Зміст
Вступ
1. Банки як учасники ринку цінних паперів
2. Сутність та види операцій банків з цінними паперами
Висновки
Список використаних джерел

Вступ
Функціонування відкритої ринкової економіки не можливо без стійких зв’язків між окремими її складовими. Активний розвиток економіки України останніх років обумовлює розвиток всіх її секторів, зокрема фінансового. Однак якщо окремі з них розвиваються більш високими темпами, то деякі не можуть показувати такі стійкі та високі темпи росту. Так, активність функціонування банків на фондовому ринку на сьогодні є одним з чинників, який вказує на успішність розвитку всієї економічної системи країни. У зв’язку з особливостями функціонування українського ринку цінних паперів діяльність комерційних банків справляє на його розвиток великий вплив. Комерційний банк – єдиний у ринковій економіці універсальний інститут посередництва, здатний виконувати все різноманіття операцій на фінансовому ринку країни, в тому числі і на його фондовому сегменті.
Банківська система через фондовий ринок забезпечує економіку необхідною кількістю засобів платежу за рахунок ефекту мультиплікатора і трансформує заощадження в інвестиції. Комерційні банки відіграють визначальну роль у розвитку фондового ринку України. А, отже, держава має об’єктивні передумови для широкомасштабного запровадження нових фінансових механізмів для вирішення даної проблеми. В роботі доведено, що одним із найефективніших методів вирішення питання щодо ефективного використання комерційними банками вільних коштів в ринкових умовах господарювання є саме перетворення їх в інвестиції. Зваживши на все це, проблему функціонування банків на ринку цінних паперів слід розглядати як одне із найважливіших політичних та економічних завдань, що постали нині перед нашою країною.

1. Банки як учасники ринку цінних паперів
У залежності від національного законодавства тієї чи іншої країни, історичних традицій і особливостей формування національних фондових ринків банки можуть відігравати на них різноманітну роль.
Основна теоретична і практична проблема тут полягає в тому, як розподілити ризики, що властиві звичайним “класичним” банківським операціям (депозитно-позиковим і розрахунковим), від ризиків, що виникають у зв'язку з тим, що банки беруть участь на фондовому ринку.
У світовій практиці відомо два підходи до проблеми сполучення звичайної банківської діяльності з діяльністю на ринку цінних паперів.
Згідно з першим — банкам забороняється займатись деякими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів (брокерською, дилерською, організатора ринку), а також повинні бути суттєво обмежені окремі види непрофесійної діяльності як інвесторів (вкладення в недержавні цінні папери, крім дочірніх банківських і фінансових компаній).
Цей підхід застосовується в США, де розподіл універсальних банків на комерційні та інвестиційні на межі 30-х років XX ст. був запроваджений у відповідь на хвилю масових банкрутств банків. Причиною цих банкрутств була надмірна активність банків із вкладання залучених коштів клієнтів у державні цінні папери. Сувора економічна криза і депресія призвели до масових банкрутств компаній, як наслідок — до ланцюжка банкрутств банків. Свою роль зіграла також відсутність певного державного регулювання банківської інвестиційної діяльності, в тому числі суттєвих обмежень на таку діяльність. У результаті економічної кризи ринок цінних паперів і банківська система США були настільки зруйновані, ослаблені і дискредитовані, що довелось фактично спочатку перебудовувати систему державного регулювання фінансового ринку. На цьому фоні концепція розподілу банків на комерційні та інвестиційні (“Закон Гласса-Стігала”) була легко прийнята і протягом декількох десятиріч з успіхом вирішила поставлену задачу, а саме, захист коштів масових вкладників від ризиків, властивих інвестиціям у цінні папери.
Другий підхід становить собою дозвіл банкам поєднувати звичайні банківські операції з більшістю операцій на ринку цінних паперів (як професійних, так і непрофесійних). Такий підхід переважає в європейських країнах і прийнятий як основний для майбутньої об' єднаної Європи. Згідно з цим підходом обмеження ризиковості банківських інвестиційних операцій повинно здійснюватись не кардинальними заходами прямого розподілу функцій, а шляхом ведення спеціальних “вбудованих” обмежень, дестимулюючих надмірні інвестиції банків у цінні папери, шляхом належного державного контролю за банківською діяльністю, а також надмірної уваги до проблеми конфлікту інтересів при операціях на фінансових ринках.
Із моменту зародження сучасної української банківської системи (кінець 80-х – початок 90-х років) законодавство дотримувалось іншого підходу — універсальності банків.
Отже, комерційні банки в Україні можуть здійснювати всі види діяльності та всі види операцій на ринку цінних паперів, які дозволені чинним законодавством, а саме:
-                     управління інвестиціями і фондами;
-                     брокерська та дилерська діяльність;
-                     розрахункове обслуговування учасників ринку цінних паперів;
-                     ведення реєстру та депозитарне обслуговування;
-                     консультаційна діяльність тощо.
Ринок цінних паперів – це система економічних відносин, пов’язаних з емісією, розміщенням, купівлею-продажем цінних паперів. За своєю структурою ринок цінних паперів є багаторівневим.
Так, на первинному ринку здійснюється емісія і первинне розміщення цінних паперів, на вторинному ринку відбуваються купівля-продаж цінних паперів, випущених раніше.
Суб’єктами фондового ринку є покупці і професійні учасники.
Продавці на ринку – це емітенти цінних паперів, споживачі інвестиційного капіталу. Емітенти бажають залучити у свій господарський оборот тимчасово вільні кошти покупців цінних паперів для одержання прибутку в кінцевому результаті. Емітентами можуть виступати держава, органи місцевого самоврядування, акціонерні товариства, спільні та іноземні підприємства, банки, біржі та ін.
Покупці ринку цінних паперів виступають у ролі інвесторів. Інвестори поділяються в свою чергу на дві самостійні групи:
-                     індивідуальні інвестори (фізичні особи);
-                     інституційні інвестори (фінансово-кредитні установи).
Багато інвесторів об’єднують свої тимчасово вільні кошти і шукають можливості вкласти їх у дохідні цінні папери, заволодіти контрольними пакетами акцій, розмістити свої капітали у різні галузі економіки, для диверсифікації ризикованості вкладень.
Професійними учасниками ринку цінних паперів є брокери і дилери. Вони мають доступ до ринкової інформації, працюють на ринку дуже активно, їх операції мають спекулятивний характер.
Щодо інструментів даного ринку, то ними є цінні папери, тобто грошові документи, що засвідчують право володіння чи кредитні відносини, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випускатиме, та їх власником і передбачають виплату доходу у формі дивідендів [19, с.300].
В Україні діяльність банків на ринку цінних паперів регламентується низкою законів, дозволів, положень, зокрема Законом України “Про банки і банківську діяльність”, “Про заставу”, Указом Президента “Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку”, Постановою НБУ “Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні”, статутом банку, дозволами Міністерства фінансів України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, ліцензіями Фонду державного майна.
На сьогоднішній день банки на ринку цінних паперів працюють за такими напрямками:
-                     операції з державними цінними паперами;
-                     купівля-продаж цінних паперів;
-                     депозитарно-реєстраторські функції;
-                     операції на ринку приватизації;
-                     випуск власних цінних паперів.
На ринку державних цінних паперів банки виконують функції інвестора, платіжного агента, дилера, комісіонера, депозитарію державних цінних паперів.
Як торговець цінними паперами банк виконує наступні функції:
-                     комісійна діяльність з цінними паперами інших емітентів;
-                     комерційна діяльність з власними цінними паперами та паперами інших емітентів;
-                     управління фондовими портфелями на довірчих засадах.
Розвиток фондового ринку в Україні призвів до необхідності роботи на ньому депозитаріїв та незалежних реєстраторів. При здійсненні банками таких операцій можна виділити такі напрями як виконання депозитарно-реєстраторського обслуговування власних цінних паперів, депозитарне обслуговування клієнтів банку, виконання функцій депозитарію інвестиційного фонду або інвестиційної компанії та виконання функції незалежного реєстратора.
На ринку приватизації банки виконують функції інвестиційного керуючого, агента фінансових посередників, обліково-розрахункове обслуговування клієнтів при проведенні приватизації, надання консалтингових послуг.
У банках на підставі угод з відділенням Фонду державного майна зберігають бланки сертифікатів, які погашені в ході приватизації.
Функції банку як емітента з обслуговування власних цінних паперів полягають у випуску цінних паперів, організації їх розміщення, забезпечення ліквідності, виплаті дивідендів акціонерам і доходів за власними борговими зобов’язаннями, веденні реєстру за іменними цінними паперами .
2. Сутність та види операцій банків з цінними паперами
На ринку цінних паперів банки відіграють значну роль. Розвиток фондового ринку в Україні призвів до виникнення широкого спектру банківських послуг. Так, банки зацікавлені в постійному розширенні та урізноманітненні своїх операцій на фінансовому ринку, та, зокрема, і на ринку цінних паперів. Операції банків з цінними паперами поділяються на пасивні, активні, кредитні та позабалансові
До пасивних операцій відносяться такі, як емісія акцій для формування статутного капіталу банку, емісія банками інших цінних паперів власного боргу.
В Україні більшість банків організовано як акціонерні товариства. Власний акціонерний капітал вони формують за рахунок грошових внесків засновників і учасників банків, що забезпечуються випуском акцій. Акція акціонерного банку – це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному капіталі акціонерного банку та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку – дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації банку.
Порядок випуску цінних паперів банками України ґрунтується на міжнародній банківській практиці і на основних законодавчих актах держави, а саме: на підставі Законів “Про банки і банківську діяльність”, “Про цінні папери та фондову біржу”, “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”, Положення Національного банку і Міністерства фінансів України “Про умови здійснення комерційними банками діяльності з випуску та обігу цінних паперів”.
Розміщення акцій за рішенням правління банку здійснюється шляхом прямої передплати або через фондову біржу. Акції продаються за курсовою вартістю, яка визначається як сума номінальної вартості плюс сума курсової надбавки. Рішення про мінімальний розмір курсової надбавки приймає правління банку.
Прості акції розповсюджуються шляхом укладення договору купівлі-продажу між банком і клієнтом. Розміщення акцій через фондову біржу здійснюється так, як і всі операції купівлі-продажу цінних паперів на фондовому ринку.
Після завершення розповсюдження акцій банк аналізує підсумки випуску і складає звіт, який направляється в Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку для реєстрації . Прості і привілейовані іменні акції можуть передаватися іншим юридичним чи фізичним особам на підставі угоди про передачу і оформлення на таких акціях передавального напису – індосаменту.
Банк може викуповувати акції в акціонерів за їх заявою за номінальною чи курсовою вартістю для їх наступного акумулювання чи для перепродажу.
Для збільшення статутного капіталу згідно з вимогами Національного банку  щодо мінімального його розміру акціонерні банки вдаються до повторних емісій, які проводяться при повній оплаті акціонерам всіх раніше випущених акцій.
Для залучення ресурсів на тривалий термін банки вдаються до емісії облігацій, які є дуже ліквідними і дохідними цінними паперами для інвесторів, а в деяких випадках надають їм можливість конвертувати облігації в акції банку-емітента.
Облігації можуть випускатися згідно з чинним законодавством України:
-                     іменні;
-                     на пред’явника;
-                     дисконтні;
-                     з обмеженим або вільним колом обігу.
Облігації можуть випускатися на суму, що не перевищує 25% статутного капіталу і тільки після повної оплати всіх випущених раніше акцій .
Сума позикового капіталу в банку залежить від певної кількості факторів, серед яких і процент, що банк сплачує власникам облігацій. Під час зниження облікової процентної ставки банку вигідно мобілізувати капітал у такий спосіб. Перевагами цього методу є постійна вартість капіталу протягом певної кількості років, якщо за облігаціями пропонується фіксована процентна ставка.
У банках України досвіду мобілізації капіталу шляхом випуску довготермінових облігацій ще немає.
До цінних паперів власного боргу банків відносять також ощадні сертифікати та векселі – фінансові інструменти, які відіграють роль депозитів, і можуть використовуватися як інструменти фондового ринку, заставні документи при банківському кредитуванні або як документи при розрахунках. Ці властивості роблять цінні папери банківського боргу високоліквідними, і банки часто застосовують випуск цих цінних паперів як для збільшення залучених коштів, так і для формування своїх вторинних резервів.
У банківській практиці ощадні сертифікати розглядаються також як керовані пасиви, тому що завдяки продажу їх на вторинному ринку власник може отримати прибуток, не змінивши при цьому суми залучених банком коштів.
Ощадний (депозитний) сертифікат в Україні визначається як письмове свідоцтво банку-емітента про вкладання в ньому коштів, яке засвідчує право власника або його представника на отримання після закінчення встановленого строку суми депозиту та процентів на нього.
Деякі банки почали випускати векселі. Їх випуск може здійснюватися як для використання власних векселів як інструментів відтер мінування боргів, або для залучення коштів. Банки в обох випадках оперують власними банківськими векселями.
Банк, що випускає вексель, засвідчує грошове зобов’язання сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя.
Інвестори можуть використовувати банківські векселі не тільки для заощадження власних коштів і одержання за ними доходу, а й як інструменти фондового ринку, що вільно на ньому обертаються, як інструменти застави при одержанні від банків-емітентів кредиту, можуть подавати ці векселі до деяких банків до врахування.
До активних операцій банків відносяться інвестиційні операції та вкладення банків в державні цінні папери.
Якісне проведення банками активних операцій неможливе без здійснення ними інвестиційної діяльності. Надаючи кредити, банки отримують високий дохід, але наражаються на суттєвий кредитний ризик. А вкладаючи вільні кредитні ресурси, вони повинні потурбуватися про диверсифікацію ризиків та достатню ліквідність активів. Цим вимогам цілком відповідають саме інвестиційні операції банків.
Інвестиційні операції банків – це вкладення коштів у інвестиційні цінні папери.
Банки розвинутих країн найбільше доходів одержують від вкладень своїх власних і залучених коштів у державні цінні папери.
Державні цінні папери є об’єктом операцій центрального банку на відкритому ринку для регулювання грошово-кредитної політики даної держави та покриття дефіциту державного бюджету.
Державні цінні папери можуть випускатися для погашення раніше розміщених державних позик, забезпечення касового виконання державного бюджету, фінансування цільових програм, що здійснюються місцевими органами влади.
Масштаби позикових коштів держави за рахунок емісії державних цінних паперів у кожній державі неоднакові. Основними видами державних цінних паперів є казначейські векселі, казначейські зобов’язання, державні облігації .
Первинне розміщення боргових зобов’язань держави може здійснюватися трьома способами:
-                     відкритого продажу;
-                     індивідуального продажу;
-                     шляхом аукціону.
Відкритий продаж державних цінних паперів здійснюється протягом тривалого часу, цінні папери продаються всім бажаючим на єдиних умовах.
При індивідуальному розміщенні цінних паперів держави уряд безпосередньо або через посередників проводить переговори з інвесторами, у ході яких обумовлюються умови одержання державного кредиту під випуск боргових зобов’язань.
Україна, як і більшість ринкових держав світу, обрала аукціонну форму розміщення своїх державних цінних паперів. Потенційні покупці при цій формі розміщення подають державному агентові Національного банку України заявки, в яких вказують обсяг цінних паперів і умови, за якими вони можуть їх придбати.
Доходи за державними цінними паперами також можна виплачувати кількома способами:
-                     встановленням фіксованого процентного платежу;
-                     застосуванням плаваючої ставки доходу;
-                     використанням ступінчастої процентної ставки;
-                     індексуванням номінальної вартості цінних паперів;
-                     реалізацією боргових зобов’язань зі скидкою проти їх номінальної вартості;
-                     проведенням виграшних позик.
Сьогодні в Україні основним типом державних цінних паперів є облігації внутрішньої державної позики, хоча знаходять застосування і казначейські векселі.
Облігації – це електронні записи на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів, кожний випуск оформляється глобальним сертифікатом.
Придбання облігацій на первинному ринку за власні кошти та за дорученням і за кошти клієнтів може здійснюватися банками за умови наявності дозволу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів; виконання встановлених економічних нормативів та задовільного фінансового стану; наявності договору з НБУ як депозитарієм державних цінних паперів про депозитарне обслуговування облігацій; наявності договору з клієнтами на придбання облігацій на аукціоні та відкриття клієнтам рахунків у цінних паперах.
Розміщення ОВДП за допомогою аукціону проводиться Національним банком України на базі використання відповідної комп’ютерної системи.
Операції з ОВДП на вторинному ринку комерційні банки здійснюють як брокерські.
Депозитний сертифікат Національного банку України – ще один із монетарних інструментів НБУ, який є його борговим зобов’язанням у бездокументарній формі, що засвідчує розміщення в НБУ коштів інших банків та їх право на отримання внесеної суми і процентів після закінчення встановленого строку.
Кредитні операції з цінними паперами можуть бути як активними, так і пасивними. Надання ломбардних кредитів, врахування векселів, операції зворотного репо мають суто кредитний характер, але як застава тут виступають різні види цінних паперів, що й дає підставу відносити їх одночасно і до активних операцій з цінними паперами.
У даний час в Україні юридичні особи є власниками значної кількості цінних паперів: державних, муніципальних, корпоративних, що також можуть бути використані для забезпечення банківського кредиту.
До позабалансових операцій банків із цінними паперами відносяться посередницькі операції банків із первинної емісії та розміщення цінних паперів інших емітентів, брокерські операції банків та депозитарна діяльність.
Значення позабалансових операцій банків з цінними паперами визначається необхідністю надання своїм клієнтам широкого спектра послуг за всіма напрямками банківської діяльності.
Посередницькі, трастові послуги зараз відіграють для банків важливу роль, збільшуючи їх комісійні доходи. Банки виконують для різноманітних емітентів випуск їх цінних паперів та первинне розміщення. Ця операція називається стороння емісія.
Організовуючи роботу щодо комісійної посередницької діяльності з емісії та розміщення цінних паперів, банк бере на себе роль інвестиційної компанії.

Висновки
Попри те, що комерційні банки відіграють визначальну роль у розвитку фондового ринку країни, в умовах нерозвинутості небанківського фінансового сектору та фондового ринку загалом необхідно вирішити ще низку питань.
Отже, банки можуть відігравати різноманітну роль на фондових ринках, в залежності від національного законодавства тієї чи іншої країни, історичних традицій і особливостей формування національних фондових ринків. А розвиток фондового ринку, в свою чергу, призводить до виникнення широкого спектру банківських послуг. Так, банки зацікавлені в постійному розширенні та урізноманітненні своїх операцій на фінансовому ринку, та, зокрема, і на ринку цінних паперів.
На відміну від більшості торговців, банки є економічно незалежними учасниками фондового ринку, самостійно приймаючи рішення щодо інвестування коштів. Одним із найперспективніших напрямів діяльності банків на фондовому ринку є організація випусків цінних паперів, особливо корпоративних облігацій.
Все ж, попри те, що комерційні банки відіграють визначальну роль у розвитку фондового ринку країни, все ж існують певні важливі питання, які потребують негайного вирішення.

Список використаних джерел
1.                Конституція України // Віс. Верховної Ради. – 1996. – №30.
2.                Закон України “Про банки і банківську діяльність” № 3541-15 від 15.03.2006 // http: // www.rada.gov.ua
3.                Закон України “Про цінні папери і фондовий ринок” № 3480-15 від 23.02.2006 // http: // www.rada.gov.ua
4.                Банківська справа: Навч. посібник / За ред. д. е. н., проф. Ф.Ф.Бутинця. – К.: Кондор, 2004. – 461 с.
5.                Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук. – 3-тє вид. – К.: Алеута; Львів: ЛБІ НБУ, 2003. – 500с.