Походження й розвиток психіки у філогенезі

Справді, для того, щоб зрозуміти природу психіки взагалі або специфіку психіки людини, необхідно дати відповіді на такі питання, як, наприклад: коли й чому в ході біологічної еволюції виникла психіка? - або: як розвивалася й ускладнювалася психіка?

Поглиблення у філогенетичну історію психіки неминуче підводить до питання про її об'єктивний критерій.

Очевидно, що, обговорюючи психіку тварин, не можна користуватися суб'єктивним критерієм: ми не знаємо й, напевно, ніколи не довідаємося, що почуває (переживає, відчуває) дощовий хробак або мураха. Тим більше немислимо порушувати таке питання відносно якихось істот, які жили в далекому біологічному минулому. Єдиний шлях тут - знайти об'єктивний критерій психіки, тобто такий зовні спостережуваний признак, що дозволяє затверджувати, що в даного організму є психіка.

Зрозуміло, що якщо будуть знайдені такі властивості зовнішнього поводження тварини, які пов'язані із психікою й саме з нею, то можна буде приблизно сказати, де перебуває границя, що розділяє непсихічні (допсихічні) і психічні форми існування матерії.

В історії природознавства існували різні спроби «локалізувати» психіку в природі. Серед них можна назвати теорію «панпсихізму», відповідно до якої душею наділена вся природа, у тому числі й нежива (наприклад, камені). Теорія «биопсихізма» приписувала психіку всьому живому, включаючи рослини. Навпроти, сильно звужувала коло власників психіки теорія «антропопсихізма»: відповідно до неї психіка існує тільки в людини, а тварини, як і рослини, тільки «живі автомати». Концепція «нейропсихизма» відносила психіку тільки до істот, що володіють нервовою системою й т.п.

У всіх цих уявленнях критерії психічного були зовнішніми стосовно форми існування організму (предмета). Психіка приписувалася істоті не тому, що вона виявляло певні властивості поводження, а просто тому, що вона належало до певного класу об'єктів; наявність же психіки в даного класу постулювалося аксіоматично.

Іншу групу теорій становлять ті, які виходять із внутрішніх, функціональних, критеріїв. Це більше сучасні теорії, і всі вони не опускаються в пошуках психіки нижче тваринного миру. Однак критерії, які вони висувають, приводять і тут до різної локалізації «порога» психічного. От деякі з них: здатність до пошукового поводження, здатність до «гнучкого» (на відміну від жорстко запрограмованого) пристосуванню до середовища, тобто до індивідуального навчання, здатність до «програвання» дії у внутрішньому плані й ін.

Немає необхідності зараз розбирати всі ці точки зору, їхньої подібності й розходження. Помічу, що сама їхня розмаїтість говорить про те, що ми маємо справу тут скоріше з дискусійними гіпотезами, чим з добре розробленими теоріями.

Однак серед таких гіпотез є одна, котра одержала найбільший розвиток і визнання. Вона належить О. М. Леонтьеву. Розглянемо її трохи більш докладно.

Як об'єктивний критерій психіки О. М. Леонтьев пропонує розглядати здатність живих організмів реагувати на біологічно нейтральні впливи. Біологічно нейтральні впливи - це ті види енергії або властивості предметів, які не беруть участь безпосередньо в обміні речовин. Самі по собі ці впливи не корисні й не шкідливі; ними тварина не харчується, вони не руйнують його організм.

Чому ж виявляється корисним їх відображати, або на них реагувати? Тому що вони перебувають в об'єктивно стійкому зв'язку з біологічно значимими об'єктами й, отже, є їхніми потенційними сигналами. Якщо живий організм здобуває здатність як відображати біологічно нейтральні властивості, так і встановлювати їхній зв'язок з біологічно істотними властивостями, то можливості його виживання виявляються незрівнянно більше широкими.

Розглянемо приклад. Звуком не харчується жодна тварина, так само як від звуку звичайної інтенсивності тварини не гинуть. Але звуки в природі - найважливіші сигнали живої їжі або небезпеки, що наближається. Почути їх - значить мати можливість піти на зближення з їжею або уникнути смертельного нападу.

Відбиття біологічно нейтральних властивостей виявляється нерозривно пов'язаним з якісно іншою формою активності живих істот - поводженням. До того процеси життєдіяльності зводилися до засвоєння живильних речовин, виділенню, росту, розмноженню й т.п. Тепер з'являється як би вставлена активність. Вона «вставлена» між актуальною ситуацією й біологічним вітальним актом - обміном речовин. Зміст цієї активності полягає в тому, щоб забезпечити біологічний результат там, де умови не дозволяють реалізуватися йому безпосередньо, відразу.

Уявіть собі на хвилину, що такою активністю володіли б рослини. Тоді вони повинні були б, наприклад, розбігатися при звуках, що наближаються, кроків або їдучої машини або перебиратися до ріки в посушливу погоду, а потім вертатися на місця з більше родючим ґрунтом. Оскільки рослини не «ведуть» себе таким чином, ми говоримо, що в них немає психіки. Навпроти, практично всі тварини виявляють сигнальне поводження, і на підставі цього ми вважаємо, що в них є психіка.

Тепер потрібно ввести два фундаментальних поняття, які пов'язані із запропонованим критерієм: це поняття «подразливість» і «чутливість».

Подразливість - це здатність живих організмів реагувати на біологічно значимі впливи.

Чутливість - це здатність організмів відображати впливу, біологічно нейтральні, але об'єктивно пов'язані з біотичними властивостями.

Коли мова йде про чутливість, «відбиття», відповідно до гіпотези О. М. Леонтьева, має два аспекти: об'єктивний і суб'єктивний. В об'єктивному змісті «відображати» - значить реагувати. Суб'єктивний аспект виражається у внутрішнім переживанні, відчутті, даного агента. Подразливість же суб'єктивного аспекту не має.

Припущення про те, що суб'єктивна форма відбиття вперше з'являється разом з реакціями на абіотичні подразники, є дуже важливою науковою гіпотезою. Через цього сам автор визнав за необхідне організувати її експериментальну перевірку.

Хоча гіпотеза Леонтьева ставиться до походження відчуття у тварин, перевірку її він міг організувати тільки на людині, використовуючи його здатність звітувати про свій суб'єктивний досвід.

В одній з основних серій досвідів у дорослих випробуваних вироблялася умовна рухова реакція на подразник, що не відчувається. Головне питання полягало в наступному: чи з'явиться разом з реакцією на нейтральний подразник його відчуття?

Приведу деякі подробиці методики. Випробуваний поміщав палець правої руки на електричний ключ, через який він міг одержувати досить відчутний удар струмом. Перед кожним ударом долонна поверхня руки горіла зеленим світлом протягом 45с ; коли світло вимикалося, відразу давався струм. Випробуваному говорили, що перед ударом струму його долоня буде піддаватися дуже слабкому впливу; якщо він навчиться вловлювати цей вплив, то зможе знімати палець із ключа до подачі струму, щоб випробуваний при цьому не знімав руку без усякого приводу, його повідомляли, що за кожну «фіктивну тривогу» він буде в наступній пробі каратися струмом. Головний об'єктивний результат досвідів полягав у тому, що випробувані навчилися заздалегідь знімати руку із ключа у відповідь на засвітло долоні. Головна суб'єктивна подія при цьому укладалося в появі неясних, недиференційованих, але все-таки досить помітних відчуттів у долоні. По звітах випробуваних ці відчуття й були основою для зняття руки із ключа.

У додаткових серіях того ж дослідження були встановлені принаймні ще два важливих факти. По-перше, виявилося, що якщо випробуваний не попереджався про засвітла, що випереджають, і не намагався їх «уловити», то не виникало ні об'єктивного, ні суб'єктивного результату: у нього не вироблялася умовна рухова реакція (зняття руки із ключа) на засвітла руки й не виникало відчуття цих впливів. Іншими словами, було доведено, що незмінною умовою перетворення впливів, що не відчуваються, у що відчуваються є стан активного пошуку організму (або суб'єкта) .

По-друге, з'ясувалося, що описані шкірні відчуття виникали не слідом за виробленням умовної рухової реакції, а, навпаки, до її; вони були неодмінною умовою такого вироблення. Іншими словами, відчуття засвітла завжди опосередковувало зняття руки.

Цей результат Леонтьев зв'язує з одним з фундаментальних методологічних положень марксистської психології про те, що відчуття як елементарна форма психічного - це не явище, що надбудовується над умовно-рефлекторними процесами й не має ніякої функції. Навпаки, воно становить необхідну ланку умовного пристосувального акту. Функція цієї «ланки» - орієнтувати організм щодо значимих умов середовища, опосередковувала його вітальні пристосувальні акти.

Перейду до питання про адаптивне значення психіки. Все сказане вище підготувало відповідь на питання, чому в ході біологічної еволюції виникла психіка? Матеріалістичне природознавство відповідає на нього так: тому що психіка забезпечує більше ефективне пристосування до середовища.

Розвиваючи це уявлення, радянський учений Северцов звернув увагу на два принципово різних способи пристосування живих організмів до змін умов середовища (1) шляхом зміни будови й функціонування органів і (2) шляхом зміни поводження без зміни організації.

Перший спосіб був загальним у рослин і тварин; другий мав місце тільки у тварин, і був пов'язаний з розвитком психіки. Усередині другого (поведінкового, або психічного) способу пристосування Северцов виділив, у свою чергу, два різних напрямки.

Одне з них складалося в повільних змінах наслідуваних форм поводження - інстинктів. Еволюція інстинктів відбувалася під впливом повільно, що протікають змін, зовнішнього середовища. Її темпи збігалися з темпами зміни морфологічної організації тварин.

Інший напрямок складалося в розвитку здатності до індивідуального научання, або, по термінології Северцова, здатності до «розумних дій».

«Розумні дії», по Северцову, - це швидкі зміни поводження, свого роду «винаходу» нових способів поводження у відповідь на швидкі зміни середовища, перед особою яких інстинкт виявляється безпомічним. Ці дії не повинні були фіксуватися, передаватися в спадщину, тому що їхньою перевагою була їхня висока пластичність. Тому в спадщину передавалася лише здатність до них. Остання, по думці Северцова, і визначає висоту психічної організації тварини.

Значно сутужніше відповістити на запитання: як виникла психіка? І тут ми знову попадаємо в область тільки гіпотез.

Відповідно до припущення Леонтьева, поштовхом до появи психічного відбиття (чутливості) міг послужити перехід від життя в однорідному, гомогенному середовищі до середовища дискретних, речовинно-оформлених об'єктів. От як він описує головні події цього процесу.

Цілком імовірно, що найпростіші живі організми існували в гомогенному розчині живильних речовин, з якими вони були в безпосередньому контакті. Для засвоєння цих речовин їм досить було простої подразливості.

Наступний крок міг полягати в тому, що через зміни середовища деякі впливи перестали бути вітально значимими самі по собі. Однак організм продовжував на них реагувати як на сигнали біотичних впливів. Це й означало появу чутливості.

Таким чином, чутливість, імовірно, з'явилася на базі подразливості. Разом з тим вона означала якісно новий тип відбиття. Справа не тільки в появі її суб'єктивного компонента: разом з нею вперше з'явилася здатність організму відображати об'єктивні зв'язки між властивостями середовища.

Природно, що з'явитися й одержати подальший розвиток цей тип відбиття міг лише в умовах, де існував стійкий зв'язок між об'єктами або їхніми окремими властивостями. Такий стійкий зв'язок і забезпечувало середовище.

Тепер звернемося до великого й дуже складному питанню про процес розвитку психіки.

Тут так само, як і в питанні про походження психіки, немає прямих свідоцтв, тому ми змушені будувати гіпотези, опираючись на загальні міркування й доступний фактичний матеріал.

Таким матеріалом можуть служити, з одного боку, дані палеонтології. Однак вони настільки вбогі, що не дозволяють відновити еволюцію навіть морфологічних форм, не говорячи вже про еволюцію психіки тварин. З іншого боку, є дані порівняльної зоопсихології. Вони незмірно більше коштовні, оскільки реально спостережувані. Однак потрібно пам'ятати, що їхнє значення для відновлення філогенезу психіки обмежено.

Справа в тому, що жодне нині живуча тварина навіть самої примітивної організації, не може розглядатися як прабатько більше високоорганізованих тварин. Сучасна інфузорія - такий же продукт тривалої еволюції, як і сучасний вищий ссавець. Тому, «вишиковуючи» сучасних тварин у деяку послідовність на основі ознак ускладнення психіки й поводження, не можна одержати реального філогенетичного ряду. Незважаючи на це, головні тенденції розвитку психіки цим методом можуть бути виявлені.

Як такі основні тенденції відзначаються наступні:

- ускладнення форм поводження (форм рухової активності);

- удосконалювання здатності до індивідуального научанню;

- ускладнення форм психічного відбиття (одночасно як слідство і як фактор попередніх тенденцій) .

Перш ніж перейти до короткої характеристики окремих стадій еволюційного розвитку психіки, зупинимося на двох важливих загальних положеннях.

Перше положення: як показав Леонтьев, кожний новий щабель психічного розвитку починається з ускладнення діяльності, що практично зв'язує тварина з навколишнім його миром. Нова ж форма психічного відбиття виникає слідом за цим ускладненням діяльності й, у свою чергу, уможливлює її подальший розвиток.

Так, на думку Леонтьева, у період зародження психіки діяльність тварин початку складатися у середовищі й повинна була підкорятися об'єктивним зв'язкам між різними властивостями речей. Однак предметом відбиття були не ці зв'язки, а лише окремі, ізольовані властивості (форма елементарних відчуттів). На наступному щаблі діяльність тварин визначалася вже відносинами між предметами, тобто цілими ситуаціями, забезпечувалася ж вона відбиттям окремих предметів.

Отже, перше положення укладається в затвердженні примата діяльності в розвитку психічного відбиття.

Друге загальне положення: має місце розбіжність ліній біологічного й психічного розвитку тварин. Наприклад, тварина, що коштує на більше високому щаблі біологічного розвитку (відповідно до зоологічної систематики), не обов'язково володіє й більше розвинутою психікою.

К. Е. Фабрі пояснює ця розбіжність у першу чергу неоднозначним співвідношенням між морфологією тварин (на якій заснована їхня зоологічна систематика) і образом їхнього життя. Пластична пристосовність поводження може привести до рішення однієї й того ж біологічного завдання за рахунок використання різних морфологічних коштів, і, навпаки, ті самі морфологічні органи можуть виконувати досить різні функції. Таким чином, рівень психічного розвитку тварини визначається складним співвідношенням таких факторів, як його морфологія, умови життя (екологія) і його поведінкова активність.

Зупинимося коротко на періодизації еволюційного розвитку психіки. Наша мета буде складатися не стільки в характеристиці окремих стадій (це зроблено в роботі Леонтьева й особливо докладно, на новому матеріалі, у книзі Фабрі, скільки в ілюстрації основних принципів періодизації, а також загальних положень щодо напрямків і факторів розвитку психіки.

Леонтьев виділяє в еволюційному розвитку психіки три стадії: (1) стадію елементарної сенсорної психіки, (2) стадію перцептивної психіки, (3) стадію інтелекту.

Фабрі зберігає лише перші дві стадії, розчиняючи стадію інтелекту в стадії психіки через труднощі поділу «інтелектуальних» і «неінтелектуальних» форм поводження вищих ссавців. Потім Фабрі вводить поділ кожної стадії принаймні на два рівні: вищий і нижчий, допускаючи можливість існування також і проміжних рівнів.

Як уже говорилося, тварини на стадії елементарної сенсорної психіки здатні відображати лише окремі властивості зовнішніх впливів.

Великий інтерес представляють суті, які перебувають на нижчому рівні цієї стадії, тобто володіють лише зачатками психіки. До таких тварин ставляться багато найпростіші. От короткий «портрет» їхнього поводження, як його можна резюмувати по опису Фабрі.

Найпростіші здатні до досить складних переміщень у просторі: у товщі води, по поверхні предметів, що перебувають у воді, або по дну водойм. Деякі види живуть у ґрунті або паразитують в організмах інших тварин. Їхні рухи відбуваються убік сприятливих умов середовища (позитивні таксиси) або ж убік від несприятливих умов (негативні таксиси). Такі реакції спостерігаються відносно різноманітних компонентів середовища; відповідно в них описані термо - , хемо - , гальвано - , гео - , фото - , тигмомаксиси.

Приклад негативного термотаксиса – догляд найпростіших із зони підвищеної (іноді зниженої) температури. Дуже цікавий опис поводження туфельки при зіткненні із твердою перешкодою. Якщо зіткнення відбувається під кутом, меншим 90°, то тварина зупиняється, обмацує поверхню відпливає назад, міняє кут і пливе знову вперед. Якщо знову відбувається зіткнення, то процедура повторюється, і так доти, поки інфузорія не мине перешкоду.

При зустрічі з м'якою поверхнею інфузорія не відпливає, а, навпаки, прикладається до неї можливо більшою поверхнею тіла.

У ті ж найпростіших виявлені елементарні форми індивідуального научання. Воно проявляється в основному в ефектах звикання. Так, парамеції, ув'язнені у квадратний (або трикутний) посудина й звиклі плавати уздовж його стінок, зберігають якийсь час квадратну (відповідно трикутну) форму траєкторії й будучи переміщеними в круглу посудину (досвіди Ф. Бромштедта).

Деякі дані змушують припустити, що найпростіші здатні також до асоціативного научання, тобто до вироблення умовних реакцій. У ряді досвідів висвітлення (або затемнення) частини посудини, у якому перебували туфельки, сполучалося з «покаранням» (підвищена температура, електричний струм). У результаті тварини, раніше байдужні до характеру висвітлення, починали віддавати перевагу безпечній частині посудини навіть під час відсутності негативних підкріплень, орієнтуючись тільки на її висвітлення.

Таким чином, поводження найпростіших ілюструє ряд розглянутих вище загальних положень.

Ми бачимо, по-перше, що найпростіші реагують на абіотичні впливи середовища, і притім на окремі її властивості (ознаки психіки взагалі і її елементарної сенсорної форми зокрема).

По-друге, чітко виступає пристосувальна функція психіки: тут вона виражається в орієнтуванні поводження (позитивні й негативні таксиси), а також, хоча й у самих елементарних формах, у зміні поводження в результаті індивідуального досвіду.

Далі, у деяких найпростіших можна спостерігати спадкоємний зв'язок між подразливістю й чутливістю (див. наведене вище припущення Леонтьева). Так, эвглена зелена, будучи хижою твариною, під час відсутності тваринної їжі поводиться як рослина - харчується за допомогою хлорофілу. Таким чином, світло для неї виступає і як біотичний подразник.

Нарешті, як показали спеціальні дослідження, вищі представники найпростіших перевершують по складності свого поводження деяких примітивних багатоклітинних тварин, підтверджуючи положення про відсутність відповідності між рівнями біологічного й психічного розвитку.

Щоб уявити собі, наскільки складним може виявитися поводження на стадії елементарної сенсорної психіки, перелічимо найбільш дивні здатності представників уже вищого рівня цієї стадії.

До таких представників ставляться, зокрема, кільчасті чирви. Морські кільчасті хробаки-поліхети будують будиночки-трубки із часток, які вони збирають на дні. Якщо в такий будиночок заповзає чужинець, хазяїн вступає з ним у бій.

При утворенні шлюбних пар самці полихет стають агресивними стосовно інших самців (але не самкам).

У виноградного равлика спостерігаються «шлюбні ігри», які можуть тривати кілька годин до фактичного спарювання.

Хробаки й навіть поліпи навчаються після декількох проб диференціювати по побічних фізичних ознаках шматочки справжньої їжі й «підробки» у вигляді грудок паперу, змочених соком жертви. Перейдемо до стадії перцептивної психіки. Представники цієї стадії відображають зовнішню дійсність у формі не окремих відчуттів, а цілісних образів речей.

На даній стадії перебувають найбільше знайомі нам тварини, насамперед хребетні, починаючи з риб і кінчаючи ссавцями, у тому числі приматами; до неї ж належать практично всі членистоногі, у тому числі комахи, а також головоногі молюски.

Зрозуміло, що на цій стадії ми зустрічаємося із розмаїтістю форм і проявів психіки, а також градацій її складності.

Мабуть, саме загальне, що поєднує цю розмаїтість, укладається в надзвичайному розростанні й ускладненні «проміжних» або «що випереджають», форм поводження на шляху до кінцевих біологічних цілях. Якщо на самому ранньому етапі психіка проявлялася в реакціях наближення - догляду, то тепер такі «реакції» перетворюються часто в розгорнутий багатоланковий ланцюг дій. Завдяки цим діям кінцеві акти харчування, самозбереження, розмноження як би відсуваються в часі й у просторі й одночасно ефективно забезпечуються. Досить згадати багато зроблених способів добування їжі, захисту від нападу, будівництва жител, не говорячи вже про складне орієнтовно-дослідницьке поводження вищих тварин.

Література

1.Леонтьев А. Н. Проблемы развития психики. – М., 1998.

2.РогинскийЯ.Я., Левин М .Г. Основы антропологии. - М., 1999.

3. Фабрі К.Е.. Основи зоопсихології. - К., 1996.

4. Фресс П., Піаже Ж. Експериментальна психологія. - К., 2002