ВСТУП

Кожен з нас володіє характером – неповторним, унікальним набором індивідуальних особистісних рис. У більшості з нас він не є патологічним. Розцінювати кого-небудь як особистість, що має патологічний характер або особистісне порушення можна лише у тому випадку, коли його моделі поведінки настільки негнучкі, що перешкоджають повноцінному психологічному розвитку або адаптації. Важливим є розрізнення психопатії та акцентуації характеру. Оскільки їх часто плутають.

Акцентуації проявляються не завжди і не всюди, вони не перешкоджають соціальній адаптації, а також у певних ситуаціях акцентуації можуть сприяти адаптації. Акцентуація – це крайній варіант норми, при якому окремі риси вдачі надмірно посилені, внаслідок чого виявляється вибіркова вразливість відносно певного роду психогенних дій при хорошій стійкості до інших. Іншими словами, акцентуація є варіантом психічного здоров'я (норми), який характеризується особливою вираженістю, загостреністю, непропорційністю деяких рис вдачі всьому складу особистості і наводить її до певної дисгармонії.

Психопатія, в свою чергу, – стійка аномалія характеру, яка визначає всю психічну подобу індивідуума і заважає її соціальній адаптації. Це патологічний розвиток особистості; тривалий стійкий патологічний стан. Для психопатії характерні: вираженість патологічних особливостей характеру, тотальність психопатичних особливостей людини та стабільність психічних особливостей людини.

1. Загальна характеристика психопатій

Психопатії виникають на основі взаємодії природженої або рано придбаної біологічної неповноцінності нервової системи і впливу зовнішнього середовища. Проте впливу зовнішніх чинників для утворення психопатії недостатньо. Від нормального характеру, на який наклало відбиток неправильне виховання або педагогічна занедбаність, психопатія відрізняється в її основі неповноцінністю нервової системи. Відхилення в поведінці ще не дають підстави зараховувати людину до психопатичних осіб. Психопатіям не властива прогредієнтність з розвитком недоумства і дефекту особистості. Слід також відрізняти психопатії від психопатоподібних станів після черепномозкової травми, інфекційних захворювань, інтоксикацій ЦНС, ендокринопатій та ін. Основним диференціально-діагностичним критерієм повинно служити те, що до появи психопатоподібних змін при тих або інших захворюваннях розвиток особистості був нормальним. На відміну від неврозів при психопатії патологічні риси вдачі визначають всю психічну подобу.

При окремих, хоча і достатньо виражених характерологічних відхиленнях, що не досягають патологічного рівня і досить компенсованих, діагноз психопатії також неправомірний. Ці акцентовані особистості, детально клінічно описані К. Леонгардом і А. Е. Лічко [5, 6]. Чіткої межі між нормальними і акцентованими особистостями, так само як і між останніми і психопатіями, немає. К. Леонгард виділяє педантичні, або ананкастичні; демонстративні, або істеричні; застряючі і збудливі акцентовані особистості у зв'язку з переважанням тих або інших властивостей характеру. Друга група (гіпертимні, дистимічні, тривожні, емотивні, афектно-лабільні і афектно-екзальтовані особистосіт) виділена по особливостях темпераменту. У практиці часто поєднуються акцентовані риси вдачі і темпераменту і різних типів акцентуації особистості.

Причини виникнення психопатії різні. Дисгармонія особистості може виникнути під впливом спадкових чинників, внутрішньоутробних, родових травм, патології раннього постнатального періоду. Незрілість психіки виявляється в підвищеній навіюваності, схильності до перебільшень, фантазій у істеричних суб'єктів; у емоційній лабільності біля збудливих; у слабкості волі біля нестійких; у незрілому мисленні біля параноїчних осіб. Велике значення у формуванні психопатії має несприятливий вплив середовища (неправильне виховання, психічні травми і ін.).

2. Клінічні прояви та типи психопатій

Класифікація психопатій за П.Б. Ганнушкіним, О.В. Кербиковим, Г.К. Ушаковим:

1. Збудлива психопатія

2. Шизоїдна психопатія

3. Психастенічна психопатія

4. Нестійка психопатія

5. Астенічна психопатія

6. Сенситивна психопатія

7. Епілептоїдна психопатія

8. Паранояльна психопатія

9. Мозаїчна психопатія

Клінічні прояви психопатій характеризуються наступними особливостями. Особистості, , що страждають цими захворюваннями, відрізняються дисгармонійним складом особистості, вираженість якої призводить до порушень соціальної адаптації. Психопатичні прояви тотальні, тобто виявляються у всіх сферах діяльності, і стабільні.

Можливість адаптації в житті при психопатіях залежить від двох передумов: вираженості дисгармонійної особистості і зовнішніх чинників. Психопатична особистість може бути задовільно адаптована в сприятливих для неї умовах (стан компенсації) і дезадаптована з яскравою вираженістю властивих їй психопатичних проявів, у тому числі і невротичних, за несприятливих умов (декомпенсація).

Психопатії відрізняються від інших захворювань, у тому числі і від психічних. Психопатії тісно інтегровані з особливостями особистості, її установками, тоді як хвороби, включаючі і психічні, є чимось чужим для особистості хворого. Динаміка психопатії має інші особливості в порівнянні з динамікою хвороб. При психопатії відсутні ремісії. У лікуванні психопатії провідне значення належить корекції особистості і перебудові відношення особистості до себе і оточуючих. Оцінка поширеності психопатій представляє складність. Хворі психопатією потрапляють під спостереження лікарів при декомпенсації їх станів або у випадках порушення суспільних законів.

3. Динаміка психопатій

Психопатичні особистості дуже чутливі до різних зовнішніх дій і біологічних змін, що відбуваються протягом життя. Ці чинники змінюють клінічну картину психопатії, викликаючи загострення психопатичних проявів, тимчасові або тривалі реакції і розвитку. Такі тимчасові зрушення в стані психопатичних особистостей позначаються як динаміка психопатій. Поняття «Динаміка психопатій» ввів в психіатрію П.Б. Ганнушкін. [3]

П.Б. Ганнушкін підкреслював, що динаміку психопатій можна розуміти широко і вузько. У широкому плані розглядаються зміни складу особистості протягом життя, під впливом вікового кризу. Така динаміка просліджується і у психічно повноцінних людей, але психопатичні особистості переживають ці критичні періоди особливо бурхливо. Це стосується в першу чергу пубертата. У підлітковому віці (11-15 років) виникає крайня емоційна лабільність з «некерованістю» поведінки, афектними спалахами, істеричними проявами.

Юнацький вік (16-20 років) характеризується збереженням підвищеної ефективності і появою нових інтересів, роздумами над сенсом життя, пошуками свого місця в майбутньому. Ці прояви у психопатичних юнаків частенько стають гротескними, наближаючись по зовнішньому оформленню до метафізичної інтоксикації або огульного бездумного заперечення загальноприйнятих авторитетів і форм поведінки. Надалі відбувається поступове згладжування загострених психопатичних особливостей і з виразністю виявляються ті або інші варіанти особистісної патології. В.А. Гур’єва, В.Я. Гиндікин розглядають пубертатний період як період кристалізації, структуризації психопатій.

У клімактеричному періоді психопатичні риси частенько знов загострюються, згладжуючись надалі і заміщаючись вже атеросклерозними афектними розладами, які нівелюють варіанти психопатій. У ряді випадків наголошується депсихопатизація [7]. Вікова динаміка психопатій, будучи ґрунтом для психопатичних экзацербацій, зазвичай не має великого судово-психіатричного значення (окрім загострення в пубертаті). У судово-експертній клініці головне місце як причина небезпечних дій і як підстава для напряму на лікування у психіатричні лікарні займають психопатичні декомпенсації, реакції і розвитку.

4. Лікування та профілактика психопатій

Лікування психопатії - вкрай складне завдання. Проблема в тому, що психопат майже ніколи не усвідомлює себе хворим, а при деяких видах психопатій ще й ображається при першій згадці про можливий візит до лікаря. Проте, психопатія вимагає лікування, в першу чергу, аби запобігти соціальній дезадаптації хворого.

Слід розуміти, що питання адаптації психопата в нормальному житті визначається його професією і оточенням. Наприклад, шизоїдні психопати добре приживаються в області фундаментальних наук, а істеричні в акторських професіях. В той же час, патологічна брехливість, астенія або паранойяльні риси позначаються негативно у всіх випадках.

Розуміння психопатії як вродженої аномалії особистості ставить лікарів перед необхідністю використовувати перш за все механізми компенсації. У зв'язку з цим найважливіша роль в профілактиці і терапії психопатій належить педагогічним заходам, а також соціальному і трудовому устрою.

Велике значення мають правильна, з врахуванням індивідуальних особливостей, професійна орієнтація і трудовий режим, психотерапія.

При рекомендації професії необхідно пам'ятати про вразливі, ранимі сторони психічного складу страждаючих психопатією. Психотерапія застосовується особливо широко.

Медикаментозна терапія має допоміжне значення і дуже індивідуальна. При загостреннях психопатії збудливого типу прописують нейролептики. При станах афектного напруження, тривоги і дисфоріях разом з нейролептиками| призначають антидепресанти з седативною або тимонейролептичною дією. Окрім цих препаратів, при медикаментозному лікуванні психопатичних станів (афектна нестійкість, тривожність, емоційне напруження, фобії і ін.) широке застосування знаходять транквілізатори.

Нейролептики в мінімальних дозах у поєднанні з легкими антидепресантами або транквілізаторами знижують афектне напруження, що позитивно позначається на загальному стані і сприяє соціально-трудовій адаптації [8 ].

Ефективність профілактики психопатій залежить як від загальносоціальних умов життя особистості, так і від проведення спеціальних психологічних і медичних заходів – це сім’я, дитячий садок, школа, інститут і т.д.

ВИСНОВОК

Психопатії – це група стійких вроджених або набутих характерологічних розладів при загальному збереженні інтелекту, міжособистісних стосунків, що приводять до порушень, і адаптації в оточенні.

Чітка грань між психопатією і варіантами "нормальних" характерів відсутня. Віднесення психопатії до психічних захворювань умовне, оскільки, на відміну від хвороб, що мають закономірний розвиток (виникнення, течія, результат), психопатії стабільні, властиві людині протягом всього життя (хоча ступінь вираженості патологічних рис вдачі може коливатися) і зазвичай не супроводжуються симптомами різких порушень психічної діяльності (марення, галюцинації і ін.).

Причинами психопатій є спадкові чинники, внутрішньоутробні пошкодження плоду, родові травми, інфекції та інтоксикації в дитинстві, неправильне виховання, негативні соціальні впливи. Лікування та профілактика психопатій залежить від правильного виховання в дитинстві, постійного коригуючого впливу сім'ї, школи, виробництв. колективу; при декомпенсаціях психопатій, а також у важких життєвих ситуаціях показані психотерапія і психотропні засоби.

Список використаної літератури

1. Бурно М.Е. Психопатии - http://afield.org.ua/force/b4.html

2. Бурно М.Е. Что такое психопатии http://afield.org.ua/force/b4b.html

3. Ганнушкин П.Б. Клиника психопатий: их статика, динамика, систематика. // Избранные труды. – М., 1964. – www.koob.ru

4. Гульдан В.В. Исследование некоторых механизмов регуляции поведения при психопатиях. Автореф. канд. дис. М., 1975.

5. Леонгард К. Акцентуированные личности. – М., 1989. – www.koob.ru

6. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. Ленинград, «Медицина», 1983 г., 255 с.

7. Семке В.Я. Истерические состояния. – 1967. www.koob.ru

8. Справочник по психиатрии. Под редакцией А.В. Снежневского. М., «Медицина», 1985. – http://tapemark.narod.ru/psycho/index.html

Ссылки (links):

http://afield.org.ua/force/b4b.html

http://www.koob.ru/

http://tapemark.narod.ru/psycho/index.html