ЗМІСТ
ВСТУП

РОЗДІЛ І

1.1 Теоретичні основи суспільно-географічних досліджень великого міста

1.2 Велике місто, як об’єкт дослідження

1.3 Суспільно-географічний комплекс великого міста

РОЗДІЛ ІІ

2.1 Суспільно - географічний комплекс міста Москва

2.2 Демографічна ситуація

2.3 Промисловість

2.4 Сфера послуг

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ




ВСТУП
У даній роботі нами буде розглянуто велике місто, як об’єкт дослідження, суспільно-географічний комплекс великого міста, суспільно-географічний комплекс міста Москва, її демографічна ситуація, промисловість Москви та сфера послуг.

Суспільна географія визначається як наука про територіальну організацію і комплексно-пропорційний розвиток матеріально-речовинних і духовних компонентів діяльності людини.

У сучасних умовах посилюється роль управління соціально-економічними процесами як у країні, так і в окремих її регіонах і великих містах на основі наукових підходів. Розвиток найбільших міст поки що залишається некерованим, хоча вони є центрами політичного, культурного життя та одночасно джерелами виникнення всіх суперечностей і проблем економіки. Даний розвиток повинен відповідати потребам та інтересам країни й здійснюватися в унісон з її соціально-економічним прогресом. Разом із зростанням міст в історичному ракурсі з’являлися супутні проблеми урбанізації, організації міської інфраструктури, зайнятості населення і його міграції, збалансованості економіко-виробничого комплексу.

Можна говорити про те, що історія людства – це історія розвитку міста. Особливе значення має вивчення проблеми великого міста в перехідний період, в умовах суспільства, що трансформується.

Без перебільшення можна сказати, що великі промислові міста, де зосереджена основна частина населення країни, є центрами політичного, економічного, духовного життя суспільства, тобто традиційно ситуація складалася так, що саме міста були джерелами наукових, політичних, економічних, культурних та інших ідей, інноваційними центрами, що стимулювали перетворення суспільства.

Традиційно міста являлись ілюстрацією соціальної нерівності, ефективності чи неефективності управління, джерелом соціальної напруги, соціальних конфліктів. Не випадково всі найбільш актуальні проблеми суспільства, що потрапляють у коло зору соціологів та інших дослідників у останнє десятиліття, так чи інакше, пов’язані з проблемами міста. Це проблема соціальної напруги і соціального конфлікту, взаємовідносини міських і обласних суб’єктів управління, міська та муніципальна власність, інформаційний простір міста і багато-багато іншого.

Дослідження міста повинно відіграти важливу роль у формуванні і зміцненні міської свідомості населення, підвищенні активності її прояву, розширенні сфери застосування зусиль самих жителів по удосконаленню їх міського оточення. Думки жителів щодо поліпшення функціонування міста, їх обслуговування, транспорту і т.д., що надходять до міських органів управління, сприяють осмисленню об’єктивних закономірностей і протиріч розвитку міста як цілісного організму. Відкривається реальний шлях до широкого узагальнення соціальних процесів і явищ, що спостерігаються в місті, до вироблення більш гнучких підходів і практичних дій для поліпшення функціонування міського організму.

Науково-технічний прогрес за останні десятиліття розвивалися такими бурхливими темпами, що внесли до життя людини і оточуючого середовища значні зміни. Частину з них, якщо не більшість, неможливо було передбачити завчасно. Між тим, темпи зростання урбанізаційних процесів визначають нові дослідження, вносячи раніше не передбачені і не враховані фактори, що значно змінюють екологічні умови життя людини. Загроза негативних наслідків зростання міст вимагає серйозно віднестися до проблем його наукового регулювання. Але це зовсім не означає припинення розвитку міст.

Безпосередня участь міських жителів у формуванні свого життєвого середовища покликана сприяти задоволенню різноманітних життєвих потреб людей – працевлаштуванню за місцем проживання, поліпшення демографічної ситуації, отримання послуг, самовираженню, творчості, соціалізації, прищепленню навичок спілкування, оволодінню правами та обов’язками міських жителів.

Останнє десятиліття суттєво змінило і зовнішній вигляд великих міст, і внутрішні процеси в такому складному соціальному організмі як місто.




РОЗДІЛ І
1.1 Теоретичні основи суспільно-географічних досліджень великого міста
Серед найважливіших напрямів дослідження міста виділяються: його аналіз як форми розселення, середовища функціонування і розвитку специфічної соціально-територіальної спільноти людей; як проблеми відтворення соціальної структури і способу життя цієї спільноти в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання на базі властивого місту матеріально-речового комплексу. Важливою стороною дослідження міста є закономірності розвитку соціально-поселенської структури, що виступає в якості результату взаємодії поселенської мережі з соціальною організацією суспільства. Тут суттєве значення має аналіз взаємозв’язку соціально-класової структури і поселенської мережі, на основі якого вирізняється соціально-поселенська структура як ієрархічно організований взаємозв’язок соціальних типів міських та сільських поселень.

Тобто, предметну сферу досліджень міста складають:

дослідження міста як форми розселення, середовища функціонування і розвитку специфічної соціально-територіальної спільноти людей;

аналіз формування демографічної і професійної структури міста;

аналіз закономірностей розвитку соціально-поселенської структури, що виступає в якості взаємодії поселенської мережі з соціальною організацією суспільства;

аналіз взаємозв’язку соціально-класової структури і поселенської мережі;

дослідження особливості соціально-поселенської структури як ієрархічно організованого взаємозв’язку соціальних типів міських та сільських поселень;

аналіз специфіки урбанізації в різних соціальних умовах;

аналіз зв’язку урбанізації і індустріалізації;

аналіз удосконалення і розвитку складових соціальної інфраструктури у відповідності з потребами міських жителів у житлі, в різних формах і видах побутового, соціального і культурного обслуговування;

дослідження міських проблем відтворення, розподілу, обміну та споживання на базі міського матеріально-речового комплексу;

аналіз специфіки спілкування в міському середовищі;

дослідження маргінальних прошарків міського населення;

дослідження функціонування соціальної організації міста;

дослідження функціонування соціальних інститутів міста;

розробка програм соціального управління містом;

соціальне планування міської соціально-територіальної спільноти;

забезпечення комплексності соціально-економічного розвитку міста [4].

На рубежі XX-XXI ст. вітчизняна соціологія міста розвивалася переважно на рівні прикладних досліджень. Хронологічно можливо визначити кілька етапів розвитку дослідження міста:

-перше десятиліття XX ст. - пов'язане з розробкою моделі «ідеального міста»;

-дискусії 20-30-х років між «урбаністами» та «дезурбаністами», які точилися навколо проблем соціалістичного розселення;

-дослідження 60-х років - охоплювали проблеми регулювання зростання великих і малих міст, активізації роботи міського транспорту та сфери обслуговування, вивчення ролі міграції в розвитку міст, розробки планів їх соціального розвитку, дослідження проблем адаптації до міського способу життя, відродження урбанфутурології, вивчення проблеми урбанізованих районів, специфіки міського середовища тощо;

-дослідження 70-80-х років - зосереджувались на вивченні якості міського середовища, відмінностей між містом і селом, аналізі чинників еволюції міст, розвитку теорії соціального управління містом, визначенні специфіки радянської урбанізації тощо;

- 90-ті роки - поч. XXI ст. - характеризуються вивченням соціальної структури міста, організації сучасного життєвого простору, процесів територіальної диференціації та соціальної сегрегації у місті [6].

У дослідженні міста вносять вклад багато наукових дисциплін. Становлення дослідження міста не можна уявити собі без урахування тих результатів, що були накопичені науками, причетними до міської проблематики. У теорії містобудування, місто стало визначатися як середовище, що включає до себе систему соціальних інститутів, які забезпечують життєдіяльність міського населення, як створена людиною сфера необхідна для різнобічної діяльності.

Вивчаючи соціальні процеси і явища, що відбуваються в місті, соціально-демографічні проблеми міського соціуму, проблеми соціального, економічного, культурного управління і розвитку комунального господарства, дослідження міста тісно пов’язане з демографією, економічними науками, статистикою (соціальною статистикою), соціальною психологією, культурологією, теорією соціального управління тощо.

Як конкретний результат дії основних суспільно-географічних законів розглядаються суспільно-географічні комплекси, під якими розуміються виокремлені на основі суспільно-географічних зв’язків територіальна і комплексно-пропорційна структури матеріально-речовинних і духовних компонентів діяльності людини. Такі суспільно-географічні утворення виступають інваріантним об’єктом вивчення суспільної географії [8].
1.2 Велике місто, як об’єкт дослідження
Велике місто є своєрідним соціокультурним середовищем, що охоплює соціальний світ, матеріальні та духовні умови становлення, існування, розвитку та діяльності людей. Тобто міське середовище - це і ландшафт, і люди, і способи їх взаємодії, і виробничі процеси, екологія, якість життя, рівень інформаційного обміну, особлива соціальна структура. Це середовище формує відповідний соціально-психологічний тип особистості, наділений раціональністю, мобільністю, готовністю до змін, умінням поєднати власні інтереси з інтересами інших, здатністю долати труднощі середовища [9].

Місто – це внутрішньо диференційована підсистема суспільства, що склалася в процесі суспільного територіального розподілу праці, і яка забезпечує в основних рисах відтворення його цілісної структури. Для міста характерна поліструктурність, яка представлена особливою єдністю природно-екологічних умов, домінуючим над ними високорозвиненим матеріально-економічним середовищем, концентрованого типу соціально-просторової організації людей. Місто характеризується різноманітністю трудової і невиробничої діяльності населення, специфікою його соціального складу і способу життя. Місто органічно взаємопов’язане з селом як парний елемент соціально-територіальної цілісності суспільства [25].

Особливу увагу науковців привертає столичне місто, адже столиця є суспільним феноменом, який охоплює політичні, адміністративні, фінансові, владні, культурні, історичні, мовні, етнічні, соціальні складові; центр у системі адміністративно-владних та політичних зв'язків. Столичне життя за моделями поведінки своїх мешканців випереджає на декілька років інші міста країни. Саме вивчення нових тенденцій, які виявляються у столиці, дає змогу певною мірою прогнозувати розвиток соціально-економічних та політичних процесів у суспільстві загалом [18].

Великому місту властиві такі специфічні риси:

-концентрація великої кількості людей,

-висока щільність населення на обмеженій території;

-зосередженість промисловості, науки, мистецтва, інформації;

-провідна роль у соціальному прогресі;

-високий ступінь інтеграції багатогранних видів людської діяльності внаслідок концентрації різноманітних галузей суспільного виробництва;

-зосередженість основних соціальних груп і верств населення.

Специфіка великого міста визначає його основні соціальні функції:

-господарсько-економічна - організація механізму виробництва на підставі функціонування різних галузей промисловості;

-соціальна - втілена у діяльності соціальної сфери, яка охоплює послуги торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, зв'язку, житлового будівництва, соціального забезпечення, медичного обслуговування тощо;

-культурно-освітня - реалізується через надання людині вищої, середньої спеціальної освіти через створення дозвільної та рекреаційної інфраструктур;

-управлінсько-адміністративна - здійснюється шляхом продовження адміністративної влади різними державними та соціальними органами.

На основі містоутворюючих та містообслуговуючих функцій виділяють такі функціональні групи міст:

- багатофункціональні столичні міста;

- багатофункціональні міста обласних центрів;

- міста - індустріальні центри;

- місцеві організуючі та обслуговуючі центри навколишніх територій;

- транспортні міста;

- міста - оздоровчі центри;

- міста з переважаючим значенням науково-експериментальних функцій.

За кількістю їх мешканців виділяють такі типи міст:

найбільші (понад 1 млн. жителів);

дуже великі (від 500 тис. до 1 млн.);

великі (250-500 тис); середні (100-250 тис);

невеликі (50-100 тис); малі (20-50 тис);

найменші (до 20 тис. жителів);

міські селища.

Тільки наприкінці XX ст. дослідники стали брати до уваги відмінності між невеликими, середніми та найбільшими містами, зосереджуючи увагу на такому феномені, як мегаполіс Його формування є своєрідним утіленням принципу природної раціональності, який полягає у раціональному плануванні й розташуванні житлових районів, промислових, паркових зон з метою доступності контактів з природою. Його реалізація потребує чіткого плану розвитку та сильної і освіченої влади для управління ним.

Провідні мегаполіси є своєрідними глобальними містами. Вони є центрами вироблення стратегічних рішень щодо розвитку світової економіки, інноваційних галузей, фінансових і сервісних фірм, що впливають значно більше, ніж промисловість на економічний розвиток [20].

Загалом існує чотири основні теорії просторового зростання міст:

1. Теорія централізації. Згідно з нею місто має великий торговий, промисловий і адміністративний центр, який повсякчас зростає.

2. Теорія секторів. Передбачає розширення міських територій вздовж транспортних магістралей та вже збудованих районів.

3. Теорія полінуклеарності. Згідно з нею місто повинно мати декілька великих центрів: промисловий, адміністративний, торговий, науковий тощо.

4. Теорія концентричних зон. Її прихильники вважають, що просторове зростання міста повинно нагадувати концентричні кола: від центрального «ділового» району, немов хвилі, відходять змішана зона, робітничий район, житлова зона середнього класу, привілейована зона, сільськогосподарські райони поблизу міста [5].

Беручи за критерій роль конкретних великих міст у міжнародній системі економічних відносин, виділяють п'ять їх типів:

1. Місто-штаб-квартира. До таких міст належать центри, де розгортається адміністративна діяльність транснаціональних корпорацій, відбуваються фінансові та виробничі операції. Вони є центрами міжнародних систем транспорту і зв'язку.

2. Місто-інноваційний центр. Тут зосереджені дослідницькі та наукові заклади.

3. Місто-центр модульного виробництва. У таких містах, здійснюються проміжні, виробничі процеси, розташовані на достатній відстані від місця завершення виробничого або технологічного циклу.

4. «Перевальний» пункт для третього світу. Це прикордонні центри, більшість населення яких становлять емігранти.

5. Місто пенсіонерів. Їх місцерозташування, клімат, уповільнений темп життя приваблюють багатьох людей, які завершили трудову діяльність [12].

Східноєвропейські великі міста відрізняються від західноєвропейських тим, що їх райони архітектурно однорідніші, ніж західні; темпи зростання їх нижчі, ніж західних; міське планування значно розвинутіше, оскільки на Заході структура міста сформувалася під впливом приватного землеволодіння, бізнесу та ринку приватного житла.

Міграція у східноєвропейських містах нижча, ніж у західних; житло перенаселене (у 2-3-кімнатній квартирі мешкає родина, ще існують комунальні квартири). Промислові підприємства, культурні, торговельні центри у східноєвропейських містах розташовані рівномірно по районах, на Заході вони чіткіше розмежовані. Загалом, устрій великого міста залежить і від особливостей суспільства, у якому вони існують.
1.3 Суспільно-географічний комплекс великого міста
Місто розглядається вченими як складний вид економіко-географічного комплексу із своєю функціональною структурою, системою зв’язків і певним типом природокористування, який сформувався під впливом зовнішніх умов і факторів – суспільно-географічних і природних. До суспільно-географічних факторів віднесені рівень господарського розвитку країни, науково-технічний прогрес, суспільні потреби в продукції і послугах. Природно-географічні умови і фактори відіграють допоміжну роль. Обгрунтована база формування економіко-географічного комплексу великого міста через його територію, її параметри і природно-господарський потенціал [3].

Основою формування економіко-географічного комплексу великого міста визначена система зовнішніх і внутрішніх (комплексоутворюючих) зв’язків. Зовнішні зв’язки відповідають за виникнення і розвиток великого міста, за рівень використання його економіко-географічного положення, зовнішніх умов і факторів, визначають його функціональну структуру, місце в територіальному поділі праці. Внутрішньоміські зв’язки поділені на внутрішньокомпонентні (горизонтальні) і міжкомпонентні [14].

Вивчення функціонування всіх суспільно-географічних об’єктів і явищ дає змогу виявити основні закони, які відображають найбільш загальні, істотні й необхідні внутрішні просторові відношення і процеси між матеріально-речовинними компонтами суспільства, насамперед між продуктивними силами. До основних із них віднесені такі закони: раціональних територіальних зв’язків, територіальної спеціалізації (диференціації), територіальної концентрації (інтеграції) діяльності людини, територіальної комплексності компонентів суспільно-географічного комплексу. Діалектична взаємодія цих законів проявляється в закономірності територіальної і комплексно-пропорційної організації матеріально-речовинних компонентів суспільства [1].

Серед сучасних аналітичних (галузевих) дисциплін виділяється: географія природних ресурсів, географія населення і розселення, географія промисловості, сільського господарства, транспорту, торгівлі, послуг, будівництва, зв’язку, грошового обігу, культури політики, рекреаційної інфраструктури, адміністративного управління та ін. На основі інтеграції суспільно-географічного знання обгрунтована структура синтетичних (країнознавчих, в тому числі районних, конструктивно-прикладних, теоретико-методологічних) дисциплін – основи теорії суспільної географії, історія суспільно-географічної думки, основи наукових досліджень, господарське районування, прогнозування виробничо-географічних систем, глобальні проблеми сучасності та ін. [13].

Поряд з традиційними трьома головними структурами суспільно-географічних об’єктів (компонентна, територіальна, функціональна), обгрунтована доцільність виділення й інших структур – економічної, соціальної, екологічної, які мають аналітико-пізнавальне значення. Існують поняття “суспільно-географічні відношення” і “суспільно-географічні зв’язки” та “суспільно-географічні процеси” і “суспільно-географічні явища”. З нових позицій розглянуто суспільно-географічне положення певного об’єкта як сукупність важливих для його функціонування просторових відношень до інших суспільно-географічних об’єктів (ознак) [2].

Висвітлена специфіка категорії “розміщення продуктивних сил” як суспільно-географічного відношення. При цьому, процес розміщення продуктивних сил охарактеризований через різноманітні структурні зрушення суспільно-гоеграфічного ландшафту (комплексу) за певний час. Обгрунтовані ознаки і міра розвитку процесу розміщення продуктивних сил. Територіальна організація продуктивних сил розглядається як науково обгрунтоване розміщення взаємопов’язаних виробництв, підприємств сфери послуг, яке дає значний економічний і соціальний ефект внаслідок комплексування життєдіяльності людей і раціонального використання території [16].

Вчені розробили концептуальні основи суспільно-географічного районування. Основний суспільно-географічний район виступає значною частиною території країни, цілісною ланкою її господарства, що характеризується певною спеціалізацією і комплексно-пропорційним розвитком діяльності людини. Запропонована типологічна схема суспільно-географічного районування. З сучасних позицій висвітлена суть регіональної політики як діяльності держави, спрямованої на забезпечення комплексного економічного, політичного, соціального та культурного розвитку окремих територій країни. Охарактеризовані завдання та наукові засоби реалізації регіональної політики, виявлені рівні регіонального управління [22].

До основних принципів економіко-географічного аспекту функціонування великого міста віднесені:

1) територіальна організація поєднання його компонентів і зв’язків між ними;

2) комплексно-пропорційний розвиток великого міста;

3) ефективне територіальне управління його складним організмом на всіх рівнях функціонування - загальноміському, інтегральному міському і низовому адміністративному (райони), елементарному міському (квартали).

Вченими проведено системно-структурний аналіз великого міста. Функціонально-компонентна структура розглядається як сукупність його компонентів (галузей, видів діяльності, інтеграцій або підкомплексів), що характеризують їх роль у процесах географічного поділу праці і комплексоутворення. Функціонально-територіальна структура великого міста характеризує співвідношення і взаємне розміщення різних форм територіального зосередження окремих функцій (видів діяльності, галузей, компонентів) [26].

М. Вебер місто вважав складним комплексом явищ, конкретним історичним утворенням, сформованим на перетині складних соціально-політичних і військових процесів. Воно має складну соціальну структуру, (у ньому живуть як виробники, так і споживачі), яскраво виражений торгово-промисловий характер. Населення міст особисто незнайоме між собою, зайняте неземлеробською працею, здебільшого різноманітними промислами; саме в містах сконцентровані управлінські функції [7].

Г.Зіммель вивчав особливість міських форм життя, приділяючи особливу увагу основним формам соціальної взаємодії - соціальному розшаруванню, конкуренції, безтурботному ставленню до навколишнього середовища, соціальній диференціації тощо. Якщо Вебер охарактеризував місто як соціальний інститут, то Зіммель розкрив соціальні аспекти міського життя, функціональність міських контактів. Обидва вони визнавали безособовість (анонімність) міського життя, існування бюрократії, наявність раціональних процесів ринку як його головних елементів [23].

У 20-30-ті роки XX ст. науковці головне завдання вбачали у віднайдені механізмів просторової організації міста, уявляючи його соціальною лабораторією, в якій можна вивчати людську природу і зміст суспільного життя. Міську спільноту розглядали вони як мозаїку різних соціальних груп, кожна з яких претендувала на певну територіальну зону [28].

У 60-ті роки в західній соціології сформувалася критична школа, яка особливу увагу приділяла аналізу причин нерівності й структурних конфліктів у містах; а у 80-ті роки у західній соціології переважали дослідження впливу нових технологій на розвиток міст, різних аспектів урбанізації [19].

Вивчення міста в колишньому СРСР залежала від комуністичної доктрини про подолання протилежності між містом і селом, з якою була пов'язана урбаністична політика у країні. Сформувавшись у 60-ті роки як самостійна дисципліна, вона потрапила під прес стереотипів, сформованих згідно з доктринами «соціалістичного розселення» та реальних потреб життя. З ними пов'язані масове житлове будівництво, становлення міських форм життєвого устрою [21].

Найвідчутніше впливають на міське середовище:

-фізичні параметри міста (щільність населення, міський простір, предметний світ, внутріміські зв'язки). Вони спричиняють як позитивні (комфорт, благоустрій), так і негативні (дискомфорт, труднощі з приєднанням до культурних цінностей, неврози і стреси, проблема самотності тощо) почуття, емоції тощо;

-екологічні характеристики міста: передусім - це стан води, повітря і довкілля, фізичний стан, здоров'я людини;

-інформаційний чинник - охоплює процес передачі сукупності знань, повідомлень, відомостей, що формуються в суспільстві. Відбувається за допомогою різних засобів масової комунікації (телебачення, радіо, відеопродукція, Інтернет, періодика тощо). Проте різкий ріст обсягу інформації створює відчуття перенасичення нею;

-специфіка соціальної структури міста: різноманітні соціальні страти, що взаємодіють між собою, мають свої цінності, норми; вони взаємодіють з інформаційними потоками, займаються різними видами діяльності, виконують різні ролі, їм властиві різні соціальні статуси. Перехід до ринкових відносин в останні роки зумовив радикальні зміни соціальної структури у містах: виникли нові професійні групи, підвищилась майнова диференціація. Складність соціальної структури породжує проблему ідентифікації особистості [24].

Соціокультурна ситуація в сучасному місті має тенденцію до ускладнення, з одного боку, засвідчує соціальний прогрес, з іншого - породжує безліч проблем для людини (відчуття стурбованості, тривоги, невизначеності, неспокою) [15].

У системі управління сучасною державою дедалі більшої актуалізації набувають проблеми децентралізації та зміцнення так званої горизонтальної складової в управлінні територією. В цьому аспекті об’єктом особливої уваги науки стає місцеве самоврядування на рівні великого міста – мегаполіса [10].

Великі міста як генератори загальнодержавних процесів соціально-економічної стабілізації та розвитку відображають загальні структурні зміни в економічній сфері країни, формування соціальних потреб суспільства, задають темпи і напрями зміцнення всієї виробничо-територіальної бази [17].

Протягом останніх кількох десятиліть провідні країни світу усвідомили особливу роль мегаполісів у процесі розбудови сучасної держави, беззаперечним доказом чого є визнання Європейським Союзом міської політики, як гаранту ефективного та збалансованого розвитку територій. Проте, як показує сучасна соціальна практика, найбільші міста світу та їх агломерації й дотепер залишаються некерованими або недостатньо регульованими з боку органів місцевого самоврядування [27].

Суттєві ускладнення в устрої мегаполісу та диференціація його структурно-функціонального змісту вимагають якісно нових підходів до розуміння його місця в загальноцивілізаційних процесах, принципів організації життєдіяльності як складноструктурованої соціально-економічної системи, розробки ефективних схем управління.

Стратегічні завдання розвитку України, спрямовані на модернізацію системи державного управління та реформування адміністративно-територіального устрою, передбачають пошук новітніх інноваційних моделей управління економічними, соціальними та політичними процесами, які відбуваються у великих містах, адже їх стабільний розвиток поступово стає запорукою збалансованої та прогнозованої розбудови держави [11].




РОЗДІЛ ІІ
2.1 Суспільно- географічний комплекс міста Москва
Прагнення різних сфер господарювання використовувати місто як інтегральну містобудівну інфраструктуру, яка має комплекс умов для розвитку багатьох виробництв, приводить до рішення не завжди враховуючих інтереси міста, як середовища для життя людини. Це створює основу для зіткнення інтересів міста і сфер, територій, відомств. У місті з’являються погано сумісні виробництва та сфери діяльності, що ускладнює його суспільно-географічний комплекс.

Особливості міста як середовища та багатокомпонентного складу різних видів діяльності при обмеженості ресурсів приводить до необхідності визначити пропорції містобудівельної основи.

Соціальна структура орієнтована на задоволення потреб міського населення в різних видах обслуговування – у освіті, лікуванні, відпочинку, купівлі товарів, пошиву одягу, ремонту побутової техніки та інше.

Набір видів послуг, які надаються населенню міста Москва надзвичайно широкий. Організації, зайняті щоденним обслуговуванням, максимально наближені до спальних мікрорайонів, вбудовані в них. Організації, які надають послуги періодично, знаходяться на території місця, які часто відвідуються населенням.

Культурна інфраструктура – театри, виставкові зали, музеї, крупні універмаги, знаходяться, в основному, у центрі міста.

Жилий фонд, який задовольняє одну з найважливіших потреб населення людей у житлі, формується у відповідності з динамікою та структурою населення, які, у свою чергу, залежать від способу життя людей.

Транспорт зв’язує всі частини міста між собою і кожну з них – з центром міста, забезпечує взаємодію всіх міських підсистем. Необхідність у транспорті виникла при досягненні міста достатньо великих розмірів. Зростання транспортних потоків вимагає створення системи міцних магістралей, які мають на меті високу пропускну спроможність.

Інженерне забезпечення міста включає системи водо, -енергопостачання, очистки стічних вод, сміттєзбору, утилізації відходів та багато іншого. Місто володіє складними інженерними мережами та будівлями, які забезпечують виробничі та побутові процеси життєдіяльності людей. Всі підсистеми міста взаємопов’язані і розвиваються у відповідності один з одним.

В той же час, місто як система відрізняється еластичністю. Відповідність його підсистем не носить жорсткого характеру. У результаті природнього та механічного руху населення обновляється.

Працездатне населення працює не тільки на території міста, але і за його межами. Економічна база міста залучає на роботу замістян, які можуть складати 15-20% загальнозайнятого населення міста Москва.

Частина ланок транспортної та інженерної мережі міста електрозабезпечення та газозабезпечення охоплюють і заміську територію.
2.2 Демографічна ситуація
Москва знаходиться у центрі Східно-Європейської рівнини, у міжріччі Оки та Волги, приблизно на відстані 600 км від межи України, у зоні широколисто-хвойних лісів. Природний рельєф зазнав суттєвих змін через інтенсивну забудову. Виражені невисокі пагорби, що піднімаються над терасами р. Москви і її притоки р. Яузи. Ріка Москва перетинає територію міста, утворюючи декілька завертів. Долина ріки має асиметричну терасну будову.  Місто розташоване на висотах від 120 до 250 м над рівнем моря, його площа в межах московської кільцевої автодороги -1045 кв. км. Найдавніша частина Москви, включаючи Кремль, розташована на лівому (північному) березі р. Москви. Основні бізнесові, комерційні та адміністративні райони розміщуються на північ та схід від Кремля. Місто має радиально-кільцеве планування, і оточене лісопарковим поясом, що займає приблизно 1800 кв. км.

Москва найбільше по чисельності населення місто Росії та Європи. (населення на 1 липня 2009 року складає 10,527 млн. чоловік).

Москва відноситься до глобальних міст, впливаючи на світ. Цьому сприяє високий економічний потенціал міста, його населення.

Москва нині перебуває у фазі демографічного переходу. Спостерігається депопуляція. Однак, окрім загальних причин, які пояснюються концепцією демографічного переходу, на динаміку чисельності населення міста впливають і інші причини: демографічні хвилі, економічна криза.

В динаміці чисельності населення Москви, міграція відігравала другорядну роль. Экономічна криза та розпад СРСР викликали зміну міграційних тенденцій. Різко знизилася міграція до міста.

Вікова структура відбиває усі події демографічної історії сьогодення поколінь. Співвідношення дітей до населення працездатного та похилого віку була із темпами природного приросту та стадією демографічного переходу.

У сільській місцевості на ранніх стадіях вікова структура зміщена у бік молодих вікових груп через підвищення, по порівнянню з містами, народжуваності.

У регіонах, завершальний демографічний перехід-спостерігається старіння сільського населення через масову міграцію у міста.

Різниця у віковій структурі населення впливає на демографічне навантаження – співвідношення працездатного і непрацездатного населення. Наявність навантаження за рахунок дітей або з допомогою осіб похилого віку визначає майбутню демографічну ситуації у місті.

На рисунку 1 можемо побачити демографічну ситуацію у Москві, станом на 1 липня 2009 року.

Самоідентифікація	Чисельність(чол.)	Співвідношення у відсотках
Росіяни	8 млн. 908 тис.	84,8%
Українці	252 тис.	2,4%
Татари	168 тис.	1,6%
Армяни	126 тис.	1,2%
Азербайджанці	94 тис.	0,9%
Євреї	84 тис.	0,8%
Білоруси	63 тис.	0,6%
Грузини	52 тис.	0,5%
Особи,які не вказали національність	420 тис.	4%

Москва: демографічний розвиток від 1400 до 1856 рр.
1400	1638	1710	1725	1738	1775	1785	1811	1813	1825	1840	1856
40 000	200 000	160 000	145 000	138 400	161 000	188 700	270 200	215 000	241 500	349 100	368 800

Москва: демографічний розвиток від 1868 до 2002 рр.
1868	1871	1888	1897	1912	1920	1926	1939	1959	1979	1989	2002
416 400	601 969	753 459	1 038600	1 617 157	1 027 300	2 101 200	4 609 200	6 133 100	8 142 200	8 972 300	10 383 000

Сфера промисловості	Розташування у місті	Розташування за містом
Поліграфічна	+
Медична	+
Машинобудування і металообробка	+
Легка	+
Виробництво будівельних матеріалів		+
Фарфоро-фаянсова		+
Кольорова металургія		+
Чорна металургія		+
Електроенергетика		+
Нафтохімічна		+
Топливна	+
Мікробіологічна	+
Круп’яна		+
Скляна		+
Харчова	+
Деревообробна	+
Ювелірна, художня	+