Курсовая Цивільно-процесуальне право в системі права України
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Цивільне право
Тема курсової роботи: «Цивільно-процесуальне право в системі права України».
Зміст
Вступ.. 3
1 .Поняття та значення цивільного процесуального права, його місце в системі права України.. 5
1.1.Поняття цивільного процесуального права і його значення. 5
1.2. Місце цивільного процесуального права в системі права України. 10
1.3. Завдання цивільного процесуального права. 14
2 Джерела цивільного процесуального права і межі його дії 17
2.1.Поняття джерел цивільного процесуального права. 17
2.2.Класифікація та межі дії джерел цивільного процесуального права. 19
3. Принципи цивільного процесуального права, їх Поняття та значення.. 24
3.1.Поняття і види принципів цивільного процесуального права. 24
3.2.Класифікація та значення принципів цивільного процесуального права 25
Висновки.. 32
Список використаних джерел.. 33
Вступ
Актуальність теми. Кожна цивілізована держава закріплює за своїми громадянами певні права та обов'язки і намагається створити найсприятливіші умови для їх реалізації. Тому одним з найголовніших завдань держави є захист законних прав громадян. Так, відповідно до ст. 13 Конституції України "держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання". Тобто, виступаючи гарантом реалізації законних прав, держава тим самим забезпечує виконання громадянами обов'язків, покладених на них державою
У розбудові України як демократичної, правової держави визначальна роль належить судовій владі, на яку Конституцією, Законом України «Про судоустрій України» покладено здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального і конституційного судочинства.
Цивільно-процесуальний порядок здійснення цивільного судочинства встановлений Цивільним процесуальним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України 18 березня 2004 р., який має важливе значення як основне джерело цивільного процесуального права України. Новий ЦПК України відтворив і розвинув демократичні принципи і правила механізму цивільного судочинства, вироблені вітчизняною наукою і практикою цивільного процесу, залишивши без змін окремі нормативні правила попереднього ЦПК України (1963 р.), які досі актуальні з позиції сучасного соціально-економічного розвитку України, зумовлюються положеннями Конституції України і використані для процесуально-правового регулювання цивільного судочинства.
Сучасний політичний і соціально-економічний розвиток України визначається удосконаленням законодавства, яким закріплено правове становище громадян, організацій та їх об'єднань і встановлюються гарантії реалізації й захисту їх прав, свобод і обов'язків, визначених Конституцією й іншими законами України. Конституційні норми, в яких вони закріплені, є основою деталізації в галузевому законодавстві регулювання всіх аспектів їх дій, визначення юридичних гарантій їх реалізації, встановлення процесуального порядку (процесуальних форм) захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових цивільних прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, у тому числі й засобами цивільного процесуального права. Кожен має право на використання всіх національних засобів правового захисту, звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55 Конституції України). Зокрема, громадяни України можуть звертатися за захистом до Європейського Суду з прав людини.
Тому, метою даного дослідження є розгляд порядку реалізації прав учасниками цивільного процесу в Україні.
Виходячи з поставленої мети, в даному дослідженні поставлені наступні завдання:
1) розглянути поняття цивільного процесуального права і його значення та завдання ;
2) дослідити джерела цивільного процесуального права і межі його дії
3) проаналізувати принципи цивільного процесуального права..
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі застосування цивільного процесуального права.
Предметом дослідження є чинне законодавство, монографічні та публіцистичні дослідження з питань цивільного процесуального права
Дана робота має відповідну структуру: вступ, 3 розділи, 7 підрозділів, висновки та перелік використаної літератури.
1 .Поняття та значення цивільного процесуального права, його місце в системі права України
1.1.Поняття цивільного процесуального права і його значення
Цивільне процесуальне право — це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у цивільних справах загальними судами загальної юрисдикції[1]. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження у цивільних справах, встановлений ЦПК та іншими законами України. Цей порядок складається з провадження по розгляду і вирішенню справ у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин, і справ наказного і окремого провадження, тобто з провадження в цивільних справах.
Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет цивільного процесуального права визначається: системою процесуальних дій, що виконуються судом, учасниками процесу; змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, які визначають зміст цивільних процесуальних дій; гарантіями реалізації цивільних процесуальних прав і обов'язків[2].
Сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків та процесуальних дій щодо їх реалізації становить зміст процесуальної діяльності суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: судів — щодо розгляду і вирішення цивільної справи, перевірки законності та обґрунтованості постановленого у справі рішення; осіб, які беруть участь у справі, — щодо захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав, державних і громадських інтересів; інших учасників процесу — щодо сприяння суду і особам, які беруть участь у справі, у здійсненні покладених на них процесуальних функцій.
Питання про предмет регулювання цивільного процесуального права у науці цивільного процесу вирішується неоднозначно. Положення, що таким предметом є лише процесуальні дії суду і учасників процесу, не відповідає цивільному процесуальному законодавству, численні норми якого визначають процесуальні права і обов'язки таких осіб (статті 27, 31, 32, 34, 35, 36, 46, 50, 52 ЦПК України). Не відповідає ЦПК України включення до предмета цивільного процесуального права лише цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, якими визначаються також процесуальні дії (ст. 130 ЦПК України)[3].
Правовідносини, що складаються між загальним судом загальної юрисдикції і учасниками цивільного процесу, відрізняються від правовідносин, що виникають між господарським судом (який є спеціалізованим судом загальної юрисдикції) і учасниками господарського процесу. В господарському суді спори вирішуються суддею одноособово. Порядок ведення засідання визначається суддею, а у разі розгляду справи трьома суддями — суддею, головуючим у засіданні (ст. 74 ГПК України). Спрощений процесуальний порядок розгляду справ, встановлений обов'язковий претензійний порядок, інші правила підсудності тощо. Отже, система норм права, які врегульовують цивільне судочинство, і система норм права, що врегульовують порядок провадження в інших юрисдикційних органах, відрізняються за предметом правового регулювання і не поєднані в одній галузі. Вони становлять самостійні процесуальні галузі права — цивільно-процесуальну, адміністративно-процесуальну, господарсько-процесуальну, нотаріально-процесуальну, третейсько-процесуальну[4]
Але господарське і цивільне судочинство згідно зі ст. 124 Конституції України[5] здійснюється відповідно спеціалізованими і загальними судами, які складають систему судів загальної юрисдикції, тому врегульований законом порядок здійснення судочинства зазначеними судами має бути уніфікований шляхом створення єдиного кодексу, який визначав би процесуальний порядок діяльності наявних і створених у майбутньому як загальних, так і спеціалізованих судів загальної юрисдикції.
Цивільне процесуальне право України як самостійна галузь характеризується також методом правового регулювання.
Метод цивільного процесуального права у науці визначається в загальних рисах, але вихідні положення можуть служити правильному розкриттю його змісту. Метод — це сукупність закріплених у нормах цивільного процесуального права способів і засобів впливу на відносини, що регулюються, і поведінку їх суб'єктів[6]. Він обумовлюється специфічними властивостями предмета регулювання цивільного процесуального права, соціальними функціями, які виконує ця галузь права, і органічним її зв'язком з галузями матеріального права. За змістом метод цивільного процесуального права є імперативно-диспозитивним і характеризується нормативним визначенням: підстав виникнення, розвитку і припинення цивільних процесуальних правовідносин, характеру правових зв'язків між його суб'єктами; процесуально-правовим становищем суду, учасників процесу; цивільних процесуальних дій — їх змісту, форми, порядку виконання; цивільних процесуальних санкцій.
Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів регульованих відносин закріплений у нормах права, що встановлюють зобов'язання, заборони і примус. Зобов'язання — обов'язок конкретної активної поведінки (ст. 50 ЦПК України — свідок зобов'язаний з'явитися до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини; статті 53, 54, 55 та ін. ЦПК України); заборони — заборона виконання певних дій і бездіяльності, зокрема заборона спорів між судами про підсудність (ст. 117 ЦПК України); примус — вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права (статті 91-94 ЦПК України). Диспозитивний спосіб характеризується дозволом і визначається правами суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених нормами ЦПК України (статті 27, 31). Імперативний спосіб виявляється в процесуально-правовому становищі суду. Він як орган держави, що здійснює правосуддя, наділений активністю і виконує керівну роль у цивільному процесі, спрямовує дії учасників процесу, які повинні підпорядковуватися судові, забезпечує здійснення ними прав і виконання обов'язків. Суд вирішує цивільну справу і окремі питання, що виникають у процесі її розгляду, виносить рішення, яке має обов'язковий характер. Зазначені та інші встановлені законом процесуальні права суду мають істотну особливість — вони водночас є його обов'язками. Разом з тим у деяких нормах права визначається дозволена поведінка суду. Від його розсуду залежить прийняття зустрічного позову (ст. 123 ЦПК України), забезпечення позову (ст. 153 ЦПК України), зупинення провадження (ст. 202 ЦПК України)[7].
Спосіб дозволу широко використовується в нормах цивільного процесуального права, в яких визначено процесуально-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторони наділені широкими процесуальними повноваженнями для захисту суб'єктивних матеріальних прав, реалізація яких можлива за їх розсудом на основі вільного волевиявлення і забезпечується системою необхідних процесуальних гарантій.
Правове становище експертів, свідків, перекладачів, інших осіб, які не належать до осіб, що беруть участь у справі, визначається в основному не дозволеністю поведінки, а обов'язком таких осіб діяти певним чином (статті 50, 53-55 ЦПК України[8]).
Метод цивільного процесуального права характеризується також окремим видом юридичних фактів — процесуальних дій суду і осіб, які беруть участь у справі, від яких залежить виникнення і розвиток процесуальних правовідносин і які є засобами здійснення процесуальних прав і виконання обов'язків. Гарантіями їх реалізації є цивільні процесуальні санкції. Ними встановлені правові наслідки за порушення прав і невиконання обов'язків. Це — примусове припинення неправомірних процесуальних дій, скасування незаконних і необґрунтованих рішень, застосування способів забезпечення доказів і позову, відшкодування заподіяних збитків, примусовий привід, видалення із залу судового засідання. У санкціях впроваджено позитивне зобов'язання і примушування, що характеризує їх імперативність. Отже, метод правового регулювання цивільного процесуального права є за змістом імперативно-диспозитивним і забезпечується такими способами впливу на правові відносини, що регулюються, і поведінку його суб'єктів, як дозвіл, зобов'язання, заборона і примус.
Як самостійна галузь, цивільне процесуальне право України характеризується певною системою.
Система цивільного процесуального права — це сукупність норм та інститутів галузі права, зумовлених предметом правового регулювання. Вона визначається структурою ЦПК України та складається з двох частин — загальної і особливої[9].
Нагальна об'єднує норми й інститути цивільного процесуального права, що мають значення для всієї галузі, всіх видів провадження і стадій цивільного процесу (розділ І ЦПК України). До особливої частини включені норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ за стадіями судочинства (розділи ІІ-Х ЦПК України).
Цивільному процесуальному праву належить значна роль в управлінні суспільством, у забезпеченні соціально-економічних і політичних перетворень у країні, оскільки ним закріплений процесуальний порядок захисту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян та їх інтересів, гарантованих Конституцією України та іншими законами, а також прав і охоронюваних законом інтересів приватних, колективних, державних підприємств, установ, організацій і держави. Цивільне процесуальне право забезпечує зміцнення законності, запобігання цивільним правопорушенням і формування в правовій свідомості громадян та посадових осіб принципу справедливості.
1.2. Місце цивільного процесуального права в системі права України
Цивільне процесуальне право, будучи самостійною галуззю права України, тісно пов'язане й взаємодіє з іншими галузями права, без чого неможливе нормальне функціонування будь-якої галузі права. Цивільне процесуальне право належить до сфери публічного права, адже правосуддя здійснюється виключно судами (ст. 124 Конституції[10]), а суд є органом судової влади. Водночас цивільне процесуальне право має ряд ознак приватного права. Воно спрямоване на захист інтересів фізичних та юридичних осіб. Для нього є характерними принципи змагальності й диспозитивності.
Визначальними для цивільного процесуального права, як і для інших галузей права, є норми конституційного права. Конституція України містить норми прямої дії (ст. 8). Серед них є норми цивільного процесуального права (ст. ст. 6, 9, 10, 32, ч. 4 ст. 55, 56, 57, 59, 63, 68 Конституції). Норми розділу VIII Конституції передбачають здійснення правосуддя виключно судами, поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, визначають систему судів загальної юрисдикції, принципи здійснення правосуддя та врегульовують інші питання діяльності судів. Норми цивільного процесуального права мають ііс лише відповідати положенням Конституції, а й забезпечувати реалізацію цих положень щодо права громадян на: судовий захист (ст. 55), відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб ст. 56), захист у судовому порядку права па житло (ст. 47), правову допомогу (ст. 59), тобто захист прав та інтересів суб'єктів відносин, урегульованих нормами права.
Цивільне процесуальне право, як зазначалося, органічно пов'язане з цивільним правом. Без цивільного права та галузей, які виокремилися із цивільного — трудового, сімейного, земельного та ін. — цивільне процесуальне право було б безпредметним, а без нього норми зазначених галузей матеріального права не могли б бути примусово здійснені, тобто не мали б юридичного захисту і тому не могли бути нормами права. Норми означених галузей матеріального права встановлюють, що необхідно захищати, а норми цивільного процесуального права визначають, як треба захищати. Органічний зв'язок цивільного процесуального права із цивільним правом також має значення для встановлення особливостей цивільного процесуального методу правового регулювання. Зв'язок між цивільним матеріальним та цивільним процесуальним правом також виявляється в тому, що ЦК України[11] передбачає, як уже зазначалося, порядок захисту прав (ст. ст. 16, 17, 18, 19 ЦК, регулює питання про допустимість засобів доказування у спорах щодо правочинів, укладених без дотримання обов'язкової письмової форми. СК містить ряд норм, які мають суттєве значення для розгляду спорів, що випливають із сімейних відносин.
Цивільне процесуальне право тісно пов'язане із господарським процесуальним правом. Висловлювалась навіть думка, що законодавство про арбітражний суд — органічна частина цивільного процесуального права і має бути включено до його складу. Однак з огляду на розвиток підприємницької діяльності та законодавства, зокрема у зв'язку з прийняттям ГК України, що регулює цю діяльність, із такою думкою навряд чи можна погодитись. Разом із тим між; цивільним процесуальним і господарським процесуальним правом є багато спільного. Обидві ці галузі, як і кримінально-процесуальне право, регулюють діяльність суду та інших учасників процесу і відносини щодо здійснення правосуддя у справах, віднесених до їх компетенції, а також суспільні відносини, що виникають у зв'язку із цим[12].
Спільними є й принципи цивільного процесуального та господарського процесуального права. Однак це не виключає відмінностей між цими галузями права. Цивільне процесуальне право регулює, як зазначалося, діяльність суду та інших учасників процесу здійснення правосуддя у цивільно-правових спорах, у справах наказного провадження, а також у справах окремого провадження та суспільні відносини, що виникають у зв'язку із цією діяльністю, щодо розгляду й вирішення вказаних категорій справ. Господарське процесуальне право регулює діяльність господарського суду та інших учасників господарського процесу щодо розгляду й вирішення господарських спорів, справ про банкрутство, а також справ щодо спорів, які виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів та з інших підстав і такі, що виникають у зв'язку із цією діяльністю, а також суспільні відносини щодо розгляду й вирішення вказаних категорій справ. У господарському процесі розглядаються, як правило, спори між суб'єктами підприємницької діяльності (ст. 1 ГПК[13]). Цим і визначається відмінність між цивільним процесуальним і господарським процесуальним правом. Різною є підвідомчість цивільних справ, які розглядаються судами загальної юрисдикції (ст. 15 ЦПК), та господарських спорів, які розглядаються господарськими судами (ст. 12 ГПК). Господарські суди, як зазначено, розглядають також справи щодо спорів, які виникають при укладенні та зміні господарських договорів (ст. 12 ГПК).
Цивільне процесуальне право також пов'язане з кримінально-процесуальним правом. Цивільне процесуальне, господарське процесуальне і кримінально-процесуальне право регулюють діяльність суду та інших учасників процесу щодо здійснення правосуддя у справах, віднесених до їх компетенції, та суспільні відносини, які виникають у зв'язку із цим. Цим і визначається зв'язок між цивільним процесуальним та кримінально-процесуальним правом. Цивільне процесуальне та кримінально-процесуальпс право мають ряд спільних принципів: законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності, гласності судового процесу, здійснення правосуддя професійними суддями, застосування національної мови у судочинстві, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду, обов'язковість рішень суду, безпосередності. Між тим, цивільне процесуальне і кримінально-процесуальне право відрізняються одне від одного предметом та методом правового регулювання. Одним із провідних принципів цивільного процесуального права є принцип диспозитивності, що означає свободу осіб, які беруть участь у справі, щодо розпоряджання своїми матеріальними і процесуальними правами в межах, установлених законом. У кримінально-процесуальному праві цей принцип застосовується у значно обмеженому обсязі. У цивільному процесі немає стадії досудового розслідування справи.
Зв'язок між цивільним процесуальним і кримінально-процесуальним правом виявляється і в тому, що вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, є обов'язковим для суду, який розглядає справу щодо цивільно-правових наслідків дій особи, стосовно якої ухвалено вирок суду, з питання, чи мали місце ці дії і чи вчинені вони цією особою (ч. 4 ст. 61 ЦПК), тобто ці факти є преюдиційними і не підлягають доказуванню у цивільному процесі при розгляді справи, учасником якої є особа, стосовно якої винесено вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Наприклад, вироком суду, що набрав законної сили, встановлено, що водій машини — він же володілець машини — невинуватий у автотранспортній пригоді, але здійснив наїзд, унаслідок якого була заподіяна матеріальна шкода. У зв'язку із цим суд виніс виправдальний вирок. При розгляді позову щодо відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК), факт наїзду доказуванню не підлягає.
1.3. Завдання цивільного процесуального права
За новим ЦПК України правове регулювання цивільного судочинства характеризується: новелізацією норм і намаганням зберегти традиційні процесуальні форми і принципи попереднього кодексу; відтворенням конституційних засад (принципів) цивільного судочинства (здійснення правосуддя державною мовою на засадах поваги до честі, гідності, рівності перед законом і судом; гласності та відкритості судового розгляду); встановленням апеляційного і касаційного оскарження рішень суду; розширенням змісту принципів змагальності, диспозитивності, законності, державної мови судочинства тощо; розширенням структури ЦПК України — включенням нових розділів і глав: наказне провадження (розділ II); заочний розгляд справи (глава 8 розділу III); розгляд судом справ окремого провадження: про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність, про визнання спадщини відумерлою, про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку, про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу, про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб (глави 8-12 розділу IV). Новий ЦПК України доповнений розділами VI—VIII, якими урегульовані питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, про судовий контроль за виконанням судових рішень, про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні.
Відповідно статті 1 ЦПК України[14] завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Дана стаття визначає завдання та мету цивільного судочинства. До завдань судочинства вона відносить справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ. Справедливим і неупередженим розгляд справи буде там і тоді, де і коли цивільний суд розглядає і вирішує справу, додержуючись цивільної процесуальної форми, правильно застосовує відповідні норми матеріального права, оцінює докази без стороннього впливу, постановляє законне та обгрунтоване судове рішення, коли судді не є особисто, прямо чи побічно заінтересованими в результаті розгляду справи. Що стосується своєчасного розгляду і вирішення справи, то це завдання, як не дивно, трансформується далі в ЦПК (ст. 130) у швидке вирішення справи.
Метою цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Цією статтею завдання захисту прав, свобод чи інтересів фізичної особи (людини - ст. 24 ЦК України[15], на відміну від законодавства, що діяло раніше, висувається для судів на перше місце. Згідно зі ст. З Конституції України[16] людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Як зазначено у розділі IV Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10.05.06 №361[17], цивільне судочинство слід розглядати як послугу держави щодо вирішення приватноправових спорів сторонам, які самостійно не можуть їх урегулювати.
ЦПК України також характеризується адаптацією норм відповідно до соціально-економічних умов суспільного життя України та доктрини демократичного судочинства з урахуванням світових стандартів.
2 Джерела цивільного процесуального права і межі його дії
2.1.Поняття джерел цивільного процесуального права
Джерела цивільного процесуального права — правові акти, що містять норми даної галузі права. Види джерел залежать від форм, в яких виражається і функціонує норма цивільного процесуального права.
Основними джерелами (формою) права у всіх сучасних правових системах світу є нормативно-правові акти держави. Нормативно-правовий акт — це акт правотворчої діяльності компетентних державних органів, який встановлює, змінює або відміняє правові норми[18] Нормативний акт приймається компетентним органом в певному процедурному порядку. Це офіційний документ, що містить правові норми, тобто носій інформації про правові норми, юридичне джерело права.
Нормативно-правові акти мають різні назви, вони відрізняються один від одного по юридичній силі, по органах, їх що видає, і т.д. У найзагальнішому вигляді ієрархічну структуру нормативно-правових актів України можна представити таким чином: закони і підзаконні нормативні акти.
Особливістю даних норм є те, що вони не встановлюються рішенням органів держави, а виникають в результаті багаторазового застосування протягом століть, закріплюють людський досвід у свідомості людей і входять в звичку, існуючі у вигляді соціальних норм.
Отже, нормативно-правовий акт — письмовий документ, прийнятий компетентним органом держави або уповноваженим суб'єктом, встановлює, змінює, припиняє чи конкретизує норми права, містить розпорядження загального характеру і постійної дії, розрахований на багаторазове застосування[19]. Основні ознаки нормативно-правового акта:
· відображає державні інтереси та спрямований на регулювання широкого кола найважливіших сфер суспільних відносин;
· має визначену структуру (може складатись із частин, розділів, статей, параграфів, пунктів, підпунктів) та зміст(назва, дата, місце і суб'єкт прийняття, підпис уповноваженої посадової особи, реєстраційний номер), визначену законом документальну форму закріплення; закон чи підзаконний нормативно-правовий акт;
· змістом нормативно-правового акта є правила поведінки загального характеру, дія яких розповсюджується на невизначене коло суб'єктів;
· приймається чітко визначеним колом правотворчих органів;
· розробляється та приймається у чітко визначеному порядку;
· є обов'язковим для виконання, забезпечується системою державних гарантій, у тому числі й примусовими засобами;
· публікується у спеціальних виданнях;
· діє в часі, просторі і за колом осіб;
· має юридичну силу, що дає можливість визначити принципи підпорядкування й ієрархічної побудови системи нормативно-правових актів.[20]
Юридична сила — основна властивість нормативно-правових актів діяти та породжувати правові наслідки: виникнення, зміну, припинення правовідносин. Має два аспекти: співвідношення правових актів між собою та обов'язковість виконання. З точки зору співвідношення встановлюється ієрархія, тобто чітка система підпорядкованості правових актів. Це означає, що кожний акт займає своє місце у загальній системі правових актів. Таке розташування останніх залежить від місця органів державної влади, які їх видали, у системі органів державної влади та наданих їм повноважень.
За юридичною силою нормативно-правові акти поділяють на: закони і підзаконні правові акти.
Таким чином нормативно-правові акти як джерела права володіють рядом суттєвих специфічних ознак, які якісно відрізняють їх від інших джерел права. Зокрема, видання нормативно-правових актів є безпосереднім імперативним виразом волі державно-владних суб'єктів щодо регулювання найважливіших сфер суспільних відносин. Нормативно-правовий акт є консервативним за характером та має ускладнений порядок внесення змін та доповнень, а також підлягає тлумаченню у випадках нечіткості змісту, що не дає змоги уникнути його неправильного роз'яснення.
2.2.Класифікація та межі дії джерел цивільного процесуального права
Дослідження класифікації цивільного процесуального права припускає визначення його структурних елементів з погляду їх місця в рамках досліджуваного цілого, по виконуваних ними функціях, а також по предмету регулювання. До у джерел цивільного процесуального права відносяться:
1. Основу цивільно-процесуального законодавства, як і всього законодавства України, становить Конституція України[21]. Конституція України, що закріпила найважливіші принципи судочинства. Конституційні норми мають пріоритет при нормотворчості і правозастосуванні. У ній закріплені норми, що гарантують право громадян на судовий захист (ст. 8), визначають їх правовий статус у цивільному судочинстві (статті 24, 29, 30, 31, 32, 55, 59), передбачають принципи організації і діяльності суду (статті 124-131).
2. Цивільний процесуальний кодекс України[22], який є основним джерелом норм цивільного процесуального права, оскільки містить норми, що визначають завдання і принципи цивільного процесу, положення загальної частини статичного характеру, а також розгорнені процесуальні регламенти, що відображають динаміку діяльності суду і інших учасників судочинства. Він детально врегульовує порядок судочинства в цивільних справах і складається з 415 статей, згрупованих у 10 розділів (11 розділ - це прикінцеві та перехідні положення):
3.Інші закони України, що містять процесуальні норми, а саме Цивільний кодекс України[23] містить норми, в яких закріплено гарантію права особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16); правила щодо обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (ст. 36), визнання фізичної особи недієздатною (ст. 39), визнання фізичної особи безвісно відсутньою (ст. 43), оголошення фізичної особи померлою (ст. 46) та ін. Сімейний кодекс України визначає підстави для надання судом права на шлюб (ст. 23, 26), визнання його недійсним і неукладеним (статті 40^3, 48), зміни, розірвання та визнання недійсним шлюбного договору (статті 100, 102, 103), розірвання шлюбу (статті 109-112) тощо. Кодекс законів про працю України передбачає перелік підвідомчих суду трудових справ (ст. 232), правила відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди (ст. 237-1), підстави обмеження повороту виконання рішень по трудових спорах (ст. 239).
Серед законів можна виділити, наприклад, Закон України «Про судоустрій України»[24] від 7 лютого 2002 р. визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в нашій державі, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів тощо; Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. обумовлює умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку; Закон України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р. встановлює основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус державних виконавців; Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. визначає порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома прав-порядками, іншими, ніж український правопорядок; Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. закріплює норми, що регламентують участь прокурора в цивільному судочинстві; закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. формулює правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об'єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки.
Для даного виду джерел цивільного процесуального права характерний наступне:
а) переважання серед джерел цивільного процесу законів. Посилення ролі суду в здійсненні і захисті конституційних прав призводить до того, що його діяльність регулюється в основному нормативними актами у вигляді законів, а не підзаконних актів;
б) розширення кола законодавчих актів, що містять норми цивільного процесуального права. Законодавець, приймаючи закони, регулюючі матеріально-правові відносини, значну увагу приділяє посиленню механізму захисту прав суб'єктів цих відносин і інших осіб.
4. Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, інструкції міністерств і відомств тощо.
5. Рішення Конституційного Суду України. Згідно ст. 150 Конституції України[25]: «Конституційний Суд України ухвалює рішення, які обов'язкові до виконання на території України, остаточні і не можуть бути оскаржені».
6. Окреме місце в системі цивільного процесуального законодавства посідають міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Законодавець підкреслює їх пріоритетність перед нормативними актами України, зауважуючи: у разі невідповідності закону України міжнародному договору, угода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір (ч. 5 ст. 8 ЦПК України).
Крім того, суд застосовує норми права інших держав у випадку, якщо це встановлено законом України або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого дана Верховною Радою України (ч. б ст.8 ЦПК).
До системи цивільно-процесуального законодавства не входять постанови Пленуму Верховного Суду України, оскільки вони не мають нормативного характеру. Тим часом ці постанови містять роз'яснення, що мають важливе значення для судової практики і є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, які застосовують у своїй діяльності норми права, щодо яких зроблені такі роз'яснення. Вказані роз'яснення містять узагальнені положення, призначені для багатократного застосування по тій або іншій категорії цивільних справ, або при виникненні однорідних випадків. За змістом вони представляють результат аналізу судових помилок і неправильних тенденцій в застосуванні судами процесуальних норм по певній категорії справ у зв'язку з відсутністю норми, регулюючої те або інше процесуальне питання і на цій основі роз'яснення того, як належить правильно застосовувати відповідні норми права.
Цивільне процесуальне право діє щодо осіб у часі і просторі. Щодо осіб воно поширює свою дію на всіх громадян на засадах рівності (ст. 5 ЦПК України), на юридичних осіб (ст. 28 ЦПК України), на іноземців, осіб без громадянства, іноземні підприємства і організації (статті 410, 411 ЦПК України). Дія в часі полягає в тому, що провадження у цивільних справах ведеться відповідно до цивільних процесуальних законів, що діють під час розгляду справи, здійснення окремих процесуальних дій (ч. З ст.,2 ЦПК України). Зворотної сили цивільний процесуальний закон, як правило, не має, але допускаються винятки (наприклад, п. 7 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України). Але закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує або звужує права, належні учасникам цивільного процесу, або обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі (ч. 4 ст. 2 ЦПК України). В просторі — провадження в судах України ведеться за цивільними процесуальними законами України (ст. 2 ЦПК України).
3. Принципи цивільного процесуального права, їх Поняття та значення
3.1.Поняття і види принципів цивільного процесуального права
Поняття принципів є одним із найбільш цікавих і актуальних питань сучасної юридичної науки, зокрема науки цивільного процесуального права. Саме в принципах права найкраще відображено різноманітність сутності права і його елементів.
Під принципами права звичайно розуміють лише ті загальні начала, які визначають напрям і дію права, або основоположні ідеї, що одержали офіційне закріплення у нормах законодавства. Але, на думку деяких науковців, принципами права є також керівні ідеї правосвідомості, які отримали суспільне визнання, реалізуються у правовідносинах і не зафіксовані у нормативно правових актах'.
Вбачається, що, справді, не можна обмежувати витоки принципів права тільки нормами законодавства. У зв'язку з цим, їх визначення вимагає більш комплексного підходу.
Отже, принципи цивільного процесуального права - це основоположні ідеї, в яких зафіксовані необхідні і суттєві зв'язки, що панують у суспільстві та праві, та які сприяють здійсненню правосуддя у цивільних справах[26].
Принципів цивільного процесуального права дуже багато, тому важливо їх класифікувати..
Доцільно класифікувати принципи цивільного процесуального права так:
· загальноправові принципи, тобто такі, що притаманні будь-якій галузі права, наприклад, принципи законності, гуманізму;
· принципи правосуддя, а саме ті, які відображають основні ідеї та засади судочинства в Україні: принцип здійснення правосуддя виключно судами, принцип здійснення судочинства державною мовою, принцип змагальності тощо;
· галузеві принципи цивільного процесуального права, зокрема принципи диспозитивності та процесуальної рівності сторін[27].
Кожний принцип, навіть загальноправовий, втілюючись в окремі правовідносини, набуває певних особливостей. На таких особливостях деяких принципів цивільного процесуального права ми і зупинимося в наступних параграфах.
3.2.Класифікація та значення принципів цивільного процесуального права
До загальноправових принципів, що притаманні, звичайно, і цивільному процесуальному праву, можна віднести принципи:верховенства права;гуманізму;законності;справедливості;етичності.
Принцип верховенства права проголошено у ст. 8 Конституції України. Цей принцип забезпечує пріоритетність прав і свобод людини та громадянина, справедливість і гуманність при постановленні судових рішень.
Принцип верховенства права органічно пов'язаний із справедливістю, демократією та законністю. У цивільному процесуальному праві в центрі його уваги знаходиться судова процедура. Принцип верховенства права забезпечує ясність і прозорість, беззастережність і об'єктивність судового захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Принцип гуманізму полягає в тому, що кожен державний орган (в цивільному процесі - суд) свою діяльність повинен спрямовувати на здійснення належного захисту прав, свобод та інтересів людини, її особистості.
Термін «гуманізм» можна розтлумачити як систему ідей і поглядів на людину як на найвищу цінність. Відповідно до ст. З Конституції України[28] людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Принцип законності закріплений в ст. 19 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Це положення вказує на те, що законність як принцип розповсюджує свою дію на всіх суб'єктів і на всі сфери діяльності, навіть на правосуддя. Відповідно до цього, суд має свою діяльність організовувати виключно дотримуючись закону, тобто точно дотримуватися норм процесуального права і застосовувати до певних правовідносин норми матеріального права.
Принцип законності не закріплений в ЦПК України в окремій нормі, але його впливу зазнали всі врегульовані цивільні процесуальні правовідносини. Наприклад, у ст. 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним же є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільною судочинства, вирішив справу згідно із законом[29].
Здійснення правосуддя у цивільних справах нерозривно пов'язане із ідеєю справедливості. Законодавець наголошує, що одним із основних завдань цивільного судочинства є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ.
Категорія справедливості містить вимогу відповідності між діянням і відповідальністю за нього.
Принцип справедливості вимагає, щоб правосуддя здійснювалося на законних і чесних підставах. Суд повинен приймати правильні рішення, які відповідають істині.
У цивільному процесуальному законодавстві не закріплено принцип етичності у стосунках між учасниками цивільного процесу, хоча його вплив на регулювання цивільних процесуальних відносин відчутний. Цей принцип полягає у дотриманні поважного, ввічливого і коректного ставлення учасників один до одного.
Основними принципами правосуддя є такі: здійснення правосуддя виключно судами;незалежності суддів і підкорення їх лише закону;здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом;здійснення судочинства державною мовою;гласності та відкритості судового розгляду; змагальності; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Принцип здійснення правосуддя виключно судами закріплений, насамперед, у Конституції України[30] , відповідно до ст. 124 якої правосуддя в Україні здійснюється виключно судами і делегування їх функцій, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Особи, які незаконно взяли на себе виконання функцій суду, несуть передбачену законом відповідальність (ч. 2 ст. 5 Закону України «Про судоустрій України).Принцип незалежності суддів і підкорення їх лише закону розкривається в ст. 14 Закону України «Про судоустрій України»[31]: судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону.
Органи та посадові особи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об'єднання, а також юридичні особи зобов'язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї.
Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняються і тягнуть кримінальну відповідальність. Так, Кримінальним кодексом України[32] передбачена кримінальна відповідальність за втручання в діяльність судових органів (ст. 376), погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377), умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 378), посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379).
Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону.
Принцип здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом відображає конституційне положення про рівність громадян перед законом. Він полягає в тому, що суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак (ст. 5 ЦПК України).
Здійснення правосуддя на таких засадах є одним із найважливіших надбань людства, оскільки расові, тендерні, релігійні й інші забобони є жахливим проявом нерівності серед людей. Сама сутність права і правосуддя передбачає рівність при встановленні відповідальності кожного за скоєне діяння.
Принцип здійснення судочинства державною мовою зводиться до того, що цивільне судочинство в Україні здійснюється державною мовою. Особи, які беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку встановленому ЦПК України. Всі судові документи також складаються державною мовою (ст. 7 ЦПК України).
Принцип гласності та відкритості судового розгляду передбачає, що розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито. Законодавець забороняє позбавляти будь-кого права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи (ч. 2 ст. 6 ЦПК України)[33].
Закритий судовий розгляд допускається лише у разі, якщо відкритий процес може призвести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь і гідність.
Крім того, особисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути оголошені у судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених статтями 303, 306 ЦК України. Це правило застосовується при дослідженні звуко- і відеозаписів такого самого характеру.
Учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Однак проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі.
Рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд проводився у закритому судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної справи.
Принцип змагальності сторін закріплений у ст. 10 ЦПК України, яка містить положення про те, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості[34].
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
При цьому суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках, встановлених ЦПК України.
Цей принцип реалізується в процесі доказування, тобто під час встановлення наявності або відсутності обставин, які обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного розгляду і вирішення справи.
Принцип змагальності сторін полягає також у тому, що порушення, продовження і припинення цивільного процесу залежить, здебільшого, від волевиявлення сторін, яке обмежується судом лише у виключних випадках.
Серед закріплених Конституцією України основних засад судочинства передбачено забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду. Судочинство не може існувати без визначених шляхів виправлення помилок, наприклад, судами вищих інстанцій.
Отже, головною запорукою права на судовий захист є можливість оскарження і перегляду винесеного судового рішення. За допомогою процедури оскарження сторони й інші учасники цивільного процесу можуть досягти відміни судового рішення, що не тільки суперечить їх інтересам, а й не відповідає закону.
Право апеляційного та касаційного оскарження судових рішень покликане забезпечити виконання одного із завдань судочинства -дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Крім того, оскільки рішення, по суті, приймають дві-три різні інстанції, зменшується ризик судової помилки.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Висновки
Підводячи підсумки вище викладеному можна зробити наступні висновки.
Цивільне процесуальне право — це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у цивільних справах загальними судами загальної юрисдикції. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження у цивільних справах, встановлений ЦПК та іншими законами України. Цей порядок складається з провадження по розгляду і вирішенню справ у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин, і справ наказного і окремого провадження, тобто з провадження в цивільних справах.
Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет цивільного процесуального права визначається: системою процесуальних дій, що виконуються судом, учасниками процесу; змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, які визначають зміст цивільних процесуальних дій; гарантіями реалізації цивільних процесуальних прав і обов'язків.
Метод цивільного процесуального права характеризується також окремим видом юридичних фактів — процесуальних дій суду і осіб, які беруть участь у справі, від яких залежить виникнення і розвиток процесуальних правовідносин і які є засобами здійснення процесуальних прав і виконання обов'язків.
Джерела цивільного процесуального права — правові акти, що містять норми даної галузі права. Види джерел залежать від форм, в яких виражається і функціонує норма цивільного процесуального права.
Принципи цивільного процесуального права - це основоположні ідеї, в яких зафіксовані необхідні і суттєві зв'язки, що панують у суспільстві та праві, та які сприяють здійсненню правосуддя у цивільних справах
Список використаних джерел
1. Конституція України Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141
2. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 40-41, 42, ст.492
3. Цивільний кодекс України. Відомості Верховної Ради України, 2003 р., , N 40, N 41, N 42, N 43, N 44, ст. 356.
4. Господарський кодекс України Відомості// Верховної Ради України вiд 02.05.2003 - 2003 р., № 18
5. Господарський процесуальний кодекс України //Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 6. - Ст. 56; 1997.- № 25.-Ст. 171; 2001. -№36. -ст.188.
6. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2001. - №25-26. – Ст. 131
7. Закон України від 7 лютого 2002 року «Про судоустрій України» Відомості Верховної Ради України вiд 12.07.2002 - 2002 р., № 27, стаття 180
8. Указ Президента України від 10 травня 2006 року N 361/2006 «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів»// Офіційний вісник України вiд 24.05.2006 - 2006 р., № 19, стор. 23, стаття 1376, код акту 36232/2006
9. Безлюдько І.О., Бичкова С.С., Бобрик В.І., Карпенко О.І., Кравченко О.С. Цивільне процесуальне право України: Навч. посібник / С.С. Бичкова (ред.). — К. : Атіка, 2006. .
10. Бичкова С.С., Білоусов Ю.В., Бірюков В. І., Бірюков І.А., Бобрик В. І. Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар / С.С. Бичкова (ред.). — К. : Атіка, 2008.
11. Бичкова С.С., Бобрик В.І., Ізарова І.О., Карпенко О.І., Кравченко О. С.. Цивільне процесуальне право України: навч. посіб. / С.С.Бичкова (заг.ред.). — Вид. 2-ге, доп. і перероб. — К. : Атіка, 2007.
12. Васильєв С.В. Гражданський процесс: Учебное пособие.- Х.: ООО «Одиссей», 2006. .
13. Гетманцев О. В. Формування поняття цивільних процесуальних правовідносин у науці цивільного процесуальної о права // Науковий вісник Чернівецького ун-ту.- Чернівці, 2000,- Вип. 82: Правознавство.- С. 53 56.
14. Гіжевський В. К., Головченко В. В., Демський Е. Ф., Демський С. Е., Довбня В. А. Популярна юридична енциклопедія / І.С. Чиж (голова ред.кол.). — К. : Юрінком Інтер, 2003.
15. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. М. К. Треушникова.-М., 2001.
16. Кілічава Т.М..Цивільний процес: Навч. посіб. для дистанційного навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Ун-т "Україна", 2006. .
17. Луспеник Д. Д. Застосування новел ЦК і ЦПК України в судовій практиці,- X.: Харків юридичний. 2005.
18. Митракова І.Г. Цивільний процес: Конспект лекцій / Національний авіаційний ун-т. — К. : НАУ, 2005.
19. Цивільний процес: навч. Посіб. / А.В. Андрушко, Ю.В. Усов, Р.О. Стефанчук, О.І. Угриновська та ін.- К.: Прецендент, 2005.
20. Цивільний процес: Навч. посіб. / За ред. Ю В. Білоусова.- К.: Прецедент, 2005.
21. Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України: Підручник.- К.: Ін Юре, 2005.
22. Ярошенко І.С. Цивільне процесуальне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2003.
[1] Безлюдько І.О., Бичкова С.С., Бобрик В.І., Карпенко О.І., Кравченко О.С. Цивільне процесуальне право України: Навч. посібник / С.С. Бичкова (ред.). — К. : Атіка, 2006. .
[2] Васильєв С.В. Гражданський процесс: Учебное пособие.- Х.: ООО «Одиссей», 2006. .
[3] Гетманцев О. В. Формування поняття цивільних процесуальних правовідносин у науці цивільного процесуальної о права // Науковий вісник Чернівецького ун-ту.- Чернівці, 2000,- Вип. 82: Правознавство.- С. 53 56.
[4] Кілічава Т.М..Цивільний процес: Навч. посіб. для дистанційного навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Ун-т "Україна", 2006. .
[5] Конституція України Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141
[6] Гражданский процесс: Учебник / Под ред. М. К. Треушникова.-М., 2001.
[7] Бичкова С.С., Бобрик В.І., Ізарова І.О., Карпенко О.І., Кравченко О. С.. Цивільне процесуальне право України: навч. посіб. / С.С.Бичкова (заг.ред.). — Вид. 2-ге, доп. і перероб. — К. : Атіка, 2007.
[8] Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 40-41, 42, ст.492
Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України: Підручник.- К.: Ін Юре, 2005.
[9]
[10] Конституція України Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141
[11] Цивільний кодекс України. Відомості Верховної Ради України, 2003 р., , N 40, N 41, N 42, N 43, N 44, ст. 356.
[12] Цивільний процес: Навч. посіб. / За ред. Ю В. Білоусова.- К.: Прецедент, 2005.
[13] Господарський процесуальний кодекс України //Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 6. - Ст. 56; 1997.- № 25.-Ст. 171; 2001. -№36. -ст.188.
[14] Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 40-41, 42, ст.492
[15] Цивільний кодекс України. Відомості Верховної Ради України, 2003 р., , N 40, N 41, N 42, N 43, N 44, ст. 356.
[16] Конституція України Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141
[17] Указ Президента України від 10 травня 2006 року N 361/2006 «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів»// Офіційний вісник України вiд 24.05.2006 - 2006 р., № 19, стор. 23, стаття 1376, код акту 36232/2006
[18] Гіжевський В. К., Головченко В. В., Демський Е. Ф., Демський С. Е., Довбня В. А. Популярна юридична енциклопедія / І.С. Чиж (голова ред.кол.). — К. : Юрінком Інтер, 2003.
[19] Цивільний процес: навч. Посіб. / А.В. Андрушко, Ю.В. Усов, Р.О. Стефанчук, О.І. Угриновська та ін.- К.: Прецендент, 2005.
[20] Гіжевський В. К., Головченко В. В., Демський Е. Ф., Демський С. Е., Довбня В. А. Популярна юридична енциклопедія / І.С. Чиж (голова ред.кол.). — К. : Юрінком Інтер, 2003
[21] Конституція України Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141
[22] Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 40-41, 42, ст.492
[23] Цивільний кодекс України. Відомості Верховної Ради України, 2003 р., , N 40, N 41, N 42, N 43, N 44, ст. 356
[24] Закон України від 7 лютого 2002 року «Про судоустрій України» Відомості Верховної Ради України вiд 12.07.2002 - 2002 р., № 27, стаття 180
[25] Конституція України Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141
[26] Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України: Підручник.- К.: Ін Юре, 2005.
[27] Ярошенко І.С. Цивільне процесуальне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2003.
[28] Конституція України Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141
[29] Луспеник Д. Д. Застосування новел ЦК і ЦПК України в судовій практиці,- X.: Харків юридичний. 2005
[30] Конституція України Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141
[31] Закон України від 7 лютого 2002 року «Про судоустрій України» Відомості Верховної Ради України вiд 12.07.2002 - 2002 р., № 27, стаття 180
[32] Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2001. - №25-26. – Ст. 131
[33] Бичкова С.С., Бобрик В.І., Ізарова І.О., Карпенко О.І., Кравченко О. С.. Цивільне процесуальне право України: навч. посіб. / С.С.Бичкова (заг.ред.). — Вид. 2-ге, доп. і перероб. — К. : Атіка, 2007.
[34] Ярошенко І.С. Цивільне процесуальне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2003.
