Міністерство освіти і науки України
Чернігівський Комерційний Технікум
Спеціальність: «Комерційна діяльність»
Курсова робота
з дисципліни: «Комерційна діяльність підприємств»
на тему: «Методи збуту продукції промисловим підприємством»
студента ІІ-го курсу групи КД-23

денної форми навчання

Петренка Олександра Григоровича
Керівник-викладач – Осинковська Д. Я.
Чернігів 2010 рік


План
1.   Вступ.

1.1 Особливості комерційної діяльності підприємства.

1.2 Планування потреби в сировині і матеріальних ресурсах, вивчення ринку сировини та матеріалів.

1.3 Вибір постачальників та організація комерційних зв’язків та розробка плану закупівель матеріально технічних ресурсів.

2.   Основна частина.

2.1 Характеристика підприємства.

2.2 Методи збуту продукції промисловим підприємством.

2.2.1 Вивчення ринку та проведення маркетингових досліджень.

2.2.2 Аналіз життєвого циклу товарів які пропонуються для збуту.

2.2.3 Складання портфелю замовлень.

2.2.4 Канали збуту продукції промисловим підприємством.

2.2.5 Заходи стимулювання збуту продукції

2.2.6 Комунікаційна політика у здійсненні збутової комерційної діяльності.

3. Висновки та пропозиції

3.1 Аналіз комерційної діяльності підприємства за звітний період та недоліки його в роботі.

3.2 Пропозиції щодо покращення стимулювання збуту продукції промисловим підприємством.




1.
Вступ

1.1

Особливості комерційної діяльності підприємства
Що таке комерція? Уміння перепродати дорожче? Якоюсь мірою так, але не тільки це. Поняття «комерція» значно ширше, більш глибоке по змісту й умінню її здійснювати.

Комерція – слово латинського походження (від лат. commercium – торгівля). Однак треба мати на увазі, що термін «торгівля» має двояке значення: в одному випадку він означає самостійну галузь народного господарства (торгівлю), в іншому – торгові процеси, спрямовані на здійснення актів купівлі-продажу товарів. Комерційна діяльність зв'язана з другим поняттям торгівлі – торговими процесами по здійсненню актів купівлі продажу з метою одержання прибутку.

Комерційна діяльність підприємства – більш вузьке поняття, ніж підприємництво. Підприємництво – це організація економічної, виробничої й іншої діяльності, що приносить підприємцю доход. Підприємництво може означати організацію промислового підприємства, сільського фермерського господарства, торгового підприємства, підприємства обслуговування, банку, адвокатської контори, видавництва, дослідницької установи, кооперативу і т.д.

Акт купівлі-продажу товарів базується на основній формулі товарного обігу – зміні форми вартості:
Г – Т и Т’ – Г’
Простий перепродаж товарів з метою одержання прибутку, чи інакше вироблення» грошей з чогось, є власне кажучи спекулятивною угодою, що не представляє собою корисної комерційної діяльності (шляхетного бізнесу). При управлінні комерційною діяльністю виконуються функції процесу управління: планування, організація, облік і контроль. У великих торгових підприємствах у процесі управління комерційною діяльністю реалізуються такі функції управління, як економічний аналіз показників комерційної діяльності, прогнозування попиту і продажів. У зарубіжній практиці виділяються два аспекти комерції: один зв'язаний з діяльністю служби комерції, а інший - із забезпеченням взаємних інтересів між структурними підрозділами підприємства і комерційною службою. У рамках першого аспекту діяльність служби комерції орієнтована на один з наступних варіантів: товари; функції; товарні ринки і покупці; товари і функції; функції і товарні ринки. З цього переліку переважають варіанти по товарах і по функціях.

Важливою умовою ефективності управління комерційною діяльністю є її місце розташування і взаємозалежних дій в організаційній структурі підприємства. Ці ознаки визначаються сферою діяльності підприємства, його стратегічним курсом і обсягом реалізації продукції.

Існує кілька типів організаційної структури торгового підприємства:

- лінійна,

- функціональна,

- лінійно-функціональна,

- лінійно-штабна,

- дивізіональна,

- матрична й ін.

Звичайно малі торгові підприємства починають свою діяльність із простої лінійної організації, у якій розподіл повноважень йде зверху вниз.

Результати аналізу договорів лізингу і відповідної науково-методичної літератури показали, що до складу платежів можуть також входити:

- премія лізингодавцю за ризик;

- митні платежі;

- сума податків, що лізингодавець сплачує за об'єкт лізингу, якщо такі передбачені чинним законодавством.

Вигідним для лізингоотримувача є включення в загальну вартість лізингу також наступних витрат:

- на транспортування об'єкта лізингу до місця його експлуатації;

- на монтажні і пусконалагоджувальні роботи;

- на навчання фахівців для роботи на лізинговому устаткуванні й ін.

Таким чином, сума лізингових платежів на аграрному підприємстві не зводиться тільки до вартості повної чи часткової амортизації об'єкта лізингу, як це іноді вважають. Структура платежів має багатокомпонентний характер. Розглянемо деякі їх складові.

Відшкодування вартості, точніше залишкової вартості, об'єкта лізингу здійснюється по періодах, як правило, у розмірі відповідних амортизаційних відрахувань. Згідно ст. 18 Закону України «ПРО лізинг» договором лізингу за домовленістю сторін може бути передбачена прискорена амортизація об'єкта лізингу.

Однак сума відшкодування вартості об'єкта лізингу не обов'язково повинна бути рівною нарахованій амортизації. Це має принципове значення. Плата за кредитні ресурси (відсоток за кредит) визначається шляхом множення величини кредитних ресурсів на кредитну ставку у відсотках, ділену на 100. При цьому під кредитними ресурсами розуміється сума боргу, котра постійно зменшується, і тому плата за кредит також постійно зменшується.

Винагорода лізингодавця (лізингова маржа, комісійна винагорода й ін.) містить у собі власні витрати лізингодавця і його прибуток. До складу зазначених витрат входить, наприклад, оплата послуг лізингових брокерів.

Щодо розміру комісійної винагороди існують різні думки. Найчастіше вважають, що він визначається за кожен період шляхом множення несплаченої вартості лізингового майна на річну процентну ставку комісійної винагороди в частках.

Додаткові послуги лізингодавця лізингоотримувачу можуть бути непостійними й оплачуватися нерівномірно. Це залежить від утримування, обсягу і періодичності (тривалості) послуг і умов укладеного договору лізингу. Вартість послуг може бути обчислена і додана до основної суми лізингового платежу. До додаткових послуг відносяться:

* інформаційні, консалтингові, юридичні;

* технічні;

* по навчанню персоналу;

* рекламні (витрати на рекламу лізингодавця);

* оплата відряджень лізингоотримувача;

* інші послуги лізингодавця.

Розмір премії за ризик залежить від рівня і видів ризику лізингодавця при реалізації лізингової угоди. Премія за ризик лізингодавця може бути врахована в ставці його комісійної винагороди, а через неї — у ставці лізингового відсотка, що поєднує ставки по кредитах і комісійній винагороді. Чим більше ризик, тим вище ставка.

Проблема сплати мита виникає по договорах міжнародного лізингу, а її розмір визначається відповідно до вимог діючого законодавства.

Загальна сума лізингових платежів на аграрному підприємстві не є постійною величиною. Вона залежить від швидкості відшкодування вартості об'єкта лізингу: чим швидше окупається вартість лізингового майна, тим менші відсотки нараховуються на ще не погашену вартість цього майна. І навпаки, перенесення сплати перших лізингових платежів на більш пізній термін приводить до росту нарахованих відсотків на вартість лізингового майна і загальної суми платежів.

У договорі лізингу може бути передбачена зміна загальної суми, графіка і розміру окремих виплат лізингових платежів за домовленістю сторін у випадку виникнення нових обставин, що можуть призвести до втрат сторін. До таких обставин можна віднести ріст темпів інфляції вище визначеного сторонами рівня, істотна зміна рівня відсотків за кредит і ін.

Навряд чи не найважливішим є вибір методу нарахування лізингових платежів. З практики і науково-методичної літератури відомі наступні основні методи:

- з регулярним періодичним відшкодуванням вартості майна рівними чи нерівними частками;

- з відстрочкою платежів;

- з авансовим платежем;

- з авансуванням викупу об'єкта лізингу по залишковій вартості;

- по обраній сторонами договору підставі.

Відомі також платежі зі зростаючою ставкою лізингового відсотка, платежі при переоцінці вартості лізингового майна й ін.

Окрему групу складають розрахунки, що базуються на теорії фінансових рент без застосування норм амортизації, згідно яким усі поточні платежі (крім авансового) є рівними, але мають різну структуру.
1.2 Планування потреби в сировині і матеріальних ресурсах, вивчення ринку сировини та матеріалів
План матеріально-технічного забезпечення (МТЗВ) - один із основних розділів плану економічного і соціального розвитку підприємства, головним завданням якого є визначення потреби підприємства в матеріальних ресурсах і джерелах їх покриття на плановий період.

Розробляється план матеріально-технічного забезпечення в річному, квартальному та місячному розрізах.

У річному плані визначається потреба всіх підрозділів і служб підприємства в матеріальних ресурсах і плануються обсяги їх поставок на рік, в тому числі по кварталах.

У квартальному плані визначається потреба підприємства по розгорнутій номенклатурі по кожному типо-сорт-матеріалу й уточнюється обсяг завдань на плановий квартал. На його основі складаються специфіковані замовлення постачальникам і визначається форма поставок - транзитна або складська.

Місячні плани являють собою лімітну карту відпуску матеріалів відповідному підрозділу підприємства.

Розробка річного плану матеріально-технічного забезпечення починається знизу, з підрозділів підприємства, і являє собою розрахунок потреби в матеріальних ресурсах, необхідних для виконання виробничої програми, будівельних і ремонтних робіт.

Вихідними даними для розробки плану є виробнича програма випуску продукції, план капітального будівництва, план технічного розвитку, специфікації, норми і нормативи витрат матеріалів.

Розмір необхідних матеріальних ресурсів визначається за специфікаціями і нормами витрат сировини, матеріалів, палива, а також за нормами виробничих і товарних запасів. Підсумовуючи потребу по кожному із напрямів, визначають загальну потребу в матеріальних ресурсах, джерелах його покриття і складають баланс матеріально-технічного забезпечення за певною формою.

Визначення потреби в матеріально-технічних та енергетичних ресурсах проводиться як в натуральному, так і у вартісному виразах з метою узгодження цього розділу плану з планами собівартості, прибутку, рентабельності, фінансовим планом.

Розрахунки планової потреби матеріальних ресурсів проводяться, в основному, методом прямого розрахунку, тобто множенням норми витрат на відповідний обсяг виробництва чи роботи у плановому періоді.

Норми витрат повинні передбачати найбільш економічне використання ресурсів в конкретних умовах виробництва - тобто бути прогресивними.

Планові нормативи визначають питомі витрати матеріалів на одиницю продукції чи обсяг виробництва. Прикладом такого нормативу може бути коефіцієнт використання матеріалів (К вм), який визначається співвідношенням чистої маси виробу та норми витрат матеріалу за формулою:

Залежно від специфіки виробництва та прийнятих норм, застосовують такі методи розрахунку потреби в матеріальних ресурсах: поде-тальний, по виробах, по типових представниках та по аналогії.

Метод визначення потреби по аналогії полягає в тому, що вироби, на які в період розрахунку немає норм витрат, прирівнюються до аналогічних виробів, на які існують норми витрат матеріалів, з використанням коригуючих коефіцієнтів.

Важливим при організації закупівлі сировини та матеріалів є вивчення ринку.

Вивчення ринку сировини та матеріалів передбачає:

1.Систематичний збір, обробку, аналіз та оцінку інформації про пропозиції конкретних видів матеріальних ресурсів на ринку потенційних постачальників, асортимент матеріальних ресурсів, нові технології, виготовлення найважливіших для споживача матеріалів, ціни на них;

2. Зберігання інформації;

3. Розробку чіткої стратегії постачання.

При вивченні ринку сировини і матеріалів можна застосовувати прямі і непрямі методи.

Одержання інформації прямо називають первинним дослідженням ринку. Базою є наступні чотири джерела:

- контакти з постачальниками;

- контакти з посередниками;

- відвідування ярмарків і виставок що надає можливість отримати багату інформацію про технічні розробки ціни, якість товарів і можливість використовувати при цьому каталогів ярмарків і виставок.

Поїздки на підприємства-постачальники, їхній огляд, які дозволяють зробити висновок про здатність підприємства виконувати замовлення, про його технічні можливості в наданні послуг.

Непряме вивчення ринку сировини і матеріалів (вторинне), на відмінно від первинного (прямого), припускає використання вже наявних документів. Цей метод дешевший за первинний. Вихідними даними для вивчення ринку служать:

- огляди стану кон’юнктури ринку, біржові бюлетені, що містять зведення про зміну цін;

- журнали, газети, радіо, телебачення;

- фірмові журнали, що випускаються торгово-промисловими палатами, а також постачальниками. Вони містять інформацію про нові розробки і технології;

- пропозиції про продаж, що містяться в спеціальних журналах і каталогах, брошурах, проспектах;

- галузеві адресні книги, технічні довідники.

При вивченні ринку сировини і матеріалів проробляються можливості закупівель по імпорту. При цьому варто врахувати, що тільки великі фірми можуть захистити свої інтереси за кордоном не підключаючи посередників, і тільки вони можуть мати власті представництва в інших країнах. Договірні угоди із закордонними виготовлювачами припускають знання діючих в інших країнах митних обмежень і правил міжнародної торгівлі. Крім того потрібно враховувати, що перевезення матеріальних ресурсів, закуплених у закордонних фірмах пов’язані з підвищенням ризику і великими витратами. Тому найбільш доцільно купувати за кордоном лише ті види сировини і матеріалів, що переробляються у великих кількостях і придбання яких дозволяє одержання значний виграш у витратах.

При вивченні ринку сировини і матеріалів потрібно дати відповідь на наступні питання:

- Хто і що поставляє на внутрішньому і зовнішньому ринках?

- Які потенційні постачальники?

- За якими цінами постачальник продає сировину і матеріали?

- На скільки велика конкуренція серед покупців?

- Хто з покупців купує цей же вид матеріальних ресурсів дешевше?

- Чи існують можливості ефективної заміни одних видів сировини або матеріалів на інші?

- Які потенційні канали придбання матеріальних ресурсів?

- Які можливі види транспорту для доставки сировини і матеріалів?

- Чи існують нові технології?

- При дослідженні ринку сировини та матеріалів підприємство повинне дати кількісну пропозицію матеріалів.

Велике значення при аналізі пропозиції на ринку матеріально-технічних ресурсів має вивчення їх асортименту, в тому числі нових видів. Правильний вибір постачальника в умовах ринку справа досить складна і помилка тут може дорого коштувати підприємству.

Матеріально технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники або організації-посередники. Особливо важливе значення при аналізі пропозиції мають ціни на матеріальні ресурси, оскільки ціни у ряди випадків відіграють вирішальну роль при виборі постачальника. Залежно від форм купівлі-продажу, сфер економіки, ціни на матеріальні ресурси в умовах ринку поділяються на світові, договірні, гуртові, закупівельні, роздрібні.

Світова ціна – грошове вираження міжнародної вартості реалізованого на світовому ринку товару. За одними товарами вона визначається рівнем цін країн-експортерів, за іншими – цінами бірж, за третіми – цінами провідних цін світу.

Договірна ціна – встановлюється за домовленістю між виробником (продавцем) та споживачем (покупцем) на визначені обсяги продукції.

Гуртові (відпускні) – ціни на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного поживання а також закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються виходячи з фактичних витрат, включаючи собівартість продукції а також прибутку, необхідного для нормальної діяльності підприємства з урахуванням кон’юнктури ринку, якості і споживчих властивостей продукції. Гуртові ціни збільшуються на суму податку на додану вартість, а гуртові ціни на товари народного поживання, оподатковувані акцизами, - на суму акцизів.

Вільні (закупівельні) -- ціни заготівельних, постачальницько-збутових, гуртово-посередницьких, торгово-закупівельних організацій включають гуртову відпускну ціну підприємства-виробника, податок на додану вартість, акциз, а також витрати цих організацій і прибуток, необхідний для їхньої діяльності.

Вільні (роздрібні) – ціни визначаються роздрібними організаціями відповідно до кон’юнктури ринку на основі ціни закупівлі з урахуванням податку на додану вартість і торгівельної націнки, а за підакцизними товарами – акцизу і торгівельної націнки.

Залежно від впливу держави ціни поділяються також на вільні ринкові ціни і регульовані державою. Вільні ринкові ціни складаються на основі кон’юнктури ринку і не мають впливу державних органів. Регульовані ціни регулюються державними органами прямим обмеженням їхнього росту або зниження, або рівнем рентабельності. Ціна матеріальних ресурсів – одна із суттєвих умов договору. Ціна зазначається в угоді або у специфікації, або у окремому протоколі, який є частиною угоди.

Ціна в угоді може бути твердою (фіксованою) або змінною. У ринкових умовах постачальники матеріалів рідко погоджуються на фіксовану ціну.

Якщо на момент укладання угоди важко визначити конкретну ціну, тоді сторони можуть передбачити фіксацію вхідної ціни, яка протягом виконання угоди може змінюватися за узгодженим сторонами методом. Така ціна називається змінною, ця ціна є по суті ринковою в момент виконання угоди. У цьому випадку в розділі «Особливі умови угоди» зазначаються точні способи визначення змінної ціни.
1.3 Вибір постачальників та організація комерційних зв’язків та розробка плану закупівель матеріально технічних ресурсів
При дослідженні ринку сировини і матеріалів розробляється стратегія постачання, тобто вирішується питання; чи буде підприємство закуповувати ті або інші матеріали, деталі, комплектуючі вироби в постачальників або виготовляти самостійно. При вирішенні цього питання визначальними моментами є стан ринку сировини і матеріалів, рівень цін, виробничі можливості самого підприємства. У ряді випадків, навіть коли підприємство має усі необхідні виробничі можливості для виготовлення в себе тих або інших матеріалів, деталей, питання про виробництво в кожному окремому випадку повинно ретельно і всебічно реалізуватися. Закупівля на стороні і відмова від виробництва в середині підприємства пояснюється тими економічними перевагами, що одержують підприємства, купуючи матеріальні ресурси у вузько спеціалізованих підприємств за порівняно низькими цінами.

Комерційні зв’язки по постачанню продукції включають економічні організаційно-правові, фінансові відносини між виробниками і споживачами.

Раціональні комерційні зв’язки є умовою динамічного розвитку економіки і збалансованості попиту та пропозиції. Комерційні зв’язки між партнерами вважаються встановленими при укладанні договору (контракту).

Коло основних постачальників підприємства є досить стабільним, особливо за умови масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у великій кількості тих самих матеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових матеріально - технічних ресурсів і відповідно нових постачальників (освоєння нової продукції, заміна та удосконалення технологічних систем, нове будівництво тощо). Про те і без цього може з’явитися потреба замінити окремих постачальників і розширити їх коло. Тому важливою є важливою є проблема вибору постачальників. Вибирати постачальників матеріально-технічних ресурсів потрібно за такими критеріями: відповідність виробничої потужності постачальників потребам підприємства в матеріалах, якість і ціна останніх, репутація постачальника, його територіальна віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються та вибирається той партнер, який забезпечує найкращі умови постачання за мінімальних витрат.

Джерелом інформації для складання списку постачальників є вивчення ринку сировини і матеріалів. Коли постачальників небагато (2 або 3), критеріями вибору є порівняльні виробничі потужності, ціни на закуповувані матеріали, надійність постачання. Вибирається постачальник, який найбільше відповідає названим критеріям.

Коли рівень конкуренції серед постачальників сировини низький, то визначальними факторами вибору постачальника є вартість сировини й обсяг закупівель. При збільшенні конкуренції серед постачальників сировини варто брати до уваги кон'юнктуру сировинних ринків (попит, пропозиція, ціни), а також тарифи на перевезення сировини, митне і податкове законодавство, що визначає вартість закупівлі сировини у виробників за межами України й всередині неї, якість сировини.

Коли постачальників багато, вибір найкращого доцільно проводити в два етапи. На першому етапі проводиться попередній відбір постачальників. Критеріями відбору можуть бути:

1) виробнича потужність;

2)    віддаленість постачальника;

3)    форми розрахунків;

4)    якість продукції (по специфікації);

5)    ціна одиниці продукції;

6)    можливість переналагодження устаткування;

7)    комплектність постачання;

8)    упаковка;

9)    розмір партії.

Перелічений перелік критеріїв не є вичерпним, оскільки такі критерії залежать від конкретних умов.

З попереднього списку потенційних постачальників відбираються 2-3 постачальники. Остаточний вибір постачальника здійснюється за допомогою системи бальної оцінки за такими критеріями:

>      фінансові умови;

>      час постачання;

>      періодичність постачання;

>      наявність сервісного обслуговування;

>      комунікаційні умови;

>      складські умови;

>      інші критерії.

Усі перелічені критерії можна оцінювати одною системою балів: наприклад, бал 4 означає, що за даним критерієм постачальник цілком відповідає вимогам покупця, бал 3 свідчить про те, що за даним критерієм постачальник в основному відповідає вимогам підприємства-покупця, бал 2 характеризує часткове задоволення вимог покупця за даним критерієм, бал 1 показує повну неприйнятність постачальника для підприємства-покупця.

При постачаннях продукції на внутрішньому ринку існує система варіантів включення транспортних витрат у ціну підприємства, тобто система франкування. Термін "франко" означає, до якого пункту на шляху просування товару від постачальника (виробника) до споживача транспортні витрати включаються до складу ціни.

У міжнародній комерційній діяльності обов'язки контрагентів при навантаженні, розвантаженні, транспортуванні і страхуванні товарів під час перевезення, а також розподіл ризиків між постачальником і покупцем передбачені в міжнародних торговельних правилах "Інкотермс". Ці правила можуть стати складовою частиною договору тільки при згоді обох партнерів комерційних відносин.

Велике значення в комерційній діяльності має приймання продукції за критеріями якості і кількості. Приймання імпортних товарів за кількістю, якістю і комплектністю варто здійснювати за участю експерта торгово-промислової палати.

Важливою складовою частиною комерційних взаємин постачальників зі споживачами є розрахунки за продукцію. Форми і порядок розрахунків партнерів за поставлену продукцію визначаються законодавством України. Форми розрахунків відрізняються одна від одної порядком документообігу і видом платіжного механізму. Вибір форми розрахунків (перекази через банк платіжними дорученнями, за допомогою векселів, чеками, акредитивна форма та ін.) визначається видом товару, його попитом та пропозицією, характером комерційних зв'язків між контрагентами угоди, трудомісткістю розрахункових операцій, швидкістю обороту коштів і фінансовим становищем контрагентів.

Після визначення потреби в матеріальних ресурсах та вибору постачальників розробляється план закупівель. Цей план потрібний для раціональної закупівлі матеріальних ресурсів. Скласти план закупівель — означає визначити обсяг закупівель на визначений період, а також вид закупівель. Цей план побудований на теорії логістики, відображає процес руху сировини, матеріалів, комплектуючих, запасних частин та іншої продукції з ринку закупівель до складських приміщень підприємства. Логістика являє собою сферу управління матеріальними потоками та пов'язаною із ними інформацією у виробництві та сфері обігу. Мета застосування логістики полягає в тому, що потрібний вантаж у потрібній кількості повинен бути в потрібному місці та у визначений час.

План закупівель повинен вирішувати наступні задачі:

>     визначення потреби в сировині, в тому числі за номенклатурою;

>     вибір постачальників;

>     визначення методу закупівлі;

>     узгодження цін на матеріально-технічні ресурси;

>     визначення термінів постачання;

>     визначення бюджету закупівель.

Обґрунтування плану закупівель з однієї сторони пов'язано із виявленням витрат, необхідних для безперебійного забезпечення потреб підприємства в матеріалах, а з іншої — мінімізацією запасів. Тому при плануванні закупівель дотримуються наступних принципів:

>      оптимізації (транспортних потоків, витрат на зберігання та
транспортування);

>      економічності (облік мінімальних витрат обігу, економія часу);

>      планомірності (діяльність на основі укладених договорів та погоджених графіків);

>      ритмічності (організація постачань, які забезпечують ритмічність виробничо-комерційної діяльності відповідно до попиту);

>      оперативності (можливість зміни плану закупівель залежно від
змін попиту);

>      технологічність (використання сучасної індустріальної системи);

> наявність резерву (на випадок форс-мажорних обставин).

Для вітчизняних підприємств характерне матеріальне забезпечення, орієнтоване на створення запасів, то при визначенні обсягу закупівель враховується рівень виробничих запасів на складі.

Створення необхідних запасів повинно забезпечувати безперервну роботу підприємства і прискорення оборотності обігових засобів.

Запаси — це матеріальні активи, які:

> утримуються для подальшого продажу;

> перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

>утримуються для споживання під час виробництва продукції. У господарській діяльності запаси поділяють на:

>      сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби
та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва
продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

>      незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і
складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

>      готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена
для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам,
передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

>      товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані)
та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

>      малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються
протягом не більше одного року або нормального операційного
циклу, якщо він більше одного року.

Склад запасів визначається їх найменуваннями або однорідними групами (видами).

Запаси створюються з метою сприяння:

1.    Обслуговуванню споживачів (наявність запасів — важливий чинник утримування споживачів, пов'язаний з можливістю поставки продукції в будь-який час).

2.    Гнучкості виробництва (здатність швидко переходити на виробництво іншої продукції завдяки запасам, можливість задовольнити попит на продукцію, яка в даний час не виробляється).

3.    Визначеності виробництва (чим більш невизначена ситуація на ринку, тим більша необхідність страхування створенням резервних запасів).

4.    Згладжування виробництва (здатність задовольняти попит у періоди максимального збуту без збільшення обсягу виробництва).

5.    Отриманню прибутку шляхом цінової спекуляції (в період інфляції можна отримати прибуток купівлею запасів за нижчою ціною і продажем їх у майбутньому).

Створення та зберігання запасів потребують значних витрат, і щорічна їх сума перевищує чверть вартості самих запасів. Тому важливо управляти запасами, щоб зазначені витрати були мінімальними і щоб забезпечувався той рівень обслуговування та задоволення запитів, що сприяє економічному розвитку підприємства.

Виробничі запаси

3. Висновки та пропозиції
3.1 Аналіз комерційної діяльності підприємства за звітний період та недоліки його в роботі
Сьогодні ВАТ "Ясен" - відомий в Україні виробник майонезу, кондитерських виробів, мінеральної води і безалкогольних напоїв. Підприємство об'єднує 8 виробничих цехів. Кожного місяця трудовий колектив виробляє продукції на 5 – 6 млн. грн.

Значні зміни відбулися на підприємстві після утворення в 1996 році ВАТ „Ясен”. Об’єми виробництва зросли майже в 6 разів, колектив збільшився з 150 до 730 робітників.

Завдяки високій якості, різноманітним смаковим властивостям і доступним цінам продукція підприємства користуються підвищеним попитом не тільки в Україні, а і в Росії, країнах Прибалтики, Німеччині, США.

Підтвердженням високої якості і конкурентоспроможності продукції ВАТ „Ясен" є численні нагороди - медалі та дипломи, одержані на виставках-ярмарках і конкурсах-дегустаціях виробників харчової продукції в Україні і за її межами.

За підсумками роботи підприємств харчової промисловості у 2001 році в Національному рейтингу ВАТ "Ясен" отримав нагороду „ Краща торгова марка України" і диплом лауреата Всеукраїнського відкритого Рейтингу популярності та якості „ Золота фортуна".

Окрема гордість „Ясена” – мінеральна вода „Менська Остреч”, яка добувається з глибини 850 метрів в екологічно сприятливому джерелі, а також безалкогольні напої під торговою маркою „Остреч”.

Високі темпи росту виробництва, значне підвищення його технічного рівня, стабільне фінансове становище досягнуті в першу чергу завдяки злагодженій і сумлінній праці всього колективу підприємства: робітників, інженерів, технологів, менеджерів, економістів, бухгалтерів. Фахівцями підприємства постійно проводиться робота по вивченню нових технологій і обладнання, нових видів сировини, пакувальних матеріалів, нових систем і методів організації і управління виробництвом.

Станом на 31.12.2008 року статутний капітал відкритого акціонерного товариства "Ясен" становив 1476,2 тис. грн. Інший додатковий капітал становить 3613,9 тис. грн. Він складається із суми iндексацiї балансової вартості основних засобів. Зменшення іншого додаткового капіталу на кінець року на 135,3 тис. грн. пов’язане з віднесенням на фінансові результати суми iндексацiї за вибулими основними засобами. Резервний фонд на 31.12.2008 року становив 370,8 тис. грн. Сума вилученого капіталу становить 0,1 тис. грн. Сума нерозподіленого прибутку на кінець року становить 9159,3 тис. грн. Коригування прибутку на 24,6 тис. грн. пов’язане з перерахунком відстрочених податкових активів у вiдповiдностi до вимог П(С)БО 17 "Податок на прибуток". Протягом звітного періоду емiсiї акцiй не було.

На протязi 2008 року підприємство користувалось банківськими кредитами. Було отримано кредитів на суму 7664,9 тис. грн., погашено - 5163,6 тис. грн. Всього сума нарахованих банківських процентів за 2008 рік становить 310,1 тис. грн. Кредиторська заборгованість станом на 31.12.2008 року Товариства за придбані матерiальнi цiнностi та отримані послуги складала 3055,9 тис. грн. За звітний період така кредиторська заборгованість збільшилась на 1442,6 тис. грн.

Фінансові показники плануються з розрахунку запланованої реалізації в тому числі нової продукції. Вони плануються планово-економічним відділом та відділом збуту.
Таблиця №1 Прогноз фінансових результатів

	Попередній рік	Поточний рік	Прогнозний рік
1.Виручка від реалізації, тис.грн	62368,348	67062	71500
2.Витрати на виробництво реалізованої продукції, тис.грн	50095,712	52398	53291
3.Рентабельність реалізованої продукції	1,25	1,28	1,33
4.Балансовий прибуток, тис.грн	12272,63	14664,35	18209,05
5.Платежі до бюджету з прибутку, тис.грн	3681,78	4399,10	5462,38
6.Чистий прибуток, тис.грн	895,120	1218,20	1469,35

Щодо покращення роботи, можу порекомендувати зменшити ціну на продукцію, тим самим піднявши попит на товар. Збільшити кількість різноманітних акцій, заохочуючи покупців купувати продукцію. Розмістити в великих магазинах промовтерів, які б заохочували покупців та рекомендували товар та звертали увагу на його якість, заохочувати нових клієнтів.
3.2 Пропозиції щодо покращення стимулювання збуту продукції промисловим підприємством
Щодо постачання підприємством товарів та продукції, достатньо добре виконує завдання, і отримує достатній прибуток, але якщо проводити цілеспрямовану асортиментну політику, яка допоможе фірмі визначити конкурентоздатність її товарів на даному продовольчому ринку області, зможе уникнути значних фінансових, підприємницьких і організаційно-комерційних ризиків. Для цього керівництву фірми потрібно формувати асортиментну політику так, щоб від кожного виду товару отримувати максимальний ефект як в грошовому вираженні, так і в плані задоволення потреб своїх покупців.

Так як у підприємства недосить багато постачальників, і потрібно закупати лише певну продукцію, на мою думку, представникам потрібно частіше відвідувати ярмарки, виставки та заключати нові договори, розширювати пошук можливих джерел закупки товарів, створювати додаткові джерела для поповнення товарних ресурсів.

Щоб урівноважити попит та пропозицію необхідно налагодити у фірмі використання прогресивних форм і методів вивчення попиту. Проводити різноманітні види виставок, купівельні конференції, тестування товарів, анкетування покупців з метою ознайомлення покупців з товарами-новинками фірми, вияснення думки про них в потенційних покупців.

Вид джерела	Використані дані
1	2
Закони України, Постанови Кабінету Міністрів Увраїни - в газетах	·                    Про підприємництво:Закон України //Урядовий кур’єр.-1991.-7 лютого. ·                    Про підприємства в Україні:Закон України //Голос України.-1991.-27 березня. ·                    Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення:Постанова Кабінету Міністрів України //Урядовий кур’єр.-1995.-21 лютого.
Навчальна і навчально-методична література	·                    Баркан Д. І. Управление фирмой в условиях рынка.-Л.:Аквилон.1991. ·                    Апопій В.В. та ін. Комерційна діяльність на ринку товарів та послуг. – Львів: ЛКА, 2001 . ·                    Основні правила торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами. Збірник нормативних документів з питань торгівлі. – К.: Атіка, 2003. ·                    Власова В.М. Основы предпринимательской деятельности.-М.:Финансы и статистика.-1994. ·                    Економіка торгівлі:підручник для вузів.-М.:Економіка.-1990. ·                    Коваленко В.В. Повышение эфективности комерческой деятельности торговых предприятий и организаций.-К.:Вища школа.-1990. ·                    Омельянович Л.Стан і проблеми торгівлі України //Економіка України.-1995.-7 липня. ·                    Осипова Л.В. Синяева И.М. Основы комерческой деятельности:Учебник для вузов.-М.: Банки и биржи,ЮНИТИ.-1997. ·                    Панкратов Ф.Г. Серегина Т.К. Комерційна діяльність:Підручник для вузів.-М.:Маркетинг.-1996. ·                    Прауде В.Р. Білий О.Б. Маркетинг.-К.:Вища школа.-1994. ·                    Ушакова Н.М. Кукурудза Л.А. Управління прибутком торговельного підприємства.Конспект лекцій.-К.:КТЕІ.1993. ·                    Ушакова Н.М. Кукурудза Л.А. Головачук Т.І. Олейник С.І. Економічна стратегія діяльності торгового підприємства в умовах ринкової економіки.-К.:КТЕІ.-1993. ·                    Гончар Л.А.Організація торгівлі: Конспект лекцій. – Д.: Вид-во ДУЕП, 2004.