Курсовая на тему Методика слухання музики на уроках у 1 3 класах
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-12-06Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Міністерство Освіти і Науки України
Національний педагогічний університет ім. М.Драгоманова
Інститут мистецтв
Факультет: «Музика і педагогіка»
Курсова робота
На тему:
«Методика слухання музики на уроках у 1-3 класах»
Студента:
4 курсу
заочного відділу
Джуфер М.С.
Викладач:
Горбенко С.С.
Бодрова Т.О
Київ 2009.
План
Вступ
Слухання музики;
Особливості музичного сприймання дітей;
Основні етапи ознайомлення учнів з музичним твором;
Вступне слово вчителя;
Методи розвитку музичного сприймання в процесі слухання й аналізу музики;
Повторний аналіз твору;
Роль народної музики в навчальних програмах;
П’єси українських композиторів;
Взаємозв’язок різних видів мистецтва на уроках музики;
Проблемні ситуації в ході сприймання музики.
Тематична побудова програм;
Уроки музики у 1-3 класах;
Висновок.
Використана література
Вступ
Музичне виховання відіграє важливу роль у духовному становленні особистості людини. «Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду від неї, - писав видатний український педагог В.Сухомлинський.- Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури»1. Ці слова педагога-гуманіста конкретизують його думку про музичне виховання як першооснову у вихованні людини.
Виховання музикою має найточніший, найдоцільніший вплив на розвиток духовного світу кожного школяра, пов’язується із його загальним розвитком, здійснюється у контексті становлення цілісної особистості.
Учитель має розвинути чутливість учнів до музики, ввести їх у світ добра й краси, допомогти відкрити в музиці животворне джерело людських почуттів і переживань, виховати здатність до активної різнобічної діяльності, формувати ціннісно-орієнтаційне становлення до музичного мистецтва, сприяти розвитку художньо-творчих здібностей дітей. Успішне вирішення цих завдань сприятиме досягненню мети музичного виховання: формування у школярів музичної культури як важливої і невід’ємної частини їхньої духовної культури.
Слухання музики.
Уміння слухати і чути музику не є вродженою рисою. Пізнавально творчі можливості учнів розвиваються у спілкуванні з музикою, в процесі цілеспрямованого аналізу музичних творів. Адже власна діяльність є запорукою глибоких переживань, естетичної насолоди, високих художніх смаків.
Музичне сприймання – основний вид музичної діяльності, оскільки саме воно передує всім іншим. Навіть коли діти на уроках зайняті здебільшого хоровим співом, то перш ніж розучувати пісню, її треба сприйняти.
Поряд з терміном “ сприймання музики ” вживають словосполучення “слухання музики”, яке використовують у двох значеннях: як синонім сприймання музики і як компонент уроку музики (на відміну від співів). Втім, якщо його застосовують у другому значенні, все одно “вбирає в себе” й перше.
Слід враховувати, що вплив музики на особистість складається з численних слухацьких вражень, які накладаються одне на одне, поступово збагачуючись і поглиблюючись. Робота над кожним твором має вводити школярів у світ глибоких почуттів і роздумів: про добро і зло, любов і ненависть тощо.
Слід пам’ятати, що на музичний розвиток учнів благотворно діють два чинники: багатство музичних вражень, з одного боку, та повторність вражень – з другого.
Особливості музичного сприймання дітей
Особливість сприймання музики полягає в тому, щоб у поєднанні звуків різної висоти, тривалості, сили, тембру відчути красу звучання, виразність, почути цілісні художні образи, що викликають у слухача певні настрої, почуття і думки.
Як показали дослідження, у сприйманні молодших школярів найрозвиненіший емоційний компонент, відстають у розвитку музичний (гармонійний) слух і мислення. Головний компонент музичного сприймання – співтворчість – виявляється на рівні безпосередньої, емоційної чутливості до музики. Компоненти сприймання взаємозв’язані між собою.
Розвиток сприймання музики – складне завдання, зокрема на початковому етапі навчання. Справа в тому, що молодші школярі перестають сприймати твір. Вони можуть бути неуважними, потім знову слухати музику, не помічаючи, що якийсь час взагалі не чули її.
Уже в 5-6 річному віці діти здатні прослухати і запам’ятати невеликий музичний твір, визначити його характер, настрій, найяскравіші засоби музичної виразності. За результатами досліджень Н. Вєтлугіної, Р.Зинич та інших учених з’ясовано, що в дітей молодшої групи дитячого садка, які розрізняють загальний настрій і характер твору, почуття, викликані музикою, дуже швидкоплинні. Сприймання музики 4-5 річними дошкільними зберігаються ще довше. Проте довільна увага в них розвинена недостатньо, через те твори, призначені для слухання, мають бути невеликими та образними.
Музика, яку слухають діти, повинна відповідати тим же вимогам, що й пісні, які вони розучують. Доступність музики визначається перш за все її змістом, близькістю тематики інтересам дітей, а також обсягом музичного твору. Учні 6-7 років можуть уважно слухати музики лише 1,5-2 хв. Поступово обсяг уваги у дітей розширюється, і у 3-4 класах тривалість музичної п’єси може досягати 3,5 – 5 хв.
У різних учнів один і той самий твір може викликати різні асоціації, залежно від індивідуальності слухача, його духовної культури. Чим молодший слухач, тим більше він опирається на поза музичні асоціації.
Частина учнів не може відділити, які виникають під час слухання музики, від власне змісту музики. Саме тому їхні відповіді можуть бути такими несподіваними.
Наведемо приклад. Прослуховується пісня “Бабак” Л.Бетховена. Вчителька запитує, який настрій викликає пісня. Одна з першокласниць говорить: “Веселий!” – Чому? - “А мама мені купила собачку!”. Отже, відштовхнувшись від змісту пісні, думки дівчинки перенеслися до радісних спогадів про свого четвероногого друга і тим внесли нове забарвлення у сприймання музики.
У 3-4 класах емоційність сприймання поступово доповнюється прагненням учнів зрозуміти, що виражає музика, у чому її зміст. Школярі можуть досить повно визначити емоційний зміст музики, дати їй образне пояснення, а завдяки властивій спостережливості – почути окремі деталі музичної мови, відтінки, виконання.
Основні етапи ознайомлення учнів з музичним твором
Щоб зорієнтуватися в методиці слухання музики, розглянемо поетапність ознайомлення дітей з музичними творами, розроблену Н. Гродненською. Цей процес автор порівнює з формою сонатного алегро: 1) вступ – вступне слово вчителя; 2) експозиція – слухання твору; 3) розробка – аналіз, розбір; 4) реприза – слухання на новому, вищому рівні; 5) кода – повторення, закріплення музики в пам’яті.
Вступне слово вчителя
Завдання вступного слова – зацікавити дітей, налаштувати на емоційне сприймання того чи іншого твору. Вступне слово вчителя може бути різним за змістом: про життя і творчість композитора, про історію створення й особливості твору, про його популярність. Словесний матеріал має бути доступним і цікавим для учнів різного віку. Слід визначити драматургію розповіді, її кульмінацію. Вступне слово може містити матеріали з мемуарної літератури, читання фрагментів літературних творів, декламацію віршів.
Наприклад, сприйманню фортепіанної п’єси С.Людкевича “Старовинна пісня” допоможе слухання уривка з поеми Т.Шевченка “Княжна”:
Національний педагогічний університет ім. М.Драгоманова
Інститут мистецтв
Факультет: «Музика і педагогіка»
Курсова робота
На тему:
«Методика слухання музики на уроках у 1-3 класах»
Студента:
4 курсу
заочного відділу
Джуфер М.С.
Викладач:
Горбенко С.С.
Бодрова Т.О
Київ 2009.
План
Вступ
Слухання музики;
Особливості музичного сприймання дітей;
Основні етапи ознайомлення учнів з музичним твором;
Вступне слово вчителя;
Методи розвитку музичного сприймання в процесі слухання й аналізу музики;
Повторний аналіз твору;
Роль народної музики в навчальних програмах;
П’єси українських композиторів;
Взаємозв’язок різних видів мистецтва на уроках музики;
Проблемні ситуації в ході сприймання музики.
Тематична побудова програм;
Уроки музики у 1-3 класах;
Висновок.
Використана література
Вступ
Музичне виховання відіграє важливу роль у духовному становленні особистості людини. «Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду від неї, - писав видатний український педагог В.Сухомлинський.- Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури»1. Ці слова педагога-гуманіста конкретизують його думку про музичне виховання як першооснову у вихованні людини.
Виховання музикою має найточніший, найдоцільніший вплив на розвиток духовного світу кожного школяра, пов’язується із його загальним розвитком, здійснюється у контексті становлення цілісної особистості.
Учитель має розвинути чутливість учнів до музики, ввести їх у світ добра й краси, допомогти відкрити в музиці животворне джерело людських почуттів і переживань, виховати здатність до активної різнобічної діяльності, формувати ціннісно-орієнтаційне становлення до музичного мистецтва, сприяти розвитку художньо-творчих здібностей дітей. Успішне вирішення цих завдань сприятиме досягненню мети музичного виховання: формування у школярів музичної культури як важливої і невід’ємної частини їхньої духовної культури.
Слухання музики.
Уміння слухати і чути музику не є вродженою рисою. Пізнавально творчі можливості учнів розвиваються у спілкуванні з музикою, в процесі цілеспрямованого аналізу музичних творів. Адже власна діяльність є запорукою глибоких переживань, естетичної насолоди, високих художніх смаків.
Музичне сприймання – основний вид музичної діяльності, оскільки саме воно передує всім іншим. Навіть коли діти на уроках зайняті здебільшого хоровим співом, то перш ніж розучувати пісню, її треба сприйняти.
Поряд з терміном “ сприймання музики ” вживають словосполучення “слухання музики”, яке використовують у двох значеннях: як синонім сприймання музики і як компонент уроку музики (на відміну від співів). Втім, якщо його застосовують у другому значенні, все одно “вбирає в себе” й перше.
Слід враховувати, що вплив музики на особистість складається з численних слухацьких вражень, які накладаються одне на одне, поступово збагачуючись і поглиблюючись. Робота над кожним твором має вводити школярів у світ глибоких почуттів і роздумів: про добро і зло, любов і ненависть тощо.
Слід пам’ятати, що на музичний розвиток учнів благотворно діють два чинники: багатство музичних вражень, з одного боку, та повторність вражень – з другого.
Особливості музичного сприймання дітей
Особливість сприймання музики полягає в тому, щоб у поєднанні звуків різної висоти, тривалості, сили, тембру відчути красу звучання, виразність, почути цілісні художні образи, що викликають у слухача певні настрої, почуття і думки.
Як показали дослідження, у сприйманні молодших школярів найрозвиненіший емоційний компонент, відстають у розвитку музичний (гармонійний) слух і мислення. Головний компонент музичного сприймання – співтворчість – виявляється на рівні безпосередньої, емоційної чутливості до музики. Компоненти сприймання взаємозв’язані між собою.
Розвиток сприймання музики – складне завдання, зокрема на початковому етапі навчання. Справа в тому, що молодші школярі перестають сприймати твір. Вони можуть бути неуважними, потім знову слухати музику, не помічаючи, що якийсь час взагалі не чули її.
Уже в 5-6 річному віці діти здатні прослухати і запам’ятати невеликий музичний твір, визначити його характер, настрій, найяскравіші засоби музичної виразності. За результатами досліджень Н. Вєтлугіної, Р.Зинич та інших учених з’ясовано, що в дітей молодшої групи дитячого садка, які розрізняють загальний настрій і характер твору, почуття, викликані музикою, дуже швидкоплинні. Сприймання музики 4-5 річними дошкільними зберігаються ще довше. Проте довільна увага в них розвинена недостатньо, через те твори, призначені для слухання, мають бути невеликими та образними.
Музика, яку слухають діти, повинна відповідати тим же вимогам, що й пісні, які вони розучують. Доступність музики визначається перш за все її змістом, близькістю тематики інтересам дітей, а також обсягом музичного твору. Учні 6-7 років можуть уважно слухати музики лише 1,5-2 хв. Поступово обсяг уваги у дітей розширюється, і у 3-4 класах тривалість музичної п’єси може досягати 3,5 – 5 хв.
У різних учнів один і той самий твір може викликати різні асоціації, залежно від індивідуальності слухача, його духовної культури. Чим молодший слухач, тим більше він опирається на поза музичні асоціації.
Частина учнів не може відділити, які виникають під час слухання музики, від власне змісту музики. Саме тому їхні відповіді можуть бути такими несподіваними.
Наведемо приклад. Прослуховується пісня “Бабак” Л.Бетховена. Вчителька запитує, який настрій викликає пісня. Одна з першокласниць говорить: “Веселий!” – Чому? - “А мама мені купила собачку!”. Отже, відштовхнувшись від змісту пісні, думки дівчинки перенеслися до радісних спогадів про свого четвероногого друга і тим внесли нове забарвлення у сприймання музики.
У 3-4 класах емоційність сприймання поступово доповнюється прагненням учнів зрозуміти, що виражає музика, у чому її зміст. Школярі можуть досить повно визначити емоційний зміст музики, дати їй образне пояснення, а завдяки властивій спостережливості – почути окремі деталі музичної мови, відтінки, виконання.
Основні етапи ознайомлення учнів з музичним твором
Щоб зорієнтуватися в методиці слухання музики, розглянемо поетапність ознайомлення дітей з музичними творами, розроблену Н. Гродненською. Цей процес автор порівнює з формою сонатного алегро: 1) вступ – вступне слово вчителя; 2) експозиція – слухання твору; 3) розробка – аналіз, розбір; 4) реприза – слухання на новому, вищому рівні; 5) кода – повторення, закріплення музики в пам’яті.
Вступне слово вчителя
Завдання вступного слова – зацікавити дітей, налаштувати на емоційне сприймання того чи іншого твору. Вступне слово вчителя може бути різним за змістом: про життя і творчість композитора, про історію створення й особливості твору, про його популярність. Словесний матеріал має бути доступним і цікавим для учнів різного віку. Слід визначити драматургію розповіді, її кульмінацію. Вступне слово може містити матеріали з мемуарної літератури, читання фрагментів літературних творів, декламацію віршів.
Наприклад, сприйманню фортепіанної п’єси С.Людкевича “Старовинна пісня” допоможе слухання уривка з поеми Т.Шевченка “Княжна”:
Село! І серце одпочине.
Село на нашій Україні –
Неначе писанка село,
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс і поле,
І сині гори за Дніпром.
Сам Бог витає над селом.
Село на нашій Україні –
Неначе писанка село,
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс і поле,
І сині гори за Дніпром.
Сам Бог витає над селом.
Розповідь учителя не слід перевантажувати малозначущими деталями, водночас бажано включати в неї цікаві факти. Його мова має бути яскравою, образною, інтонаційно виразною. Цьому сприятиме вдало дібраний матеріал.
Учитель повинен володіти прийомами активізації інтересу й уваги до учнів. Основні з них – емоційний контраст і діалогізація моно мовлення (учителі-початківці схильні до монологу). Наприклад:
Слухання“ Баби Яги” з “Дитячого альбому” П.Чайковського доцільно розпочати бесідою такого змісту: яких героїв казок ви знаєте? (діти називають відомих їм казкових героїв).
Усі, кого ви назвали: Івасик-Телесик, Іван-царевич, Котигорошко, Снігуронька, Дід Мороз – робили добрі справи, допомагали людям. А хто їм заважав? – Баба Яга. – Ось як про неї розповідається в одній казці:
“Вранці прокинулася Баба Яга – кістяна нога у своїй хатиночці на курячих ніжках. Дивиться – немає Івана-царевича. Кинулася навздогін з усіх сил. На залізній ступі скаче, тичкою поганяє, мітлою слід замітає – тільки вітер свистить, хмари розганяє… ”
Послухайте, як розповів П.Чайковський казку про Бабу Ягу фортепіанній п’єсі, яку так і назвав – “Баба Яга”.
Зазначимо, що не всі питання в діалогізованій розповіді вчителя потребують відповіді учнів. Деякі з них розраховані на підвищення емоційності мови, що активізує дітей.
Чи треб перед прослуховуванням твору ставити учням запитання, на які вони мають відповісти після того, як почують його? З одного боку, так, оскільки запитання спонукає уважніше слухати музику. З іншого – робити це не бажано, оскільки налаштування на відповідь дещо знижує емоційність сприймання. Крім того, запитання про музику й подальша відповідь – це вже елемент аналізу, а за логікою, перш ніж аналізувати твір, його треба почути. Як же діяти в цьому разі? Очевидно, щоб спрямувати сприймання доцільно все-таки поставити запитання, але воно повинно бути доступним, не орієнтувати на складні розумові операції. Можна запитувати, який характер має твір, або на якому інструменті його виконують.
Процес слухання музики можна будувати по-різному, а в узагальненому вигляді він має містити такі варіанти:
1) повідомлення у вступній бесіді про те, як називається твір;
2) налаштовування дітей на сприймання музики з пропозицією придумати їй назву;
3) повідомлення про назву твору з пропозицією перед прослуховуванням розповісти про нього ( характер, темп, динаміка, регістр тощо – залежно від навчального завдання уроку)
У першому випадку превалює пояснювально-ілюстративний метод навчання, у наступних – метод проблемного викладу, який іноді доцільно поєднувати з ігровим методом, організовуючи слухання музики у вигляді гри “Композитори”. Наприклад:
“Діти, якби ви були композиторами, яку б назву придумали для цієї музики?” Або “Якби ви були композитором, в якому темпі написали б цей твір?”
Особливо корисні другий і третій варіанти, оскільки вони великою мірою сприяють розвиткові асоціативного мислення й уяви учнів.
Твори треба слухати в повній тиші, що залежить від того, наскільки вчитель зацікавив школярів вступною розповіддю, а також від якості виконання музики. Водночас можливі різні варіанти: відтворення музики в грамзаписі, у виконанні вчителя або когось з учнів. Бажано чергувати ці варіанти, ураховуючи, що “живе” виконання краще сприймається і надовго запам’ятовується.
Важливо, щоб запропонований твір сподобався дітям, але це буває не завжди. Аби викликати позитивне ставлення до того чи іншого твору, доцільно іноді застосовувати сугестивний метод ( від слова suggestion – навіювання).
Наприклад, учитель звертається до дітей: “Зараз прозвучить музика, яку прослухавши один раз, не можна забути”, або:“ Зараз ми послухаємо музику, яка мені дуже подобається. Упевнена, що вона сподобається й вам”.
Якщо школярі поважають учителя й цінують його думку, то цей метод може дати позитивний результат.
Подати музичний твір так, щоб він сподобався учням, - нелегке завдання. Учитель – професіонал продумує не тільки трактування твору, а й власний одяг, зачіску й навіть ходу: підійти до фортепіано, щоб виконати музику Бетховена, треба по-іншому, ніж готуючись грати п’єсу Шопена.
Методи розвитку музичного сприймання в процесі слухання й аналізу музики
Аналіз музичних творів є невід’ємною частиною діяльності учнів на уроках музики, допомагаючи їм проникнути в складний світ художніх образів. Саме на етапі аналізу школярі набувають досвіду музично-творчої діяльності, оволодівають знаннями й уміннями, необхідними для повнішого сприймання. Кожний сприйнятий і проаналізований твір – ще один крок у музичному розвитку дітей, який наближає їх до оволодіння музичного контролю.
Першокласники вже мають певний запас музичних вражень, набутих до школи. Вони емоційно реагують на музику, можуть визначити її характер. На перших уроках вживають здебільшого визначення “веселий - сумний”. Водночас вони розуміють більше слів, ніж використовують. Якщо їм складно дібрати для характеристики музики точні визначення ( на початковому етапі навчання це саме так), слід запропонувати вибрати їх із спеціального списку слів ( визначення естетичних емоцій), що диференціюють поняття “веселий - сумний”:
Учитель повинен володіти прийомами активізації інтересу й уваги до учнів. Основні з них – емоційний контраст і діалогізація моно мовлення (учителі-початківці схильні до монологу). Наприклад:
Слухання“ Баби Яги” з “Дитячого альбому” П.Чайковського доцільно розпочати бесідою такого змісту: яких героїв казок ви знаєте? (діти називають відомих їм казкових героїв).
Усі, кого ви назвали: Івасик-Телесик, Іван-царевич, Котигорошко, Снігуронька, Дід Мороз – робили добрі справи, допомагали людям. А хто їм заважав? – Баба Яга. – Ось як про неї розповідається в одній казці:
“Вранці прокинулася Баба Яга – кістяна нога у своїй хатиночці на курячих ніжках. Дивиться – немає Івана-царевича. Кинулася навздогін з усіх сил. На залізній ступі скаче, тичкою поганяє, мітлою слід замітає – тільки вітер свистить, хмари розганяє… ”
Послухайте, як розповів П.Чайковський казку про Бабу Ягу фортепіанній п’єсі, яку так і назвав – “Баба Яга”.
Зазначимо, що не всі питання в діалогізованій розповіді вчителя потребують відповіді учнів. Деякі з них розраховані на підвищення емоційності мови, що активізує дітей.
Чи треб перед прослуховуванням твору ставити учням запитання, на які вони мають відповісти після того, як почують його? З одного боку, так, оскільки запитання спонукає уважніше слухати музику. З іншого – робити це не бажано, оскільки налаштування на відповідь дещо знижує емоційність сприймання. Крім того, запитання про музику й подальша відповідь – це вже елемент аналізу, а за логікою, перш ніж аналізувати твір, його треба почути. Як же діяти в цьому разі? Очевидно, щоб спрямувати сприймання доцільно все-таки поставити запитання, але воно повинно бути доступним, не орієнтувати на складні розумові операції. Можна запитувати, який характер має твір, або на якому інструменті його виконують.
Процес слухання музики можна будувати по-різному, а в узагальненому вигляді він має містити такі варіанти:
1) повідомлення у вступній бесіді про те, як називається твір;
2) налаштовування дітей на сприймання музики з пропозицією придумати їй назву;
3) повідомлення про назву твору з пропозицією перед прослуховуванням розповісти про нього ( характер, темп, динаміка, регістр тощо – залежно від навчального завдання уроку)
У першому випадку превалює пояснювально-ілюстративний метод навчання, у наступних – метод проблемного викладу, який іноді доцільно поєднувати з ігровим методом, організовуючи слухання музики у вигляді гри “Композитори”. Наприклад:
“Діти, якби ви були композиторами, яку б назву придумали для цієї музики?” Або “Якби ви були композитором, в якому темпі написали б цей твір?”
Особливо корисні другий і третій варіанти, оскільки вони великою мірою сприяють розвиткові асоціативного мислення й уяви учнів.
Твори треба слухати в повній тиші, що залежить від того, наскільки вчитель зацікавив школярів вступною розповіддю, а також від якості виконання музики. Водночас можливі різні варіанти: відтворення музики в грамзаписі, у виконанні вчителя або когось з учнів. Бажано чергувати ці варіанти, ураховуючи, що “живе” виконання краще сприймається і надовго запам’ятовується.
Важливо, щоб запропонований твір сподобався дітям, але це буває не завжди. Аби викликати позитивне ставлення до того чи іншого твору, доцільно іноді застосовувати сугестивний метод ( від слова suggestion – навіювання).
Наприклад, учитель звертається до дітей: “Зараз прозвучить музика, яку прослухавши один раз, не можна забути”, або:“ Зараз ми послухаємо музику, яка мені дуже подобається. Упевнена, що вона сподобається й вам”.
Якщо школярі поважають учителя й цінують його думку, то цей метод може дати позитивний результат.
Подати музичний твір так, щоб він сподобався учням, - нелегке завдання. Учитель – професіонал продумує не тільки трактування твору, а й власний одяг, зачіску й навіть ходу: підійти до фортепіано, щоб виконати музику Бетховена, треба по-іншому, ніж готуючись грати п’єсу Шопена.
Методи розвитку музичного сприймання в процесі слухання й аналізу музики
Аналіз музичних творів є невід’ємною частиною діяльності учнів на уроках музики, допомагаючи їм проникнути в складний світ художніх образів. Саме на етапі аналізу школярі набувають досвіду музично-творчої діяльності, оволодівають знаннями й уміннями, необхідними для повнішого сприймання. Кожний сприйнятий і проаналізований твір – ще один крок у музичному розвитку дітей, який наближає їх до оволодіння музичного контролю.
Першокласники вже мають певний запас музичних вражень, набутих до школи. Вони емоційно реагують на музику, можуть визначити її характер. На перших уроках вживають здебільшого визначення “веселий - сумний”. Водночас вони розуміють більше слів, ніж використовують. Якщо їм складно дібрати для характеристики музики точні визначення ( на початковому етапі навчання це саме так), слід запропонувати вибрати їх із спеціального списку слів ( визначення естетичних емоцій), що диференціюють поняття “веселий - сумний”:
Веселий
Радісний
Урочистий
Безтурботний
Святковий
Зраділий
Сумний
Печальний
Скорботний
Ласкавий
Задумливий
Тривожний
Радісний
Урочистий
Безтурботний
Святковий
Зраділий
Сумний
Печальний
Скорботний
Ласкавий
Задумливий
Тривожний
Жартівливий Драматичний
Заспокійливий Схвильований
На перших уроках дітям важко осмислити слова, багато з яких є новими для них. Через те вчитель вибирає з кожного ряду по кілька визначень, з’ясовуючи в ході уроків їх значення (плакат зі словами вивішує на дошці). Потім поступово додає нові. Учителю слід добиватися, щоб діти розуміли значення застосованих визначень, оскільки іноді називають слова, не вникаючи в те, що вони означають.
Застосовуючи метод вибору підхожих визначень, слід враховувати рівень музичного й інтелектуального розвитку дітей: запропоновані завдання мають бути посильними для них. Так, в окремих класах учням пропонують вибрати одне-два визначення із складеного словникового ряду, в інших з такими завданнями діти вже легко справляються, можна ускладнити їх, запропонувавши їм вибрати підхожі визначення, але не з логічною побудованого ряду, а такого, в якому є слова, що характеризують різні емоції.
Щоб використовувати метод вибору підхожих визначень, доцільно приготувати наочні посібники різних видів. Слова бажано виділяти різним кольором відповідно до їхнього емоційного змісту. Якщо слів небагато, можна написати їх на дошці (у ході уроку).
Активізації музичного сприймання сприяє метод порівняння, оскільки знання й досвід дітей ще не є усталеним. Завдання на порівняння двох творів подобаються учням і сприяють розвитку їхньої пізнавальної активності. Порівнюючи, учні помічають те, що в інших випадках не звернули б уваги.
Під час слухання музичних творів школярі вчаться визначати характерні особливості кожного з них, порівнюючи їх між собою. Наспіваний характер “Чеської пісні” М.Любарського діти відчуватимуть краще, якщо порівняють її з гострохарактерною “Танцювальною”.
Проте не всі першокласники розуміють, що означає порівняти два будь яких об’єкти. У такому випадку треба пояснити їм, що порівняти означає знайти схожість і відміну. Так, відміну між творами танцювального характеру доцільно показати на прикладі двох популярних танців й вальсу. Учитель виконує, наприклад, “Гопак” П.Глушкова і “Маленький вальс” Я.Степового. Після того, як школярі визначають, що обидві п’єси мають танцювальний характер, він пропонує знайти відмінність між ними і допомагає дітям почути й усвідомити , що музика гопака ритмічна, передбачає підстрибування, вальсу – плавна, наче кружляє.
Ефективність методу порівняння зумовлена тим, чи орієнтуються діти в засобах музичної виразності.
Одним з методів активізації музичного сприймання школярів є варіювання (іноді його називають методом руйнування). Він полягає в тому, що вчитель виконує твір, змінюючи той чи інший засіб музичної виразності ( темп, динаміку тощо), а діти визначають, що саме змінилося в знайомому творі. Нескладну дитячу пісеньку можна зіграти в ритмі маршу, вальсу, мазурки, інших танців. Потім у ході бесіди треба порівняти оригінал зі зміненим варіантом, з’ясувати схожість і відмінність. Отже, метод варіювання неначе вбирає в себе порівняння як його компонент, оскільки дає змогу припустити, що всі запропоновані варіанти можна зіставити між собою. Для розвитку музичного сприймання дітей застосовується метод музичних колекцій, завдяки якому під час ознайомлення з кожним новим твором поповнювалася колективна “колекція” маршів, вальсів, п’єс про тварин, птахів тощо. Він сприяє накопиченню музично-слухових вражень, формуванню вміння спостерігати, запам’ятовувати, узагальнювати. Водночас дає змогу порівняти п’єси з кожної колекції.
Використовується й метод співу фрагментів твору, призначеного для слухання. Його застосування сприяє тому, що учні краще запам’ятовують основні теми твору й можуть надалі простежувати за їхнім розвитком у процесі звучання музики. Крім того, метод співу допомагає розв’язувати завдання вокального виховання дітей. Заспокійливий Схвильований
На перших уроках дітям важко осмислити слова, багато з яких є новими для них. Через те вчитель вибирає з кожного ряду по кілька визначень, з’ясовуючи в ході уроків їх значення (плакат зі словами вивішує на дошці). Потім поступово додає нові. Учителю слід добиватися, щоб діти розуміли значення застосованих визначень, оскільки іноді називають слова, не вникаючи в те, що вони означають.
Застосовуючи метод вибору підхожих визначень, слід враховувати рівень музичного й інтелектуального розвитку дітей: запропоновані завдання мають бути посильними для них. Так, в окремих класах учням пропонують вибрати одне-два визначення із складеного словникового ряду, в інших з такими завданнями діти вже легко справляються, можна ускладнити їх, запропонувавши їм вибрати підхожі визначення, але не з логічною побудованого ряду, а такого, в якому є слова, що характеризують різні емоції.
Щоб використовувати метод вибору підхожих визначень, доцільно приготувати наочні посібники різних видів. Слова бажано виділяти різним кольором відповідно до їхнього емоційного змісту. Якщо слів небагато, можна написати їх на дошці (у ході уроку).
Активізації музичного сприймання сприяє метод порівняння, оскільки знання й досвід дітей ще не є усталеним. Завдання на порівняння двох творів подобаються учням і сприяють розвитку їхньої пізнавальної активності. Порівнюючи, учні помічають те, що в інших випадках не звернули б уваги.
Під час слухання музичних творів школярі вчаться визначати характерні особливості кожного з них, порівнюючи їх між собою. Наспіваний характер “Чеської пісні” М.Любарського діти відчуватимуть краще, якщо порівняють її з гострохарактерною “Танцювальною”.
Проте не всі першокласники розуміють, що означає порівняти два будь яких об’єкти. У такому випадку треба пояснити їм, що порівняти означає знайти схожість і відміну. Так, відміну між творами танцювального характеру доцільно показати на прикладі двох популярних танців й вальсу. Учитель виконує, наприклад, “Гопак” П.Глушкова і “Маленький вальс” Я.Степового. Після того, як школярі визначають, що обидві п’єси мають танцювальний характер, він пропонує знайти відмінність між ними і допомагає дітям почути й усвідомити , що музика гопака ритмічна, передбачає підстрибування, вальсу – плавна, наче кружляє.
Ефективність методу порівняння зумовлена тим, чи орієнтуються діти в засобах музичної виразності.
Одним з методів активізації музичного сприймання школярів є варіювання (іноді його називають методом руйнування). Він полягає в тому, що вчитель виконує твір, змінюючи той чи інший засіб музичної виразності ( темп, динаміку тощо), а діти визначають, що саме змінилося в знайомому творі. Нескладну дитячу пісеньку можна зіграти в ритмі маршу, вальсу, мазурки, інших танців. Потім у ході бесіди треба порівняти оригінал зі зміненим варіантом, з’ясувати схожість і відмінність. Отже, метод варіювання неначе вбирає в себе порівняння як його компонент, оскільки дає змогу припустити, що всі запропоновані варіанти можна зіставити між собою. Для розвитку музичного сприймання дітей застосовується метод музичних колекцій, завдяки якому під час ознайомлення з кожним новим твором поповнювалася колективна “колекція” маршів, вальсів, п’єс про тварин, птахів тощо. Він сприяє накопиченню музично-слухових вражень, формуванню вміння спостерігати, запам’ятовувати, узагальнювати. Водночас дає змогу порівняти п’єси з кожної колекції.
Як відомо, молодші школярі залюбки беруть участь в іграх, які використовують у навчанні. Ігровий метод застосовують й під час слухання музики. Так, перед виконанням п’єси “Ранок” Е.Грігі (з симфонічної сюїти “Пер Гюнт”) учитель говорить:
- Діти, уявіть собі, що ми з вами, мандруючи, потрапили на казкову галявину, де звучать кожний кущик, кожна квітка. Хмарки на небі й сонечко також співають свою пісеньку. Спробуйте заплющити очі й уявити чарівну галявинку, на якій звучить чарівна музика.
Повторний аналіз твору
Після бесіди про твір, який прозвучав у класі, його треба знову послухати, а потім повторно проаналізувати. Водночас слід прагнути до того, щоб відкрити в музиці нові нюанси, ще невідомі учням. Як показують спостереження, одне з найскладніших завдань уроку – зберегти емоційне ставлення до музики під час її аналізу. Очевидно процес аналізу дещо знижує емоційність сприймання. Щоб цього не сталося, потрібно застосовувати різноманітні методи й прийоми ознайомлення з музичними творами.
Учитель повинен шукати різні шляхи активізації музичного сприймання школярів, розуміючи аналіз не як музикознавчий, раціональний процес, а як бесіду про музику, що є джерелом цікавих відкриттів і яскравих емоцій.
Треба будувати урок музики як організоване спілкування. Учитель має використовувати не тільки запитання з приводу прослуханої музики, а й висловлювання – роздум, висловлювання – ставлення, заохочувати колективні розмірковування дітей про музику, бо вони - “діяльність, що випливає з художнього спілкування з музикою і продовжує його”. Тиша після звучання музики – показник слухацької культури учнів. Треба почуттєво “вийти на роздум про музику”. Особливо ефективно, якщо колективний роздум “збиратимуть” діти, а не вчитель. Це створить передумови для особистісного спілкування учнів. Головний шлях запам’ятовування музики – її неодноразове повторення. Це не завжди враховують на практиці: нерідко тільки на наступному, після ознайомлення з твором, уроці вчитель пропонує дітям назвати його за початковими тактами. Окремі школярі впізнають музику, але це не означає, що вони глибоко сприйняли її. Твір потрібно слухати кілька разів на різних уроках і щоразу під різним кутом зору: наприклад, на першому уроці увагу учнів звертають на жанр і характер, на другому – на особливості мелодії, на третьому – на епоху, стиль композитора.
Роль народної музики в навчальних програмах
Музична культура людини є органічною частиною культури народу, до якого вона належить або серед якого живе. Тому в програмах особлива увага приділяється українській народній музиці, що повинна розкритися дітям як частина життя народу, як цілісне явище його духовної культури.
Усі уроки музики повинні бути пройняті думкою, що музична творчість українського народу – нев’януча окраса його духовної культури. Народна музика повинна увійти до музичної свідомості дітей як безпосередньо живе, хвилююче мистецтво, а не як романтична спадщина, якій слід вклонятися. Важливо, щоб діти відчували фольклор не як щось архаїчне, а як природну невід’ємну частину сьогодення.
Важливе місце в програмах посідає ознайомлення учнів з інструментальною музичною творчістю українського народу, зокрема, з троїстими музиками – найпоширенішим у минулому в Україні типом народного інструментального ансамблю. У виконанні троїстих музик учні слухають народні пісні й танці, визначають склад ансамблю, характеризують звучання кожного інструмента окремо та всього ансамблю в цілому.
П’єси українських композиторів
Для слухання музики доцільно використовувати зокрема такі збірники п’єс, як “Фортепіанний альбом” М.Дремлюги, “Вибрані твори” А.Коломійця, “24 дитячі п’єси для фортепіано” В.Косенка, “Легкі п’єси українських композиторів” та ін.
Аналізуючи дитячі фортепіанні п’єси українських композиторів, наголошуємо на різноманітності їхнього змісту: це й картини природи, образи тварин і птахів, дитячі ігри, забави й казкові персонажі. Сприймання таких творів, як “Дощик” В.Косенка, “Сніг іде” М.Дремлюги, “У лісі” А.Штогаренка, сприяє розвиткові уяви дітей, естетичному ставленню до природи. Слухання п’єс “Тук-тук”, “Зозуля” Л. Вербовського, “Зайчик” М.Жербіна, “Ведмежатко в лісі” М.Дремлюги допоможе краще пізнати звірів і птахів.
Названі п’єси різноманітні не тільки за змістом, а й засобами музичної виразності. У бесідах з дітьми важливо показати, що такі, наприклад, твори, як “Гра” М. Сільванського, “Ранок у садочку ” В.Косенка, написані у рухливому темпі, мажорному ладі. У них чимало стрибкоподібних, уривчастих мелодій. Діти мають зрозуміти, що темп, лад, особливості мелодії, метроритму, виконавські штрихи передають певний настрій, зокрема веселість, безтурботність. Зовсім інші почуття розкрито в таких ліричних творах, як “Пісня” М.Любарського, “Мелодія” А.Коломійця, “Українська пісня” C.Павлюченка, “Пастораль”, “Колискова пісня” В.Косенка, “Елегія”, “Лірична пісня” М.Дремлюги. Якщо вчитель належним чином зорієнтує дітей, покаже наспівність і красу мелодій цих п’єc, то вони сприятимуть вихованню тонкості душі, емоційної чутливості. Увагу учнів мають привертати й фортепіанні твори в ритмі танців, зокрема польки, гопака, мазурки, тощо. Це п’єси з красивою мелодією, що легко запам’ятовуються. Окремі композитори (Я.Степовий, Ю.Рожавська, А.Коломієць, В.Косенко та ін.) створили п’єси в ритмі вальсу. Слухаючи й супроводжуючи їх відповідними рухами, діти, можливо, будуть спокійнішими, лагіднішими, граціознішими (передачу характеру музики рухами називають методом пластичного інтонування). У фортепіанних збірниках чимало варіацій на теми українських народних пісень: “Ой минула вже зима”, (М.Дремлюга), “Іди іди дощику” (А.Коломієць), “Два півники” (Г.Компанієць), “Ой є в лісі калина” (Ю.Щуровський). Бажано щоб діти самостійно визначали, на яку тему створено варіації. Інтерес до народної пісні підвищується, якщо розкрити багатство його змісту. Більшість дитячих фортепіанних п’єс українських композиторів завдяки художній досконалості, опорі на народні пісні, доступності для сприймання є неоціненним джерелом музично-естетичного виховання молодших школярів.
Взаємозв’язок різних видів мистецтва на уроках музики
З найдавніших часів внутрішня єдність мистецтва є основною тенденцією розвитку художньої культури. Усі види мистецтва споріднені й покликані дожиття духовними потребами людей, немає мистецтва головного або другорядного, жоден вид мистецтва не може бути замінений іншим, а всі разом вони утворюють динамічну систему художнього свату людини, суспільства в цілому. Тому ідея взаємозв’язку мистецтв, яка ґрунтується на цілісності сприймання навколишнього світу та творів мистецтва, має стати однією з провідних у музичному навчанні та вихованні школярів.
Учні мають усвідомити, що різні види мистецтва не тільки не відокремлені одне від одного, а навпаки, тісно пов’язані між собою й знання одного з них допомагає глибшому сприйманню й розумінню іншого.
На уроці музики художньою домінантою, яка визначає педагогічну доцільність використання творів інших видів мистецтва, має виступити саме музика.
Порівнюючи музичні твори з творами інших видів мистецтва, доцільно простежувати зі школярами ті зв’язки між ними, які кореняться в їх спільному походженні, в синтетичних функціях. Слід поступово підводити учнів до думки, що взаємодія музики з іншими мистецтвами можлива тому, що сфери вираження мистецтв не змикаються в колі своєї своєрідності, а взаємозбагачують одна одну.
Співдружність різних видів мистецтва буде доцільною і дійсно творчою лише тоді, коли кожен вид мистецтва збереже свою специфіку, свою форму художнього мислення. Коли ж ця специфіка не враховується, то взаємодія мистецтв порушується і втрачає педагогічну доцільність.
Як відомо, головними відмінами музичного та образотворчого мистецтва є: а) їхній вплив через різні аналізатори: музичне – через слуховий, образотворче – через зоровий; б) динамічність музики, для розгортання якої має значення часовий чинник, і статичність образотворчого мистецтва; в) конкретність образотворчого мистецтва і абстрактність музики.
Відомо, що будь-який вид мистецтва не тільки зображає, а й виражає. Так, в одному малюнку знайомий казковий персонаж може бути веселий, в іншому сумний, у третьому – схвильований тощо. Ще більшою мірою виразність властива музиці. Та якщо зміну настрою живої істоти на одному малюнку показати неможливо (для цього потрібно виконати кілька малюнків), то музичні образи змінюються так, що в одному й тому самому творі зайчик може бути спочатку веселим, потім схвильованим, боягузливим, сміливим і знову веселим.
Метод асоціативного пошуку застосував у своїй практичній діяльності зокрема відомий педагог-музикант Б. Яворський. Він розробив систему завдань для зображення на малюнках музичних вражень, що передають настрої, навіяні прослуханою музикою. Найчастіше це сполучення ліній, кольорових розводів. Зорові асоціації учнів поглиблювалися в процесі графічної передачі теми твору або його фрагмента; зображення в кольорі динаміки розвитку музичного образу; використання зображально-живописного матеріалу, що відбиває образну структуру твору.
Як було сказано, ефективним у розвитку художнього сприймання школярів є метод порівняння. Його можна вважати універсальним, оскільки він дає змогу зіставляти твори різних видів мистецтва. Дітям доцільно пропонувати такі завдання: визначити, якій з двох картин більше відповідає прослуханий музичний твір; дивлячись на малюнок, постаратися внутрішньо почути музику, що відповідає йому настроєм.
Як зазначив Д.Кабалевський, “Той, хто знайомий з літературним або живописним твором чи подією реального життя, що надихнули композитора на написання музики… володіє надійним ключем до розуміння цієї музики”.
Вже у першому класі використання творів інших видів мистецтв дає змогу значно активізувати художньо-творчу діяльність дітей.
Наприклад, слухаючи п’єсу Прокоф’єва “Ходить місяць над лугами”, доречно запропонувати учням порівняти музичний образ твору з поетичними образами двох віршів, подумати зміст якого вірша повніше відповідає музиці і чому.
В небі місяць зіходить смутний…
В небі місяць зіходить смутний,
Поміж хмарами вид свій ховає,
Його промінь червоний, сумний
Поза хмарами світить – палає.
Л.Українка
Українська ніч
Над зеленим гаєм,
та над бережечком
місяць виринає
золотим ріжком
Посріблив отаву,
віття лугове
і на той бік ставу
човником пливе…
П.Сиченко
Враження дітей від слухання п’єси В.Косенка “Пасторальна” можна підсилити читанням вірша Д.Павличка “Осінь”.
Небеса прозорі
Як глибинь ріки.
Падають, як зорі,
З явора листки.
А над полем нитка
Дзвонить, як струна.
Зажурилась квітка –
Чує сніг вона.
Великий інтерес викликають у дітей завдання уявити музику, якою “звучить” картина.
Наприклад, розглядаючи з учнями репродукцію картини А.Куїнджі “Хмарка”, можна поставити їм такі запитання: “Як зображена на картині весна? Яка музика може розповісти про таку весну? Якими засобами музика може виразити захоплення людини весняною красою? Якими мають бути мелодія, темп, динаміка, тембр?”
Проводячи паралелі з іншими видами мистецтва, не слід перетворювати музику в ілюстрації до якоїсь картини чи літературного твору.
Учитель має пам’ятати, що він проводить саме урок музики, а література й образотворче мистецтво мають лише збагачувати музичні враження школярів, виводячи їх на нові рівні художнього узагальнення. Звернення до них буде виправданим за умови, коли вся робота спрямовуватиметься на виховання в учнів здатності цінувати, розуміти, емоційно й свідомо сприймати музику у всій сукупності її зв’язків з життям і явищами духовної культури.
Проблемні ситуації в ході сприймання музики
У дидактиці часто виготовують поняття “проблемна ситуація”, котре розглядають як ситуацію ускладнення в навчальній діяльності школярів. Окремі вчені головною ланкою проблемної ситуації вважають суперечність між бажанням учнів розв’язати проблемну ситуацію потрібним для цього рівнем їхнього розвитку. В методиці музичного виховання визначені питання розроблено недостатньо.
Засоби здійснення проблемного навчання доступні для молодших школярів. Їх можна вважати педагогічними умовами, що сприяють створенню проблемних ситуацій.
• Застосування на основі слухання музики різноманітних видів музичної
діяльності (гра на музичних інструментах, музично-ритмічні рухи);
• Використання творів суміжних видів мистецтва (літератури,
образотворчого мистецтва);
• Актуалізація художнього досвіду дітей (раніше прослухана музика,
переглянуті спектаклі, кінофільми, мультфільми, прочитані літературні
твори тощо);
• Посилення емоційної спрямованості навчання: використання яскравих
визначень, порівнянь, метафор, прийомів педагогічної техніки (міміка,
жестикуляція, інтонаційна й темпова виразність мовлення)
• Використання на уроках творчих завдань (передати характер музики в
русі, супроводжувати слухання музики грою на дитячих музичних
інструментах, зімпровізувати казку під враженням прослуханого
музичного твору, впізнати музичні жанри за їх характерними ознаками,
впізнати мелодії у різному тембровому звучанні, знайти виконавські
засоби для втілення певного образу).
Треба заохочувати дітей до вільного вираження на уроках власних почуттів і уявлень, вчити стежити за розвитком музики, обмінюватися враженнями, порівнювати твори. Важливо звільнити учнів від побоювань висловити неправильну думку, вчити їх мати власне судження і вміти аргументувати його.
Музична творчість активізує фантазію учнів, спонукає до самостійних пошуків форм втілення свого задуму, сприяє глибшому сприйманню музики.
Дітям подобається виконання музично-ритмічних рухів, спрямованих на пластичне вираження особливостей музики (пластичне інтонування засобами вільного диригування, танцювальні рухи, крокування, гра на уявних музичних інструментах тощо). Передавання характеру музики в русі має розвивати природну музичність дітей, їхню здатність емоційно й свідомо сприймати музику.
Наведемо приклад створення проблемної ситуації на уроці музики:
На дошці вивішено два малюнки: на одному зображено дівчинку, що лікує ляльку, на іншому – дівчинку, яка грається з новою лялькою. Для слухання музики було використано п’єси П.Чайковського “Хвороба ляльки” і “Нова лялька”.
Перед школярами поставили такі завдання: визначити за характером музики, якому малюнку відповідає твір, і пояснити, чому; придумати за малюнками розповіді з такими назвами як і п’єси П.Чайковського, і розказати, якою має бути відповідна музика.
Щоб створити в даному випадку проблемну ситуацію, доцільно було висловити сумнівів у правильності суджень учнів. Потім учням було повідомлено, як називаються п’єси, і діти прослухали фрагменти з цих творів.
Другу частину завдання учні виконували дуже активно. Було чимало бажаючих придумати свою розповідь.
Створенню проблемної ситуації на уроці сприяло використання творів образотворчого мистецтва: малюнки стимулювали інтерес учнів і до слухання музики, і до бесіди про неї.
Визначимо три етапи проблемної ситуації: її створення, коректування, розв’язання. Найбільш важливим і складним є етап створення проблемної ситуації, оскільки навіть за наявності певних педагогічних умов для сприймання проблеми потрібно розвинути в школярів бажання розв’язати проблемну ситуацію, виявити активність, інтерес. У класах, де більшість дітей зі слабким рівнем музичного й інтелектуального розвитку, він триваліший і складніший, ніж у класах де учні загалом розвиненіші.
По-різному здійснюються у різному класі й коректування проблемних ситуацій.
Втім у прийомах його реалізації є й спільні ознаки. Так, якщо в класі з невисоким рівнем музичного й інтелектуального розвитку дітей учитель, провокуючи дискусію, пропонує думку, що відрізняється від тієї, яку висловив учень, або свідомо неправильне судження (іноді він має робити це неодноразово – у різних варіантах), то в класі, де діти розвиненіші, йому достатньо лише висловити сумнів у правильності дитячих суджень, що значно активізує їхнє мислення. По суті названі варіанти є різновидами одного й того самого прийому провокування дискусії, через те його можна вважати універсальним.
Що стосується третього етапу – розв’язання проблемної ситуації, визначимо особливості, властиві урокові музики. В одних випадках з виходом із проблемних ситуації спостерігається відносна ідентичність думок (коли діти говорять про характер музики, настрій). Не виключено, що під час розв’язання проблемних ситуацій може й не бути ідентичності – кожний пропонує свою назву. Причина цього - в суб’єктивності сприймання музики та асоціативності мислення. У таких випадках неправильних відповідей бути не може (за винятком дітей, чиї назви не відповідають характерові музики).
Тематична побудова програм
Важливою особливістю програм є їхня тематична побудова, яка відбиває основні закономірності й функції музичного мистецтва. Кожен семестр навчального року має свої теми, які, послідовно поглиблюючись, розвиваються від уроку до уроку.
1 клас
І семестр. Які почуття передає, про що розповідає музика (16год.)
ІІ семестр. Про що і як розповідає музика (18год)
2 клас
І семестр. Три типи музики – пісня, танець, марш (8год.)
Про що говорить музика
ІІ семестр. Куди ведуть нас пісня, танець, марш (10год.)
Що таке музична мова (8 год.)
3 клас
І семестр. Пісня, танець, марш переростають у пісенність, танцювальність, марш овість (8год.)
Інтонація (8год.)
ІІ семестр. Розвиток музики (10год.)
Будова (форми) музики (9год.)
Тематична побудова програм сприяє досягненню цілісності уроку, єдності його складових частин, оскільки в основу цієї побудови покладені не різні види діяльності учнів, а різні грані музики як єдиного цілого. Це дає змогу вносити в урок будь-які контрасти, необхідні для підтримування уваги учнів, створювати атмосферу творчої зацікавленості.
Наголосимо на необхідності нерозривної єдності музичного навчання-виховання як органічного зв’язку знань, умінь і навичок музичної діяльності, з одного боку, та осягнення естетичної суті музичного мистецтва – з іншого.
Хоча програма значною мірою конкретизована, вона водночас передбачає творчого вчителя, який за цією конкретикою побачить загальну ідею. І це зрозуміло: найпрогресивніша методика і програма не дають бажаних результатів, якщо вони потрапляють у руки педагога – консерватора.
Творчість учителя у межах певної теми пов’язана, насамперед, з її реалізацією в конкретному змісті урок. Як не буває двох однакових класів, умов, ситуацій, в яких працює вчитель, так не може бути й постійного, непорушного порядку ведення уроку, розкриття теми. Творчо підійти до уроку – означає виявити і розкрити власне ставлення до музики.
Уроки музики у 1-3 класах
1 клас Зацікавити, захопити дітей музикою – корінне питання, яке вчитель мусить постійно вирішувати на уроці музики в 1 класі. Залучення першокласників до музики можна уподібнити до побудови фундаменту, на якому виростуть тематичні поверхи наступних класів. Тому важливим завданням уроків музики в 1 класі є послідовне й системне збагачення музичного досвіду дітей, виховання в них навичок сприймання і виконання музики.
Відносно добре розвинута наочно-образна пам'ять дітей: вони легко запам’ятовують те, що їх особливо вражає, що безпосередньо пов’язане з їхніми інтересами. Помітними стають вияви словесно-логічної пам’яті – діти краще запам’ятовують зрозумілий матеріал.
Водночас слід пам’ятати, що шестиліткам властива легка збудливість, ранимість психіки, нестійкість мимовільної уваги й пам’яті, не сформованість, тендітність усього організму, швидка стомлюваність, імпульсивна активність, прагнення до ігрової діяльності дитини, її постійної активізації шляхом постановки нових і цікавих завдань, чергування форм індивідуальної й колективної роботи тощо.
У сфері сприймання музики можливості дітей досить широкі: їм доступні такі основні жанри, як пісня, танець і марш, близька музика зображального характеру. Через незначний обсяг довільної уваги першокласників, твори повинні бути невеликі за обсягом з яскравим музичним образом.
Уроки музики будується залежно від конкретного змісту: як правило, діти на уроці слухають два-три твори, співають поспівки й пісні, виконують танцювальні рухи й ведуть танки, беруть участь у музичній грі, в інсценуванні пісень. Вчитель повинен вести урок як живу, вільну імпровізацію ( звичайно ретельно підготовлену), постійно пам’ятаючи про свій обов’язок – виховувати в дітей музичну культуру.
Виховуючи в учнів відчуття пульсації під час слухання маршів, танців і пісень, корисно запропонувати їм виконання різноманітних рухів: крокування, плескання, відстукування, вільного диригування тощо. При виконанні пульсу дзвінкішим ударом виділяти сильну частку, глухішим – слабку.
Паралельно з вихованням відчуття метричної пульсації в дво-, тридольних розмірах слід розвивати вміння розрізняти на слух і в умовному графічному запису довгі й короткі звуки, їх найпростіші сполучення. Пояснення ритмічних одиниць доцільно розпочати з порівняння пульсації й ритмічного малюнку пісні. Термінів чверть і восьма поки що слід уникати,, користуючись назвами ритмічних складів та і ті (дон, ді-лі).
Від якості музичних занять в 1 класі значною мірою залежить музичний розвиток молодших школярів в наступних класах. Молодший шкільний вік багатий на приховані можливості розвитку, які важливо своєчасно помітити і підтримати. Однаково недопустимо вважати першокласників менш розвиненими, ніж вони є насправді, як і перебільшувати їхні можливості. Приділяючи особливу увагу тим дітям, які менш обдаровані музично, вчитель повинен всіляко сприяти розвитку дітей обдарованих, ставити перед ними індивідуальні завдання.
Вдумливе ставлення до вікових особливостей фізичного і психічного розвитку дітей дасть учителеві можливість цілеспрямовано, без шкоди для вихованців здійснювати їхнє музичне навчання і виховання.
І семестр
Основні завдання: навчити дітей відчувати емоційний зміст і характер музичних творів різних жанрів, розпізнавати життєвий зміст музики, виділяти ознаки зображальності у творах, де вони яскраво виражені через залучення дітей до різноманітної музичної діяльності; закласти основи елементарних виконавських умінь і навичок.
ІІ семестр
Основні завдання: ввести учнів у світ музичної мови, на доступних, яскравих і захоплюючих зразках ознайомити із засобами музичної виразності ( темп, динаміка, мелодія, метро ритм, регістр, тембр тощо), дати уявлення про зв'язок характеру музики й засобів музичної виразності; розвивати виконавські вміння і навички учнів.
2 клас
У 2 класі закріплюються, поглиблюються і розширюються музичні знання, вміння і навички, набуті у 1-му. За своїми фізіологічними та психологічними особливостями другокласники мало відрізняються від першокласників. Вони так само відчувають потребу в русі, мають обмежений обсяг уваги. Але якщо в попередньому класі учні набували знання, уміння і навички в основному в процесі гри, то в 2 класі ця форма роботи поступово відходить на другий план. Накопичений вже досвід робить процес музичного навчання більш свідомим.
У цьому класі продовжується робота стосовно сприймання головних жанрів музичного мистецтва (пісні, танцю, маршу) у їх зв’язку з життям, у виразному і зображальному значенні; сприймання музичних образів у їх взаємозв’язку, а музичної мови – як “будівельного матеріалу”, з якого складається цілісний образ.
Тема першого семестру “Три типи музики – пісня, танець, марш” вводить учнів у світ найпоширеніших жанрів музичного мистецтва. Важливо, щоб вчитель підходив до пісні, танцю й маршу не як до найпростіших та найдоступніших для дитячого сприймання жанрів, а як до основних сфер музичної образності, які пронизують усю класичну та сучасну симфонічну й камерну, вокальну й інструментальну музику. Тому так важливо розглядати кожен твір, що прозвучить на уроці, не як конкретний дидактичний матеріал, а як один із зразків музики, що звучить навколо нас.
Зміст теми “Про що говорить музика” поглиблює уявлення учнів про зв'язок музики з життям, допомагає їм повніше пізнати внутрішній світ людини, відчути красу навколишнього світу. З перших уроків слід цілеспрямовано виховувати в школярів здатність сприймати музику як мистецтво, виразне за своєю природою.
Усвідомлення школярами виразних і зображальних можливостей музики відбувається на основі сприймання ними емоційного змісту трьох сфер музики – пісні, танцю, маршу, що сприяє закріпленню тем попереднього семестру й підготовці до засвоєння нової теми – “Куди ведуть нас пісня, танець, марш”.
У другому семестрі пісня, танець, і марш сприймаються на вищому рівні. Вони стають надійними провідниками у будь-який жанр музичного мистецтва. У цьому семестрі ставиться завдання на основі набутих уявлень про різні елементи музичної мови сприйняти й осягнути їхнє виразне значення. Вслухаючись у музичну мову, учні повинні визначити своєрідність змісту музичних образів. Чільне місце на уроках посідає аналіз музичних творів, у ході якого учні зіставлятимуть і порівнюватимуть різні музичні твори, пов’язуватимуть музику з життєвими ситуаціями, намагатимуться з’ясувати, за якими ознаками вони розрізняють характерні особливості трьох сфер музики. Важливо, щоб осягнення художньої своєрідності музичних творів відбувалося в єдності їх змісту й форми.
Музичне сприймання другокласників майже не відрізняється від сприймання першокласників. Відмінності пов’язані насамперед зі збільшенням життєвого й музичного досвіду дітей. Нагадаємо, що до життєвого належить досвід мовний, моторний, емоційний, а також досвід зв’язку життєвих і музичних вражень. Музичний досвід набувається під час сприймання й осягнення музики, її виконання. Поглиблення сприймається у власне музичну сферу відбувається у дітей природним шляхом: від комплексного жанрово-ситуативного враження – до диференційованого сприймання музичних творів. При цілеспрямованому розвитку музичного сприймання учні набувають здатності до усвідомлення мелодизму музики, її ритмічної організації, емоційної узагальненості інтонаційного розвитку як найважливіших компонентів музичного мистецтва.
Накопичення музичних вражень пов’язане не лише з шкільними уроками музики, а й з позаурочною музично-виховною роботою. Враження ці підкріплюються численними контактами з музикою у домашній обстановці, на заняттях у гуртках художньої самодіяльності, дитячій музичній школі тощо. Необхідно всіляко використовувати спілкування дітей з музикою за межами школи, заохочувати їх до розповіді про свої враження на уроках. Можна використати таку, наприклад, форму домашнього завдання: слухати музику, де вона не звучала, і розповісти про свої враження у класі. Доцільно рекомендувати учням слухати і дивитися протягом тижня певні радіо- і телепередачі.
І семестр
Основні завдання:: спираючись на життєвий досвід учнів, підвести їх до відчуття відмінностей у характері музики маршу, танцю і пісні, до осягнення виражально-зображальних можливостей кожного з означених типів музики; розвивати виконавські вміння і навички учнів.
Підвести учнів до висновку, що музика виражає внутрішній світ людини (її стани, настрій, почуття, думки, характер), а зображує різноманітні події, картини природи, звукові сигнали, шуми довкілля тощо; розвивати виконавські вміння і навички учнів.
ІІ семестр
Основні завдання: сприяти засвоєнню типових виразних засобів та інтонаційних комплексів пісні, танцю і маршу як провідників у світ музичної образності; підвести учнів до висновку, що той, хто навчився розрізняти у музиці пісню, танець і марш, може “увійти” до будь-якої “музичної країни” – опери, балету, симфонії, концерту; розвивати виконавські вміння і навички учнів.
Підвести учнів до осмислення виразного значення різних елементів музичної мови ( мелодії, ритму, метру, ладу, темпу, динаміки, регістру, фактури, виконавських штрихів тощо) у їх взаємозв’язку і взаємозалежності; узагальнити музично-слуховий досвід та знання дітей; розвивати виконавські вміння учнів.
3 клас
Уроки музики у 3 класі піднімають учнів на новий рівень осягнення особливостей музичного мистецтва.
Протягом вивчення першої теми семестру учні мають сприйняти й усвідомити пісенність, танцювальність і марш овість як найважливіші властивості музики, що виростають з пісні, танцю і маршу.
Тема “Інтонація” дає уявлення про зв’язки музики з мовою, про музику як мову, що виражає почуття людини. З інтонацій складається музика, тому наступна тема – “Розвиток музики”. Цей розвиток, у свою чергу, приводить до різної побудови музики, звідси тема останньої чверті – “Будова (форми) музики”.
Засвоєння означених тем ґрунтується на набутих школярами знаннях і вміннях, виконавських навичок, на інтонаційно-слуховому досвіді дітей і передбачає постійне розкриття життєвих зв’язків музики через зіставлення подібних і відмінних інтонацій і тем, елементів музичної мови, частин музичного твору, прийомів розвитку, жанрових особливостей тощо. Важливо, щоб музична мова твору ставала для учнів засобом сприймання й розуміння його образного змісту.
У 3 класі емоційність музичного сприймання поступово доповнюється прагненням учнів зрозуміти, що виражає музика, у чому її зміст. Школярі можуть досить повно визначити емоційний зміст музики, дати їй образне пояснення, а завдяки властивій спостережливості – почути окремі деталі музичної мови, відтінки виконання. Щоб допомогти учням глибше проникнути в суть музичного образу, в цьому класі слід приділяти особливу увагу формуванню вмінь відчувати жанрові ознаки у більш розвинутих формах, виділяти інтонаційні зв’язки твору, стежити за розвитком основних інтонацій, виявляти змістовність функціонування використаних у творах засобів виразності.
Необхідно продовжувати привчати учнів обмінюватися враженнями, думками щодо прослуханого, роздумувати разом з ними, порівнювати й відчувати те, чого він з певних причин не схильний відчувати. Дійовими є лише обхідні шляхи, які наводять дітей на глибше сприймання музики.
І семестр
Основні завдання:: підвести учнів до усвідомлення пісенності, танцювальності й маршовості як найважливіших властивостей музики, що виростають з пісні танцю й маршу і роблять музику близькою, доступною й зрозумілою людям.
Сформувати в учнів уявлення про зв’язки музики з мовою, про музику як мову, що виражає почуття людини; про інтонацію як основу музики і носія її життєвого досвіду; продовжувати розвивати інтонаційно-слуховий досвід дітей.
ІІ семестр
Основні завдання:: сформувати в учнів уявлення про музику як мистецтво, зміст якого розгортається в звуковому потоці й розподіляється в часі; про розвиток музики як процес відображання почуттів, настроїв, думок людини в їх динаміці та якісному перетворенні; про інтонаційні та тематичні зміни як основу розвитку музики; про прийоми розвитку музики (мелодійні, ладо гармонійні, темпові, темброві, динамічні, жанрові, сюжетні, виконавські).
Навчити учнів свідомо сприймати одно-, дво-, три частинні форми, рондо й варіації в їх органічному зв’язку зі змістом музики; підвести до висновку, що найважливішими засобами побудови музики є повторення ( просте і варіативне) й контраст.
Висновок
Отже, розвиток музичного сприймання дітей – складне завдання вчителя, який повинен не лише яскраво виконати твір, а й словесно інтерпретувати його, вміло застосовувати методи розповіді й бесіди. Крім цих загально дидактичних методів, є й інші, що стосуються саме музичного виховання: метод вибору підхожих визначень, метод порівняння, метод музичних колекцій, ігровий метод, співаннях фрагментів музичних творів, призначених для слухання, використання інших видів мистецтва.
Потрібно враховувати специфіку різних видів мистецтва, суб’єктивність сприймання художніх творів. Слід уникати прямолінійних аналогів, дітей треба вчити глибоко й тонко відчувати настрій твору, характер художніх образів.
Один із шляхів розвитку музичного сприймання молодших школярів – проблемне навчання. Цей метод доцільно використовувати в роботі з дітьми, оскільки він сприяє розвиткові мислення, уваги, активності в бесідах про музику. Ефективними є прийом провокування дискусій, а також різноманітні творчі та ігрові завдання.
Потрібно пам’ятати, що в основі всіх форм залучення до музики лежить її емоційне сприймання. Музика може виконати свою естетичну, пізнавальну й виховну роль тільки тоді, коли учні навчаться по-справжньому чути її та розмірковувати про неї. Поза сприйманням музика як мистецтво не існує.
Потрібно прагнути до того, щоб учні частіше самі відповідали на запитання, які виникають на уроці, не задовольнялися засвоєнням головних знань. Цьому сприятимуть точне формулювання вчителем завдання, його поступове спільне вирішення, самостійно зроблений учнями висновок.
Учителю слід постійно співвідносити педагогічні наміри з пізнавально-творчими можливостями учнів. Адже те, що ними не сприйняте, не осмислене, не почуте і не засвоєне, нічого не додає до музичного розвитку дітей та ніскільки не наближає до музики. Ніщо не замінить учневі роботи його власної думки, тому слід довірливіше ставитися до його емоційних вражень, спиратися не тільки на музичні знання, а й на широкі життєві та художні асоціації. Нав’язування школярам певної інтерпретації музичного твору, нерідко чужої їм, призводить до зниження активності музичного слуху.
Музичне сприймання не може бути наслідком засвоєння певної суми знань, якогось алгоритму діяльності. Не можна нав’язати учневі конкретний образ, не порушивши законів художнього сприймання. Неможливо “вкласти” в учня особисте ставлення до музики, як неможливо відчувати “за нього”.
Музичне сприймання, будучи основою всіх видів музичної діяльності, у цій діяльності й розвивається, забезпечуючи загальний музичний розвиток школярів.
На основі формування музичного сприймання вчитель має розвивати творчі здібності учнів до співу, музикування, виховувати в них художні смаки, вчити розмірковувати про почуту музику, робити самостійні висновки й узагальнення; враховувати сучасні підходи до організації навчально-виховного процесу й одночасно спиратися на закономірності самої музики, пам’ятаючи, що урок музики повинен бути цілісним уроком мистецтва.
Усі форми музичних занять із школярами мають сприяти їхньому духовному розвитку, пізнанню світу, формуванню світогляду, вихованню моралі. На вирішенні цього завдання спрямовується творча ініціатива вчителя, його знання і досвід, любов до дітей і до музики.
Використана література
1. Праксина О.А. “Методика музыкального воспитания в школе”. М.: «Просвещение» 1983р.
2. Печерська Е.П. “Уроки музики в початкових класах” – К.: “Либідь” 2001р.
3. Ростовський О.Я. “Методика викладання музики в початковій школі”. – Навчально-методичний посібник. Тернопіль, Навчальна книга – Богдан 2001р.
4. Ростовський О.Я. “Педагогіка музичного сприймання” – К.: 1997р.
5. Гадалова І.М. “Музика та співи методика викладання”. Навчальний посібник 1ч. – К.: 1996р.
6. Програми для середньої загальноосвітньої школи 1-2 кл, 3-4 кл. – К.: “Початкова школа” 2003.
7. Сухомлинський В.О Народження громадянина //Вибрані твори: В5т. – К.: Радянська школа, 1997.-Т.
8. Шевченко Т.Г “Кобзар”. – К.: Дніпро, 1984р.
9. Кабалевський Д.Б. Воспитание ума и сердце: Книжка для учителя. – М.: Просвещение, 1984р.
10. Українка Л. Твори: в 4-т. – К.: Дніпро, 1981. – т-1.
11. Скрипченко Н., Валушенко М. Веснянка. – К.: Рад. шк., 1987р.
12. Павличко Д. Твори в 3 томах. – К.: Дніпро, 1989 – том-2.
Тематична побудова програм
Важливою особливістю програм є їхня тематична побудова, яка відбиває основні закономірності й функції музичного мистецтва. Кожен семестр навчального року має свої теми, які, послідовно поглиблюючись, розвиваються від уроку до уроку.
1 клас
І семестр. Які почуття передає, про що розповідає музика (16год.)
ІІ семестр. Про що і як розповідає музика (18год)
2 клас
І семестр. Три типи музики – пісня, танець, марш (8год.)
Про що говорить музика
ІІ семестр. Куди ведуть нас пісня, танець, марш (10год.)
Що таке музична мова (8 год.)
3 клас
І семестр. Пісня, танець, марш переростають у пісенність, танцювальність, марш овість (8год.)
Інтонація (8год.)
ІІ семестр. Розвиток музики (10год.)
Будова (форми) музики (9год.)
Тематична побудова програм сприяє досягненню цілісності уроку, єдності його складових частин, оскільки в основу цієї побудови покладені не різні види діяльності учнів, а різні грані музики як єдиного цілого. Це дає змогу вносити в урок будь-які контрасти, необхідні для підтримування уваги учнів, створювати атмосферу творчої зацікавленості.
Наголосимо на необхідності нерозривної єдності музичного навчання-виховання як органічного зв’язку знань, умінь і навичок музичної діяльності, з одного боку, та осягнення естетичної суті музичного мистецтва – з іншого.
Хоча програма значною мірою конкретизована, вона водночас передбачає творчого вчителя, який за цією конкретикою побачить загальну ідею. І це зрозуміло: найпрогресивніша методика і програма не дають бажаних результатів, якщо вони потрапляють у руки педагога – консерватора.
Творчість учителя у межах певної теми пов’язана, насамперед, з її реалізацією в конкретному змісті урок. Як не буває двох однакових класів, умов, ситуацій, в яких працює вчитель, так не може бути й постійного, непорушного порядку ведення уроку, розкриття теми. Творчо підійти до уроку – означає виявити і розкрити власне ставлення до музики.
Уроки музики у 1-3 класах
1 клас Зацікавити, захопити дітей музикою – корінне питання, яке вчитель мусить постійно вирішувати на уроці музики в 1 класі. Залучення першокласників до музики можна уподібнити до побудови фундаменту, на якому виростуть тематичні поверхи наступних класів. Тому важливим завданням уроків музики в 1 класі є послідовне й системне збагачення музичного досвіду дітей, виховання в них навичок сприймання і виконання музики.
Відносно добре розвинута наочно-образна пам'ять дітей: вони легко запам’ятовують те, що їх особливо вражає, що безпосередньо пов’язане з їхніми інтересами. Помітними стають вияви словесно-логічної пам’яті – діти краще запам’ятовують зрозумілий матеріал.
Водночас слід пам’ятати, що шестиліткам властива легка збудливість, ранимість психіки, нестійкість мимовільної уваги й пам’яті, не сформованість, тендітність усього організму, швидка стомлюваність, імпульсивна активність, прагнення до ігрової діяльності дитини, її постійної активізації шляхом постановки нових і цікавих завдань, чергування форм індивідуальної й колективної роботи тощо.
У сфері сприймання музики можливості дітей досить широкі: їм доступні такі основні жанри, як пісня, танець і марш, близька музика зображального характеру. Через незначний обсяг довільної уваги першокласників, твори повинні бути невеликі за обсягом з яскравим музичним образом.
Уроки музики будується залежно від конкретного змісту: як правило, діти на уроці слухають два-три твори, співають поспівки й пісні, виконують танцювальні рухи й ведуть танки, беруть участь у музичній грі, в інсценуванні пісень. Вчитель повинен вести урок як живу, вільну імпровізацію ( звичайно ретельно підготовлену), постійно пам’ятаючи про свій обов’язок – виховувати в дітей музичну культуру.
Виховуючи в учнів відчуття пульсації під час слухання маршів, танців і пісень, корисно запропонувати їм виконання різноманітних рухів: крокування, плескання, відстукування, вільного диригування тощо. При виконанні пульсу дзвінкішим ударом виділяти сильну частку, глухішим – слабку.
Паралельно з вихованням відчуття метричної пульсації в дво-, тридольних розмірах слід розвивати вміння розрізняти на слух і в умовному графічному запису довгі й короткі звуки, їх найпростіші сполучення. Пояснення ритмічних одиниць доцільно розпочати з порівняння пульсації й ритмічного малюнку пісні. Термінів чверть і восьма поки що слід уникати,, користуючись назвами ритмічних складів та і ті (дон, ді-лі).
Від якості музичних занять в 1 класі значною мірою залежить музичний розвиток молодших школярів в наступних класах. Молодший шкільний вік багатий на приховані можливості розвитку, які важливо своєчасно помітити і підтримати. Однаково недопустимо вважати першокласників менш розвиненими, ніж вони є насправді, як і перебільшувати їхні можливості. Приділяючи особливу увагу тим дітям, які менш обдаровані музично, вчитель повинен всіляко сприяти розвитку дітей обдарованих, ставити перед ними індивідуальні завдання.
Вдумливе ставлення до вікових особливостей фізичного і психічного розвитку дітей дасть учителеві можливість цілеспрямовано, без шкоди для вихованців здійснювати їхнє музичне навчання і виховання.
І семестр
Основні завдання: навчити дітей відчувати емоційний зміст і характер музичних творів різних жанрів, розпізнавати життєвий зміст музики, виділяти ознаки зображальності у творах, де вони яскраво виражені через залучення дітей до різноманітної музичної діяльності; закласти основи елементарних виконавських умінь і навичок.
ІІ семестр
Основні завдання: ввести учнів у світ музичної мови, на доступних, яскравих і захоплюючих зразках ознайомити із засобами музичної виразності ( темп, динаміка, мелодія, метро ритм, регістр, тембр тощо), дати уявлення про зв'язок характеру музики й засобів музичної виразності; розвивати виконавські вміння і навички учнів.
2 клас
У 2 класі закріплюються, поглиблюються і розширюються музичні знання, вміння і навички, набуті у 1-му. За своїми фізіологічними та психологічними особливостями другокласники мало відрізняються від першокласників. Вони так само відчувають потребу в русі, мають обмежений обсяг уваги. Але якщо в попередньому класі учні набували знання, уміння і навички в основному в процесі гри, то в 2 класі ця форма роботи поступово відходить на другий план. Накопичений вже досвід робить процес музичного навчання більш свідомим.
У цьому класі продовжується робота стосовно сприймання головних жанрів музичного мистецтва (пісні, танцю, маршу) у їх зв’язку з життям, у виразному і зображальному значенні; сприймання музичних образів у їх взаємозв’язку, а музичної мови – як “будівельного матеріалу”, з якого складається цілісний образ.
Тема першого семестру “Три типи музики – пісня, танець, марш” вводить учнів у світ найпоширеніших жанрів музичного мистецтва. Важливо, щоб вчитель підходив до пісні, танцю й маршу не як до найпростіших та найдоступніших для дитячого сприймання жанрів, а як до основних сфер музичної образності, які пронизують усю класичну та сучасну симфонічну й камерну, вокальну й інструментальну музику. Тому так важливо розглядати кожен твір, що прозвучить на уроці, не як конкретний дидактичний матеріал, а як один із зразків музики, що звучить навколо нас.
Зміст теми “Про що говорить музика” поглиблює уявлення учнів про зв'язок музики з життям, допомагає їм повніше пізнати внутрішній світ людини, відчути красу навколишнього світу. З перших уроків слід цілеспрямовано виховувати в школярів здатність сприймати музику як мистецтво, виразне за своєю природою.
Усвідомлення школярами виразних і зображальних можливостей музики відбувається на основі сприймання ними емоційного змісту трьох сфер музики – пісні, танцю, маршу, що сприяє закріпленню тем попереднього семестру й підготовці до засвоєння нової теми – “Куди ведуть нас пісня, танець, марш”.
У другому семестрі пісня, танець, і марш сприймаються на вищому рівні. Вони стають надійними провідниками у будь-який жанр музичного мистецтва. У цьому семестрі ставиться завдання на основі набутих уявлень про різні елементи музичної мови сприйняти й осягнути їхнє виразне значення. Вслухаючись у музичну мову, учні повинні визначити своєрідність змісту музичних образів. Чільне місце на уроках посідає аналіз музичних творів, у ході якого учні зіставлятимуть і порівнюватимуть різні музичні твори, пов’язуватимуть музику з життєвими ситуаціями, намагатимуться з’ясувати, за якими ознаками вони розрізняють характерні особливості трьох сфер музики. Важливо, щоб осягнення художньої своєрідності музичних творів відбувалося в єдності їх змісту й форми.
Музичне сприймання другокласників майже не відрізняється від сприймання першокласників. Відмінності пов’язані насамперед зі збільшенням життєвого й музичного досвіду дітей. Нагадаємо, що до життєвого належить досвід мовний, моторний, емоційний, а також досвід зв’язку життєвих і музичних вражень. Музичний досвід набувається під час сприймання й осягнення музики, її виконання. Поглиблення сприймається у власне музичну сферу відбувається у дітей природним шляхом: від комплексного жанрово-ситуативного враження – до диференційованого сприймання музичних творів. При цілеспрямованому розвитку музичного сприймання учні набувають здатності до усвідомлення мелодизму музики, її ритмічної організації, емоційної узагальненості інтонаційного розвитку як найважливіших компонентів музичного мистецтва.
Накопичення музичних вражень пов’язане не лише з шкільними уроками музики, а й з позаурочною музично-виховною роботою. Враження ці підкріплюються численними контактами з музикою у домашній обстановці, на заняттях у гуртках художньої самодіяльності, дитячій музичній школі тощо. Необхідно всіляко використовувати спілкування дітей з музикою за межами школи, заохочувати їх до розповіді про свої враження на уроках. Можна використати таку, наприклад, форму домашнього завдання: слухати музику, де вона не звучала, і розповісти про свої враження у класі. Доцільно рекомендувати учням слухати і дивитися протягом тижня певні радіо- і телепередачі.
І семестр
Основні завдання:: спираючись на життєвий досвід учнів, підвести їх до відчуття відмінностей у характері музики маршу, танцю і пісні, до осягнення виражально-зображальних можливостей кожного з означених типів музики; розвивати виконавські вміння і навички учнів.
Підвести учнів до висновку, що музика виражає внутрішній світ людини (її стани, настрій, почуття, думки, характер), а зображує різноманітні події, картини природи, звукові сигнали, шуми довкілля тощо; розвивати виконавські вміння і навички учнів.
ІІ семестр
Основні завдання: сприяти засвоєнню типових виразних засобів та інтонаційних комплексів пісні, танцю і маршу як провідників у світ музичної образності; підвести учнів до висновку, що той, хто навчився розрізняти у музиці пісню, танець і марш, може “увійти” до будь-якої “музичної країни” – опери, балету, симфонії, концерту; розвивати виконавські вміння і навички учнів.
Підвести учнів до осмислення виразного значення різних елементів музичної мови ( мелодії, ритму, метру, ладу, темпу, динаміки, регістру, фактури, виконавських штрихів тощо) у їх взаємозв’язку і взаємозалежності; узагальнити музично-слуховий досвід та знання дітей; розвивати виконавські вміння учнів.
3 клас
Уроки музики у 3 класі піднімають учнів на новий рівень осягнення особливостей музичного мистецтва.
Протягом вивчення першої теми семестру учні мають сприйняти й усвідомити пісенність, танцювальність і марш овість як найважливіші властивості музики, що виростають з пісні, танцю і маршу.
Тема “Інтонація” дає уявлення про зв’язки музики з мовою, про музику як мову, що виражає почуття людини. З інтонацій складається музика, тому наступна тема – “Розвиток музики”. Цей розвиток, у свою чергу, приводить до різної побудови музики, звідси тема останньої чверті – “Будова (форми) музики”.
Засвоєння означених тем ґрунтується на набутих школярами знаннях і вміннях, виконавських навичок, на інтонаційно-слуховому досвіді дітей і передбачає постійне розкриття життєвих зв’язків музики через зіставлення подібних і відмінних інтонацій і тем, елементів музичної мови, частин музичного твору, прийомів розвитку, жанрових особливостей тощо. Важливо, щоб музична мова твору ставала для учнів засобом сприймання й розуміння його образного змісту.
У 3 класі емоційність музичного сприймання поступово доповнюється прагненням учнів зрозуміти, що виражає музика, у чому її зміст. Школярі можуть досить повно визначити емоційний зміст музики, дати їй образне пояснення, а завдяки властивій спостережливості – почути окремі деталі музичної мови, відтінки виконання. Щоб допомогти учням глибше проникнути в суть музичного образу, в цьому класі слід приділяти особливу увагу формуванню вмінь відчувати жанрові ознаки у більш розвинутих формах, виділяти інтонаційні зв’язки твору, стежити за розвитком основних інтонацій, виявляти змістовність функціонування використаних у творах засобів виразності.
Необхідно продовжувати привчати учнів обмінюватися враженнями, думками щодо прослуханого, роздумувати разом з ними, порівнювати й відчувати те, чого він з певних причин не схильний відчувати. Дійовими є лише обхідні шляхи, які наводять дітей на глибше сприймання музики.
І семестр
Основні завдання:: підвести учнів до усвідомлення пісенності, танцювальності й маршовості як найважливіших властивостей музики, що виростають з пісні танцю й маршу і роблять музику близькою, доступною й зрозумілою людям.
Сформувати в учнів уявлення про зв’язки музики з мовою, про музику як мову, що виражає почуття людини; про інтонацію як основу музики і носія її життєвого досвіду; продовжувати розвивати інтонаційно-слуховий досвід дітей.
ІІ семестр
Основні завдання:: сформувати в учнів уявлення про музику як мистецтво, зміст якого розгортається в звуковому потоці й розподіляється в часі; про розвиток музики як процес відображання почуттів, настроїв, думок людини в їх динаміці та якісному перетворенні; про інтонаційні та тематичні зміни як основу розвитку музики; про прийоми розвитку музики (мелодійні, ладо гармонійні, темпові, темброві, динамічні, жанрові, сюжетні, виконавські).
Навчити учнів свідомо сприймати одно-, дво-, три частинні форми, рондо й варіації в їх органічному зв’язку зі змістом музики; підвести до висновку, що найважливішими засобами побудови музики є повторення ( просте і варіативне) й контраст.
Висновок
Отже, розвиток музичного сприймання дітей – складне завдання вчителя, який повинен не лише яскраво виконати твір, а й словесно інтерпретувати його, вміло застосовувати методи розповіді й бесіди. Крім цих загально дидактичних методів, є й інші, що стосуються саме музичного виховання: метод вибору підхожих визначень, метод порівняння, метод музичних колекцій, ігровий метод, співаннях фрагментів музичних творів, призначених для слухання, використання інших видів мистецтва.
Потрібно враховувати специфіку різних видів мистецтва, суб’єктивність сприймання художніх творів. Слід уникати прямолінійних аналогів, дітей треба вчити глибоко й тонко відчувати настрій твору, характер художніх образів.
Один із шляхів розвитку музичного сприймання молодших школярів – проблемне навчання. Цей метод доцільно використовувати в роботі з дітьми, оскільки він сприяє розвиткові мислення, уваги, активності в бесідах про музику. Ефективними є прийом провокування дискусій, а також різноманітні творчі та ігрові завдання.
Потрібно пам’ятати, що в основі всіх форм залучення до музики лежить її емоційне сприймання. Музика може виконати свою естетичну, пізнавальну й виховну роль тільки тоді, коли учні навчаться по-справжньому чути її та розмірковувати про неї. Поза сприйманням музика як мистецтво не існує.
Потрібно прагнути до того, щоб учні частіше самі відповідали на запитання, які виникають на уроці, не задовольнялися засвоєнням головних знань. Цьому сприятимуть точне формулювання вчителем завдання, його поступове спільне вирішення, самостійно зроблений учнями висновок.
Учителю слід постійно співвідносити педагогічні наміри з пізнавально-творчими можливостями учнів. Адже те, що ними не сприйняте, не осмислене, не почуте і не засвоєне, нічого не додає до музичного розвитку дітей та ніскільки не наближає до музики. Ніщо не замінить учневі роботи його власної думки, тому слід довірливіше ставитися до його емоційних вражень, спиратися не тільки на музичні знання, а й на широкі життєві та художні асоціації. Нав’язування школярам певної інтерпретації музичного твору, нерідко чужої їм, призводить до зниження активності музичного слуху.
Музичне сприймання не може бути наслідком засвоєння певної суми знань, якогось алгоритму діяльності. Не можна нав’язати учневі конкретний образ, не порушивши законів художнього сприймання. Неможливо “вкласти” в учня особисте ставлення до музики, як неможливо відчувати “за нього”.
Музичне сприймання, будучи основою всіх видів музичної діяльності, у цій діяльності й розвивається, забезпечуючи загальний музичний розвиток школярів.
На основі формування музичного сприймання вчитель має розвивати творчі здібності учнів до співу, музикування, виховувати в них художні смаки, вчити розмірковувати про почуту музику, робити самостійні висновки й узагальнення; враховувати сучасні підходи до організації навчально-виховного процесу й одночасно спиратися на закономірності самої музики, пам’ятаючи, що урок музики повинен бути цілісним уроком мистецтва.
Усі форми музичних занять із школярами мають сприяти їхньому духовному розвитку, пізнанню світу, формуванню світогляду, вихованню моралі. На вирішенні цього завдання спрямовується творча ініціатива вчителя, його знання і досвід, любов до дітей і до музики.
Використана література
1. Праксина О.А. “Методика музыкального воспитания в школе”. М.: «Просвещение» 1983р.
2. Печерська Е.П. “Уроки музики в початкових класах” – К.: “Либідь” 2001р.
3. Ростовський О.Я. “Методика викладання музики в початковій школі”. – Навчально-методичний посібник. Тернопіль, Навчальна книга – Богдан 2001р.
4. Ростовський О.Я. “Педагогіка музичного сприймання” – К.: 1997р.
5. Гадалова І.М. “Музика та співи методика викладання”. Навчальний посібник 1ч. – К.: 1996р.
6. Програми для середньої загальноосвітньої школи 1-2 кл, 3-4 кл. – К.: “Початкова школа” 2003.
7. Сухомлинський В.О Народження громадянина //Вибрані твори: В5т. – К.: Радянська школа, 1997.-Т.
8. Шевченко Т.Г “Кобзар”. – К.: Дніпро, 1984р.
9. Кабалевський Д.Б. Воспитание ума и сердце: Книжка для учителя. – М.: Просвещение, 1984р.
10. Українка Л. Твори: в 4-т. – К.: Дніпро, 1981. – т-1.
11. Скрипченко Н., Валушенко М. Веснянка. – К.: Рад. шк., 1987р.
12. Павличко Д. Твори в 3 томах. – К.: Дніпро, 1989 – том-2.
