Курсовая на тему Договір дарування та пожертви
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2013-11-03Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Зміст
Вступ................................................................................................... 3
І. Юридична природа договору дарування та пожертви................. 5
ІІ. Зміст, поняття та ознаки договору дарування та пожертви......... 10
2.1 Сторони та зміст договору дарування та пожертви.......... 15
2.2 Укладання договору дарування та пожертви.................... 18
ІІІ. Розірвання договору дарування та пожертви............................. 23
Висновок............................................................................................. 25
Список використаної літератури.................................................... 30
Вступ
Актуальність обраної теми полягає в тому, що договір дарування та пожертви досить специфічний і тому потребує глибоко і досконалого вивчення. Договір дарування та пожертви має певні особливості щодо умов укладання та виконання, визначення прав та обов’язків сторін і правових наслідків невиконання (неналежного виконання) договору.
Розпад СРСР і проголошення Україною та іншими колишніми союзниками республіками незалежності, усвідомлення необхідності докорінних змін прискорили прийняття нових економічних законів України. („Про власність”, „Про підприємство”, „Про економічну самостійність України”), спрямованих на зміну відносин на розвиток підприємства. Відтак разом з поступовим зародженням в Україні правовідносин широко розвинувся і набув важливості договір дарування та пожертви, що передбачає передання майна у власність.
В Цивільному Кодексі України даний договір виділений в окрему главу №55.
Ступінь наукової розробки.
У юридичній літературі значний внесок у дослідження проблеми вивчення і характеристики договір дарування та пожертви зробили: О.В. Дзера, О.Р. Михайленко, О.А. Красавчиков, Н.С. Кузнєцов, Д.В. Боброва.
Предметом дослідження є суспільні відносини, що складаються при укладанні договору дарування та пожертви, зміст договору, визначення прав та обов’язків сторін договору, виконання укладеного договору, правові наслідки порушення умов договору.
Безпосередньо об’єктом дослідження в даній курсовій роботі стали норми чинного законодавства України, які містять основоположні поняття, права та обов’язки сторін договорів, а саме: Конституція України, Цивільний Кодекс України, Закони України „Про власність”.
Зазначені документи стали водночас основним нормативно-інформативним джерелом курсової роботи.
Методологічною і теоретичною основою дослідження стали системний підхід до аналізу цивільно-правових явищ, наукові методи загального і особливого, сходження від абстрактного до конкретного, аналіз і синтез критеріїв і явищ та інше, що характеризує договір дарування та пожертви, як один із видів цивільного договору.
Основна мета даного теоретичного дослідження полягає у тому, щоб визначити поняття, зміст, ознаки договору дарування та пожертви, а також розірвання договору пожертви і з’ясувати вимоги, які ставляться при укладанні договору, а в разі порушення умов договору – міру відповідальності.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що дослідження даної теми спрямовано на розкриття актуальності, предмету, об’єкту та мети теми на сьогодні.
Структура курсової роботи.
Робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури та нормативно-правової бази.
І. Юридична природа договору дарування та пожертви.
Недостатня врегульованість відносин з приводу безоплатної передачі майна у власність у чинному Цивільному кодексі УРСР є, очевидно, результатом недооцінки законодавцем та вітчизняною наукою цивільного права важливості правового інституту дарування.
Така «непопулярність» дарування як об’єкту наукових досліджень, зумовлюється, насамперед, маловживаністю (поширення, як правило, у сімейних, родинних відносинах), безоплатністю - невідповідністю принципу еквівалентності в цивільному праві (односторонній рух вартості від дарівника до обдарованого) [14, с.156], постійним недотриманням як простої письмової, так і нотаріальної форми договору (що, безперечно, є наслідком звичаєвого (побутового) порядку відчуження майна на користь інших осіб).
Дарування є одним з найстаріших інститутів цивільного права. Так, формування інституту дарування в римському праві, як підстави виникнення права власності розпочалось в період республіки (V-I ст.до н.е.). Хоча тут воно розглядалось радше як одностороння угода, оскільки саме вчення про дарування розміщали у загальній частині цивільного права. Винятки стосувались обіцянків дарунку, якщо вони здійснювались у формі стипуляції, тоді можна було б побачити елементи консенсуальності угоди – договору. Основа сучасних положень щодо предмету та ознак дарування закладена у творах видатних дореволюційних вчених-цивілістів Мейера Д.І., Шершеневича Г.Ф., Грімма Д.Д., Дністрянського Станіслава. Цікаво, що дані автори по-різному розглядали дарування і його місце в системі цивільного права. Так, наприклад, Д.І. Мейер та Д.Д. Грімм інститут дарування розміщали у загальній частині, хоча перший відносив дарування до розділу «майнові права» (зокрема, як спосіб набуття майнового права), а інший – у контексті римського приватного права, взагалі виділяв особливе «вчення про дарування» при загальних положеннях про угоди.
Розглянемо детальніше причини віднесення дарування як до способу набуття майнових прав, так і до односторонніх угод.
1. Д.І. Мейер відносив категорію “майнове право” до числа об’єктів цивільних прав (що у світлі ЦК порушує складне теоретичне питання стосовно поняття об’єкту зобов’язання). Відповідно, дарування виступає як спосіб “відчуження права” (конструкція переходу не речі, а права на неї). Для дарування характерними є такі риси:
Дарівник позбавляється певного майнового права при житті (дарування на випадок смерті Мейер вважав звичайним заповітом). Немає необхідності, щоб відчуження права з його набуттям були рівноцінними для контрагентів, “подароване” майнове право може бути “більш важливе” для особи обдарованої, ніж для дарівника – потребується лише сам факт відчуження. Обдарована особа набуває право, якого у неї перед цим не було – вона збагачується. Без набуття права, без розширення сфери майнових прав особи – немає й дарування. Дарування представляє собою безеквівалентне набуття права однією особою внаслідок його відчуження іншою.
2. Основною причиною віднесення дарування до односторонніх угод слугувала сама наявність у римському праві інституту дарування на випадок смерті (одностороннє волевиявлення дарівника). Д.Д. Грімм зазначав: «Питання про місце вчення про дарування (donatio) в системі римського права до цієї пори вирішується по-різному. Одні вчені викладають це вчення в загальній частині, інші включають його у зобов’язальне право. Без сумніву зрозуміло одне, що вчення про дарування має досить загальне значення, і значна кількість різноманітних юридичних угод можуть слугувати засобом для надання однією особою безоплатної користі (вигоди) іншій, що дарування може бути здійснено не тільки у формі обіцянки подарунку, але й шляхом безпосередньої передачі подарунку (дарунку, дару) однією особою іншій, що дарування зустрічається не тільки inter vivos (серед живих ), а й mortis causa (з приводу смерті ); у зв’язку з цим пропонується викласти основні начала дарування у зв’язку з загальним вченням про юридичні угоди[12, с.68]».
Дарування Д.Д. Грімм розрізняв у широкому і вузькому розумінні. Даруванням в широкому розумінні він називав будь-яке надання особою безоплатної користі (вигоди) іншій, оскільки це здійснюється по добрій волі без будь-якого обов’язку, хоча б навіть це не призвело за собою зменшення майна дарівника. Дарування ж у вузькому розумінні – це таке добровільне надання безоплатної користі (вигоди) однією особою іншій, яке передбачає зменшення власного майна дарувальника. Різниця між широким та вузьким розумінням дарування полягає в тому, що в римському праві обмеження стосувались лише дарування у вузькому розумінні (обмеження свободи дарування між подружжям).
Дарування у римському приватному праві передбачалось у формах :
А) Dando - дарувальникбезпосередньо передає який-небудь об’єкт або встановлює які-небудь речові права.
В) Promittendo - дарувальник обіцяє передати в майбутньому яку-небудь річ або встановити яке-небудь право на користь обдаровуваного.
С) Liberando - дарувальник прощає обдаровуваного борг або відмовляється від якого-небудь речового права на користь обдаровуваного.
Як особливі види дарування передбачались:
А) Donatio remuneratoria - дарування за особливу послугу, віддяка (особливо за рятування життя).
В) Donatio sub modo - дарування з покладенням на обдаровуваного обов’язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою).
С) Дарування всього майна або його частини. Використання дарівником у майбутньому частини від подарованого. Таке дарування не створює універсального правонаступництва [11,с.39].
Для того, щоб з’ясувати належність дарування до односторонніх угод чи до договорів необхідно відповісти на запитання: яка фактична дія (завершена) у процесі здійснення дарування є більш юридично значимою (у розумінні настання позитивних юридичних наслідків для сторін угоди, тобто реалізація права власника на вільне розпорядження своїм майном і перехід права власності на це майно від однієї особи до іншої) – дії (правомірні) дарівника по безоплатному відчуженню майна чи дії обдаровуваного по прийняттю дарунку (майна у власність), іншими словами – що визнати юридичним фактом – сам факт безоплатного відчуження майна чи разом з прийняттям майна обдарованим ? Відповідь на це запитання має важливе практичне значення: для визначення моменту виникнення права власності; визначення правового режиму майна. [12, с.16]
Використовуючи теорію «юридичного складу» О.А. Красавчикова акт вчинення дарування слід розглядати як “складний юридичний склад – сукупність фактів, між якими існує пряма залежність”[13, с.41].. Необхідність прийняття дарунку обдаровуваним є завершальним елементом у конструкції дарування, що і визначає його зобов’язальний (договірний) характер. Одна тільки угода про передання речі в дар сама по собі ніяких правових наслідків не передбачає і правовим захистом не користується.
Прибічник договірного характеру дарування Г.Ф. Шершеневич вказував: “Дарування – це угода, що грунтується на взаємній згоді, а не на волі одного дарувальника. До прийняття пропонованого дарунку особою, яку одаровують, дарування немає сили. Тому дарування призначається договором”. Саме зустрічне позитивне волевиявлення обдаровуваного перетворює дарування в договір, що відрізняє його, наприклад, від заповіту, де не є потрібною згода одержувача при здійсненні цієї односторонньої угоди. Немає згоди обдаровуваного на отримання дару, або немає бажання дарівника на безкоштовну передачу речі, немає і договору дарування. Іншими словами, “зобов’язально-правовий договір дарування має нетиповий зміст, він не передбачає обов’язка дарувальника здійснити виконання, а лише угоду про безоплатність, яка супроводжується актом надання речі обдаровуваному. В цьому випадку треба розрізняти угоду між дарувальником і обдаровуваним про безоплатність надання і безпосередньо акт надання”.
Що стосується договору пожертви, то у будь-якому суспістві є прошарки населення з невеликими доходами, а також окремі громадяни, соціально незахищені з різних суб’єктивних і об’ктивних причин. Особливо скрутним стає матеріальне становище значної частини населення у перехідні періоди реформування економіки, що відбувається нині і в Україні. За цих умов певну матеріальну допомогу найбіднішим верстам населення, хворим та інвалідам можуть надати організовані форми благодійництва.
Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР визначає благодійництво як добровільну безкорисливу пожертву фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, специфічними формами якої є меценатство і спонсорство. Згаданий закон визначив організаційно-правові засади такої форми дарування, як благодійництво, а також засади діяльності благодійних організацій.
Таким чином, ми з’ясували договірну природу інституту дарування та пожертви у цивільному праві.
ІІ. Зміст, поняття та ознаки договору дарування та пожертви
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому iншiй сторонi (обдаровуваному) безоплатно майно у власнiсть. п.1. Ст 717 ЦК [2, с.154].
Визначення поняття договору дарування de facto є визначенням сфери відносин, які потребують нормативного врегулювання, і de jure самого формального закріплення “відносної” важливості даного блоку суспільних відносин.
Відповідно до Книги загальних цивільних законів “договір, у якому залишається комусь безоплатно якась річ, називається даруванням” (“даровизною”).
Так, у порівнянні в Книзі Німецького цивільного уложення визначає дарування як надання майна, завдяки якому (наданню) одна особа (дарувальник) збагачує за рахунок свого майна іншу особу (обдаровуваного), при цьому сторони згідні в тому, що надання здійснюється безоплатно. Дарування є безоплатним наданням, яке має місце серед людей при їх житті, і вчиняється у формі договору.
Поняття договору дарування це формальне закріплення форм вчинення дарівних дій. Відповідно, об’єктом зобов’язання є власне “форма передачі майна за договором дарування”. Так, згідно ст.572 Цивільного кодексу Російської Федерації окрім форм, поданих у ЦК України (безпосередньої передачі речі [dando] та обіцянки передати у майбутньому безоплатно майно у власність [prommitendo]), передбачено і третю форму вчинення дарування шляхом звільнення або обіцянки звільнити від майнового обов’язку [liberando][10, с.68]. Ця остання форма вчинення дарування є новелою російського законодавства, і на думку правознавців позитивним кроком щодо розширення сфери застосування даного виду договору. Звільнення від майнового обов’язку або, інакше, прощення боргу в якості одного із способів припинення зобов’язання слід вважати двосторонньою угодою (договором).
Поряд з вищенаведеними формами здійснення дарування виділяють також:
· Відмову від певного права (наприклад, відмова спадкоємця від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців, держави або окремих юридичних осіб).
· Передачу майнового права (вимоги, іпотеки).
· Внесення коштів батьками у кредитні установи на ім’я дітей.
· Відмову одного з подружжя від частки у спільному майні на користь другого з них.
· Нагородження державними та міжнародними преміями за заслуги громадян та організацій перед державою, народами світу та ін.
Основним критерієм, за яким слід відрізняти договір дарування від усіх інших безоплатних надань, є вид правовідносин, з приводу яких виникають права і обов’язки сторін. Так, “не можуть вважатися даруванням виплати премій працівникам у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів”, тобто такі надання, які виникають з правовідносин трудових, соціального забезпечення і.т.д.[16, с.8]
Вважаємо, що множинність форм здійснення дарівних дій не обов’язково повинна міститися у диспозиції норми, оскільки для визнання договору дарування необхідна сама безоплатність переходу майна або майнових прав та згода сторін на вчинення дарування.
Зафіксована конструкція передбачає можливість як реального, так і консенсуального договору дарування. Це, безперечно є новелою нашого законодавства, оскільки в радянський період консенсуальний договір дарування вважався неприпустимим з точки зору моралі, бо в такому випадку обдарований мав би право вимагати у примусовому порядку повернення дару. Право власностi на дарунок виникає з моменту його прийняття. Якщо дарунок направлено обдарованому без його попередньої згоди, вiн вважається прийнятим, якщо обдарований негайно не заявить про його вiдхилення. Прийняття документiв, якi посвiдчують право власностi на рiч, iнших документiв, якi посвiдчують належнiсть дарувальниковi предмета договору дарування, або символiв речi (ключiв, макетiв тощо) вважається прийняттям дарунка ст. 722 ЦК. [2, с.155]
За Цивільним кодексом 1963 року договір дарування передбачається як односторонній, реальний, безвідплатний, пов’язаний з переходом права власності від однієї особи до іншої, тобто направлений на відчуження майна[3,с.51]. Вступ................................................................................................... 3
І. Юридична природа договору дарування та пожертви................. 5
ІІ. Зміст, поняття та ознаки договору дарування та пожертви......... 10
2.1 Сторони та зміст договору дарування та пожертви.......... 15
2.2 Укладання договору дарування та пожертви.................... 18
ІІІ. Розірвання договору дарування та пожертви............................. 23
Висновок............................................................................................. 25
Список використаної літератури.................................................... 30
Вступ
Актуальність обраної теми полягає в тому, що договір дарування та пожертви досить специфічний і тому потребує глибоко і досконалого вивчення. Договір дарування та пожертви має певні особливості щодо умов укладання та виконання, визначення прав та обов’язків сторін і правових наслідків невиконання (неналежного виконання) договору.
Розпад СРСР і проголошення Україною та іншими колишніми союзниками республіками незалежності, усвідомлення необхідності докорінних змін прискорили прийняття нових економічних законів України. („Про власність”, „Про підприємство”, „Про економічну самостійність України”), спрямованих на зміну відносин на розвиток підприємства. Відтак разом з поступовим зародженням в Україні правовідносин широко розвинувся і набув важливості договір дарування та пожертви, що передбачає передання майна у власність.
В Цивільному Кодексі України даний договір виділений в окрему главу №55.
Ступінь наукової розробки.
У юридичній літературі значний внесок у дослідження проблеми вивчення і характеристики договір дарування та пожертви зробили: О.В. Дзера, О.Р. Михайленко, О.А. Красавчиков, Н.С. Кузнєцов, Д.В. Боброва.
Предметом дослідження є суспільні відносини, що складаються при укладанні договору дарування та пожертви, зміст договору, визначення прав та обов’язків сторін договору, виконання укладеного договору, правові наслідки порушення умов договору.
Безпосередньо об’єктом дослідження в даній курсовій роботі стали норми чинного законодавства України, які містять основоположні поняття, права та обов’язки сторін договорів, а саме: Конституція України, Цивільний Кодекс України, Закони України „Про власність”.
Зазначені документи стали водночас основним нормативно-інформативним джерелом курсової роботи.
Методологічною і теоретичною основою дослідження стали системний підхід до аналізу цивільно-правових явищ, наукові методи загального і особливого, сходження від абстрактного до конкретного, аналіз і синтез критеріїв і явищ та інше, що характеризує договір дарування та пожертви, як один із видів цивільного договору.
Основна мета даного теоретичного дослідження полягає у тому, щоб визначити поняття, зміст, ознаки договору дарування та пожертви, а також розірвання договору пожертви і з’ясувати вимоги, які ставляться при укладанні договору, а в разі порушення умов договору – міру відповідальності.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що дослідження даної теми спрямовано на розкриття актуальності, предмету, об’єкту та мети теми на сьогодні.
Структура курсової роботи.
Робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури та нормативно-правової бази.
І. Юридична природа договору дарування та пожертви.
Недостатня врегульованість відносин з приводу безоплатної передачі майна у власність у чинному Цивільному кодексі УРСР є, очевидно, результатом недооцінки законодавцем та вітчизняною наукою цивільного права важливості правового інституту дарування.
Така «непопулярність» дарування як об’єкту наукових досліджень, зумовлюється, насамперед, маловживаністю (поширення, як правило, у сімейних, родинних відносинах), безоплатністю - невідповідністю принципу еквівалентності в цивільному праві (односторонній рух вартості від дарівника до обдарованого) [14, с.156], постійним недотриманням як простої письмової, так і нотаріальної форми договору (що, безперечно, є наслідком звичаєвого (побутового) порядку відчуження майна на користь інших осіб).
Дарування є одним з найстаріших інститутів цивільного права. Так, формування інституту дарування в римському праві, як підстави виникнення права власності розпочалось в період республіки (V-I ст.до н.е.). Хоча тут воно розглядалось радше як одностороння угода, оскільки саме вчення про дарування розміщали у загальній частині цивільного права. Винятки стосувались обіцянків дарунку, якщо вони здійснювались у формі стипуляції, тоді можна було б побачити елементи консенсуальності угоди – договору. Основа сучасних положень щодо предмету та ознак дарування закладена у творах видатних дореволюційних вчених-цивілістів Мейера Д.І., Шершеневича Г.Ф., Грімма Д.Д., Дністрянського Станіслава. Цікаво, що дані автори по-різному розглядали дарування і його місце в системі цивільного права. Так, наприклад, Д.І. Мейер та Д.Д. Грімм інститут дарування розміщали у загальній частині, хоча перший відносив дарування до розділу «майнові права» (зокрема, як спосіб набуття майнового права), а інший – у контексті римського приватного права, взагалі виділяв особливе «вчення про дарування» при загальних положеннях про угоди.
Розглянемо детальніше причини віднесення дарування як до способу набуття майнових прав, так і до односторонніх угод.
1. Д.І. Мейер відносив категорію “майнове право” до числа об’єктів цивільних прав (що у світлі ЦК порушує складне теоретичне питання стосовно поняття об’єкту зобов’язання). Відповідно, дарування виступає як спосіб “відчуження права” (конструкція переходу не речі, а права на неї). Для дарування характерними є такі риси:
Дарівник позбавляється певного майнового права при житті (дарування на випадок смерті Мейер вважав звичайним заповітом). Немає необхідності, щоб відчуження права з його набуттям були рівноцінними для контрагентів, “подароване” майнове право може бути “більш важливе” для особи обдарованої, ніж для дарівника – потребується лише сам факт відчуження. Обдарована особа набуває право, якого у неї перед цим не було – вона збагачується. Без набуття права, без розширення сфери майнових прав особи – немає й дарування. Дарування представляє собою безеквівалентне набуття права однією особою внаслідок його відчуження іншою.
2. Основною причиною віднесення дарування до односторонніх угод слугувала сама наявність у римському праві інституту дарування на випадок смерті (одностороннє волевиявлення дарівника). Д.Д. Грімм зазначав: «Питання про місце вчення про дарування (donatio) в системі римського права до цієї пори вирішується по-різному. Одні вчені викладають це вчення в загальній частині, інші включають його у зобов’язальне право. Без сумніву зрозуміло одне, що вчення про дарування має досить загальне значення, і значна кількість різноманітних юридичних угод можуть слугувати засобом для надання однією особою безоплатної користі (вигоди) іншій, що дарування може бути здійснено не тільки у формі обіцянки подарунку, але й шляхом безпосередньої передачі подарунку (дарунку, дару) однією особою іншій, що дарування зустрічається не тільки inter vivos (серед живих ), а й mortis causa (з приводу смерті ); у зв’язку з цим пропонується викласти основні начала дарування у зв’язку з загальним вченням про юридичні угоди[12, с.68]».
Дарування Д.Д. Грімм розрізняв у широкому і вузькому розумінні. Даруванням в широкому розумінні він називав будь-яке надання особою безоплатної користі (вигоди) іншій, оскільки це здійснюється по добрій волі без будь-якого обов’язку, хоча б навіть це не призвело за собою зменшення майна дарівника. Дарування ж у вузькому розумінні – це таке добровільне надання безоплатної користі (вигоди) однією особою іншій, яке передбачає зменшення власного майна дарувальника. Різниця між широким та вузьким розумінням дарування полягає в тому, що в римському праві обмеження стосувались лише дарування у вузькому розумінні (обмеження свободи дарування між подружжям).
Дарування у римському приватному праві передбачалось у формах :
А) Dando - дарувальникбезпосередньо передає який-небудь об’єкт або встановлює які-небудь речові права.
В) Promittendo - дарувальник обіцяє передати в майбутньому яку-небудь річ або встановити яке-небудь право на користь обдаровуваного.
С) Liberando - дарувальник прощає обдаровуваного борг або відмовляється від якого-небудь речового права на користь обдаровуваного.
Як особливі види дарування передбачались:
А) Donatio remuneratoria - дарування за особливу послугу, віддяка (особливо за рятування життя).
В) Donatio sub modo - дарування з покладенням на обдаровуваного обов’язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою).
С) Дарування всього майна або його частини. Використання дарівником у майбутньому частини від подарованого. Таке дарування не створює універсального правонаступництва [11,с.39].
Для того, щоб з’ясувати належність дарування до односторонніх угод чи до договорів необхідно відповісти на запитання: яка фактична дія (завершена) у процесі здійснення дарування є більш юридично значимою (у розумінні настання позитивних юридичних наслідків для сторін угоди, тобто реалізація права власника на вільне розпорядження своїм майном і перехід права власності на це майно від однієї особи до іншої) – дії (правомірні) дарівника по безоплатному відчуженню майна чи дії обдаровуваного по прийняттю дарунку (майна у власність), іншими словами – що визнати юридичним фактом – сам факт безоплатного відчуження майна чи разом з прийняттям майна обдарованим ? Відповідь на це запитання має важливе практичне значення: для визначення моменту виникнення права власності; визначення правового режиму майна. [12, с.16]
Використовуючи теорію «юридичного складу» О.А. Красавчикова акт вчинення дарування слід розглядати як “складний юридичний склад – сукупність фактів, між якими існує пряма залежність”[13, с.41].. Необхідність прийняття дарунку обдаровуваним є завершальним елементом у конструкції дарування, що і визначає його зобов’язальний (договірний) характер. Одна тільки угода про передання речі в дар сама по собі ніяких правових наслідків не передбачає і правовим захистом не користується.
Прибічник договірного характеру дарування Г.Ф. Шершеневич вказував: “Дарування – це угода, що грунтується на взаємній згоді, а не на волі одного дарувальника. До прийняття пропонованого дарунку особою, яку одаровують, дарування немає сили. Тому дарування призначається договором”. Саме зустрічне позитивне волевиявлення обдаровуваного перетворює дарування в договір, що відрізняє його, наприклад, від заповіту, де не є потрібною згода одержувача при здійсненні цієї односторонньої угоди. Немає згоди обдаровуваного на отримання дару, або немає бажання дарівника на безкоштовну передачу речі, немає і договору дарування. Іншими словами, “зобов’язально-правовий договір дарування має нетиповий зміст, він не передбачає обов’язка дарувальника здійснити виконання, а лише угоду про безоплатність, яка супроводжується актом надання речі обдаровуваному. В цьому випадку треба розрізняти угоду між дарувальником і обдаровуваним про безоплатність надання і безпосередньо акт надання”.
Що стосується договору пожертви, то у будь-якому суспістві є прошарки населення з невеликими доходами, а також окремі громадяни, соціально незахищені з різних суб’єктивних і об’ктивних причин. Особливо скрутним стає матеріальне становище значної частини населення у перехідні періоди реформування економіки, що відбувається нині і в Україні. За цих умов певну матеріальну допомогу найбіднішим верстам населення, хворим та інвалідам можуть надати організовані форми благодійництва.
Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР визначає благодійництво як добровільну безкорисливу пожертву фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, специфічними формами якої є меценатство і спонсорство. Згаданий закон визначив організаційно-правові засади такої форми дарування, як благодійництво, а також засади діяльності благодійних організацій.
Таким чином, ми з’ясували договірну природу інституту дарування та пожертви у цивільному праві.
ІІ. Зміст, поняття та ознаки договору дарування та пожертви
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому iншiй сторонi (обдаровуваному) безоплатно майно у власнiсть. п.1. Ст 717 ЦК [2, с.154].
Визначення поняття договору дарування de facto є визначенням сфери відносин, які потребують нормативного врегулювання, і de jure самого формального закріплення “відносної” важливості даного блоку суспільних відносин.
Відповідно до Книги загальних цивільних законів “договір, у якому залишається комусь безоплатно якась річ, називається даруванням” (“даровизною”).
Так, у порівнянні в Книзі Німецького цивільного уложення визначає дарування як надання майна, завдяки якому (наданню) одна особа (дарувальник) збагачує за рахунок свого майна іншу особу (обдаровуваного), при цьому сторони згідні в тому, що надання здійснюється безоплатно. Дарування є безоплатним наданням, яке має місце серед людей при їх житті, і вчиняється у формі договору.
Поняття договору дарування це формальне закріплення форм вчинення дарівних дій. Відповідно, об’єктом зобов’язання є власне “форма передачі майна за договором дарування”. Так, згідно ст.572 Цивільного кодексу Російської Федерації окрім форм, поданих у ЦК України (безпосередньої передачі речі [dando] та обіцянки передати у майбутньому безоплатно майно у власність [prommitendo]), передбачено і третю форму вчинення дарування шляхом звільнення або обіцянки звільнити від майнового обов’язку [liberando][10, с.68]. Ця остання форма вчинення дарування є новелою російського законодавства, і на думку правознавців позитивним кроком щодо розширення сфери застосування даного виду договору. Звільнення від майнового обов’язку або, інакше, прощення боргу в якості одного із способів припинення зобов’язання слід вважати двосторонньою угодою (договором).
Поряд з вищенаведеними формами здійснення дарування виділяють також:
· Відмову від певного права (наприклад, відмова спадкоємця від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців, держави або окремих юридичних осіб).
· Передачу майнового права (вимоги, іпотеки).
· Внесення коштів батьками у кредитні установи на ім’я дітей.
· Відмову одного з подружжя від частки у спільному майні на користь другого з них.
· Нагородження державними та міжнародними преміями за заслуги громадян та організацій перед державою, народами світу та ін.
Основним критерієм, за яким слід відрізняти договір дарування від усіх інших безоплатних надань, є вид правовідносин, з приводу яких виникають права і обов’язки сторін. Так, “не можуть вважатися даруванням виплати премій працівникам у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів”, тобто такі надання, які виникають з правовідносин трудових, соціального забезпечення і.т.д.[16, с.8]
Вважаємо, що множинність форм здійснення дарівних дій не обов’язково повинна міститися у диспозиції норми, оскільки для визнання договору дарування необхідна сама безоплатність переходу майна або майнових прав та згода сторін на вчинення дарування.
Зафіксована конструкція передбачає можливість як реального, так і консенсуального договору дарування. Це, безперечно є новелою нашого законодавства, оскільки в радянський період консенсуальний договір дарування вважався неприпустимим з точки зору моралі, бо в такому випадку обдарований мав би право вимагати у примусовому порядку повернення дару. Право власностi на дарунок виникає з моменту його прийняття. Якщо дарунок направлено обдарованому без його попередньої згоди, вiн вважається прийнятим, якщо обдарований негайно не заявить про його вiдхилення. Прийняття документiв, якi посвiдчують право власностi на рiч, iнших документiв, якi посвiдчують належнiсть дарувальниковi предмета договору дарування, або символiв речi (ключiв, макетiв тощо) вважається прийняттям дарунка ст. 722 ЦК. [2, с.155]
За ЦК договір дарування можливий як односторонній, так і двосторонній, як реальний, так і консенсуальний, безвідплатний, безумовний. Основна кваліфікуюча ознака, за якою договір дарування відрізняється від договорів про передачу майна у власність, це його безоплатність. Безоплатність дарування, фактично – це відсутність зустрічної еквівалентної вимоги. Німецький вчений Вальтер Шенрат слушно зауважує, що договір дарування виступає антиподом договору купівлі -продажу: «Завдяки даруванню, так як і при купівлі-продажу, остаточно передається право власності або інше майнове право від однієї особи до іншої – тільки без зустрічного задоволення». Заперечував можливість будь-яких зустрічних дій з боку обдарованого Новицький І.Б. – він вказував, що «зі всіх безвідплатних угод виділяється дарування. Дарувальник не тільки не отримує майнового еквіваленту, але й його власне майно так, чи інакше, в більшій чи меншій мірі зменшується внаслідок дарування. Вчинення обдаровуваним будь-яких майнових надань на користь дарувальника з приводу чи у зв’язку з даруванням (або прийняття на себе, обдарованим зобовязання такого змісту) позбавляє угоду якості дарчого договору”.
Одначе, неправильно було б розуміти безоплатність договору дарування буквально, оскільки дарівник як власник майна вправі вимагати певного еквіваленту за надане майно. Даний еквівалент, звичайно, є умовним (якщо під даруванням, не хочуть приховати договір купівлі-продажу з порушенням прав третіх осіб), хоча зазначення умови в договорі є гарантією вільного розпорядження власником своїм майном.
Зазначення умови в договорі дарування відоме було ще у римському праві. Стосовно безвідплатних розпоряджень майном існував інститут наказу (modus), про який вже згадувалося, коли мова йшла про форму вчинення дарування donatio sub modo - дарування з покладенням на обдарованого обов’язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою). Зміст modus або наказу полягав у тому, що на особу, на користь якої вчинялось дарування, покладався обовязок виконати що-небудь (наприклад, даруючи сад, наказати в певні дні дозволяти іншим людям прогулюватись ним). Метою наказу було задоволення бажання дарувальника як праворозпорядчої особи. Невиконання наказу не зупиняло юридичний ефект угоди, а лише давало право на подання позову про виконання умови або про припинення договору і повернення дарунку.
За загальним правилом, договiр не є даруванням, якщо обдаровуваний зобов'язується при цьому вчинити на користь дарувальника будь-яку дiю майнового або немайнового змiсту. Згідно зі статею 725 ЦК на обдаровуваного може бути покладений обов'язок вчинити певну дiю майнового змiсту або утриматися вiд її вчинення на користь третьої особи (передати грошову суму чи iнше майно у власнiсть, сплачувати грошову ренту, надати право довiчного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Вимагати вiд обдаровуваного виконання покладеного на нього обов'язку має право дарувальник, а в разi його смертi, визнання безвiсно вiдсутнiм чи недiєздатним - особа, на користь якої має бути виконаний цей обов'язок. [18, с.38] У разi ухилення обдаровуваного вiд виконання обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розiрвання договору i повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе - компенсацiї його вартостi.
Близьким за своїм змістом до дарування є відносини, що випливають з передачі майна у формі благодійництва пожертв, нагородження преміями або цінними подарунками за певні заслуги чи в зв’язку з ювілеєм.
До договору пожертви належить виплата премій працівникам у порядку існуючої ситеми оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів. [17, с.85]
2.1 Сторони та зміст договору дарування та пожертви
Сторонами у договорi дарування можуть бути фiзичнi особи, юридичнi особи, держава Україна, Автономна Республiка Крим, територiальнi громади. п.1 Ст 720 ЦК.[2, с.155]
Сторонами у договорі дарування виступають дарувальник та обдаровуваний. Укладення договорів дарування громадянами повинно здійснюватись з дотриманням загальних правил цивільного законодавства про їх дієздатність. Окрім того, п. 2 Ст. 720 ЦК закріплює додаткову гарантію захисту осіб, які перебувають під опікою або не досягли віку для повного рівня дієздатності - батьки (усиновлювачi), опiкуни не мають права дарувати майно дiтей та пiдопiчних.
Юридичні особи виступають сторонами у договорі дарування в межах своєї спеціальної дієздатності - договiр дарування мiж юридичними особами, якi займаються пiдприємницькою дiяльнiстю, не допускається, якщо право дарування прямо не передбачене у статутi дарiвника. Однак це не стосується права таких юридичних осiб робити пожертви. Вiд iменi дарувальника договiр дарування може бути укладений його представником. А доручення на укладення договору дарування, в якому не зазначено iменi обдарованого, є недiйсним.
Обов’язки дарувальника:
· передати майно у власність при обіцянці дарування
· повідомити про недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна обдарованого п.1 Ст 721 ЦК
· відшкодувати шкоду при її настанні п.2 Ст. 721 ЦК [2, ст..155]
Права дарувальника:
· скасувати дарування до вручення речі обдарованому, якщо ця річ була передана через органи транспорту, зв’язку або через іншу особу
· відмовитися від виконання обов’язку передати дарунок, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився
· вимагати від обдарованого виконання покладеного нього обов’язку на користь третьої особи
· вимагати розірвати договір і повернути дарунок
· вимагати вiдшкодування йому витрат, якi вiн мусив здiйснити у зв'язку з поверненням дарунка, i компенсацiї моральної шкоди
· вимагати скасування договору дарування нерухомих речей чи iншого особливо цiнного майна, якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власностi дарiвника, його батькiв, дружини (чоловiка) та дiтей
· вимагати скасування договору дарування, якщо дарунок представляє для нього велику немайнову цiннiсть, а обдарований створює загрозу її безповоротної втрати
· вимагати скасування договору дарування, якщо через недбале ставлення обдарованого до речi, що становить iсторичну, наукову, культурну цiннiсть, ця рiч може бути знищена або iстотно пошкоджена
Права обдарованого:
· вимагати передання йому дарунку у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини
· у випадку, якщо дарiвник, незважаючи на настання умови, ухилятиметься вiд виконання свого обов'язку, обдарований має право на примусове витребування вiдповiдної речi або компенсацiю її вартостi
· право в будь-який момент односторонньо вiдмовитися вiд договору дарування i повернути рiч, якщо вона не потребує догляду або особливих умов утримання чи зберiгання.
Згідно зі Статею 730 ЦК виділяють права пожертвувача.
1. Пожертвував має право здійснювати контроль за використання пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву.
2. Якщо використання за призначенням виявилось неможливим, використання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи – за рішенням суду.
3. Пожертвував або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням.
2.2 Укладання договору дарування та пожертви.
Глава 55 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. № 435-ІV (далі – ЦК України) роз'яснює зміст окремого виду договірних зобов'язань – дарування. Згідно з ч.1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Отже, договір дарування, як і інші цивільні договори (договір купівлі-продажу), спрямований на припинення права власності в дарувальника й виникнення права власності в обдарованої особи за тією лише різницею, що договір дарування завжди є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій. Тому ч.2 ст. 717 ЦК України чітко обумовлює, що договір, який встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Подарувати будь-яке майно (рухоме, в тому числі гроші й цінні папери, та нерухоме), а також майнові права іншим особам є виключним правом власника цього майна. Договори на дарування майна, що знаходиться у спільній власності, укладаються за загальними правилами за згодою всіх учасників. Цікавим є те, що у ст. 721 ЦК України, яка покладає на дарувальника обов'язок повідомити обдаровуваного про відомі дарувальникові недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб. Дарувальник не зобов'язаний виправляти недоліки дарунка чи зазнавати витрат, пов'язаних з їх виправленням, або обмінювати дарунок на якісну річ, проте за порушення ч.1 ст. 721 ЦК України дарувальник зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком ч. 2 ст. 721 ЦК України.
Крім волевиявлення дарувальника, для здійснення договору дарування необхідна також згода обдаровуваного, яку законодавець розцінює як акт прийняття дарунка. Порядок і правові наслідки прийняття дарунка врегульовано ст. 722 ЦК України, за якою право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття, тобто з того часу, коли обдаровуваний будь-якими діями підтвердить свою згоду на прийняття дарунка. Дарувальник, який передає річ через підприємство або організацію транспорту, зв'язку або через іншу особу для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору до вручення речі обдарованому. Дарунок, направлений обдаровуваному без його попередньої згоди, є прийнятим, якщо він негайно не заявить про відмову від дарунка. До прийняття дарунка ст. 722 ЦК України прирівнює також прийняття документів про право власності на речі або символів речі (ключів, макета тощо). Безпосереднє висловлення згоди обдаровуваного необхідне лише при даруванні майна, укладання угоди на яке потребує спеціального оформлення (наприклад, на вогнепальну зброю).
Сторонами в договорі дарування з додержанням загальних правил законодавства про дієздатність можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади (ч. 1 ст. 720 ЦК України). Пункти 2 і 3 ст. 720 ЦК України встановлюють обмеження права дарування для батьків (усиновлювачів), опікунів на дарування майна дітей, підопічних та для підприємницьких товариств, якщо право здійснювати дарування прямо не встановлено установчим документом дарувальника, за винятком договору пожертви. Натомість право прийняття дарунка законодавством не обмежується.
Законодавство не містить безпосередньої вказівки на право юридичної особи передавати майно за договором дарування. В такому випадку, як правило, застосовується термін "безоплатна передача майна", що є значно ширшим за поняття "передача майна за договором дарування".
Укладати договір дарування може також представник дарувальника на основі письмового доручення, в якому обов’язково має бути вказане ім’я обдаровуваного (ч. 4 ст. 720 ЦК України).
Що до об’єктів державної власності, то відповідно до п. 2 ст. 75 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р. № 436-ІV, державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом.
Відчужувати, віддавати в заставу майнові обґєкти, що належать до основних фондів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурсних засадах.
ЦК України у ст. 719 п.1 передбачає можливість усної форми укладання договору дарування предметів особистого користування та побутового призначення, коли таке бажання висловлюється прямо й дарунок передається обдаровуваному в момент укладання договору. Письмова форма є обов’язковою для дарування майнового права та дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (в разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним), а також для дарування рухомих речей, що мають особливу цінність, хоча передання такої речі за усним договором також є правомірним, якщо тільки суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно. Письмова форма з нотаріальним посвідченням необхідна для договору дарування нерухомої речі й валютних цінностей на суму, що перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму громадян. При укладенні договорів дарування слід також додержуватися спеціальних правил, встановлених для відчуження частки у спільному майні, об'єктів, використовуваних у підприємницькій діяльності, тощо.
З моменту передачі права власності на річ обдаровуваному юридичний зв'язок між сторонами припиняється, тому обов'язок подальшого належного ставлення до дарувальника є суто морально-етичним. Однак ч. 1 ст. 727 ЦК України передбачає, що дарувальник (а в разі вчинення обдарованим вбивства дарувальника — на вимогу спадкоємців) має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей або іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.
Дарувальник також не може залишити за собою право користуватися річчю після передачі її обдаровуваному. Однак ст. 725 ЦК України передбачає можливість встановлення обов'язку обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (надати право довічного користування дарунком чи його частиною третій особі, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Дарувальник може встановити умови, за яких договір дарування набиратиме чинності (наприклад, після завершення навчання, при одруженні тощо), головне, щоб ця умова не породжувала зобов’язання обдаровуваного перед дарувальником, інакше такий договір матиме ознаки іншого правочину.
Предметом договору дарування може бути будь-яке майно (як індивідуально визначені речі, так і речі, визначені родовими ознаками), не вилучене з товарообороту і яке може бути у власності особи, якій воно дарується. Дарунком можуть бути рухомi речi, в тому числi грошi та цiннi папери, а також нерухомi речi. Дарунком можуть бути також майновi права, якими уже володiє дарiвник, а також тi, якi можуть виникнути у нього у зв'язку iз здiйсненням права iнтелектуальної власностi, та iншi права.
При даруванні слід також додержуватися спеціальних правил, встановлених для набуття права власності громадянами на окремі види майна (наприклад, вогнепальна зброя). Усна форма договору за Проектом передбачена для дарування речей особистого користування та побутового призначення. Письмово укладається договір дарування майнового права та договiр дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. У разi недодержання форми такi договори є недiйсними. Договiр дарування нерухомої речi укладається письмово i посвiдчується нотарiусом. Договiр дарування рухомих речей, якi мають особливу цiннiсть, укладається письмово. Передання такої речi за усним договором визнається правомiрним, якщо судом не буде встановлено незаконностi заволодiння нею з боку обдарованого. Договiр дарування валютних цiнностей на суму, яка перевищує десятикратний розмiр доходу, що не оподатковується, укладається письмово i посвiдчується нотарiусом.
З укладенням договору дарування фактично припиняється юридичний зв’язок між сторонами.
При укладанні договору пожертви необхідно враховувати наступні вимоги:
1) до договору пожертви застосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом (ч.3 ст. 729 Цивільного кодексу України);
2) пожертвою є дарування нерухомих або рухомих речей, зокрема грошей або цінних паперів особам, зазначеним в ч.1 ст. 720 Цивільного кодексу України для досягнення ними певної попередньо обговореної мети (відповідно до ч.1 ст. 729 Цивільного кодексу України);
3) сторонами договору пожертви можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада (ч. 1 ст. 720 Цивільного кодексу України);
4) вимоги до форми укладання договору пожертви - ст. 719 Цивільного кодексу України:
· договір дарування (пожертви) предметів особистого використання і побутового призначення може бути укладений усно;
· договір дарування (пожертви) нерухомої речі укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню;
· договір дарування (пожертви) з обов’язком передати подарунок в майбутньому укладається в письмовій формі;
· договір дарування (пожертви) рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається в письмовій формі;
· договір дарування (пожертви) валютних цінностей на суму, що перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню;
5) договір пожертви вважається укладеним з моменту прийняття пожертви (ч. 2 ст. 729 Цивільного кодексу України).
ІІІ. Розірвання договору дарування та пожертви.
Договір дарування також може бути розірвано. Цікаво звернутись до витоків повернення дарунку. За загальним правилом дар поверненню у римському праві не підлягав. Винятки з цього правила були стосовно грубої невдячності обдарованого (грубі словесні образи, заподіяння фізичної чи моральної шкоди, невиконаний наказ – modus). В таких випадках “ображена” особа зверталась в суд з позовом про розірвання договору та повернення дару. Право повернення дарунку взагалі не допускалось, якщо цей обдарований врятував життя дарівника чи зробив йому значну послугу. Надзвичайно широкий перелік підстав “відкличності” договору дарування подані у Книзі загальних цивільних законів (при загальній презумпції “невідкличності даровизни”):
1.скрутне становище дарівника
2.невдячність обдарованого
3.дарунок з майна, необхідного для обов’язкового (законного) утримання
4.дарунок входить в обов’язкову частку у спадковій масі
5.якщо договір укладений шляхом “підступу” (обману)
6.для народжених дітей після смерті батька-дарівника, і які потрапили у скрутне становище.Др.Станіслав Дністрянський Вказ.праця С.273-276
У статті 727 ЦК України поданий перелік підстав, які дають дарувальнику право вимагати скасування договору дарування:
1. нерухомих речей чи iншого особливо цiнного майна, якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власностi дарiвника, його батькiв, дружини (чоловiка) та дiтей. Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору.
2. якщо дарунок представляє для нього велику немайнову цiннiсть, а обдарований створює загрозу її безповоротної втрати.
3. якщо через недбале ставлення обдарованого до речi, що становить iсторичну, наукову, культурну цiннiсть, ця рiч може бути знищена або iстотно пошкоджена.
У разi скасування договору дарування дарувальниковi повертається дарунок у натурi. На вимоги про скасування договору дарування застосовується позовна давнiсть в один рiк.
Окремо у главі, присвяченій договору дарування стоїть інститут пожертви. Пожертвою визнається дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цiнних паперiв. Договiр про пожертву укладається у формi, визначеній для укладення договору дарування. Пожертвувач має право контролювати використання пожертви вiдповiдно до обумовленої мети. Пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати скасування договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням.
Договiр про пожертву вважається укладеним з моменту її прийняття.
Формою дарування є пожертва, зміст якої ст. 729 ЦК України визначає як дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей і цінних паперів, особам, визначеним ч. 1 ст. 720 ЦК України, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети, загальнокорисної цілі. Оскільки пожертва є даруванням, до неї застосовуються положення про договір дарування. Відмінність від дарунка вбачається в тому, що пожертва призначена для користування невизначеної кількості осіб і має конкретне призначення.
Висновок
Таким чином, дослідивши зазначені розділи плану роботи я дійшла наступних висновків, що значне місце у системі підстав виникнення цивільних прав і обов’язків належить цивільно-правовому договору, який є основною правовою формою, що опосередковує рух цивільного обороту: переміщення матеріальних цінностей і надання послуг тощо, а також що досить важливий інститут цивільного права, який був і є актуальним с позиції його дослідження, розвитку та вдосконалення, оскільки стосується майнових інтересів людини.
Відповідно до Ст.6 ЦК сторони є вільними в укладанні договору, і при договорі дарування та пожертви угода укладається на взаємній згоді двох сторін.
Договір дарування та пожертви традиційно належить до найбільш стабільних розділів цивільного права. Завдяки цьому поняття договору дарування та пожертви та його видів у теорії цивільного права залишається практично незмінним ґрунтуючись на положеннях римського права. Але проаналізувавши тему, в мене виникли деякі питання, наприклад:
за ст. 727 ЦК дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність. В цій ситуації пропонується розібратись в таких аспектах: з одного боку, навіщо дарувати те, що має для дарувальника велику немайнову цінність, а з іншого - як в наступному довести це положення. Отже, в цій ситуації як мінімум необхідна письмова форма договору дарування, а краще – нотаріально посвідчена в такому договорі на велику немайнову цінність речі. Це положення є можливістю підкреслити й те, що довести факт створення загрози безповоротної втрати дарунка можна буде в наступному в разі встановлення певних умов володіння і користування дарунком, які мають бути встановлені в договорі.
При цьому, обдарований на підставі закону може вільно відчужити такий дарунок, фактично його знищити „на очах дарувальника”, оскільки позов про розірвання договору може розглядатись, якщо на момент пред’явлення вимоги дарунок є збереженим. Формально закон визначає межі поведінки обдарованого лише на момент після розірвання договору дарування і не встановлює заборон до цього моменту. Нотаріус тут також не зможе допомогти дарувальнику зберегти дарунок, оскільки за договором дарування не вправі встановлювати обов’язок обдаровуваного вчиняти на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру. Тому скоріш всього особі, яка збирається посвідчити договір дарування за зазначених вище умов доцільно порадити написати заповіт, оскільки в такому разі дарунок, що має для дарувальника велику немайнову цінність, перейде до обдарованого тоді, коли річ не матиме для дарувальника великої немайнової цінності. Єдиним більш менш раціональним виходом з цієї ситуації є також обтяження дарунка правами третіх осіб на нього, наприклад, періодично його бачити.
Визначальним для сучасних генеральних довіреностей (доручень) є положення, за яким доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним. В цій статті не вважається недоцільним висловлювати позицію авторів щодо некоректності поняття „генеральна довіреність” і проблеми в нотаріальній практиці і законодавстві стосовно розмежування понять довіреність та доручення. В сучасній юридичній практиці до останнього моменту посвідчуються довіреності, в яких передаються повноваження власника на розпорядження майном: продаж, дарування майна тощо. Тому необхідно звернути увагу, що з 01.01.2004 року подібні довіреності стають просто нікчемним. Тобто представник тепер буде вправі лише оформляти договір дарування від імені довірителя, а не розпоряджатись майном. Хоча вважається необхідним конкретизувати й інший момент, а саме на яке майно поширюються повноваження представника власника.
Суб΄єктний склад договірних взаємовідносин зумовлює особливий інтерес в світлі спроби закласти в установчі документи право юридичної особи здійснювати дарування. Цікавим в цій ситуації має стати установчий договір, оскільки, з одного боку, буде закладено мету – отримання прибутку, а з іншого - право дарувати. Тут, на погляд авторів, все ж таки необхідно додержуватись принципів поділу юридичних осіб на підприємницькі і не підприємницькі. Останні можуть здійснювати дарування, оскільки в основі їх діяльності не повинна знаходитись мета – отримання прибутку. В усякому разі при зростанні кількості різноманітних фондів та непідприємницьких організацій, загальний рівень життя населення погіршується. Тому в основі діяльності підприємницьких структур має бути сплата податків, а держава має дбати про соціальне забезпечення населення. За ч. 3 ст. 720 ЦК передбачається навіть „не обтяжувати” статутних документів юридичної особи правом на пожертву, тобто пропонується надати це право будь-яким юридичним особам. Однак, вважається, що тут все ж таки необхідно чітко встановлювати податки на такі „пожертви” і особливо у випадках, коли такими пожертвами будуть розраховуватись за товари, будуть вноситись кошти в статути інших підприємств тощо.
Аналізуючи ж інших суб΄єктів, які вправі здійснювати дарування, а саме: фізичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада, звернемо увагу лише на той аспект, що для таких суб΄єктів, яким є держава, обов΄язково має зазначатись механізм реалізації повноважень на дарування. Це положення також стосується територіальної громади, оскільки для прийняття рішення про дарування від імені цих суб΄єктів повинен існувати чіткий механізм узагальнення волі його суб΄єктів.
Має викликати як науковий так і практичний інтерес запропонована ними класифікація договорів дарування на підвиди:
• Договір пожертви (ст. 729 ЦК);
• Договір дарування як одностороння угода (ст. 722 ЦК);
• Договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому (ст. 723 ЦК);
• Договір дарування з обов’язком обдаровуваного на користь третьої особи (ст. 725 ЦК).
Коротко характеризуючи договір пожертви можна зробити висновок, що він деякою мірою суперечить ч. 2 ст. 717 ЦК, оскільки визначаючи в ст. 730 ЦК права пожертвувача тим самим, одночасно, встановлюються обов΄язки обдарованого. Так, якщо пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву, то обдарований повинен мати обов΄язок забезпечити таке право.
Відносно ж мети, з якою може робитись пожертва, то вона не тільки не конкретизована, а й не сформульована в законі. Але вважається, що мета має задовольняти обидві сторони договору, а тому цю угоду необхідно вважати однозначно двосторонньою.
Про те, що договір дарування за ЦК може розглядатись як одностороння угода свідчать такі положення: що дарувальник вправі відмовитись від договору дарування до вручення речі обдаровуваному, а останній – якщо негайно заявить про відмову від прийняття дарунку (ст. 722 ЦК). Тому автори вважають, що договір дарування може посвідчуватись в нотаріальному порядку лише в присутності дарувальника, який має намір в наступному передати і дарунок, і договір дарування обдарованому. Це положення може мати місце на практиці при попередньому посвідченні договору дарування перед весіллям, днем народження тощо. Коли ж весілля не відбулось, дарувальник вправі звернутись до нотаріуса і сам скасувати такий договір, якщо ми визнаємо договір дарування одностороннім правочином.
Але не слід плутати наведений вище правочин з договором дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому (ст. 723 ЦК), оскільки останній вважається посвідченим як двосторонній правочин. Характерними рисами цього правочину є те, що не зважаючи на одностороннє зобов΄язання за цією угодою дарувальника, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості. Це положення зобов΄язує дарувальника навіть більше ніж обдарованого належним чином зберігати дарунок, оскільки, як зазначалось раніше, в разі розірвання договору дарування обдарований зобов΄язаний повернути дарунок лише тоді, коли він зберігся в натурі.
Договір дарування з обов’язком обдаровуваного на користь третьої особи (ст. 725 ЦК) передбачає істотні умови, які висуваються до обдарованого. Так, за договором дарування може бути встановлений обов’язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення тощо).
Слід відмітити, що це положення стосується лише третіх осіб, а не дарувальника. При цьому, деякі умови цього підвиду договору дарування важко однозначно сприймати. Виходить, що обдарований приймаючи дарунок одночасно бере на себе зобов΄язання виплатити частину вартості дарунка третій особі. Вважати, що обдарований буде сплачувати більше ніж отримує, не має підстав, але з урахуванням індексації та несвоєчасної сплати дарунок може бути за вартістю меншим від обов’язків обдарованого.
Отже існує ще багато думок стосовно даної теми, тому можна зробити загальний висновок, що договір дарування та пожертви у новому ЦК України зберігає принципові засади регулювання відносин у цій галузі, і дбає про додержанні законності і справедливості.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
2. Цивільного кодексу України.
3. Цивільний кодекс Української РСР, затв. Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. № 1540-06 / Кодекси України. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — Кн. 2.
4. Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697-12 // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.
5. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. — Ст. 682.
6. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 14. — Ст. 168
7. Постанова Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» // ВВР.—1992. — № 35. — Ст. 517.
8. Інструкція про по порядок державної реєстрації право власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичної та фізичних осіб. Затв. Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06. 98 №121
9. Вербников В.Г. „Функция хозяйственного договора”. – М. 1971. – 341 с.
10. Гречко В.В., Зіоменко Ю.І. „Конституційне право на особисту власність”. – К.: Політвидав. України, 1989. – 65 с.
11. Договір у цивільному та трудовому праві. Довідник Ч.1. – К: Видавничий дім „Юридична книга”,2000. – 275 с
12. Зобов’язальне право: теорія і практика/ За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер,1998 – 632 с.
13. Красавчиков О.А. Гражданско-правовой договор: понятия, содержание, функции: Сб. гражданко-правовой договор и его функции.- Свердловск,1980.- 422 с.
14. За ред. Копєйчикова „Правознавство”. Підручник: 5-е видання перероблене та доповнене.-К.: Юрінком Інтер,2002р. – 724 с.
15. Михайленко О.Р. Основи правознавства. – К.,1987 – 435 с.
16. Цивільне право України/ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, -К.: Юрінком Інтер,1999 р. – 784 с.
17. Цивільне право України /За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, - К.: Юрінком Інтер, 2001 р. – 734 с.
18. Цивільне право України: Підручник: у 2 кн./О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгент та ін./ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер,2002 р. – 640 с.
19. Цивільне право Загальна частина/ За ред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової. – К.:Вен турі, 1995. – 311 с.
При укладанні договору пожертви необхідно враховувати наступні вимоги:
1) до договору пожертви застосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом (ч.3 ст. 729 Цивільного кодексу України);
2) пожертвою є дарування нерухомих або рухомих речей, зокрема грошей або цінних паперів особам, зазначеним в ч.1 ст. 720 Цивільного кодексу України для досягнення ними певної попередньо обговореної мети (відповідно до ч.1 ст. 729 Цивільного кодексу України);
3) сторонами договору пожертви можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада (ч. 1 ст. 720 Цивільного кодексу України);
4) вимоги до форми укладання договору пожертви - ст. 719 Цивільного кодексу України:
· договір дарування (пожертви) предметів особистого використання і побутового призначення може бути укладений усно;
· договір дарування (пожертви) нерухомої речі укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню;
· договір дарування (пожертви) з обов’язком передати подарунок в майбутньому укладається в письмовій формі;
· договір дарування (пожертви) рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається в письмовій формі;
· договір дарування (пожертви) валютних цінностей на суму, що перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню;
5) договір пожертви вважається укладеним з моменту прийняття пожертви (ч. 2 ст. 729 Цивільного кодексу України).
ІІІ. Розірвання договору дарування та пожертви.
Договір дарування також може бути розірвано. Цікаво звернутись до витоків повернення дарунку. За загальним правилом дар поверненню у римському праві не підлягав. Винятки з цього правила були стосовно грубої невдячності обдарованого (грубі словесні образи, заподіяння фізичної чи моральної шкоди, невиконаний наказ – modus). В таких випадках “ображена” особа зверталась в суд з позовом про розірвання договору та повернення дару. Право повернення дарунку взагалі не допускалось, якщо цей обдарований врятував життя дарівника чи зробив йому значну послугу. Надзвичайно широкий перелік підстав “відкличності” договору дарування подані у Книзі загальних цивільних законів (при загальній презумпції “невідкличності даровизни”):
1.скрутне становище дарівника
2.невдячність обдарованого
3.дарунок з майна, необхідного для обов’язкового (законного) утримання
4.дарунок входить в обов’язкову частку у спадковій масі
5.якщо договір укладений шляхом “підступу” (обману)
6.для народжених дітей після смерті батька-дарівника, і які потрапили у скрутне становище.Др.Станіслав Дністрянський Вказ.праця С.273-276
У статті 727 ЦК України поданий перелік підстав, які дають дарувальнику право вимагати скасування договору дарування:
1. нерухомих речей чи iншого особливо цiнного майна, якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власностi дарiвника, його батькiв, дружини (чоловiка) та дiтей. Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору.
2. якщо дарунок представляє для нього велику немайнову цiннiсть, а обдарований створює загрозу її безповоротної втрати.
3. якщо через недбале ставлення обдарованого до речi, що становить iсторичну, наукову, культурну цiннiсть, ця рiч може бути знищена або iстотно пошкоджена.
У разi скасування договору дарування дарувальниковi повертається дарунок у натурi. На вимоги про скасування договору дарування застосовується позовна давнiсть в один рiк.
Окремо у главі, присвяченій договору дарування стоїть інститут пожертви. Пожертвою визнається дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цiнних паперiв. Договiр про пожертву укладається у формi, визначеній для укладення договору дарування. Пожертвувач має право контролювати використання пожертви вiдповiдно до обумовленої мети. Пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати скасування договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням.
Договiр про пожертву вважається укладеним з моменту її прийняття.
Формою дарування є пожертва, зміст якої ст. 729 ЦК України визначає як дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей і цінних паперів, особам, визначеним ч. 1 ст. 720 ЦК України, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети, загальнокорисної цілі. Оскільки пожертва є даруванням, до неї застосовуються положення про договір дарування. Відмінність від дарунка вбачається в тому, що пожертва призначена для користування невизначеної кількості осіб і має конкретне призначення.
Висновок
Таким чином, дослідивши зазначені розділи плану роботи я дійшла наступних висновків, що значне місце у системі підстав виникнення цивільних прав і обов’язків належить цивільно-правовому договору, який є основною правовою формою, що опосередковує рух цивільного обороту: переміщення матеріальних цінностей і надання послуг тощо, а також що досить важливий інститут цивільного права, який був і є актуальним с позиції його дослідження, розвитку та вдосконалення, оскільки стосується майнових інтересів людини.
Відповідно до Ст.6 ЦК сторони є вільними в укладанні договору, і при договорі дарування та пожертви угода укладається на взаємній згоді двох сторін.
Договір дарування та пожертви традиційно належить до найбільш стабільних розділів цивільного права. Завдяки цьому поняття договору дарування та пожертви та його видів у теорії цивільного права залишається практично незмінним ґрунтуючись на положеннях римського права. Але проаналізувавши тему, в мене виникли деякі питання, наприклад:
за ст. 727 ЦК дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність. В цій ситуації пропонується розібратись в таких аспектах: з одного боку, навіщо дарувати те, що має для дарувальника велику немайнову цінність, а з іншого - як в наступному довести це положення. Отже, в цій ситуації як мінімум необхідна письмова форма договору дарування, а краще – нотаріально посвідчена в такому договорі на велику немайнову цінність речі. Це положення є можливістю підкреслити й те, що довести факт створення загрози безповоротної втрати дарунка можна буде в наступному в разі встановлення певних умов володіння і користування дарунком, які мають бути встановлені в договорі.
При цьому, обдарований на підставі закону може вільно відчужити такий дарунок, фактично його знищити „на очах дарувальника”, оскільки позов про розірвання договору може розглядатись, якщо на момент пред’явлення вимоги дарунок є збереженим. Формально закон визначає межі поведінки обдарованого лише на момент після розірвання договору дарування і не встановлює заборон до цього моменту. Нотаріус тут також не зможе допомогти дарувальнику зберегти дарунок, оскільки за договором дарування не вправі встановлювати обов’язок обдаровуваного вчиняти на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру. Тому скоріш всього особі, яка збирається посвідчити договір дарування за зазначених вище умов доцільно порадити написати заповіт, оскільки в такому разі дарунок, що має для дарувальника велику немайнову цінність, перейде до обдарованого тоді, коли річ не матиме для дарувальника великої немайнової цінності. Єдиним більш менш раціональним виходом з цієї ситуації є також обтяження дарунка правами третіх осіб на нього, наприклад, періодично його бачити.
Визначальним для сучасних генеральних довіреностей (доручень) є положення, за яким доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним. В цій статті не вважається недоцільним висловлювати позицію авторів щодо некоректності поняття „генеральна довіреність” і проблеми в нотаріальній практиці і законодавстві стосовно розмежування понять довіреність та доручення. В сучасній юридичній практиці до останнього моменту посвідчуються довіреності, в яких передаються повноваження власника на розпорядження майном: продаж, дарування майна тощо. Тому необхідно звернути увагу, що з 01.01.2004 року подібні довіреності стають просто нікчемним. Тобто представник тепер буде вправі лише оформляти договір дарування від імені довірителя, а не розпоряджатись майном. Хоча вважається необхідним конкретизувати й інший момент, а саме на яке майно поширюються повноваження представника власника.
Суб΄єктний склад договірних взаємовідносин зумовлює особливий інтерес в світлі спроби закласти в установчі документи право юридичної особи здійснювати дарування. Цікавим в цій ситуації має стати установчий договір, оскільки, з одного боку, буде закладено мету – отримання прибутку, а з іншого - право дарувати. Тут, на погляд авторів, все ж таки необхідно додержуватись принципів поділу юридичних осіб на підприємницькі і не підприємницькі. Останні можуть здійснювати дарування, оскільки в основі їх діяльності не повинна знаходитись мета – отримання прибутку. В усякому разі при зростанні кількості різноманітних фондів та непідприємницьких організацій, загальний рівень життя населення погіршується. Тому в основі діяльності підприємницьких структур має бути сплата податків, а держава має дбати про соціальне забезпечення населення. За ч. 3 ст. 720 ЦК передбачається навіть „не обтяжувати” статутних документів юридичної особи правом на пожертву, тобто пропонується надати це право будь-яким юридичним особам. Однак, вважається, що тут все ж таки необхідно чітко встановлювати податки на такі „пожертви” і особливо у випадках, коли такими пожертвами будуть розраховуватись за товари, будуть вноситись кошти в статути інших підприємств тощо.
Аналізуючи ж інших суб΄єктів, які вправі здійснювати дарування, а саме: фізичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада, звернемо увагу лише на той аспект, що для таких суб΄єктів, яким є держава, обов΄язково має зазначатись механізм реалізації повноважень на дарування. Це положення також стосується територіальної громади, оскільки для прийняття рішення про дарування від імені цих суб΄єктів повинен існувати чіткий механізм узагальнення волі його суб΄єктів.
Має викликати як науковий так і практичний інтерес запропонована ними класифікація договорів дарування на підвиди:
• Договір пожертви (ст. 729 ЦК);
• Договір дарування як одностороння угода (ст. 722 ЦК);
• Договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому (ст. 723 ЦК);
• Договір дарування з обов’язком обдаровуваного на користь третьої особи (ст. 725 ЦК).
Коротко характеризуючи договір пожертви можна зробити висновок, що він деякою мірою суперечить ч. 2 ст. 717 ЦК, оскільки визначаючи в ст. 730 ЦК права пожертвувача тим самим, одночасно, встановлюються обов΄язки обдарованого. Так, якщо пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву, то обдарований повинен мати обов΄язок забезпечити таке право.
Відносно ж мети, з якою може робитись пожертва, то вона не тільки не конкретизована, а й не сформульована в законі. Але вважається, що мета має задовольняти обидві сторони договору, а тому цю угоду необхідно вважати однозначно двосторонньою.
Про те, що договір дарування за ЦК може розглядатись як одностороння угода свідчать такі положення: що дарувальник вправі відмовитись від договору дарування до вручення речі обдаровуваному, а останній – якщо негайно заявить про відмову від прийняття дарунку (ст. 722 ЦК). Тому автори вважають, що договір дарування може посвідчуватись в нотаріальному порядку лише в присутності дарувальника, який має намір в наступному передати і дарунок, і договір дарування обдарованому. Це положення може мати місце на практиці при попередньому посвідченні договору дарування перед весіллям, днем народження тощо. Коли ж весілля не відбулось, дарувальник вправі звернутись до нотаріуса і сам скасувати такий договір, якщо ми визнаємо договір дарування одностороннім правочином.
Але не слід плутати наведений вище правочин з договором дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому (ст. 723 ЦК), оскільки останній вважається посвідченим як двосторонній правочин. Характерними рисами цього правочину є те, що не зважаючи на одностороннє зобов΄язання за цією угодою дарувальника, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості. Це положення зобов΄язує дарувальника навіть більше ніж обдарованого належним чином зберігати дарунок, оскільки, як зазначалось раніше, в разі розірвання договору дарування обдарований зобов΄язаний повернути дарунок лише тоді, коли він зберігся в натурі.
Договір дарування з обов’язком обдаровуваного на користь третьої особи (ст. 725 ЦК) передбачає істотні умови, які висуваються до обдарованого. Так, за договором дарування може бути встановлений обов’язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення тощо).
Слід відмітити, що це положення стосується лише третіх осіб, а не дарувальника. При цьому, деякі умови цього підвиду договору дарування важко однозначно сприймати. Виходить, що обдарований приймаючи дарунок одночасно бере на себе зобов΄язання виплатити частину вартості дарунка третій особі. Вважати, що обдарований буде сплачувати більше ніж отримує, не має підстав, але з урахуванням індексації та несвоєчасної сплати дарунок може бути за вартістю меншим від обов’язків обдарованого.
Отже існує ще багато думок стосовно даної теми, тому можна зробити загальний висновок, що договір дарування та пожертви у новому ЦК України зберігає принципові засади регулювання відносин у цій галузі, і дбає про додержанні законності і справедливості.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
2. Цивільного кодексу України.
3. Цивільний кодекс Української РСР, затв. Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. № 1540-06 / Кодекси України. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — Кн. 2.
4. Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697-12 // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.
5. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. — Ст. 682.
6. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 14. — Ст. 168
7. Постанова Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» // ВВР.—1992. — № 35. — Ст. 517.
8. Інструкція про по порядок державної реєстрації право власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичної та фізичних осіб. Затв. Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06. 98 №121
9. Вербников В.Г. „Функция хозяйственного договора”. – М. 1971. – 341 с.
10. Гречко В.В., Зіоменко Ю.І. „Конституційне право на особисту власність”. – К.: Політвидав. України, 1989. – 65 с.
11. Договір у цивільному та трудовому праві. Довідник Ч.1. – К: Видавничий дім „Юридична книга”,2000. – 275 с
12. Зобов’язальне право: теорія і практика/ За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер,1998 – 632 с.
13. Красавчиков О.А. Гражданско-правовой договор: понятия, содержание, функции: Сб. гражданко-правовой договор и его функции.- Свердловск,1980.- 422 с.
14. За ред. Копєйчикова „Правознавство”. Підручник: 5-е видання перероблене та доповнене.-К.: Юрінком Інтер,2002р. – 724 с.
15. Михайленко О.Р. Основи правознавства. – К.,1987 – 435 с.
16. Цивільне право України/ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, -К.: Юрінком Інтер,1999 р. – 784 с.
17. Цивільне право України /За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, - К.: Юрінком Інтер, 2001 р. – 734 с.
18. Цивільне право України: Підручник: у 2 кн./О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгент та ін./ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер,2002 р. – 640 с.
19. Цивільне право Загальна частина/ За ред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової. – К.:Вен турі, 1995. – 311 с.
