У процесі планування того чи іншого уроку з позакласного читання слід враховувати, що він має допомагати засвоєнню літературного матеріалу, який вивчається на уроках читання, і розширювати кругозір школярів. Отже, поглиблення знань щодо класного читання може здійснюватися за рахунок позакласного.
Як сказано у шкільній програмі „базовий компонент змісту початкового навчання з читання визначається на основі таких принципів: тематично-жанрового, художньо-жанрового, художньо-естетичного, літературознавчого” [11,80]. На основі цих принципів мають добиратися твори для читання.
Тематичне проведення класного читання реалізується на основі вивчення окремих розділів, коли учням пропонують твори, присвячені нашій Батьківщині: наприклад, „Нема без кореня рослини, а нас, людей, без Батьківщини” (2 клас). Розширюючи та поглиблюючи цю тему на уроках позакласного читання, дітей можна познайомити з творами інших авторів, у тому числі й місцевих, з роботами художників, адже до кожної теми підручника можна дібрати різні твори за жанрами і різних авторів, але сама тема має бути одна (ми її назвали).
Жанрова лінія зв’язку класного і позакласного читання включає два напрямки. Перший напрямок – це розширення уявлення учнів про жанрове розмаїття дитячої літератури. Так, на уроках класного читання, школярі знайомляться з казкою, віршем, оповіданням, загадкою, скоромовкою, а на уроках позакласного читання вони мусять познайомитися з епіграмою, авторською загадкою, віршованим і графічним перевертнем, легендою, документальною повістю, лічилкою, дразнілкою тощо. Отже, жанрове коло розширюється.
Другий напрямок – це поглиблення уявлень учнів про жанри дитячої літератури. Так, на уроках позакласного читання школярі читають не просто казки, а, наприклад, народні казки (болгарські, російські, іспанські, казки інших народів). Основна мета такого уроку - визначити структуру казок і чому їх називають народними. На іншому уроці доцільно читати авторські казки: К.Ушинського, В.Сухомлинського, І.Франка та ін. Основна мета такого уроку - розібратися в структурі казки (зачин, основна частина, кінцівка, трьохразові повтори тощо), звернувши увагу на те, чим відрізняються вони від народних казок.
Авторська лінія зв’язку класного і позакласного читання припускає на уроках класного читання вивчення та глибокий аналіз одного авторського твору. Позакласне читання дозволяє більш широко познайомити учнів з творчістю автора, прочитати окремі його твори, згадати, який твір цього автора вивчався на уроці читання. Наприклад, після вивчення творів Т. Шевченка на уроках класного читання, більш повне уявлення про творчість українського Кобзаря учні можуть одержати на уроці позакласного читання, де їх можна познайомити зі змістом книги „Кобзар”, а також творчістю Шевченка-художника.
Безпосереднє продовження класного читання – це елементарний спосіб зв’язку цих уроків. Наприклад, на уроках читання учні знайомилися з казками народів світу, які подаються скорочено. А до уроку позакласного читання вони мають прочитати за списком, рекомендованим учителем, 5-6 казок у повному обсязі. Безпосередній зв’язок цих уроків читання може здійснюватися приватними прийомами або шляхом перенесення читацького досвіду і системи знань у процесі читання додаткових текстів. До цих уроків учителю слід знати рекомендовані дітям твори і запропонувати питання, що стосуються теми заняття:
- Що ви знаєте про творчість цього письменника з уроків позакласного читання?
- З якими творами даного письменника ви вже познайомилися?
- Яку книгу читаєш дома? Хто її написав? тощо.
Крім того, між класним і позакласним читанням існує зв’язок опосередкований. Робота з книгою, формування навичок читання, які отримують учні на уроках класного читання в певній системі і з урахуванням вікових особливостей дітей, повинні використовуватися на уроках і позакласного читання.
Між класним і позакласним читанням немає чіткого вододілу; це уроки взаємно пов’язані. Але якщо на уроках читання велика увага надається техніці читання, то вчитель мусить пам’ятати, що без допомоги додаткового читання (позакласного) ніколи не навчити дітей по-справжньому глибокому розумінню змісту. У свою чергу успішна робота над технікою читання (класне читання) дає школярам можливість розширювати і поглиблювати свій читацький кругозір, бо це дозволяє читати швидше, а значить і більше.
На уроках класного читання учнів привчають звертатися до книги завжди, коли виникає бажання або є необхідність про щось дізнатися, чи щось довести. Позакласне читання постійно це уміння тренує. Завдання класного читання – вчити дітей читати в широкому значенні цього слова. Сам процес роботи над читанням проходить під безпосереднім керівництвом і при постійній допомозі вчителя. На уроках позакласного читання вчителем здійснюється своєрідна перевірка рівня читацької самостійності, він постійно користується тими знаннями, уміннями і навичками, які учні набули на уроках читання. На останніх - використовується досвід самостійної роботи з книгою, набутий школярами в процесі підготовки до позакласного читання.
Отже, не дивлячись на тісний зв’язок, ці два уроки мають і відмінні риси:
- по-перше, програма класного читання побудована за чітким тематично-плановим принципом. Урок позакласного читання припускає більш широкий діапазон і в охопленні літературного матеріалу, і в роботі з ним. Програма позакласного читання вільна у виборі текстів;
- по-друге, у процесі класного читання на одному уроці учнів знайомлять з невеликою кількістю творів (1-2), а це затруднює повною мірою використовувати художню літературу для загального розвитку дітей і формувати їх художній смак. До змісту ж уроків позакласного читання входять три групи знань: літературознавчі, книгознавчі і науко-пізнавальні;
- по-третє, урок класного читання відрізняється своєю спрямованістю. Урок позакласного читання на відміну від попереднього ґрунтується на принципі добровільності. Вчитель не наполягає на виконанні домашнього завдання в обов’язковому читанні вдома тих або інших творів, а прагне домогтися того, щоб дитина сама захотіла ці завдання виконати. А тому позакласне читання має значно більшу виховну роль, ніж класне, бо переважає атмосфера емоційної зацікавленості, момент переживання, а не засвоєння знань;
- по-четверте, позакласне читання навчає школярів прийомам роботи з незнайомою книгою, тоді як класне читання цього завдання перед собою не ставить.
Хоча вчитель у 3-4-ому класах і дає список літератури для уроків позакласного читання, учні залучаються до вільного вибору книги. У зв’язку з цим школярів учать усвідомлювати мету читання (на майбутнє) і власні можливості в плані реалізації даної мети.
- по-п’яте, урок позакласного читання припускає набагато ширше коментування прочитаних творів, ніж урок класного читання, і значно більшу різноманітність прийомів роботи. У процесі класного читання вчитель багато що пояснює дітям, детально аналізує з ними зміст, зачитуючи вислови і використовуючи повторне читання, вивчаються нові слова і вирази; у ході позакласного читання розмова більше йде не від приватного до загального, як це прийнято в світовій дидактиці з часів Яна Амоса Коменського, а від загального до приватного.
І нарешті, якщо на уроці читання весь клас читає один і той же заданий додому текст, то до уроку позакласного читання кожний учень читає те, що рекомендував учитель і що, на його думку, відноситься до майбутньої теми уроку: чим більше різноманітних текстів виявиться прочитаними, тим цікавішим буде урок. Бесіда з дітьми про прочитане на уроках позакласного читання ніколи не носить форми чіткого опитування; на уроці „не існує оцінок у перших-других класах, у третіх-четвертих – ставиться лише позитивна оцінка”. Звідси і своєрідність домашніх завдань для уроків з позакласного читання: читати книги, що відносяться до визначеної теми уроку; вміти пояснити зміст вибраної теми чи серії книжок. Завдання може звучати і так: читати книги за темою „Дивне навколо нас”; уміти пояснити, як добирали потрібні до уроку книги тощо.
На уроках позакласного читання більш повно здійснюється облік індивідуальних читацьких запитів школярів. При цьому вчитель завжди має пам’ятати, що виховання читацької активності – це одночасно виховання громадянина в широкому значенні цього слова, тобто накопичення знань школярем повинно здійснюватися для того, щоб зробити ці знання своїм надбанням.
Урок позакласного читання має більш широкі можливості в плані здійснення міжпредметних зв’язків. Окрім уроків читання, про які мова йшла вище, ці зв’язки можуть здійснюватися і з уроками образотворчого мистецтва, і з уроками праці, і особливо з уроками природознавства. Тут є місце проведенню інтегрованих уроків.
Отже, специфіка уроків позакласного читання припускає особливу організацію цих уроків і відмінну від інших предметів методику. Варто розрізняти види таких уроків відповідно до періодів їх проведення.
4. Керівництво позакласним читанням
Позакласне читання здійснюється в різних сферах учнівського життя на уроках і в позаурочний час. Це й визначає різноаспектні напрямки роботи вчителя, яку він виконує, керуючи самостійним читанням дітей. Перший: учитель дає завдання і прищеплює дітям читацькі уміння на уроках позакласного читання. Другий: в обов’язки вчителя входить підготовка, організація і проведення масових позаурочних заходів, пов’язаних з читанням: літературних ранків, вікторин, книжкових виставок, створення класних бібліотек. Третій: учитель повинен пропонувати читання, створювати домашні бібліотеки.
Завдання вчителя – залучити учня до читання дитячих книг в усьому тематичному і жанровому обсязі, який доступний дитячому віку. При цьому не можна забувати також і про нахили й інтереси дітей, задоволення яких вони знайдуть у дитячих книгах.
Відповідно до цього класовод рекомендує учням тематику книг з урахуванням можливостей і уподобань школярів. З кожним роком тематика творів розширюється. Паралельно триває розширення знайомства з творами різних жанрів. Спочатку доцільно заохочувати учнів до читання художніх творів, потім рекомендувати літературу наукову, фантастичну, тобто таку, яка не вводиться в класне читання.
Піклуючись про сформування в школярів стійкого інтересу до книги, вчитель не може випускати з поля зору важливу дидактичну вимогу – враховувати в навчанні індивідуальні особливості дітей. Не всі вони мають однаковий ступінь підготовки до самостійного читання: володіють неоднаковою технікою читання і відрізняються загальним рівнем. Тому вчителеві доведеться оцінювати їх відповіді й участь в обговоренні не за кількістю прочитаного і не тим, яку саме книжку (товсту чи тонку) прочитав учень, а за старанністю дитини. Позитивно відрізняти слід сам факт проявленого учнем інтересу до книги.
Позитивне читання повинно відбуватись під безпосереднім керівництвом учителя.
Для того щоб забезпечити певну систему в читанні учнів, щоб позакласне читання служило цілим всієї навчально-виховної роботи в школі, учитель повинен організувати і повсякденно керувати читанням учнів.
Насамперед учитель мусить знати наявність дитячої літератури в шкільній і місцевій бібліотеках, сам повинен бути добре обізнаний з дитячою літературою, стежити за появою нових книжок.
На кожну чверть, півріччя вчитель складає список рекомендованих для читання книжок, допомагає учням в обліку їх, доводить список рекомендованої літератури до відома батьків.
Позакласне читання повинно проводитись учнями з додержанням певних правил.
1. Перед читанням будь-якої книжки треба приготувати все необхідне для роботи з нею: зошит, олівець чи ручку для заміток про прочитане.
2. Розкласти все потрібне для читання в певному порядку: книжку ліворуч від себе, зошит – праворуч.
3. При читанні в читальні, класі, клубі треба дотримуватись тиші, не заважати своїми розмовами іншим.
4. Уміти поводитись з книжкою: правильно перегортати сторінки, не слинити пальців при перелистуванні, при читанні не перегинати книжки по корінцеві, бо від цього псується книга; закладки в книзі робити аркушем паперу або стрічечкою, ниткою, але не товстими речами; не загинати листків у низу, не робити поміток чорнилом, нігтями. Взагалі треба привчати дітей бережно ставитись до книжки, бо нею користуються сотні читачів.
5. Необхідно привчити учнів дотримуватись найелементарніших гігієнічних вимог при читанні:
а) не читати книжки з брудними руками, бо від цього вона забрудниться, зіпсується;
б) шкідливо читати під час їжі, а також зараз же після їжі, бо при читанні кров приливає до голови, а це шкідливо відбивається на процесі травлення;
в) не можна читати лежачи, тримати книжку на колінах, близько або далеко від себе (віддаль книжки від очей повинна бути 30-40 см);
г) читати слід при хорошому освітленні, світло повинно падати зліва та зверху;
д) роботи при читанні перерви для перепочинку на 15-10 хвилин, не читати до перевтоми.
Проте мало роз’яснити учням ці вимоги до читання, треба на кожному уроці вимагати від них дотримуватись цих вимог, роз’яснювати батькам ці вимоги і радити їм стежити за читанням дитини вдома.
Форми керівництва позакласним читанням різноманітні. Це – уроки позакласного читання, індивідуальна робота з окремими учнями або групами учнів, масова позакласна діяльність учнів у зв’язку з читанням (підготовка ранків, вікторини, конкурси на краще читання творів, інсценізації казок, книжкові виставки), пропаганда читання в сім’ях учнів.
Між уроками з позакласного читання учитель щоденно здійснює контроль і допомогу учням у самостійному читанні.
Цей вид роботи може планувати вчитель на тиждень, передбачивши, що саме буде проведено з окремими групами учнів.
Учитель так повинен скерувати роботу учнів у підготовці до масового виступу, щоб у них виник інтерес до книги, щоб удосконалювались їх пам’ять, культура мови, збагачувався словник. Важливу роль у позакласному читанні матиме створення і участь дітей у роботі класної бібліотеки, а також контроль за наявністю книг, які мають учні своїх власних бібліотеках. Створення власної бібліотеки – це вже великий крок до систематичного читання. За допомогою і порадою вчителя діти будуть поповнювати свою домашню бібліотеку.
Мають місце, хоч і поодинокі факти, коли учні дістають десь у своїх знайомих книжки, які не відповідають дитячому вікові: ні за своїм змістом, ні за доступністю, а іноді бувають й просто шкідливі. Учитель повинен домовлятися з бібліотекарем, радити йому, які книжки, якому учневі видавати.
Учитель заохочує дітей до створення загальної класної бібліотеки, організовує її діяльність; допомагає учням вибрати книгу залежно від їхніх читацьких інтересів, керує підбором, упорядкуванням і збереженням особистих учнівських бібліотек; навчає учнів вести простий каталог книг із власної бібліотеки, вчить користуватись картотекою творів по авторах і жанрах для того, щоб відшукати потрібну книгу, навчає вибирати книги за допомогою анотацій, вміщених у дитячих газетах, журналах.
Батьки, а частіше самі діти, купують книжки в магазинах, кіосках. Учитель повинен порадити, допомогти дитині у виборі книжки. Здійснюється ця допомога так: у визначений день для обміну книжок учням-першокласникам учитель організовано веде клас у бібліотеку і разом з бібліотекарем добирає кожному учневі книгу відповідно до його читацьких інтересів.
Недостатньо спиратись лише на тих учнів, які самі виявляють бажання читати. Треба організовувати роботу так, що усі учні, навіть пасивні, зацікавились книжкою, газетою.
Пропаганда читання в сім’ях дітей – це також одна із форм керівництва позакласним читанням. На батьківських зборах учитель дає поради, як заохочувати дітей до читання, обговорюються питання обміну досвідом по організації читання в сім’ях.
Робота над позакласним читанням учнів потребує додаткової уваги і витрати часу з боку вчителя, але наслідки роботи, при вмілій організації позакласного читання, корисно позначаються на всій навчально-виховній роботі учнів даного класу, школи.
5. Уроки позакласного читання на підготовчому етапі
У системі прилучення учнів самостійно читати виділяється три етапи: підготовчий, початковий, основний.
Підготовчий етап припадає на той час, коли діти оволодівають грамотою. Вони ще не вміють читати, але в уроки навчання грамоти вводиться робота з дитячими книжками. Для неї відводиться щотижня на одному з уроків грамоти 15-20 хвилин. Цей час учитель розподіляє приблизно так:
1) коротка бесіда (2-3 хв.), учитель підводить дітей до слухання твору;
2) виразне читання (3-7 хв.), учитель читає і перечитує твір;
3) відтворення прослуханого, обговорення прочитаного (4-6 хв.);
4) розгляд дитячої книги, в якій надруковано твір, відшукування його (3-4 хв.);
5) рекомендація щодо читання книг вдома (1 хв.).
Спеціалісти не радять змінювати ні послідовність ведення занять, ні запропонований для роботи час.
Вимоги щодо ознайомлення першокласників з книгою викладені в пояснювальній записці шкільної програми. Їх виконання повинно привести до того, що на кінець навчального року учні одержать уявлення про:
а) різноманітне коло книги, а саме: різної тематики – про дітей, тварин, рослини, чарівні пригоди; різних жанрів – оповідання, вірші, казки; різного наповнення – книжка з одним твором і книжка, де вміщено кілька творів;
б) різних авторів (передусім тих, яких вони знають ще з дошкільних років), а також про ті твори, які авторів не мають, тобто твори усної народної творчості (до них, крім казок, належать прислів’я, загадки, скоромовки).
Такі уявлення в учнів розвиваються послідовно. Спочатку йде ознайомлення з дитячою окремою книгою (книжками-картинками, книгами з серії «Для малят») відібраною вчителем, потім – робота з книгами дитячого кола читань, принесеними учнями (книги певної тематики чи окремого автора) і, нарешті, триває навчальна діяльність з книгами різноманітної доступної дітям тематики, а також і дитячим журналом «Малятко». Усю цю роботу здійснює вчитель, він читає їм дитячі твори. До ознайомлення дітей удома з дитячою літературою залучає батьків. Важливо прищепити дітям бажання і вміння самостійно працювати з книгою, розширювати і впорядковувати читацький кругозір (до 25-30 книжок), навчити вибирати книгу за обкладинкою й ілюстраціями. Істотною вимогою цього етапу є навчання дітей дотримуватися правил гігієни читання, прийомів дбайливого ставлення до книги, її збереження.
На підготовчому етапі, - мета якого – пробудити і сформувати інтерес до дитячих книжок, заняття слід починати не з показу книжки, а показу об’єктів (предметів, малюнків, ілюстрацій, тематичних серій картинок, малюнків до загадок…), які допоможуть дитині зосередитись на сприйнятті літературного твору.
Отже, першим етапом заняття буде підготовка до сприйняття твору на слух – показ необхідних об’єктів.
Другий етап уроку – виразне читання (перечитування) вчителем вголос дібраного твору. Якщо це вірш, то бажано читати напам’ять, якщо казка – розказувати, здебільшого не розкриваючи книжку.
Третій етап – відтворення змісту прослуханого, розповідь про асоціації, виконані прийомами: відтворення змісту за запитаннями учителя, словесне і графічне малювання, опис ситуацій і персонажів, перечитування з елементами інсценування, хорова декламація, заучування напам’ять, постановка «живих» картин, вільні висловлювання дітей… І лише переконавшись, що з його допомогою діти повно сприйняли зміст прочитаного їм літературного твору, що запам’ятали персонажів, окремі деталі, виділили важливі епізоди, уміють дати найпростішу оцінку, вчитель переходить до розгляду дитячої книжки, це і є четвертий етап.
На цьому етапі вчитель користується провідним методом навчання читанню – методом читанням-розглядом. Читання-розгляд – це найкоротший, найнадійніший шлях читача у зміст будь-якої книжки, у коло читання. Його першокласники можуть і повинні вслід за учителем засвоїти на рівні навички.
Він спрямований на те, щоб молодший школяр відповідно до свого віку поєднував обидві сторони сприймання книги: привабливий малюнок, тобто розглядання і читання.
По-перше, цей метод здатний викликати інтерес дитини до книги: привабливий малюнок, цікаве художнє оформлення.
По-друге, читання – розгляд дозволяє осмислено зробити вибір книжки для читання, якщо необхідно дібрати її за певною темою чи жанром.
По-третє, розгляд книги допомагає дитині уточнити своє сприймання прочитаного в процесі читання і перевірити розуміння прочитаного.
З цього методу починається прилучення дітей шестирічного віку до книги, на ньому ґрунтується вся подальша робота з книгою. Навчити дітей користуватися цим методом – одне із завдань учителя. Його реалізація здійснюється у куточку читача, який повинен функціонувати у кожному класі. Він формується учнями під керівництвом учителя. Виставка книг змінюється протягом року. Доступ до книг вільний, як і вільний обмін наявною літературою між її володарями.
Доцільною є така методика розгляду книжок.
Спершу, розглядають ілюстрації на першій і останній сторінках обкладинки. Причому, вчитель нічого сам про книжку не розповідає. Він тільки ставить перед дітьми питання: «Чи може бути саме в цій книжці прочитаний твір? Якщо може, то чому?» Після цього своїми діями допомагає малюкам побачити у ній те, що треба, - зіставити ілюстрації зі змістом, зробити висновок – припущення, здогад: у цій книзі вміщено прочитаний твір, бо… (і дається точна відповідь з наведенням усіх доказів).
Гортаючи сторінки, перевіряємо версію – знаходимо прочитаний твір, ілюстрації до нього розглядаємо детально.
П’ятий етап – уроку – рекомендація до самостійної роботи з книжкою вдома чи у класі в позаурочний час. Це не домашнє завдання, а рекомендації до дії. Тому не слід думати, що всі першокласники з першого заняття впораються з цими рекомендаціями. Діти входять у світ спілкування з книжкою поступово. Крім того, не в усіх вдома є потрібні книжки. То для цього варто після першого заняття організувати у класі «Куточок читача», самому вчителеві принести 10-15 своїх книжок («таких же», «про те ж», «того ж автора», «того ж жанру»), з якими він хоче ознайомити учнів. Після цього діти захочуть «поритися» у своїх книжках, можливо, теж принести деякі, щоб поповнити класний «куточок читача».
Якщо ці умови і рекомендації будуть повною мірою використані, то можемо бути певні, що вже через місяць-другий у класі запанує атмосфера інтересу до книжки, до її розгляду і читання.
Водночас першокласників слід постійно спонукати до багаторазового звернення до однієї й тієї ж книжки, до одного і того ж тексту, привчати вдивлятись, вчитуватись, запам’ятовувати, знаходити знайоме і схоже. Все це сприятиме формуванню посильної самостійної читацької діяльності, постановці і відповіді на такі три основні питання:
2       Чи знайома мені ця книжка?
3       Про що вона мені може розказати?
4       Чи знайду я в ній знайомі і улюблені мені казки, вірші, оповідання?
Останнє запитання найбільш організовує заняття за методом читання-розгляду, ефективність і результативність якого буде залежати і від старанної підготовки вчителя до опрацювання того чи іншого тексту, від дотримання ним структури уроку.
Структура заняття:
1. Показ об’єктів, які допоможуть зосередитись на сприйнятті літературного твору – 3-4 хв.
2. Виразне читання і перечитування вчителем дібраного твору – 6-8 хв.
3. Колективне відтворення змісту прослуханого, роздуми над почутим – 6-8 хв.
4. Розгляд дитячої книжки, в якій вміщено твір – 4-5 хв.
5. Рекомендації до самостійної роботи з книжками вдома чи у класі в позаурочний час – 1 хв.
Послідовність компонентів заняття і час, відведено на кожний, бажано не змінювати. Творчість учителя виявлятиметься в доборі навчального матеріалу, у визначенні методичних прийомів і засобів навчання.
У ІІ півріччі першого року навчання дитини – читача, які працюють за системою 1-4, мета навчання і структура заняття зберігаються.
Учитель продовжує вести дітей від слухання до читання книжок (ведучий метод). При цьому книжка вперше з’являється у руках педагога, з неї він (учитель, а не учні) читає тільки один твір, а тоді перевіряє, як діти сприйняли його на слух.
На цьому етапі першокласники мають уважно прослухати твір, відтворити в своїй уяві, картинах чи образах його зміст. Тільки після цього учні знаходять прочитаний учителем твір у книжці. Така книжка є в руках учителя, така ж книжка може з’явитись на партах у дітей (більшість букв вивчені).
Відшукуючи потрібний твір, одні учні у цьому випадку будуть керуватися своїми образними уявленнями про прочитане (впізнають їх в ілюстраціях), інші використовуватимуть уміння прочитати окремі склади, слова, а ті, що вже читають, допомагають учителеві прочитати надписи на обкладинці книжки або заголовки в середині книжки – збірки.
Чи вимагати від учнів читати книжки вдома? Ні, не вимагати, бо самостійне читання – дуже складний процес. Така вимога може надовго відстрашити учня від книжки. Але якщо дитина вже добре оволоділа навичкою читання, якщо вона з власної волі хоче і може читати, нічого недозволеного немає – нехай читає. Таку роботу дитини треба всіляко схвалювати.
Книжку на урок першокласники не приносять - це робить учитель. Тема наступного заняття не повідомляється – про це знає лише учитель. Учні працюють з книжкою тільки разом з учителем. Педагог-наставник постійно стежить, як реагують учні класу на читання (чи хвилюються, чи виражають свої емоції жестами, мімікою), наскільки охоче і активно беруться до книжки в позаурочний час.
Оцінювати результати роботи з дитячою книжкою на підготовчому етапі не варто. У цей час вчитель усно і щиро схвалює або заохочує записом у щоденнику діяльність учня, відзначає його за старанність.
6. Уроки позакласного читання на початковому етапі
Основне завдання уроків позакласного читання на початковому етапі (2 клас) – пробудити і сформувати інтерес до самостійного читання книжок.
На цьому етапі для позакласного читання відводяться окремі уроки. Структура уроку залишається приблизно такою, як і на підготовчому етапі. Спочатку коротка бесіда вчителя, за нею – читання вчителем твору, з метою збудження інтересу до самостійного читання. За цією частиною уроку іде колективний розгляд книжки і розмова з приводу прочитаного, потім триває кількахвилинний самостійний розгляд нової книги. Після цього дітям пропонується самостійне мовчазне читання твору. Завершується урок бесідою за змістом прочитаного твору.
Названа послідовність ходу уроку може бути змінена. До вказаних пунктів уроку може бути внесена додатково робота над загадками, прислів’ями…
У чому особливості підготовки і проведення уроків на цьому етапі навчання? Перша – вводиться самостійне мовчазне читання. Діти читають не повністю знайомий їм твір, а той, який щойно вголос прочитав учитель. Друга – діти працюють на уроці не з одним твором, а з кількома, принаймні з двома. Третя особливість полягає в тому, що книги для читання на кожен урок позакласного читання відбирає учитель, при потребі пов’язуючи їх з тематикою творів класного читання.
Нове завдання потребує нових організаційно-методичних умов: тривалість заняття розраховано на цілий урок (45 хв.), урок позакласного читання проводиться два рази на місяць, на уроці основне місце посідає тепер самостійне читання – розгляд нових дитячих книжок з допомогою учителя і під його постійним керівництвом.
З приводу цього, учителеві слід перейнятися думкою, що сучасна методика початкового навчання, в тому числі і методика навчання читанню - це наука. Методичну науку треба ж розвивати на рівні закономірностей, формулювання понять, аналітико-критичної реалізації цих закономірностей.
Учитель має бути переконаний, що методика досліджує закономірності навчання дітей не окремому навчальному предмету, а тільки через навчальний матеріал, тобто через усвідомлення фактів, явищ, процесів оточуючого дітей реального світу, через правильно організовану діяльність з об’єктами, фактами, явищами і процесами, він зуміє допомогти кожній дитині на доступному йому рівні пізнати не тільки «чужий» світ, але і самого себе.
Отже, провідною діяльністю в цей період стає індивідуальна робота дитини з книжкою.
Структура навчального процесу тепер така:
1. Розв’язування завдань на орієнтування в дитячих книжка – 5 хв.
2. Виразне читання вчителем твору 5-7 хв.
3. Бесіда – роздуми про прочитане – 6 хв.
4. Самостійне ознайомлення з новою книжкою 4-5 хв.
5. Самостійне читання учнями вказаного твору про себе – 10-12 хв.
6. Виявлення і оцінки якості самостійного читання-розгляду – 5-7 хв.
7. Рекомендації до позаурочної роботи з книжками на наступні тижні – до 3 хв.
Як бачимо, на уроці позакласного читання виразно виділяються вступ до читацької діяльності ( п.1), рекомендації до позаурочної роботи (п. 7) і дві основні частини, перша з яких (п.2-3) подібна до занять на підготовчому етапі навчання. Різниця тільки в тому, що класовод читає твір із книжки, в якій діти вже самостійно зорієнтувались шляхом читання – розгляду до початку уроку. Така закономірність обов’язкова і для другої, нової частини уроку (п. 4-6): в учнів є всі необхідні знання й уміння, щоб звикнути самостійно думати над книжкою до читання, передбачити її зміст, перевірити якість читання супровідним розглядом ілюстрації, а далі для підтвердження правильності сприймання прочитаного і роздумів над ним відтворювати не тільки уривки текстів, але й зміст ілюстрацій.
Учитель в цей час доброзичливо оцінює самостійні зусилля читачів – початківців. Доступними запитаннями, аналогіями, співставленнями вчить дітей прийомів роздумів про прочитане після того, як книжка закрита. Цим самим забезпечується просування молодшого школяра в загальному інтелектуальному й літературному розвитку.
Читання для себе і про себе займає на уроці 10-12 хв. На перший погляд – начебто замало часу. Але вголос учні перечитують текст, коли відповідають на запитання вчителя, коли в процесі бесіди хочуть переконати слухачів у правомірності своєї думки (вибіркове читання). В окремих випадках, якщо твір всім дуже сподобався, можна перечитати текст від початку до кінця. Це допускається замість заключної бесіди про прочитане.
Щоб виконати навчальне завдання початкового етапу (сформувати інтерес до самостійного читання), треба мати до 15-16 книжок «колективом» - комплектів однакових книжок за кількістю учнів.
Учителеві вільно вибирати як для свого читання вголос, так і для самостійного читання учнями ті твори і книжки, які, на його погляд, потрібно саме його класові, які викликають позитивні емоції. Для цього він може використовувати всі доступні тонкі дитячі книжки. Чому тонкі? Тому, що з товстими книжками другокласники ще не впораються.
Навчальна діяльність другокласників перевіряється учителем та керівництвом школи. Систематичному обліку підлягають, по-перше - хід навчання, тобто його зміст і послідовність, по-друге - результати: обсяг і глибина читацького кругозору школярів, ставлення до книжки і самостійного читання, рівень дотримання загальноприйнятих норм і правил під час самостійного добору та читання дитячих книжок.
Провідний метод обліку – повсякденне спостереження за читацькою діяльністю учнів.
Облік позакласного читання повинен вестись як самим учнем, так і вчителем.
Є учні, які дуже багато читають книжок, але при потребі вони в змозі назвати тільки кілька з них, тому що забули назви прочитаних книжок, прізвища їх авторів, а іноді змішують і зміст однієї книжки з іншою. Отже, доцільно привчити учнів обліковувати прочитані ними книжки.
У міру розвитку учнів, їх віку, вчитель повинен домогтись того, щоб учні стисло чи повніше вели облік прочитаного. Так, на кожну прочитану книжку учень початкових класів може зробити запис за такою формою:

1 клас	Дата	Прізвище автора	Назва книжки
2 клас	Прізвище автора	Назва книжки	Головні дійові особи
3 клас	Прізвище автора	Назва книжки	Головні дійові особи, що сподобались.

Форма обліку може бути ще такою: у класі вивішується полотно з нашитими кишеньками, на яких записані прізвища учнів класу в алфавітному порядку. У кишеньці є карточки, куди учень записує прочитану книгу. За допомогою такої форми учень облікує книгу, а учитель має можливість встановити контроль за позакласним читанням (облікові картки можуть зберігатись і в ящику).
Учитель в свою чергу веде облік позакласного читання учнів свого класу. Він різними способами виявляє, що читають учні, і заносить відомості до свого облікового зошита.
На заняттях з позакласного читання вчитель шляхом бесіди, опитування учнів виявляє, що учні прочитали за минулий тиждень.
Так само в бесідах з батьками, з окремими учнями, через ознайомлення з абонентними картками в бібліотеці, вчитель дізнається про те, який учень читає більше, який менше, що саме читає кожен учень.
Всі ці дані вчитель заносить до свого зошита обліку і ним керується в організації позакласного читання дітей. У цьому зошиті на кожного учня відводиться сторінка: так вчитель може зробити ще помітки, як читає учень – регулярно чи час від часу, з яких тем більше читає книжок, як використовує прочитане самостійно у своєму навчанні.
Диференційовано оцінюється в журналі навчальна діяльність тих учнів, які, виконавши колективну роботу, позитивно виявили себе під час відповідей на запитання за змістом, усної розповіді, виразного читання і перечитування окремих епізодів тексту, переказу прочитаного, тощо. Від незадовільних оцінок, як правило, треба відмовитись.
Чи задавати домашні завдання другокласникам? Не задавати і нічого непосильного не вимагати.
Процес самостійного читання і на цьому етапі продовжує бути складним, особливо для тих учнів, у яких низька техніка читання. Водночас цей процес приваблює учнів, бо переборення труднощів, нехай і незначних, веде до задоволення, відганяє страх перед читанням незнайомої книжки.
Отже, слід не вимагати, а рекомендувати читати книжки на ту ж тему, чи художні твори тих авторів, які опрацьовувались на уроці позакласного читання, складати цікаві запитання – загадки, загадувати їх батькам, а потім своїм товаришам у класі, робити ілюстрації до окремих епізодів, спостерігати за описаним, «говорити» з автором книжки, щось завчити напам’ять.
Згідно з дібраними художніми і науково-художніми літературними творами, виділяємо такі типи уроків: тематичні, жанрові, авторські (зустріч з окремим письменником), бібліотечні уроки. За формою проведення це будуть уроки читання – слухання, уроки-подорожі, уроки-бесіди (судження), уроки-творчості, уроки-ранки, уроки-звіти тощо. Місцем проведення переважно є клас, може бути кімната казки (якщо така є в школі), актовий зал, лоно природи, бібліотека.
7. Уроки позакласного читання на основному етапі
Якщо молодші школярі оволоділи знаннями, уміннями і навичками роботи з дитячою книжкою на підготовчому і початкову етапах, то можна переходити до навчання дітей на основному етапі.
Основний етап триває протягом третього і четвертого року навчання. Уроки позакласного читання проводяться один раз на два тижні. Їхнє завдання – добиватися оформлення читацьких умінь на основі індивідуальних особливостей кожного читача, закріплення загальних читацьких умінь.
Завдання позакласного читання на третьому етапі не змінюється. Протягом усього часу учні повинні працювати над виробленням навичок, а потім і потреби самостійно й осмислено вибирати і за всіма правилами читати доступні їм книги. При цьому і раніше, основний навчальний матеріал, тобто конкретні дитячі книги, які читають учні, визначається реальним книжковим фондом, розмір і тематика якого залежать від умов роботи школи: наявності дитячої бібліотеки, розташування школи (в місті чи селі), рівнем підготовки батьків. Це обов’язково повинен передбачати і враховувати вчитель, готуючись здійснювати на уроці навчально-виховну роботу. Зокрема, у доборі книжок для позакласного читання необхідно орієнтуватися не тільки на те, що є у вчителя, а й на те, що можуть принести учні. У них, можливо, немає того, що є у вчителя, і навпаки. Класовод зобов’язаний враховувати це. Однак у яких би умовах він не працював, його мета – звести дітей на вищу сходинку оволодіння самостійним читанням.
Мета цього етапу – формувати навички і потребу самостійно, осмислено добирати і за всіма правилами читати доступні дитячі книжки. Тепер учень переходить повністю до самостійного і вдумливого засвоєння змісту незнайомих дитячих книжок з наступним аналізом якості сприйняття на спеціальному уроці позакласного читання.
На третьому етапі навчання, процес виховання самостійного читача-учня ускладнюється. Перед кожним з них ставляться завдання:
1) навчитися самостійно вибирати і читати дитячі книжки без нагляду вчителя - поза класом; це значить, що їхнє самостійне читання стає позакласним у прямому значені слова;
2) навчитися користуватися бібліотечним чи книжковим фондом читацького залу, що сприятиме вихованню у дітей інтересу до книги; щоб привчити дітей до цього, вчитель має передбачити екскурсії дітей до бібліотеки, ознайомлення з каталогом і правилами добору книг для читання.
Поглиблюється освоєння зв’язку понять: письменник – твір (тобто книга), письменник – тема, а також тема – письменник. У цей час учні ознайомлюються із новими іменами письменників. Запроваджується диференціація тем читання. Вводяться науково-пізнавальні твори, довідкові книги.
На цих уроках дитячі книжки будуть різні і за змістом, і зі структурою, і за обсягом, і за емоційною насиченістю. Об’єднувати їх мусить те, що вони мають бути для дитини новими, а ще – цікавими і доступними кожному відповідно до його рівня читацького досвіду і рівня розвитку.
Велику вагу при цьому слід приділяти рекомендаційному списку – основному бібліотечно-бібліографічному посібнику. Він може бути написаний учителем від руки на звичайному аркуші паперу або оформлений у вигляді плакату. Як ось:
Казки видатного французького письменника
1. Читайте казки Шарля Перро
«Червона Шапочка», «Зачарована красуня», «Синя Борода»,
«Кіт у чоботях», «Попелюшка», «Чарівниці».
2. Добре розгляньте ці книжки.
3. Навчіться коротко переказувати прочитані казки.
4. Визначте найбільш цікаві епізоди і повправляйтесь у виразному читання.
5. Підготуйтесь до інсценізації окремих епізодів казки.
6. Спробуйте поставити живі картинки (група за інтересами)
7. Відшукайте цікаві розповіді про автора казок.
Такий і подібний йому рекомендаційний список допоможе кожній дитині вибрати книжку за своїми можливостями й уподобаннями, розширити читацький кругозір, легше впоратися з домашнім завданням.
Щоб скласти орієнтований рекомендаційний список і своєчасно довести його до відома дітей, вчитель сам заздалегідь ознайомлюється з наявним фондом книг з даної теми і вносить у список тільки ті, які є в класній, шкільній, районній бібліотеках.
Діти повинні довіряти рекомендаційному списку, розуміти, що книги, вказані у ньому - хороші. Доступні, але не єдині у підготовці до уроку. І, звичайно, не варто думати, що кожний учень прочитає всі вказані у списку книги. Рекомендація – це побажання, порада. Ознайомившись зі списком, школяр перш за все визначить, які книги він уже знає, які ні, по які він звернеться в бібліотеку чи до домашнього зібрання.
Навчальний матеріал до уроків позакласного читання складають головним чином авторські книжки-збірки. Такий відбір допоможе реалізувати монографічний принцип засвоєння дітьми кола читання, а також забезпечить розвиток в учнів-читачів літературного смаку, поглиблення і впорядкування літературного смаку та кругозору.
Разом з тим, в навчальний процес пропонуємо не тільки короткі твори, але і так звані велико - об’ємні, товсті книжки. Вважаємо, що в 3 класі вже можна і треба, бодай з ІІ півріччя вчити читати такі книжки, а цим самим послідовно готувати їх до підсумкового читацького періоду і до уроків літератури в наступних класах. На цьому етапі рекомендуємо для самостійного читання також і книжки-довідники та науково-художні твори. Такі книжки ознайомлюють юних із законами розвитку природи, з життям рослин і тварин, прилучають до знань, що виходять за межі шкільної програми, сприяють формуванню діалектико-матеріалістичного світогляду, виробленню справжнього наукового погляду на світ, природу, ставлення до неї.
Водночас у науково-пізнавальних, тим більше в науково-художніх книжках, автори ставлять завдання не стільки подати максимальну кількість відомостей, скільки викликати інтерес до предмета викладу. Захоплений учень – читач сам зуміє здобути всі необхідні йому відомості. Бо ж потяг до пізнання, до осягнення всього живого на Землі, зростає в дитини день у день, рік у рік. І якщо вона одержує на свої тисячі «Чому?» «Для чого?», «Як?» ґрунтовні й чіткі відповіді, які можуть бути одночасно і поштовхом до здобуття нових знань, то у неї виникне не тільки бажання дізнатися «Чому?», а й потреба в пошуку, що згодом може перерости в потребу самовдосконалення у тій чи іншій галузі діяльності.
Згадані книжки допомагають виховувати такі риси, як кмітливість, допитливість, самостійність мислення, інтерес до пошуків, прищепити любов до рідного краю. Адже героям цих книг притаманна доброта, співпереживання, любов до всього живого. Тому вчителеві необхідно знати про можливості пізнавальної книжки і широко використовувати її на уроках позакласного читання, систематично рекомендувати для самостійного читання взагалі.
Під час планування навчального матеріалу до уроків позакласного читання враховувались пори року, сезонність.
Якщо попередньо на основному етапі навчання на кожну тему чи монографічну добірку книжок одного автора планувалось і проводилось один урок, то тепер рекомендовано, здебільшого, по два уроки на одну і ту ж тему. За структурою ці уроки будуть різні, як будуть і різні типи: рекомендаційні, узагальнено-тематичні, авторські, уроки-звіти.
А їх структура буде така:
Рекомендований, авторський:
1. Самостійний розгляд нової книжки-збірки чи книжки-колективки.
2. Читання вчителем вголос будь-якого твору (за власним вибором).
3. Самостійне знаходження і читання дітьми вказаного вчителем твору.
4. Колективний аналіз прочитаного дітьми твору.
5. Домашні завдання.
Узагальнено-тематичний:
1. Робота з виставкою прочитаних і принесених дітьми на даний урок книжок.
2. Обмін читацьким досвідом: колективне обговорення прочитаних творів.
3. Доповнення, розширення читацького і літературного кругозору.
4. Завдання додому.
Отже, за змістом і структурою ці уроки відрізняються один від одного. Перші із них дещо нагадують початковий етап навчання, а другий урок проводиться з елементами узагальнення. Відмінне і те, що кожний урок у 3 класі завершується домашнім завданням, виконання якого на наступному уроці позакласного читання буде оцінюватись.
У період між уроками позакласного читання вчителю не варто зосереджувати увагу на так званому обліку прочитаного. Тут важливо допомогти учням впоратися з домашнім завданням. Декому дібрати книги для читання, поговорити про прочитане, іншим підказати, що ще прочитати, як користуватися книгою, поцікавитися, як вони розповідають на уроці. Таким чином, основний шлях – повсякденне спостереження за діяльністю дітей, концентрування цієї діяльності в дитячому колективі.
Згодом, у групах дітей за інтересами, варто продовжити підготовку ігор – інсценівок, добір книжкових виставок, оформлення рекомендаційного списку, карток на книги, збір ілюстрацій з тієї чи іншої теми.
Спонукаючи дітей об’єднуватись у групи, вчитель намагається допомогти їм потоваришувати, звертає увагу не стільки на успішність товариша, скільки на позитивні якості його характеру, рекомендує взаємно цінувати такі риси, вчитися добру, взаємоповаги. Від цього залежить виховна суть процесу - формування у дітей читацької самостійності.
Успіх формування читацької самостійності залежатиме від рекомендацій, які учні одержали як домашнє завдання до уроків позакласного читання, і перевірки його виконання.
У систему цих завдань входять такі етапи:
- завдання, виконання якого обов’язкове для всіх учнів;
- додаткові рекомендації для допитливих;
- пошук відповіді на додаткове проблемне питання.
Аналізувати виконані завдання варто за тими ж етапами, за якими їх задавали.
Школярі отримають від уроку максимум за доведення, якщо вчитель розкаже і покаже, як готуватися до нього. Насамперед, треба навчити їх, цікаво і захоплююче розповідати про прочитану книжку, як демонструвати її і показувати в ній ілюстрації. На уроках рідної мови і читання варто вводити вправи на списування уривків із прочитаних книжок, записувати відповіді на запитання одним-двома реченнями. Дуже корисно завести у класі постійні словнички, які допомагатимуть найбільш адекватно і нестандартно оцінювати прочитаний твір.
Наприклад:
- Цікавий, веселий, смішний;
- Прекрасний, чарівний, кумедний;
- Хвилюючий, чудовий, суворий.
Чим ширший оцінний словниковий запас дитини, тим легше їй зіставити свої почуття і переживання з прочитаною книжкою.
Отже, формуючи читацьку самостійність, маємо забезпечити дітям можливість потрапити у бібліотечні фонди та читальні зали.
Уроки-звіти – особливі і за змістом, і за формою їх проведення. Це можуть бути уроки-ранки, колективний звіт по групах, захист читацьких формулярів, урок-гра, урок-подорож…
Для уроку звіту типова така структура:
1. Розгляд рекомендаційних списків кожної групи.
2. Групові виступи учнів за заданим вчителем планом.
3. Доповнення, розширення читацького досвіду (інтересу, кругозору) учнів.
4. Колективна літературна гра.
Замість звичного рекомендаційного списку у «Куточку читача», доречним тепер є плакати-завдання з планом підготовки до групових виступів:
5       подумайте, які книжки ви б хотіли дібрати в список до заголовку наступного уроку позакласного читання;
6       напишіть такий список і оформіть його малюнками, листівками;
7       намалюйте малюнок до якогось епізоду твору (зробіть витинанку, ліплення…);
8       підберіть загадки, прислів’я за темою уроку;
9       навчіться цікаво і виразно розповідати про прочитане вами.
Водночас такі завдання якоюсь мірою спонукають до колективних форм підготовки і проведення уроку. Зазначимо, що молодші школярі тяжіють до групових форм роботи, сприймають їх як цікаву навчальну гру, готуються і працюють з більшою віддачею і відповідальністю. Крім того, організація таких форм роботи дає змогу кожному школяреві активно проявити себе, показати і застосувати свої читацькі знання в нових умовах.
Такі уроки потребують певної підготовчої роботи. За два тижні до кожного проводиться коротка настановча бесіда, повідомляється тема уроку і форма його проведення. Класоводові варто продумати склад кожної групи, враховуючи побажання учнів. До групи мають входити як сильні, так і слабші школярі. Бажано, порадившись з учнями, визначити конкретного лідера (бригадира, капітана), який постійно цікавитиметься станом підготовки до уроку. За кілька днів до нього готується виставка книжок, учнівські плакати…
Щоб урок позакласного читання проходив цікаво і в певному темпі, бажано, щоб в куточку читача постійно вивішувались і обновлялись зразки відповідей, якими учні будуть керуватись під час підготовки до виступу про прочитану книжку чи твір. Наприклад:
4       Ось книжка, яку я прочитав (ілюстрація)
5       А це оповідання, про яке я хочу розповісти (повна назва)
6       Це головний герой, якого я хочу вам представити (малюнок)
7       Ось що пише автор про нього: «….»
8       А ще ось що: «….» (зачитую).
9       Твір називається, думаю, так тому, що…
Як бачимо, бесіду за прочитаними творами краще розпочинати з виділення персонажа, який є головним образом. Водночас, представляючи героя твору, школяр має звикнути посилатися на текст. Вказуючи на мистецтво авторського слова. Ефективність уроку посилиться, якщо в центрі уваги постійно будуть образи головних персонажів, риси характеру, яких розкриватимуться під час перечитування художнього твору.
Така робота на уроках підготує дітей-читачів коротко, але змістовно і логічно передавати зміст твору.
8. Бібліотечні уроки
Проблема дитячого читання багатоаспектна. На шляху прилучення дітей до книжки і читання вже багато зроблено, але і досі проблема розумного, повноцінного читання не може вважатися вирішеною.
Учителі початкових класів розуміють, що від них значною мірою залежить, чи стануть їх вихованці активними читачами, чи полюблять книжку, чи залишаться байдужими до літератури. Педагоги переконані, що бібліотека з її великим фондом літератури, довідково-бібліографічним апаратом допомагає виховувати в учнів потребу самостійно читати, розширює читацькі інтереси.
Важливо сформувати у молодших школярів ставлення до бібліотеки, як до невичерпного джерела інформації, фундаменту освіти і самоосвіти, осередку, де можна не лише поповнити знання, але й поспілкуватися чи посперечатися з однодумцями.
Ці завдання допомагають розв’язувати бібліотечні уроки. Це уроки незвичайні. Їх мета – виховання культури читання, інтересу до книжки як засобу засвоєння шкільних наук, розвитку бібліотечно-бібліографічних навичок, бажання працювати з додатковими виданнями.
Проводити бібліотечні уроки не обов’язково лише у бібліотеці. Місцем їх проведення можуть бути читальний зал, кімната казки, відповідно оформлена класна кімната, куточок природи, шкільна бібліотека…
Якщо бібліотечні уроки безпосередньо проводяться у бібліотеці, то їх і проводить бібліотекар.