МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВІДДІЛ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ
Кафедра цивільного права і процесу
КУРСОВА РОБОТА

з курсу:

„Сімейне та цивільне правоУкраїни”

на тему:

“Правовідносини подружжя, що регулюються як законодавчими актами, так і шлюбним договором ”
Тернопіль-2010


Зміст
Вступ

Розділ 1. Поняття шлюбного договору. Його зміст, форма та строк дії

Розділ ІІ. Сфера застосування шлюбного договору

2.1 Визначення майнових відносин у шлюбному договорі

2.2 Умови, які не можуть включатись у шлюбний договір

Розділ ІІІ. Зміна та припинення шлюбного договору. Умови визнання його недійсним

Висновки

Список використаних джерел

Додатки




Вступ
За роки незалежності українське суспільство зазнало докорінних змін. Активно продовжуються процеси удосконалення правової системи. Не оминули ці тенденції і сімейні відносини. Сюди можна віднести введення до Кодексу про шлюб та сім’ю УРСР норм про шлюбний контракт (договір) Законом України від 23 червня 1992 р. Таким чином вперше в Україні з’явилося законодавчо закріплене право подружжя на укладання шлюбного контракту (ст. 27¹ КпШС України). Хоч, слід зауважити, що довший час він так і залишався поверхово врегульованим та мало застосовуваним у практиці. Причинами цього можна назвати, зокрема, критичне ставлення населення до шлюбного контракту, обумовлене традиціями радянського періоду, недостатністю у населення правових знань про значення та праворегулюючі функції шлюбного контракту, а також недостатньою активністю сімейно-правової науки. Значення шлюбного договору дещо підвищилось з прийняттям Верховною Радою України нового Сімейного кодексу України (який набрав чинність з 1 січня 2004 року). У новому СК України інститут шлюбного договору зазнав суттєвих змін, поповнився багатьма законодавчими новелами, які потребують детального вивчення і глибоких досліджень.

Якщо звернутись до світової практики, то варто відмітити, що більшість країн світу давно визнали доцільність існування інституту шлюбного договору в законодавстві. Метою існування якого – надати подружжю достатньо широкі можливості для самостійного визначення своїх майнових відносин у шлюбі, щоб вони мали змогу, при необхідності, змінити режим майна, встановлений законом, який автоматично починає діяти з моменту укладання шлюбу. Не може бути винятком у вирішенні даної проблеми і правова система України.

Все вищевикладене і обумовило вибір даної теми дослідження.

Основною метою роботи є комплексний аналіз інституту шлюбного договору за сімейним законодавством України та з урахуванням цивільного законодавства, надання науково-теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізму регулювання шлюбним договором майнових відносин подружжя.

Мета роботи визначила необхідність вирішення наступних завдань: проаналізувати історичний розвиток сімейних відносин і режимів майна подружжя; обґрунтувати значення інституту шлюбного договору для законодавства України; вивчити структуру та особливості функціонування шлюбного договору у світлі нового сімейного законодавства України; розкрити особливості предмету та суб’єктного складу шлюбного договору; дослідити умови укладання шлюбного договору та підстави його зміни; розкрити умови припинення шлюбного договору та його недійсності.

Об’єктом дослідження виступають правовідносини подружжя, що регулюються як законодавчими актами, так і шлюбним договором.

Відповідно до наукових цілей та поставлених завдань, курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел у кількості 16 найменувань, додатків.




Розділ 1. Поняття шлюбного договору. Його зміст, форма та строк дії
Першими почали регулювати майнові питання у шлюбі древні греки та римляни. І в Україні шлюбний договір широко застосувався серед населення. Важливою традицією для укладення майбутнього шлюбу було отримання благословення батьків. Хоча молоді дуже часто самі обирали собі пару, але остаточне рішення все одно було за батьками. Саме домовленість батьків була тією основою, на яку опиралися всі договірно-зобов'язальні відносини. Під час укладення шлюбного договору вже остаточно встановлювався посаг нареченої та віно, що вносив наречений. Посаг переходив у володіння родини, але віно залишалося власністю нареченої, що робило її матеріально незалежною, а також забезпечувало у випадку смерті чоловіка. Але з поширенням російського законодавства дружина втратила право вільно розпоряджатися своїм майном.

На початку шлюбний договір укладався в усній формі, але починаючи з ХVII століття - в письмовій (це в першу чергу стосувалося тих випадків, коли приданим була земля). З часом така форма договору стала обов'язковою. Договір фіксувався відповідними документами, які називалися «шлюбними» або «віновними листами» [16]. Порядок оформлення шлюбних договорів у населення різних регіонів України мав свої особливості, які стосувалися особистих питань (приватних).

Післяреволюційний час змінив відносини до власності, в тому числі і сімейній сфері. Теорія і практика в сфері сім'ї, які опиралися на комуністичну ідеологію, були направлені на викорінювання з сімейного життя будь-яких елементів матеріального розрахунку. В цей час шлюбний договір намагалися теоретично застосувати до нових умов життя. Від нього відмовитися зовсім, не було можливості, тому обговорювалася можливість укладання господарсько-шлюбних договорів. Але це так і не знайшло свого відображення в сімейному законодавстві того часу.

Інститут шлюбного договору в законодавство України ввійшов з прийняттям Закону України від 26.06.92 р. "Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України", згідно з яким до Кодексу було включено ст. 27-1, що регламентувала укладання шлюбного договору. Крім того, до набрання чинності Сімейним кодексом України (далі – СКУ) діяв Порядок укладання шлюбного контракту, затверджений постановою КМУ від 16.06.93 р. № 457. На сьогодні поняття, зміст, правила укладання шлюбного договору визначені главою 10 СКУ, який набув чинності 1.04.2004 р. Великого поширення в Україні такі договори наразі не отримали. Так, у 2004 р. було посвідчено 476 шлюбних договорів, у 2005 р. їх кількість збільшилась до 687. Найбільше шлюбних договорів (218) у 2005 р. було посвідчено в м. Києві [16] .

Серед науковців досі немає згоди у питанні визначення цього документа: що ж це – шлюбний контракт чи шлюбний договір? З. Ромовська вживає термін «договір», пояснюючи це „українізацією правничої термінології. С. Фурса, навпаки, відстоює формулювання „шлюбний контракт", наводячи такі аргументи: по-перше, термін „контракт" дозволяє чітко відмежувати цей вид угоди від інших договорів, які можуть укладатися подружжям; по-друге, за суб'єктним складом цей договір має відрізнятись від інших договорів, які можуть укладатися між членами сім'ї (ст. 9 СКУ) і отримати назву «сімейні договори», хоча в СКУ їх зміст не регламентується. Однак на противагу аргументам С. Фурси можна протиставити наступне: договір купівлі-продажу та спадковий договір, наприклад, теж значною мірою відрізняються один від одного, але це не є підставою для створення окремої родової назви для кожного виду угод [10, с.27]. Видової назви цілком достатньо, навіщо ж множити назви, та ще й іноземні? Крім того, термін «шлюбний договір» закріплено в законодавстві, що робить поняття «шлюбний контракт» радше побутовим синонімом.

Чинний СКУ хоча й містить окрему главу, присвячену шлюбному договору, не містить легального визначення цього поняття. Якщо Кодекс про шлюб та сім’ю України 1969 р. містив опосередковане, дещо загальне визначення поняття «шлюбного контракту», в якому через категорію угоди його загально-правова характеристика не розкривала повною мірою його сутності, то СКУ його не містить взагалі [4, с.103]. Більше того, регулювання СК України можливого змісту цього договору є неповним і суперечливим, що в значній мірі й обумовлює проблеми в його практичному застосуванні.

Шлюбний договір може розглядатися як згода наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов'язків подружжя, пов'язаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням [ 13, с.238 ].

На відміну від інших договорів подружжя, шлюбний договір має суттєві особливості [12]:

1) має комплексний характер і може одночасно включати умови, які складають зміст окремих видів договорів. Так, сторони можуть включити в шлюбний договір умови щодо правового режиму їхнього майна, умови про надання взаємного утримання та умови, що стосуються утримання дитини. Але при посвідченні шлюбного договору нотаріус зобов’язаний роз’яснити сторонам зміст та значення поданого ними проекту і перевірити, чи відповідає зміст посвідчуваного правочину вимогам закону та дійсним намірам сторін і можливість внесення змін до шлюбного договору, право сторін за згодою обох припинити дію шлюбного договору, а також визнати його частково або повною мірою недійсним у суді тощо;

2) це єдиний вид договорів, предметом яких може бути не наявне, а так зване майбутнє майно, тобто майно, що буде придбане сторонами в майбутньому, коли ймовірність його придбання не є абсолютною;

3) має особливий суб’єктний склад. Його учасниками можуть бути не лише дружина та чоловік, а й особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (ч.1 ст.92СК). Тому при посвідченні шлюбного договору нотаріус повинен з’ясувати, чи розуміють учасники договору значення своїх дій та їх наслідки (обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які є учасниками правочину).

Але якщо в нотаріуса є підстави вважати, що хтось з учасників правочину страждає на хронічний, стійкий психічний розлад, що істотно впливає на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, а відомостей про визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною немає, нотаріус відкладає вчинення правочину і з’ясовує питання про наявність відповідного рішення суду. Якщо таке рішення судом не виносилось, нотаріус зупиняє вчинення нотаріальної дії до розгляду справи в суді .

Сторонами шлюбного договору можуть бути не тільки повнолітні, але і не повнолітні особи. Порядок укладення договору такими особами залежить від об'єму їх дієздатності. Законодавством передбачається, що особа будучи не повнолітньою, може мати повний об'єм дієздатності, а саме:

- особа, яка не досягла повноліття, але зареєструвала шлюб (ч.2 ст.34 ЦКУ);

- емансіповані особи, які отримали дієздатність до досягнення повноліття, в спеціальному порядку, передбаченому законодавством (ст.35 ЦКУ).

Повністю дієздатні неповнолітні особи укладають шлюбний договір самостійно. Зовсім інакше укладається шлюбний договір неповнолітніми особами у віці від 14 до 18 років, які мають неповну дієздатность. У відповідності до ч.2 ст.92 СК ці особи укладають шлюбний договір з письмового дозволу батьків або піклувальника. Дійсність їх підписів на заяві про згоду на підписання договору від імені неповнолітніх завіряється нотаріусом. Таке посвідчення не потребується, якщо батьки або піклувальник особисто подадуть заяву про згоду на підписання договору. Якщо предметом шлюбного договору є транспортні засоби, або нерухоме майно, то окрім згоди батьків або піклувальника, ще потрібна згода органу опіки та піклування.

Порядок та умови укладення шлюбного договору повинні відповідати нормам, необхідним для чинності правочину (ст.203 ЦКУ), а саме:

- особа, яка його заключає, має мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення сторони договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- договір повинен укладатися у формі, встановленої законом;

- бути спрямований на реальне настання правових наслідків, які їм обумовлені;

- договір, що укладається батьками (усиновлювачами, піклувальниками), не повинен суперечити правам та інтересам дітей.

Стаття 94 СКУ передбачає, що шлюбний договір укладається в письмовій формі (дод.1). Момент укладення шлюбного договору визначається за загальними правилами, передбаченими Цивільним кодексом України. У відповідності до ч.3 ст.640 ЦКУ договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації. Але СК не передбачає державної реєстрації шлюбного договору, тому його укладення пов'язане з обов'язковим нотаріальним посвідченням, як державним так і приватним нотаріусом. Але в той же час слід зазначити таке - шлюбний договір, який укладається до реєстрації шлюбу вважається укладеним з часу його нотаріального посвідчення, але вступає в силу з моменту укладення шлюбу.

Час укладення шлюбного договору і час переходу майнових прав по шлюбному договору може не співпадати. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, то право власності на майно виникає тільки після набрання договором сили, тобто з часу реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладають особи, які вже знаходяться у шлюбі, то право власності на майно, яке передається в спільну власність подружжя, виникає з часу нотаріального посвідчення такого договору.

З урахуванням того, що шлюбний договір за своєю сутністю має довгостроковий характер, важливого значення набувають нові правила щодо строку дії шлюбного договору. Відповідно до ст. 96 СК, у шлюбному договорі, по-перше, може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків подружжя та, по-друге, за бажанням сторін у договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу. Подружжя може укласти шлюбний договір лише на певний час, наприклад, на перші п'ять років після реєстрації шлюбу. Після їх спливу подружжя вправі укласти новий договір або погодитися з законним (легальним) режимом свого майна, який встановлено законодавством України .




Розділ ІІ. Сфера застосування шлюбного договору
Необхідно розуміти, що шлюбний договір – це, передусім, договір про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладений між особами, які вступають у шлюб, або подружжям. Згідно з ч. 2 ст. 93 СКУ, шлюбний договір регулює лише майнові відносини подружжя. Частина 3 ст. 93 СКУ прямо передбачає, що особисті відносини подружжя між собою та з дітьми не можуть регулюватися шлюбним договором.
2.1 Визначення майнових відносин у шлюбному договорі
У новому СК України окреслено три основних види майнових відносин, які можуть регулюватися шлюбним договором. Сторони у шлюбному договорі можуть визначити: а) правовий режим майна (ст. 97 СК); б) порядок користування житлом (ст. 98 СК); в) право на утримання (ст. 99 СК) [13, с.239 ].

Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя має за мету встановлення правил, які не співпадають з тими, які встановлені законодавчими нормами або взагалі не передбачені законодавством. Наприклад, сторони можуть домовитися, що майно, набуте ними до шлюбу, буде входити до складу їх спільного, а не роздільного майна; у разі поділу майна частки кожного з подружжя будуть не рівними, а відповідно збільшеними або зменшеними; речі професійних занять одного з подружжя не будуть підлягати поділу і передаватимуться тому з подружжя, який їх використовував, тощо.

Таким чином, подружжя може змінити в шлюбному договорі правовий режим як свого окремого, так і сумісного майна. Так, можна передбачити, що на майно, придбане у шлюбі, не поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя, і вважати це майно спільною чи особистою приватною власністю (ст. 97 СКУ). Однак здійснити це положення на практиці навряд чи можливо. Адже як визначити, чиєю власністю є предмети домашнього вжитку, книги тощо? Подружжя, як правило, не розділяє, на чиї кошти здійснюються повсякденні покупки. Крім того, термін „особиста приватна власність" більше в жодному законодавчому акті не зустрічається. Це потрібно роз'яснювати парам, які вирішили укласти шлюбний договір. Можна, навпаки, поширити режим спільної сумісної власності подружжя на майно або на окремі його предмети, що належало одній зі сторін до шлюбу, або отримане в дарунок чи придбано за власні кошти під час перебування у шлюбі.

У шлюбному договорі може бути змінене правило ст. 62 СК України, яке передбачає, що якщо майно, яке належить одному з подружжя, за час шлюбу істотно збільшиться у своїй вартості внаслідок спільних трудових або грошових затрат чи затрат другого з подружжя, у разі виникнення спору воно може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності. Може бути також закріплено положення про те, що це майно не змінюватиме свого правового режиму, тобто належатиме тому з подружжя, хто був його первісним власником, або подружжю на праві спільної часткової власності у нерівних частках. Не будуть суперечити закону умови шлюбного договору, якими сторони визначатимуть порядок погашення спільних або особистих боргів подружжя за рахунок їх спільного або роздільного майна. Так, сторони можуть включити до шлюбного договору умови про те, що за боргами одного з подружжя, які виникли до або за час шлюбу, подружжя буде відповідати разом за рахунок спільного майна [14, с. ].

Фактично шлюбний договір може скасовувати, пом'якшувати чи в інший спосіб змінювати положення СКУ щодо майнових відносин подружжя.

За наявності підстав нотаріус може відмовити у включенні до шлюбного договору пунктів, що суперечать законодавству. Це стосується положень, які ставлять одну зі сторін у надзвичайно невигідне матеріальне становище, обмежують її правоздатність, обмежують права дітей тощо (до речі, так і залишилося невідомим, що таке „надзвичайно невигідне" становище, і чим воно відрізняється від просто „невигідного"?). Наприклад, не може бути включена до шлюбного договору умова про те, що чоловік може укладати будь-які умови щодо спільної сумісної власності подружжя (включаючи нерухоме майно) самостійно, не отримуючи на це згоди дружини. Безсумнівно, зазначене положення не тільки суперечить чинному законодавству, а й обмежує правоздатність дружини, оскільки вона не може звернутися до суду з приводу визнання недійсності угоди, укладеної без її згоди. Що ж до інших випадків, то, мабуть, ми ще побачимо гучні судові процеси, пов'язані з різним трактуванням „надзвичайно невигідного" становища.

Цікавою є також ч. 5 ст. 97 СКУ: „Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства". Звичайно, таке поняття, як „моральні засади суспільства", не регламентоване в законодавстві. Я не вважаю, що цю норму необхідно виключити, – навпаки, вона має існувати, оскільки неможливо зафіксувати на законодавчому рівні всі життєві ситуації, але розуміння "моральних засад суспільства" кожним громадянином є дуже суб'єктивним і відрізняється від такого розуміння іншими громадянами. Варто лише уявити собі судовий процес, на якому дружина обстоює одні моральні принципи, чоловік – інші, а суддя – треті.

Слід виділити питання визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом. Стаття 59 СК України визначає, що той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім’ї, насамперед, дітей. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов’язані врахувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користування ним

Сторони вправі включити до шлюбного договору умови щодо порядку користування житлом (У даному разі йдеться не про перехід права власності на житлове приміщення від одного з подружжя до другого, а саме про користування житлом. Сторони шлюбного договору можуть домовитися про порядок користування житлом, яке належить на праві власності одному з них.). В юридичному сенсі квартира (житловий будинок, садиба), яка належить одному з подружжя є чужою річчю для іншого з подружжя незалежно від часу його проживання в житловому приміщенні. Стосовно такого об'єкта паралельно існують різні права: а) право власності, що належить тому з подружжя, хто є власником житла; б) право користування (сервітут), що належить другому з подружжя або іншим членам сім'ї, які користуються цим житлом (володільцям сервітуту). В ЦК України міститься спеціальна норма, що закріплює права членів сім'ї власника житла на користування цим житлом (ст. 405 ЦКУ). Сторони можуть домовитися щодо користування або припинення користування житловим приміщенням у разі розірвання шлюбу. Відповідно до ч. 2 ст. 98 СК сторони можуть домовитися про проживання у житловому приміщенні їхніх родичів. В цьому випадку виникає конструкція договору на користь третьої особи, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок не стороні договору, а третій особі. В шлюбний договір можуть включатися і взаємозалежні умови, наприклад, про те, що один з подружжя надасть у спільне користування належний йому житловий будинок, а другий з подружжя - інше майно (квартиру, гараж, дачу тощо). Подружжя може включити в шлюбний договір умови про зміну порядку користування житлом або про припинення такого права. При цьому найбільш важливим є питання про порядок звільнення будинку (квартири) тим з подружжя, хто мав право користування ним, у випадку розірвання шлюбу.. Так, у договорі може бути зазначено, що той з подружжя, хто має право користування, у випадку розірвання шлюбу звільнить житлове приміщення без одержання будь-якої компенсації. І навпаки, у договорі може бути закріплене право такої особи на одержання у власність іншого майна або грошей, або право на одержання іншого майна у користування.

Особливо ретельно мають бути обговорені в шлюбному договорі умови звільнення «сімейного будинку» дітьми до 18 років та непрацездатними повнолітніми дітьми. Сторони не можуть своєю домовленістю позбавити їх права на проживання в житловому будинку, якщо при цьому будуть погіршені їхні житлові умови. Проте не буде суперечити законодавству договір подружжя, відповідно до якого після переїзду із займаного житлового будинку (квартири) житлові умови дітей будуть збережені на тому ж рівні або навіть покращені.

Зміст шлюбного договору можуть також складати умови щодо права подружжя на утримання (ст. 99 СК). Новий СК України безпосередньо передбачає два види договорів дружини і чоловіка щодо їх взаємного утримання: а) договір про надання утримання (ст. 78 СК України); б) договір про припинення права на утримання замість набуття права власності на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати (ст. 89 СК України). Разом з тим ніщо не заважає подружжю визначити умови щодо взаємного утримання у шлюбному договорі. Сенс шлюбного договору полягає у встановленні правил, які відрізняються від тих, що визначені законом. Тому сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від тих умов, які передбачені законом, наприклад, непрацездатності одного з подружжя або його потреби у матеріальній допомозі (ст. 75 СК). Можуть сторони передбачити також конкретний порядок, розмір та строки надання утримання, визначити його натуральну або грошову форму тощо.

Наприклад, можна включити до договору положення про те, що подружжя зобов’язується утримувати непрацездатних батьків, когось з них, або дітей, народжених не в спільному шлюбі, надавати цим особам грошову допомогу або/та надати їм можливість проживати разом із подружжям, виділивши окрему кімнату в будинку чи квартирі тощо.

При цьому у разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса, тобто не буде необхідності звертатися до суду. Шлюбним договором може бути встановлена й можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Сфера договірної ініціативи подружжя при укладенні шлюбного договору є значною. Проте тут існують певні застереження. Умови шлюбного договору щодо взаємного утримання подружжя або умови щодо утримання того з подружжя, хто опікується дитиною, за жодних обставин не можуть погіршувати положення одержувача аліментів порівняно з тим, що закріплене чинним законодавством. Натомість положення шлюбного договору можуть: а) конкретизувати правила, передбачені в законі; б) закріплювати більш високий, ніж передбачено в законі, стандарт надання матеріальної допомоги.

На практиці шлюбний договір, насамперед, застосовується не для регулювання спільного проживання і користування майном, а на випадок розірвання шлюбних відносин. Тому, безперечно, у шлюбному договорі можна визначити можливий порядок поділу майна, зокрема, після розірвання шлюбу. У цьому разі у випадку розлучення можна уникнути тривалих судових процесів поділу майна, маючи більше шансів зберегти добрі відносини після розлучення.
2.2 Умови, які не можуть включатись у шлюбний договір
Незважаючи на широкі можливості шлюбного договору, існує ряд умов, які в договір включатися не можуть.Деякі з цих умов прямо зазначені в законі, інші - можуть визначатися, виходячи з його загального змісту. У СКУ передбачені наступні умови, які не можуть включатися в шлюбний договір [7, с.3]:

1) шлюбним договором не можуть регулюватися особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми (ч. 3 ст. 93 СК);

Таким чином, сторони не можуть включати в договір угоди, що стосуються їх особистих немайнових прав та обов'язків. Можна відзначити, що в зразках шлюбних договорів досить часто можна виявити умови, що стосуються особистих відносин подружжя. Пропонуються такі формулювання: «у разі нещасного випадку або хвороби зобов'язуємося надавати один одному постійну моральну підтримку», «зобов'язуємося узгоджувати між собою умови виховання і навчання дітей», «члени сім'ї не будуть обмежувати одне одного у виборі способів спілкування, занять спортом, відвідування розважальних закладів». Нерідко сторони хочуть включити в договір умови щодо імені майбутньої дитини, її віросповідання, місця проживання і т. ін. Не викликає сумнівів, що такі умови шлюбного договору суперечать чинному законодавству України.

Встановлення законодавством України заборони на включення в шлюбні договори умов, що стосуються особистих відносин подружжя, можна пояснити двома основними моментами. По-перше, тим, що особисті права і обов'язки подружжя встановлені безпосередньо законом, у силу чого вони невіддільні від самого суб'єкта - їх носія. По-друге, шлюбний договір (також як і будь-які інші цивільно-правові угоди) повинен мати можливість бути виконаний примусово, якщо в цьому виникне необхідність. Включення ж в договір положень, що носять неправовий за своєю суттю характер, просто не має сенсу. У зарубіжному праві склався інший підхід до цього питання. Юристи визнають неможливість примусового виконання багатьох пунктів шлюбних контрактів, що носять особистий характер, однак не надають цій обставині вирішального значення (дод.2). Вважається, що шлюбний контракт дозволяє подружжю (майбутньому подружжю) точніше сформулювати свої очікування в шлюбі; визначити характер своїх майбутніх взаємин і відносин з іншими особами; коло спілкування, переважні види діяльності і т.д. У зв'язку з цим такого роду положення включаються до шлюбного договору для стимулювання належного поведінки подружжя у шлюбі, а не для їх примусового виконання.

У зв'язку з цим виникає одне цікаве і до певної міри спірне питання, тоді коли перша частина угоди відноситься до особистих відносин подружжя (батьків і дітей). Наприклад, сторони закріплюють таке положення: «якщо шлюб в подальшому буде розірваний через негідної поведінки чоловіка або дружини (пияцтво, зрада)», «то частка такого чоловіка в праві на майно буде становити 2/5».Зрозуміло, що визначення часткою в спільному майні подружжя на випадок розлучення не суперечить закону і є одним з найбільш типових умов шлюбного договору. Питання пов'язане з вмістом першої половини угоди, тому що тут передбачаються особисті, а не майнові відносини сторін - «якщо шлюб буде розірваний через негідну поведінку чоловіка або дружини».

У літературі з цього приводу були висловлені дві протилежні позиції. Ю. С.Червоний вважає, що положення такого роду не можуть включатися в шлюбний договір, так як вони передбачають особисті відносини сторін. На його думку, правові санкції проти одного з подружжя за винну поведінку, що призвело до розлучення, можуть включатися в шлюбний договір лише у випадку включення в майбутньому до законодавства особистих немайнових зобов'язань подружжя. Поки ж подружжя може передбачати у шлюбному договорі тільки майнові права і обов'язки.

Іншою є позиція Л. Б.Максимович, яка, пише, що врегулювання особистих прав і обов'язків подружжя прямо суперечило б закону. Проте з умовами особистого характеру цілком може бути пов'язане виникнення або припинення майнових прав і обов'язків подружжя. Дійсно, якщо сторони пов'язують певні правові наслідки (нерівний розмір часток при розподілі майна) з визначеними умовами особистого характеру (негідну поведінку у шлюбі), то вони не змінюють своєю угодою будь-яких законодавчих норм,що стосуються особистих відносин подружжя. Таким чином вони не регулюють свої особисті відносини в шлюбному договорі. Їх ініціатива спрямована в інше русло: сторони хочуть визначити свої майнові права і обов'язки у разі негідної поведінки одного з подружжя. За загальним правилом частки подружжя при поділі їх майна визнаються рівними (ч. 1 ст. 70 СК). Сторони ж у шлюбному договорі змінюють розмір часток. У цьому і полягає суть шлюбного договору.Що ж стосується особистих відносин (негідну поведінку у шлюбі), то вони лише беруться подружжям у якості підстави для встановлення договірного режиму їх майна і не більше того. Сторони у договорі не змінюють підстав для розірвання шлюбу (ст.112 СК) і не встановлюють ніяких інших правил, що стосуються їх особистих стосунків.

2) шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, який встановлений СК (ч. 4 ст. 93 СК);

Зазначена норма є певною гарантією майнових прав малолітніх та неповнолітніх дітей.Тому батьки не вправі включати в шлюбний договір умови, відповідно до яких дитина буде позбавлений права на аліменти, права на отримання майна у власність, права на проживання у певному житловому приміщенні і т.д. Необхідно, однак, відзначити, що ч. 4 ст.93 СК сформульовано занадто вузько, тому що містить вказівку на неможливість зменшення прав дитини в порівнянні з тими правами, які передбачені саме СКУ. Проте, не викликає сумнівів, що шлюбний договір не може зменшувати будь-яких майнових прав дитини, незалежно від місця їх нормативного закріплення - у Сімейному кодексі або інших нормативних актах. Тому більш точним була б вказівка на те, що шлюбний договір не може зменшувати прав дитини, передбачених у законодавстві

3) шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч. 4 ст. 93 СК);

Сутність такої оціночної категорії як «надзвичайно невигідне матеріальне становище», про що згадувалось вище, може мати різні конкретні прояви. Наприклад, таке положення може виникнути якщо сторони в договорі закріплять, що у разі поділу майна подружжя вся нерухомість буде передаватися одному з них замість отримання іншим чоловіком рухомого майна незначної вартості або, наприклад, коли один з подружжя зобов'язується у випадку розірвання шлюбу утримувати свого колишнього чоловіка / дружину,його дітей і близьких родичів.

Разом з тим, до поняття «надзвичайно невигідне матеріальне становище» потрібно ставитися дуже зважено. Тут виникає складне питання щодо майнової рівності подружжя у шлюбі. При його вирішенні необхідно виходити з того, що «є і такі угоди, коли розподіл і часткою, і майна (речей) не базуються на «формальному» моменті рівності. Проте самі ці угоди завжди відображають саме «реальну» рівність, так як подружжя погодилися між собою, що зафіксований в юридичному документі розподіл спільної сумісної власності найбільш справедливо і відображає фактичне співвідношення внеску кожного з них у спільно нажите майно ».Крім того, умови шлюбного договору, які можуть стати вкрай обтяжливими для однієї сім'ї, можуть мати зовсім реальний характер для іншої.

4) за шлюбним договором не може передаватися у власність одного з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (ч.5 ст. 93 СК).

Зазначена норма викликає подив. Свого часу критиці піддавалася ст.27-1 КпШС України, яка в значній мірі стримувала ініціативу сторін шлюбного контракту і не давала їм можливості вийти за межі чинного сімейного законодавства. У новому СК такого роду обмежувачем виступає ч. 5 ст. 93 СК. Автор Сімейного кодексу З. В.Ромовська пояснює зазначену новелу тим, що передача майна одним подружжя іншому у власність повинна оформлятися за допомогою договору дарування, а не шлюбного договору, який до такої передачі ніякого відношення не має. Через низку причин із такою позицією погодитися важко. По-перше, договір дарування за своїм змістом не може співпадати з шлюбним договором. Якщо майно належить на праві власності одному з подружжя і він хоче передати його безоплатно у власність іншому, то ніяким іншим договором, крім договору дарування, такі відносини опосередковуватися не можуть.Укласти шлюбний договір, що складається з одного пункту, у якому буде передбачений перехід права власності на річ від одного чоловіка до іншого, не можна. Як вже зазначалося, шлюбний договір тим і відрізняється від усіх інших подружніх договорів, що в ньому в обов'язковому порядку повинен бути встановлений правовий режим майбутнього майна. Якщо ж мова йде лише про наявне майно, то його перехід від одного з подружжя до іншого здійснюється за допомогою договору дарування. Тому побоювання щодо змішання двох самостійних договірних форм безпідставні.

По-друге, зазначена норма може трактуватися значно ширше, ніж це здається на перший погляд. Договором дарування вона явно не обмежується. Можна, наприклад, уявити ситуацію, коли сторони хочуть розділити спільне майно таким чином, щоб одному з подружжя передавалася у власність квартира, а іншому - житловий будинок, придбані в період шлюбу. У точному значенні слова, тут також здійснюється передача у власність одному (кожному) з подружжя майна, право на яке підлягає державній реєстрації. У ч. 5 ст.93 СК не сказано, що мова йде лише про передачу майна, яке належить одному з подружжя у власність іншої. Тому ніщо не заважає широко трактувати зазначе правило і розповсюджувати його на випадки розподілу спільного майна подружжя. Цей момент зводить нанівець можливості подружжя при поділі нерухомого майна у випадках, коли в наявності є декілька об'єктів нерухомості.

По-третє, в літературі справедливо наголошувалося, що передача у власність одному з подружжя майна, право на яке вимагає державної реєстрації, не ставить іншого члена подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище і не суперечить моральним засадам суспільства. Будь-яка особа може передати за договором майно іншій особі, а позбавлення такого права обмежує конституційні права громадян і правоздатність власника.

З урахуванням сказаного, можна прийти до висновку, що ч. 5 ст. 93 СК є невдалою новелою СК стосовно шлюбним договором.Дана норма істотно звужує сферу договірної ініціативи сторін. Крім того, в силу нечіткості формулювання вона може мати різні тлумачення, що є вкрай небажаним для правозастосовчої практики.

Умови, які не можуть включатися в шлюбний договір, визначаються не тільки спеціальними нормами СК. Для договірної практики подружжя неприпустимими є й інші умови, що порушують загальні норми договірного права. М. В.Антокольський, наприклад, відзначає, що, без сумнівів, повинно бути заборонено включення в шлюбні договори умов, що обмежують право-і дієздатність подружжя, наприклад, забороняють одному з подружжя звертатися до суду, заповідати, здійснювати операції і т.д. Аналогічні заборони відносяться і до умов, якими подружжя обмежують право-або дієздатність своїх дітей та інших родичів.У шлюбному договорі не можна також передбачати умови, за якими зобов'язаною особою ставали б не самі сторони (подружжя або особи, що вступають у шлюб), а треті особи - діти подружжя або їх родичі.




Розділ ІІІ. Зміна та припинення шлюбнонго договору. Умови визнання його недійсним.
У новому СК України міститься чимало новел щодо шлюбного договору, які потребують спеціальних глибоких досліджень. До таких новел слід віднести порядок зміни, розірвання, визнання недійсним шлюбного договору та порядок відмови від шлюбного договору (ст.ст. 100-103) тощо.

Законодавець встановив можливість внесення змін до шлюбного договору. За загальним правилом зміни можуть бути внесені тільки за згодою сторін. Одностороння зміна умов шлюбного договору не можлива (ч.1,2 ст.100 СК). Договір може бути змінено тільки в період шлюбу. Після розірвання шлюбу сторони не в змозі вносити в нього корективи. Угода сторін про зміну умов шлюбного договору має бути посвідчена нотаріально (ч.2 ст.100 СК). Для зміни умов шлюбного договору, неповнолітніми особами, які вступили до шлюбу, дозволу батьків або їх законних представників не потрібно (ч.2 ст.34 ЦК). Внесення змін до шлюбного договору за вимогою одного з подружжя може мати місце лише за рішенням суду, якщо цього вимагають інтереси чоловіка чи дружини, їхніх дітей, а також інтереси непрацездатних повнолітніх дочки чи сина, які мають істотне значення (ч.3 ст.100 СК, ч.4 ст.652 ЦК). Ступінь «істотності» інтересів для зміни умов шлюбного договору визначатиме суд. Слід звернути увагу на такий момент: внесення змін до шлюбного договору за рішення суду можливо лише тільки після набранням договором сили. Особи, які вступають до шлюбу (не подружжя), вимагати у суду зміни шлюбного договору не можуть.

Безперечно, ця новела є однією з найпринциповіших новел в новому СКУ. Вона має свої як позитивні, так і негативні аспекти. Звичайно, права подружжя щодо договірного врегулювання майнових відносин істотно розширюються. Водночас надання подружжю права укладати шлюбний контракт у період шлюбу, вносити неодноразові зміни до нього може призводити до ускладнення правового режиму майна подружжя, збільшення кількості спорів між подружжям та створення додаткових труднощів для їх розгляду судами. Постійні зміни правового режиму майна подружжя здатні лише дестабілізувати майнові відносини між подружжям. Прихильники динаміки умов шлюбного дговору можуть зауважити: недопустимість внесення змін до шлюбного договору є обмеженням права подружжя визначати правову долю майна, що буде набуватися подружжям у період шлюбу. Насправді все навпаки, адже практично кожний шлюбний контракт містить відхилення від встановленого законом принципу спільності майна, що буде набуватися подружжям в період шлюбу. Більш того, укладаючи шлюбний контракт, чоловік і жінка фактично відмовляються від своїх прав на майбутній період, що певною мірою є добровільним обмеженням своєї правоздатності. На наш погляд, шлюбний контракт не є єдиною правовою формою вирішення подружжям своїх майнових проблем. Сімейне законодавство надає подружжю незаперечне право укладати щодо вже придбаного в період шлюбу майна будь-які угоди, у тому числі дарування, поділ у рівних і нерівних частках. Усе це свідчить про певну вразливість введеного в СК України положення про внесення змін до шлюбного контракту в період шлюбу.

Дія шлюбного договору може бути припинена за різними обставинами. Цивільний кодекс передбачає підстави припинення різного роду зобов'язань (ст.598-609 ЦК). Ці умови можуть служити підставами припинення і шлюбного договору [16]:

1. Припинення зобов'язання виконанням. Якщо подружжя домовилося, у відповідності до шлюбного договору, про передачу якогось майна у спільну власність, то після такої передачі договір припиняє свою дію в результаті його виконання.

2. Припинення зобов'язання смертю одного з подружжя і припинення у зв'язку з цим шлюбу.

3. Припинення зобов'язання неможливістю його виконання у зв'язку з обставинами, за які жодна зі сторін не відповідає.

4. Припинення зобов'язання домовленістю сторін, в часності при заміні обставин новими обставинами між тими ж самими сторонами.

Шлюбний договір може припинити свою дію також в разі відмови сторін від договору (ст.101 СК). Наприклад, виконання умов договору стало нецікавим для подружжя. Таким чином, стосовно шлюбного догоаору підтверджується загальне правило: договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦКУ) [6, с.18]. Одностороння відмова від шлюбного договору не допускається, однак подружжя має право відмовитися за взаємною згодою. Права та обов'язки, обумовлені шлюбним договором, припиняють свою дію в день подання до натаріуса заяви про відмову від нього.

Шлюбний договір може бути також розірваний судом за вимогою будь-кого з подружжя при наявності обставин, які мають вагоме значення, наприклад у випадку неможливості його виконання (ст. 102 СК).

При розірванні шлюбного договору повністю або частково, в цій частині припиняє свою дію договірний режим майна подружжя і автоматично вступає в силу правовий режим, тобто ті норми і правила, які передбачені діючим законодавством.

У разі розірвання шлюбу, вирішення питання про зобов'язання, які передбачені умовами шлюбного договору повинно здійснюватися в кожному окремому випадку виходячи зі змісту цих зобов'язань. Так, в шлюбний договір сторонами можуть бути внесені зобов'язання, які припиняють свою дію з часу розірвання шлюбу, а можуть бути занесені й такі, що будуть мати юридичну силу й після розірвання шлюбу. Але угода, передбачена шлюбним договором про передачу майна в спільну власність подружжя після розторгнення шлюбу втрачає свою силу тому, що між колишнім подружжям не може виникати режим спільної власності на майно.

В разі порушення умов шлюбного договору оним з подружжя, виникає питання про відповідальність сторін. Сімейне законодавство України, яке діє на цей час не передбачає відповідальності подружжя за невиконання або неналежне виконання умов шлюбного договору. Тому при вирішенні цього питання слід опиратися на загальні положення сімейного та цивільного законодавства, а також умов конкретного договору, а саме [16]:

1. протиправність поведінки сторони;

2. наявність шкоди;

3. провина особи, яка порушила умови договору;

4. причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Також вид та розмір санкцій за невиконання або неналежне виконання умов шлюбного договору сторони можуть самі визначити в самому тексті такого договору. Але слід звернути увагу на таке - санкції за порушення умов договору можуть носити тільки майновий характер і не можуть визначати особисті відносини сторін.

Окрім цього сторона, яка добросовісно виконує взяті на себе зобов'язання за умовами шлюбного договору, може захищати свої порушені права в порядку судового провадження. Кожна сторона шлюбного договору має право на судовий захист у разі невиконання іншою стороною умов шлюбного договору. Суд може винести рішення про:

- присудження порушника до виконання зобов'язання в натурі;

- про припинення дій, які порушують права іншого з подружжя;

- про визнання права (одна сторона за умовами договору має право користуватися майном іншої сторони, а сторона-власник відмовляє їй в цьому і т.п.).

Шлюбний договір при наявності певних причин може бути визнано недійсним. Статею 103 СК встановлено, що шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої сторони, права і інтереси, якої порушені цим договором, може бути визнано недійсним з підстав, передбачених Цивільним кодесом України. Отже, право вимоги про визнання договору недійсним мають не лише його сторони, а й інші особи. Це можливо, наприклад у випадку, коли у шлюбному договорі зазначені пільги на користь третьої особи, а натомість на неї покладається обов’язок вчинити яку-небудь дію. Так як договір на користь третьої особи не може містити умови, які покладають на третю особу обов’язки, на цій підставі шлюбний договір може бути визнаний недійсним.

Таким чином, підстави для визнання його недійсним є, в основному ті ж самі, що і для інших цивільно-правових правочинів. Проте необхідно зауважити, що і в самому Сімейному Кодексі України міститься ціла низка підстав, що є характерними саме для сімейного законодавства. Загальні підстави недійсності правочинів встановлені у ст. 203 Цивільного Кодексу України. В загальному можна виокремити наступні Умови визнання шлюбного договору недійсним:

1) не відповідність шлюбного договору положенням закону, іншим законодавчим актам;

2) неналежний суб'єктивний склад (особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності);

3) укладення шлюбного договору з пороком волі (без внутрішньої волі на укладення договору або невірно сформованою волею);

4) порушення нотаріальної форми договору;

5) укладення шлюбного договору без мети настання правових наслідків, що обумовлені ним (фіктивний шлюб);

6) Договір, який укладається батьками (усиновлювачами), не відповідає інтересам неповнолітніх дітей.

Враховуючи те, що шлюбний договір має досить-таки складну структуру, необхідно зазначити, що можливим є визнання недійсним не тільки договору в цілому, але й його окремої частини. При цьому недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Визнання шлюбного договору недійсним тягне за собою певні правові наслідки. На жаль, у сімейному законодавстві ці наслідки не закріплені, що тягне за собою цілу низку незручностей. Проте відповідно до ст. 216 Цивільного Кодексу України можна виділити такі наслідки визнання недійсним шлюбного договору:

·                     Двостороння реституція;

·                     Відшкодування збитків та моральної шкоди.

Зупиняючи увагу на практиці ведення справ про визнання шлюбного договору недійсним, необхідно зазначити Постанову Пленуму Верховного Суду № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у якій зазначені певні особливості розгляду таких справ. По-перше, у п. 14 зазначено, що у справах позовного провадження одночасно з розглядом позовної заяви про розірвання шлюбу може бути розглянуто й вимогу про визнання шлюбного договору недійсним повністю або частково з підстав, установлених ЦК, оскільки такі вимоги є взаємопов’язаними. По-друге, п. 22 встановлює, що якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору. При цьому слід мати на увазі, що в силу ч. 4 ст. 93, ч. 1 ст. 103 СК положення шлюбного договору, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, установлених ЦК.




Висновки
З внесенням до Кодексу про шлюб та сім’ю України Законом України від 23 червня 1992 р. змін про шлюбний контракт відбулось зародження договірного правового режиму майнових відносин подружжя. Прийняття нового Сімейного кодексу України 2001 року знаменувало собою утворення повноцінного інституту шлюбного договору.

Шлюбний договір може розглядатися як згода наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов'язків подружжя, пов'язаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням. Він за своєю природою є особливим різновидом цивільного договору, специфіка якого полягає, зокрема, в тому, що за своїм суб’єктним складом, який визначається СК України, він є сімейно-правовим, а предмет регулювання, основу якого складають відносини власності, має переважно цивілістичні риси.

У СКУ окреслено три види майнових відносин, які можуть регулюватися шлюбним договором. Сторони у шлюбному договорі можуть визначити правовий режим майна, порядок користування жилом та право на утримання. Фактично шлюбний договір може скасовувати, пом'якшувати чи в інший спосіб змінювати положення СКУ щодо майнових відносин подружжя. Отже, найважливішою особливістю шлюбного договору є те, що ним майнові права й обов’язки подружжя може бути визначено інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства. На практиці шлюбний договір, насамперед, застосовується не для регулювання спільного проживання і користування майном, а на випадок розірвання шлюбних відносин. Тому, безперечно, у шлюбному договорі можна визначити можливий порядок поділу майна, зокрема, після розірвання шлюбу.

Разом з тим, сімейне законодавство встановлює певні межі договірної ініціативи подружжя і визначає, які положення не можуть включатися у шлюбний договір. Перш за все не можуть даним видом договору регулюватись особисті відносини подружжя, батьків та дітей; не може зменшуватись обсяг прав дитини чи ставитись один з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Щодо динаміки шлюбного договору, то слід відмітити наступні законодавчо закріплені можливості: на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути змінений за рішенням суду, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних неповнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення; передбачена можливість припинення договору шляхом відмови від нього однієї сторони, як правило, у випадках невиконання чи неналежного виконання умов договору другою стороною; на вимогу одного з подружжя договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема, у разі неможливості його виконання. Крім того шлюбний договір може бути визнаний недійсним на вимогу одного з подружжя чи іншої особи за визначених законодавством підстав.

Незважаючи на відсутність у новому СК України положень про відповідальність подружжя за порушення шлюбного договору, буде правомірним застосування цивільно-правових санкцій до того з подружжя, який не виконав чи неналежно виконав умови шлюбного договору, за підставами, передбаченими цивільним законодавством.

Отже, шлюбний договір являється найуніверсальнішим засобом у сфері сімейних правовідносин оскільки він, по-перше, може врегульовувати обидві групи майнових правовідносин між подружжям – і щодо майна, і аліментні, по–друге, він може передбачати встановлення прав і обов'язків як між самим подружжям, так і ті , що можуть виникнути між колишніми дружиною та чоловіком, так і їх правовідносини як батьків щодо своїх дітей.




Список використаних джерел
1.                 Сімейний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. на 29 березня 2010року:(Відповідає офіц. текстові) – К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010.- 72 с.

2.                 Цивільний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. на 23 березня 2010року:(Відповідає офіц. текстові) – К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010.- 260с.

3.                 Антипова О. Особливості застосування шлюбного договору // Правовий тиждень. – 2007. - № 48(69) – с. 11.

4.                 Лепех С. Проблеми реалізації прав на укладення та розірвання шлюбного договору // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2008. – № 47. – с.103-109.

5.                 Бориславська М.В. Загальна характеристика договірного регулювання сімейних правовідносин // Наукові праці. – 2007.- Том 69. – Випуск 56. – с. 195-198.

6.                 Жилінкова І. Науковий аналіз новел сімейного законодавства // МЕН. – 2007. - №1. – с.16-19.

7.                 Жилинкова И. Условия, которые не могут включаться в брачный договор // МЕН. – 2006. - №2. – с.3-6.

8.                 Грибанова О.Шлюбний договір // МЕН .- 2007. - №2(32). -[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.yurradnik.com.ua/

stride/men/?m=archive&y=2007&mag=56&art=1058

9.                 Козлов С. Шлюбний договір: прагматизм чи необхідність // Юридична газета. – 2005. - №6(42). – с.7-9.

10.             Кондрашова В. Деякі практичні аспекти, пов’язані з укладанням шлюбного догвору // Юридичний журнал. – 2004. - № 7. – с.27-29.

11.             Первомайський О. Науково-правовий висновок щодо можливого змісту шлюбного договору // .- 2007. - №6(36). – -[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.yurradnik.com.ua/stride/men/?m=rubricator

&rub=46&art=1186

12.             Розгон О. Особливості укладання шлюбного договору // .- 2009. - №1(43). – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.yurradnik. com.ua/stride/men/?m=archive&y=2009&mag=68&art=1392

13.             Сімейне право України: Підручник / Л. М. Баранова, В. І. Борисова, І. В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В. І. Борисової та І. В. Жилінкової. - К.: Юрінком Інтер, 2006. — 264 с

14.             Сімейний кодекс України : Науково-практичний коментар / за ред. І. В. Жилінкової. – Х. : Ксилон, 2008. – 428c.

15.             Шлюбний контракт: підписувати чи не підписувати? [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://tsn.ua/tsikavinki/shlyubnii-kontrakt-pidpisuvati-chi-ne-pidpisuvati.html

16.             Шкара М. Шлюбний договір. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://dds.com.ua/index.php?option=com_content&task=view&id =325&Itemid=2




Додаток 1
ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР
Місто Полтава, двадцять восьмого березня дві тисячі п'ятого року.

Ми: ВІННИЦЬКИЙ ГЛІБ ІГОРОВИЧ (народився 12 грудня 1976 року; паспорт СО 299976, виданий Ленінградським РУ ГУ МВС України в місті Полтава 02 грудня 1999 року; ідентифікаційний номер за ДРФО України - 2773333110), що проживаю за адресою: місто Полтава, вул. Дудіна, 15, кв. 28 (далі - «ЧОЛОВІК»), та ДОРОШКО ОКСАНА ОЛЕКСАНДРІВНА (народилася 10 серпня 1984 року; паспорт СО 077593, виданий Старокиївським РУ ГУ МВС України в місті Києві 05 серпня 1999 року; ідентифікаційний номер за ДРФО України - 0000007114), що проживаю за адресою: місто Київ, вул. Петрова, 20, кв. 54 (далі - «ДРУЖИНА»), Разом іменовані як «ПОДРУЖЖЯ», попередньо ознайомлені нотаріусом з загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, повністю усвідомлюючи значення своїх дій та згідно вільного волевиявлення, котре відповідає нашій внутрішній волі як учасників цього правочину, розуміючи його природу, а також свої права та обов'язки за договором -маючи намір зареєструвати шлюб та урегулювати на майбутнє майнові відносини між собою і визначити взаємні майнові права та обов'язки, на засадах взаємоповаги один до одного, укладаємо цей договір, в якому проголошуємо та взаємно підтверджує один одному та всім зацікавленим у тому особам про таке:

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. Цей договір стосується майнових відносин між нами, ПОДРУЖЖЯМ, включаючи наші майнові права та обов'язки як батьків у разі народження спільних дітей, і поширюється на будьяке майно та грошові кошти. Інші питання подружнього життя, які б не були пов'язані з майновими відносинами, вирішуються відповідно до чинного законодавства.

1.2. Під «майном» ми, ПОДРУЖЖЯ, розуміємо окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки, зокрема (але не виключно):

• будь-які речі, як рухомі, так і нерухомі (включаючи садиби, окремі житлові будинки, квартири, інші об'єкти нерухомості, земельні ділянки, цінні папери, майно, що є валютними цінностями, коштовності, автотранспортні засоби тощо), а також продукцію, плоди та доходи (дивіденди) від них;

• будь-які майнові права, в тому числі:

- права на частки у статутних капіталах господарських товариств;

- прибутки (дивіденди);

- права на акції та/чи інші цінні папери;

- будь-що інше, що відноситься до майнових корпоративних прав того із ПОДРУЖЖЯ, хто до моменту укладання цього договору є учасником господарського товариства;

•- права вимоги по грошових та/чи інших зобов'язаннях.

Під «грошовими коштами» ми, ПОДРУЖЖЯ, розуміємо будь-які грошові суми, незалежно від того, у якій валюті вони виражені, як готівку, так і гроші та нараховані на них відсотки, що знаходяться на особистих рахунках у банківських (фінансових) установах (в тому числі заробітну плату, страхові та/чи будь-які інші виплати).

2. ВЛАСНІСТЬ ПОДРУЖЖЯ

2.1. Після набрання чинності шлюбного договору, майно (речі та майнові права, в т.ч. корпоративні) та грошові кошти ПОДРУЖЖЯ поділятимуться на такі, що є особистою приватною власністю ЧОЛОВІКА та ДРУЖИНИ, та на такі, які є спільною сумісною власністю ПОДРУЖЖЯ.

2.2. ОСОБИСТОЮ ПРИВАТНОЮ ВЛАСНІСТЮ кожного із нас, ЧОЛОВІКА та ДРУЖИНИ, є:

а) майно (речі та майнові права, в т.ч. корпоративні) та грошові кошти, які належали одному з нас та/або були зареєстровані за одним із нас до укладання шлюбу;

б) майно (речі та майнові права, в т.ч. корпоративні), придбані (набуті) кожним із нас після укладання шлюбу, але на кошти, що належали кожному із нас особисто;

в) майно (речі та майнові права, в т.ч. корпоративні) та грошові кошти, придбані (набуті) за час шлюбу, але на підставі договору дарування або у порядку спадкування;

г) речі індивідуального користування, в тому числі коштовності - навіть тоді, коли вони придбані за спільні кошти, і незалежно від часу придбання (як до шлюбу, так і у шлюбі);

д) речі професійних занять, придбані за час шлюбу для одного з ПОДРУЖЖЯ;

є) премії, нагороди, одержані кожним із нас за особисті заслуги незалежно від часу придбання (як до шлюбу, так і у шлюбі);

ж) майно (речі та майнові права) та/або грошові кошти, отримані кожним із нас як відшкодування збитків, відшкодування втрати (пошкодження) речі, яка належала ДРУЖИНІ чи ЧОЛОВІКОВІ, відшкодування завданої моральної шкоди, страхові виплати тощо;

з) дохід (дивіденди), плоди, приплід, продукція, що приноситимуть майно (речі та майнові права, в т.ч. корпоративні) та грошові кошти, котрі нами, ПОДРУЖЖЯМ, віднесено до особистої приватної власності.

Ми погоджуємося з тим, що на майно та/чи грошові кошти, які є особистою приватною власністю кожного із нас, за будь-яких умов не поширюються положення глави 8 Сімейного кодексу України.

2.3. Своєю ОСОБИСТОЮ ПРИВАТНОЮ ВЛАСНІСТЮ кожен із нас, ПОДРУЖЖЯ, володіє, користується і розпоряджається на власний розсуд, вчиняє будь-які дії щодо свого майна| (грошових коштів), не узгоджуючи питання із ЧОЛОВІКОМ (ДРУЖИНОЮ) навіть за умови, якщо за час шлюбу таке майно істотно збільшиться у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат одного з нас або й обох.

2.4. СПІЛЬНОЮ СУМІСНОЮ ВЛАСНІСТЮ ПОДРУЖЖЯ є:

а) будь-яка річ, набута за час шлюбу, і не віднесена нами, ПОДРУЖЖЯМ, до особистої приватної власності одного з нас;

б) будь-які майнові права (в тому числі корпоративні), набуті за час шлюбу, і не віднесені нами, ПОДРУЖЖЯМ, до особистої приватної власності одного з нас;

в) майно (речі та майнові права, в т.ч. корпоративні), передане кожним з нас, ПОДРУЖЖЯ, до спільної сумісної власності із майна, що є нашою особистою приватною власністю, за умови нотаріального посвідчення угоди про таку передачу;

г) заробітна плата, пенсія, стипендія кожного із ПОДРУЖЖЯ, одержані або нараховані у період знаходження у зареєстрованому шлюбі;

д) інші доходи, які не віднесені цим договором до особистої приватної власності, одержані одним із ПОДРУЖЖЯ і внесені до сімейного бюджету для спільного використання, або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу.

2.5. Ми, ДРУЖИНА та ЧОЛОВІК, розпоряджатимемося майном та грошовими коштами, що є об'єктом права СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ, за взаємною згодою.

Договір щодо такого майна (грошових коштів) або з їх використанням, укладений одним із нас в інтересах сім’ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно (грошові кошти), одержані за договором, використовуватимуться в інтересах сім'ї.

3. РОЗПОДІЛ СПІЛЬНОГО МАЙНА ПОДРУЖЖЯ

3.1. ДРУЖИНА та ЧОЛОВІК мають право на поділ майна та грошових коштів, що належать їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (як у період знаходженая у зареєстрованому шлюбі, так і після його розірвання).

Предметом поділу може бути як все спільне сумісне майно ПОДРУЖЖЯ, так і окремі речі (грошові кошти).

Розподіл має бути оформлено відповідним договором про це, посвідченим нотаріально, незалежно від того, що буде предметом такого договору.

Така умова стосується і виділу майна одного з ПОДРУЖЖЯ із складу усього майна ПОДРУЖЖЯ.

3.2. При розподілі майна (грошових коштів) ПОДРУЖЖЯ будуть враховуватися наступні вимоги:

а) у разі розподілу майна (грошових коштів), що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, до народження дітей (дитини), частки кожного із ПОДРУЖЖЯ є рівними;

б) у разі розподілу майна (грошових коштів) після народження дітей (дитини) спільна сумісна власність ПОДРУЖЖЯ підлягає поділові з урахуванням того, з ким залишаться проживати діти. При цьому:

- при народженні однієї дитини, частка того із ПОДРУЖЖЯ, з ким буде проживати ця дитина, має становити 70% (сімдесят відсотків) від усієї маси майна (грошових коштів), що підлягає поділові;

- при народженні двох і більше дітей, частка того із ПОДРУЖЖЯ, з ким будуть проживати діти, має становити 85% (вісімдесят п'ять відсотків) від усієї маси майна (грошових коштів), що підлягає поділові;

- у разі, коли з кожним із ПОДРУЖЖЯ буде проживати однакова кількість дітей (наприклад, по одному), спільна сумісна власність має бути розподілена між ПОДРУЖЖЯМ, виходячи із принципу рівності часток;

- при проживанні з кожним із ПОДРУЖЖЯ різної кількості дітей частка у майні (коштах) того з ПОДРУЖЖЯ, з ким поживатиме більша кількість дітей, становитиме 70 % (сімдесят відсотків) від усієї маси майна (грошових коштів), що підлягає поділові.

4. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ЩОДО УТРИМАННЯ

4.1. Той із ПОДРУЖЯ, з ким після розірвання шлюбу чи встановлення режиму окремого проживання залишаються діти, иезалежно від суми виплачуваних для них (дітей) аліментів, має право на отримання від другого із ПОДРУЖЖЯ достатніх коштів (за погодженням між ними - як у грошовій, так і у натуральній формі), необхідних для утримання дітей та забезпечення умов їхнього життя, зокрема:

- до досягнення дітьми повноліття:

• отримання коштів, необхідних для забезпечення нормального виховання та розвитку (як фізичного, так і духовного);

• отримання коштів, необхідних на покриття додаткових витрат на дітей, пов'язаних із розвитком їх здібностей (відвідання різноманітних гуртків, студій, репетиторство тощо);

• отримання коштів, необхідних на покриття додаткових витрат на дітей, пов'язаних із станом їх здоров'я;

- до досягнення дітьми 23 років:

• отримання коштів, достатніх для забезпечення навчання дітей у навчальних закладах будь-якого рівня (у тому числі і за кордоном), включаючи оплату навчання та проживання;

- для непрацездатних дітей:

• отримання коштів, необхідніш для утримання повнолітніх непрацездатних за станом здоров'я дітей - протягом усього часу їх непрацездатності, у разі недостатності виплачуваних їм аліментів.

4.2. Той із ПОДРУЖЖЯ, з ким після розірвання шлюбу чи встановлення режиму окремого проживання залишаються діти, які не досягли 10 (десяти років), незалежно від своєї непрацездатності та матеріального становища, має право на відповідне утримання від другого з ПОДРУЖЖЯ, що виплачується у грошовій формі.

Виплата утримання має здійснюватися щомісячно у строки та у сумах, додатково узгоджених ПОДРУЖЖЯМ, але не нижче суми, що є еквівалентом 200 (двісті) доларів США на день такої виплати за офіційним курсом валют, встановлених Національним банком України.

При цьому під «утриманням» ПОДРУЖЖЯ розуміє ті кошти, які мають витрачатися (та бути достатніми для цього) отримувачем на придбання для себе та для народжених ПОДРУЖЖЯМ малолітніх дітей до досягнення ними 10 років продуктів харчування, одягу, медикаментів, оплату вартості проїзду у громадському транспорті, оплату комунальних послуг та здійснення інших виплат, пов'язаних із життям сім'ї.

Все зазначене у цьому пункті є чинним і після припинення шлюбу між ПОДРУЖЖЯМ. |

4.3. Умови шлюбного договору, зазначені у пунктах 4.1 та 4.2 поширюються лише на випадки, коли народжені ПОДРУЖЖЯМ діти після розірвання шлюбу чи встановлення режиму окремого проживання ПОДРУЖЖЯ будуть проживати з одним із них, або з трьох і більше дітей їх кількість буде розподілена між ПОДРУЖЖЯ не порівну.

4.4. Надання утримання для дітей чи другого із подружжя не позбавляє їх права на отримання аліментів у встановленому для того порядку.

5. ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ

5.1. За зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

5.2. У разі спору між ПОДРУЖЖЯМ щодо накладення стягнення на майно, яке є спільною сумісною власністю, питання вирішуються у судовому порядку.

6. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

6.1. Цей шлюбний договір набирає чинності у день реєстрації шлюбу між учасниками правочину.

Ми, СТОРОНИ, стверджуємо, що:

- у момент укладання цього договору ми усвідомлювали (і усвідомлюємо) значення своїх дій і могли (можемо) керувати ними;

- розуміємо природу цього правочину, свої права та обов’язки за договором;

- при укладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані нами;

- договір укладається нами у відповідності зі справжньою нашою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску;

- договір укладається на вигідних для сторін умовах і не є результатом впливу тяжких для ПОДРУЖЖЯ обставин;

- правочин вчиняється з наміром створення відповідних наслідків (не є фіктивним);

- цей правочин не приховує інший правочин (не є удаваним);

- ми володіємо українською мовою, що дає нам можливість зрозуміти текст цього правочину та всі без винятку його умови.

6.3. Зміна шлюбного договору та/чи доповнення до шлюбного договору оформлюється шляхом укладення відповідної угоди, посвідченої нотаріально.

ПОДРУЖЖЯ має право відмовитись від шлюбного договору, подавши про це заяву нотаріусу.

6.4. Будь-які інші питання, які не врегульовані цим шлюбним договором, що стосуватимуться майнових відносин ПОДРУЖЖЯ, визначатимуть взаємні майнові права та обов'язки, та будуть пов'язані з реалізацією договору, будуть вирішуватися нами у відповідності до вимог Сімейного кодексу України.

При відсутності домовленості (згоди) питання будуть вирішуватися у судовому порядку. В такому ж порядку вирішуватимуться питання, що стосуються тлумачення договору, виконання його умов чи визнання недійсним.

6.5. Витрати по нотаріальному оформленню цього шлюбного договору ПОДРУЖЖЯ несе спільно.

Про зміст прав та обов'язків за цим договором, про правові наслідки укладеного нами правочину (в тому числі, але не обмежуючись ст.ст. 215-236, 319 Цивільного кодексу України, ст.ст. 57-74, 92-103 Сімейного кодексу України) нам, учасникам правочину, нотаріусом роз’яснено.

Шлюбний договір укладено в трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один із яких призначено для зберігання у приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу _______________(м. Київ, вул. ), а два інших, викладені, на бланках нотаріальних документів, - для сторін за договором (по одному примірнику кожному із учасників правочину).  
Підписи сторін:
ПОСВІДЧУВАЛЬНИЙ НАПИС НОТАРІУСА




Додаток 2

Шлюбний контракт: підписувати чи не підписувати?

Згідно з українським законодавством, особисті стосунки шлюбна угода не визначає, лише майнові. А от за кордоном – де такі угоди – норма, повний простір для фантазії.

Так, наприклад, Гай Річчі письмово пообіцяв Мадонні працювати над збагаченням духовного й емоційного життя дружини і навіть читати з нею каббалістичні тексти. Сперечатися з нею він мав право лише у визначених у конракті фразах. Щоправда, від розлучення зірок це не врятувало. Чарлі Шин і Деніз Річардз підстрахували свій спокій 4-ма мільйонами доларів за зраду будь-кого з подружжя.

А Майкл Дуглас платить Кетрін Зета-Джонс уже за те, що вона з ним живе - 2 мільйони 800 тисяч щороку. Кейті Холмс оцінила свою свободу ще дорожче - три мільйони за рік подружнього життя з Томом Крузом. Контракт на 11 років. Та найромантичніший контракт в Анджеліни Джолі і Бреда Пітта - лише один пункт - спільна опіка над дітьми.

В Україні шлюбні угоди непопулярні навіть серед заможного бомонду. Влада Литовченко заміжня втретє і щоразу шлюб скріплює лише коханням. Голова Ради НБУ Петро Порошенко пильнує тільки за державним добром, дружині довіряє.

Українське законодавство і в царині шлюбних угод традиційно діряве.

Наприклад, якщо перед підписанням угоди поводитись надмірно закохано і подбати про свідків – колись це може стати зачіпкою для визнання шлюбного контракту недійсним – мовляв, підписаний у стані афекту. Тож пильнуйте до одруження аби не жалкувати після.

2 березня 2009

http://tsn.ua/tsikavinki/shlyubnii-kontrakt-pidpisuvati-chi-ne-pidpisuvati.html