Зміст

1 Стандартизація і економія матеріальних ресурсів

2 Сертифікація та безпека продуктів

Список використаних джерел

1 Стандартизація і економія матеріальних ресурсів

Стандартизація товарів та послуг відіграє важливу роль для суспільства взагалі, забезпечуючи певний рівень якості та безпеки цих виробів і послуг для споживачів. Суспільство має потребу в одержанні товарів і послуг, які пропонують високій рівень виконання і відсутність ризику для життя, здоров'я і навколишнього середовища. Для досягнення цього розробляються стандарти, які містять вимоги щодо безпеки і якості продукції, методів випробувань, певних систем класифікації, термінів та визначень, управління якістю та навколишнім середовищем [1, c. 45].

Стандарти забезпечують доступ до світових ринків і підтримують якість. Вони є найбільш прийнятним компромісом між вимогами якості під час імпортування товарів і інтересами країн, що експортують ці товари. Очевидно, що вироби, які відповідають загальновизнаним стандартам, можна легше продати і вони мають більш високу ціну на світовому ринку. Стандарти, таким чином, закладають основи для розвитку, зростання виробництва та експорту продукції і водночас відповідають інтересам країн, що імпортують та експортують.

Таким чином, міжнародні стандарти є ефективним інструментом усунення технічних бар'єрів в торгівлі.

Стандартизація, як процес, являє собою потужний інструмент для отримання доступу на ринки. В останні роки стало особливо помітно, що на політичному рівні робляться енергійні зусилля, аби отримати важелі впливу на процес підготовки стандартів.

Забезпечення відповідності продукції та систем управління якістю технічним нормам, вимогам та стандартам лягає важким фінансовим тягарем на промисловість, який виявляє себе у випробовуваннях та сертифікації, оскільки відсутня узгодженість на міжнародному рівні. Багато держав укладають двосторонні Угоди про взаємне визнання з підтвердження відповідності тих товарів та послуг, які використовуються країнами з метою торгівлі ними на міжнародній арені [1, с. 30].

На території Європейського Союзу всі найменування товарів та послуг, які виступають об’єктами купівлі-продажу на міжнародному ринку, підлягають обов’язковій сертифікації, тобто уніфікації вимог і технічних стандартів. З цією метою в 1985 році Комісія ЄС розробила «Нову концепцію технічної гармонізації і стандартизації». Ця Концепція об’єднує гармонізацію стандартів окремих держав з взаємним визнанням результатів випробувань і сертифікації.

Дана Концепція базується на наступних принципах:

• рекомендації з гармонізації встановлюють основоположні вимоги, які повинні задовольняти вироби для їх вільного обігу в межах співтовариства;

• технічні умови виготовлення та розповсюдження виробів, які відповідають основоположним вимогам, вміщеним до рекомендацій, встановлюються європейськими організаціями з стандартизації (ЕК);

• продукція, вироблена у відповідності з гармонізованими європейськими стандартами, визнається відповідною вищеназваним основоположним вимогам. Із застосуванням нової Концепції Рада Європейського Співтовариства відійшла від самостійного регулювання і законодавчого регламентування всіх технічних деталей в директивах ЄС.

Сертифікація продукції (товарів) і послуг є першорядною проблемою будь-якого товаровиробника, який бореться за вихід як на внутрішній національний ринок, так і на міжнародний ринок товарів і послуг. Сьогодні без відповідної сертифікації жоден товар практично неможливо реалізувати на навіть у межах країн СНД, не говорячи вже про Європейський ринок.

У кожній державі світу існує своя законодавча база, що регулює питання сертифікації продукції та послуг. В нашій країні питання цієї сфери врегульовані в першу чергу Декретом Кабінету Міністрів України, затвердженим в 1993 році, а також Законом України «Про підтвердження відповідності», прийнятим в 2001 році.

Державні нормативні документи з визначення основних засад сертифікації продукції (товарів, послуг) встановлюють правові основи обов’язкової і добровільної сертифікації продукції, послуг та інших об’єктів в спільному економічному просторі, а також права, обов’язки й відповідальність учасників сертифікації [3, с. 30].

Так звана «Глобальна концепція», розроблена ЄС з метою регулювання процесів гармонізації міжнародної торгівлі та підвищення якості продукції, містить таке тлумачення процесу сертифікації: «…під сертифікацією продукції слід розуміти процедуру підтвердження відповідності, за допомогою якої незалежна від виробника (продавця) і споживача (покупця) організація засвідчує в писемній формі, що продукція відповідає встановленим вимогам».

Таким чином, сертифікація здійснюється з метою:

• створення умов для діяльності організацій і підприємств на єдиному Європейському товарному ринку, а також для участі в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві й міжнародній торгівлі;

• сприяння споживачам у компетентному виборі продукції;

• захисту споживача від несумлінності виробника;

• контролю безпеки продукції для навколишнього середовища, життя, здоров’я та майна;

• підтвердження заявлених виробником показників якості продукції.

Згідно цієї ж Концепції, сертифікація може мати обов’язковий і добровільний характер.

Сертифікатом відповідності є документ, виданий за правилами системи сертифікації для підтвердження відповідності сертифікованої продукції встановленим вимогам.

Отже, в основі сертифікації, чи то обов’язкової, чи то добровільної, лежить підтвердження якості продукції.

Компанії, які не можуть забезпечити належну якість своєї продукції та послуг, відчувають, як зменшується їхня частка на міжнародному ринку. Ситуація не поліпшиться, доки не буде введено відповідну інфраструктуру та прищеплено культуру якості, доки не скасують застарілі системи якості, а управлінські структури не продемонструють готовність до змін та до розуміння економічного впливу якості. Треба, щоб уряди країн взяли на себе роль першопроходців у просуванні стандартів щодо управління якістю та в розвитку інфраструктури, яка б підтримувала якість, включаючи розроблення національної політики у цій сфері та заснування національної мережі органів з акредитації, сертифікації, стандартизації, випробувальних та калібрувальних лабораторій.

З огляду на вищесказане, в умовах глобалізації світової економіки та посилення конкуренції застосування міжнародних стандартів на продукцію та процедур оцінки її відповідності (випробувань, контролю, сертифікації, акредитації), а також впровадження передових методів управління якістю та навколишнім середовищем є єдино можливою мовою ведення сучасного бізнесу в галузі міжнародної торгівлі. Саме такий підхід дозволяє успішно долати існуючі технічні й економічні бар'єри торгівлі товарами і послугами для країн-учасниць Європейського Союзу [2, с. 60].

2 Сертифікація та безпека продуктів

В Європейському Союзі сертифікацією продукції займаються три організації.

Міжнародна організація стандартизації (ІSO) – це міжнародна федерація національних органів стандартизації приблизно від 130 країн.

Це – неурядова організація, створена з метою розвитку процесів стандартизації продукції та пов’язаних з нею дій в світі для полегшення міжнародного обміну товарами та послугами, а також з метою підсилення міжнародного співробітництва в інтелектуальній, науковій, технологічній та економічній діяльностях. Робота Міжнародної організації стандартизації полягає у підписанні міжнародних угод між країнами, які слугують для них міжнародними стандартами з торгівлі.

Міжнародна електротехнічна комісія (IEC) – це організація, яка затверджує міжнародні стандарти та технічні параметри продукції у електротехнічній галузі. Заснована організація в 1906 році і об’єднує комісії, які сертифікують всі електричні, електронні та пов’язані з ними технології. Членами цієї міжнародної організації стандартів є 50 країн, включаючи всесвітньовідомі головні нації з виробництва електротехнічних виробів, а також промислові країни, що розвиваються.

Рада Європи (СЕ) – це найголовніша в Європі організація з стандартизації і сертифікації продукції, яка поступає на Європейський ринок. Вироби, запропоновані для продажу на європейський ринок повинні в обов’язковому порядку нести так звану «марку Ради Європи». Остання є своєрідним доказом того, що продукція відповідає Європейський стандартам, і слугує «паспортом», що дозволяє виробникам і експортерам розповсюджувати товари в межах ЄС.

«Марка Ради Європи» зазвичай сприймається споживачами як якісний ярлик товару, тим паче, що дана сертифікаційна ознака зачіпає товари, з якими ми стикаємось кожного дня і якість яких є ключовим фактором при її придбанні [5, с. 16]. Так, під маркування знаком «СЕ» підпадають наступні групи товарів:

• Вироби під тиском

• Дитячі іграшки

• Електромагнітні прилади

• Сумісність обладнання

• Безпека автомобілів

• Безпека ліфтів

• Неавтоматичні зважувальні інструменти

• Медичне обладнання

• Активні деталі для медичної імплантації

• Низько потужні прилади

• Газове устаткування

• Прилади телекомунікацій

• Бойлери гарячої води

• Захисні механізми

• Вибухові сполуки для навчальних цілей

• Інше.

Основними процедурами для набуття продукцією знаку Європейської стандартизації і успішного проходження сертифікації є наступні:

1. Подання технічних характеристик та умов застосування продукції

2. З боку постачальника (продавця):

- технічна документація на специфікацію виробу, виробничий процес чи процедуру перевірки якості;

- декларація виробника про оцінку відповідності;

- характеристика пробного використання продукції незалежною особою;

3. З боку незалежного спостерігача:

- позитивний відгук про безпечне використання товару;

- свідоцтво про відповідність, засноване на технічній документації;

- характеристика процесу виробництва товару;

- аналіз і контроль перевірки якості.

Всі процеси для підтвердження виконання приписаних вимог сертифікованого товару закінчуються нанесенням виробником на товар, що виводиться на ринок, знаку «СЕ». В декларації про відповідність виробник називає директиви і стандарти, які лежать в основі проектування та виготовлення товару і засвідчує, що його виріб задовольняє чинним вимогам, що підтверджується проведеною процедурою оцінки відповідності. Органи контролю (нагляду) визначаються країнами-членами ЄС. Кожна держава-член ЄС може призначати тільки ті органи, які постійно знаходяться на її території. Під час вибору такого органу враховуються певні "Мінімальні вимоги". Ці вимоги стосуються незалежності органу, його технічних можливостей, забезпечення конфіденційності інформації, яку отримує орган в процесі своєї діяльності а також страхування органу на випадок збитків внаслідок помилкового висновку. У сумнівних випадках держава-член ЄС повинна підтвердити виконання мінімальних вимог (через "призначений орган"). Комісія ЄС реєструє і публікує реєстр "нотифікованих" (призначених органів) після їхнього затвердження. Комісія ЄС зобов'язана затвердити орган, якщо було проведено підтвердження дотримання вимог стандартів ЕН серії 45000.

Список використаних джерел

1. Болотніков А.О. Стандартизація та сертифікація товарів і послуг. — К.: МАУП, 2005. — 144 с.

2. Захожай В.Б., Чорний А.Ю. Статистика якості. — К.: МАУП, 2005. — 576 с.

3. Коваленко І.І., Дубовий О.М., Бідюк П.І. Методи аналізу якості. — Миколаїв: НУК, 2004. — 208 с.

4. Рамазанова-Стьопкіна О.А. Основи стандартизації, сертифікації та контролю якості. — К.: НАУ, 2004. — 112 с.

5. Ровенчак Т.Г., Христич О.В. Стандартизація, управління якістю і сертифікація продукції. — Вінниця: ВНТУ, 2005. — 120 с.