Функціоналізм: заключна форма

Діяльність Кера виникла у той час, коли психології більше не треба було боротися проти структуралізму; вона мала досить міцні позиції. Під керівництвом Кера функціоналізм у Чикаго досяг свого піка як формальна система. Він дотримувався того погляду, що функціоналізм був справжньою американською психологією. Інші напрямки в психології, що одержали розвиток у той час: біхевіоризм, гештальтпсихологію й психоаналіз, - Кер уважав незаслужено діючими на досить обмеженій території. Він думав, що їхній вплив незаслужено збільшують й ці плини не можуть нічого додати до всеосяжної функціональної психології.

Оскільки в книзі Кера "Психологія" (Psychology, 1925 р.) викладена остаточна версія функціоналізму, треба розглянути два піднятих у ній важливих питання. По-перше, предметом вивчення психології Кер назвав психічну діяльність - такі процеси, як сприйняття, пам'ять, уява, мислення, почуття, воля. По-друге, він затверджував, що функція психічної діяльності полягає в придбанні, фіксуванні, збереженні, організації й оцінці цих переживань і використанні їх для керівництва поводженням. Особливу форму прояву психічної активності Кер визначив як пристосувальне поводження.

У Керовських ідеях функціональної психології - усе той же акцент на вивченні психічних процесів, а не елементів або вмісту свідомості. Психічну діяльність він описує як інструмент, що допомагає організму пристосуватися до оточення. Знаменно, що до 1925 року ці спірні раніше питання були прийняті як факт. На той час функціоналізм став пануючим плином у психології. "Оскільки більшість психологів так чи інакше зараховують себе до функціоналістів, приналежність до цього напрямку поступово початку втрачати своє значення. Якщо людина була психологом, то його не запитували, якого напрямку в психології він дотримується, - його функціоналістська позиція просто малася на увазі".

Кер із інтересом сприймав дані як інтроспективного, так і експериментального методів і слідом за Вундтом думав, що утвори культури, такі як література й мистецтво, можуть забезпечити матеріал для дослідження їхніх психічних процесів творців. Хоча функціоналізм, на відміну від структуралізму, не дотримувався якоїсь однієї методології, на практиці перевага віддавалася принципу об'єктивності. У більшості досліджень, що проводилися в Чиказькому університеті, використовувалися відмінні від інтроспективного методи, а там, де він застосовувався, додатково підключалися прийоми, засновані на об'єктивності. Важливо також відзначити, що суб'єктами досліджень тут виступали й люди, і тварини.

Чиказька школа функціоналізму перенесла акцент із вивчення винятково суб'єктивної думки, або свідомості, на дослідження об'єктивного, що проявляється зовні поводження. Функціоналізм сприяв тому, що американська психологія повільно, але вірно йшла до фокусування своєї уваги тільки на поводженні, залишаючи осторонь питання мислення. Функціоналісти перекинули міст від структуралізму до наступного революційного руху - біхевіоризму Уотсона.

Першоджерела по історії функціоналізму: із книги Гарвея А. Кера "Психологія"

Наступний уривок являє собою витримки із глави 1 книги Кера "Психологія", опублікованої в 1925 році. Тут розглядаються наступні питання:

1. Предмет функціональної психології (із прикладами різних типів адаптивних дій, що ставляться до психічної діяльності).

2. Психофізична природа психічної діяльності, що ілюструє взаємозв'язок між психічною активністю і її фізіологічною основою.

3. Методи дослідження функціональної психології із вказівкою на різноманіття використовуваних методів збору даних.

4. Взаємозв'язок між функціональною психологією й іншими науками, зі згадуванням, що психологія обмінюється даними досліджень із іншими науковими дисциплінами й використовує їх для рішення прикладних завдань.

Предмет психології. Психологія, у першу чергу, вивчає психічну діяльність. Це загальне поняття для таких процесів, як сприйняття, пам'ять, уява, мислення, почуття, воля. Сутність характеристик всіх цих процесів навряд чи можна виразити одним терміном, тому що в різний час розум поводиться по-різному. Тому ми можемо сказати, що психічна діяльність являє собою виявлення, фіксування, збереження, організацію й оцінку переживань, а також їхнє наступне використання для керівництва поводженням.

Тип поводження, що відбиває психічну активність, можна назвати пристосувальним поводженням... Адаптивний акт - це реакція організму на фізичне або соціальне оточення, мотивована відповідними обставинами. Подібні психічні операції можуть бути проілюстровані прикладами із професійної підготовки лікаря. Його мозок зайнятий те добуванням знань із лекцій, книг або клінічних випадків, те практичною роботою; а в інші моменти він поглинений тим, що намагається вивудити з пам'яті якусь важливу інформацію. Через якийсь час знову переважає розумова активність, і от уже мозок аналізує, порівнює, класифікує й зв'язує наявні в нього дані з іншими знаннями по медицині. Нарешті, наступає час пристосувального поводження - знання й уміння використовуються для діагностування, лікування або оперативного втручання...

Важливість всіх цих аспектів психічної активності стає очевидної на прикладі рефлексії. Здатність запам'ятовувати важлива для всіх видів навчання, психічного розвитку й суспільного прогресу. Для придбання навичок необхідна практика, під час якої акти адаптації поступово вдосконалюються й усталюються. Кожний успішний крок - наслідок раніше початих спроб. Всі результати практичних дій запам'ятовуються, і саме вони, у накопиченому виді, полегшують виконання наступних спроб. Без запам'ятовування не було б і пам'яті. Якби людина забула весь свій попередній досвід, вона стала би безпомічною, як дитина.

Для ефективності використання наш досвід повинен бути як треба організований і систематизований. У повсякденній мові ми часто говоримо, що душевнохвора людина втратила розум. Насправді розум у таких людей є. Вони по-своєму акумулюють, організовують і оцінюють досвід і, відштовхуючись від цього досвіду, реагують на мир. Однак, тому що мозок цих людей має порушення, їхній досвід організується й оцінюється неправильно.

Теоретично, будь-яка група переживань може бути організована декількома способами. Стиль мислення людини й характер його поводження в значній мірі залежать від того, як був організований його минулий досвід. Певні типи організації ведуть до ірраціональних способів мислення й антигромадських форм поводження. Але досвід повинен бути не просто організований, це варто зробити таким чином, щоб його можна було ефективно - тобто розумно й раціонально - використовувати у відповідь на вплив навколишнього середовища.

У людській свідомості відбувається безперервна оцінка різних аспектів пережитого. Розум не тільки визначає щось як "гарне", "погане" або ставиться до предмета індиферентно, але він також класифікує гарне - зважуючи його відносну цінність. Цю функцію розуму ілюструють естетичні оцінки в області літератури, музики й образотворчого мистецтва. Те ж і з моральними оцінками. Ми кваліфікуємо соціальні дії як правильні або неправильні й формуємо поняття про такі чесноти, як милосердя, цнотливість, чесність, розважливість, акуратність. Система цінностей людини становить, напевно, найважливішу частину його особистості.

Деякі студенти перебільшують важливість навчання й стають отакими книжковими хробаками й зубрилами. Молоді люди часом надають занадто велике значення фінансової незалежності й кидають навчання заради роботи. Зустрічаються люди, які недооцінюють такі речі, як акуратність в одязі, грамотну мову, увічливість, доброту й багато інших людських якостей, необхідних для успішної взаємодії в суспільстві. Буває, що люди надто серйозно ставляться до власних політичних переконань, релігії або наукових поглядах і переоцінюють значимість цих сторін життя... Розум оцінює пережите, і поводження людини у великому ступені визначається його ідеалами й системою цінностей.

Таким чином, весь накопичений людиною досвід організований у складну індивідуальну систему реагування на середовище, що в чималому ступені й визначає характер його наступної діяльності. Реактивна схильність людини, - або, іншими словами, те, що він робить, що може й чого не може зробити, - залежить від уроджених схильностей, минулого досвіду і його способу організації й оцінки. Поняття "особистість" звичайно використовується для того, щоб охарактеризувати людини з погляду його реактивної схильності.

Ми також говоримо про особистість людини, коли маємо на увазі всі ті його істотні риси, які допомагають або заважають йому ефективно взаємодіяти з іншими людьми, тоді як поняттям "мислення" ми користуємося тоді, коли хочемо описати людини з погляду його інтелектуальних здатностей...

Отже, психологія займається вивченням особистості, мислення й "я" людини, але це - абстрактні об'єкти, які можна вивчати тільки в їхніх проявах - лише в тім, як вони виражаються в реакціях людини. Учений може спостерігати різні конкретні процеси, включені в акт пристосування, - саме вони є предметом вивчення психології.

Психофізична природа психічної діяльності. Різноманітні розумові операції, що входять у пристосувальну реакцію, про які говорилося вище, називаються психофізичними процесами. Говорячи про їхні фізичні характеристики, ми маємо на увазі, що людина має про їх певні знання. Приміром, людина не тільки сприймає об'єкт і реагує на нього. але, щонайменше, він усвідомлює, що може мати деяке уявлення про характер і значення процесів, що відбуваються в його голові. Люди, що не звикли міркувати, приймають рішення й діють, не ускладнюючи себе їхнім аналізом. Людина ж, що робить якусь розумову операцію, як би вступає в емпіричний контакт із цією операцією. Тому ми будемо іноді розглядати ці розумові акти як емпіричні процеси.

Ці акти не тільки пережити, вони є реакціями фізичного організму. Це операції, у яких прямо задіяні такі фізичні органи, як м'язи й нерви. Участь органів почуттів у сприйнятті й прояві волі безсумнівно. Нервова система також пов'язана з будь-яким психічним процесом. Хоча цей факт і не очевидний, все-таки його істинність цілком доведена.

Для нормальної психічної діяльності необхідна цілісність цих структур. Видалення або поразка якої-небудь частини мозку звичайно веде до різного роду психічним порушенням. Всі обставини, що впливають на зв'язок цих структур, також впливають і на характер психічних процесів. Ми не станемо намагатися пояснити природу психофізичних взаємозв'язків. Ми просто відзначаємо той факт, що психічні акти мають саме таку природу, і наполягаємо, що до їхнього вивчення варто підходити тільки із цих позицій...

Методи

Вивчати психічні процеси можна різними способами. Їх можна спостерігати безпосередньо, можна вивчати опосередковано - через їхні результати й наслідки, і, нарешті, можна досліджувати з погляду їхні відносини до структури організму.

Психічні процеси можна спостерігати за допомогою об'єктивних і суб'єктивних методів. До об'єктивного ставиться спостереження розумових операцій іншої людини в тім виді, у якому вони відбиваються в його поводженні. Суб'єктивне спостереження - це збагнення власних психічних процесів. Його часто називають інтроспекцією, і раніше він розглядався як єдиний метод дослідження, відмінного від вивчення об'єкта з боку. Насправді, ці два способи по суті схожі, і їх можна розділяти тільки з погляду пізнаваного об'єкта (сприйманого або очевидного). У кожного зі способів спостереження є свої переваги й недоліки.

1. Інтроспекція забезпечує досить гарне знання психічних процесів. Деякі психічні операції неможливо вивчати за допомогою об'єктивного спостереження. Наприклад, по поводженню людини ми можемо судити про те, чим він зайнятий, але не можемо з визначеністю сказати, про що ж він думає.

Сама людина не тільки знає, що в цей момент він зайнятий думками, але прекрасно обізнаний і про тему власних міркувань. Але ніяке об'єктивне спостереження не дозволить нам розгадати, чи вбрані його думки в слова або візуальні образи. Самоаналіз часто розкриває мотиви й судження, що з'являються в результаті минулого досвіду й які мають постійний вплив на будь-яку нашу дію. Але, використовуючи єдино об'єктивні методи, нам не вдасться що-небудь довідатися про ці мотиви й міркування.

2. Суб'єктивне спостереження - досить складний метод дослідження. Багато психічних операцій являють собою ряд складних, блискавично мінливих актів, їх дуже важко всебічно проаналізувати. Через те, що мозок людини звичайно зайнятий рішенням об'єктивних проблем, багатьом людям із трудом вдається відділити себе від цього, що стали звичним, способу мислення й спробувати проаналізувати власні думки.

3. Вірогідність суб'єктивного спостереження не завжди піддається перевірці. Візьмемо, приміром, твердження людини про те, що він мислить за допомогою візуальних образів. Не перевірити, не спростувати його ми практично не в силах, оскільки такий психічний процес - мислення - може спостерігати тільки здійснююча його людина й ніхто іншої. Точно так само ми не можемо думати, що дане твердження невірне, тому що інші люди заявляють, що вони мислять вербально, - і, дійсно, люди можуть докорінно різнитися по способі мислення. З іншого боку, будь-який об'єктивний акт можуть спостерігати одночасно кілька людей, щоб пізніше зрівняти результати своїх спостережень.

4. Природно, застосування суб'єктивних методів при вивченні проблем навченості й здатностей повинне бути обмежене. При вивченні психічних процесів у тварин, дітей, примітивних народів і багатьох випадків божевілля психологія повинна опиратися на об'єктивні методи.

5. Для опису й виміру будь-яких об'єктивних проявів психічної діяльності варто використовувати спеціальні методи й інструменти. Запису спостережень повинні аналізуватися не поспішаючи. У противному випадку ми можемо упустити щось істотне в досліджуваних процесах. Приміром, для вивчення руху ока, що є частиною акту сприйняття, використовується фотозйомка. Цей метод широко застосовується при дослідженні актів сприйняття, що беруть участь у процесі читання й при спостереженні деяких видів обману зору.

Експеримент - доповнення до методу спостереження. Експериментальний метод припускає, що спостереження за психічними процесами ведеться в строго заданих умовах. Часто експеримент називають контрольованим спостереженням. Це може бути відносно простий досвід або, навпаки, досить складний - залежно від установленого рівня регулювання. До простих експериментів можна віднести запам'ятовування списку слів з метою дослідження цього процесу й виявлення факторів, що впливають на здатність запам'ятовувати запропонований матеріал при певних обставинах. Загалом кажучи, експериментом можна назвати здійснення будь-якого психічного акту з метою його вивчення.

Психологічний експеримент не припускає обов'язкового використання мудрих методик і технічно складного встаткування. Прилади підбираються залежно від поставленого завдання. Вони є засобом контролю за дотриманням умов експерименту або служать для виміру й запису особливостей експериментальної ситуації.

Цінність експерименту визначається насамперед тим фактом, якою мірою відповідно до заданих умов проведені необхідні спостереження. Таким чином, експеримент - спосіб виявлення таких фактів і зв'язків, які не можна виявити звичайним шляхом. Крім того, слід зазначити, що результати будь-якого експерименту можуть бути перевірені іншими дослідниками.

Експериментальний метод у психології має свої обмеження. Не всі аспекти людської психіки піддаються контролю. Психічні реакції людини в значній мірі залежать від його попереднього досвіду. Всеосяжний контроль над психічними процесами людини в ході експерименту припускає вільне маніпулювання їхнім розвитком у продовження всього життя - що небажано в соціальному плані, та й попросту неможливо.

Мислення можна вивчати й опосередковано, через добутки розуму й рук людських - винаходу, літературу, мистецтво, релігійні вірування й традиції, етичні системи, політичні інститути й т.п. Природно, цей спосіб дослідження не використовується в тих випадках, коли вивчаються властиво розумові операції. Він часто застосовується для вивчення примітивних народів або цивілізацій минулого, по суті, цей метод - історичний і антропологічний. Очевидно, наше знання людського розуму буде досить обмеженим, якщо нам доведеться покладатися винятково на його дані. І все-таки, вони відіграють істотну роль для розуміння аспектів становлення розуму.

Крім того, психічні процеси можна вивчати з погляду анатомії й фізіології. Існує тісний зв'язок між будовою будь-якого органа і його функціональних можливостей. Невролог прагне осягти механізм нервової системи, намагаючись зрозуміти, яка частка його участі в людському поводженні. Дослідження взаємин психічних процесів і структури нервової системи, безсумнівно, принесе величезну користь і психології, і неврології.

Ми знаємо, що на характер психічних дій впливають метаболічні зв'язки нервової системи. Її вади часто обумовлюють порушення сприйняття, пам'яті й прояви волі. Нашими точними й докладними знаннями про зв'язок психічної діяльності з нервовими структурами ми в значній мірі зобов'язані саме фізіологічним методам. Досвіди показують, що видалення частини нервової тканини у тварин веде до наступного порушення в них деяких функцій. Безліч властивостей мислення можна пояснити з погляду фізіологічних особливостей нервової системи. Зокрема, саме в такий спосіб пояснюється здатність запам'ятовування, деякі особливості темпераменту й окремі аспекти процесу забування.

Таким чином, ми бачимо, що будь-який факт, що може бути використаний для розуміння характеру й змісту свідомості, є факт психологічний. Той же факт може становити значний інтерес для таких наук, як неврологія, психологія й фізіологія; подібні факти становлять значну частину наукових даних кожної із цих сфер знання.

У психології, як і в будь-якій іншій науці, використовується будь-який факт, здатний виявитися корисним для рішення її завдань, - і неважливо, ким, як і коли цей факт добутий. Жоден підхід окремо не дає повного уявлення про природу психічної діяльності. Різні джерела доповнюють один одного, а завдання психології - систематизувати й погодити різноманітні дані, формуючи адекватну концепцію того, що ставиться до процесів психіки...

Відносини з іншими науками. Психологія користується даними багатьох інших областей людських знань. Психологія думає будь-які факти істотними для розуміння психіки. Природно, професійний психолог має справу з досить обмеженим діапазоном психічних явищ і, отже, він повинен збирати матеріали з найрізноманітніших джерел. Психологія користується фактами із соціології, педагогіки, неврології, фізіології, біології, антропології й згодом, сподіваємося, зможе скористатися даними досліджень біохімії. Гнітюча частина фактичного матеріалу, пов'язаного із психічними порушеннями, запозичена в лікарів і психіатрів. Окремими знаннями про розум і особистість ми зобов'язані юриспруденції. Корисну інформацію ми черпаємо зі сфери торгівлі й промисловості. Коротше кажучи, для психологічних вишукувань можуть виявитися цікавими факти з будь-якої області людської діяльності.

У свою чергу психологія прагне внести посильний вклад в усі родинні їй сфери знання й життя - філософію, соціологію, педагогіку, медицину, юриспруденцію, комерцію, промисловість. Не підлягає сумніву, що будь-які знання про людську природу вкрай важливі у всіх областях, так чи інакше пов'язаних з мисленням і поводженням людини.

Функціоналізм у Колумбійському університеті

Ми відзначали, що у функціональній психології, на відміну від структурної, не було єдиного дослідницького підходу. І хоча колискою функціоналізму - де він оформився й почав розвиватися, - є Чикаго, інша його галузь формувалася Робертом Вудвортом у Колумбійському університеті. Колумбія стала академічною базою для досліджень і двох інших представників функціонального напрямку: Джеймса Мак Кина Кеттела, чиї розробки психологічних тестів стали втіленням духу американського функціоналізму, і Е.Торндайка, дослідження поводження тварин якого підсилили тенденції функціоналізму до більшої об'єктивності.

Роберт Вудворт (1869-1962)

Формально Роберт Вудворт не належав до функціональних шкіл, очолюваним Енджеллом і Кером. Його обтяжували ті обмеження, які накладала на вчених приналежність до того або іншого плину. І все-таки, більшість психологічних творів Вудворта було в дусі чиказької школи.

Більше сімдесятьох років Вудворт активно займався психологією як дослідник, як улюблений студентами викладач, як автор і видавець книг. Одержавши ступінь бакалавра в коледжі Амхерст, він якийсь час викладав математикові в середній школі. У цей період відбулися дві події, які, як він говорив сам, перевернули все його життя. По-перше, він побував на лекції знаменитого психолога Стенли Холу й, по-друге, прочитав "Основи психології" Вільяма Джемса. Ці події й вплинули на його рішення стати психологом.

Він вступив у Гарвард, де йому була привласнена ступінь магістра, а в 1899 році одержав докторський ступінь у Колумбійському університеті, де вчився під керівництвом Кеттела. Три роки Вудворт вивчав фізіологію в лікарнях Нью-Йорка, а потім пробув рік в Англії, де працював з фізіологом Чарльзом Скоттом 111еррингтоном. В 1903 році він повернувся в Колумбію й проробив тут до відходу у відставку в 1945 році. Але лекції його були так популярні, що він продовжив викладання й остаточно вийшов на пенсію тільки в 1958 році у віці 89 років.

Колишній студент Вудворта Гарднер Мерфи згадує його як найкращого викладача психології, якого коли-або знав. Він розповідає, як Вудворт "входив в аудиторію в мішкуватому старому костюмі й армійських черевиках". Він ішов до дошки й "вимовляв кілька виняткових слів про людську проникливість або людські примхи, а ми записували їх у зошиті, щоб запам'ятати на все життя".

Свої погляди на психологію Вудворт описав у декількох журнальних статтях і двох книгах - "Динамічна психологія" і "Динаміка поводження"). В 1921 році вийшла його робота "Психологія" (Psychology), що до 1947 року була перевидана п'ять разів і, як говорять, протягом 25 років продавалася краще, ніж всі інші твори по психології. Робота Вудворта "Експериментальна психологія" (Experimental Psychology. 1938, 1954 р.) також стала класичної. В 1956 році Вудворт першим одержав золоту медаль Американського психологічного фонду - "за унікальний внесок у становлення долі наукової психології" і як "інтегратор і організатор психологічних знань".

Динамічна психологія

Вудворт затверджував, що його підхід не новий і лише наслідує "кращі" психологічні традиції того часу, коли психологія ще не була оформлена в окрему науку. Він говорив, що психологічне знання починається з дослідження характеру подразника й реакції - тобто, по суті, зовнішніх подій. Але коли психологія розглядає тільки подразник і реакцію, намагаючись у такий спосіб пояснити поводження, з виду упускається, бути може, найважливіший його момент. Подразник є не єдиною причиною конкретної реакції - організм, з його різними рівнями енергії й всім попередньої й сьогоденням досвідом, також визначає характер реакції.

Організм вносить свої корективи в реакцію на подразник, і психологія повинна розглядати його й із цього погляду. Таким чином, говорив Вудворт, предметом психології є й свідомість, і поводження (цю позицію пізніше сприйняли представники гуманістичної психології й теоретики соціального научання). За допомогою об'єктивного спостереження можна вивчати вплив зовнішнього подразника й відповідну зовнішню реакцію, але те, що відбувається усередині організму, доступно вивченню тільки методом інтроспекції. Вудворт думав, що поряд зі спостереженням і експериментом психологія повинна користуватися й інтроспективним методом.

Ґрунтуючись на навчаннях Дьюї й Джемса, Вудворт у рамках функціоналізму розробив динамічну психологію (слово "динамічний" Дьюї використовував у своїх роботах з 1884 року, а Джемс - з 1908-го). Динамічна психологія досліджує мотивацію. Сам Вудворт говорив, що його завданням був розвиток "мотивології".

Хоча в позиціях Вудворта й чиказької школи функціоналізму простежуються загальні риси, Вудворт, на відміну від колег із Чикаго, підкреслював значимість фізіологічних основ поводження. Його динамічна психологія концентрувалася на причинно-наслідкових зв'язках. Він думав, що ціль психології - визначити, чому людина поводиться так, а не інакше. Таким чином, насамперед його цікавили рушійні сили або мотиви функціонування людського організму.

Вудворт не бачив необхідності дотримуватися якоїсь однієї системи, але й не збирався створювати власну школу психології. В основі його позиції був не протест, але прагнення розширити, розвити й синтезувати все краще, що було у всіх сучасних напрямках психології.

Література

1.Ждан А.Н. Історія психології: від античності до сучасності. - К., 1997

2.Лихі Т. Історія сучасної психології. - К., 2003

3.Сміт Н. Сучасні системи психології. Історія. Постулати. Практика. - К., 2003

4.Ярошевский М.Г., Анцыферова Л.И. Развитие и современное состояние зарубежной психологии. М., 1974.

5.Xолл К.С., Линдсей Г. Теорії особистості. - К., 1997.