ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. В.Г.КОРОЛЕНКА
РЕФЕРАТ
на тему:
„ОЛЕКСАНДРІЙСЬКА ПОЕЗІЯ.
ФЕОКРІТ – ТВОРЕЦЬ ІДИЛІЇ”
Виконала
студентка I курсу
філологічного факультету
групи У-11
Шульга Ольга Миколаївна
Викладач, доцент кафедри
зарубіжної літератури
Тарасова Наталія Іванівна
ПОЛТАВА – 2007

ПЛАН
Вступ.
1.Олександрійська поезія: жанри, представники, твори.
2.Біографічні відомості про Феокріта.
3.Творча спадщина та зміст ідилій поета.
4.Тематика поезій.

ВСТУП
Дати коротку і в той же час достатньо вичерпну характеристику будь-якого літературного періоду - задача непроста, хоча в кожному періоді виділяються якісь переважаючі риси, але не можна спиратися лише на них і говорити про те, що від нас не могли „заховатись” які-небудь факти, що є важливими для загальної характеристики епохи. Особливо загрозливою ця небезпека стає тоді, коли дуже велика частина літературних творів певного періоду до нас або зовсім не дійшла, або, в кращому випадку, відома нам тільки за своїми назвами. Саме в такій ситуації знаходимося і ми, коли говоримо про період грецької літератури, який протягом тривалого часу носив назву „олександрійського”; в наш час цю літературу більше прийнято називати „елліністичною”, або літературою епохи „еллінізму”, що точніше характеризує даний період.
Більшість літературних діячів цього часу гуртувались в Олександрії навколо великого культурного закладу „Мусея”, великої бібліотеки, створеної першими правителями із династії Птоломеїв. Термін „олександрійська поезія” зберігає за собою величні права.
З усього великого літературного спадку епохи до нас дійшла лише мізерна частина творів і дійшло б ще менше, якби  олександрійською поезією не цікавилась римська літературна молодь I ст. до н.е. і I ст.. н.е., яка то перекладала деякі її вірші на латинську мову, то, здебільшого, у власних  поезіях відтворювала основні її риси.
Однак відому „бідність” матеріалів про олександрійський період повинен враховувати кожний, хто хоче ознайомитися з неперевершеною грецькою поезією і збагатити свій духовний світ.

ОЛЕКСАНДРІЙСЬКА ПОЕЗІЯ: ЖАНРИ, ПРЕДСТАВНИКИ, ТВОРИ
Основним жанром, який наклав свій відбиток на всю літературну творчість V ст. до н.е., можна, беззаперечно, вважати драму в двох її основних формах – трагедії й комедії. Цікаво відмітити, що створення нових епічних творів в цей час призупиняється. Ближче до сучасності V ст. до н.е. стоїть комедія, але й вона не переслідує цілі індивідуалізації в повному розумінні цього слова, а вирішує політичні й суспільні питання загального порядку, особистими долями окремих людей та побутовими питаннями не цікавиться . Потрібно звернути увагу на одну характерну рису літератури V ст. до н.е. Вона суворо відділяє один жанр від другого і з кожним наступним зв’язує визначений лексичний запас, характер лексики, визначає віршовий розмір; так, епос користується дактельським гекзаметром, елегія чи епіграма пишуться дивіршем, драма – в монологах і діалогах – шестистопним ямбом.
Найпоширенішим жанром була новоаттична комедія. Новоаттична комедія звертається до побуту: типового, пересічного, сімейного. Вона стає популярною серед читачів. Зображення індивідуальних переживань вже не в міфологічних образах все ж виникає то тут, то там; і рука в руку з ними йде процес розпаду суворих меж між різними жанрами. Відмінності нової комедії від „звичайної”:
1) відсутність високого суспільного звучання, політичної злободенності;
 2) зникають фантастичні елементи;
3) до мінімуму зведене особисте глузування;
4) нова комедія звертається до загальнолюдського змісту й відходить від злободенних проблем.
 Вона зв'язує мистецтво Древньої Греції й пізніших століть. Цікаво, що міняється наповнення термінів «комедія» й «трагедія». Трагедія - мінливості героїчної долі, комедія - повсякденне життя.
Традиційні жанри класичної епохи відступили на другий план. Майже зникли трагедія та ораторська література. Поезія перетворюється на мистецтво обраних, задовольняючи нахили до високоінтелектуальної літератури й улесливо оспівуючи багатих за­мовників.
Авторами поетичних творів переважно стають учені-філологи, які приносять у поезію тенденцію наслідування класичних зразків грецького епосу, панегіричної поезії: епічна поема Аполлонія Родоського «Аргонавтика», витон­чені, але досить заплутані міфологічністю та вченістю так звані епілії (малий епос) Каллімаха. Серед поетичних новацій цього періоду, крім епіграм, варто згадати буколічні (сіль­ські) ідилії. Засновником цього жанру був видатний лірич­ний поет Феокріт із Сиракуз.
У зв’язку із зміною вибору матеріалу змінюється і форма, і розмір літературної поезії: розпадаються твердо встановлені традиції зв’язку матеріалу з формою віршованого твору: матеріал, ніби потребуючий епічного розміру – дактельського гекзаметру, - може подаватись в елегійних дивіршах, або в наявних у драмі ямбах; зночно скорочуючи розміри й простих „розповідних” віршів; епізоди стискаються до мінімуму, швидко змінюються один одним (переходи можуть бути незвичайними і неочікуваними). Але найбільші зміни переживає лексика літературного твору і метод його оформлення; лексичний запас збагачується і розвивається в двох напрямках – по-перше, в сторону використання народно – розмовної мови; можливо, поети черпають його із запасів багатого казкового фольклору; по-друге, ці поети є вченими, на базі детального вивчення багатьох творів минулих століть вони впроваджують в свою лексику застарілі слова і звороти. Вони рідко й неоригінально застосовують порівняння. Зате метафора, яка інколи доходить до повної загадковості, пишно розцвітає в їхніх віршах. Щоб сильніше здивувати читача, деякі поети пишуть „фігурні вірші”, в яких розташування рядків чи декількох цілих віршів створює певний малюнок.
Але не потрібно думати, що такі віршові „фокуси” показують головну задачу і основний успіх поетів олександрійського напрямку: їх вимоги „ювелирной отделки” виконувались ними самими в повній мірі і це сприяло високому розвиткові художньої мови і літературної форми, крім того, ці вимоги вплинули на римську поезію I ст. до н.е. - поч. I ст. н.е.
Міфологічний епос не зник безслідно(до нас дійшло мало творів) й став творцем нового жанру – „епілії”; цей термін з’явився в кінці III ст. і позначає невелику епічну поезію. Вона зберегла традиційний розмір епосу, гекзаметр. В жанрі епілії виділялось два поети – Каллімах та Евфоріон.
Існує ще одна гілка  олександрійської поезії – поема дидактична, науковообразна. В цьому жанрі відомо дві астрономічні поеми: „Феномены” Арата і його ж  „Предзнаменование”, від яких збереглися лише фрагменти. Значно більший інтерес для сучасних читачів представляють так звані „гімни”. Автором цього жанру і його найкращим представником є Каллімах; від нього дійшло шість „гімнів”, начебто звернених до якого-то божества.
Епіграма, яка при виникненні в прямому розумінні слугувала „надписсю” (що і означає її назва), почала формуватись в особливий літературний жанр в IV ст. В олександрійську епоху вона розцвіла пишним кольором і практично спочатку відірвалась від своєї першопочаткової практичної задачі. Вона стала засобом всесторонньої характеристики літературних образів, ситуацій, творів мистецтва – скульптури, живопису, архітектури; будь-яка інша літературна форма не може дати такого всестороннього й вичерпного, живого й випуклого уявлення про життя і людей того часу, як епіграма.
Буколічний жанр (в пер. з грецьк. „пастух”) – поетичний жанр, що особливо уславив Феокріта серед нащадків. Цей жанр „народився” в Сицилії(і за словами А.Н. Веселовського проіснував аж до XIX ст.), на Батьківщині цього поета. Він створив нову поетичну форму й інший сицилійський та південноіталійський жанр – народний мім. У цій галузі в Феокріта знайшлись учні й наслідувачі ще в елліністичну епоху (Біон і Мосх); у римській літературі його послідовником був Вергілій. Проте від своїх послідовників Феокріт різко відрізняється, по-перше, своїм зв’язком з народною поезією – пастушею піснею, яку він наслідує і за способами якої часто йде, по-друге, реалістичним зображенням пастушого побуту і, по-третє, живим чуттям природи, яка взагалі відрізняє його від інших античних поетів. Ті ж самі і ще гостріш виявлені риси реалізму властиві мімам Феокріта, найяскравішими зразками яких є „Чарівниця” та „Сіракузянки”. В першій привертає до себе увагу психологічний аналіз;у другій – майстерність передачі побутових деталей, підхоплених спостережливістю поета.
В історії літератури в терміни „буколіка”, „ідилія”, „еклога” (і в наслідку „пастораль”) прийнято вкладати об’єднане розуміння, якого за своїм виникненням вони не мають, а конкретно для нас ці поняття означають ідеалізацію скромного, обмеженого і щасливого життя, яке ведуть „прості” люди, що живуть серед природи. Кращими їх представниками, за словами поетів елліністичної епохи, є пастухи, які ведуть найбільш близьке життя до природи, на перший погляд майже безтурботне
Літературні твори, ідеалізуючі побут простих людей і недоторкану природу, могли виникнути тільки в епоху, коли різко встановилась межа між містом і селом, і коли люди міст відчули втому від своєї ж  витонченої культури.
Але не потрібно думати, що таке прагнення до простоти могло направити автора, або читачів ідилій на цілеспрямовану відмову від міського життя. „Своєобразність” буколічних творів заключається в тому, наскільки автору вдається створити „ілюзію” безмистецькості. У цьому відношенні не всі поети, яких відносять до групи буколіків, рівноцінні. Перше місце, беззаперечно, належить Феокріту, мистецтво якого так велике, що стає майже невидимим для читача. Тому на протязі багатьох століть знаходилися дослідники, які вважали, що Феокріт безпосередньо використовує народну пастуську пісню і тільки злегка її обробляє. На противагу цьому в VII ідилії Феокріт говорить, що Музи навчили його багатьом пастухським пісням.
Насправді ж поети-буколіки залишені живого зв’язку з природою і всіма соціальними ідеалами. Для себе вони багато не просять – тільки харчування при дворі якого-небудь вельможі чи царя, як відкрито говорить Феокріт у зверненні до Гієрона і Птоломея.
Походження терміну „ідилія” маловідоме. У перекладі з грецької воно означає „картинка”. Вперше термін з’являється в схоліях до Феокріта, тобто він молодший від терміну „буколіка” майже на двісті років. Його стали застосовувати до всіх творів Феокріта без врахування їх змісту. Термін „ідилія” має, крім свого дослівного значення, дуже важливе побічне, походження якого буде цікаво встановити. В розмовній мові під цим терміном ми розуміємо образ життя, настрій чи спокійний, гарний ландшафт; слова „пастораль”, „пастух і пастушка” використовують з певною іронією, розуміючи під ними крім елементу спокою ще й елемент „фальші”.
БІОГРАФІЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО ФЕОКРІТА
Після походів Олександра Македонського грецька мова і культура поширилась в усьому східному Середземномор’ї. Виникли нові культурні центри. Головним була Олександрія, з якою зв’язана творчість Каллімаха, Аполонія Родоського, Феокріта. В цей період виробився тип поета-вченого, знавця маловідомих міфів. Розцвітає поезія Феокріта. Його ідилії сповнені безпосередніх відчуттів і живого життя.
Біографічні дані про цього найбільш оригінального і найбільш відомого поета епохи еллінізму зовсім скупі, але й їх можна почерпнути, або з натяків, наявних в його особистих творах, або від осіб, проживавших декілька століть тому. Час життя поета визначають за двома його творами, так званими енкоміями, зверненими до двох історичних постатей: до Гієрона, проголосившого себе в 268( або 265) році до н.е. царем Сіракуз, і до царя Єгипту Птоломея. Відношення Феокріта з Гієроном незрозумілі, так як енкомій являється єдиним віршем, де названо це ім”я. Про те, що Феокріт був близький до оточення Птоломея, свідчить дворазове похвальне вживання імені цього царя: у віршах „Єсхін і Теоніх” та „Сіракузянки”.
Певні відомості можна почерпнути з поеми Феокріта  „Береніка”, з якої ми маємо лише невеликий фрагмент. Із цих даних випливає, що Феокріт народився в кінці IV, або на початку III ст. до н.е. Його літературна діяльність відноситься до I половини III ст. Незважаючи на зусилля багатьох дослідників, встановити більш точний рік народження поета так і не вдалося. Рік смерті також невідомий.
Життя Феокріта пов’язане з доволі широким колом країн, але найбільше з Сицилією та Південною Італією. У вірші „Кіклоп” він називає Сицилію „нашою країною”.
Крім того, Феокріт відвідував Кос- найбільший острів в Егейському морі. Саме він являється місцем дії багатьох його віршів. Також поет проживав в Олександрії.
В одній з епіграм згадуються імена батьків Феокріта- Праксагор і Філіна. Вчені приклали чимало зусиль для того, щоб встановити соціальне походження Феокріта і заняття його батьків, але далі здогадок це не дійшло.
Одні вчені вважають, що спершу він хотів залишитися  в Сицилії при дворі Гієрона, але, не досягнувши успіху, вирішив знайти щастя в Олександрії, другі, навпаки, вважають, що він, зустрівши невдачу в Єгипті, повернувся на батьківщину до Гієрона. Перше все ж більш вірогідно, але жодних конкретних фактів, які б підтверджували це ми не маємо.
В своїх творах Феокріт часто скаржився на свою бідність. Безпосереднім доказом того, що головний період його літературної творчості відноситься не до перебування Феокріта в Сіракузах, служить той факт, що головні події найкращих творів поета розвиваються в Косі та Олександрії. Не виключено також те, що поет повернувся на Батьківщину і вже там написав свої відомі твори.
Але всіх цих даних занадто мало, щоб накреслити хоча б приблизну біографію поета та датувати його твори.
ТВОРЧА СПАДЩИНА ТА ЗМІСТ ІДИЛІЙ ПОЕТА
До нас дійшла збірка вибраних творів Феокріта, яка була складена приблизно  в I ст. до н.е. В цю збірку, крім 30 віршів та 25 епіграм, ввійшли поезії його наступників – Біона і Мосха. З цих 30 віршів лише дванадцять є „пастухськими”, чотири можна назвати мімами, тобто маленькими драмами, вісім – епіліями , чотири – ліричними віршами та дві евкомії. Збірка, мабуть, була створена для римських читачів, які цікавилися тогочасною елліністичною поезією.
Потрібно згадати також про те, що деякі фрагменти із Феокріта були знайдені за останній час на папірусах, що датуються від I до V ст. н.е., при чому великих розбіжностей з текстом рукописів не виявлено.
Ті 30 віршів, які під загальною назвою „ідилій” належать Феокріту, за змістом розпадаються на декілька груп. Ядром являються буколістичні  ідилії – пастуські сценки, зображуючі зустрічі, розмови і пісні пастухів. Поряд з віршами, що мають натуралістичний характер, ми знаходимо у Феокріта зовсім далекі від реального життя творіння з любовною тематикою, побудовані на міфологічній основі. Головне місце серед поезій цього жанру належить, беззаперечно, тій ідилії, яка звичайно розташовується першою і носить назву „Пісня”. Пастух Тірсіс зустрічається з другим пастухом (козопасом) і просить зіграти на музичному інструменті, козопас відказується грати в полудень, бо боїться розбудить Пана. Козопас в свою чергу хоче, щоб Тірсіс заспівав пісню про пастуха Дафніса, вмираючого від того, що не хоче піддаватись коханню, і як нагороду пропонує співцеві дерев’яний кубок з трьома побутовими картинами.
Детальний опис цього кубка являється даниною, яку Феокріт приносить епічній традиції, але сцени, вирізані на кубкові (капризна красуня, старий рибак і хлопчик, що грає на дудці), характерні для елліністичної епохи. Пісня про Дафніса має ліричну замальовку.
Як і більша частина інших, ця ідилія за сюжетом і формою схожа на народну пісню; в ній використовуються прийоми народної поетики (анафора, рефрен), але ці прийоми уже підлягали у Каллімаха умовній літературній обробці. На протилежність до цієї ідилії вірші, які звичайно розміщуються на 3, 4 і 5 місці в збірці, носять побутовий і сатиричний характер.
У групі  любовних пісень як дуже вдалі слід відмітить „Любовну пісню”(ідилія XXX) і „Прялку”(ідилія XXVIII).Цікавою є ідилія „Рибаки”. У ній головними дійовими особами виступають два бідних рибалки. На початку дано опис будинку та знарядь їх праці. Дія відбувається вночі. Погано повечерявши, рибалки з голоду прокинулись серед ночі. Їм не спалось. Один із них бачив уві сні ніби спіймав рибу із чистого золота і сказав, що більше не вийде в море, тепер його мучить сумління. Інший рибак говорить, що обіцянка, дана уві сні, не має сили, так як „сновидіння схоже з обманом”. Ця проста тема обрана дуже вдало: мова рибаків проста, легка і повна народних приказок.
ТЕМАТИКА ПОЕЗІЙ
Феокріт володів надзвичайно багатостороннім талантом. Тематика його поезій незрівнянно ширша, ніж це здається на перший погляд.
Феокріт розкриває картину високорозвиненої міської культури: перед нами проходять люди самих різноманітних професій і різних прошарків суспільства: воїни, купці, атлети, гадалки, пастухи, флейтистки. Побутові картинки, які дає Феокріт, можна поставить на рівні з кращими епізодами з комедій  Менандра без ніяких перебільшень.
     За ідиліями Феокріта ми знайомимося перш за все з побутом грецького будинку середнього достатку. Домашнє господарство засноване на праці рабів: в ньому працюють дві-три рабині, на яку постійно покрикує домогосподарка, яка є власницею господарства. Вона також допомагає працювати: пряде, шиє собі плаття і, хоча любить гарно одягатись, все ж  дотримується суворої економії ; вона може поговорити з подругами про свої забаганки і непрактичність чоловіків; одним словом – типова міська жителька.
Тільки така жінка користується повагою. Поряд з цим упорядкованим сімейним життям існує й інший світ жінок. Це – світ Кініски, яка одна присутня на нічній п’янці, влаштованою її тимчасовим другом серця для своїх друзів. Отримавши образу від свого коханого, Кініска в ту ж ніч перебігає до свого гарного сусіда.
Міське життя протікає жваво: воно не завжди безпечне, надвірні двері і вдень потрібно тримати на замку, а на вулиці остерігатись грабіжників. Гроші відіграють велике значення. У словах Праксиної „у багатих – багато” (XV, 25) звучить заздрість жінки середнього достатку до багачів.
Поряд з рабською працею, в цю епоху поширена уже і наймана праця. Найманий пастух є, наприклад, Коридон (ідилія IV) перехідним від одного хазяїна до іншого. За наймом працюють і женці Мілон і Букай(ідилія X). Женців погано годують, їм мало платять, тому Мілон відводить душу в насмішках над наглядником.
У цьому шумному і діловому житті релігія не відіграє великого значення. У місті релігійні обряди стали лише приводом до видовищ, вони вже не є загальнодержавним ділом, як це було в Афінах.
Про становище поета в цьому суспільстві Феокріт говорить не раз, він не зовсім задоволений ним, розвиває „загальне місце” грецької поезії: бо тільки поет може прославити багатих і бідних людей, поетів потрібно більше цінити і краще їм платити. Але ніякого протесту в словах Феокріта не простежується.
Своє власне ставлення до релігійних, суспільних і філософських питань Феокріт ніде прямо не виказує, але воно в більшій мірі стає зрозумілим з його поезій. Міфологія і олімпійські боги для нього лише поетичний матеріал. У „Гіласі”(ідилія XIII) та „Епіталамії Олени” (ідилія XVIII) міф стає практично побутовою розповіддю.
У своїх ідиліях Феокріт використовував принцип написання поезій дивіршем. Деякі він об’єднував спільною темою. Приклад цього ми можемо зустріти в неперевершеній пісні старого женця Мілона в X ідилії і в другій частині двобою хлопчиків в VIII ідилії. Об’єднання ди- і тривіршів спільною ліричною темою відразу дає пісню, що трішки нагадує серенаду до коханої, - приклади дані в X і III ідиліях.
Великим мистецтвом володіє Феокріт і в зображенні ландшафту. Картини природи є однією з головних перлин його ідилій. Вміння декількома легкими штрихами намалювати той фон, на якому виступають дійові особи, свідчить про унікальний талант поета. Описи природи, без яких його вірші втратили б половину своєї неперевершеності, даються нам так же просто і легко, як і характери. Індивідуальні звички Феокріта в зображенні природи виступають особливо яскраво, якщо співставити його ландшафти з темами картин природи, якими повні порівняння в поемах Гомера. Феокріт насправді ніякого опису не дає, він тільки називає предмети природи, не прикладаючи до них ніяких визначень, але називає їх не загальними родовими, а їх індивідуальними іменами.
Найбільш складною і художньо обробленою формою є пісня, присвячена одній темі, як гімн Адонісу в XV ідилії і сама прекрасна і глибока пісня Феокріта – про вмираючого Дафніса в I ідилії. Її можна вважати вершиною буколічної творчості Феокріта.
Отже, Феокріт, звернувшись до джерел народної поетичної творчості, художньо обробив свої матеріали і застосував чисто мовні засоби при створенні своїх поезій в новому, відкритому жанрі. Але – мвємо ми право говорити так рішуче про створення нового літературного жанру? Чи був Феокріт засновником цього жанру, чи мав свою визначену літературну „програму”, чи був він просто рядовим поетом, що включився в уже сформований літературний напрям? На ці питання можна відповісти як позитивно, так і негативно. Феокріт, напевно, не був абсолютним новатором, поетом-одиночкою.Він був одним з головних представників тієї групи поетів, яка боролася за перевагу „малих форм”.
Але, як би там не було, відомо лише одне, що творчість Феокріта і взагалі цієї епохи є безцінним надбанням  „Світової літературної скарбниці” і всього людства!

Використана література:
1.М.Грабарь-Пассек „Александрийская поэзия”, с.5-21. – М.,1972
2.С.С.Аверинцев „Поетика древнегреческой литературы”, с.96-100 ,с.114-120, с.123-134. – М.,1982
3.Айзеншток „Феокрит и другие”, с.194-199, с.202-209, с.217. – Х.,1958
4.В.А.Попов „История греческой литературы”, с.185-186. – М.,1960
5.В.Н.Ярхо, К.П.Полонская „Античная лирика”, с.104-110. – К.,1967