Наукові методи К. Л. Халла (1884-1952) і Б. Ф. Скіннера (1904-1990)

У сорокові-шістдесяті роки провідну роль в американській психології грали Кларк Халл і його послідовники. Мабуть, жоден психолог не виявив такій безумовній послідовності й відданості справі впровадження строго наукових методів, як Кларк Халл. Він мав виняткові здатності до математики й формальної логіки й успішно застосував ці дарування в області психології, як ніхто іншої.

Сторінки життя

Більшу частину життя Кларк Халл жорстоко страждав від хвороб і поганого зору. У віці 24 років він занедужав поліомієлітом, що зробив його інвалідом. Кларк кульгав на одну ногу й змушений був носити металевий корсет власної конструкції. Родина була бідною, і він кілька разів змушений був переривати навчання, щоб викладанням заробити на життя. Самим більшим багатством Халла було невгасиме прагнення до величі, і він зміг переломити ворожі обставини.

В 1918 році, досягши вже щодо солідного віку тридцяти чотирьох років, Кларк Халл одержав ступінь доктора філософії у Висконсинському університеті, де він вивчав гірничу справу, перш ніж перемкнутися на психологію. Протягом 10 років він залишався на факультеті Висконсинського університету. Його ранні дослідницькі інтереси з'явилися провісниками наступного прагнення до впровадження наукових об'єктивних методів і функціональних законів.

Він вивчав процеси формування концепцій, проводив численні тести й виміри й у підсумку опублікував серйозний підручник по прикладних методах перевірки здатностей. Він працював над впровадженням практичних методів статистичного аналізу й винайшов машину для розрахунку кореляцій, що була виставлена в Смітсоновському центрі у Вашингтоні, округ Колумбія. Він присвятив десять років дослідженням гіпнозу й сугестивності, опублікував 32 наукові статті й книгу, що підсумувала його досвід.

В 1929 році Кларк Халд став професором Иельского університету, де продовжив дослідження в тій області, що представляла для нього особливий інтерес, - теорії поводження, заснованої на законах умовних рефлексів Павлова. Уперше він прочитав роботи Павлова в 1927 році й зацікавився проблемами формування умовних рефлексів і научання. Він говорив про книгу Павлова "Умовні рефлекси" як про "велику книгу" і свої досвіди теж ставив на тварин. Раніше він не використовував пацюків, тому що йому був огидний той характерний захід, що завжди супроводжує лабораторії, де перебувають пацюки. Однак в Єльському університеті він відвідав бездоганно охайну колонію пацюків, створену для дослідницьких цілей Ернестом Р. Хилгардом. Халл подивився на пацюків, "понюхав і заявив, що, мабуть, з пацюками можна працювати".

У тридцяті роки Кларк Халл написав ряд статей, присвячених умовним рефлексам, де він відстоював думку про те, що складні види поводження більше високого порядку можна пояснити в термінах основних принципів формування умовних рефлексів. В 1940 році, разом з п'ятьма колегами, Халл випустив книгу "Математико-дедуктивна теорія механічного научання: дослідження в області наукової методології" (Mathematico-Deductive Theory of Role Learning: A Study in Scientific Methodology). Незважаючи на те, що книга одержала визнання як видатне наукове досягнення, вона була занадто важка для сприйняття, і неї змогли прочитати лише деякі.

Наступною значною публікацією Халла стала робота "Принципи поводження" (Principles of Behavior, 1943 р.), у якій докладно й з характерної для Халла точністю розроблялося теоретичні основи, у достатньому ступені всеосяжні, щоб охопити самі різні аспекти поводження. Незабаром Кларк Халл став одним з найбільше цитуємих психологів у своїй області: у сорокові роки до 40 відсотків всіх експериментальних статей і до 70 відсотків статей з питань научання й мотивації, опублікованих у провідних американських психологічних журналах, посилалися на роботи Халла. Протягом багатьох лет Кларк Халл переглядав свої погляди, включаючи результати досліджень, які піддавали досвідченій перевірці більше ранні версії його теорій. Остаточна форма його системи представлена в книзі "Система поводження" (A Behavior System, 1952 р.).

Дух механіцизму

Кларк Халл був цілком відданий об'єктивної психології. У його програмі не було місця свідомості, цілеспрямованості або іншим психічним концепціям. Для опису своїх уявлень про людську природу він використовував винятково механістичну термінологію. Людське поводження він розглядав як автоматичне й думав, що його можна звести до мови фізики. Він застерігав учених проти антропоморфізму - тобто проти додання власної інтерпретації спостережуваному поводженню, чим нерідко грішили ранні дослідники в області зоопсихології. Кларк Халл шукав засіб, здатне захистити від подібного суб'єктивізму, і зрештою знайшов його, висунувши припущення про те, що організм є "повністю робот, що самопідтримується, сконструйований з матеріалів, відмінний від нас настільки, наскільки це можливо".

Відповідно до крапки зору Халла, біхевіорісти повинні ставитися до суб'єкта дослідження як до робота - причому він вірив у те, що можна створити такі машини, які зможуть мислити й виконувати інші когнітивні функції, властиві людині, як це відбувається в сучасних комп'ютерах. "Мене не раз вражало, - писав Кларк Халл в 1926 році, - що людський організм є самою дивною машиною - і все-таки тільки машиною. Не менш дивним здавалося мені й те, що можна побудувати машину, що зможе виконувати всі основні функції організму, поки й оскільки здійснюється процес мислення". Дух механіцизму, представлений автоматами й механічними фігурками на європейських годинниках XVII століття, знову втілився в роботах Кларка Халла.

Об'єктивна методологія й кількісна оцінка

Механістичний, що спрощує й об'єктивний біхевіоризм Кларка Халла надає можливість ясно розглянути суть його досліджень. Очевидно, що дослідження повинне бути як можна більше об'єктивним. Крім того, підхід Халла до психології неодмінно повинен бути кількісним, а його закони поводження - виражатися точною мовою математики. У книзі "Принципи поводження" Халл пояснив, як повинна діяти така математично обґрунтована психологія:

Прогрес повинен полягати в написанні сотень рівнянь, одного за іншим; в експериментальному визначенні однієї за іншим сотень емпіричних констант, що входять у рівняння; у розробці придатних до практичного вживання приладів для виміру кількісних даних, що виражаються цими рівняннями; в об'єктивному визначенні сотень символів, що фігурують у рівняннях; у найсуворішій і послідовній дедукції тисяч теорем і наслідків з первинних визначень; у бездоганному проведенні тисяч критичних кількісних експериментів.

Це твердження являє прекрасний приклад ригоризму й терпіння, які були потрібні від будь-якого послідовника системи Халла.

Кларк Халл описав чотири методи, які він уважав корисними для науки. Три з них уже були у вживанні: простої спостереження, систематично контрольоване спостереження й експериментальна перевірка гіпотез. Халл запропонував четвертий метод, а саме гіпотетико-дедуктивний метод, що використовує дедукцію на підставі набору формулювань, обумовлених a priori.

Цей метод включав установлення постулатів, на підставі яких дедуктивним шляхом виводиться висновок. Це висновок повинне піддаватися експериментальній перевірці. Якщо воно не підтверджується результатами експериментів, воно повинне бути переглянуте; якщо ж підтверджується, то може бути включене в число наукових понять.

Халл думав, що якщо психологія коли-або стане об'єктивною наукою, подібно природничим наукам - що й було основною частиною програми біхевіоризму, - те єдиним адекватним методом роботи міг бути тільки гіпотетико-дедуктивний метод.

Спонукання

Згідно Халлу, підставою для мотивації поводження є потреби організму, що виникають у результаті відхилення від оптимальних біологічних умов. Однак замість того, щоб безпосередньо ввести у свою систему поняття біологічної потреби, Кларк Халл постулював таку змінну, як спонукання - причому сам цей термін уже мав ходіння в психології. Спонукання визначається як стимул, що виникає в результаті такого стану, що ініціює або активізує поводження. Відповідно до поглядів Халла, придушення або задоволення спонукань є єдиною основою для підкріплення. Силу впливу спонукань можна визначити емпіричним шляхом, або вимірюючи тривалість депривації, або шляхом виміру інтенсивності, сили або витрат енергії при результуючому поводженні. Халл уважав, що тривалість депривації не є ідеальним вимірюваним параметром, і в основному наголошував на силі реакції організму.

Крім того, Халл заперечував яку-небудь специфічність спонукань. Іншими словами, будь-яка депривація - наприклад, позбавлення їжі, води або сексуального життя - однаковим образом вносить свій внесок у формування спонукання (хоча й у різному ступені). Ця неспецифічність означає, що спонукання не направляють поводження, вони тільки надають йому енергію. Цілеспрямованість поводження визначається стимулами навколишнього середовища.

Халл постулював два види спонукань: первинні й вторинні. Первинні асоціюються з біологічними потребами й безпосередньо пов'язані з виживанням організму. У число цих спонукань, що виникають на основі фізичних потреб, входять потреби в їжі, воді, повітрі, полових зносинах, термічній регуляції, дефекації, сечовипусканні й рятуванні від болю. Це основні внутрішні процеси, які є життєво важливими для існування організму.

Халл визнавав також, що поводження людей і тварин мотивується й іншими спонуканнями, відмінними від первинних. Відповідно, Халл припустив існування вторинних спонукань, що з'являються в результаті научання й ставляться до стимулів навколишнього середовища. Вони пов'язані з усуненням первинних потреб, але в результаті самі можуть стати насущними потребами. Це означає, що колись нейтральні стимули можуть придбати характеристики потреби, оскільки вони здатні викликати відповідні реакції, подібні з тими реакціями, які породжуються первинними спонуканнями або вихідним станом незадоволеної потреби.

Простий приклад - дотик до гарячої плити й одержання опіку. Хворобливий опік, викликаний ушкодженням тканин організму, породжує первинне спонукання, тобто прагнення позбутися від болю. Інший стимул навколишнього середовища, пов'язаний з первинним спонуканням, - наприклад, сам вид плити, - може в майбутньому привести до бажання відсунути руку при одному тільки її виді. Таким чином, вид плити може стати тим стимулом, що приводить до заученого спонукання позбутися від страху.

Научання

Теорія научання Халла зосереджена в основному на принципі підкріплення, що є істотним для закону ефекту Торндайка. Закон Халла про первинне підкріплення затверджує, що коли зв'язок між стимулом і реакцією супроводжується зниженням потреби, то зростає ймовірність, що при наступному виникненні такого ж стимулу буде виникати така ж реакція.

Відзначимо, що винагорода або підкріплення визначається не в термінах поняття Торндайка про задоволення, але в термінах зниження, ослаблення первинної потреби. Первинне підкріплення - тобто зниження первинної потреби - є, таким чином, основою теорії научання Халла.

Оскільки система Халла включає поняття вторинного, що з'являється в результаті научання спонукання, вона містить також і поняття вторинного підкріплення. Якщо інтенсивність стимулу знижується в результаті прояву вторинного спонукання, то це спонукання буде діяти як вторинне підкріплення.

Звідси треба, що будь-який стимул, що послідовно асоціюється з підкріплювальною ситуацією, за допомогою цієї асоціації буде здобувати здатність викликати обумовлене стримування, у такий спосіб знижуючи інтенсивність стимулу й самостійно роблячи результуюче підкріплення. Оскільки ця непряма сила підкріплення здобувається в ході научання, вона називається вторинним підкріпленням.

Халл думав, що зв'язок між стимулом і реакцією підсилюється при багаторазових повтореннях підкріплення. Він назвав силу зв'язку S-R силою звички, вона є функцією підкріплення й має відношення до постійного формування умовних рефлексів.

Научання не може відбутися при відсутності підкріплення, який необхідно для того, щоб послабити спонукання. Завдяки особливому акценту на підкріпленні, система Халла одержала назву теорії зниження потреб, на противагу теорії безперервності Гатри або когнітивної теорії Толмена.

Закон про первинне підкріплення: коли зв'язок між стимулом і реакцією супроводжується зниженням потреби організму, то зростає ймовірність, що при наступному виникненні такого ж стимулу буде виникати така ж реакція.

Сила звички - сила зв'язку " стимул-реакція", що є функцією кількості підкріплень.

Система Халла представлена у вербальній і математичній формі у вигляді 18 постулатів і 12 наслідків. Незважаючи на те, що система заснована на принципах формування умовних рефлексів, Халл уважав, що її можна розширити й включити в неї такі процеси, як рішення проблем, соціальне поводження, форми научання, відмінні від формування умовних рефлексів. На жаль, смерть перешкодила йому втілити в життя більшу частку своїх устремлінь.

Програма Халла стала користуватися такою популярністю, що неминуче викликала на себе відчутну критику. Як провідний представник необіхевіоризму. Халл зробився мішенню для тих же нападок, які були спрямовані проти Уотсона й інших учених, що працювали в традиціях біхевіоризму. Ті психологи, які противилися впровадженню бихевіоральних підходів у психології, відразу ж зарахували Халла у ворожий табір.

Систему Халла можна дорікнути в недоліку широти. У своїх спробах визначити змінні як можна більш точно, у кількісних термінах, Халл змушений був діяти в дуже вузькій області. Нерідко він формулював постулати на підставі результатів, отриманих при проведенні всього-на-всього одного експерименту. Опоненти виражали сумнів у тім, що можна поширити на все поводження ті факти, які були настільки специфічно отримані під час експериментальної демонстрації - наприклад, такі величини, як "найбільш сприятливий інтервал для формування умовного рефлексу століття людського ока", або "вага їжі в грамах, достатньої для формування умовного рефлексу в пацюка". Незважаючи на те, що точні кількісні оцінки є необхідними й заслуговують найвищих похвал, крайності в підході Халла привели до звуження тієї області, у якій могли бути застосовні результати його досліджень.

І проте, неможливо переоцінити вплив Халла на розвиток психології. Кількість досліджень, натхненних його роботами (імовірно, більш, ніж іншими теоріями), говорить про його особливе положення в історії розвитку психології. Перелік видатних психологів, які були учнями й послідовниками Халла, є заслуженою даниною його пам'яті: Джон Доллард, Карл Ховленд, Нил Міллер, Роберт Сирс, Хобарт Маурер і Кеннет Спенс. Мало хто із психологів вплинув на професійну орієнтацію такої кількості людей.

Халл захистив, зміцнив і розширив підхід об'єктивного біхевіоризму в психології так, як ніхто іншої до нього. Незважаючи на те, що в його теорії є безліч нс питань, що одержали відповіді,, незмінними залишаються повага й замилування непохитністю тих методів, які він застосував для розробки своєї теорії. "У будь-якій галузі науки досить рідкі явища щирого теоретичного генія; і серед тих, кому психологія може виразити свою вдячність, Кларк Халл по праву повинен займати одне з перших місць".

Б. Ф. Скіннер (1904-1990)

Самою впливовою фігурою в психології протягом декількох десятиліть був Б. Ф. Скіннер. Один з істориків психології назвав його "без сумніву, найбільш знаменитим американським психологом у світі". Опитування істориків психології й завідувачів кафедрами показав, що Скіннер є одним з найвидатніших учених сучасності. Коли в 1990 році Скіннер умер, редактор журналу "Американський психолог" писав про нього як про "одному з гігантів нашої галузі науки", що "залишив незгладимий слід у психології". А в некролозі "Журналу по історії бихевіоральних наук" про нього писали як про "провідну фігуру в біхевіоризмі нинішнього століття".

Починаючи з п’ятдесятих років, і протягом багатьох лет Скіннер був провідним бихевіористом Сполучених Штатів Америки й залучав величезну кількість вірних і захоплених продовжувачів і прихильників. Він розробив програму контролю суспільства, винайшов автоматизований дитячий манеж і став одним з головних натхненників і творців методик модифікації поводження й навчальних машин. Він написав роман "Уолден Два", що і через п'ятдесят після виходу у світло залишався популярним. В 1971 році його книга "По ту сторону волі й достоїнства" стала національним бестселером, а сам Скіннер - "самим популярним персонажем різних національних і міських струм-шоу". Він став знаменитістю: його прекрасно знала й широка громадськість, і колеги.

Оперантне поводження виникає без впливу яких-небудь зовнішніх спостережуваних подразників. Реакція організму здається спонтанної в тому розумінні, що зовні вона ніяк не пов'язана з яким-небудь спостережуваним подразником. Це зовсім не означає, що стимулу, що викликає ту або іншу реакцію, не існує; це значить, що при виникненні даної реакції жоден стимул не є спостережуваним. З експериментальної ж точки зору, якщо стимул відсутній, то це значить, що він нс застосовувався, а тому й не спостерігається.

Іншим розходженням між респондентним і оперантним поводженням є те, що оперантне поводження впливає на навколишній організм середовище, у той час як респондентне поводження цього не робить. Піддослідний собака в лабораторії Павлова, закована в збрую, не може зробити нічого іншого, як тільки реагувати (наприклад, пускати слину), коли експериментатор пропонує які-небудь стимули. Собака сама по собі нічого не може зробити, щоб дістати стимул (їжу).

Оперантне поводження пацюка в коробці Скіннера, навпроти, є інструментальним у тому розумінні, що пацюк досягає свого стимулу (їжі). Коли пацюк натискає на важіль, вона одержує їжу; а якщо не натискає на важіль, то не одержує їжі. У такий спосіб пацюк впливає на навколишнє середовище. (Скіннер дуже не любив термін "Скіннеровський ящик", уперше уведений Халлом в 1933 році. Він сам називав це встаткування апаратом оперантного формування умовних рефлексів. Однак термін "Скіннеровський ящик" став настільки популярним, що ввійшов в усі довідники й у цей час є в психології загальноприйнятим.)

Скіннер уважав, що оперантне поводження характерно для повсякденного научання. Оскільки поводження, як правило, носить оперантний характер, те найбільш ефективним підходом до науки про поводження є вивчення обумовлювання й вгасання оперантного поводження.

Класична експериментальна демонстрація полягала в натисканні на важіль у Скіннеровському ящику. У цьому експерименті пацюк, позбавлений їжі, містилася в ящик і одержувала повну можливість досліджувати його. У ході досліджень вона неминуче повинна була зачепити важілець, що пускав у хід механізм, що висуває поличку з їжею. Після одержання декількох порцій їжі, які повинні були служити підкріпленням, у пацюка досить швидко формувався умовний рефлекс. Зверніть увагу, що поводження пацюка (натискання на важіль) робить вплив па навколишнє середовище і є інструментом придбання їжі. Залежна змінна в цьому експерименті проста й зрозуміла: це швидкість реакції.

На підставі цього експерименту Скіннер сформулював свій закон придбання, що говорить, що сила оперантного поводження зростає, якщо поводження супроводжується підкріплювальним стимулом.

Незважаючи на те, що для формування швидкої реакції натискання на важілець потрібна практика, ключовим параметром все-таки є підкріплення. Практика сама по собі нічого не дає: вона тільки надає можливість виникнення додаткового підкріплення. Закон придбання Скіннера відрізняється від положень про научання в Торндайка й у Халла. Скіннер взагалі не стосувався таких наслідків підкріплення, як біль - приємне відчуття або задоволення незадоволення, як це робив Торндайк. Скіннер так само не намагався інтерпретувати підкріплення в термінах зниження впливу спонукань, як це робив Кларк Халл. Системи Торндайка й Халла були пояснюючими; система Скіннера є строго описовою.

Скіннер і його послідовники провели величезну дослідницьку роботу із проблем научання - таким, як роль покарання в придбанні навичок, вплив різних систем підкріплення, міра вгасання оперантного обумовлювання, наявність вторинного підкріплення й т.д.

Крім пацюків вони працювали й з іншими піддослідними тваринами, і з людьми, використовуючи як основний підхід той же самий принцип "Скіннеровського ящика". Якщо як піддослідних тварин використовувалися голуби, то вони повинні були клюнути в певну крапку або пляму; підкріпленням була пищачи. Оперантне поводження людей включало такі аспекти, як рішення завдань, підкріплене похвалою або усвідомленням того, що був даний правильна відповідь.

Скіннер повідомляв, що як підкріплення для своєї трирічної дочки, яку він гладив по спині. Однак цей експеримент обернувся несподіваним образом. Один раз він укладав дівчинку спати, гладив її по спинці й раптом вирішив перевірити, наскільки це є підкріпленням, що заохочує. "Я почекав, - написав Скіннер, - щоб вона підняла ногу, і тоді погладив її. Майже відразу ж вона знову підняла ногу, і я знову погладив її. Вона засміялася. "Ти над чим смієшся?" - запитав я, і вона відповіла: "Стоїть мені підняти ногу, як ти починаєш мене гладити!"

Схема підкріплення

Уже перші дослідження в "Скіннеровському ящику" з натисканням важеля продемонстрували значення підкріплення для оперантного поводження. У цій ситуації поводження пацюка при кожному натисканні на важіль одержувало підкріплення. Тобто щораз, виконавши правильну дію, пацюк одержувала їжу. Скіннер відзначав, що хоча в реальному житті підкріплення далеко не завжди буває послідовним або безперервним, проте, научання все-таки відбувається й поводження зберігається, навіть якщо підкріплення було випадковим або рідким.

Не завжди, відправляючись ковзатися або на лижах, ми попадаємо на гарний лід або сніг... Не завжди, приходячи в ресторан, ми одержуємо гарну пишу, тому що кухарі непередбачені. Дзвонячи друзям по телефоні, ми не завжди одержуємо відповідь, тому що друзі можуть бути відсутні. Підкріплювальні характеристики діяльності й навчання майже завжди є переривчастими, тому що просто не має змісту контролювати підкріпленням кожну реакцію.

Навіть якщо ви проводите дослідження постійно, ви не при кожному експерименті одержуєте реакцію А. На роботі вас не щодня хвалять і не щодня підвищують заробітну плату. Яким образом на поводженні позначається таке непостійне підкріплення? Чи є та або інша схема підкріплення кращої, чим інші, з погляду її впливу на поводження? Скіннер і його колеги присвятили роки дослідженню цих питань.

Потреба в цих дослідженнях виникла не через чисто наукову цікавість, але на основі практичної доцільності - що, до речі, ілюструє той факт, що наука нерідко істотно відрізняється від тієї ідеалізованої моделі, що представляється в деяких підручниках. Якось раз у суботу ввечері Скіннер виявив, що в нього майже закінчився запас корму. У той час (тридцяті роки) ще не можна було купити корм у спеціальних компаній по постачанню дослідницьких лабораторій; експериментатор повинен був робити кульки вручну, що було досить тривалим і трудомістким процесом.

Замість того, щоб витратити свої вихідні на виготовлення кормових кульок, Скіннер задав собі питання: що відбудеться, якщо він буде давати підкріплення своїм пацюкам один раз у хвилину, незалежно від того, яке буде кількість відповідних реакцій? При такому підході йому буде потрібно набагато менше корма, і на вихідні дні повинне вистачити. Скіннер вирішив провести тривалу серію експериментів, щоб перевірити різні варіанти системи підкріплень.

В одному такому дослідженні Скіннер зрівняв частоту реакції у тварин, які одержували підкріплення при кожній реакції, із частотою реакцій тих тварин, які одержували підкріплення тільки після закінчення деякого інтервалу часу. Остання умова одержала назву схеми підкріплення з фіксованим інтервалом. Підкріплення могло видаватися, наприклад, один раз у хвилину або кожні чотири хвилини. Важливим моментом у цьому випадку є те, що піддослідна тварина одержувала підкріплення тільки після закінчення певного відрізка часу. (Наприклад, робота, коли гроші виплачуються раз у тиждень або раз на місяць, являє собою схему підкріплення з фіксованим інтервалом; працівники одержують заробітну плату не за кількість зробленої продукції - тобто не за кількість обумовлених реакцій - а за кількість минулих днів тижня.) Дослідження Скіннера показало, що чим коротше інтервал між підкріпленнями, тим частіше тварина проявляє обумовлену реакцію. І, навпаки, у міру того, як збільшується інтервал між підкріпленнями, частота реакції знижується.

Частота підкріплення також впливає на вгасання умовної реакції. Прояв умовної реакції вгасає з більшою швидкістю, якщо мало місце безперервне підкріплення, що потім різко було припинено, чим у тому випадку, коли підкріплення видавалося з перервами. Деякі голуби демонстрували до десяти тисяч реакцій без підкріплення, якщо в них був сформований умовний рефлекс па основі періодичного, переривчастого підкріплення.

Скіннер досліджував також схему підкріплення з фіксованою частотою. У цьому випадку підкріплення видається не після закінчення певного відрізка часу, а після виконання певної кількості умовних реакцій. Саме поводження тварини визначає, наскільки часто буде видаватися підкріплення. Наприклад, потрібно зробити десять або двадцять обумовлених відповідних реакцій, щоб одержати нове підкріплення. Тварини, що одержують заохочення за схемою з фіксованою частотою, реагують набагато інтенсивніше, ніж ті, які одержують підкріплення за схемою з фіксованим інтервалом. Адже очевидно, що висока частота реагування при схемі з фіксованим інтервалом не приводить до одержання додаткового підкріплення; тварина може нажати на важіль п'ять разів або п'ятдесят, але підкріплення з'явиться тільки тоді, коли мине заданий відрізок часу.

Найвищі показники реагування при схемі підкріплення з фіксованою частотою спостерігалися й у пацюків, і в голубів, і в людей. Приклад тому: відрядна оплата праці, коли заробіток працівника на його робочому місці залежить від кількості зробленої продукції, а комісійні залежать від кількості продажів. Правда, така схема підкріплення успішно працює тільки тоді, коли необхідний рівень обумовленої реакції не занадто високий (так, норми денного вироблення повинні бути реальними) і якщо очікуване підкріплення коштує витрачених зусиль.

Вербальне поводження

Ті звуки, які людський організм робить у процесі мови, затверджував Скіннер, також є формою поводження, а саме - вербальним поводженням. Вони являють собою реакції, які можуть підкріплюватися іншими звуками мови або жестами точно так само, як натискання пацюком важеля підкріплюється одержанням їжі.

Для вербального поводження потрібні два взаємодіючих чоловіки - мовець і слухаючий. Мовець певним чином реагує - це значить, що він вимовляє звук. Слухач може управляти наступним поводженням мовця шляхом вираження підкріплення, відсутності підкріплення або покарання - залежно від того, що було сказано.

Наприклад, якщо щораз, як мовець уживає те або інше слово, слухач посміхається, то він тим самим збільшує ймовірність того, що мовець знову вживе це слово. Якщо слухач реагує на слово тим, що супить брови або відпускає уїдливі зауваження, то він тим самим збільшує ймовірність того, що мовець у майбутньому буде уникати вживання цього слова.

Приклади такого процесу можна спостерігати в поводженні батьків, коли їхні діти вчаться говорити. Неприпустимі слова або вираження, неправильне застосування слів, погана вимова викликає реакцію, яка відрізняється від тієї, котрої зустрічають увічливі фрази, правильне застосування, чиста вимова. Таким чином, дитина навчається правильної мови - принаймні, на тім рівні, на якому нею володіють батьки або вихователі.

Оскільки мова є поводженням, вона також підлягає підкріпленню, прогнозуванню й керуванню, як будь-яке інше поводження. Скіннер підсумував результати своїх досліджень у книзі "Вербальне поводження".

Література

1.Ждан А.Н. Історія психології: від античності до сучасності. - К., 1997.

2.Ярошевский М.Г. История психологии. - М., 1985.

3.Лихі Т. Історія сучасної психології. - К., 2003.

4.Сміт Н. Сучасні системи психології. Історія. Постулати. Практика. - К., 2003.

5.Петровский А. Записки психолога. - М., 2001.