2.        Порушення динаміки мислення.
3.        Порушення особистісного компонента мислення.
Порушення операциональной сторони мислення
До основних розумових операцій відносяться узагальнення, відволікання (абстрагування), аналіз, синтез.
Узагальнення є наслідок аналізу, що розкриває істотні зв'язки між явищами й об'єктами. Існує кілька рівнів процесу узагальнення:
¨    категоріальний – відношення до класу на підставі головних, істотних ознак;
¨    функціональний – відношення до класу на підставі функціональних ознак;
¨    конкретний – відношення до класу на підставі конкретних ознак;
¨    нульовий (немає операції) – перерахування предметів або їхніх функцій без спроби узагальнити.
При всім різноманітті порушення операциональной сторони мислення можна звести до двох крайніх варіантів:
1)          зниження рівня узагальнення;
2)          перекручування процесу узагальнення.
При зниженні рівня узагальнення в судженнях хворих домінують безпосередні представлення про предмети і явища. Замість виділення узагальнених ознак хворі використовують конкретно-ситуаційні сполучення, у них відзначаються труднощі абстрагування від конкретних деталей (наприклад, загальне між диваном і книгою в тім, що "на дивані можна читати"). Подібні порушення можуть бути в легкої, помірковано вираженій і вираженому ступенях. Ці порушення зустрічаються при олігофренії, важких формах енцефаліту, а також при органічних поразках головного мозку іншого генеза з деменцією.
Однак говорити про зниження рівня узагальнення можна в тому випадку, якщо цей рівень був у людини раніше, а потім знизився, що і відбувається з хворими епілепсією, органічними поразками ЦНС, наслідками травм головного мозку. У хворих же олігофренією відзначається недорозвинення понятійного, абстрактного мислення, а саме процесів узагальнення і відволікання.
При перекручуванні процесу узагальнення хворі керуються надмірно узагальненими ознаками, неадекватними реальним відносинам між предметами. Відзначається перевага формальних, випадкових асоціацій, відхід від змістовної сторони задачі. Ці хворі встановлюють чисто формальні, словесні зв'язки, реальне ж розходження і подібність не служить для них контролем і перевіркою їхніх суджень. Наприклад, подібність між черевиком і олівцем для них у тім, що "вони залишають сліди". Подібні порушення мислення зустрічаються в хворих шизофренією.
Методики для дослідження операціональної сторони мислення
Для дослідження операциональной сторони мислення використовуються наступні методики:
1.        Класифікація. Методика являє собою набір карток із зображенням різних предметів, рослин, живих істот. Зображення можуть бути замінені написами (словесна класифікація). Випробуваний розкладає предмети на групи так, щоб предмети, що знаходяться в одній групі, мали загальні властивості (одяг, меблі, тварини, вимірювальні прилади, люди). Потім випробуваний укрупнює групи. Здатність виділити двох чи три групи на останньому етапі свідчить про високий рівень узагальнення.
2.        Виключення. Також існує два варіанти цієї методики: словесний і предметний. Останній представляє із себе набір карток із зображенням чотирьох предметів, три з який мають між собою загальне і їхній можна об'єднати в одну групу, а один з них істотно відрізняється, він повинний бути виключений. Рішення випробуваного на основі конкретно-ситуаційного об'єднання предметів у групу свідчить про зниження рівня узагальнення. Актуалізація "слабких", надмірно узагальнених ознак свідчить про перекручування процесу узагальнення.
3.        Утворення аналогій. У методиці "Прості аналогії" представлені пари слів (зразки), між якими існують визначені значеннєві відносини. Випробуваному варто виділити пари слів за аналогією. Крім словесного варіанта можна використовувати невербальний – таблиці Равена. Обличчям із середнім і вищим утворенням можна запропонувати методику "складні аналогії".
4.        Порівняння і визначення понять. Для визначення понять потрібно проаналізувати безліч ознак чи предмета явища і виділити найбільш точне визначення, то, у якому відзначається родове і видове розходження. При порівнянні предметів випробуваний використовує аналіз і синтез для поділу істотних ознак на загальні для декількох об'єктів і на различающие їх. У якості стимульного матеріалу використовують однорідні поняття (танк-трактор, людина-тварина) і різнорідні (віз – ложка, черевик – олівець). Останні використовуються для діагностики перекручування процесів узагальнення.
5.        Розуміння переносного значення прислів'їв і метафор. Можна просто пропонувати випробуваному розповсюджені прислів'я і метафори для пояснення їхнього переносного значення. Є варіант цієї методики, коли для даного прислів'я потрібно знайти відповідну їй за значенням чи фразу інше прислів'я. Цей варіант допомагає тим випробуваним, котрі розуміють значення переносного значення, але утрудняються вербализовать що розуміється. Ще одна модифікація: серію табличок, на яких написані чи прислів'я метафори, співвіднести за змістом із фразами, яких по кількості набагато більше прислів'їв. Остання модифікація частіше використовується для виявлення порушень мислення по шизофренічному типі, а також при труднощях вербалізації переносного змісту, що розуміється, коли фраза полегшує пояснення.
6.        Піктограми. Випробуваному пропонують намалювати нескладний малюнок для запам'ятовування названих йому 15 слів і словосполучень. Серед них обов'язково повинні бути емоційно пофарбовані, абстрактні і конкретні. Після виконання завдання аналізується характер значеннєвих зв'язків між стимульным словом і малюнком. Значеннєві зв'язки можуть бути змістовні чи слабкі. Здатність виконувати піктограму свідчить про приступність для випробуваного узагальненої символізації слова й ін.
Існує безліч інших методик для дослідження операциональной сторони мислення, описаних у літературі, але перераховані вище методики є основними для дослідження патології мислення.
Порушення динаміки розумової діяльності
У психіатричній практиці можна виділити два часто зустрічаються порушення динаміки мислення: лабільність мислення й інертність мислення.
Лабільність мислення полягає в нестійкості способу виконання завдання. Рівень узагальнення в хворих відповідає утворенню і життєвому досвіду. Випробуваним доступні узагальнення, порівняння, розуміння умовного змісту, перенос. Однак поряд із правильно узагальненими рішеннями відзначаються рішення на основі актуалізації слабких, випадкових чи зв'язків конкретно-ситуаційне об'єднання предметів, явищ у групу. У хворих із проявами лабільності мислення підвищена так називана "откликаемость", вони починають реагувати, вплітати у свої міркування будь-який випадковий подразник із зовнішнього середовища, порушуючи інструкцію, утрачаючи цілеспрямованість дій, асоціацій.
Інертність мислення – виражена тугоподвижность переключення з одного виду діяльності на іншій, утрудненість зміни обраного способу своєї роботи. Інертність зв'язків минулого досвіду, труднощі переключення можуть привести до зниження рівня узагальнення і відволікання. Випробувані не справляються з завданнями на опосередкування ("піктограма", методика Леонтьева, класифікація предметів по значимих ознаках і т.д.). Подібні порушення зустрічаються в хворих епілепсією, а також у хворих з наслідками важких травм головного мозку.
Дослідження динаміки розумової діяльності можна проводити за допомогою тих же методик, що використовувалися для вивчення операциональной сторони мислення. Але увага експериментатора при цьому повинно бути спрямоване на аналіз наступних психічних проявів:
¨    переключення виду діяльності випробуваного;
¨    схильність до надмірної докладності суджень і деталізації асоціацій;
¨    нездатність утримувати цілеспрямованість асоціацій.
Порушення особистісного компонента мислення
До цих порушень відносяться разноплановость суджень, резонерство, порушення критичності і саморегуляції.
Критичність мислення припускає звірення одержуваних результатів з умовами задачі і передбачуваних підсумків. Хворі однак можуть актуалізувати неадекватні зв'язки і відносини, що набували сенсу через змінені установки хворих чи шизофренією в результаті труднощів осмислювання змісту запропонованих задач для олігофренів. У даному випадку можна говорити про некритичність мислення.
Разноплановость – порушення мислення, що полягає в тім, що судження хворих про яке-небудь явище протікають у різних площинах (наприклад, слон і лижник – "предмети для видовищ", кінь і ведмідь – тварини).
Резонерство – схильність до "марного мудрування", тенденція до просторікуватих міркувань (наприклад, випробуваний порівнює поняття "птах" і "літак": "Подібність – крила. Тому що породжений плазувати літати не може. Людина теж літає, у нього є крила. У півня теж є крила, але він не літає. Він дихає…")...
Порушення саморегуляції – це неможливість цілеспрямован-ний організації своїх розумових дій. При цьому випробуваним можуть бути доступні складні узагальнення, логічні операції, але в результаті розпливчастості мислення, його нецілеспрямованості виявляється нездатність рішення поставлених задач (хворі шизофренією). Можливе порушення саморегуляції в хворих епілепсією в результаті ригідності мислення і схильності до надмірної докладності і деталізації. При цьому порушується "регулятивний аспект целеобразования", а в хворих шизофренією "знижена побудительность цілей".
У літературі по психопатології розглядають порушення мислення у виді растройств асоціативного процесу, патології суджень, а також патології мислення по темпі. Розладу асоціативного процесу виявляються в хворобливій зміні темпу, порушенні стрункості і цілеспрямованості мислення.
До порушень стрункості відносяться:
1.        Розірваність мислення – порушення значеннєвих зв'язків між членами пропозиції при схоронності граматичної побудови фрази.
2.        Незв'язність – порушення і значеннєвої мови, і синтаксичного ладу мови.
3.        Вербигерации – своєрідні стереотипії в мові до безглуздого нанизування подібних по співзвуччю слів.
4.        Парагномен – дія під впливом раптового безглуздого умовиводу.
5.        Паралогічне мислення – відсутність адекватної логіки.
До порушень цілеспрямованості відносяться наступні:
*                    Патологічна докладність (див. вище).
*                    Резонерство (див. вище).
*                    Дементная деталізація (див. вище).
*                    Персеверация (див. вище).
*                    Символізм. На відміну від загальноприйнятої системи символів, усматривание хворими звичайних символів там, де вони не грають символічної ролі.
*                    Аутическое мислення. Відрив від реальної дійсності, занурення у світ уяви, фантастичних переживань.
До патології суджень відносяться:
*                    Маревні розлади - помилкові умовиводи. Розрізняють паройяльный марення - систематизоване марення без систематизації; параноидный марення - характеризується наявністю маревних ідей, що частіше не мають досить стрункої системи; парафренный марення - сполучається з порушеннями асоціативного процесу (розірваність, резонерство і символізм).
* Бредоподобные розладу - помилкові умовиводи, зв'язані з розладом волі, потягів, емоційними порушеннями, відрізняються від маревних відсутністю тенденції до систематизації, короткочасністю, можливістю часткової корекції методом разубеждения ( бувають при МДП).
* Сверхценные ідеї - афективно насичені стійкі переконання і представлення.
* Нав'язливі ідеї - неправильні думки при критичному до них відношенні, але неможливості позбутися.
Порушення мислення по темпі:
*Прискорене мислення:
-      стрибка ідей (спостерігається в маніакальній фазі при МДП);
-      ментизм, чи мантизм - виникаючий мимо волі хворого наплив думок (при шизофренії).
*Уповільнене мислення (під час депресивної фази при МДП), а також тугоподвижность, ригідність (при епілепсії).
Тема 3
Порушення психічних процесів
Порушення пам'яті
"Пам'ять – процеси організації і збереження минулого досвіду, що роблять можливим його повторне використання в чи діяльності повернення в сферу свідомості"[2].
Методики, що досліджують функцію пам'яті, одночасно можуть виявляти і порушення уваги, і порушення мислення, і коливання розумової працездатності. Тому важливо навчитися виділяти власне мнестические порушення, не упускаючи з виду інші.
Дослідження пам'яті припускає дослідження следообразо-вания, відтворення і ретенции (відстроченого відтворення). У патопсихологическом експерименті досліджується найчастіше непос-редственная й опосередкована пам'ять.
Безпосередня пам'ять – здатність відтворювати події, досвід відразу після дії стимулу.
До найбільш розповсюджених порушень безпосередньої пам'яті відноситься "корсаковский синдром" і прогресуюча амнезія. "Корсаковский синдром" – це порушення пам'яті на поточні події. При цьому пам'ять на події минулого залишається щодо сохранной. Э. Клапаред, А. Н. Леонтьев, Б. В. Зейгарник указують на залишкову схоронність слідів і виражені труднощі відтворення. Хворі можуть заповнювати пробіли пам'яті вигаданими подіями, деталями (конфабуляция).
При прогресуючій амнезії розладу пам'яті поширюються і на поточні події, і на події минулого. При цьому відзначаються наступні ознаки:
¨    накладення подій минулого на сьогодення і навпаки (интерферирующий ефект);
¨    дезориентировка в часі і просторі.
Опосередковане запам'ятовування – запам'ятовування з використанням проміжного, чи опосредующего, ланки для поліпшення відтворення.
Порушення опосередкованого запам'ятовування в хворих різних нозологических груп досліджували Г. В. Биренбаум, С. В. Логинова. Виявилося, що введення опосередкування часто не поліпшує, а погіршує в хворих можливість точного відтворення.
Причина труднощів опосередкування в хворих олігофренією полягає в недорозвиненні мислення, нездатності установити умовний значеннєвий зв'язок між стимульным словом і малюнком. При олігофренії порушена не тільки значеннєва. але і механічна пам'ять. В астенічних олігофренів відзначається груба недостатність читання, листа, рахунки і часті помилки в пам'яті. У стенических олігофренів більш виражений розлад довготимчасової пам'яті.
При епілепсії відзначається зниження ефективності опос-редованного запам'ятовування в порівнянні з безпосереднім.
У хворих епілепсією, а також при органічних поразках головного мозку відзначаються труднощі опосередкування запропонованих понять з конкретним малюнком. Це є наслідком вираженої схильності до надмірної деталізації, фіксації на окремих властивостях предметів. При органічних поразках підкіркових структур головного мозку в більшому ступені порушені довільне відтворення і збереження, у меншому ступені – дізнавання і запам'ятовування. Відзначається зв'язок порушень пам'яті з психічної истощаемостью і зниженням сенсомоторной активності.
У хворих шизофренією умовність малюнка стає безпредметної і широкий, що перестає відбивати реальний зміст слова, чи малюнок відбиває актуалізацію слабких, латентних властивостей, що також утрудняє відтворення. Порушення оперативної, короткочасної, відстроченої й опосередкованої пам'яті не виявляються. Зниження, що спостерігається в методиках, пам'яті часто має вторинний характер, обумовлений зниженням вольового зусилля.
У хворих неврозами і при реактивних психозах скарги на зниження пам'яті часто не підтверджуються експериментально-психологічним дослідженням. При цих захворюваннях у їхніх механізмах ведуча роль належить індивідуально-мотиваційним і емоційним розладам. Тому випробуваний може "працювати" під визначене "органічне" захворювання. Однак помилки можуть бути в простих варіантах завдань і отсутствовать у складних. Зниження пам'яті й уваги в хворих з неврозами часто відбиває внутрішню тривогу і занепокоєння. Відзначаються психогенні амнезії, що випливають за психотравмой.
Методики, використовувані для дослідження пам'яті
1.        Десять слів. Випробуваному зачитують десять одне-двоскладових слів, потім він їх повторює в будь-якому порядку 5 разів. Дані вносять у таблицю. Спустя 20-30 хвилин просять відтворити слова для перевірки ретенции. (Наприклад: ліс, хліб, стіл, вікно, вода, брат, гриб, кінь, голка, мед. Чи: гора, троянда, кішка, годинник, вино, пальто, книга, вікно, пила).
2.        Піктограми. Цей метод запропонований А.Р. Лурией. Випробуваний повинний запам'ятати 15 слів. Для полегшення відтворення він повинний зробити олівцем малюнок, що має значеннєвий зв'язок зі стимульным словом. Ніяких записів, позначок робити не дозволяється. Після закінчення роботи можна попросити повторити слова, потім повторити їх через 20-30 хвилин. При аналізі запам'ятовування важливо звернути увагу на те, скільки слів відтворено точно, близько за змістом, невірно, ніяк. Модифікацією цього ж завдання може служити тест А. Н. Леонтьева, що пропонує не малювання, а вибір предмета, сюжету з запропонованих готових картинок. Ця методика має кілька серій, що відрізняються по ступені складності. Використовувати методику можна для дослідження пам'яті в дітей, а також обличчя з невисоким інтелектом.
3.        Відтворення розповідей. Випробуваному читають розповідь, вона сприймає його на чи слух читає розповідь сам. Потім він відтворює розповідь чи усно записує. Психолог при аналізі враховує, чи всі значеннєві ланки відтворені, що опущено, чи не відзначається конфабуляций, интерферирующего ефекту. Для запам'ятовування найбільш кращі розповіді: "Галка і голуби", "Мураха і голубка", "Логіка", "Колумбово яйце", "Вічний король" і ін.
4.        Дослідження зорової ретенции (тест А.Л. Бентона). Використовується п'ять серій малюнків. У трьох серіях пропонується по 10 карток рівної складності, у двох – по 15 карток. Картку протягом 10 секунд пред'являють випробуваному, потім він повинний відтворити побачені фігури на папері. Якісний аналіз даних проводиться в порівнянні зі спеціальними таблицями Бентона. за допомогою цього тесту можна одержати додаткові дані, що свідчать про органічне захворювання головного мозку.

Порушення уваги
"Увага – зосередженість діяльності суб'єкта в даний момент часу на якому-небудь реальному чи ідеальному об'єкті (предметі, події, образі, міркуванні і т.д.)"[3] .
Увага характеризується вибірковістю, обсягом, стійкістю, переключаемостью.
Вибірковість (концентрація) зв'язана з можливістю успішного настроювання на сприйняття визначеної інформації.
Обсяг уваги – кількість одночасна сприйманих об'єктів.
Переключаемость – можливість виконання дій у часі, при зміні цілей чи одночасному врахуванні декількох факторів при виконанні однієї роботи. Наприклад, просліджувати двох послідовностей чисел різного фарбування: одну в порядку зростання, іншу в порядку убування ("модифікована таблиця" Горбова).
Порушення уваги спостерігаються при різних психічних і соматических захворюваннях. Можливі також порушення уваги і при афективно-емоційних реакціях і станах у здорових людей.
Зниження активної уваги (концентрації, переключаемости, стійкості) відзначається при неврозах.
У хворих з органічними захворюваннями головного мозку відзначаються персеверации, труднощі в переключенні, підвищена отвлекаемость, истощаемость уваги.
У хворих шизофренією активна увага погіршується в результаті зниження енергетичного потенціалу, апато-абулического синдрому.
У соматических хворих (наприклад, туберкульозом і ін.) відзначаються труднощі концентрації уваги, уповільнене врабатывание, труднощі переключення, звуження обсягу уваги.
Б. В. Зейгарник розглядає багато порушень уваги як приватні порушення розумової працездатності, що є наслідком психічних чи соматических захворювань. У хворих шизофренією внаслідок порушень особистісного компонента мислення, у хворих з органічними змінами головного мозку в результаті змін структури головного мозку, у хворих психопатією в результаті змін в емоційно-афективній сфері, у хворих епілепсією в результаті ригідності мислення і т.д.
У хворих неврозами відзначається зниження активної уваги (концентрація і переключення). У хворих шизофренією зниження активної уваги (стійкість і переключаемость) є результатом загального зниження психічної активності. У хворих з локальними поразками головного мозку відзначаються повтори, персеверации того самого дії, виражені утруднення переключення на нову діяльність. При травматичних і судинних захворюваннях головного мозку відзначається нестійкість, труднощі тривалої концентрації, истощаемость уваги. При алкоголізації і диэнцефальном синдромі відзначається зниження концентрації і стійкості уваги. Церебральний атеросклероз характеризується швидкою стомлюваністю, що виявляється в коливаннях уваги, неможливості зосередження. При епілепсії відзначаються труднощі переключення і зниження стійкості уваги.
Методики дослідження уваги
1.        Коректурна проба. Дана методика вперше запропонована Bourdon у 1895 р. Вона використовується для дослідження стійкості уваги і здатності до його концентрації. Коректурна проба дуже проста і не вимагає спеціальних пристосувань, крім бланків і секундоміра. Бланки являють собою ряды букв, розташованих у випадковому порядку. Інструкція передбачає закреслювання однієї чи двох букв на вибір що досліджує. Можна кожні 30-60 секунд відзначати положення олівця хворого. Що досліджує звертає увагу на кількість помилок, темп виконання, розподіл помилок протягом досвіду, характер помилок (пропуски окремих чи букв рядків, закреслювання інших букв і т.д.).
2.        Рахунок по Крепелину. Методика запропонована Крепелиным у 1895 р. Вона застосовується для дослідження переключення уваги, а також працездатності. На спеціальних бланках розташовані стовпці цифр, що випробуваний повинний чи складати віднімати в розумі, а на бланку записувати результат. Після виконання завдання що досліджує звертає увагу на кількість помилок, їхній розподіл, обсяг виконаного завдання, темп, здатність переключатися, тобто робить висновок про працездатність (истощаемости, врабатываемости), розладах уваги.
3.        Відшукування чисел на таблицях Шульте. Дослідження проводять за допомогою спеціальних таблиць, де хаотично розташовані числа від 1 до 25. Випробуваний указівкою показує числа один по одному, називаючи їх уголос, при цьому фіксується час виконання завдання. У такий спосіб досліджують темп сенсомоторных реакцій, особливості переключення уваги, обсяг уваги, зосередженість (отвлекаемость), підвищену истощаемость по гиперстеническому чи гипостеническому типі, врабатываемость.
4.        Для дослідження переключення уваги, інертності психічних процесів, истощаемости можна використовувати модифіковану таблицю Шульте (Ф. Д. Горбів, 1959, 1964 р.). Це червоно-чорна таблиця містить 49 чисел, з них 25 чорних (1-25) і 24 червоних (1-24). Випробуваний поперемінно повинний показувати чорні і червоні цифри. Причому чорні в порядку зростання, а червоні в порядку убування. Методика використовується в першу чергу для дослідження динаміки мислення, здатності переключати увагу.
5.        Відлічування. Методика запропонована Крепелиным. Випробуваний відраховує від ста те саме число (звичайно 17, 13, 7, 3). Експериментатором відзначаються паузи. Досліджується характер помилок, проходження інструкції, переключення, зосередженість, истощаемость уваги.

Порушення сприйняття
"Сприйняття – це активний процес аналізу і синтезу відчуттів шляхом зіставлення їх з колишнім досвідом".[4]
Сприйняття в порівнянні з відчуттями носить цілісний характер і являє собою наочно-образне відображення діючих у даний момент на органи почуттів предметів і явищ (Карвасарский Б. Г.). Велике значення в порушеннях сприйняття належить особистісному фактору (мотиваційній сфері).
Порушення сприйняття при різних психічних захворюваннях мають різні причини і різні форми прояву. При локальних поразках головного мозку можна розрізняти:
1.        Елементарні і сенсорні розлади (порушення відчуття висоти, цветоощущения і т.д.). Ці порушення зв'язані з поразками підкіркових рівнів аналізаторних систем.
2.        Складні гностичні розлади, що відбивають порушення різних видів сприйняття (сприйняття предметів, просторових відносин). Ці порушення зв'язані з поразкою коркових зон мозку.
Гностичні розлади розрізняються в залежності від поразки аналізатора, при цьому поділяються на зорові, слуховые і тактильні агнозії. Агнозія – розлад дізнавання предметів, явищ, частин власного тіла, їхніх дефектів при схоронності свідомості зовнішнього світу і самосвідомості, а також при відсутності порушень периферичної і провідної частин аналізаторів.
Зорові агнозії поділяються на:
1)          предметну агнозію (хворі не довідаються предметів і їхніх зображень);
2)          агнозію на кольори і шрифти;
3)          оптико-просторову агнозію (порушується розуміння символіки малюнка, що відбиває просторові якості малюнка, пропадає можливість передати на малюнку просторові ознаки об'єкта: далі, ближче, менше, знизу і т.д.).
При гностичних слуховых розладах відзначається зниження здатності дифференцировки звуків і розуміння мови. Можуть мати місце слуховые галюцинації. Можливі дефекти слуховой пам'яті (хворі не можуть запам'ятати два чи більш звукових еталони), аритмія (не можуть правильно оцінити ритмічні структури, кількість звуків і порядок чергувань), порушення інтонаційної сторони мови (хворі не розрізняють інтонацій і в них невиразна мова).
Тактильні агнозії – порушення дізнавання предметів при їхньому обмацуванні при збереженні тактильної чутливості (дослідження при закритих очах). Агнозія може виникнути в результаті руйнування визначених коркових зон (енцефаліт, пухлина, судинний процес і т.д.), а також унаслідок нейродинамических порушень.
Зорова агнозія докладно описана в літературі по психіатрії і патопсихології. Для патопсихолога важливо досліджувати порушення сприйняття в психічно хворих з органічними поразками головного мозку. Сприйняття цих хворих відрізняється фіксацією уваги на окремих ознаках предметів, труднощями синтезу в одне ціле. Сприйняття має функцію узагальнення й умовності, тому можна припускати, що агнозії викликані порушенням узагальнюючих функцій сприйняття.
При деменції можуть відзначатися псевдоагнозии. У даному випадку агнозія поширюється не тільки на форму, але і на структуру, тобто в даному випадку порушується свідомість і узагальненість сприйнятого, що зв'язано з диффузностью мислення.
У хворих з неврозами і неврозоподобными станами відзначаються порушення болючої чутливості. Частіше зустрічається не зниження, а посилення болючого почуття, так називані "психогенні" болі, що також є порушенням сприйняття. При переживанні болю велика роль приділяється чеканню, остраху болю, хоча, по дослідженнях Б. Д. Карвасарского, не існує болю, позбавленої матеріальної основи, навіть коли мова йде про психогенні болі. При цьому важливо установити правильне співвідношення сенсорного й емоційного компонентів переживання болю для вибору правильного лікування: перевага медикаментозного чи впливу психотерапевтичного.
При порушеннях сприйняття велике значення має особистісний фактор. У хворих неврозами утрудняється відтворення стимульного матеріалу. Збільшується час дізнавання пропонованих образів, тому що більшість образів для хворих є афективно значимими. Ці труднощі підсилюються пропорційно зусиллю інтелекту.
У хворих шизофренією труднощів дізнавання об'єктів зв'язані здебільшого з апато-абулическим синдромом і емоційної амбивалентностью.
При психопатіях збудливого кола підвищується чутливість при підвищенні емоційного тонусу. При психопатіях типу, що гальмується, відзначається ригідність і зниження чутливості також при підвищенні емоційного тонусу. При реактивних депресіях сприйняття порушене по-різному в залежності від клінічної картини:
а)      при депрессивно-параноидном синдромі – афективне перекручування сприйняття;
б)      при астено-депрессивном – фрагментарність сприйняття з труднощями концентрації уваги і його переключення;
в)      при истеро-депрессивном сприйняття відрізняється сугестивністю, тому можливі псевдоагнозии.
У літературі по психопатології зустрічаються описи наступних порушень сприйняття:
1)          гиперстезия – посилення сприйняття по силі ;
2)          гипостезия – ослаблення сприйняття по силі;
3)          агнозія (див. вище);
4)          тотальна анестезія – утрата чутливості при істерії;
5)          деперсоналізація – розлад сприйняття власної особистості;
6)          бідність участі - утрата складних почуттів;
7)          дереалізація – перекручене сприйняття навколишнього світу. Сюди ж можна віднести симптоми "уже баченого" (de ja vu), "ніколи не баченого" (ja mais vu);
8)          обмани сприйняття (ілюзії і галюцинації). Ілюзії – це перекручене сприйняття дійсне існуючого в зовнішнім середовищі реального об'єкта, галюцинації – обмани сприйняття, що виникають поза безпосереднім зв'язком з реальними подразниками зовнішнього середовища (крім функціональних, гипногаллюцинаций, викликаних). Існує кілька класифікацій галюцинацій. Більш докладно вони описані в літературі по психіатрії.
Дослідження сприйняття
Дослідження сприйняття можна проводити клінічними й експериментально-психологічними методами. Наприклад, клінічний метод застосовується в наступних випадках:
¨    дослідження болючої і тактильної чутливості (проводиться за допомогою спеціально підібраних волосків, щетинок, голок і т.д.)
¨    дослідження температурної, вібраційної чутливості, розладів органів слуху і зору (за допомогою спеціальних приладів: термоэтезиомера, ИВЧ-2, аномалоскопа-59 і ін.).
¨    пороги слуховой чутливості, сприйняття мови досліджуються сурдологами за допомогою аудіометрів.
Для дослідження більш складних слуховых і зорових функцій використовуються експериментально-психологічні методи, наприклад, комплекс методик, запропонований Е. Ф. Бажиным:
1)          методики, спрямовані на вивчення простих сторін діяльності аналізаторів;
2)          методики, що вивчають більш складна комплексна діяльність.
Є й інші методики. Так, для виявлення зорової агнозії використовують набори різноманітних предметів і їхніх зображень. На початку дослідження зорового гнозиса випробуваному пропонують чіткі зображення предметів (можна використовувати “Класифікацію предметів”). Випробуваний повинний довідатися предмет. Потім пропонують більш складні малюнки, наприклад, перекреслені і накладені один на одного зображення (таблиці Поппельрейтера). Можна використовувати для дослідження зорового сприйняття таблиці Равена.
Для дослідження сенсорної збудливості на тлі органічних змін головного мозку використовують таблиці з квадратами, що рухаються, "хвилясте тло", запропоновані М. Ф. Лук'янової.
Для дослідження слухового сприйняття використовують тахистоскопический метод (пред'явлення зображень і ідентифікацію прослуханих магнітофонних записів). Для цього необхідно мати звукозапису, на яких записані різні звуки: шелест сторінок книги, що перевертається, дзюркіт води, дзенькіт скла, свист, шепіт і т.д. За допомогою цього методу можна знайти порушення мотиваційного компонента сприйняття, розкрити механізми виникнення ілюзій і галюцинацій у психічно хворих.
Розладу емоцій
Дотепер у літературі немає єдиних представлень про зміст перерахованих вище понять. Є загальні області перетинання цих понять. Нижче приводиться один з підходів до розгляду емоційних станів, позначених термінами стрес, криза, фрустрація.
Емоції – це "інтегральне вираження зміненого тонусу нервово-психічної діяльності, що відбивається на всіх сторонах психіки й організації людини"[5] . В. Н. Мясищев пропонує наступну класифікацію емоцій:
1)          емоційні реакції, що є відповідними переживаннями на стимули, їх що викликали;
2)          емоційні стани, що характеризуються зміною нервово-психологічного тонусу;
3)          емоційні відносини (почуття), що характеризуються емоційною чи вибірковістю зв'язком конкретних емоцій з визначеними обличчями, чи об'єктами процесами.
Розладу емоцій характерні для хворих з різними психічними захворюваннями. У хворих неврозами відзначаються хворобливі емоційно-афективні реакції роздратування, негативізму, страху й ін., а також емоційні стани (страх, астенія, знижений настрій і т.д.) У хворих неврозом нав'язливих станів спостерігається висока сензитивность, тривожність. У хворих істерією – лабільність емоцій, імпульсивність; у хворих неврастенією – дратівливість, почуття утоми, стомлюваність, слабість. При всіх типах неврозів відзначається низька фрустрационная толерантність.
У хворих психопатією відзначається схильність до емоційно-афективних реакцій патологічного характеру; емоційно-агресивні спалахи при эпилептоидной, гипертимной, истероидной психопатіях. Спостерігається тенденція до зниженого настрою, тузі, розпачу, млявості при астенічної, психастенічної, сензитивной психопатіях. У шизоидных психопатів – дисоціація емоційних проявів (“тендітні, як стекло, стосовно себе і тупі, як дерево, стосовно іншим”).
При епілепсії відзначається схильність до дисфориям. При скроневій епілепсії – страх, тривога, зниження настрою, злостивість; рідше – приємні відчуття в різних органах, почуття “осяяння”.
У хворих з органічними поразками ЦНС також відзначаються емоційно-афективні реакції і стани різного знака, інтенсивності в залежності від захворювання, психотравмирующих ситуацій. Наприклад, эксплозивность, дратівливість, "нетримання емоцій", слізливість, ейфорія, тривожність.
Емоційною тупістю, утратою дифференцированности емоційних реакцій, їхньою неадекватністю відрізняється емоційна сфера в хворих шизофренією. З трьох видів емоцій у більшому ступені страждають емоційні відносини, що стають патологічно перекрученими.
Значними перепадами спрямованості емоцій характеризуються емоційні прояви в хворих МДП (від ейфорії до глибокої депресии). Відзначається схильність до дисфориям у хворих депресією.
Зміни в емоційній сфері характерні і для хворих із серцево-судинними захворюваннями (наприклад, при інфаркті міокарда – похмуре фарбування майбутнього; при виразковій хворобі шлунка і 12-перстной кишки – підвищена тривожність, збудливість, перепади настрою і т.д.)
Для дослідження емоцій можна використовувати тест Люшера, ТАТ. Рівень тривожності досліджують за допомогою шкал Тейлора, Спилбергера й ін. При використанні всіх пропонованих патопсихологических методик важливо звертати увагу на емоційні прояви випробуваних. Можливе створення психологом штучних труднощів (наприклад, дефіцит часу, збільшення складності завдання і т.д.) для провокування емоційних реакцій під час виконання завдань.
У нормі у випробуваного зберігається спонукання до діяльності і прагнення завершити виконання завдання. При патології можливі різні реакції: афективні спалахи, негативні реакції відмовлення від продовження діяльності, виражені вегетососудистые реакції (тремор, почервоніння обличчя, частішання подиху), посилення м'язової напруженості й ін.
Далі описані найбільш розповсюджені психічні стани, причини їхнього виникнення, характерні риси.
Стреси
На думку деяких авторів, стрес може бути причиною виникнення психічних захворювань.
Дотепер немає єдиної думки щодо визначення стресу. Нижче приведені найбільш розповсюджені представлення:
¨    стрес – емоційна напруга, що виникає в результаті неприємних переживань;
¨    стрес – це потрясіння, викликані різними по модальності й інтенсивності силами;
¨    стрес – це психічна напруженість (емоційна й операциональная).
У середині 30-х років канадський патофізіолог і ендокринолог Г. Селье провів дослідження численних факторів порушення різних сторін діяльності організму під впливом зовнішніх впливів і сформував навчання про загальний адаптаційний синдром (ОАС). Їм були виділені дві реакції на шкідливі впливи зовнішнього середовища:
а)      специфічна (конкретна хвороба зі специфічною симптоматикою);
б)      неспецифічна, характерна для будь-якого захворювання, що виявляється в ОАС.
Остання складається з трьох фаз:
¨    Фаза А. Реакція тривоги. Організм змінює свої характеристики під впливом стресу. Якщо стрессор дуже сильний, стрес може наступити і на цьому етапі.
¨    Фаза B. Реакція опору. Дія стрессора сумісна з можливостями організму, організм пручається. Ознаки тривоги майже зникають, рівень опірності піднімається значно вище нормального.
¨    Фаза C. Реакція виснаження. Якщо стрессор діє довгостроково, сили організму поступово виснажуються, знову з'являється реакція тривоги, але тепер вона необоротна. У даному випадку можна говорити про дистрессе. У результаті останнього розвиваються реактивні стани, провокуються ендогенні захворювання.
Здатність до адаптації в людини не безмежна. У зв'язку з цим Г. Селье пише: "Людська машина теж стає жертвою зносу й амортизації", не коштує "палити свічу з обох кінців"[6] .
При цьому стрес не завжди шкідливий, він неминучий, він необхідний. "Стрес – гостра приправа до повсякденного життя... ніщо не розморює так, як бездіяльність, відсутність подразників, перешкод, що має бути перебороти"[7] . У стресі постійно відбувається тренінг організму і психіки.
Селье описує можливість виявлення і формулювання закономірностей розвитку всякого патологічного процесу, що виявляється у взаємовпливі хвороботворних агентів і "ґрунту", тобто організму. Цей патологічний процес є причиною стресу.
У результаті взаємодії різних сил підтримується гомеостаз (схоронність внутрішніх умов при будь-яких коливаннях зовнішнього Середовища). Тому, незалежно від різних впливів середовища, можна говорити про загальні закономірності реакцій організму на вплив.
Фрустрація
Фрустрація (англ. frustration – "розлад, зривши планів, катастрофа") – специфічний емоційний стан, що виникає в тих випадках, коли на шляху до досягнення мети виникає перешкода й опір, що чи реально нездоланні, чи сприймаються як такі.
Ознаки, характерні для стану фрустрації:
1.        Наявність потреби, мотиву, мети, первісного плану дії.
2.        Наявність опору (препятствие-фрустратор). Сопро-тивление може бути зовнішнім і внутрішнім, пасивним і активної.
У ситуаціях фрустрації людина може виявляти себе або як зріла особистість, або як інфантильна. Людина з адаптивним поводженням підсилює мотивацію, підвищує рівень активності для досягнення мети, зберігаючи саму мету. Неконструктивне поводження, властиве інфантильної особистості, виявляється в агресії чи зовні на себе чи у відході від дозволу складної для особистості ситуації.
У сучасній закордонній психології існують різні теорії фрустрації:
¨    теорія фрустрационной фіксації (Н. К. Майер, 1949)
¨    теорія фрустрационной репресії (K. Bagner, T. Dembo, K. Yewin, 1943)
¨    теорія фрустрационной агресії (J. Dollard із соавт., 1939)
¨    евристична теорія фрустрації (J. Rosenzweig, 1949).
Кризи
Концепція криз з'явилася і розвивалася в США. Вона затверджувала, що ризик виникнення психічних порушень досягає найвищої крапки і матеріалізується у визначеній кризовій ситуації. Тому в США створено понад 3000 клінік і центрів психічного здоров'я, для роботи в який залучаються не тільки психологи, психіатри, але і педагоги, юристи, поліцейські, лікарі загальної практики, священики, страхові агенти і т.д.
G. Gaplan і його попередник Lindemann є основоположниками теорії кризи, що, з одного боку, продовжує навчання про стрес, з іншого боку - використовує концепції соціології і соціальної психології.
Визначення. По визначенню Gaplan,
"криза – це стан, що виникає, коли обличчя зіштовхується з перешкодою життєво важливим цілям, що протягом деякого часу є нездоланним за допомогою звичних методів дозволу проблем. Виникає період дезорганізації, розладу, протягом якого відбувається багато різних абортивних спроб дозволу. Зрештою досягається якась форма адаптації, що може щонайкраще чи відповідати не відповідати інтересам цього обличчя і його близьких"[8] .
Криза, як і стрес, несе в собі саногенный і патогенний компоненти. Людина, що переборола криза, здобуває нові форми адаптації в складних для нього ситуаціях. Якщо ж криза затягується, можлива поява психічних порушень.
Виділяються наступні види криз:
а)      кризи розвитку: надходження дитини в школу, дитячий сад, вступ у шлюб, відхід на пенсію і т.д.;
б)      випадкові кризи: безробіття, стихійне лихо, положення матері-одинака;
в)      типові кризи: горі в зв'язку зі смертю близької людини, поява в родині немовляти і т.д.
Усі кризи характеризуються індивідуальними, властивими тільки їм ознаками, відповідно використовуються різні види допомоги і вибираються профілактичні заходи. Інтервенція, чи втручання в кризу, здійснюється по визначених принципах, виходячи з особливостей даної кризи.
У США створені спеціальні служби психопрофилактики (служба невідкладної допомоги; служба консультації й освіти). Невідкладна допомога здійснюється протягом 24 годин у кризовий період і є пасивним видом допомоги (клієнт звертається самостійно під час кризи).
При активному виді допомоги робота проводиться службою консультації й освіти при центрах психічного здоров'я до настання кризи.
Так, у 1972 р. у США було 500 "гарячих" телефонних ліній. спочатку ці пункти організовувалися для попередження суїцидів, у даний час ці лінії виконують усе зростаюче число "кризових послуг".
Поняття кризи у вітчизняній психіатрії
У роботах вітчизняних фахівців поняття кризи відносно наближається до поняття предболезни. Знання ознак, характерних для предболезни, дозволяє виділити серед населення групу ризику, почати профілактичні міри, що необхідно для попередження психічних захворювань і суїцидів.
У Росії термін "криза" зустрічається в роботах А. Г. Амбрумовой, що створила Всесоюзний науково-методичний суицидологический центр при Московському НДІ психіатрії МЗ РСФСР. Під її керівництвом уперше було створено стаціонарне кризове відділення, де проходять лікування люди, що зробили суицидные чи спроби знаходяться в пресуїциді. Фахівці центра (психологи, психотерапевти), працюють на телефоні "Довіри", у кабінетах соціально-психологічної допомоги. Фахівці цього центра роблять різні види допомоги людям, що знаходяться в типових кризах (інтимно-особистісні і подружні конфлікти, девиации в поводженні в підлітків і ін.).
Тема 4
Найбільш розповсюджені психічні захворювання
Психічні хвороби обумовлені патологією головного мозку і виявляються у виді розладів психічної діяльності. До психічних хвороб відносять як грубі розлади відображення реального світу з порушеннями поводження (психози), так і більш легкі зміни психічної діяльності (неврози, психопатії, деякі види афективної патології). Останні будуть розглянуті в наступних главах.
Причини виникнення психічних захворювань бувають внутрішньо обумовлені (ендогенні) і зовні обумовлені (екзогенні). Ендогенні визначаються в основному конститу-ционально-генетическими факторами. До цієї групи відносять шизофренію і маніакально-депресивний психоз (МДП). Екзогенні захворювання обумовлені впливом зовнішнього середовища. До них відносяться органічні поразки головного мозку різного генеза (наприклад, алкогольні психози, інфекційні психози, сифілітичні психози, травматична епілепсія і т.д.).

Шизофренія
У перекладі з грецького shiso – розщеплюю, frenio – душу. Це психічне захворювання, що протікає з чи швидко повільно розвиваються змінами особистості особливого типу (зниження енергетичного потенціалу, що прогресує интровертированность, емоційне збідніння, перекручування психічних процесів). Часте прогресування хвороби приводить до розриву колишніх соціальних зв'язків, зниженню психічної активності, значної дезадаптации хворих у суспільстві.
Сучасна систематика форм плину шизофренії:
¨    безперервна шизофренія,
¨    приступообразно-прогредиентна (шубообразная);
¨    рекуррентна (періодичний плин - найбільш сприятливий варіант).
По темпі плину процесу виділяють:
¨    малопрогредиентную;
¨    среднепрогредиентную;
¨    злоякісну.
При шизофренії відзначаються різні по виразності психічних порушень клінічні симптоми (знаки) і синдроми (сукупність декількох симптомів). Основними для діагностики є негативні симптоми (мінус-симптоми: порушення мислення й емоційно-вольової сфери). Позитивні симптоми (плюси-симптоми) при безупинному плині шизофренії наростають у визначеній послідовності:
¨    неврозоподобные;
¨    афективні;
¨    психопатоподобные;
¨    галлюцинаторные (помилкове сприйняття, що виникає без відповідного зовнішнього роздратування);
¨    параноидный марення - марення переслідування (психічні розлади, що виявляються в помилкових судженнях, умовиводах);
¨    онейроидные потьмарення свідомості (з яскравими фантастичними образами, грезоподобными переживаннями, що нібито розвиваються фантастичними подіями, що не знаходять відображення в поводженні).
¨    парафренный марення - марення величі, відсутність маревної системи, розірваність мислення;
¨    гебефренные (дурненьке рухове і мовне порушення, розірваність мислення, підвищене настрій);
¨    кататонические (психічний розлад з перевагою рухових порушень – чи ступор кататоническое порушення);
При приступообразной шизофренії така послідовність не дотримується.
У залежності від різних підходів психіатричних шкіл, у різних районах по епідеміологічних дослідженнях виявляється різна кількість хворих шизофренією. Воно коливається від 2,5 до 10 чоловік на 1000 населення старше 15 років. Хвороба може початися в будь-якому віці (частіше в 15-25 років). Ніж раніш виявляється захворювання, тим більше несприятливий його прогноз.
Існує багато форм шизофренії, наприклад, шизофренія з навязчивостями, з астено-ипохондрическими проявами (психічна слабість із хворобливою фіксацією на стані здоров'я), паранойяльная шизофренія (стійке систематизоване марення переслідування, ревнощів, винахідництва і т.д.), галлюцинаторно-параноидная, проста, гебефреническая, кататоническая. При шизофренії виражене порушення сприйняття, мислення, емоційно-вольової сфери.
У хворих шизофренією відзначається зниження, притуплення емоційності, стан апатії (байдужність до всіх явищ життя). Хворий стає байдужним до членів родини, втрачає інтерес до навколишнього, утрачає дифференцированность емоційних реакцій, у нього з'являється неадекватність у переживаннях. Має місце порушення вольових процесів: зниження вольового зусилля від незначного до різко вираженої, хворобливої безвільності (абулія). Наростання здатності до вольового зусилля свідчить про реабілітацію хворого. Близько 60% відсотків хворих непрацездатні.
Особливості мислення при шизофренії
Розладу мислення при шизофренії описані клініцистами-психіатрами і психологами. Для мислення хворих шизофренією характерно те, що порушення на рівні понять не виключає відносної схоронності формально-логічних зв'язків. Відбувається не розпад понять, а перекручування процесу узагальнення, коли в хворих виникає безліч випадкових, ненаправлених асоціацій, що відбивають надзвичайно загальні зв'язки.
Ю. Ф. Поляків у хворих шизофренією відзначає порушення актуалізації зведень з минулого досвіду. За даними експерименту, у порівнянні зі здоровими хворі краще пізнають ті стимули, що є менш очікуваними, і гірше – стимули, більш очікувані. У результаті відзначається розпливчастість, примхливість мислення хворих, що приводить до порушення психічної діяльності при шизофренії.
Ці хворі не виділяють значимих істотних зв'язків між предметами і явищами, однак не оперують, як олігофрени, другорядними конкретно-ситуаційними ознаками, а актуалізують надмірні-загальні, що не відбивають реальної дійсності, часто слабкі, випадкові, формальні ознаки.
При проведенні методик "виключення предметів", "класифікація предметів" хворі часто роблять узагальнення на основі особистого смаку, випадкових ознак, пропонуючи кілька варіантів рішення, при цьому не віддаючи переваги жодному з них. У даному випадку можна говорити про разноплановости мислення, коли судження про якесь явище протікає в різних площинах.
Початкова стадія порушень мислення раніш, ніж в інших методиках, виявляється в піктограмах. Тут виявляються розлади аналітико-синтетичної діяльності (співвіднесення абстрактно-значеннєвих і предметно-конкретних компонентів). Хворі можуть вибирати образ, неадекватний змісту поняття, можуть пропонувати порожній, вихолощений, беззмістовний набір предметів, псевдоабстрактные образи, самі по собі позбавлені змісти, чи частина, фрагмент якоїсь ситуації і т.д.
При асоціативному експерименті відзначаються асоціації атактические, эхололические, отказные, по співзвуччю.
Перекручування процесу узагальнення відбувається в сполученні з порушеннями послідовності і критичності мислення. Наприклад, розглядаючи малюнки Х. Бидструпа, хворі не розуміють гумору, гумор переноситься на інші, неадекватні об'єкти.
При проведенні багатьох методик у хворих відзначається резонерство. Резонерство при шизофренії відрізняється выхолощенностью асоціацій, утратою цілеспрямованості, соскальзываниями, претензійно-оцінною позицією, схильністю до великих узагальнень із приводу щодо незначних об'єктів судження.
Соскальзывание виявляється в тім, що хворі, адекватно міркуючи, раптом збиваються з правильного ходу думок на помилкову асоціацію, потім знову можуть міркувати послідовно, не виправляючи помилок. Непослідовність суджень не залежить від истощаемости, складності завдань.
Таким чином, при шизофренії можуть виявлятися порушення уваги і порушення пам'яті. Однак при відсутності органічних змін головного мозку ці порушення є наслідками порушень мислення. Тому основна увага психолог повинний приділяти дослідженню мислення.
Маніакально-депресивний психоз
Маніакально-депресивний психоз – це захворювання, що протікає у формі депресивних і маніакальних фаз, розділених интермиссиями, тобто станами з повним зникненням психічних розладів. Захворювання не приводить до змін особистості і дефектам в інтелектуальній і емоційно-вольовій сфері, незважаючи на багаторазові рецидиви.
Хворі МДП складають 3-5% усіх госпитализируемых у психіатричні клініки. Жінки занедужують приблизно в 2 рази частіше, ніж чоловіка. У стаціонар попадають хворі тільки з вираженими формами (циклофрения). Можливі м'які, ослаблені форми МДП (циклотимія).
За останні десять років відзначається значний ріст стертих, латентних, ларбированных депресій, де на перше місце виступають соматические скарги, стомлюваність, болючі синдроми, безсоння вночі, сонливість удень (соматизированная депресія). У підлітків значно частіше класичних варіантів спостерігаються депресії у формі психопатичних еквівалентів з асоціальним поводженням. У подібних випадках психологічне дослідження може виявитися єдиним методом, що виявляє депресію.
Характеристика проявів МДП
Захворювання протікає у формі окремо виникаючих чи здвоєних фаз – маніакальної і депресивний. Депресивні фази зустрічаються в кілька разів частіше. Виразність розладів коливається від гипомании і циклотимической депресії до важких і складних маніакальних і депресивних синдромів. Тривалість окремих фаз коливається від декількох днів і тижнів до декількох років. У середньому фази тривають від 2-3 до 5-6 місяців, нерідко протягом життя виникає від 1 до 3 манифестных фази. Хвороба може починатися як незалежно, так і в зв'язку з экзогенией, психогенией, родами, частіше починається в те саме час року (навесні, восени).
Депресивна фаза характеризується наступними симптомами:
1)          подавленим настроєм (депресивний афект);
2)          загальмованістю розумових процесів (интеллекту-альное гальмування);
3)          психомоторним і мовним гальмуванням.
Для маніакальної фази, у свою чергу, характерні наступні симптоми:
1)          підвищений настрій (маніакальний афект);
2)          прискорене протікання розумових процесів (інтелектуальне порушення);
3)          психомоторне і мовне порушення.
Специфіка перебігу хвороби в дітей, підлітків і юнаків
Прояви МДП можливі як у дитячому, так у підлітковому і юнацькому віці. Для кожного віку характерні свої особливості.
Дитячий вік. До 10 років при депресивних станах спостерігаються млявість, повільність, малоразговорчивость. Діти не радуються іграшкам, книгам. Вони пасивні, розгублені, виглядають втомленими і нездоровими. Скаржаться на слабість, болі в животі, голові, ногах. У них знижується успішність, утрудняється спілкування, порушується апетит і сон.
При маніакальних станах спостерігається легкість у появі веселості і сміху, зухвалість у спілкуванні, підвищена ініціативність, відсутність ознак утоми. Пожвавлення дітей доходить до шаленства, рухливість трудноуправляема.
Підлітковий і юнацький вік. Депресивний стан виявляється в загальмованості моторики і мови, зниженні ініціативи, у пасивності, утраті жвавості реакцій, почутті туги, нудьги, апатії, тривоги. Має місце розумове притуплення, безпам'ятність, схильність до самокопання, загострена чутливість до відношення з боку ровесників, угрюмо-дисфорические реакції; можливі суицидные думки, спроби.
Симптоми маніакального стану: розгальмування, развязанность, пустотливість, нереалістичність прагнень і дій. У пошуках розваг підлітки допускають різні витівки, що доходять до дебошу. Ночами часто не сплять, пишуть вірші, тексти п'єс і романів, що не закінчують, переходять до нового захоплення. При цьому не відзначається зв'язку їхньої діяльності з реальними подіями в їхньому житті.
Патопсихологическое дослідження для хворих із МДП здебільшого проводиться для виявлення глибини депресії. Для цього використовуються особистісні опросники, наприклад ММРІ, тест Кетелла, шкали Спилбергера, Тейлора, колірний тест Люшера й ін. Досліджують при МДП і динаміку мислення. Для цього використовують описані вище тести. У депресивній фазі можна виявити виражену сповільненість темпу психічної діяльності. У маніакальній фазі відзначається нецілеспрямованість мислення, соскальзывание на шлях випадкових асоціацій, “стрибка ідей”.
Можливе використання проективних методик: піктограми, неіснуюча тварина й ін. Інтерпретація цих тестів не входить у програму даного посібника. У випадку утруднення в діагностиці МДП і шизофренії необхідні дослідження мислення. Відсутність порушення мислення по шизофренічному типі при наявності глибокої депресії, уповільненого темпу буде свідчити про МДП.
Епілепсія
Епілепсія – це звичайно що хронічно протікає захворювання, що характеризується наявністю пароксизмальных розладів, що епізодично виникають розладів у свідомості, настрої. Захворювання в більшості випадків приводить до поступової зміни особистості і своєрідному зниженню інтелекту. На віддалених етапах хвороби можуть виникати гострі і затяжні психози.
Этиология епілептичної хвороби не встановлена. Більшість дослідників вважають, що в походженні захворювання велике значення належить спадкоємному фактору, крім цього значна роль у этиологии епілепсії приділяється екзогенним шкідливим факторам (внутрішньоутробним і ранньої постнатальным органічним ушкодженням головного мозку, особливо алергійною-алергійним-токсично-алергійним і травматичним).
Поширеність епілепсії серед населення приблизно 0,3-0,6%. Більш половини людей занедужують у віці до 15 років.
Один з характерних ознак епілепсії – судорожний припадок. Звичайно припадок починається раптово. Іноді за 1-2 дня до припадку з'являються провісники: погане самопочуття, дратівливість, головний біль і т.д. Під час так називаного великого припадку хворий непритомніє, падає, у нього починаються тонічні судороги (різка напруга м'язів тулуба і кінцівок). Потім починаються клонические судороги (сильні толчкообразные скорочення м'язів кінцівок, шиї, тулуба). Тривалість припадку – 3-4 хвилини. Після припадку з'являється почуття млявості і сонливості. Під час припадку зіниці не реагують на світло.
Перед судорожним припадком може мати місце аура. Аура по своїх проявах різноманітна в різних хворих. Однак у того самого хворого вона як правило носить стереотипний характер. По аналізі змісту аури психіатр побічно може визначити область мозку, у якій починається розряд. Виділяють кілька типів аури – сенсорну, вегетативну, моторну, психічну, мовну і сензитивную.
Частота припадків може бути різна: від щоденних до двох-одного-двох разів у рік.
Крім типових судорожних припадків бувають атипичные, що виявляються повною відсутністю судорожних компонентів:
¨    малі припадки характеризуються утратою свідомості на кілька хвилин, при цьому хворій не падає;
¨    сутінковий стан свідомості – більш-менш глибоке потьмарення свідомості, порушення орієнтування, наявність марення, галюцинацій, ілюзій застрашливого характеру;
¨    амбулаторний автоматизм – на тлі сутінкового стану свідомості хворий може робити досить складні упорядковані дії. Сюди відноситься сомнамбулізм (лунатизм).
Характерні зміни особистості при епілепсії
Зміни особистості по епілептичному типі – це тугоподвижность, сповільненість усіх психічних процесів, схильність до застреванию на деталях, докладність мислення, неможливість відрізнити головне від другорядного, дисфории (приступи розладів настрою, частіше схильність до злобно-тужливого).
Результатами хвороби є труднощі з використанням нового досвіду, слабість комбінаторних здібностей, погіршення відтворення минулого досвіду. Слід зазначити полярність афекту – сполучення афективної в'язкості і эксплозивности (вибуховості). Хворі довго пам'ятають образу, мстять за неї. Відзначається підкреслений до карикатурності педантизм у відношенні одягу, порядку в будинку і т.п. Істотною рисою епілептиків є інфантилізм, що виражається в незрілості суджень, властива деяким хворим неадекватна релігійність. Часто зустрічається перебільшена до солодкуватості, до підлесливості люб'язність; сполучення підвищеної чутливості, ранимости з брутальностью, злостивістю. Обличчя цих хворих малорухомо, маловыразительно, мімічні реакції бідні, хворі скупі і сдержанны в жестах.
Під час патопсихологического дослідження хворих епілепсією вивчається мислення (динаміка, операції), пам'ять, увага, врабатываемость, переключення. Мислення в хворих епілепсією тугоподвижное, грузле. Хворі утрудняються виконати будь-як проби на переключення. Використання таблиць Шульте виявляє уповільнення темпу психічної діяльності (брадикардія). Час відшукування чисел на одній таблиці збільшується до 1,5-2,5 хвилин і більш. При цьому не відзначається истощаемости, якщо немає соматизации. Особливо виражені утруднення в роботі з модифікованою таблицею Горбова. У методиках "виключення предметів", "класифікація", "аналогії" хворі утрудняються диференціювати головні і другорядні ознаки. Відзначається фіксація уваги на конкретних малоістотних деталях. У результаті випробувані утрудняються встановлювати подібність на основі родової приналежності. При описі малюнків, переказі текстів, установленні послідовності подій по серії сюжетних картин відзначається надмірна деталізація асоціацій, докладність суджень. В асоціативному експерименті відзначається збільшення латентного періоду, часті эхолалические реакції, одноманітне повторення назв тих самих предметів, інертність установки (наприклад, коли хворий відповідає, те тільки прикметниками). У результаті збідніння словникового запасу хворі утворять антоніми, додаючи частку "не". Особливо виражене утруднення при пред'явленні абстрактних понять. Часто мова хворих буяє уменьшительно-ласкательными суфіксами, уповільнений темп мови. Резонерство при цьому захворюванні відрізняється патетичністю, повчальністю, переоцінкою свого життєвого досвіду, банальністю асоціацій, шаблонами в мисленні. Хворі часто включають себе в ситуації (наприклад, при малюванні піктограм і т.д.), не розуміють гумору (серія малюнків Х. Бидструпа), що свідчить про егоцентризм, недостатність осмислення переносного значення, підтексту. У хворих відзначається зниження пам'яті, крива запам'ятовування "10-ти слів" носить характер "плато". Зниження рівня узагальнення пропорційно зниженню пам'яті.
ОЛІГОФРЕНІЯ
У перекладі з грецького, олігофренія означає "недоумкуватість", чи, іншими словами, психічне недорозвинення. Для олігофренії характерно непрогресуюче слабоумство.
По ступені ваги психічного недорозвинення розрізняють три групи олігофренії:
1.        Ідіотія – найбільш глибокий ступінь. Характеризується практично повною відсутністю мови (запас слів до 20) і глибоким слабоумством. Хворі не розуміють навколишніх; тягнуть, що потрапить їм у рот; сидячи в ліжку, одноманітно безглуздо роблять ті самі рухи тулубом.
2.        Імбецильність – середній ступінь. При імбецильності хворі володіють мовою, але звичайно недорікуваті, їх запас слів невеликий, можуть здобувати найпростіші знання і займатися елементарною працею. Часто запальні, можуть бути агресивні. Нерідко в них підвищене половий потяг.
3.        Дебільність – легкий ступінь. При дебільності має місце конкретний рівень мислення, утруднення абстрагування, утруднення навчання. Хворі недостатньо критичні у відношенні своїх можливостей. Виділяють три ступені дебільності: легку, помірковано виражену і виражену. Виразність слабоумства прямо пропорційнаі ступені навченості, а також ослабленню пам'яті. У поводженні хворі можуть бути легко збудливі. При цьому захворюванні відзначається недорозвинення моторики, сприйняття, уваги, пам'яті, понятійного, абстрактного мислення. Хворі утрудняються відвернутися від конктретных другорядних деталей, виділити значимі ознаки, значеннєві зв'язки. Вони часто пропонують конкретно-ситуаційне об'єднання предметів у групи. Порівнюючи конкретні поняття, установлюють відмінності в основному по другорядних ознаках. Подібність визначити утрудняються. Можуть проводити порівняння, класифікацію предметів по невідповідних ознаках, часто це викликано несформованістю загальних представлень про предмети і поняття, обмеженістю словника, убогістю загальних зведень про навколишній.
У роботі з піктограмами утруднена загальна символізація слова, тому хворі роблять малюнки тільки до конкретних понять. Порушено розуміння переносного значення. Розуміють умовність розповсюджених метафор (при дебільності), прислів'я в основному тлумачать буквально. Утруднено розуміння ситуационно-смыловых зв'язків, підтексту в розповідях, причинно-наслідкових зв'язків у серіях картин, об'єднаних загальним сюжетом. Увага характеризується вузьким обсягом, нестійкістю, труднощями переключення. Відзначається перевага механічної пам'яті над значеннєвий, опосередкованої.
Психічні розлади органічного генеза
У роботі патопсихолога часто необхідно провести діагностику між органічним захворюванням головного мозку і шизофренією. У даному випадку варто ретельно досліджувати увага, пам'ять, мислення, ознаки истощаемости.
В області органічної психопатології для дослідження психічної діяльності хворих захворюваннями головного мозку судинної, атрофической і пухлинної этиологии (пухлини, травми, деякі види судинної патології головного мозку, хвороба Піка, хвороба Альцгеймера, старече слабоумство і т.д.) вимагаються знання не тільки в області патопсихології, але й в області нейропсихології.
При захворюваннях головного мозку різного генеза відзначаються ознаки підвищеної истощаемости, зниження пам'яті, труднощі в оперировании абстрактними поняттями, переносним значенням, інертність мислення. Більш точну інформацію для диференціювання двох органічних захворювань (наприклад, хвороба чи Піка хвороба Альцгеймера), установлення вогнища поразки головного мозку одержують при застосуванні спеціальних тестів нейропсихології.
У результаті органічних змін у головному мозку відзначаються психопатоподобные порушення особистості, астенічні розлади. Можливо також зниження рівня интеллектуально-мнестических процесів. Психопатоподобные порушення особистості характеризуються звуженням кола інтересів, деякою пасивністю, афективною лабільністю, іноді, эксплозивностью, брутальністю. Астенічні розлади виражаються в підвищеної истощаемости, дратівливої слабості. Якщо відзначається интеллектуально-мнестическое зниження, то відзначається зниження критики, безтурботність, ейфорія, гневливость, слізливість.
Особливості патопсихологического дослідження при органічних захворюваннях
Патопсихологическое дослідження пам'яті хворих з цими видами патології виявляє зниження обсягу безпосереднього й опосередкованого запам'ятовування. Введення опосередкування (піктограма) не сприяє поліпшенню відтворення. Випробуваний фіксований на масі другорядних деталей малюнка, що утрудняє утримання в пам'яті стимульных слів. Труднощі відволікання від конкретних деталей, схильність до надмірної деталізації асоціацій приводять до неможливості виділення значимих ознак подібності і відмінності в методиках "виключення предметів", "класифікація предметів", "визначення понять", "порівняння понять" і ін. Звуження обсягу сприйняття утрудняє встановлення причинно-наслідкових зв'язків у серіях картин з єдиним сюжетом, розуміння контексту. У результаті ознак підвищеної истощаемости, що виявляються в методиках "коректурна проба", "рахунок по Крепелину", "таблиці Шульте" і інших, відзначається нерівномірність рівня узагальнення. Це свідчить про коливання розумової працездатності.
Порушення мови. Для одержання більш чіткої картини органічних змін використовують методи нейропсихології: дослідження мови хворих, зорового гносиза, конструктивного праксиса. От найбільш розповсюджені порушення, що виявляються за допомогою спеціальних методів:
1)          контамінації – сплавка частин окремих слів;
2)          персеверации – застревание на окремих словах;
3)          парафазії – перекручування чи слів заміна одного слова іншим, часто подібним по звучанню, але далеким за значенням;
4)          аграфія – порушення листа, що виявляється як утрата здатності писати букви в словах при сохранном інтелекті, часто в результаті недорозвинення фонематичного слуху;
5)          алалія – порушення мови при сохранном слуху;
6)          дизартрія – порушення вимови;
7)          афазії – розлад мови, що складає у втраті здатності користатися словами, фразами як засобом вираження думки;
8)          паралексии – виникаючі при читанні порушення, ідентичні парафазії.
1.        Вивчається усна, тобто розмовна мова: переказ, повторення, автоматична мова (числа, місяці, вірші). При цьому акцентується увага на бажанні говорити, на чи бідності багатстві мови, на граматичному ладі, наявності парафазій, персевераций і т.д.
2.        Аналіз письмової мови: списування, диктант, переказ-виклад.
3.        Розуміння усного мовлення. Приділяють увагу розумінню слів, фраз, простих і складних конструкцій, свідомо безглуздих фраз і інструкцій.
4.        Досліджують читання – можливість читання і розуміння прочитаного.
Порушення сприйняття. Найбільш розповсюдженої при поразці затылочно-теменных і потиличних відділів кори головного мозку є зорова агнозія, рідше – слуховая агнозія і тактильна агнозія. Різні види агнозії з'являються внаслідок порушення розумового синтезу окремих елементів у цілі групи. Тобто випробуваний акцентує увага на окремих "яскравих", але другорядних подразниках, не виділяючи істотних ознак.
Порушення праксиса. У хворих з поразками нижнетеменной області головного мозку виявляються апрактические розладу, що характеризуються утрудненнями довільних рухів, утратою сформованих раніше навичок. При цьому випробуваний може робити окремі елементарні дії, але порушується їхня послідовність (тимчасова і просторова). Також можливі труднощі реалізації визначеної програми дій унаслідок порушення зв'язку між відділами головного мозку і зоровим аналізатором.
Дослідження навичок. Для дослідження праксиса хворим пропонуються проби в тому випадку, якщо є впевненість, що хворий раніш володів утраченими навичками. Для проведення цієї методики використовується набір різних предметів, наприклад, дитячий черевик зі шнурками (зашнурувати черевик), скріплені в одному місці 3 смужки чи стрічки мотузки (заплести косу для жінок), склянка, пляшка, лейка, ключ із замком, коробки з ґудзиками, кубики Кооса, куб Линка і т.д. Ці проби в основному використовуються для хворих старечого віку, а також випробуваних з органічними поразками головного мозку. Для дослідження зорово-моторної координації можна використовувати электрокинограф. Досліджується точність руху обох рук, уміння хворих координувати рух у заданому темпі, коригувати їх під контролем зору.
Церебральний атеросклероз
Вираженим порушенням при цьому захворюванні є підвищена истощаемость психічних процесів. При цьому виділяються два основних типи истощаемости:
1.        Гиперстенический тип – чергування швидкого темпу (особливо спочатку) зі зниженням, потім знову збільшення темпу. Крива запам'ятовування десяти слів, крива часу відшукування чисел на таблицях Шульте носять ламаний, зиґзаґоподібний характер. В інших методиках в основному правильні рішення чергуються з помилковими, котрі хворої виправляє при вказівці на них психолога. Гиперстенический тип истощаемости характерний для початкової стадії захворювання.
2.        Гипостенический тип – зниження темпу і якості виконання завдання з часом, а особливо до кінця прийому і при тривалому інтелектуальному навантаженні. Гипостенический тип свідчить про прогредиентном плин. Відзначається порушення мови у виді парафазій, персевераций, интерферирующего ефекту (накладення на основну діяльність побічно-відволікаючої діяльності, що утрудняє реалізацію мети).
При прогресуванні захворювання виявляються порушення пам'яті: спочатку утрудняється відтворення, потім утримання і следообразование. Особливо виражені труднощі запам'ятовування штучних звукосочетаний. Менш порушена асоціативна пам'ять. Можна відзначити інертність психічної діяльності. Дослідження мислення виявляють нерівномірність рівня узагальнення. На тлі приступності всіх розумових операцій відзначаються рішення на основі виділення другорядних ознак відмінності і подібності. Це викликано підвищеної истощаемостью.
При прогредиентности захворювання можлива поява так називаного атеросклеротического слабоумства: зниження рівня узагальнення, виражене зниження пам'яті, наростання розладів мови (амнестическая афазія, конфабуляции, фиксационная амнезія), зниження критичності мислення, особливо на тлі виснаження.
Старече (сенільне) слабоумство
Причина старечого слабоумства не ясна. Старече слабоумство має кілька форм: просту, конфабуляторную, делириозную. Це захворювання виникає в результаті прогредиентного атрофического процесу в головному мозку після 65 років.
У поводженні хворого може відзначатися брутальність, черствість, підозрілість, скнарість, замкнутість, виражений егоцентризм. Відзначаються значні розлади пам'яті, як механічної, так і значеннєвий. Крива запам'ятовування десяти слів носить характер "плато" (2-3 слова). Відзначається порушення следообразования, воспроиз-ведения. Спочатку порушується пам'ять на поточні події, потім і на події минулого. Виражено труднощів зосередження уваги. Знижується рівень процесів узагальнення і відволікання. Мовні розлади характеризується зниженням словникового запасу, багатослівністю, розпливчастістю мови, персеверациями, аграфією, поверховістю, утратою цілеспрямованості. Відзначаються афатические розладу, агнозія, апраксія. При посиленні хворобливих симптомів коло інтересів звужується до прийому їжі, сну і відправлення природних потреб.
Конфабуляторная форма хвороби з'являється в результаті приєднання атеросклерозу до атрофическому процесу, описаному вище. Відрізняється ейфорією, метушливістю, достатком конфабуляций.
Делириозная форма характеризується потьмаренням свідомості. Виникає в результаті приєднання іншого захворювання, що підсилює атрофический процес.
Хвороба Альцгеймера
Це атипичная форма старечого слабоумства, тому що захворювання починається в більш ранньому віці (40-45 років). Протікає більш важко. При цьому атрофический процес уражає в більшому ступені окремі області головного мозку (тім'яно-потиличні, скроневі, лобові відділи лівої півкулі). На першій стадії хвороби Альцгеймера відзначаються розлади уваги, интеллектуально-мнестическое зниження, а також порушення письмової мови і читання, гнозиса, праксиса. В другій стадії прогресує слабоумство з афатическими, агностичними й апрактическими розладами. У третій стадії настає глибокий психічний розпад. Послідовність розвитку хвороби така ж, як при старечому слабоумстві, але розпад психічної діяльності більш глибокий. Хворі унаслідок виражених амнестических розладів безпомічні, не здатні обслуговувати себе, можуть робити антисоціальні дії, тому мають потребу в постійному відході.
Хвороба Піка
В основі захворювання лежить атрофія окремих ділянок головного мозку (лобові, скроневі чи тім'яні). У цих хворих виражені наступні зміни особистості: зниження ініціативи, пасивність, млявість, аспонтанность, афективне огрубіння, часто підвищений тло настрою, полова розбещеність. Відзначається порушення довільної репродукції, інертність проактивного гальмування (так називаний интерферирующий ефект), конфликтность у результаті різкого зниження интеллектуально-мнестической діяльності. Також спостерігаються амнестические розладу, афазії, аграфії, персеверации (слів, фраз, рухів). Зниження пам'яті звичайно вдруге стосовно перерахованим вище розладів. У хворих довгостроково зберігається можливість написання автоматизованих энграмм і читання (без розуміння).
На початковій стадії захворювання зберігається здатність до фіксації, запечатлению. Хворі відтворюють 7-8 слів з 10-ти в порівнянні з хворими старечим слабоумством і хворобою Альц-геймера (2-3 слова). Рідко відзначається Корсаковский синдром. Спостерігається швидка прогредиентность слабоумства в порівнянні з хворобою Альцгеймера. Наприкінці захворювання відзначається байдужність до всіх явищ життя і розпад мови.
IV. Психопатії й акцентуації характеру
Акцентуація характеру
По А. Е. Личко, "акцентуації характеру – це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, унаслідок чого виявляється виборча уразливість у відношенні визначеного роду психогенних впливів при гарної, навіть підвищеної стійкості до іншим"[9] .
Визначення риси характеру по Б. Г. Ананьеву:
"Рисою характеру чи є стає лишь істотне відношення до обставин життя і до власних дій. Принциповість, життєрадісність, чесність, вимогливість, строгість, чуйність, товариськість і інші риси характеру являють собою визначені, укорінені в особистості відносини до навколишнього дійсності, суспільству, праці, іншим людям, самому собі"[10] .
По ступені виразності Личко виділяє явні і сховані акцентуації. Явна акцентуація – крайній варіант норми. Риси характеру при цій акцентуації досить виражені протягом усього , життя не настає декомпенсації при відсутності психотравм. Схована акцентуація – звичайний варіант норми. Риси характеру цього типу виявляються в основному при психотравмах, але не відзначається хронічної дезадаптации.
Психопатія
Якщо акцентуація характеру є крайнім варіантом норми, то психопатія – це патологія характеру. По П. Б. Ганнушкину, "психопатії – це аномалії характеру, що визначають весь психічний вигляд індивідуума, накладаючи на весь його щиросердечний склад свій владний відбиток, протягом життя не піддаються скільки-небудь різким змінам і заважають пристосуватися до навколишнього середовища"[11] .
Щоб більш усебічно визначити психопатії, можна розглянути кілька визначень цього поняття.
По вираженню Балля,
"Психопатичні особистості – постійні мешканці області, прикордонної між щиросердечним здоров'ям і щиросердечними хворобами, як невдалі біологічні варіації, як надмірно що далеко зайшли убік від визначеного середнього чи рівня нормального типу"[12] .
Шнейдер: "Психопатичні особистості – це такі ненормальні особистості, від ненормальності яких чи страждають вони самі, чи суспільство"[13] .
Крепелин про психопатичні особистості говорить як про інфантильні (парціальний, нерівномірний інфантилізм; частіше виявляється в області волі і почуттів): "Враження чогось недорозвиненого, дитячого, наприклад, підвищена сугестивність, схильність до перебільшення, надмірна фантазія в істериків, слабка воля в хитливих…"...[14]
Критерії психопатії Ганнушкина-Кербикова
Патологія характеру (психопатія) завжди характеризується трьома ознаками (критерії Ганнушкина – Кебрикова):
1)          тотальностью;
2)          стабільністю;
3)          дезадаптацией.
Відсутність хоча б одного критерію виключає психопатію.
Класифікації психопатій
Існує кілька класифікацій психопатій по різних ознаках. Психопатії можна класифікувати по ступені ваги:
¨    важка,
¨    виражена,
¨    помірна.
Можна розділяти психопатії через виникнення:
1.        Конституціональні (чи щирі, генуинные, "ядерні"). У виникненні конституціональної психопатії вирішальний фактор належить спадковості. До них частіше относятсятакие типи психопатій: циклоїдна, шизоидная, психастенічна, эпилептоидная.
2.        Придбані (психопатичне, чи патохарактеро-логическое розвиток). При психопатичному розвитку головне – неправильне виховання, негативний вплив середовища. У даному випадку виявляються збудливе, истероидное, хитлива психопатія.
3.        Органічні. Останні розвиваються внаслідок дії на мозок пренатальных, натальных і ранніх постнатальных (перші 2-3 року) патологічних факторів (інтоксикації, інфекції, черепно-мозкові травми і т.д.). Після органічної поразки головного мозку частіше відзначаються збудлива і хитлива психопатія.
Різні автори пропонують різну типологію психопатій і акцентуацій характеру. Наприклад, так виглядає класифікація, запропонована А. Е. Личко:
¨    гипертимный,
¨    циклоїдний,
¨    лабільний,
¨    астено-невротический,
¨    сензитивный,
¨    психастенічний,
¨    шизоидный,
¨    эпилептоидный,
¨    истероидный,
¨    хитливий,
¨    конформний
Крім окремих типів психопатій Личко виділяє також змішані, наприклад: гипертимно-неустойчивый, сензитивно-психастенический і ін.
Э. Г. Эйдемиллер пропонує свою класифікацію, близьку до типології Личко, у розробленому їм методі аутоидентификации й ідентифікації по словесним характерологическим портретах.
Трохи відмінна класифікація акцентуацій чорт характеру (демонстративний, педантичний, що застряє) і акцентуацій рис темпераменту (гипертимная особистість, дистимическая, афективно-лабільна, аффективно-экзаль-тированная, тривожна), а також сполучення акцентуированных чорт характеру і темпераменту (экстравертированная і интровертированная особистості) запропонована К. Леонгардом.
Цікавий опис різних типів характеру пропонує Д. Дриль. Він досліджує антисоціальне поводження "нервових істериків, алкоголіків, епілептиків", а також аналізує деякі хвороби, кримінальні справи, причини здійснення злочинів і зв'язок з особливостями характеру. Крім того, Дриль характеризує деякі персонажи з художньої літератури (наприклад, тип Рудина, Обломова). Дає загальну характеристику "збіднілих натур".
Ф. Шольц описує патологію дитячих характерів, формування акцентуацій характеру і психопатій відповідно до різних типів виховання, спадковості. Він використовує прості назви для різних типів характеру, якось: примхлива дитина, боязкий, пихатий (ненормальності в області почуттів і відчуттів), вітряна дитина, зацікавлений і потайливий (ненормальності в області почуттів і вражень), неспокійний, жадібний, схильний до руйнування (ненормальності в області волі і дій). Пропонує методи корекції, виховання для дітей з різними типами характеру.
В. В. Пушків і Г. А. Харитонов розглядають залежність психопатичних розладів підлітків від їхнього віку, підлоги, умов виховання, наявності органічних порушень.
Для діагностики акцентуацій характеру і психопатій використовуються наступні методики: ПДО (патохарактерологический діагностичний опросник), метод ідентифікації Эйдемиллера, методика Леонгарда-Шмишека, MMPI.
Література
1.               Ганнушкин П. Б. Вибрані труди./ Під ред. О. В. Кербикова. – М., 1962.
2.               Дриль Д. Психофізичні типи в їхньому відношенні зі злочинністю і їхнього різновиду (нервові, істерики, епілептики і збіднілі різних ступенів). – М., 1895.
3.               Леонгард К. Акцентуированные особистості. – Київ, 1989.
4.               Личко А. Е. Психопатії й акцентуації характеру. – Л., 1983.
5.               Личко А. Е. Підліткова психіатрія. – Л., 1985.
6.               Личко А. Е., Іванов Н. Я. Патохарактерологический діагностичний опросник для підлітків. Методичний посібник. – М., 1995.
7.               Патохарактерологические дослідження в підлітків. /Під ред. А. Е. Личко, Н. Я. Іванова. – Л., 1981.
8.               Шольц Ф. Ненормальності дитячих характерів. – М., 1983.

V. НЕВРОЗИ
Неврози відносяться до так називаного "малі психіатрії", що вивчає хвороби поза психотического станом. Ці хвороби характеризуються не тільки малою інтенсивністю, але і малою тривалістю. Вони підходять під визначення "прикордонні стани". Поняття "прикордонні стани" включають донозологические невротичні розлади, що клінічно оформилися неврозоподобные реакції і стани, психопатії, неврозоподобные і психопатоподобные порушення при соматических захворюваннях і інші, що протікають на невротичному рівні.
На відміну від психопатії, при неврозах страждає лише частина особистості, зберігається критичне відношення до хвороби, що визначає вплив належить прижиттєвим средовым впливам.
Поняття "невроз" було введено в медицину в 1776 р. Cullen. У свій час це було прогресивним, тому що дозволило виділити з ряду соматических захворювань психосоматические розладу і зв'язати їх з порушенням нервової діяльності.
В даний час у поняття "невроз" вкладається різний зміст. Розрізняються і представлення про причини виникнення неврозів.
Представлення про причини виникнення неврозів
Деякі дослідники вважають, що невротичні феномени викликані визначеними патологічними механізмами чисто біологічної природи (А. И. Струнов, Л. В. Кактурский). Axenfeld і Huchapd (1983): "Неврози – це незнання, зведене в ступінь нозологической групи"[15] . Тобто при відповідних досягненнях техніки, біології, медицини можна буде знайти морфологічні субстрати, адекватні будь-якому порушенню функції.
З погляду бихевиористов, реально існують лише окремі невротичні симптоми як результат неправильного научения (H. Y. Eysench, J. Wolpe, S. Rachman). Eysench: "Немає неврозу, що ховається за симптомом, це просто сам симптом"[16] .
Екзистенціалісти (R. May) узагалі не вважають неврози хворобою: "Невроз – це форма відчуженого існування хворого"[17] .
Прихильники гуманістичний психології (C. Rogers) говорять, що невроз – це незадоволена потреба в самоактуалізації.
Представники плину "Антипсихіатрія" затверджують, що неврози – "нормальне поводження в ненормальному суспільстві"[18] .
В. Н. Мясищев вважає, що невроз має психогенну природу. Психогении характеризуються наступними рисами:
1.        Зв'язок з особистістю хворого, психотравмой; нездатність хворого самостійно адекватно дозволити психотравмирующую ситуацію.
2.        Виникнення і плин неврозу більш-менш зв'язано з патогенною ситуацією і переживаннями особистості: спостерігається визначена відповідність між змінами психотравмирующей ситуації і динамікою стану хворого.
3.        Клінічні прояви по змісту зв'язані з психотравмирующей ситуацією і переживаннями особистості, з основними найбільш сильними і глибокими її прагненнями, представляючи собою афективну реакцію, патологічну фіксацію тих чи інших її переживань.
4.        Відзначається висока ефективність психотерапії в порівнянні з медикаментозним лікуванням.
Таким чином, невроз – це "психогенне (як правило, конфликтогенное) нервово-психічний розлад, що виникає в результаті порушення особливо значимих життєвих відносин людини і виявляється в специфічних клінічних феноменах при відсутності психопатологічних явищ"[19] .
Для неврозу, по Мясищеву, характерні наступні особливості:
1)          оборотність патологічних порушень незалежно від тривалості;
2)          психогенна природа;
3)          специфічність клінічних проявів, що складаються в домінуванні емоційно-афективних і сомато-вегетативных розладів.
Варто диференціювати поняття "психогения" і "невроз". Поняття "психогении" ширше поняття неврозів; крім неврозів воно містить у собі реактивні стани, психогенні і ситуативні реакції.
За даними Б. Д. Петракова і Л. Б. Петраковой, рівні поширення і темпи "нагромадження" хворих неврозами (і іншими психогениями) у більшості країн світу високі і продовжують рости. Деякі автори, у тому числі і відомому психіатрі H. Hagner (1985), думають, що нинішнє покоління страждає психічними захворюваннями не частіше, ніж попереднє, але деякі дослідники вважають, що кількість неврозів збільшується в зв'язку з технічним розвитком суспільства.
Класифікації неврозів
Існує безліч класифікаційних розподілів неврозів. Це результат відсутності єдиного погляду на этиологию і патогенез. В основі класифікацій лежать різні ознаки:
¨    этиологический: провина, фрустрація, агресія й ін.
¨    інформаційний: ( чинедолік надлишок інформації);
¨    ситуаційний і реактивний;
¨    конституційний і реактивний по генетичному факторі;
¨    за принципом убування ролі факторів середовища і зростання ролі факторів особистості;
¨    по ознаках професії – неврози керівних кадрів, неврози акторів і т.д.;
¨    по подіях у житті суспільства – військовий, окопний і т.д.
В даний час більшість вітчизняних авторів виділяють три класичні форми неврозів: неврастенію, істерію і невроз нав'язливих станів (Г. К. Ушаков, А. А. Портнов, Д. Д. Федотов, Б. Д. Карвасарский, Ю. Я. Тупицын, Н. К. Липгарт, В. Ф. Матвєєв, М. Г. Арапетянц, А. М. Вейн, Ф. И. Случевский).
Неврастенія
Неврастенія – буквально "слабість нервів" (греч. asthenos – "слабкий").
И. П. Павлов і А. Г. Іванов-Смоленський виділяють три стадії захворювання:
1.        У початковій стадії порушене активне гальмування, що виявляється переважно у виді дратівливості і збудливості.
2.        У проміжній стадії має місце лабільність збуджувальних процесів з перевагою дратівливої слабості.
3.        У заключній стадії розвивається охоронне гальмування, переважає истощаемость, слабість, млявість, апатія, підвищена сонливість, знижене настрій.
А. Кемпински говорить, що слабість, що з'явилася, носить характер постійного почуття утоми. Хворий почуває себе як після важкої фізичної чи роботи після важкого захворювання, скаржиться на м'язові болі, особливо в поперековій області (підвищена напруга цих м'язів), на серцебиття, болі в животі, розладу полової сфери (передчасна эякуляция, імпотенція в чоловіків, аноргазмия в жінок).
Головні болі виявляються у виді стискаючого обруча (неврастенічний шолом), відчувається почуття тиску усередині голови (“вата в голові”), сумбур у голові (“вода переливається, тріск”).
Відзначаються труднощі концентрації уваги і запам'ятовування – ці порушення є проявом психічної утоми. З ранку характерне почуття утоми, до вечора – пожвавлення. Хворі погано засинають, бачать кошмарні, поверхневі сни. Випробують дратівливість, злість, почуття вичерпаності, “вулканічні” виверження гніву.
Неврастенією частіше страждають керівники (так називаний директорський невроз). Вони не можуть справлятися зі своїми обов'язками, знаходяться в постійній напрузі, запальні, дають суперечливі вказівки. Їх дратує всі і вся.
Для неврастенії характерні поспіх і нудьга. Хворий хоче “виявитися в інший світі”, залишити в минулому дійсність, бігти від її чи зруйнувати. Неврастенік боре з актуальним часом, з актуальною ситуацією.
Поспіх і нудьга зараховуються до рис сучасної цивілізації, тому неврастенію можна розглядати як "неврастенизирование" суспільства технічного прогресу. С. В. Цуладзе, спираючи на психологію відносин, описану В. Н. Мясищевым, вважає, що при неврастенії порушуються відносини "Я" до предметів і облич.
Істерія
Істерія – від греч. hystera – "матка". В часи Платона вважали, що ця хвороба зв'язана з ходінням матки по тілу жінки. Потім були виявлені ті ж симптоми й у чоловіків, але значно частіше істерія зустрічається в жінок.
Бабинский називав істерію "великою симулянткою", тому що при істерії виявляються симптоми, характерні для різних захворювань: головний біль сильніше, ніж при пухлинах мозку, серцебиття, емоційна збудливість, характерні для серцевої недостатності, припадки (істерична дуга), що нагадують епілепсію.
В основі захворювання лежать психогении – фактори эмоцио-нального характеру (емоційний стан хворого, його травми, конфлікти).
Фактори емоційного характеру, що діють на фізичне самопочуття, називаються конверсією (conversia – “звертаючи”, “направляючи”). У симптомах істеричної конверсії є риси экстраверсии, спрямовані в зовнішнє середовище.
Симптоми істерії виявляються в рухових, сенсорних і психічних порушеннях:
¨    Рухові симптоми – гиперкинезы (розгонисті рухи різного роду: писальний спазм, особливо у вчителів, здригування, істеричне тремтіння, тики, нав'язливі рухи); функціональні паралічі.
¨    Сенсорні симптоми – зниження даної функції перцепції (відсутність болючої реакції, істерична сліпота і глухота) чи її підвищення (гиперстезии, що непроходить біль, зорова чи слуховая гіперчутливість). Можлива відсутність дотику, перчаточная чи панчішна гипер-чувствительность, спастическое зажмуривание століття, аноргазм, глухота, утрата смаку, головний біль ("болючий цвях"), істерична вагітність, утрата голосу.
¨    Психічні симптоми – стан величезного чи порушення апатії, відмінна пам'ять (гипермнезия) чи її втрата (амнезія). Спостерігаються екстази, несамовитість, припадки, істеричне скам'яніння (ступор), сутінковий стан (нестримне прагнення до втечі, перевтілення у тварина і т.д.).
Варто відрізняти істеричний невроз від істеричної психопатії. Для останньої особистісні відношення більш виражені, приводять до значного "зниженню в соціально-етичному плані". Істеричні риси характеру виявляються з дитинства і часто збільшуються внаслідок неправильного виховання, при цьому виявляються в різних ситуаціях, не маючи чіткого зв'язку з психотравмой.
Невроз нав'язливих станів
Невроз нав'язливих станів – ананкастический невроз (ananke – "необхідність", "фатум"). Особливістю неврозу нав'язливих станів є примус. Чим більше виявляється опір цьому примусу, тим сильніше виявляються симптоми. Вольове чи зусилля залишається без відповіді, чи підсилює симптоматику (наприклад, занепокоєння, чи закрив двері, “застряє” у голові). У хворого спостерігається прагнення до порядку. Порушення порядку, ритуалів викликає занепокоєння, а ритуал захищає від страху, знижує тривогу. Відзначається тенденція до виконання суспільних норм – у противному випадку виникає почуття провини. Для зниження страху хворий використовує талісмани, магічні закляття і т.д.
При неврозі нав'язливих станів відзначаються нав'язливі думки, дії, страхи (фобії).
¨    Нав'язливі думки можуть не носити емоційного фарбування (перераховування чисел, повторення почутого). Наприклад, у матері – думка убити дитини, у віруючого – богохульство, секс. Нав'язливі думки можуть носити екзистенціальний характер: чи добре я зробив, чи правильно провів консультацію, хто я, навіщо я живу? Можлива дереалізація (почуття измененности, нереальності навколишнього) і деперсоналізація (порушення самосвідомості, почуття зміни свого "Я").
¨    Нав'язливі дії – стереотипні рухи усупереч волі і розуму. Наприклад, миття рук, ритуали вдягання і роздягання, визначене кількість повторень дій і т.д. Ціль нав'язливої дії – відсторонення зла. Хворі розуміють, що дії виглядають безглуздо, смішно, але відмовитися від їхнього виконання не можуть (прагнення обійти вуличний ліхтар з визначеної сторони, струшування головою, ногою).
¨    Нав'язливі страхи (фобії):
-     клаустрофобія – острах закритих просторів;
-     агорафобія – страх перед відкритими просторами;
-     эрейтофобия – страх почервоніти в присутності сторонніх.
Можливий страх перед біологічною чи психологічною смертю, перед забрудненням, страх гострих предметів і ін. У виникненні цих страхів можуть бути різні психологічні передумови: сексуальна незадоволеність у шлюбі, схований агресивність, аморальне поводження.

VI. ПСИХОСОМАТИЧЕСКИЕ РЕАКЦІЇ І ЗАХВОРЮВАННЯ
"Навчання тісного взаємозв'язку самопочуття з психічним станом (тіла і душі) проходить червоною ниткою через всю історію медицини" (Э. Берн)[20] . Ще Гіппократ говорив про те, що лікувати потрібно хворого, а не хвороба. Тобто необхідний цілісний підхід до обстеження і лікування хворого.
Психосоматические захворювання – це фізичні чи захворювання порушення, причиною виникнення яких є афективна напруга (конфлікти, невдоволення, щиросердечні страждання й ін.). Психосоматические реакції можуть виникати не тільки у відповідь на психічні емоційні впливи, але і на пряму дію подразників (наприклад, вид лимона). Представлення, уяву також можуть впливати на соматическое стан людини.