План
Вступ
1.       Загальна характеристика господарства ДПФ «Деметра»
2.       Характеристика поголів’я свиней в господарстві
3.       Організація відтворення поголів’я свиней
3.1 Характеристика виробничих груп свиней
3.2 Комплектування стада кнурів-плідників і свиноматок
3.3 Структура стада свиней
3.4 Планування опоросів свиноматок
4.       Особливості розвитку і продуктивного використання кнурів і свиноматок для відтворення
5.       Шляхи підвищення ефективності осіменіння маток
6.       Охорона навколишнього середовища
Висновки і пропозиції
Список використаної літератури

Вступ
В Україні виробництво свинини нарощують за рахунок збільшення поголів’я свиней, переходу до інтенсивних методів ведення галузі, широкого впровадження міжпородного схрещування та гібридизації, що сприяє значному підвищенню продуктивності тварин.
Свинарство країни нині переживає не кращі часи, вкладання грошей в цей вид бізнесу подібне ходінню по канату над ареною цирку без усілякого страхування. Але люди вчаться балансувати на цьому канаті, незважаючи на ризик. З одного боку, кон’юнктура ринку непередбачувана: палкі дискусії у Верховній Раді – звичайна справа, і немає ніякої впевненості в тому, що поставки дешевого імпорту і навіть «викид» контрабанди не перекреслять усіх зусиль вітчизняних свинарів. З іншого боку, контрабанда начебто зникла, оформити пільговий кредит на розвиток тваринництва до початку кризи було все ж таки можливо, а бюджетні дотації, що їх виділяли господарствам за вирощених свиней та збільшення поголів’я, росли з кожним роком.
Треба сказати, що тваринники ще пам’ятають часи, коли ціни на м’ясо в Україні перевищували європейські. Отже, була можливість працювати за небаченою для аграрного ринку рентабельністю.
Отже, на сьогоднішній день, продуктивність свиней значною мірою залежить від рівня селекційно-племінної роботи в стаді, тобто систематичного виконання комплексу зоотехнічних заходів щодо якісного поліпшення тварин. У цей комплекс входять: цілеспрямоване вирощування ремонтного молодняку з використанням сучасних методів відбору та добору батьківських пар, підвищення відтворної здатності свиноматок та кнурів, скороспілості молодняку, зменшення витрат кормів на одиницю продукції й поліпшення м’ясних якостей свиней на відгодівлі.

1. Загальна характеристика господарства ДПФ «Деметра»
Дочірнє підприємство фірма «Деметра» знаходиться у с. Кам’янка Кам’янець-Подільському районі Хмельницької області.
Господарство розташоване на підвищеній місцевості. Клімат помірно-континентальний, що дозволяє розвиватися всім галузям сільського господарства.
Дане господарство спрямоване на утримання ВРХ та свиней. В даному господарстві утримується понад 2500 голштинської породи та 300 голів молодняка.
Свиней у ДПФ «Деметра» налічується понад 600 голів породи Українська велика біла.
Підприємство у 2009 році планує провести промислове схрещування великої білої породи свиней з ландрасом, щоб покращити відгодівельні якості свиней.
Ферма ДПФ «Деметра» відноситься до закритого типу господарства, так як молоко і м'ясо переробляється безпосередньо в господарстві. З молока виготовляють різні тверді сири, масло та молочні продукти, а з м’ясної сировини – ковбасні та м’ясні вироби.
Ферму обслуговують 22 людини: 2 ветеринарних лікаря, 2 завідувачів ферми, 1 помічник завідувача ферми, 1 зоотехнік, 7 доярок, 1 телятник, 6 кормачів та 3 свинарки.
Метою ДПФ «Деметра» являється виготовлення екологічно чистого продукту та вчасної доставки продукції до споживачів.

2. Характеристика поголів’я свиней в господарстві
Для оцінки розміру господарства використовують ряд показників: площа закріплених земель, кількість працюючих, вартість основних виробничих фондів, поголів’я худоби. В умовах економічного спаду на багатьох підприємствах спостерігається скорочення розмірів підприємства по обсягу валової і товарної продукції. А в результаті процесу герметизації, розукрупнення може скорочуватись і площа земельних угідь. Одночасно зменшуються енергетичні ресурси, так як тривалий час підприємство не має можливості придбати нову техніку, не будує виробничих приміщень.
Важливим фактором ефективного функціонування будь-якої галузі тваринництва є кормо виробництво. У зв’язку з цим розглянемо склад і структуру посівних площ.
Таблиця 2.1. Динаміка і структура землекористування в ДПФ «Деметра» с. Кам’янка Кам’янець-Подільському районі Хмельницької області

Види угідь	Площа, га	Структура, %
Загальна земельна площа	1005	1005
Площа сільськогосподарських угідь	1005	100
З них: рілля	891	88,6
сіножаті	44	4,4
пасовища	70	7
багаторічні насадження	-	-
Площа осушених земель	-	-
Ставки	-	-
Присадибні ділянки	-	-
Інші ділянки	-	-

З наведеної таблиці видно, що в структурі земельних угідь найвищий відсоток припадає на ріллю (88,6%) та лише 4,4% – на пасовища.

Таблиця 2.2. Виробництво продукції тваринництва в ДПФ «Деметра» с. Кам’янка Кам’янець-Подільському районі Хмельницької області

Показники	Одиниця виміру	Рік
		2007	2008
Молоко	т	883	1197
М'ясо, всього	т	1742	1292
В тому числі свинина	т	1067	907
Вовна	-	-	-
Надій молока на одну фуражну корову	кг	5194	4790
Середньодобовий приріст великої рогатої худоби, всього	г	455	399
В тому числі молодняка на відгодівлі	г	455	399
Середній приріст свиней, всього	г	356	330
Середній настриг вовни на одну вівцю	-	-	-

Проаналізувавши данні таблиці бачимо, що у порівнянні з 2007 роком зменшився приріст молодняка та великої рогатої худоби, проте приріст свиней збільшився. Виходячи з сказаного, бачимо, що відповідно зменшився надій молока та виробництво м’яса.
Таблиця 2.3. Реалізація продукції тваринництва в ДПФ «Деметра» с. Кам’янка Кам’янець-Подільському районі Хмельницької області

Показники	Одиниця виміру	Рік
		2007	2008
Молоко	Т	777	584
М'ясо, всього	Т	1742	1292
Вовна	-	-	-
Всього	-	-	-

Проте, як свідчать дані таблиці 2.3. за 2008 рік реалізація продукції тваринництва в господарстві зменшилася: як молока так і м’яса.

Таблиця 2.4. Кращі свиноматки в ДПФ «Деметра» с. Кам’янка Кам’янець-Подільському районі Хмельницької області за продуктивністю

Показники	Одиниця виміру	Кличка та інвентарний номер матки
Багатоплідність	гол.	№53	№36	№22	№110	№10
		14	13	15	12	13
Великоплідність	кг.	9	8	9	7	8
Кількість поросят у гнізді місячного віку	гол.	10	10	10	10	10
Кількість поросят у гнізді двохмісячного віку	гол.	9	10	10	9	10
Збереження молодняку в двохмісячному віку	%	90	100	100	90	100
Середня жива маса однієї голови поросят при відлученні	кг.	15	15	14	15	14

Дані таблиці свідчать, що хоча всі свиноматки у господарстві досить продуктивні, і по показниках вони перекривають одна одну.
Таблиця 2.5. Структура стада свиней в ДПФ «Деметра» с. Кам’янка Кам’янець-Подільському районі Хмельницької області

Виробнича група	2007 рік	2008 рік
Основні свиноматки	85	120
Ремонтний молодняк	30	40
Свині на відгодівлю	400	800
Підсвинки	357	378

3. Організація відтворення поголів’я свиней
3.1 Характеристика виробничих груп свиней
Характер продуктивності свиней, їх скороспілість, здатність до відгодівлі, а також здоров'я тісно пов'язані з будовою тіла та зовнішніми формами.
Зовнішні ознаки свиней мають важливе значення для вибору й оцінки тварин при розведенні як показники міцності і здоров'я та напряму і рівня продуктивності. При бонітуванні, тобто визначенні племінної цінності свиней та їх виробничого призначення, виділяють три групи порід:
перша – породи універсального напряму продуктивності (велика біла, українська степова біла);
друга – породи м'ясного напряму продуктивності (полтавська м'ясна, ландрас, уельська, дюрок, українська м'ясна, естонська беконна, гемпшир, п'єтрен, спеціалізовані м'ясні типи);
третя – породи сального напряму продуктивності (миргородська, українська степова ряба, велика чорна, північнокавказька).
Група свиней м'ясних порід характеризується видовженим тулубом, розтягнутим в основному за рахунок середньої частини. Довжина тулуба у них значно перевищує обхват за лопатками. Холка, спина і крижі неширокі, ребра некруті. Окороки полегшені й короткі. Голова і ганаші легкі. Кінцівки досить високі. При відгодівлі до живої маси 100–120 кг від них одержують значно більше м'яса, ніж сала.
Група свиней сальних порід характеризується глибоким і широким тулубом, крутими ребрами. Обхват за лопатками у них дорівнює довжині тулуба або навіть перевищує її. Холка, спина й крижі широкі, окороки великі, добре виповнені, округлі, спускаються до скакальних суглобів. Голова вкорочена, лоб широкий, ганаші м'ясисті, профіль голови трохи увігнутий. Кінцівки короткі, широко поставлені, кістяк не грубий. При відгодівлі вони швидко жиріють, а при забої від них одержують більше сала, ніж м'яса.
Група свиней універсальних порід за будовою тіла і характером продуктивності займає проміжне положення між м'ясними й сальними тваринами, їх універсальність полягає і в тому, що при певних умовах годівлі від них можна одержати як м'ясну, так і сальну свинину.
Ландрас. Виведена в Данії в результаті схрещування данської свині з крупною білою в умовах повноцінного годування при насиченні раціонів білками тваринного походження. При цьому вели тривалий відбір і підбір по скороспілості, оплаті корму продукцією і м'ясним якостям. Свині типово беконного типа. Тулуб у них розтягнутий; окіст широкий, плоский; вуха довгі, сильно нависаючі на очі; шкіра тонка; щетина біла, рідка. Кабани цієї породи мають масу 309 кг при довжині тулуба 181,6 см; свиноматки – 253 кг при довжині тулуба 166,7 см; багатопліддя свиноматок 11 поросят. Середньодобовий приріст живої маси – 707 г.; витрата корму на 1 кг приросту – 3,97 корм. од.; вік досягнення живої маси 100 кг – 189 дн. У господарствах нашої країни найближчими роками ландрасів використовуватимуть в міжпородному схрещуванні зі свиноматками вітчизняних порід і порідних груп, а також при гібридизації і виведенні свиней нових типів.
Велика біла порода. Сучасна вітчизняна велика біла порода виведена шляхом тривалої і цілеспрямованої селекції свиней, одержаних у результаті схрещування завезеної великої білої породи з Англії і місцевих порід. Тварини відрізняються міцною конституцією, будова тіла не груба, голова легка, незначно вигнутий профіль, вуха середньої величини, прямостоячі; тулуб гармонійно побудований, достатньо довгий і глибокий; плечі та окости добре розвинуті, м'ясисті; кінцівки сухі, міцні; шкіра еластична, масть біла, щетина рівномірно вкриває все тіло. Серед вад екстер'єру, які спостерігаються найчастіше, – звислі крижі, м'які бабки кінцівок, щілини копитного рогу, недостатньо виповнений окіст. Свині великої білої породи характеризуються високим генетичним потенціалом щодо відтворної, відгодівельної і м'ясної продуктивності. Середній показник багатоплідності свиноматок становить 10,0–12,0 поросят, молочність – 50–60 кг, збереженість потомства – 90–95%, жива маса поросят при відлученні – 17–20 кг.
3.2 Комплектування стада кнурів-плідників і свиноматок
Племінна робота у свинарстві розпочинається із комплектування провідної племінної групи свиней висококласним молодняком. Чистопородне розведення у цій групі підтримується завдяки відбору і підбору на базі обміну кнурами та періодичного завозу племінних кнурців, неспоріднених власним.
Розведення свиней у фермерському господарстві буде базуватися на таких принципах:
– у племінній групі основного стада свиней буде вестися чистопородне розведення на базі однієї із районованих порід (велика біла, миргородська або інша порода свиней в залежності від району розташування);
– у товарній групі повинне використовуватись промислове схрещування або гібридизація. Для цього необхідно використовувати як материнську породу свиноматок велику білу або миргородську, а породу кнурів полтавська м’ясна або українська м’ясна. При стабілізації виробництва подальша зоотехнічна робота буде вестися згідно схеми.
Згідно прийнятої схеми для комплектування племінної групи треба завезти племінний молодняк із провідних племінних заводів відповідної породи, а для гібридизації – кнурців другої породи.
Застосування інбридингу не допускається. Основні вимоги, які пред’являють до свиней – добра пристосованість до умов промислового виробництва і здатність проявляти високий ефект гетерозису в товарному виробництві. З цією метою в товарному свинарстві відтворення поголів’я здійснюють із застосуванням дво – або трипородного промислового схрещування і гібридизації. Гарантований ефект гетерозису можна забезпечити використанням для схрещування відселекціонованих на комбінаційну здатність ліній різних порід.
Останніми роками пропонується селекція на спеціалізовані лінії за обмеженою кількістю ознак. У спеціалізованих батьківських лініях селекцію ведуть на одержання високих показників м’ясних і відгодівельних якостей і при помірних показниках відтворних ознак. Селекцію у материнських лініях ведуть на високу відтворні якості при помірних показниках м’ясності. Таким чином, у результаті схрещування спеціалізованих ліній однієї або декількох порід, які поєднуються між собою, створюється товарний продукт – внутрішньопородний та міжпородний гібрид.
Відтворення стада необхідно вести за системою турових опоросів, яка передбачає:
– для основних свиноматок перший тур опоросів у січні-лютому, парування у вересні-жовтні,; другий тур опоросів у червні-липні, парування у березні-квітні;
– для перевіряючих свиноматок третій тур опоросів проводять у травні у літніх таборах; парування у січні.
Перше парування ремонтних свинок у племінному ядрі проводять у віці 9–10 місяців при досягненні живої маси 120–130 кг. У товарному репродукторі, відповідно 11–12 місяців, 110–120 кг.
Ремонтних кнурів допускають до парування (взяття сперми) при досягненні живої маси 130–150 кг, у віці 11–12 місяців.
Техніка парування передбачає визначення охоти у свиноматок кнуром-пробником 2 рази на добу: о 6.00 годині ранку й о 17.00 годині вечора. Час парування (осіменіння) молодих свинок – через 36 годин від початку охоти, дорослих – через 24 години. Початок охоти вважається середина проміжку від часу, коли свиноматка останній раз не прийняла кнура і прийняла перший раз (наприклад, останній раз не прийняла о 6.00, а перший раз прийняла о 17.00, значить, початком охоти можна вважати 12.30).
Якщо час парування випадає на нічний період, то можна парувати ввечері цього ж дня або зранку наступного дня.
Парування проводиться в спеціальному манежі. При паруванні молодих свиноматок з дорослими кнурами з великою живою масою використовують парувальний станок.
Технологія вирощування поросят передбачає:
1. Відлучення поросят проводяться в племінній групі в 60 днів, в товарній групі в 45 днів. Опороси приймаються в індивідуальних станках, обладнаних захисними перегородками, які застерігають від задавлювання поросят.

2. Після закінчення опоросу, що контролюється виходом посліду з обох рогів матки, поросятам відривають (відрізають) пуповину, залишаючи 5–7 см, дезінфікують розчином марганцю або перекисом водню, обтирають і поміщують в спеціальний ящик.
3. Підсадка поросят для першої годівлі проводиться після закінчення опоросу, але не пізніше ніж через 1,5–2 години після народження.
4. Закріплення поросят за сосками проводиться з урахуванням молочності сосків і розвитку поросяти: слаборозвинутих поросят підсаджують до передніх сосків (як більш молочних), а міцних – до задніх.
5. Для профілактики анемії поросятам роблять ін’єкцію одного із препаратів: фероглюкіну (1 мл), феродексу (2,5 мл) або урозферану (3 мл) на третій день і повторно на 14 день.
Привчання поросят до поїдання кормів починається з 5–7 дня життя спеціальними престартерними комбікормами. При згодовуванні комбікормів досхочу, починаючи з 10 дня життя, жива маса поросят в 2‑місячному віці досягає 18–20 кг. Витрати корму за період вирощування складають 20–25 кг.
6. При відлученні свиноматок переганяють в групу холостих, поросят залишають в індивідуальному станку, не змінюючи складу, норм, режиму годівлі і напування протягом 2 тижнів.
Вирощування ремонтного молодняку. Для відтворення і ремонту стада проводять вирощування ремонтного молодняку в своєму господарстві із розрахунку 25% від основних свиноматок.
Відбір ремонтних свинок проводять переважно із першого туру опоросів основних свиноматок. Ремонтний молодняк також можна залишити від високопродуктивних свиноматок – першоопоросок. Вирощування проводиться в літніх таборах з використанням пасовищ, на рівні вимог не нижче першого класу.
3.3 Структура стада свиней
Головне завдання свинарських господарств в області відтворення – раціональне використання маткового поголів'я з метою здобуття max кількості поросят з розрахунку на кожну матку за рік, а т\ же інтенсивне вирощування приплоду. Структура стада – співвідношення в нім статевих і вікових груп свиней (%). У племгосподарствах, що займаються виробництвом чистопорідного племінного молодняка, є групи: основні матки, що перевіряються; кабани-виробники; ремонтний молодняк; племінний молодняк для продажу. У товарних господарствах на свинарському комплексі з повним продуктивним циклом більш всього займають відгодівельні поголів'я для забою. Структура стада не залишається постійною, змінюється по сезонах року – від терміну опоросу маток, реалізації племінного і відгодівельного молодняка. Зворот стада – рух свиней в стаді по місяцях року, з врахуванням їх фізіологічного стану, вступу і прибуття поголів'я, зміни віку і господарського призначення тварини. На основі звороту стада намічають заходи по його ремонту, визначають потребу в приміщеннях для свиней, в кормах, в засобах на капіталовкладення.
3.4 Планування опоросів свиноматок
Для розробки плану злучок і опоросів потрібно мати дані: 1. Записи про фактичні злучки за 4 місяці минулого року, тобто з вересня по грудень. 2. Кількість і дати опоросів основних маток в листопаді і грудні минулого року для складений плану злучок на січень і лютий в планованого року. 3. Кількість покритих маток на 1 січня планованого року для визначений термінів злучок неодружених маток. 4. Терміни фактичних (плідних) злучок маток, що перевіряються, в звітному році для планування їх опоросів. 5. Кількісний і віковий склад ремонтних свинок для визначений термінів їх покриття. 6. Віковий склад і продуктивність основних маток для визначений кількості бракованих маток і календарних термінів постановки їх на відгодівлю. 7. Планова кількість поросят, кіт чекають отримати від основної свиноматки, що перевіряється. Складання плану злучок і опоросів слід починати із злучок основних маток торік. Встановивши дату злучок по журналу, останні 4 мес планують опороси цих маток. Другу злучку основних маток планується через 2 мес після опоросу, а опороси – через 4 мес після злучки. Закінчивши складання плану злучок і опоросів основних маток, приступають до планерування злучок і опоросів маток, що перевіряються. Перемноживши кількість поросят, що плануються на опорос основних маток, що перевіряються, на поголів'ї маток, що опоросилися, отримують кількість поросят в кожному планованому місяці.
При опоросі організм матки сильно зневоднюється. Вона відчуває спрагу. Тому поважно, аби корито з чистою водою завжди було у верстаті. З молоком виділяється велика кількість живильних речовин. У першу добу йде молозиво, ще більш живильне, ніж молоко. Поступає воно безперервно. На другу добу віддається рефлекторно, коли все або більшість поросят починають масажувати і смоктати. Молоковіддача триває 25–30 секунд, за цей час кожне порося висмоктує 30–40 г. молока. Якщо їх десять під маткою, то за одне годування виділяється до 400 г. молока. Поросята смокчуть матір практично кожну годину, таким чином, добова молочність свиноматки складає близько 8 л. Після двадцятого дня подсосного періоду молочність знижується, на другому місяці лактації вона складає 5–2 кг в добу.
Молоко свиноматки питательнее коров'ячого. За добу вона виділяє з молоком значно більше живильних речовин, що засвоює з кормом. Тому хороша молочна матка за період лактації помітно худне. І годувати її в цей час слідує по потребі. Якнайкраще різноманітити раціон, особливо соковитими і молокогонными кормами. Годувати краще всього три рази в день вологими мешанками. Після годування матку прогулюють, верстат чистять, поросят підгодовують. У теплий час свиноматка гуляє разом з поросятами.
В умовах присадибного господарства подсосный період, як правило, триває не більше місяця. Якщо до цього часу поросята привчені до поїдання кормів з годівниць і вже можуть обходитися без матері, їх віднімають. Це робиться в один день або поступово, залишаються лише слабкі зростанням. Краще віднімати одночасно всіх поросят. За 3 – 4 дні до відбирання скорочують дачу концентрованих кормів і виключають соковиті, а в день відбирання свиноматку не годують зовсім. Це сприяє молокоутворенню і запобігає маститам.
Якщо свиноматка принесла і вигодувала десять поросят і у неї до того ж непогані материнські якості (перш ніж лягти, вона розкидає рилом поросят від себе, чуйно реагує на крик поросят, коли придавить), тобто зберегла всіх поросят, що народилися, можна залишити її для подальшого відтворення. Після відбирання поросят матка приходить в полювання через 7 – 10 днів. Таким чином, за рік від неї можна отримати 2 – 3 опороси (110–114 днів поросність, 30 днів – на вигодовування поросят, 10 днів – фізіологічна перебудова організму на новий цикл відтворення, разом 154 дні – це виробничий цикл).
Якщо свиноматка погано вигодовувала поросят, малоплідна, її вибраковують. Недостатньо угодовану відгодовують протягом двох місяців. Аби прирости були максимальними, в перше ж після відбирання поросят полювання матку злучають і рясно годують 1,5–2 місяці, після чого забивають. Тривалість використання свиноматок в домашньому господарстві – два-три роки, проте вигідно отримувати завжди два опороси: у березні – квітні і другий – у вересні – жовтні, потім, в зиму, забити.

4. Особливості розвитку і продуктивного використання кнурів і свиноматок для відтворення
Для своєчасної заміни основного поголів'я, термін використання якого закінчився, у господарстві необхідно мати племінне ядро маток, з приплоду від яких формується стадо ремонтного молодняку. Якщо ремонтного молодняку у господарстві немає, його завозять з племінних господарств.
Поголів'я ремонтної групи молодняку має бути в 1,5–2 рази більшим за поголів'я основних свиноматок, яке підлягає вибракуванню. Такий підхід сприяє відбору в основне стадо після першого опоросу найбільш продуктивних свиноматок (які дають більшу кількість якісного приплоду, є високомолочними, тому добре його відгодовують), а також для забезпечення розширеного відтворення.
Науково обґрунтованим є термін використання основних свиноматок 3–4 роки. Відхилення від нього залежать від інтенсивності використання маток. Тому на комплексах прагнуть отримувати від свиноматки за 2 роки 5 опоросів, а не чотири, як за звичайних умов. Для цього поросят від маток відлучають не через два місяці, а через 26 днів, після чого маток знову спаровують. Залежно від доцільного строку використання маток норматив їх вибракування становить 25–33%, а на комплексах – 40%, тобто свиноматок використовують 2,5 року, кнурів-плідників не більше 3 років, тому третина їх щороку підлягає вибракуванню. На комплексах кнурів-плідників використовують 2,5 року.
Групу ремонтного молодняку з раннього періоду ретельно доглядають, для годівлі їх застосовують високоякісні раціони з тим, щоб виростити повноцінне, високопродуктивне поголів'я для заміни в основному стаді вибракуваних маток.
Строк першого парування ремонтного (перевірюваного) молодняку визначають за його фізіологічним станом. При використанні для промислових цілей він становить 9–10 міс. при живій масі однієї голови 100–120 кг, у племінних господарствах відповідно 10–12 міс. і 120–140 кг. Молодняк кнурів-плідників у племінних господарствах переводять в основне стадо у віці 11–12 міс. живою масою 160–180 кг, у промислових – відповідно 10–11 міс. і 130–150 кг.
На свинарських комплексах ремонт основного стада здійснюють за рахунок племінного ремонтного молодняку, завезеного з племінних господарств. На деяких комплексах створюють племінні ферми і групу ремонтного молодняку формують за рахунок приплоду від власних породних свиноматок.
Системи і строки одержання приплоду. Від систем і строків одержання приплоду в свинарстві залежать обсяг виробництва продукції, затрати праці і сумарні витрати на одиницю продукції, економічна ефективність галузі.
Фізіологічну особливість свиноматок пороситись у будь-який час можна використати з метою ефективного ведення галузі в конкретному господарстві. У свинарстві відомі системи: рівномірного отримання приплоду; турова (циклічна); потоково-турова (конвеєрна).
Система рівномірного отримання приплоду пов'язана з певними труднощами у вирішенні організаційно-економічних питань як на початковій стадії, так і в процесі дорощування та відгодівлі молодняку. Зокрема, утруднюється можливість концентрації зусиль працівників на формуванні однотипних за віком груп, годівлі за однаковими раціонами із зміною останніх залежно від віку поголів'я та ін. Доцільно вводити таку систему в господарствах, які більшість поросят реалізують після відлучення від маток відповідно до попиту на ринку і з боку своїх працівників, а також при невеликому обсязі виробництва, наприклад, у підсобних господарствах промислових підприємств для почергового забою на власні потреби.
Більш доцільною є турова (циклічна) система одержання приплоду. Суть її полягає в тому, що приплід отримують від великої групи свиноматок протягом короткого терміну (1,5–2 тижні). Якщо в господарстві є 200 свиноматок, то їх поділяють на дві групи по 100 голів у кожній. Від однієї групи приймають опороси протягом 1,5–2 тижнів в одному місяці, від другої – в наступному місяці. Переваги цієї системи в тому, що, по-перше, є можливість формувати відгодівельні групи великих розмірів з однорідним за віком молодняком. Це полегшує працю тваринників, поголів'я є однорідним, його можна утримувати на однотипних раціонах, які змінюють відповідно до вікового стану тварин. По-друге, це дає змогу більш раціонально використовувати капітальні приміщення. В одних і тих самих будівлях можна одержувати приплід з утриманням його до 2 міс. почергово турами від основних перевірюваних і разових свиноматок.
Найдоцільніший період опоросів основних свиноматок першого туру – січень – лютий. Через два місяці після відлучення поросят свиноматок групують на відгодівельних майданчиках, а в тих самих станках ферми у березні – квітні розміщують для опоросу перевірюваних і разових свиноматок.
Як січнево-лютневий, так і березнево-квітневий опороси економічно вигідні для господарства, оскільки отриманий від них молодняк свиней дорощують і відгодовують у літньо-осінній період на більш дешевих раціонах з добавкою зелених кормів, а утримання поголів'я на пасовищах в літніх таборах значно зменшує затрати праці і сумарні витрати.
Другий тур опоросів основних свиноматок, згідно з фізіологічним ритмом їх організму, проводять у липні – серпні. Поросята цього туру менш цінні для господарства, оскільки їх доводиться відгодовувати у більш складний зимовий період. Тому господарства, які планують продаж двомісячних поросят, реалізують переважно поросят від другого туру опоросів основних свиноматок. Після цього свиноматок вибраковують і замінюють молодим продуктивним поголів'ям. Спаровують свиноматок у вересні, жовтні з тим, щоб в наступному році знову повторити ті самі цикли опоросів. Почергове використання одних і тих самих капітальних приміщень для опоросів економічно вигідне, оскільки через амортизацію вартість використовуваних будівель і споруд переноситься на собівартість вироблюваної продукції. Тому наявні в господарстві капітальні приміщення необхідно використовувати якомога інтенсивніше з метою зниження виробничих витрат.
Потоково-турову (конвеєрну) систему застосовують на великих свинарських комплексах. При цьому від великої групи свиноматок одержують приплід щодня. Наприклад, на комплексах з відгодівлею за рік 108 тис. голів свиней щодня парують, об'єднуючи їх у групи по 44 голови в кожній для того, щоб за умови 75% заплідненості одержувати приплід від 33 голів і однорідними групами передавати його на відгодівлю. Згідно з технологічним процесом, через день відгодоване поголів'я (300 голів) знімають з відгодівлі і реалізують.
Для підвищення ефективності галузі у свинарстві проводиться племінна робота, адже чистопородні свиноматки, як правило, народжують більшу кількість поросят, які мають значно вищу енергію росту й розвитку. Ефективною є гібридизація свиней. У господарстві рекомендується мати кнурів-плідників двох порід. Доведено, що міжпородне схрещування і гібридизація підвищують продуктивність свиноматок (до 11 поросят за опорос), середньодобові прирости поросят вищі на 10–15%, живої маси 110–120 кг вони досягають за 6–7 міс. При цьому підвищуються віддача корму, якість продукції, вихід м'яса (при забої досягає 60%).

5. Шляхи підвищення ефективності осіменіння маток
Існує дві форми організації штучного осіменіння свиноматок – використання сперми кнурів, яких утримують на внутрігосподарських пунктах (станціях) штучного осіменіння та використання сперми кнурів, що утримують на станціях по племінній справі і штучному осіменінню тварин або на станціях при свинарських господарствах і міжгосподарських станціях.
Заплідненість та багатоплідність свиноматок у більшості залежить від своєчасного осіменіння. Вільне парування категорично забороняється. Воно виснажує кнура, призводить до безсистемного парування і не дає можливості удосконалювати стадо. В усіх невеликих господарствах слід застосовувати ручне парування, а у великих – штучне осіменіння. Але в цих випадках заплідненість свиноматок залежить від своєчасного осіменіння, а також здатності до запліднення яйцеклітин і сперміїв під час їх зустрічі в середній частині яйцепроводу. Найбільше яйцеклітин нагромаджується в яйцепроводах, а найвищу заплідненість спостерігають через 2–3 год. від початку овуляції (через 30–36 год. від початку охоти у молодих свинок та через 26–30 год. у дорослих свиноматок).
Максимальне нагромадження та найвища здатність яйцеклітин до запліднення відмічаються протягом 6–18 год. після осіменіння. В перші ж години після осіменіння й перед закінченням першої доби після нього кількість і рухливість сперміїв у яйцепроводах значно зменшується. Вважають, що здатність до запліднення спермії втрачають раніше рухливості.
При осіменінні свиноматок у кінці охоти (більше ніж через 10–12 год. після закінчення овуляції) більшість клітин уже гинуть або мають понижену здатність до запліднення. Якщо запліднення й відбувається, то значна кількість зародків гине на різних стадіях розвитку, а поросята, що народжуються, нежиттєздатні.
Найефективніше осіменяти свиноматок через 23–24 год. після початку охоти або за 10–20 год. до овуляції. Під впливом осіменіння овуляція прискорюється, в яйцепроводах знаходиться найбільша кількість повноцінних Яйцеклітин, які зустрічаються з великою кількістю сперміїв, що мають високу здатність до запліднення. Для запліднення досить одного спермія. Проникнення у яйцеклітину десятків і сотень статевих клітин кнура забезпечує яйцеклітину необхідним запасом енергії та біологічно активних речовин, прискорює розвиток зародка, підвищує зберігання ембріонів, багатоплідність та якість приплоду.
Оскільки в більшості господарств свиноматок на стан охоти перевіряють не частіше 2 разів на добу (вранці і ввечері, приблизно через 12 год.), помилка у визначенні початку охоти може становити 11–12 год. Через це осіменяти їх слід через 10–18 год. після виявлення охоти.
На всіх великих свинарських комплексах свиноматок осіменяють штучно заздалегідь розрідженою спермою або фракційним методом. Виробнича перевірка обох методів виявила їх високу ефективність.
У результаті своєчасного виявлення охоти і осіменіння спермою високої якості заплідненість і плодючість тварин при штучному осіменінні не тільки не нижча, а у більшості випадків навіть вища, ніж при природному паруванні. Крім того, кількість кнурів зменшується в 5–10 разів.
У промислових стадах для підвищення заплідненості свиноматок при повторному їх осіменінні в одну і ту ж охоту рекомендується використовувати іншого кнура тієї ж породи (для одержання більш вирівняного приплоду). В племінних господарствах для повторного осіменіння використовують того самого кнура.
Після осіменіння до закінчення охоти свиноматку протягом трьох днів утримують в індивідуальному станку.
У більшості промислових господарств пороситься не більше 70% свиноматок, що були осіменені перший раз. Приблизно від 10–15% свиноматок, які опоросилися, одержують менше 8 поросят. Свиноматки виявляються маломолочними. Поросят від таких тварин забирають і підсаджують до більш молочних, а свиноматок відправляють на повторне осіменіння або вибраковують.
Імунологічні дослідження крові свиней у господарствах Ставропілля, Ростовської і Московської областей свідчать, що у 50% кнурів із загального поголів'я в обстежених господарствах по групах крові, встановлена Імунологічна сумісність з 80–90% свиноматок. До 30% кнурів були імунологічне сумісними лише з деякими свиноматками (40–60%); а 15–20% – імунологічне несумісні з більшістю свиноматок (80–90% і більше). Сперму імунологічне несумісних кнурів, які характеризуються добрим розвитком, високою статевою активністю та задовільною якістю еякулятів, в багатьох господарствах широко використовують для змішування із спермою інших кнурів і наступного осіменіння. Це одна з головних причин надто низького (50% і менше) рівня запліднення свиноматок та їх низької багатоплідності в ряді промислових господарств.
У крові і слизі статевих шляхів свиноматок, яких осіменили, виявлені антитіла до антигену крові і сперми кнурів. У результаті в статевих шляхах свиноматки спермії гинуть в 10–30% випадках загальної кількості. В період поросності у них продовжують вироблятися і нагромаджуватися антитіла. Вважається, що плацента для антитіл непроникна, одночасно можуть порушуватися захисні функції плаценти стосовно деяких токсичних речовин і вірусів, що призводить до загибелі і розсмоктування ембріонів, абортів. У більшості випадків антитіла, нагромаджуючись в органі поросних свиноматок, суттєвого впливу на розвиток поросят не мають. Але після споживання перших порцій молозива, яке містить несумісні з білками еритроцитів антитіла, деякі (але не всі) поросята гнізда стають кволими, синіють, у них з'являються проноси та блювота. Народжені протягом перших годин життя гинуть. Симптоматичне лікування поросят в даному випадку неефективне. Тому через це в багатьох господарствах гине до 75% поросят від загальної кількості загиблих. Внаслідок цього знижується середня багатоплідність свиноматок: при першому опоросі – до 7–8, а в наступних – до 8–9 поросят.
Імунологічна несумісність свиноматок з кнурами частіше всього пов'язана з утворенням антитіл на білки А- і С-систем груп крові. Це дає можливість здійснювати груповий підбір з врахуванням взаємної імунологічної сумісності. Таким чином, розробка надійних методів запобігання імунологічній несумісності тварин – це найбільш перспективний напрям подальшого підвищення заплідненості та багатоплідності свиноматок у товарних господарствах і значного збільшення кількості поросят та свинини при зниженні її собівартості.

6. Охорона навколишнього середовища
На свинарських підприємствах джерелом забруднення біосфери (повітря, ґрунт, вода) є викиди шкідливих газів, гній, стічні води, мікрофлора та пил, специфічні запахи. Ступінь забруднення повітряного басейну у зоні розміщення та експлуатації свинарських підприємств залежить від кількості приміщень, розташованих на даній території, щільності забудови та концентрації в них тварин.
У навколишнє середовище із свинарських підприємств кожну годину виходить певна кількість шкідливих газів, пилу та мікроорганізмів
Вміст аміаку в атмосферному повітрі свинарського комплексу потужністю 108 тис. голів досягає 0,44 мг/м'1 на відстані 2500 м і 0,22 мг/м – 3500 м.
Значним забрудненням ґрунту є біомаса. Так, широке використання комбікормів, до складу яких входять цинк, мідь, марганець у великих кількостях призводить до виділення їх з калом і сечею. Встановлено, що в гнойовій біомасі міститься значна кількість металів, які, потрапляючи у ґрунт, викликають його забруднення.
Вихід у зовнішнє середовище газу, пилу, мікроорганізмів поширюється по горизонталі на значну відстань (1–20 м) від свинарників. У міру віддалення від приміщень їх концентрація знижується. Заходи по охороні повітряного басейну в свинарниках, навколо території поділяються па дві частини: загальні та часткові.
До загальних, спрямованих на охорону біосфери від забруднення, відносяться: розміщення приміщень торцевою частиною до пануючих вітрів з метою швидкого перенесення забрудненого повітря, що нагромаджується між ними; дотримання санітарних розривів – до населених пунктів не менше 1500 м та між іншими тваринницькими підприємствами – 1000–1500 м; викиди забрудненого повітря через витяжні канали свинарників; нагромадження чистого повітря знизу в торцевих частинах з урахуванням рози вітрів; обладнання на витяжних вентиляторах захисних конвертів, висаджування дерев між приміщеннями не менше ніж у два ряди; створення по периметру території ферми лісозахисних насаджень шириною до 10 м.
Часткові заходи являють собою: своєчасне виконання зоогігієнічних і ветеринарно-санітарних правил утримання та годівлі свиней, безперебійну роботу систем вентиляції, каналізації, санації приміщень; встановлення фільтрів та бактерицидних ламп у витяжних трубах.
Джерелом забруднення території і води є неправильне зберігання гною та викиди стічних вод (сеча, стоки від миття обладнання, дезінфекції), несвоєчасна утилізація загиблих тварин. Достатньо відмітити, що на свинокомплексі потужністю 108 тис. голів на рік в результаті щоденної дезінфекції 5 тис. м~ площі витрачається 5–5,7 т води, з якою в навколишнє середовище потрапляє 20–25 кг лужних елементів, 8–10 л формальдегіду на кожні 1000 м приміщення.
Екологічна оцінка біосфери та її охорона від забруднень відходами тваринництва проводиться згідно з вимогами Ветеринарного статуту та рекомендацій по знешкодженню стічних вод, трупів тварин, що повинно бути передбачено в проектах на будівництво, експлуатацію і реконструкцію свинарських підприємств, малих та сімейних ферм.
Зооінженери та спеціалісти ветеринарної медицини повинні пам'ятати, що від їх діяльності залежить ефективність способів охорони біосфери, особливо в зоні розміщення свинарських підприємств.

Висновки і пропозиції
На підставі обґрунтування основних перспективних напрямів розвитку тваринництва в господарстві вибирають галузі, визначають їхні параметри і види продукції, яку доцільно виробляти. Ураховуючи встановлений обсяг виробництва і визначену продуктивність худоби, планують її поголів’я.
На особливу увагу при цьому заслуговує зоотехнічне й економічне обґрунтування раціональної структури стада. Остання характеризується таким співвідношенням окремих вікових і статевих груп худоби у стаді даного виду тварин на певну дату, за якого виробляється найбільша кількість високоякісної продукції при найменших затратах праці й коштів. Критеріями оптимальної структури стада можуть бути максимальна сума чистого (валового) доходу чи товарної (валової) продукції.
Плануючи структуру стада, ураховують такі фактори: спеціалізацію галузі в господарстві, на фермі; рівень інтенсивності вирощування і вік реалізації надремонтного молодняку; строк виробничого використання маточного поголів’я, систему відтворення стада (проста чи розширена) і темпи росту поголів’я худоби, вік уведення маточного поголів’я в експлуатацію. Наприклад, у господарстві м’ясо-молочного напряму із закінченим оборотом стада корови становлять 35%, нетелі – 6, ремонтні телиці – 15, надремонтний молодняк – 44% загального поголів’я, а в господарствах, що спеціалізуються на виробництві незбираного молока, – відповідно 60, 11, 25 і 4%.
Структура стада свиней у першу чергу залежить від напряму свинарства і спеціалізації галузі в господарстві. За м’ясної і беконної відгодівлі питома вага свиноматок вища, ніж за сальної і напівсальної. У першому випадку питома вага свиноматок не перевищує 5–6%. Більш високий рівень цього показника свідчить про низьку інтенсивність використання маток. У господарствах-репродукторах питома вага свиноматок становить 16–20%.
У господарствах, що застосовують циклічну систему опоросів, може бути така структура стада свиней (%): основні матки – 7–8, свинки, старші за 9 місяців, – 15–16, кнури-виробники – 1, ремонтні кнури, старші за 6 місяців, – 2, поросята 2–4 місяців – 11, відгодівельне поголів’я – 62–64. На свинарських комплексах і фермах індустріального типу, де застосовують цілорічні рівномірні опороси, питому вагу основних маток може бути знижено до 4–6%.
При перспективному (так само як і при поточному) плануванні особливу увагу звертають на вибір раціонального співвідношення основних і разових маток. У разі широкого використання разових маток питома вага основних зменшується. При цьому детально аналізується ефективність використання разових маток порівняно з основними; вона залежить від продуктивності як основних, так і разових маток.
За інтенсивного використання основних маток (1,8–1,9 опоросу і 15–16 поросят на свиноматку) використання разових маток дає ефект, коли від них одержують не менш ніж 7–8 поросят. У цьому разі собівартість відлучених від разових маток поросят на 15–20% нижча, ніж від основних. До того ж собівартість приросту під час відгодівлі разових маток на 25–30% нижча, ніж звичайного відгодівельного поголів’я, що досягається за рахунок високих середньодобових приростів разових маток. Коли ж вихід поросят від основної свиноматки не перевищує 10–12 голів на рік, ефективне використання разових маток досягається за умови одержання від них не менше шести поросят. Якщо одержують п’ять поросят від разової матки, використання їх уважається неефективним.

Список використаної літератури
1.       Березовський М.Д. «Селекційно-технологічна система виробництва свинини в Україні».
2.       Волкопялов Б. Свинарство. П. 2007.
3.       Василенко Д.Я., Меланчук О.І. Свинарство i технология виробництва свинини – К.: Вища школа, 2005.
4.       Герасимов В.І., Рибалко В.П., Цицюрський Л.М. та інші. Свинарство i технологія виробництва свинини. – К: Урожай, 2004. – 352 с.
5.       Герасимов В.І., Цицюрський Л.М., Домашенко І.М. та iншi. Практикум із свинарства i технологія виробництва свинини. – К.: Урожай, 2003 – 176 с.
6.       Рогов И.А. Общая технология мяса и мясопродуктов – М.: Колос, 2000.
7.       Смислов А., Картусь М. Економіка свинарства. К. 2006.
8.       Фоломеєв В.З., Коваленко В.Ф., Смислов Ю., Підтереба О.І. «Модульна технологія у свинарстві».
9.       Офіційний сайт. Агропромисловий комплекс України.
10.  Ариаутов В.Й. Технология механизированных работ на репродукторных свинофермах. – М.: Колос, 2002. – 207 с.
11.  Борисенко Е.Я. Разведение сельскохозяйственных животных. – М/. Сельхозиздат, 2003. – 486 с.
12.  Волкопялов Б.П. Свиноводство. – 4‑е изд., перераб. й доп. – Л.: Колос, 2008. – 432 с.
13.  Доброхотов Г.Н., Нетеса А.Й. Учебная книга свинаря. – М.: Колос, 2005. – 287 с.
14.  Иваиов М.Ф. Свиноводство: Учеб. пособие. – М.: Сельхозгиз, 2007. – 304 с.
15.  Ладан П.Е., Козловстй В.Г., Степанов В.Й. Свиноводство: Учеб. – М.: Колос, 2008. – 304 с.
16.  Мысик А.Т., Непіеса А.Й. Свиноводство. – М.: Колос, 2004. – 443 с.
17.  Очеретько Ф. І. Породи свиней. – К.: Держсильгоспвидав УРСР, 2004. – С. 38.
18.  Пшеничний П, Д. Основи учення о воспитании сельскохозяйственньїх животньїх. – К.: Госсельхозиздат УССР, 2005. – 143 с.
19.  Ухтверов М.П., Назаркии Г.М. Селекция свиней на продолжительность хозяйственного использования. М.: Рос-агропромиздат, 2008. – 155 с.