Базові компоненти характеру

План

1. Базові компоненти характеру

2. Структура характеру

3. Характер і інші властивості індивідуальності

4. Я-концепція

5. Стратегії переваги, образ - Я і конструктивні малюнки

6. Самооцінка

7. Саморегуляция — настойчивость — воля

8. Система базових орієнтацій: на себе, на предмет діяльності, на інших людей

1. Базові компоненти характеру

Слово "характер" спочатку позначало спеціальний штамп (маркіровку), який ставився стародавніми матеріалами на виготовлений предмет з метою позначення його відмінності від інших (Reber, 1995). Хоча саме слово не зникло з ужитку за минулі дві тисячі років, більшість психологів вважає за краще використовувати вужчий термін "характеристика", або "біса".

Сумним чином характерология, що послужила джерелом і початком диференціальної психології, на сучасному етапі розвитку человекознанія опинилася не "біля справ". Характер як одна з основних структур індивідуальності, фіксуюча в собі специфіку переходу від психобіологічних і загальнопсихологічних закономірностей до социо-психичеськім, особовим процесам, не прийнятий психологічною громадськістю як найважливіше диференціально-психологичеського вимірювання. Але сама життєво - зафіксована реальність характеру як психологічного носія социо-психічних властивостей суб'єкта поведінки і діяльності не зникла під тиском ігноруючій її науковій думці, виявляючись до фундаментальних характеристиках людського Я, ко-Гориє і будуть розглянуті нижче.

2. Структура характеру

У широкому значенні характером називають якусь сукупність, позначаючу приховану за різними проявами людського Я природу особи. Теофраст, використовувати цей термін в психології для значення комплексу ознак, що відрізняють поведінку людини від іншого, запропонував і першу класифікацію характерів, описавши велику кількість містяться в даныйсвідомості типів особи — брехливий або чесний, хитрий або простодушний, жадібний або щедрий час характер визначався через просту комбінацію ознак, не диференційованих між собою. По тортури вичленяє структури характеру пов'язані з появою і розвитком в психології поняття "воля", а також виразнішою розробкою дихотомії "розум—відчуття" Фактично навколо цих основних вимірювань, створюючих знамениту джеймсовськую тріаду "разум—воля—чувства' і розвиваються уявлення про структуру характеру. Розглядаючи характер як що відноситься до особового рівня підлога структуру, його вважають концептом, який в основному "oi носиться до сили характеру, як властивості, пов'язаній із зусиллями по подоланню обставин" (Hilgard, 1987, р.491)

Разом з тим, як показують дослідження останніх сорока років (див., наприклад, (Хекхаузен, 1987), поняття волі або наполегливості в досягненні своїх цілей тісне зв'язку але з такими характеристиками як мотиви, особові орієнтації, Я -концепция (включаючи самооцінку як цін i ральний компонент). Російський психолог С.Л. Рубінштейн (1946) дуже вдало визначав характер як сукупність генералізованних (тобто узагальнених, стійких і переважаючих) мотивів в структурі особисте.

У цьому розділі з позицій висловлюваної в книзі формальному (ієрархічної) теорії індивідуальності будуть розглянуті основні вимірювання характеру, створюючі його структуру — Я -концепция, Я як симптом комплекс рис і "I як система генералізованних орієнтації (див. малюнок I)

Мал. 1 Структура характеру

3. Характер і інші властивості індивідуальності

Вплив характеру на особу людини практично и< вивчено в академічній психології, в першу чергу, через традицію апелювати до злитої цих двох i конструктов, що на ділі співвідносяться між собою як "часть—целоє". Зате в наївній психології проблема характеру і його зв'язку з особою є однією з центральних.

Різноманіття суб'єктивних оцінок, за допомогою яких ми характеризуємо наших знайомих, цілком описується i за допомогою двох координат. Зрозуміло, себе переважна більшість тверезо мислячих людей віднесе до I миті ("хороша людина з хорошим характером"). Диференціальна — не житейська, а наукова — психологія не може спиратися на розмиті оцінні категорії або соціально створювані конструкти типу "хороший— поганий " у оцінці людини, хоча частка саме іронії нерідко сприяє адекватності наукових висновків.

На відміну від того, що конструкти "особа" і "характер" практично не диференційовані в традиції наукового аналізу, багато авторів указують на необхідність розрізнення "темпераменту" і "характеру". Як правило говорять про дію характеру на темперамент, суть якого в прекрасному формулюванні виразив І. Кант (1797/1900).

"Темперамент указує на те, що можна зробити з людини, а характер на те, що сам він хоче зробити з себе"

Кажучи про характер, підкреслюють, що він не є що те готове, відразу дане від природи, але визначаєте! сукупністю впливаючих на індивідуума в процес i розвитку зовнішніх чинників, і, кінець кінцем, свідомими зусиллями людини по формуванню у себе потрібних властивостей. І.П. Павлов (1951а) приділяв важливе значення розмежуванню понять "тип нервової системи" "темперамент" і "характер":

"тип є природжений конституціональний вид нервової діяльності — генотип... характер же є суміш природжених схильностей, ваблень з щепленими протягом .жизни під впливом життєвих вражень".

Система умовних зв'язків, що утворюються в процесі структуризації життєвого досвіду, складає природну основу характеру, його формально - динамічну складову, тоді як система орієнтації виникає вже як результат сплаву схильності суб'єкт;! » формуючими впливами середовища., Стійка систем і зв'язків, що одержала назву "Динамічного стерео i і па", лежить в основі стрижньової властивості особи спрямованості, що відноситься до однієї з найважливіших тримаючи тільних характеристик індивідуальності. Воля як найважливіший системообразующий компонент характер, виявляється в диференційованій системі довільної регуляції, пов'язаної як з емоційними партнерами, так і з рівнем розвитку ряду здібностей. Багато дослідників відзначають, що наполегливість в досягненні своїх цілей помітно виражена в структурі характеру людей з високим рівнем інтелекту і освіти.

4. Я-концепція

Поняття "Я", вперше сформульоване в психології Уїльямом Джеймсом (James, 1996), є центральним утворенням характеру. Джеймс виділяв дві складові, одна з яких фіксувала зміст життєвого досвіду (Я-как-объект), а інша позначала процес усвідомлення людиною цього досвіду .

Формування Я-концепциі є результатом фізичного розвитку, що впливає на формування образу тіла (фізичне Я), когнітивного і емоційного розвитку i психічне Я), а також формування навиків соціальної взаємодії, що виникають в результаті програвання суб'єктом ряду соціальних ролей (соціальне Я).

Фізичний образ Я відображає вплив конституціонального чинника на формування системи уявлень про себе, специфіку характеру і навіть особи. Особливості статури впливають на всі психічні процеси, включаючи самосвідомість. Для аналізу цього взаємозв'язку школярам пред'являлися чоловічі силуети, що характеризують різні типи статури, виділені за системою Кречмера—Шелдона — мезоморфний (атлетичний, м'язистий), ендоморфний (повний, невисокий) і ектоморфний (високий, худий). Перший тип незмінно одержував стійкі позитивні оцінки, другий в більшості випадків характеризувався негативно, а третій займав нейтральну позицію (Brodsky, 1954). У реальній ситуації діти також рідше вибирають дитину ендоморфного типу як товариш. У ендо морфних дітей частіше спостерігається негативне відношення до свого тіла, неприйняття свого фізичного Я. Ськорєє всього чинником, що впливає на ці відмінності, можуть служити еволюційні стратегії переваги, засновані на важливості таких характеристик як сила і активність для забезпечення життєвої адаптації індивіда. Я -концепция, як центральна підструктура характеру, складається в період 6—11 років, придбаваючи абстрактніший (узагальнений) відтінок, не пов'язаний прямо з фізичними рисами. Глобальне відчуття саме цінності з'являється як риса вдачі у віці 6—7 років (Bee, 199S).

Характер є своєрідною мембраною між внутрішнім світом особи і навколишньою дійсністю. Характер пов'язаний як із способами самовираження, так і з механізмами захисту від несприятливих для особи дій. Одна з найважливіших характеристик самовираження — відчуття незалежності (проїО раз особової самостійності) — пов'язана з можливістю вільного вибору. Цікаво, що вплив що ознаки на загальне відчуття благополуччя виявляється найгостріше в дитинстві і старості. Так, літні люди відчувають себе набагато щасливіше і володіють більшою тривалістю життя, коли вони мають нагоду, навіть знаходячись під опікою, здійснювати особистому вибір у ряді поточних життєвих подій, наприклад. коли вставати вранці і лягати увечері, ніж харчуватися до проводити вільний час (Timko & Moos, 1989).

5. Стратегії переваги, образ - Я і конструктивні малюнки

Образ Я виступає регулятором практично всіх особистих, і, в першу чергу, характерологичеськіх процесів, виявляючись в найрізноманітніших формах поведінки. У цьому відображається психологічний компонент Я - концепції. Зафіксовані в психологічному образі -Я усвідомлені і неусвідомлені уявлення челочка про самому себе можна виявити за допомогою різних методів зокрема — використовуючи техніку малювання. Малюнки і найнаочнішій формі дають психологу інформацію як про особливості психічних процесів, так і про специфіку особових характеристик. З'єднання процесу зображення з процесом конструювання -реалізованноє нами в методі конструктивних малюнків, дозволяє виробляти формалізовану оцінку, досліджуваних індивідуально-типологічних відмінностей. Формалізація знімає високу невизначеність, властиву проєктівним тестам, использую-i малюнки як основний метод, і дає можливість стандартізованной оцінки одержаних зображень. Для дослідження образу - Я, зафіксованого несвідомій сфері психіки, був розроблений Тест Переваги Геометричних Форм (Тігр) (Лібін, ш, 1988; 1994), заснований на процедурі зображенні і аналізу конструктивних малюнків фігури людини доручаються шляхом побудови зображення за допомогою трикутників, кругів і квадратів. Зображення цих форм є основними елементами тактільно-гичеськіх гештальтов (Sheets-Johnstone, 1990), є семантично-символічним інваріантом, що відображає специфіку зафіксованих у в несвідомій сфері суб'єкта переваг, зокрема що відображаються в побудові проєктівного зображення але себе. На основі аналізу більше 10 000 малюнків, одержаних від різних випробовуваних в течії 1984—1996 років, був експериментально вивчений феномен семантичного інваріанта, суть якого полягає у тому, що індивідууми з певними стратегіями переваги (що виявляються по співвідношенню використовуваних в конструктивних малюнках геометричних форм: соответствен але трикутних, квадратних і округлих) вибирали типові зображення фігури людини.

Примітно, що з тих, що є у розпорядженні суб'єкта 36 стратегій переваги (кількість яких обмежена стандартною інструкцією) і величезного числа варіантів можливого конструювання зображення фігури людини, найбільшою частотою використовування характеризуються лише одна третина стратегії характеристики зображень в більшості випадків легко типізуються. Вивчення психологічних відмінностей, зокрема, відображених в словесному самопортрете.

Можливо, семантичний інваріант образу -Я формується завдяки наявності єдиного механізму інтеграції і координації психологічних властивостей різних рівнів дальності, подібно тому, як це відбувається, на рівні первинних психічних процесів — відчуттів і сприйнять, — об'єднаних механізмом ( Osgood, Soci & Tannenbaum, 1959).

6. Самооцінка

Самооцінка переважно пов'язана з третьою, соціальною іпостассю Я, відображаючи в системі суб'єктивних значень втілення особи в людях. В той же час, самооцінку можна розглядати як інтегратор всіх трьох основниx компонентів Я - образу: фізичного, психологічного і соціального.

Розведення, що відбувається в процесі диференціації індивідуальності , і подальше співвідношення між собою і параметрів різних рівнів охоплює всі основні складові характеру. Експериментально показано що самооцінка з віком стає все більш диференційованою (Mullener & Laird, 1971). Школярам сьомого класу, старшокласникам і студентам вечірніх курсів у віці близько тридцяти років запропонували оцінити себе по сорока характеристиках, використовуючи шести балльную шкалу від "цілком вірно", що оцінювалося в шість балів, до "абсолютно невірно" (1 бал). Твердження охоплювали п'ять областей — фізичні якості, рівень досягнень, інтелектуальний розвиток міжособове спілкування і соціальну відповідальність. Аналіз індивідуальних варіацій виявив тенденцію до їх збільшення з віком. Тобто молодші оцінювали свою компетентність у всіх п'яти областях рівніше Можливо, що диференціація самооцінки зв'язана < збільшенням у старших когнітивній складності, тобто, в даному випадку, здібності оціни на і. різні сторони свого Я, використовуючи більш різноманітні стратегії.

7. Саморегуляция — настойчивость — воля

Структура Я, як основний елемент характеру, виконує головні регулятивний - інтеграційні функції, серед яких можна виділити два основні типи: інтроцентрічеськіє (орієнтовані на здійснення особистих задач і цілей) і екстероцентрічеськіє (орієнтовані на здійснення задач і цілей, не пов'язаних напряму з власними). Регулююча роль структури Я полягає у тому, що вона "складає джерело мотивації i діям, направленим на захист, підтримку і розвиток власної особи" (Якубік, 1981). Відповідно до описаної ролі Я виділяються чотири типи регуляції поведінки :

• егоцентричний

• аллоцентрічеській (спрямованість на задоволення потреб, захист інтересів і розвиток інших людей);

• социоцентрічеській (перевага цілей соціальні sгрупп, суспільних установ);

• альтруїстичний (відмова від власних цілей і задач ради виконання чужих).

Аналіз концепції характеру в контексті ієрархічного підходу неминуче пов'язаний з дослідженнями саморегуляції як психофізіологічного компоненту волі наполегливості як межі, що лежить в основі вольових дій і, нарешті, власне волі як "категорії, використовуваній при дослідженні тих життєвих процесів які рухають нами в певному напрямі або до конкретної мети зараз" (Farber, 1966). Зупинимося на короткому описі двох останніх характерік: наполегливості і волі.

Перш за все розмежуємо поняття "свободи волі" (що має, швидше, філософсько-світоглядний відтінок), "волі особи" (включаючого також наполегливість) як характеристики життєвої активності, і "вольової поведінки" як обумовленого ситуативними чинниками дій людини. Після цього зосередимо своє внімініє на діспозіциональном аспекті проблеми.

Вивчення наполегливості показало складний характер цієї змінної. Е.Вебб (Webb, 1915), застосувавши аналіз чинника, виявив зв'язаний патерн ознак, куди ввійшли надійність, тактовність і наполегливість, що розуміється як стійкість мотивів. Г.Айзенк (Eysenck, 1970) знайшов мул негативну кореляцію з високим рівнем значущості між вебовськім чинником і рівнем нейротіцизма. У подальших дослідженнях характеристики і наполегливості, вимірюваної звично експериментальним шляхом (загальний час рішення задачі, або тимчасова наполегливість, і кількість спроб рішення, або "стійкість до згасання"), зіставлялися з тестами інтелекту шкільними оцінками, самооцінками учнів і експертними оцінками (MacArthur, 1955). Можна чекати, що наполегливість як діспозіциональная змінна бутдет змістовно пов'язана з таким темпера ментальним показником як наочна ергичность, що характеризується жаданням діяльності, постійним прагненням i напруженій розумовій і фізичній праці, високою працездатністю. Наполегливість виступає в цьому випадку більш узагальненою ознакою в порівнянні з високим рівнем саморегуляції, з одного боку, і виявляється передумовою волі як більш інтегральної характеристики, — з іншою.

На жаль, в роботах по вивченню наполегливості (persistence) відсутні спроби побудови шкал специфічних труднощів, в співволодіючому з якими чоло вік може проявити силу волі. Нам також невідомі p;i боти з використанням шкали оцінки стресових подій (Holmes & Rahe, 1967) для цих цілей, що було б продуктивне як перший крок в цьому напрямі Роботи у області вивчення волі з позицій диференціально - психологічного аналізу практично відсутні. Проте вкажемо на декілька положень, що мають важливе значення в зв'язку з цим. У класичних дослідженнях вольові прояви інтерпретувалися як динамічні (зараз би ми сказали — формально - динамічні) параметри, наприклад:

• детермінуюча тенденція, необхідна для розриву асоціативного зв'язку (Ach, 1910);

• подолання тенденцій поля, як наслідок порушення рівноваги "індивід—середовище" (Lewin, 1935);

• система образів потреб і усвідомлювана схеми мотивів, що лежать в основі представлень людини про власні динамічні сили (Nuttin, 1984);

• тенденція організовувати своє Я (Self) так, щоб скоювався рух до заданої мети, в заданому напрямі (May, 1974).

Відзначимо також, що поняття волі завжди пов'язане з поняттям усвідомленого вибору, тоді як наполегливість більше визначається через параметри переваг, а саморегуляція розглядається у зв'язку із стратегіями зняття невизначеності. Відмінності в інтенсивності вольових відображають як відмінності в здатності людини самостійний вибір, так і специфіку "направляючої і регуляторної функції", балансиру-пі і, координуючої і конструктивно використовуючої "решту видів активності і енергії людини, не пригнічуючи жодної з них" (Assagioli, 1974).

8. Система базових орієнтацій: на себе, на предмет діяльності, на інших людей

Поняття орієнтації (що часто зустрічається з прикметником особова) відноситься до системи стабільних домінуючих тенденцій суб'єкта — схильностей, установок мотивів. Виділені типи орієнтації вивчаються, в основному, в рамках диференціальної психології особи.

Орієнтації, що розглядаються як домінуючі мотиви пов'язані з більш інтегральним поняттям спрямованості особи, що розуміється як узагальнене відношення особи до різних аспектів зовнішнього світу, або як стійко домінуючий мотив. Можна припустити, що формується вже в перші роки життя суб'єкта система базових орієнтації (СБО) є системообразующим чинником не тільки формування характеру, it особи в цілому, розглянемо основні параметри цієї системи.

Орієнтація на себе — пов'язана з вираженою центрацией суб'єкта на власних думках і переживаннях, і характеризується (за показниками шістнадцяти особового опитувальника чинника Кеттелла) такими ознаками як тривожність, турбота про фізичне благополуччя, висока недовірливість, егоцентризм, детермінована поведінки своїм самопочуттям і настроєм (див. Жамкочьян, Випалин, 1977).

Переважаючим мотивом поведінки є власне благополуччя, особисті досягнення, прагнення до самоствердження (Неймарк, 1972).

Орієнтація на наочні аспекти активності (на об'єкт на справу) — характеризується вираженими потребамиОрієнтація на інших (на групу) — перш за все про є в позитивному відношенні до спілкування. Переважаючі мотиви поведінки визначаються, в основному інтересами і потребами інших людей.

В результаті дослідження радянських школярів, Марія Неймарк (1972) знайшла значущі відмінності і психологічних особливостях, якими характеризувалися діти з різними типами мотиваційної структури Відразу потрібно відзначити, що описані нижче закономірності властиві не тільки даної вікової груші а носять загальніший характер (див. Smith, 1977). Школярі, розбиті на три групи відповідно до домінування в структурі їх мотивів однієї з трьох вищеописаних орієнтацією, відрізнялися як по ступеню вираженості у них певних ознак, так і специфике»м комбінації цих ознак між собою. Орієнтація – на себе виявилася пов'язана з нереалістично завищеною переоцінкою дітьми своїх здібностей і соціального положення, сильному бажанні в досягненні вищого соціального статусу, захисною реакцією на невдачу і пред'явленням нереалістичних вимог до інших. Домінуюча орієнтація – на -предмет виявилася слабо пов'язана з особливостями образу -Я, з одного боку, і з більш адаптивними реакціями на невдачу, з іншою. М. Неймарк також робить важливий загальнопсихологічний висновок, що "розвиваючись, мотиви організовуються в ієрархічну структуру; на різних етапах життя певні мотиви починають домінувати над іншими (Neimark, 1976). Також вивчалося співвідношення спрямованості особи молодших підлітків з характеристиками афектної сфери, зокрема, афектом неадекватності — переживанням, що виникає у дітей в тих випадках, коли їх домагання, обумовлені звичною самооцінкою, терпіли невдачу. Найбільший показник частоти появи афекту неадекватності був в групі підлітків з вираженою орієнтацією – на -себя.

Дані цих і інших досліджень дозволяють зробити висновок тому, що система базових орієнтації виявляється пов'язаними з багатьма психологічними параметрами чинником, що структурує особу в цілому.