Державне регулювання грошової сфери. Центральний банк, як орган державного регулювання грошової сфери.

Зміст
 
  "1-1" Роль державного регулювання в сучасній економіці...... 2
Методика впливу Центрального банку на ринкову економіку.     4
Регулювання грошового обігу Центральним банком....... 8
Заключення............................................................................................. 13
Література................................................................................................ 14

Роль державного регулювання в сучасній економіці.

 

У забезпеченні нормального функціонування будь-якої сучасної економічної системи важлива роль належить державі. Держава протягом всієї історії свого існування поряд із задачами підтримки порядку, законності, організації національної оборони, виконувало визначені функції в сфері економіки. Державне регулювання економіки має довгу історію - навіть у період раннього капіталізму в Європі існував централізований контроль над цінами, якістю товарів і послуг, процентними ставками і зовнішньою торгівлею. У сучасних умовах будь-яка держава здійснює регулювання національної економіки, з різним ступенем державного втручання в економіку.
Особливо зростає роль державного регулювання в умовах економічної кризи. Світовий досвід показав, що вихід із кризи можливий лише при твердій централізації державної влади і проведенні нетривіальних заходів для забезпечення економічного росту. Так було з західноєвропейськими країнами в післявоєнний період, і з латиноамериканськими (Чилі, Аргентиною, Бразилією) зовсім недавно.
Державне регулювання фінансового ринку і грошового обігу – одна з найважливіших і самих складних задач держави. Добре продумана і правильно організована політика в області фінансів –  найважливіший фактор успішного розвитку економіки будь-якої країни. Однієї з найголовніших причин нинішньої кризи в нашій країні – непродумана політика держави в області фінансів.
Фінансовий ринок – ринок короткострокових, середньострокових і довгострокових кредитів і фондових цінностей, тобто акцій, облігацій і інших цінних паперів.
Основними сегментами фінансового ринку є: ринок грошового капіталу (кредитів), ринок цінних паперів, валютний ринок.
Усі сегменти фінансового ринку дуже тісно взаємозалежні між собою. Найменші зміни на одному з них відразу волочуть зміни на інших. Так, наприклад, продаж Центральним банком державних облігацій (операція на ринку цінних паперів) веде до звуження грошової бази, що робить гроші більш дорогими, і, у свою чергу, викликає підвищення процентних ставок по кредитах, тобто відбиває на ринку грошового капіталу.
Основними учасниками фінансового ринку виступають: держава, фізичні особи, підприємства, банки, пенсійні фонди, страхові компанії, пайові інвестиційні фонди.
Незважаючи на сучасну тенденцію дерегулювання фінансової системи, ступінь централізації і державного контролю залишається значною.

Методика впливу Центрального банку на ринкову економіку.

 
  
НБУ організований у 1991р. на базі колишньої Української республіканської кону-тори Держбанку СРСР і її обласних керувань.
   Він являє собою систему єдиного банку і включає – центральний аппарат у м.Київ, Кримське республиканськке і 24 обласних відділення. Управління НБУ діють від його імені в межах наданих їм повноважень і функцій. Вони підзвітні Правлінню банку. Структурним підрозділом Національного банку виступає апарат инколації. Керівним органом Центробанку України є Правління, склад якого призначається Президентом і Президією Верховної  Ради України по представленню Голови Верховної Ради терміном на 4 роки.НБУ не є незалежним, він підлеглий Верховній Раді й оперативно підлеглий Кабінетові міністрів України. Голова правління НБУ входить до складу кабміну. Верховна Рада щорічно затверджує основні напрямки грошово-кредитної політики, а також розглядає звіт про роботу НБУ і затверджує роподіл його прибутку. Практику НБУ, його оперативна діяльність по грошово-кредитному регулюванню координується, він із програмою дії і практичної роботи кабміну України. Законодавство України  визначело побудову банківської системи відповідно до дворівневого принципу організації.
   НБУ є банком 1-го рівня. Він виконує традиційні функції характерні для Центрального банку держави: є емісійним кредитним центром держави, банків-банків і банка-уряду. НБУ надане  монопольне право на випуск грошей і виконуе фінансування державних витрат у межах доходів, що надійшли, у бюджет,  а також отриманих кредитів. Цим  самої позначена кредитна основа сукупного грошового обігу України. На НБУ покладена відповідальність за створення матеріально-технічної бази виробництва власної валюти (гривні), він визначає організаційно-технічні основи здійснення, готівково-грошового обороту 1) Правила перевезення, збереження і інкасації готівки;  2) Правила виконання касових операцій банками і господарськими суб'єктами; 3) Створює і керує резервними фондами, банками; 4) Установлює ступінь платоспроможності грошових знаків, як розрахунковий Центр країни НБУ встановлює правила проведення безготівкових розрахунків с суб'єктами, що хазяюють, а також гарантує, розрахунки між комбанками в Україні. Він представляє інтереси держави у відносинах з  центральними банками інших країн, у міжнародніх фінансових установах.
   Найважливішою задачею банку виступає налагодження системи міжнародних міжбанківських розрахунків і в першу чергу з країнами СНД. НБУ встановлює правила і проводить реєстрацію комерційних банків на території України. Як банк-банків, він веде рахунки комерційних банків, установлює правила функціонування міжбанківського кредитного ринку в Україні. НБУ організує касове виконання бюджету банковскої системи України, надає кредити урядові України. На нього покладене виконання операцій по розміщенню державних цінних паперів, обслуговування внутрішнього боргу держави. Видача кредитів урядові здійснюється згідно рішення Верховної Ради України. НБУ заборонено фінансувати дефіцит державного бюджету, крім того на НБУ покладене виконання операцій, зв'язаних з функціонуванням валютного ринку України. Він, за згодою з кабміном України, установлює функціональний валютний курс національних грошей, створює валютні резерви организацій, операції з монетарними металами. На НБУ  покладено регулювання банківських операцій, зв'язаних зі звертанням приватизаційних цінних паперів, установлення форм депозитів, приватизаційних паперів, встановлення умов їхнього обліку, збереження і погашення. Основною економічною задачею банку є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. На її рішення спрямована  система грошово-кредитного регулювання.
   НБУ - здійснює нагляд за діяльністю комерційних банківських відділень, філій представництв на території України. Він спрямований на забезпечення стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників, зміна зменшення витрат у діяльності комерційних банків. Зміст нагляду, обумовлених повноваженнями, установленими Законом України про банки і банківську діяльність. Функцію нагляду здійснює керування по Банківському Нагляді НБУ. Операції по нагляду виконують регіональні керування. НБУ відповідно до доведеної їм програмою, завданнями керування по банковскому нагляду. Забезпечення ринкової стабільності банків - необхідна умова ефективного функціонування економіки. Банк як комерційне підприємство, зацікавлений у найбільш прибутковому вкладенні наявних великих ресурсів. Законодавством України регулювання ліквідності комерційних банків можливо по національності, банк із використанням методів економічного адміністративного впливу. Відповідно до законодавства  у своїй діяльності, комерційні банки зобов'язані дотримуватисть економічних пріоритетів встановлених національним банком. Рішенням  НБУ встановлюється мінімальний розмір умовного фонду комерційного банку. Це регулює кількість знову створюваних комерційних банків.
Оскільки кредитно-банківська система має важливе значення для економіки країни, вона служить об'єктом ретельного нагляду і регулювання, як з боку НБУ, так і з боку вищих органів державної влади і керування. Нагляд за комерційними банками і регулювання їхньої діяльності переслідує головним чином 2 мети: забезпечення стійкості і запобігання банкрутства банків. Обмеження концентрації капіталів у руках деяких банків з метою недопущення монопольного контролю над грошовим ринком. Це досягається шляхом установлення НБУ економічних нормативів, що регулюють діяльність комерційних банків, і здійснення нагляду за їхньою діяльністю. Для дотримання встановлених НБУ – економічних нормативів і запобігання санкцій з його боку, комерційні банки повинні проводити систематичну роботу. Політика НБУ спрямована на поступову лібералізацію валютного ринку України, початок давати позитивні результати.
НБУ - орган, покликаний контролювати стан комерційних банків, давно і серйозно займатися створенням норм, оперуючи безліччю наданих йому важелів і періодично регулюючи банківські параметри. Наскільки ті або інші дії НБУ були ефективними, у той або інший період сказати складно, однак задоволене число прийнятих норм діяли довго або не дуже діяли, ну будемо об'єктивними.
 НБУ просунувся в реалізації всіх декларованих напрямків своєї діяльності, хоча й існують „білі плями”, але в цьому не можна звинувачувати тільки Центральний банк.

Регулювання грошового обігу Центральним банком.

 
Центральний банк впливає на грошовий обіг через ринок за допомогою ринкового механізму. Об'єктом впливу служать:
·        обсяг пропозиції грошей у наявній і безготівковій формах;
·        обсяг попиту;
·        ціна кредиту.
Можливість впливу на пропозицію грошей забезпечується центральному банкові сполученням суб'єкта грошової емісії в її наявній і безготівковій формах і безпосереднього суб'єкта регулювання. По-перше, монополія на емісію банкнот надає базу контролю над наявної складового грошового обігу, по-друге, особлива роль центрального банку у формуванні кредитних ресурсів банківської системи в цілому створює основу для визначення можливого обсягу банківських кредитів. У сучасних умовах перевага депозитної частини грошового обігу підвищує значення регулювання центральним банком саме обсягу пропозиції банківських кредитів. Регулювання центральним банком попиту на гроші здійснюється по цій же причині насамперед через регулювання умов надання кредитів центральним банком, побічно визначальні умови надання кредитів банківською системою.
Вибір конкретних інструментів грошово-кредитної політики здійснюється з урахуванням особливостей національної фінансової системи, зокрема положення в ній банків, ступеня розвиненості інструментів грошового ринку, ступеня включення грошового ринку в процес інтеграції. Адекватність заходів для регулювання грошового обігу цим параметрам забезпечується їхньою постійною еволюцією. Еволюція інструментів регулювання грошового обігу слідом за зміною, наприклад, об'єкта регулювання аж ніяк не є автоматичної, але усі той же механізм ефективності додає їй примусовий характер.  Так, зміни в банківській системі змінюють типи установ, операцій підметів регулюванню, а також канали, по яких відповідні регулюючі міри доходять до економічних агентів. Це змінює ефективність використовуваних інструментів, вимагає зміни їхнього співвідношення або розробки нових інструментів регулювання.
Еволюція методів регулювання грошового обігу стимулюється почасти і його особливостями як об'єкта регулювання. Справа в тім, що регулююча діяльність центрального банку накладає визначені обмеження на умови грошового обігу, викликаючи двоїсту реакцію. З одного боку, зміна одного з параметрів ринку веде до зміни стану всієї системи в напрямку досягнення ринкової рівноваги. З іншого боку, відбувається пристосування форм ринкової діяльності в напрямку, що компенсує вплив регулюючих мір або дозволяє обходити них. Як безпосередні причини змін методів регулювання грошового обігу можна назвати:
·        досягнення високого ступеня розвитку інструментів грошового ринку, чия гнучкість дозволила швидко пристосуватися до регулюючих мір;
·        зміна структури банківської системи, розширення сфери оптових банківських операцій, що підвищують стійкість грошової сфери;
·        інтернаціоналізація банківської діяльності, що також збільшила мобільність цієї сфери, її здатність компенсувати вплив регулюючих мір.
Центральний банк має у своєму розпорядженні комплекс інструментів, використовуваних для реалізації грошово-кредитної політики.
Основними інструментами і методами грошово-кредитної політики  Національног Банку України є:
·        обов'язкові резерви;
·        операції на відкритому ринку;
·        рефінансування банків;
·        депозитні операції;
·        процентна політика.
Для регулювання ліквідності банківської системи Центральний Банк України активно використовує такий інструмент грошово-кредитної політики, як обов'язкові резерви. В основі дії  цього інструмента лежить механізм впливу банківської системи на грошову пропозицію через банківський мультиплікатор. Якщо Центральний банк збільшує норму обов'язкових резервів, то це приводить до скорочення надлишкових резервів банків і до мультиплікативного зменшення грошової пропозиції, при зменшенні норми обов'язкових резервів відбувається мультиплікативне розширення пропозиції грошей. Резервні вимоги встановлюються з метою обмеження кредитних можливостей кредитних організацій і підтримки на визначеному рівні грошової маси в звертанні.
У відповідності з законодавством України кредитна організація зобов'язана виконувати нормативи обов'язкових резервів, депортуємих у Центральному Банку України.
З кредитних організацій, що порушують установлений порядок формування обов'язкових резервів, і також допускають недовнесок у  обов'язкові резерви, стягуються штрафи, а також до них застосовуються інші заходи впливу, аж до відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій.
Важливим інструментом грошово-кредитної політики є операції на відкритому ринку. Шляхом покупки або продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів Центральний банк може здійснювати або вливання резервів у кредитну систему держави, або вилучати їх звідти. Коли Центральний банк намагається стримати ріст грошової маси, він прибігає до продажу наявних у його розпорядженні державних зобов'язань. Останні переміщаються до приватних власників, а гроші, виручені в результаті такої операції, витягаються з обігу.
Як правило, при продажі державних цінних паперів Центральний банк установлює пільгові курси за ціною нижче ринкової, намагаючись залучити якнайбільше бажаючих придбати ці папери. У свою чергу викуп цих цінних паперів може здійснюватися державою в заздалегідь установлений термін по заздалегідь визначеній ціні або за ринковою ціною. Або держава зобов'язується скуповувати раніше випущені цінні папери за договірною ціною, але з умовою індексації.
Операції на відкритому ринку, у відмінності від інших методів, роблять швидкий коригувальний вплив на рівень ліквідності комерційних банків і динамікові грошової маси. Особливість використання даного інструмента полягає в тому, що періодичність і масштаби проведення операцій визначаються по розсуду Банку Росії виходячи з бажаного прогнозованого ефекту. Це робить даний інструмент зручному, гнучкому й оперативним у застосуванні. За допомогою операцій на відкритому ринку Центральний банк здійснює централізоване запозичення державою тимчасово вільних коштів у банків, фінансових і інвестиційних компаній, різних підприємств і в населення. Іншими словами, це правове оформлення позики держави в тих або інших кредиторів. Отримані в такий спосіб гроші використовуються для неінфляційного  фінансування дефіциту держбюджету.
Випуск державних цінних паперів відволікає величезні засоби з грошового ринку на нестатки держави, зменшує можливості використання коштів безпосередньо в сфері господарства, оскільки дані операції мають спекулятивний характер, і це веде до підвищення вартості коштів, підвищенню процентних ставок по кредитах і депозитам і т.д. Тому випуск державних цінних паперів повинний узгоджуватися з загальними принципами грошово-кредитної політики. Необхідні точні розрахунки основних параметрів випуску державних цінних паперів
Іншим важливим фінансовим інструментом є політика рефінансування, тобто кредитування їм комерційних банків, надання кредитів на поповнення оборотних коштів, збільшення ліквідності, подолання тимчасових утруднень і на інші мети. Центральний банк, проводячи  політику рефінансування, надає кредити комерційним банкам по своїй дисконтній ставці. Також Центральний банк може самостійно встановлювати ставку по відсотках по деяких видах кредитів.
З метою вилучення зайвої ліквідності банківської системи Центральний банк активно використовує такий інструмент, як депозитні операції. Ці операції дозволяють оперативно залучати в депозити тимчасово вільні грошові кошти банків і тим самим практично миттєво нейтралізувати їхній можливий тиск на валютний ринок.
Наступним інструментом, за допомогою якого Центральний банк регулює грошово-кредитну політику, є процентна політика по операціях  Центрального банку, тобто політика дисконтної ставки. Дисконтна ставка –  це відсоток, під яким Центральний банк надає кредити комерційним банкам, виступаючи як кредитор в останній інстанції. Причому Центральний банк надає цей кредит не всім бажаючим банкам, а лише тим, хто має міцне фінансове становище, але терпить тимчасових труднощів. Дисконтну ставку встановлює Центральний банк. Зменшення її робить для комерційних банків позики резервних фондів дешевими. Комерційні банки прагнуть одержати кредит. При цьому збільшуються надлишкові резерви комерційних банків, викликаючи мультиплікаційне збільшення кількості грошей у звертанні. І навпаки, збільшення дисконтної ставки робить позики резервних фондів невигідними. Більш того, деякі комерційні банки, що мають позикові резерви, намагаються повернути них, тому що вони стають дуже дорогими. Скорочення банківських резервів приводить до мультиплікаційного скорочення грошової пропозиції. Зміна ставки рефінансування, викликаючи відповідну зміну ринкового відсотка, відбиває на стані платіжного балансу і валютного курсу. Підвищення ставки сприяє залученню в країну іноземного короткострокового капіталу, а в підсумку активізує платіжний баланс, збільшується пропозиція іноземної валюти, відповідно знижується курс національної валюти. Зниження ставки приводить до протилежних результатів.

Заключення.

Грошовий обіг України функціонує в нелегких умовах, які характеризуються продовженням кризових процесів у економіці і банківській системі, деформацією платіжної системи країни. Зберігаються неплатежі, широко застосовується бартер, іноземна валюта (в основному долар США), використовується для нагромадження, заощадження, а також обслуговує дуже значну частину кримінальної і тіньової діяльності, застосовуються грошові сурогати.
Розвиток платіжної системи України неможливо тільки за рахунок поліпшення справ в області наявного звертання. Значна складова, в порівнянні з іншими країнами,  готівки в складі грошової маси – явище змушене. Впровадження в практику сучасних методів і інструментів безготівкових розрахунків  залишається однієї з головних задач у роботі  Центрального Банку України. Ця задача може бути вирішена тільки в контексті загальної політики оздоровлення економіки України і переходу до стійкого росту економіки на основі тісної взаємодії НБУ з Урядом  і іншими державними органами при узгодженні і проведенні єдиної грошово-кредитної політики. На даному етапі основні зусилля варто направити на витиснення з господарського обороту бартеру і сурогатів грошей, створити умови для нормалізації розрахунків між суб'єктами ринку, причому ініціативу в цьому питанні, через економічну вигоду, що розуміється ясно, повинні виявити і самі суб'єкти, що хазяюють, а також задачею номер один є повернення стійкої довіри населення до кредитних організацій і пропонованим ними послугам.

Література.

1.     "Основы банковского дела" автор Мороз А.Н. - 1994г.
2.     " Банковское дело"  Бабичевская Ю.А., Москва - 1994г.
3.     Банковская система в Украине в 1996г. "Бизнес" 1994г.
4.     Кризисные явления в банковской системы Украины 1996г. №9.
5.     Кодекс банковской этики также необходим как и стабильность банковской  системы Украины " Киевские ведомости"  №19 1997г.
6.     "Банки Украины": " "экономика и политика", "Банковское дело" -