ЗМІСТ
1.Структура ринку цінних паперів
2.Види операцій на фондовій біржі
3.Показники біржової кон'юнктури
4.Аналіз поточної біржової кон'юнктури
5.Література

1. Структура ринку цінних паперів
Динамічність і ефективність розвитку економіки обумовлюється швидкістю переливання капіталу з однієї сфери в іншу. Будь-які фінансові операції оформляються у вигляді певних фінансових зобов'язань, частина з яких є цінними паперами, що дають право власності на визначений розмір капіталу. Такі цінні папери самі по собі мають властивість товару, а місце, на якому укладається угода з цінними паперами, називається ринком цінних паперів (РЦП). РЦП — кровоносна система економіки. Від її розгалуженості і стану залежить розвиток економіки в цілому. Стан кон'юнктури на ринку цінних паперів свідчить про напрямок динаміки розвитку загальногосподарської кон'юнктури і рівень ділової активності в цілому. РЦП є складовою частиною фінансового ринку.
За своєю структурою ринок цінних паперів є досить складним і багатофункціональним утворенням. За принципом повернення фінансових зобов'язань він поділяється на ринок боргових зобов'язань і ринок власності (фондовий ринок).
На ринку боргових зобов'язань (наприклад, облігацій) капітал дається в борг на визначений час. На ринку власності (наприклад, акцій) купують і продають право на одержання прибутку від вкладеного капіталу.
У свою чергу ринок власності можна поділити на ринок власності реального і фіктивного капіталу. Реальний капітал пов'язаний із цінними паперами на реально існуючу власність (акції підприємств матеріального і нематеріального виробництва), фіктивний капітал становлять цінні папери інвестиційних, пенсійних і взаємних фондів.
Залежно від характеру спрямування ринок цінних паперів поділяється на первинний і вторинний. На первинному ринку здійснюється розміщення нових фінансових зобов'язань, що мають лише початкову (номінальну) вартість. Тут визначається тільки ціна самого цінного паперу, а не його прибутковості.
На вторинному ринку провадиться перепродаж цінних паперів як товару, що забезпечує прибуток від вкладеного капіталу.
За ступенем організованості РЦП поділяється на біржовий (фондова біржа) і позабіржовий. Фондова біржа є спеціально відведеним місцем, де на основі визначених правил укладаються угоди із зареєстрованими (що котируються) на ній цінними паперами.
Учасниками фондового ринку є:
— емітенти цінних паперів — суб'єкти підприємницької діяльності, що випускають фінансові зобов'язання;
— інвестори — фізичні і юридичні особи, що мають надлишкові або вільні засоби і бажають вкласти Їх у капітал;
— інвестиційні посередники — юридичні особи, діяльність яких спрямована на полегшення інвестиційного процесу із використанням фахового досвіду і фінансової зацікавленості.
Цінні папери як своєрідний товар, що запропонований і обертається на РЦП, характеризуються широким спектром видів і властивостей. Різноманітність цінних паперів має велике значення як для власника заощаджень — інвестора, так і для емітента. Інвестор, виходячи з властивостей множини видів цінних паперів, обирає найбільш прийнятні серед них, що відповідають його меті. Емітент пропонує на РЦП той вид цінних паперів, який вважає найприйнятнішим для мобілізації залучених заощаджень. Акт купівлі-продажу конкретного цінного паперу, за винятком окремих випадків, є свідченням збігу інтересів інвестора й емітента і визначений як системотворча ознака.
Класифікаційними ознаками цінних паперів є такі: економічна природа інструментів РЦП, тривалість періоду залучення заощаджень, механізм виплати прибутку, ступінь ризику та ін. Вибір будь-якої ознаки правомірний, якщо одержувані при цьому групи цінних паперів не утворюють пересічних видів, тобто якщо ті самі властивості цінних паперів не фігурують у різних групах.
Виходячи з механізму діяльності РЦП в економіці розвинутих країн найпривабливішою є класифікація цінних паперів, пов'язана із вибором такої систематизуючої ознаки, як фінансового відношення операцій з капіталом, опосередковуваних спрямуванням цінних паперів. Практично вона аналогічна підходу з вищевказаною ознакою "економічна природа інструментів РЦП". Класифікацію цінних паперів на основі цієї ознаки наведено у табл. 1.
Особливу групу інструментів РЦП становлять так звані похідні цінні папери. До них належать: оборотні облігації, оборотні акції, опціонні контракти і спеціальні цінні папери банків.
Акції — часткові довгострокові (або, що випускаються на невизначений термін) цінні папери, які відображають відносини співволодіння. Вони свідчать про частку їхнього власника (акціонера) у капіталі емітента.
Таблиця 1 Групування цінних паперів за характером фінансових відносин
Прибутком на акцію є дивіденд — частина чистого прибутку корпорації, що припадає на частку власника акцій.
Розмір дивіденду на одну акцію визначається рядом умов:
— масою прибутку корпорації, отриманого за звітний фінансовий рік;
— пропорціями між частинами прибутку корпорації, що споживається і що зберігається;
— кількістю випущених акцій.
Важливою характеристикою акцій є їхня ціна. У практиці випуску й обертання акцій використовується кілька вид цін: номінальна, оголошена, ринкова (курсова), балансова.
Номінальна ціна — вказується у бланках акцій. Вона має інформативний характер, вказує на частку капіталу, що припадає на одну акцію, використовується для обліку і практично не має значення для спрямування акцій на РЦП.
Оголошена ціна — використовується у країнах, де акції можуть випускатися без зазначення їх номіналу. Вона застосовується для обліку цінних паперів.
Ринкова (курсова) ціна — відбиває ступінь довіри інвестора до конкретної акції і показує, скільки він згодний за неї заплатити. Відображає реальну цінність акції і формується у процесі обертання. Ця ціна прямо пропорційна розміру дивіденду на одну акцію й обернено пропорційна рівню (розміру) чинного позичкового відсотка.
Балансова (бухгалтерська) ціна — на відміну від номінальної й оголошеної, змінна за величиною. Вона визначається на основі документів фінансової звітності шляхом відрахування з усіх активів корпорації її пасивів і розподілу результату (кількісна міра власності акціонерів) за кількістю акцій, що перебувають в обігу.
Облігація — довгостроковий борговий цінний папір, за яким позичальник (емітент) гарантує кредитору (інвестору) після закінчення обумовленого терміну виплати (погашення) боргу, а також регулярну (у визначені терміни) виплату поточного прибутку.
Емітентами облігацій виступають державні органи (уряд та органи влади на місцях), а також корпорації.
За терміном дії облігації, надходячи як довгострокові зобов'язання на РЦП, поділяються на короткострокові (від 1 до 3 років), середньострокові (від 3 до 7 років), довгострокові (від 7 до ЗО і більше років). Особливу групу становлять безстрокові облігації. Виплата відсотків за ними здійснюється зі встановленою періодичністю, а дата погашення не зазначається. Важливою закономірністю боргових зобов'язань є вищий рівень ставки відсотка для довгострокових облігацій порівняно із середньо- і короткостроковими — у нормальній економічній ситуації і з оберненою закономірністю — в умовах інфляції.
Вексель — письмове короткострокове документальне зобов'язання, складене за встановленою законом формою, що дає безумовне право його власникові з настанням зазначеного терміну вимагати з особи, що видала або акцептувала це зобов'язання, сплати обумовленої у ньому грошової суми.
Прибуток тримачів векселів (кредиторів) утворюється в абсолютних сумах за рахунок знижки з номінальної ціни, тобто як різниця між номінальною ціною, за якою вексель погашається векселедавцем (боржником), і ціною, за якою векселедавець продає його кредитору.
В операціях сфери грошового ринку РЦП використовуються два різновиди векселів: простий і переказний.
Простий вексель виписується боржником і містить зобов'язання платежу кредиторові. Переказний вексель (тратта) виписується кредитором (трасантом) і містить наказ боржникові (трасату) про сплату позначеної суми третій особі (ремітенту) або пред'явникові.
У безумовну боргову розписку вексель перетворюється після його акцепту (згоди на оплату) боржником.
Приклад. Номінальна ціна векселя (ціна погашення) N == 200 дол., термін погашення векселя t = 120 днів; кількість календарних днів у році Т == 365; норма знижки з номінальної ціни (дисконт) (1 == 0,07 (7% річних). Ціна продажу векселя (Р) кредитору становитиме:


Прибуток кредитора (D)):
D == N - P == 200 - 195,4 == 4,6 дол.
Поряд із борговими і частковими цінними паперами на РЦП розвинутих країн обертаються інструменти, що поєднують у собі властивості й акцій, і облігацій. Крім того, існують специфічні фондові цінності, які не можна віднести до жодного з розглянутих вище різновидів.
Такі інструменти ринку цінних паперів дістали назву похідних. Вони охоплюють різновид оборотних цінних паперів, до яких належать оборотні облігації, оборотні привілейовані акції, а також опціони.
Оборотними називаються цінні папери, що за бажанням їхніх власників у визначений період можуть бути обміняй на інші цінні папери або погашені.
Особливе місце серед похідних інструментів РЦП належить опціонам (опціонним контрактам). Опціоном у загальному вигляді є договір, відповідно до якого одна сторона набуває право купівлі або продажу визначеного товару за фіксованою ціною протягом обумовленого періоду часу, а інша сторона зобов'язується за необхідності забезпечити реалізацію цього права за обумовлену премію, будучи готовою продати або купити відповідний товар за визначеною договором ціною. Опціонні контракти є достатньо універсально формою угод щодо будь-якого товару.
2. Види операцій на фондовій біржі
Як зазначалося раніше, фондова біржа являє собою найбільш організований вид РЦП. З погляду насиченості інформацією про ринкову кон'юнктуру фондова біржа є основним індикатором РЦП.
Під біржовою операцією розуміють угоду, укладену між членами фондової біржі з приводу цінних паперів, допущених до обертання і котирування на цій біржі.
Найважливішим критерієм класифікації фондових операцій є термін угоди. За терміном угоди фондові операції поділяються на касові і термінові. Касова операція передбачає здійснення розрахунку в найближчий біржовий день (залежно від прийнятого на біржі максимального терміну). Термінова угода провадиться у терміни, обумовлені угодою. Термінові угоди дозволяються не в усіх країнах через можливість спекуляцій упродовж чинності угоди.
Різновидом термінової угоди є операція ф'ючерс. Ф'ючерс укладається під майбутні фондові цінності за заздалегідь оговореною ціною. Угода передбачає суму, умови розрахунків і встановлення календарних термінів її здійснення. Біржа несе відповідальність за виконання угоди. Оскільки угода за ф'ючерсом укладається в цінах акцій сьогоднішнього дня, а її ціна у день одержання сама буде іншою, то об'єктом угоди стає не тільки сама акція, а й її біржовий курс. У цьому випадку контракт передбачає перерахування визначеної суми залежно від того, який курс буде зареєстрований на момент закінчення терміну контракту.
Ще одним видом термінової угоди є опціон. Опціон — це контракт між інвесторами на право купити або продати обмежену кількість акцій визначеної компанії (чи пакета акцій) за оговореною ціною у фіксований період часу. Принадність опціону полягає у можливості вести гру на курсі акцій у період дії опціону. Опціон на купівлю називається колл, опціон на продаж — пут. На відміну від ф'ючерса, опціон не дозволяє його власникові відмовитися від угоди за несприятливої кон'юнктури. Опціони можуть оформлятися у вигляді цінного паперу, що має самостійний обіг на РЦП.

3. Показники біржової кон'юнктури
Індикатори біржової кон'юнктури у загальному вигляді можна поділити на показники, що характеризують інструменти біржового ринку — цінні папери, показники рівня попиту і пропозиції на ринку, індикатори динаміки кон'юнктури.
Цінні папери оцінюються на основі таких показників: рейтинг цінного паперу; ціна (вартість) цінного паперу як товару; ліквідність цінного паперу; показники прибутковості. Рейтинг цінного паперу — комплексний показник, що характеризує "якість" та "інвестиційну принадність" для інвестора як щодо одержання прибутку від вкладеного капіталу, так і стосовно надійності його розміщення. Рейтинг цінних паперів провадиться спеціалізованими незалежними фірмами шляхом віднесення цінних паперів за їхніми видами, всередині виду — за ступенем надійності, прибутковістю і курсовою ціною.
Є різноманітні методики розрахунку і позначення рейтингу (буквені, цифрові, буквено-цифрові, спеціальними значками). Наприклад, у США рейтинг облігацій, прийнятий фірмою "Стандарт енд Пурс", складається з буквених позначень за дев'ятьма категоріями: ААА, АА, А, ВВВ, ВВ, В, ССС, СС, С (за рівнем зниження якості облігацій).
Дуже важливим поняттям оцінки цінних паперів є їх котирування. Під котируванням розуміється допуск цінного паперу на біржові торги і визначення його біржового курсу.
Курс цінного паперу — ціна, за якою він купується і продається на біржі. Курс цінного паперу залежить від його виду.
Курс акції прямо пропорційний очікуваному розміру прибутку й обернено пропорційний ставці позичкового відсотка, що переважає на певний час. Курс акції падає зі зростанням ставок відсотка і зростає разом зі збільшенням виплачуваних дивідендів. Курсова ціна акції, що розраховується залежно від цих чинників, визначається за такою формулою:

Кпр=Д*100/І (1)
де Кпр — курс простої акції;
Д — розмір дивіденду;
І — ставка позичкового відсотка.
Кприв=Нд*100/І (2)
де Кприв — курс привілейованої акції;
Нд — фіксована норма прибутку на номінал акції.
Інвестор може розраховувати на сукупну прибутковість придбаного цінного паперу як дивіденду на акцію і як курсової різниці вартості акції при її купівлі і продажу.
Динаміка курсу акцій перебуває під впливом одного з основних показників діяльності акціонерного товариства — регулярності виплати дивідендів та їхнього розміру. Зниження дивідендних виплат призводить до різкого (з випереджаючою швидкістю) зменшення курсової вартості акцій.
Курс облігації залежить від прибутку на неї, викупної ціни та терміну погашення:
 (3)
деДо_обліг, — курс облігації;
Q — поточний розмір викупної ціни облігації;
Y — поточний розмір періодично виплачуваного прибутку;
С — викупна ціна облігації.
Найважливішим показником оцінки цінного паперу є його прибутковість. Розмір прибутку за облігаціями і векселями легко визначається за умовами розміщення цих цінних паперів.
Очікуваний прибуток від акцій виробничих та інших корпорацій більше залежить від фінансово-економічного стану цих компаній. Для інвесторів компанії прибутковість акцій пов'язана з поняттям дивіденду. Розмір дивіденду, що припадає на одну акцію, визначається за формулою
Д=Пд/Т=Ні, (4)
де Д — дивіденд, що припадає на акцію;
Пд — сума виплачених дивідендів на звичайні акції;
Т — кількість випущених акцій;
Ні — номінал акції;
і — відсоток дивідендів на акцію.
Рівень ліквідності характеризує наявність попиту на той чи інший цінний папір. Він розраховується як відношення суми укладених угод до суми пропозиції щодо цього цінного паперу на біржових торгах і розраховується за формулою
УляQсд/Qпр (5)
де Ул — рівень ліквідності для конкретного цінного паперу на торгах, %;
Qсд — сумарний обсяг укладених на торгах угод щодо цього цінного паперу;
Qпр — сумарний обсяг пропозиції на торгах.

Оцінювання стану рівня попиту і пропозиції на фондовій біржі здійснюється на момент відкриття біржі, постійно протягом біржового дня та на момент її закриття. Інформація про попит і пропозицію надходить на електронне табло, встановлене у біржовому залі, поширюється через канали комп’ютерного зв'язку, публікується у біржових бюлетенях. Для оцінювання попиту і пропозиції на фондовому ринку використовується така система основних показників.
1. Оцінка пропозиції:
а) номінал акції;
б) кількість запропонованих до торгів цінних паперів;
в) сумарний обсяг пропозиції в національній або іншій валюті;
г) число пропозицій;
д) середня ціна пропозиції;
е) мінімальна і максимальна ціна пропозиції;
є) дивіденд на акції.
2. Оцінка попиту:
а) обсяг заявлених цінних паперів;
б) сумарний обсяг попиту в національній або іншій валюті;
в) кількість заявок на купівлю;
г) середня ціна попиту;
д) мінімальна і максимальна ціна попиту.
3. Результати угод:
а) кількість угод;
б) кількість проданих цінних паперів;
в) обсяг продажу у національній або іншій валюті;
г) сумарний обсяг укладених угод з певного виду цінних паперів у національній валюті;
д) мінімальна і максимальна ціна угод;
е) ціна акції на момент закриття;
є) зміна в ціні акції порівняно з попередніми торгами; \
ж) середня ціна угод;
з) рейтинг цінного паперу;
і) частка обороту біржі у загальному обороті фондового ринку в регіоні.
На основі показників динаміки кон'юнктури фондового ринку провадиться аналіз біржової кон'юнктури.
Біржові індекси є не тільки показниками динаміки зміни біржової кон'юнктури, а й своєрідним барометром бізнесу на РЦП. Більше того, за зміною біржових індексів можна судити про загальну ділову активність у регіоні.
Біржові індекси є індикаторами фондового ринку, що застосовуються для оцінювання середньозваженого котируваної вартості акцій у репрезентативних групах цінних паперів.
Для оцінювання загальної кон'юнктури використовують індекси, побудовані на основі широких репрезентативних і цінних паперів. Вузькі репрезентативні групи використовуються для побудови галузевих і спеціальних індексів.
Як правило, кожна фондова біржа оцінюється одним комплексним індексом, що розраховується фірмою, яка спеціалізується на аналізі кон'юнктури. Найбільш відомі індекси наведено у табл. 2.
Таблиця 2. Основні світові фондові індекси
Нині у світі використовуються чотири методичні підходи до розрахунку біржових індексів, сутність яких зводиться до такого:
— оцінка темпів змін середньозваженої ціни акцій обмеженого числа емітентів (індекси Доу-Джонса);
— оцінка темпів зростання (зниження) середньозваженої (за кількістю акцій, що обертаються) ціни всієї множини акцій (індекси Standart and Poors і "Wilshire 5000");
— оцінка середньогеометричного значення темпів зміни цін акцій (індекс компанії "Велью лайн" — "Value line Composite Index");
— оцінка середньоарифметичного значення темпів приросту (зниження) цін акцій.
До найвідоміших і найбільш значимих відносяться індекси компанії Доу-Джонса: промисловий (індустріальний), транспортний, комунальний і складовий.
Промисловий індекс Доу-Джонса ("The DOW-JONES Industrial Average - DJIA) — це простий середній показник динаміки курсів акцій ЗО найбільших промислових корпорацій. Промисловий індекс серед усіх показників фондових ринків є найстарішим (1897 р.) і найпоширенішим. Цей індекс обчислюється шляхом підсумовування цін, включених у нього акцій на момент закриття біржі, і ділення отриманої суми на визначений деномінатор, що нівелює процес членування акцій на менші акції і злиття корпорацій. Котирується у пунктах.
Транспортний індекс Доу-Джонса (DJDА) є середнім оказником, що відбиває напрямок цін на акції 20 транспортних корпорацій, авіакомпаній, залізничних корпорацій і автотранспортних підприємств.
Комунальний індекс Доу-Джонса (DJUА) — це середній показник динаміки курсів акцій 15 компаній, що займаються газо- та електропостачанням.
Складовий індекс Доу-Джонса (The DOW-JONES Composite або "Індекс-65") — це середній показник, розрахований на базі промислового, транспортного і комунального індексів Доу-Джонса.
Комп'ютерна техніка дає можливість розраховувати індекси на основі оцінки великої кількості акцій. Одним із таких є індекс Standart & Poors, що розраховується за середньозваженими курсами акцій 500 головних корпорацій, сумарна вартість яких становить 86% загальної вартості зареєстрованих акцій США.
Популярним також є складений індекс "Велью Лайн", що розраховується як середня арифметична приблизно 1700 випусків акцій, які котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі, Американській фондовій біржі та у позабіржовому обороті. Вперше цей індекс був розрахований у 1961 р. і на той період дорівнював 100. Його принципова відмінність від інших індексів полягає у відсутності ваг як за ринковою вартістю, так і за курсом акцій.
Найбільш представницьким індексом США з погляду залучення у розрахунок кількості акцій, є індекс "Уілшир5000" ("Wilshire -5000" ). Він розраховується як середньозважена ринкова вартість усіх акцій, що котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі.
У переважній більшості країн фондові індекси розраховуються за результатами біржових торгів.
В Україні біржова торгівля фінансовими інструментами вкрай обмежена. Тому на українському фондовому ринку популярніші не біржові, а позабіржові індекси.
4. Аналіз поточної біржової кон'юнктури
Найважливішим етапом вивчення біржової кон'юнктури є її аналіз та інтерпретація. Комплексний аналіз проводиться у два етапи: на першому розраховуються аналітичні показники, що характеризують якісний стан біржового ринку; на другому — визначаються виявлені тенденції динаміки та рівень коливання кон'юнктури.
Аналіз біржової кон'юнктури на основі аналітичних показників, наведених у попередньому параграфі, проводиться за такими чинниками:
— динаміка попиту і пропозиції;
— динаміка торгів цінними паперами;
— динаміка котирувань акцій.
Найважливішими аналітичними показниками стану біржового ринку є: ліквідність цінних паперів, співвідношення попиту і пропозиції з певного виду цінних паперів, індекс пропозиції і попиту за визначений період, індекс обсягу угод за визначений період, динаміка фондових індексів.
Динаміка попиту і пропозиції характеризується такими показниками:
Іп=Т1/Т0=Qп1/Qп0 або  (6)
де Іп — індекс попиту на акцію на момент відкриття бір
Т0,1 — кількість запитуваних акцій відповідно на момент відкриття біржі та на попередніх торгах;
Qп0,1 — обсяг попиту відповідно на момент відкриття біржі та на попередніх торгах;
К0,1 — курс акції відповідно за попитом і на попередніх торгах.
Іпр=Т1/Т0=Qпр1/Qпр0 або  (7)
де Іпр — індекс пропозиції цінного паперу на момент відкриття біржі;
Т0,1 — кількість заявлених до продажу акцій відповідно і момент відкриття біржі і на попередніх торгах;
Qпр0,1 — обсяг пропозиції відповідно на момент відкриття біржі і на попередніх торгах;
К 0,1 — котирування акції відповідно на момент відкриття біржі і на попередніх торгах.
Приклад. На останніх торгах сумарні обсяги попиту і пропозиції становили відповідно 4000 і 3000 акцій, на попередніх -- 5000 і 2500 акцій. У цьому випадку Іп= 0,8, Іпр = 1,2, тобто попит на акції знизився на 20%, а пропозиція збільшилася на 20%.
Часто для аналізу біржової кон'юнктури використовується показник співвідношення попиту і пропозиції (Wс/п):
Wс/п=Т1/Т0=1:Т0/Т1 (8)
Приклад. На торгах сумарний обсяг заявленого попиту становив 5000 акцій, а обсяг пропозиції — 2500 акцій. У цьому випадку попит до пропозиції відносився як 1 : 0,5, тобто пропозиція покрила усього 50% сумарного попиту. Динаміка обсягу угод характеризується такими показниками:
Іугод=Т1/Т0=Qугод1/Qугод0 або  (12.9)
де Іугод — індекс угод;
Т1,0 — кількість акцій в угодах відповідно на останніх і попередніх торгах;
К"1,0^ — курсова ціна акції відповідно на останніх і попередніх торгах;
Qугод0,1 — обсяг угод відповідно на останніх і попередніх торгах.
Часто в аналізі угод заявляється необхідність оцінити динаміку структури портфеля цінних паперів, запропонованих тією чи іншою компанією.
Аналіз динаміки котирувань цінних паперів проводиться на основі фондових індексів. Водночас розмір фондових індексів є безвідносним, що не має нічого спільного з вартістю цінних паперів.
Приклад. Індекс Доу-Джонса збільшився у січні на +18,50, а в лютому — на +5,00, тобто ціни на акції зросли відповідно у січні на 2%, а в лютому — на 0,05%. Тому часто в аналізі динаміки котирувань використовують індекси курсової вартості цінних паперів (і_к):
і_к =К1/К0 (10)
Для деяких цінних паперів при аналізі кон'юнктури необхідно встановлювати сезонні коливання.
У біржовій практиці розрізняють тривалі коливання (до 1 року), середньострокові (2—6 міс.) і короткострокові (до 1 міс.).
Тривалі коливання пов'язані з фазами загального циклічного розвитку економіки країни і фазами життєвого циклу цінного паперу. Вони досліджуються з використанням методів аналізу часових рядів.
Середньострокові коливання угод з цінних паперів та їхньої курсової вартості корелюються із сезонністю виробництва і реалізацією товарів (відповідно до вкладення акцій). Сезонні піднесення і спади кон'юнктури істотно впливають на комерційну активність на біржовому ринку. У ряді випадків виникає необхідність оцінювання сезонності попиту (пропозиції).
Для цього можна використовувати індекс сезонності (Ісез);
Ісез=Кфакт*100/Квир, (11)
де Кфакт — середньомісячний фактичний рівень аналітичного показника біржової кон'юнктури;
Квир — вирівняний аналітичний показник біржової кон'юнктури.
Індекс сезонності показує, на скільки відсотків поточна кон'юнктура відрізняється від загальної тенденції її динаміки.
Короткострокові коливання біржової кон'юнктури погано піддаються аналізу й оцінюються в основному динамікою фондових індексів.
Часто в аналізі біржової кон'юнктури потрібно застосовувати диференціальну кон'юнктуру у вигляді накладених графіків динаміки двох або більше показників біржової кон'юнктури.

Література
1. Авдулов П.В., Гойзман Э.И., Кутузов В.А. и др. Экономико- математические методы и модели для руководителя. М.: Экономика, 2008
2. Акофф Р. Планирование будущего корпорации. – М.: Прогресс, 2007
3. Ансофф И. Стратегическое управление. – М.: Экономика, 2008.
4. Багриновский К.А., Рубцов В.А. Модели и методы прогнозирования и долгосрочного планирования: Учеб. пособие. - М.,2009.
5. Л.П.Владимирова. Прогнозирование и планирование в условиях рынка: Учебное пособие. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательский Дом "Дашков и К", 2009. – 308 с.
6. Гальчинський., Наєць В., Семиноженко В. Україна: реалії та інновацційний розвиток. – К., 2008