Міністерство освіти і науки України
Реферат на тему:
Антимонопольне законодавство України
Виконав: студент II курсу
групи
Київ-2007

План:
1)                Антимонопольне законодавство
2)                Зловживання монопольним становищем на ринку
3)                Антиконкурентні узгоджені дії
4)                Дискримінація підприємців
5)                Ефективність антимонопольного законодавства
6)      Санкції за порушення антимоноп. законодавства

Антимонопольне законодавство   
На сьогодні атнимонопольні закони діють майже у всіх розвинених країнах. Так, в Україні основним антимонопольним законом є Закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 15.03.1992 року. Стаття перша цього закону:
«…Монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків; монопольна ціна - ціна, яка встановлюється суб'єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, і призводить до обмеження конкуренції або порушення прав споживача; ( Абзац восьмий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 154/98-ВР від 03.03.98 ) монопольна діяльність - дії (бездіяльність) суб'єктів господарювання за умови монопольного становища на ринку одного суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання) у виробництві та реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського управління та контролю, спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення конкуренції; монопольне утворення - підприємство, об'єднання чи господарське товариство та інше утворення, що займає монопольне становище на ринку…» [6.-ст.1]
Одне з основних питань, що виникає при застосуванні антимонопольного законодавства – як ідентифікувати галузі, котрі є об’єктом цього законодавства – за структурою галузі чи за поведінкою фірм галузі?
“Структуристи” вважають, що галузь, яка має монополістичну структуру, і поводить себе як монополіст.
Оцінюючи поведінку фірм на ринку, слід брати до уваги такі аспекти їхньої діяльності:
-                     чи можуть фірми блокувати входження конкурентів на ринок;
-                     чи зустрічають вони конкуренцію з боку імпорту (а існуюча в світі тенденція зростання транснаціональної конкуренції веде до зменшення ризику витрат для споживачів від порушень національними монополістами антимонопольного законодавства);
-                     чи є конкуренція за цінами, чи існує змова щодо цін;
-                     чи існує конкуренція між фірмами у сфері інноваційної діяльності та інших нецінових сферах.
Також, важливим є питання щодо визначення частки ринку фірми-монополіста.[4.-ст.38,39]
У відповідності зі статтею 42 Конституції України не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Конституційна заборона стосується діяльності, націленої на недопущення, обмеження чи  усунення конкуренції, незалежно від конкретних її видів і складів правопорушень. Той же такий закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” називає три види порушень антимонопольного законодавства: зловживання монопольним становищем  на ринку, антиконкурентні узгоджені дії і дискримінацію підприємців.[5.-стор.19,20]
Зловживання монопольним становищем на ринку
Цей вид правопорушення може відбуватися лише суб'єктом господарювання, що займає монопольне положення на ринку.
У відповідності зі статтею 1 Закону України “Про обмеження монополізму ...” Монопольне становище - домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків;Ознаками ринкової влади є: здатність підприємця, що не є єдиним виробником (постачальником) відповідного товару, диктувати свої умови при продажу товару, підписанні договору про постачання, нав'язувати споживачу невигідні умови; здатність підприємця за допомогою монополізації ринку постачання виробничих ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти з ринку інших підприємців, що випускають відповідні товари з застосуванням виробничих ресурсів,  створювати бар'єри вступу на ринок; здатність підприємця  скорочувати чи обмежувати випуск товарів і постачання їх на ринок збуту з метою одержання однобічної користі при  купівлі чи  продажі товарів, при заключенні договорів і угод про постачання товарів, а інші підприємства, що є його конкурентами, не здатні компенсувати створений дефіцит товарів; здатність підприємця підвищувати ціни на товари і підтримувати їх на рівні, що перевищує рівень, обумовлений конкуренцією на ринку.[6.-ст.1,2]
Відповідно до законодавства України саме по собі володіння суб'єктом господарювання монопольним положенням не є протиправним. Таким є лише зловживання домінуванням на ринку.
У відповідності зі статтею 4 Закону України «Про обмеження монополізму ...» зловживаннями монопольним становищем  вважаються:
·                   нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту; обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
·                   обмеження чи припинення виробництва, а також вилучення зі звертання, що  призвело або може призвести до  створення чи підтримці дефіциту на ринку або встановленню монопольних цін;
·                   часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
·                   інші дії, що призвели або можуть призвести до створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання;
·                   встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів; встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) насвої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів;
·                   встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції.
·                   встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що  призвело чи  може призвести до порушення прав споживачів;[6.-ст.5,6]
Перелік правопорушень, визнаних зловживанням монопольним положенням на ринку, розширювався в Законі, і якщо спочатку в законодавстві було зазначено 5 порушень, те потім їхнє число зросло до 7. Однак при цьому, незважаючи на розширення переліку правопорушень, цей перелік, як і в первісній редакції закону, є вичерпним.
Через відсутність діючої конкуренції і ефективних засобів правового захисту споживачів різко підсилюється тиск виробника (постачальника, продавця) на покупця (споживача) при нав'язуванні умов договору, у тому числі при встановленні цін на продукцію. При монополії споживач не може реально здійснювати право вибору виробника (продавця) і попадає в економічну залежність від виробника-монополіста, що нечесними способами намагається скористатися своїм монопольним положенням.
Особливістю цього виду порушення антимонопольного законодавства є здійснення суб'єктом господарювання, що займає монопольне положення на ринку, таких дій, що були б неможливі в умовах ефективної конкуренції на ринку. Це, зокрема, одержання підприємцем прибутку, обумовленим не ефективністю чи діяльності з високою продуктивністю, а неправомірним  використанням  їм свого домінуючого положення на ринку, або  утримання чи  посилення такого положення за допомогою усунення з ринку конкурентів або обмеження з доступу на ринок.
У позначенні кола правопорушень і їх складів, визнаних зловживанням монопольним положенням на ринку, виявляється істотна подібність законодавства країн СНД. Порівняльний аналіз цього законодавства показує, що основні склади правопорушень тотожні чи в значній мірі подібні. До них відносяться:
·                   нав'язування контрагенту умов договору, невигідних для нього чи не стосовних до предмета договору;
·                   включення в договір умов, що дискримінують, що ставлять контрагентів у нерівне положення в порівнянні з іншими суб'єктами, що хазяюють;
·                   створення перешкод для доступу на ринок іншим суб'єктам, що хазяюють, або для їхнього виходу з ринку;
·                   зміна обсягів виробництва і вилучення товарів зі звертання з метою створення штучного дефіциту і підвищення цін;
·                   цінові маніпуляції з метою одержання додаткових переваг на ринку.
Незважаючи на таку подібність самих складів правопорушень, істотне розходження в розумінні їхньої природи просліджується при зіставленні законодавства України, інших країн СНД і Росії. У Законі України, як і більшості інших країн СНД, зазначені дії, безумовно, визнаються правопорушеннями незалежно від яких-небудь обставин, у тому числі незалежно від можливості їхнього позитивного впливу в майбутньому. На відміну від них Закон Росії передбачає, що дії, що формально відповідають ознакам порушення, можуть, проте, бути визнані правомірними, якщо суб'єкт який визнано монополістом доведе, що вони можуть мати сприятливі соціально-економічні наслідки, тобто насичення товарних ринків, поліпшення споживчих властивостей товарів і підвищення їхньої конкурентноздатності, зокрема на зовнішньому ринку.
На Україні зловживання монопольним положенням на ринку було одним з найпоширеніших порушень антимонопольного законодавства протягом останній декількох років.[4.-cт.56,57]
Антиконкурентні узгоджені дії
Одним з видів порушень антимонопольного законодавства є антиконкурентні  дії, що приводять до дискримінації конкурентів і споживачів і створюють небезпеку для ефективного функціонування  ринкових відносин
У відповідності зі статтею 5 Закону України “Про обмеження монополізму ...” антиконкурентними узгодженими діями визнаються узгоджені дії, що  призвели чи можуть привести до:
·                   встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;
·                   розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками, що призвели або можуть призвести до їх монополізації;
·                   усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.
За змістом цієї норми неправомірними узгодженими діями можуть бути угоди та  інші узгоджені дії, що  привели чи  можуть привести до обмеження конкуренції шляхом встановлення монопольних цін, розділу ринків з метою їхньої монополізації, усунення з  ринку чи обмеження доступу на нього підприємців. Ці правопорушення на відміну від зловживання монопольним становищем  відбуваються не одним суб’єктом, а двома чи більш підприємцями, що укладають угоди для досягнення антиконкурентної мети, тобто є не індивідуальними, а колективними діями. Заборона на здійснення таких дій спрямована на попередження надмірної монополізації і нарощування монополістичних явищ для сприяння створенню ринку, де захищені інтереси споживача.[6.-cт.7]
Антимонопольний комітет України розцінює як неправомірні угоди між підприємцями, асоціаціями чи групами підприємців  за участю або без участі третіх осіб    або іншій сукупності зазначених суб'єктів такі дії:
·                   прямий чи опосередкований вплив на встановлення, фіксацію, підтримку, перегляд цін (тарифів), ставок, знижок, надбавок (доплат), націнок, комісійного збору, меж прибутковості (рентабельності), а також підвищення, зниження, підтримка цін (тарифів) на аукціонах, конкурсах та  інших торгах;
·                   встановлення нормативів цін (тарифів), ставок, знижок, надбавок (доплат), націнок, комісійного збору, мінімальних,  перепродажних цін, у тому числі у виді формул, таблиць, переліків, алгоритмів;
·                   звуження територіальних границь ринку, на яких діють учасники асоціації, розподіл ринків за територіальним принципом, асортименту товарів,  по колу продавців чи споживачів;
·                   здійснення тиску на постачальників з метою  обмеження чи виключення придбання їхньої продукції чи матеріалів, змова про усунення підприємців від ведення справ з яким-небудь клієнтом, постачальником, конкурентом, покупцем (замовником);
·                   обмеження участі в торгах шляхом вибору запрошених постачальників, встановлення пріоритетів під час підписання контрактів;
·                   розподіл замовлень, підрядів, проектів, визначення замовників, чи одержувачів  замовлень стандартизація по цих приводах;
·                   обмеження обсягу, змісту реклами, що представляється учасниками асоціації і відповідає чинному законодавству.[3.-cт.16]
 Дискримінація підприємців

Відповідно до пункту 1 статті 6 Закону України “Про обмеження монополізму ...” наступний вид порушень антимонопольного законодавства – дискримінація суб'єктів господарювання органами державної влади, місцевого самоврядування і адміністративно-господарського управління і контролю – включає ряд різновидів:
·                   заборона створення нових  підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в якій-небудь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво окремих видів товарів, що  привели чи можуть привести до обмеження конкуренції;
·                   примус суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання підприємств, а також до пріоритетного підписання   договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів;
·                   прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що  призвело чи може призвести до монопольного становища положення на ринку;
·                   установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в іншій;
·                   надання окремим суб'єктам господарювання податкових і інших пільг, що ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших суб'єктів господарювання, що  призвело чи може призвести до монополізації ринку визначеного товару;
·                   обмеження прав суб'єктів господарювання на придбання і реалізацію товарів;
·                   встановлення  заборон чи  обмежень у відношенні окремих суб'єктів  господарювання чи групи суб'єктів господарювання.[6.-cт.8-9]
Вищевказані дії порушують загальну гарантію підприємців, встановлену в статті 12 Закону України «Про підприємництво»: «Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності , рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних і інших ресурсів». Виходячи з цього положення, органи державної влади не вправі надавати ні однієї з конкуруючих сторін додаткової переваги, підтримку або, навпроти, обмежувати кого-небудь з них по будь-яких аспектах їхньої діяльності.
Необхідність заборони дискримінації підприємців органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю зумовлена тим, що при переході до ринку важливого значення набуває недопущення  будь-якого впливу  з боку державних органів на волю підприємницької діяльності. Практика показує, що спроби суб'єктів підприємницької діяльності до розширення економічної самостійності найчастіше одержують протидію з боку окремих органів державної влади. Нерідко свобода діяльності, самостійність, права і законні інтереси підприємців придушуються державними органами як організаційно, так і фінансово- економічно.
Як випливає з закону, правопорушеннями визнається діяльність (дії або бездіяльність) органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління  і контролю, що  привели чи можуть призвести до недопущення, істотного обмеження чи  усунення конкуренції або до обмеження волі підприємницької діяльності. Такі дії вважаються неправомірними, оскільки вони створюють умови для   дискримінації чи навпаки піднесення  для  окремих учасників підприємницької діяльності, що веде до обмеження конкуренції. До їхнього числа відносяться  дії, які  обмежують  конкуренцію, що наказують підприємцям робити певні дії або, навпроти, що містять заборону на здійснення, певних  напрямків і видів діяльності; вказівки про здійснення певних дій, які шкодять інтересам підприємців, створення необґрунтованих перешкод для підприємців або, навпроти, неправомірне надання їм пільг.
Однією з типових різновидів дискримінації підприємців органами державної влади є примус підприємців до вступу в господарські об'єднання. Нерідко зустрічається і встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в іншій, що є одним із проявів регіонального монополізму. Причому іноді шляхом видання підзаконних нормативних актів місцеві органи державної влади встановлюють не тільки такі заборони, але й економічні санкції за вивіз підприємцями продукції за межі регіону. Такі незаконні дії не тільки в значній мірі обмежують волю підприємницької діяльності, але і ведуть до  руйнування чи заподіяння відчутного збитку міжрегіональним господарським зв'язкам, викликаючи відокремлення регіонів.[3.-ст.48-49]
Ефективність антимонопольного законодавства
Ефективність антимонопольного законодавства визначається можливостями його застосування по відношенню до існуючих ринкових структур (1), злиття (2) і до фіксованих цін (3).   
Перша із зазначених проблем розв’язується шляхом визначення відповідного ринку та ринкової концентрації. Сама по собі наявність монопольної влади не є приводом для застосування антимонопольного законодавства, воно застосовується лише при наявності дій, які обмежують свободу конкуренції, - це відомий у юридичній практиці принцип причини; конкретні підходи до визначення тих або інших дій антиконкурентними можуть визначатися в окремих країнах по-різному.
Як правило, достатньою умовою для підтримки конкуренції є наявність конкурсного (або змагального) ринку – такого  ринку, на якому відсутні вхідні бар’єри, а вихід майже безкоштовний. На конкурсному ринку може діяти навіть одна фірма деякий час – чистий монополіст.
Щодо злиття, то розрізняють:
Горизонтальне злиття – це злиття фірм, які конкурують на одному й тому ж ринку.
Вертикальне злиття – це злиття фірм, які пов’язані стосунками “постачальник-покупець”.
Конгломератні злиття – це злиття фірм, які діють на різних ринках, що не перетинаються (тобто продукція на цих ринках не є замінниками).
Найчастіше обмежується горизонтальне злиття.
Фіксація цін – це спроба декількох фірм об’єднатися з метою встановлення певної ціни на товар або послугу. Як правило, фіксується та ціна, яка є завищеною, тобто монопольною, або така, що обмежує появу нових конкурентів (ціна, яка обмежує появу нових конкурентів (або виштовхує з галузі старі) також називається грабіжницькою ціною).
Дані принципи є загальними. Конкретна практика визнання дій антиконкурентними та застосування атнимонопольного законодавства має суттєві відмінності щодо різних монополістичних утворень.
Обговорюючи атнимонопольні закони та практику їх застосування не слід вважати, що урядова політика є послідовно про-конкурентною. Важливо відмітити, що 1) існують виключення із антимонопольного законодавства і 2) ряд мір державної політики послаблювати конкуренцію. Так, можуть створюватися легальні картелі - коли адміністративним рішенням розподіляється ринок і обмежується конкуренція; можуть прийматися закони на зразок патентних, які з певних міркувань обмежують конкуренцію.
Можна зробити висновок, що антимонопольна політика є предметом дискусій у багатьох країнах, а відповідна економічна теорія ще не набула завершального вигляду.[2.-ст.453]
Санкції за порушення антимонопольного законодавства
Неможливо протидіяти зловживанню монопольним положенням на ринку, антиконкурентним узгодженим діям, дискримінації підприємців органами влади і управління тільки законодавчими заборонами. Для досягнення цієї мети необхідно створення ефективного правового механізму, що міг би дієво сприяти підтримці і заохоченню конкуренції,  запобіганню монопольної практики і штучних  обмежень розвитку конкуренції, перешкоджати розвитку монопольних структур і протидіяти порушенням антимонопольного законодавства.
Одним з важливих елементів правового забезпечення протидії порушенням антимонопольного законодавства в підприємницькій діяльності є система охоронних заходів правового впливу, застосовуваних за такі правопорушення.[1.-ст.67]
Виходячи зі змісту Закону України “Про обмеження монополізму ...” за порушення антимонопольного законодавства можливе застосування мір адміністративної, цивільно-правової відповідальності, а також двох специфічних санкцій у виді штрафів, що накладаються Антимонопольним комітетом, і примусового розділу монопольних утворень.[6.-cт.9]
Штрафи накладаються на суб'єктів господарювання – юридичних осіб за чотири види порушень антимонопольного законодавства різного характеру:
1)                здійснення дій, передбачених статтями 4 – 6 Закону України “Про обмеження монополізму ...”  , тобто діянь, які кваліфіковані  даним законом як правопорушення;
2)                неналежне виконання (відхилення від  виконання  чи несвоєчасне виконання) рішень Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновленні первісного  стану чи  зміні угод, що суперечать Закону. На відміну від першої групи правопорушень накладенню штрафу в другому випадку передує застосування примусових мір Антимонопольним комітетом і його територіальними відділеннями, при нерезультативності яких і застосовується міра відповідальності – штраф;
3)                порушення правил економічної концентрації суб'єктів господарювання;
4)                непредставлення, несвоєчасне  представлення або представлення свідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету.           [1.-ст.83,84]
Розміри штрафів диференційовані. По першій, другій і третій підставі штрафи стягуються в розмірі до 5% виторгу підприємця від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, у якому накладається штраф. Якщо обчислення виторгу підприємця  неможливо чи виторг відсутній, зазначені штрафи  накладаються в розмірі до десяти тисяч не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. По четвертій підставі штраф накладається в розмірі до половини відсотка виторгу підприємця. Якщо обчислення виторгу підприємця  неможливо або  виторг відсутній, зазначені штрафи накладаються в розмірі до двохсот неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. У випадку якщо підприємець працював менш 1 року, штрафи обчислюються від виторгу підприємця за час, що передує порушенню.
За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня в розмірі півтора відсотка від суми штрафу. У випадку відмовлення підприємця від сплати штрафу і пені стягнення проводиться за рішенням суду. За заявою підприємця, Антимонопольний комітет України вправі відстрочити сплату штрафу.[4.-cт.70]
Згідно ст. 20 Закону України “Про обмеження монополізму …” посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування і органів адміністративно-господарського керування і контролю, керівники підприємств, а також громадяни, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, несуть адміністративну відповідальність за порушення антимонопольного законодавства відповідно до діючого законодавства.[6.-ст.25]
Адміністративна відповідальність за такі порушення передбачена статтею 166(1-4) Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зловживання монопольним положенням на ринку і неправомірні угоди між підприємцями тягнуть накладення штрафів на керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об'єднань, господарчих товариств і т.п.) у розмірі до 15 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, а на осіб, що займаються підприємницькою діяльністю – до 30 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. Дискримінація підприємців органами влади і управління  тягне накладення штрафу в розмірі до 15 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. Порушення порядку представлення інформації Антимонопольному комітету України та його територіальних відділень тягне  накладення штрафу на посадових осіб і керівників у розмірі до 7 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, а на осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, - до 20 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян; відхилення від виконання рішень Комітету і його територіальних відділень або несвоєчасне виконання їхніх рішень – спричиняє накладення штрафу на посадових осіб і керівників у розмірі до 6 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, а на осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, - до 16 не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян.[7.-ст.234]
Специфічною санкцією за порушення антимонопольного законодавства є примусовий розділ монопольних утворень. У відповідності зі статтею 16 Закону України “Про обмеження монополізму ...” він можливий при зловживанні суб'єктами господарювання монопольним положенням на ринку, оформляється постановою Антимонопольного комітету України і його територіального відділення. Пункт 2 статті 16 передбачає підстави незастосування примусового розділу:
·                   неможливість організаційного чи територіального відділення підприємств, структурних чи підрозділів структурних одиниць;
·                   наявність тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства (об'єднання і т.п.) складає менш 30%.
Постанова Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень про примусовий розділ підприємств (об'єднань і т.п.) підлягає виконанню у встановлений термін, що не може бути менш 6 місяців. Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому розділу, здійснюється за його розсудом за умови усунення монопольного положення цього утворення на ринку.[6.-ст.19]
Що стосується терміну виконання рішень про примусовий поділ, то практично всі Закони встановлюють єдине обмеження у відношенні його мінімальності - не менш 6 місяців. Установлення конкретних термінів відповідно до цього критерію віднесено до компетенції антимонопольних органів.
Крім мір відповідальності, охоронні засоби, застосовані за порушення антимонопольного законодавства, включають і міри захисту. Це спонука правопорушника до наступних дій (бездій):
-                     припинити незаконні дії (примус до виконання обов'язку);
-                     відновити первісне становище;
-                     припинити неправомірні угоди між підприємцями;
-                     скасувати чи змінити прийняті органами влади неправомірні акти;
-                     здійснити примусовий розділ монопольних утворень.
Діючі в даний час в Україні правові міри захисту і відповідальності не здатні належним чином зробити захисний і превентивний вплив. Необхідно удосконалювання санкцій у двох основних напрямках:
1)                  розвиток системи правових засобів захисту і відповідальності в сфері антимонопольного законодавства;
2)                  удосконалювання правової процедури їх застосування.[4.-cт.124]

Список використаної літератури
1.    Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С.     «Микроэкономика», С - Пб. 96
2.    Р. С. Піндайк, Деніел Л. Рубінфельд “Мікроекономіка”-К.: “Основи”, 1996. – 646 с.
3.    Н. А. Саниахметова «Захист прав підприємців в Україні». Харків, «Одиссей» 1998.
4.    Н. А. Саниахметова «Нове в законодавстві України про підприємництво і його захист». Київ «Бліц - Информ» 1996.
5.    Ст. 42 Конституції України
6.    Ст. 1, 4-6,12, 16, 20 Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”
7.    Ст. 166 Кодексу України про адміністративні правопорушення