Історія цивілізації свідчить, що релігія не завжди домінувала в процесі розвитку духовної культури людства. Практично на всіх етапах цього розвитку виникали різноманітні форми критичного аналізу як релігійної доктрини в цілому, так і окремих її положень. Переоцінка традиційно поширених релігійних ідей, індиферентність уявлень, критика релігії з позицій здорового глузду, суспільної практики, науки знаходили своє відображення у філософії, природознавстві, фольклорі, єресях, світській літературі. Все це стало загальнокультурним тлом для формування вільнодумства в системі духовної культури. Основні історичні етапи його розвитку :
1. Вільнодумство Стародавнього світу.
2. Середньовічне вільнодумство.
3.Вільнодумство епохи Відродження і періоду ранніх буржуазних революцій.
4. Радикальні форми вільнодумства: французький атеїзм ХVІІІ ст. і марксистсько-ленінський атеїзм.
5. Природничонаукове вільнодумство.
6. Сучасні організації вільнодумців.
Залежність людини від природних та соціальних стихій, яка привела до появи релігії, ніколи не була абсолютною. Інакше людству не вдалось би відстояти своє існування і забезпечити прогресивний розвиток суспільства.
Вся історія людства — це процес поступового подолання ним свого безсилля, безперервний рух по шляху дедалі повнішої реалізації наявних можливостей щодо пізнання та перетворення навколишнього світу.
Панування людини над природними та соціальними силами, що поступово, але неухильно зростає, дістало своє відображення в атеїзмі — суттєвій рисі матеріалістичного світогляду. Сприйняття світу як об'єктивної реальності, в якій немає місця надприродному, протистоїть релігійному відображенню дійсності, сприяючи витісненню його нерелігійними формами суспільної свідомості.
Становлення та розвиток атеїзму є одним з проявів загального прогресу всього людства, свідченням його духовного зростання.
Соціальні функції атеїзму різноманітні. Вони полягають не тільки в протидії релігійному світогляду та церковній діяльності, а й в стимулюванні виробничо-трудової активності людини, в інтенсифікації науково-пізнавальної діяльності людей, у сприянні прогресивним тенденціям суспільного розвитку, в орієнтації особи на максимальну реалізацію можливостей для свого духовного зростання.  
 Свого дальшого розвитку атеїстична думка людства набула у марксистському атеїзмі, який не тільки ввібрав у себе найбільш прогресивні традиції минулого, а й підніс теорію і практику наукового атеїзму на вищий ступінь.
Новий, науковий підхід Маркса і Енгельса до релігії пов'язаний з переворотом у філософії, який вони здійснили, розробивши глибоко атеїстичну філософію — діалектичний та історичний матеріалізм. Відкриття законів розвитку суспільства дало можливість засновникам марксизму науково пояснити релігію, показати її історично минущий характер, неминучість відмирання релігії услід за ліквідацією експлуататорського ладу та пов'язаних з ним усіх форм соціального відчуження. Марксистський атеїзм виступає як необхідна сторона марксистсько-ленінського світогляду, філософії діалектичного та історичного матеріалізму.
Щоб створити марксистський атеїзм — послідовну і цілісну систему наукових матеріалістичних поглядів, що заперечують релігійні погляди, слід було передусім розкрити неспроможність усіх форм ідеалізму, а також показати обмеженість, непослідовність домарксистського матеріалізму. Це й здійснили Маркс і Енгельс.
К. Маркс і Ф. Енгельс бережно прийняли все краще, що було в атеїзмі минулого. Відкриття законів розвитку суспільства дало їм можливість сформулювати основні положення пролетарського атеїзму як невід'ємної частини наукового світогляду партії робітничого класу. В працях Маркса і Енгельса ми знаходимо відповіді на такі кардинальні питання, як походження релігії, її соціальна сутність, взаємозв'язок релігії з іншими формами суспільної свідомості, механізм релігійного відчуження, соціально-політична роль релігії, шляхи подолання релігії та ін. Маркс визначив релігію як опіум народу. Цьому визначенню Маркса — «релігія є ' опіум народу» —надавав великого значення В. І. Ленін, характеризував його як «наріжний камінь усього світогляду марксизму в питанні про релігію» '.
Маркс і Енгельс розглядали релігію як складне і багатобічне соціальне явище, пов’язане з різними сферами духовного та суспільного життя. Слабкість буржуазного атеїзму, його обмеженість вони вбачали в тому, що він був неспроможний розкрити соціальну сутність релігії. У праці «До критики гегелівської філософії права. Вступ» К. Маркс виявив земну основу релігії, показав, що вона не має самостійної, відірваної від земних джерел історії розвитку.
Джерела релігії треба шукати не на небі, а на землі.
«Людина створює релігію, релігія ж не створює людину. А саме: релігія є самосвідомість і самовідчування людини, яка або ще не знайшла себе, або вже знову себе втратила. Але людина—не абстрактна істота, яка десь поза світом живе. Людина — це світ людини, держава, суспільство. Ця держава, це суспільство породжують релігію, неправдивий світогляд, бо самі вони — неправдивий світ... Боротьба проти релігії є посередньо боротьба проти того світу, духовною втіхою якого є релігія» .
Ці найважливіші положення Маркса і Енгельса докорінно змінювали підхід до питання про сутність релігії, причини існування та шляхи її подолання. Релігія розглядалась марксизмом як форма суспільної свідомості, відображення суспільного буття. Тому джерелом її змісту є реальна дійсність. Саме так слід розуміти слова Маркса про те, що релігія не має своєї історії, не має свого змісту. Але специфіка релігії полягав в тому, що об'єкти реальної дійсності не дістають у ній адекватного відображення. Земне виступає як божественне, природне — як надприродне. Релігія виникає як ілюзорне доповнення практичного безсилля людей, породження їхнього обмеженого ставлення і до природи, і один до одного .
Марксистський аналіз соціальних джерел релігії та її соціальної ролі поставив усю критику релігії на грунт класової боротьби, боротьби за соціалізм і комунізм.«...Всі форми і продукти свідомості,— писали К. Маркс і Ф. Енгельс,— можуть бути знищені не духовною критикою, не розчиненням їх у «самосвідомості» або перетворенням їх в «примари», «привиди», «химери» і т. д., а тільки практичним зруйнуванням реальних суспільних відносин, з яких постала вся ця ідеалістична нісенітниця.., не критика, а революція є рушійною силою історії, а також релігії, філософії і всякої іншої теорії» .
Розглядаючи релігію, як фантастичне відображення
у головах людей тих зовнішніх сил, що панують над ними у їхньому повсякденному житті, Маркс і Енгельс виявили також гносеологічні джерела релігії, пов'язані зі складним і суперечливим процесом пізнання людиною навколишньої дійсності. «...Вірне відображення природи, — писав Ф. Енгельс, — справа важка, продукт тривалої історії досвідів... Тільки дійсне пізнання сил природи виганяє богів або бога з однієї галузі услід за другою...» .
Давши матеріалістичний аналіз релігії як форми суспільної свідомості, Маркс і Енгельс відкидали погляд на релігію як на винахід обманщиків. З релігією, яка панувала над .значною частиною цивілізованого людства, вказував Енгельс, неможливо покінчити, просто оголосивши її сфабрикованою обманщиками нісенітницею. Щоб покінчити з нею, необхідно насамперед пояснити її походження і розвиток, виходячи з тих історичних умов, в яких вона виникла і досягла панування. Маркс і Енгельс застерігали від спрощення, вузького розуміння релігійного питання. Ф. Енгельс суворо розкритикував дрібнобуржуазного радикала Дюрінга, який пропонував заборонити у «державі майбутнього» будь-яку релігію. У 1874 р. Ф. Енгельс висміяв також бланкістів, які заявляли про заборону бога та втішали себе ілюзією перетворити людей в атеїстів за наказом згори .
Маркс і Енгельс рішуче виступали також і проти тих, хто намагався поєднати ідеї комунізму з релігією. Вони дали відсіч німецькому публіцисту Кріге, який під ім'ям комунізму проповідував «стару релігійну німецьку філософську фантазію». Будучи послідовними борцями за визволення свідомості мас від релігійного дурману, вони рішуче виступали проти будь-яких форм опортуністичного примирення з релігією.
Розкривши соціальну і гносеологічну обумовленість релігії, показавши її історично минущий характер, Маркс і Енгельс вказали шляхи і засоби її подолання. Вони пов'язували боротьбу з релігією з революційними змінами світу. Маркс вважав, що тільки радикальна перебудова суспільства створить умови для подолання релігії. «Релігійне відображення дійсного світу, — писав він, — може взагалі зникнути лише тоді, коли відносини практичного повсякденного життя людей виражатимуться у прозорих і розумних зв'язках їх між собою і з природою. Устрій суспільного життєвого процесу, тобто матеріального процесу виробництва, скине з себе містичне туманне покривало лише тоді, коли він стане продуктом вільного суспільного союзу людей і перебуватиме під їх свідомим планомірним контролем» .
Маркс і Енгельс розглядали науковий атеїзм не тільки як заперечення і критику релігії, а й як теорію, що формує науковий матеріалістичний світогляд трудящих мас. За Марксом, атеїзм як заперечення релігії означає становлення теоретичного гуманізму, а комунізм як заперечення приватної власності означає становлення справжнього людського життя, становлення практичного гуманізму. Маркс писав: «...Атеїзм, комунізм, це—зовсім не втеча, не абстракція, не втрата породженого людиною предметного світу, не втрата сутнісних сил людини, які прибрали предметну форму, не злидні, які повертаються до протиприродної, нерозвинутої простоти. Вони, навпаки, вперше являють собою дійсне становлення, здійснення сутності людини, яке справді для неї виникло, здійснення її сутності як чогось дійсного» .
Науковий атеїзм у працях К. Маркса і Ф. Енгельса виступає як глибоко оптимістичне, життєстверджуюче вчення, що спирається на пізнання об'єктивних законів розвитку суспільства, показує умови і передумови справжнього визволення людини від соціального та духовного гноблення, всебічного розвитку всіх її здібностей. Марксистський атеїзм є войовничий атеїзм, послідовне втілення ідейної переконаності та непримиренності до релігійних пережитків, до різних проявів мракобісся і обскурантизму.
Великий вклад у розробку та пропаганду ідей наукового атеїзму внесли соратники та учні Маркса і Енгельса Йосиф Діцген (1828—1888), Август Бебель (1840—1913), Поль Лафарг (1842—1911), Франц Мерінг (1846—1919), Г. В. Плеханов (1856—1918) та ін. Історичне значення цих видатних послідовників Маркса і Енгельса не вичерпується однією лише пропагандою ідей, сформульованих основоположниками марксистського атеїзму. Ними зроблено дуже багато для конкретизації, захисту і розвитку цих ідей, для розробки багатьох і дуже суттєвих проблем марксистського атеїзму, їхні атеїстичні праці значною мірою сприяли поширенню марксистського атеїзму серед робітничого класу та формуванню у нього матеріалістичного світогляду.

Список використаної літератури:
1. Лубський В.І. РЕЛІГІЄЗНАВСТВО, – К.: «Вілбор» 1997р.
2. Научный атеизм. Под руководством Окулова О.Ф. – К.: «Вища школа» 1984р.
3. Ю. А. Калінін, Є. А. Харьковщенко. Релігієзнавство: Підручник, – К.: «Наукова думка» 1998р.
4. Маркс К- Капітал.— Маркс К; Енгельс Ф. Твори, т. 23.
5. Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 р.
6. Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія, – Твори, т. З,