По-третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.
По-четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства.
По-п'яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообігу коштів, що використовуються, з метою прискорення їхнього обертання.
Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства.
Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.
Основні засоби — це матеріальні активи, які підприємство утримує для використання у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких перевищує рік (або операційного циклу, якщо він триваліший від року). Мета економічного аналізу використання основних засобів підприємства полягає у визначенні забезпечення підприємства основними засобами за умови інтенсивного їх використання та пошук резервів підвищення ефективності їх використання за рівнем фондовіддачі.
Завдання аналізу вирішуються за такими напрямкам дослідження:
·                   визначення забезпечення підприємства і його структурних підрозділів основними засобами й оцінка рівня їх використання за узагальненими і часовими показниками та встановлення причин їх зміни;
·                   розрахунок впливу факторів, які впливають на рівень використання основних засобів, і, відповідно, на обсяг виробництва продукції;
·                   оцінка ступеня використання виробничої потужності підприємства, площ та обладнання;
·                   виявлення резервів підвищення ефективності використання основних засобів та впливу зміни рівня їх віддачі на виробничо-господарські результати.
Для оцінки зміни обсягу і руху основних засобів та їх відтворення використовують їх баланси. Для характеристики руху основних засобів використовують показники надходження, оновлення і вибуття, які виступають загальною характеристикою інтенсивності цього процесу. Їх визначають для аналізованого підприємства за суміжні періоди часу, як правило за рік, в цілому і для груп основних фондів підприємства.
На зміну обсягу, складу і структури основних засобів впливають такі фактори:
·                   характер і особливості виробничого процесу;
·                   технологія, рівень організації і кооперування праці;
·                   методи організації.
На цьому етапі аналізу проводять за аналітичними розрахунками класифікацію основних засобів згідно з питомою вагою їх складових, на початок і кінець звітного періоду за два суміжні проміжки часу в загальній вартості основних засобів. Порівнюючи відносну зміну вартості основних засобів, в тому числі промислово-виробничих і невиробничих, роблять висновки про загальну тенденцію зміни обсягів і структури основних засобів підприємства та доцільність існуючої структури.
1.3 Фінансування підприємства за допомогою власного і позичкового капіталу
Власний капітал підприємства — це підсумок першого розділу пасиву балансу, тобто перевищення балансової вартості активів підприємства над його зобов'язаннями. Основними складовими власного капіталу є статутний капітал, додатковий і резервний капітал, нерозподілений прибуток. Відомості про розміри статутного і резервного капіталу містяться у статуті підприємства. Показник власного капіталу є одним з головних індикаторів кредитоспроможності підприємства. Він — основа для визначення фінансової незалежності підприємства, його фінансової стійкості та стабільності.[20, c 102].
Для більшості підприємств основним елементом власного капіталу є статутний (номінальний) капітал — сума вкладів власників підприємства в його активи за номінальною вартістю згідно із засновницькими документами.
Пайовий капітал — це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві відповідно до установчих документів для здійснення його господарсько-фінансової діяльності. Для забезпечення розвитку господарської діяльності підприємства пайовиками можуть вноситися додаткові пайові внески на добровільних засадах. При щорічному розподілі прибутку за рішенням зборів пайовиків на обов'язкові та додаткові пайові внески нараховуються дивіденди, які можуть бути зараховані на поповнення паю.
Важливими складовими власного капіталу є резерви, які можуть бути сформовані у формі додаткового (капітальні резерви) та резервного капіталу (резерви, створені за рахунок чистого прибутку). Ще одним елементом власного капіталу є нерозподілений прибуток (непокритий збиток). За цією позицією балансу відображається або сума прибутку, яка реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку. Сума непокритого збитку наводиться в дужках та вираховується при визначенні підсумку власного капіталу. У цій статті показується прибуток (збиток), який залишається у підприємства після сплати всіх податків, виплати дивідендів і відрахувань до резервного капіталу. Нерозподілений прибуток (збиток) може включати реінвестований у підприємство прибуток звітного і минулих періодів. Сума непокритого збитку звітного і минулих періодів наводиться в дужках та вираховується при визначенні величини власного капіталу, аналогічно до вилученого капіталу. Останній виникає, якщо підприємство викуповує у власників акції власної емісії (або частки) з метою подальшого їх анулювання чи перепродажу. За позицією «Вилучений капітал» відображається фактична собівартість відповідних корпоративних прав. Сума вилученого капіталу наводиться в дужках і підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу.
Абсолютна та відносна величини власного капіталу підприємства залежать від фінансових можливостей підприємства та обраної ним політики щодо структури капіталу. Фінансування діяльності підприємства за рахунок власного капіталу є альтернативою до залучення позичкових коштів. Основні переваги і недоліки фінансування за рахунок власного капіталу пояснюються, виходячи з його функцій, цілей зменшення та збільшення.
Залежно від типу фінансових відносин, які виникають між капіталодавцями і підприємством-об'єктом фінансування, вони можуть стати співвласниками або кредиторами суб'єкта господарювання. Якщо між капіталодавцем і підприємством виникають відносини позички, то це означає, що фінансування відбувається за рахунок позичкового капіталу: капіталодавець набуває статусу кредитора.
Кредитор — юридична та (або) фізична особа, яка має підтверджені належними документами грошові вимоги до боржника, в тому числі вимоги з виплати заробітної плати, зі сплати податків, інших обов'язкових платежів тощо.
Як уже зазначалося, позичковий капітал підприємства може формуватися за рахунок зовнішніх та внутрішніх джерел. У балансі позичковий капітал підприємства відображається у складі зобов'язань за умови, що оцінка цих зобов'язань може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок їх погашення.
Залежно від строків виконання зобов'язань вітчизняними стандартами бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється та довгостроковий і поточний.
Згідно з П(С)БО 2 під довгостроковими зобов'язаннями слід розуміти зобов'язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більший 12 календарних місяців.
Довгострокові зобов'язання і відповідно довгостроковий позичковий капітал підприємства можна класифікувати за такими Видами:
• позички банків та інші позички, термін погашення яких перевищує 12 календарних місяців;
• довгострокові зобов'язання за емітованими облігаціями;
• відстрочені податкові зобов'язання;
• довгострокові векселі видані;
• довгострокові зобов'язання з фінансової оренди та оренди цілісних майнових комплексів;
• інші довгострокові зобов'язання, зокрема відповідно до законодавства відстрочена заборгованість з податків (інших обов'язкових платежів), фінансова допомога на зворотній основі тощо.
Під поточними (короткостроковими) зобов'язаннями необхідно розуміти зобов'язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців з дати складання балансу. Поточний позичковий капітал може формуватися за рахунок таких видів зобов'язань:
• короткострокові кредити банків;
• поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями;
• векселі видані;
• кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги • поточні зобов'язання за розрахунками з одержаних авансів ;
• поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом;
• поточні зобов'язання за розрахунками зі страхування;
• поточні зобов'язання за розрахунками з оплати праці;
• поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками;
• поточні зобов'язання із внутрішніх розрахунків;
• інші поточні зобов'язання.
До складу позичкового капіталу належать також зобов'язання, які відображаються за розділом «Доходи майбутніх |періодів». У цій статті показуються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать І до наступних звітних періодів. Зокрема, до складу доходів 1 майбутніх періодів належать доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні перевезення, виручка від продажу квитків транспортних і театрально-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв'язку тощо.
Враховуючи викладене, можна констатувати, що до основних зовнішніх джерел формування позичкового капіталу підприємств належать:
·                    банківські (фінансові) кредити;
·                    кошти, залучені в результаті емісії облігацій;
·                    комерційні позички.
Усі витрати (проценти, комісійні тощо) підприємств, пов'язані із залученням та обслуговуванням позичкового капіталу, відображаються за статтею «Фінансові витрати» звіту про фінансові Результати.

РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА СТАНУ МАЙНА ПІДПРИЄМСТВА
2.1 Аналіз основних техніко – економічних показників підприємства за ряд років
Основні техніко-економічні показники роботи аналізуємого підприємства наведені у таб.2.1.
Таблиця 2.1. Основні техніко-економічні показники роботи шахти за 2007-2008

Найменування показника						2007	2008
Обсяг товарної продукцiї,тон						100000	342000
Обсяг товарної продукцii,тис.грн.						13589	48945
Собiвартiсть товарної продукцii,тис.грн.в т.ч:						17897	77897
матеріальні витрати,грн						3589	18000
витрати на оплату праці, грн						2666	32000
відрахування на соціальні заходи,грн						1258	16497
амортизація, грн						1500	9400
інші витрати, грн						689	2000
Чисельність ПВП(чол.)						882	2186
Робочих по видобутку, облікова						987	1920
основні робочі, чол.						228	820
допоміжні робочі, чол.						721	1100
явочна						934	1800
основні робочі,чол.						352	780
допоміжні робочі,чол.						521	1020
Ітр, чол.						89	266
Коефіцієнт облікового складу						1,06	1,07
Коефіцієнт структури штату						2,06	1,34
Середньомісячна продуктивність праці 1 робочого з видобутку, т/міс.						7,51	14,8
середня з/п ПВП,грн						400	810
Виробнича собiвартiсть 1т,грн.в т.ч						135,4	230
матеріальні витрати,грн						49	62
витрати на оплату праці,грн						60	90
відрахування на соціальні заходи,грн						15	40
амортизація,грн						11	37
Інші витрати,грн						0,4	1
Адміністративні витрати на 1 тонну,грн						2,5	4,8
витрати на збут на 1 тонну, грн						1,4	2,5
Повна собівартість 1 т., грн.						140,3	239
вартість ОФ, тис.грн в т.ч.						370543	264367
активна частина,тис.грн						130893	100000
Фінансовий результат тис.грн						-2587	-10200

Проаналізуємо економічний стан підприємства за 2007-2008 роки на підставі вихідних даних таблиці 2.1.
Щорічний фінансовий результат шахти негативний, це є наслідком багатьох негативних чинників.
Виробнича собівартість 1 тонни видобутого вугілля у 2007 році складала 135,4 гривні, а в 2008 році собівартість вже складає 230 гривень на 1 тону, тобто цей показник з кожним роком росте, в 2008 він збільшився в 2 раза у порівнянні з 2003 роком, а ціна на 1 тону вугілля не висока. Так, загальна собівартість вугілля по кожному року перевищує обсяг товарної продукції, це веде до отримання збитків. Виходячи з таблиці 1.2. бачимо, що в 2006 році шахта отримала самий високий збиток у аналізуємому періоді. Причину такого явища треба шукати в собівартості вугілля по елементам.
Проаналізуємо елементи собівартості: матеріальні витрати мають тенденцію к збільшенню, це пов’язано з підвищенням цін на необхідні підприємству матеріали, витрати на оплату праці у 2007-2008 роках значно виросли, майже на 37%, це пов’язано з адміністративними змінами на рівні держави, пропорційно з витратами на оплату праці виросли і відрахування на соціальні заходи. Бачимо, що в структурі собівартості вугілля, витрати на оплату праці мають основну долю. Щодо амортизації, цей елемент з кожним роком, збільшується на 20%, але цього не вистачає підприємству для покращення матеріально-технічної бази. Елемент собівартості ”інші витрати” в динаміці за ряд років коливається не значно.
Проаналізуємо ППП. На підставі даних таблиці 2.1. бачимо, що кількість ПВП з кожним роком росте, у 2008 році ПВП виріс на 45% у порівнянні з 2007 роком, облікова чисельність перевищує явочну, допоміжних робочих більше ніж основних, тобто, на шахті є утримання завищеної чисельності додаткового штату.
Коефіцієнт облікового складу щорічно збільшуєтьється, на це впливає безпреривний режим роботи, нераціональний режим відпочинків і як, наслідок цього, підвищенна чисельність робочих.
Щодо коефіцієнта структури штату, він зменшується, це позитивний чинник, він свідчить про скорочення завишеної чисельності допоміжних робочих, бачимо в 2007 році цей коефіцієнт складав 2,06, а в 2008 уже 1,34. Щорічно обсяг товарного вугілля збільшується, шахта виконує план. Реалізація вугілля також має тенденцію к збільшенню, але цього не достатньо щоб покривати збитки. На ринку палива собівартість 1 тонни вугілля значно перевищує його ціну.
Отже, виходячи з основних показників роботи данної шахти в динамиці за 2003-2008 роки можна зробити висновок про те, що підприємство з кожним роком збільшує обсяги реалізації вугілля, збільшує ПВП. Але, на жаль, умови вугілльної промисловості на дають можливість працювати рентабельно.
2.2 Аналітична оцінка фінансової стійкості в залежності від забезпеченості власними засобами
Фінансова стабільність підприємства є однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона пов'язана з рівнем залежності від кредиторів та інвесторів і характеризується співвідношенням власних і залучених коштів. Цей показник дає загальну оцінку фінансової стабільності. У світовій і вітчизняній обліково-аналітичній практиці розроблено систему показників, що характеризують фінансову стабільність підприємства. Ці показники поділяють на два класи.
До першого класу відносять показники зі встановленими нормативними значеннями (усі перелічені показники ліквідності та платоспроможності); до другого класу — показники без установлених нормативних значень (показники рентабельності, ефективності управління, ділової активності).
Уже з самої методики визначення коефіцієнтів випливає, що аналіз коефіцієнтів — це знаходження співвідношення між двома окремими показниками. Як бачимо, коефіцієнтів є багато, але їх всіх можна об'єднати в п'ять груп за характеристиками:
1)      можливості погашення поточних зобов'язань;
2)      руху поточних активів;
3)      власного капіталу;
4)      результатів основної діяльності;
5)      інформації про ринкові ситуації.
Методика аналізу названих вище коефіцієнтів полягає, головним чином, у порівнянні: фактичних коефіцієнтів поточного року з торішніми, а також з коефіцієнтами за кілька звітних періодів; фактичних коефіцієнтів з нормативними; фактичних коефіцієнтів підприємства з показниками конкурентів (дані беруться з фінансових звітів, що подаються у фінансові статистичні органи); фактичних коефіцієнтів із галузевими показниками.
За допомогою аналізу коефіцієнтів можна виявити сильні й слабкі позиції різних підприємств, фірм. Менеджери використовують ці дані для контролю діяльності підприємства, щоб не допустити банкрутства. Важливим є й те, що аналіз коефіцієнтів дає змогу краще зрозуміти взаємозв'язок між балансом і звітом про доходи. Наприклад, щоб підрахувати дохідність інвестицій, необхідно взяти загальну суму активів з балансу та чистий дохід із звіту про доходи. Деякі коефіцієнти показують, чи ефективно поєднуються підприємством різні активи і пасиви та як це впливає на прибуток. Треба зазначити також, що кредитори уважно стежать за цими показниками, щоб пересвідчитися, що підприємство може оплатити свої короткострокові боргові зобов'язання, а також покрити фіксовані платежі доходами. Банки значною мірою будують свою кредитну політику на підставі відповідних коефіцієнтів. Фінансові експерти використовують їх для порівняння відносних переваг різних підприємств. Аналізуючи фінансову стабільність підприємства, можна зробити певний висновок у залежності від мети, з якою аналіз проводиться:
•          власники підприємства (акціонери, інвестори та інші особи, що зробили внески в статутний капітал) завжди віддають перевагу розумному зростанню частки позичених коштів;
•          кредитори (постачальники сировини і матеріалів, банки, що надають короткострокові позички), навпаки, віддають перевагу підприємствам з високою часткою власного капіталу.
Відтак, аналіз фінансової стабільності дає можливість оцінити, наскільки підприємство готове до погашення своїх боргів і відповісти на запитання, наскільки воно є незалежним з фінансового боку, зростає чи зменшується рівень цієї незалежності, чи відповідає стан активів і пасивів підприємства завданням його фінансово-господарської діяльності.
В даній роботі проаналізуємо шахту «Зоря». Для цього розрахуємо такі основні показників фінансової стійкості:
1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу — власний капітал (підсумок 1-го розділу пасиву) поділити на загальну суму господарських коштів (валюта балансу). Він дорівнює (- 0,3).Це свідчить про те, що підприємство фінансово нестійке і залежить від зовнішніх кредиторів.
2.      Коефіцієнт фінансової залежності — валюта балансу ділиться на власний капітал (підсумок розділу 1 пасиву).Він дорівнює (-3,2).
3.      Коефіцієнт маневрування власного капіталу — власні кошти (2-й розділ активу) діляться на власний капітал (підсумок розділу 1 пасиву балансу). Він дорівнює (-0,9)
Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку частину вкладено в оборотні кошти, а яку — капіталізовано. Значення цього показника може змінюватися залежно від структури капіталу і галузевої належності підприємства (норматив — 0,4... 0,6). В нашому випадку коефіцієнт дуже малий. Це означає, що підприємство не використовує власний капітал для фінансування поточної діяльності. З балансу підприємства (див. додаток А) бачимо, що у нього власний капітал зі знаком мінус.
4.Коефіцієнт структури довгострокових вкладень — довгострокові зобов'язання (3 розділ пасиву балансу) діляться на необоротні активи (підсумок 1 розділу активу балансу).Він складає 0,01.
5.Коефіцієнт довгострокового залучення позичених коштів — довгострокові зобов'язання (3-й розділ пасиву) діляться на власний капітал (підсумок розділу 1 пасиву).Він дорівнює (-0,03).
6.Коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів — залучений капітал (підсумок розділу 3 пасиву балансу) разом з короткостроковими кредитами банків (у розділі 4 пасиву) діляться на власний капітал (підсумок розділу 1 пасиву балансу). Цей коефіцієнт є найбільш загальною оцінкою фінансової стійкості підприємства. Він складає (-0,03).
7.Коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними оборотними коштами розраховують як відношення власних оборотних коштів до всієї величини оборотних коштів. Він дорівнює (-3,6).
Мінімальне значення цього показника — 0,1. В нашому випадку показник дуже низький, це означає, що структура визнається незадовільною, а підприємство — неплатоспроможним.
8.      Коефіцієнт співвідношення необоротних і власних коштів розраховується як відношення необоротних коштів до власного капіталу (розділ 1 активу балансу ділиться на розділ 1 пасиву). Приблизне значення цього показника — 0,5...0,8. Він характеризує рівень забезпечення необоротних активів власними коштами. В нашому випадку він складає (-2,3). Це свідчить про те, що підприємство має власний капітал в основному для формування оборотних коштів, що, як правило, розцінюють негативно.
Аналіз показників фінансової стійкості підприємства на початок та кінець 2006 року подано в таблиці 2.2.
Таблиця 2.2.Аналіз показників фінансової стійкості підприємства
Загалом, фінансову стійкість підприємства можна вважати незадовільною, немає економічного зростання, підприємство не одержує прибутку.
Частка власників у загальній сумі коштів, авансованих у діяльність підприємства, зменшилась як за рахунок зменшення власного капіталу підприємства, так і валюти балансу.
Оцінювати фінансовий стан підприємства доцільно за допомогою показників наявності достатньої величини джерел для формування запасів і витрат підприємства:
1)                наявність власних оборотних засобів (Ооб);
2)                наявність власних і довгострокових позичкових джерел формування запасів і витрат (3зп);
3)                загальна величина основних джерел формування запасів і витрат (ЗАГзп).
За цими показниками наявності джерел формування запасів і витрат оцінюють три рівні забезпеченості запасами і рівні витрат:
1)     надлишок (недостатність) власних оборотних засобів (±Ооб);
2)     надлишок (недостатність) власних і довгострокових позичкових джерел формування запасів і витрат (±3зп);
3)     надлишок (недостатність) загальної величини основних джерел формування запасів і витрат (±ЗАГзп).
Розрахунки цих трьох показників дають змогу класифікувати фінансові ситуації за рівнем їхньої стійкості.
Фінансова нестійкість вважається допустимою, коли величина вартості, що залучається для формування запасів та витрат короткострокових кредитів та позичкових засобів, не перевищує сумарної вартості виробничих запасів, готової продукції, товарів (найбільш ліквідної частини запасів і витрат), тобто коли виконуються умови:
1)      «Виробничі запаси» + «готова продукція» + «Товари» (за собівартістю) > «Короткострокові кредити» +«Позичкові засоби» (беруть участь у формуванні запасів і витрат);
2)      «Вартість незавершеного виробництва» + «Витрати майбутніх періодів < «Позичкові засоби короткострокові» + «Дебіторська заборгованість підприємства».
Розглянемо варіанти стійкості на прикладі підприємства (табл. 2.3).
Таблиця 2.3 Аналіз стійкості фінансового стану підприємства
Дані таблиці 2.3. свідчать, що фінансовий стан підприємства поки що є кризовим.
Провівши дослідження на передкризовий стан можна точно сказати, що підприємство знаходиться в кризовому стані, тому що запаси більше суми робочого капіталу і кредитів банків. Кризовий фінансовий стан характеризується наявністю порушень фінансової дисципліни праці, перебоями в надходженні грошей на розрахункові рахунки і платежах, хитливою рентабельністю, невиконанням фінансового плану, у тому числі по прибутку, а також наявністю регулярних платежів, по яких кризовий стан може класифікуватися: перший ступінь (наявність прострочених позичок банком); другий ступінь (наявність, крім того, простроченої заборгованості постачальником за товари), що граничить з банкрутством. Стійкість фінансового стану може бути відновлена шляхом: а) прискорення оборотності капіталу в поточних активах, у результаті чого відбудеться відносне його скорочення на гривню товарообігу; б) обґрунтованого зменшення запасів і витрат (до нормативу); в) поповнення власного оборотного капіталу за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

2.3 Аналіз показників ліквідності та платоспроможності підприємства
Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і еквівалентів, достатніх для розрахунків з кредиторської заборгованості, що потребує негайного погашення. Ознаками платоспроможності є: наявність грошей у касі, на поточних рахунках; брак простроченої кредиторської заборгованості. Однак наявність тільки незначних залишків грошей на поточних рахунках знову ж таки не означає неплатоспроможності підприємства, бо кошти на поточні рахунки можуть надійти протягом кількох днів.
Таким чином, можна сказати, що вправність фінансового менеджера підприємства виявляється в тому, щоб на розрахунковому рахунку та в касі грошей було б не менше (але й не більше), ніж потрібно для виконання поточних платежів, а решта їх має бути вкладена в матеріальні та інші ліквідні активи. Досягненню такого становища, крім усього іншого, сприяє грамотне складання платіжних календарів.
Заведено вважати, що в підприємства на поточному рахунку має бути залишок коштів, який дорівнює різниці між кредиторською заборгованістю всіх видів, строки оплати якої настають протягом певного найближчого періоду (наприклад, тижня або декади), і поточною дебіторською заборгованістю на користь підприємства, платежі за якою очікуються в той самий період. Наприклад, кредиторська заборгованість на 1 березня — 840 тис. грн, дебіторська заборгованість на 1 березня — 620 тис. грн, залишок коштів на поточному рахунку — 55 тис. грн Тоді рівень поточної платіжної готовності становитиме (55- 100): (840 — 620) = 25%.
Однією з повсякденних турбот фінансової служби підприємства є забезпечення повної платіжної готовності, зниження якої часто спричиняється до великих непродуктивних витрат підприємства у вигляді пені за прострочку платежів. Для оцінки платоспроможності на підприємстві складається платіжний баланс (календар) на будь-яку дату. У ринковій економіці, коли можлива ліквідація підприємств внаслідок їх банкрутства, одним із найважливіших показників фінансового стану є ліквідність.
Фінансовий стан підприємств можна оцінити з погляду його короткострокової та довгострокової перспектив. У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства є його ліквідність і платоспроможність, тобто здатність своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за короткостроковими зобов'язаннями. Термін «ліквідний» передбачає безперешкодне перетворення майна на гроші. Ліквідність підприємства — це його спроможність перетворювати свої активи на гроші для покриття всіх необхідних платежів.
Найліквіднішою є готівка (або сальдо балансового рахунку 311 «Поточні рахунки в національній валюті»). Наступним за рівнем ліквідності активом є короткострокові інвестиції (цінні папери), оскільки в разі необхідності їх швидко можна реалізувати. Дебіторська заборгованість — теж ліквідний актив, оскільки передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчому майбутньому. Найменш ліквідним поточним активом є запаси, бо для перетворення їх на гроші спочатку треба їх продати. Отже, під ліквідністю будь-якого активу слід розуміти можливість перетворення його на гроші, а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого відбувається це перетворення. Чим коротшим є цей період, тим вищою буде ліквідність даного виду активів. Короткострокові зобов'язання — це борги, строк погашення яких не перевищує одного року. Коли настає строк платежу, у підприємства має бути достатньо грошей для сплати. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів з активу, згрупованих за рівнем їхньої ліквідності, із зобов'язаннями за пасивом, об'єднаними за строками їх погашення і в порядку зростання цих строків. Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяються на такі групи: