Курсовая на тему Екологічна психопедагогіка
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-12-03Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
ЗМІСТ
ВСТУП
1 ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА ТА ШЛЯХИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ
1.1 Історія та перспективи екологічної освіти
1.2 Мета екологічної освіти
1.3 Задачі екологічної освіти
1.4 Методологічні особливості екологічної освіти
1.5 Зміст екологічної освіти
2 ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ТА ШЛЯХИ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ
2.1 Ціль екологічного виховання
2.2 Задачі екологічного виховання
2.3 Зміст екологічного виховання
2.5 Екологічне виховання на уроках природознавства
2.6 Умови екологічного виховання
2.7 Практика екологічного виховання
2.8 Екологічне виховання: сучасні аспекти
3 РЕЗУЛЬТАТИ ОПИТУВАННЯ: „ЧИ НЕОБХІДНЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ТА ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА?”
ВИСНОВОК
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Важливу роль у розвитку екологічної освіти зіграла поява у вітчизняній психології в середині 90-х рр. досліджень по екологічній психології. Її дані дозволили з'ясувати особливості розвитку екологічної свідомості особистості, механізми її формування, що відкривало можливість встановити чітку відповідність педагогічного процесу екологічної освіти психологічному процесу формування екологічної свідомості.
Все це призвело до виникнення нового методологічного напрямку в педагогічній науці - екологічної психопедагогіки.
Екологічна психопедагогіка - це методологічний напрямок у педагогіці, в рамках якого розробляються критерії добору змісту, а також підходи до створення принципів, методів і форм екологічної освіти.
Екологічна психопедагогіка виникла на стику трьох наукових дисциплін:
- екології;
- екологічної психології;
- педагогіки.
Екологія обумовлює загальну проблематику, породжувану ситуацією екологічної кризи, на основі якої екологічна психопедагогіка виробляє конкретний зміст екологічної освіти: суму знань, умінь і навичок, яку необхідно засвоїти.
Екологічна психологія дає уявлення про закономірності і механізми розвитку екологічної свідомості особистості, на основі чого екологічна психопедагогіка розробляє відповідні специфічні принципи і методи педагогічного керування цим процесом.
Педагогіка визначає загально-педагогічні принципи і методи, а також організаційні форми, що використовуються екологічною психопедагогікою відповідним чином для рішення задач екологічної освіти.
Таким чином, саме в єдності трьох своїх основ:
- екології;
- екологічної психології;
- педагогіки.
Саме в єдності трьох основ, що інтегруються в рамках екологічної психопедагогіки, може ефективно здійснюватися екологічна освіта.
Метою екологічної освіти є формування екологічної особистості. Екологічною особистістю є особистість, що володіє екоцентричним типом екологічної свідомості.
Екологічне виховання - складова частина морального виховання. Тому під екологічним вихованням треба розуміти єдність екологічної свідомості і поведінки, гармонійної з природою. На формування екологічної свідомості впливають екологічні знання і переконання. Екологічні уявлення формуються на уроках природознавства.
1 ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА ТА ШЛЯХИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ
1.1 Історія та перспективи екологічної освіти
Проблеми екологічної освіти знаходяться в центрі уваги міжнародного співтовариства. Стратегічним напрямком рішення екологічних проблем ЮНЕСКО вважає створення мережі освіти, що передбачає постановку екологічних питань у центр всіх навчальних програм, починаючи з дитячих дошкільних установ і закінчуючи Вузами, підготовкою вчителів та управлінського апарату.
Починаючи з 30-х рр., екологічна освіта здійснювалася в процесі біологічної освіти школярів. З 80-х рр. формується система власне екологічної освіти школярів. Наприкінці 90-х рр. під впливом об'єктивних факторів почалися наукові дискусії про подальші стратегії вітчизняної екологічної освіти, пошук нетрадиційних підходів.
Екологічна психопедагогіка — це методологічний напрямок у педагогіці, в рамках якого розробляються критерії добору змісту, а також підходи до створення принципів, методів і форм екологічної освіти.
1.2 Мета екологічної освіти
Метою екологічної освіти є формування екологічної особистості. Екологічною особистістю є особистість, що володіє екоцентричним типом екологічної свідомості.
Ексцентричний тип екологічної свідомості характеризується трьома головними особливостями:
1) психологічним залученням людини у світ природи;
2) суб'єктним характером сприйняття природних об'єктів;
3) прагненням до непрагматичної взаємодії зі світом природи.
Відповідно, ці ж особливості є і характеристикою екологічної особистості.
1.Для екологічної особистості властиве психологічне входження у світ природи, що базується на уявленнях про взаємозв'язок світу людей і світу природи, в основі якого лежать наступні положення.
а) Людина не стоїть ізольовано від природи, а включена у якості одного з елементів у складну систему екологічних взаємозв'язків - будь-яка її дія може мати непередбачені наслідки, що порушують баланс в екосистемі. Тому екологічна особистість прагне бути екологічно обережною.
б) Відходи людської діяльності, “викинуті в природу”, не зникають там безвісти, а так чи інакше повертаються назад до людини і впливають на її організм: усі закони функціонування екосистеми є для людини настільки ж обов'язковими, як і для інших живих істот. Тому екологічна особистість прагне бути екологічно помірною.
в) Світ природи є не тільки джерелом матеріальних ресурсів, але фактором особистісного, духовного розвитку людини. Тому екологічна особистість прагне до психологічної єдності зі світом природи, що дозволяє реалізуватися духовному потенціалові, яким володіє взаємодія з ним.
г) Не тільки людське суспільство впливає на природу, але і природа впливає на характер розвитку суспільства. Тому екологічна особистість прагне впливати на інших людей, різні суспільні, економічні і політичні структури, щоб їхня діяльність була екологічно доцільною, не приводила до таких змін у природі, що потім будуть впливати на розвиток суспільства, іншими словами, вона прагне бути екологічно активною.
2. Для екологічної особистості притаманний суб'єктний характер сприйняття природних об'єктів, що виявляється в наступному:
а) природні об'єкти відносяться до сфери “людського”, рівні їй у своїй самоцінності і, відповідно, взаємодія з ними включається в сферу дії етичних норм, правил і т.п.
б) природні об'єкти можуть виступати для неї в ролі референтних осіб, що змінюють її погляди, оцінки, відносини до себе, до речей, природи й до інших людей.
в) природні об'єкти можуть виступати для неї як повноправні партнери по спілкуванню і спільній діяльності.
3. Для екологічної особистості властиве прагнення до непрагматичної взаємодії зі світом природи, що виявляється в чотирьох основних сферах:
а) естетичному освоєнні природних об'єктів і їхніх комплексів.
б) пізнавальній діяльності, обумовленій інтересом до життя природи.
в) практичній взаємодії з природними об'єктами, в основі яких лежить не бажання одержати який-небудь “корисний продукт”, а потреба в спілкуванні з ними.
г) участі в природоохоронній діяльності, продиктоване не розуміннями “далекого прагматизму” (необхідністю зберегти природу, щоб нею могли користуватися майбутні покоління), а потребою піклуватися про природу заради неї самої.
1.3 Задачі екологічної освіти
Загальною задачею екологічної освіти є формування екологічної свідомості особистості. Відповідно до трьох підструктур екологічної свідомості ця загальна задача конкретизується на рівні трьох основних задач екологічної освіти:
1) Формування адекватних екологічних уявлень. Така система уявлень дозволяє особистості знати, що і як відбувається у світі природи між людиною і природою, і як варто діяти з погляду екологічної доцільності.
З позицій екологічної психопедагогіки саме через підструктуру уявлень найбільшою мірою формується психологічне входження у світ природи, що властиве екологічній особистості.
Тому головним орієнтиром при рішенні даної задачі екологічної освіти є формування в особистості розуміння єдності людини і природи, що сприяє виникненню в неї психологічного входження у світ природи.
2) Формування відносин до природи. Сама по собі наявність екологічних знань не гарантує екологічно доцільного поводження особистості, для цього необхідно ще і відповідне відношення до природи. Воно визначає характер цілей взаємодії з природою, його мотивів, готовність вибирати ті або інші стратегії поводження.
З позицій екологічної психопедагогіки саме через підструктуру відносин найбільшою мірою формується суб'єктивний характер сприйняття природних об'єктів, що властивий екологічній особистості. Тому головним орієнтиром при рішенні даної задачі екологічної освіти є формування в особистості суб'єктної модальності суб'єктивного відношення до природи.
3) Формування системи умінь і навичок (технологій) взаємодії з природою. Для того, щоб екологічно доцільно поводитись, особистості необхідно вміти це робити: і розуміння, і прагнення виявиться недостатньо, якщо вона не зможе їх реалізувати в системі своїх дій. Освоєння відповідних технологій і вибір правильних стратегій і дозволяють поводитись з погляду екологічної доцільності.
З позицій екологічної психопедагогіки саме через підструктуру стратегій і технологій взаємодії з природою найбільшою мірою формується прагнення до непрагматичної взаємодії з нею, що властиве екологічній особистості. Тому головним орієнтиром при рішенні даної задачі екологічної освіти є організація такої діяльності особистості, у процесі якої відбувається освоєння непрагматичних стратегій і відповідних технологій взаємодії з природою.
Таке розуміння задач екологічної освіти випливає з аналізу тенденцій розвитку суспільно-екологічної свідомості, що показує, що антропоцентричний тип пануючої суспільної екологічної свідомості є психологічною “базою”, основою екологічної кризи. Альтернативою, що дозволяє знайти шляхи вирішення екологічних проблем, є екоцентричний тип екологічної свідомості, що саме і характеризується психологічним входженням людини у світ природи, суб'єктним характером сприйняття природних об'єктів і прагненням до непрагматичної взаємодії з ними.
1.4 Методологічні особливості екологічної освіти
Постановка таких задач вимагає принципової зміни орієнтації екологічної освіти. Одним з дискусійних питань про стратегії екологічної освіти є питання про те, що повинно стояти в центрі уваги: “природне Середовище” (“навколишнє Середовище”) або “світ природи”.
Базою для такої дискусії є об'єктивно двояке положення, в якому виступають природні об'єкти. З одного боку, вони є елементами навколишнього середовища, що оточують людину, з якими вона взаємодіє як з єдиним, нероздільним цілим. А з іншого, кожен природний об'єкт може бути для людини представником світу природи, що сприймається нею безвідносно до природного середовища (наприклад, сприйняття собаки в будинку ніяк не пов'язано зі сприйняттям природного середовища за вікном).
Природний об'єкт, що виступає як елемент природного середовища, можна порівняти з окремою цеглою у великій цегельній стіні. Для людини, що дивиться на цю стіну, вона практично нічим не відрізняється від інших і може бути з успіхом замінений будь-якою іншою цеглою, - вона взагалі нерозрізнена як щось самостійно існуюче. Саме в цій ролі, як правило, виступають, наприклад, для міського жителя дерева на вулицях: кожне конкретне дерево є скоріше навіть не “деревом”, тобто окремим живим організмом, а лише одним з елементів навколишнього середовища, поряд з тисячами інших, воно як би “розчиняється” у середовищі. Але якщо людина сама, за власною ініціативою посадила дерево, то в навколишньому середовищі людина стане чітко виділяти його з усіх інших, постійно стежити за його розвитком, переживати, якщо воно раптом занедужає, і т.п.
Таким чином, при сприйнятті природи як “середовища” кожен окремий природний об'єкт не має самостійної цінності, він є взаємозамінним іншими аналогічними природними об'єктами. Тому для фахівців з охорони природи, що підходять до неї як до “природного середовища”, важливе збереження тих або інших популяцій тварин і рослин, а не окремих конкретних організмів. При сприйнятті природи саме як “світу природи” - кожен окремий природний об'єкт принципово унікальний і неповторний, так само як і будь-яка людина, з всіма наслідками, що виходять з цього. У цьому випадку зусилля по охороні природи спрямовані на конкретних тварин і рослини, окремі організми, а не їхні популяції.
Таке двоїсте положення, у якому природні об'єкти можуть виступати у взаємодії з людиною, приводять до двоїстого розуміння природи: з одного боку, вона - “природне середовище”, а з іншого боку - “світ природи”. Як правило, у психолого-педагогічній літературі ці два розуміння змішуються, внаслідок чого поняття “природа”, “світ природи”, “природне середовище”, “навколишнє середовище” використовуються як повні синоніми. Але їхні значення принципово розрізняються, в чому можна легко переконатися, порівнявши, наприклад, фрази “пробудження природи”, “пробудження світу природи” і “пробудження природного середовища”, тим більше “пробудження навколишнього середовища” (останнє взагалі неможливо представити).
Подвійність розуміння природи знайшла своє відображення й в екологічній освіті, в якій реалізуються обидві орієнтації: на “природне середовище” і на “світ природи”. У першому випадку екологічна освіта спрямована на формування системи уявлень, відношень, стратегій і технологій взаємодії з природним середовищем, у другому - зі світом природи.
Перша орієнтація втілюється у так званій інвайронментальній педагогіці. З позиції цього підходу, в процесі екологічної освіти необхідне формування, по-перше, системи уявлень про навколишнє природне середовище як цілісну, нерозчленовану систему, що забезпечує життєдіяльність людини як біологічного виду, по-друге, суб’єктивно значимого відношення до природних об’єктів, що мають унікальність, неповторність, по-третє, стратегій і технологій раціонального природокористування.
Друга орієнтація втілюється в екологічній психопедагогіці. З позицій цього підходу, в процесі екологічної освіти необхідне формування, по-перше, системи представлень про світ природи як сукупності конкретних природних об'єктів (і їхніх комплексів), по-друге, суб'єктивно значимого відношення до природних об'єктів, які володіють унікальністю, неповторністю і самоцінністю і, по-третє, стратегій і технологій непрагматичної взаємодії з ними.
При цьому екологічна психологія не заміняє “природу як середовище” на “світ природи”, а доповнює їм екологічну освіту.
1.5 Зміст екологічної освіти
У сфері формування екологічних уявлень зміст екологічної освіти базується на наступних основних положеннях:
а) складність системи внутрішніх взаємозв'язків у природі;
б) енергетичний обмін між техносферою і біосферою;
в) світ природи як духовна цінність;
г) взаємозв'язок природних умов та розвитку суспільства.
Зміст екологічної освіти в сфері формування екологічних уявлень спрямовано на стимуляцію психологічного входження особистості у світ природи.
У сфері формування суб'єктивного відношення до природи зміст екологічної освіти полягає в розвитку цього відношення у школярів. Критерієм сформованості ставлення до природи є високі показники всіх параметрів. Найбільш педагогічне значення має формування суб'єктної модальності відносин до природи.
У сфері формування стратегій і технологій екологічної діяльності зміст екологічної освіти полягає в оволодінні школярами уміннями і навичками:
а) естетичного освоєння природних об'єктів;
б) одержання наукової інформації про світ природи;
в) взаємодії з природними об'єктами в умовах антропогенного середовища;
г) природокористування в природному середовищі;
д) природоохоронної діяльності.
В процесі навчання даним технологіям формуються непрагматичні стратегії екологічної діяльності.
2 ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ТА ШЛЯХИ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ
Історія людства нерозривно пов'язана з історією природи. На сучасному етапі питання традиційної взаємодії її з людиною переросли в глобальну екологічну проблему. Якщо люди в найближчому майбутньому не навчатися дбайливо відноситися до природи вони знищать себе. А для цього треба виховувати екологічну культуру і відповідальність. І починати екологічне виховання треба з молодшого шкільного віку, тому що в цей час отримані знання можуть надалі перетворитися в міцні переконання.
Екологічне виховання - складова частина морального виховання. Тому під екологічним вихованням треба розуміти єдність екологічної свідомості і поведінки, гармонійної з природою. На формування екологічної свідомості впливають екологічні знання і переконання. Екологічні уявлення формуються на уроках природознавства.
ВСТУП
1 ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА ТА ШЛЯХИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ
1.1 Історія та перспективи екологічної освіти
1.2 Мета екологічної освіти
1.3 Задачі екологічної освіти
1.4 Методологічні особливості екологічної освіти
1.5 Зміст екологічної освіти
2 ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ТА ШЛЯХИ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ
2.1 Ціль екологічного виховання
2.2 Задачі екологічного виховання
2.3 Зміст екологічного виховання
2.5 Екологічне виховання на уроках природознавства
2.6 Умови екологічного виховання
2.7 Практика екологічного виховання
2.8 Екологічне виховання: сучасні аспекти
3 РЕЗУЛЬТАТИ ОПИТУВАННЯ: „ЧИ НЕОБХІДНЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ТА ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА?”
ВИСНОВОК
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Важливу роль у розвитку екологічної освіти зіграла поява у вітчизняній психології в середині 90-х рр. досліджень по екологічній психології. Її дані дозволили з'ясувати особливості розвитку екологічної свідомості особистості, механізми її формування, що відкривало можливість встановити чітку відповідність педагогічного процесу екологічної освіти психологічному процесу формування екологічної свідомості.
Все це призвело до виникнення нового методологічного напрямку в педагогічній науці - екологічної психопедагогіки.
Екологічна психопедагогіка - це методологічний напрямок у педагогіці, в рамках якого розробляються критерії добору змісту, а також підходи до створення принципів, методів і форм екологічної освіти.
Екологічна психопедагогіка виникла на стику трьох наукових дисциплін:
- екології;
- екологічної психології;
- педагогіки.
Екологія обумовлює загальну проблематику, породжувану ситуацією екологічної кризи, на основі якої екологічна психопедагогіка виробляє конкретний зміст екологічної освіти: суму знань, умінь і навичок, яку необхідно засвоїти.
Екологічна психологія дає уявлення про закономірності і механізми розвитку екологічної свідомості особистості, на основі чого екологічна психопедагогіка розробляє відповідні специфічні принципи і методи педагогічного керування цим процесом.
Педагогіка визначає загально-педагогічні принципи і методи, а також організаційні форми, що використовуються екологічною психопедагогікою відповідним чином для рішення задач екологічної освіти.
Таким чином, саме в єдності трьох своїх основ:
- екології;
- екологічної психології;
- педагогіки.
Саме в єдності трьох основ, що інтегруються в рамках екологічної психопедагогіки, може ефективно здійснюватися екологічна освіта.
Метою екологічної освіти є формування екологічної особистості. Екологічною особистістю є особистість, що володіє екоцентричним типом екологічної свідомості.
Екологічне виховання - складова частина морального виховання. Тому під екологічним вихованням треба розуміти єдність екологічної свідомості і поведінки, гармонійної з природою. На формування екологічної свідомості впливають екологічні знання і переконання. Екологічні уявлення формуються на уроках природознавства.
1 ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА ТА ШЛЯХИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ
1.1 Історія та перспективи екологічної освіти
Проблеми екологічної освіти знаходяться в центрі уваги міжнародного співтовариства. Стратегічним напрямком рішення екологічних проблем ЮНЕСКО вважає створення мережі освіти, що передбачає постановку екологічних питань у центр всіх навчальних програм, починаючи з дитячих дошкільних установ і закінчуючи Вузами, підготовкою вчителів та управлінського апарату.
Починаючи з 30-х рр., екологічна освіта здійснювалася в процесі біологічної освіти школярів. З 80-х рр. формується система власне екологічної освіти школярів. Наприкінці 90-х рр. під впливом об'єктивних факторів почалися наукові дискусії про подальші стратегії вітчизняної екологічної освіти, пошук нетрадиційних підходів.
Екологічна психопедагогіка — це методологічний напрямок у педагогіці, в рамках якого розробляються критерії добору змісту, а також підходи до створення принципів, методів і форм екологічної освіти.
1.2 Мета екологічної освіти
Метою екологічної освіти є формування екологічної особистості. Екологічною особистістю є особистість, що володіє екоцентричним типом екологічної свідомості.
Ексцентричний тип екологічної свідомості характеризується трьома головними особливостями:
1) психологічним залученням людини у світ природи;
2) суб'єктним характером сприйняття природних об'єктів;
3) прагненням до непрагматичної взаємодії зі світом природи.
Відповідно, ці ж особливості є і характеристикою екологічної особистості.
1.Для екологічної особистості властиве психологічне входження у світ природи, що базується на уявленнях про взаємозв'язок світу людей і світу природи, в основі якого лежать наступні положення.
а) Людина не стоїть ізольовано від природи, а включена у якості одного з елементів у складну систему екологічних взаємозв'язків - будь-яка її дія може мати непередбачені наслідки, що порушують баланс в екосистемі. Тому екологічна особистість прагне бути екологічно обережною.
б) Відходи людської діяльності, “викинуті в природу”, не зникають там безвісти, а так чи інакше повертаються назад до людини і впливають на її організм: усі закони функціонування екосистеми є для людини настільки ж обов'язковими, як і для інших живих істот. Тому екологічна особистість прагне бути екологічно помірною.
в) Світ природи є не тільки джерелом матеріальних ресурсів, але фактором особистісного, духовного розвитку людини. Тому екологічна особистість прагне до психологічної єдності зі світом природи, що дозволяє реалізуватися духовному потенціалові, яким володіє взаємодія з ним.
г) Не тільки людське суспільство впливає на природу, але і природа впливає на характер розвитку суспільства. Тому екологічна особистість прагне впливати на інших людей, різні суспільні, економічні і політичні структури, щоб їхня діяльність була екологічно доцільною, не приводила до таких змін у природі, що потім будуть впливати на розвиток суспільства, іншими словами, вона прагне бути екологічно активною.
2. Для екологічної особистості притаманний суб'єктний характер сприйняття природних об'єктів, що виявляється в наступному:
а) природні об'єкти відносяться до сфери “людського”, рівні їй у своїй самоцінності і, відповідно, взаємодія з ними включається в сферу дії етичних норм, правил і т.п.
б) природні об'єкти можуть виступати для неї в ролі референтних осіб, що змінюють її погляди, оцінки, відносини до себе, до речей, природи й до інших людей.
в) природні об'єкти можуть виступати для неї як повноправні партнери по спілкуванню і спільній діяльності.
3. Для екологічної особистості властиве прагнення до непрагматичної взаємодії зі світом природи, що виявляється в чотирьох основних сферах:
а) естетичному освоєнні природних об'єктів і їхніх комплексів.
б) пізнавальній діяльності, обумовленій інтересом до життя природи.
в) практичній взаємодії з природними об'єктами, в основі яких лежить не бажання одержати який-небудь “корисний продукт”, а потреба в спілкуванні з ними.
г) участі в природоохоронній діяльності, продиктоване не розуміннями “далекого прагматизму” (необхідністю зберегти природу, щоб нею могли користуватися майбутні покоління), а потребою піклуватися про природу заради неї самої.
1.3 Задачі екологічної освіти
Загальною задачею екологічної освіти є формування екологічної свідомості особистості. Відповідно до трьох підструктур екологічної свідомості ця загальна задача конкретизується на рівні трьох основних задач екологічної освіти:
1) Формування адекватних екологічних уявлень. Така система уявлень дозволяє особистості знати, що і як відбувається у світі природи між людиною і природою, і як варто діяти з погляду екологічної доцільності.
З позицій екологічної психопедагогіки саме через підструктуру уявлень найбільшою мірою формується психологічне входження у світ природи, що властиве екологічній особистості.
Тому головним орієнтиром при рішенні даної задачі екологічної освіти є формування в особистості розуміння єдності людини і природи, що сприяє виникненню в неї психологічного входження у світ природи.
2) Формування відносин до природи. Сама по собі наявність екологічних знань не гарантує екологічно доцільного поводження особистості, для цього необхідно ще і відповідне відношення до природи. Воно визначає характер цілей взаємодії з природою, його мотивів, готовність вибирати ті або інші стратегії поводження.
З позицій екологічної психопедагогіки саме через підструктуру відносин найбільшою мірою формується суб'єктивний характер сприйняття природних об'єктів, що властивий екологічній особистості. Тому головним орієнтиром при рішенні даної задачі екологічної освіти є формування в особистості суб'єктної модальності суб'єктивного відношення до природи.
3) Формування системи умінь і навичок (технологій) взаємодії з природою. Для того, щоб екологічно доцільно поводитись, особистості необхідно вміти це робити: і розуміння, і прагнення виявиться недостатньо, якщо вона не зможе їх реалізувати в системі своїх дій. Освоєння відповідних технологій і вибір правильних стратегій і дозволяють поводитись з погляду екологічної доцільності.
З позицій екологічної психопедагогіки саме через підструктуру стратегій і технологій взаємодії з природою найбільшою мірою формується прагнення до непрагматичної взаємодії з нею, що властиве екологічній особистості. Тому головним орієнтиром при рішенні даної задачі екологічної освіти є організація такої діяльності особистості, у процесі якої відбувається освоєння непрагматичних стратегій і відповідних технологій взаємодії з природою.
Таке розуміння задач екологічної освіти випливає з аналізу тенденцій розвитку суспільно-екологічної свідомості, що показує, що антропоцентричний тип пануючої суспільної екологічної свідомості є психологічною “базою”, основою екологічної кризи. Альтернативою, що дозволяє знайти шляхи вирішення екологічних проблем, є екоцентричний тип екологічної свідомості, що саме і характеризується психологічним входженням людини у світ природи, суб'єктним характером сприйняття природних об'єктів і прагненням до непрагматичної взаємодії з ними.
1.4 Методологічні особливості екологічної освіти
Постановка таких задач вимагає принципової зміни орієнтації екологічної освіти. Одним з дискусійних питань про стратегії екологічної освіти є питання про те, що повинно стояти в центрі уваги: “природне Середовище” (“навколишнє Середовище”) або “світ природи”.
Базою для такої дискусії є об'єктивно двояке положення, в якому виступають природні об'єкти. З одного боку, вони є елементами навколишнього середовища, що оточують людину, з якими вона взаємодіє як з єдиним, нероздільним цілим. А з іншого, кожен природний об'єкт може бути для людини представником світу природи, що сприймається нею безвідносно до природного середовища (наприклад, сприйняття собаки в будинку ніяк не пов'язано зі сприйняттям природного середовища за вікном).
Природний об'єкт, що виступає як елемент природного середовища, можна порівняти з окремою цеглою у великій цегельній стіні. Для людини, що дивиться на цю стіну, вона практично нічим не відрізняється від інших і може бути з успіхом замінений будь-якою іншою цеглою, - вона взагалі нерозрізнена як щось самостійно існуюче. Саме в цій ролі, як правило, виступають, наприклад, для міського жителя дерева на вулицях: кожне конкретне дерево є скоріше навіть не “деревом”, тобто окремим живим організмом, а лише одним з елементів навколишнього середовища, поряд з тисячами інших, воно як би “розчиняється” у середовищі. Але якщо людина сама, за власною ініціативою посадила дерево, то в навколишньому середовищі людина стане чітко виділяти його з усіх інших, постійно стежити за його розвитком, переживати, якщо воно раптом занедужає, і т.п.
Таким чином, при сприйнятті природи як “середовища” кожен окремий природний об'єкт не має самостійної цінності, він є взаємозамінним іншими аналогічними природними об'єктами. Тому для фахівців з охорони природи, що підходять до неї як до “природного середовища”, важливе збереження тих або інших популяцій тварин і рослин, а не окремих конкретних організмів. При сприйнятті природи саме як “світу природи” - кожен окремий природний об'єкт принципово унікальний і неповторний, так само як і будь-яка людина, з всіма наслідками, що виходять з цього. У цьому випадку зусилля по охороні природи спрямовані на конкретних тварин і рослини, окремі організми, а не їхні популяції.
Таке двоїсте положення, у якому природні об'єкти можуть виступати у взаємодії з людиною, приводять до двоїстого розуміння природи: з одного боку, вона - “природне середовище”, а з іншого боку - “світ природи”. Як правило, у психолого-педагогічній літературі ці два розуміння змішуються, внаслідок чого поняття “природа”, “світ природи”, “природне середовище”, “навколишнє середовище” використовуються як повні синоніми. Але їхні значення принципово розрізняються, в чому можна легко переконатися, порівнявши, наприклад, фрази “пробудження природи”, “пробудження світу природи” і “пробудження природного середовища”, тим більше “пробудження навколишнього середовища” (останнє взагалі неможливо представити).
Подвійність розуміння природи знайшла своє відображення й в екологічній освіті, в якій реалізуються обидві орієнтації: на “природне середовище” і на “світ природи”. У першому випадку екологічна освіта спрямована на формування системи уявлень, відношень, стратегій і технологій взаємодії з природним середовищем, у другому - зі світом природи.
Перша орієнтація втілюється у так званій інвайронментальній педагогіці. З позиції цього підходу, в процесі екологічної освіти необхідне формування, по-перше, системи уявлень про навколишнє природне середовище як цілісну, нерозчленовану систему, що забезпечує життєдіяльність людини як біологічного виду, по-друге, суб’єктивно значимого відношення до природних об’єктів, що мають унікальність, неповторність, по-третє, стратегій і технологій раціонального природокористування.
Друга орієнтація втілюється в екологічній психопедагогіці. З позицій цього підходу, в процесі екологічної освіти необхідне формування, по-перше, системи представлень про світ природи як сукупності конкретних природних об'єктів (і їхніх комплексів), по-друге, суб'єктивно значимого відношення до природних об'єктів, які володіють унікальністю, неповторністю і самоцінністю і, по-третє, стратегій і технологій непрагматичної взаємодії з ними.
При цьому екологічна психологія не заміняє “природу як середовище” на “світ природи”, а доповнює їм екологічну освіту.
1.5 Зміст екологічної освіти
У сфері формування екологічних уявлень зміст екологічної освіти базується на наступних основних положеннях:
а) складність системи внутрішніх взаємозв'язків у природі;
б) енергетичний обмін між техносферою і біосферою;
в) світ природи як духовна цінність;
г) взаємозв'язок природних умов та розвитку суспільства.
Зміст екологічної освіти в сфері формування екологічних уявлень спрямовано на стимуляцію психологічного входження особистості у світ природи.
У сфері формування суб'єктивного відношення до природи зміст екологічної освіти полягає в розвитку цього відношення у школярів. Критерієм сформованості ставлення до природи є високі показники всіх параметрів. Найбільш педагогічне значення має формування суб'єктної модальності відносин до природи.
У сфері формування стратегій і технологій екологічної діяльності зміст екологічної освіти полягає в оволодінні школярами уміннями і навичками:
а) естетичного освоєння природних об'єктів;
б) одержання наукової інформації про світ природи;
в) взаємодії з природними об'єктами в умовах антропогенного середовища;
г) природокористування в природному середовищі;
д) природоохоронної діяльності.
В процесі навчання даним технологіям формуються непрагматичні стратегії екологічної діяльності.
2 ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ТА ШЛЯХИ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ
Історія людства нерозривно пов'язана з історією природи. На сучасному етапі питання традиційної взаємодії її з людиною переросли в глобальну екологічну проблему. Якщо люди в найближчому майбутньому не навчатися дбайливо відноситися до природи вони знищать себе. А для цього треба виховувати екологічну культуру і відповідальність. І починати екологічне виховання треба з молодшого шкільного віку, тому що в цей час отримані знання можуть надалі перетворитися в міцні переконання.
Екологічне виховання - складова частина морального виховання. Тому під екологічним вихованням треба розуміти єдність екологічної свідомості і поведінки, гармонійної з природою. На формування екологічної свідомості впливають екологічні знання і переконання. Екологічні уявлення формуються на уроках природознавства.
Визначаючи сутність екологічного виховання можна виділити, по-перше: особливості цього процесу:
- східчастий характер:
а) формування екологічних уявлень;
б) розвиток екологічної свідомості і почуттів;
в) формування переконань у необхідності екологічної діяльності;
г) вироблення навичок і звичок поведінки на природі;
д) подолання в характері учнів споживчого відношення до природи;
- тривалість;
- складність;
- стрибкуватість;
- активність;
по-друге: величезне значення психологічного аспекту, що містить у собі:
1) розвиток екологічної свідомості;
2) формування відповідних потреб, мотивів і установок особистості;
3) вироблення моральних, естетичних почуттів, навичок і звичок;
4) виховання стійкої волі;
5) формування значимих цілей екологічної діяльності.
2.1 Ціль екологічного виховання
Ціль екологічного виховання - формування відповідального відношення до навколишнього середовища, що будується на базі екологічної свідомості. Це припускає дотримання моральних і правових принципів природокористування і пропаганду ідей їх оптимізації, активну діяльність по вивченню й охороні природи своєї місцевості.
Відповідальне відношення до природи - складна характеристика особистості. Вона означає розуміння законів природи, що визначають життя людини, виявляється в дотриманні моральних і правових принципів природокористування, в активній творчій діяльності по вивченню й охороні середовища, пропаганді ідей правильного природокористування, у боротьбі з усім, що згубно відбивається на навколишньому середовищі.
Умовою такого навчання і виховання виступає організація взаємозалежної наукової, моральної, правової, естетичної та практичної діяльності учнів, спрямованої на вивчення і поліпшення відносин між природою і людиною.
Критерієм сформованості відповідального відношення до навколишнього середовища є моральна турбота про майбутні покоління.
2.2 Задачі екологічного виховання
Ціль екологічного виховання досягається в міру рішення в єдності наступних задач:
освітніх - формування системи знань про екологічні проблеми сучасності і шляхи їхнього подолання;
виховних - формування мотивів, потреб і звичок екологічно доцільного поводження і діяльності, здорового способу життя;
розвиваючих - розвиток системи інтелектуальних і практичних умінь по вивченню, оцінці стану і поліпшенню навколишнього середовища своєї місцевості; розвиток прагнення до активної діяльності по охороні навколишнього середовища:
- інтелектуального (здатності до аналізу екологічних ситуацій);
- емоційного (відношення до природи як до універсальної цінності);
- морального (волі і наполегливості, відповідальності).
2.3 Зміст екологічного виховання
Зміст екологічного виховання містить у собі систему норм, що випливають з ціннісних орієнтацій. Система цінностей виходить з розуміння унікальності і самоцінності природи. При цьому людина розглядається як частина природи, а при характеристиці природи підкреслюється її багатобічна цінність для людини.
Зміст екологічного виховання засвоюється учнями в їхній різній діяльності. Кожна з форм організації навчального процесу стимулює різні види пізнавальної діяльності учнів:
- самостійна робота з різними джерелами інформації дозволяє нагромадити фактичний матеріал, розкрити сутність проблеми;
- гра формує досвід прийняття доцільних рішень, творчі здібності, дозволяє внести реальний вклад у вивчення і збереження місцевих екосистем, пропаганду цінних ідей.
2.4 Методи екологічного виховання
На перших етапах найбільш доцільні методи, що аналізують і коректують сформовані в школярів екологічно ціннісні орієнтації, інтереси і потреби. Використовуючи їхній досвід спостережень і природоохоронної діяльності, вчитель у ході бесіди за допомогою фактів, цифр, суджень викликає емоційні реакції учнів, прагне сформувати в них особисте відношення до проблеми.
На етапі формування екологічної проблеми особливу роль відіграють методи, що стимулюють самостійну діяльність учнів. Завдання і задачі спрямовані на виявлення протиріч у взаємодії суспільства і природи, на формування проблеми і народження ідей про шляху її рішення з урахуванням концепції досліджуваного предмета. Стимулюють навчальну діяльність дискусії, що сприяють прояві особистого відношення учнів до проблем, знайомству з реальними місцевими екологічними умовами, пошукові можливостей їхнього рішення.
На етапі теоретичного обґрунтування способів гармонійного впливу суспільства і природи вчитель звертається до розповіді, що дозволяє представити наукові основи охорони природи в широких і різнобічних зв'язках з урахуванням факторів глобальних, регіональних, локальних рівнів. Пізнавальна діяльність стимулює моделювання екологічних ситуацій морального вибору, що узагальнюють досвід прийняття рішень, формують ціннісні орієнтації, розвивають інтереси і потреби школярів. Активізується потреба у вираженні естетичних почуттів і переживань творчими засобами (малюнок, розповідь, вірші і т.п.). Мистецтво дозволяє компенсувати переважну кількість логічних елементів пізнання. Властивий мистецтву синтетичний підхід до дійсності, емоційність особливо важливі для розвитку мотивів вивчення й охорони природи.
Засобом психологічної підготовки школярів до реальних екологічних ситуацій виступають рольові ігри. Вони будуються з урахуванням специфічних цілей предмета.
Ряд методів має універсальне значення. Кількісний експеримент (досвіди по виміру величин, параметрів, констант, що характеризують екологічні явища; експериментальне вивчення екологічної техніки, технології; досвіди, що ілюструють кількісне вираження екологічних закономірностей і т.п.) дозволяє успішно формувати структурні елементи екологічного знання і відношення до них як особисто значимим.
Прагнучи викликати в школярів емоційні реакції, показати непривабливість безвідповідальних дій, учитель використовує приклад і заохочення. Покарання - це крайній, винятковий захід впливу на учнів. Якщо дані методи виховання будуть використовуватися на потрібному етапі навчання, з урахуванням психологічної підготовленості учнів і з урахуванням природних умов, то вчитель може сформувати екологічно грамотну і виховану особистість.
2.5 Екологічне виховання на уроках природознавства
Як відомо, виховання в широкому змісті слова - це процес і результат розвитку особистості під впливом цілеспрямованого навчання і виховання. Навчання ж - це процес взаємодії вчителя й учня, в ході якого здійснюється освіта людини.
На уроці вирішуються три задачі:
- освітня;
- виховна;
- розвиваюча.
Тому урок дає більше можливостей для виховання у учнів нового відношення до природи, заснованого на гуманізмі.
Щоб екологічне виховання не було необґрунтованим, обов'язково потрібно формування екологічної свідомості. Екологічно утворена особистість, знаючи яку шкоду природі приносять ті або інші дії, формує своє відношення до цих дій і вирішує для себе питання про їхню правомірність. Якщо людина екологічно вихована, то норми і правила екологічної поведінки будуть мати під собою тверду основу і стануть переконаннями цієї людини. Ці уявлення розвиваються в учнів у курсі "Ознайомлення з навколишнім світом" (1 клас, I - IV). Однак найбільш повний розвиток вони, звичайно, повинні одержувати в курсі "Природознавство".
Тут, на доступному учнем рівні, розглядаються зв'язки між неживою і живою природою, між різними компонентами живої природи (рослинами, тваринами), між природою і людиною. Через пізнання даних зв'язків і відносин учні вивчають навколишній світ і в цьому їм також допомагають екологічні зв'язки. Їхнє вивчення сприяє розвиткові логічного мислення, пам'яті, уяви, мови.
Постійна увага вчителя до розкриття екологічних зв'язків значно підвищує інтерес учнів до предмета. При описовому ж вивченні курсу інтерес у школярів поступово знижується, це відбувається неминуче, навіть у тому випадку, якщо вчитель залучає цікаві факти, загадки, прислів'я і т.д., оскільки теоретичний рівень матеріалу залишається, власне кажучи, незмінним. Якщо ж при вивченні природознавства розкриваються різноманітні і досить складні зв'язки, що існують у природі, теоретичний рівень матеріалу підвищується, пізнавальні задачі, поставлені перед учнем, ускладнюються і це сприяє розвиткові інтересу.
Дуже велике значення має розкриття зв'язків між людиною і природою. Причому, людина розглядається як частина природи, вона існує всередині природи і невіддільна від неї. Зв'язок між людиною і природою виявляється, насамперед, у тій різноманітній ролі, що природа грає в матеріальному і духовному житті людей. Разом з тим вони виявляються й у зворотному впливі людини на природу, що у свою чергу може бути позитивним (охорона природи) і негативним (забруднення повітря, води, знищення рослин, тварин і інше). Матеріал про екологічні зв'язки повинний бути обов'язковим елементом змісту як уроку вивчення нового матеріалу, так і узагальнюючого уроку.
Одержуючи визначену систему знань на уроках "Природознавство", учні також можуть засвоїти норми і правила екологічної поведінки в природі, тому що через екологічну освіту виховується відповідальне відношення до природи. Але норми і правила поведінки будуть погано засвоєні, якщо не будуть враховуватися умови екологічного виховання.
2.6 Умови екологічного виховання
Перша найважливіша умова - екологічне виховання учнів повинне проводитись в системі, з використанням місцевого краєзнавчого матеріалу, з урахуванням наступності, поступового ускладнення і поглиблення окремих елементів.
Друга неодмінна умова - треба активно залучати школярів у посильні для них практичні справи по охороні місцевих природних ресурсів.
Таких справ дуже багато:
- внутрішнє і зовнішнє озеленення школи, скверу;
- догляд за квітниками;
- шефство над лісовими ділянками там, де ліс знаходиться близько від школи;
- збір плодів і насінь лугових і деревинно-чагарникових рослин;
- охорона і підгодівля птахів;
- шефство над пам'ятниками природи в ході вивчення рідного краю тощо.
Таким чином, виховання, засноване на розкритті конкретних екологічних зв'язків, допоможе учням засвоювати правила і норми поведінки в природі, що будуть усвідомленими й осмисленими переконаннями кожного учня.
2.7 Практика екологічного виховання
Розробки вчителів по даній проблемі проходять по трьох напрямках.
Перший напрямок. Створюється зовсім новий курс, що не вливається в природознавство. З цього погляду цікавий досвід Л.Н Єрдакова. Він відзначає, що в даний час існує чимало літератури для пізнання екології. "Сюди можна віднести будь-яку дитячу книгу, де в цікавій формі описане життя тварин. Такими є і частина казок, де діють персонажі зі світу тварин, а крім того, не порушуються екологічні правила (Вовк може з'їсти Бабусю і людину, але не стане їсти солоний огірок або пити чай з варенням)".
Багато екологічних казок створене Б.Заходером. До числа екологічних можна віднести і розповіді В.Біанкі. Можуть бути корисними і деякі російські народні казки, якщо в них є ланцюг перетворень: яйце - у гусеницю, гусениця - у лялечку, та - у метелика.
Взявши ці міркування до уваги, Л.Н Єрдаков придумав екологічні сюжети про пригоди Еколобка. Чому ж ця казка про екологічного колобка?
Колобок - цікавий персонаж. Він зроблений з тіста і свідомо не несе ніяких екологічних властивостей і спеціалізацій. Такому персонажеві можна приписувати різні особливості і поміщати його в різні екологічні ситуації. Еколобок стає членом багатьох біоценозів і вступає там у взаємини з живою і неживою природою. На нього впливає середовище, а він, в свою чергу, якось її змінює.
Книга складається з 5 випусків. Усі вони яскраво ілюстровані художниками з Новосибірська Якушевичами Л.А. і Т.А.. У першому випуску Еколобок тікає в ліс. Справа відбувається взимку і йому холодно. На шляху він зустрічає різних звірів, що мають різну адаптацію до холоду (тепла шуба, нора, барліг). Кожний пропонує йому свій спосіб зігрітися. В кінці - кінців Еколобок повертається до бабусі в теплий будинок.
Другий, третій випуски ілюструють пристосування тварин до сніжного покриву. В другому випуску Еколобок довідається як пристосовуються тварини жити в пухкому снігу. Довідається про тварин, що всю зиму проводять під снігом. Сам Еколобок не може жити в пухкому снігу, він тоне в ньому, скотившись з доріжки. Його рятують хлопці і відвозять додому на санках. Третій випуск присвячений подорожі Еколобка в лісі по насту. Він бачить як одні тварини пристосовуються до руху по насту, інші - ні. Сова не може дістати корм через наст. Куріпок довелося рятувати. Вони лягли спати в снігу, а прокинулися і не змогли вибратися зі своїх лунок.
У четвертому випуску справа відбувається влітку. Це лісова прогулянка ілюструє адаптацію рослин і тварин до прямого сонячного випромінювання, до жари. Еколобок не має визначених пристосувань і розтріскується. Численні організми навколо показують йому як можна заховатися від палючих променів сонця.
П'ятий випуск - друга літня прогулянка. Еколобок довідається про можливості маскувального (пристосувального) фарбування і пристосувального поводження різних тварин до своїх місцеперебувань.
Пригоди Еколобка - це своєрідний підручник по екології, де за казковим сюжетом криються чіткі правила екології.
Таким чином, Л.Н Єрдаков пропонує нам ввести зовсім новий предмет у шкільний курс - це екологія. Даний підручник допоможе дітям засвоїти деякі екологічні поняття, більше довідатися про взаємозалежність компонентів природи.
Багато вчителів йдуть по другому шляху: підсилюють екологічну спрямованість існуючих підручників природознавства. Наприклад, деякі вчителі пропонує вводити схеми для показу взаємозв'язку в природі. Це виховує в учнів абстрактне мислення. Взаємозв'язок, показаний у виді схеми, на перших етапах вводиться у виді динамічного малюнка. Наприклад, природа містить у собі два компоненти: жива і нежива природа.
Нежива природа - вода, каміння, місяць, хмари, сонце і т.п., для неї вибирають умовний малюнок - сонечко. А поруч малюють зображення живої природи - тварина, рослина і т.д. Жива природа також неоднорідна і містить у собі тварин, рослини і людину. Тварини - це звірі, птахи, риби, комахи й інші, вибираємо символічне зображення тварин. Людина живе в суспільстві, тому пропонується намалювати двох чоловік на тому ж рівні що і зображення природи. І людина, і суспільство створюють продукти праці і це теж відзначається в схемі. Як елемент системи екологічного утворення, цю методику можна використовувати, і вона дасть гарні результати знань взаємозв'язків у природі.
Однієї з форм організації навчального процесу є екскурсія. Тому не дивно, що багато вчителів намагаються під час екскурсій дати дітям екологічні знання і прищепити норми екологічної поведінки. Формування в учнів відповідального відношення до природи - складний і тривалий процес. Його результатом повинне бути не тільки оволодіння визначеними знаннями й уміннями, а розвиток емоційної чуйності, уміння і бажання активно захищати, поліпшувати, облагороджувати природне середовище.
Докладний план підготовки до екскурсії.
1. Намітити тему. Бажано, щоб назва теми звучала емоційно або проблемно, що дозволяє відразу зацікавити учнів.
2. Визначити мету, задачі і скласти попередній план екскурсії.
3. Вибрати місце проведення екскурсії, заздалегідь побувати там, розробити маршрут. Передбачити місця для рухливих ігор, інформації, спостережень, збору природного матеріалу, суспільно корисної діяльності учнів.
4. Уточнити зміст виховного і пізнавального матеріалу, підібрати ігровий матеріал, вірші, загадки, вікторини.
5. Продумати методику проведення екскурсійного заняття.
6. Спланувати організаційні форми діяльності учнів (коли і де проводити масові і групові спостереження), виконання суспільно корисних справ, розподілити обов'язки між підгрупами або окремими учнями.
7. Продумати до яких узагальнень, висновків треба підвести учнів, як оцінити їх вихованість і дисциплінованість.
8. Коли остаточно уточнений зміст і методика проведення екскурсії, можна доробити план.
Деякі вчителі пропонують давати дітям заучувати перед екскурсією вірш про природу, використовуючи для цього вірші И.Буніна, Ф.Тютчева, С.Єсеніна. На екскурсії використовувати загадки С.Маршака, Е.Благіної, Е.Сєрової, Р.Федькіна. Перед екскурсією давати дітям по підгрупах або окремим учням різні завдання спостереження за тваринами і рослинами. Треба приділяти велику увагу підвищенню пізнавальної активності учнів на екскурсіях. Для цього служать дидактичні ігри, такі як: "Відгадай назву дерева по листу" або "Що змінилося?", спрямовані на порівняння побаченого і відтворення в пам'яті того, що було. Е.Н.Дерим-Оглу (доктор біологічних наук) і Н.Г.Томілін (кандидат біологічних наук) вважають, що успіх екскурсії в ліс в основному залежить від уміння вчителя будувати свою розповідь, використовуючи сліди життєдіяльності тварин, описуючи життя рослин, вивчаючи взаємозв'язок, в якому перебувають рослини і тварини. На жаль, ці вчені-методисти не надають великого значення тому факту, що людина впливає на рослини, і на тварин і на неживу природу. І не слід умовчувати про це при проведенні екскурсії.
Найбільше повно питання екологічної екскурсії розроблено у працях академіка А.А.Плешакова. На екскурсіях розглядаються наступні питання:
- захист повітря і води від забруднення;
- відновлення лісів;
- охорона рідких рослин і тварин;
- створення заповідників;
- відповідальність кожної людини за поводження в природі.
"Конкретний зміст екскурсії буде залежати від місцевих умов. Можна рекомендувати відвідування одного з наступних місць: очисні спорудження, лісорозсадник, ботанічний сад, екологічна стежка, зоопарк, краєзнавчий музей (якщо там мається відділ охорони природи). Якщо таких можливостей нема, то може бути проведено на місцевості відпрацьовування правил поведінки в природі".
Існує і третій напрямок, по якому працюють вчителя в справі екологічного виховання школярів. Це напрямок по створенню програм і підручників природознавства, що відрізняються від традиційних.
2.8 Екологічне виховання: сучасні аспекти
Державні національні документи з питань сучасної освітньої політики в Україні оцінюють освіту як важливий засіб забезпечення здоров'я нації та екологічної безпеки. Указується в них і головна стратегія на цьому шляху — досягнення сталого людського розвитку. Ідеться про збалансований розвиток, коли підтримується рівновага між споживанням людства та самовідновлюванням природи. Суспільство може споживати природні ресурси протягом певного часу не більше, ніж природа встигає їх відновити, і суспільство може виділяти у довкілля стільки відходів, скільки може розкластись у природному кругообігу, не викликаючи його деструкції.
Це е перший за значенням екологічний об'єктивний факт, що маємо добре усвідомлювати ми, дорослі, незалежно від свого фаху, віку та пояснювати дітям ще змалечку.
Впродовж останніх століть людство бездумно порушувало природну рівновагу, що й призвело до глобальних екологічних проблем Землі:
— забруднення довкілля техногенними речовинами;
— нестачі сировинних ресурсів;
— радіаційного забруднення середовища;
— нераціонального використання енергетичних ресурсів;
— порушення озонового «екрану» Землі;
— кислотних опадів і смогів;
— скорочення лісів;
— парникового ефекту;
— спустошення земель;
— зменшення біологічної різноманітності;
— порушення екологічних функцій Світового Океану;
— поширення захворювань людей тощо.
Водночас, відомі вчені наголошують на тому, що людство, зрештою, прийде до необхідності раціонального споживання, навіть відмови від деяких видів споживання, що не є життєво необхідними.
Вимога збалансованого розвитку поширюється не тільки на споживання людства загалом, вона стосується індивідуального споживання громадян.
Настав час, коли збалансований розвиток набув місця центрального базового поняття в системі екологічних знань людини, а повсякденне дотримання такого розвитку оцінюється як вияв екологічної культури особистості.
Отже, до розвитку екологічної кризи причетний кожен землянин. Це другий важливий факт, що маємо усвідомити ми — дорослі та наші діти.
На школу покладається завдання не тільки забезпечити усвідомлення учнями сутності збалансованого розвитку суспільства, а й сформувати навички врівноваженого споживання, здорового способу життя. Тоді можна буде сподіватися, що майбутній менеджер виробництва, оператор ЕОМ, фермер чи агроном на своєму робочому місці не зможе порушити екологічні вимоги — оскільки це означатиме для нього піти проти своїх особистих принципів і переконань.
За результатами діагностичного дослідження (ситуативного тестування), було виділено 4 групи учнів, залежно від стратегії їхньої поведінки щодо природи (активно агресивна, пасивно агресивна, природовідповідна та активно природоохоронна). Хоч для переважної більшості учнів характерні природовідповідна та активно природоохоронна стратегія, утім у 5—11-х класах спостерігається поповнення груп учнів з активно агресивною та пасивно агресивною стратегіями за рахунок частини тих, що мали природовідповідну та активно природоохоронну стратегії. Особливо зростає кількість учнів із пасивно агресивною стратегією, які не нищать без потреби природу, проте й не контролюють своє споживання та байдужі до виявів екологічних порушень інших учнів чи дорослих.
Чому, незважаючи на екологізацію змісту загальної середньої освіти, організацію практичних екологічних справ учнів у школі, у громадських дитячо-молодіжних екологічних організаціях тощо, рівень екологічної культури учнів низький?
Серед низки причин на сучасному етапі найвідчутніші дві:
1. Недостатня особистісна орієнтація процесу екологічного виховання у сім'ї, школі та в позашкільних виховних закладах.
2. Нагромаджений негативний досвід спілкування з природою, що домінує в суспільстві та переймається дитиною у сім'ї як усталений стереотип.
Для усунення першої причини нині, як ніколи, сприятливі умови, оскільки одним із пріоритетів державної політики в розвитку освіти визнана особистісна орієнтація. Мається на увазі орієнтація на формування особистісних цінностей школярів.
Природа — важлива суспільна цінність, оскільки є джерелом задоволення матеріальних потреб людства — у середовищі та засобах існування, а також пізнавальних, естетичних, комунікативних, рекреаційних та інших духовних потреб. Завдання екологічного виховання — досягти того, щоб природа набула для школяра життєво важливого значення, стала його особистісною цінністю. Показниками того, що це сталося, можуть бути екологічно доцільна поведінка, здоровий спосіб життя, активна екологічна позиція, різні дії на поліпшення стану довкілля, постійний систематичний самоконтроль за своєю природовідповідністю.
Виховна технологія відповідає вимогам особистісно орієнтованої, якщо вона формує ціннісні настанови, досить інтенсивно впливаючи на емоційну сферу кожної дитини. Тільки на емоційній основі можливе свідоме засвоєння знань та бажаних практичних дій, зокрема й екологічних.
Використання особистісно орієнтованих технологій екологічного виховання — прерогатива вчителя, що залежить від розуміння значення цих технологій, наявності відповідного методичного забезпечення та професійних умінь побудови виховного процесу.
Щодо усунення другої причини – домінування у суспільстві негативного досвіду спілкування з природою, що засвоюється дитиною у сім'ї та найближчому соціумі, — на школу покладається роль осередку екологічних ініціатив — широкого просвітництва серед батьків, особливо, молодих, організації колективних екологічних проектів, учнівських та спільних із дорослими, написання листів-звернень до державних та адміністративних органів, преси, телебачення з екологічними пропозиціями, створення громадських рухів екологічного спрямування, залучення учнів до участі в дитячо-молодіжних громадських екологічних організаціях тощо.
3 РЕЗУЛЬТАТИ ОПИТУВАННЯ: „ЧИ НЕОБХІДНЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ТА ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА?”
в ході написання даної роботи я провела опитування населення з приводу того, чи необхідне екологічне виховання та екологічна освіта учнів. Було опитано 100 чоловік.
Питання, які задавалися людям:
1. Чи є у вас діти?
2. Скільки їм років?
3. Чи здійснюється екологічна освіта та екологічне виховання в вашій школі?
4. Чи необхідне екологічне виховання та екологічна освіта взагалі?
5. Чому ви так вважаєте?
Результати опитування:
90 % вважають, що екологічне виховання та екологічна освіта необхідні, т. як діти ростуть екологічно невихованими, не піклуються про навколишнє середовище, а є ще і такі, що знищують природу;
7 % вважають, що екологічне виховання та екологічна освіта непотрібна дітям, т. як їм і без цього задають багато домашніх завдань в школі;
3 % не погодились відповісти на запитання, т. як у них мало вільного часу і вони не збираються витрачати його на балачки про екологічне виховання та екологічну освіту.
ВИСНОВОК
Діяльність людини вносить все більш і більш глибокі матеріальні зміни в навколишній світ, але сам він міняється трагічно повільно, не встигаючи йти в ногу з цим швидко набираючим швидкість процесом. І от вже все більш і більш очевидним стає те, що неодмінною умовою виживання людського роду є удосконалювання самої людини, підняття його моральних якостей на рівень, що відповідає масштабам і швидкості змін у сучасному світі.
Це відчуття необхідності інтелектуального і морального удосконалювання людини цілком погодиться з відомою тезою навчання В. И. Вернадського про перехід біосфери у формоване людським розумом стан — ноосферу. До цього ж висновку приводять нас і представлення Н. А. Бердяєва про творчість як вище покликання людини і черговому етапі розвитку людської цивілізації.
Роздумуючи над шляхами вдосконалювання людини, не можна не бачити, що воно відбувається насамперед через передачу необхідних якостей від людини до людини, від покоління до покоління за допомогою культури й освіти. А це значить, що нові вимоги, що пред'являє сучасна цивілізація до Homo sapiens, можуть бути реалізовані насамперед через зміни в змісті і формах освіти.
Сьогодні у всіх країнах світу йдуть реформи освітньої системи. Нова картина світу, викликана появою глобальних проблем, з неминучістю приводить до необхідності нової освіти. Цю нову освіту по праву можна назвати екологічною. Екологія — це наука про будинок. Сьогодні людина починає розуміти, що будинком, що вимагає його безустанної турботи, стає вся планета.
Екологічна освіта припускає навчання дбайливому відношенню людини до навколишнього світу і разом з тим вдосконаленню внутрішнього світу самої людини. Тільки усвідомлення себе як частини макросвіту, пов'язаної з ним незліченними нерозривними зв'язками, дозволяє будувати гармонічні відносини з навколишнім середовищем.
Раніше освіта допомагала людині пристосувати навколишнє середовище для свого безпечного і зручного існування. Сьогодні здійснення такої мети припускає навчання турботі про це середовище. Тільки усвідомлення людиною свого місця у світі і своїй відповідальності перед ним допоможе налагодити правильні стосунки з навколишнім середовищем. Таке розуміння цілей освіти вимагає зміни її змісту, форм і методів навчання.
Теоретична основа екологічного виховання ґрунтується на рішенні задач у їхній єдності: навчання і виховання, розвитку. Критерієм сформованості відповідального відношення до навколишнього середовища є моральна турбота про майбутні покоління. Правильно використовуючи різні методи виховання, вчитель може сформувати екологічно грамотну і виховану особистість.
Як відомо, виховання тісно пов'язано з навчанням, тому виховання, засноване на розкритті конкретних екологічних зв'язків, допоможе учням засвоювати правила і норми поведінки в природі. Останні, в свою чергу, не будуть голослівними твердженнями, а будуть усвідомленими й осмисленими переконаннями кожного учня.
Питаннями екологічного виховання й екологічної освіти школярів займаються багато педагогів сучасності. Вони роблять це по-різному. Це походить від того, що питання екологічного виховання складний і неоднозначний у тлумаченні.
Виходячи з того, що екологічне виховання повинне містити в собі краєзнавство і повинна проводитись природоохоронна робота, тому можна ввести в програму вивчення екологічної обстановки краю.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Букін А.П. У дружбі з людьми і природою.- М.: Освіта, 1991 р.
2. Звєрєв И.Д., Суравегина И.Т. і ін. Екологічна освіта школярів. - М., 1983 р.
3. Звєрєв И.Д. Екологія в шкільному навчанні. - М., 1980 р.
4. Кучері Т.В. Екологічне виховання учнів. - М.: Освіта, 1990 р.
5. Жестова Н.С. Стан екологічного виховання учнів. //Початкова школа.-1989 р, № 10-11, С. 78-81.
6. Звєрєв И.Д. Охорона природи й екологічне виховання. //Виховання школярів.-1985 р, № 6, С. 30-35.
7. Кирилова З.А. Екологічна освіта і виховання школярів у процесі вивчення природи. //Початкова школа. – 1989 р, № 5, С. 25-27.
8. Плешаков А.А. Методичні основи нового підручника природознавства для 3 класи чотирирічної початкової школи. //Початкова школа.-1991 р, №7, C. 30-35.
9. Суравегина И.Т. Методична система екологічного утворення. //Радянська педагогіка.-1988 р, № 9, C. 31-35.
10. Суравегина И.Т., Сенкевич В.М., Кучері Т.В. Екологічне утворення в школі. //Радянська педагогіка. - 1990 р, №12, C. 47-51.
11. Трусова Т.М. Виховання любові до природи. //Початкова школа.-1986 р, №8, C. 63-64.
12. Хафизова Л.М. Екологічне виховання в молодших школярів. //Початкова школа. – 1989 р, № 3, C. 33-34.
13. Деребо С.Д., Ясвін В.А. Екологічна педагогіка і психологія. Ростов-на-Дону, 1996 р.
14. Вороніна Л. Екологічне виховання: сучасні аспекти. // Шкільний світ 2002 р., № 38 жовтень, С. 3.
15. Экологическое образование школьников. – М., 1983 г.
- східчастий характер:
а) формування екологічних уявлень;
б) розвиток екологічної свідомості і почуттів;
в) формування переконань у необхідності екологічної діяльності;
г) вироблення навичок і звичок поведінки на природі;
д) подолання в характері учнів споживчого відношення до природи;
- тривалість;
- складність;
- стрибкуватість;
- активність;
по-друге: величезне значення психологічного аспекту, що містить у собі:
1) розвиток екологічної свідомості;
2) формування відповідних потреб, мотивів і установок особистості;
3) вироблення моральних, естетичних почуттів, навичок і звичок;
4) виховання стійкої волі;
5) формування значимих цілей екологічної діяльності.
2.1 Ціль екологічного виховання
Ціль екологічного виховання - формування відповідального відношення до навколишнього середовища, що будується на базі екологічної свідомості. Це припускає дотримання моральних і правових принципів природокористування і пропаганду ідей їх оптимізації, активну діяльність по вивченню й охороні природи своєї місцевості.
Відповідальне відношення до природи - складна характеристика особистості. Вона означає розуміння законів природи, що визначають життя людини, виявляється в дотриманні моральних і правових принципів природокористування, в активній творчій діяльності по вивченню й охороні середовища, пропаганді ідей правильного природокористування, у боротьбі з усім, що згубно відбивається на навколишньому середовищі.
Умовою такого навчання і виховання виступає організація взаємозалежної наукової, моральної, правової, естетичної та практичної діяльності учнів, спрямованої на вивчення і поліпшення відносин між природою і людиною.
Критерієм сформованості відповідального відношення до навколишнього середовища є моральна турбота про майбутні покоління.
2.2 Задачі екологічного виховання
Ціль екологічного виховання досягається в міру рішення в єдності наступних задач:
освітніх - формування системи знань про екологічні проблеми сучасності і шляхи їхнього подолання;
виховних - формування мотивів, потреб і звичок екологічно доцільного поводження і діяльності, здорового способу життя;
розвиваючих - розвиток системи інтелектуальних і практичних умінь по вивченню, оцінці стану і поліпшенню навколишнього середовища своєї місцевості; розвиток прагнення до активної діяльності по охороні навколишнього середовища:
- інтелектуального (здатності до аналізу екологічних ситуацій);
- емоційного (відношення до природи як до універсальної цінності);
- морального (волі і наполегливості, відповідальності).
2.3 Зміст екологічного виховання
Зміст екологічного виховання містить у собі систему норм, що випливають з ціннісних орієнтацій. Система цінностей виходить з розуміння унікальності і самоцінності природи. При цьому людина розглядається як частина природи, а при характеристиці природи підкреслюється її багатобічна цінність для людини.
Зміст екологічного виховання засвоюється учнями в їхній різній діяльності. Кожна з форм організації навчального процесу стимулює різні види пізнавальної діяльності учнів:
- самостійна робота з різними джерелами інформації дозволяє нагромадити фактичний матеріал, розкрити сутність проблеми;
- гра формує досвід прийняття доцільних рішень, творчі здібності, дозволяє внести реальний вклад у вивчення і збереження місцевих екосистем, пропаганду цінних ідей.
2.4 Методи екологічного виховання
На перших етапах найбільш доцільні методи, що аналізують і коректують сформовані в школярів екологічно ціннісні орієнтації, інтереси і потреби. Використовуючи їхній досвід спостережень і природоохоронної діяльності, вчитель у ході бесіди за допомогою фактів, цифр, суджень викликає емоційні реакції учнів, прагне сформувати в них особисте відношення до проблеми.
На етапі формування екологічної проблеми особливу роль відіграють методи, що стимулюють самостійну діяльність учнів. Завдання і задачі спрямовані на виявлення протиріч у взаємодії суспільства і природи, на формування проблеми і народження ідей про шляху її рішення з урахуванням концепції досліджуваного предмета. Стимулюють навчальну діяльність дискусії, що сприяють прояві особистого відношення учнів до проблем, знайомству з реальними місцевими екологічними умовами, пошукові можливостей їхнього рішення.
На етапі теоретичного обґрунтування способів гармонійного впливу суспільства і природи вчитель звертається до розповіді, що дозволяє представити наукові основи охорони природи в широких і різнобічних зв'язках з урахуванням факторів глобальних, регіональних, локальних рівнів. Пізнавальна діяльність стимулює моделювання екологічних ситуацій морального вибору, що узагальнюють досвід прийняття рішень, формують ціннісні орієнтації, розвивають інтереси і потреби школярів. Активізується потреба у вираженні естетичних почуттів і переживань творчими засобами (малюнок, розповідь, вірші і т.п.). Мистецтво дозволяє компенсувати переважну кількість логічних елементів пізнання. Властивий мистецтву синтетичний підхід до дійсності, емоційність особливо важливі для розвитку мотивів вивчення й охорони природи.
Засобом психологічної підготовки школярів до реальних екологічних ситуацій виступають рольові ігри. Вони будуються з урахуванням специфічних цілей предмета.
Ряд методів має універсальне значення. Кількісний експеримент (досвіди по виміру величин, параметрів, констант, що характеризують екологічні явища; експериментальне вивчення екологічної техніки, технології; досвіди, що ілюструють кількісне вираження екологічних закономірностей і т.п.) дозволяє успішно формувати структурні елементи екологічного знання і відношення до них як особисто значимим.
Прагнучи викликати в школярів емоційні реакції, показати непривабливість безвідповідальних дій, учитель використовує приклад і заохочення. Покарання - це крайній, винятковий захід впливу на учнів. Якщо дані методи виховання будуть використовуватися на потрібному етапі навчання, з урахуванням психологічної підготовленості учнів і з урахуванням природних умов, то вчитель може сформувати екологічно грамотну і виховану особистість.
2.5 Екологічне виховання на уроках природознавства
Як відомо, виховання в широкому змісті слова - це процес і результат розвитку особистості під впливом цілеспрямованого навчання і виховання. Навчання ж - це процес взаємодії вчителя й учня, в ході якого здійснюється освіта людини.
На уроці вирішуються три задачі:
- освітня;
- виховна;
- розвиваюча.
Тому урок дає більше можливостей для виховання у учнів нового відношення до природи, заснованого на гуманізмі.
Щоб екологічне виховання не було необґрунтованим, обов'язково потрібно формування екологічної свідомості. Екологічно утворена особистість, знаючи яку шкоду природі приносять ті або інші дії, формує своє відношення до цих дій і вирішує для себе питання про їхню правомірність. Якщо людина екологічно вихована, то норми і правила екологічної поведінки будуть мати під собою тверду основу і стануть переконаннями цієї людини. Ці уявлення розвиваються в учнів у курсі "Ознайомлення з навколишнім світом" (1 клас, I - IV). Однак найбільш повний розвиток вони, звичайно, повинні одержувати в курсі "Природознавство".
Тут, на доступному учнем рівні, розглядаються зв'язки між неживою і живою природою, між різними компонентами живої природи (рослинами, тваринами), між природою і людиною. Через пізнання даних зв'язків і відносин учні вивчають навколишній світ і в цьому їм також допомагають екологічні зв'язки. Їхнє вивчення сприяє розвиткові логічного мислення, пам'яті, уяви, мови.
Постійна увага вчителя до розкриття екологічних зв'язків значно підвищує інтерес учнів до предмета. При описовому ж вивченні курсу інтерес у школярів поступово знижується, це відбувається неминуче, навіть у тому випадку, якщо вчитель залучає цікаві факти, загадки, прислів'я і т.д., оскільки теоретичний рівень матеріалу залишається, власне кажучи, незмінним. Якщо ж при вивченні природознавства розкриваються різноманітні і досить складні зв'язки, що існують у природі, теоретичний рівень матеріалу підвищується, пізнавальні задачі, поставлені перед учнем, ускладнюються і це сприяє розвиткові інтересу.
Дуже велике значення має розкриття зв'язків між людиною і природою. Причому, людина розглядається як частина природи, вона існує всередині природи і невіддільна від неї. Зв'язок між людиною і природою виявляється, насамперед, у тій різноманітній ролі, що природа грає в матеріальному і духовному житті людей. Разом з тим вони виявляються й у зворотному впливі людини на природу, що у свою чергу може бути позитивним (охорона природи) і негативним (забруднення повітря, води, знищення рослин, тварин і інше). Матеріал про екологічні зв'язки повинний бути обов'язковим елементом змісту як уроку вивчення нового матеріалу, так і узагальнюючого уроку.
Одержуючи визначену систему знань на уроках "Природознавство", учні також можуть засвоїти норми і правила екологічної поведінки в природі, тому що через екологічну освіту виховується відповідальне відношення до природи. Але норми і правила поведінки будуть погано засвоєні, якщо не будуть враховуватися умови екологічного виховання.
2.6 Умови екологічного виховання
Перша найважливіша умова - екологічне виховання учнів повинне проводитись в системі, з використанням місцевого краєзнавчого матеріалу, з урахуванням наступності, поступового ускладнення і поглиблення окремих елементів.
Друга неодмінна умова - треба активно залучати школярів у посильні для них практичні справи по охороні місцевих природних ресурсів.
Таких справ дуже багато:
- внутрішнє і зовнішнє озеленення школи, скверу;
- догляд за квітниками;
- шефство над лісовими ділянками там, де ліс знаходиться близько від школи;
- збір плодів і насінь лугових і деревинно-чагарникових рослин;
- охорона і підгодівля птахів;
- шефство над пам'ятниками природи в ході вивчення рідного краю тощо.
Таким чином, виховання, засноване на розкритті конкретних екологічних зв'язків, допоможе учням засвоювати правила і норми поведінки в природі, що будуть усвідомленими й осмисленими переконаннями кожного учня.
2.7 Практика екологічного виховання
Розробки вчителів по даній проблемі проходять по трьох напрямках.
Перший напрямок. Створюється зовсім новий курс, що не вливається в природознавство. З цього погляду цікавий досвід Л.Н Єрдакова. Він відзначає, що в даний час існує чимало літератури для пізнання екології. "Сюди можна віднести будь-яку дитячу книгу, де в цікавій формі описане життя тварин. Такими є і частина казок, де діють персонажі зі світу тварин, а крім того, не порушуються екологічні правила (Вовк може з'їсти Бабусю і людину, але не стане їсти солоний огірок або пити чай з варенням)".
Багато екологічних казок створене Б.Заходером. До числа екологічних можна віднести і розповіді В.Біанкі. Можуть бути корисними і деякі російські народні казки, якщо в них є ланцюг перетворень: яйце - у гусеницю, гусениця - у лялечку, та - у метелика.
Взявши ці міркування до уваги, Л.Н Єрдаков придумав екологічні сюжети про пригоди Еколобка. Чому ж ця казка про екологічного колобка?
Колобок - цікавий персонаж. Він зроблений з тіста і свідомо не несе ніяких екологічних властивостей і спеціалізацій. Такому персонажеві можна приписувати різні особливості і поміщати його в різні екологічні ситуації. Еколобок стає членом багатьох біоценозів і вступає там у взаємини з живою і неживою природою. На нього впливає середовище, а він, в свою чергу, якось її змінює.
Книга складається з 5 випусків. Усі вони яскраво ілюстровані художниками з Новосибірська Якушевичами Л.А. і Т.А.. У першому випуску Еколобок тікає в ліс. Справа відбувається взимку і йому холодно. На шляху він зустрічає різних звірів, що мають різну адаптацію до холоду (тепла шуба, нора, барліг). Кожний пропонує йому свій спосіб зігрітися. В кінці - кінців Еколобок повертається до бабусі в теплий будинок.
Другий, третій випуски ілюструють пристосування тварин до сніжного покриву. В другому випуску Еколобок довідається як пристосовуються тварини жити в пухкому снігу. Довідається про тварин, що всю зиму проводять під снігом. Сам Еколобок не може жити в пухкому снігу, він тоне в ньому, скотившись з доріжки. Його рятують хлопці і відвозять додому на санках. Третій випуск присвячений подорожі Еколобка в лісі по насту. Він бачить як одні тварини пристосовуються до руху по насту, інші - ні. Сова не може дістати корм через наст. Куріпок довелося рятувати. Вони лягли спати в снігу, а прокинулися і не змогли вибратися зі своїх лунок.
У четвертому випуску справа відбувається влітку. Це лісова прогулянка ілюструє адаптацію рослин і тварин до прямого сонячного випромінювання, до жари. Еколобок не має визначених пристосувань і розтріскується. Численні організми навколо показують йому як можна заховатися від палючих променів сонця.
П'ятий випуск - друга літня прогулянка. Еколобок довідається про можливості маскувального (пристосувального) фарбування і пристосувального поводження різних тварин до своїх місцеперебувань.
Пригоди Еколобка - це своєрідний підручник по екології, де за казковим сюжетом криються чіткі правила екології.
Таким чином, Л.Н Єрдаков пропонує нам ввести зовсім новий предмет у шкільний курс - це екологія. Даний підручник допоможе дітям засвоїти деякі екологічні поняття, більше довідатися про взаємозалежність компонентів природи.
Багато вчителів йдуть по другому шляху: підсилюють екологічну спрямованість існуючих підручників природознавства. Наприклад, деякі вчителі пропонує вводити схеми для показу взаємозв'язку в природі. Це виховує в учнів абстрактне мислення. Взаємозв'язок, показаний у виді схеми, на перших етапах вводиться у виді динамічного малюнка. Наприклад, природа містить у собі два компоненти: жива і нежива природа.
Нежива природа - вода, каміння, місяць, хмари, сонце і т.п., для неї вибирають умовний малюнок - сонечко. А поруч малюють зображення живої природи - тварина, рослина і т.д. Жива природа також неоднорідна і містить у собі тварин, рослини і людину. Тварини - це звірі, птахи, риби, комахи й інші, вибираємо символічне зображення тварин. Людина живе в суспільстві, тому пропонується намалювати двох чоловік на тому ж рівні що і зображення природи. І людина, і суспільство створюють продукти праці і це теж відзначається в схемі. Як елемент системи екологічного утворення, цю методику можна використовувати, і вона дасть гарні результати знань взаємозв'язків у природі.
Однієї з форм організації навчального процесу є екскурсія. Тому не дивно, що багато вчителів намагаються під час екскурсій дати дітям екологічні знання і прищепити норми екологічної поведінки. Формування в учнів відповідального відношення до природи - складний і тривалий процес. Його результатом повинне бути не тільки оволодіння визначеними знаннями й уміннями, а розвиток емоційної чуйності, уміння і бажання активно захищати, поліпшувати, облагороджувати природне середовище.
Докладний план підготовки до екскурсії.
1. Намітити тему. Бажано, щоб назва теми звучала емоційно або проблемно, що дозволяє відразу зацікавити учнів.
2. Визначити мету, задачі і скласти попередній план екскурсії.
3. Вибрати місце проведення екскурсії, заздалегідь побувати там, розробити маршрут. Передбачити місця для рухливих ігор, інформації, спостережень, збору природного матеріалу, суспільно корисної діяльності учнів.
4. Уточнити зміст виховного і пізнавального матеріалу, підібрати ігровий матеріал, вірші, загадки, вікторини.
5. Продумати методику проведення екскурсійного заняття.
6. Спланувати організаційні форми діяльності учнів (коли і де проводити масові і групові спостереження), виконання суспільно корисних справ, розподілити обов'язки між підгрупами або окремими учнями.
7. Продумати до яких узагальнень, висновків треба підвести учнів, як оцінити їх вихованість і дисциплінованість.
8. Коли остаточно уточнений зміст і методика проведення екскурсії, можна доробити план.
Деякі вчителі пропонують давати дітям заучувати перед екскурсією вірш про природу, використовуючи для цього вірші И.Буніна, Ф.Тютчева, С.Єсеніна. На екскурсії використовувати загадки С.Маршака, Е.Благіної, Е.Сєрової, Р.Федькіна. Перед екскурсією давати дітям по підгрупах або окремим учням різні завдання спостереження за тваринами і рослинами. Треба приділяти велику увагу підвищенню пізнавальної активності учнів на екскурсіях. Для цього служать дидактичні ігри, такі як: "Відгадай назву дерева по листу" або "Що змінилося?", спрямовані на порівняння побаченого і відтворення в пам'яті того, що було. Е.Н.Дерим-Оглу (доктор біологічних наук) і Н.Г.Томілін (кандидат біологічних наук) вважають, що успіх екскурсії в ліс в основному залежить від уміння вчителя будувати свою розповідь, використовуючи сліди життєдіяльності тварин, описуючи життя рослин, вивчаючи взаємозв'язок, в якому перебувають рослини і тварини. На жаль, ці вчені-методисти не надають великого значення тому факту, що людина впливає на рослини, і на тварин і на неживу природу. І не слід умовчувати про це при проведенні екскурсії.
Найбільше повно питання екологічної екскурсії розроблено у працях академіка А.А.Плешакова. На екскурсіях розглядаються наступні питання:
- захист повітря і води від забруднення;
- відновлення лісів;
- охорона рідких рослин і тварин;
- створення заповідників;
- відповідальність кожної людини за поводження в природі.
"Конкретний зміст екскурсії буде залежати від місцевих умов. Можна рекомендувати відвідування одного з наступних місць: очисні спорудження, лісорозсадник, ботанічний сад, екологічна стежка, зоопарк, краєзнавчий музей (якщо там мається відділ охорони природи). Якщо таких можливостей нема, то може бути проведено на місцевості відпрацьовування правил поведінки в природі".
Існує і третій напрямок, по якому працюють вчителя в справі екологічного виховання школярів. Це напрямок по створенню програм і підручників природознавства, що відрізняються від традиційних.
2.8 Екологічне виховання: сучасні аспекти
Державні національні документи з питань сучасної освітньої політики в Україні оцінюють освіту як важливий засіб забезпечення здоров'я нації та екологічної безпеки. Указується в них і головна стратегія на цьому шляху — досягнення сталого людського розвитку. Ідеться про збалансований розвиток, коли підтримується рівновага між споживанням людства та самовідновлюванням природи. Суспільство може споживати природні ресурси протягом певного часу не більше, ніж природа встигає їх відновити, і суспільство може виділяти у довкілля стільки відходів, скільки може розкластись у природному кругообігу, не викликаючи його деструкції.
Це е перший за значенням екологічний об'єктивний факт, що маємо добре усвідомлювати ми, дорослі, незалежно від свого фаху, віку та пояснювати дітям ще змалечку.
Впродовж останніх століть людство бездумно порушувало природну рівновагу, що й призвело до глобальних екологічних проблем Землі:
— забруднення довкілля техногенними речовинами;
— нестачі сировинних ресурсів;
— радіаційного забруднення середовища;
— нераціонального використання енергетичних ресурсів;
— порушення озонового «екрану» Землі;
— кислотних опадів і смогів;
— скорочення лісів;
— парникового ефекту;
— спустошення земель;
— зменшення біологічної різноманітності;
— порушення екологічних функцій Світового Океану;
— поширення захворювань людей тощо.
Водночас, відомі вчені наголошують на тому, що людство, зрештою, прийде до необхідності раціонального споживання, навіть відмови від деяких видів споживання, що не є життєво необхідними.
Вимога збалансованого розвитку поширюється не тільки на споживання людства загалом, вона стосується індивідуального споживання громадян.
Настав час, коли збалансований розвиток набув місця центрального базового поняття в системі екологічних знань людини, а повсякденне дотримання такого розвитку оцінюється як вияв екологічної культури особистості.
Отже, до розвитку екологічної кризи причетний кожен землянин. Це другий важливий факт, що маємо усвідомити ми — дорослі та наші діти.
На школу покладається завдання не тільки забезпечити усвідомлення учнями сутності збалансованого розвитку суспільства, а й сформувати навички врівноваженого споживання, здорового способу життя. Тоді можна буде сподіватися, що майбутній менеджер виробництва, оператор ЕОМ, фермер чи агроном на своєму робочому місці не зможе порушити екологічні вимоги — оскільки це означатиме для нього піти проти своїх особистих принципів і переконань.
За результатами діагностичного дослідження (ситуативного тестування), було виділено 4 групи учнів, залежно від стратегії їхньої поведінки щодо природи (активно агресивна, пасивно агресивна, природовідповідна та активно природоохоронна). Хоч для переважної більшості учнів характерні природовідповідна та активно природоохоронна стратегія, утім у 5—11-х класах спостерігається поповнення груп учнів з активно агресивною та пасивно агресивною стратегіями за рахунок частини тих, що мали природовідповідну та активно природоохоронну стратегії. Особливо зростає кількість учнів із пасивно агресивною стратегією, які не нищать без потреби природу, проте й не контролюють своє споживання та байдужі до виявів екологічних порушень інших учнів чи дорослих.
Чому, незважаючи на екологізацію змісту загальної середньої освіти, організацію практичних екологічних справ учнів у школі, у громадських дитячо-молодіжних екологічних організаціях тощо, рівень екологічної культури учнів низький?
Серед низки причин на сучасному етапі найвідчутніші дві:
1. Недостатня особистісна орієнтація процесу екологічного виховання у сім'ї, школі та в позашкільних виховних закладах.
2. Нагромаджений негативний досвід спілкування з природою, що домінує в суспільстві та переймається дитиною у сім'ї як усталений стереотип.
Для усунення першої причини нині, як ніколи, сприятливі умови, оскільки одним із пріоритетів державної політики в розвитку освіти визнана особистісна орієнтація. Мається на увазі орієнтація на формування особистісних цінностей школярів.
Природа — важлива суспільна цінність, оскільки є джерелом задоволення матеріальних потреб людства — у середовищі та засобах існування, а також пізнавальних, естетичних, комунікативних, рекреаційних та інших духовних потреб. Завдання екологічного виховання — досягти того, щоб природа набула для школяра життєво важливого значення, стала його особистісною цінністю. Показниками того, що це сталося, можуть бути екологічно доцільна поведінка, здоровий спосіб життя, активна екологічна позиція, різні дії на поліпшення стану довкілля, постійний систематичний самоконтроль за своєю природовідповідністю.
Виховна технологія відповідає вимогам особистісно орієнтованої, якщо вона формує ціннісні настанови, досить інтенсивно впливаючи на емоційну сферу кожної дитини. Тільки на емоційній основі можливе свідоме засвоєння знань та бажаних практичних дій, зокрема й екологічних.
Використання особистісно орієнтованих технологій екологічного виховання — прерогатива вчителя, що залежить від розуміння значення цих технологій, наявності відповідного методичного забезпечення та професійних умінь побудови виховного процесу.
Щодо усунення другої причини – домінування у суспільстві негативного досвіду спілкування з природою, що засвоюється дитиною у сім'ї та найближчому соціумі, — на школу покладається роль осередку екологічних ініціатив — широкого просвітництва серед батьків, особливо, молодих, організації колективних екологічних проектів, учнівських та спільних із дорослими, написання листів-звернень до державних та адміністративних органів, преси, телебачення з екологічними пропозиціями, створення громадських рухів екологічного спрямування, залучення учнів до участі в дитячо-молодіжних громадських екологічних організаціях тощо.
3 РЕЗУЛЬТАТИ ОПИТУВАННЯ: „ЧИ НЕОБХІДНЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ТА ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА?”
в ході написання даної роботи я провела опитування населення з приводу того, чи необхідне екологічне виховання та екологічна освіта учнів. Було опитано 100 чоловік.
Питання, які задавалися людям:
1. Чи є у вас діти?
2. Скільки їм років?
3. Чи здійснюється екологічна освіта та екологічне виховання в вашій школі?
4. Чи необхідне екологічне виховання та екологічна освіта взагалі?
5. Чому ви так вважаєте?
Результати опитування:
90 % вважають, що екологічне виховання та екологічна освіта необхідні, т. як діти ростуть екологічно невихованими, не піклуються про навколишнє середовище, а є ще і такі, що знищують природу;
7 % вважають, що екологічне виховання та екологічна освіта непотрібна дітям, т. як їм і без цього задають багато домашніх завдань в школі;
3 % не погодились відповісти на запитання, т. як у них мало вільного часу і вони не збираються витрачати його на балачки про екологічне виховання та екологічну освіту.
ВИСНОВОК
Діяльність людини вносить все більш і більш глибокі матеріальні зміни в навколишній світ, але сам він міняється трагічно повільно, не встигаючи йти в ногу з цим швидко набираючим швидкість процесом. І от вже все більш і більш очевидним стає те, що неодмінною умовою виживання людського роду є удосконалювання самої людини, підняття його моральних якостей на рівень, що відповідає масштабам і швидкості змін у сучасному світі.
Це відчуття необхідності інтелектуального і морального удосконалювання людини цілком погодиться з відомою тезою навчання В. И. Вернадського про перехід біосфери у формоване людським розумом стан — ноосферу. До цього ж висновку приводять нас і представлення Н. А. Бердяєва про творчість як вище покликання людини і черговому етапі розвитку людської цивілізації.
Роздумуючи над шляхами вдосконалювання людини, не можна не бачити, що воно відбувається насамперед через передачу необхідних якостей від людини до людини, від покоління до покоління за допомогою культури й освіти. А це значить, що нові вимоги, що пред'являє сучасна цивілізація до Homo sapiens, можуть бути реалізовані насамперед через зміни в змісті і формах освіти.
Сьогодні у всіх країнах світу йдуть реформи освітньої системи. Нова картина світу, викликана появою глобальних проблем, з неминучістю приводить до необхідності нової освіти. Цю нову освіту по праву можна назвати екологічною. Екологія — це наука про будинок. Сьогодні людина починає розуміти, що будинком, що вимагає його безустанної турботи, стає вся планета.
Екологічна освіта припускає навчання дбайливому відношенню людини до навколишнього світу і разом з тим вдосконаленню внутрішнього світу самої людини. Тільки усвідомлення себе як частини макросвіту, пов'язаної з ним незліченними нерозривними зв'язками, дозволяє будувати гармонічні відносини з навколишнім середовищем.
Раніше освіта допомагала людині пристосувати навколишнє середовище для свого безпечного і зручного існування. Сьогодні здійснення такої мети припускає навчання турботі про це середовище. Тільки усвідомлення людиною свого місця у світі і своїй відповідальності перед ним допоможе налагодити правильні стосунки з навколишнім середовищем. Таке розуміння цілей освіти вимагає зміни її змісту, форм і методів навчання.
Теоретична основа екологічного виховання ґрунтується на рішенні задач у їхній єдності: навчання і виховання, розвитку. Критерієм сформованості відповідального відношення до навколишнього середовища є моральна турбота про майбутні покоління. Правильно використовуючи різні методи виховання, вчитель може сформувати екологічно грамотну і виховану особистість.
Як відомо, виховання тісно пов'язано з навчанням, тому виховання, засноване на розкритті конкретних екологічних зв'язків, допоможе учням засвоювати правила і норми поведінки в природі. Останні, в свою чергу, не будуть голослівними твердженнями, а будуть усвідомленими й осмисленими переконаннями кожного учня.
Питаннями екологічного виховання й екологічної освіти школярів займаються багато педагогів сучасності. Вони роблять це по-різному. Це походить від того, що питання екологічного виховання складний і неоднозначний у тлумаченні.
Виходячи з того, що екологічне виховання повинне містити в собі краєзнавство і повинна проводитись природоохоронна робота, тому можна ввести в програму вивчення екологічної обстановки краю.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Букін А.П. У дружбі з людьми і природою.- М.: Освіта, 1991 р.
2. Звєрєв И.Д., Суравегина И.Т. і ін. Екологічна освіта школярів. - М., 1983 р.
3. Звєрєв И.Д. Екологія в шкільному навчанні. - М., 1980 р.
4. Кучері Т.В. Екологічне виховання учнів. - М.: Освіта, 1990 р.
5. Жестова Н.С. Стан екологічного виховання учнів. //Початкова школа.-1989 р, № 10-11, С. 78-81.
6. Звєрєв И.Д. Охорона природи й екологічне виховання. //Виховання школярів.-1985 р, № 6, С. 30-35.
7. Кирилова З.А. Екологічна освіта і виховання школярів у процесі вивчення природи. //Початкова школа. – 1989 р, № 5, С. 25-27.
8. Плешаков А.А. Методичні основи нового підручника природознавства для 3 класи чотирирічної початкової школи. //Початкова школа.-1991 р, №7, C. 30-35.
9. Суравегина И.Т. Методична система екологічного утворення. //Радянська педагогіка.-1988 р, № 9, C. 31-35.
10. Суравегина И.Т., Сенкевич В.М., Кучері Т.В. Екологічне утворення в школі. //Радянська педагогіка. - 1990 р, №12, C. 47-51.
11. Трусова Т.М. Виховання любові до природи. //Початкова школа.-1986 р, №8, C. 63-64.
12. Хафизова Л.М. Екологічне виховання в молодших школярів. //Початкова школа. – 1989 р, № 3, C. 33-34.
13. Деребо С.Д., Ясвін В.А. Екологічна педагогіка і психологія. Ростов-на-Дону, 1996 р.
14. Вороніна Л. Екологічне виховання: сучасні аспекти. // Шкільний світ 2002 р., № 38 жовтень, С. 3.
15. Экологическое образование школьников. – М., 1983 г.
