Курсовая на тему Юридичний аналіз складу злочину Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-05-29Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Курсова робота на тему:
"Юридичний аналіз складу злочину: "Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами"
ЗМІСТ
2. Юридичний аналіз складу злочину «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами»
2.1 Об’єкт і об’єктивна сторона
2.2 Суб’єкт і суб’єктивна сторона
2.3 Кваліфікуючі ознаки злочину
3. Призначення покарання за злочин
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Останні десятиріччя XX століття характеризуються бурхливим розвитком транспорту. В сучасних умовах транспорт виконує не тільки роль засобу пересування пасажирів та вантажів. Транспортна система перетворилась на складову частину загального прогресу людства, залучаючи народи і країни до найсучасніших досягнень цивілізації у найрізноманітніших галузях. Цей процес набуває свого розвитку і в Україні, яка поряд з іншими європейськими державами має досить велику і розвинуту транспортну систему, зв'язану з багатьма країнами світу. Цю систему складають повітряний, морський, річковий, залізничний, автомобільний, магістрально-трубопровідний транспорт, метрополітени, розвинута сітка міського та позаміського електричного та різноманітного відомчого транспорту.
Від рівня безпеки функціонування транспортної системи значною мірою залежить успішне вирішення соціально-економічних програм української держави. Але разом із розвитком транспортної системи та зростанням кількості транспортних засобів зростають і рівень транспортних злочинів, і кількість загиблих і поранених на транспорті, вже не кажучи про величезні матеріальні збитки.
За роки незалежності в Україні розпочато складну роботу, спрямовану на створення нормативно-правової бази, що має забезпечити безпечність функціонування транспорту.
Серед правових заходів важливе значення у боротьбі з правопорушеннями на транспорті має правильне застосування кримінального законодавства. У чинному кримінальному кодексі відповідальність за злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту передбачена статтями 276–292 (розділ XI). Більшість із них існує в законі давно, але незважаючи на це, як свідчить аналіз слідчої, судової та прокурорської практики при застосуванні цих норм, трапляються помилки, які порушують принципи і завдання кримінального закону. Для їх попередження важливе значення має узагальнення і вивчення практичного досвіду правоохоронних органів, використання рекомендацій судової практики Верховного Суду України, наукових досліджень фахівців з цієї проблеми.
Певне значення для юридичної практики має і судовий прецедент – тобто рішення суду у конкретній кримінальній справі.
Однак вивчення і теоретичне осмислення судової практики здійснюється поки що недостатньо. З одного боку цей важливий і цінний практичний досвід використовується не повною мірою, а з іншого – практика не отримує необхідних наукових рекомендацій.
Таким чином викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.
Об’єктом дослідження курсової роботи є кримінальне законодавство України.
Предмет дослідження – юридичний аналіз складу злочину «Порушення правил безпеки дорожнього руху, або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами».
Метою курсової роботи є дослідження кримінальної відповідальності за злочин «Порушення правил безпеки дорожнього руху, або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» (ст. 286).
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
· Охарактеризувати загальні ознаки злочинів проти безпеки дорожнього руху, або експлуатації транспорту (Розділ XI).
· Здійснити юридичний аналіз злочину «Порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.
Структура роботи. Курсове дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.
1. Соціальна обумовленість виділення злочину, передбаченого статтею 286 Кримінального кодексу України
Важко в сьогоднішніх умовах уявити своє повсякденне життя без транспортного засобу пересування. Однак поруч з цим транспортні засоби завдають і негативні наслідки. Поява перших транспортних засобів була передумовою формування нових суспільних відносин, пов’язаних з їх експлуатацією. Історія розвитку цих суспільних відносин і еволюції транспортних засобів внесла свої корективи, як позитивні і негативні зміни. Негативні зміни і сприяли виділенню цих суспільних відносин у окремий вид правопорушень, які називаються злочинами. Однак забігаючи наперед слід дещо підкорегувати, що правопорушення у сфері цих відносин можуть бути і адміністративними, що в подальшому ми і з’ясуємо чітку межу їх розмежування.
Разом з очевидними економічними благами автомобілізація спричинює численні витрати та створює проблеми негативного характеру, найбільш серйозною з яких є проблема дорожньо-транспортних подій. Злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху характеризуються широкою розповсюдженістю і мають підвищену суспільну небезпеку
Причин та факторів, що впливають на вчинення дорожньо-транспортних подій, чимало. Вони можуть бути пов’язані, як з водієм, так і з пішоходом чи дорогою. Однак їх переважна більшість пов’язана з діями особи, яка керує транспортним засобом тобто водія. Як правило – це порушення правил дорожнього руху в тій чи іншій формі, яке залежно від тяжкості наслідків кваліфікується, як злочин, а винуваті притягуються до кримінальної відповідальності. [16]
Злочин передбачений ст. 286 Кримінального кодексу України, тобто «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» входить до злочинів проти безпеки дорожнього руху, які є окремою групою суспільно небезпечних діянь, що посягають на суспільні відносини безпеки експлуатації механічних транспортних засобів у сфері дорожнього руху та завдають суспільству передовсім шкоду, пов’язану із загибеллю та травмуванням людей.
Незважаючи на те, що в цілому ставлення до наслідків дорожньо-транспортних подій характеризується необережністю, щорічно у світі в них гине близько 1 млн. людей, на дорогах Європи – близько 45 тис. людей і ще 1,6 млн. отримують травми. Простежується тенденція до зростання дорожньо – транспортних подій і на території України, наслідки яких не йдуть у жодне порівняння з наслідками від аварій на інших видах транспорту разом взятих. [16]
Тому поряд із розвитком транспортної системи, розвивались і вдосконалювались шляхи мінімалізації дорожньо-транспортних подій. Для цього на законодавчому рівні була прийнята низка нормативних актів, які регулюють відносини пов’язані з безпекою руху та експлуатації транспорту. Зокрема Закон України «Про дорожній рух», «Про автомобільний транспорт», «Про транспорт», «Про автомобільні дороги» та інші нормативні акти, основним з яких є « Правила дорожнього руху» затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
У контексті статті 286 Кримінального кодексу України ключовим поняттям є дорожньо-транспортна подія. Дорожньо-транспортна подія за визначенням – це подія, що сталася під час руху транспортного засобу унаслідок якої загинули або поранені люди чи завдано матеріальних збитків.
Негативні наслідки порушень які є результатом діяння передбаченого ст. 286 ККУ у рамках дорожнього руху у теорії та практиці визначаються за допомогою таких термінів, як «аварії», «аварійність», «автотранспортні злочини», «автодорожні злочини», «дорожньо-транспортні пригоди», «дорожньо-транспортні злочини», «злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту» тощо. Але вживаються всі вони в контексті дорожньо-транспортної події, що у подальшому дає змогу визначити їх приналежність до сфери безпеки дорожнього руху та дати відповідну правову оцінку [16]
Як відзначає В.А. Мисливий: «Кримінально-правовий аналіз дорожньо-транспортних подій свідчить про те, що злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту відрізняються від інших суміжних деліктів ступенем суспільної небезпеки, яка знаходить свій прояв у заподіянні фізичної, матеріальної або іншої шкоди». [17]
Таким чином на підставі вище вказаного можна зробити висновок, що діяння передбачене ст. 286 ККУ визначено, як злочин, тобто криміналізовано, враховуючи поширеність і підвищену суспільну небезпеку таких діянь. Очевидний висновок можна зробити на підставі диспозиції цієї статті, яка зазначає що діяння буде тоді кримінально-караним, якщо порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами спричинили потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження (ч. 1 ст. 286 ККУ), тяжкі тілесні ушкодження або загибель людини (ч. 2 ст. 286 ККУ) чи загибель кількох людей (ч. 3 ст. 286 ККУ).
Поряд з вище наведеним слід також провести чітку межу між цим злочином і іншими транспортними правопорушеннями. Правопорушення на транспорті мають загальні родові ознаки злочинів і проступків і класифікуються, як і в інших галузях суспільної діяльності. Вони поділяються
на:
- кримінальні злочини;
- адміністративні проступки;
- дисциплінарні проступки.
– цивільно-правові делікти;
Усі види правопорушень на транспорті мають деякі спільні ознаки:
Об’єктом цих правопорушень є суспільні відносини у сфері безпечної роботи транспорту або суспільна безпека. Суспільна безпека в якості об’єкта цих правопорушень означає сукупність відносин, що забезпечують охорону життя і здоров’я людей, матеріальних цінностей, навколишнього природного середовища, безаварійну роботу транспорту в цілому.
Наслідками таких правопорушень часто бувають аварії, катастрофи, нещасні випадки з людьми, що спричинюють шкідливі наслідки для здоров’я і майна людей, навколишнього природного середовища або викликають загрозу для них. Часто в результаті транспортних правопорушень не витримується графік руху транспортних засобів, затримка перевезення вантажів і пасажирів, дезорганізується робота транспортних підприємств.
Суспільна небезпека цих правопорушень має два аспекти:
по-перше – виникає небезпека життю та здоров’ю людей;
по-друге – спричиняється матеріальна шкода або виникає її загроза, і разом з цим, порушується безпечне функціонування самого транспорту.
Особливістю транспортних правопорушень є те, що шкода особі або майну завдається в основному при порушенні правил використання джерел підвищеної небезпеки, а також шляхом порушення правил безпеки. Це дає підстави виділити транспортні правопорушення у відокремлену самостійну групу. Як свідчить аналіз, всі транспортні правопорушення мають єдиний родовий об’єкт, багато загального в ознаках об’єктивної і суб’єктивної сторін, усі вони скоюються у певній сфері діяльності як результат взаємодії людини з транспортним засобом.
Чинний кримінальний кодекс передбачає групу транспортних злочинів, яка закріплена в Розділі XI Кримінального кодексу України, куди і входить також досліджуване нами злочинне діяння передбачене статтею 286 ККУ. Слід зазначити що кримінальним кодексом України закріплено вичерпний перелік злочинних діянь. Тому діяння, які хоч і порушують певні правила, але не закріплені в Кримінальному кодексі України, залежно від певних обставин слід визнавати адміністративними проступками.
Адміністративні проступки на транспорті за кількістю протиправних проявів є найбільш розповсюдженими серед всіх інших адміністративних правопорушень. Тільки за порушення правил дорожнього руху щорічно в Україні притягається до відповідальності близько 9 млн. правопорушників.
Особливістю застосування інституту адміністративної відповідальності в транспортній сфері є те, що диспозиції багатьох правових норм, як і в кримінальному праві є бланкетними, тому при їх застосуванні необхідно звертатися до різних положень та джерел технічного характеру, до змісту окремих технічних норм, які встановлюють правила експлуатації та користування тими чи іншими видами транспорту. Інколи в цій сфері діють і змішані, так звані техніко-юридичні норми.
На відміну від Кримінального кодексу України, в процесі кодифікації адміністративного законодавства відпрацьована чітка система транспортних проступків. Відповідальність за них передбачена у главі десятій Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП) «Адміністративні правопорушення на транспорті, у галузі дорожнього господарства і зв’язку».
Розмежувальною ознакою, яка відрізняє адміністративні проступки від кримінальних злочинів є суспільна небезпечність.
Дисциплінарна відповідальність працівників транспортної галузі встановлюється за загальними положеннями трудового права України. Проте є деякі особливості, обумовлені специфікою транспортної діяльності, яка висуває особливі вимоги щодо підтримання порядку на транспортному засобі особливо під час його руху. Наприклад, стаття 65 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року встановлює, що розпорядження капітана судна в межах його повноважень повинні беззаперечно виконуватися всіма особами, які перебувають на судні. У разі невиконання законних розпоряджень капітана ким-небудь з осіб, які перебувають на судні, капітан вживає щодо цих осіб необхідних заходів. Так, капітан судна має право застосовувати заходи заохочення і накладати дисциплінарні стягнення на осіб суднового екіпажу аж до усунення від виконання службових обов’язків у випадках і в порядку, передбачених чинним законодавством України про працю. Якщо дії особи, яка перебуває на судні, не містять кримінально караного діяння, але загрожують безпеці судна або людей і майна, що на ньому перебувають, капітан судна має право ізолювати цю особу в окремому приміщенні. Поряд з цим передбачається, що за незаконне утримання в окремому приміщенні або інше перевищення повноважень щодо підтримання порядку на судні капітан несе відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Цивільно-правові делікти на транспорті мають специфічний об’єкт посягання – майнові відносини і виражаються в порушенні або невиконанні транспортних зобов’язань. Цивільно-правова відповідальність, у тому числі і відповідальність за порушення транспортних зобов’язань, полягає в застосуванні до правопорушника (боржника) в інтересах іншої особи (кредитора) встановлених законом або договором санкцій майнового характеру: відшкодування збитків, виплати неустойки (штрафу, пені). Цивільно-правова відповідальність носить компенсаційний характер, оскільки її мета – відновлення порушених майнових прав кредитора і тому розмір відповідальності повинен відповідати розміру завданих збитків.
2. Юридичний аналіз складу злочину «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами»
2.1 Об’єкт і об’єктивна сторона злочину
Дорожній рух в Україні регулюється Законом від 30 червня 1993 р. «Про дорожній рух» та Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
В статті Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами чітко вказано, що може бути об’єктом цього злочину, тобто на що посягає те суспільно небезпечне діяння, яке описане в даній статті. До таких об’єктів належать безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких видів транспорту. Зокрема названі об’єкти є безпосередніми, тобто такими на які завжди посягає особа вчиняючи цей злочин. Окрім безпосередніх об’єктів дана стаття передбачає і додаткові обов’язкові об’єкти, тобто такі шкода яким заподіюється поряд із безпосереднім об’єктом, але вони вже виступають як ознака, яка дає можливість застосувати більш сувору санкцію, яка передбачена статтею 286 КК, звичайно ж залежно від тяжкості заподіяної шкоди. Зокрема дана стаття дає нам можливість визначити, що додатковим обов’язковим об’єктом тут виступають життя і здоровя особи.
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 286 КК України, полягає в: а) порушенні Правил безпеки руху чи експлуатації транспорту, тобто в порушенні конкретного правила, передбаченого конкретним пунктом правил; б) настанні суспільне небезпечних наслідків – заподіяння смерті чи тілесних ушкоджень учасникам дорожнього руху і в) причинному зв'язку між порушенням правил безпеки руху чи експлуатації транспорту та спричиненими наслідками. "Юридичний аналіз складу злочину: "Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами"
ЗМІСТ
Вступ
1. Соціальна обумовленість виділення злочину передбаченого статтею 286 Кримінального кодексу України2. Юридичний аналіз складу злочину «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами»
2.1 Об’єкт і об’єктивна сторона
2.2 Суб’єкт і суб’єктивна сторона
2.3 Кваліфікуючі ознаки злочину
3. Призначення покарання за злочин
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Останні десятиріччя XX століття характеризуються бурхливим розвитком транспорту. В сучасних умовах транспорт виконує не тільки роль засобу пересування пасажирів та вантажів. Транспортна система перетворилась на складову частину загального прогресу людства, залучаючи народи і країни до найсучасніших досягнень цивілізації у найрізноманітніших галузях. Цей процес набуває свого розвитку і в Україні, яка поряд з іншими європейськими державами має досить велику і розвинуту транспортну систему, зв'язану з багатьма країнами світу. Цю систему складають повітряний, морський, річковий, залізничний, автомобільний, магістрально-трубопровідний транспорт, метрополітени, розвинута сітка міського та позаміського електричного та різноманітного відомчого транспорту.
Від рівня безпеки функціонування транспортної системи значною мірою залежить успішне вирішення соціально-економічних програм української держави. Але разом із розвитком транспортної системи та зростанням кількості транспортних засобів зростають і рівень транспортних злочинів, і кількість загиблих і поранених на транспорті, вже не кажучи про величезні матеріальні збитки.
За роки незалежності в Україні розпочато складну роботу, спрямовану на створення нормативно-правової бази, що має забезпечити безпечність функціонування транспорту.
Серед правових заходів важливе значення у боротьбі з правопорушеннями на транспорті має правильне застосування кримінального законодавства. У чинному кримінальному кодексі відповідальність за злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту передбачена статтями 276–292 (розділ XI). Більшість із них існує в законі давно, але незважаючи на це, як свідчить аналіз слідчої, судової та прокурорської практики при застосуванні цих норм, трапляються помилки, які порушують принципи і завдання кримінального закону. Для їх попередження важливе значення має узагальнення і вивчення практичного досвіду правоохоронних органів, використання рекомендацій судової практики Верховного Суду України, наукових досліджень фахівців з цієї проблеми.
Певне значення для юридичної практики має і судовий прецедент – тобто рішення суду у конкретній кримінальній справі.
Однак вивчення і теоретичне осмислення судової практики здійснюється поки що недостатньо. З одного боку цей важливий і цінний практичний досвід використовується не повною мірою, а з іншого – практика не отримує необхідних наукових рекомендацій.
Таким чином викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.
Об’єктом дослідження курсової роботи є кримінальне законодавство України.
Предмет дослідження – юридичний аналіз складу злочину «Порушення правил безпеки дорожнього руху, або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами».
Метою курсової роботи є дослідження кримінальної відповідальності за злочин «Порушення правил безпеки дорожнього руху, або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» (ст. 286).
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
· Охарактеризувати загальні ознаки злочинів проти безпеки дорожнього руху, або експлуатації транспорту (Розділ XI).
· Здійснити юридичний аналіз злочину «Порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.
Структура роботи. Курсове дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.
1. Соціальна обумовленість виділення злочину, передбаченого статтею 286 Кримінального кодексу України
Важко в сьогоднішніх умовах уявити своє повсякденне життя без транспортного засобу пересування. Однак поруч з цим транспортні засоби завдають і негативні наслідки. Поява перших транспортних засобів була передумовою формування нових суспільних відносин, пов’язаних з їх експлуатацією. Історія розвитку цих суспільних відносин і еволюції транспортних засобів внесла свої корективи, як позитивні і негативні зміни. Негативні зміни і сприяли виділенню цих суспільних відносин у окремий вид правопорушень, які називаються злочинами. Однак забігаючи наперед слід дещо підкорегувати, що правопорушення у сфері цих відносин можуть бути і адміністративними, що в подальшому ми і з’ясуємо чітку межу їх розмежування.
Разом з очевидними економічними благами автомобілізація спричинює численні витрати та створює проблеми негативного характеру, найбільш серйозною з яких є проблема дорожньо-транспортних подій. Злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху характеризуються широкою розповсюдженістю і мають підвищену суспільну небезпеку
Причин та факторів, що впливають на вчинення дорожньо-транспортних подій, чимало. Вони можуть бути пов’язані, як з водієм, так і з пішоходом чи дорогою. Однак їх переважна більшість пов’язана з діями особи, яка керує транспортним засобом тобто водія. Як правило – це порушення правил дорожнього руху в тій чи іншій формі, яке залежно від тяжкості наслідків кваліфікується, як злочин, а винуваті притягуються до кримінальної відповідальності. [16]
Злочин передбачений ст. 286 Кримінального кодексу України, тобто «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» входить до злочинів проти безпеки дорожнього руху, які є окремою групою суспільно небезпечних діянь, що посягають на суспільні відносини безпеки експлуатації механічних транспортних засобів у сфері дорожнього руху та завдають суспільству передовсім шкоду, пов’язану із загибеллю та травмуванням людей.
Незважаючи на те, що в цілому ставлення до наслідків дорожньо-транспортних подій характеризується необережністю, щорічно у світі в них гине близько 1 млн. людей, на дорогах Європи – близько 45 тис. людей і ще 1,6 млн. отримують травми. Простежується тенденція до зростання дорожньо – транспортних подій і на території України, наслідки яких не йдуть у жодне порівняння з наслідками від аварій на інших видах транспорту разом взятих. [16]
Тому поряд із розвитком транспортної системи, розвивались і вдосконалювались шляхи мінімалізації дорожньо-транспортних подій. Для цього на законодавчому рівні була прийнята низка нормативних актів, які регулюють відносини пов’язані з безпекою руху та експлуатації транспорту. Зокрема Закон України «Про дорожній рух», «Про автомобільний транспорт», «Про транспорт», «Про автомобільні дороги» та інші нормативні акти, основним з яких є « Правила дорожнього руху» затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
У контексті статті 286 Кримінального кодексу України ключовим поняттям є дорожньо-транспортна подія. Дорожньо-транспортна подія за визначенням – це подія, що сталася під час руху транспортного засобу унаслідок якої загинули або поранені люди чи завдано матеріальних збитків.
Негативні наслідки порушень які є результатом діяння передбаченого ст. 286 ККУ у рамках дорожнього руху у теорії та практиці визначаються за допомогою таких термінів, як «аварії», «аварійність», «автотранспортні злочини», «автодорожні злочини», «дорожньо-транспортні пригоди», «дорожньо-транспортні злочини», «злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту» тощо. Але вживаються всі вони в контексті дорожньо-транспортної події, що у подальшому дає змогу визначити їх приналежність до сфери безпеки дорожнього руху та дати відповідну правову оцінку [16]
Як відзначає В.А. Мисливий: «Кримінально-правовий аналіз дорожньо-транспортних подій свідчить про те, що злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту відрізняються від інших суміжних деліктів ступенем суспільної небезпеки, яка знаходить свій прояв у заподіянні фізичної, матеріальної або іншої шкоди». [17]
Таким чином на підставі вище вказаного можна зробити висновок, що діяння передбачене ст. 286 ККУ визначено, як злочин, тобто криміналізовано, враховуючи поширеність і підвищену суспільну небезпеку таких діянь. Очевидний висновок можна зробити на підставі диспозиції цієї статті, яка зазначає що діяння буде тоді кримінально-караним, якщо порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами спричинили потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження (ч. 1 ст. 286 ККУ), тяжкі тілесні ушкодження або загибель людини (ч. 2 ст. 286 ККУ) чи загибель кількох людей (ч. 3 ст. 286 ККУ).
Поряд з вище наведеним слід також провести чітку межу між цим злочином і іншими транспортними правопорушеннями. Правопорушення на транспорті мають загальні родові ознаки злочинів і проступків і класифікуються, як і в інших галузях суспільної діяльності. Вони поділяються
на:
- кримінальні злочини;
- адміністративні проступки;
- дисциплінарні проступки.
– цивільно-правові делікти;
Усі види правопорушень на транспорті мають деякі спільні ознаки:
Об’єктом цих правопорушень є суспільні відносини у сфері безпечної роботи транспорту або суспільна безпека. Суспільна безпека в якості об’єкта цих правопорушень означає сукупність відносин, що забезпечують охорону життя і здоров’я людей, матеріальних цінностей, навколишнього природного середовища, безаварійну роботу транспорту в цілому.
Наслідками таких правопорушень часто бувають аварії, катастрофи, нещасні випадки з людьми, що спричинюють шкідливі наслідки для здоров’я і майна людей, навколишнього природного середовища або викликають загрозу для них. Часто в результаті транспортних правопорушень не витримується графік руху транспортних засобів, затримка перевезення вантажів і пасажирів, дезорганізується робота транспортних підприємств.
Суспільна небезпека цих правопорушень має два аспекти:
по-перше – виникає небезпека життю та здоров’ю людей;
по-друге – спричиняється матеріальна шкода або виникає її загроза, і разом з цим, порушується безпечне функціонування самого транспорту.
Особливістю транспортних правопорушень є те, що шкода особі або майну завдається в основному при порушенні правил використання джерел підвищеної небезпеки, а також шляхом порушення правил безпеки. Це дає підстави виділити транспортні правопорушення у відокремлену самостійну групу. Як свідчить аналіз, всі транспортні правопорушення мають єдиний родовий об’єкт, багато загального в ознаках об’єктивної і суб’єктивної сторін, усі вони скоюються у певній сфері діяльності як результат взаємодії людини з транспортним засобом.
Чинний кримінальний кодекс передбачає групу транспортних злочинів, яка закріплена в Розділі XI Кримінального кодексу України, куди і входить також досліджуване нами злочинне діяння передбачене статтею 286 ККУ. Слід зазначити що кримінальним кодексом України закріплено вичерпний перелік злочинних діянь. Тому діяння, які хоч і порушують певні правила, але не закріплені в Кримінальному кодексі України, залежно від певних обставин слід визнавати адміністративними проступками.
Адміністративні проступки на транспорті за кількістю протиправних проявів є найбільш розповсюдженими серед всіх інших адміністративних правопорушень. Тільки за порушення правил дорожнього руху щорічно в Україні притягається до відповідальності близько 9 млн. правопорушників.
Особливістю застосування інституту адміністративної відповідальності в транспортній сфері є те, що диспозиції багатьох правових норм, як і в кримінальному праві є бланкетними, тому при їх застосуванні необхідно звертатися до різних положень та джерел технічного характеру, до змісту окремих технічних норм, які встановлюють правила експлуатації та користування тими чи іншими видами транспорту. Інколи в цій сфері діють і змішані, так звані техніко-юридичні норми.
На відміну від Кримінального кодексу України, в процесі кодифікації адміністративного законодавства відпрацьована чітка система транспортних проступків. Відповідальність за них передбачена у главі десятій Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП) «Адміністративні правопорушення на транспорті, у галузі дорожнього господарства і зв’язку».
Розмежувальною ознакою, яка відрізняє адміністративні проступки від кримінальних злочинів є суспільна небезпечність.
Дисциплінарна відповідальність працівників транспортної галузі встановлюється за загальними положеннями трудового права України. Проте є деякі особливості, обумовлені специфікою транспортної діяльності, яка висуває особливі вимоги щодо підтримання порядку на транспортному засобі особливо під час його руху. Наприклад, стаття 65 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року встановлює, що розпорядження капітана судна в межах його повноважень повинні беззаперечно виконуватися всіма особами, які перебувають на судні. У разі невиконання законних розпоряджень капітана ким-небудь з осіб, які перебувають на судні, капітан вживає щодо цих осіб необхідних заходів. Так, капітан судна має право застосовувати заходи заохочення і накладати дисциплінарні стягнення на осіб суднового екіпажу аж до усунення від виконання службових обов’язків у випадках і в порядку, передбачених чинним законодавством України про працю. Якщо дії особи, яка перебуває на судні, не містять кримінально караного діяння, але загрожують безпеці судна або людей і майна, що на ньому перебувають, капітан судна має право ізолювати цю особу в окремому приміщенні. Поряд з цим передбачається, що за незаконне утримання в окремому приміщенні або інше перевищення повноважень щодо підтримання порядку на судні капітан несе відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Цивільно-правові делікти на транспорті мають специфічний об’єкт посягання – майнові відносини і виражаються в порушенні або невиконанні транспортних зобов’язань. Цивільно-правова відповідальність, у тому числі і відповідальність за порушення транспортних зобов’язань, полягає в застосуванні до правопорушника (боржника) в інтересах іншої особи (кредитора) встановлених законом або договором санкцій майнового характеру: відшкодування збитків, виплати неустойки (штрафу, пені). Цивільно-правова відповідальність носить компенсаційний характер, оскільки її мета – відновлення порушених майнових прав кредитора і тому розмір відповідальності повинен відповідати розміру завданих збитків.
2. Юридичний аналіз складу злочину «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами»
2.1 Об’єкт і об’єктивна сторона злочину
Дорожній рух в Україні регулюється Законом від 30 червня 1993 р. «Про дорожній рух» та Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
В статті Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами чітко вказано, що може бути об’єктом цього злочину, тобто на що посягає те суспільно небезпечне діяння, яке описане в даній статті. До таких об’єктів належать безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких видів транспорту. Зокрема названі об’єкти є безпосередніми, тобто такими на які завжди посягає особа вчиняючи цей злочин. Окрім безпосередніх об’єктів дана стаття передбачає і додаткові обов’язкові об’єкти, тобто такі шкода яким заподіюється поряд із безпосереднім об’єктом, але вони вже виступають як ознака, яка дає можливість застосувати більш сувору санкцію, яка передбачена статтею 286 КК, звичайно ж залежно від тяжкості заподіяної шкоди. Зокрема дана стаття дає нам можливість визначити, що додатковим обов’язковим об’єктом тут виступають життя і здоровя особи.
Кримінальна відповідальність за ст. 286 КК настає лише в разі наявності сукупності в діях особи усіх цих ознак. Якщо у заподіянні потерпілому смерті чи тілесних ушкоджень є вина чи груба необережність потерпілого, то водій транспортного засобу звільняється від кримінальної відповідальності лише у тих випадках, коли він порушення правил безпеки руху не припустився [15, с. 16–17].
Порушення Правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту кваліфікується як злочин, якщо це порушення спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 286 КК), тяжке тілесне ушкодження або смерть (ч. 2 ст. 286 КК) або призвело до загибелі кількох осіб (ч. 3 ст. 286 КК).
Вчинення цього злочину можливе лише при керуванні транспортним засобом. Згідно з приміткою до ст. 286 КК під транспортними засобами, зазначеними у статтях 286, 287, 289 і 290 КК, визнаються усі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.
Загальне поняття механічного транспортного засобу визначено у п. 1.10 Правил дорожнього руху: це транспортний засіб, що приводиться у рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми (крім мопедів). У цьому ж пункті мопед визначено як двоколісний транспортний засіб, що має двигун з робочим об'ємом до 50 куб. см, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт. Отже однією з важливих ознак механічного транспортного засобу є робочий об'єм двигуна, який становить 50 куб. см і більше чи електродвигуна потужністю понад 3 кВт [7, с. 511].
За ст. 286 КК кваліфікуються порушення правил безпеки руху та експлуатації всіх транспортних засобів, що підпадають під ознаки механічного транспортного засобу, тобто пасажирські і вантажні автомобілі, трамваї і тролейбуси, автобуси, електромобілі, мотоколяски, мотонарти та ін.
Поняття «інші самохідні машини» охоплює дорожні, будівельні, сільськогосподарські та інші подібні спеціальні самохідні машини (автокрани, екскаватори, скрепери, грейдери, дорожні котки, асфальтоукладачі, авто-і електрокари та навантажувачі, збиральні комбайни та ін.).
Порушення Правил безпеки руху або експлуатації фунікулера теж кваліфікується за ст. 286 КК. Винятком є засоби залізничного і повітряного транспорту, морського та річкового флоту, відповідальність за порушення Правил безпеки руху та експлуатації яких передбачена ст. 276 КК. Не підлягають кримінальній відповідальності за ст. 286 КК водії велосипедів, веломобілів, моторних човнів, катерів, залізничних дрезин та поїздів метрополітену. Порушення Правил безпеки руху водіями велосипедів, моторних човнів та катерів, якщо воно спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, кваліфікується за ст. 291 КК, а якщо порушення призвело до інших наслідків – за відповідними статтями злочинів проти особи. Залізничні дрезини і поїзди метрополітену належать до залізничного транспорту, і тому порушення водіями цих транспортних засобів Правил безпеки руху кваліфікуються за ст. 276 КК [14, с. 502].
Кримінальна відповідальність за ст. 286 КК настає тільки в тих випадках, коли порушення Правил безпеки руху або експлуатації транспортних засобів зумовило заподіяння наслідків, які прямо передбачені в диспозиції цієї норми.
В інших випадках такі дії утворюють склад адміністративного правопорушення або належать до сфери цивільно-правових відносин. Останнє має місце при заподіянні матеріальної шкоди.
Тяжкість тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому, та причину смерті визначає судово-медична експертиза.
Діяння кваліфікується за ст. 286 КК лише в тому випадку, коли факт порушення водієм транспортного засобу Правил дорожнього руху встановлено та доведено. З'ясувати наявність факту такого порушення – головне питання, яке має бути вирішене в кожній кримінальній справі. Якщо факт порушення не встановлений і не доведений, притягнути особу, яка керувала транспортним засобом, до кримінальної відповідальності неможливо.
При кваліфікації діяння за ст. 286 КК необхідно встановити і в процесуальних документах обов'язково зазначити, у порушенні яких Правил безпеки руху чи експлуатації транспорту визнається винною особа, у чому конкретно виявилося порушення. Без такої конкретизації обвинувачення кримінальна справа за ст. 286 КК не може розслідуватися і підлягає поверненню на нове розслідування. Але, незважаючи на цю цілком зрозумілу вимогу, деякі працівники органів попереднього розслідування та суду її не виконують.
При кваліфікації діяння за ст. 286 КК завжди необхідно встановити причинний зв'язок між порушенням Правил безпеки руху чи експлуатації транспорту і наслідками, що настали. Причинний зв'язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали (такий зв'язок є у більшості цих злочинів), а між порушеннями Правил дорожнього руху та наслідками, що настали. Якщо такого зв'язку немає, водій не може нести кримінальну відповідальність за ті наслідки, що настали.
При кваліфікації діяння за ст. 286 КК за вину можуть ставитися тільки ті наслідки порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспорту, які перебувають у причинному зв'язку з цим порушенням, а не всі наслідки, які фактично настали. Тому порушення Правил дорожнього руху, яке призвело до заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому, кваліфікується за ч. 1 ст. 286 КК, якщо немає причинного зв'язку між заподіяними ушкодженнями і смертю потерпілого [12, с. 256–257].
Важливе значення для кваліфікації транспортного злочину мають первинні документи, які складають слідчі з працівниками ДАІ на місці події: протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схема місця події, протоколи огляду транспортних засобів та інші документи, без яких немає змоги відтворити обстановку події та її обставини, провести судово-автотехнічну, судово-трасологічну та інші експертизи, встановити механізм дорожньо-транспортної пригоди. У багатьох випадках протоколи огляду місця пригоди і схеми до них, як показує вивчення матеріалів практики, складаються недбало, в них часто не зафіксовано розташування транспортних засобів, сліди їх гальмування, місце їх зіткнення, наявність світлофорів, дорожніх знаків, стан покриття дороги. Не завжди фотографуються місце пригоди, транспортні засоби.
При кваліфікації діяння за ст. 286 КК необхідно ретельно перевірити, встановити і довести, у чому саме полягає порушення водієм Правил безпеки руху. Для цього потрібно максимально з'ясувати всі обставини дорожньо-транспортної пригоди. Тут не може бути якихось дрібниць, бо всі вони мають у багатьох випадках важливе значення для висновку про склад злочину та його кваліфікацію. Як свідчить практика, частіше недостатньо визначаються і фіксуються розташування транспортних засобів при зіткненні чи наїзді, смуга руху транспортного засобу, місцезнаходження потерпілих, конкретна дорожньо-транспортна обстановка, що склалася перед пригодою. У свою чергу, це, як правило, тягне за собою кримінально-правові помилки в оцінці ситуації та кваліфікації діяння.
Водій транспортного засобу може бути визнаний винним у порушенні Правил дорожнього руху тільки у тому випадку, якщо він не виконав якогось передбаченого цими правилами обов'язку. У тому разі, якщо такий обов'язок на нього не покладається, він не передбачає і не повинен передбачити виникнення аварійної обстановки, тобто не порушує Правил дорожнього руху.
Узагальнення слідчої та судової практики показує, що органи слідства та суди ще часто припускаються помилок при кваліфікації діянь, передбачених ст. 286 КК, притягуючи до кримінальної відповідальності водіїв, які не вчинили порушень Правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. Формула такого звинувачення виражається переважно вказівкою на можливість запобігти аварії, зіткненню, наїзду тощо.
При цьому зовсім не вирішуються питання, чи був зобов'язаний водій у конкретній обстановці, що склалася, вжити певних заходів, чи були перешкодою руху, наприклад, поява пішохода, наближення до перехрестя іншого транспортного засобу, що не має права переваги проїзду через нього тощо.
Обвинувачення водія за ст. 286 КК у тому, що він міг застосувати, але не застосував певні заходи, щоб запобігти наїзду, зіткненню тощо, без з'ясування питання про його обов'язок у конкретній ситуації це зробити, не є юридичним обвинуваченням. Відповідальність у такому разі не випливає із закону. Якщо обґрунтовувати обвинувачення і відповідальність тільки можливістю запобігти шкідливим наслідкам, то така можливість є завжди у кожного водія: не виїжджати з гаража. Але транспорт має конкретне соціально-економічне призначення – перевозити пасажирів і вантажі. Цільове призначення Правил дорожнього руху полягає саме в тому, що вони регулюють рух, надаючи одним водіям право проїзду і зобов'язуючи інших пропустити, дати дорогу [10, с. 278–279].
Треба підкреслити, що кілька водіїв можуть бути визнані винними в одній дорожньо-транспортній пригоді лише за наявності в діях кожного з них усіх ознак складу злочину, передбаченого ст. 286 КК.
Заподіяння передбаченої ст. 286 КК шкоди кваліфікується за відповідною частиною цієї статті тільки в тому разі, коли такі наслідки є результатом порушення Правил безпеки руху транспортних засобів, коли вони використовувались для виконання транспортних робіт. Якщо така шкода була заподіяна при виконанні нетранспортних робіт (сільськогосподарських, вантажно-розвантажувальних та ін.), діяння кваліфікується за статтями про злочин проти особи.
Треба зазначити, що для кваліфікації діяння за ст. 286 КК не має значення місце порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. Це може бути автомагістраль, інша дорога, вулиця, провулок, двір, територія підприємства, поле та інші місця, де можливий рух транспортних засобів. Але іноді сам факт вчинення дорожньо-транспортної пригоди у певному місці впливає на кваліфікацію дій винного.
Таким чином, місце вчинення автотранспортного злочину не може впливати на юридичну оцінку скоєного, якщо транспортний засіб не використовувався для проведення певних нетранспортних робіт. Але органи попереднього слідства та суди не завжди враховують це положення [8, с. 283].
Тому, при кваліфікації діяння за ст. 286 КК дуже важливо з'ясувати, які саме правила порушив водій транспортного засобу: Правила виконання певних робіт, Правила техніки безпеки чи інші Правила охорони праці, Правила дорожнього руху тощо.
Якщо трактор або інша самохідна машина використовувались як транспортний засіб, то вчинений водієм через неуважність наїзд на потерпілого є порушенням Правил безпеки руху, а не правил охорони праці.
Дуже часто судові помилки з приводу відмежування транспортних злочинів від інших виникають при розгляді пригод, які трапляються в сільському господарстві.
Якщо водій не допустив порушень Правил дорожнього руху, а аварія сталася через будь-які інші причини (наприклад, через дефекти ділянки дороги або через несправність транспортного засобу, що виникла раптово), то водій у такому випадку кримінальній відповідальності не підлягає.
Обов’язковою ознакою цього злочину кримінальний закон називає обстановку вчинення злочину, яка характеризується тим, що діяння вчиняються, наслідки настають в обстановці дорожнього руху, тобто в процесі пересування транспортних засобів. Тому не охоплюється статтею 286 КК випадки, які сталися під час ремонту транспортних засобів чи в ході виконання ними певних спеціальних (не транспортних) операцій.
2.2 Суб’єкт і суб’єктивна сторона злочину
Суб'єктом злочину, що аналізується, може бути фізична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 16-річного віку і фактично керувала транспортним засобом, допустивши порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспорту. Особа є такою, що керує транспортним засобом незалежно від того, чи вона професіонал, чи аматор, чи працює за наймом, є його власником чи орендарем, керує ним за дорученням чи самовільно захопивши або угнавши його. Не мають значення обставини, пов'язані з відсутністю в особи прав на керування транспортним засобом або факт позбавлення такого права в адміністративному чи іншому порядку.
Слід зазначити, що інколи у практиці трапляються неправильні рішення щодо суб'єкта цього злочину.
За порушення Правил безпеки руху під час практичної їзди на автомашині з подвійним керуванням відповідальність несе майстер навчання, а не особа, яка навчається, якщо він не вжив своєчасних заходів до відвернення суспільно небезпечних наслідків. Це положення узгоджується з п. 24.6 Правил дорожнього руху, де сказано, що майстер навчання несе відповідальність як водій згідно з чинним законодавством.
Дії винного, які потягли за собою одночасно наслідки, передбачені різними частинами ст. 286 КК, кваліфікуються за тією з них, яка передбачає найбільш тяжкі з наслідків, що настали. Дії особи, яка, керуючи транспортним засобом, двічі порушила в різний час Правила безпеки руху та експлуатації транспорту і в кожному з цих випадків загинула одна людина, слід кваліфікувати за ст. 2 ст. 286 КК, а в тому разі, коли смерть двох і більше осіб є наслідком тієї самої транспортної події, тобто одного з пов'язаних між собою кількох порушень Правил безпеки руху та експлуатації транспорту, – за ч. З ст. 286 КК. Винний у порушенні Правил безпеки руху та експлуатації транспорту водій, який заподіяв потерпілому тілесні ушкодження та завідомо залишив його без допомоги, якщо потерпілий перебував у небезпечному для життя стані, повинен нести відповідальність за сукупністю злочинів (статті 286 і 135 КК). При цьому відповідальність водія за ч. З ст. 135 КК настає незалежно від того, чи могли інші особи надати потерпілому допомогу.
Якщо в діях водія немає складу злочину, передбаченого ст. 286 КК, але життя потерпілого було поставлено під загрозу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яку вчинив водій, то залишення потерпілого без допомоги за інших необхідних ознак кваліфікується за ст. 135 КК. Кримінальна відповідальність водіїв за ч. 3 ст. 135 КК виключається у випадку, якщо у наданні допомоги не було необхідності, тобто коли потерпілий не потребував допомоги і сам пішов з місця пригоди, або в разі миттєвої загибелі потерпілого.
Суб'єктом цього злочину може бути тільки особа, яка своїми діями поставила потерпілого у небезпечний для життя стан. Неврахування цього положення призводить до помилок у слідчій та судовій практиці [11, с. 196–197].
При кваліфікації дій водія, який порушив Правила дорожнього руху, внаслідок чого поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, слід враховувати певні обставини, що впливають на його поведінку. Слідча і судова практика свідчать про те, що нерідко водій перебуває під впливом переляку від скоєного або побоюється насильства з боку осіб, які знаходяться на місці дорожньо-транспортної пригоди. Тому при розслідуванні цих злочинів необхідно встановити всі фактичні обставини, що мали місце в конкретному випадку, а також їх можливий вплив на водія. Сам факт залишення ним місця дорожньо-транспортної пригоди або відсутність його короткий проміжок часу після аварії і надання після цього допомоги потерпілому не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 135 КК.
Відповідальність за ст. 286 КК настає тільки за наявності вини, тобто в тому разі, коли водій транспортного засобу за відповідних обставин передбачав або міг передбачити виникнення небезпечної ситуації.
При встановленні вини в діях особи, яка під час керування транспортним засобом заподіяла передбачені ст. 286 КК наслідки, треба враховувати, по-перше, що даний злочин вчинюється тільки з необережності і, по-друге, що особа, яка керує транспортним засобом, в усіх випадках зобов'язана, повинна передбачати можливість настання таких наслідків. Такий обов'язок покладається законом на кожного, хто береться за керування транспортним засобом. Тому, щоб визнати наявність у діях такої особи вини, необхідно встановити, чи могла ця особа за конкретних обставин передбачити можливість настання злочинних наслідків. Якщо, виходячи з конкретних обставин пригоди, не можна зробити висновок про те, що така можливість у неї була, то в заподіянні шкоди ця особа невинна.
Автотранспортні злочини можуть бути вчинені у сукупності і з іншими злочинами, зокрема зі злочинами проти порядку управління, проти громадського порядку та ін. У слідчій та судовій практиці трапляються випадки хуліганства, пов'язаного з грубим порушенням Правил безпеки руху транспортних засобів.
Якщо злісне хуліганство супроводилося порушенням Правил безпеки руху транспорту, то ці дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 296 і 286 КК.
Часто передбачені ст. 286 КК наслідки настають при одночасному порушенні Правил безпеки руху кількома учасниками дорожнього руху (водіями, пішоходами, пасажирами та іншими особами). У такому випадку всі особи, винні в порушенні Правил безпеки руху, підлягають кримінальній відповідальності за ст. 286 або ст. 291 КК. Вина потерпілого у таких випадках не звільняє іншого порушника Правил безпеки руху від кримінальної відповідальності.
При порушенні Правил безпеки іншими учасниками руху водій транспортного засобу звільняється від кримінальної відповідальності лише в тому випадку, якщо сам він не порушив Правил безпеки руху та експлуатації або якщо порушення не перебувало у причинному зв'язку з наслідками. Водій не підлягає відповідальності, якщо шкідливі наслідки настали не через порушення ним Правил безпеки руху, а через грубу необережність потерпілого.
Якщо внаслідок порушення Правил дорожнього руху потерпілим виникла аварійна обстановка, а водій не мав технічної можливості відвернути шкоду, то він не підлягає кримінальній відповідальності.
2.3 Кваліфікуючі ознаки злочину
Кваліфікуючі ознаки цього злочину виписані в 2 і 3 частинах цієї статті. Законодавець зокрема вказує на такі кваліфікуючі ознаки, як спричинення в результаті порушень правил дорожнього руху або експлуатації транспорту: 1) смерті потерпілого або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження одному чи кільком потерпілим (ч. 2 ст. 286). Бувають ситуації що під час дорожньої події особам заподіюються різного ступеня тяжкості тілесні ушкодження, то в такому випадку скоєне слід кваліфікувати за частиною статті яка передбачає найбільш тяжкий вид ушкоджень; 2) загибелі кількох осіб (ч. 3 ст. 286). За даною частиною статті порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту кваліфікується лише тоді, коли смерть кількох осіб була результатом однієї дорожньої події. Дві чи більше подій внаслідок яких настала смерть однієї особи, не можна оцінювати, як наслідок – загибель кількох осіб. Дану ситуацію слід розглядати окремо і кваліфікувати відповідно також окремо щодо кожної події.
3. Призначення покарання за злочин
01 листопада 2008 року близько 22 год 40 хв, в темний час доби, водій, керуючи легковим автомобілем ВАЗ-21011, н/з з увімкненими фарами головного світла рухався по освітленій ділянці проїзної частини вул. Сумської в м. Ромни. В салоні автомобіля в якості пасажира на передньому сидінні знаходилася його дружина, яка тримала на руках свою неповнолітню дитину.
Під час руху водій, відволікшись у розмові з дружиною, втратив контроль за рухом керованого ним транспортного засобу і поблизу 2-го пров. Сумської в м. Ромни допустив виїзд за межі проїзної частини на праве узбіччя та здійснив наїзд на залізобетонну опору лінії електропередач, внаслідок чого дитина загинула на місці дорожньо-транспортної пригоди, а пасажир дружина водія отримала тяжкі тілесні ушкодження.
Судом було встановлено і чітко зазначено, які саме порушення правил дорожнього руху були допущені винним, а також встановлено причинний зв’язок між діями і наслідками, що настали. Крім того винний свою вину визнав і незаперечував проти встановлених фактів. Таким чином водія було засуджено за ч. 2 ст. 286 ККУ строком на 5 років, з встановленням іспитового строку 2 роки враховуючи те що злочин було вчинено винним вперше, визнання власної вини, позитивно характеризується за місцем роботи і проживання. Також винному було застосоване додаткове покарання у виді позбавлення керувати будь-якими видами транспорту терміном 1 рік 6 місяців. Таке рішення було прийняте на підставі того, що суд вважав, що дане діяння мало місце внаслідок поверхневого знання винним правил дорожнього руху. [18]
24 березня 2008 року Нетішинський міський суд Хмельницької області кримінальну справу про уродженця с. Закриничне Ізяславського району Хмельницької області, українця, громадянина України, освіта середня – технічна, одруженого, приватного підприємця, не судимого, за ст. 286 ч. 2 КК України.
Судом було встановлено 30.07.2007 року, в період між 17 год. та 17 год. 30 хв., винний керуючи автомобілем «Шевролет-авео», рухаючись в населеному пункті м. Нетішин, по вулиці Будівельників, в напрямку «Торгівельного центру», з швидкістю 55–58 км/год., зі слів останнього, після проїзду пішохідного переходу, позначеного інформаційно-вказівними дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2 – «Пішохідний перехід» та горизонтальною дорожньою розміткою 1.14.1 «Зебра» – «Нерегульований пішохідний перехід» ПДР України, скоїв наїзд на малолітнього пішохода, який перетинав проїзну частину дороги поза пішохідним переходом, в напрямку зліва на право, відносно напрямку руху його автомобіля.
Під час дорожньо-транспортної пригоди малолітній пішохід (далі-потерпілий) отримав тілесні ушкодження, які згідно висновку судово-медичної експертизи відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень і перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті, оскільки, від отриманих травм, помер в Хмельницькій обласній дитячій лікарні.
Судом чітко було встановлено, які саме порушення правил дорожнього руху були вчинені, та причинний зв’язок між наслідками, які настали. Факт порушення зазначених правил і скоєння даного злочину винний не заперечував, крім того ним було частково відшкодовано заявлений цивільний позов на суму 100 тис. грн. Зі свідчення свідків і автотехнічних експертиз було встановлено, що злочин вчинений у місці 7–10 метрів від пішохідного переходу про що і говорив потерпілий. Крім того судом було встановлено і порушення правил дорожнього руху і збоку потерпілого, а саме п. 4.14, відповідно до якого пішоходам забороняється виходити на проїзну частину дороги, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху, раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід, переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга, що, також, стало причиною дорожньо-транспортної пригоди. Але, з врахуванням наведеного винний не може звільнятись від кримінальної відповідальності, оскільки припустився порушення вказаних вище правил безпеки руху і даний факт встановлено та доведено в суді.
Таким чином суд враховуючи те що злочин було вчинено вперше, зізнання винного, за місцем роботи характеризується позитивно, частково відшкодував моральну шкоду, засудив винного за ч. 2 ст. 286 ККУ та призначив покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Враховуючи вище наведені обставини що позитивно характеризують винного звільнив від відбування основного покарання з призначенням іспитового строку терміном 3 роки. [18]
29 січня 2009 року Шосткинський міськрайонний суд Сумської області розглянув кримінальну справу по обвинуваченню: уродженця м. Курськ, РФ, українця, громадянина України, з вищою освітою, розлученого, працюючого викладачем дитячого протитуберкульозного диспансеру, раніше не судимого, прож. м. Шостка за ст. 286 ч. 2 КК України.
Судом було встановлено що 09.09.2008 р. близько 17 год. 00 хв. винний перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння керував автомобілем «GEELY MR 7151 A» та рухався по вул. Чехова м. Шостки зі сторони вул. Піонерської.
В районі будинку 154 по вул. Чехова, на закругленні дороги водій в даній дорожній обстановці проявив неуважність, не слідкував за дорожньою обстановкою і при роз’їзді із зустрічним автомобілем допустив перекидання автомобіля. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля, що знаходився на передньому сидіння, отримав тілесні ушкодження у вигляді синця на передній поверхні гомілки у середній треті, закритого перелому обох кісток правої гомілки, закритого перелому правого стегна, рани на верхній повіці правого ока, рани на правому крилі носу, повного перелому шийного відділу хребта на рівні 6-го шийного хребця. Розриву спинного мозку з крововиливом в оточуючі оболонки, перелому кісток носу, які кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження та від яких настала смерть потерпілого.
Судом чітко було встановлено, які порушення допустив винний, про що він не заперечував. Судом також було встановлено стан алкогольного сп’яніння, що є обтяжуючою обставиною, про що винний також не заперечував. Крім того суд взяв до уваги, позитивну характеристику винного за місцем роботи, наявність у винного двох дітей, власне зізнання – засудив винного за ч. 2 ст. 286 ККУ, як порушення правил безпеки дорожнього або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, що спричинило смерть потерпілого та керуючись ст. 69 ККУ призначив покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією статті 286 ч. 2 КК України. А саме призначив йому покарання 2 (два) роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки. [18]
Таким чином на підставі наведених судових рішень можна зробити чіткий висновок, що завжди слід встановлювати, які саме порушення правил дорожнього руху допустив винний та підтвердження їх доказами. В кожному випадку суд встановлював обставини, які обтяжують та пом’якшують відповідальність, що є важливою гарантією у призначенні і застосуванні правильної санкції, яка буде відповідати особі винного та характеру вчиненого діяння
Висновки
За результатами роботи можна зробити такі висновки.
Криміналізація діяння, що виражалось в порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту відбулось на ґрунті збільшення транспортної мережі та високої суспільної небезпечності цього діяння. Суспільна небезпечність цього діяння виражається в тому що воно вчиняється джерелом підвищеної небезпеки, а саме транспортним засобом та заподіює тілесні ушкодження, матеріальну шкоду та загибель людей.
Порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспорту полягає в дії або бездіяльності, пов'язаній з невиконанням однієї чи кількох вимог Правил дорожнього руху або інших нормативних актів, що регламентують безпеку руху та експлуатацію транспорту, з боку особи, яка керує транспортним засобом. Інструкції та інші нормативні акти, що стосуються особливостей перевезення спеціальних вантажів, експлуатації окремих видів транспортних засобів, руху на закритих територіях, повинні ґрунтуватися на вимогах Закону України «Про дорожній рух» та Правил дорожнього руху. Не можна розглядати як такі різні правила, що випливають з життєвого чи професійного досвіду водіїв, але не зафіксовані у відповідних нормативних актах.
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 286 КК України, полягає в: а) порушенні Правил безпеки руху чи експлуатації транспорту, тобто в порушенні конкретного правила, передбаченого конкретним пунктом правил; б) настанні суспільне небезпечних наслідків – заподіяння смерті чи тілесних ушкоджень учасникам дорожнього руху і в) причинному зв'язку між порушенням правил безпеки руху чи експлуатації транспорту та спричиненими наслідками.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини, що визначається характером ставлення до наслідків. Сама ж дія або бездіяльність при порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту можуть бути як умисними, так і вчиненими з необережності.
Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 286 КК України, може бути фізична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 16-річного віку і фактично керувала транспортним засобом, допустивши порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспорту. Особа є такою, що керує транспортним засобом незалежно від того, чи вона професіонал, чи аматор, чи працює за наймом, є його власником чи орендарем, керує ним за дорученням чи самовільно захопивши або угнавши його. Не мають значення обставини, пов'язані з відсутністю в особи прав на керування транспортним засобом або факт позбавлення такого права в адміністративному чи іншому порядку.
Аналіз судової практики вказує що в кожному випадку для правильного вирішення справи, для з’ясування істини у справі, слід встановлювати яких саме порушень правил дорожнього руху допустився винний. І як наголошує постанова Пленуму Верховного Суду України в кожному випадку також слід встановлювати обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного. Призначаючи додаткове покарання суду слід виходити також з обставин, які істотно зменшують ступінь суспільної тяжкості вчиненого злочину, і з урахуванням особи винного.
Список використаної літератури
Нормативні акти
1. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К. Юрінком Інтер, 2001.
2. Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 p. // Закони України. – Том 5. – К, 1996. – с. 128–136.
3. Закон України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради. – 1993. – №31. – Ст. 338.
4. Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 p. // Закони України. – Том 7. – К., 1997. – с. 393–405.
5. Правила дорожнього руху України. – Харків: Світлофор, 2001.
7 Александров Ю.В., Андрушко П.П., Антипов В.І., Клименко В.А., Матишевський П.С. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / С.С. Яценко (відп.ред.). – К.: А.С.К., 2002. – 936 с.
8 Бажанов М.І., Баулін Ю.В., Борисов В,І., Гавриш С.Б., Дорош Л.В. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студ. вищ. навч. закл. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / М.І. Бажанов (ред.). – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 494 с.
9 Бойко А.М., Брич Л.П., Грищук В.К., Дудоров О.О., Мельник М.І. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / М.І. Мельник (ред.), М.І. Хавронюк (ред.). – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.
10 Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива: Курс лекцій / М.Й. Коржанський (ред.). – К.: Атіка, 2001. – 542 с.
11 Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К.: Атіка, 2001. – 656 с.
12 Научно-практичний коментар Кримінального кодексу України. Особлива частина. / Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К.: Форум, 2001. – 942 с.
13 Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под редакцией заслуженного деятеля науки и техники Украины, доктора юридических наук, профессора Е.А. Стрельцова. – Х.: Одиссей, 2002. – 672 с.
14 Уголовный кодекс Украины. Комментарий: Под редакцией Ю.А. Карамазина и Е.А. Стрельцова. – Х.: Одиссей, 2001. – 960 с.
Спеціальна література
15 Коржанський М.Й., Мисливий В.А. Кваліфікація автотранспортних злочинів. – К., 1996.
16 Климчук М.П. Розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів (криміналістичні та процесуальні аспекти): Монографія. – Львів: ЛьвДУВС видавництво «Край», 2008. – 216 с.
17 Мисливий В.А. Злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту: Монографія. – Дніпропетровськ: Юрид. акад. Мін-ва внутр. Справ, 2004. – с. 105
Якщо злісне хуліганство супроводилося порушенням Правил безпеки руху транспорту, то ці дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 296 і 286 КК.
Часто передбачені ст. 286 КК наслідки настають при одночасному порушенні Правил безпеки руху кількома учасниками дорожнього руху (водіями, пішоходами, пасажирами та іншими особами). У такому випадку всі особи, винні в порушенні Правил безпеки руху, підлягають кримінальній відповідальності за ст. 286 або ст. 291 КК. Вина потерпілого у таких випадках не звільняє іншого порушника Правил безпеки руху від кримінальної відповідальності.
При порушенні Правил безпеки іншими учасниками руху водій транспортного засобу звільняється від кримінальної відповідальності лише в тому випадку, якщо сам він не порушив Правил безпеки руху та експлуатації або якщо порушення не перебувало у причинному зв'язку з наслідками. Водій не підлягає відповідальності, якщо шкідливі наслідки настали не через порушення ним Правил безпеки руху, а через грубу необережність потерпілого.
Якщо внаслідок порушення Правил дорожнього руху потерпілим виникла аварійна обстановка, а водій не мав технічної можливості відвернути шкоду, то він не підлягає кримінальній відповідальності.
2.3 Кваліфікуючі ознаки злочину
Кваліфікуючі ознаки цього злочину виписані в 2 і 3 частинах цієї статті. Законодавець зокрема вказує на такі кваліфікуючі ознаки, як спричинення в результаті порушень правил дорожнього руху або експлуатації транспорту: 1) смерті потерпілого або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження одному чи кільком потерпілим (ч. 2 ст. 286). Бувають ситуації що під час дорожньої події особам заподіюються різного ступеня тяжкості тілесні ушкодження, то в такому випадку скоєне слід кваліфікувати за частиною статті яка передбачає найбільш тяжкий вид ушкоджень; 2) загибелі кількох осіб (ч. 3 ст. 286). За даною частиною статті порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту кваліфікується лише тоді, коли смерть кількох осіб була результатом однієї дорожньої події. Дві чи більше подій внаслідок яких настала смерть однієї особи, не можна оцінювати, як наслідок – загибель кількох осіб. Дану ситуацію слід розглядати окремо і кваліфікувати відповідно також окремо щодо кожної події.
3. Призначення покарання за злочин
Дана стаття передбачає такі види покарання за злочин який описаний в диспозиції цієї статті. Зокрема ч. 1 ст. 286 – штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 286 – позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого; за ч. 3 ст. 287 – позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного. [6]
У кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання – позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.
Додаткове покарання, передбачене як обов'язкове ч. 3 ст. 286 КК суд може відповідно до ст. 69 КК не призначати лише за наявності декількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, і з урахуванням особи винного. [6]
Позбавлення права керувати транспортними засобами можна застосовувати як додаткове покарання незалежно від того, що особу вже було позбавлено такого права в адміністративному порядку. Однак призначення цього покарання особі, яка взагалі не мала права керувати транспортними засобами, є неможливим.
У разі вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних чи інших одурманюючих засобів, суд повинен обговорювати питання про визнання цієї обставини відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 67 КК такою, яка обтяжує покарання винного. [6]
Крім цього в даному розділі я вважаю слід звернути увагу на судову практику щодо розгляду справ та призначення покарання за вчинення злочину передбаченого статтею 286 ККУ.
Так 26 січня 2009 року Роменський міськрайонний суд Сумської області розглянув кримінальну справу по обвинуваченню за ч. 2 ст. 286 ККУ, що виразилось у порушенні правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої та заподіяло тяжкі тілесні ушкодження іншій потерпілій особі. Злочин скоєно було за таких обставин: 01 листопада 2008 року близько 22 год 40 хв, в темний час доби, водій, керуючи легковим автомобілем ВАЗ-21011, н/з з увімкненими фарами головного світла рухався по освітленій ділянці проїзної частини вул. Сумської в м. Ромни. В салоні автомобіля в якості пасажира на передньому сидінні знаходилася його дружина, яка тримала на руках свою неповнолітню дитину.
Під час руху водій, відволікшись у розмові з дружиною, втратив контроль за рухом керованого ним транспортного засобу і поблизу 2-го пров. Сумської в м. Ромни допустив виїзд за межі проїзної частини на праве узбіччя та здійснив наїзд на залізобетонну опору лінії електропередач, внаслідок чого дитина загинула на місці дорожньо-транспортної пригоди, а пасажир дружина водія отримала тяжкі тілесні ушкодження.
Судом було встановлено і чітко зазначено, які саме порушення правил дорожнього руху були допущені винним, а також встановлено причинний зв’язок між діями і наслідками, що настали. Крім того винний свою вину визнав і незаперечував проти встановлених фактів. Таким чином водія було засуджено за ч. 2 ст. 286 ККУ строком на 5 років, з встановленням іспитового строку 2 роки враховуючи те що злочин було вчинено винним вперше, визнання власної вини, позитивно характеризується за місцем роботи і проживання. Також винному було застосоване додаткове покарання у виді позбавлення керувати будь-якими видами транспорту терміном 1 рік 6 місяців. Таке рішення було прийняте на підставі того, що суд вважав, що дане діяння мало місце внаслідок поверхневого знання винним правил дорожнього руху. [18]
24 березня 2008 року Нетішинський міський суд Хмельницької області кримінальну справу про уродженця с. Закриничне Ізяславського району Хмельницької області, українця, громадянина України, освіта середня – технічна, одруженого, приватного підприємця, не судимого, за ст. 286 ч. 2 КК України.
Судом було встановлено 30.07.2007 року, в період між 17 год. та 17 год. 30 хв., винний керуючи автомобілем «Шевролет-авео», рухаючись в населеному пункті м. Нетішин, по вулиці Будівельників, в напрямку «Торгівельного центру», з швидкістю 55–58 км/год., зі слів останнього, після проїзду пішохідного переходу, позначеного інформаційно-вказівними дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2 – «Пішохідний перехід» та горизонтальною дорожньою розміткою 1.14.1 «Зебра» – «Нерегульований пішохідний перехід» ПДР України, скоїв наїзд на малолітнього пішохода, який перетинав проїзну частину дороги поза пішохідним переходом, в напрямку зліва на право, відносно напрямку руху його автомобіля.
Під час дорожньо-транспортної пригоди малолітній пішохід (далі-потерпілий) отримав тілесні ушкодження, які згідно висновку судово-медичної експертизи відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень і перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті, оскільки, від отриманих травм, помер в Хмельницькій обласній дитячій лікарні.
Судом чітко було встановлено, які саме порушення правил дорожнього руху були вчинені, та причинний зв’язок між наслідками, які настали. Факт порушення зазначених правил і скоєння даного злочину винний не заперечував, крім того ним було частково відшкодовано заявлений цивільний позов на суму 100 тис. грн. Зі свідчення свідків і автотехнічних експертиз було встановлено, що злочин вчинений у місці 7–10 метрів від пішохідного переходу про що і говорив потерпілий. Крім того судом було встановлено і порушення правил дорожнього руху і збоку потерпілого, а саме п. 4.14, відповідно до якого пішоходам забороняється виходити на проїзну частину дороги, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху, раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід, переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга, що, також, стало причиною дорожньо-транспортної пригоди. Але, з врахуванням наведеного винний не може звільнятись від кримінальної відповідальності, оскільки припустився порушення вказаних вище правил безпеки руху і даний факт встановлено та доведено в суді.
Таким чином суд враховуючи те що злочин було вчинено вперше, зізнання винного, за місцем роботи характеризується позитивно, частково відшкодував моральну шкоду, засудив винного за ч. 2 ст. 286 ККУ та призначив покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Враховуючи вище наведені обставини що позитивно характеризують винного звільнив від відбування основного покарання з призначенням іспитового строку терміном 3 роки. [18]
29 січня 2009 року Шосткинський міськрайонний суд Сумської області розглянув кримінальну справу по обвинуваченню: уродженця м. Курськ, РФ, українця, громадянина України, з вищою освітою, розлученого, працюючого викладачем дитячого протитуберкульозного диспансеру, раніше не судимого, прож. м. Шостка за ст. 286 ч. 2 КК України.
Судом було встановлено що 09.09.2008 р. близько 17 год. 00 хв. винний перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння керував автомобілем «GEELY MR 7151 A» та рухався по вул. Чехова м. Шостки зі сторони вул. Піонерської.
В районі будинку 154 по вул. Чехова, на закругленні дороги водій в даній дорожній обстановці проявив неуважність, не слідкував за дорожньою обстановкою і при роз’їзді із зустрічним автомобілем допустив перекидання автомобіля. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля, що знаходився на передньому сидіння, отримав тілесні ушкодження у вигляді синця на передній поверхні гомілки у середній треті, закритого перелому обох кісток правої гомілки, закритого перелому правого стегна, рани на верхній повіці правого ока, рани на правому крилі носу, повного перелому шийного відділу хребта на рівні 6-го шийного хребця. Розриву спинного мозку з крововиливом в оточуючі оболонки, перелому кісток носу, які кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження та від яких настала смерть потерпілого.
Судом чітко було встановлено, які порушення допустив винний, про що він не заперечував. Судом також було встановлено стан алкогольного сп’яніння, що є обтяжуючою обставиною, про що винний також не заперечував. Крім того суд взяв до уваги, позитивну характеристику винного за місцем роботи, наявність у винного двох дітей, власне зізнання – засудив винного за ч. 2 ст. 286 ККУ, як порушення правил безпеки дорожнього або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, що спричинило смерть потерпілого та керуючись ст. 69 ККУ призначив покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією статті 286 ч. 2 КК України. А саме призначив йому покарання 2 (два) роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки. [18]
Таким чином на підставі наведених судових рішень можна зробити чіткий висновок, що завжди слід встановлювати, які саме порушення правил дорожнього руху допустив винний та підтвердження їх доказами. В кожному випадку суд встановлював обставини, які обтяжують та пом’якшують відповідальність, що є важливою гарантією у призначенні і застосуванні правильної санкції, яка буде відповідати особі винного та характеру вчиненого діяння
Висновки
За результатами роботи можна зробити такі висновки.
Криміналізація діяння, що виражалось в порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту відбулось на ґрунті збільшення транспортної мережі та високої суспільної небезпечності цього діяння. Суспільна небезпечність цього діяння виражається в тому що воно вчиняється джерелом підвищеної небезпеки, а саме транспортним засобом та заподіює тілесні ушкодження, матеріальну шкоду та загибель людей.
Порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспорту полягає в дії або бездіяльності, пов'язаній з невиконанням однієї чи кількох вимог Правил дорожнього руху або інших нормативних актів, що регламентують безпеку руху та експлуатацію транспорту, з боку особи, яка керує транспортним засобом. Інструкції та інші нормативні акти, що стосуються особливостей перевезення спеціальних вантажів, експлуатації окремих видів транспортних засобів, руху на закритих територіях, повинні ґрунтуватися на вимогах Закону України «Про дорожній рух» та Правил дорожнього руху. Не можна розглядати як такі різні правила, що випливають з життєвого чи професійного досвіду водіїв, але не зафіксовані у відповідних нормативних актах.
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 286 КК України, полягає в: а) порушенні Правил безпеки руху чи експлуатації транспорту, тобто в порушенні конкретного правила, передбаченого конкретним пунктом правил; б) настанні суспільне небезпечних наслідків – заподіяння смерті чи тілесних ушкоджень учасникам дорожнього руху і в) причинному зв'язку між порушенням правил безпеки руху чи експлуатації транспорту та спричиненими наслідками.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини, що визначається характером ставлення до наслідків. Сама ж дія або бездіяльність при порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту можуть бути як умисними, так і вчиненими з необережності.
Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 286 КК України, може бути фізична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 16-річного віку і фактично керувала транспортним засобом, допустивши порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспорту. Особа є такою, що керує транспортним засобом незалежно від того, чи вона професіонал, чи аматор, чи працює за наймом, є його власником чи орендарем, керує ним за дорученням чи самовільно захопивши або угнавши його. Не мають значення обставини, пов'язані з відсутністю в особи прав на керування транспортним засобом або факт позбавлення такого права в адміністративному чи іншому порядку.
Аналіз судової практики вказує що в кожному випадку для правильного вирішення справи, для з’ясування істини у справі, слід встановлювати яких саме порушень правил дорожнього руху допустився винний. І як наголошує постанова Пленуму Верховного Суду України в кожному випадку також слід встановлювати обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного. Призначаючи додаткове покарання суду слід виходити також з обставин, які істотно зменшують ступінь суспільної тяжкості вчиненого злочину, і з урахуванням особи винного.
Список використаної літератури
Нормативні акти
1. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К. Юрінком Інтер, 2001.
2. Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 p. // Закони України. – Том 5. – К, 1996. – с. 128–136.
3. Закон України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради. – 1993. – №31. – Ст. 338.
4. Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 p. // Закони України. – Том 7. – К., 1997. – с. 393–405.
5. Правила дорожнього руху України. – Харків: Світлофор, 2001.
6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті.»
Навчальна література 7 Александров Ю.В., Андрушко П.П., Антипов В.І., Клименко В.А., Матишевський П.С. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / С.С. Яценко (відп.ред.). – К.: А.С.К., 2002. – 936 с.
8 Бажанов М.І., Баулін Ю.В., Борисов В,І., Гавриш С.Б., Дорош Л.В. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студ. вищ. навч. закл. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / М.І. Бажанов (ред.). – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 494 с.
9 Бойко А.М., Брич Л.П., Грищук В.К., Дудоров О.О., Мельник М.І. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / М.І. Мельник (ред.), М.І. Хавронюк (ред.). – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.
10 Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива: Курс лекцій / М.Й. Коржанський (ред.). – К.: Атіка, 2001. – 542 с.
11 Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К.: Атіка, 2001. – 656 с.
12 Научно-практичний коментар Кримінального кодексу України. Особлива частина. / Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К.: Форум, 2001. – 942 с.
13 Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под редакцией заслуженного деятеля науки и техники Украины, доктора юридических наук, профессора Е.А. Стрельцова. – Х.: Одиссей, 2002. – 672 с.
14 Уголовный кодекс Украины. Комментарий: Под редакцией Ю.А. Карамазина и Е.А. Стрельцова. – Х.: Одиссей, 2001. – 960 с.
15 Коржанський М.Й., Мисливий В.А. Кваліфікація автотранспортних злочинів. – К., 1996.
16 Климчук М.П. Розслідування злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів (криміналістичні та процесуальні аспекти): Монографія. – Львів: ЛьвДУВС видавництво «Край», 2008. – 216 с.
17 Мисливий В.А. Злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту: Монографія. – Дніпропетровськ: Юрид. акад. Мін-ва внутр. Справ, 2004. – с. 105
Інтернет джерела
18 www.reyestr.court.gov.ua
