Курсовая на тему Комплексне використання засобів наочності в процесі формування природничих знань молодших школярів
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-12-05Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка
Кафедра природничих і математичних дисциплін початкового навчання
Курсова робота
Комплексне використання засобів наочності в процесі формування природничих знань молодших школярів
студентки
факультету післядипломної
педагогічної освіти
групи ________________
___________________________
Науковий керівник:
___________________________
___________________________
Тернопіль – 2009
Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи використання засобів наочності на уроках «Я і Україна»
1.1 Сутність принципу наочності у навчанні молодших школярів
1.2 Класифікація засобів наочності, що використовуються на уроках природознавства. Їх характеристика
1.3 Значення засобів наочності у навчальному процесі початкової школи
РОЗДІЛ 2. Методика використання засобів наочності на уроках «Я і Україна»в початковій школі
2.1 Дидактичні цілі та загальні вимоги до використання засобів наочності на уроках
2.2 Методика використання різних видів засобів під час формування природничих знань
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Принципи і правила навчання належать до тієї групи дидактичних категорій, які регулюють процес навчання. Це певні норми дидактичної діяльності.
Принципи (дидактичні) – це категорії дидактики, що визначають способи використання законів навчання відповідно до мети виховання й освіти (за М.А. Даниловим і В.І. Загвязинським). Принципи навчання слід відрізняти від законів та закономірностей. Якщо останні мають об’єктивний характер, тобто не залежать від особистості вчителя, то принципи навчання суб’єктивно-об’єктивні, тобто існують об’єктивно, але реалізуються більшою чи меншою мірою залежно від майстерності і рівня професійної підготовки вчителя.
Системний підхід у реалізації принципів навчання зумовлює потребу в їх комплексності, тісному взаємозв’язку, наявності на кожному уроці. Системність забезпечують правила навчання, тобто вужчі за змістом і характером дидактичні категорії, що деталізують і конкретизують принцип навчання. Правила навчання дають змогу з’ясувати, які дії вчителя сприяють реалізації принципу. Одне і те саме правило може конкретизувати кілька різних принципів, що свідчить про органічний зв’язок між ними.
Система класичних принципів навчання включає принцип виховуючого навчання; принцип наочності; принцип науковості; принцип систематичності; принцип доступності; принцип міцності знань, умінь і навичок; принцип свідомості та активності учнів у навчанні; принцип врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.
Принцип наочності передбачає:
o залучення всіх можливих органів чуття до сприймання навчального матеріалу;
o раціональне поєднання в навчальному процесі індуктивного і дедуктивного шляхів пізнання, зокрема через використання конкретної і схематичної наочності;
o постійний зв’язок з досвідом учня створенням асоціацій;
o врахування вікових особливостей світосприймання, уваги, мислення учнів;
o використання останніх наукових досягнень у вивченні процесу розвитку дитини на даному віковому етапі;
o раціональне застосування засобів наочності;
o ефективне поєднання на уроці слова і наочності.
Критикуючи класичний підхід до принципу наочності В.В. Давидов писав: «Принцип наочності утверджує не тільки і не стільки чуттєву основу понять, а зводить їх лише до емпіричних понять, що констатують побутово-емпіричне мислення, в основі якого лежить відображення тільки зовнішніх, чуттєво даних властивостей об’єкта. Ця настанова однобічного, вузького сенсуалізму локківського типу – у цьому пункті емпіризм традиційної освіти знайшов свою адекватну основу в тому гносеологічному та емпіричному тлумаченні «чутливості», яке було дане класичним сенсуалізмом». Для розвивального типу навчання характерне інше тлумачення принципу наочності навчання. Суть його в єдності конкретного й абстрактного, в тому, що в кожному навчальному матеріалі, запропонованому для засвоєння, треба знайти раціональну першооснову і залежно від її характеру (конкретна вона чи абстрактна) будувати процес пізнання індуктивним або дедуктивним шляхами.
Предметом курсової роботи є використання засобів наочності на уроках.
Об’єктом роботи є наочні засоби навчання на уроках курсу «Я і Україна».
Мета роботи – визначити, систематизувати та узагальнити засоби наочності, що використовуються на уроках курсу «Я і Україна».
Завдання роботи:
o розглянути сутність принципу наочності;
o класифікувати засоби наочності;
o виокремити засоби наочності для уроків курсу «Я і Україна»;
o узагальнити методику використання різних засобів наочності в процесі навчання.
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи використання засобів наочності на уроках «Я і Україна»
1.1 Сутність принципу наочності у навчанні молодших школярів
У початкових класах застосування наочності має на меті збагачення й розширення безпосереднього чуттєвого досвіду учнів, розвиток спостережливості, пізнання конкретних властивостей предметів під час практичної діяльності, створення умов для переходу до абстрактного мислення, опори для самостійного навчання й систематизації навчального матеріалу.
Відповідно до функцій наочності засоби унаочнення також дуже різноманітні: предмети та явища навколишньої дійсності; дії вчителя й учнів, що демонструють, як треба виконувати ту чи іншу операцію та як і яким обладнанням користуватися; зображення реальних предметів – різноманітні іграшки, предметні малюнки, картини, образні моделі з паперу, картону й символічні зображення – карти, таблиці, схеми, креслення тощо.
До наочних засобів належить також інформація, яку учні сприймають за допомогою технічних засобів навчання: кінофільми, діафільми, звукозапис, радіо, телепередачі. Ці види наочності називають аудіовізуальними, оскільки інформацію вони передають через звук і зображення [3].
У початкових класах застосовується природна, малюнкова, об’ємна, звукова і символічно-графічна наочність. Зрозуміло, що кожна з них має свої позитивні і негативні моменти, і це слід враховувати, визначаючи їх роль на уроці.
У навчальних програмах з предметів дається, як правило, перелік наочності та навчального обладнання.
Використання наочності відіграє переважно допоміжну роль, однак іноді навчальний матеріал (наприклад, явища, предмети, які учні не можуть безпосередньо спостерігати) має такий характер, що без унаочнення правильне уявлення про новий об’єкт взагалі неможливе. Щоб запобігти звуженню поняття або уявлення, доцільно використовувати різні зразки зображення об’єкта. Це допоможе учням розпізнати типове, зробити крок від конкретного до абстрактного, перейти від уявлення до поняття. Отже, важливо не тільки правильно дібрати наочність до уроку, а й продумати, як поставити запитання, щоб створюваний в учнів зоровий образ активно працював на досягнення мети уроку [13].
Як відомо, найперша властивість сприймання – вибірковість. Завдяки запитанням учителя, попередньому досвіду учень вихоплює зором, слухом ті чи інші сторони спостережуваного. І чим менша дитина, тим більше значення мають конкретність і особистісна значущість установки вчителя на сприймання. Не можна залишити поза увагою і вплив фону на якість сприймання. Наголосити на цьому спонукає поширене серед класоводів прагнення всіляко прикрашати роздавальний матеріал (квіточки, замальовки, аплікації). Це відволікає увагу учнів. Адже навчальна сутність картки, таблиці має чітко проглядатися. Водночас на схемах-опорах добре використовувати смисло-розрізнювальні властивості кольорів, умовні позначення для виділення головного, зв’язків між елементами схеми.
Дидактичні функції схематичної наочності – педагогічна підтримка міркувань учнів на етапі первинного сприймання, опора для дітей, які не встигають, використання опори під час самостійної роботи й повторення. З огляду на це схеми дуже різноманітні, в арсеналі багатьох учителів поряд з відомими є й свої опори з різних предметів. Як правило, це невеликі за форматом цупкі аркуші, які або прикріплюють на крилі дошки, або заздалегідь кладуть на окремі парти. Важливо, щоб у процесі сприймання наочності розвивалися пізнавальні здібності дітей, здатність до самонавчання.
Ефективність процесу сприймання підвищується, коли перед учнями ставляться спеціальні завдання, проводяться спостереження, які спонукають їх придивлятися чи прислухатися до нових об’єктів, виділяти їхні характерні ознаки, об’єднувати в єдине ціле, позначати певними словами. У таких ситуаціях в учнів швидше розвивається спостережливість, ніж тоді, коли сприймання наочних об’єктів є тільки ілюстрацією готових знань, повідомлюваних учителем. Показники розвитку спостережливості – вдосконалення перцептивного аналізу й синтезу об’єктів, виділення й об’єднання в єдине ціле малопомітних їх ознак та властивостей, підвищення точності словесного їх опису, формування установки на спостереження [11].
Вибір наочності для конкретного уроку зумовлюється не тільки його навчальною метою, а й іншими чинниками. Зокрема, специфікою мікросередовища школи та попереднім рівнем готовності дітей, їхнім емоційним станом, віком, резервом навчального часу. Особливо важливим джерелом чуттєвого досвіду майже на всіх уроках є актуалізація емоційних спостережень дітей. Це положення глибоко розвинув у своїх працях В. О. Сухомлинський. «Природа мозку дитини, – писав він, – потребує, щоб її розум виховувався біля джерела думки – серед наочних образів, і насамперед – серед природи, щоб думка переключалася з наочного образу на «обробку» інформації про цей образ. Якщо ж ізолювати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитина сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель. А цим клітинам треба розвиватися, міцніти, набиратися сил. Ось де причина того явища, з яким часто зустрічаються вчителі в початкових класах: дитина тихо сидить, дивиться тобі в очі, немовби уважно слухає, але не розуміє жодного слова, що педагог розповідає і розповідає, тому що треба думати над правилами, розв’язувати задачі, приклади – все це абстракції, узагальнення, немає живих образів, мозок стомлюється…» [12; 34.].
З технічних засобів навчання (ТЗН) у початкових класах найбільш поширені діафільми і діапозитиви. Діапроектори і діаскопи прості в експлуатації, надійні, дешеві, зручні для зберігання; діти 6-7 років легко навчаються показувати діафільми.
Статичний матеріал діафільму молодші учні сприймають значно легше, ніж динамічний у кінофільмі: вони встигають розглянути деталі зорового ряду, осмислити їх у цілому. Істотну роль тут відіграють яскравість барв і виразність ліній (порівняно з настінними таблицями й роздавальним матеріалом).
Вчасно використана виразна наочність – це змістове й емоційне підживлення процесів сприймання, мислення, пам’яті молодших учнів. [7; 428-429].
1.2 Класифікація засобів наочності, що використовуються на уроках природознавства. Їх характеристика
Традиційно наочність розглядається у взаємозв’язку з чутливістю, з можливостями спостерігати за предметами і явищами або їх зображеннями, тобто з тим, що сприймається органами чуття дитини. Розуміння наочності тільки як безпосереднього чуттєвого пізнання об’єктів до цього часу поширене серед методистів та учителів. Такий підхід звужує можливості використання наочності у процесі навчання природознавства.
Для розробки методики і реалізації принципу наочності розглянемо психолого-педагогічні закономірності, на яких він повинен базуватися (Л.В. Занков, В.І. Зикова, Н.Г. Казанський, Є.М. Кабанова-Мюллер, Н.Н. Менчинська, Л.М. Фрідман та ін.).
Насамперед слід чітко розрізняти чуттєвість ознак і властивостей та їх наочність. Розглянемо, у чому їх суть. Чим вони відрізняються? Як проявляються у процесі навчання і впливають на його організацію?
Чуттєвість ознак і властивостей об’єкта – це можливість пізнання їх суб’єктом безпосереднього сприймання органами чуття.
Потрібно наголосити, що не всі ознаки і властивості можуть бути пізнані простим спостереженням. Вони для свого виявлення вимагають певних дій з об’єктами. Тому одні такі ознаки і властивості виявляються під час практичних робіт, а інші – під час проведення дослідів. Отже, у процесі навчання безпосереднє чуттєве пізнання дітей здійснюється як шляхом спостережень, так і в процесі дослідів, практичних робіт, як передумови цілеспрямованого сприймання.
Безпосереднє чуттєве сприймання об’єктів навколишнього світу обмежене різними причинами. Зокрема, можливостями органів чуття людини, які мають певний діапазон відчуття. Також віддаленістю предметів, явищ, подій у просторі і часі. У зв’язку з цим виникає необхідність в опосередкованому чуттєвому пізнанні. Воно може здійснюватися за допомогою:
а) відповідних приладів, які розширюють можливості відчуття людини (у природознавстві – це термометр, компас, гномон та ін.);
б) кінофільмів, звукозаписів, телепередач, фотографій, картин, які дозволяють сприймати об’єкти, що віддалені у часі й просторі;
в) моделей, що відображають зв’язки й відносини у природі, які чуттєво не сприймаються.
На відміну від чуттєвості, яка є якістю реального об’єкта, наочність – це особливість образу, створеного у свідомості суб’єкта. Наочність є показником того психічного образу, який створений суб’єктом у результаті процесів відчуття і сприймання. Тому образ реально існуючого об’єкта може бути не наочним і, навпаки, цілком наочним буває образ предмета або явища, який реально не існує.
Якщо чуттєвість об’єкта не залежить від суб’єктивних особливостей учня, то наочність образу визначається: рівнем усвідомлення мети сприймання, рівнем знань, умінь і навичок та пізнавальними здібностями, інтересами, а також потребами і бажаннями бачити, чути, відчувати. Наочний образ може створюватися тільки у процесі активної цілеспрямованої діяльності школярів.
Реалізовувати принцип наочності у процесі навчання природознавства – означає створювати нові, доповнювати, збагачувати й розширювати існуючі у свідомості дітей чуттєві образи й уявлення об’єктів навколишнього світу шляхом цілеспрямованого безпосереднього і опосередкованого чуттєвого пізнання [1].
Реалізація цього принципу пов’язана із засобами наочності (див. таблицю, Додаток 1). Вони об’єктивно визначаються чуттєвістю ознак і властивостей об’єктів природи, часовим і просторовим розміщенням їх у навколишньому світі, часовою зміною стану предметів і явищ (зміна пір року і т. ін.) та змістом процесу навчання природознавства у початкових класах.
1.3 Значення засобів наочності у навчальному процесі початкової школи
Для вивчення багатьох об’єктів і явищ, недоступних для безпосереднього сприймання їх у натурі, вчитель використовує й графічні наочні посібники: картини, таблиці, схеми, кольорові листівки, роздавальні картки тощо.
Потреба в демонструванні графічних наочних посібників зумовлена тим, що уявлення, які дістають діти тільки з розповіді вчителя або читання статті і які не закріплені зоровими образами, можуть бути неправильні. Отже, демонстрування навчальних таблиць і картин, супроводжувані поясненнями, допомагають створити в учнів образні уявлення про предмети і явища навколишнього середовища.
Стінні картини і таблиці мають такі розміри, що зображене на них видно з останньої парти. Перед демонструванням їх у класі вчитель повинен докладно ознайомитися з «Методичними вказівками», що додаються до комплекту таблиць або картин. В них зазначено, які методи і прийоми треба використати в роботі з кожною таблицею або картиною, на які деталі звернути увагу учнів [6].
Роботу з стінними картинами або таблицями можна проводити на різних етапах уроку. Слід пам’ятати, що пасивне поверхневе розглядання картини або таблиці учнями не дасть позитивних наслідків ні в навчанні, ні у вихованні. Щоб підвищити активність роботи з таблицями, викликати емоції та інтерес, недоцільно відкривати їх заздалегідь. Під час бесіди або розповіді тільки в певний момент учитель відкриває картину й аналізує її.
Відомо, що стінні кольорові картини і таблиці аналізуються здебільшого від загального до окремого. Наприклад, у процесі роботи з картиною «Осінь» учитель пропонує визначити, яку пору року зображено на картині, з’ясовує, за якими ознаками учні визначили це. Звертає увагу на суттєві зміни, що відбулися в неживій і живій природі: який колір неба? чим застилається небо вдалині? про що свідчать густі хмари? які зміни відбулися в житті рослин? які зміни відбулися в житті тварин? куди відлітають журавлі? Щоб доповнити образне уявлення про осінь, демонструють натуральні об’єкти, використовують результати спостережень. Робота з таблицями із застосуванням інших наочних посібників розкриває типові ознаки пір року, формує поняття сезонних змін, що відбуваються в природі, найпростіших природних взаємозв’язків.
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка
Кафедра природничих і математичних дисциплін початкового навчання
Курсова робота
Комплексне використання засобів наочності в процесі формування природничих знань молодших школярів
студентки
факультету післядипломної
педагогічної освіти
групи ________________
___________________________
Науковий керівник:
___________________________
___________________________
Тернопіль – 2009
Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи використання засобів наочності на уроках «Я і Україна»
1.1 Сутність принципу наочності у навчанні молодших школярів
1.2 Класифікація засобів наочності, що використовуються на уроках природознавства. Їх характеристика
1.3 Значення засобів наочності у навчальному процесі початкової школи
РОЗДІЛ 2. Методика використання засобів наочності на уроках «Я і Україна»в початковій школі
2.1 Дидактичні цілі та загальні вимоги до використання засобів наочності на уроках
2.2 Методика використання різних видів засобів під час формування природничих знань
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Принципи і правила навчання належать до тієї групи дидактичних категорій, які регулюють процес навчання. Це певні норми дидактичної діяльності.
Принципи (дидактичні) – це категорії дидактики, що визначають способи використання законів навчання відповідно до мети виховання й освіти (за М.А. Даниловим і В.І. Загвязинським). Принципи навчання слід відрізняти від законів та закономірностей. Якщо останні мають об’єктивний характер, тобто не залежать від особистості вчителя, то принципи навчання суб’єктивно-об’єктивні, тобто існують об’єктивно, але реалізуються більшою чи меншою мірою залежно від майстерності і рівня професійної підготовки вчителя.
Системний підхід у реалізації принципів навчання зумовлює потребу в їх комплексності, тісному взаємозв’язку, наявності на кожному уроці. Системність забезпечують правила навчання, тобто вужчі за змістом і характером дидактичні категорії, що деталізують і конкретизують принцип навчання. Правила навчання дають змогу з’ясувати, які дії вчителя сприяють реалізації принципу. Одне і те саме правило може конкретизувати кілька різних принципів, що свідчить про органічний зв’язок між ними.
Система класичних принципів навчання включає принцип виховуючого навчання; принцип наочності; принцип науковості; принцип систематичності; принцип доступності; принцип міцності знань, умінь і навичок; принцип свідомості та активності учнів у навчанні; принцип врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.
Принцип наочності передбачає:
o залучення всіх можливих органів чуття до сприймання навчального матеріалу;
o раціональне поєднання в навчальному процесі індуктивного і дедуктивного шляхів пізнання, зокрема через використання конкретної і схематичної наочності;
o постійний зв’язок з досвідом учня створенням асоціацій;
o врахування вікових особливостей світосприймання, уваги, мислення учнів;
o використання останніх наукових досягнень у вивченні процесу розвитку дитини на даному віковому етапі;
o раціональне застосування засобів наочності;
o ефективне поєднання на уроці слова і наочності.
Критикуючи класичний підхід до принципу наочності В.В. Давидов писав: «Принцип наочності утверджує не тільки і не стільки чуттєву основу понять, а зводить їх лише до емпіричних понять, що констатують побутово-емпіричне мислення, в основі якого лежить відображення тільки зовнішніх, чуттєво даних властивостей об’єкта. Ця настанова однобічного, вузького сенсуалізму локківського типу – у цьому пункті емпіризм традиційної освіти знайшов свою адекватну основу в тому гносеологічному та емпіричному тлумаченні «чутливості», яке було дане класичним сенсуалізмом». Для розвивального типу навчання характерне інше тлумачення принципу наочності навчання. Суть його в єдності конкретного й абстрактного, в тому, що в кожному навчальному матеріалі, запропонованому для засвоєння, треба знайти раціональну першооснову і залежно від її характеру (конкретна вона чи абстрактна) будувати процес пізнання індуктивним або дедуктивним шляхами.
Предметом курсової роботи є використання засобів наочності на уроках.
Об’єктом роботи є наочні засоби навчання на уроках курсу «Я і Україна».
Мета роботи – визначити, систематизувати та узагальнити засоби наочності, що використовуються на уроках курсу «Я і Україна».
Завдання роботи:
o розглянути сутність принципу наочності;
o класифікувати засоби наочності;
o виокремити засоби наочності для уроків курсу «Я і Україна»;
o узагальнити методику використання різних засобів наочності в процесі навчання.
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи використання засобів наочності на уроках «Я і Україна»
1.1 Сутність принципу наочності у навчанні молодших школярів
У початкових класах застосування наочності має на меті збагачення й розширення безпосереднього чуттєвого досвіду учнів, розвиток спостережливості, пізнання конкретних властивостей предметів під час практичної діяльності, створення умов для переходу до абстрактного мислення, опори для самостійного навчання й систематизації навчального матеріалу.
Відповідно до функцій наочності засоби унаочнення також дуже різноманітні: предмети та явища навколишньої дійсності; дії вчителя й учнів, що демонструють, як треба виконувати ту чи іншу операцію та як і яким обладнанням користуватися; зображення реальних предметів – різноманітні іграшки, предметні малюнки, картини, образні моделі з паперу, картону й символічні зображення – карти, таблиці, схеми, креслення тощо.
До наочних засобів належить також інформація, яку учні сприймають за допомогою технічних засобів навчання: кінофільми, діафільми, звукозапис, радіо, телепередачі. Ці види наочності називають аудіовізуальними, оскільки інформацію вони передають через звук і зображення [3].
У початкових класах застосовується природна, малюнкова, об’ємна, звукова і символічно-графічна наочність. Зрозуміло, що кожна з них має свої позитивні і негативні моменти, і це слід враховувати, визначаючи їх роль на уроці.
У навчальних програмах з предметів дається, як правило, перелік наочності та навчального обладнання.
Використання наочності відіграє переважно допоміжну роль, однак іноді навчальний матеріал (наприклад, явища, предмети, які учні не можуть безпосередньо спостерігати) має такий характер, що без унаочнення правильне уявлення про новий об’єкт взагалі неможливе. Щоб запобігти звуженню поняття або уявлення, доцільно використовувати різні зразки зображення об’єкта. Це допоможе учням розпізнати типове, зробити крок від конкретного до абстрактного, перейти від уявлення до поняття. Отже, важливо не тільки правильно дібрати наочність до уроку, а й продумати, як поставити запитання, щоб створюваний в учнів зоровий образ активно працював на досягнення мети уроку [13].
Як відомо, найперша властивість сприймання – вибірковість. Завдяки запитанням учителя, попередньому досвіду учень вихоплює зором, слухом ті чи інші сторони спостережуваного. І чим менша дитина, тим більше значення мають конкретність і особистісна значущість установки вчителя на сприймання. Не можна залишити поза увагою і вплив фону на якість сприймання. Наголосити на цьому спонукає поширене серед класоводів прагнення всіляко прикрашати роздавальний матеріал (квіточки, замальовки, аплікації). Це відволікає увагу учнів. Адже навчальна сутність картки, таблиці має чітко проглядатися. Водночас на схемах-опорах добре використовувати смисло-розрізнювальні властивості кольорів, умовні позначення для виділення головного, зв’язків між елементами схеми.
Дидактичні функції схематичної наочності – педагогічна підтримка міркувань учнів на етапі первинного сприймання, опора для дітей, які не встигають, використання опори під час самостійної роботи й повторення. З огляду на це схеми дуже різноманітні, в арсеналі багатьох учителів поряд з відомими є й свої опори з різних предметів. Як правило, це невеликі за форматом цупкі аркуші, які або прикріплюють на крилі дошки, або заздалегідь кладуть на окремі парти. Важливо, щоб у процесі сприймання наочності розвивалися пізнавальні здібності дітей, здатність до самонавчання.
Ефективність процесу сприймання підвищується, коли перед учнями ставляться спеціальні завдання, проводяться спостереження, які спонукають їх придивлятися чи прислухатися до нових об’єктів, виділяти їхні характерні ознаки, об’єднувати в єдине ціле, позначати певними словами. У таких ситуаціях в учнів швидше розвивається спостережливість, ніж тоді, коли сприймання наочних об’єктів є тільки ілюстрацією готових знань, повідомлюваних учителем. Показники розвитку спостережливості – вдосконалення перцептивного аналізу й синтезу об’єктів, виділення й об’єднання в єдине ціле малопомітних їх ознак та властивостей, підвищення точності словесного їх опису, формування установки на спостереження [11].
Вибір наочності для конкретного уроку зумовлюється не тільки його навчальною метою, а й іншими чинниками. Зокрема, специфікою мікросередовища школи та попереднім рівнем готовності дітей, їхнім емоційним станом, віком, резервом навчального часу. Особливо важливим джерелом чуттєвого досвіду майже на всіх уроках є актуалізація емоційних спостережень дітей. Це положення глибоко розвинув у своїх працях В. О. Сухомлинський. «Природа мозку дитини, – писав він, – потребує, щоб її розум виховувався біля джерела думки – серед наочних образів, і насамперед – серед природи, щоб думка переключалася з наочного образу на «обробку» інформації про цей образ. Якщо ж ізолювати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитина сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель. А цим клітинам треба розвиватися, міцніти, набиратися сил. Ось де причина того явища, з яким часто зустрічаються вчителі в початкових класах: дитина тихо сидить, дивиться тобі в очі, немовби уважно слухає, але не розуміє жодного слова, що педагог розповідає і розповідає, тому що треба думати над правилами, розв’язувати задачі, приклади – все це абстракції, узагальнення, немає живих образів, мозок стомлюється…» [12; 34.].
З технічних засобів навчання (ТЗН) у початкових класах найбільш поширені діафільми і діапозитиви. Діапроектори і діаскопи прості в експлуатації, надійні, дешеві, зручні для зберігання; діти 6-7 років легко навчаються показувати діафільми.
Статичний матеріал діафільму молодші учні сприймають значно легше, ніж динамічний у кінофільмі: вони встигають розглянути деталі зорового ряду, осмислити їх у цілому. Істотну роль тут відіграють яскравість барв і виразність ліній (порівняно з настінними таблицями й роздавальним матеріалом).
Вчасно використана виразна наочність – це змістове й емоційне підживлення процесів сприймання, мислення, пам’яті молодших учнів. [7; 428-429].
1.2 Класифікація засобів наочності, що використовуються на уроках природознавства. Їх характеристика
Традиційно наочність розглядається у взаємозв’язку з чутливістю, з можливостями спостерігати за предметами і явищами або їх зображеннями, тобто з тим, що сприймається органами чуття дитини. Розуміння наочності тільки як безпосереднього чуттєвого пізнання об’єктів до цього часу поширене серед методистів та учителів. Такий підхід звужує можливості використання наочності у процесі навчання природознавства.
Для розробки методики і реалізації принципу наочності розглянемо психолого-педагогічні закономірності, на яких він повинен базуватися (Л.В. Занков, В.І. Зикова, Н.Г. Казанський, Є.М. Кабанова-Мюллер, Н.Н. Менчинська, Л.М. Фрідман та ін.).
Насамперед слід чітко розрізняти чуттєвість ознак і властивостей та їх наочність. Розглянемо, у чому їх суть. Чим вони відрізняються? Як проявляються у процесі навчання і впливають на його організацію?
Чуттєвість ознак і властивостей об’єкта – це можливість пізнання їх суб’єктом безпосереднього сприймання органами чуття.
Потрібно наголосити, що не всі ознаки і властивості можуть бути пізнані простим спостереженням. Вони для свого виявлення вимагають певних дій з об’єктами. Тому одні такі ознаки і властивості виявляються під час практичних робіт, а інші – під час проведення дослідів. Отже, у процесі навчання безпосереднє чуттєве пізнання дітей здійснюється як шляхом спостережень, так і в процесі дослідів, практичних робіт, як передумови цілеспрямованого сприймання.
Безпосереднє чуттєве сприймання об’єктів навколишнього світу обмежене різними причинами. Зокрема, можливостями органів чуття людини, які мають певний діапазон відчуття. Також віддаленістю предметів, явищ, подій у просторі і часі. У зв’язку з цим виникає необхідність в опосередкованому чуттєвому пізнанні. Воно може здійснюватися за допомогою:
а) відповідних приладів, які розширюють можливості відчуття людини (у природознавстві – це термометр, компас, гномон та ін.);
б) кінофільмів, звукозаписів, телепередач, фотографій, картин, які дозволяють сприймати об’єкти, що віддалені у часі й просторі;
в) моделей, що відображають зв’язки й відносини у природі, які чуттєво не сприймаються.
На відміну від чуттєвості, яка є якістю реального об’єкта, наочність – це особливість образу, створеного у свідомості суб’єкта. Наочність є показником того психічного образу, який створений суб’єктом у результаті процесів відчуття і сприймання. Тому образ реально існуючого об’єкта може бути не наочним і, навпаки, цілком наочним буває образ предмета або явища, який реально не існує.
Якщо чуттєвість об’єкта не залежить від суб’єктивних особливостей учня, то наочність образу визначається: рівнем усвідомлення мети сприймання, рівнем знань, умінь і навичок та пізнавальними здібностями, інтересами, а також потребами і бажаннями бачити, чути, відчувати. Наочний образ може створюватися тільки у процесі активної цілеспрямованої діяльності школярів.
Реалізовувати принцип наочності у процесі навчання природознавства – означає створювати нові, доповнювати, збагачувати й розширювати існуючі у свідомості дітей чуттєві образи й уявлення об’єктів навколишнього світу шляхом цілеспрямованого безпосереднього і опосередкованого чуттєвого пізнання [1].
Реалізація цього принципу пов’язана із засобами наочності (див. таблицю, Додаток 1). Вони об’єктивно визначаються чуттєвістю ознак і властивостей об’єктів природи, часовим і просторовим розміщенням їх у навколишньому світі, часовою зміною стану предметів і явищ (зміна пір року і т. ін.) та змістом процесу навчання природознавства у початкових класах.
1.3 Значення засобів наочності у навчальному процесі початкової школи
Для вивчення багатьох об’єктів і явищ, недоступних для безпосереднього сприймання їх у натурі, вчитель використовує й графічні наочні посібники: картини, таблиці, схеми, кольорові листівки, роздавальні картки тощо.
Потреба в демонструванні графічних наочних посібників зумовлена тим, що уявлення, які дістають діти тільки з розповіді вчителя або читання статті і які не закріплені зоровими образами, можуть бути неправильні. Отже, демонстрування навчальних таблиць і картин, супроводжувані поясненнями, допомагають створити в учнів образні уявлення про предмети і явища навколишнього середовища.
Стінні картини і таблиці мають такі розміри, що зображене на них видно з останньої парти. Перед демонструванням їх у класі вчитель повинен докладно ознайомитися з «Методичними вказівками», що додаються до комплекту таблиць або картин. В них зазначено, які методи і прийоми треба використати в роботі з кожною таблицею або картиною, на які деталі звернути увагу учнів [6].
Роботу з стінними картинами або таблицями можна проводити на різних етапах уроку. Слід пам’ятати, що пасивне поверхневе розглядання картини або таблиці учнями не дасть позитивних наслідків ні в навчанні, ні у вихованні. Щоб підвищити активність роботи з таблицями, викликати емоції та інтерес, недоцільно відкривати їх заздалегідь. Під час бесіди або розповіді тільки в певний момент учитель відкриває картину й аналізує її.
Відомо, що стінні кольорові картини і таблиці аналізуються здебільшого від загального до окремого. Наприклад, у процесі роботи з картиною «Осінь» учитель пропонує визначити, яку пору року зображено на картині, з’ясовує, за якими ознаками учні визначили це. Звертає увагу на суттєві зміни, що відбулися в неживій і живій природі: який колір неба? чим застилається небо вдалині? про що свідчать густі хмари? які зміни відбулися в житті рослин? які зміни відбулися в житті тварин? куди відлітають журавлі? Щоб доповнити образне уявлення про осінь, демонструють натуральні об’єкти, використовують результати спостережень. Робота з таблицями із застосуванням інших наочних посібників розкриває типові ознаки пір року, формує поняття сезонних змін, що відбуваються в природі, найпростіших природних взаємозв’язків.
Докладний аналіз таблиці можна поєднувати з використанням таблиць, на яких великим планом зображені ті об’єкти, на суттєві ознаки яких треба звернути увагу. Вивчення певних фактів на цих таблицях також поєднується з розкриттям причинно-наслідкових зв’язків. Для цього перед учнями ставлять проблемні завдання і пізнавальні запитання: як верблюд пристосований до життя в умовах пустині? чому його називають «кораблем пустині?»
Таблиці використовують і для закріплення знань. Для цього ставлять узагальнюючі запитання, які допомагають синтезувати набуті знання. Учитель пропонує, наприклад, розповісти, як живуть люди на Крайній Півночі, як пристосувалися до умов тундри рослини і тварини та ін. Розповідь ілюструють стінними таблицями. Закріплення матеріалу з використанням таблиць допомагає відновити в пам’яті уявлення про предмети і явища реального світу.
Під час перевірки домашнього завдання треба обов’язково використовувати і стінні таблиці. Це змушує працювати не тільки механічну пам’ять, а й інші її види, що допомагає розвивати логічне мислення, мову, закріплювати в пам’яті виучуване. Процеси запам’ятовування знань тільки тоді цінні й важливі, коли учні добре уявляють і розуміють навчальний матеріал.
Інші таблиці допомагають докладніше ознайомитися з окремими об’єктами (рослинами, тваринами), зображеними на фоні того середовища, яке властиве для їхнього життя. Для формування певного уявлення про зовнішній вигляд об’єкта, пристосування до певних умов середовища і особливостей способу життя учитель ставить ряд послідовних запитань, за допомогою яких учні розкривають зміст таблиці, виявляють взаємозв’язки між предметами і навколишнім середовищем. Формуванню реального уявлення про величину, зовнішній вигляд виучуваного об’єкта або його окремих частин допомагає демонстрування поряд з таблицями натуральних об’єктів – чучел, колекцій, гербаріїв, живих рослин або їх частин та ін. Наочний матеріал невеликих розмірів під час пояснення вчитель демонструє, обходячи клас, або роздає учням, якщо він є в достатній кількості. Однак під час бесіди не можна передавати для огляду окремі предмети, бо, розглядаючи їх, учні втрачають увагу до пояснення.
У процесі роботи з таблицями, на яких зображені маловідомі дітям предмети або явища, застосовується розповідь учителя. Проте для активізації пізнавальної діяльності дітей обов’язковими є проблемні (пізнавальні) запитання. Наприклад, учні не мають належних знань для розповіді за таблицею «Кам’яновугільна шахта. Добування кам’яного вугілля». Тому матеріал розповіді вчитель розподіляє на частини, до кожної з яких ставить проблемне запитання: для чого треба будувати глибокі шахти? раніше кам’яне вугілля добували кайлом; яку техніку використовують тепер? раніше люди возили вугілля з вибою до штрека санками або тачками, там його перевантажували у вагонетки і перевозили до ствола шахти; як тепер доставляють вугілля до ствола шахти і на поверхню землі?
Досить часто, демонструючи таблиці, на яких зображено різні об’єкти, застосовують порівняння, щоб виявити характерні ознаки предметів або явищ, зробити відповідні висновки. Наприклад, розглядаючи таблицю «Сосна», вчитель пропонує порівняти сосну, що росте в лісі, з сосною, яка росте на просторі. Таке порівняння допомагає з’ясувати потреби сосни в світлі. Порівнюючи сосну і ялину, діти знаходять як спільні ознаки (хвойні дерева), так і ряд відмінностей (зовнішній вигляд, потреби в світлі та ін.).
Можна порівняти рослинний світ тундри і тайги, поглибити знання про причини відсутності великих дерев у тундрі, виявити, які умови впливають на зміну рослинності при просуванні з півночі на південь.
Самостійно учні можуть розглядати таблиці тоді, коли вони вже мають досвід аналізу їх під керівництвом учителя, вміють виділяти головне і розповідати про нього за наперед складеним і записаним на дошці планом або відповідати на поставлені вчителем запитання.
Разом з стінними таблицями вчитель може використовувати роздавальні картки, листівки або кольорові ілюстрації з книжок і журналів. Головна цінність їх полягає в тому, що вони забезпечують індивідуальну роботу учнів, допомагають конкретизації природничих уявлень і понять, виробленню довільної уваги, мислення і естетичних смаків, підвищують ефективність уроку.
У роздавальних картках для III класу авторів Л. К. Нарочної і Н. М. Захарової відбито природу і працю людей нашої країни, вміщено краєзнавчий матеріал. Вони складаються з 15 серій. Завдання до карток серії включає кілька вправ, які забезпечують засвоєння матеріалу. Використання карток дає змогу урізноманітнити роботу на уроці, підвищити пізнавальну діяльність учнів, розширити і поглибити знання про свою Батьківщину.
Методика використання роздавальних карток, листівок тощо може бути різною. У процесі вивчення нового матеріалу спочатку можна проводити бесіду або розповідь з використанням стінних таблиць, а потім для закріплення нового матеріалу і конкретизації знань дати індивідуальні завдання з використанням листівок або роздавальних карток.
Іноді робота з картками та листівками, особливо при вивченні природних зон, передує роботі з стінними таблицями. Працюючи з картками і листівками, учні готуються до розкриття змісту таблиці або картини, виявляють причинно-наслідкові зв’язки між предметами та явищами.
Картки і листівки можна використати для фронтальної роботи з класом, самостійних занять учнів, для проведення ущільненого опитування, письмових контрольних робіт та ігор. Таке саме призначення можуть мати уважно підібрані кольорові ілюстрації з книжок та журналів.
Використання на уроках природознавства екранних наочних посібників
Великий навчальний і виховний ефект дає демонстрування на уроках природознавства навчальних кіно-, діафільмів, діапозитивів та інших наочних посібників.
У початкових класах широко використовують навчальні кінофільми. Велике методичне значення їх полягає в тому, що вони не тільки дають натуральне зображення предметів і явищ, а й показують їх у русі. За допомогою кінофільму діти дістають реальне уявлення про предмети і явища, яких вони не можуть спостерігати безпосередньо. Демонструванням кінофільму забезпечується ознайомлення з найскладнішими технологічними процесами і процесами, що відбуваються в природі за дуже короткий час. Навчальні кінофільми унаочнюють взаємозв’язок рослин і тварин з навколишньою природою і між собою. Доступно для дітей кінофільми показують технологічні процеси того або іншого виробництва, знайомлять з трудовою діяльністю людей.
Кінофільми мають велике виховне значення: більш повно, ніж інші наочні посібники, показують багатства і красу природи нашої країни, що розширює кругозір учнів, викликає почуття гордості за Батьківщину. Показане у фільмі і осмислене учнями формує в них основи матеріалістичного світогляду. Завдяки художній виразності фільми сприяють розвиткові естетичних почуттів у дітей.
Демонстрування фільму поєднують з іншими наочними посібниками. Тому під чає уроку показують або тільки фрагмент фільму, або одну частину і, як виняток, дві.
Випущено цілий ряд навчальних фільмів – «Верблюд», «Вовки», «Видобування торфу», «Видобування вугілля», «Видобування нафти» та ін., за якими учні ознайомлюються з життям тварин або процесами видобування корисних копалин. Фільм «Вода на землі» має чотири частини – «Джерела і струмки», «Озера та болота», «Ріки» і «Моря», кожну з яких використовують при вивченні відповідної теми, а не під час одного якогось уроку.
Дуже зручно використовувати навчальні діафільми і діапозитиви, тому що під час демонстрування їх можна проводити бесіду за окремими кадрами, доповнювати при потребі текст кадру, показати на екрані зображення предмета або явища у збільшеному вигляді і приділити для розгляду його необхідний час. У процесі демонстрування діафільму вчитель повинен сам читати текст, щоб учні правильно сприймали його зміст, вчилися правильно вимовляти маловідомі або нові слова. Після перегляду діафільму аналізують, що допомагає розвивати спостережливість і логічне мислення.
Технічні засоби навчання поповнилися новим проекційним апаратом – кодоскопом («класна оптична дошка»). За допомогою його можна при денному світлі демонструвати схеми, малюнки, креслення, які виконані на прозорій плівці або склі. Отже, є можливість поєднувати світлову інформацію на екрані з іншими наочними посібниками.
На уроках природознавства дедалі ширше використовують навчальні телевізійні передачі. Телефільм, як і кінофільм, дає змогу знайомити дітей з процесами або явищами, які важко або зовсім неможливо спостерігати [6].
Ефективність від навчальної телепередачі залежить від уміння вчителя зробити її такою, щоб вона була складовою частиною уроку, відповідала його темі, доповнювала зміст ,уроку.
На початку уроку (телепередачі) вчитель називає тему і мету його, проводить коротку бесіду, мета якої – активізувати сприймання в учнів. Після телепередачі (тривалість 15-20 хв.) учитель також проводить бесіду, під час якої з’ясовує, що і як учні засвоїли. При потребі використовують й інші види унаочнення.
Велику кількість інформації учні дістають під час самостійного перегляду телевізійних передач «У світі тварин» і «Клуб мандрівників», які вчитель також може використати в своїй роботі.
Використовують екранні наочні посібники як при повторенні й закріпленні, так і при вивченні нового матеріалу. Методика роботи з ними, як і з іншими наочними посібниками, передбачає актуалізацію знань застосуванням цілеспрямованої короткої бесіди і постановкою проблемних запитань, які активізують сприймання змісту. Наприклад, вивчаючи тему «Північний Льодовитий океан», для актуалізації знань учитель ставить ряд запитань: чому буває день і ніч? яка тривалість дня і ночі влітку та взимку біля Північного полюса? чи може бути на Північному полюсі влітку жарка погода, коли сонце 3-4 місяці не заходить за горизонт? чому ви так думаєте? Покажіть на карті Північний Льодовитий океан; покажіть Північний полюс.
Щоб загострити увагу учнів, учитель ставить кілька запитань, на які вони повинні відповісти після перегляду матеріалу, демонстрованого екранними засобами. Наприклад: яка зима і літо в Арктиці? які тварини живуть у Північному Льодовитому океані? як вони пристосовані до життя в суворих умовах? що таке пташині базари?
У процесі демонстрування кінофільму, коли диктор пояснює те або інше явище, учитель (без пояснень) показує його на екрані указкою і тільки інколи робить короткі зауваження або пропозиції. Щоб дати можливість учням повністю зосередити, свою увагу на змісті фільму, не варто відволікати їх у цей час запитаннями або поясненнями. Роботу з фільмом під час уроку обов’язково поєднують з використанням інших наочних посібників (натуральних, картин, таблиць, роздавальних карток та ін.). Таке поєднання дає змогу загострити увагу учнів на певному об’єкті, проявити характерні ознаки його, встановити його місце серед інших предметів і явищ природи, з’ясувати пристосування його до умов існування або причину виникнення. Наприкінці уроку проводять бесіду, щоб виявити ступінь засвоєння знань учнів, наприклад: що таке Арктика? чому Арктика впливає на погоду всієї нашої країни? чому крига не розтає протягом усього року? яка зима в Арктиці? яке літо? чому літо холодне і коротке? чому там влітку протягом тривалого полярного дня крига не розтає? які тварини живуть в Арктиці? як моржі пристосовані до життя в крижаній воді?
Отже, для активізації розумової діяльності учнів учитель повинен підібрати відповідні екранні засоби, визначити час демонстрування їх, підібрати інші засоби унаочнення, продумати різноманітні методи використання їх.
Використання екранних засобів на уроках повторення дає змогу відновити в пам’яті знання, набуті протягом деякого часу, закріпити і поглибити їх, розвинути абстрактне мислення.
Отже, уміле використання на уроках екранних засобів навчання в поєднанні з іншими видами унаочнення дає змогу значно підвищити якість уроку, активізувати розумову діяльність учнів, забезпечує міцні знання.
Використання екранних засобів навчання потребує від учителя ретельної підготовки до уроку. Вчитель намічає мету уроку і для досягнення її добирає потрібні екранні засоби. Слід зазначити, що при вивченні нового матеріалу краще використовувати кінофільм, а при повторенні – діафільм.
Вибравши потрібні екранні наочні посібники, учитель повинен спочатку сам переглянути їх і ознайомитися із змістом, визначити час демонстрування на уроці, продумати запитання для учнів, на які діти повинні відповісти після, перегляду кіно-, діафільму або діапозитивів. Учитель добирає й інші, додаткові наочні посібники – натуральні об’єкти, карти, картини, таблиці, чучела, гербарії, колекції та ін. Тільки після цього складає план-конспект уроку з урахуванням унаочнення.
Використовуючи екранні наочні посібники, треба дотримуватись:
1) чіткості зображення на екрані;
2) встановленої тривалості часу демонстрування залежно від вікових особливостей учнів;
3) відстань від екрана повинна становити не менш як два метри.
Отже, засоби наочності мають велике дидактичне, виховне та практичне значення. Їх правильне, оптимальне використання дасть змогу забезпечити процес навчання необхідними методичними та емоційними моментами.
РОЗДІЛ 2. Методика використання засобів наочності на уроках «Я і Україна»в початковій школі
2.1 Дидактичні цілі та загальні вимоги до використання засобів наочності на уроках
Принцип наочності втілюється через вже перелічені вище засоби, а також через актуалізацію чуттєвого досвіду, яким уже володіють школярі. У дидактиці перший вид називається зовнішньою, а другий – внутрішньою наочністю. Отже, наочний матеріал може сприйматися як під час самого уроку, так і до його проведення, наприклад, на екскурсіях та під час виконання домашніх випереджувальних завдань. У процесі вивчення природознавства застосовуються обидва названі види наочності, як у поєднанні, так і кожний самостійно.
Цілі використання засобів наочності у процесі навчання визначаються загальними дидактичними цілями етапу процесу навчання і конкретними дидактичними підцілями на кожному з етапів.
І. Постановка мети і завдань уроку:
– для створення проблемної ситуації щодо всього змісту теми;
– для визначення назви теми і завдань уроку;
– для загальної мотивації діяльності учнів.
II. Засвоєння нових знань, умінь і навичок у кожній логічно завершеній частині змісту:
– для актуалізації опорних знань та умінь;
– для створення проблемної ситуації;
– як джерело нових знань, тобто для створення образів і уявлень про об’єкти і явища природи;
– як основа осмислення суті понять: аналізу, порівняння, виділення істотних ознак;
– як основа осмислення змісту способу діяльності (дій і послідовності їх виконання);
– як основа осмислення внутрішньопоняттєвих та міжпоняттєвих зв’язків і залежностей;
– як основа для запам’ятовування і закріплення засвоєних знань;
– як основа усвідомлення засвоєних знань і умінь у логічно завершеній частині змісту.
III. Систематизація, узагальнення засвоєних знань, умінь і навичок:
– для актуалізації засвоєних елементів знань;
– як основа систематизації та їх узагальнення;
– як основа осмислення внутрішньопоняттєвих і міжпоняттєвих взаємозв’язків між засвоєними елементами знань;
– як основа усвідомлення сформованих знань, умінь і навичок у процесі оволодіння теми змісту.
IV. Застосування засвоєних знань та умінь:
– для застосування знань шляхом виконання дій в матеріальній (матеріалізованій) і перцептивній формі;
– для формування практичних умінь.
V. Перевірка засвоєних знань та умінь:
– для актуалізації засвоєних знань;
– як основа для логічної, послідовної розповіді;
– для виконання практичних завдань з метою перевірки уміння застосовувати знання у різних видах практичної діяльності та рівня сформованості практичних умінь.
Засоби наочності служать для організації навчально-пізнавальної діяльності школярів. Вона буває репродуктивна і творча. Репродуктивна передбачає використання засобів наочності як джерела готової інформації, що здобувається учнями відомими їм способами діяльності під безпосереднім або опосередкованим керівництвом учителя. У процесі творчої діяльності засоби наочності застосовуються під час пошуку способів розв’язання проблеми і як джерело нових знань. Міра самостійності дітей при розв’язанні проблеми може бути частково пошуковою (евристичною) та пошуковою (дослідницькою), що залежить від загальної і локальної готовності дітей до творчої діяльності.
Засоби наочності завжди поєднуються зі словом учителя. Ця проблема експериментальне вивчалась відомим дидактом Л. В. Занковим. Форми поєднання слова і наочності визначаються конкретними дидактичними задачами, підзадачами та пізнавальними можливостями дітей. Якщо засоби наочності виступають джерелом знань і діти самостійно здобувають знання, працюючи з об’єктом чи його матеріалізованою формою, то слово учителя спонукає до виконання необхідних дій із засобами наочності та до повідомлення учнями результаті» своїх дій. Коли інформація надходить від учителя, засоби наочності застосовуються для ілюстрації, конкретизації або підтвердження окремих положень розповіді, їх пояснення. Під час встановлення внутрішньопоняттєвих чи міжпоняттєвих зв’язків засоби наочності служать основою для осмислення їх суті. У таких ситуаціях учитель керує розумовою діяльністю школярів. Крім цього, наочні посібники використовуються в різних видах діяльності для оволодіння учнями новими діями в матеріальній (матеріалізованій) формі.
Із засобами наочності організовується фронтальна, групова (парами) та індивідуальна діяльність школярів. Під час фронтальної роботи засіб наочності демонструється перед класом. Важливо, щоб він мав такі розміри, які дозволяли б кожному учневі добре його бачити, був добре освітлений, щоб можна було розрізняти його частини, колір, мав естетичний вигляд.
Парами або індивідуально діти працюють із роздавальним матеріалом: гербарними зразками, невеличкими колекціями, картками, фотографіями, малюнками. Зображені об’єкти повинні бути чіткі і відповідних розмірів.
Засоби наочності на уроках не слід перетворювати у самоціль. Вони повинні сприяти ефективному навчанню молодших школярів, бо невміло використані засоби наочності негативно впливають і відволікають дітей від цілеспрямованої роботи.
Успіх застосування наочних посібників залежить насамперед від їх обґрунтованого вибору у кожній конкретній ситуації. Вибір визначається:
а) змістом і обсягом елемента кожної логічно завершеної частини змісту навчального предмета, зокрема необхідною для його формування чуттєвою основою;
б) конкретними дидактичними задачами і підзадачами, які розв’язуються на кожному етапі процесу навчання;
в) рівнем опорних знань, умінь і навичок, чуттєвим досвідом дітей у конкретній навчально-пізнавальній ситуації;
г) об’єктивними умовами (пора року, місцеві умови і т. ін.), в яких реалізується процес навчання;
Отже, враховуючи вищезгадані фактори, учитель визначає за змістом теми конкретні реальні об’єкти, вибирає засоби наочності та способи діяльності (спостереження, досвід, практична робота) з ними.
Якщо об’єкти знайомі дітям, то засоби наочності використовують для актуалізації опорних знань.
Проілюструємо зазначені положення фрагментом уроку за темою «Мішані ліси».
Вивчається логічно завершена частина змісту теми: рослинний світ зони мішаних лісів.
Оскільки в зоні мішаних лісів гарні природні умови – багато тепла і вологи, – то на цій території багатий рослинний світ. Чи ж справді це так?
Пригадайте, скільки ярусів має ліс. (Як основа для згадування використовується картина лісу чи схема ярусів лісу). Назвіть яруси лісу.
Які дерева, кущі, трав’янисті рослини ростуть у зоні мішаних лісів? (Негайна відповідь не вимагається).
Демонструються малюнки листяних дерев. Якщо діти знають ці дерева, то називають їх самостійно. Якщо дерева невідомі – їх називає учитель. На запитання про особливості конкретних видів дерев діти відповідають, пригадуючи відомі їм знання, на основі наочних посібників і використовуючи їх, як джерело нових знань. Невідомі факти також повідомляє вчитель, звертає увагу на красу природних об’єктів, їх значення, охорону. Наприклад, як називається дерево? (Береза). За якими ознаками ви її впізнали? Зверніть увагу на її стрункий стовбур, на гілки, що звисають донизу. Березу порівнюють із дівчиною, а на Україні – з матір’ю, яка стоїть у зажурі і чекає з походу сина – захисника рідної землі. (Розповідається коротка легенда про березу).
Демонструються малюнок і гербарний зразок бука. Назва дерева повідомляється учителем.
– Який за товщиною стовбур у цього дерева? Яку форму має листя? Зверніть увагу на його плоди. (Учитель повідомляє, що це могутнє дерево. Воно миє дуже міцну і красиву деревину, з якої виготовляють дуже гарні меблі).
Усі малюнки чи гербарні зразки показуються дітям, коли вивчається об’єкт. Після цього вони розташовуються на дошці і використовуються під час систематизації та узагальнення.
– Назвіть листяні дерева, які ростуть у зоні мішаних лісів. (Вимагається повна відповідь на запитання, яке пропонується з метою узагальнення і закріплення).
– Чи змінюються листяні дерева у різні пори року? Пригадайте свої спостереження, якими були дерева улітку, восени, взимку, навесні. (Як опора для пригадування можуть бути використані малюнки листяного дерева у різні пори року).
– Яку природну зону ви вивчаєте? (Мішані ліси). Який ліс називається мішаним? Отже, крім листяних, у ньому ростуть і хвойні дерева. (Ця група дерев вивчається аналогічно попередній).
– Який другий ярус лісу? Які рослини називаються кущами? Подивіться на малюнок, зверніть увагу на стебло.
– Виберіть серед гербарних зразків названі у підручнику кущі. Які з них належать до лікарських? (Учитель доповнює відповіді учнів новими фактами про особливості і значення кущів, що називалися).
– Які кущі ростуть у зоні мішаних лісів? (Запитання на узагальнення і закріплення. Відповіді повинні бути повними. Необхідно, щоб діти усвідомили належність цих рослин до зони мішаних лісів).
– Який третій ярус лісу? Які рослини називаються трав’янистими? У чому їхня відмінність від дерев і кущів? (Самостійне порівняння за малюнками).
Малюнки або гербарні зразки трав’янистих рослин учитель розташовує на дошці двома групами: ранньоквітучі та пізньоквітучі.
– Назвіть рослини першого ряду. (Підсніжник, проліска, ряст, анемона і т. ін.). Де вони ростуть у лісі: на галявинах чи під деревами? (Щоб дати відповідь на запитання, пригадайте весняну екскурсію до лісу).
– Коли ці рослини зацвітають? Чи не заважають їм дерева? (Ці рослини ростуть у лісі. Вони виростають і зацвітають дуже рано. У цей час на листяних деревах і кущах ще немає листя або воно невеличке й тому не затіняє їх від світла).
– Які з цих рослин є лікарськими? Які з ранньоквітучих рослин вам найбільше подобаються? Чому? Які з цих рослин занесені до Червоної книги? Як необхідно охороняти ранньоквітучі рослини? (Відповіді дітей доповнюються вчителем, а на деякі запитання він сам дає повну відповідь).
– Пізніше зацвітають... (Учні називають рослини за малюнками другої групи).
– У яку пору зацвітають ці рослини? У цей період дерева і кущі стоять зеленими. Сонячні промені майже не проникають крізь листя, у лісі мало світла й прохолодно. Тому рослини ростуть на галявинах).
– Пригадайте умови життя рослин. (Без світла й тепла рослини не ростуть і не розвиваються). Назвіть трав’янисті рослини мішаного лісу.
– Отже, які три групи рослин ростуть у мішаному лісі? (Ви переконалися, що рослинний світ зони мішаних лісів багатий. У ній ростуть різноманітні хвойні та листяні дерева, кущі, трав’янисті рослини). Чому у зоні мішаних лісів багатий рослинний світ?
Це запитання спонукає школярів до осмислення залежності між живою і неживою природою (температура повітря у різні пори року, кількість опадів) і різноманітністю рослинного світу.
Учитель повинен пам’ятати про інші, не менш важливі, загальні вимоги до використання засобів наочності. Серед них:
– зміст засобу наочності повинен відповідати освітній, розвивальній та виховній цілям. В засобах наочності не повинно бути нічого зайвого, що відволікало б увагу дітей від необхідного;
– усі засоби наочності демонструються під час уроку тільки в момент необхідності, а не раніше. Після цього вони можуть залишатися на видних місцях, але у тій послідовності, у якій вивчалися. Надалі вони використовуватимуться для розв’язання інших дидактичних задач і підзадач: усвідомлення, осмислення, систематизація, узагальнення, запам’ятовування, закріплення і т. ін.;
– якщо засіб наочності не відповідає поставленим цілям і задачам, то на уроці краще ним не користуватися.
2.2 Методика використання різних видів засобів під час формування природничих знань
Методи і прийоми знаходяться в тісному діалектичному взаємозв’язку. Кожен метод за певних умов може бути прийомом того чи іншого методу. Наприклад, розповідь, пояснення або бесіда можуть бути використані при вивченні одних тем як методи навчання і включати різні прийоми, а під час лабораторного та практичного занять відігравати роль прийомів. Зрозуміло, що вирішальне значення у виборі методів навчання і формування їх структури відіграє зміст навчального матеріалу. Ефективність процесу навчання великою мірою залежить як від вдалого вибору методів, так і від їх внутрішніх структур, умілого поєднання прийомів зовнішньої діяльності вчителя і внутрішньої пізнавальної самодіяльності учнів.
Для стимулювання мислення і пізнавального інтересу учнів молодших класів при вивченні природознавства застосовуються різноманітні прийоми. Головними з них е збагачення навчального матеріалу новими цікавими фактами, які відсутні в підручнику, здійснення проблемного підходу до навчання, використання елементів цікавого (зачитування уривків з художньої, науково-популярної літератури, прислів’їв, загадок тощо), емоційних стимулів (використання платівок із записами голосів птахів, пісень, музичних і поетичних творів); демонстрування різних видів натуральних об’єктів (живі рослини, їхні органи, гербарії, колекції, чучела), схем, діапозитивів, слайдів, фотографій, муляжів, моделей тощо. Різноманітність прийомів, пов’язаних з використанням різних видів унаочнення або інших засобів навчання, має значні переваги перед словесно-книжковими. Але різні види унаочнення стимулюють лише чуттєве пізнання, конкретизують пізнавальні об’єкти, створюють передумови для формування уявлень [8]. Пізнання, як відомо, не обмежується тільки формуванням уявлень, воно постійно поглиблюється: слідом за чуттєвим наступає рівень вищого мислення – понятійного, абстрактного, підтвердженого практикою. Це свідчить про те, що необхідною умовою навчання є правильне поєднання різних навчальних прийомів, які зможуть забезпечити належний навчальний і виховний ефект.
Кожен метод, що застосовується на уроці, розкривається багатьма, різними за характером, методичними прийомами. Цю різноманітність прийомів можна систематизувати у відповідні групи. Передусім можуть бути виділені прийоми, які мають місце майже в кожному методі, а саме: логічні, організаційні і технічні [2].
До логічних належать прийоми збудження і розвитку пізнання, виявлення істотних ознак об’єктів або явищ, порівняння об’єктів (виявлення однакових і відмінних рис), висновки, узагальнення. Ці прийоми забезпечують розвиток мислення учнів, самостійність їхньої роботи.
Організаційні прийоми спрямовують увагу на сприймання і роботу учнів. Сюди належать індивідуальні, фронтальні, групові види проведення робіт; різні типи завдань (однакові, різні, індивідуальні); виготовлення і використання певних карток, інструкцій тощо.
До технічних належать прийоми, якими досягається підготовка робочого місця, використання різного обладнання, допоміжних матеріалів і засобів (поводження з виучуваними об’єктами або матеріалами, приладами та ін.).
Варіанти поєднання різних прийомів можуть бути різними залежно від змісту навчального матеріалу. Творча активність і педагогічна майстерність вчителя залежать від вмілого використання існуючих і розроблення нових прийомів, застосування яких підвищує рівень навчання і виховання учнів.
ВИСНОВКИ
Принцип наочності є одним з важливих для організації ефективного процесу навчання молодших школярів. Адже без чуттєвої основи засвоєні знання будуть формальними. Вони, у кращому випадку, запам’ятовуються учнями, але не будуть для них зрозумілими, тобто усвідомленими і осмисленими. «Слово, – зазначав визначний фізіолог І. П. Павлов, – яке загубило зв’язок із реальними предметами і явищами, що ним позначаються, перестає бути сигналом для суб’єкта, втрачає для нього своє пізнавальне значення».
Суть принципу наочності полягає у створенні образів, конкретних уявлень, на основі яких будується навчально-пізнавальна діяльність учнів, спрямована на оволодіння системою природознавчих уявлень і понять.
Для вивчення багатьох об’єктів і явищ, недоступних для безпосереднього сприймання їх у натурі, вчитель використовує й графічні наочні посібники: картини, таблиці, схеми, кольорові листівки, роздавальні картки тощо.
Потреба в демонструванні графічних наочних посібників зумовлена тим, що уявлення, які дістають діти тільки з розповіді вчителя або читання статті і які не закріплені зоровими образами, можуть бути неправильні. Отже, демонстрування навчальних таблиць і картин, супроводжувані поясненнями, допомагають створити в учнів образні уявлення про предмети і явища навколишнього середовища.
Але слід звернути увагу також і на те, що всі методи і прийоми знаходяться в тісному діалектичному взаємозв’язку. Кожен метод за певних умов може бути прийомом того чи іншого методу.
Зрозуміло, що вирішальне значення у виборі методів навчання і формування їх структури відіграє зміст навчального матеріалу. Ефективність процесу навчання великою мірою залежить як від вдалого вибору методів, так і від їх внутрішніх структур, умілого поєднання прийомів зовнішньої діяльності вчителя і внутрішньої пізнавальної самодіяльності учнів.
Отже, вибір та використання тих чи інших методів та прийомів має диктуватись передусім педагогічною ситуацією, що має місце, конкретними дидактичними обставинами, а також умінням учнів адекватно реагувати на застосовування відповідних прийомів. Не останнє місце відіграє при цьому рівень сприймання учнями тих чи інших методів та засобів навчання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства в початкових класах: Навчальний посібник. – К.: Веселка, 1998. – С. 147-226.
2. Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2000. – С. 98-142.
3. Габдулхаков Ф.А. Зрительная наглядность в начальном обучении // Русский язык в национальной школе. – 1988. – № 3. – С.45-47.
4. Дрига О.М., Рах А.П. Технические средства обучения в общеобразовательной школе. – М., 1985.
5. Каштанова А.А. Некоторые приемы работы с детьми // Начальная школа. – 1995.– № 7 – С.34-38.
6. Кисельов Ф.С. Методика викладання природознавства в початкових класах. – К.: Вища школа, 1975. – 176 с.
7. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Вища школа, 1984.
8. Нарочна Л.К., Ковальчук Г.В., Гончарові К.Д. Методика викладання природознавства. – К.: Вища школа, 1990. – 302 с.
9. Паламарчук В. І. Динамічні таблиці для початкової школи. – К.: Освіта, 1992.
10. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Ґенеза, 1999. – 368 с.
11. Савченко О.Я. Підготовка учнів до сприймання нових художніх творів на уроках читання // Початкова школа. – 1990.– № 3. – С.18-26.
12. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. – Т. 2 – М.: Просвещение, 1979.
13. Яковенко Н.П. Использование средств наглядности и занимательного материала на уроках // Начальная школа. – 1997. – № 3 – С. 32-34.
14. Халатян К.С. Как я использую наглядность // Начальная школа. – 1987. – № 7.– С.27-28.
Таблиці використовують і для закріплення знань. Для цього ставлять узагальнюючі запитання, які допомагають синтезувати набуті знання. Учитель пропонує, наприклад, розповісти, як живуть люди на Крайній Півночі, як пристосувалися до умов тундри рослини і тварини та ін. Розповідь ілюструють стінними таблицями. Закріплення матеріалу з використанням таблиць допомагає відновити в пам’яті уявлення про предмети і явища реального світу.
Під час перевірки домашнього завдання треба обов’язково використовувати і стінні таблиці. Це змушує працювати не тільки механічну пам’ять, а й інші її види, що допомагає розвивати логічне мислення, мову, закріплювати в пам’яті виучуване. Процеси запам’ятовування знань тільки тоді цінні й важливі, коли учні добре уявляють і розуміють навчальний матеріал.
Інші таблиці допомагають докладніше ознайомитися з окремими об’єктами (рослинами, тваринами), зображеними на фоні того середовища, яке властиве для їхнього життя. Для формування певного уявлення про зовнішній вигляд об’єкта, пристосування до певних умов середовища і особливостей способу життя учитель ставить ряд послідовних запитань, за допомогою яких учні розкривають зміст таблиці, виявляють взаємозв’язки між предметами і навколишнім середовищем. Формуванню реального уявлення про величину, зовнішній вигляд виучуваного об’єкта або його окремих частин допомагає демонстрування поряд з таблицями натуральних об’єктів – чучел, колекцій, гербаріїв, живих рослин або їх частин та ін. Наочний матеріал невеликих розмірів під час пояснення вчитель демонструє, обходячи клас, або роздає учням, якщо він є в достатній кількості. Однак під час бесіди не можна передавати для огляду окремі предмети, бо, розглядаючи їх, учні втрачають увагу до пояснення.
У процесі роботи з таблицями, на яких зображені маловідомі дітям предмети або явища, застосовується розповідь учителя. Проте для активізації пізнавальної діяльності дітей обов’язковими є проблемні (пізнавальні) запитання. Наприклад, учні не мають належних знань для розповіді за таблицею «Кам’яновугільна шахта. Добування кам’яного вугілля». Тому матеріал розповіді вчитель розподіляє на частини, до кожної з яких ставить проблемне запитання: для чого треба будувати глибокі шахти? раніше кам’яне вугілля добували кайлом; яку техніку використовують тепер? раніше люди возили вугілля з вибою до штрека санками або тачками, там його перевантажували у вагонетки і перевозили до ствола шахти; як тепер доставляють вугілля до ствола шахти і на поверхню землі?
Досить часто, демонструючи таблиці, на яких зображено різні об’єкти, застосовують порівняння, щоб виявити характерні ознаки предметів або явищ, зробити відповідні висновки. Наприклад, розглядаючи таблицю «Сосна», вчитель пропонує порівняти сосну, що росте в лісі, з сосною, яка росте на просторі. Таке порівняння допомагає з’ясувати потреби сосни в світлі. Порівнюючи сосну і ялину, діти знаходять як спільні ознаки (хвойні дерева), так і ряд відмінностей (зовнішній вигляд, потреби в світлі та ін.).
Можна порівняти рослинний світ тундри і тайги, поглибити знання про причини відсутності великих дерев у тундрі, виявити, які умови впливають на зміну рослинності при просуванні з півночі на південь.
Самостійно учні можуть розглядати таблиці тоді, коли вони вже мають досвід аналізу їх під керівництвом учителя, вміють виділяти головне і розповідати про нього за наперед складеним і записаним на дошці планом або відповідати на поставлені вчителем запитання.
Разом з стінними таблицями вчитель може використовувати роздавальні картки, листівки або кольорові ілюстрації з книжок і журналів. Головна цінність їх полягає в тому, що вони забезпечують індивідуальну роботу учнів, допомагають конкретизації природничих уявлень і понять, виробленню довільної уваги, мислення і естетичних смаків, підвищують ефективність уроку.
У роздавальних картках для III класу авторів Л. К. Нарочної і Н. М. Захарової відбито природу і працю людей нашої країни, вміщено краєзнавчий матеріал. Вони складаються з 15 серій. Завдання до карток серії включає кілька вправ, які забезпечують засвоєння матеріалу. Використання карток дає змогу урізноманітнити роботу на уроці, підвищити пізнавальну діяльність учнів, розширити і поглибити знання про свою Батьківщину.
Методика використання роздавальних карток, листівок тощо може бути різною. У процесі вивчення нового матеріалу спочатку можна проводити бесіду або розповідь з використанням стінних таблиць, а потім для закріплення нового матеріалу і конкретизації знань дати індивідуальні завдання з використанням листівок або роздавальних карток.
Іноді робота з картками та листівками, особливо при вивченні природних зон, передує роботі з стінними таблицями. Працюючи з картками і листівками, учні готуються до розкриття змісту таблиці або картини, виявляють причинно-наслідкові зв’язки між предметами та явищами.
Картки і листівки можна використати для фронтальної роботи з класом, самостійних занять учнів, для проведення ущільненого опитування, письмових контрольних робіт та ігор. Таке саме призначення можуть мати уважно підібрані кольорові ілюстрації з книжок та журналів.
Використання на уроках природознавства екранних наочних посібників
Великий навчальний і виховний ефект дає демонстрування на уроках природознавства навчальних кіно-, діафільмів, діапозитивів та інших наочних посібників.
У початкових класах широко використовують навчальні кінофільми. Велике методичне значення їх полягає в тому, що вони не тільки дають натуральне зображення предметів і явищ, а й показують їх у русі. За допомогою кінофільму діти дістають реальне уявлення про предмети і явища, яких вони не можуть спостерігати безпосередньо. Демонструванням кінофільму забезпечується ознайомлення з найскладнішими технологічними процесами і процесами, що відбуваються в природі за дуже короткий час. Навчальні кінофільми унаочнюють взаємозв’язок рослин і тварин з навколишньою природою і між собою. Доступно для дітей кінофільми показують технологічні процеси того або іншого виробництва, знайомлять з трудовою діяльністю людей.
Кінофільми мають велике виховне значення: більш повно, ніж інші наочні посібники, показують багатства і красу природи нашої країни, що розширює кругозір учнів, викликає почуття гордості за Батьківщину. Показане у фільмі і осмислене учнями формує в них основи матеріалістичного світогляду. Завдяки художній виразності фільми сприяють розвиткові естетичних почуттів у дітей.
Демонстрування фільму поєднують з іншими наочними посібниками. Тому під чає уроку показують або тільки фрагмент фільму, або одну частину і, як виняток, дві.
Випущено цілий ряд навчальних фільмів – «Верблюд», «Вовки», «Видобування торфу», «Видобування вугілля», «Видобування нафти» та ін., за якими учні ознайомлюються з життям тварин або процесами видобування корисних копалин. Фільм «Вода на землі» має чотири частини – «Джерела і струмки», «Озера та болота», «Ріки» і «Моря», кожну з яких використовують при вивченні відповідної теми, а не під час одного якогось уроку.
Дуже зручно використовувати навчальні діафільми і діапозитиви, тому що під час демонстрування їх можна проводити бесіду за окремими кадрами, доповнювати при потребі текст кадру, показати на екрані зображення предмета або явища у збільшеному вигляді і приділити для розгляду його необхідний час. У процесі демонстрування діафільму вчитель повинен сам читати текст, щоб учні правильно сприймали його зміст, вчилися правильно вимовляти маловідомі або нові слова. Після перегляду діафільму аналізують, що допомагає розвивати спостережливість і логічне мислення.
Технічні засоби навчання поповнилися новим проекційним апаратом – кодоскопом («класна оптична дошка»). За допомогою його можна при денному світлі демонструвати схеми, малюнки, креслення, які виконані на прозорій плівці або склі. Отже, є можливість поєднувати світлову інформацію на екрані з іншими наочними посібниками.
На уроках природознавства дедалі ширше використовують навчальні телевізійні передачі. Телефільм, як і кінофільм, дає змогу знайомити дітей з процесами або явищами, які важко або зовсім неможливо спостерігати [6].
Ефективність від навчальної телепередачі залежить від уміння вчителя зробити її такою, щоб вона була складовою частиною уроку, відповідала його темі, доповнювала зміст ,уроку.
На початку уроку (телепередачі) вчитель називає тему і мету його, проводить коротку бесіду, мета якої – активізувати сприймання в учнів. Після телепередачі (тривалість 15-20 хв.) учитель також проводить бесіду, під час якої з’ясовує, що і як учні засвоїли. При потребі використовують й інші види унаочнення.
Велику кількість інформації учні дістають під час самостійного перегляду телевізійних передач «У світі тварин» і «Клуб мандрівників», які вчитель також може використати в своїй роботі.
Використовують екранні наочні посібники як при повторенні й закріпленні, так і при вивченні нового матеріалу. Методика роботи з ними, як і з іншими наочними посібниками, передбачає актуалізацію знань застосуванням цілеспрямованої короткої бесіди і постановкою проблемних запитань, які активізують сприймання змісту. Наприклад, вивчаючи тему «Північний Льодовитий океан», для актуалізації знань учитель ставить ряд запитань: чому буває день і ніч? яка тривалість дня і ночі влітку та взимку біля Північного полюса? чи може бути на Північному полюсі влітку жарка погода, коли сонце 3-4 місяці не заходить за горизонт? чому ви так думаєте? Покажіть на карті Північний Льодовитий океан; покажіть Північний полюс.
Щоб загострити увагу учнів, учитель ставить кілька запитань, на які вони повинні відповісти після перегляду матеріалу, демонстрованого екранними засобами. Наприклад: яка зима і літо в Арктиці? які тварини живуть у Північному Льодовитому океані? як вони пристосовані до життя в суворих умовах? що таке пташині базари?
У процесі демонстрування кінофільму, коли диктор пояснює те або інше явище, учитель (без пояснень) показує його на екрані указкою і тільки інколи робить короткі зауваження або пропозиції. Щоб дати можливість учням повністю зосередити, свою увагу на змісті фільму, не варто відволікати їх у цей час запитаннями або поясненнями. Роботу з фільмом під час уроку обов’язково поєднують з використанням інших наочних посібників (натуральних, картин, таблиць, роздавальних карток та ін.). Таке поєднання дає змогу загострити увагу учнів на певному об’єкті, проявити характерні ознаки його, встановити його місце серед інших предметів і явищ природи, з’ясувати пристосування його до умов існування або причину виникнення. Наприкінці уроку проводять бесіду, щоб виявити ступінь засвоєння знань учнів, наприклад: що таке Арктика? чому Арктика впливає на погоду всієї нашої країни? чому крига не розтає протягом усього року? яка зима в Арктиці? яке літо? чому літо холодне і коротке? чому там влітку протягом тривалого полярного дня крига не розтає? які тварини живуть в Арктиці? як моржі пристосовані до життя в крижаній воді?
Отже, для активізації розумової діяльності учнів учитель повинен підібрати відповідні екранні засоби, визначити час демонстрування їх, підібрати інші засоби унаочнення, продумати різноманітні методи використання їх.
Використання екранних засобів на уроках повторення дає змогу відновити в пам’яті знання, набуті протягом деякого часу, закріпити і поглибити їх, розвинути абстрактне мислення.
Отже, уміле використання на уроках екранних засобів навчання в поєднанні з іншими видами унаочнення дає змогу значно підвищити якість уроку, активізувати розумову діяльність учнів, забезпечує міцні знання.
Використання екранних засобів навчання потребує від учителя ретельної підготовки до уроку. Вчитель намічає мету уроку і для досягнення її добирає потрібні екранні засоби. Слід зазначити, що при вивченні нового матеріалу краще використовувати кінофільм, а при повторенні – діафільм.
Вибравши потрібні екранні наочні посібники, учитель повинен спочатку сам переглянути їх і ознайомитися із змістом, визначити час демонстрування на уроці, продумати запитання для учнів, на які діти повинні відповісти після, перегляду кіно-, діафільму або діапозитивів. Учитель добирає й інші, додаткові наочні посібники – натуральні об’єкти, карти, картини, таблиці, чучела, гербарії, колекції та ін. Тільки після цього складає план-конспект уроку з урахуванням унаочнення.
Використовуючи екранні наочні посібники, треба дотримуватись:
1) чіткості зображення на екрані;
2) встановленої тривалості часу демонстрування залежно від вікових особливостей учнів;
3) відстань від екрана повинна становити не менш як два метри.
Отже, засоби наочності мають велике дидактичне, виховне та практичне значення. Їх правильне, оптимальне використання дасть змогу забезпечити процес навчання необхідними методичними та емоційними моментами.
РОЗДІЛ 2. Методика використання засобів наочності на уроках «Я і Україна»в початковій школі
2.1 Дидактичні цілі та загальні вимоги до використання засобів наочності на уроках
Принцип наочності втілюється через вже перелічені вище засоби, а також через актуалізацію чуттєвого досвіду, яким уже володіють школярі. У дидактиці перший вид називається зовнішньою, а другий – внутрішньою наочністю. Отже, наочний матеріал може сприйматися як під час самого уроку, так і до його проведення, наприклад, на екскурсіях та під час виконання домашніх випереджувальних завдань. У процесі вивчення природознавства застосовуються обидва названі види наочності, як у поєднанні, так і кожний самостійно.
Цілі використання засобів наочності у процесі навчання визначаються загальними дидактичними цілями етапу процесу навчання і конкретними дидактичними підцілями на кожному з етапів.
І. Постановка мети і завдань уроку:
– для створення проблемної ситуації щодо всього змісту теми;
– для визначення назви теми і завдань уроку;
– для загальної мотивації діяльності учнів.
II. Засвоєння нових знань, умінь і навичок у кожній логічно завершеній частині змісту:
– для актуалізації опорних знань та умінь;
– для створення проблемної ситуації;
– як джерело нових знань, тобто для створення образів і уявлень про об’єкти і явища природи;
– як основа осмислення суті понять: аналізу, порівняння, виділення істотних ознак;
– як основа осмислення змісту способу діяльності (дій і послідовності їх виконання);
– як основа осмислення внутрішньопоняттєвих та міжпоняттєвих зв’язків і залежностей;
– як основа для запам’ятовування і закріплення засвоєних знань;
– як основа усвідомлення засвоєних знань і умінь у логічно завершеній частині змісту.
III. Систематизація, узагальнення засвоєних знань, умінь і навичок:
– для актуалізації засвоєних елементів знань;
– як основа систематизації та їх узагальнення;
– як основа осмислення внутрішньопоняттєвих і міжпоняттєвих взаємозв’язків між засвоєними елементами знань;
– як основа усвідомлення сформованих знань, умінь і навичок у процесі оволодіння теми змісту.
IV. Застосування засвоєних знань та умінь:
– для застосування знань шляхом виконання дій в матеріальній (матеріалізованій) і перцептивній формі;
– для формування практичних умінь.
V. Перевірка засвоєних знань та умінь:
– для актуалізації засвоєних знань;
– як основа для логічної, послідовної розповіді;
– для виконання практичних завдань з метою перевірки уміння застосовувати знання у різних видах практичної діяльності та рівня сформованості практичних умінь.
Засоби наочності служать для організації навчально-пізнавальної діяльності школярів. Вона буває репродуктивна і творча. Репродуктивна передбачає використання засобів наочності як джерела готової інформації, що здобувається учнями відомими їм способами діяльності під безпосереднім або опосередкованим керівництвом учителя. У процесі творчої діяльності засоби наочності застосовуються під час пошуку способів розв’язання проблеми і як джерело нових знань. Міра самостійності дітей при розв’язанні проблеми може бути частково пошуковою (евристичною) та пошуковою (дослідницькою), що залежить від загальної і локальної готовності дітей до творчої діяльності.
Засоби наочності завжди поєднуються зі словом учителя. Ця проблема експериментальне вивчалась відомим дидактом Л. В. Занковим. Форми поєднання слова і наочності визначаються конкретними дидактичними задачами, підзадачами та пізнавальними можливостями дітей. Якщо засоби наочності виступають джерелом знань і діти самостійно здобувають знання, працюючи з об’єктом чи його матеріалізованою формою, то слово учителя спонукає до виконання необхідних дій із засобами наочності та до повідомлення учнями результаті» своїх дій. Коли інформація надходить від учителя, засоби наочності застосовуються для ілюстрації, конкретизації або підтвердження окремих положень розповіді, їх пояснення. Під час встановлення внутрішньопоняттєвих чи міжпоняттєвих зв’язків засоби наочності служать основою для осмислення їх суті. У таких ситуаціях учитель керує розумовою діяльністю школярів. Крім цього, наочні посібники використовуються в різних видах діяльності для оволодіння учнями новими діями в матеріальній (матеріалізованій) формі.
Із засобами наочності організовується фронтальна, групова (парами) та індивідуальна діяльність школярів. Під час фронтальної роботи засіб наочності демонструється перед класом. Важливо, щоб він мав такі розміри, які дозволяли б кожному учневі добре його бачити, був добре освітлений, щоб можна було розрізняти його частини, колір, мав естетичний вигляд.
Парами або індивідуально діти працюють із роздавальним матеріалом: гербарними зразками, невеличкими колекціями, картками, фотографіями, малюнками. Зображені об’єкти повинні бути чіткі і відповідних розмірів.
Засоби наочності на уроках не слід перетворювати у самоціль. Вони повинні сприяти ефективному навчанню молодших школярів, бо невміло використані засоби наочності негативно впливають і відволікають дітей від цілеспрямованої роботи.
Успіх застосування наочних посібників залежить насамперед від їх обґрунтованого вибору у кожній конкретній ситуації. Вибір визначається:
а) змістом і обсягом елемента кожної логічно завершеної частини змісту навчального предмета, зокрема необхідною для його формування чуттєвою основою;
б) конкретними дидактичними задачами і підзадачами, які розв’язуються на кожному етапі процесу навчання;
в) рівнем опорних знань, умінь і навичок, чуттєвим досвідом дітей у конкретній навчально-пізнавальній ситуації;
г) об’єктивними умовами (пора року, місцеві умови і т. ін.), в яких реалізується процес навчання;
Отже, враховуючи вищезгадані фактори, учитель визначає за змістом теми конкретні реальні об’єкти, вибирає засоби наочності та способи діяльності (спостереження, досвід, практична робота) з ними.
Якщо об’єкти знайомі дітям, то засоби наочності використовують для актуалізації опорних знань.
Проілюструємо зазначені положення фрагментом уроку за темою «Мішані ліси».
Вивчається логічно завершена частина змісту теми: рослинний світ зони мішаних лісів.
Оскільки в зоні мішаних лісів гарні природні умови – багато тепла і вологи, – то на цій території багатий рослинний світ. Чи ж справді це так?
Пригадайте, скільки ярусів має ліс. (Як основа для згадування використовується картина лісу чи схема ярусів лісу). Назвіть яруси лісу.
Які дерева, кущі, трав’янисті рослини ростуть у зоні мішаних лісів? (Негайна відповідь не вимагається).
Демонструються малюнки листяних дерев. Якщо діти знають ці дерева, то називають їх самостійно. Якщо дерева невідомі – їх називає учитель. На запитання про особливості конкретних видів дерев діти відповідають, пригадуючи відомі їм знання, на основі наочних посібників і використовуючи їх, як джерело нових знань. Невідомі факти також повідомляє вчитель, звертає увагу на красу природних об’єктів, їх значення, охорону. Наприклад, як називається дерево? (Береза). За якими ознаками ви її впізнали? Зверніть увагу на її стрункий стовбур, на гілки, що звисають донизу. Березу порівнюють із дівчиною, а на Україні – з матір’ю, яка стоїть у зажурі і чекає з походу сина – захисника рідної землі. (Розповідається коротка легенда про березу).
Демонструються малюнок і гербарний зразок бука. Назва дерева повідомляється учителем.
– Який за товщиною стовбур у цього дерева? Яку форму має листя? Зверніть увагу на його плоди. (Учитель повідомляє, що це могутнє дерево. Воно миє дуже міцну і красиву деревину, з якої виготовляють дуже гарні меблі).
Усі малюнки чи гербарні зразки показуються дітям, коли вивчається об’єкт. Після цього вони розташовуються на дошці і використовуються під час систематизації та узагальнення.
– Назвіть листяні дерева, які ростуть у зоні мішаних лісів. (Вимагається повна відповідь на запитання, яке пропонується з метою узагальнення і закріплення).
– Чи змінюються листяні дерева у різні пори року? Пригадайте свої спостереження, якими були дерева улітку, восени, взимку, навесні. (Як опора для пригадування можуть бути використані малюнки листяного дерева у різні пори року).
– Яку природну зону ви вивчаєте? (Мішані ліси). Який ліс називається мішаним? Отже, крім листяних, у ньому ростуть і хвойні дерева. (Ця група дерев вивчається аналогічно попередній).
– Який другий ярус лісу? Які рослини називаються кущами? Подивіться на малюнок, зверніть увагу на стебло.
– Виберіть серед гербарних зразків названі у підручнику кущі. Які з них належать до лікарських? (Учитель доповнює відповіді учнів новими фактами про особливості і значення кущів, що називалися).
– Які кущі ростуть у зоні мішаних лісів? (Запитання на узагальнення і закріплення. Відповіді повинні бути повними. Необхідно, щоб діти усвідомили належність цих рослин до зони мішаних лісів).
– Який третій ярус лісу? Які рослини називаються трав’янистими? У чому їхня відмінність від дерев і кущів? (Самостійне порівняння за малюнками).
Малюнки або гербарні зразки трав’янистих рослин учитель розташовує на дошці двома групами: ранньоквітучі та пізньоквітучі.
– Назвіть рослини першого ряду. (Підсніжник, проліска, ряст, анемона і т. ін.). Де вони ростуть у лісі: на галявинах чи під деревами? (Щоб дати відповідь на запитання, пригадайте весняну екскурсію до лісу).
– Коли ці рослини зацвітають? Чи не заважають їм дерева? (Ці рослини ростуть у лісі. Вони виростають і зацвітають дуже рано. У цей час на листяних деревах і кущах ще немає листя або воно невеличке й тому не затіняє їх від світла).
– Які з цих рослин є лікарськими? Які з ранньоквітучих рослин вам найбільше подобаються? Чому? Які з цих рослин занесені до Червоної книги? Як необхідно охороняти ранньоквітучі рослини? (Відповіді дітей доповнюються вчителем, а на деякі запитання він сам дає повну відповідь).
– Пізніше зацвітають... (Учні називають рослини за малюнками другої групи).
– У яку пору зацвітають ці рослини? У цей період дерева і кущі стоять зеленими. Сонячні промені майже не проникають крізь листя, у лісі мало світла й прохолодно. Тому рослини ростуть на галявинах).
– Пригадайте умови життя рослин. (Без світла й тепла рослини не ростуть і не розвиваються). Назвіть трав’янисті рослини мішаного лісу.
– Отже, які три групи рослин ростуть у мішаному лісі? (Ви переконалися, що рослинний світ зони мішаних лісів багатий. У ній ростуть різноманітні хвойні та листяні дерева, кущі, трав’янисті рослини). Чому у зоні мішаних лісів багатий рослинний світ?
Це запитання спонукає школярів до осмислення залежності між живою і неживою природою (температура повітря у різні пори року, кількість опадів) і різноманітністю рослинного світу.
Учитель повинен пам’ятати про інші, не менш важливі, загальні вимоги до використання засобів наочності. Серед них:
– зміст засобу наочності повинен відповідати освітній, розвивальній та виховній цілям. В засобах наочності не повинно бути нічого зайвого, що відволікало б увагу дітей від необхідного;
– усі засоби наочності демонструються під час уроку тільки в момент необхідності, а не раніше. Після цього вони можуть залишатися на видних місцях, але у тій послідовності, у якій вивчалися. Надалі вони використовуватимуться для розв’язання інших дидактичних задач і підзадач: усвідомлення, осмислення, систематизація, узагальнення, запам’ятовування, закріплення і т. ін.;
– якщо засіб наочності не відповідає поставленим цілям і задачам, то на уроці краще ним не користуватися.
2.2 Методика використання різних видів засобів під час формування природничих знань
Методи і прийоми знаходяться в тісному діалектичному взаємозв’язку. Кожен метод за певних умов може бути прийомом того чи іншого методу. Наприклад, розповідь, пояснення або бесіда можуть бути використані при вивченні одних тем як методи навчання і включати різні прийоми, а під час лабораторного та практичного занять відігравати роль прийомів. Зрозуміло, що вирішальне значення у виборі методів навчання і формування їх структури відіграє зміст навчального матеріалу. Ефективність процесу навчання великою мірою залежить як від вдалого вибору методів, так і від їх внутрішніх структур, умілого поєднання прийомів зовнішньої діяльності вчителя і внутрішньої пізнавальної самодіяльності учнів.
Для стимулювання мислення і пізнавального інтересу учнів молодших класів при вивченні природознавства застосовуються різноманітні прийоми. Головними з них е збагачення навчального матеріалу новими цікавими фактами, які відсутні в підручнику, здійснення проблемного підходу до навчання, використання елементів цікавого (зачитування уривків з художньої, науково-популярної літератури, прислів’їв, загадок тощо), емоційних стимулів (використання платівок із записами голосів птахів, пісень, музичних і поетичних творів); демонстрування різних видів натуральних об’єктів (живі рослини, їхні органи, гербарії, колекції, чучела), схем, діапозитивів, слайдів, фотографій, муляжів, моделей тощо. Різноманітність прийомів, пов’язаних з використанням різних видів унаочнення або інших засобів навчання, має значні переваги перед словесно-книжковими. Але різні види унаочнення стимулюють лише чуттєве пізнання, конкретизують пізнавальні об’єкти, створюють передумови для формування уявлень [8]. Пізнання, як відомо, не обмежується тільки формуванням уявлень, воно постійно поглиблюється: слідом за чуттєвим наступає рівень вищого мислення – понятійного, абстрактного, підтвердженого практикою. Це свідчить про те, що необхідною умовою навчання є правильне поєднання різних навчальних прийомів, які зможуть забезпечити належний навчальний і виховний ефект.
Кожен метод, що застосовується на уроці, розкривається багатьма, різними за характером, методичними прийомами. Цю різноманітність прийомів можна систематизувати у відповідні групи. Передусім можуть бути виділені прийоми, які мають місце майже в кожному методі, а саме: логічні, організаційні і технічні [2].
До логічних належать прийоми збудження і розвитку пізнання, виявлення істотних ознак об’єктів або явищ, порівняння об’єктів (виявлення однакових і відмінних рис), висновки, узагальнення. Ці прийоми забезпечують розвиток мислення учнів, самостійність їхньої роботи.
Організаційні прийоми спрямовують увагу на сприймання і роботу учнів. Сюди належать індивідуальні, фронтальні, групові види проведення робіт; різні типи завдань (однакові, різні, індивідуальні); виготовлення і використання певних карток, інструкцій тощо.
До технічних належать прийоми, якими досягається підготовка робочого місця, використання різного обладнання, допоміжних матеріалів і засобів (поводження з виучуваними об’єктами або матеріалами, приладами та ін.).
Варіанти поєднання різних прийомів можуть бути різними залежно від змісту навчального матеріалу. Творча активність і педагогічна майстерність вчителя залежать від вмілого використання існуючих і розроблення нових прийомів, застосування яких підвищує рівень навчання і виховання учнів.
ВИСНОВКИ
Принцип наочності є одним з важливих для організації ефективного процесу навчання молодших школярів. Адже без чуттєвої основи засвоєні знання будуть формальними. Вони, у кращому випадку, запам’ятовуються учнями, але не будуть для них зрозумілими, тобто усвідомленими і осмисленими. «Слово, – зазначав визначний фізіолог І. П. Павлов, – яке загубило зв’язок із реальними предметами і явищами, що ним позначаються, перестає бути сигналом для суб’єкта, втрачає для нього своє пізнавальне значення».
Суть принципу наочності полягає у створенні образів, конкретних уявлень, на основі яких будується навчально-пізнавальна діяльність учнів, спрямована на оволодіння системою природознавчих уявлень і понять.
Для вивчення багатьох об’єктів і явищ, недоступних для безпосереднього сприймання їх у натурі, вчитель використовує й графічні наочні посібники: картини, таблиці, схеми, кольорові листівки, роздавальні картки тощо.
Потреба в демонструванні графічних наочних посібників зумовлена тим, що уявлення, які дістають діти тільки з розповіді вчителя або читання статті і які не закріплені зоровими образами, можуть бути неправильні. Отже, демонстрування навчальних таблиць і картин, супроводжувані поясненнями, допомагають створити в учнів образні уявлення про предмети і явища навколишнього середовища.
Але слід звернути увагу також і на те, що всі методи і прийоми знаходяться в тісному діалектичному взаємозв’язку. Кожен метод за певних умов може бути прийомом того чи іншого методу.
Зрозуміло, що вирішальне значення у виборі методів навчання і формування їх структури відіграє зміст навчального матеріалу. Ефективність процесу навчання великою мірою залежить як від вдалого вибору методів, так і від їх внутрішніх структур, умілого поєднання прийомів зовнішньої діяльності вчителя і внутрішньої пізнавальної самодіяльності учнів.
Отже, вибір та використання тих чи інших методів та прийомів має диктуватись передусім педагогічною ситуацією, що має місце, конкретними дидактичними обставинами, а також умінням учнів адекватно реагувати на застосовування відповідних прийомів. Не останнє місце відіграє при цьому рівень сприймання учнями тих чи інших методів та засобів навчання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства в початкових класах: Навчальний посібник. – К.: Веселка, 1998. – С. 147-226.
2. Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2000. – С. 98-142.
3. Габдулхаков Ф.А. Зрительная наглядность в начальном обучении // Русский язык в национальной школе. – 1988. – № 3. – С.45-47.
4. Дрига О.М., Рах А.П. Технические средства обучения в общеобразовательной школе. – М., 1985.
5. Каштанова А.А. Некоторые приемы работы с детьми // Начальная школа. – 1995.– № 7 – С.34-38.
6. Кисельов Ф.С. Методика викладання природознавства в початкових класах. – К.: Вища школа, 1975. – 176 с.
7. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Вища школа, 1984.
8. Нарочна Л.К., Ковальчук Г.В., Гончарові К.Д. Методика викладання природознавства. – К.: Вища школа, 1990. – 302 с.
9. Паламарчук В. І. Динамічні таблиці для початкової школи. – К.: Освіта, 1992.
10. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Ґенеза, 1999. – 368 с.
11. Савченко О.Я. Підготовка учнів до сприймання нових художніх творів на уроках читання // Початкова школа. – 1990.– № 3. – С.18-26.
12. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. – Т. 2 – М.: Просвещение, 1979.
13. Яковенко Н.П. Использование средств наглядности и занимательного материала на уроках // Начальная школа. – 1997. – № 3 – С. 32-34.
14. Халатян К.С. Как я использую наглядность // Начальная школа. – 1987. – № 7.– С.27-28.
