СУЧАСНІ ФУТУРОЛОГІЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ПРО СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ ЛЮДСТВА

Таємниця майбутнього – це таємниця часу. І тому футурологічні прогнози соціально-політичних перспектив розвитку людства, як правило викликають особливий інтерес у людей, оскільки, на даний час все, що стосується „передбачення” і „прогнозування” стає популярним і актуальним. Але на хвилях кон’юктури з’являються безліч невігласів і шарлатанів, „прогнози” і „передбачення” яких не тільки не виправдовуються, але й можуть завдати суспільству і особливо масовій свідомості серйозної шкоди.

Необхідно спеціально підкреслити, що футурологія як науковий напрямок і футурологічні прогнози соціально-політичних перспектив розвитку людства повинні базуватися на тотальному аналізі, на залученні найновіших досягнень величезної кількості наук як соціально-гуманітарного, так і природничо-математичного циклу.

Футурологія (від лат. „футурум” – майбутнє і „логія” – судження) – загальна концепція майбутнього Землі і людей, що її населяють.

Німецький політолог О.Флехтхайм, визнаний на Заході „батьком футурології”, вже у 1943 р. писав, що можливість вижити залежить від вирішення деяких суттєвих проблем, які хвилюють нас з 1914 р. Він вважав за необхідне розробити особливу, що має прогностичну функцію, науку, яку назвав футурологією.

В 70-х рр. американський соціолог Д.Белл писав про нагальну необхідність розробки нового підходу до регулювання соціальних відносин, заснованому на врахуванні специфіки розвитку боротьби класів. Він вважав необхідним перехід „від управління, яке керується політичною економією, до управління, що керується політичною філософією”.

Поступово сформувались дві стратегічні задачі, які вирішує сучасна ідеологія:

1) намагання передбачати можливі катаклізми, що породжуються загостренням соціальних протиріч, науково-технічною революцією;

2) знайти знаряддя контролю за ходом подій, засоби соціального виживання.

Прогнози західної футурології вкрай неоднозначні. Висунуті десятки можливих версій майбутнього – від рожево оптимістичних до настільки сумних і катастрофічних, що перед ними картини Апокаліпсиса – пустощі. З цього приводу президент Римського клубу – неурядової міжнародної організації майбутнього, – писав: „В свое время наблюдалась тенденция рассматривать Римский клуб как некоего „прорицателя Страшного суда” или даже „вершителя Страшного суда”. Чтобы не подразумевалось под всем этим, мы то всегда считали себя скорее „избавителями от Страшного суда”… мы просто сочли необходимым подать сигнал тревоги”.

Дослідженням майбутнього сьогодні займаються урядові і громадські організації як у національному, так і у міжнародному масштабі, у тому числі і ООН. Створено Міжнародний науковий центр „Людство у 2000 р.”, Римський клуб, доповіді якого користуються великою популярністю у всьому світі.

Поступово політична футурологія перетворюється у провідну течію політичної думки на Заході.

Були видані широко розрекламовані книги політичних футурологів: „Рік 2000: основи для роздумів про наступні 33 роки” Г.Кана і А.Вінера; „Прихід постіндустріального суспільства”, „Культурні протиріччя капіталізму” Д.Белла; „Історія футурології”, „Футурологія як боротьба за майбутнє” О.Флехтхайма; „Футурошок”, „Третя хвиля” О.Тоффлера; „Великий провал: народження і смерть комунізму у XX столітті” З.Бжезінського; „Як реформувати державу? Три країни, три стратегії: Швеція, Японія, США: Доповідь міністру державних служб і адміністративних реформ” М.Кроз’є та ін.

1. Оптимістичні футурологічні концепції виражають віру у майбутнє, причому найкраще майбутнє. Це концепції: „народний капіталізм”, „теорія росту”, „суспільство всезагального добробуту”, „постіндустріальне суспільство”, „технотронне суспільство”, „інформаційне суспільство” та інші. Автори-оптимісти: Р.Арон, Д.Белл, З.Бжезінський, О.Тоффлер, Ж.П. Пігас, Б.Гаврілішин (Канада), М.Кроз’є та ін.. Всі вони стверджують, що сучасна західна цивілізація (капіталізм), використовуючи досягнення науково-технічною революцією, суттєво підвищить ефективність своєї економіки і тому отримає „друге дихання”. У зв’язку з чим майбутнє уявляється ними як еволюційний розвиток оновленого, омоложенного НТР капіталізму або абсолютно зміненого капіталізму, який навіть отримає нову назву.

1. Концепція „народний капіталізм” широко розповсюдилось у 50-60-х рр. XX ст. Вона стверджує, що у капіталістичній господарчій системі має місце розпорошеність власності, що зникли антагоністичні протиріччя між буржуазією і пролетаріатом; що встановився новий лад, який відповідає інтересам всього народу.

Головна теза – про демократизацію капіталу – тобто розпорошення дрібних акцій серед маси володарів і перетворення їх у співвласників капіталістичних підприємств. Таким чином має місце зрівнюється прибутків, підвищився купівельний попит, зникли економічні кризи. Йдеться про співучасть робітників і службовців в управлінні, в акціонерному капіталі корпорацій, розподілі плодів НТР.

2. Концепція „індустріального суспільства” з її багаточисельними модифікаціями, побудованими на засадах так званої теорії конвергенції капіталізму і соціалізму (злиття). В її основі, за Р.Ароном покладена ідея про наявність певних етапів (стадій) промислового розвитку індустріальних країн. Відповідно до цієї ідеї, розвиток людського суспільства розглядається не як зміна суспільно-економічних формацій, а як процес проходження стадій індустріалізації, що має подальший розвиток в концепціях технотронного суспільства (З.Бжезінський та ін.) і постіндустріального суспільства (Д.Белл та ін). Ці автори за основу розвитку суспільства мають техніку виробництва, а також галузевий та професійний розподіл праці, не звертають уваги на суспільні відносини, відносини власності, класової боротьби; головною революцією вважають технологічну. Провідну роль вони надають сфері послуг, науці й освіті, тобто вченим і спеціалістам, до яких переходить управління суспільством.

Найсучасніша різновидність цієї концепції – концепція інформаційного суспільства, у якій виробництво, розподіл і споживання інформації розглядається як головна сфера діяльності суспільства і зменшується роль праці та інших суспільних сфер. Затвердяться загальнолюдські цінності, що змінить існуюче суспільство і створить нове – „суспільство масового високого споживання”.

2. Песимістичні концепції футурології. Глобальні проблеми в умовах поширення НТР і росту взаємозалежності держав і народів при збереженні існуючих тенденцій розвитку обумовили виникнення у 70-х рр. концепцій, що проголошують відсутність віри у майбутнє. Вони обґрунтовують причини неминучості катастрофи людської цивілізації у різноманітних варіантах. При цьому провину при зростанні глобальної загрози світовій цивілізації вони закидають науці, техніці, технології, тотальній термоядерній війні. Існує цілий комплекс таких концепцій: „нульовий цикл розвитку”, „технологічний песимізм”, екологічний песимізм”, „неомальтузіанські концепції”, „есхатологічні мотиви”, „екокатастрофа”, „генетичне виродження людства” і т. ін. Виникнення їх співпало за часом із серією енергетичних, екологічних, економічних та інших криз, світових і національних катастроф, що вразили світ. Розчарування у прогресі, втрата віри у майбутнє, вибух антитехнічних настроїв, багаточисельні пророчества близької екологічної катастрофи – це лейтмотив песимістичної футурології. Концепція нульового циклу розвитку пропонує загальмувати НТР та перейти від розширеного до простого виробництва. Теорії технологічного песимізму представлені в працях: Ж.Елюля,Е.Фромма, Г.Мюллера, Дж. Мак-Дермонта, Б.Скиннера.

Л.Мемфорд, В.Феркисс, Т.Роззак вважають, що саме сучасна технологія є причиною усіх основних катаклізмів сучасного „механізованого” суспільства. Некеровані сили НТР вступили у конфлікт із адапційними можливостями біосфери і знищать цивілізацію, створюючи на її місці „перенаселений механізований і тотально дегуманізований світ”. Майбутні цивілізації нагадують картини „Страшного суду”, у яких апокаліптичні бачення майбутніх катастроф переміжаються із релігійними проповідями і віщуваннями генетичної і духовної деградації людства.

В одному з докладів Римського клубу „Мікроелектроніка і суспільство” прогнозується відмирання виробничої та політичної активності, а в якості компенсації пропонується активізація людства у веденні домашнього господарства, організації соціального життя, рості добробуту, сервісній діяльності і організації дозвілля.

Апофеозом технологічного песимізму визнаються роботи Е.Мюреза, Р.Хейленда та ін. авторів локальних термоядерних війн (Г.Кан), які „придатною стратегією виживання” людства вважають „обмежений обмін” ядерними ударами.

В результаті так званого обмеженого ядерного конфлікту, на їх думку, різко зменшаться, будуть зруйновані антагоністичні суспільно-політичні системи і одночасно вирішаються всі екологічні проблеми, пов’язані із урбанізацією, нестачею продуктів харчування, використанням природних ресурсів, духовною спустошеністю, світоглядного нігілізму, кризи моральних цінностей, відсутністю ідеалів і т. ін.

3. Альтернативістські футурологічні концепції також характеризуються неспокоєм і хвилюванням за майбутній розвиток людської цивілізації. Автори цих концепцій доводять необхідність трансформації існуючої західної цивілізації наступними поколіннями. Концепції „суспільство, що самопідтримується”, „екологічно збалансоване суспільство”, „гуманістичне суспільство”.

Німецький футуролог Р.Дарендорф висунув концепцію суспільства, що вдосконалюється „зверху”. Тобто влаштування такого суспільства є можливим тільки за рахунок волюнтаристські декларованих змін через політичні інститути. Альтернативісти виступають за відмову від існуючих глобальних економічних систем, що базуються на устремлінні до максимального росту і на масовому вжитку. Вони закликають до творчого аскетизму, переносять акцент з матеріальних благ на внутрішній світ людини. Вони шукають паростки нової цивілізації, якій належить майбутнє і яка немає нічого спільного ні з капіталізмом, ні з соціалізмом. Вони вважають, що треба вдосконалювати людину на індивідуальному рівні, і таке заміщення, насамперед, на рівні „екологічної свідомості” забезпечить добровільний перехід від державного устрою до федерацій комун, дрібних кооперативів, напівкустарних виробництв, що само управляються. Це забезпечить нову якість життя.

Багаточисельні подібні об’єднання постійно створюються у США, Голландії, Франції, ФРН та інших країнах є прямими спробами реалізувати ці ідеї на практиці. Але, як правило, такі об’єднання чи поселення знаходяться під постійною загрозою переродження у відверто комерційне підприємство або у замкнуті релігійні секти.

Світовому співтовариству сьогодні найбільш відомі три поселення альтернати вістів: Аркосанті (пустеля штату Невада, США, 1971 р.), Файндхорн, заснований у старому замку на необжитому узбережжі Північного моря (Шотландія, 1962 р.); Ауровіль, створений на землях південного узбережжя Індії (1968 р.).

Найбільш успішною спробою є Ауровіль, який користується підтримкою ЮНЕСКО і уряду Індії. Там мешкають біля 300 чоловік – представники націй, які завдяки наполегливій праці і постійній фінансовій і політичній підтримці з боку ЮНЕСКО створили квітуче поселення із власною системою освіти, охорони здоров’я і соціального забезпечення. „Ауровіль – місце освіти, постійного прогресу і молодості”, „Ауровіль – не належить нікому, він належить людству” – їх гасла.

З метою з’ясування прогнозів соціально-політичних перспектив розвитку людства більш детально зупинимось на книзі відомих американських футурологів Джона Несбіта і Патриції Абурден „Мегатенденції. Рік 2000.”, яка всього за декілька місяців стала бестселером. Причому відразу у 32 державах світу. Цей науковий фоліант обсягом майже 400 сторінок з’явився у Нью-Йорку у січні 1990 р., а до кінця того ж року по світу розійшлися вже 9 млн. його примірників. Причому це суто спеціалізоване футурологічне дослідження, яке базується на міцному фундаменті комп’ютерних розрахунків і величезному статистичному матеріалі.

Ще у 1982 р. Джон Несбіт у своїй книзі „Мегатенденції: десять нових напрямків, перетворюючих наше життя” майже безпомилково спрогнозував подальше посилення у 80-ті рр. ролі передових технологій і інформатизації суспільного розвитку, інтеграційних сил у світовій економіці і центробіжних сил у світовій політиці. Ось як виглядали 10 мегатенденцій на 80-ті роки:

1. Від індустріального суспільства – до інформаційного.

2. Від форсованого технологічного розвитку – до передових технологій.

3. Від національних економік – до світової економіки.

4. Від короткочасних тенденцій – до довготривалих.

5. Від централізації – до децентралізації.

6. Від інституціональної допомоги – до управління своїми силами.

7. Від представницької демократії - до демократії співучасті.

8. Від ієрархічних структур – до сітьових структур.

9. Від безумовного примату Півночі – до вирівнювання Півдня.

10. Від вузького вибору з двох можливостей (або-або) – до вибору з декількох можливих варіантів.

Сьогодні навіть неспеціалісту ясно все те, що намічалося в цих прогнозах, здійснилося, або здійснюється. Несбіт, що називається, потрапив у „десятку”.

Звернемося до книги „Мегатенденції. Рік 2000.” В ній теж визначено 10 мегетенденцій. Які вони ці мегатенденції? По яких напрямках буде розвиватися сучасна цивілізація?

1. Перша мегатенденція – глобальний економічний бум. Його сутність у заміщенні політичних пріоритетів економічними, в зміцненні міжнародних економічних зв’язків, посиленні позиції вільної торгівлі, зростанні телекомунікацій у прийнятті економічних рішень.

Ряд футурологів 70-80-х рр. говорили про межі зростання, про вичерпність енергетичних, продовольчих та інших ресурсів, про неможливість вирішення економічних проблем.

Несбіт і Абурден доводять іншу позицію: 90-ті рр., за оцінками американських вчених, покажуть, що багато подібних побоювань перебільшені – з’являються інші джерела сировини і ресурсів; біотехнології зроблять можливим подальше розповсюдження і поширення „зеленої революції”, що наблизить вирішення проблеми голоду; різко підніметься в ціні „інтелектуальна власність”.

2. Друга мегатенденція – відродження забутого в „індустріальному суспільстві” „художнього життя”: помітно збільшиться відвідуваність музеїв, залучення у спорт з елементами мистецтва, зросте інтерес до класичного театру і музики; економічне зростання посилить потяг до духовності, до нових форм „художнього життя”, більш інтенсивним стануть культурні контакти між народами. Від масової до високої культури. „Від бейсболу – до балету” – так афористично розуміють автори новий стиль „художнього життя” Заходу, а у подальшому і всього світу.

3. Третя мегатенденція. До 2000 р. у світі може з’явитися новий гібрид – соціалізм з ринковими механізмами: приватизацією засобів виробництва, появою бірж, децентралізацією управління, банкрутствами, ринковими цінами. Економічна перебудова буде передбачати політичні реформи, а останні – індивідуальні свободи.

4. Четверта мегатенденція – нове співвідношення стилю життя, що поширюється в глобальних масштабах і культурного націоналізму, що посилюється; націоналізм може породити реакцію відчуження глобальних цінностей, але коли він виявляється повною мірою в плані культури – зароджується проблема його взаємодії з іншими культурами, чіткіше усвідомлюються права людини; звідси можливість глобального ренесансу в культурі і мистецтві, але націоналізм на фоні економічних невдач може вести до хаосу.

5. П’ята мегатенденція. Приватизація держави – в цьому плані моделлю для інших країн слугувала Британія, де М.Тетчер „розгорнула назад рух до соціалізму”. У 1988 р. число держателів акцій в цій країні перебільшило число членів тред-юніонів; в країні спостерігається колаж не тільки кейнсіанства, але навіть 100-річної ідеї кооперації; в глобальному масштабі приватизація проходила під різними гаслами: в Британії – „народженого капіталізму”, в Данії – відмови від „турботливої держави”, в США – „економічної свободи.

„По всьому світові, – констатують автори, – явно простежуються тепер зрушення до індивідуальних форм від класових і групових. Раніше говорилося – „Ми робимо для них”, сьогодні – „індивід робить для себе”. І вступ до XXІ ст. буде відзначений переглядом ролі уряду по відношенню до громадян, особливо тих, хто може робити все сам; прийде постдержава загального добробуту, яка буде забезпечувати лише немічних.

6. Шоста мегатенденція – виникнення подібності „Римської імперії” у країнах Тихоокеанського регіону; Тихий океан – „Середземне море нової цивілізації”, він володіє невичерпним економічним потенціалом (сюди входять Каліфорнія, частина РФ, Японія, „чотири дракони”, більша частина Китаю, Австралія, інші країни).

Прийде століття Тихого океану.

7. Сьома мегатенденція – залучення жінок на провідні посади в економіці, політиці, науці, різко підвищується їхня кількість та рівень значущості у бізнесі, причому жінки виступають на рівних з чоловіками в інформаційних технологіях, виробництвах, що потребують високого рівня освіти; жінки збільшать свою присутність у здатному до інновацій дрібному бізнесі. Символом цієї мегатенденції називають М.Тетчер.

8. Восьма мегатенденція – XXI ст. – це століття біології, що заміщає століття фізики; воно знаменує пріоритети інформаційної інтенсифікації перед енергетичною, мікропроцесів над макропроцесами, внутрішньої орієнтованості перед механічною нав’язуваністю; „все більше відчутними в нашому житті стають біотехнології”. Але наслідки їх впровадження непрості і викликають реакцію відчуження, адже деякі маніпуляції з генами можуть мати непередбачувані наслідки; і все ж лише за допомогою вказаних технологій можна виграти війну з голодом, перемогти ряд хвороб, покращити природу людини. Пошук нових етичних цінностей у зв’язку з генною інженерією породить попит на філософів і технологів, до цього хронічно безробітних; „біотехнології” можуть олюднити і бізнес, створюючи нові способи відношення до виробництва і до життя в цілому.

9. Дев’ята мегатенденція – невпинно зближуються релігія і наука, аж до створення специфічної „релігії науки”, падає авторитет старих церков і одночасно зростає тяга до спіритуалізму, посилюється „електронна церква, „нові”, а по суті – найдавніші релігії Сходу і Заходу.

2000 рік – час відкидання соціальних утопій, міфів про прогрес, час повернення віри в Бога, причому в глобальному масштабі.

10. Десята мегатенденція – найважливіша кінця XX ст. – тріумф індивідуума, особистісного начала у всіх сферах життя.

Термін „масовий рух” характеризується сьогодні як непридатний, рухи ж на захист оточуючого середовища, феміністські, антиядерні будуються на свідомій участі в них індивіду, що робить ставку на особисту відповідальність; це індивідуалізм етичної відповідальності і глобального бачення, а не егоцентричний. Пріоритети колективізму падають в ціні, але зростає ціна співтовариств, що добровільно влаштовуються індивідами; в економіці, наприклад, висунуть гасло – „мале – це прекрасно”, що відображає недовіру до великих корпорацій. Нові технології при цьому – джерело підвищення значущості індивідууму, здатного концентрувати в своєму розумі надзвичайно продуктивну інформацію; те ж проявляється у політиці.

Один з проявів домінування індивідуума – примат споживача, який активно втручається в хід виробничих процесів; „стає законом виробництва, і нова відповідальність суспільства – зворотній бік подібних ініціатив індивіда”. Вони будуть зростати не тільки в країнах Заходу, але і в рамках „соціалізму вільного ринку”, тому є підстави говорити про „пришестя століття індивідуума”. Таким є прогноз на майбутнє.