Міністерство освіти и науки України

Горлівський технікум Донецького національного університету

Реферат

З дісціплини: ”Цивільна оборона”

На тему: «Військові нагороди Росії»

Виконав студент

групи 2 ПМ-10

Ахметов Сергій Сергійович

2010

Зміст

I. Нагороди Росії у 1917 року

II. Символи відваги і мужності (нагороди 1930 - 1945 рр.)

III. Нагородна система Росії

Література

I. Нагороди Росії у 1917 року

З давніх часів на Русі склалася система нагородження воїнів за хоробрість у боях, ініціативу і старанність у службі. Вже в 11-12 століттях у Київській Русі існував звичай нагороджувати за військові подвиги золотою або срібною шийної гривнею. У 15-17 століттях учасники боїв стали нагороджуватися "золотий грошима". Це були спеціально викарбувані монети, які виконували роль нагородних медалей. У 1654 році у зв'язку з возз'єднанням України з Росією воїнам Б. Хмельницького було вручено від імені російського царя понад 70 тис. золотих нагородних монет.

Золоті нагороди вищих достоїнств носилися в допетрівською Русі на золотих ланцюгах нагрудних, а решта пришивалися на шапку або на лівий рукав каптана.

Закріплена в законах та положеннях нагородна система Росії придбала стрункість і послідовність за Петра-1. Були засновані нагородні медалі, з'явилася особлива група знаків відзнаки - ордену. Особливою формою заохочення стало нагородження мініатюрним фініфтевих портретом імператора. Його носили на лівій стороні грудей на блакитний андріївській стрічці. Ця нагорода розцінювалася як особливий знак, що підкреслює особиста прихильність імператора до нагородженому і його заслугах. Таким портретами свого часу були подаровані Олександр Суворов, Михайло Кутузов, Матвій Платов, Михайло Барклай-де-Толлі.

У російській армії з'явилися й особливі знаки відмінності для нагородження військових частин і кораблів: георгіївські прапори, штандарти, кормові прапори і вимпели, срібні георгіївські труби і сигнальні ріжки. Було введено нагородження офіцерів і генералів за подвиги на полі бою золотим зброю, яке згодом стало називатися Золотим Георгіївською зброєю і було прирівняно до орденів, так вводило нагороджених до числа георгіївських кавалерів.

Перший російський орден святого Андрія Первозваного був заснований Петром-1 ще в 1698 році. Він став вищою нагородою Росії. У наслідку були засновані ордена святої великомучениці Катерини, святого Олександра Невського, святого великомученика і Побідоносця Георгія, святого равноопостольского князя Володимира. У різні роки до складу Російських нагород увійшли іноземні ордени: швезвіг - голштінського - святої Анни; польські - Білого орла і святого Станіслава. У кінці 18 початку 19 століть у Росії трохи більше 10-ти років вироблялося нагородження орденом святого Іоанна Єрусалимського (Мальтійський орден), а в 30-х роках 19 століття, польським орденом Військового гідності (Віртуті мілітарі).

Спочатку ордени як спеціально нагородні знаки свідчили про належність до закритих організаціям. гросмейстером яких зазвичай був імператор. Орденські організації мали свій Капітул - керівний орган, орденську одяг, яка носилася в особливих випадках, орденські свята і спеціальну символіку, що засвідчують приналежність до ордена. У наслідку орденські знаки і стали називати власне орденами.

Всі російські ордена складалися з знака ордена, орденської зірки та орденської стрічки. Знак ордена - прямий золотий хрест з кінцями, що розширюються, покритий червоною (для святого Георгія - білої) емаллю. У центрі Хреста - зображення або вензель Святого. Виняток - Орден святого Андрія Первозваного, на хресті - фігура розп'ятого святого.

У літературі іноді зустрічаються інші назви орденських знаків: 1-го ступеня - великий хрест, 2-го ступеня - командирський хрест, 3-го ступеня - лицарський хрест і 4-го ступеня - золотий або кавалерський хрест.

Знаки орденів першого ступеня і орденів, що не мають ступенів, носили на правому або лівому боці у стегна на орденської стрічці, яка одягнута через плече. Другі і почасти третя ступеня орденів носили на шиї. Ордена четвертого ступеня (крім св. Анни) - на грудях або в петлиці.

Орденська зірка - восьмикінцева (для св. Георгія - П'ятикутна) зірка із золота або срібла, носили на грудях. Зірка покладалася до орденів другого ступеня св. Георгія і св. Анни, всім орденів першого ступеня і орденів не мають ступенів.

Всі ордена мали свої, закріплені статутом, особливості.

Орден святого апостола Андрія Первозванного не мав ступенів і був вищою нагородою держави. Срібна восьми променева зірка із розташованим в її центральному медальйоні девізом: "За віру та вірність" носилася на лівій стороні грудей. Першим кавалером ордену став фельдмаршал Федір Головін. Сам Петро-1 став лише шостим кавалером. Він був нагороджений орденом в 1703 році за конкретний бойовий подвиг - захоплення двох шведських кораблів у гирлі Неви. У цьому бою Петро-1 командував бомбардирської ротою.

Орден святої Великомучениці Катерини, або Визволення, заснований в 1714 році. За статутом їм нагороджувалися тільки жінки. Цей орден передбачав прийняття в нього всіх принцес імператорського будинку, дванадцять дам великого хреста та 94 кавалерственні дам малого хреста. Спочатку орденський знак носили на білій стрічці (вищий ступінь) або білому банті (для кавалерственні дам), на яких був вишитий девіз: "За любов і Батьківщину". Згодом Павло-1 змінив колір орденської стрічки і вона стала червоною зі срібною облямівкою.

Орден святого Олександра Невського був задуманий Петром-1, але заснований в 1725 році вже після його смерті. Орден був однією з вищих нагород Росії, його носили на червоній стрічці через ліве плече. На зірці ордена поміщений девіз: "За труди і Вітчизну". Орден не мав ступенів, але нагородження діамантовими прикрасами до вже наявного ордену, вважалося самостійною і більш почесною нагородою.

Цим орденом були нагороджені багато видатні російські воєначальники. На відомій картині Олексія Кившенко "Військова рада у Філях" зображено один із ключових моментів війни 1812 року - прийняття рішення залишити Москву. Із зображених на картині одинадцяти воєначальників сім у той час були кавалерами ордена св. Олександра Невського або стали ними в 1812-1813 роках - це головнокомандувач Михайло Кутузов, "повні" генерали Михайло Барклай-де-Толлі, Леонтій Беннігсен, Дмитро Дохтуров, Матвій Платов, генерал-лейтенант Микола Раєвський, генерал-майор Олексій Єрмолов.

Орден святої Анни заснований в 1735 році шлезвиг-голштинским герцогом Карлом Фрідріхом в пам'ять його дружини Анни, дочки Петра 1. У Росії цим орденом стали нагороджувати з 1742 року, коли до Петербурга прибув шлезвиг-голштінського наслідний принц Петро-Ульріх, майбутній імператор Петро-3. У 1797 році Павло 1 офіційно ввів цей орден в систему російських орденів. Орден спочатку мав три ступені, а з 1815 року - чотири. Орден молодшої ступеня - червоний хрест на золотому полі в червоній кола діаметром 2,5 см. носили на ефесі шпаги, шаблі або кортика. З 1828 року, якщо орден отриманий за відвагу в бою, за ефесі Аннінського зброї поміщали напис "За хоробрість".

Орден св. Анни четвертого ступеня з написом "За хоробрість" дуже цінувався в армії. Їм були нагороджені багато бойові офіцери. У першу світову війну цим орденом був нагороджений підпоручик Михайло Зощенко, став надалі відомим письменником-сатириком.

Орден святого великомученика і Побідоносця Георгія заснований в 1769 році за нагородження за військові відзнаки, Цим орденом нагороджували тільки за бойові подвиги і заслужити його було вищою честю для офіцерів і генералів.

Орден мав чотири ступені, його носили на стрічці з чергуються трьох чорних і двох помаранчевих смуг. Зірка ордена, з вигравіруваним в центрі колі девізом "За службу і хоробрість" носилася на лівій стороні грудей.

Орден св. равноопостольного князя Володимира було засновано в 1782 році для нагородження як військових, так і цивільних чинів. Мав чотири ступені. Хрест ордена першого ступеня носили біля лівого стегна, причому стрічку, з чергуванням чорної, червоної і чорної смуг надягали під мундиром. Назовні через спеціальний проріз в мундирі випускали кінці стрічки з орденським знаком. Поверх мундира стрічку носили лише 22 вересня-в День орденського свята. На зірці, яку носили на лівій стороні грудей, містився девіз - "Користь, честь і слава". Знак ордена св. Володимира ніколи не знімали. Для ордена четвертого ступеня, що вручається за бойові заслуги, додавався бант з орденської стрічки, першим цієї нагороди був удостоєний капітан-лейтенант Дмитро Сенявін, який, командуючи кораблем "Святий Володимир", провів його в безпосередній близькості від ворога з Очакова до Севастополя. Другим кавалером став капітан Михайло Барклай-де-Толлі, представлений до нагороди Потьомкіним за те, що на чолі колони єгерів одним з перших увірвався в штурмовий Очаків.

У 1831 році до російських орденів був зарахований польський орден Білого орла. Він не мав ступенів і за старшинством слідував за орденом св. Олександра Невського.

Хрест ордену з великим одноглавий польським орлом, вміщеному в середину двоголового російського орла, носили біля лівого стегна на синій муаровою стрічці, але могли носити і на шиї, ці випадки були строго обумовлені в правилах носіння орденів та медалей. Орден мав девіз - "За віру, царя і закон".

У 1831-1935 роках у російській армії вироблялося нагородження пятістепенним польським орденом Військового гідності (Віртуті міллітарі). Їм нагороджували учасників придушення польського повстання. Всього було видано 14 великих хрестів - вищим генералам, 188 Командорських хрестів генералам і полковникам, 1105 лицарських хрестів - штаб офіцерам, 5219 золотих хрестів - обер офіцерам і близько 100 тисяч срібних хрестів - солдатам. Це був єдиний із орденів, п'ятої ступенем якого могли нагородити нижній чин.

З 1831 року до орденів Росії був зарахований польський орден святого Станіслава. Роден мав спочатку чотири, а потім три ступені і був молодшим у порядку старшинства російських орденів. орден носили на стрічці червоного кольору з подвійною білою облямівкою. Його девіз - "Нагороджуючи - заохочує". Зазвичай орден св. Станіслава третього ступеня був першою нагородою, яку отримували молоді офіцери.

Історично склалося так, що найбільш масовими орденами в Росії стали нагороди іноземного походження - ордена св. Анни і св. Станіслава.

Нагородження здійснювалося послідовно, починаючи з молодшого ордена. Цей порядок міг бути порушений тільки при нагородженні за бойові подвиги орденами св. Георгія, св. Володимира 4 ступеня і св. Анни 4 ступеня.

Нагородження кожним орденом здійснювалося тільки один раз. Якщо людину повторно представляли до нагородження, то кожен раз брали персональне рішення - зміна виду нагороди або її скасування. Так, в 1905 році поручик Дмитро Карбишев (майбутній генерал-лейтенант, Герой Радянського Союзу) за мужність і героїзм, проявлені в боях з японцями під Порт-Артуром, був повторно представлений до ордена св. Станіслава 2 ступеня. Після виявлення помилки Капітулою ця нагорода була замінена на орден св. Анни 4 ступеня, який носили на ефесі зброї.

При нагородженні дотримувалися межнаградние терміни і було потрібно відповідність наступного ордена чину і класу займаної посади. Цей критерій найчастіше перешкоджав нагородження старшими орденами і привів до введення специфічних видів нагород: мечі, корона або діаманти до вже наявного ордену. Навіть у воєнний час багато офіцерів за скоєні подвиги досить швидко нагороджувалися усіма належними за чином орденами і потім просто не могли бути нагороджені, якщо не отримували просування по службі. Всіма орденами в Росії міг бути нагороджений тільки "повний" генерал (в рідкісних випадках генерал-лейтенант).

Корнет - перший офіцерський чин у кавалерії (12 клас Табелі про ранги) - міг отримати тільки три ордени - св. Анни 4 ступеня, св. Станіслава 3 ступеня, і св. Георгія 4 ступеня.

До 1826 року нагородження орденом будь-якого ступеня давало право потомственого дворянства. У подальшому - для молодших орденів - тільки особисте дворянство, Це положення не поширювалося на польський орден Віртуті мілітарі. Нагородження орденами носило в Росії глибоко виражений класовий характер. У законі про заснування орденів вказувалося: "Міщанам та особам сільського стану ордена не заявляється". Навпаки, знатність роду відкривала дорогу до нагород з моменту народження. Так, великі князі отримували всі ордени (крім св. Георгія і св. Володимира) з моменту хрещення, а князі імператорської крові - з моменту повноліття. У той же час багато бойові офіцери, що проявили мужність і доблесть при захисті Вітчизни і представлені за це до нагородження, їх не отримували, оскільки знаходилися в немилості у можновладців. Неодноразово було відмовлено у нагородженні в 1812-1813 роках поетові-партизану Денису Давидову, а в 1841 році - Михайлу Лермонтову, хоча до орденів їх представляли за конкретні бойові відзнаки. Були випадки, коли відмовляли у нагородженні військовослужбовцям цілих з'єднань. Так у серпні 1812 року корпус генерала Миколи Раєвського після кровопролитних боїв з численно переважаючими силами французів відстояв місто Смоленськ, не дав супротивнику перейти Дніпро і атакувати російську армію з тилу. Але російська армія, щоб не давати генеральний бій у невигідних умовах була змушена залишити місто. Відходом армії з Смоленська було зачеплено самолюбство імператора Олександра -1 і він відмовив в нагородах всім офіцерам і солдатам, що відстоював місто. Після наполегливих ходотайств Михайла Барклая-де-Толлі імператор проявив благодушність і затвердив нагородні документи, але був вже 1815 року.

Нагородження орденами, крім привілеїв, накладало на нагороджених і ряд обов'язків. Кожен подарований орденом виплачував одноразовий грошовий внесок. Отримані суми витрачалися на благодійні цілі.

Не був орденом, але високо цінувався в армії золотий хрест на георгіївською стрічці. Перший золотий хрест був заснований для нагородження офіцерів, що брали участь у штурмі Очакова. Згодом хрестами нагороджували офіцерів представлених до орденів св. Георгія чи св. Володимира 4 ступеня, але з якоїсь причини їх не мають. У 1789-1810 роках було засновано п'ять таких хрестів: "За Очаків", "За Ізмаїл", "За Праги", "За перемогу при Прейсіш-Ейлау" і "За взяття Базарджіка".

Крім ордена св. Катерини суто жіночим нагородами були двоступеневий "Відзнака Червоного Хреста" і триступеневої "Відзнака святої Ольги". Їх іноді помилково називають орденами, хоча за статутом вони ними не були, але були старше, ніж медалі. Ними було нагороджено всього кілька сотень жінок, у тому числі "Відзнакою святої Ольги" тільки Віра Панаєва - мати трьох георгіївських кавалерів офіцерів 12-го Охтирського гусарського полку, що загинули на російсько-німецькому фронті в першу світову війну.

Для нагородження нижніх чинів в Росії існували особливі нагороди - знаки відмінності орденів св. Анни і св. Георгія. Відзнака св. Анни заснований в 1726 році для нагородження відзначилися в боях солдатів і унтер-офіцерів. З 1807 року їм стали нагороджувати за вислугу років, а для вчинили бойові подвиги було засновано відзнаку Військового ордена - знаменитий солдатський Георгіївський хрест. Він повторював форму знака ордена св. Георгія, але виготовлявся з срібла.

Перші російські медалі були засновані Петром-1. На їх лицьовій стороні містився портрет або вензель царя, а на зворотному - сцена бою, що став причиною для запровадження медалі, або пам'ятний напис. Переважна більшість російських медалей засновувалися у відзначенні конкретних бойових подій: штурму фортеці Нотебург, Полтавської битви, війни 1812 року, Хівінського походу, бою кораблів "Варяг" і "Кореєць" з японською ескадрою і т. д.

Спочатку медалі для нагородження офіцерів карбували із золота, а солдатські зі срібла. У подальшому медалі стали єдиними, для всіх військовослужбовців. Так срібну медаль "В пам'ять Вітчизняної війни 1812 року" отримали всі учасники бойових дій з армією Наполеона від рядового до фельдмаршала Михайла Кутузова.

Перші російські медалі носили на георгіївською стрічці, потім на андріївською і володимирській стрічках. У 19 столітті для знову заснованих медалей були введені стрічки з кольором інших російських орденів. Частина медалей стали носити з комбінованим кольором стрічок. Особлива стрічка з синім андріївським хрестом була заснована для медалі учасникам бою кораблів "Варяг" і "Кореєць" з японською ескадрою ".

У 1833 році для нагородження нижніх чинів за вислугу років була випущена медаль "За старанність". Після Кримської війни вона була розділена на розряди. До 1917 року медаль, в залежності від терміну служби нагородженого, могла бути шести розрядів: для носіння на грудях на стрічках орденів св. Станіслава, св. Анни, св. Олександра і для носіння на шиї на олександрівскою, володимирській і андріївською стрічках.

В особливих випадках цією медаллю нагороджували за бойові заслуги. Їй могли нагороджуватися за проявлену мужність і цивільні особи. Так за безстрашність і хоробрість під час оборони Севастополя в 1854 році-1855 роках медаль "За старанність" отримали навіть деякі відзначилися жінки і діти.

У першій половині 19 століття для нагородження нижніх чинів за військові подвиги була заснована медаль "За хоробрість" на георгіївською стрічці. З 1878 року медаль була розділена на чотири ступені. Перша і друга - золоті, третя і четверта - срібні.

У 1913 році медаль "За хоробрість" була зарахована до георгіївським нагород.

Останньою з заснованих до 1917 року медалей стала медаль "За працю по відмінному виконанню загальної мобілізації 1914 року", яку стали вручати в 1915 році. Вона ж стала першою медаллю, яка носилася на темно-синій стрічці ордена Білого Орла.

Сформована за Петра-1 система нагород проіснувала в Росії до листопада 1917 року. Декретом ВЦВК і РНК "Про знищення станів і цивільних чинів 10 листопада 1917 ордена і всі відзнаки були скасовані, а в січні 1918 року був скасований існував при Міністерстві імператорського двору Капітулу російських орденів.

Уже в наші дні система російських нагород знову увійшли славні знаки солдатської доблесті - орден св. Георгія і Георгіївський хрест. Нагородження ними передбачено тільки за подвиги під час захисту Вітчизни від зовнішньої агресії.

II. Символи відваги і мужності (нагороди 1930 - 1945 р.р.)

До початку Великої Вітчизняної війни в СРСР існувала досить компактна нагородна система. Зокрема, військовослужбовці могли бути відзначені: вищою нагородою СРСР - орденом Леніна (1930 р.), знаком особливого відзнакою - медаллю "Золота Зірка" (1939 р.), двома орденами - Червоного Прапора (1924 р.), Червоної Зірки (1930 р.) і медалями - "За відвагу" і "За бойові заслуги" (1938 р.).

Орден був не просто нагородою, він виділяв одну з тисячі, і не випадково орденоносці 30-х років були людьми надзвичайно відомими і, можна сказати, знаменитими. Тоді навіть платили за ордену. Наприклад, Герою Радянського Союзу - 50 рублів, кавалеру ордена Леніна - 25, Червоного Прапора - 20 і Червоної Зірки - 15 рублів. Нагороджені користувалися пільгами: правом безкоштовного проїзду по залізничних і водних шляхах раз на рік, безкоштовного проїзду в трамваях у всіх містах; їм скорочували на третину вислугу років для пенсії, робили знижки (від 10 до 50%) в оплаті жилої площі, звільняли від оподаткування прибутковим податком, збору потреби житлового та культурно-побутового будівництва і т.д. Але найголовніше - цими нагородами не особливо "балували", і тому нагороджених було порівняно мало. Досить сказати, що багато генералів РСЧА мали один-два ордени, а деякі, крім медалі "20 років РСЧА", не мали нагород і зовсім.

За перші шість місяців Великої Вітчизняної число нагороджень склало більше 32700 при середньомісячній чисельності угруповання військ 3024900 чоловік. Для порівняння: за фінську кампанію було нагороджено 50 тис. чоловік при середньомісячної чисельності угруповання військ 848570 чоловік. Але в цілому питання заохочення військовослужбовців забутий не був. З'являлися відповідні укази і документи, які певним чином спрощували процедуру нагородження. Наприклад, письменник Володимир Ставський, що пробув десять днів на фронті в серпні 1941 р. в районі Єльні, писав Сталіну: "... але тут в 24-й армії за останній час вийшов перегин ... За даними командування і політвідділу армії, розстріляно за дезертирство, за панікерство та інші злочини 480 - 600 чоловік. За цей же час представлено до нагород 80 осіб ". 18 серпня 1941 право вручати нагороди від імені Президії Верховної Ради отримали військові ради фронтів, флотів і окремих армій, а вже 22 жовтня їм було надано право не тільки вручати, а й самостійно нагороджувати відзначилися від імені Президії Верховної Ради.

Число нагороджених з кожним місяцем і роком війни зростала. Мужність і героїзм радянських людей, що встали на захист своєї Батьківщини, набували небачений розмах. Бойові подвиги солдатів і командирів ставали надзвичайно різноманітними і різними за ступенем їх значущості.

У 1942 р., коли весь світ стежив за ходом Сталінградської битви і битви за Кавказ, число нагороджень склало близько 395000 при чисельності угруповання військ 5313600 чоловік. Навесні 1942-го в надії на переможне літо Сталін приймає рішення заснувати орден, який міг би вручатися за конкретний збитки, що завдала ворогові. Якщо статуси колишніх нагород не конкретизували військовий подвиг, то нова нагорода усувала цю "розпливчастість". 20 травня 1942 вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР про заснування ордена Вітчизняної війни двох ступенів - I і II. Влітку того ж року Верховний Головнокомандувач вперше висловився за заснування нового ордена для командного складу - від середнього рівня до вищого. 29 липня були засновані ордени: Суворова, Кутузова, Олександра Невського. 10 листопада указом Президії Верховної Ради СРСР право нагородження поширювалося на командирів корпусів, дивізій, бригад і полків, а потім і на командувачів пологами військ. Все в тому ж 1942-м засновані медалі за оборону Ленінграда, Одеси, Севастополя і Сталінграда.

Блискучі перемоги, що позначили корінний перелом у Великій Вітчизняній війні в 1943 р., зіграли свою роль і в системі нагороджень. Прорив блокади Ленінграда, розгром угруповання під Сталінградом, перемога у Курській битві, успішне форсування Дніпра, визволення Києва - ці перемоги були відзначені величезним числом нагороджень - 2050000 при чисельності угруповання військ 6389200 чоловік.

У жовтні, коли розгорілися запеклі бої за визволення України, засновується орден Богдана Хмельницького трьох ступенів.

Треба сказати, що ще в квітні 1943 р. Президія Верховної Ради СРСР придбав 15 друкованих видань - іноземну літературу про ордени, медалі та інших видах нагород і відзнак. Ці відомості були потрібні не випадково, бо підходила до завершення робота з упорядкування правил носіння нагород і введення нових орденських колодок і стрічок.

Вперше була введена орденська колодка. За її основу взято традиційна для російських дореволюційних нагород п'ятикутна форма. Відповідно до Указу п'ятикутні колодки присвоювалися нагород, які мають овальну форму і заснованим до війни: орденів Леніна, Червоного Прапора і т.д. Нагороди на п'ятикутних колодках повинні були носитися на лівій стороні грудей в порядку старшинства. Орден Червоної Зірки - на правій. Колодки на полководницьких орденах і ордені Вітчизняної війни скасовувалися. Ці ордена також повинні були носитися на правій стороні і кріпилися за допомогою штифта з гайкою.

Стрічки для орденів і медалей розроблялися в Центральній науково-дослідної лабораторії Наркомату легкої промисловості РРФСР. Наприклад, для заснованих до війни нагород кольору стрічок підбиралися так, щоб за колірною гамою вони збігалися з основними кольорами ордену. Одного разу Сталін сказав, що "у нас воюють не тільки генерали, а й солдати, а ми нагороджуємо тільки генералів". Уже 16 серпня 1943 р. було прийнято рішення про створення солдатської нагороди. 23 жовтня ескізи ордена Слави трьох ступенів і статут, який практично відповідав пунктам статуту Георгіївського хреста, отримали остаточне схвалення.

Паралельно йшла розробка проекту полководницької нагороди - ордена Перемоги. 5 листопада остаточні ескізи і представлений зразок були схвалені, також як і статут. Зразок настільки сподобався Сталіну, що той залишив його у себе, а три дні потому вийшли укази про заснування двох нових орденів: Перемоги і Слави трьох ступенів. Це стало символічно: орден для маршалів і орден - для рядових.

У вересні 1943 р. Верховний Головнокомандувач запропонував розробити критерії нагородження командирів за успішне форсування річок. Після цього вийшла відповідна директива Ставки ВГК. Наприклад, за форсування такої річки, як Десна, і рівних їй річок за труднощі форсування до нагород представлялися: командарми - до ордена Суворова I ступеня; командири корпусів, дивізій, бригад - до ордена Суворова II ступеня; командири полків, інженерних, саперних і понтонних батальйонів - до ордена Суворова III ступеня. За форсування такої річки, як Дніпро, командирів з'єднань і частин представляли до присвоєння звання Героя Радянського Союзу. Таким чином, щедро використовували моральні стимули, що, як вважали, могло з'явитися істотним чинником у забезпеченні бойового пориву наступаючих військ. Так, за форсування Дніпра звання Героя Радянського Союзу були удостоєні 47 генералів, 1123 офіцери і 1268 сержантів і солдатів. 2 лютого 1944 засновується медаль "Партизану Вітчизняної війни" 1 і II ступеня. У тому ж році число нагороджень склало 4300000 при чисельності угруповання військ 6550000 чоловік.

У червні 1944-го вводиться бойова нагорода за вислугу років. Наприклад, за 10 років служби - медаль "За бойові заслуги", за 15 - орден Червоної Зірки, за 20 - орден Червоного Прапора, за 25 - орден Леніна і за 30 років - знову орден Червоного Прапора. Фактично цей указ діяв до 1957 р. і навряд чи сприяв збереженню престижу бойових нагород, отриманих за участь у боях на передовій. Швидше, навпаки. Подібна "зрівнялівка" в нагородній системі приводила до падіння "ціни" бойових нагород ...

У березні 1944-го засновуються нові ордени для флотоводців: Ушакова та Нахімова двох ступенів, а також медалі для рядових моряків: Ушакова та Нахімова. 1 травня засновуються медалі "За оборону Москви" і "За оборону Кавказу", а 5 грудня - "За оборону Радянського Заполяр'я".

У 1945 р. число нагороджень склало 5470000 при чисельності угруповання військ 6330880 чоловік. 9 травня засновуються медалі "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.." І "За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 рр..". 9 червня - "За взяття Будапешта". Те саме - для Кенігсберга, Відня та Берліна. Далі - "За визволення Бєлграда". Аналогічно - для Варшави і Праги. 30 вересня засновується медаль "За перемогу над Японією".

Удосконалення нагородної системи в 1941 - 1945 рр.. було обумовлено масовим героїзмом генералів, офіцерів і солдатів. Заохоченням з боку держави був і "Знак військової доблесті". Всього засновано 9 орденів і 20 медалей. За п'ять днів квітня 1945 р. у військах 5-ї ударної армії були нагороджені 8500 червоноармійців, сержантів і офіцерів. Тільки за три дні до початку наступу на Берлін в армії 130 тис. чоловік отримали грамоти від Верховного Головнокомандуючого з подякою за участь у боях за звільнення і взяття ряду міст. Зростання числа нагороджень можна простежити і за кількістю осіб, удостоєних звання Героя Радянського Союзу. Якщо з 22 червня 1941 по 18 листопада 1942 р. їх налічувалося більше 600, то з 19 листопада 1942 по 31 грудня 1943 р. - понад 3650, а з січня 1944 р. по 9 травня 1945 р. - вже понад 7000.

Робота зі створення нових державних нагород проводилася в умовах суворої секретності. І здійснювалася вона під керівництвом Верховного Головнокомандувача. Але, треба сказати, незважаючи на все позитивне в удосконаленні нагородної системи в роки війни, багато солдати і офіцери, які вирізняються на початковому етапі війни (1941 - 1942 рр..), Не були гідно відзначені державою з цілого ряду причин. Це ті, хто потрапив у полон, був комісований після госпіталю, убитий або пропав без вісті.

Нагородний механізм не був до кінця відпрацьований через недосконалість статуту орденів, заснованих до початку війни, недбалого ставлення відповідних командирів і начальників, органів і установ або з інших причин. Зокрема, 18 квітня 1945 р. за опитуванням поранених 69-ї армії 1-го Білоруського фронту виявлено, що командир взводу лейтенант М. Грундовскій до 16 квітня 1945 р. був поранений п'ять разів, 16 квітня поранений в шостий раз - важко, а нагороджений лише медаллю "За відвагу" в жовтні 1942 р. і більше до нагороди не представлявся. Капітан І. Криклій, в 1942 р. особисто підбив п'ять фашистських танків, був нагороджений посмертно орденом Вітчизняної війни I ступеня, причому одним з перших. Однак його нагорода була вручена вдові лише влітку 1971 р. На ордені стояв номер - 312368. І таких прикладів, на жаль, безліч.

III. Нагородна система Росії

Багато з Вас знають, що нагородження державними нагородами є вищою формою заохочення громадян за видатні заслуги перед державою та стимулювання їх активної службової та громадської діяльності. Невипадково важливість створення "працює" нагородної системи держави зумовила величезний інтерес до цієї проблеми широких верств громадськості.

Офіційною датою створення нагородної системи Росії, як правило, вважають 2 березня 1994 року, коли був підписаний Указ Президента РФ № 442 "Про державні нагороди Російської Федерації", яким було затверджено "Положення про державні нагороди Російської Федерації".

Дане Положення передбачало систему державних нагород, що складається із знака особливої відмінності - медалі "Золота Зірка" Героя Російської Федерації, 5 орденів ("За заслуги перед Вітчизною", Мужності, "За військові заслуги", Пошани, Дружби), 10 медалей (медаль ордена "За заслуги перед Вітчизною", "За відвагу", "Захиснику вільної Росії", "За порятунок погибавших", Суворова, Ушакова, Нестерова, "За відзнаку в охороні державного кордону", "За відзнаку в охороні громадського порядку", ювілейної медалі "50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр..) та відзнаки" За бездоганну службу ".

Практика нагороджень громадян показала, багато статей Положення про державні нагороди вимагають доопрацювання, крім того, деякі положення про медалі, особливо що стосуються нагородження військовослужбовців, повністю не відповідали специфіці військової служби.

З Указом Президента Російської Федерації від 1 червня 1995 р. № 554 "Про внесення змін до Указу Президента Російської Федерації від 2 березня 1994 р. № 442" Про державні нагороди Російської Федерації "пов'язаний якісно новий етап розвитку нагородної системи Росії. Метою даного указу було приведення нагородної системи держави у відповідність з нормами міжнародного права і з урахуванням історично сформованих традицій нагородної системи Росії.

Указом у новій редакції затверджено Положення про державні нагороди, статути орденів, положення про медалі, відзнаки і описи державних нагород.

Таким чином, в даний час за новим положенням в Росії засновані наступні державні нагороди:

- Звання Героя Російської Федерації;

- Орден "За заслуги перед Вітчизною"; орден Жукова; орден Мужності;

- Орден "За військові заслуги"; орден Пошани; орден Дружби;

- Медаль ордена "За заслуги перед Вітчизною"; медаль "За відвагу"; медаль "Захиснику вільної Росії";

- Медаль "За врятування погибавших"; медаль Суворова; медаль Ушакова; медаль Нестерова; медаль "За відзнаку в охороні державного кордону"; медаль "За відзнаку в охороні громадського порядку"; ювілейна медаль "50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 рр.. "; медаль Жукова;

- Відзнаку "За бездоганну службу".

У системі державних нагород були збережені військовий орден Святого Георгія та відзнаку - Георгіївський Хрест, військові ордени Суворова, Ушакова, Кутузова, Олександра Невського, Нахімова, нагородження якими повинно проводитися за подвиги і відмінності в боях з захисту Батьківщини при нападі на Російську Федерацію зовнішнього противника .

Цим же указом визначалося, що Положення про почесні звання Російської Федерації та опису нагрудних знаків до них повинні бути введені окремим законодавчим актом. Ця вимога було реалізовано Указом Президента РФ від 30 грудня 1995 р. № 1341 "Про встановлення почесних звань Російської Федерації, затвердження положень про почесні звання і опису нагрудного знака до почесних звань Російської Федерації". За цим указом засновано 53 почесних звання. З урахуванням трьох почесних звань, встановлених в 1992 р., і шести - у 1996-1997 рр.. в даний час в системі державних нагород є 62 почесних звання Російської Федерації.

Також протягом 1996-1997 рр.. нагородна система Росії поповнилася ще двома медалями. Так, Указом Президента Російської Федерації від 10 лютого 1996р. № 176 в ознаменування 300-річчя Російського флоту і за видатні заслуги флоту перед Вітчизною заснована ювілейна медаль "ЗОО років Російському флоту", а Указом Президента Російської Федерації від 26 лютого 1997р. № 132 в ознаменування 850-річчя Москви заснована медаль "В пам'ять 850-річчя Москви".

Особливий інтерес представляє вищий з них - орден "За заслуги перед Вітчизною" чотирьох ступенів. Цієї нагороди удостоюються громадяни за особливо видатні заслуги перед народом, пов'язані як з досягненнями в праці, зміцненням миру, так і зі значним внеском у справу захисту Вітчизни. Військовослужбовцям, що відзначилися в бойових діях, вручається орден "За заслуги перед Вітчизною" із зображенням мечів.

Нагородження цим орденом здійснюється від нижчого ступеня до вищого. Вищою є I ступінь. Орден I і II ступенів має знак і зірку, III і IV - лише знак. Знак ордена I ступеня прикріплюється на плечовій стрічці (червона муарова), яка носиться через ліве плече. Зірка ордена I і II ступенів - на лівій стороні грудей ліворуч від орденів. Знак ордена II і III ступенів носиться на шийній стрічці. Знак ордена IV ступеня носиться на колодці на лівій стороні грудей і розташовується перед іншими орденами і медалями.

Якщо людина удостоєний вищої ступеня ордена, нагороду нижчого ступеня, як це вже було до 1917р., Він не носить (за винятком ордени і медалі ордена "За заслуги перед Вітчизною" із зображенням мечів). Так що колишня радянська практика одночасного носіння всіх отриманих нагород відходить у минуле.

За Положенням про державні нагороди людина не може бути представлений до цього ордену, якщо він до цього не нагороджений медаллю ордена "За заслуги перед Вітчизною" I ступеня. До ордену "За заслуги перед Вітчизною", минаючи медалі, можуть бути представлені тільки Герої Російської Федерації, Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці, особи, нагороджені орденами, відзнакою "За бездоганну службу", або особи, удостоєні почесних звань.

Знак ордена виготовляється із золота, зірка - срібна. Розробив нагороду петербурзький художник Євген Ухналев, що є також автором Державного герба Російської Федерації.

Цікава і така деталь, що не мала прецеденту в нашому минулому. Встановлено, що орден "За заслуги перед Вітчизною" I ступеня з орденською ланцюгом є символом президентської влади і покладається на Президента Російської Федерації як главу держави.

Цей унікальний знак у матеріалі втілили майстра ярославського центру ювелірного мистецтва "Російські ремесла". Орденський ланцюг вони виконали з золота, срібла і емалі, в ній 17 ланок з зображеннями Державного герба і круглих розеток з девізом ордена.

Другим по значущості орденом в Росії став носить ім'я найвидатнішого полководця другої світової війни Маршала Радянського Союзу Г. К. Жукова. Можна сміливо сказати, що його наша ветеранська громадськість просто вистраждала. Перші пропозиції про заснування такої нагороди з'явилися більше десяти років тому у зв'язку з 40-річчям Великої Перемоги, а втілилися в життя вже в суверенній Росії в 1994 р. Це - чисто військовий, полководницький орден. Його удостоюються воєначальники і флотоводці - учасники Великої Вітчизняної війни, а також сьогоднішні вищі і старші офіцери (не нижче командира дивізії, бригади) за розробку і успішне проведення великих операцій в період військових дій із захисту Вітчизни (таких нагороджень, правда, ще не проводилося) .

У силу зрозумілих причин цей орден прикрасив мундири поки ветеранів Великої Вітчизняної - Маршала Радянського Союзу С. Л. Соколова, генералів армії Н.Г. Лященко та І. Г. Павловського, адмірала флоту Н.Д. Сергєєва, маршала авіації Г. В. Зіміна та багатьох інших. Знак ордена № 1 вручено 5 травня 1995 Герою Радянського Союзу генерал-полковнику у відставці К.Н. Абрамову. Сьогодні вже 99 чоловік удостоєні цього ордена. Існує й унікальна ветеранська організація - Клуб кавалерів ордена Жукова, який очолює Герой Радянського Союзу маршал бронетанкових військ О. А. Лосик, колишній командир танкової бригади, чия бойова машина навічно застигла на п'єдесталі в центрі Мінська. Так минуле змикається з цим ...

І ще одне свідчення того, що нагородна система сучасної Росії не утвердилася остаточно. У Положенні про державні нагороди записано, що зберігаються військові ордени - Святого Георгія (існував до 1917 р.) і радянські: Суворова, Ушакова, Кутузова, Олександра Невського і Нахімова. Більш того, передбачено нагородження ними "за подвиги і відмінності в боях з захисту Батьківщини при нападі на Російську Федерацію зовнішнього супротивника". Але ні їх статут, ні опис знаків орденів до цих пір не оприлюднені. Вони, як висловлюються, "сплячі", їх не випускає сьогодні жоден монетний двір. Невідомо також, у якому порядку носити ці ордени тим, хто удостоєний їх в минулі роки.

У Росії заснована абсолютно нова медаль - "За порятунок погибавших" (точніше сказати, наново відроджена, оскільки існувала в Росії). Вона, якщо можна так висловитися, більш універсальна, ніж були у нагородній системі СРСР медалі "За порятунок потопаючих" і "За відвагу на пожежі". Ця медаль вручається за проявлену мужність при порятунку життя людей у всіх екстремальних ситуаціях. Правда, ще в 1904 р. медаль з аналогічною назвою була перейменована Миколою II у медаль "За рятування погибавших", що, звичайно ж, більш точно відображало суворі реалії життя.

Не менш цікаві й медалі, засновані для військовослужбовців. Медаллю Суворова нагороджуються переважно воїни Сухопутних військ. Медаль Ушакова (фактично перейшла з радянської нагородної системи - змінений лише метал, а зображення колишнє) призначена для моряків. А от щоб відзначати героїчні вчинки як льотного складу Збройних Сил, так і цивільних льотчиків, заснована медаль Нестерова.

Медаль "За відзнаку в охороні Державного кордону" за назвою повторює подібну нагороду, яка існувала в Радянському Союзі, але має інше зображення. Медаль "За відзнаку в охороні громадського порядку" також виглядає інакше - на ній зображений вінок слави.

Медаль Жукова спочатку призначалася для активних учасників Великої Вітчизняної війни. Але по указу Президента України, починаючи з 1996 р., медаллю нагороджуються військовослужбовці Збройних Сил у тому випадку, якщо вони в бойових діях при захисті Вітчизни і державних інтересів Російської Федерації виявлять і мужність і відвагу.

У сучасній Росії встановлений і не мав у минулому аналога відзнаку - "За бездоганну службу". Це не орден і не медаль, а саме знак відмінності, введений для цивільних осіб і військовослужбовців, чий трудовий стаж чи служба нараховують не менше 15 років. Цивільними особами ця відзнака носиться на червоній стрічці, як у ордена "За заслуги перед Вітчизною"; військовими - на георгіївською стрічці. Цифри на знакові вказують, за який термін служби або роботи вручена нагорода. Знак "За бездоганну службу" - 50 років № 1 вручено службовцю РА Олександру Михайловичу Рожкову.

Так виглядає система державних нагород Росії. Однак система правового регулювання нагородження громадян державними нагородами не дозволяє повною мірою забезпечити потреби Збройних Сил РФ в силу певних недоліків, головним з яких є те, що до теперішнього часу не прийнятий Федеральний закон про державні нагороди. Крім того, система державних нагород не в повній мірі дозволяє застосовувати заходи заохочення до особового складу Збройних Сил РФ з урахуванням специфіки військової служби, особливо при підведенні підсумків бойової підготовки у мирний час. Разом з тим існує спосіб вирішення загальної проблеми шляхом створення дієвої системи нагород Міністерства оборони Російської Федерації. Видається, що саме так можна зробити якісно новий крок у вирішенні проблеми стимулювання службової діяльності військовослужбовців, гостро стоїть в сучасних умовах.

Література.

1. Незалежний військовий огляд, № 10 1998 р.

2. Армійський збірник, № 5 1996 р.

3. Армійська збірка, № травня 1998 р.