МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра міжнародної економіки
РЕФЕРАТ
З дисципліни «Міжнародна економічна діяльність»
На тему:
«Перспективи надання Україні міжнародної технічної допомоги»
Маріуполь - 2007

Зміст

  Вступ
1. Сутність міжнародної технічної допомоги
2. Фактори, що негативно впливають на залучення проектів та програм МТД
3. Перспективи України в отриманні проектів та програм МТД
Висновки
Список використанних джерел

Вступ
Міжнародна технічна допомога (МТД) сьогодні є важливим інструментом реалізації політики міжнародної інтеграції України, економічного розвитку, забезпечення інтересів держави на зовнішніх ринках. Міжнародна технічна допомога надається Україні практично в усіх галузях народного господарства та суспільного життя більш ніж 20 країнами світу, а також міжнародними організаціями. На сьогодні впроваджено та знаходяться в стадії виконання проекти, на фінансування яких з 1992 року донорами виділено понад 5,8 мільярдів доларів США. В 2005 році донорами для впровадження нових та продовження діючих проектів міжнародної технічної допомоги в Україні виділено приблизно 463 млн. доларів США.
Впровадження проектів міжнародної технічної допомоги допомагає вирішенню тих проблем, які Україна сьогодні не в змозі вирішити самостійно, зменшує навантаження на державний бюджет, сприяє створенню додаткових робочих місць. Світовий досвід, що набуває Україна в рамках міжнародної технічної допомоги сприяє її сталому соціально-економічному розвитку, прискорює її міжнародну інтеграцію. Актуальність подальшого дослідження міжнародної технічної допомоги та її впливу на стан економіки України полягає у визначенні найбільш раціонального розміщення коштів, що поступають від донорів, з метою покращення стану в окремих галузях економіки; а також у сприянні розвитку більш тісних відносин з міжнародними фондами та іншими країнами.
Метою цієї реферативної роботи є визначення проблем та факторів, що негативно впливають на залучення МТД, а також перспективних напрямів надання МТД Україні.
Задачі – визначити сутність міжнародної технічної допомоги та розрізнити її види, а також визначити подальші напрямки співробітництва з фондами та іншими країнами, щодо технічної допомоги Україні у тих галузях економіки країни, які її найбільш потребують.
Об’єкт дослідження – форми та способи залучення міжнародної технічної допомоги.
Предмет дослідження – програми та проекти міжнародної технічної допомоги, що були спрямовані донорами на покращення економічного стану України.
Теоретичною базою є фундаментальні положення та принципи політекономії; законодавство України; інформаційні ресурси мережі Інтернет; періодичні видання.
Методологічною базою є метод аналізу та синтезу, статистичний, індукції, метод прогнозування.

Сутність міжнародної технічної допомоги
Різновидом міжнародної передачі технології є міжнародне технічне сприяння або технічна допомога, що одержала великий розвиток із середини 70-х років. Міжнародні програми технічної допомоги здійснюються як по лінії міжнародних організацій, так і на двосторонній основі. Вони спрямовані насамперед на надання технічної допомоги країнам, що розвиваються, і країнам, що знаходяться перехідному періоді, з метою прискорення створення основ розвитий ринкової економіки. Технічне сприяння (яке ще називають технічною допомогою) спрямовано на підвищення технологічного рівня країн-одержувачів.
Її треба відрізняти від інших форм міжнародної допомоги розвитку, що є здебільшого прямим бюджетним фінансуванням з боку розвинених держав найбіднішим африканським і азіатським країнам і спрямовані на задоволення потреб жителів цих країн у їжі, воді, паливі й іншому.
Згідно з Указом Президента України „Про міжнародну технічну допомогу” (5 червня 1999 року) й Постановою N 153 Кабінету Міністрів України „Про створення єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги” (15 лютого 2002 року), міжнародна технічна допомога – це ресурси, які відповідно до міжнародних договорів України надаються донорами (державами, урядами іноземних держав, а також організаціями, установами, фондами, уповноваженими урядами іноземних держав, міжнародними організаціями, що надають міжнародну технічну допомогу Україні) на безоплатній основі Україні для здійснення програм, проектів міжнародної технічної допомоги з метою проведення реформ та реалізації програм соціально-економічного розвитку України.
Міжнародна технічна допомога (МТД) - надання країнам допомоги на платній або безоплатній основі в сферах технології процесів, продуктів та управління; це допомога у засвоєнні знання та навичок у відповідних сферах діяльності, зазвичай в галузі економіки та управління.
Донором може стати держава, уряд іноземної держави, а також організація, установа, фонд, уповноважені урядом іноземної держави, міжнародна організація, що надає міжнародну технічну допомогу.
Таке сприяння може виявлятися практично в всіх галузях виробництва. В економічній сфері найчастіше технічна допомога надається в області розробки програм економічного розвитку, статистики, грошової і бюджетної політики, розвитку регіонів, техніко-економічного обґрунтування окремих проектів. З погляду ступеня залучення одержувача технічної допомоги в процесі розподілу можна виділити кілька організаційних видів технічної допомоги.
Грант – це фінансові ресурси, що надаються донором реципієнту на безповоротній основі та спрямовуються на реалізацію цілей, визначених програмою, проектом міжнародної технічної допомоги.
Технологічні гранти – це безоплатна передача розвиненими країнами технології, технологічно ємних товарів або фінансових засобів на купівлю технології, навчання і підвищення кваліфікації персоналу. Гранти передбачають надання донором у рамках проекту МТД технології й устаткування, відряджання фахівців і здійснення навчання кадрів без якої б то ні було фінансової участі одержувача допомоги у фінансуванні проекту. У цьому випадку одержувач виконує чисто організаційні функції по прийому і розміщенню технічної допомоги. Донор звичайно має право брати участь через своїх представників у розподілі допомоги і нагляді за ефективністю її використання.
Співфінансування МТД передбачає більш серйозну участь і відповідальність її одержувача, що відповідно до угоди про надання технічної допомоги повинний не тільки організаційно забезпечити її одержання, але і нести деякий тягар її фінансування. Звичайно фінансова участь одержувача, хоча і складає меншу частку вартості проекту, розглядається як свідчення зацікавленості уряду в ефективному використанні наданій його країні технічної допомоги.
Вона може залучатись у вигляді будь-якого майна, необхідного для забезпечення виконання завдань проектів (програм), яке ввозиться або набувається в Україні; робіт і послуг; прав інтелектуальної власності; фінансових ресурсів (грантів) у національній чи іноземній валюті; інших ресурсів, не заборонених законодавством, у тому числі стипендій.
Міжнародна технічна допомога може надаватися у формі передачі у власність, користування майна і майнових прав; консультацій із залученням експертів, у тому числі іноземних; фінансування витрат на навчання та підвищення кваліфікації спеціалістів реципієнта; обміну спеціалістами; грантів.
Грошові кошти, що виділяться міжнародними економічними організаціями й окремими країнами в рамках МТД, не надходять безпосередньо в розпорядження приймаючої сторони, а направляються на оплату й організацію роботи відповідних фахівців-консультантів.
Безпосередньо одержувати МТД згідно з проектом (програмою) може резидент України (фізична або юридична особа), яка є реципієнтом цього проекту. Реципієнт – це визначений у програмі, проекті міжнародної технічної допомоги резидент України, що одержує міжнародну технічну допомогу.
Бенефіціар - центральний або місцевий орган виконавчої влади, до компетенції якого належить реалізація державної політики у відповідній галузі чи регіоні, який заінтересований в результатах виконання проекту (програми), але безпосередньо не одержує міжнародну технічну допомогу.
Для одержання міжнародної технічної допомоги потенційні реципієнти (визначені у програмі, проекті міжнародної технічної допомоги резиденти України, які одержують міжнародну технічну допомогу) подають запити до спеціально уповноваженого органу, який проводить експертизу запитів та за її результатами звертається до донорів з проханням прийняти рішення про фінансування програм, проектів міжнародної технічної допомоги.
Проектом міжнародної технічної допомоги є документ (проект, проектна угода), яким визначено систему послідовно пов'язаних дій, заходів, а також ресурси, спрямовані на досягнення цілей надання міжнародної технічної допомоги протягом встановлених строків.
Програми, проекти міжнародної технічної допомоги підлягають державній реєстрації Агентством координації міжнародної технічної допомоги із включенням до Державного реєстру програм і проектів міжнародної технічної допомоги. Державна реєстрація програм і проектів є підставою для акредитації їх виконавців, а також надання підтверджень щодо забезпечення відповідних пільг, привілеїв, імунітетів, передбачених законодавством України та її міжнародними договорами.
Міжнародна технічна допомога має використовуватися лише для цілей, визначених у програмах, проектах міжнародної технічної допомоги. Контроль за реалізацією програм, проектів міжнародної технічної допомоги здійснюється спеціально уповноваженим органом.
У разі виявлення порушень законодавства України, міжнародних договорів України, невідповідності реалізації програми, проекту міжнародної технічної допомоги завданням, попередньо визначеним відповідно у програмі, проекті міжнародної технічної допомоги, спеціально уповноважений орган має право зупинити здійснення програми, проекту в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Технічна допомога від імені міжнародних організацій зазвичай виражається або у відрядженні експертів у конкретних областях до країни, що отримує міжнародну технічну допомогу, або в запрошенні фахівців із країн, що розвиваються, у штаб квартири міжнародних організацій або в їхні навчальні центри за для проведення там консультацій і семінарів. Міжнародні організації можуть відряджати своїх штатних співробітників, що мають експертні  знання  у визначених областях, або попросити уряду своїх країн-членів підшукати фахівця з числа національних кадрів, що міг би бути відряджений на певний строк за рахунок міжнародної організації в країну, що розвивається.
Також Міжнародний центр перспективних досліджень розробив нову парадигму технічної допомоги в умовах відсутності інтеграційної стратегії донорів щодо України. Проекти групи аналізу політики націлені не на отримання готових порад та рекомендацій від міжнародних консультантів, а на створення інституційної спроможності.

Фактори, що негативно впливають на залучення проектів та програм МТД
В умовах перебудови ключових сфер суспільного життя в Україні важливого значення набуває допомога зарубіжних країн, а також міжнародних фінансових організацій у проведенні життєво необхідних реформ у нашій державі. Ця допомога виражається як у передачі коштів, майна, обладнання, так і у наданні послуг та інформації, виконанні робіт, навчанні та стажуванні персоналу, передачі об’єктів інтелектуальної власності, зокрема технологій та ноу-хау. Саме така діяльність вищезгаданих іноземних суб’єктів дістала назву міжнародної технічної допомоги.
Незважаючи на позитивні тенденції сталого економічного зростання, на сьогодні існує низка питань, вирішення яких потребує, зокрема, залучення міжнародної технічної допомоги. Оскільки Україна проголосила курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію, для його реалізації першою чергою необхідно здійснити заходи щодо набуття членства в СОТ, адаптації, законодавства України до законодавства Європейського Союзу, створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом, укріплення засад ринкових інститутів, підвищення спроможності економіки витримати конкурентний тиск у зв’язку з розширенням Європейського Союзу.
На сьогодні міжнародна технічна допомога є важливим інструментом реалізації політики міжнародної інтеграції України, здійснення структурних реформ і створення ринкової інфраструктури, розв’язання економічних та соціальних проблем.
Разом з тим чимало напрямів технічної допомоги, й передусім практичні результати від реалізації програм і проектів, особливо враховуючи значну їхню вартість, неповністю відповідають стратегічним цілям економічних і соціальних реформ. Головним чином це пов’язано як із зовнішніми, так і внутрішніми чинниками, відсутністю належної координації, прозорості та відповідальності вітчизняних одержувачів допомоги (реципієнтів) за реалізацією програм і проектів міжнародної технічної допомоги.
Донори, виходячи із власних завдань і пріоритетів, не завжди враховують інтереси українських контрагентів, нерідко нав’язують власні програми і проекти, лобіюючи інтереси окремих іноземних фірм. Українській стороні у таких випадках відводиться пасивна роль.
Вітчизняні реципієнти, недостатньо націлені на досягнення кінцевого результату від співробітництва, ставляться до технічної допомоги як до благодійності або марного витрачання коштів.
Зважаючи на важливість міжнародної технічної допомоги для національних інтересів України, правове регулювання діяльності чи, іншими словами, удосконалення правових засад залучення та використання ресурсів цієї допомоги вкрай недостатнє і є проблемним питанням, що потребує невідкладного вирішення. Зауважимо, що протягом 1990-2001 років практично не існувало жодного нормативно-правового акту, який би конкретно урегульовував бодай головні моменти діяльності, пов’язаної з міжнародною технічною допомогою. Це свідчить про відсутність продуманого підходу держави до цього питання протягом зазначеного тривалого періоду. Втім, хоча правове поле було відсутнє, технічна допомога в Україну надходила і регламентувалася вона у більшості випадків міжнародними договорами, на підставі яких ця допомога надавалася.
Ситуація змінилася у 2002 році, коли була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України №153 "Про створення єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги", у якій знайшов вираження державний підхід до регулювання відносин, в тому числі й майнових, стосовно залучення, використання та моніторингу такої допомоги. Проте разом із багатьма позитивними ознаками єдина система, про яку йдеться у згаданій постанові, має низку необґрунтованих або суперечливих положень, наслідки яких можуть негативно відбитися на ефективності надання міжнародної технічної допомоги.
Безпосередньою підставою одержання технічної допомоги є договори про її надання. Зобов’язальне право й сьогодні не містить положень стосовно таких договорів. Тому договір про надання технічної допомоги, який за своєю природою є цивільно-правовим, не знаходить належного місця у системі класифікації договорів. Відтак очевидною є потреба у чіткій дефініції цього договору, визначенні його ознак, істотних умов, предмета та інших елементів.
Вивчення можливих шляхів правового регулювання міжнародної технічної допомоги, а також оптимальне формулювання правової конструкції договору про надання цієї допомоги має принципове значення для України з огляду на триваючий процес переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки.
Можна однозначно стверджувати, що правове регулювання міжнародної технічної допомоги не було предметом комплексних досліджень як у вітчизняній, так і в зарубіжній правовій літературі. Більше того, публікації, що висвітлюють цю тематику у загальному або розглядають окремі елементи досліджуваної теми, є поодинокими.
Усі проблеми, що існують у сфері залучення та використання Україною міжнародної технічної допомоги, можна умовно поділити на проблеми правового та організаційного характеру.
Проблеми стратегічного характеру:
1)                Не існує єдиної рамки трансформації, яка б спрямовувала і узгоджувала проведення в Україні інституційної, правової та адміністративної реформ;
2)                Програма дій України не враховує можливостей використання ресурсів МТД у втілення їх положень;
3)                Надання та використання технічної допомоги практично не пов’язане з виконанням Угоди про Партнерство та Співробітництво з ЄС;

4)                Використання технічної допомоги практично не спрямовується на розбудову ефективних демократичних інституцій, формування необхідних вмінь та навичок ключових дійових елементів процесу демократизації – уряду, приватного бізнесу, громадянського суспільства;
5)                Метою проектів та програм МТД дуже рідко є розбудова соціальної інфраструктури, яка б забезпечувала створення сприятливого інвестиційного клімату.
Проблеми правового характеру:
6)                Відсутність базового законодавчого акту, який би визначав поняття міжнародної технічної допомоги, її види та форми; основних учасників процесу залучення та використання МТД, передбачав існування фіскальних пільг, тощо;
7)                Відсутність відповідальних підзаконних актів Кабінету Міністрів, які мають чітко визначити порядок підготовки та узгодження проектних пропозицій з урахуванням потреб України, форми і методи моніторингу ефективності проектів МТД;   
8)                Недосконалість процедурних норм у рамкових двосторонніх угодах, які не дають можливостей українській стороні впливати на визначення переліку конкретних проектів, їх зміст, вибір виконавця проекту і українського реципієнта.
Проблеми організаційного характеру:
9)                Відсутність спеціально уповноваженого органу, який би відповідав за розробку та реалізацію державної політики України щодо залучення та використання МТД;
10)           Відсутність єдиної національної системи залучення, використання та аналізу ефективності МТД, визначених критеріїв відбору проектів та програм;
11)           Нерозвиненість відповідної інфраструктури на центральному та регіональному рівні, яка б забезпечувала ефективну координацію діючих проектів та програм МТД, а також здійснювала контроль за результатами проектів та програм МТД та їх ефективністю;
12)           Недостатня чисельність українських спеціалістів з питань міжнародного розвитку, яких залучено до координації МТД з української сторони, на противагу кількості представників урядових агентств країн-донорів, іноземних організацій-виконавців, експертів, що перебувають в Україні для здійснення програм та проектів МТД;
13)           Неузгодженість дій українських міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в процесі підготовки пропозицій проектів МТД, недотримання встановлених процедур подання заявок;
14)           Недостатньо обґрунтоване запрошення іноземних експертів без визначення критеріїв відбору, завдань для них та графіків їх роботи.
Окрім перерахованих недоліків, характерних для української сторони в контексті залучення та використання МТД, окремо можна виділити комплекс проблемних питань, пов'язаних з принциповими підходами донорів до надання Україні технічної допомоги та власне процесом програмування:
1)                Відсутність єдиного принципу та чітко визначених рамок надання технічної допомоги;
2)                Відсутність постійної консультації з українською стороною в процесі програмування;
3)                Неврахування необхідності створення дієвих інституційних механізмів втілення результатів програм та проектів МТД;
4)                Недостатня задіяність державних службовців середньої та вищої ланок у навчальних програмах та проектах;
5)                Відсутність процедур подальшого розповсюдження та використання досвіду, отриманого учасниками проектів та програм;
6)                Ізоляція українських державних службовців від інституціолізованих міжнародних мереж державних службовців та консультантів з питань державної політики, відсутність постійних контактів з ними.
7)                Перераховані проблеми та недоліки і системі залучення і використання Україною МТД та в системі надання цієї допомоги донорськими організаціями призводять до цілої низки негативних явищ.
Проекти МТД, що здійснювалися і здійснюються в Україні, є ізольованими один від одного, нескоординованими і в своїй більшості не сприяють проведенню глибоких системних перетворень.
Часто при розробці проектів до уваги не береться той факт, що вони будуть здійснюватися в умовах, коли більшість суспільних інституцій є недосконалі або не розбудовані взагалі.
Не враховується відсутність вмінь та процедур аналізу політики, публічної підготовки і обговорень рішень. Хоча саме розбудова спроможності до розробки та впровадження стратегічних рішень у діяльність центральних та місцевих органів влади має бути серед головних завдань програм та проектів технічної допомоги. Без цього важко собі уявити здійснення демократичних реформ взагалі. Невизначеність самого поняття міжнародної технічної допомоги, її видів та форм призводить до непоодиноких спроб зареєструвати інші форми міжнародного економічного співробітництва як проекти МТД з метою ухилення від оподаткування та сплати ввізного мита. Відсутність чітко прописаних процедур підготовки та узгодження проектних пропозицій на урядовому рівні призводить до того, що потенційні бенефіціари є ізольовані як від ресурсів для здійснення необхідних їм перетворень, так і від готових продуктів, потенційно призначених саме для них.
Відсутність послідовної позиції української сторони щодо напрямків використання МТД призводить до того, що донори починають працювати в режимі одностороннього руху. В результаті можуть з’являтися односторонні рекомендації, які потім сприймаються українською стороною як нав’язування певної політичної позиції. Відсутність координації з українською стороною системи оцінювання програм та проектів МТД та моніторингу їх продуктів і результатів реалізації позбавляє можливості зробити об’єктивні висновки щодо ефективності окремих проектів та використання Україною міжнародної технічної допомоги в цілому

Перспективи України в отриманні проектів та програм МТД
Враховуючи 4-х річну позитивну динаміку економічного зростання в Україні, розширення ЄС, а також у зв’язку з проведенням демократичних виборів Президента України, в 2005 році донорами були оприлюднені наміри щодо збільшення обсягів допомоги Україні для підтримки та консолідації історичних завоювань, досягнутих під час виборів Президента України.
З цією метою донорами, зокрема, ЄС, МБРР, ПРООН було прийнято ряд нових стратегічних та рамкових програм щодо допомоги Україні на середньострокову перспективу.
Міжнародна спільнота має тенденцію визначати причину слабості реформ в Україні виключно відсутністю політичної волі Президента і Уряду України. Тож головною причиною відсутності системних реформ в Україні в низькій ефективності урядової машини з прийняття політичних рішень щодо реформ.
Рекомендації щодо вдосконалення координації міжнародної технічної допомоги:
1)                Підпорядкувати міжнародну технічну допомогу стратегічним завданням трансформації та соціально-економічного розвитку України.
2)                Розбудувати інституційну спроможність органу, який здійснюватиме державну політику в сфері залучення та використання МТД.
3)                Розробити концепцію національної системи програмування, координації та моніторингу МТД, яка б передбачала створення на центральному та регіональному рівнях відповідної інфраструктури.
4)                Налагодити постійний технічний діалог між Урядом України та донорськими організаціями щодо встановлення чітких та прозорих процедур підготовки середньотермінових та щорічних програм МТД, конкретизації їх до окремих проектів, забезпечити обов’язкову участь українських реципієнтів у підготовці технічних завдань проектів тощо.
5)                Створити карту проектів міжнародної технічної допомоги, на якій будуть зазначені:
ü    напрямки надання технічної допомоги, що відповідають стратегічним пріоритетам діяльності Уряду і напрямкам розвитку українського суспільства;
ü    конкретні проекти і програми, що здійснювалися та здійснюються різними донорськими організаціями, включаючи їх цілі, зміст та результати;
ü    проекти, які плануються або знаходяться в стадії підготовки.
6)                Використати досвід країн-кандидатів у члени Європейського Союзу щодо використання технічної допомоги, і особливо фондів ЄС в рамках програми PHARE.
7)                Розробити і впровадити вимоги до проектів технічної допомоги та чіткі критерії оцінки їх ефективності
З метою запровадження докорінних змін в усіх сферах соціально-економічного розвитку Президентом України та Кабінетом Міністрів України розпочато здійснення заходів з метою досягнення нової якості життя громадян, запровадження соціальних, економічних та демократичних європейських стандартів життєдіяльності людини, суспільства та держави.
Підтримуючи цілі розвитку, проголошені Декларацією тисячоліття ООН, Україна розробила завдання на період до 2015 року з подолання бідності, поліпшення якості та забезпечення рівного доступу до освіти, а також відтворення навколишнього природного середовища.
Протягом останніх років спостерігалася активізація діяльності об'єднань громадян та аналітичних центрів. Проте слід залучати громадськість до процесу прийняття рішень органами державної влади, зокрема шляхом проведення публічних слухань, громадських обговорень та консультацій, урахування результатів досліджень об'єднань громадян.
З метою зміцнення обороноздатності держави та прискорення вступу України до НАТО необхідно активізувати процеси реформування Збройних Сил.
Для якнайшвидшого вирішення зазначених питань та забезпечення інноваційного розвитку Україна потребує чітко скоординованої допомоги.
Проблемними питаннями співробітництва з донорами залишаються недостатня участь України у визначенні змісту проектів і програм під час їх підготовки, низька ефективність окремих форм співробітництва, що пропонуються донорами, переважне використання послуг іноземних експертів у деяких проектах. Участь українських експертів у проектах міжнародної технічної допомоги сприятиме підвищенню спроможності українських фахівців приймати управлінські рішення на рівні міжнародних стандартів та поширенню здобутих знань.
В останні роки відбулося усвідомлення можливостей міжнародної технічної допомоги як допоміжного інструменту економічного розвитку. В переважній більшості випадків вдалося разом з донорами визначити основні напрями допомоги, підвищити відповідальність за її зміст та результати реалізації проектів, що великою мірою відповідали пріоритетам політики, та сформувати проектні портфелі. Запроваджений у 2002 році систематичний моніторинг дає змогу простежувати та аналізувати заходи, що здійснюються у рамках проектів. Разом з тим для досягнення більшої ефективності та прозорості процесу надання допомоги необхідно забезпечити тісну координацію з донорами щодо розроблення проектів, обговорення їх цілей, завдань, проведення моніторингу, застосування критеріїв оцінки проміжних та кінцевих результатів їх реалізації, а також інформування громадськості.
Україну включено до переліку країн-претендентів на участь у новій широкомасштабній програмі допомоги США “Рахунки у відповідь на виклик тисячоліття”.
В рамках подальшої розбудови відносин України та Європейського Союзу та країн – членів ЄС у сфері технічної допомоги, 21 лютого 2005 року в Брюсселі на спеціальному засіданні Ради з питань співробітництва було ухвалено План дій Україна – ЄС, який встановлює рамки відносин між сторонами на найближчі три роки.
Зокрема, у сфері технічної допомоги План дій передбачає:
ü    надання збільшеної фінансової підтримки Європейського Союзу для виконання заходів, визначених Планом дій.
ü    розробку Європейською Комісією нового Європейського інструменту сусідства та партнерства (ЄІСП), який надаватиме допомогу Україні, у т.ч. у сфері транскордонного та міжрегіонального співробітництва між Україною та державами-членами ЄС.
ü    підтримку в адаптації законодавства до норм та стандартів ЄС, у тому числі шляхом надання технічної допомоги та обмін досвідом між державними службовцями (TWINNING), а також через механізм обміну інформацією про технічну допомогу (TAIEX).
ü    підтримку регіонів та участь у підготовці та впровадженні програм сусідства за участю України.
Українська сторона була поінформована, що з 2007 технічна допомога, буде надаватися через Нові інструменти сусідства. Одним з основних компонентів цієї нової програми має стати секторальний підхід. Відповідно до Керівних принципів щодо підтримки секторальних програм, секторальний підхід застосовується до країн, які розвиваються. Цей підхід започатковується за спільною згодою Євросоюзу та країни-отримувача. Метою секторального підходу є підвищення ефективності використання країною-отримувачем внутрішніх та зовнішніх ресурсів. Секторальний підхід базується на пріоритетах, визначених національними стратегіями подолання бідності або аналогічних документах і є допомогою Уряду країни у реалізації політики розвитку пріоритетних секторів економіки. Згідно з Керівними принципами головна роль при визначенні пріоритетів належить Уряду країни. Однією з особливостей секторального підходу є поступове перенесення центру ваги від класичної технічної допомоги до макроекономічної допомоги, зокрема прямої підтримки бюджету.
У Пропозиціях щодо форм та механізмів залучення Україною від ЄС міжнародної технічної допомоги на 2004-2006 роки і на 2007-2013 роки Україна пропонувала „запровадити системний підхід до залучення коштів технічної допомоги з боку ЄС”. Секторальний підхід, має бути запроваджено починаючи з 2007 року разом із започаткуванням нового інструменту надання технічної допомоги з боку ЄС (після ухвалення нового Регламенту Ради ЄС та підписання відповідних документів між Єврокомісією та Урядом України).
Водночас слід зазначити, що на сьогодні деякі країни Європи скорочують технічну допомогу Україні. Наприклад, реалізація програми Німеччини "ТРАНСФОРМ", яка реалізовувалася в Україні з 1994 року, підходить до свого логічного завершення і після цього в Україні буде впроваджуватися незначна кількість проектів. Уряд Німеччини вважає, що ця програма виконала свою місію, а саме процес трансформації України до соціально-ринкової економіки та демократії завершується. Допомога Україні з боку Німеччини в подальшому буде надаватися через інші механізми, а саме через програму "Партнерська розбудова" та через інструмент фінансового співробітництва. В рамках останнього Уряд Німеччини надає довгострокові кредити на 40 років з низкою процентною ставкою, яка складає 0,75 %, та звільненням від погашення протягом 10 років. Уряд Німеччини вже виділив 5 млн. євро для надання кредиту підприємствам аграрного сектору. В подальшому планується надання кредиту кредитним спілкам та комунальним господарствам.
Починаючи з 2007 фінансового року, Урядом Японії запропоновано такі форми співпраці з Україною в галузі культури:
ü    надання культурного гранту для масштабних проектів, які включають в себе реконструкцію будівель, покращання інфраструктури галузі, постачання обладнання тощо (до 2,7 млн. дол. США);
ü    надання гранту загального типу для 5 дитячих лікарень (до 6,5 млн.$)
В рамках співпраці з Європейським банком реконструкції та розвитку на сьогоднішній день вирішується питання фінансового забезпечення міжнародного проекту "План здійснення заходів на об'єкті "Укриття". Первісна оцінка проекту становить 768 млн. дол. США, уточнена оцінка за результатами розроблення техніко-економічного обґрунтування будівництва конфайнмента - 1,1 млрд. доларів США. Питання додаткового фінансування Плану заходів на об’єктів “Укриття” було розглянуто на засіданні Асамблеї донорів в травні цього року.
Так, 12 травня 2005 року уряди країн-донорів на чолі з країнами “Великої Вісімки” та ЄС взяли зобов’язання додатково надати 235 млн. доларів США до Чорнобильського Фонду “Укриття”, включаючи додатковий внесок України в розмірі 22 млн. доларів США. В разі перетворення зобов’язань щодо надання додаткових коштів в конкретні грантові угоди з ЄБРР, Чорнобильський фонд “Укриття” матиме достатнє фінансування для будівництва нового безпечного конфайнменту.
Важливою основою для закріплення досягнутих позитивних результатів впровадження проектів та подальшої співпраці з ООН та спеціалізованими установами ООН стане Рамкова програма допомоги ООН для України на 2006-2010 роки.
Реалізація програм та проектів технічної допомоги, запроваджених в рамках цієї програми, сприятиме виконанню Програми дій Уряду “Назустріч людям”, дасть змогу прискорити процес реформування економіки України та демократичних перетворень у суспільстві.
Крім того, однією з перспектив подальшого співробітництва України з донорами та іншими країнами є зміна статусу України від держави-реципієнта до держави-донора, що є важливим кроком в напрямку збільшення політичної ваги України на міжнародній арені, розвитку її експортного потенціалу, стимулювання зовнішньоекономічних зв’язків шляхом закріплення українських товаровиробників на нових ринках та підвищення їх конкурентоспроможності.
Передумовою для реалізації цього стратегічного завдання є, передбачена Програмою діяльності Кабінету Міністрів України „Назустріч людям”, розробка механізму надання Україною міжнародної технічної допомоги, насамперед країнам «третього світу», які є перспективними з точки зору освоєння їх ринків українськими виробниками товарів, робіт та послуг.
На сьогоднішній день Міністерством економіки за дорученням Уряду розпочато роботу по розробці згаданого механізму.
Також Мінекономіки розробляється проект Угоди між Урядом України та Урядом Арабської Республіки Єгипет про техніко-економічне співробітництво. Це буде перша двостороння Угода, в рамках якої Україна може виступати як країна – донор.

Висновки
На сьогодні Міністерство економіки України забезпечує технічне співробітництво з 14 європейськими країнами-донорами, США, Канадою, 5 країнами Азії, а також з Європейською Комісією, Програмою розвитку ООН (ПРООН), міжнародним агентством з питань атомної енергії (МАГАТЕ), Світовим банком та іншими міжнародними організаціями.
Допомога, що надається донорами у рамках технічного та техніко-економічного співробітництва, сприяє дотриманню курсу України на європейську та євроатлантичну інтеграцію, дає можливість залучити додаткові ресурси для розв’язання стратегічних завдань розвитку, зменшити навантаження на державний бюджет, створити додаткові робочі місця.
Проекти міжнародної технічної допомоги є різними за обсягами фінансування та видами виконаних робіт: від надання консультацій, експертних оцінок, обмінів та навчань в різних секторах економіки до широкомасштабної підтримки заходів Уряду в реалізації масштабних проектів з суттєвими технічними компонентами.
Світовий досвід, якого набуває Україна в результаті залучення міжнародної технічної допомоги, сприяє підвищенню інституційної спроможності органів державної влади, приватного сектору економіки та об'єднань громадян щодо формування демократичного суспільства та самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки, прискорює міжнародну інтеграцію.

Список використанних джерел
1.                Про міжнародну технічну допомогу - Указ Президента України// ”УК”. – 1999. – 5 червня.
2.                Про створення єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги - Постанова N 153 Кабінету Міністрів України// „УК”. – 2002. – 15 лютого.
3.                Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.Т. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навчальний посібник. – Київ: „Центр навчальної літератури”, 2004. – 670 с.
4.                Макогон Ю.В. Зовнішньоекономічна діяльність: організація, управління, прогнозування: Підручник. – Донецьк: Альфа-прес, 2004. – 344 с.
5.                Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – 948 с.
6.                Румянцев А.П., Румянцев Н.С. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 377 с.
7.                Міжнародна економічна діяльність України: Навчальний посібник/ Багрова І.В., Гетьман О.О., Власик В.Є./ за ред. І.В. Багрової. - Київ: „Центр навчальної літератури”, 2004. – 384 с.
8.                Міжнародні організації: Навчальний посібник/ За редакцією Ю.Г.Козака, В.В.Ковалевського. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 288 с.
9.                Мировая экономика: Учебник/ Под ред. проф. А.С. Булатова. – М.: Юристъ, 2000. – 734 с.
10.           Украина в мировой экономике/Макогон Ю.В. и др./Под общей редакцией Ю.В. Макогона. – Донецк.:1999. – 498 с.
11.            www.icps.com.ua
12.           www.ukrstat.gov.ua
13.           www.news.ua