Полтавський національний технічний університет
імені Юрія Кондратюка
Кафедра МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ
Курсова робота
з дисципліни "Міжнародна економіка"
на тему: "Формування інтеграційної стратегії України"
Виконала: студентка групи 301-ФМ
напряму 6.030503 "Міжнародна економіка"
М. Є. Прапірна
Керівник роботи: к.е.н., доцент
І. Б. Чичкало-Кондрацька
Полтава 2010

Зміст
Вступ
Розділ 1 Загальні положення формування інтеграційної стратегії України
1.1 Основні критерії інтеграці
1.2 Стратегічні напрямки інтеграції
Розділ 2 Зовнішньоекономічні відносини України з країнами та міжнародними організаціями
2.1 Форми та напрями співробітництва з Європейським союзом
2.2 Ключові аспекти співробітництва України з країнами членами СНД
Розділ 3 Шляхи подальшого співробітництва України з країнами та міжнародними організаціями
3.1 Форми та напрями співробітництва з Європейським Союзом
3.2 Співробітництво з ООН та іншими міжнародними організаціями
3.3 Співробітництво з Радою Європи
3.4 Взаємозв’язок міжнародної інтеграційної стратегії та внутрішніх економічних перетворень в Україні
Висновки
Додаток
Література

Вступ
Одним із найважливіших чинників розвитку людської цивілізації, безумовно, виявилася інтеграція. Вже за одне це вона гідна детального вивчення. Термін "інтеграція" походить з латині, де integratio означає з'єднання окремих частин у загальне, ціле, єдине. Одним із видів інтеграції є економічна інтеграція. Вона – найвищий ступінь розвитку міжнародних економічних відношень.
Метою проведення курсової роботи є дослідження всіх принципів світової інтеграційної стратегії та вивчення міжнародного досвіду інтеграційних об’єднань з метою навчитись використовувати цей зарубіжний досвід для інтеграції України у міжнародні організації.
Процес економічної інтеграції відбувається тоді, коли дві (або більше) країни об'єднуються разом для створення ширшого економічного простору з метою:
·                   забезпечення кращих умов торгівлі;
·                   збільшення розмірів ринку, використання ефекту масштабу виробництва (для країн з малою ємністю національного ринку);
·                   розширення торгівлі паралельно з поліпшенням інфраструктури;
·                   поширення передових технологій;
·                   стимулювання конкуренції.
Окрім цього, як свідчить практика, міжнародна торгівля є кращим засобом зруйнувати існуючі вітчизняні монополії. Вона також приносить інші переваги, зокрема, зникає дефіцит. Країни укладають інтеграційні угоди, сподіваючись на економічний виграш, проте можуть також мати політичні та інші цілі.
Система світового господарства досліджується у двох площинах. Перша це сукупність національних господарств, а друга це світове господарство, як наднаціональний господарський простір. Структури світового господарства на наднаціональному господарському просторі поділяються на два рівні – регіональний та транснаціональний (глобальний). На регіональному рівні структури світового господарства пов’язані з районами регіональної інтеграції. В Європі, це, насамперед, ЄС, ЄАВТ, СНД, ЄЕП, на Північноамериканському континенті найбільш відома НАФТА, в Латиноамериканському це Меркосур, на Азіатсько-Тихоокеанському АСЕАН, АТЕС, а Африканський континент містить ЕКОВАС, КОМЕСА. На транснаціональному, глобальному рівні виокремлюють міжнародні міждержавні організації, найбільш впливові це: ООН, МВФ, Світовий банк, СОТ, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, а також транснаціональні корпорації, такі як всесвітні лідери General Electric, Citigroup, IBM, Microsoft, Bank of America Corp, Philip Morris та інші. До відомих ТНК, що співпрацюють з Україною можна віднести Газпром, Лукойл, ЮКОС, Кока-Кола та інші.
Розвиток науково-технічного прогресу впливає на удосконалення комунікацій, збільшення обсягу інформації та поширення зовнішньоекономічних відносин. Економічна інтеграція, як процес зближення національних економік шляхом створення спільного економічного простору, передбачає постійний розвиток співпраці з цими структурами світового господарства. Сучасний політичний та економічний стан розвитку нашої держави змушує звернути особливу увагу на вектор економічної інтеграції.
Завданням курсової роботи є вивчення сутності, форм та цілей інтеграційної стратегії; дізнатися про зовнішні чинники та внутрішні передумови інтеграційної стратегії України; зрозуміти які саме передумови інтеграції необхідно обрати Україні.

Розділ 1. Загальні положення формування інтеграційної стратегії України
1.1 Основні критерії інтеграції
В рамках міжнародної економіки інтеграція має оцінюватись з такої позиції: чи є вона кроком на шляху розвитку вільної торгівлі, чи, навпаки, є перепоною для торговельних потоків.
Для оцінки відповідності створення інтеграційного угрупування інтересам міжнародної економіки в цілому в першій половині 90-х рр. ХХ ст. спеціалісти Світового банку сформулювали ряд критеріїв:
1) регіональні торговельні угоди дають охоплювати всі без вийняту галузі економіки; 2) лібералізація торгівлі на умовах режиму найбільшого сприяння має передувати утворенню будь-якого нового інтеграційного угрупування або супроводжувати його, особливо якщо початкові тарифи є високими;
3) перехідний період не повинен перевищувати 10 років і включати чіткий графік лібералізації торгівлі в окремих галузях;
4) загальний митний тариф, що впроваджується в межах митного союзу, не повинен перевищувати найнижчий тариф, що діє в країнах, щодо яких застосовується режим найбільшого сприяння;
5) правила визначення країни походження товару мають бути прозорими і не використовуватись для протекціонізму всередині угрупування;
6) після створення інтеграційного угрупування антидемпінгові правила не повинні використовуватись у відносинах з її членами, і щодо третіх країн мають бути встановлені прозорі правила їх використання.
В кінцевому підсумку інтеграційне угрупування має сприяти зростанню добробуту не тільки членів угрупування, але і третіх країн.

1.2 Стратегічні напрямки інтеграції
Стратегічним пріоритетом України в міжнародних економічних відносинах визначено вступ до Європейського Союзу на рівноправних засадах. Вже в "Концептуальних засадах " головною метою економічного розвитку України передбачалося створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі. Прогнозувалося, що до кінця 2007р. Україна зможе претендувати на набуття асоційованого статусу в ЄС, а до 2011р. – створити реальні внутрішні передумови для вступу в цю організацію.
Згідно з "Концептуальними засадами" соціально-економічні перетворення в Україні мали здійснитися в 2 етапи:
Перший етап – 2002 – 2004р. Його основна мета – зміцнити конкурентоспроможність вітчизняної економіки, створити сприятливі умови для накопичення інвестиційних ресурсів, істотно розширити внутрішній попит та утверджувати на цій основі надійну стабілізацію і стале зростання.
Другий етап – 2005 – 2011рр. Передбачалася комплексна модернізація підприємств, утвердження принципів і механізмів структурно-інноваційної моделі розвитку та формування базових засад та соціально орієнтованого ринкового господарства.
Аналіз виконання завдань Концепції на першому етапі виявив, що вона потребує корегування з огляду на реалії соціально-економічного розвитку України та її зовнішньополітичного оточення. Тому було прийнято новий документ – "Стратегія економічного й соціального розвитку України(2004 – 2015 роки) шляхом європейської інтеграції".
У "Стратегії" визначається, що основою стратегічного курсу України є утвердження її як високотехнологічної держави. Кінцевою метою євроінтеграційного курсу України є набуття нашою державою повноправного членства в Європейському Союзі.
На шляху євро інтеграції Україна пройшла вже довгий шлях економічних перетворень і реалізації угод з ЄС. У 1998 та 2000р. набула чинності після ратифікації Верховною Радою України "Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС", яка була підписана ще в 1994р. У 1998 та 2000 роках Указом Президента України затверджено Стратегію і програму інтеграції України в ЄС. В 1999р. Європейська Рада схвалила "Спільну стратегію ЄС щодо України". Спільна стратегія передбачає підтримку процесу демократичних та економічних перетворень в Україні, вирішення спільних проблем щодо підтримання стабільності та безпеки на Європейському континенті. В 2001р. відбувся Паризький самміт "Україна - ЄС", який засвідчив європейську перспективу України, стратегічний курс на інтеграцію України до ЄС.
У 2001р. в Копенгагені відбувся черговий самміт "Україна - ЄС", на якому було визнано прогрес України у виконанні вимог і стандартів ОБСЕ і Ради Європи, у запроваджені економічних реформ, позитивні зрушення в українській економіці. Була підкреслена необхідність розвивати й надалі стратегічне партнерство між Україною та ЄС.
У зв’язку з розширенням у 2004р. складу ЄС Україна стала безпосередньо контактувати з ним кордонами, що надало нового аспекту у взаємозв’язках нашої країни з ЄС. Врахування цієї ситуації знайшло вираження у документі "Європейська політика сусідства", який прийнято в рамках Угоди "План дій Україна-Європейський Союз". Цей план був розрахований на 3 роки. Він передбачав інтенсифікацію політичних, без пекових, економічних та культурних відносинах між сторонами. Згідно з Планом, інтеграція України в Європейський Союз буде здійснена в оглядовому періоді у формі зони вільної торгівлі ЄС – Україна після вступу України до СОТ. Відзначається, що ЄС визнає європейські прагнення України та вітає її європейський вибір.
Європейська політика сусідства відкриває нові перспективи для партнерства, економічної інтеграції та співробітництва. Ці перспективи виражаються в таких напрямах:
1)    підвищується рівень інтеграції, включно участі України у внутрішньому ринку ЄС;
2)    розширюється політичне співробітництво;
3)    Збільшується фінансова підтримка України з боку ЄС; через Європейський інвестиційний банк надаватиметься підтримка проектам, що потребують інвестиції в інфраструктуру;
4)    Розширюються можливості для участі України в певних програмах ЄС, що сприяє розвитку культурних, освітніх, технічних, наукових зв’язків, а також співробітництву у сфері охорони довкілля;
5)    Надається підтримка в адаптації законодавства України до норм і стандартів ЄС;
6)    Поглиблюються торговельні та економічні відносини між Україною та ЄС.
Після того, як Україна стала членом СОТ (2008р.), перспективи інтеграції нашої країни в ЄС значно поліпшуються. Стає реальністю утворення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС і в найближчі часи – набуття Україною асоційованого членства в Європейському Союзі.

Розділ 2. Зовнішньоекономічні відносини України з країнами та міжнародними організаціями
2.1 Форми та напрями співробітництва з Європейським Союзом
Згідно з програмою діяльності Кабінету Міністрів України "Реформи заради добробуту" інтеграція України до Європейського Союзу є стратегічною ціллю Урядової політики України. У цій програмі зазначено, що Україна орієнтується на діючу в провідних Європейських країнах модель соціально-економічних відносин та забезпечення належного добробуту своїх громадян. Поглиблення європейської інтеграції та розширення Європейського Союзу, його безпосереднє наближення до кордонів України створює додаткові передумови для активізації її участі в інтеграційних процесах, адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, що є одним з важливих інструментів створення в Україні цивілізованої правової системи.
На основі рішення Ради Європи ЄС про розширення Європейського Союзу, яке було прийнято в Копенгагені у 1993 році, були укладені так звані "європейські угоди" з усіма посткомуністичними країнами по той бік західного кордону колишнього Радянського Союзу, суть яких складалася у підготовці до майбутнього членства в ЄС. Оскільки ЄС вважає, що про членство нових незалежних держав, які виникли після розпаду Радянського Союзу, говорити поки що не приходиться, з ними були укладені так звані "Угоди про партнерство і співробітництво".
У червні 1994 року в Люксембурзі Європейський Союз підписав з Україною "Угоду про партнерство і співробітництво" (УПС)- з першою серед держав СНД. Дана угода гарантує Україні режим найбільшого сприяння і розгляд питання про створення найближчим часом зони вільної торгівлі, якщо Україна продемонструє достатній прогрес у формуванні стабільної ринкової економіки. Проте, на відміну від угод про асоційоване членство, підписаних із країнами Центральної Європи і Балтії, у цьому документі не йде мова про можливе членство України в ЄС.
ЄС розглядає цю угоду як пропозиції про підтримку України у здійсненні перетворень. Мета УПС – лібералізація торгівлі, виходячи з уявлень, що вільна торгівля буде сприяти економічному розвитку країни.
Успішна реалізація "еволюційного потенціалу" УПС дасть можливість розширити співробітництво між Україною і Європейським Союзом. ЄС у перспективі передбачає можливість створення спільної зони вільної торгівлі з метою економічного зближення, якщо Україна виконає умови запропонованої їй "схеми інтеграції". По суті, реальною метою Угоди про партнерство і співробітництво є підготовка України до вступу до Всесвітньої торгової організації; вона не надає Україні навіть віддаленої перспективи інтеграції до ЄС.
Важливим досягненням України на шляху просування в європейські структури стало її включення у листопаді 1995 року до складу Ради Європи (другої у СНД після Молдови). Своїм рішенням Рада недвозначно визнала прогрес, якого досягла Україна після здобуття незалежності в 1991 році в будівництві плюралістичного, демократичного суспільства і дотриманні прав людини.
Рада Європейського Союзу прийняла у грудні 1999 р. у Хельсинках "загальну стратегію" відносно України. Згідно цієї стратегії "ЄС схвалює європейські поривання України і вітає її європейський вибір", "Європейський Союз усвідомлює, що … стабільна і безпечна Україна в найбільшій мірі відповідає інтересам ЄС"; "Європейський Союз признає значення України у регіоні. У зв’язку з геополітичним розташуванням України вздовж вісі Північ-Південь і Схід-Захід вона набуває унікальне положення у Європі". Але далі: "ЄС у зв’язку з цим пропонує посилити співтовариство з Україною і приділити особливу увагу ядерній безпеці…"; "Ядерна безпека і вивід з експлуатації Чорнобильської АЕС є пріоритетними у відносинах між Європейським Союзом і Україною" – отже, ЄС скоріш намагається захистити себе від України, а не використовувати її "геополітичне положення" у якості елемента стратегічної концепції.
Європейський Союз є одним з головних торгових партнерів України: другим найбільшим торговим партнером після Росії, і найбільшим поза межами колишнього Радянського Союзу. З моменту набуття України незалежності її торгівля з ЄС значно зросла. Україна експортує до ЄС головним чином металопродукцію, товари хімічної та гірничої промисловості і текстиль.
Країни Європейського Союзу займають друге після США місце за обсягом прямих інвестицій в економіку України. Основними інвесторами України з числа країн-членів Європейського Союзу є Нідерланди, Великобританія і Німеччина.
УПС надає Україні і ЄС легший доступ на ринки один одного, головним чином, не дискримінуючи товари один одного, тобто, пропонується таке ставлення до українських товарів та товарів Європейського Союзу, як і для товарів усіх інших торгових партнерів та забезпечує вільну та справедливу конкуренцію імпортованих товарів з товарами місцевого виробництва.
ЄС та Україна погодились надати одна одній режим найбільшого сприяння в торгівлі товарами. Це означає, що одна зі сторін не може встановлювати на імпорт чи експорт іншої сторони вищі митні податки чи збори, ніж ті, що вона встановила для інших країн-членів СОТ, тобто, для більшості країн світу. Сторони також не можуть надавати гірші умови платежів, що мають відношення до торгівлі, чи приймати більш громіздкі митні процедури, ніж ті, що застосовуються у відношенні до інших країн. У цьому контексті ЄС вважається єдиною країною з безподатковим режимом торгівлі, який країни-члени Європейського Союзу надають одна одній і який не поширюється на Україну, хоч така можливість існує.

Таким чином, ЄС не буде користуватися пільгами, що їх Україна надає у плані тарифів і митних процедур країнам колишнього Радянського Союзу, поки Україна не вступить до СОТ. У будь-якому разі ні Україна, ні ЄС не користуватимуться пільгами, що надаються третім країнам, спеціально для створення зони вільної торгівлі чи утворення митного союзу, наприклад, такого, як між ЄС та деякими країнами Центральної Європи, які у кінцевому підсумку стануть новими членами ЄС.
Взагалі , якщо українська сторона не буде належним чином виконувати взяті на себе зобов’язання, а буде продовжувати робити це лише для "галочки", пожвавлення форм економічної взаємодії України з країнами-членами Євросоюзу можна не очікувати. Поки економічні і політичні умови економіки на Україні не наблизяться до цивілізованих норм, поки не будуть реально змінені законодавство і норми захисту інтересів іноземних інвесторів, ризикувати грішми своїх підприємців західні урядовці не будуть. Ніякого особливого статусу Україні ЄС надавати не збирається.
2.2 Ключові аспекти співробітництва України з країнами членами СНД
В рамках взаємодії з країнами СНД першочерговими інтересами для України є економічні інтереси, які полягають в розвитку передусім взаємовигідної двосторонньої співпраці з країнами членами СНД. За час існування СНД були підписані понад тисячі багатосторонніх документів. Хоча з огляду на об’єктивно існуючі розбіжності в позиціях держав-учасниць в різних галузях не всі вони діють ефективно.
У товарній структурі взаємного експорту і імпорту держав СНД переважають вуглеводна сировина і паливо, чорні і кольорові метали, продукція хімічної, нафтохімічної і харчової промисловості.
За роки існування СНД не вдалося реалізувати основні положення угоди. Вона залишалася лише програмним документом і декларацією про наміри, що ні до чого не зобов’язувала. Процес формування зони вільної торгівлі виявився більш складним і тривалим, ніж уявлялося.
Україна дотримується позиції, обґрунтованої з економічного погляду і адекватної підходам переважної більшості угруповань світу до питань стратегії розвитку інтеграційних процесів. Вона полягає в тому, що реалізація на території Співдружності будь-яких проектів створення Митного союзу, спільного ринку або економічного та валютного союзу можлива лише після завершення процесу поступового формування в межах СНД ефективно діючої зони вільної торгівлі. Зона вільної торгівлі (ЗВТ) є однією з ефективних форм взаємодії і економічної інтеграції держав. Але, у випадку СНД створення ЗВТ зіштовхується з об’єктивними проблемами і труднощами. Це – системна соціально-економічна криза, яку переживають країни Співдружності, процес реформування економічних і суспільних відносин, становлення демократичних основ управління. Значні розходження у рівні соціально-економічного розвитку, напрямленості і темпів економічних і політичних реформ, що проводяться у зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних орієнтаціях, неурегульовані міждержавні і міжнаціональні конфлікти не забезпечують сприятливих внутрішніх і зовнішніх умов для інтеграційних процесів у Співдружності, у тому числі для створення зони вільної торгівлі.
Держави Співдружності значно різняться за структурою економіки і ступеню її зрілості. Росія, Україна, Білорусь, у певній мірі Казахстан, мають достатньо розвинуті національні господарства з високою часткою обробної, у тому числі машинобудівної промисловості, диверсифіковану галузеву структуру виробництва. Інші держави Співдружності можна скоріш віднести до країн, що розвиваються. Вони характеризуються переважно аграрно-сировинною структурою економіки з високою часткою видобувних галузей і первинної переробки сільськогосподарської і мінеральної сировини. Значною частиною свого експорту вони виступають по відношенню один до одного на зовнішніх ринках як конкуренти, про що свідчать, наприклад, складні переговори про придбання або транспортування через Росію нафти з Азербайджану і Казахстану, природного газу із Туркменістану.
Разом з тим для нових незалежних держав – колишніх республік СРСР місткі російські ринки є не тільки привабливими, але й інколи безальтернативними для експорту і імпорту багатьох видів промислової і сільськогосподарської продукції, енергоносіїв, сировини і матеріалів. Це в значній мірі стосується і України.
Оптимальний позитивний ефект від участі в процесі інтеграції можливий для країн СНД лише в контексті поступового та поетапного розвитку їх взаємовідносин, в чому Україна грає не останню роль.

 

 Розділ 3 Шляхи подальшого співробітництва України з країнами та міжнародними організаціями

3.1 Співробітництво з ЄС у сфері юстиції та внутрішніх справ
Співробітництво з Європейським Союзом у сфері юстиції та внутрішніх справ є одним із головних аспектів європейської інтеграції України. План дій ЄС в сфері юстиції та внутрішніх справ в Україні передбачає прикордонне співробітництво, співробітництво в сфері міграції та притулку, боротьби проти організованої злочинності, а також співробітництво в правоохоронній сфері та в сфері судочинства. Відповідно до останнього розділу Плану дій ЄС в сфері юстиції та внутрішніх справ в Україні засобом імплементації, моніторингу, оцінки та визначення щорічних пріоритетів, закріплених у Плані дій є План-графік.
Угода про партнерство та співробітництво України та ЄС разом із Планом дій Україна – ЄС забезпечили правову і практичну основу для подальшого розвитку стосунків Україна – ЄС. Однак у березні 2007 року було розпочато переговори щодо укладення нової угоди на заміну Угоди про партнерство та співробітництво. У зв’язку з цим, під час Саміту Україна – ЄС у Парижі 2008 року лідери закликали до розроблення нового практичного інструмента на заміну Плану дій Україна – ЄС, а саме Угоди про асоціацію.
Нова Угода про асоціацію та Порядок денний асоціації сприятимуть подальшій політичній асоціації та економічній інтеграції України до ЄС шляхом започаткування всебічного і практичного співробітництва, завдяки якому ці основні завдання можуть бути реалізовані. Зокрема, основними розділами, які будуть стосуватись діяльності органів прокуратури, стануть:
· продовження навчальних програм для суддів, співробітників судів та прокуратури, а також персоналу цих установ і співробітників правоохоронних органів, зокрема з питань додержання прав людини та боротьби з тортурами, нелюдським і принизливим поводженням;
· ефективна імплементація та запровадження європейських стандартів у цивільному, кримінальному й адміністративному кодексах та їх відповідних процесуальних кодексах;
· продовження виконання рішень Європейського Суду з прав людини та сприяння подальшому розвитку практики Суду, як основного джерела міжнародного права з прав людини, за підтримки ЄС;
· подальше зміцнення зусиль щодо вдосконалення законодавчої бази і поліпшення практики тримання під вартою, зокрема стосовно досудового та адміністративного утримання, з метою ефективного вирішення проблем свавільного тримання під вартою;
· поліпшення умов тримання під вартою усіх ув'язнених, як у місцях досудового утримання, так і утримання після засудження, з метою усунення випадків неналежного поводження з ув’язненими та імплементація рекомендацій Комітету ООН проти тортур і Європейського Комітету з питань запобігання тортурам;
· розроблення стандартів ювенальної юстиції згідно з відповідними міжнародними стандартами;
· сприяння співробітництву в рамках Групи держав Ради Європи проти корупції та подальшій імплементації її відповідних рекомендацій;
· імплементація Національного Плану дій щодо боротьби з корупцією у співпраці з відповідними установами ЄС.
3.2 Співробітництво з ООН та іншими міжнародними організаціями
Україна приєдналася до таких основоположних міжнародних документів в сфері прав людини як Загальна декларація прав людини 1948 року, Міжнародний пакт про політичні та громадянські права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Факультативний протокол до Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок, Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, Факультативний протокол до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Як Сторона згаданих міжнародних договорів, Україна має надавати періодичні доповіді про їх виконання до відповідних Комітетів ООН. В цих доповідях окреслюються існуючі основні положення політики держави, заходи, що приймаються на їх впровадження (в тому числі, на законодавчому рівні), інформація про виконання рекомендацій відповідних Комітетів ООН, визначених у заключних висновках до кожної періодичної доповіді України, статистичні відомості тощо.
Генеральна прокуратура України в межах своєї компетенції залучена до підготовки таких доповідей у таких комітетах:
- Комітет з ліквідації расової дискримінації (Committee on the Elimination of Racial Discrimination): під час 69-ї сесії Комітету (31 липня – 18 серпня 2006 pоку) відбувся захист об’єднаної 17-ої та 18-ої періодичної доповіді про виконання положень Міжнародної конвенції з ліквідації всіх форм расової дискримінації; подача об’єднаної 19, 20 та 21 періодичних доповідей передбачена у квітні 2010 року;
- Комітет з прав людини (Human Rights Committee): під час 88-ї сесії Комітету (16 жовтня – 3 листопада 2006 року) Україна захистила 6-у періодичну доповідь про виконання положень Міжнародного пакту про політичні та громадянські права; подача 7-ї періодичної доповіді передбачена в листопаді 2011 року;
- Комітет проти тортур (Committee Against Torture) під час 38-ї сесії Комітету (30 квітня -18 травня 2007 pоку) Україна захистила 5-у періодичну доповідь про виконання положень Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання; подача 6-ї періодичної доповіді передбачена у червні 2010 року;
- Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок (Committee on the Elimination of Discrimination Against Women) під час 27-ї сесії Комітету (3 – 21 червня 2002 року) Україна захистила об’єднані 4-у та 5-у періодичні доповіді про виконання положень Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок; під час 45-ї сесії Комітету (січень-лютий 2010 року) Україна захищатиме об’єднану 5-у та 6-у періодичні доповіді про виконання положень Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.
3.3 Співробітництво з Радою Європи
З метою дотримання статті 3 Статуту Ради Європи (далі – РЄ) під час вступу до РЄ 9 листопада 1995 року Україна взяла на себе низку зобов’язань, внесених до Висновку Парламентської Асамблеї Ради Європи (далі – ПАРЄ) № 190 (1995).
20 січня 2006 року Указом Президента України №39/2006затверджено План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи (далі – План заходів). Документ, розроблений з метою забезпечення завершення виконання обов’язків та зобов’язань України перед Радою Європи та включає в себе заходи, обов’язкові для виконання з метою забезпечення функціонування демократичних інститутів та верховенства права і захисту прав та свобод людини. Зазначені заходи, в основному, стосуються розробки та прийняття нових законів та підзаконних актів України або змін до вже існуючих з метою завершення реформування судової та пенітенціарних систем; здійснення заходів, спрямованих на подолання корупції та легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; створення в Україні умов для виконання рішень Європейського Суду з прав людини; забезпечення реалізації прав людини у різних сферах; вжиття заходів щодо забезпечення участі України у договорах Ради Європи.
Переважну частину з перерахованих зобов’язань Україною на даний час виконано, в той же час в стадії виконання знаходиться ще декілька зобов’язань України перед РЄ. Це, зокрема, прийняття рамкового документу про правову та судову реформи; розробка нового Кримінально-процесуального кодексу; реформування прокуратури; захист правничої професії.
3.4 Взаємозв'язок міжнародної інтеграційної стратегії та внутрішніх економічних перетворень в Україні
Участь країни в процесах міжнародної економічної інтеграції передбачає взаємопов'язаний розвиток за двома векторами – у напрямі лібералізації руху товарів, послуг, капіталу й робочої сили, з одного боку, та створення країнами спільних економічних і політичних інститутів – з іншого. Причому на початкових етапах інтеграції, як правило, відчутно переважають лібералізаційні заходи ("негативна інтеграція"), а на пізніших – заходи щодо розвитку спільних інституцій ("позитивна інтеграція"). Однак ця логіка очевидно порушується у випадку інтеграції економіки країни в уже розвинутий міжнародний інтеграційний комплекс, яким, зокрема, є Європейський Союз. У даному разі зазначені вектори мають бути синхронізовані й реалізовані практично паралельно. Саме тому до нових країн – претендентів на членство в СС ставляться такі високі вимоги передусім з погляду інституційної готовності до перебування у складі ЄС.
Україна на сьогодні досягла певного прогресу на шляху економічної лібералізації, необхідної для інтеграції у світогосподарські структури й структури ЄС. Так, рівень середньозваженого імпортного тарифу на промислові товари вже знизився до 5,48 %, за повною номенклатурою товарів – до 7,14 %. Це вже не відрізняється істотно від рівнів зовнішнього імпортного тарифу ЄС (3,2 % у цілому, в тому числі 0,5 % – на готові вироби) і загалом відповідає вимогам Світової організації торгівлі (винятком тут є сфера сільськогосподарської та харчової продукції – 25,4%).
Однак загальний рівень лібералізації в Україні істотно знижується через наявність обмежень нетарифного характеру, головними з яких є на сьогодні численні непрозорі й у багатьох випадках довільні бюрократичні процедури, пов'язані із зовнішньоекономічним регулюванням, обтяжлива система внутрішніх податків і зборів, недосконалість антимонопольного регулювання, що спотворює умови конкуренції на внутрішньому ринку України. Фактично ці обмеження становлять один із проявів загальної інституційної неадекватності української економіки з погляду критеріїв ефективної участі в системі світогосподарських зв'язків і міжнародних інтеграційних угрупованнях. Такий висновок підтверджують оцінки провідних міжнародних організацій у цій галузі.
За зведеним індикатором СБРР, що становить середнє з показників структурних реформ у таких сферах, як приватизація і реструктуризація підприємств, ринкова лібералізація і конкуренція, реформи фінансового сектора, Україна в 1999 p. мала 2,4 при шкалі оцінок від 1 (централізована планова економіка) до 4+ (розвинута ринкова економіка); при цьому найбільші проблеми спостерігаються в таких сферах, як управління і реструктуризація підприємств, політика конкуренції, реформа банківського сектора та ринки цінних паперів і небанківські фінансові інституції (2,0). Для порівняння вкажемо. що зведений показник Угорщини дорівнює 3,7, Естонії й Польщі – 3,5, Чеської Республіки – 3,4. За "індексом лібералізації" де Мело, Денізера та Гельбав 1997 p. Україна мала кумулятивний показник 2,55, тоді як, наприклад, Угорщина – 6,84, Польща – 6,81, Словенія – 6,77, Хорватія – 6,53, Чеська Республіка – 6,40 (навіть Росія мала 4,32). За "індексом інституційної якості" Кауфмана – Крея – Зойдо-Лобатона та Ведер, який був складений для 1997-1998 pp. за 6 (Ведер – за 5) агрегованими компонентами (всього понад 300 компонентів) і змінюється в межах від -25 до +25, при середньому показнику для розвинутих країн 12,6, Україна мала середній показник –5,8 (–6,4 за індексом Ведер): показники Угорщини – відповідно +8,7 та +8,0. Словенії – +8,5 та +8,0, Польщі – +7,0 та +6,7, Чеської Республіки – +6,8 та +6,6. Естонії – +6,1 та +5,8.
За індексом конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму (Давос) Україна також посіла у 2000 p. 56-те місце серед 58 країн за індексом "поточної конкурентоспроможності" та 57-ме – серед 59 країн за індексом "динамічної конкурентоспроможності".
За всієї умовності наведених показників, індексів і рейтингів слід визнати, що в цілому такі низькі оцінки свідчать про істотну інституційну несумісність України з провідними сегментами світового господарства, і Європейським Союзом у тому числі. Без ужиття енергійних заходів щодо прискорення інституту цінних перетворень у країні її міжнародна інтеграційна стратегія перетвориться на голу декларацію.
Отже, аналіз наведених індикаторів економічного розвитку дає підстави зробити такі узагальнюючі висновки та сформулювати такі практичні рекомендації щодо міжнародної інтеграційної стратегії України.
Україна на сьогодні за досягнутим у цілому (саме в цілому, а не в окремих галузях чи виробництвах) рівнем економічного розвитку не може бути активним учасником найбільш зрілих форм міжнародних інтеграційних процесів у найрозвинутіших геоекономічних сегментах. За таких умов форсування входження країни в глобальні світогосподарські структури та особливо в структури Європейського Союзу завдало б суттєвої шкоди передусім самій Україні.
Неготовність до широкомасштабної міжнародної інтеграції не означає відмови від курсу на інтеграцію у зазначені структури як стратегічної мети України. Мова має йти про об'єктивно еволюційний, поступовий характер такого входження. Саме еволюційний підхід слід закласти і в чинну Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу, і в план дій щодо її реалізації. Такий підхід означає, що ми не повинні в поточному моменті відмовлятися від розвитку, ефективних коопераційних зв'язків на Сході чи за океаном, а тим більше руйнувати їх, обмежуючись лише одним стратегічним вектором Європейського Союзу.
Україна може значно прискорити створення передумов для ефективної міжнародної інтеграції національної економіки шляхом концентрації ресурсів у тих сегментах економічної структури, які визначають майбутнє світової економіки і створюють можливість для не наздоганяючого, а випереджаючого розвитку. Це висуває на перший план такі види економічної політики держави, як науково-технічна, інноваційна, освітня та інформаційна. В цих сферах необхідно законодавче встановити гарантовані мінімально допустимі рівні бюджетних та загальнодержавних витрат на зазначені цілі відносно ВВП країни, виходячи з рівня таких витрат у провідних країнах світу (а не міркувань поточного балансування державного бюджету), а також запровадити кримінальну відповідальність за порушення відповідних норм бюджетних витрат на вказані цілі.
Для об'єктивно можливого прискорення процесу формування інституційної готовності України до міжнародної економічної інтеграції необхідно, щоб саме інституційна, а не монетарно-стабілізаційна політика стала наріжним каменем філософії державного управління в Україні на нинішньому етапі її розвитку. Така політика має орієнтуватися передусім на створення як державних, так і суто ринкових інститутів, що сприяють генеруванню й розповсюдженню інновацій та формуванню визначального фактора сучасної конкурентоспроможності – людського капіталу; вона повинна спрямовуватися на створення рівноправних умов для підвищення міжнародної конкурентоспроможності українських фірм і компаній у відкритому конкурентному середовищі.
Необхідно зрозуміти, що в України немає ресурсів для забезпечення економічного ривка в усіх галузях економічного комплексу країни. Неможливо бути конкурентоспроможними всюди. Тому нагальним завданням є забезпечення прискореного розвитку передусім у низці профільних науко- і техномістких галузей (аерокосмічна, виробництво нових матеріалів, окремі виробництва у фармацевтичній, електронній та електротехнічній промисловості), які вже сьогодні демонструють досить високий технологічний рівень і здатність до міжнародної конкуренції, а отже, і готовність стати "локомотивами" високотехнологічного зростання.
Для прискорення процесу формування в Україні умов для ефективної міжнародної інтеграції необхідно здійснювати курс на гармонізацію українського законодавства з правовою системою ЄС та глобальними нормами економічного регулювання (значна частина яких представлена нормами ГАТТ/СОТ). У цьому зв'язку слід подбати про створення ефективного механізму обов'язкової експертизи проектів правових актів, які вносяться у Верховну Раду. в Адміністрацію Президента та Кабінет Міністрів України, на предмет їх сумісності з чинними нормами глобального та європейського економічного регулювання. Разом з тим слід мати на увазі, що правові норми країн з розвинутими ринковими системами не можуть бути – без шкоди для економіки України – враз перенесені на український ґрунт. Мова має йти не про механічне копіювання, а про поступову, еволюційну адаптацію українського законодавства до системи міжнародних норм і правил.

Висновок
Україна як незалежна держава об'єктивно не може стояти осторонь міжнародних інтеграційних процесів і повинна обрати свій шлях у цьому процесі. На сьогоднішній день перед країною постають завдання ефективного входження у світову економіку на основі загальних принципів, вироблених світовим співтовариством, проте з обов'язковим урахуванням національної специфіки, з метою реалізації національних інтересів через взаємовигідне співробітництво з іншими країнами. Детальний аналіз проблем інтеграції України у світове господарство, як фактора економічного зростання дає підстави зробити такі висновки:
1. Економічна інтеграція - процес, коли дві або більше країни об'єднуються разом для створення ширшого економічного простору з метою: забезпечення кращих умов торгівлі; збільшення розмірів ринку, використання ефекту масштабу виробництва (для країн з малою ємністю національного ринку); розширення торгівлі паралельно з поліпшенням інфраструктури; поширення передових технологій; стимулювання конкуренції.
2. Україна за 19 років своєї незалежності ще не розробила ні національної стратегії, ні глобальної орієнтації, ні програми регіональної інтеграції до Європи, хоча - усе це конче потрібно для забезпечення реалізації національних інтересів України в умовах глобалізації.
3. Бажаючи будувати демократичне громадське суспільство європейського зразка і вважаючи, що євразійський напрямок інтеграції не дасть їй змогу досягти такого рівня розвитку, Україна проголосила своєю стратегічною метою інтеграцію до Європейського Союзу, як прагнення увійти у коло демократичних, високорозвинених в економічному, соціальному і правовому плані країн.
4. В той же час, знаходячись на європейському перехресті у складній системі міжнародних координат, будучи одночасно частиною Центральної, Східної та Південно-Східної Європи, Україна не може не розвивати тісні відносини з усіма країнами цих регіонів, об’єднуючись з ними у регіональні коаліції, які мають спільні економічні, культурні, політичні, а нерідко – воєнні інтереси. Прямуючи до Європи, Україна не повинна повертатися спиною до інших своїх сусідів, саме тому, у процесі інтеграції у світовий простір Україна реалізує політику багатовекторності, що відповідає її поточним економічним інтересам, сприяє зростанню її статусу і ролі у сучасному геоекономічному і геополітичному світі, і має на меті зменшення залежності країни від якогось одного зовнішньоекономічного вектору розвитку, а також недопущення її економічної і політичної ізольованості.
5. Дослідивши ключові світогосподарські тенденції, а також умови, проблеми і особливості розвитку української економіки, ми вважаємо, що найбільш оптимальним для України буде інтеграційна макровзаємодія з ЄС, СНД, ЄЕП, Росією, центрально- і східноєвропейськими угрупуваннями країн – ГУАМ, БЧС, ОЧЕС, участь в яких відповідає економічним і політичним інтересам України. 6. Для покращення подальшого входження України в світове господарство необхідно: – спільно з ЄС відшукати взаємоприйнятні механізми, здатні зберегти та розвинути позитивну динаміку двосторонніх торговельно-економічних та політичних відносин, що дасть змогу наблизити момент вступу до даного об’єднання; – направити зусилля на вирішення проблем щодо подальшої співпраці в рамках СНД і вирішити питання стосовно вступу в ЄЕП; – налагодити відносини з Росією, для вирішення паливо-енергетичних проблем і зменшення тиску на український експорт; – за рахунок створення багаторівневої системи співробітництва з країнами Чорноморсько-Каспійського регіону Україна має всі можливості, виходячи з особистих політичних і економічних інтересів, покращити своє політичне і економічне положення і сприяти інтеграції країн ГУ1Ё АМ у світове співтовариство, зростанню власного регіонального впливу, розвитку виробництва і торгівлі, розширенню перспективних ринків збуту; – посилити співпрацю в рамках ОЧЕС – це, перед усім, механізм взаємодії урядових та підприємницьких структур, який має забезпечити розвиток економічного співробітництва країн-членів у рамках курсу на повноцінне входження до загальноєвропейського економічного простору. У цьому контексті роль організації полягає в сприянні процесам інтеграції країн регіону до європейських структур та механізмів співробітництва; – приділяти дуже серйозну увагу створенню практичних механізмів тісної економічної співпраці між країнами Балто-Чорноморського регіону. Це дозволить, по-перше, збалансувати геополітичну будову Європи, урівноваживши вектори "Захід-Схід" та "Північ-Південь", по-друге, надати нових імпульсів розвитку євроатлантичної світової системи і, по-третє, закладе надійні підвалини європейського вектора зовнішньої політики України. На даний момент Україна усвідомлює, що без розвитку міжнародних економічних інтеграційних процесів вона не зможе поліпшити свої економічні показники і тому робить спроби вступити у світові об'єднання. Однак, нажаль, треба констатувати той факт, що особливих успіхів Україна поки не досягла й існує дуже багато труднощів, що постають на цьому шляху. Саме тому, створення продуманої інтеграційної стратегії і проведення на її основі послідовної, виваженої зовнішньоекономічної політики дасть змогу полегшити вступ України в світове господарство.

Додаток
На графіку (рис.1) зображені наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання у випадку виникнення потоковідхиляючого ефекту. Припустимо, що країна Х не входить до інтеграційного угруповання. Вона випускає певний товар в обсязі Q1, а споживає в обсязі Q2. Імпорт становить (Q1 - Q2). У країні Х встановлені єдині ставки імпортного мита для всіх імпортерів. Тому в найкращому положенні був той імпортер, в якого витрати нижчі.

Рис.1. Наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання. Потоковідхиляючий ефект.
Припустимо, що країна Х входить до інтеграційного об’єднання. За цих умов імпортне мито щодо країн-партнерів скасовується. Припускаємо також, що виробник, в якого найнижчі витрати на виробництво даного товару, не входить до інтеграційного угруповання. За цих умов товар, що виробляється у країнах-членах угруповання, для споживачів країни Х виявляється дешевшим від виробленого найефективнішим способом, оскільки останній підлягає митному обкладенню.
Тобто (P + tariff) > P, хоча P < P1.
Таким чином, відбулась переорієнтація на виробника, чиї витрати вищі. У результаті споживчий надлишок збільшився на суму (1+2+3+4). Виробники країни Х понесли збитки (1). Втрати бюджету склали – (3+5). Сумарний ефект становить:
(1+2+3+4) - (1+3+5) = (2+4) - (5).
Тобто результат (загальний сукупний виграш матиме місце чи загальні сукупні збитки) залежатиме від співвідношення (2+4) та (5).
Потокоутворюючий ефект означає переключення, внаслідок приєднання до інтеграційного угруповання, її попиту і, відповідно, споживання від виробника з вищими витратами до виробника з нижчими витратами (мова йде про витрати на виробництво, а транспортні витрати та витрати трансакцій вважаються рівними 0).Розглянемо таку ситуацію за допомогою-графіку(рис.2).

Рис. 2. Наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання. Потокоутворюючий ефект.
Припустимо, що країна Х не входить до інтеграційного угруповання. У країні Х виробляється певний товар. Умови виробництва цього товару не найкращі. Щоб захистити національне виробництво від іноземної конкуренції в країні Х введено мито на імпорт. За таких умов країна Х виробляла даний товар в обсязі Q1, а споживала в обсязі Q2, імпортуючи (Q2 - Q1).
Після приєднання до інтеграційного угруповання в країні Х відмінено мито на імпорт, і рівень ціни на товар знизився на розмір мита за рахунок того, що тепер країна Х імпортує цей товар від найкращого виробника. Споживання цього товару виросло до Q3, а виробництво скоротилось до Q4. Обсяг імпорту збільшився.
Розглянемо, хто в цій ситуації виграв, а хто програв?
Очевидно, що зниження ціни спричинить зростання рівня споживання в обсязі, який дорівнює сумі площ (1 +2+3+4). А виробники товару з країни Х матимуть збитки, пов’язані із скороченням випуску (1). Збитки понесе також бюджет (3), оскільки він не одержує надходжень у вигляді мита. Таким чином, приєднання країни Х до інтеграційного угруповання дасть їй чистий виграш у вигляді (2 + 4).
Потоковідхиляючий ефект означає спричинене приєднанням до інтеграційного об’єднання переключення попиту від виробника за межами об’єднання, який має нижчі витрати, до виробника, який має вищі витрати, але є членом інтеграційного об’єднання.

Література
1. www.un.org/russian
2. Основы экономической теории / П.Г. Ермишин.
3.Указ Президента України Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу