Вступ
Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих основних фондів підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої ваги амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість. Але це можливо лише за умов проведення ефективної амортизаційної політики підприємства.

Актуальність теми полягає у необхідності здійснення підприємствами такої амортизаційної політики, що призведе до ефективного використання основних фондів та до зменшення витрат, і тим самим до збільшення прибутку.

Об'єктом дослідження є ТОВ з ІІ «Трансінвестсервіс»

Предметом дослідження є аналіз фінансового стану підприємства та формування ефективної амортизаційної політики.

Метою дипломної роботи є аналіз амортизаційної політики підприємства.

Завдання, залежно від мети дипломної роботи наступні:

-                   розкрити зміст амортизаційної політики підприємства;

-                   розглянути методи нарахування амортизації;

-                   виявити забезпеченість підприємства основним фондами, шляхом аналізу наявності, складу та структури майна підприємства;

-                   провести аналіз ефективності використання основних фондів ТОВ з ІІ «Трансінвестсервіс» шляхом розрахунку відповідних показників;

-                   ознайомитись з методом амортизації, що застосовується підприємством, виявити переваги та недоліки;

-                   здійснити розрахунок альтернативного методу нарахування амортизації основних фондів з метою ефективнішого їх використання

Дипломна робота складається з трьох розділів:

Перший – містить теоретичні основи основних фондів та амортизаційної політики в ринкових умовах господарювання;

Другий – аналіз практичної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс», а саме аналіз використання основних фондів та реалізації амортизаційної політики підприємства.

Третій розкриває основні шляхи покращення амортизаційної політики підприємства та містить пропозиції щодо покращення амортизаційної політики і підвищення ефективності використання основних фондів ТОВ з ІІ «Трансінвестсервіс.

В роботі використано такі методи дослідження як:

-                   порівняння – зіставлені певні показники діяльності підприємства;

-                   групування – активи та пасиви підприємства згруповано для розрахунку ліквідності балансу;

-                   метод відносних величин – обчислення коефіцієнтів ефективності, прибутковості, ліквідності та показників фінансової стійкості;

-                   аналіз та інші.




1. Теоретичні основи амортизаційної політики на підприємстві
1.1 Сутність та структура основних фондів як основа формування амортизаційної політики
Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Основні засоби (ОЗ) – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року. [3]

Згідно з діючою типовою класифікацією основні засоби групуються за їх функціональним призначенням, галузями, речовим натуральним характером і видами, за використанням і належністю:

1.                 За функціональним призначенням та видом діяльності (виробнича, комерційна, банківська) ОЗ поділяють на такі класи:

-                   виробничі основні засоби, що безпосередньо беруть участь у виробничому (комерційному, банківському) процесі або сприяють його здійсненню (будови, споруди, силові машини й устаткування, робочі машини і обладнання тощо, які діють у сфері матеріального виробництва). Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі засоби через капітальні інвестиції;

-                   невиробничі основні засоби, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі діяльності і призначені здебільшого для обслуговування комунальних і культурно-побутових потреб трудящих (будови і споруди, обладнання, машини і апарати тощо, використовувані у невиробничій сфері). На відміну від виробничих основних засобів невиробничі основні засоби не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що невиробничі основні засоби безпосередньо не впливають на обсяг виробництва, збільшення цих засобів пов'язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначається на результатах діяльності підприємства, на зростанні продуктивності праці.

2.                 За галузями народного господарства ОЗ поділяються на: промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт, зв'язок тощо.

3.                 За натурально-речовими ознаками основні засоби поділяють на окремі види:

-                   Земля;

-                   Будови;

-                   Споруди;

-                   Передавальне обладнання, машини й устаткування, які, в свою чергу, поділяються на силові машини й устаткування, робочі машини й устаткування, вимірювальні та регулюючі прилади й лабораторне устаткування, обліковуючу техніку, інші машини й устаткування (транспортні засоби, інструменти, виробничий інвентар і приналежності, господарський інвентар), робочі та продуктові тварини, багаторічні насадження і т. ін.

4.                 За використанням основні засоби поділяють на:

-                   діючі (усі основні засоби, що використовуються у господарстві),

-                   недіючі (ті, що не використовуються в даний період часу через тимчасову консервацію підприємства або окремих цехів),

-                   запасні (різне устаткування, що перебуває в резерві і призначене для заміни об'єктів основних засобів, що вибули або ремонтуються).

За такого групування визначають суму амортизації.

5.                 За ознакою належності основні засоби поділяють на:

-                   Власні;

-                   Орендовані – основні засоби, що показуються в балансі орендодавця або орендаря так, щоб запобігти можливості подвійного врахування одних і тих самих засобів.

Власні засоби можуть складатися із Статутного (пайового, акціонерного) капіталу, допоміжного фінансування з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власних прибутків, коштів Амортизаційного фонду, спеціальних фондів. Орендовані ОЗ показуються у балансі орендодавця, тим самим виключається можливість подвійного обліку одних і тих же засобів.

Згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року №283/97 – ВР п. 8.2.1 під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. [1]

Витрати на придбання будь-яких матеріальних цінностей, вартість яких не перевищує 1000 гривень, що призначені для використання у господарській діяльності платника податку, включаються до складу валових витрат платника податку в загальному порядку.

Основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

-                   група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

-                   група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

-                   група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних.

Згідно Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку №7 (далі П(С) БО №7) та Інструкцією №291 «Про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій» до основних засобів (далі ОЗ) належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації), який перевищує 1 рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік). [6]

Варто зазначити, що в даному визначенні нічого не говориться про мінімальну вартість предметів, що не включається при придбанні (спорудженні, виготовлені) до складу ОЗ. Проте підприємства мають право самостійно встановлювати границю вартості предметів, які входять до складу малоцінних необоротних активів.

Не належать до основних засобів:

1.                 предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;

2.                 предмети вартістю, що не перевищує границю вартості предметів, які входять до складу малоцінних необоротних активів, визначеної підприємством;

3.                 спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;

4.                 спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби;

5.                 формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.

На сьогодні П(С) БО №7 дозволяє підприємству самостійно визначати, що відносити до ОЗ, а що ні, виходячи з того, що ніхто не забороняє підприємству прийняти рішення про зарахування до складу ОЗ саме тих видів МШП, котрі найбільш відповідають цьому поняттю з економічної точки зору.

Як і будь-який актив, ОЗ відображається в балансі при додержанні двох умов:

1.                 існує імовірність одержання економічних вигод від його використання;

2.                 оцінка ОЗ може бути достовірно визначена.

Відносно імовірності одержання економічних вигод підприємство має визначити цілі використання такого ОЗ. Виходячи з визначення ОЗ за П(С) БО №7, такими цілями є:

-                   використання ОЗ в процесі виробництва;

-                   використання ОЗ в процесі поставки товарів, виконання робіт і надання послуг;

-                   використання ОЗ для надання в оренду іншим особам;

-                   використання ОЗ для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій.

Що стосується можливості достовірної оцінки виходячи з положень П(С) БО 7 та Інструкції №291, то підприємству слід використовувати дві оцінки вартості ОЗ: історична собівартість, справедлива вартість.

Історична собівартість ОЗ визначається на рівні первісної оцінки ОЗ, котра включає в себе:

-                   фактичну вартість об'єкта основних фондів;

-                   вартість усіх податків і зборів, що включаються до ціни товару, за винятком ПДВ;

-                   витрати на транспортування;

-                   витрати на державну реєстрацію;

-                   витрати, пов'язані безпосередньо з приведенням об'єкта в робочий стан (витрати на підготовку будівельного майданчика, початкові та заготівельні витрати, пов'язані з придбанням ОЗ, витрати на страхування, витрати на установлення, монтаж і налагоджування, витрати на оплату послуг спеціалізованих підприємств і фахівців, включаючи прямі витрати на оплату праці працівників, пов'язаних з процесом введення ОЗ в експлуатацію) тощо.

Не включаються до складу первісної вартості ОЗ і відображаються у складі витрат:

-                   витрати на сплату відсотків за кредит, залучений для купівлі ОЗ;

-                   понаднормативні суми відходів;

-                   понаднормативні витрати на оплату праці;

-                   загальногосподарські витрати.

Під справедливою вартістю ОЗ розуміється вартість ОЗ, котру може бути отримано в операціях обміну між поінформованими, зацікавленими і незалежними сторонами. Згідно з додатком до П(С) БО 19 справедлива оцінка ОЗ визначається таким чином: [3]

-                   земля і будівлі – ринкова вартість;

-                   машини і обладнання – ринкова вартість, а у разі відсутності даних про ринкову вартість – переоцінена вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням зносу на дату оцінки;

-                   інші основні засоби – переоцінена вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Як ринкова вартість, можуть бути використані дані про біржову вартість, дані прайс-листів тощо. Таке твердження ґрунтується на принципі обачливості, згідно з яким методи оцінки, застосовувані в бухгалтерському обліку, мають запобігати завищенню оцінок активів. Як переоцінена вартість (вартість їх відтворення в сучасних умовах і цінах) може виступати експертна оцінка ОЗ, здійснена незалежними експертами.

Виходячи з вимог Інструкції №291 зарахування на баланс ОЗ, придбаного за грошові кошти або спорудженого підрядним способом, здійснюється за його первісною вартістю (історичною собівартістю), а справедлива оцінка застосовується при проведенні переоцінки такого ОЗ, при спорудженні ОЗ власними силами, при одержанні ОЗ безоплатно або як внеску до статутного фонду, а також при здійснення бартерних операцій з ОЗ.

Оцінка споруджуваного власними силами (господарським способом) ОЗ проводиться із застосуванням історичної собівартості. При цьому первісна вартість включає до себе прямі та накладні витрати, пов'язані з таким спорудженням. Не включаються до складу первісної вартості такого об'єкта понаднормовані відходи, понаднормовані витрати на оплату праці та відсотки за кредит, залучений до такого спорудження. Також історична собівартість такого об'єкта не повинна перевищувати його справедливої оцінки. Крім того, додатна різниця між історичною і справедливою вартістю відноситься до складу витрат підприємства і відображається у Звіті про фінансові результати.

У процесі господарської діяльності можливе проведення ремонтів, модернізацій та інших видів робіт з ОЗ. Відповідно до П(С) БО 7 в тому випадку, якщо підприємство проводить ремонт ОЗ, у результаті чого планується відновити його первісний ресурс, то незалежно від величини витрат на такий ремонт підприємство не збільшує балансову вартість ОЗ, а відображає такі витрати у складі витрат звітного періоду. [7]

Якщо такі роботи передбачають модернізацію або інше поліпшення об'єкта ОЗ, у результаті яких передбачається, що функціональні можливості об'єкта покращаться, в результаті чого зростуть економічні вигоди від його використання, сума витрат на такі поліпшення збільшує балансову вартість такого об'єкта.

В ході господарської діяльності підприємство згідно з П(С) БО №7 має право проводити переоцінки (дооцінки, уцінки), в тому випадку, якщо балансова вартість об'єкта істотно відрізняється (більше ніж на 10%) від його справедливої вартості. Якщо в результаті переоцінки балансова вартість об'єкта збільшується (дооцінка), сума дооцінки відображається в статті «Інший додатковий капітал». Якщо в результаті переоцінки балансова вартість зменшується (уцінка), сума уцінки відображається як витрати.

У процесі господарської діяльності кругообіг основних засобів проходить три стадії.

На першій стадії відбувається продуктивне використання основних засобів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії основні засоби в процесі експлуатації зношуються й нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання суми амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу виробництва. На першій стадії кругообігу основних засобів втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переноситься на вартість готової продукції.

На другій стадії відбувається перетворення частини основних засобів, які перебувають в продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизаційних відрахувань.

На третій стадії в процесі виробництва відбувається поновлення споживної вартості частини основних засобів. Це поновлення здійснюється заміною зношених основних засобів на нові за рахунок нарахованої суми зносу основних засобів.

Однак в кожній галузі економіки існують свої особливості формування та поновлення споживчої вартості основних засобів залежно від специфіки діяльності.

Розглянемо вартість основних засобів України за видами економічної діяльності у 2007–2008 рр., яка представлена в таблиці 1.1.1. [51]
Таблиця 1.1.1. Вартість основних засобів України за видами економічної діяльності станом на 30 вересня 2009 року (млн. грн.)

№	Порти та термінали	Загальний вантажообіг 25 крупніших портів і терміналів Чорного моря (млн. т.)		Абсолютна зміна	Відносна зміна	Питома вага грузооб. в загальному підсумку
		2008	2009	2009 р. до 2008 р.	2009 р. до 2008 р.	2008	2009
1	Новоросійський МТП (РФ)	72,8	80,8	8,00	110,99	19,19	22,51
2	Констанца (Рум.)	61,8	42,0	-19,80	67,96	16,29	11,70
3	КТК порт (РФ)	31,5	34,6	3,10	109,84	8,30	9,64
4	Одеський МТП	34,6	28,0	-6,60	80,92	9,12	7,80
5	Туапсинский МТП (РФ)	19,4	18,4	-1,00	94,85	5,11	5,13
6	Южний МТП	21,7	17,8	-3,90	82,03	5,72	4,96
7	Ільїчевський МТП	18,9	16,3	-2,60	86,24	4,98	4,54
8	Маріупольский МТП	15,9	13,4	-2,50	84,28	4,19	3,73
9	Эрдемир (Турция)	11,0	12,0	1,00	109,09	2,90	3,34
10	«ТІС»	6,9	9,9	3,00	143,48	1,82	2,76
11	Нафтотермінал «Южний»	7,7	9,5	1,80	123,38	2,03	2,65
12	Нефтехим Бургас (Болгария)	10,7	9,0	-1,70	84,11	2,82	2,51
13	Николаевский МТП	9,2	8,0	-1,20	86,96	2,42	2,23
14	Батуми (Грузія)	8,6	7,8	-0,80	90,70	2,27	2,17
15	Варна (Болгарія)	7,7	6,7	-1,00	87,01	2,03	1,87
16	Поти (Грузия)	8,1	6,1	-2,00	75,31	2,13	1,70
17	Ізмаїльский МТП	6,8	5,2	-1,60	76,47	1,79	1,45
18	Керченский МТП	4,3	4,7	0,40	109,30	1,13	1,31
19	Днепро-Бугский порт	4,4	4,6	0,20	104,55	1,16	1,28
20	«Авлита» (Севастопіль)	3,9	4,5	0,60	115,38	1,03	1,25
продовження
21	«Нибулон» (Николаїв)	2,9	4,5	1,60	155,17	0,76	1,25
22	Ника-Терра (Україна)	3,5	4,2	0,70	120,00	0,92	1,17
23	«Югнефтехимтранзит» (РФ)	2,9	4,2	1,30	144,83	0,76	1,17
24	Бургас (Болгарія)	-	3,6	-	-	-	1,00
25	Херсонский МТП	4,2	3,2	-1,00	76,19	1,11	0,89
	Всього	379,4	359,0	-20,40		100,00	100,00

2.2 Аналіз ефективності використання основних фондів підприємства
Економічна діяльність підприємств в Україні відбувається в умовах обмеженості інвестиційних ресурсів, що обумовлює необхідність раціонального використання наявних у них основних засобів. Отже, перед підприємствами стають завдання домогтися підвищення використання наявних основних засобів і насамперед їх активної частини, в часі і за потужністю, тобто мова йде про підвищення рівня інтенсивного їх використання. Для вирішення цього завдання та отримання відчутних результатів у діяльності підприємства повинні бути розроблені конкретні засади, спрямовані на поліпшення використання основних засобів, практичне застосування яких дасть змогу використовувати наявні на підприємствах резерви підвищення їх ефективності.

Пріоритетне значення серед таких заходів повинно бути відведено своєчасній заміні і мобілізації морально застарілого устаткування, організації прискореного введення в експлуатацію придбаної нової техніки; удосконаленню організації матеріально-технічного забезпечення підприємств та технічного обслуговування сучасних систем машин; запровадження прогресивних форм організації виробництва і праці; застосування сучасних ефективних систем матеріального стимулювання робітників та інженерно-технічних працівників; залучення інвестиційних ресурсів вітчизняних і зарубіжних інвесторів для модернізації матеріально-технічної бази підприємств; широке застосування лізингових операцій.

Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи, які характеризують:

1.  забезпечення підприємства основними засобами;

2.  стан основних засобів;

3.      ефективність використання основних засобів.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними фондами, належать: фондомісткість, фондовіддача, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства.


Таблиця 2.2.1. Показники забезпечення підприємства основними фондами





Рис. 2.3. Забезпеченість підприємства основними фондами
Аналізуючи наведені в таблиці 2.2.1 дані, можна зробити наступні висновки:

1.                 в 2008 році спостерігалось зниження показника фондовіддачі на 0,06, що є негативним у діяльності підприємства, оскільки свідчить про зниження річного випуску продукції на одиницю вартості основних фондів, а отже призвело до зростання показника фондомісткості на 0,2, тобто збільшення величини основних фондів, що припадає на одиницю вартості випуску продукції. Аналізуючи коефіцієнт реальної вартості активів слід зазначити його зменшення на 0,02, що свідчить про зменшення основних фондів в загальному майні підприємства.

2.                 в 2009 році спостерігалось зростання показника фондовіддачі на 0,11, що свідчить про збільшення річного випуску продукції (послуг) на одиницю вартості основних фондів, а отже призвело до зниження показника фондомісткості на 0,35, тобто зменшення величини основних фондів, що припадає на одиницю вартості випуску продукції. Коефіцієнт реальної вартості активів знизився у 0,12 р., що свідчить про зменшення основних фондів в загальному майні підприємства.

3.                 аналізуючи дані за 2009 рік відносно показників 2007 року, слід зазначити, що у 2009 році показник фондовіддачі зріс на 0,05, а показник фондомісткості знизився на 0,14; коефіцієнт реальної вартості активів знизився у 0,14 р. Наведені дані свідчать про позитивні зміни в діяльності підприємства.

Стан основних фондів характеризують через такі коефіцієнти:

1.                 коефіцієнт зносу;

2.                 коефіцієнт придатності.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних фондів, що її списано на витрати виробництва у попередніх періодах. Визначається відношення суми зносу основних фондів до їх балансової вартості.
, де (2.1)


К_з – коефіцієнт зносу;

З_о – сума зносу;

Ф_к – балансова вартість основних фондів;

Показник зносу може визначатись також у відсотках на початок і кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних фондів.

Коефіцієнт придатності розраховується за формулами:

К_п= 1-К_з, або К_п = 100% – К_з, де (2.2)

К_п – коефіцієнт придатності основних фондів;

К_з – коефіцієнт зносу;

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних фондів придатна до експлуатації в процесі господарської діяльності.


Рис. 2.4. Показників стану основних засобів
Аналізуючи наведені дані можна говорити про незначне збільшення коефіцієнту зносу протягом 2007–2009 років, але варто зазначити і те, що коефіцієнт придатності є достатньо високим і свідчить про оновлення основних засобів.

Розрахувавши показники рентабельності за 2007–2009 роки ми спостерігаємо їх зростання, і таке збільшення коливається з 2,98% до 28% в середньому за період, що аналізується. Така динаміка свідчить про покращення ефективності використання активів підприємства. Підприємство повинно докладати всіх зусиль, щоб показники рентабельності надалі тільки зростали.

Показник суми прибутку на 1 гривню основних фондів протягом 2008–2009 років зростав, а саме на 0,03 коп., що свідчить про більш ефективне використання основних фондів підприємства.


Рис. 2.5. Динаміка ефективності використання майна
Однією з ключових ознак фінансової стійкості підприємства є його ліквідність та готовність постійно виконувати свої фінансові зобов’язання з платежів, строк сплати яких настав – платоспроможність.

Необхідність аналізу стану ліквідності підприємства зумовлюється насамперед тим, що жодне з них в умовах ринкової економіки не гарантоване від банкрутства, тобто становища, коли воно не може розрахуватися за своїми боргами і зазнає фінансового краху.

Аналізуючи ліквідність балансу за 2007–2009 роки, ми можемо зробити висновок, що він не є абсолютно ліквідним, оскільки не виконується наступна залежність: А1>П1; А2>П2; А3>П3; А4<П4.

Результати порівняння перших двох груп свідчать про поточну ліквідність, третьої групи – про перспективну ліквідність, оскільки тут розглядаються майбутні надходження та витрачання.

Найбільш ліквідні активи за 2007–2009 роки не покривають найбільш термінові пасиви за період, що аналізується, а отже, не можуть забезпечити негайне здійснення поточних розрахунків. При цьому брак коштів за однією групою активів компенсується їх надлишком в іншій групі лише за вартістю, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

Аналізуючи основні показники ліквідності балансу за 2007–2009 роки ми можемо зробити висновок про позитивну тенденцію показників ліквідності, а порівнюючи їх з нормативними значеннями, то вони перевищують в 2 і більше разів.

Важливою умовою життєдіяльності і основою фінансового стану підприємства в ринковій економіці виступає його стійкість. На стійкість підприємства впливає дуже багато факторів

Фінансова стійкість – характеристика стабільності фінансового стану підприємства, яка забезпечується високою часткою власного капіталу в загальній сумі використовуваних фінансових засобів.

Оцінка фінансової стійкості має на меті об’єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності.

За 2007–2009 роки на підприємстві спостерігається надлишок власних оборотних коштів для формування запасів та витрат, що є ознакою абсолютної стійкості фінансового стану підприємства, яка в нинішніх умовах розвитку економіки України зустрічається дуже рідко.

Аналізуючи основні відносні показники фінансової стійкості за 2007–2009 роки варто підкреслити:

1.                 власні обігові кошти в протягом періоду, що аналізується постійно зростали, а саме: в 2008 році на 5351,8 тис. грн. або 28,38% та в 2009 році на 1014,6 тис. грн. або 4,19%. тис. грн. В 2009 році власні обігові кошти збільшились відносно 2007 року на 33,76%. Це є позитивним, оскільки це означає, що підприємство не лише здатне платити поточні борги, а й може розширити виробництво;

2.                 коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами за період, що аналізується зазнав наступних змін: в 2008 році спостерігається незначне зростання коефіцієнта – на 1,87, однак вже в 2009 році він знизився на 24,63%. Таке зменшення є негативним, оскільки зменшує можливість перетворення активів у ліквідні кошти;

3.                 маневреність робочого капіталу у 2008 році знизилась на 0,027 12,98%, однак вже у 2009 році вона зросла на 75,14%. Таке збільшення показника означає збільшення запасів, що призводить до уповільнення оборотності обігових коштів, а в умовах інфляції – до залучення дорогих кредиті, що зменшує платоспроможність підприємства;

4.                 маневреність власних обігових коштів протягом періоду, що аналізується зростала, а саме: в 2008 році – на 0,025 або 51,02%, у 2009 році – на 0,277 або 274,32%. Відносно 2007 року в 2009 цей показник зріс на 465,31%. Це є позитивним, оскільки забезпечує свободу фінансового маневру;

5.                 Коефіцієнт покриття запасів за період, що аналізується зазнав наступних змін: у 2008 році коефіцієнт зріс на 0,023 або на 0,36%, однак у 2009 році коефіцієнт знизився у на 1,823 або на 28,23%. Це є негативним в діяльності підприємства, оскільки означає зменшення власних коштів, довгострокивих та короткострокових зобов’язань на одиницю коштів, що вкладені в запаси;

6.                 коефіцієнт фінансової незалежності за період, що аналізується зазнав таких змін: у 2008 році збільшився у 0,008 рази або на 0,83%, але вже у 2009 він знизився у 0,029 рази або на 2,97%. Цей показник є достатньо високим протягом 2007–2009 років, оскільки нормативне значення дорівнює 0,5. Однак його зменшення є негативним, оскільки характеризує можливості підприємства виконувати зовнішні зобов’язання за рахунок власних активів, його незалежність від позикових джерел;

коефіцієнт фінансової залежності у 2008 році знизився у 0,009 рази або на 0,87%, але у 2009 році він зріс у 0,032 рази або на 3,12%. Збільшення показника є негативним моментом, оскільки відображає зростання залежності від позикових джерел;

7.                 коефіцієнт фінансової стабільності у 2008 році зріс у 10,093 рази або на 34,57%, однак вже у 2009 році він знизився у 21,752 рази або на 55,36%. Відносно 2007 році коефіцієнт фінансової стабільності у 2009 році знизився на 39,93%. Зниження є негативним моментом, оскільки відображає забезпеченість заборгованості власними коштами. Однак значення коефіцієнту фінансової стабільності є на високому рівні і відображає перевищення власних коштів над позиковими, що свідчить про фінансову стійкість підприємства;

8.                 Коефіцієнт фінансової стійкості в цілому за період, що аналізується зазнав наступних змін: у 2008 році його значення зросло на 0,83%, а у 2009 році зниження коефіцієнту фінансової стійкості на 2,97%. Однак він знаходиться в межах нормативного значення Кф.с. = 0,85 – 0,90.