Можливість планування як конкретного виду діяльності обумовлена природою підприємства та визначається загальними умовами господарювання. Поняття «планування діяльності підприємства» має два аспекти. Перший — загальноекономічний, з точки зору загальної теорії підприємства. Другий — конкретно-управлінський, з погляду функцій менеджменту.

3 загальноекономічної точки зору планування розглядається як механізм, що замінює ціни та ринок у внутрішньому середовищі підприємства. У межах ринкової системи господарювання головним координатором дій її учасників є ціни. Саме ціни визначають вигідні для продавців і покупців обсяги та способи виробництва й споживання товарів. Підприємство як учасник ринкової системи також вимушене підкорятися ціновому механізму, закону попиту і пропозиції, оскільки воно не має можливості скасувати їх дію. Але у внутрішньому середовищі кожного підприємства механізм цін витіснений свідомими діями та авторитетними рішеннями власників та менеджерів. Керівники свідомо визначають головні напрямки внутрішньої діяльності підприємства. Підприємство ґрунтується на системі планових рішень. Поведінка та діяльність працівників визначаються та контролюються керівництвом підприємства [19].

Характерною особливістю планування як системи свідомих рішень є те, що воно витісняє ринок у внутрішній діяльності підприємства. Це зумовлено такими двома моментами.

По-перше, обмежена величина підприємства дає змогу контролювати дії, що відбуваються в ньому, і таким чином максимально зменшувати невизначеність ринкового середовища та його негативні наслідки.

По-друге, використовуючи планування, підприємство позбавляється тих витрат, які пов'язані з купівлею та продажем [8].

Управлінський аспект планування випливає безпосередньо з природи менеджменту. За його допомогою можна визначити реальність цілей підприємства, співвідносячи їх з наявними або необхідними для досягнення цих цілей ресурсами. Планування як «внутрішньо організаційна інституція» допомагає відповісти на такі важливі питання:

Один із класиків менеджменту А. Файоль зазначав: «Управляти — це передбачити», а «передбачити — це вже майже діяти» [16].

Планування — це не просто уміння передбачити усі необхідні дії. Це також спосіб передбачити проблеми, що можуть виникнути, а отже, і можливість їх успішно вирішити.

В ринкових умовах господарювання розробка планування виробництва, продажу продукції, інші організаційні кроки є такими, що значно підвищують ефективність економічної діяльності підприємства. Складання плану виробництва є головним завданням комплексного планування техніко-економічного розвитку підприємства. План виробництва визначає генеральний напрям діяльності всіх структурних підрозділів підприємства, виступає основою поточного внутрішньо-виробничого планування.

У даній курсовій роботі розглядається діяльність ОП «Шахта ім.. Артема». Підприємство займається видобутком та реалізацією добутого вугілля.

Об’єктом курсової роботи є організація виробництва на підприємстві.

Предметом курсової роботи є планування як головна форма підвищення ефективності виробництва на підприємстві.

Метою дипломної роботи є планування показників ефективності підприємства.

Завданнями дипломної роботи є:

-                вивчення достатку роботи підприємства;

-                проведення аналізу виробничо-господарської діяльності ОП «Шахта ім. Артема»;

-                планерування і визначення показників ефективності підприємства.

У першому розділі роботи приводяться теоретичні відомості об ролі планування в діяльності підприємств, методи і способи складання планів, види планів. Визначається значення планування у налагодженні ефективності виробництва на підприємстві у ринковій економіці.

У другому розділі приводиться коротка характеристика даного підприємства, історія його створення і приводиться організаційна структура управління.

Третій розділ є аналітичним. У цьому розділі проводиться фінансовий і економічний аналіз діяльності ОП «Шахта ім. Артема» за звітний період (2007 рік). У економічний аналіз входить аналіз доходів підприємства, аналіз виконання плану по асортименту послуг, аналіз основних виробничих фондів, аналіз праці і заробітної плати на підприємстві і аналіз капіталу. Для проведення аналізу використовується методика проведення аналізу, вживана в практиці вітчизняних організацій. Весь аналіз проводиться на основі звітних даних підприємства – записки пояснення до бухгалтерського балансу за 2007 р., бухгалтерського балансу – форми №1 і звіту про прибутки і збитки – форми №2 (дивиться Додатки № 1 та № 2).

У фінансовий аналіз включається аналіз балансу підприємства, перевірка його ліквідності і фінансової стійкості. Для проведення аналізу використовується метод розрахунку і аналізу основних коефіцієнтів і методика порівняння статей агрегованого балансу. Дані для аналізу ті ж що і для економічного.

Четверта частина роботи є проектною. У цій частині, на підставі проведеного в третій частині аналізу, проводиться розрахунок основних планових показників – собівартості і виручки.

На основі цих даних проводиться попередній аналіз організації за 2007 р. і, на основі його, вибирається стратегія розвитку підприємстві на подальший час.

Підприємство може мати декілька слабких місць, після проведення аналізу необхідно упроваджувати заходи, які будуть сприяти підвищенню ефективності діяльності підприємства. Після можливого впровадження запропонованих заходів необхідно знов провести аналіз діяльності підприємства і, на його основі, або продовжувати запропоновану стратегію, або шукати нові шляхи удосконалення роботи підприємства, які можуть з'явитися після проведення нового аналізу.




РОЗДІЛ І Теоретичні основи планування підвищення ефективності виробництва на підприємстві
1.1          
Шляхи підвищення ефективності виробництва на підприємстві
Крім планування випуску продукції у натуральному виразі, визначається загальний її обсяг у межах певного підрозділу. Цей показник виконує ряд функцій залежно від специфіки підрозділу. Він використовується для визначення частки підрозділу в загальному обсязі продукції підприємства, динаміки обсягу виробництва, продуктивності праці, оцінки діяльності, а в підрозділах, що виготовляють готову продукцію на ринок, — для обчислення обсягу продажу і прибутку [4].

Основним показником обсягу продукції підрозділу є його кінцева (готова) продукція. У неї входять вироби, складальні одиниці, комплекти деталей (роботи, послуги), які пройшли виробничий процес у даному підрозділі, відповідають стандартам чи технічним умовам і надходять в інші підрозділи або на склад готової продукції.

У підрозділах з тривалим виробничим циклом виготовлення продукції її обсяг за певний період виражається більш загальним показником обсягу виробництва, який на практиці ще називають валовою продукцією. Цей показник обчислюється за формулою:

Якщо виготовляються складні вироби з тривалим виробничим циклом за індивідуальним замовленням, то в цьому разі обсяг виробництва (DН) обчислюється за ступенем їх готовності на кінець розрахункового періоду, тобто ціна (планова собівартість) множиться на коефіцієнт готовності, визначений експертним способом, і віднімається обсяг виконаної роботи (за ступенем готовності) на початок періоду.

Загальний обсяг продукції підрозділів обчислюється в різних вимірниках залежно від конкретних умов виробництва і діючої системи планування, обліку й оцінки їх діяльності Для визначення динаміки обсягу продукції, продуктивності, фонду зарплат ти й деяких інших показників найбільш вдалим є натуральний вимірник. Але він можливий лише в однономенклатурному вузько спеціалізованому виробництві, яке має обмежену сферу застосування. У багатономенклатурному виробництві потрібні універсальніші вимірники, здатні зробити порівняльними різні вироби і звести їх у загальний обсяг [11, 123].

Універсальним, загальним вимірником обсягу продукції є ціни. Досить часто вони й використовуються для визначення обсягу продукції підрозділів підприємства: у підрозділах, що виробляють готову продукцію на ринок, — ринкові ціни, у внутншньокоопераційних підрозділах — трансфертні (планово-розрахункові).

На практиці досить широко обсяг продукції (виконаної роботи) вимірюється у нормованому часі на її виготовлення — у стабільних (у межах року) нормо-годинах. Нормований час як вимірник обсягу продукції застосовується передусім у внутрішньокоопераційних цехах технологічної спеціалізації, а також ні виробничих дільницях і в бригадах. Позитивна сторона цього вимірника — його простота і доступність. На всі деталі, комплекти, вироби є норми часу, і яких-небудь спеціальних обчислень не треба. Динаміка обсягу виробництва тут відповідає динаміці трудомісткості продукції, що спрощує формування фонду оплати праці. Разом з тим вимірювання обсягу виробництва в нормо-годинах має недоліки. Основні з них такі: по-перше, у разі застосування цього вимірника не видно залежності обсягу виробництва від складності праці; по-друге, за існуючого методу нормування враховуються, як правило, затрати праці лише основних виробничих робітників, переважно на відрядній оплаті праці, частка яких понижується внаслідок механізації та автоматизації виробництва; по-третє, можуть бути спотворення у динаміці обсягу виробництва за різної напруженості норм на окремі операції та деталі. Отже, зазначений вимірник не можна вважати достатньо обґрунтованим [5; 9].

На середніх і великих підприємствах з розвиненою виробничою інфраструктурою поряд з розробленням виробничих програм підрозділів основного виробництва складаються плани виробництва допоміжних підрозділів, передусім це стосується інструментального, ремонтного цехів і енергетичного господарства. Особливість діяльності цих підрозділів, а отже, і виконуваних ними виробничих програм, полягає в тому, що їх продукція і роботи мають внутрішнє призначення. Допоміжні виробничі підрозділи забезпечують нормальну роботу підрозділів основного виробництва, тому їх виробничі програми обумовлені переважно потребами останнього [10].

У виробничу програму інструментального цеху включається виготовлення інструментів та пристроїв, потреба в яких не задовольняється купівлею на ринку. Це, як правило, спеціальний інструмент широкої номенклатури, що виготовляється у невеликій кількості. Тому виготовлення інструменту належить до дрібносерійного типу виробництва.

У виробничу програму інструментального цеху (дільниці) на плановий квартал (місяць) включаються насамперед аварійні замовлення та дефіцитний інструмент. До дефіцитного належить інструмент, планова кількість якого менша за його оборотний фонд, тобто наявність у центральних інструментальних службах і в цехах (у запасі, заточуванні, ремонті, на робочих місцях). Інструмент, що виготовляється вперше для нових виробів, включається у виробничу програму відповідно до плану-графіка технологічної підготовки виробництва. Інструмент повторного виготовлення передбачається в плані виробництва згідно з його потребою, яка визначається здебільшого за системою “максимум-мінімум”. Роботи із заточування, ремонту, відновлення інструменту включаються у виробничу програму в загальній сумі (нормо-годинах, гривнях) на підставі замовлень цехів або фактичних даних за минулі періоди. Інструментальний цех повинен завжди мати резерв виробничої потужності (пропускної спроможності) для виконання позапланових робіт [3].

Основними функціями ремонтного цеху є ремонт устаткування всіх підрозділів підприємства і виготовлення для цього запасних деталей, якщо купити їх не можна або коли власне виробництво доцільніше. Крім цього, ремонтний цех здійснює демонтаж і монтаж устаткування при його заміні та переміщенні, а також модернізацію. Такі роботи належать до індивідуального і дрібно-серійного типу виробництва [4, 211].

Відповідно до змісту діяльності ремонтного цеху складається його виробнича програма на квартал і кожний місяць. План ремонтних робіт розробляється на основі плану-графіка ремонту устаткування, а виготовлення запасних частин планується згідно з їх потребою на ремонтні роботи і тривалістю виробництва. Особливістю ремонтного цеху є те, що в структурі його виробництва істотна частка припадає на позапланові роботи, спричинені аваріями, раптовими поломками устаткування. Тому на такі ймовірні роботи в плані слід передбачати резерв виробничої потужності. Величина такого резерву визначається за даними досвіду (орієнтовно 10 – 15%).

Виробнича програма підрозділів підприємства повинна мати ресурсне обґрунтування. До ресурсів, які забезпечують виконання виробничої програми, належать виробнича потужність, персонал і матеріали.

Виділяють три основні тактики планування сукупного обсягу виробництва:

1. Постійний обсяг виробництва при постійній величині виробничого потенціалу незалежно від коливань попиту;

2. Обсяг випуску продукції, який враховує зміни попиту при постійній величині виробничого потенціалу;

3. Змінний попит і обсяг випуску при змінній величині виробничого потенціалу [9].

В умовах ринкової невизначеності можуть використовуватись різні методи формування виробничої програми: → рівневе прогнозування, → послідовне прийняття планових рішень, → створення ситуаційних планів, → лінійне програмування, → диверсифікація продуктів і ринків тощо. Рівневе прогнозування — це процес передбачення очікувані обсягу продажу і прибутку за трьома рівнями: мінімальний, імовірний, максимальний [4].

Процес ситуаційного планування передбачає послідовне виконання таких дій: визначення ключових факторів середовища щодо впливу на планові результати діяльності підприємства; розроблення нормативного плану, в якому враховується імовірність впливу виробничих факторів на кінцеві результати діяльності підприємства; визначення для кожного виду продукції ряду припущень щодо ситуацій, відмінних від стандартної, з врахуванням яких розробляєте автономний план; розроблення механізму переходу від нормативного плану до ситуаційного при виникненні відповідних обставин. У процесі розробки виробничої програми формуються номенклатурний та асортиментний плани підприємства. При плануванні обсягів виробництва продукції (робіт, послуг) використовується система вимірників, які поділяються на: натуральні, вартісні та трудові. Натуральні вимірники виробничої програми використовуються при подальших розрахунках виробничої потужності, визначенні потреби підприємства в сировині, матеріалах, енергії, технологічному та транспортному обладнанні, формуванні виробничих планів основних і допоміжних виробництв. До вартісних вимірників належать такі показники, як товарна продукція, готова продукція, валова продукція, чиста продукція, реалізована продукція та цеховий випуск продукції. При розробці плану необхідно враховувати можливе знецінення планових коштів у майбутньому та оцінювати майбутні кошти сьогоднішніми критеріями. Метод порівняння різночасових коштів називається дисконтуванням. Трудові вимірники використовуються для визначення рівня продуктивності праці, встановлення чисельності основних і допоміжних робітників, кількості технологічного обладнання, режиму роботи підприємства, цеху, устаткування. При цьому розрізняють технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування та управління виробництвом, повну трудомісткість [11].

Основні стадії розробки плану збуту підприємства можна представити так:

1. Підготовка прогнозів загальногосподарської і ринкової кон'юнктури.

2. Підготовка прогнозу збуту підприємства.

3. Розробка фінансового кошторису збуту.

4. Установлення норм збуту.

5. Вибір каналів розподілу товарів.

6. Складання планів збуту.

7. Розробка планів торгової інформації.

8. Статистичний аналіз ходу продажу [14].

Виробнича потужність підприємства (підрозділу) — це його потенційна здатність випускати максимальну кількість продукції за одиницю часу у визначений термін з допомогою організаційної сукупності наявних на підприємстві знарядь праці при досягнутому рівні їх досконалості й освоєння. Основним завданням розрахунку виробничих потужностей є визначення потенційної можливості підприємства виготовляти максимальну кількість продукції, виявлення і використання резервів, пов'язаних з технічним прогресом й удосконаленням організації виробництва з метою збільшення випуску продукції. Фактори збільшення виробничої потужності підприємства пов’язані з усіма основними елементами процесу виробництва. Із засобами праці цей зв’язок виявляється в кількісному і якісному аспектах, з предметами праці і самою працею – тільки в якісному. Під потужнісними ресурсами розуміють сукупність устаткування і робочих місць, які функціонують у процесі виробництва продукції в тому чи іншому виробничому підрозділі. Розрізняють теоретичну, проектну, діючу (поточну) та резервну виробничі потужності. Для оцінки реального стану використання виробничих потужностей застосовується система показників, яка дає змогу комплексно проаналізувати використання і розробити заходи щодо реалізації резервів виробничої потужності. Ефективність використання виробничих потужностей підприємств досягається насамперед завдяки використанню комплексних резервів, формування яких відбувається шляхом вибору найраціональнішої методики організаційної побудови системи машин. Паралельно з визначенням виробничої потужності оцінюють виробничий потенціал. Виробничий потенціал підприємства відповідає максимально можливому випуску продукції за лише сприятливих виробничих умов або за мінімального впливу несприятливих обставин. Оцінка виробничого потенціалу поряд з розрахунком виробничої потужності сприяє формуванню більш об’єктивних нормативів для вирішення завдань планування. Узагальнюючи роботу по розрахунковій частині даного курсового проекти можна відмітити такі основні висновки про діяльність друкарського цеху: відсутність достатнього резерву виробничої потужності. З метою усунення цього недоліку потрібне придбання нового устаткування (для подальшої заміни застарілого устаткування або збільшення встановленої кількості одиниць обладнання в цеху). достатньо висока прибутковість діяльності цеху. Діючий рівень рентабельності (40%) треба підтримувати на цьому ж рівні. висока невідповідність між величинами продуктивності праці і середньорічної заробітної плати (так як заробітна плата складає всього тільки ≈6,2% від рівня продуктивності праці). високий рівень ефективності використання основних фондів (показник рентабельності = 62%). Дана ситуація є привабливою для інвестицій у дане підприємство [13].

Основні шляхи розподілу коштів з величини чистого прибутку, запропоновані мною у висновках до розрахункової частини курсового проекту, були такими, як:

1) оновлення матеріально-технічної бази підприємства;

2) поповнення фонду соціального розвитку (знижки на відпочинок в санаторіях та базах відпочинку та інші соціальні заходи, які позитивно впливають на продуктивність праці персоналу і відданість працівників фірмі);

3) преміювання працівників з метою матеріального заохочення до праці [14].

1.2 Значення планування у підвищенні ефективності виробництва на підприємстві
Усі системи планування результативності діяльності підприємства взаємопов'язані й реалізуються у певній послідовності. Початковим етапом планування є розробка політики регулювання результативності діяльності підприємства, яка покликана визначати завдання і параметри поточного її планування. Поточне планування результативності діяльності підприємства, у свою чергу, створює основу для розроблення й доведення до виконавців оперативних бюджетів з усіх головних питань її формування та використання.

Система прогнозування рівня результативності діяльності підприємства (перша із зазначених вище трьох систем планування) — найскладніша у загальному механізмі її регулювання, її реалізація полягає у розробленні політики регулювання результативності діяльності підприємства на наступні роки. Під такою політикою розуміють визначення системи довгострокових цілей формування рівня результативності діяльності підприємства у відповідності із завданнями розвитку підприємства та вибір найефективніших шляхів їх досягнення [1, 58].

Процесу розроблення політики регулювання результативності діяльності підприємства відповідають такі послідовні етапи:

— визначення загального періоду розроблення політики формування рівня результативності діяльності підприємства;

— дослідження факторів зовнішнього середовища та ступеня їх впливу на результативність діяльності підприємства;

— визначення системи стратегічних цілей формування рівня результативності діяльності підприємства;

— конкретизація цільових показників формування рівня результативності діяльності підприємства за періодами їх реалізації;

— розроблення політики формування рівня результативності діяльності підприємства;

— розроблення політики використання рівня результативності діяльності підприємства;

— розроблення системи організаційно-економічних заходів щодо забезпечення реалізації політики регулювання результативності діяльності підприємства;

— оцінка розробленої політики регулювання результативності діяльності підприємства [14].

Основною метою плану є реалізована дія. Основним завданням планування є вибір вольових відповідальних дій в умовах наявних ресурсних обмежень, збалансованих по виконавцях, часі, ресурсах.

Основні характеристики плану:

-       вольова і активна дія на майбутнє;

-       віддзеркалення суб'єктивного уявлення про майбутнє;

-       є різновидом управлінської діяльності;

-       є дешифратором цільових установок;

-       може використовуватися для досягнення будь-яких цілей, у тому числі неправих або справедливих в поняттях окремої групи людей;

-       є числовою моделлю майбутнього розвитку;

-       передбачає відповідальність за здійснення майбутнього;

-       відображає облік умов зовнішньої середи господарювання, у тому числі кон'юнктуру ринку;

-       враховує можливості внутрішньої середи господарювання, у тому числі наявні ресурси;

-       має бути реальним, тобто здійснимим;

-       визначає уявлення про раціональне співвідношення зовнішнього і внутрішнього для суб'єкта господарювання;

-       визначає порядок поведінки для досягнення кращих умов існування;

-       є мотивованою схемою дій на майбутнє;

-       є першопричиною мотивації персоналу і оцінки його роботи;

-       повинен мати резерви для форс-мажорних обставин;

-       може передбачати заходи відповідальності для виконавців;

-       повинен відображати інтереси всіх структурних підрозділів фірми;

-       оформляється документально у письмовій формі;

-       є внутрішнім документом фірми;

-       може використовуватися для встановлення контактів з партнерами і інвесторами, для чого зазвичай використовується скорочений варіант плану;

-       затверджується керівництвом підприємства;

-       має бути досить стабільним за часом;

-       повинен мати можливості коректувань і адаптації до нових умов роботи [1, 59].

Планування – це процес економічного обґрунтування раціональної поведінки суб'єкта господарювання для досягнення своїх цілей. Плануванням є процес формування цілей, визначення пріоритетів, засобів і методів досягнення. Воно частенько розглядається як кінцевий етап прогнозування, в процесі якого приймаються вирішення на основі вибору тих або інших альтернатив розвитку.

Планування має як переваги, так і недоліки.

Переваги планування:

-       прагнення вирішити завдання раціонально і з меншими витратами;

-       обдумана підготовка до використання майбутніх переваг середи господарювання;

-       поліпшення координації дій виконавців;

-       посилення колективних можливостей додатка сил за рахунок спільних дій зацікавлених осіб;

-       раціональніше використання обмежених ресурсів;

-       можливість контролю над подіями і визначення проблем в діяльності.

Недоліки планування:

-       неможливість відобразити в плані все різноманіття життєвих умов, особливо в складно організованих системах;

-       стабільність прийнятого рішення, що може обернутися збитком при динамічних обставинах бізнесу;

-       необхідність ресурсів (часу і засобів) для розробки плану [14].

План не можна вважати панацеєю від всіх бід. Його вживання має ряд обмежень, які обумовлені:

-       невизначеністю, багатовимірністю і стохастичністю середи господарювання. Тому для виконавця такі важливі: по-перше, пошук додаткової достовірної (у тому числі новою) інформації і, по-друге, прогноз і визначення міри його вірогідності;

-       недосконалістю законодавчої бази країни;

-       обмеженнями по ресурсах;

-       проблемами етичної властивості, якщо в суспільстві не сформовані засади підприємницької етики і відсутня культура бізнесу [3].

Не можна створити раз і назавжди єдину раціональну систему планування, як не можна забути про реалії змінного миру. Тому якісний план вимагає періодичного уточнення. Воно залежатиме не лише від нової інформації, але і досвіду, підготовленості і інтуїції працівників: керівництва, економістів-менеджерів. Щоб план був дійсно корисним, він повинен виконувати роль помічника в управлінні, але ніяк не головної дійової особи в бізнесі.

Таким чином, план – не мета, а можливий засіб досягнення мети. Цей засіб допомагає поліпшити майбутнє. Його дієвість визначається об'єктивним розумінням життя і суб'єктивними управлінськими рішеннями, які повинні стати діями з саморегуляції об'єкту господарювання ради досягнення вибраних цілей життєдіяльності [16].

РОЗДІЛ ІІ Організаційно-економічна характеристика підприємства
Шахта імені Артема знаходиться в місті Артемівськ Перевальського району Луганської області України, адміністративно підпорядковується ДП «Луганськвугілля» Мінвугілляпрому України. Здана в експлуатацію у 1914 році, поновлена та вторично здана в експлуатацію у 1947 році. В 1975 році була поєднана гірничими роботами з наклонними шахтами «Кіровоградська-Комсомольська» та «Ворошиловградська-Комсомольська» в одну виробничу одиницю – шахту імені Артема. В подальшому північна дільниця шахтного поля, який знаходиться неподалік від стволів шахти ім.. Артема, вважається Артемівським блоком, а дільниця, що знаходиться на полях колишніх наклонних шахт – Комсомольським блоком.

Сусідніми шахтами є «Романівська» ДП «Луганськукрвугілляреструктуризація» та ДП «Шахта «Перевальська» ІІІ гр., які підлягають закриттю. На шахті «Романівська» роботи по добичі вугілля не ведуться, а на шахті «Перевальська» йде лише дороботка запасів однієї лави по пласту k5.

Шахта імені Артема після ліквідації цих шахт може забезпечити роботою визволені професійні кадри.

Промислові запаси шахти станом на 01.01.2008 складають 25361 тисяч тонн. Виробнича потужність шахти – 300 тисяч тонн в рік. Фактична добича за останні роки наведена у таблиці № 1.1.
Таблиця № 1.1. Видобуток вугілля на шахті

ім. Артема за останні 10 років



У даний час шахта веде добичу вугілля на одному пласті k5 у Комсомольському блоці. Горні роботи ведуться на горизонті 612 м.. Готовиться до роботи 4 західна лава того самого пласту. Система розроботки – стовбурова. Управління горним тиском – повне повалення. Довжина лави – 210 м. Лава обладнана механізованим комплексом 1КД80 з комбайном К101.

Підготовчі роботи йдуть вузьким ходом. Спосіб проходки виробітки – буровибуховий. В якості засобів механізації горнопроходческих робіт застосовуються породозагрузочні машини 1ППН5, скреперні лебідки, колонкові та ручні електросвердла.

Головний технологічний комплекс поверхні шахти розміщується на центральній промисловій площадці шахти та площадці нового повітряподающего стовбуру.

На центральній промплощадці знаходяться об’єкти основного виробництва, а також об’єкти ремонтно-складського комплексу.

До об’єктів основного комплексу виробництва відносяться:

-            Комплекс головного стовбуру;

-            Завантажувально-складський вугільний комплекс;

-            Комплекс допоміжного стовбуру;

-            Породний комплекс;

-            Котельня з вугілляподачою та шлаковидалення;

-            Ремонтно-складський комплекс.

Вугілля, що подається на поверхню по скиповому стовбуру, поступає в два приймальні бункери загальною місткістю 250 т із яких двома качающимися живленниками та двома конвеєрами подається на два грохати, що знаходяться в будівлі сортировки. Тут відбувається первина обробка, яка складається у виборці крупногабаритної породи, металу та зайвих предметів із надрешіткових продуктів. Із будівлі сортировки вугілля системою стрічкових конвеєрів транспортується на залізничні погрузові бункери. У надбункерній частині встановлено два розподільних стрічкових конвеєра та плужкові розкидачі, за допомогою яких вугілля завантажується в комірки бункерів загальною місткістю 1600 т. Завантаження вугілля у залізничні вагони із бункерів відбувається підбункерними завантажувальними пристроями з секторними затворами на одному залізничному шляху. Пересування составу під час завантаження відбувається маневровими лебідками.

Комплекс обміну та залишок вагонеток, які знаходяться на другому поверсі надшахтної будівлі клетевого стовбуру, оснащен механізмами обміну вагонеток в клеті, самокатною відкаткою, компенсаторами висоти, лесопідйомником та опрокидувачами, а також іншими механізмами, що забезпечують безперебійне переміщення вагонеток у надшахтній будівлі та розвантаження в приймальний бункер породи, що видається по стовбуру.

Із бункеру качающимися живленниками порода завантажується на стрічковий конвеєр в бункер завантажувальної станції канатної дороги. Із цього бункеру порода завантажується в автотранспорт та транспортується на породний відвал.

Вугілля для котельної крупністю 0…25 мм виділяється у сортировальному відділенні. Транспортування його до надбункерного приміщення котельної забезпечується з допомогою плужкових розкидувачив та через барабан конвеєру.

Ремонтно-складський комплекс в складі: механічні майстерні, ВТК, гаражі, складські будівлі та споруди та ін., забезпечують експлуатаційні потреби шахти.

На майданчику нового повітряподающего стовбуру проектом вскриття і підготовки пластів каменської світи, що розроботан інститутом «Луганськгіпрошахт», введено в дію комплекс вертикального допоміжного стовбуру.

В останні роки шахта працює нестабільно. Навантаження на очистні забої дуже низьке, оскільки не вистачає коштів на своєчасну заміну очисного та транспортного обладнання. Низькі технічно-економічні показники (заробітна плата) обумовлюють на шахті «текучку» кадрів основних професій. На даний час в роботі на має лав.

По гірничому фактору в Комсомольському блоці в одночасній роботі можливо мати лише два забої. Стримувальним фактором в збільшенні об’ємів підготовчих виробіток для збільшення кількості очисних забоїв є великий фізичний ізнос проходческого обладнання, а також відсутність коштів на його заміну.




РОЗДІЛ ІІІ Аналіз ефективності виробництва за попередній період
3.1 Визначення економічної ефективності виробництва на підприємстві
Основні технічно-економічні показники роботи шахти ім. Артема за 2007 і 6 місяців 2008 року наведені у таблиці 3.1.
Таблиця 3.1. Основні технічно-економічні показники роботи шахти імені Артема за 2007 та 6 місяців 2008 року



Як ми бачимо, дані, наведені у таблиці 3.1. свідчать про край незадовільній роботі шахти за останні роки. Шахта працює збитково, до того ж розрив запланованої добичі вугілля і прибутку з фактичною добичею та прибутком з кожними роком зростає, збільшується, що призводить до накопичення витрат.

Освоєння виробничої потужності за вказаний у таблиці період склало:

·                          За 2007 рік: –13,3%;

·                          За 6 місяців 2008 року: – 6,3%;

Низький рівень добичі вугілля призвів до збитків від реалізації товарної вугільної продукції, які по рокам експлуатації склали:

·                          За 2007 рік – 31799 тис. грн.;

·                          За 6 місяців 2008 року – 20878 тис. грн.

Проведення підготовчих виробіток склало 80% від запланованого на 2008 рік (6 місяців), що не забезпечить своєчасну підготовку очисних робіт.

Ринкова економіка вимагає від підприємств досягнення максимальної ефективності виробництва, конкурентоспроможності продукції і послуг, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, інакше в справжніх умовах просто неможливо вижити. Для того, щоб розробити стратегію і тактику розвитку підприємства, обґрунтувати плани, управлінські рішення, здійснювати контроль над їх виконанням, виявляти резерви підвищення ефективності роботи, необхідно провести аналіз виробничо-господарської діяльності [12].

Обсяг виробництва і реалізації товару, темпи зростання і приросту безпосередньо впливають на прибуток і рентабельність підприємства. Аналіз даних роботи шахти ім.. Артема свідчить, що обсяги виробництва товарної продукції вкрай не відповідають запланованим показникам, собівартість майже в 5 разів перевищує запланований показник, що неминуче призводить до нерентабельності виробництва на підприємстві.

Середньорічний темп зростання виробництва і реалізації послуг розрахуємо по середньогеометричній зваженій


Де Тр – середньорічний темп росту;

Т1, Т2, Т3, Тn – річні темпи росту;

n – тривалість розрахункового періоду в роках [12].

Темп приросту випуску і реалізації послуг розрахуємо по формулі

Де Тпр – середньорічний темп приросту [12].

На аналізованому підприємстві темп зменшення випуску і реалізації послуг складає – 109,81%, темп зниження обсягів випуску і реалізації послуг складає – 9,81%. Можна зробити вивід про те, що підприємство не тільки працює в збиток, але й з кожним роком скорочує виробництво і реалізацію продукції.

Одним з чинників підвищення ефективності виробництва є забезпеченість підприємства основними фондами у необхідній кількості, структурі і повніше їх використання [2]. Вивчення документації (Див. додаток № 1 – Баланс та № 4 – Власний капітал) свідчить, що підприємство не повністю використовує наявні активи та матеріальну базу, що призводить до великої амортизації, простою у роботі.

Коефіцієнт зносу складає 74,5%, в той же час по будівлях і спорудах – 81,1%, устаткуванню – 60,7%, по автотранспорту – 75,5% (Див. додаток № 2 – Фінансові результати).

Вартість основних виробничих фондів зменшилася на 13 865 грн. (7,8%), реалізація послуг зменшилася на 18627 грн. (16,7%). У зв'язку з цим сталося зменшення фондовіддачі на 25% і збільшення фондомісткості на 8,3%.

Від рівня собівартості залежать фінансові результати діяльності підприємства, тому необхідно виявити зміну значення даного показника, визначити вплив чинників на його приріст, а також встановить резерви зниження собівартості [12]. Аналіз даних таблиці 3.1. свідчить, що собівартість продукції підприємства фактично на кілько порядків більше, ніж планувалося. Це автоматично приводить до не конкурентоспроможності продукції підприємства, збитковості його роботи.

Для, того щоб створити який-небудь продукт, необхідні матеріальні і трудові ресурси, аналіз яких був проведений вище, але бізнес в будь-якій сфері діяльності не можливий без третьої складової – грошових коштів або капіталу.

Стійкість фінансового достатку значною мірою залежить від оптимального розміщення засобів по стадіях процесу кругообігу капіталу: постачання, виробництва і збуту продукції.

Оборотність капіталу тісно пов'язана з його рентабельністю і служить одним з найважливіших показників, що характеризують інтенсивність використання засобів підприємства і його ділову активність, тому необхідно також вивчити показники оборотності основного і оборотного капіталу.

Аналіз звітної документації (Див. додатки № 1 – 5) свідчить про збитковість підприємства. За 2007 рік статутний капітал складав 107750 грн, додатковий капітал 48694 грн, прибуток був в мінусі – 60259 грн. Разом це складало 96185 грн.

Скоригований залишок на початок року складав 97096 грн.

Проаналізував технічно-економічні показники діяльності підприємства за вказаний період, вивчивши звітну документацію, ми можемо зробити декілька висновків.

По-перше, підприємство протягом кількох років працює із не запланованим збитком. Підприємство декларує у плані на наступний рік високі показники виробництва, але фактично показники добичі вугілля значно нижчі. Собівартість продукції майже в 5 разів перевищує заплановану. Вугілля має дуже високу зольність, що свідчить про низьку його якість.

По-друге, недостатність обсягів виробництва збільшує амортизацію збитків, простою обладнання. Підприємство потребує значного переоснащення та вводу в дію кількох додаткових лав з метою збільшення обсягів виробництва (добичі вугілля).




РОЗДІЛ
IV
Планування підвищення ефективності виробництва
Проаналізував технічно-економічні показники діяльності підприємства, ознайомившись із звітною документацією, ми зробили кілька висновків відносно подальшого планування діяльності підприємства з метою підвищення ефективності виробництва на шахті ім.. Артема.

По-перше, підприємство протягом кількох років працює із не запланованим збитком. Підприємство декларує у плані на наступний рік високі показники виробництва, але фактично показники добичі вугілля значно нижчі. Собівартість продукції майже в 5 разів перевищує заплановану. Вугілля має дуже високу зольність, що свідчить про низьку його якість.

По-друге, недостатність обсягів виробництва збільшує амортизацію збитків, простою обладнання. Підприємство потребує значного переоснащення та вводу в дію кількох додаткових лав з метою збільшення обсягів виробництва (добичі вугілля).

Планування передбачає прогнозування певних дій з метою підвищення ефективності підприємства.

Для того, щоб зменшити собівартість продукції та вивести шахту на рівень рентабельності, треба запланувати та здійснити декілька заходів.

Рентабельним підприємство стане за умови добової добичі вугілля 800 т та річній добичі у 300 тис. т.

Важливим постає завдання з покращення умов експлуатації 4-ї західної лави пласту k5 , оснащену крепью КД-80 з комбайном 1К1011У, котру треба привести до стану відповідності технологічним нормам по добичі 500 т на добу. Для цього необхідно розглянути та вирішити наступні технічно-економічні питання:

·          Оснащення лави пусковою апаратурою і кабельною продукцією;

·          Привести конвеєрну лінію до робочого стану (стрічки, гірлянди, редутори);

·          При вирішенні цих питань протягом IV кварталу 2010 року західна лава k5 буде працювати з навантаженням 500 і більше тонн/на добу. Запаси будуть відпрацьовані у 2010 році.

Для досягнення видобутку вугілля в обсязі 300 тис. т у 2011 році треба запланувати та здійснити комплекс мір, зокрема по вводу в експлуатацію додаткових лав, зокрема пластів k6, k5 на комсомольському блоці в бремсберговому полі Артемівського блоку.

Частину цих заходів керівництво шахти вже запланувало та чекає інвестицій для їх реалізації.




ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
У виконаній роботі була розглянута діяльність ОП «Шахта ім.. Артема», основним родом діяльності якої є видобуток різних марок вугілля.

В результаті проведеного за підсумками 2007 та 6-х місяців 2008 року аналізу було виявлено, що ОП «Шахта ім.. Артема» є збитковим підприємством.

Освоєння виробничої потужності за вказаний у таблиці період склало:

·     За 2007 рік: –13,3%;

·     За 6 місяців 2008 року: – 6,3%;

Низький рівень добичі вугілля призвів до збитків від реалізації товарної вугільної продукції, які по рокам експлуатації склали:

·     За 2007 рік – 31799 тис. грн.;

·     За 6 місяців 2008 року – 20878 тис. грн.

Проведення підготовчих виробіток склало 80% від запланованого на 2008 рік (6 місяців), що не забезпечить своєчасну підготовку очисних робіт.

Обсяг виробництва і реалізації товару, темпи зростання і приросту безпосередньо впливають на прибуток і рентабельність підприємства. Аналіз даних роботи шахти ім.. Артема свідчить, що обсяги виробництва товарної продукції вкрай не відповідають запланованим показникам, собівартість майже в 5 разів перевищує запланований показник, що неминуче призводить до нерентабельності виробництва на підприємстві.

Проаналізував технічно-економічні показники діяльності підприємства за вказаний період, вивчивши звітну документацію, ми можемо зробити декілька висновків.

По-перше, підприємство протягом кількох років працює із не запланованим збитком. Підприємство декларує у плані на наступний рік високі показники виробництва, але фактично показники добичі вугілля значно нижчі. Собівартість продукції майже в 5 разів перевищує заплановану. Вугілля має дуже високу зольність, що свідчить про низьку його якість.

По-друге, недостатність обсягів виробництва збільшує амортизацію збитків, простою обладнання. Підприємство потребує значного переоснащення та вводу в дію кількох додаткових лав з метою збільшення обсягів виробництва (добичі вугілля).

Для того, щоб зменшити собівартість продукції та вивести шахту на рівень рентабельності, треба запланувати та здійснити декілька заходів.

Рентабельним підприємство стане за умови добової добичі вугілля 800 т та річній добичі у 300 тис. т.




СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1.       Аюшиев А.Д. Финансы предприятия: Учебное пособие. / А.Д.Аюшиев. – Иркутск, 2001.

2.       Баканов М.И. Теория экономического анализа. / М.И.Баканов, А.Д.Шеремет. – М., 1998.

3.       Бизнес-план: Учебник / Под. ред. В.М.Попова и С.И.Ляпунова. – М., 2004.

4.       Букан Д.Ж., Кенигсберг Э. Научное управление запасами. / Д.Ж. Букан. – М., 1967.

5.       Владимирова Л.П. Прогнозирование и планирование в условиях рынка: Учебное пособие. / Л.П.Владимирова. – М., 2001.

6.       Гончарук В.А. Развитие предприятия. / В.А.Гончарук. – М., 2000.

7.       Горемыкин В.А., Богомолов О.А. Экономическая стратегия предприятия. Учебник./ В.А.Горемыкин. – М., 2001.

8.       Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия: Учебное пособие. / В.П.Грузинов. – М., 2001.

9.       Ильин А.И., Синица Л.М. Планирование на предприятии: Учебное пособие. / А.И. Ильин, Л.М. Синица. – Минск, 2000.

10.   Крылов Э.И. Журавкова И.В. Анализ эффективности инвестиционной и инновационной деятельности: Учебное пособие для вузов. / Э.И.Крылов. – М., 2001.

11.   Кейлер В.А. Экономика предприятия: Курс лекций. / В.А.Кейлер. - М., 2001.

12.   Ковалев В.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. / В.В.Ковалев, О.Н.Волкова. – М., 2000.

13.   Котлер Ф. Основы маркетинга. / Ф.Котлер. – М., 1990.

14.   Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання.

– К., 2001.

15.   Паламарчук А.С., Паштова Л.Г. Экономика предприятия: Учебное пособие. / А.С.Паламарчук. – М., 2001.

16.   Почукаева О.В. Воздействие инновационного фактора на эффективность производства // Проблемы прогнозирования. – 2001. – №5. – С.133 – 144.

17.   Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – Минск, 1998.

18.   Финансовый менеджмент: теория и практика: Учеб. / Под ред. Е.С. Стояновой. – М., 2004.

19.   Экономика предприятия. – М., 2000.