УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

інститут державного управління

ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ НА ОСНОВІ СВІТОВОГО ДОСВІДУ

Магістерська робота на здобуття

Кваліфікації магістра державного управління

Науковий керівник _______________

Слухач __________________________

Дніпропетровськ - 2003

Реферат

Магістерська робота: _____с., 4 рис., 1 табл., 47 джерел.

Перелік ключових слів: антимонопольне законодавство, конкурентна політика, конкуренція, монополія, зловживання монопольним становищем, антимонопольний комітет України.

Об'єкт дослідження: правові відносини у сфері конкуренції та застосування антимонопольного законодавства.

Предмет дослідження: шляхи розвитку та вдосконалення антимонопольного законодавства України та регулювання захисту конкуренції, визначені на підставі аналізу чинного світового досвіду у цій галузі.

Мета роботи: висвітлення та розв'язання проблем, які виникають в Україні, створюють перешкоди для розвитку конкуренції та, використовуючи позитивний світовий досвід антимонопольного регулювання, виявити шляхи удосконалення конкурентного законодавства в нашій державі в умовах ринкової трансформації економіки України.

Очікувані наслідки та їх новизна: на підставі комплексного вивчення теоретичних проблем удосконалення антимонопольного законодавства та практики його застосування в Україні та різних країнах, враховуючи світовий досвід вносяться рекомендації щодо покращення правової системи України, правового регулювання захисту конкуренції. Наукова новизна виявляється в аналізі головних проблем досліджуваної теми.

Результати дослідження можуть бути застосовані у практиці застосування антимонопольного законодавства, зокрема, в роботі Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, а також при підготовці навчальних посібників з курсу “Антимонопольне і конкурентне право”, в процесі читання лекцій для студентів ВУЗів, коледжів.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Правові засади антимонопольної (конкурентної) політики України

1.1 Монополія та конкуренція як вихідні поняття антимонопольного законодавства

1.2 Значення антимонопольного законодавства для державного регулювання економіки

1.3 Органи державного управління з питань захисту конкуренції та їх повноваження

Розділ 2. Антимонопольне законодавство в ринковій економіці зарубіжних країн

2.1 Аналіз розвитку антитрестівського законодавства США

2.2 Антимонопольне законодавство європейських країн та його значення для України

2.3 Позитивний досвід антимонопольного законодавство Японії

Розділ 3. Юридична відповідальність за порушення антимонопольного законодавства

3.1 Монопольне та домінуюче становище: порівняльна характеристика законодавства європейських країн

3.2 Види правопорушень антимонопольного законодавства

3.3 Види санкцій за порушення антимонопольного (конкурентного) законодавства

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У наш час, на зорі третього тисячоліття, розвиток інфраструктури, міжнародних торгівельних зв’язків та інформаційних мереж неухильно тягне за собою створення і розвиток величезних міжнаціональних компаній. Розмір обороту найбільших з них залишає позаду навіть ВВП деяких країн. Нічого дивного немає у тому, що такі компанії займають лідируючу позицію на національному або й на міжнародному ринку, а деколи навіть залишаються єдиними на ринку, викидаючи з нього конкурентів - стають монополістами. Слід зауважити, що компанія не повинна бути величезною за розмірами щоб стати монополією, отримати монопольну владу. Навіть невеликим компаніям вдається стати монополіями на місцевому ринку.

У зв’язку із бурхливим процесом виникнення і розвитку монополій і завзятим використанням ними монопольної влади виникло антимонопольне законодавство. Якщо ще у XIX ст. для врегулювання монопольних випадків використовувались окремі норми господарського права, або й окремі пункти у статтях про господарську відповідальність, то наприкінці XIX ст., а саме у 1890 р. У США був прийнятий перший антимонопольний закон - Закон Шермана. З цього часу і почався розвиток антимонопольного законодавства у багатьох країнах світу.

Вибір даної теми обумовлено її актуальністю, яка виражається, по-перше, в тому, що нині розвиток антимонопольного законодавства є дуже важливим для реалізації конкурентної політики держави. По-друге, сьогодні чи не щодня порушуються справи про його недотримання, що приводить до зниження конкурентної боротьби і відповідно ефективності розвитку економіки. Деякі з правопорушень набувають неабиякого розмаху. Для прикладу, справа про порушення антимонопольного законодавства найбільшим у світі виробником комп’ютерів IBM (International Business Machines) тягнулася 13 років, і за цей час було списано 60 млн. сторінок паперу. Слід зауважити, що аналогічні справи порушуються проти більшості великих компаній (як уже названа IBM, Microsoft та ін.). По-третє, антимонопольне законодавство України має невеликий досвід, на відміну від законодавства США, Японії, Франції, Бельгії, Англії та ін., через що виникає ряд проблем щодо прийняття правових норм, направлених на обмеження діяльності монополій та ефективної реалізації чинних норм, які потребують нагального вирішення. І тому, з урахуванням норм законодавства країн з розвинутою ринковою економікою Україна повинна вдосконалювати своє законодавство.

Тому відповідно до необхідності дослідження основних питань вдосконалення та розвитку антимонопольного законодавства України з урахуванням позитивного досвіду іноземних країн тема дослідження формулюється як "Шляхи розвитку та вдосконалення антимонопольного законодавства України на основах світового досвіду".

Якщо обрана тема магістерської роботи буде досліджуватись, то це дозволить привести антимонопольне законодавство України у відповідність до законодавства розвинутих ринкових країн, буде сприяти створенню дійсно конкурентного середовища, нормальних конкурентних умов функціонування бізнесу і, таким чином, поліпшить економічний стан держави.

Важко не помітити місця, яке займає антимонопольне законодавство у системі економічних наук. Глибокі економічні дослідження й стали причиною його виникнення. Саме вони довели, що монополія, частіше всього, шкідлива для суспільства, оскільки спричиняє збільшення суспільних витрат. Дослідження в галузі мікроекономіки показали, що монополії, на противагу конкурентним фірмам, мають значний вплив на ціну шляхом регулювання обсягу випуску продукції, завдяки чому монополія може, без зайвих проблем, встановлювати оптимальний рівень випуску (при якому граничний дохід дорівнює граничним витратам), виштовхувати конкурентів з ринку (наприклад, встановлюючи занижені ціни на свою продукцію). Також визначені причини існування монополії, як економічні, так і юридичні. На основі всіх цих економічних досліджень і створюється у країнах світу антимонопольне законодавство, завданням якого є обмежувати монополії, і, в той же час, не придушувати природні монополії, при яких має місце економія від масштабу.

Антимонопольне законодавство тісно пов’язане з державним регулюванням економіки, оскільки уповноважені державні органи мають можливість безпосередньо впливати на процес утворення монополій, обмежувати монопольну владу та її прояви, забороняти діяльність монополій тощо.

Також антимонопольне законодавство тісно пов’язане із законодавством взагалі і з господарським (торговельним) правом зокрема. Зараз іде мова про виділення антимонопольного (конкурентного) законодавства в окрему підгалузь господарського (комерційного) права. При створенні, зміні або доповненні антимонопольного законодавства приймаються до уваги як норми різних галузей права (наприклад конституційного), так і міжнародні договори і угоди, що укладені країною.

Треба відмітити, що конкурентна політика держави є одним із пріоритетним напрямів державного регулювання. Результативність конкурентної політики України сьогодні не можна назвати високою через ряд об'єктивних чинників. Змінити їх дуже важко, а іноді і просто неможливо на теперішньому етапі. Навіть при найкращому збігові обставин, проведенні політичних та економічних реформ певні об'єктивні умови порушення вимог конкуренції все-таки залишаться. Ці умови, очевидно, є зворотнім боком самої конкуренції. Тому сьогодні так важливо передбачити ряд заходів для попередження негативних наслідків таких об'єктивних факторів.

Концепцією Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу одним із головних завдань визначено розвиток законодавства України у напрямі його наближення до законодавства Європейського Союзу та забезпечення високого рівня підготовки в Україні проектів законів та інших нормативно-правових актів [5, с.2]

Антимонопольне законодавство України поступово оновлюється. Прийняття у 2001 році нового Закону України "Про захист економічної конкуренції", який в більшості врахував міжнародні норми з питань ефективного розвитку конкуренції та обмеження монополізму, означає новий виток, що дозволить створити в Україні дійсно конкурентне середовище. Але на черзі денній стоїть вирішення ще багатьох проблем, які не зникають водночас. Для України це досить новий інститут і тому постає багато питань і проблем. На наш погляд, не треба вчитись на власних помилках, краще вчитись на помилках інших, використовуючи понад віковий досвід конкурентної політики розвинених ринкових країн.

Об’єктом дослідження є правові відносини у сфері конкуренції та застосування антимонопольного законодавства.

Предметом дослідження є шляхи розвитку та вдосконалення антимонопольного законодавства України та регулювання захисту конкуренції, визначені на підставі аналізу чинного світового досвіду у цій галузі.

Метою роботи є: висвітлення та розв'язання проблем, які виникають в Україні, створюють перешкоди для розвитку конкуренції та, використовуючи позитивний світовий досвід антимонопольного регулювання, виявити шляхи удосконалення конкурентного законодавства в нашій державі в умовах ринкової трансформації економіки України.

У відповідності з вищезазначеною метою в роботі поставлено такі завдання:

розкрити сутність конкуренції та монополії в умовах формування ринкової економіки в Україні;

визначити проблеми чинного в Україні правового регулювання захисту конкуренції;

зробити порівняльну характеристику законодавства європейських країн з питання визначення монопольного та домінуючого становища на ринку;

проаналізувати ефективність діяльності державних органів з питань конкуренції та внести пропозиції по вдосконаленню їх повноважень;

дослідити зарубіжний досвід захисту конкуренції на прикладі США, ряду європейських країн, Японії та Китаю;

розглянути основні види правопорушень в галузі конкурентного права та зробити пропозиції до чинного законодавства щодо вдосконалення формулювань складів цих правопорушень;

визначити види санкцій за порушення чинного антимонопольного законодавства.

Основну увагу в дослідженні приділено вивчення наступних питань. Перш за все розкривається суть таких понять як конкуренція та монополія, особливості існування та діяльності. У другому розділі зображається антимонопольне законодавство зарубіжних країн у розрізі історії його розвитку. Порівняння норм антимонопольного законодавства різних країн дозволить зробити висновки про їх схожість чи відмінність. У третьому розділі розглядається юридична відповідальність за порушення антимонопольного законодавства. В ньому розкриті основні види правопорушень, зокрема, зловживання монопольним становищем, особливості складів правопорушень, їх характерні риси та внесені пропозиції до чинного українського законодавства. Через дослідження цих питань в роботі зроблено спробу скасувати недоліки українського законодавства з урахуванням міжнародного світового досвіду.

Проблема антимонопольного законодавства та правового регулювання захисту конкуренції в економіці України довгий час залишалась недослідженою. Тільки на початку 1990-х років намітились по суті зрушення в цьому напрямку. З’явились роботи вчених - юристів, економістів, практичних працівників: Саніахметової Н.Н., Першикова Є.В., Мамутова В.К., Губського Б., Чувкина О.О., Опришка В.Ф., Семенової Л.Н., Павленка Ф., Валітова С. та ін. Роботи цих та інших вчених-юристів були використані в дослідженні для вирішення поставлених завдань. Треба відзначити, що нині в Україні недостатня наукова та просвітницька база з питань антимонопольного (конкурентного) законодавства та питань захисту конкуренції, зважаючи на актуальність чинних проблем у цій галузі.

Методологічною основою дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання.

При дослідженні світового антимонопольного законодавства були використані такі основні методи дослідження:

опрацювання літературних джерел - з метою ознайомлення з антимонопольним законодавством України та інших країн були опрацьовані літературні джерела, зокрема, вітчизняні та іноземні монографії;

системний підхід - антимонопольне законодавство розглядалося як система юридичних норм, яка зумовлена економічними дослідженнями і потребами суспільства, пов’язана з іншими законодавчими актами;

факторний аналіз - вивчався як вплив на антимонопольне законодавство таких факторів як економічний розвиток країни, особливості економіки, наявність і кількість монополій на ринку, так і вплив антимонопольного законодавства на діяльність компаній-монополістів і результат цього впливу;

метод порівнянь - завдяки порівнянню антимонопольного законодавства різних країн можна виявити джерела його виникнення, ефективність його дії на національних ринках країн.

Загальнонауковий діалектичний метод пізнання виступає основним в цій системі. Крім того, автором використані спеціальні методи: формально-юридичний, порівняльно-правовий, системно-функціональний, статистичний та ін.

Інформаційною і емпіричною базою роботи стали законодавчі та інші нормативно-правові акти, вибіркове узагальнення практики застосування законодавства Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями, публікації періодичних видань, довідкова література, статистичні матеріали.

Наукова новизна роботи полягає перш за все в тому, що у дослідженні на підставі ідейно та теоретично не заангажованих засад, принципів і методів наукового пізнання комплексно вивчаються теоретичні проблеми удосконалення антимонопольного законодавства та практики його застосування в різних країнах, на підставі світового досвіду вносяться рекомендації щодо покращення правової системи України, правового регулювання захисту конкуренції. Наукова новизна виявилася і в аналізі головних проблем досліджуваної теми.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали дослідження можуть слугувати основою для правильного тлумачення чинного антимонопольного законодавства, подальшого його удосконалення та удосконалення практики його застосування, розробки загальних проблем конкурентного права України. Положення і висновки роботи можуть використовуватись в роботі Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, а також при підготовці навчальних посібників з курсу “Антимонопольне і конкурентне право”, в процесі читання лекцій для студентів ВУЗів, коледжів. Положення і рекомендації науково-дослідницької роботи можуть служити матеріалом у діяльності по підвищенню рівня правової культури населення, професійного рівня працівників Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень.

Вирішенню вищезазначених проблем сприяє і структура магістерської роботи, яка складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1. Правові засади антимонопольної (конкурентної) політики України

1.1 Монополія та конкуренція як вихідні поняття антимонопольного законодавства

Монополією (від гр. monos - один, єдиний та poleo - продаю) називають ринок, на якому працює єдиний продавець товару, який, використовуючи своє становище, має монопольну владу на ринку і може одноосібно диктувати рівень цін та обсяги випуску. Також, можна навести інше визначення поняття монополія, яке визначається як виключне право виробництва, торгівлі та ін., яке належить одній особі, певній групі осіб чи державі [46, с.247].

На підставі поданого визначення ми можемо назвати основні риси монопольного ринку:

один продавець займає весь ринок;

продукція продавця є унікальною, тобто не існує подібних товарів, на які могли б перейти споживачі;

існують значні бар'єри, що перешкоджають появі інших фірм на ринку, а вихід з ринку також ускладнений.

Антиподом монополізму є конкуренція. Конкуренція (від лат. concurrentia - стикатися) - це змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку, стимулюють виробництво тих товарів, які потребує споживач.

Про який ринок може йти мова, якщо на ньому часто діють монополісти? За таких умов споживач безправний. Він змушений "їсти" те, що йому дають і за тією ціною, яку визначають. Замість диктату споживача - повний і загальний диктат виробника, який випускає вигідну йому продукцію, а не ту, що потрібна суспільству.

Конкуренція зумовлена різними формами власності на засоби виробництва; вона характеризується боротьбою між підприємцями, товаровиробниками за джерела сировини, ринки збуту і сфери вкладання капіталу з метою одержання найбільшої частки прибутку.

Конкуренція проводиться як шляхом маневрування цінами (зниження чи від ступання у порівнянні з оголошеними цінами для оптових покупців, встановлення однієї ціни на товари різної якості і т.і.), так і різноманітними неціновими формами (технічна перевага, якість та надійність виробу, методи збуту, умови оплати).

Одним із основних засобів конкуренції за умов ринкової економіки є реклама.

Конкуренція виступає як зовнішня у відношенні до виробництва примусова сила, яка вимушує товаровиробників підвищувати продуктивність праці, розширювати виробництво, підвищувати якість і т.д.

Конкуренція є дійовим засобом проти монополізму.

Ринкова економіка визнає певні типи ринків відносно можливостей розвитку конкуренції. Серед них треба виділити досконалий конкурентний ринок та недосконалий конкурентний ринок.

Досконалий конкурентний ринок має такі основні риси: кожний підприємець є малим відносно ринку в цілому; продукція, що реалізується на ринку, є однорідною; покупці інформовані про ціни; продавці діють незалежно один від одного; вступ та вихід з ринків вільний. Сьогодні в Україні дуже важко знайти приклади досконалого конкурентного ринку.

Недосконалий конкурентний ринок - це ринок на якому покупці або продавці беруть в розрахунок свою здатність впливати на ринкову ціну [16, с.43].

Досконала конкуренція і чиста монополія - крайні варіанти ринкових структур. Значно частіше зустрічається ринкові структури у вигляді олігополії та олігопсонії.

Олігополія (від гр. oligos - незначний та poleo - продаю) - це тип ринкової структури галузі господарства в розвинутих країнах, при якій домінує декілька крупних компаній, які виробляють більшу частину продукту, а входження нових виробників в галузь обмежено високими бар'єрами, тобто контролюють виробництво та збут продукції на підставі неформальних домовленостей.

Олігополістичні ситуації можуть виникати в галузях, що виробляють як стандартизовані (алюміній, мідь), так і диференційовані (автомобілі, пральні порошки, електропобутові прилади) товари. В Україні прикладом олігополії є ринки металургійної, хімічної, вугільної та інших видів продукції.

Олігопсонія (від гр. oligos - незначний та opsonia - закупівля продовольства) - це тип ринкової структури, при якій на ринку працює декілька крупних покупців, до яких надходить більша частина продажу товару, тобто існує монополія групи покупців певного товару. В Україні це ринки сільгосппродукції: молока, м'яса, насіння соняшника, цукрового буряка як сировини для переробних підприємств.

Монополія в чистому вигляді - явище рідке, але на багатьох ринках конкурують лише декілька фірм. Взаємодія фірм на таких ринках може бути складною і нерідко зв'язана з різноманітними аспектами конкурентної стратегії. Однак фірми можуть впливати на ціну і одержувати прибуток за рахунок встановлення граничних витрат. У таких фірм є монопольна влада. Ми розглянемо фактори, що визначають монопольну владу, критерію її виміру і її вплив на ціноутворення [10, с.50].

Існує також й інша важлива відмінність між конкуренцією і монополією. В умовах досконалої конкуренції не існує ніяких перешкод входженню в ринок нових виробників. Так, якщо ринкова ціна пшениці піднімається вище величини довгострокових середніх витрат її виробництва, то фермери переключаються з інших зернових на пшеницю. Цей процес спрямований на зменшення різниці в розмірах економічного прибутку у досконало конкурентних галузях. З іншої сторони, на монопольних ринках існують бар’єри входження, які роблять неможливим проникнення на ринок любого нового продавця. В силу цього монополія може мати значний притік прибутку [40, с.125].

Монополії отримують високі прибутки, які приваблюють і інші фірми. Яким же чином монополісти стримують натиск інших фірм? Є три основні причини існування монополій: природна монополія, володіння важливими ресурсами та державна політика.

Якщо виробництво довільного обсягу продукції одній фірмі обходиться дешевше, ніж його виробництво двома або більше фірмами, то говорять, що галузь є природною монополією. Існують ринки, на яких конкуренція не бажана або навіть неможлива. Якщо виробництво супроводжується значною економією від масштабу, то більш ефективно у даному випадку мати єдиного виробника, ніж цілу галузь, що складається із багатьох фірм.

В умовах такої природної монополії конкуренція небажана, оскільки наявність більше ніж одного продавця призводило би до росту витрат. Конкуренція тут і неможлива в силу того, що найбільша фірма завжди володіє перевагами у плані витрат перед своїми суперниками, а мілкі фірми очевидно не здатні вижити в цих умовах.

Але тоді постає питання: якщо галузь залишається в руках монополіста, як ми можемо бути впевненими в тому, що споживачі отримають вигоди пов’язані з наявністю економії від масштабу [29, с.41].

Другою причиною існування монополій є те, що одна єдина фірма може володіти контролем над деякими рідкісними і надзвичайно важливими ресурсами або у вигляді сировини, або знань, захищених патентом. Наприклад протягом багатьох років фірма “Ксерокс” контролювала процес виготовлення копій, бо вона володіла більш досконалими знаннями в області технологій, які в основному були захищені патентами.

Третя причина існування монополій є в державному обмеженні притоку нових фірм в галузь. Монополіям надається виключне право на виробництво деякого блага. Так за законом тільки фірма “Поляроїд”, дякуючи наданим їй патентом може продавати певні типи фотоплівки і фотокамер. В деяких уряд залишає за собою право на монополію (наприклад тютюнові вироби). Основною причиною надання такого права є політичні мотиви і сприяння новим винаходам. Ці три причини дуже пов’язані між собою. Наприклад уряд може надати права у тому випадку, коли є економія від масштабу тощо [12, с.40].

Продавець володіє монопольною владою або владою над ринком, якщо він може підвищувати ціну на свою продукцію шляхом обмеження свого власного обсягу випуску.

Щоб володіти деякою монопольною владою, фірмі зовсім не обов’язково бути монополістом; навіть маленькі бакалійні магазинчики у великих містах мають деякий контроль над цінами, які вони назначають. Різниця між такими фірмами і, скажімо, алмазною монополією “Де Бірс” полягає в ступені їх влади над ринком, “Де Бірс” володіє більшим контролем над ціною своєї продукції [43, с.25].

Наслідком такої монопольної влади є цінова дискримінація. Це виражається в тому, що фірма, що володіє монопольною владою проводить політику цінової дискримінації, якщо вона назначає різні ціни для різний категорій споживачів на основі різниці в еластичності їх попиту.

Наприклад авіакомпанія “Хеппі Скайз" може збільшити ціну на квитки для бізнесменів, що спричинило би зростання прибутку (попит на ділові поїздки є нееластичним) і зменшити ціну на квитки для туристів, що спричинило б також зростання прибутку (попит на туристичні поїздки є еластичним) [41, с.43].

Інший погляд на монополію з’являється тоді, коли ми звертаємося до нововведень і технічного прогресу. Враховуючи те, що монополії значно сприяють технічному прогресу, організації влади багатьох країн надають винахідникам права тимчасову монополію. Наприклад у США патенти забезпечують монопольні права на 27 років. Багато великих фірм, такі як “Жілетт”, “AT&T”, “Ксерокс” і “Поляроїд”, починали як патентні монополії.

Існує й іншого роду взаємозв’язок між монополіями і технічним прогресом. Наприклад, Шумпетер (австрійський економіст) стверджував, що фірми, що володіють монопольною владою можуть витрачати свої монопольні прибутки на дослідження (здається вони так і роблять) для захисту або зміцнення своєї монопольної влади. Займаючись дослідженнями, вони роблять користь собі і суспільству. Конкурентні фірми не мають таких прибутків для досліджень.

Таким чином, фірми, що інвестують в область досліджень повинні бути значних розмірів і деяка влада над ринком тут може допомогти. Але технічний прогрес у більшості областей, очевидно залежить не від гігантських фірм, що володіють монопольною владою. Швидше за все в силу патентного законодавства монополія є результат технічного прогресу, а не його причиною.

Таким чином, треба відзначити, що монополія протидіє розвиткові конкуренції та ринку, не дає можливості споживачеві можливості вибирати різного роду товар та за прийнятною ціною. Для боротьби з цим явищем необхідно проводити урядові антимонопольні програми та різні заходи, направлені на підтримку розвитку конкуренції, розвивати та удосконалювати (антимонопольне) конкурентне законодавство з метою розвитку економіки та поліпшення фінансово-кредитної сфери.

1.2 Значення антимонопольного законодавства для державного регулювання економіки

Функціонування ринкових відносин передбачає створення рівних можливостей для суб’єктів господарської діяльності, а також їх конкуренцію, під якою розуміється змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів, які потребує споживач.

Антимонопольна політика - один з напрямків державного регулювання економіки, що представляє собою комплекс державних заходів (відповідне законодавство, система оподатковування, денаціоналізація, роздержавлення і приватизація власності, заохочення створення малих підприємств та ін.), спрямованих проти монополізації виробництва і ринку та такий, що забезпечує розвиток конкуренції серед товаровиробників.

Антимонопольна політика має такі складові:

демонополізація економіки;

антимонопольне регулювання;

застосування антимонопольного законодавства.

Антимонопольна політика представляє собою здійснюваний державою комплекс заходів, у тому числі примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків, тобто збільшення кількості господарюючих суб'єктів, які конкурують на ринках, зниження або припинення монопольної діяльності господарюючих суб'єктів [37, с.175].

Стрижнем антимонопольної політики є антимонопольне законодавство, яке представляє собою законодавчо закріплені основні правила діяльності на ринку господарюючих суб'єктів, органів державної влади та управління.

Основними завданнями антимонопольного законодавства є:

а) забезпечення сприятливих умов і стимулів для розвитку конкуренції і підприємництва в національній економіці;

б) зняття всіх перешкод на шляху активізації конкуренції на правовій основі, що дозволяє виключити монопольні дії суб'єктів ринку, центральних органів влади та управління, диктат суб'єктів господарювання;

в) визначення правового режиму регулювання відповідальності за монопольні дії та порушення правил чесної конкуренції;

г) захист інтересів малого та середнього підприємництва від свавілля крупного бізнесу;

д) створення умов для розвитку національного господарства.

Антимонопольне законодавство тісно пов'язане з загальною системою заходів, з допомогою яких держава робить спроби впливати на ринкові відносини та форми об'єднань підприємців. Воно обмежує деякі найбільш грубі та очевидні заходи монополістичної діяльності, чинить певний вплив на конкурентну боротьбу, але ніколи не зачіпає найважливіші інтереси крупних корпорацій. Конкретна програма антимонопольних дій розробляється та проводиться урядом, який знаходиться при владі. Відповідно, ця програма є складовою частиною загальної економічної програми уряду, який може відображати інтереси окремої групи підприємців, тих чи інших соціальних груп чи загальні інтереси нації і повинно враховувати загальну внутрішню та зовнішню економічну, соціальну та політичну кон'юнктуру. Це означає, що ефективність застосування антимонопольного законодавства та дієвість антимонопольної політики в цілому змінюються та залежать від зміни політичного керівництва країни [39, с.125].

Уперше в господарській практиці та практиці державного регулювання засади антимонопольного законодавства були закладені в США в період посилення антитрестівської боротьби, через що в США це законодавство називається "антитрестівським законодавством". Найбільш відомі Закони Германа (1890 рік), Клейтона (1914 рік), Ейлера-Кефовера (1950 рік), а також постанови міністерства юстиції США та судів.

Антимонопольне законодавство США, яке містить жорсткі визначення проявлення монополістичної діяльності, поки що вважається найбільш розробленим та ефективним. Але, не дивлячись на це, антимонопольне законодавство США має ряд виключень, які введені до нього з урахуванням економічної, воєнної та політичної безпеки та національної безпеки в цілому. Зокрема, антимонопольний імунітет розповсюджується на діяльність американських фірм, які зайняті в експортній торгівлі, транспортній системі, банківській справі, а також на ряд галузей виробництва (військове виробництво, атомна енергетика та ін.)

Досить великі корпорації в обхід антимонопольного законодавства використовують легальні з точки зору антимонопольного законодавства форми об'єднань та монополістичної діяльності - холдингові компанії, систему участі, конгломератні сполучення (об'єднання компаній, які відносяться до різних сфер господарської діяльності), а також приховані заходи встановлення монопольного панування - джентльменські угоди, лідерство в цінах. В сучасних умовах посилення дії антимонопольного законодавства, корпорації проводять перебудову своєї структури, пристосовуючись до змін та зберігаючи свою суть [28, с.75].

Зауважимо, що з конкуренції, що існує в умовах розвинутих товарно-грошових відносин, виростає класична монополія. На відміну від неї “соціалістичний" монополізм народився в умовах досить специфічних форм економічно-організаційного розвитку нашої держави в складі СРСР.

Він є наслідком свідомої економічної політики соціалістичної держави (як носія політичної влади і власника основних засобів виробництва) щодо планового ведення народного господарства на основі застосування переважно адміністративно-командних методів управління економікою, що призвело, зрештою, до перетворення її в єдиний народногосподарський комплекс.

Монополізм в нашій державі є також породженням політики концентрації та спеціалізації виробництва. Саме тому, визначивши у Законі України від 3 серпня 1990 р. “Про економічну самостійність України" мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організація фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізацію цього закону включила до переліку законодавчих актів, які забезпечили б дію Закону “Про економічну самостійність України" антимонопольне законодавство.

З моменту проголошення Україною незалежності в 1991 році, у межах політики ринкової трансформації економіки активно почало розвиватись нове направлення економічної політики держави - про конкурентна політика, направлена на обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності.

На сьогодні зроблено вагомі кроки на шляху формування антимонопольного законодавства. Так 18 лютого 1992 р. прийнято Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”, який вперше в Україні визначав правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. Нині в Україні чинний новий Закон України "Про захист економічної конкуренції", який врахував недоліки попереднього закону і вивів сферу конкурентної політики на новий рівень. Він включає в себе ряд нових положень, направлених на практичне впровадження матеріальних та процесуальних норм права, які відповідають законодавству Європейського Союзу та країн-членів ЄС. Це повинно забезпечити суттєве підвищення рівня правового захисту економічної конкуренції в Україні.

Державна політика України у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю. Суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію. Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України. Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти Антимонопольному комітету України у здійсненні його повноважень у сфері підтримки й захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму та контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції [2, с.4].

26 листопада 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про Антимонопольний комітет України”, доручивши водночас підготувати і подати на розгляд Верховної Ради проект Антимонопольного процесуального кодексу України. На жаль, ще і до сьогодні такого Кодексу немає. Кодифікований нормативний акт полегшив би порядок розгляду Антимонопольним комітетом України (далі - АМК України) і його територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного законодавства, який визначається в даний час Тимчасовими правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р.

З метою реалізації правових норм Закону України "Про захист економічної конкуренції", які стосуються таких нових понять як недопущення антиконкурентних узгоджених дій та концентрації суб'єктів господарювання було прийнято Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання, затвердженого розпорядженням АМК України від 12.02.02 та Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання, затвердженого розпорядженням АМК України від 19.02.02.

Треба відзначити, що результативність конкурентної політики України є незадовільною. Монопольні структури не просто зловживають, а дедалі зухваліше зловживають своїм становищем. Системи тепло - та водопостачання, телекоми, залізниці, різного роду посередницькі структури просто ставлять на коліна своїх споживачів. Внаслідок цього не тільки погіршується якість наданих ними послуг, а й розкручується спіраль підвищення цін у всіх сферах. Органи влади, які повинні всіляко сприяти формуванню конкурентного середовища, створенню рівних умов для всіх підприємців, на кожному кроці встановлюють непереборні бар'єри на їхньому шляху. Самі підприємницькі структури теж часто порушують правила конкуренції шляхом змов між собою про обмеження цін, розподіли ринків, поводять себе вкрай некоректно по відношенню одне до одного [20, с.17].

Окремо слід сказати про контроль за концентрацією. Левову частку своєї роботи Антимонопольний комітет України присвячує питанням надання дозволів на придбання акцій, створення підприємств. В результаті всі отримують дозволи. Тут цікаво зазначити, що антитрестівський відділ Міністерства юстиції США, в якому працює приблизно стільки ж фахівців, як і в нашому АМК, починаючи з 1996 року заблокував або вніс зміни до 170 злиттів компаній. У нас заборон практично майже немає. Тоді постає питання: навіщо потрібна ця обтяжлива і досить дорога процедура? Про те, що вона не дає майже ніякого результату, свідчить той факт, що паралельно відбувається монополізація багатьох ринків. Певні клани уже монополізували цілі галузі української економіки [31, c.114].

Сьогодні треба використовувати інші підходи до вирішення поставлених питань і з метою вдосконалення українського антимонопольного законодавства використовувати понад віковий досвід конкурентної політики розвинених ринкових країн. І вчитись краще не на своїх помилках, а на помилках інших.

До нових підходів треба віднести:

реформування органів державного управління з питань конкурентної політики держави;

встановити жорсткі адміністративні заходи впливу на ті органи влади, які своїми рішеннями створюють перешкоди на шляху вільного підприємництва;

прийняти нові нормативні акти по встановленню громадського контролю за формуванням та реалізацією конкурентної політики;

реформувати судову системи шляхом створення конкурентно-патентного суду, про який давно ставиться питання і який досі не створено;

найближчим часом створити комісії з регулювання природних монополій, що зумовлено тим, що Закон України "Про природні монополії" прийнято ще у 2000 році, а й досі не створено жодної комісії, які цим законом передбачалось створити;

в зв'язку з браком літератури, підручників, відповідних фахівців управлінської діяльності з захисту конкуренції, недосвідченість широких верств громадян про свої права та можливості захисту цих прав необхідно звернутись до світових організацій, які мають намір допомогти Україні в просуванні шляхом ринкових перетворень з проханням надати допомогу в підтримці наукових досліджень.

1.3 Органи державного управління з питань захисту конкуренції та їх повноваження

Державна політика у сфері обмеження монополізму в підприємницькій діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюються уповноваженими на це органами влади і управління. З метою забезпечення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захисту інтересів підприємців та споживачів від його порушень в Україні утворено спеціальний державний орган - Антимонопольний комітет України.

Треба відмітити, що саме на АМК України, заснований у 1993 році, покладено завдання по реалізації державної конкурентної політики в України. З того часу інститут АМК України пройшов етап свого початкового становлення та створення необхідної нормативно-правової бази, його діяльність розвивається відповідно до довгострокової програми послідовних перетворень, запроваджуваної завдяки політичним, законодавчим та технологічним ініціативам [17, с.5].

Відповідно до Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основними завданнями Антимонопольного комітету України є:

здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;

захист законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень;

сприяння розвитку добросовісної конкуренції в усіх сферах економіки.

Правове становище Антимонопольного комітету України визначено Законами України “Про Антимонопольний комітет України”, "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції"", а його процесуальна діяльність щодо розгляду справ регламентується згаданими тимчасовими правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України.

Антимонопольний комітет та утворені ним територіальні відділення (у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету.

Антимонопольний комітет України відповідно до покладених на нього завдань:

контролює дотримання антимонопольного законодавства в процесі економічної концентрації, зокрема, при створенні, реорганізації, ліквідації суб'єктів господарювання, створенні об'єднань підприємств, вступі одного або кількох суб'єктів господарювання в об'єднання, при перетворенні органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю в об'єднання суб'єктів господарювання, придбанні чи набутті будь-яким іншим способом у власність, одержанні в управління (користування) часток (акцій, паїв), активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання або їх структурних підрозділів, оренді цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання або їх структурних підрозділів, набутті будь-яким іншим способом контролю господарської діяльності;

контролює дотримання антимонопольного законодавства при здійсненні господарської діяльності суб'єктами господарювання та при реалізації повноважень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю щодо суб'єктів господарювання;

розглядає справи про порушення антимонопольного законодавства та приймає рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень;

звертається до суду чи арбітражного суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням антимонопольного законодавства, надсилає правоохоронним органам матеріали про порушення законодавства, що містять ознаки злочину;

дає рекомендації та вносить пропозиції органам державної влади, установам, органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання та їх об'єднанням щодо проведення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання порушенням антимонопольного законодавства;

дає рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктам господарювання щодо припинення дій (бездіяльності), що містять ознаки порушень антимонопольного законодавства, усунення причин цих порушень і умов, що їм сприяють, а після припинення порушення - про вжиття заходів по усуненню наслідків цих порушень у визначені Комітетом строки;

бере участь у розробці та вносить у встановленому порядку проекти актів законодавства, що регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки;

бере участь в укладанні міждержавних угод, розробці і реалізації міжнародних проектів та програм, а також здійснює співробітництво з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав та міжнародними організаціями з питань, що належать до компетенції Антимонопольного комітету України;

узагальнює практику застосування антимонопольного законодавства, розробляє пропозиції щодо його удосконалення;

затверджує кошторис доходів і видатків Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень;

розробляє і організовує виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенням антимонопольного законодавства;

систематично інформує населення України про свою діяльність;

здійснює інші дії щодо контролю за дотриманням антимонопольного законодавства в межах його повноважень [2, с.5].

АМК України з метою розвитку конкуренції в межах наданої йому компетенції має право:

визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище суб'єктів господарювання на ньому;

видавати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень;

видавати органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю обов'язкові для виконання рішення про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству, забороняти або дозволяти створення монопольних утворень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, а також суб'єктами господарювання;

вносити до органів влади обов'язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольного законодавства;

накладати штрафи, застосовувати інші санкції у випадках, передбачених законом;

приймати нормативно-правові акти відповідно до його компетенції, зокрема, з питань антиконкурентних узгоджених дій, зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку, дискримінації органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, провадження у заявах про надання дозволу на економічну концентрацію суб'єктів господарювання, контролю за економічною концентрацією суб'єктів господарювання, провадження у справах про порушення антимонопольного законодавства, порядку виконання, перевірки, перегляду та оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, а також недобросовісної конкуренції, обов'язкові для виконання органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктами господарювання, контролювати їх виконання, надавати роз'яснення щодо їх застосування;

здійснювати інші дії, передбачені законодавством про Антимонопольний комітет України.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених Верховною Радою України, і у своїй діяльності підзвітний їй і підпорядкований Кабінету Міністрів України.

У питаннях розвитку конкуренції та демонополізації економіки АМК України та його територіальні відділення повинні взаємодіяти з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, також із засобами масової інформації та громадськими організаціями у роботі по запобіганню порушенням антимонопольного законодавства [2, с.1].

Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані погоджувати з АМК України рішення, які можуть призвести до обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати згоду Комітету на створення, реорганізацію, ліквідацію суб'єктів господарювання, створення об'єднань підприємств, при перетворенні органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю в об'єднання у випадках, передбачених законодавством про АМК України [2, с.7].

З усього вищезазначеного видно, що АМК України має дуже багато повноважень, які не можна доручати приймати одному органу. Законодавством України всі повноваження у сфері захисту конкуренції покладено на АМК України. Він і розслідує порушення, і приймає рішення про накладення санкцій, і сам контролює виконання рішень. За відсутністю більшості комісій з регулювання природних монополій, він же змушений розв'язувати проблеми з масовими порушеннями у сфері природних монополій.

Так, якщо взяти для прикладу окрему західноєвропейську країну, то ситуація з конкурентною політикою складається таким чином, що існує кілька органів. які впливають на прийняття відповідних рішень. Одна державна структура розслідує порушення, друга приймає рішення. Водночас існує це третя. недержавна структура, яка дає незалежну оцінку того, що відбувається. Приміром, у Бельгії це Служба з конкуренції, яка є незалежним підрозділом Міністерства економічних відносин і проводить лише розслідування та відповідає за виконання відповідних рішень. Рада з питань конкуренції, у якій голова і його заступник є професійними суддями, ухвалює рішення і може також ініціювати проведення розслідувань. Крім того, функціонує Комісія з питань конкуренції, яка є дорадчим консультативним органом, створеним при Центральній економічній раді, і представляє точку зору працівників промисловості, сільського господарства, комерційних структур, ремісників та споживачів. За власною ініціативою ця комісія висловлює узагальнене міркування громадськості з приводу питань, що виникають у сфері конкуренції [35, с.52].

У багатьох країнах, окрім того, функціонують спеціальні суди для розгляду справ про порушення конкурентного законодавства. Так, в Німеччині проблеми конкуренції розв'язують Федеральне картельне відомство та Федеральне міністерство економіки, а незалежну оцінку подіям у сфері конкуренції здійснює Комісія з питань монополій. Разом з тим при вищих судах земель і в Федеральному верховному суді утворюються сенати з питань картелів, тобто спеціалізовані суди, які приймають відповідні рішення.

І це лише сфера конкурентних ринків. У сфері природних монополій створені спеціальні регулюючі комісії, які жорстко контролюють техніко-економічні параметри діяльності підприємств, ліцензують їх, накладають суттєві санкції за порушення встановлених вимог. Особливо багато таких комісій у Великобританії. До речі, в цій країні, крім розгалуженої системи органів захисту конкуренції, у структурі парламенту працює спеціальна комісія, яка є провідником між цими органами і парламентом [34, с.31].

Але і це ще не все. За кожною країною - членом ЄС спостерігає відповідний директорат Європейської комісії, який опікується питаннями конкуренції в межах усієї спільноти. І якщо національні відомства, які повинні захищати конкуренцію, якимось чином помиляються чи свідомо порушують вимоги правил конкуренції, то цей директорат швиденько ставить їх на місце. Таким чином перехресний контроль взаємопов'язаних економічних органів однієї країни та суттєвий вплив ЄС системно гарантують високу ефективність рішень з питань конкуренції як для національної економіки, так і на міжнародному рівні.

Таким чином, необхідно прийняти новий нормативний акт, направлений на демонополізацію процесу поєднання цілого ряду повноважень у одного державного органу, і який би визначив діяльність іншого органу, який буде займатись питаннями конкуренції. До цього органу (наприклад, Ради) мають входити спеціалісти з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій та інші особи. На підставі досвіду країн ЄС цей орган повинен бути незалежним від владних структур, оскільки вони і так мають достатній вплив на конкурентну політику.

Розділ 2. Антимонопольне законодавство в ринковій економіці зарубіжних країн

2.1 Аналіз розвитку антитрестівського законодавства США

Перший антитрестівський закон у США, Закон Шермана, був прийнятий у 1890 р. не тому, що економістам вдалося довести Конгресу, що монополії спричиняють витрати для суспільства в цілому, а в якості міри у відповідь на зміни, які відбулись в економіці США. Після громадянської війни (1862-1865) залізниці зв’язали між собою всі регіони країни, сприяючи створенню національних ринків. У відповідь на такі розширення ринків і з метою обмеження випуску створювалися корпорації, що за розмірами перевищували ті, що існували раніше, при чому багато з них утворились шляхом злиття конкуруючих фірм. Наприклад, “Стандарт Оіл Траст”, заснований в 1882 р. контролював біля 90% нафтопереробних потужностей країни. Компанія “Амерікан Тобакос”, заснована в 1890 р., виробляла майже 100% сигарет у США. Фермери і дрібні бізнесмени відчували загрозу від цих нових гігантів і Закон Шермана був прийнятий головним чином під впливом цих антимонопольних настроїв. В той же час він не викликав до себе уваги населення і не спричинив серйозних дебатів [11, с.50].

Два основні розділи Закону Шермана носять такий же невизначений характер, як і багато частин Конституції США.

Розділ 1 цього Закону стверджує, що будь-який контракт, об’єднання, таємна домовленість, направлена на обмеження торгівлі або комерції вважається протизаконним. Дію цього закону можна проілюструвати (рис.2.1).

Розділ 2 Закону Шермана стверджує, що монополізація, спроба монополізації а також об’єднання або таємна згода з метою монополізації будь-якої частини торгівлі або комерції відносяться до незаконних дій.

Рис. 2.1. Розділ перший закону Шермана

Конгрес надавав можливість судам вирішувати, якого роду дії вважати тими, що обмежують торгівлю, і що розуміти під “монополізацією ринку" (рис.2.2). Інтерпретація суддями Закону Шермана, так як і конституції США протягом часу мінялась.

Рис. 2.2. Монополізація

Суди, зазвичай, не розглядали угоди, про встановлення і підтримання фіксованих цін як такі, що обмежують торгівлю до 1897 року, а злиття між конкурентами з метою утворення монополій не вважалось до 1904 року монополією. Пізніше суди постановили вважати фактично у всіх випадках незаконними угоди про підтримку фіксованих цін, тоді як монополізацією оголошувалося створення або захист монополій за допомогою “неприйнятних дій”. Монополія як така не є незаконною в США; термін монополізація відноситься до характеру дій, а не типу ринкової структури. Якщо ви є винахідником нового запатентованого продукту, і при цьому ваша фірма виявляється єдиною на даному ринку, то ви не порушили ніякого закону [11, с.54].

У період між 1897 - 1904 р. р., коли картелі вважалися незаконними, а злиття, що приводили до утворення монополій виявлялися в рамках закону, економіка США зазнала значних змін внаслідок цього роду об’єднань. Наприклад, в 1901 р. в результаті серії об’єднань утворилась “Юнайтед Стейтс стіл корпорейшн”, яка контролювала біля 60% всіх потужностей по виробництву сталі в США. За однією з оцінок ця хвиля об’єднань, що охопила більше 10 великих галузей, що були перед тим конкурентними або принаймні олігополіями, практично перетворила їх на монополії. Два інших основних закони були прийняті в 1914 р. на тій же сесії конгресу, що подарувала США подоходні податки і Федеральну резервну систему.

Закон Клейтона заборонив певні види антиконкурентних дій, а на основі Закону про Федеральну торгову комісію була створена Федеральна торгова комісія (ФТК) в якості експертного органу, що допомагав Міністерству Юстиції вводити в життя антитрестовські закони. Закон Клейтона містить три основні розділи.

Розділ 2, посилений в 1936 р. Законом Робінсона - Петмана, визначає цінову дискримінацію наступним чином:

буде вважатися незаконною дискримінація різних категорій покупців шляхом продажу за різною ціною аналогічних по сорту і якості товарів… у тих випадках, коли це може спричинити послаблення конкуренції, або створення монополій у будь-якій галузі торгівлі, або притискання і знищення конкуренції, як і створення перешкод для неї (рис.2.3).

Рис. 2.3. Цінова дискримінація – закон Робінсона - Петмана

Закон Робінсона - Петмена був прийнятий, зокрема, під тиском зі сторони власників дрібних бакалійних магазинів, які зрозуміли, що виникаючі ланцюги однотипних магазинів (зокрема A&P) були здатні спричинити тиск на поставників з метою надання їм “несправедливих" знижок у цінах продуктів, які вони купують. Власники мілких магазинів шукали захисту у Конгресу і отримали його.

Розділ 3 Закону Клейтона оголошує протизаконними акти продажу (або здачі в оренду), обумовлені забороною звертатись до послуг іншого продавця у тих випадках, коли це “може потягнути за собою істотне послаблення конкуренції або створення передумов для виникнення монополії. Ця стаття закону була застосована зокрема, щоб відгородити користувачів від вимог копіювальних фірм купувати папір виключно у них (зв'язуючий контракт) і щоб пересікти вимоги компанії, що виробляє бензин і деякі запчастини до автомобілів, продавати на бензоколонках не тільки бензин, що виробляється нею, а й її шини і акумулятори (ексклюзивний договір) (рис.2.4).

Рис. 2.4 Розділ 3 закону Клейтона

Розділ 7 Закону Клейтона забороняє злиття або купівлю “у будь-якій області комерції або в будь-якій частині країни у тих випадках, коли це може спричинити вагоме послаблення конкуренції або створення передумов для виникнення монополій”.

Можна виділити наступні типи злиття компаній:

Таблиця 2.1.

Типи злиття компаній

Тип злиття	Опис	Приклади
Горизонтальне	Між конкурентами	Один виробник автомобілів зливається з іншим
Вертикальне	Між продавцем і споживачем	Видобувач нафти зливається з виробником бензину
Конгломерат	Між двома не зв’язаними напряму бізнесменами	Компанія, що випускає цукерки, зливається з компанією, що виробляє вітальні картки

Хоча Закон Клейтона характеризується більшою у порівнянні з Законом Шермана визначеністю у відношенні практичних дій, тим не менше він залишає за судами рішення про те, в яких випадках згадані дії швидше за все сприяють послабленню конкуренції. Як і у випадку із Законом Шермана, норми оцінки протизаконності поведінки на основі Закону Клейтона змінювалися протягом часу.

Ще у часи обговорення проекту Закону Клейтона у США постало питання про створення державного органу, до завдань якого входило б здійснення державного контролю за застосуванням та дотриманням антитрестовського законодавства. Ним стала Федеральна Торгова Комісія (ФТК). Закон про ФТК був прийнятий 26 вересня 1914 р., тобто маже водночас із Законом Клейтона (15 жовтня 1914 р.).

Головне завдання ФТК запобігати діяльності людей, товариств або корпорацій, які використовують нечесні методи конкуренції в торгівлі шляхом подання позову до них.

Комісії надані певні повноваження. Ось кілька з них: збирати та зберігати інформацію про дотримання законодавства про конкуренцію; у випадку подання позову від імені США проводити розслідування; за вказівкою президента або за заявою генерального прокурора проводити розслідування антиконкурентної діяльності; розробляти правила, необхідні для застосування Закону про ФТК.

Закон про ФТК передбачає юридичну відповідальність за створення навмисного або з недбалості якихось перепон для діяльності комісії.

У Міністерстві юстиції США діє Управління з антитрестовської діяльності, що здійснює аналітичну роботу в галузі конкуренції та монополізму, облік інформації, подання позовів до порушників тощо.

Тобто, антитрестівське законодавство США являє собою звід затверджених Конгресом юридичних актів, які визначають допустимість тієї чи іншої практики суб'єктів господарювання з точки зору їх впливу на конкуренцію.

Серцевину досить великого правового масиву складають три законодавчі акти: Закон Германа, Закон Клейтона і Закон Федеральної торговельної комісії. Аналіз та узагальнення цих Законів дозволяє зробити висновок, що усі вони сконцентровані навколо опису складу трьох найважливіших порушень антитрестівського законодавства - монополізації, недобросовісної конкуренції та картелювання - і відповідальності, яка встановлюється за їх вчинення [11, с.17].Закон Шермана, Закон Клейтона, Закон про ФТК є основними у законодавстві США про конкуренцію та монополізм.

На їх підставі органи виконавчої влади змогли створити в економіці атмосферу врівноваженої конкуренції, в якій одночасно функціонують суб’єкти господарської діяльності, які репрезентують надвеликий, великий, середній бізнес та сотні тисяч представників малого бізнесу.

2.2 Антимонопольне законодавство європейських країн та його значення для України

Вперше юридичні засоби у боротьбі з негативними проявами конкуренції почали використовувати у Франції.

Тут раніше, ніж в інших країнах, концентрація капіталу досягла розмірів, що дозволили негативним проявам у господарській діяльності стати чинником, який гальмує розвиток економіки.

Спеціальне законодавство у цій галузі було ще відсутнє. Французькі суди використовували для цієї мети статтю 1382 Цивільного кодексу Франції, згідно з якою всіляка навмисна дія, що заподіяла збиток іншому суб’єкту, зобов’язує виконавця до відшкодування завданого збитку. Оскільки у статті не йшлося про боротьбу з непорядною конкуренцією, французькій судовій практиці довелося стати на шлях власної правотворчості та розробити поняття “зловживання правом”, що дозволило непорядні конкурентні дії вважати порушенням чужого суб’єктивного права.

Межа між правомірними і неправомірними діями перебуває там, де право на вільне проведення господарської діяльності одного суб’єкта переходить у зловживання та порушення аналогічного права іншого суб’єкта.

Наведеної теоретичної конструкції дотримується сучасне французьке законодавство про конкурентну та антимонопольну практику. Так, в Ордонансі № 86-1243 від 1 грудня 1986 року “Про свободу цін та конкуренції" є спеціальний розділ “Про антиконкурентну практику”. Стаття 7 цього нормативного акту забороняє узгоджену діяльність, угоди, спілки або коаліції, якщо вони мають на меті або можуть стати перепоною, обмежити або порушити конкуренцію на ринку у разі, якщо вони:

обмежують доступ інших підприємств або обмежують свободу їх конкуренції;

стають перепоною встановленню вільних ринкових цін, штучно викликають їх зростання або падіння;

обмежують або ставлять під контроль виробництво, ринки збуту, капіталовкладення або технічний прогрес;

призводять до розподілу ринків збуту або постачання.

На цих же умовах одному підприємству або групі підприємств забороняється зловживати:

домінуючим становищем на ринку якого-небудь товару;

економічною залежністю, в якій знаходиться клієнт або постачальник, що не дозволяє користуватися правом вибору [11, с.34].

Такі дії є протиправними. До них закон відносить відмову у продажу, у примушуванні до так званого зв’язаного продажу.

Французьке законодавство надає державним органам широкі повноваження щодо оперативного впливу на антиконкурентну діяльність на ринках будь-яких товарів.

Шляхом рецепції французького законодавства пішло законодавство більшості західноєвропейських країн (Італія, Бельгія, Голландія та ін.).

Важливою ознакою, яка дозволяє кваліфікувати господарську діяльність як антиконкурентну, в європейських країнах вважається домінуюче становище на ринку певного товару.

Так у Франції підприємство вважається монополістом, коли воно займає домінуюче становище на одній чверті ринку відповідного товару, у Німеччині - до третини ринку товару або не менше ніж дві третини загального обсягу обігу цього товару на ринку.

В Англії для визначення монопольного становища використовується система так званих простих та складних часток. Проста частка використовується для визначення частки домінуючого становища однієї або груп компаній, що контролюють чверть якогось товару або послуг на ринку, а складною є та ж сама проста частка, але яка застосовується до непов’язаних між собою компаній.

Суб’єкти господарської діяльності, що займають домінуюче становище на ринку, зобов’язані надавати державним органам додаткові звітні відомості про свою діяльність, вони можуть притягатися до відповідальності (грошові штрафи, кримінальна відповідальність, повна або часткова заборона діяльності, повне відшкодування збитків та ін.).

У національно-правових системах зарубіжних країн відокремлюють організаційно-правову та договірно-правову, колективну та індивідуальну, договірну та позадоговірну тощо антиконкурентну практику.

Індивідуальна антиконкурентна практика передбачає пануюче становище суб’єкта на ринку якогось товару (послуги). При укладанні угод воно виявляється в тому, що такий суб’єкт прагне включити до них умови, що погіршують становище конкурентів і тим самим обмежують свободу їх підприємницької діяльності (виключні умови угоди).

Виключне становище у європейському антимонопольному законодавстві займає захист прав споживачів. Норми права, які захищають права споживачів являють собою третю ланку, що замикає відносини між виробниками та споживачами. Перші дві ланки - це конкурентне та антимонопольне законодавство. Вони настільки пов’язані між собою, що можна говорити про їх єдність (табл.2.2).

Таблиця 2.2

Види законодавства, яке регулює конкуренцію та монополізм у зарубіжних країнах

Види законодавства	Мета
Права споживачів	Норми права, метою яких є захист прав споживачів як більш слабкої сторони у відносинах з виробниками
Конкурентне право	розвиток суперництва між виробниками за більш вигідні умови виробництва та продажу товарів, надання послуг тощо
Антимонопольне право	Норми права, метою яких є забезпечення безперешкодного вибору та втілення заохочуваної законодавством господарської діяльності

Наведене розмежування між нормами, як, проте, й будь-яка інша класифікація, є умовним, оскільки не дає повного уявлення про характер взаємозв’язку між ними.

Законодавство більшості європейських країн відрізняє споживачів, що діють у виробничій сфері, від кінцевих споживачів (сфера особистого споживання) за ознакою здійснення першими господарської комерційної діяльності. Так, у статті 12 англійського Закону про непорядні угоди 1977р. йдеться про те, що в угоді сторона “виступає як споживач щодо іншої сторони”, якщо вона в ході виконання угоди не здійснює комерційної діяльності, а інша сторона, навпаки, здійснює комерційну діяльність [11, с.55].

У законодавстві інших європейських країн споживач також визначається як непрофесіонал, що придбаває товари для особистого, але не виробничого споживання. У § 6 закону Німеччини “Про право відмови від угоди укладеної “на ходу”, та від інших угод такого самого штибу" від 16 січня 1986 р., наприклад, йдеться про те, що положення цього Закону не застосовуються, “якщо покупець укладає угоду в процесі здійснення своєї підприємницької діяльності або інша сторона діє поза рамками підприємницької діяльності”. Цей самий принцип закріплений і у § 24 Закону Німеччини “Про загальні умови угод” від 9 грудня 1979 р., в якому йдеться про те, що правила § 2, 10, 11, 12 не розповсюджується на загальні умови угод, що укладаються комерсантом, якщо “угода стосується здійснення його торгівельного промислу”.

Державний контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм в європейських країнах організований за двома схемами. В одних країнах передбачаються обов’язки суб’єктів господарської діяльності повідомляти відповідні державні органи про всі угоди, що містять обмеження конкуренції (нотифікації), а в окремих випадках і реєструвати їх у спеціальних реєстрах, щоб споживачі та конкуренти за необхідності мали змогу з ними ознайомитися. Це Німеччина, Голландія, Австрія, Англія, Швеція та деякі інші. В інших країнах (Франція, Бельгія, Швейцарія) законодавство передбачає обов’язкове сповіщення про угоди, що містять обмежувальну практику, лишень у випадках, коли справа стосується зацікавленої сторони або безпосередньо державний орган, який здійснює контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм [11, с.67].

У всіх європейський країнах діють спеціальні державні органи, до завдань яких входить забезпечення контролю за дотриманням законодавства у галузі конкуренції та монополізму. Наприклад, в Англії - це Відомство генерального директора з питань сумлінної торгівлі, у Франції - Міністерство у справах споживачів та Рада з конкуренції, в Австрії - Федеральна економічна палата.

Розгляд справ про порушення у галузі конкуренції та монополізму, а також захисту справ споживачів здійснюється адміністративними судами, спеціальними судами та загальними (загальноцивільними) судами. Спеціальні суди діють в Англії (Суд у справах обмежувальної практики Великобританії), Швеції (Суд у ринкових справах). У країнах, де суб’єкти господарської діяльності в обов’язковому порядку сповіщають державні органи про угоди, що містять обмежувальну практику, суперечки розглядаються загальними судами, а у країнах, де обов’язкове сповіщення про порушення провадиться з ініціативи зацікавленої сторони або відповідного державного органу, розв’язання суперечок відбувається в адміністративних судах. Якщо одна із сторін не погоджується із рішенням адміністративного суду, вона може оскаржити його у загальному суді.

Крім державних органів, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм, у західних європейських країнах діють асоціації та кооперативи споживачів. Вони провадять освітню роботу серед населення, забезпечують його незалежною інформацією про якість товарів, умови торгівлі тощо.

З практичної точки зору цікавим є й досвід розробки за останні 10 років антимонопольного законодавства у низці країн Східної Європи до переходу їх до змішаної економіки. Вони великою мірою врахували досвід США і Японії, але мали й свою специфіку.

Однією з найбільш розвинених серед них була Чехословаччина. Вжиття республіканськими органами управління цілеспрямованих заходів щодо сприяння розвиткові економічної змагальності було закріплене у Законі ЧСФР про державне підприємство. На доповнення до цього 30 січня 1991 року Федеральні збори Чеської і Словацької Республік прийняли Закон “Про охорону економічного змагання”, в якому спеціальний розділ присвячений управлінню економічним змаганням.

Мета цього закону полягає в охороні економічного змагання та створенні умов для подальшого його розвитку, протидії виникнення та збереження монопольного чи домінуючого становища юридичних та фізичних осіб в їхній підприємницькій діяльності, якщо вона перешкоджає або обмежує економічне змагання у країні.

Зазначений закон регулював порядок укладання картельних угод з точки зору протидії економічному змаганню, порядок укладання угод про об’єднання підприємств, ситуацію монопольного на ринку. Він визначав також державні органи, які контролюють і забезпечують дотримання антимонопольного законодавства - Федеральне управління економічного змагання, Управління економічного змагання Чеської республіки, Управління Словацької Республіки для захисту від обмеження та недопущення змагання [11, с.77].

До компетенції управлінь входили перевірка схвалених угод про злиття монопольного і домінуючого становища підприємств; дозвіл вилучень із заборон і встановлення контролю над ними; реалізація рішень про скасування дозволених вилучень; припинення угод, зокрема угод про об’єднання, якщо вони суперечать закону; вживання щодо поданих справ попередніх заходів; встановлення підприємствам грошових штрафів та ін.

В Угорщині 1984 року замість Закону від 1923 року про непорядну конкуренцію було прийнято Закон “Про заборону непорядної господарської діяльності”

Відповідно до цього закону юридичним і приватним особам заборонялося здійснювати господарську діяльність способом, який порушує законні інтереси конкурентів та споживачів Тут малися на увазі заборони:

на непорядну конкуренцію (порушення доброї репутації конкурента, вилучення товару з обігу з метою впливу на ціну тощо);

на обмеження господарської конкуренції (визначення цін та розподіл ринку, застосування незрівнянно нижчих цін порівняно з діючими цінами на однакові або подібні товари);

на зловживання перевагою сил у галузі господарства (змова у договірних відносинах необґрунтованої переваги, вплив на іншу сторону з метою нездійснення нею своїх законних претензій, вплив на господарські рішення конкурента з метою отримання необґрунтованої переваги);

на введення споживача в оману щодо властивостей та якості товару;

на продаж товару з примусовим асортиментом.

Усі суперечки, щодо цього закону, були підсудні обласному (столичному) суду. Суд міг ухвалити рішення про зупинення порушником дій, надання задоволення постраждалій стороні у вигляді заяви про знищення товару, виготовленого шляхом правопорушення, відшкодування збитків потерпілому, стягнення штрафів.

Контроль за дотриманням цього закону покладався на міністерство, яке здійснює нагляд за ринками (орган, що мав загальнодержавну компетенцію). Це міністерство мало право забороняти продовження якої-небудь дії, що порушує закон.

В Югославії конкурентні відносини регулювалися відповідно до Закону “Про боротьбу з непорядною конкуренцією та монополістичними угодами" від 24 квітня 1974 року (у редакцій Закону від 26 квітня 1989 року).

Цим законом регулювалися дії, що являють собою непорядну конкуренцію та монополістичні угоди, дії, націлені на досягнення та використання монопольного становища, а також заходи захисту від таких дій. Закон охоплював сфери торгівлі, виробництва, реклами та ін. У ньому містився перелік протиправних дій, складений з 18 пунктів. Серед них:

дії стосовно споживача;

неправдиві твердження стосовно конкурента;

вплив на конкурентів через розторгнення, невиконання господарських угод, ділових зв’язків, маніпуляція цінами на товари;

приваблювання покупців шляхом надання премій або інших переваг, що перевищують вартість звичайних рекламних премій та пільг.

У Законі було дано перелік угод, які визнавалися монополістичними, перелік дій щодо досягнення й використання монопольного становища.

Всі протизаконні дії спричиняли настання юридичної відповідальності. Серед вживаних заходів можна відзначити заборону подальших актів непорядної конкуренції, усунення стану, створеного цими актами, відшкодування завданої шкоди, визнання недійсними угод, грошові штрафи, конфіскації, заборону на певну господарську діяльність.

У Польщі був прийнятий Закон “Про протидію монополістичним діям у народному господарстві” від 28 січня 1987 року. Закон регулював порядок об’єднання господарських одиниць, класифікованих як монополістичні, міри відповідальності за порушення закону.

Функція контролю за забезпечення дотримання антимонопольного закону була покладена на Міністерство фінансів, яке називалося “антимонопольним органом”. При ньому на правах консультативного органу була створена Рада з питань протидії монополістичним діям.

Рішення про визнання тих чи інших дій монополістичними приймав антимонопольний орган. Він мав право заборонити укладання монополістичних угод, вносити протест стосовно об’єднання господарських одиниць, якщо це спричиняло обмеження конкуренції і розвиток монополії, звернутися до засновницького органу про розділ підприємства-монополіста, визначити розмір штрафу за порушення закону [11, с.89].

Таким чином, треба зауважити, по-перше, що більша кількість європейських країн з великим досвідом провадження конкурентної політики у відповідному законодавстві використовують поняття "домінуючого" положення на ринку і відокремлюють поняття монопольного становища; по-друге, у ряді країн справи про порушення у галузі конкуренції та монополізму розглядають спеціальні суди в залежності від суті справи; по-третє, велику вагу мають різні асоціації та кооперативи споживачів, які проводять освітню роботу серед населення; вчетверте, система органів, які займаються питаннями державної політики у галузі конкуренції та недопущення недобросовісної конкуренції та обмеження монополізму складається з декількох структур (міністерства, Ради, палати, відомства).

2.3 Позитивний досвід антимонопольного законодавство Японії

Засадовим стосовно японського антимонопольного права є Закон Японії “Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод”, (Консаісу ропюпо - японською мовою), підготовлений відповідно до правових ідей, виражених у Законі Шермана, Законі Клейтона, та Законі про Федеральну торговельну комісію США, а також Ковагое кендзи і Таніхара осамі.

Так, Консаісу ропюпо визначає, що ключовими моментами складу правопорушення "монопольна ситуація” виступають три істотні умови: домінуюче становище на ринку певного товару; утруднення участі у даній сфері підприємництва для інших підприємців; жорстка структура цін у даній галузі [9, с.56].

Цей закон визначає діяльність держави щодо запобігання монополізму та розвитку конкуренції. Мета його - заборонити приватну монополію, нечесне укладання угод та несправедливі засоби угод, запобігти надмірній конкуренції економічної могутності, виключити нечесне обмеження виробництва, техніки, реалізації, цін та інших засобів, стримування підприємницької діяльності й тим самим спонукати до справедливої та вільної конкуренції, стимулювати прояви підприємницької ініціативи, розвивати підприємницьку діяльність.

Під приватною монополією розуміється ситуація, коли підприємець самостійно або за домовленістю з іншими підприємцями обмежує реальну конкуренцію у сфері встановлених торговельних відносин усупереч громадським інтересам за допомогою контролю або усунення яким-небудь засобом інших підприємців.

Під нечесним обмежуванням угод розуміється діяльність підприємців (угоди, домовленості тощо) щодо визначення, зберігання або підвищення цін, обмеженням кількості техніки, обладнання, товарів, партнерів за угодами, наслідком чого є обмеження підприємницької діяльності, конкуренції у сфері торгівельних відносин.

Зазначений закон детально визначає ситуації, які оцінюються як монопольні, а також перелік угод, які відносяться до несправедливих (нечесних). Монополією визначається така ситуація, за якої перевищується встановлений державою обсяг випуску певних товарів та послуг, частка одного підприємця перевищує половину ринкового обігу того чи іншого різновиду товарів чи послуг, або частка для двох підприємців разом - відповідно три чверті; ціни на товари та послуги, що надаються цим підприємцем, значно підвищуються або незначно знижуються впродовж значного часу. В останньому випадку встановлюють, чи має місце отримання такого відсотку прибутку, який значно перевищує відсоток прибутку, що визначається державним указом для галузі, до якої належить цей підприємець. Визначають також, чи не завищені витрати керівництва та реалізації у порівнянні із загальноприйнятими у цій сфері підприємницької діяльності.

Для виявлення всіх цих обставин необхідний постійний скрупульозний облік та порівняльний аналіз обсягової інформації державними органами, аналітико-оціночної системи, яка функціонує постійно. Для реалізації вимог цього закону в Японії створений спеціальний державний орган - Комітет по справедливих угодах.

Держава на підставі розглядуваного закону контролює міру монополізму та здійснювані угоди на предмет їх чесності у таких питаннях господарського життя Японії, як міжнародні угоди та договори; створення підприємницьких об’єднань; володіння акціями; сумісництво службових осіб, об’єднання та злиття компаній; успадкування підприємницьких справ; угоди про підвищення цін; відшкодування збитків, заподіяних приватною монополією або нечесною угодою.

Законодавством Японії визначені також випадки, коли розглядуваний закон не застосовується або його застосування обмежене. Перш за все це стосується галузей природної монополії: електричної, газової промисловості та ін. Це також стосується і таких дій, які регулюються законами про авторство, патенти, практичне використання винаходів торговельної марки. Обмежується дія проти монопольного закону стосовно депресійних картелів, створюваних для вирівнювання співвідношення попиту і пропозиції, а також раціоналізаторський картелів, мета яких - покращення тактики, підвищення якості, зменшення собівартості, підвищення продуктивності праці [23, с.77].

Комітет по справедливих угодах підлеглий безпосередньо прем’єр-міністру. Закон про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод детально визначає перелік підвідомчих комітету справ, його структуру тощо. До обов’язків Комітету, крім контрольної функції, входять розслідування випадків порушення закону, прийняття рішення про відкриття судового процесу, уплати штрафу.

За порушення антимонопольного законодавства, а також не виконання рішень та вимог Комітету по справедливих угодах і суду законом передбачені для винних осіб покарання у вигляді штрафів та позбавлення волі. Залежно від різновиду злочину штрафи можуть досягати 5 млн. йєн, а позбавлення волі з примусовою працею - 3 років. У випадку подання неправдивої інформації експертом або свідком строк позбавлення волі сягає 10 років. В Японії існує правило подвійного покарання, коли крім винної особи штрафом карають і юридичну особу, чиї інтереси репрезентує винний.

Треба відзначити, що на підставі антимонопольного законодавства Японії багато країн світу приймали власні нормативно-правові акти і будували конкурентне право. Тому Україна повинна використати позитивний досвід при вирішенні питань формулювання правопорушень у галузі захисту економічної конкуренції, а можливо також і у встановленні дуже суворих санкцій для винних осіб за скоєні злочини.

Розділ 3. Юридична відповідальність за порушення антимонопольного законодавства

3.1 Монопольне та домінуюче становище: порівняльна характеристика законодавства європейських країн

При дослідженні чинного конкурентного (антимонопольного) законодавства, насамперед, привертає увагу визначення поняття "монопольне становище" суб'єкта господарювання, оскільки воно є ключовим у цій сфері, на ньому базується склад найпоширенішого антиконкурентного правопорушення "зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку". Цей склад правопорушення включає встановлення монопольно високих чи дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело, або може призвести до порушень чи обмеження прав споживачів. Наприклад в Україні за 1998 рік було виявлено та припинено 410 таких порушень, а у 1999 році - 472 [8, с.67]. Завищені тарифи на комунальні, транспортні послуги, послуги зв'язку та інші послуги суб'єктів природних монополій, необґрунтовано високий розмір плати за послуги, пов'язані із здійсненням функцій державного управління, позбавляють вітчизняних підприємців оборотних коштів, не дозволяють належним чином створювати і розвивати основні фонди, лягають як додаткові витрати на ціну товарів вітчизняних товаровиробників, послаблюючи їх конкурентоспроможність порівняно з імпортними аналогами.

Нерідко монопольним становищем зловживають підприємства теплових мереж, встановлюючи монопольно високі ціни на послуги з теплопостачання шляхом стягнення із споживачів плати за теплову енергію, виходячи з установлених тарифів, при фактичному наданні її в менших, ніж передбачено тарифами, обсягах.

У ряді виявлених випадків зловживань - умови для цінових зловживань створює недосконала система розрахунків за послуги монопольних утворень.

У багатьох випадках виявлені та припинені цінові зловживання монопольним становищем були пов'язані з перекладанням збитків від надання послуг одним категоріям споживачів на інші при єдиній методиці калькулювання вартості послуг із метою компенсації неплатежів.

В ст.12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено поняття монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання. Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам. Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті. Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків; сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті [3, с.3].

Таким чином, законодавець вважає поняття "монопольне" та "домінуюче" становище тотожними. Але вживання цих понять у законодавстві як синонімів, на наш погляд, є спірним.

У економічної теорії поняття монопольного становища має конкретний, чітко визначений зміст. Виходячи з етимології наведеного слова, ринкова монополія розглядається економічною наукою як "захват физическим или юридическим лицом части или всего рыночного пространства и установление на нем своего господства" [13, с.176]. Тобто, монопольне становище виникає на товарному ринку, що не оспорюється, на ньому не має конкуренції як такої. Ситуація, коли суб'єкт господарювання належить до невеликої групи підприємств, яка займає виключне становище і має певну владу на ринку, що оспорюється, називається олігополією і розглядається як форма синтезу монополії та конкуренції. Такий суб'єкт не має монопольного становища, з точки зору економічної теорії, а є домінуючим на ринку. На цьому, зокрема, акцентував увагу проф. І. Дахно: "Якщо монополіст взагалі не має конкурентів і його ціни є "істиною в останній інстанції", то домінуюча фірма певним чином має враховувати наявність периферійних конкурентів при визначенні ціни, номенклатури, асортименту тощо" [17, с. 19].

Крім того, поняття "монопольне становище" обґрунтовано може вживатися для характеристики суб'єктів господарювання, що володіють ним за законом (легальна монополія) або через особливості сфери господарювання (природна монополія), діяльність яких регулюється спеціальними нормативними актами і, здебільшого, не потрапляє під дію загального конкурентного законодавства.

Слід зазначити, що законодавчі акти переважної більшості європейських країн та конкурентне законодавство Європейського Союзу не надають поняттю "монопольне становище" такого змісту як українські закони. Вони або обмежуються ширшим поняттям "домінуюче становище", або поряд з ним вживають термін "монопольне становище", надаючи останньому спеціального змісту.

Так, у п.6 ст.2 Закону Польщі "Про протидію монополістичній практиці і захист прав споживачів" від 24 лютого 1990 р. (в редакції від 12 липня 1995 р.) визначено монопольне становище як таке, де підприємець не зустрічається з конкуренцією на внутрішньому або регіональному ринках; у п.7 цієї ж статті домінуюче становище - це становище, при якому він не стикається з суттєвою конкуренцією на внутрішньому чи регіональному ринках; вважається, що підприємець має домінуюче становище, якщо його частка ринку перевищує 40 відсотків [43, с.40]. Такий же підхід використаний і у Законі Чехії "Про захист економічної конкуренції" від 30 січня 1990 р.

Болгарський Закон "Про захист конкуренції" від 29 квітня 1998 р. [43, с.41] розрізняє поняття монопольного та домінуючого становища, але дещо в іншому аспекті. Так, згідно зі ст.16 поняття монопольного становища вживається для визначення лише так званої легальної монополії: монопольне становище займатиме підприємство, яке має його згідно із законом, володіє виключними правами займатися певним видом економічної діяльності; дане становище може бути визначене лише Законом у разі, коли воно надається державою відповідно до п.4 § 18 Конституції. Будь-яке інше оволодіння монопольним становищем є незаконним.

На відміну від монопольного домінуюче становище підприємства згідно зі ст.17 цього Закону визначається як таке, коли підприємство залежно від його частки ринку, фінансових ресурсів, можливості доступу на ринок, рівня технології та економічних відносин з іншими підприємцями може заважати конкуренції на відповідному ринку, в той час коли воно саме не залежить від конкурентів, покупців або продавців. Підприємство також буде займати домінуюче становище, коли має ринкову частку, що перевищує 35 відсотків відповідного ринку, якщо воно не відповідає умовам підпункту 1 наведеної статті.

Аналогічно це питання вирішується і у Законі Італії від 10 жовтня 1990 р. "Про конкуренцію та чесну торгівлю", де у статтях 8-9 визначається статус легальних та природних монополій, і лише вони визнаються такими, що мають монопольне становище.

У ст.4 Закону Російської Федерації "Про конкуренцію та обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках" від 21 березня 1991 р. наводиться визначення лише домінуючого становища, а поняття "монопольне становище" не використовується [15, с.83].

Закон Угорщини "Про заборону недобросовісної та обмежувальної ринкової практики" застосовує лише поняття "домінуюче становище" [43, с.41], як і закони багатьох інших країн, таких як: Німеччина (Закон "Проти обмежень конкуренції" від 20 травня 1998 р.), Австрія (Федеральний Закон "Про конкуренцію" від 19 жовтня 1988 р.), Данія (Закон "Про конкуренцію" від 10 червня 1997 р.), Норвегія (Закон "Про конкуренцію" від 11 червня 1993 р.), Турецька республіка (Закон "Про захист конкуренції" від 13 грудня 1994 р.) тощо.

Характеризуючи законодавство європейських країн щодо названої проблеми, не можна не зупинитися на особливому підході, запровадженому в чинному законодавстві Греції та Франції. Як уже зазначалося, у законодавстві переважної більшості європейських країн поняття "домінуюче становище" є базовим для визначення складу такого анти конкурентного правопорушення як "зловживання домінуючим (в Україні - "монопольним (домінуючим)") становищем". На відміну від більшості країн в Ордонансі Франції від 1 грудня 1986 р. "Про вільні ціни та конкуренцію" (п.2 ст.8) та в Законі Греції від 24 лютого 1995 р. "Про контроль над монополіями та олігополіями і захист вільної конкуренції " (ст.2^а) цей вид правопорушень називається "зловживання економічною залежністю". У загальному вигляді забороняється одному чи декільком підприємствам зловживати позицією щодо інших підприємств, при якій їх контрагенти (покупці чи продавці товарів або послуг) економічно залежать від них і не мають еквівалентного вибору на ринку. За роз'ясненням Комітету з питань конкуренції Грецької республіки "економічна залежність" існує, коли підприємство зовсім не має "еквівалентного альтернативного вирішення" або існуюче вирішення призведе до значного зниження конкурентоспроможності товарів чи послуг залежного підприємства [43, с.41].

Таким чином, в розвинутих європейських державах, що мають чималий досвід правового регулювання конкурентних відносин, а також в країнах, які прагнуть стати повноправними членами Європейського Союзу, законодавство про недопущення обмежень конкуренції розглядається не тільки як боротьба безпосередньо з монополіями, а як система норм, що забезпечує недопущення будь-яких незаконних обмежень конкуренції. Українське законодавство у цій сфері також поширюється на всі суб'єкти господарювання, здатні обмежувати конкуренцію, а не лише на ті, що посідають монопольне становище. Тому доцільним було б використовувати в законодавчих актах України поняття, яке не суперечить загальноєвропейській практиці і розмежувати поняття "монопольне" та "домінуюче" становище.

Що стосується чинного порядку визначення такого становища суб'єкта господарювання, то після прийняття Закону України "Про захист економічної конкуренції" основний критерій, встановлений у попередньому Законі України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції", змінився. По-перше, кількісний критерій (35 відсотків), в новому Законі України не є вирішальним, він діє лише за наявності головних ознак - відсутності конкуренції або не суттєвої конкуренції при існуванні фактичних чи правових бар'єрів доступу на ринок. По-друге, згаданий суб'єкт або група суб'єктів за Законом України "Про захист економічної конкуренції" має можливість довести відсутність ознак домінуючого становища до прийняття відповідного рішення антимонопольними органами.

На жаль, у вказаному Законі не подано визначення поняття "бар'єри доступу на ринок", яке доцільно було б навести у ст.1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", бо воно використовується широко і у законодавстві, і в підзаконних нормативно-правових актах. В Методиці визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої Розпорядженням Антимонопольного Комітету України від 5.03.02 подано визначення наступних понять. Бар'єри вступу на ринок - це обставини, що перешкоджають новим суб'єктам господарювання почати конкурувати на рівних із суб'єктами господарювання, що вже діють на певному товарному ринку; бар'єри виходу з ринку - обставини, що перешкоджають (обмежують) суб'єктам господарювання, що діють на цьому ринку, покинути його з метою знайти на інших товарних ринках покупців (продавців) у зв'язку з труднощами реалізації того, у що був вкладений капітал [7, с.1].

Традиційно під бар'єрами доступу на певний ринок розуміють фактори, що ускладнюють чи віддаляють момент входження на ринок нових суб'єктів господарювання, у разі коли діючі підприємства отримають надприбуток. При цьому розрізняють економічні бар'єри (природні для певної сфери діяльності - як технологія, вартість тощо), правові (встановлені законом) та штучні бар'єри (виникають внаслідок незаконної діяльності вже діючих на ринку суб'єктів господарювання).

В японському антимонопольному законодавстві до визнаних "бар'єрів для доступу" на ринок належать такі:

"економія на великих масштабах виробництва та збуту". Це означає, що у підприємств, які вже освоїли великі серії випуску продукції та створили збутові мережі, така низька собівартість продукції, що новачкам надто важко з ними конкурувати;

"абсолютні переваги у витратах, які пов'язані з володінням найкращою технологією або контролем над нею", тобто ситуація технологічної монополії, яка захищена патентом;

"контроль над сировиною або збутовими каналами", тобто великомасштабна вертикальна інтеграція підприємств, яка не лишає місця для потенційних конкурентів;

"необхідність вкладання великих капіталів для доступу на ринок", тобто фінансовий бар'єр;

"усталений споживчий вибір, що складався: покупці віддають перевагу даній фірмі, і щоб конкурувати з нею, необхідні великі затрати на рекламу" [11, с. 205].

Тому бажано було б визначити таке поняття саме в Законі України, не обмежуючись трактуванням Розпорядження АМК України, а також розширити його визначення, з урахуванням вказаних ознак та досвіду японського законодавства.

Зроблені зауваження до законодавства, доопрацювання з урахуванням світового досвіду з питань конкурентної політики сприятимуть підвищенню законності в господарських відносинах.

3.2 Види правопорушень антимонопольного законодавства

Аналіз та узагальнення трьох основних Законів США, які були розглянуті вище дозволяє зробити висновок, що усі вони сконцентровані навколо опису складу трьох найважливіших порушень антитрестівського законодавства - монополізації, недобросовісної конкуренції та картелювання - і відповідальності, яка встановлюється за їх вчинення. Принципове для нас значення має той факт, що питання про монопольне становище (домінуюче становище, монопольну ситуацію) у законодавстві США безпосередньо не піднімається. З цим пов'язано існування у судовій практиці Америки подвійного правоприкладного підходу до його оцінки. Прихильники структуралістського підходу вважають, що". галузь, яка має монополістичну структуру, і поводити буде себе як монополіст. Отже, економічні дії галузей з монополістичною структурою обов'язково будуть небажаними. Такі галузі тому-то є законними мішенями для антитрестівського позову" [25, с.225]. З іншого боку, як заявляють біхевіористи, "домінуюче становище фірми взагалі не обов'язково є втіленням монополії. Компанія, наприклад, може завойовувати левову частку ринку завдяки зниженню собівартості та цін на продукцію. Домінуюче становище фірми може бути також результатом успішної інноваційної діяльності - розробки та комерційної реалізації принципово нової продукції, яка різко відрізняється від попередніх аналогів своїми якісними характеристиками. Зрозуміло, такі фірми не підлягають переслідуванню з боку антитрестівського законодавства" [11, с.157].

Японська право прикладна практика позбавлена подібної проблеми. Вона була вирішена шляхом введення до Закону Японії "Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод" опису складу правопорушення "монопольна ситуація". Ключовими моментами складу даного правопорушення виступають три істотні умови: домінуюче становище на ринку певного товару; утруднення участі у даній сфері підприємництва для інших підприємців; жорстка структура цін у даній галузі.

Отже, в обох випадках - у американському антитрестовському і японському антимонопольному законодавстві - розглядаються склади основних порушень (монополізації, недобросовісної конкуренції, картелювання, а у Японії - і монопольної ситуації) та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Важливо підкреслити, що саме система правових норм, які описують склади зазначених правопорушень, створює кістяк антимонопольного законодавства, при цьому усі її елементи, образно кажучи, рівноправні між собою. Подібний підхід забезпечує, на наш погляд, загальну стрункість законодавства, істотно полегшує правоприкладну практику та підвищує ефективність антимонопольного регулювання в цілому.

Зазначимо, що стрункість тієї чи іншої галузі законодавства досягається у процесі його розвитку. На певному етапі воно оформляється остаточно, потім принципових змін може зазнати лише зміст конкретних правових норм, структура ж лишається практично незміною. Яскравим прикладом щодо цього є антитрестівське законодавство США, структура якого, що закладена Законом Шермана (1890 р.), Законом Клейтона (1914 р.) і Законом про Федеральну торговельну комісію (1914 р.), остаточно сформувались ще на початку століття, після цього йшло насичення законодавчого масиву конкретизуючи ми та уточнюючими правовими нормами.

Отже, основне завдання антимонопольного законодавства України на нинішньому етапі - формування чіткої структури, яка забезпечує стрункість законодавства у процесі його розвитку та вдосконалення. Можна сказати, що на сьогоднішній день це завдання певною мірою вже вирішене.

Аналіз основного нормативного акта в галузі антимонопольного регулювання в Україні - Закону "Про захист економічної конкуренції" дозволяє зробити висновок, що в основі його структури лежить опис складів основних порушень антимонопольного законодавства, а саме:

анти конкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання;

зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку;

вчинення антиконкурентних дій органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю;

обмежувальна та дискримінаційна діяльність.

Подібний підхід у своїй основі є аналогом розглянутим вище прикладам США та Японії. Однак, підхід до опису складів правопорушень, який використано законодавствами США та Японії, з одного боку, та України - з іншого, принципово різний. Розглянемо це на прикладі опису складу правопорушення, відомого світовій практиці як "дії по монополізації" (у законодавстві Японії - "приватна монополія", у законодавстві України - "зловживання монопольним становищем" і "володіння ознаками ринкової влади").

Параграф 2 Закону Шермана (антитрестівське законодавство США) визначає, що "будь-яка особа, яка буде або спробує монополізувати, або об'єднатися, або змовитись із будь-якою особою або особами, щоб монополізувати яку-небудь частину виробництва або торгівлі між кількома штатами або з іноземними державами, буде вважатись повинною у здійсненні злочину." [25, с.224].

Не менш стислий у даному питанні і Антимонопольний закон Японії. У п.5 ст.2 якого зазначено: "приватна монополія - це дії, які полягають у тому, що підприємець одноосібно, або об'єднавшись у таємній домовленості з іншими підприємцями, і, неважливо, у який спосіб, практично обмежує конкуренцію в установленій сфері торговельних відносин всупереч громадським інтересам, контролюючи або усуваючи інших підприємців" [9, с.56].

У теорії антимонопольного права Японії на основі аналізу практики антимонопольного регулювання та цілого ряду судових прецендентів склався відповідний понятійний апарат, який характеризує дії по усуненню та встановленню контролю та панування. Так, Кавагоє Кендзи зазначає, що під "усуненням" розуміється використання несправедливих засобів, які призводять до того, що господарювання стає неможливим або воно утруднено [23, с.61]. Таніхара Осамі характеризує усунення ще більш жорстко: "Усунення - це перешкоджання протягом підприємницької діяльності. або, іншими словами, відсторонення з ринку" [38, с.12].

Під "пануванням і контролем" слід розуміти вплив на іншого підприємця шляхом підпорядкування його діяльності своїй волі.

Важливо підкреслити, що і усунення, і встановлення панування та контролю можуть носити безпосередній та посередній характер. Таніхара Осамі відмічає з цього приводу, що під посереднім усуненням слід розуміти усунення, яке здійснюється третіми особами, тобто особами. які безпосередньо не беруть участь у справі [38, с.12]. Отже, безпосереднє панування - це підпорядкування своїй волі, а посереднє - чужій.

Таким чином. поняття "дії по монополізації" охоплює, з точки зору суб'єктивного складу, всіх учасників ринкового обігу - як тих, що займають монопольне становище, так і тих, що не займають його, а відповідна правова норма повинна включати в себе три суттєвих умови: дії по усуненню з ринку інших підприємців; дії по здійсненню панування і контролю над діяльністю інших підприємців; антиконкурентний характер результату подібних дій.

Неважко зробити висновок, що і в США, і в Японії законодавці при конструюванні відповідних правових норм керувались принципом максимальної узагальненості, спираючись на факт того, що діапазон дій, які регламентуються нормами, що розглядаються, достатньо широкий та піддається динаміці у процесі розвитку економічної системи.

З іншого боку, такий підхід зорієнтований на наявність певного досвіду в галузі антимонопольного регулювання і передбачає додаткову деталізацію регламентованих дій у спеціальних законах або у методичних рекомендаціях відповідного органу.

Український законодавець пішов шляхом конкретного опису складу правопорушення "зловживання монопольним становищем" та "неправомірні узгоджені дії", деталізуючи регламентовані дії - способи уже на рівні основного закону. І це цілком обґрунтовано, оскільки узагальнений підхід до опису складів правопорушень не може бути ефективним в умовах, коли антимонопольне регулювання робить свої перші кроки, а досвід право прикладної практики ще явно недостатній. У зв'язку з цим, основним напрямком вдосконалення чинного антимонопольного законодавства України повинно стати подальше насичення уже існуючих правових норм окремими деталізованими способами опису складів об'єктивного боку правопорушень, які постачає практика та накопичуваний досвід, а також їх приведення у відповідність з реаліями економічного життя.

Хотілося б відмітити необхідність зміни опису такого способу об'єктивного боку зловживання монопольним становищем як часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання [3, с.4]. Це формулювання викликає ряд об'єктивних складностей щодо ефективності застосування даної норми. Проблемні питання виникають щодо тлумачення "відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання". Наприклад, при розгляді справи по зловживанню монопольним становищем ВАТ "Содовий завод" м. Слов'янськ. Займаючи монопольне становище по видобутку розсолу у Донецькій області, ВАТ "Содовий завод" відмовило в укладенні угоди на постачання розсолу Слов'янському солевиварочному заводу. Відмова була обґрунтована тим, що сторони не досягли згоди щодо додаткових умов реалізації угоди: необхідності часткового утримання солевиварочним заводом солевих свердловин, а також тим, що ВАТ "Содовий завод" не є єдиним підприємством, яке видобуває розсіл в Донбасі. На однаковій відстані від м. Слов'янська знаходяться аналогічні підприємства у містах Луганської області. Отже, постає питання: чи передбачає включення до ринку видобутку розсолу підприємства Луганської області, якщо брати до уваги однакову відстань цих підприємств від Слов'янського солевиварочного заводу? Чи при тлумаченні "відсутності альтернативних джерел" спиратись тільки на факт значного зростання транспортних витрат, які б зазнав солевиварочний завод, купуючи розсіл у Лисичанську чи Артемівську. Це є важливим і стосовно оцінки правомірності умов відмови від укладення угоди, однією із сторін якої виступає монополіст [14, с.41].

Отже, можна було б запропонувати, уточнення або доповнення, яке стосується визначення регіональної специфіки "відсутності альтернативних джерел". Але це, на наш погляд, не усунуло б проблемності застосування даної норми. У цьому випадку найбільш вірним підходом до контролю за діяльністю монополістів було б виключення взагалі вказівки на альтернативні джерела. І тоді наступна редакція цього абзацу: "часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін" дозволила б антимонопольним органам при виявленні зловживань монопольним становищем зосереджувати зусилля на з'ясуванні результату відмови від придбання або реалізації товару - встановленні створеного дефіциту товарів у регіоні або встановленні монопольних цін.

Вважаємо доцільним визначення концептуальних підходів до опису складів антимонопольних порушень. Не викликає сумніву той факт, що скільки б не деталізувалися на законодавчому рівні способи монополізації або зловживань монопольним становищем, навряд чи вони зможуть адекватно та своєчасно охоплювати усі іманентно властиві господарській діяльності її негативні прояви.

Тому, на наш погляд. в міру накопичення досвіду застосування і вдосконалення антимонопольного законодавства, необхідно в кінцевому результаті закріпити опис родових способів об'єктивного боку антимонопольних порушень і загального результату подібних дій (обмеження конкуренції, завдання збитку громадським інтересам), тобто перейти до закріплення "прозорих" норм, які описують склади антимонопольних порушень.

3.3 Види санкцій за порушення антимонопольного (конкурентного) законодавства

Питанням відповідальності за порушення антимонопольного законодавства присвячений розділ VШ Закону України "Про захист економічної конкуренції", статті Закону України “Про Антимонопольний комітет України”.

Загалом, виходячи з уже відомих положень про відповідальність у господарському праві та спираючись на зміст актів антимонопольного законодавства, можна виділити наступні види санкцій, що застосовуються за порушення антимонопольного законодавства до суб'єктів підприємницької діяльності.

По-перше, це майнові санкції за порушення антимонопольного законодавства (в тому числі - за зловживання монопольним становищем на ринку, укладання неправомірних угод між підприємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління та недобросовісну конкуренцію) передбачені статтею 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у формі штрафу, що накладається на підприємців - юридичних осіб. Розмір штрафів та порядок їх обчислення залежать від виду порушення та отриманого доходу (виручки) суб'єкта господарювання, який порушив конкурентне законодавство.

Органи Антимонопольного комітету України мають право накладати штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання юридичних та фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб. Такий вид санкцій передбачено за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом; пунктами 5, 8, 10, 11, 12 та 19 статті 50 вказаного Закону, накладаються штрафи у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф; пунктами 9, 13-16 та 18 статті 50 згаданого Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

При цьому доход (виручка) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається як сумарна вартість доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) усіх юридичних та фізичних осіб, що входять до групи, яка визнається суб'єктом господарювання.

У разі, коли декілька юридичних та/або фізичних осіб - суб'єктів господарювання, які входять до групи, що визнається суб'єктом господарювання, вчинили діяння (дії, бездіяльність), які призвели до порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначеним суб'єктом господарювання, та мають права, без яких вчинення порушення було б неможливим, або отримали чи можуть отримати переваги у конкуренції чи інші вигоди, штраф накладається на суб'єкт господарювання в особі юридичних або фізичних осіб, які вчинили наведені діяння (дії, бездіяльність) або отримали чи можуть отримати наведені вигоди. Під вигодою вважається, зокрема, можливість впливати на діяльність інших юридичних або фізичних осіб - суб'єктів господарювання, одержання частини їх прибутку [3, с.13].

У разі, якщо суб'єкт господарювання працював менше одного року, розмір штрафу обчислюється від доходу (виручки) суб'єкта господарювання за весь час до прийняття рішення про накладення штрафу.

Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у тридцятиденний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у межах компетенції розглядаються в залежності від скоєного правопорушення відповідними органами АМК України:

Комітетом;

постійно діючою адміністративною колегією Комітету;

тимчасовою адміністративною колегією Комітету;

державним уповноваженим Комітету;

адміністративною колегією територіального відділення Комітету [6, с.1].

Крім вищезазначених штрафів, які стягуються АМК України, відповідно до ст.52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", слід відмежовувати стягнення штрафів як заходів адміністративної відповідальності відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Їх можна розділити за суб'єктом правопорушення, а також за юрисдикційним органом, який притягує до юридичної відповідальності.

За неподання інформації чи подання в неповному обсязі АМК чи його територіальному відділенню, подання недостовірної інформації вказаним органам чи створення перешкод працівникам АМК та його територіальним відділенням при проведенні перевірок, оглядів та ін., посадові особи та інші працівники суб'єктів господарювання, працівники органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність.

За ті ж дії та за невиконання рішень АМК України або виконання не в повному обсязі відповідно до ст.54 Закону України "Про захист економічної конкуренції" посадові особи органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю також несуть адміністративну відповідальність.

Також за статтею 55 цього Закону України особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до суду, господарського суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства у разі антиконкурентних узгоджених дій, зловживання антимонопольним (домінуючим) становищем, концентрації без отримання відповідного дозволу АМК України, обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання, невиконання вимог і зобов'язань учасниками узгоджених дій та концентрації, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

По-друге, це оперативно-господарські санкції за порушення антимонопольного законодавства. Вони можуть застосовуватися як самим Антимонопольним комітетом (примусовий поділ монопольних утворень), так і відповідними органами влади і управління (скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності).

Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище.

Примусовий поділ не застосовується у разі неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць; наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці). Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим шести місяців. Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього суб'єкта господарювання на ринку.

Скасування ліцензій здійснюється органами, зазначеними в Переліку органів ліцензування, затвердженого постановою КМУ від 14.11.2000 № 1698 за поданням, внесеним АМК України.

На нашу думку, в Україні, з урахуванням досвіду іноземних країн, потрібно ввести додаткові санкції за порушення антимонопольного законодавства, які мають бути більш жорсткими, наприклад, заходи кримінального покарання (позбавлення волі чи обмеження волі, штрафи) за найбільш тяжкі економічні злочини, які суттєво впливають на розвиток конкуренції в Україні. Крім цього, зауважимо, що АМК України не повинен виступати органом, який і розслідує правопорушення, і приймає рішення про накладення санкцій, і контролює виконання прийнятих рішень. Все ж таки треба використати досвід, який існує у всьому світі, розділивши повноваження між кількома органами і віддати справу притягнення винних осіб до відповідальності судовим системам, які спеціалізуються на таких справах.

Висновки

На підставі зробленого в магістерському дослідження чинного українського та світового антимонопольного законодавства було зроблено наступні висновки.

1. Визначивши поняття, види та основні риси монополії та конкуренції, можна дійти висновку, що існування монополій протидіє розвитку конкуренції і заважає конкурентній боротьбі. Для подолання монопольної влади необхідно проводити урядові антимонопольні програми та різні заходи, направлені на підтримку розвитку конкуренції, розвивати та удосконалювати (антимонопольне) конкурентне законодавство з метою розвитку економіки та поліпшення фінансово-кредитної сфери.

2. Оскільки основним навантаженням роботи Антимонопольного комітету України є надання дозволів на придбання акцій, створення підприємств і в результаті довготривалої та напруженої роботи всі отримують ці дозволи, заборон майже немає на відміну від досвіду антитрестівського відділу Міністерства юстиції США, де блокується дуже багато злиттів компаній, на нашу думку, необхідно спростити цю обтяжливу і досить дорогу процедура, яка не дає майже ніякого результату.

3. Нагальною потребою є реформування органів державного управління з питань конкурентної політики держави. Антимонопольний комітет України має дуже багато повноважень, які не можна доручати приймати одному органу. Законодавством України всі повноваження у сфері захисту конкуренції покладено на АМК України. Він і розслідує порушення, і приймає рішення про накладення санкцій, і сам контролює виконання рішень. За відсутністю більшості комісій з регулювання природних монополій, він же змушений розв'язувати проблеми з масовими порушеннями у сфері природних монополій. Тому необхідно створити найближчим часом новий орган, наприклад, Раду з питань конкуренції, яка складалася б з спеціалістів з питань економічної політики, народного господарства, власності та інвестицій та ін., не переобтяжуючи склад Ради та головним є те, що вона повинна буди дійсно незалежною від владних структур, бо вони і так мають достатній вплив на конкурентну політику.

4. У галузі природних монополій необхідно створити комісії з регулювання природних монополій, які, наприклад, в Росії почали створюватись ще у 1995 році, а у нас повинні були бути створені у 2000 році і досі не створено жодної комісії, передбачені Законом України "Про природні монополії".

5. Встановити жорсткі адміністративні заходи впливу на ті органи влади, які своїми рішеннями створюють перешкоди на шляху вільного підприємництва шляхом збільшення розмірів штрафів та звільнень з посад. На жаль, новий Законом України "Про захист економічної конкуренції" поряд з суттєвим збільшенням санкцій для підприємців майже усунута відповідальність органів влади.

6. Прийняти нові нормативні акти по встановленню громадського контролю за формуванням та реалізацією конкурентної політики, оскільки світовий досвід свідчить, що найбільш ефективним є те, коли прийняття важливих для суспільства рішень здійснюється державними структурами, недержавними структурами (службами, наприклад), незалежними від влади і це поєднується з додатковим громадським контролем їхньої діяльності.

7. Також необхідно закріпити обов'язок суб'єктів господарювання повідомляти АМК України про всі угоди, які містять обмеження конкуренції, реєструвати їх у спеціальних реєстрах, для того, щоб споживачі та конкуренти могли з ними ознайомитись.

8. Сьогодні слід приділити серйозну увагу судовій системі. Суди сьогодні далеко не завжди відіграють позитивну роль у процесі захисту конкуренції. Це відбувається як в силу катастрофічного недофінансування судів, так і внаслідок нерозуміння значною частиною суддів вимог законодавства про захист економічної конкуренції та недопущення монополізму. З цього питання треба звернутись до досвіду розвинених країн. Розгляд справ про порушення у галузі конкуренції та монополізму, а також захисту справ споживачів здійснюється в багатьох країнах спеціальними, а не загальними судами, що сприяє більш якісному розгляду справ та винесенню рішень. Тому у рамках судової реформи треба не упустити питання створення конкурентно-патентного суду, про який давно йде мова, але не здійснюються реальні кроки для розв'язання цієї проблеми.

9. Український законодавець вважає поняття "монопольне" та "домінуюче" становище тотожними. Але вживання цих понять у законодавстві як синонімів, на наш погляд, є спірним. Законодавчі акти переважної більшості європейських країн та конкурентне законодавство Європейського Союзу не надають поняттю "монопольне становище" такого змісту як українські закони. Вони або обмежуються ширшим поняттям "домінуюче становище", або поряд з ним вживають термін "монопольне становище", надаючи останньому спеціального змісту.

Монопольне становище виникає на товарному ринку, що не оспорюється, на ньому не має конкуренції як такої. А в ситуація, коли суб'єкт господарювання належить до невеликої групи підприємств, яка займає виключне становище і має певну владу на ринку, що оспорюється, розглядається як форма синтезу монополії та конкуренції. Такий суб'єкт не має монопольного становища, а є домінуючим на ринку. Крім того, поняття "монопольне становище" обґрунтовано може вживатися для характеристики суб'єктів господарювання, що володіють ним за законом (легальна монополія) або через особливості сфери господарювання (природна монополія), діяльність яких регулюється спеціальними нормативними актами і, здебільшого, не потрапляє під дію загального конкурентного законодавства.

Таким чином, треба внести зміни до Закону України "Про захист економічної конкуренції", які стосуються визначення окремо понять монопольного (легального та природного) та домінуючого становища.

10. В Законі України "Про захист економічної конкуренції" не подано визначення поняття "бар'єри доступу на ринок", яке доцільно було б навести у ст.1 вказаного Закону України, бо воно використовується широко і у законодавстві, і в підзаконних нормативно-правових актах.

Пропонуємо внести в ст.1 зазначеного Закону України абзац наступного змісту: "Під бар'єрами доступу на певний ринок розуміють фактори, що ускладнюють чи віддаляють момент входження на ринок нових суб'єктів господарювання, у разі коли діючі підприємства отримають надприбуток. До цих факторів відноситься економія на великих масштабах виробництва та збуту, абсолютні переваги у витратах, які пов'язані з володінням найкращою технологією або контролем над нею, контроль над сировиною або збутовими каналами, необхідність вкладання великих коштів для доступу на ринок, усталений споживчий вибір, що склався".

11. Необхідно змінити опис такого способу об'єктивного боку зловживання монопольним становищем як часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання. Це формулювання викликає ряд об'єктивних складностей щодо ефективності застосування даної норми. Можна було б запропонувати внести уточнення або доповнення до абзацу 5 частини 2 ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", яке стосується визначення регіональної специфіки "відсутності альтернативних джерел". Але це, на наш погляд, не усунуло б проблемності застосування даної норми. У цьому випадку найбільш вірним підходом до контролю за діяльністю монополістів було б виключення взагалі вказівки на альтернативні джерела. І тоді наступна редакція цього абзацу: "часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін" дозволила б антимонопольним органам при виявленні зловживань монопольним становищем зосереджувати зусилля на з'ясуванні результату відмови від придбання або реалізації товару - встановленні створеного дефіциту товарів у регіоні або встановленні монопольних цін.

12. Вважаємо доцільним визначення концептуальних підходів до опису складів антимонопольних порушень. Не викликає сумніву той факт, що скільки б не деталізувалися на законодавчому рівні способи монополізації або зловживань монопольним становищем, навряд чи вони зможуть адекватно та своєчасно охоплювати усі іманентно властиві господарській діяльності її негативні прояви.

Тому, на наш погляд. в міру накопичення досвіду застосування і вдосконалення антимонопольного законодавства, необхідно в кінцевому результаті закріпити опис родових способів об'єктивного боку антимонопольних порушень і загального результату подібних дій (обмеження конкуренції, завдання збитку громадським інтересам), тобто перейти до закріплення "прозорих" норм, які описують склади антимонопольних порушень.

13. З прийняттям у 1993 році Закону України "Про Антимонопольний комітет України" повинна була початись робота по створенню Антимонопольного процесуального кодексу, який би врегулював би всі питання, які стосуються процесуального розгляду справ АМК України. Тож необхідно прийняти такий Кодекс для поліпшення роботи вказаного державного органу. Крім цього, необхідно привести у відповідність до нового Закону України "Про захист економічної конкуренції" Закон України "Про Антимонопольний комітет України".

14. В зв'язку з браком літератури, підручників, відповідних фахівців управлінської діяльності з захисту конкуренції, недосвідченість широких верств громадян про свої права та можливості захисту цих прав необхідно звернутись до світових організацій, які мають намір допомогти Україні в просуванні шляхом ринкових перетворень з проханням надати допомогу в підтримці наукових досліджень.

Зважаючи на актуальність та важливість обраної теми магістерської роботи, треба відзначити, що сьогодні питання антимонопольного законодавства в Україні потребують подальшого дослідження та розгляду.

Список використаних джерел

1. Конституція України. - К., 2001. - 249 с.

2. Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26.11.93 // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №50. - Ст.472.

3. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11.01.2001 // Урядовий кур'єр. - 2001. - 21 березня.

4. Про природні монополії: Закон України від 20.04.2000 // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 30. - Ст.238

5. Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Схвалено Законом України від 21.11.2002 // Урядовий кур'єр. - 2002. - 18 грудня.

6. Тимчасові правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України: Затв. Розпорядженням АМК України від 19.04.94 № 5 // НАУ: Комп'ютерна правова система. - № 004.

7. Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку: Затв. Розпорядженням АМК України від 5.03.2002 // НАУ: Комп'ютерна правова система. - № 004.

8. Антимонопольний комітет України. Річний звіт 1999 рік. - К., 1999.

9. Антимонопольний закон - закон про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод. Консаісу роппопо (яп. мовою). - Токіо, 1991.

10. Барановський А. Монополия и как с ней бороться?: Сущность явления // Посредник. - 1995. - №52. - С.50-51.

11. Баришева А.В., Сухотін Ю.В., Богачов В.Н. та ін. Монополізм та антимонопольна політика. - М., 1994.

12. Бело Т. Методи визначення монополізму на ринках промислової продукції // Економіка України. - 1999. - №3. - С.36-41.

13. Борисов Е.Ф. Экономическая теория. - М., 1997.

14. Валітов С., Кузьмін Р. Деякі проблеми розвитку антимонопольного законодавства // Право України. - 1996. - № 8. - С.37-42.

15. Вільсон Дж., Цапелик В. Естественные монополии в России: история и перспективы развития системы регулирования // Вопросы економики. -1995. - №10. - С.80-87.

16. Головач І. Проблеми недобросовісної конкуренції: зарубіжний та вітчизняний досвід // Економіка. Фінанси. Право. - 1998. - №4. - С.39-59.

17. Дахно І.І. Антимонопольне право. Курс лекцій. - К., 1998.

18. Завада О. Антимонопольний комітет відстоює засади добросовісної конкуренції // Урядовий кур'єр. - 1998. - 26 листопада.

19. Завада О. На сторожі добросовісної конкуренції // Урядовий кур'єр, 2000. - 24 листопада.

20. Ігнатюк А., Ніколенко В. Проблема протидії монополізму та формування конкурентного середовища при переході до ринку. Аналіз і прогноз // Нова політика. - 1996. - №2. - С.17-22.

21. Ільєнченко М. Проблеми демонополізації промисловості України // Економіка України. - 1994. - №4. - С.89.

22. Кагат Т. Законодавство про захист прав споживачів у сфері якості товарів у системі законодавства України // Право України. - 1998. - №8. - С.98.

23. Ковагое кендзи. Антимонопольний закон. - Токіо: Сядан Ходзин, Кін'ю Кіндзай, Дзідзьо Кенкюкай, 1991.

24. Литвиненко О. Конкурентоспроможність українських товарів // Економіка України. - 1996. - №10. - С.88.

25. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Економікс: Принципи, проблеми і політика. У 2-х т.: пер з англ.11-го вид. Т.2. - М., 1992.

26. Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарче право зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Київ., 1996.

27. Меркулова Ю. Стратегии преодоления структурного монополизма // Общество и економика. - 1995. - №10-11. - С.7-16.

28. Негеров Р.И. Антимонопольное регулирование в США: 115-летний опыт и его итоги // Государство и право. - 1999. - №6. - С.69-77.

29. Нестеренко С. Природна монополія: теорія та практика функціонування // Економіка України. - 1997. - №10. - С.37-45.

30. Нуреев Р. Основы экономической теории: Учебное пособие. Т.7. Типы рыночных структур: несовершенная конкуренция. Антимонопольное законодательство. Олигополия // Вопросы экономии. - 1995. - №12. - С.124-152.

31. Першиков Є.В. Деякі питання правозастосовчої діяльності органів Антимонопольного комітету України // Вісник вищого арбітражного суду України. - 1999. - №3. - С.113-118.

32. Петрович Й., Катаєв Л. Визначення конкурентоспроможності товарів виробничого призначення в системі маркетингу // Економіка України. - 1997. - №10. - С.30.

33. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів - К., 1996.

34. Саданин В. Современные проблемы анализа и оценки конкурентоспособности // Маркетинг и реклама. - 1998. - №2. - С.28-29.

35. Саниахметова Н. Организационно-правовые средства защиты предпринимателей и потребителей от недобросовестной конкуренции // Бизнес. - 1995. - №43. - С.31-32.

36. Семенова Л. Антимонополія і конкурентне право. Курс лекцій.К., 1999.

37. Сухотин О.В., Богачев В.Н. и др. Монополизм и антимонопольная политика - М., 1994.

38. Таніхара Осами. Пояснення Антимонопольного закону. - Токіо: Ітібасі, 1991.

39. Тертышник В.М., Марченко О.В. Тертышник А.И. Защита прав и свобод человека. - Харьков, 2000.

40. Толстошеев В.В., Тотьев К.Ю. Конкуренция и монополизм: правовые аспекты регулирования // Государство и право. - 1997. - №5. - С.125-126.

41. Цапеник В., Яковлев А. Количественные характеристики монополии // Вопросы экономики. - 1990. - №6. - С.38-46.

42. Черняк В. Модель економіки: вибір України // Економіка України. - 1995. - №9. - С.31.

43. Шуміло І. Щодо визначення поняття "монопольного (домінуючого) становища" суб'єктів господарювання // Право України. - 2000. - № 4. - С.40-43.

44. Шмагній О. Малі підприємства: труднощі їх кількісного зростання // Економіка України. - 1998. - №5. - С.86.

45. Щедріна Т. Конкурентоспроможність: як її досягти // Діловий вісник. - 1997. - С.24-25.

46. Юридическая энциклопедия. - М., 1999.

47. Яковлев В. Зубрицький Л. Особливості демонополізації в ринковому господарстві України // Економіка України. - 1995. - №7. - С.75.