ВСТУП
Актуальність теми. Важливим кроком для розбудови України як правової держави стає вдосконалення законодавчої бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій, а також встановлені гарантії реалізації й захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією. Кожна людина, для визначення її прав і обов'язків і для встановлення обґрунтованості пред'явленого їй кримінального обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом[1].

Кримінальний процес — це діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, суду (судді) та інших учасників (суб'єктів) кримінального процесу, яка породжує, змінює, застосовує правовідносини з розкриття, розслідування і судового розгляду кримінальних справ відповідно до норм кримінально-процесуального законодавства[2].

Тема є актуальною, оскільки учасники кримінального судочинства повинні забезпечити об’єктивний, неупереджений судовий розгляд, а тому чітко знати про належне їм право відводу, підстави і порядок його вирішення. Адже саме в ході кримінального процесу вирішується питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності - суттєвого обмеження її прав та свобод.

Мета роботи полягає у дослідженні особливостей правового регулювання інституту відводу в цілому, так і окремих його видів та проведені аналізу.

Досягнення мети вимагає вирішення ряду завдань:

2.      визначити основний понятійний апарат інституту відводу;

3.      дослідити підстави та порядок відводу судді;

4.      дослідити правила відводу інших учасників процесу, а саме:

-          проаналізувати підстави і порядок відводу дізнавача, слідчого та прокурора;

-          проаналізувати підстави відводу представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача;

-          проаналізувати підстави відводу перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання.

Об’єктом дослідження є норми кримінально-процесуального законодавства, які регулюють інститут відводу.

Предметом дослідження євідводи: поняття та види відводу у кримінальному судочинстві.

Методи дослідження. У процесі дослідження були використані наступні методи: діалектичний, аналізу та синтезу, формально-догматичний, системно-структурний. Діалектичний метод використано при визначенні причин виникнення інституту відводу. Використання методу аналізу та синтезу дозволило визначити підстави для відводу учасників кримінального процесу. За допомогою формально-догматичного методу проаналізовано зміст норм чинного законодавства. Системно-структурний метод дав змогу розділити відводи за видами, а також розглянути структуру відводів.

Теоретичну основу дослідження становлять нормативно правові акти, підручники, навчальні посібники, що стосуються теми «Відводи: поняття і види у кримінальному судочинстві».

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані у курсовій роботі теоретичні висновки і рекомендації, розвивають наукові засади кримінально-процесуального законодавства та сприяють вдосконаленню практики застосування процесуальних норм. Матеріали та результати курсової роботи можуть бути використані при підготовці фахівців-юристів.

Структура даної роботи відповідає меті й основним завданням. Вона складається зі вступу, трьох розділів (Розділ 1. Інститут відводу в кримінальному судочинстві України; Розділ 2. Підстави та порядок відводу судді; Розділ 3. Відвід інших учасників процесу), які поділяються на підрозділи (3.1. Відвід дізнавача, слідчого та прокурора; 3.2. Відвід представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача; 3.3. Відвід перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання), висновків і списку використаних джерел.

У вступі зазначається актуальність даної теми, її мета, завдання, предмет, об’єкт теми, методи дослідження, практичне значення цього дослідження. Перший розділ «Інститут відводу в кримінальному судочинстві України» дає інформацію про необхідність відводу учасників процесу, суть поняття відводу, основні джерела, які регулюють дане поняття. У другому розділі « Підстави та порядок відводу судді» описується правове регулювання питання відводу судді, порядок його вирішення. Третій розділ «Відвід інших учасників процесу» розкриває підстави й порядок відводу дізнавача, слідчого, прокурора, представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, перекладача, експерта, спеціаліста та секретаря судового засідання. У висновках викладено найбільш важливі наукові та практичні результати, одержані у ході написання даної курсової роботи, а також дана відповідь на завдання, що поставленні у вступі роботи.


РОЗДІЛ 1. ІНСТИТУТ ВІДВОДУ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

відвід кримінальне судочинство

Кримінально-процесуальна діяльність суттєво зачіпає права та законні інтереси учасників процесу. Кримінальне судочинство може бути джерелом підвищеної небезпеки для кожної особи і для судочинства в цілому, якщо воно не базується на демократичних і гуманних принципах або ці принципи тільки проголошені, але їх не додержують.

Злочин, який є предметом дослідження у кримінальній справі, завжди є подією минулого щодо діяльності слідства і суду. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд, прокурор не можуть спостерігати досліджувану ними подію, а встановлюють всі факти за допомогою доказів[3].

Принцип всебічності, повноти і об'єктивності забезпечується низкою процесуальних гарантій, в тому числі правилами про відводи заінтересованих у результаті справи осіб (ст. ст. 54-63 КПК) та про визнання незаконними внаслідок однобічності і неповноти досудового або судового слідства винесених по справі рішень (ст. ст. 246, 281, 368 КПК). Об'єктивність означає неупереджене дослідження посадовою особою всіх обставин справи. Провадження у справі повинно бути позбавлене як обвинувального, так і виправдувального спрямування.

Посадові особи, на яких покладено обов'язки здійснювати процес судочинства, не повинні викликати ніяких сумнівів в неупередженості щодо кінцевого результату справи. Слідчий, прокурор, суддя та інші учасники кримінального процесу, якщо вони особисто або їх родичі, безпосередньо або побічно, зацікавлені в результаті справи, не можуть брати участь у розслідуванні або розгляді кримінальної справи і підлягають відводу (глава 4 КПК України).

Об'єктивність сприяє достовірності знання як необхідній умові перетворення його у факт, тоді як необ'єктивність, упереджене ставлення до обвинувачуваного або інших учасників процесу сприяють прийняттю необґрунтованих рішень, що не відображають дійсного стану речей[4].

Відвід у судочинстві - усунення чи самоусунення деяких учасників кримінального процесу від участі у розгляді справ за наявності сумніву в їхній неупередженості. З приводу відводу мотивована заява подається до суду, який приймає рішення. Рішення про відвід приймають судді цього суду простою більшістю голосів[5].

Метою застосування інституту відводу є:

1)                належне виконання завдань кримінального судочинства: охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний[6];

2)                забезпечення всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи;

3)                винесення законного обґрунтованого і справедливого рішення по кримінальній справі[7].

Клопотання про відвід судді (прокурора, секретаря судового засідання, перекладача, експерта, спеціаліста, захисника, представника потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача) розглядаються в порядку, встановленому главою 4 КПК України. При цьому з метою забезпечення правильного вирішення питання про відведення зазначених осіб суди, керуючись ч. 2 ст. 271 КПК України, ретельно обговорюють у судовому засіданні кожне таке клопотання, надавши особі, якій заявлено відвід, можливість публічно викласти свої пояснення і вислухати думки інших учасників судового процесу.
Висновки до Розділу 1


Отже, з метою забезпечення всебічного, повного і об’єктивного дослідження всіх обставин кримінальної справи закон виключає можливість участі у процесі судді, прокурора, слідчого та інших учасників процесу, якщо вони особисто, прямо або побічно зацікавлені у результатах справи, тобто є сумніви у їх неупередженості.

За наявності обставин, що виключають її участь у справі, особа повинна заявити самовідвід. За цих же обставин інші учасники процесу мають право заявити їй відвід.

За загальним правилом відвід або самовідвід можуть бути заявлені як у письмовій формі, у вигляді окремого документа, так і в усній — заява заноситься до протоколів слідчої дії або судового засідання. До прийняття рішення щодо заявленого відводу чи самовідводу відповідні суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності продовжують виконувати свої функції. Факт подання такої заяви не зупиняє проведення слідчих чи інших процесуальних дій.


РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВИ ТА ПОРЯДОК ВІДВОДУ СУДДІ
Суддя — учасник кримінального процесу, на якого покладено здійснення правосуддя в Україні по кримінальних справах на основі норм кримінально-процесуального кодексу.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та іншими законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. При здійсненні правосуддя судді зобов'язані дотримуватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків. Однією з гарантій відправлення правосуддя незалежним і неупередженим судом є інститут відводу судді від участі в розгляді конкретної кримінальної справи. Ця норма встановлена в законодавстві у першу чергу в публічних інтересах, а не в інтересах осіб, що беруть участь у справі. Такі особи можуть бути зацікавленими, щоб до складу суду входили упереджені судді, бо підсудному бажано бути виправданим, незважаючи на його винність, а обвинувачу чи цивільному позивачу бажане винесення обвинувального вироку, навіть якщо винність підсудного викликає сумнів. Публічність даного інституту необхідна тому, що відсутність довіри суспільства до судді підриває сприйняття справедливості рішень суду, знижує силу кримінальної репресії[8].

Суддя або народний засідатель не може брати участі в розгляді кримінальної справи та підлягає відводу:

1) якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого;

2) якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

2-1) якщо він під час досудового розслідування справи вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою, або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або закриття справи;

2-2) якщо він під час досудового розслідування справи розглядав питання про усунення захисника в порядку, передбаченому статтею 61-1 КПК;

3) якщо він особисто або його родичі заінтересовані в результатах справи;

4) при наявності інших обставин, які викликають сумнів в об'єктивності судді або народного засідателя;

5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого частиною третьою статті 16-2 «Автоматизована система документообігу суду» КПК.

У складі суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть бути особи, які є родичами між собою[9].

В силу особистого ставлення судді до обставин кримінальної справи, коли суддя або народний засідатель беруть участь у справі як сторона, діє правило, згідно з яким ніхто не може бути суддею у власній справі — чи то потерпілий, цивільний відповідач чи цивільний позивач. Важко також очікувати неупередженість від судді чи народного засідателя, коли хто-небудь із учасників процесу є їхніми родичами або родичами слідчого, особи, яка проводила дізнання, обвинувача, обвинуваченого; чинний кримінально-процесуальний закон виходить із того, що чіткий розподіл основних функцій у процесі (обвинувачення, захист і вирішення справи по суті) є гарантією всебічності, повноти і об'єктивності дослідження обставин справи. Тому вимога щодо недопущення суміщення в особі одного суб'єкта різних процесуальних ролей є принциповою. Інакше це приводило б до послаблення суддівської неупередженості[10].

Отже, якщо суддя або народний засідатель брали участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, дізнавач, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільний позивач або цивільний відповідач, то це є безумовною підставою для їх відводу у справі; свідок є незамінним, оскільки його показання обумовлюються подією, яка є предметом розслідування чи судового розгляду. Незамінність свідка означає, що відповідний доказовий факт може встановлюватися лише тією особою, яка його сприймала своїми органами відчуття. Навіть у тих випадках, коли свідку відомі які-небудь обставини із слів іншої особи, то і такий свідок є незамінним: слідчий і суд можуть порівнювати його показання з іншими доказами. Одначе перевірка достовірності повідомлених даних буде більш ефективною, якщо ці дані повідомляються особою, яка сама сприймала обставини, що цікавлять слідство і суд. Не може бути замінений свідок і в тому випадку, коли одну і ту ж обставину сприймало декілька осіб, оскільки у суду і слідства більше можливостей для ретельної і всесторонньої її перевірки. Тому якщо виникає альтернатива викликати особу для допиту як свідка чи бути її суддею, то вибирається перше. Дана особа також не може залучатися до справи як обвинувач, захисник, експерт, представник цивільного позивач.

Для суддівської неупередженості важливо, щоб суддя приступав до розгляду справи без заздалегідь сформованого погляду на неї. Суддя, у якого уже є сформований погляд на справу чи який уже висловлював свою думку на стадії досудового розслідування, не може бути неупередженим. Його внутрішнє переконання повинно формуватися на основі досліджених доказів тільки у судовому розгляді. У ході судового розгляду суддя і народні засідателі зобов'язані утримуватися від висловлення будь-яких оцінок і висновків по суті справи до видалення в нарадчу кімнату[11].

Особа, заінтересована в результатах розгляду справи — на користь чи шкоду обвинуваченого, — стає стороною у справі, тому таких осіб не слід допускати до розгляду кримінальної справи. Заінтересованість у справі особисто судді може мати місце в силу тяжби з підсудним чи з його близькими родичами, а також з тими, хто має більш віддалені родинні зв'язки.

Перелік обставин, які виключають участь судді чи народного засідателя в розгляді справи, не є вичерпним. Це можуть бути дружні чи неприязні відносини судді чи народного засідателя з особами, що беруть участь у справі, ворожнеча, заздрість. До числа інших відносяться обставини, які прямо чи опосередковано можуть впливати на хід і результати судового розгляду справи, наявність відносин підлеглості чи старшинства по службі та інше[12].

Особиста заінтересованість судді в результатах розгляду справи визначається в кожному конкретному випадку обставинами справи.

Участь у складі одного і того ж суду осіб, що є родичами між собою, також перешкоджає всесторонньому, повному та об'єктивному розслідуванню і вирішенню кримінальної справи.

До складу суду не можуть входити особи, не вибрані в установленому законом порядку, а також судді (народні засідателі), строк повноваження яких збіг.

У статті 55 КПК перелічені підстави, які виключають участь судді при повторному розгляді справи.

Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в апеляційному чи касаційному порядку, а так само брати участь в новому розгляді справи в суді першої інстанції в разі скасування вироку або ухвали про закриття справи, поставлених з його участю.

Суддя, який брав участь у розгляді справи в апеляційному порядку, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої інстанції або в касаційному порядку, а так само в новому розгляді справи в касаційній інстанції після скасування ухвали, постановленої з його участю.

Суддя, який брав участь у розгляді справи в касаційному порядку, не може брати участі в розгляді тієї ж справи в суді першої інстанції і в апеляційному порядку, а так само в повторному розгляді справи в касаційному порядку, якщо постанову (ухвалу), винесену з його участю, скасовано. Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в перегляді цієї справи за нововиявленими обставинами та перегляді справи Верховним Судом України[13]. Дана стаття є однією з важливих гарантій неупередженості і об'єктивності суддів у розгляді кримінальної справи. Закон виходить з того, що суддя, який раніше брав участь у розгляді певної кримінальної справи, уже має свою думку щодо її оцінки, тому при повторному розгляді справи з його участю він буде пов'язаний з попереднім рішенням. Це ставить під сумнів можливість об'єктивної і неупередженої перевірки тим же суддею того ж рішення або винесення з його участю законного і обґрунтованого рішення після скасування раніше винесеного. Недопустимість повторної участі судді у розгляді справи в складі вищестоящої судової інстанції, що перевіряє законність і обґрунтованість вироку, інших актів, винесених з його участю, обумовлюється положенням про функціональний контроль у сфері кримінального судочинства, згідно з яким не можна здійснювати нагляд за своїми власними рішеннями чи виконувати власні вказівки[14].

При наявності однієї з обставин, передбачених статтями 54 і 55 КПК, суддя і народний засідатель зобов’язані заявити самовідвід. На цих же підставах відвід судді або народному засідателю може бути заявлений прокурором, підсудним, захисником, потерпілим та його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками (ч. 1 ст. 56 КПК), а також законним представником неповнолітнього підсудного (ст. 261, ч. 2 ст. 441 КПК), засудженим і виправданим (ч. 1 ст. 362, ч. 3 ст. 394, ст. 400 КПК)[15]. При заявлені самовідводу суддя повинен вказати конкретні підстави, які свідчать про особисту (пряму чи опосередковану) заінтересованість у результатах розгляду справи. Головуючий зобов'язаний в підготовчій частині судового засідання оголосити склад суду, роз'яснити учасникам процесу право відводу і запитати, чи заявляють вони відвід проти будь-кого із складу суду (ст.287 КПК). Заяви про самовідвід чи відвід повинні бути подані до початку судового слідства, з тим щоб не ускладнювати процес у справі. Якщо відвід заявлений після початку судового слідства, то суд зобов'язаний виявити, коли учаснику судового розгляду стали відомі обставини, передбачені в ст.54, і які причини заяви відводу в порядку винятку. У заяві про відвід повинна міститися вказівка на підстави, які зумовлюють його можливість. Вимога мотивувати відвід означає, що особа, яка його заявила, повинна викласти відомі їй обставини, з якими вона пов'язує необхідність усунення судді чи народного засідателя від участі в розгляді справи. Безпідставні і немотивовані відводи не приймаються до уваги. Якщо обставини, вказані в ст.54, 55, мали місце, але при розгляді справи судом не було заявлено ні самовідводів, ні відводів, то рішення у справі вважаються винесеними незаконним складом суду і підлягають скасуванню[16].

Порядок вирішення заявленого відводу регулюється ст. 57 КПК. У разі заявлення відводу судді або народному засідателю суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку учасників судового розгляду. Заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів. У разі задоволення заяви про відвід судді, який розглядає справу одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею. У разі задоволення заяви про відвід комусь із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, справа розглядається в тому самому суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за наявності підстав, зазначених у статті 55 цього Кодексу, неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи, суд вирішує питання про передачу справи до іншого суду в порядку. У разі відводу народного засідателя останній заміняється іншим народним засідателем[17].

Відвід, заявлений двом суддям або всьому складу суду, розглядається й вирішується всім складом суду в тій послідовності, яку встановлює сам суд. У нарадчій кімнаті виноситься ухвала. У разі відводу або самовідводу судді чи народного засідателя, вони замінюються іншим суддею чи народним засідателем. Розгляд справи у разі заміни судді або народного засідателя згідно з вимогами ст.258 КПК повинен розпочинатись з початку. Проте, коли в справі викликається запасний народний засідатель, який перебуває в залі з початку судового засідання, розгляд справи може продовжуватися. Якщо із складу суду вибуває головуючий, розгляд справи відкладається[18].
Висновки до Розділу 2


Гарантією об'єктивності розгляду кримінальної справи є відсутність особистої прямої чи опосередкованої заінтересованості судді, народного засідателя у вирішенні справи, а також відсутність інших обставин, що викликають сумнів у їх об'єктивності. За наявності таких обставин судді підлягають відведенню. Пояснення судді з приводу заявленого відводу, обговорення відводу в залі судового засідання сприяють з'ясуванню питання про те, чи дійсно є обставини, які виключають участь судді у розгляді справи, і прийняттю рішення щодо заявленого відводу.


РОЗДІЛ 3. ВІДВІД ІНШИХ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ
Відвід передбачено в кримінальному, процесі стосовно його учасників, якщо хтось із них особисто (прямо чи побічно) зацікавлений у справі, але не є підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим.
3.1 Відвід дізнавача, слідчого та прокурора
Згідно з вимогами ст.22 КПК слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність. Виконання цих вимог закону в значній мірі залежить від об'єктивності, неупередженості слідчого чи особи, яка провадить дізнання. Тому слідчий, дізнавач не можуть брати участь у розслідуванні справи за наявності певних обставин.

Слідчий і особа, яка провадить дізнання, підлягають відводу:

1) коли вони є потерпілими, свідками, цивільними позивачами, цивільними відповідачами або родичами кого-небудь з них, а також родичами обвинуваченого;

2) коли вони брали участь у справі як експерти, спеціалісти, перекладачі, захисники або представники інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

3) коли вони або їх родичі заінтересовані в результатах справи;

4) при наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх об'єктивності.

При наявності зазначених підстав слідчий і особа, яка провадить дізнання, повинні заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід. За цими підставами відвід слідчому і особі, яка провадить дізнання, може бути заявлений обвинуваченим, потерпілим і його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками, а слідчому — і захисником. Заява про відвід або самовідвід слідчого і особи, яка провадить дізнання, подається прокуророві, який розглядає і вирішує її протягом двадцяти чотирьох годин[19].

Закон виходить з того, що слідчий, особа, яка провадить дізнання, повинні виконувати лише одну процесуальну функцію — розслідувати злочини. З огляду на це законодавство не допускає участі зазначених осіб як інших учасників процесу: свідка, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, експерта, спеціаліста та ін. Суміщення в одній особі різних за своїм змістом процесуальних прав і обов'язків не створює належних умов для виконання завдань кримінального судочинства. При поверненні кримінальної справи на додаткове розслідування робота по ній може бути доручена тим же слідчому і дізнавачеві, їх попередня участь в досудовому провадженні не є підставою для відводу. Якщо ж слідчий в ході судового розгляду допитувався як свідок, то після повернення кримінальної справи на додаткове розслідування він не вправі у цій же справі проводити розслідування і підлягає відводу[20].

Наявність родинних зв'язків (незалежно від їх ступеня) між слідчим і особою, яка проводить дізнання, між цими особами та іншими учасниками кримінально-процесуальної діяльності також ставить під сумнів об'єктивність досудового слідства, коли дізнання проводилось їх родичами.

Питання про відвід слідчого і особи, яка провадить дізнання, у випадках наявності родинних зв'язків, не передбачених п.11 ст.32 КПК, вирішується у кожному випадку в залежності від обставин.

Закон не допускає суміщення виконання різнопланових процесуальних функцій в одній особі. Тому участь слідчого чи дізнавача в досудовому слідстві чи дізнанні, які проводилися раніше, не є підставою для відводу. З цих же причин участь слідчого чи дізнавача у перевірці заяви чи повідомлення про злочин, які послужили приводом для порушення кримінальної справи, не є підставою для їх відсторонення від подальшого розслідування справи. У тих же випадках, коли дізнавач буде призначений на посаду слідчого, то він також має право проводити досудове слідство у цій же кримінальній справі. Призначення слідчого начальником слідчого відділення не виключає також його участі в порядку ст.114 КПК в розслідуванні кримінальної справи.

Слідчий, що продовжує виконувати свої обов'язки, не вправі підтримувати обвинувачення в суді у справі, яку він розслідував. Закон виключає будь-яку особисту заінтересованість слідчого чи дізнавача у результатах розслідування справи. Тому особа, яка провадить слідство чи дізнання, не вправі брати участь у розслідуванні кримінальної справи, якщо вона за своїм службовим положенням є начальником або підлеглим особи, щодо якої порушена кримінальна справа[21].

Згідно з п.9 ч. І ст.227 КПК прокурор з метою забезпечення найбільш повного і об'єктивного розслідування кримінальної справи вилучає від органу дізнання і передає слідчому будь - яку справу, а також передає справу від одного органу досудового слідства іншому, від одного слідчого іншому.

Закон не визначає форми відводу. Заява про відвід обов'язково повинна знайти відображення в матеріалах справи. Відвід може бути заявлений у формі окремого документа. Водночас є практично можливим заявлення відводу слідчому чи дізнавачу учасниками процесу в ході проведення слідчої дії. У цих випадках усна заява про відвід вноситься до протоколу, доводиться до відома прокурора, що наглядає за законністю досудового провадження. Мотивована заява про відвід чи самовідвід слідчого чи особи, яка провадить дізнання, може бути подана на будь-якому етапі досудового слідства чи дізнання[22].

Заявлений відвід чи самовідвід слідчому чи дізнавачу сам по собі не усуває їх від досудового розслідування до прийняття рішень щодо них прокурором. Факт подання відводу чи самовідводу не призупиняє проведення слідчих чи інших процесуальних дій. Крім осіб, вказаних у ч.2 ст.60, відвід слідчому чи дізнавачу можуть заявити підозрюваний і законний представник обвинуваченого.

До прийняття рішення щодо відводу прокурор зобов'язаний отримати від слідчого чи дізнавача, яким заявлено відвід, пояснення, а також заслухати пояснення особи, що подала заяву про відвід. Заява про відвід слідчого чи особи, яка провадить дізнання, подається безпосередньо прокуророві, який має право вирішувати ці питання. Якщо заява про відвід подається особі, яка провадить дізнання, чи слідчому, то її необхідно прийняти і передати прокурору з доданими поясненнями з приводу обставин, які послугували підставами для відводу.

Рішення прокурора з приводу заявлених відводу чи самовідводу оформляється мотивованою постановою, яка оголошується слідчому або особі, яка провадить дізнання, і особі, що заявила відвід. Ця постанова може бути оскаржена вищестоящому прокурору (ст.236 КПК). Якщо прокурору стали відомі обставини, що усувають слідчого чи особу, яка проводить дізнання, то він зобов'язаний відповідно до вимог п.10 ч. І ст.227 КПК усунути їх від провадження у справі, оскільки незаявлення слідчим чи дізнавачем самовідводу, за наявності до цього підстав, розцінюється як порушення закону при розслідуванні справи. Кримінальна справа у будь-якому разі не може бути призначена до судового розгляду, якщо: вона не була порушена або порушена некомпетентною особою; її розслідування провадила не уповноважена на те особа чи особа, яка підлягала відводу; було порушено вимоги КПК про обов'язковість пред'явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення; при провадженні дізнання чи досудового слідства було порушено право обвинуваченого на захист або право користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача[23]. Належне виконання прокурором процесуальних обов'язків, направлених на вирішення завдань кримінального судочинства, несумісне з наявністю у нього особистої (прямої чи опосередкованої) заінтересованості у справі. Тому він не може брати участь у провадженні в справі за наявності тих же обставин, які усувають і суддю від розгляду кримінальної справи (ст.54 КПК). На практиці є безумовною підставою для відводу прокурора наявність родинних зв'язків між ним і особою, яка проводила дізнання, чи слідчим, за діями котрих він здійснював нагляд при провадженні у кримінальній справі. За наявності підстав для відводу прокурор зобов'язаний заявити самовідвід, не очікуючи заяви про відвід з боку інших осіб. Це він може зробити як в стадіях порушення кримінальної справи, досудового розслідування, так і в стадії судового розгляду справи до початку судового слідства[24]. Питання про відвід прокурора вирішують:

—      на досудовому слідстві — прокурор вищого рівня;

—      у суді — суд (якщо справу розглядає колегія суддів), суддя(якщо справу слухає одноособово суддя)[25].

Якщо відвід, заявлений прокурору, в суді задовольняється, то слухання справи відкладається і вживаються заходи до заміни прокурора.

Відповідно до пп.1 і 3 ст.121 Конституції України на прокуратуру покладаються обов'язки по підтримці державного обвинувачення в суді, а також по здійсненню нагляду за дотриманням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство.

Виконання прокурором цих функціональних обов'язків не є підставою для його усунення від подальшої участі у справі. Це пояснюється тим, що основним напрямом діяльності прокурора є здійснення функції кримінального переслідування, формулювання і обґрунтування обвинувачення щодо конкретної особи. Тому до прокурора не можуть пред'являтися такі вимоги, як до судді (участь у проведенні досудового слідства, у розгляді справи в суді першої інстанції, в апеляційному чи касаційному порядку). Участь прокурора в досудовому провадженні (дізнанні і слідстві) не зводиться лише до нагляду за дотриманням законів органами дізнання і слідчими, він бере участь у виконанні окремих слідчих дій (огляд місця події, допит обвинуваченого, підозрюваного та ін.), в розслідуванні окремих справ. З огляду на функціональне призначення прокурора у кримінальному процесі він вправі підтримувати державне обвинувачення у справі, яку розслідував, і брати участь у послідуючих стадіях судочинства у цій справі. Слідчий, що виконував обов'язки прокурора в момент досудового слідства у даній справі, може брати участь у розгляді справи в суді, якщо він уже призначений прокурором. Порушення прокурором кримінальної справи у зв'язку з виявленням ним достатніх ознак злочину за матеріалами проведеної перевірки в порядку нагляду за дотриманням законів не є обставиною, що виключає можливість його участі в провадженні у цій кримінальній справі. Прокурор при виконанні своїх функцій має бути об'єктивним, неупередженим і не зацікавленим у справі. Прокурор у кримінальному процесі не повинен бути втіленням строгості, нетерпимості і ненависті до обвинувачуваного і підсудного. Слід мати на увазі, що важливіше попередити злочин, аніж розкрити той, який уже скоївся та завдав шкоди і болю людям. Ніяке покарання не замінить ту моральну травму, якої було завдано потерпілому. І немає нічого жахливішого, ніж звинувачення в злочині невинної людини[26]. Прокурор не повинен озлоблюватись проти підсудного, звинувачувати його, щоб не трапилось. Він повинен бути дуже обачним в обвинуваченнях, виступати спокійно, усвідомлюючи свій сумний обов'язок[27].


3.2 Відвід представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача
Представником потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача не може бути особа, яка брала участь у цій справі як слідчий або особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, захисник, особа, яка допитувалась або підлягає допиту як свідок, а також особа, що є родичем кого-небудь із складу суду або обвинувача. Адвокат не може брати участі у справі як представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача також і за обставин, зазначених у статті 61 КПК, тобто захисником не може бути особа:

1) яка брала участь у даній справі як дізнавач, слідчий, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;

2) яка відповідно до КПК України є свідком і в зв'язку з цим допитувалась або підлягає допиту;

3) яка є родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача;

4) щодо якої порушено кримінальну справу;

5) визнана недієздатною чи обмежено дієздатною.

Особа не може брати участь у справі як захисник також у випадках:

1) коли вона у даній справі надає або раніше надавала юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання юридичної допомоги;

2) у разі зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або права на надання правової допомоги чи його анулювання у порядку, встановленому законодавчими актами України.

Одна і та ж особа не може бути захисником двох і більше підозрюваних, обвинувачених чи підсудних, якщо інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого.

Не може бути захисником особа, яка, зловживаючи своїми правами, перешкоджає встановленню істини в справі, затягує розслідування чи судовий розгляд справи, а також особа, яка порушує порядок у судовому засіданні чи не виконує розпоряджень головуючого під час судового розгляду справи.

Одна і та сама особа в даній кримінальній справі не може бути захисником двох і більше свідків, а також захисником свідка та підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, потерпілого, цивільних позивача чи відповідача[28].

Усунення захисника від участі в справі – порівняно новий інститут українського кримінального процесу.

Перелік підстав, з яких захисник може бути усунений від участі в справі, окрім цілком природних зрозумілих, містить декілька таких, відповідність яких стандартам справедливого суду викликає серйозні сумніви. Так, законодавче визначення свідка як особи, «про яку є дані, що йому відомі обставини, що відносяться до справи» (ст. 68 КПК), створює теоретичну можливість вважати і захисника особою, яка є свідком і підлягає допиту, наслідком чого може бути усунення (п. 2 ч. 1 ст. 61 КПК). Спроби піддавати допиту адвокатів-захисників як свідків є далеко непоодинокими, незважаючи на гарантії, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 69 КПК і ст. 10 Закону України «Про адвокатуру», адже штучно сконструювати ситуацію, коли адвокатові (навіть всупереч його бажанню) стають відомі «обставини, що відносяться до справи», для досвідченого слідчого – справа техніки.

Не менш сумнівною є така підстава усунення, як порушення стосовно захисника кримінальної справи (п. 4 ч. 1 ст. 61 КПК). Кримінальний процес – сфера гострих конфліктів; адвокати через свої професійні обов’язки знаходяться на вістрі конфліктних ситуацій. Тому у багатьох випадках знайти формальний привід для порушення кримінальної справи проти адвоката досить просто. І, можливо, така справа буде закрита вже наступного тижня, але ж захисник вже усунений!

Але найбільш популярною сьогодні є підстава усунення захисника, сформульована в ч. 4 ст. 61 КПК: «Не може бути захисником особа, яка, зловживаючи своїми правами, перешкоджає встановленню істини в справі, затягує розслідування або судовий розгляд справи». Годі і говорити, що під «зловживанням», «перешкодою» і «затягуванням», залежно від точки зору, можна розуміти і наполегливість адвоката у відстоюванні своєї правової позиції шляхом заявлення численних клопотань, оскарження дій посадовців і тому подібних правомірних дій[29].

Особа, яка провадить дізнання, слідчий виносять мотивовану постанову про усунення захисника від участі в справі та повідомляють про це захисникові і підозрюваному, обвинуваченому, підсудному за обставинами, які відповідають п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1, ч. 2 і ч. 3 ст. 61 КПК.

На стадії дізнання та досудового слідства питання про усунення захисника від участі у справі з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 або ч. 4 ст. 61 КПК, за поданням особи, яка провадить дізнання, слідчого вирішує суддя за місцем провадження розслідування. Суддя розглядає подання про усунення захисника від участі у справі, вивчає матеріали, якими обґрунтовується подання, вислуховує прокурора і захисника, при необхідності опитує підозрюваного, обвинуваченого, особу, у провадженні якої знаходиться справа, після чого виносить мотивовану постанову про усунення захисника від участі у справі чи про відмову в цьому. Постанова судді про усунення захисника оскарженню не підлягає. Під час судового розгляду питання про усунення захисника від участі у справі з підстав, передбачених статтею 61 КПК, вирішує суд[30].

Після допуску до участі в справі захисник-адвокат вправі відмовитися від виконання своїх обов'язків лише у двох випадках:

1) якщо є обставини, що згідно зі ст. 61 КПК виключають його участь у справі;

2) якщо він свою відмову мотивує недостатніми знаннями або некомпетентністю[31].
3.3 Відвід перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання
Перекладач запрошується до участі у справі для забезпечення прав осіб, що не володіють мовою, якою ведеться судочинство, і від нього вимагається вільне володіння відповідними мовами. Як відзначає Стецовський Ю.І.: «перекладач може брати участь у справі, якщо він вільно володіє мовами, необхідними для перекладу, знає предмет дослідження і вміє точно передавати інформацію». В підтвердження цьому у кримінальній справі обов`язково повинні бути відомості про освіту та професію перекладача. Слід акцентувати увагу на тому, що перекладач у юридичному процесі обов`язково повинен володіти юридичною термінологією та мати хоча б мінімальний об`єм знань у тій чи інший галузі права.

Прагнучи максимально забезпечити можливість досягнення істини у справі, яка є недосяжною без забезпечення прав і законних інтересів всіх учасників процесу, законодавець передбачив, що перекладачем не може виступати особа, зацікавлена у результаті справи, або яка раніше брала участь у її провадженні у іншій процесуальній якості, або яка виявила свою некомпетентність. За будь-яким з цих приводів перекладачу може бути заявлений відвід. Неприпустимість суміщення двох функцій в одній особі пояснюється тим, що здійснення перекладу особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором і складом суду з огляду на їх процесуальне положення не гарантує об’єктивність і неупередженість із їхнього боку. Та й суміщення функцій відриває їх від виконання своїх основних обов`язків[32].

Особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суддя не мають права у той же час виконувати функції перекладача, навіть якщо вони володіють мовою, з якої треба перекладати показання чи процесуальні документи учасників процесу[33].

У кримінально-процесуальному законодавстві передбачені обставини, що дають підстави для відводу перекладача:

¾              неприпустимість суміщення функцій перекладача з функціями інших учасників процесу;

¾              заборона бути особі перекладачем при його близьких родинних зв`язках з учасниками процесу;

¾              наявність зацікавленості перекладача у результатах справи;

¾              наявність інших обставин, які викликають сумнів в об’єктивності перекладача.

Також треба відзначити, що підставами для відводу перекладача, крім вказаних у ст.62 КПК України, можуть бути:

¾              службова або інша залежність перекладача від інших учасників кримінального судочинства або їх родичів;

¾              проведення ним ревізії або перекладу матеріалів, які стали підставою для порушення даної кримінальної справи;

¾              його участь у відомчому розслідуванні і виступ там як свідка;

¾               некомпетентність.

Відвід, заявлений перекладачеві під час провадження дізнання чи досудового слідства, вирішується особою, яка проводить дізнання, слідчим або прокурором. Відвід, заявлений під час судового розгляду вирішується судом або суддею, який одно особисто розглядає справу (ч.2 ст. 62 КПК).

Експерт — це особа, яка має необхідні спеціальні знання для давання висновку з питань, що виникають під час провадження у кримінальній справі, і якій постановою органу дізнання, слідчого, прокурора чи судді або ухвалою суду доручено провадження експертизи.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України від 25 лютого 1994 р. "Про судову експертизу" Міністерство юстиції України веде Реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян, а з ч. З ст. 9 цього ж Закону — органи дізнання, досудового слідства і суди зобов'язані доручати проведення судових експертиз переважно фахівцям, внесеним до цього Реєстру[34].

Статтею 11 Закону України "Про судову експертизу" визначені особи, які не можуть бути судовими експертами. Так, до виконання обов'язків судового експерта не можуть залучатися особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а також ті, які мають судимість. Не може бути експертом особа, яка зацікавлена в справі і підлягає відводові. Згідно зі ст. 75 КПК України, не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами в справі.

Згідно зі ст. 12 Закону "Про судову експертизу", ст. 54, 62, 75 КПК України в визначених випадках експерт підлягає відведенню і не може бути залучений до проведення експертизи:

¾              якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь із них, а також родичем слідчого, особи, яка проваджувала дізнання, обвинувачуваного;

¾              якщо він брав участь у даній справі як свідок, особа, яка проваджувала дізнання, слідчий, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або відповідача;

¾              якщо він особисто або його родичі зацікавлені в результаті справи;

¾              якщо він знаходиться в службовій або іншій залежності від обвинувачуваного, потерпілого, цивільного позивача або відповідача;

¾              якщо він проводив по даній справі ревізію, матеріали якої послужили підставою порушення кримінальної справи;

¾              у випадку, коли виявиться його некомпетентність, та за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його об'єктивності[35].

Слідчий, розглянувши заяву про відвід, складає постанову, в якій мотивує своє рішення.

Експерт несе відповідальність за злісне ухилення або відмову без поважних причин від виконання своїх обов'язків або за давання свідомо неправдивого висновку за ст. 178, 179 КК України, а також за розголошення без дозволу слідчого даних досудового слідства.

Спеціалістом у кримінальному процесі визнається будь-яка не заінтересована в результаті справи особа, яка має необхідні спеціальні знання в науці, техніці, мистецтві чи ремеслі або володіє вміннями, навиками у певній галузі діяльності і відповідно до ст. 128-1 КПК України залучається до участі у проведенні слідчої дії для сприяння слідчому в збиранні та дослідженні доказів.

Як спеціалістом, так і експертом можуть бути особи, які володіють спеціальними знаннями. Але в процесуальному статусі між експертом і спеціалістом є різниця. Спеціаліст, використовуючи свої спеціальні знання, надає допомогу слідчому в провадженні слідчих дій, а саме: в пошуку, виявленні, фіксації, вилученні та огляді доказових матеріалів, застосуванню для цього необхідних технічних засобів, наприклад засобів так званої «польової криміналістики» при огляді місця події, тоді як експерт досліджує направлені йому на експертизу докази і формулює висновки за поставленими перед ним запитаннями, які мають значення самостійних доказів. Якщо експерт досліджує вже одержані докази і дає висновок, який має самостійне доказове значення, то спеціаліст покликаний надати допомогу в збиранні доказів. Тому процесуальне становище спеціаліста й експерта різне.

До особи, яка викликається як спеціаліст, закон ставить дві основні вимоги: бути не заінтересованим у результаті справи та мати необхідні для участі в даній слідчій дії спеціальні знання[36].

Особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор чи суд, які запрошують спеціаліста, зобов'язані перевіряти наявність підстав, що виключають участь спеціаліста у даній справі (ст.54 КПК). Із змісту закону випливає, що не є підставою для відводу попередня участь особи як спеціаліста у справі. Якщо ж особа виконувала інші процесуальні обов'язки, то це буде приводом для її відводу як спеціаліста. В той же час спеціаліст-криміналіст, який брав участь в огляді місця події, може брати участь в провадженні у справі як експерт. Упередженість і необ'єктивність спеціаліста можуть потягти за собою негативні наслідки при проведенні слідчих дій. Коли буде встановлена відсутність у спеціаліста достатніх спеціальних знань і навичок для сприяння слідчому, дізнавачу, прокурору чи суду в проведенні процесуальних дій, то це буде підставою для визнання його некомпетентним[37].

Секретар судового засідання — учасник кримінального процесу, в процесуальні обов'язки якого входить ведення та засвідчення своїм підписом правильності протоколу судового засідання та розпорядчого засідання суду[38].

Він виконує за дорученням судді також необхідні організаційні функції: повідомляє учасників процесу про час і місце розгляду справи, з'ясовує причини нез'явлення та інформує про це суд, виконує інші доручення головуючого із забезпечення судового процесу (вручає копію вироку, надає можливість ознайомлення з протоколом судового засідання тощо).

Секретар судового засідання повинен бути об'єктивним і неупередженим. У випадках заінтересованості в результатах справи він підлягає відводу на загальних підставах відповідно до вимог ст.54, 62 КПК[39].

Рішення про самовідвід чи відвід перекладача, експерта і спеціаліста приймається у формі мотивованої постанови слідчим, дізнавачем, прокурором або мотивованою постановою судді чи ухвалою суду.
Висновки до
р
озділу 3

Отже, до інших учасників у кримінальному процесі належать: дізнавач, слідчий та прокурора, представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання.

Ці учасники кримінального процесу сприяють кримінальному судочинству за допомогою виконання завдань, покладених на них законом. Виконання вимог закону в значній мірі залежить від об’єктивності і неупередженості до справи кожного з них. З огляду на це законодавством визначено підстави, за яких учасники підлягають відводу.

Майже всі учасники кримінального процесу підлягають відводу якщо, вони являлися потерпілими, цивільними позивачами, цивільними відповідачами, або родичами кого-небудь з учасників процесу, якщо в одній особі суміщалися різні за своїм змістом процесуальні права і обов’язки.


ВИСНОВКИ
Кримінально-процесуальним кодексом України визначаються обставини, що виключають можливість участі окремих осіб в кримінальному судочинстві (гл.4).

До цих обставин законодавець обґрунтовано відносить все, що викликає сумніви в об’єктивності судді, прокурора, слідчого та інших учасників процесу – вони одночасно не можуть бути у одній справі потерпілими, свідками, експертами, захисниками, родичами учасників із самостійними процесуальними інтересами, вони або їхні родичі не повинні бути зацікавленими в результатах справи тощо (ст. 54, 58, 60 КПК) Такого роду обставини є вищою мірою толерантними, етичними, зрозумілими і такими, що оберігають наш процес у разі прийняття на їх основі відповідних юридичних рішень від упередженості й зловживань.

Можливість заявити відвід суду повинна забезпечити надійний захист процесу від імовірного негативного впливу з боку упередженого суду. Законодавство спрямоване на те, щоб у всіх випадках була забезпечена участь у вирішенні всіх кримінальних справ тільки таких суддів, повна неупередженість і незалежність яких не викликає жодних сумнівів. Але іноді відвід можна застосувати як спосіб затягування процесу, оскільки після задоволення заяви про відвід справа підлягає розгляду новим складом суду, на що потрібен час. Також влада судді щодо вирішення питання про відвід самого себе не є виправданою, оскільки не враховується суб’єктивний фактор.

Одна з гарантій встановлення об'єктивної істини у справі — забезпечення справжньої процесуальної самостійності слідчого. Проте, начальник слідчого підрозділу має адміністративну владу (вирішує питання премій, розміру зарплати, присвоєння звання і просування слідчого по службі, звільнення його роботи) і наділений правом процесуального контролю за розслідуванням кримінальних справ, що може тягти негативні наслідки. Слід принципово розмежувати адміністративну владу і процесуальну діяльність, спрямовану на забезпечення судочинства.

Прокурор — це суб'єкт кримінально-процесуального права, який виконує функцію кримінального переслідування осіб, обвинувачених у вчиненні злочину, шляхом давання на досудовому провадженні вказівок органам дізнання та досудового слідства щодо викриття винних і підтримання у суді державного обвинувачення. Тому належне виконання прокурором процесуальних обов’язків, направлених на вирішення завдань кримінального судочинства, несумісне з наявністю у нього особистої (прямої чи опосередкованої) зацікавленості у справі.

Представництво як інститут кримінально-процесуального права має на меті належним чином забезпечити захист прав і законних інтересів учасників процесу — потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача. Але чомусь, коли мова заходить про обставини, що виключають участь у справі захисника, крім аналогічних трафаретних і обґрунтованих специфічних для адвокатської професії обставин (наприклад, зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю), в законі з’являються додаткові обставини, а саме: захисником не може бути особа, щодо якої порушено кримінальну справу, та особа, визнана недієздатною чи обмежено дієздатною (ст. 61 КПК) Мало того, що захисники, особливо, звичайно, адвокати протидіють розслідуванню і досягненню істини в кримінальному судочинстві, вони ще й бувають, всупереч принципу презумпції невинуватості, злочинними типами або недієздатними особами, яким, звичайно, не можна довіряти захист обвинувачених і надання правової допомоги – лише таким мотивом можна пояснити появу в законі зазначених двох обставин.

Чинним законодавством передбачено не тільки відвід перекладача, та й його заміну. Поняття заміни перекладача у кримінальному процесі не розкривається, але на практиці випадки заміни перекладача трапляються досить часто. Заміна перекладача може бути пов`язана з некомпетентністю, низькою кваліфікацією перекладача, а також з непередбаченою хворобою та з іншими обставинами, які роблять не можливим виконання покладених на перекладача функцій. В цих випадках питання про заміну перекладача повинно вирішуватися не тільки за клопотанням обвинуваченого, його захисника та інших учасників процесу, та й з ініціативи органів слідства та суду. Перекладач повинен заявити самовідвід у випадку, коли він може бути особисто, тим чи іншим варіантом, зацікавлений у конкретній справі. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що регламентацію підстав для відводу або заміни перекладача недостатньо врегульовані у чинному законодавстві.

Повнота, правильність, обґрунтованість та правдивість висновку експерта, а також його незалежність та збереження конфіденційності забезпечуються цілим рядом процесуальних норм та так званою «клятвою експерта» — попередженням про те, що він несе кримінальну відповідальність за дачу за відомо неправдивого висновку і відмовлення без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, а також можливістю призначення повторної судової експертизи.

Процесуальне становище секретаря судового засідання в КПК майже не врегульоване. Його правам і обов'язкам треба було б присвятити окрему статтю, в якій, зокрема, вказати, що в разі розбіжностей з головуючим з приводу змісту протоколу секретар має право додати до протоколу свої зауваження, які підлягають розгляду складом суду в порядку ст. 88 КПК. Доцільно було б також передбачити в законі, що секретар судового засідання, вступаючи на свою посаду, приносить у присутності суддів відповідного суду присягу про те, що він завжди сумлінно і з почуттям високої відповідальності виконуватиме покладені на нього обов'язки.

Законодавець не встановив чітких підстав для відводу усіх учасників процесу, що подекуди призводить до виникнення спірних питань. Тому, вважаю, доцільним внести зміни у КПК України та присвятити кожній особі, що залучається до участі у кримінальному судочинстві, кожному учаснику процесу окрему статтю, у котрій мають бути повною мірою наведенні їх права та обов`язки, а також обставини, що виключають їх участь у справі.

Справедливим судовий процес буде лише в тому випадку, якщо він спрямований на забезпечення верховенства права, законності, рівності учасників процесу перед законом і судом, змагальності, гласності і відкритості.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Кримінально-процесуальний кодекс України: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua;

2. Загальна декларація прав людини: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua;

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 11.02.2005 р. № 2 Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.yurincom.com;

4. Гончаренко В.Г. Деякі питання усунення учасника процесу // Часопис Академії адвокатури України. – 2010. -№ 8 – С. 1-8;

5. Ненашева Я.В. Відвід та заміна перекладача у кримінальному процесі: [Електронний ресурс] / Я.В. Ненашева. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com;

6. Центр знань з прав людини: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.naiau.kiev.ua;

7. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / [В.І. Бояров, Т.В. Варфоломеєва, І.В. Вернидубов, В.Г. Гончаренко та ін.] за заг. ред. В.Т. Маляренко / – К.: Форум, 2006. – 890 с.;

8. Тертишник Б.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесу¬ального кодексу України / Б.М. Тертишник.— К.: А. С. К., 2007.— 1056 с.;

9. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України / Є.Г. Коваленко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 576 с.;

10.            Кримінальний процес України (у питаннях та відповідях): Навчально-методичний посібник /[О.М. Гумін, Р.І. Сибірна, Л.О. Сергієнко, О.Є. Устюгова]; за ред.. О.М. Гумін / - Л.:ЛІВС при НАВСУ, 2004. – 515 с.;

11.            Кримінальний процес: Підручник / [С.О. Гриненко, О.М. Дроздов, Т.М. Мирошниченко та ін.]; за ред.. Ю.М. Грошевий. – Х.: Право, 2010. – 588 с.;

12.            Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Підручник / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 712 с.;

13.            Кони А.Ф. Приемы и задачи прокуратуры: Собрание починений / А.Ф. Кони.— М: Юридическая литература,1967. - т. 4— С. 128;

14.            Кучинська О.П. Кримінальний процес України. Навчальний посібник / О.П. Кучинська, О.А. Кучинська. – К.: Прецедент, 2008 . -274 с.;

15.            Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій / Л.М. Лобойко. – К.: Істина, 2005.- 410 с.;

16.            Михеєнко М.М. Кримінальний процес України. / М.М. Михиенко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко. - К.: Либідь, 2009. – 531 с.

17.            Назаров В.В. Кримінальний процес України: Навчальний посібник / В.В. Назаров, Г.М. Омельяненко. - К.: Атіка, 2007. - 584 с.;

18.            Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи / В.О. Попелюшко. – К.: Кондор, 2006. – 234 с.;

19.            Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України / В.М. Тертишник. – К.: А.С.К., 2008. – 1120 с.

20.            Шуст С.С. Кримінально-процесуальне право України / С.С. Шуст. – К.: Істина,2008. - 384 с.

Размещено на http://www.allbest.ru

---