НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

АНДРОСОВ Сергій Михайлович

УДК 346.3:336.77

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ У СФЕРІ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ

Спеціальність: 12.00.04 - господарське право,

господарсько-процесуальне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Донецьк – 2008

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Істотним та невід’ємним елементом сучасного господарювання в Україні є відносини, що виникають у сфері банківського кредитування. Враховуючи перехід нашої економіки до соціально орієнтованих ринкових відносин, реформування всього механізму кредитування підвищує актуальність зобов’язальних кредитно-банківських відносин, значна частина яких належить до господарсько-договірних зобов’язань. Статистичні дані свідчать про превалювання в кредитному портфелі України кредитів, наданих саме суб’єктам господарювання.

Водночас високий ступінь ризику банківського кредитування, а також недосконалість чинного законодавства щодо забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань потребує нагального наукового обґрунтування шляхів його вдосконалення.

Існує чимало робіт, автори яких безпосередньо досліджували проблеми забезпечувальних правовідносин. Однак в них не акцентувалася увага на сфері банківського кредитування й характеризувалися загальні питання історичного генезису забезпечувальних правовідносин, розкривались питання їх юридичної природи, понятійно-категоріального апарату, а також практичні аспекти впровадження зазначеного стимулюючого механізму.

Актуальність обраної теми наукового дослідження обумовлена також тим, що у вітчизняній науці немає комплексного господарсько-правового дослідження інституту забезпечення господарських кредитно-банківських зобов’язань. Здебільшого в значній кількості вищезазначених вітчизняних та зарубіжних наукових досліджень приділено увагу цивільно-правовим аспектам загальної проблематики забезпечувального права. Це простежується, зокрема, й у російській правовій доктрині.

Разом з тим саме господарське право за допомогою притаманних йому та теоретично обґрунтованих інструментів забезпечення належного виконання кредитних зобов’язань може виступити у ролі універсального заходу стимулювання правомірного розвитку кредитування учасників вітчизняної економіки. Тому аналіз теоретичних і практичних аспектів забезпечення ефективного (безперебійного) функціонування механізму кредитування суб’єктів становить одну із важливіших проблем науки господарського права.

З вишезазначеного випливає, що комплексне господарсько-правове дослідження засобів забезпечення належного виконання кредитно-банківських господарських зобов’язань та оптимізації моделі правового регулювання в цій сфері є актуальним і необхідним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає Пріоритетним напрямам розвитку правової науки на 2005-2010 роки, рекомендованим відділеннями Академії правових наук України (ухвалені загальними зборами відділень Академії правових наук України, постанова № 2/04-2 від 18.06.2004 р.). Дисертаційна робота виконана відповідно до розділу 2.5 “Пріоритетних напрямів наукових досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС на період 2004-2009 рр.” (Наказ МВС України від 05.07.2004 р. № 755) за темою “Аналіз і розроблення заходів по боротьбі зі злочинністю у сфері економіки”, в яких дисертант брав участь як співвиконавець. В рамках цього напрямку дисертантом була досліджена система правопорушень у сфері банківського кредитування та обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення правового забезпечення виконання господарських зобов’язань у цій сфері.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розроблення наукових положень щодо підвищення ефективності функціонування механізму правового забезпечення виконання господарських зобов’язань у сфері банківського кредитування та підготовка пропозицій з удосконалення кредитно-банківського законодавства України.

Для досягнення цієї мети основну увагу приділено вирішенню таких завдань:

виявлення сутності, правової природи та особливостей господарських правовідносин, що виникають у сфері банківського кредитування;

визначення поняття господарського правопорушення у сфері банківського кредитування, виділення його специфічних ознак та детермінант, аналіз ступеня його взаємозв’язку з іншими правопорушеннями у сфері банківського кредитування;

дослідження сучасної системи засобів забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань;

аналіз ефективності впровадження певних правових засобів стимулювання належного виконання господарських зобов’язань, що виникають у сфері банківського кредитування;

виявлення механізму підвищення ефективності захисту господарських зобов’язань, що виникають у сфері банківського кредитування та розроблення організаційно-правових засобів безпеки їх функціонування;

дослідження сучасного стану українського законодавства, що регулює забезпечення виконання господарських зобов’язань, а також обґрунтування пропозицій щодо його вдосконалення.

Об’єктом дослідження є комплекс відносин, що виникають у сфері банківського кредитування суб’єктів господарювання.

Предметом дослідження є правове забезпечення виконання господарських зобов’язань у сфері банківського кредитування.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові (системний, діалектичний, історичний) і спеціальні (порівняльно-правовий, формально-юридичний) методи наукового пізнання. За допомогою системного методу узагальненні явища і процеси при здійсненні правового регулювання відносин із виконання господарських зобов’язань у сфері банківського кредитування. Діалектичний метод використано при дослідженні інституту забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань, його ролі й місця в системі легітимного функціонування кредитування суб’єктів господарювання. Використання історичного методу дозволило дослідити природу детермінант вчинення господарських кредитно-банківських правопорушень, а також розвиток існуючого механізму підвищення безпеки функціонування господарських зобов’язань, законотворчу еволюцію щодо його правового регулювання. Порівняльно-правовий метод застосовано при дослідженні та співставленні з українським законодавством зарубіжного правового регулювання забезпечення виконання кредитно-банківських зобов’язань. За допомогою формально-юридичного методу наукового дослідження було проведено аналіз змісту правових норм чинного законодавства України.

Науково-теоретичну базу проведеного дослідження склали наукові здобутки провідних правознавців та економістів України, Росії та інших зарубіжних країн, а саме: В.А. Бєлова, М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського, Г. Гегенхаймера, Б.М. Гонгало, О.В. Дзери, Е.Дж. Долана, Г.Л. Знаменського, О.С. Іоффе, Б. Кляйнера, К.Д. Кэмпбелла, Р.Дж. Кэпмбелла, О.І. Лаврушина, А.В. Латинцева, О.Е. Лейста, Л.А. Лунца, В.К. Мамутова, В.С. Мартем’янова, Н.С. Малєіна, В.А. Ойгензихта, А.І. Ольшаного, О.П. Орлюк, Є.А. Павлодського, О.А. Підопригори, О.П. Подцерковного, В.М. Поповича, І. Пуле, Б.Г. Розовського, С.Р. Пітера, А. Рубанова, Н.О. Саніахметової, С.В. Сарбаш, А.О. Селіванова, Р. Сміта, Є.О. Суханова, Г.А. Тосуняна, В.М. Усоскіна, Р.О. Халфіної, Н. Хорна, В.С. Щербини та інших дослідників.

Емпіричну основу дослідження складали нормативно-правові акти України, близького та дальнього зарубіжжя, а також міжнародні акти (Уніфіковані правила, стандартні положення), які регулюють договірні відносини суб’єктів господарювання; матеріали судової практики України з відповідних питань; фактологічні матеріали статистичних збірників і публікацій; спеціальна наукова література, у якій досліджуються проблеми належного виконання кредитно-банківських зобов’язань.

Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є комплексним дослідженням системи засобів забезпечення належного виконання господарських зобов’язань у сфері банківського кредитування. Наукова новизна полягає в розробленні теоретичних положень, а також у висновках і пропозиціях, головними з яких є наступні.

Уперше:

на теоретичному рівні дослідження визначено поняття господарських правовідносин у сфері банківського кредитування як особливу правову форму кредитно-банківських відносин, що органічно поєднує приватні (особисті) інтереси суб’єктів банківського кредитування з публічними інтересами суспільства, з метою сприяння та досягнення суспільного блага;

виявлено та класифіковано фактори, що сприяють здійсненню господарських правопорушень у сфері банківського кредитування, поділивши їх на загальні та спеціальні. Визначено, що загальні детермінанти господарських кредитно-банківських правопорушень, які виникають через розлад системи господарювання України, носять об’єктивний характер, тоді як спеціальні мають чітко виражену суб’єктивну природу. Обґрунтовано причинний взаємозв’язок господарського кредитно-банківскього правопорушення з іншими галузевими протиправними діями у сфері банківського кредитування;

виявлено господарсько-правові особливості функціонування заставних правовідносин у сфері банківського кредитування. Визначена пріоритетність норм господарського права в їх регулюванні;

визначено державну гарантію як характерний господарсько-правовий засіб забезпечення належного виконання господарського кредитно-банківського зобов’язання та її специфічні риси, до яких віднесено: стратегічна значимість кредитів, забезпечених державною гарантією, вертикальний характер відносин державного гарантування та специфіка його суб’єктного складу, бюджетне покриття гарантійної компенсації.

Розроблено пропозиції щодо удосконалення:

нормативно врегульованого переліку правових режимів рухомого майна боржника, а саме: запропоновано передбачити можливість обтяження рухомого майна боржника, що належить йому на праві оперативного управління;

механізму безпеки господарських кредитно-банківських зобов’язань, зокрема, запропоновано органічно поєднувати в процесі оцінки безпеки потенційного кредитного зобов’язання традиційні фінансово-економічні методи оцінки кредитного ризику з нетрадиційними розвідувальними заходами виявлення його істинного суб’єктивного відношення до кредиту;

положень норм чинного господарського законодавства, що регламентують забезпечення належного виконання господарського кредитно-банківського законодавства за допомогою державної гарантії, зокрема, розширення кола суб’єктів, котрим може бути надана державна гарантія.

Дістали подальший розвиток положення щодо:

надання банківській установі спеціального господарського статусу, а саме: підкреслено її специфічні господарські особливості, зокрема, наявність спеціальної банківської ліцензії, законодавче обмеження у виборі організаційно-правової форми банку, рівень законодавчо встановленого коефіціенту “адекватності капіталу” та рівню уставного капіталу;

віднесення до істотних умов господарсько-правового договору застави визначення вартості заставленого майна, а в деяких випадках проведення його незалежної експертної оцінки;

необхідність залучення служби безпеки банку вже на початку моніторингу кредитного проекту. Ця служба повинна зробити свої висновки щодо боржника та здійснювати подальший контроль наданого кредиту.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовано ряд конкретних пропозицій щодо вдосконалення національного законодавства, які можуть бути використані в законотворчому процесі. Зроблено окремі пропозиції по внесенню змін у Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, інші подзаконні нормативно-правові акти.

Прикладний характер дослідження дозволяє використовувати його результати безпосередньо в процесі здійснення фінансового моніторингу кредитування суб’єктів господарювання, а також при підготовці методичних рекомендацій кредитних установ щодо організації кредитно-моніторингової роботи.

Практичні результати дисертаційного дослідження використовуються Благодійним фондом сприяння освіти і підвищення кваліфікації у правовідносинах з кредитно-фінансовими установами (довідка № 36 від 27.12.2007 р.).

Матеріали дисертаційної роботи можуть бути використані при підготовці навчальної та учбово-методичної літератури, у навчальному процесі, а також у науково-дослідній роботі, що пов’язана з розв’язанням проблем правового регулювання кредитування суб’єктів господарювання. Результати дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі Луганського державного університету внутрішніх справ при викладанні дисциплін “Фінансове право”, “Господарське право”, “Банківське право” (довідка б/н від 19.06.2007 р.).

Окремі положення і висновки, сформульовані в дисертації, мають дискусійний характер, обумовлюють перспективний вихід на подальші пошуки і розгортання наступних досліджень.

Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації теоретичні положення, а також висновки й подані пропозиції базуються на особистому аналізі й критичному осмисленні вітчизняних і закордонних наукових та нормативно-правових джерел, матеріалів договірної та судової практики. Дисертація виконана автором самостійно. Особистий внесок в публікації, що підготовлені в співавторстві з О.А. Бурбело, надається в списку праць, опублікованих за темою дисертації.

Висновки, сформульовані у дисертації, ґрунтуються на матеріалах, зібраних і проаналізованих автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційної роботи було апробовано у виступах на: Регіональному круглому столі “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування” (Хмельницький, 2003); науково-практичній конференції “Шлях України до економічної безпеки” (Харків, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції “Національна безпека України: стан, кризові явища та шляхи подолання” (Київ, 2005).

Публікації. За темою дисертації автором підготовлено 9 публікацій, з яких 6 – у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, загальним обсягом 3,7 д.а., з яких особисто здобувачу належать 2,2 д.а.

Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань і предмета дослідження дисертація складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків. Загальний обсяг дисертації складає 164 сторінки комп’ютерного тексту. Робота містить також список використаних джерел із 286 найменувань та додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність та ступінь дослідження проблеми, визначаються мета та завдання дослідження, його методологічна й теоретична основи, розкриваються практичне та теоретичне значення роботи, її новизна, характеризуються положення, що виносяться на захист.

Розділ 1. Загальна характеристика зобов’язань, що виникають у сфері банківського кредитування складається з трьох підрозділів, де детально характеризується поняття господарських зобов’язань, що виникають у сфері банківського кредитування, а також здійснюється аналіз господарських кредитно-банківських правопорушень та системи засобів забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань.

У підрозділі 1.1. “Особливості господарських правовідносин, що виникають у сфері банківського кредитування” досліджується сутність господарських кредитно-банківських правовідносин. Перш за все, з’ясовано, що в них органічно поєднуються приватні та публічні інтереси заради сприяння досягненню суспільного блага. Господарські кредитно-банківські правовідносини повинні максимально сприяти ув’язуванню публічних інтересів суспільства з особистими інтересами суб’єктів банківського кредитування, що спрямовані на матеріальне задоволення власних потреб.

Суб’єктами господарських правовідносин, що складаються у сфері банківського кредитування, виступають виключно суб’єкти господарювання, – кредитор (банківська установа) та позичальник (різноманітні суб’єкти господарювання). Проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють сферу банківського кредитування, автор доходить висновку, що кредитор є суб’єктом господарського права зі спеціальним статусом. До специфічних рис банківської установи автор відносить законодавчо встановлюваний мінімальний розмір її статутного капіталу, обмеження щодо вибору засновниками організаційно-правової форми банку, необхідність дотримання банківською установою (зокрема і власниками істотної участі) законодавчо встановленої межі адекватності капіталу тощо.

До специфічних рис господарських правовідносин, що виникають у сфері банківського кредитування, дисертант також відносить дієвий характер юридичних фактів, що знаходить свій прояв в активних діях учасників сфери банківського кредитування, а також відсутність різкого протиставлення прав одного учасника банківського кредитування обов’язкам іншого.

У підрозділі 1.2. “Поняття та види правопорушень, що скоюються у сфері банківського кредитування” зроблено спробу щодо визначення та комплексного загальнотеоретичного аналізу різноманітних правопорушень, що посягають на сферу банківського кредитування. Проаналізувавши низку протиправних посягань на кредитно-фінансову сферу (дисциплінарні, адміністративні, фінансові проступки, кредитно-банківські злочини, цивільні правопорушення) автор доходить висновку, що більшість їх, так чи інакше, тісно пов’язана з порушенням господарського кредитно-банківського зобов’язання.

Дисертант акцентує увагу на тому, що термін “кредитно-банківське правопорушення” досить часто розглядається в юридичній науці як категорія кримінального чи цивільного права. У дослідженні автор головну увагу приділяє аналізу саме господарського кредитно-банківського правопорушення, наголошуючи на тому, що господарське кредитно-банківське правопорушення відповідає загалом родовому поняттю “правопорушення”, має низку специфічних ознак, до яких автор відносить: особливе середовище здійснення правопорушення (господарська діяльність у сфері банківського кредитування, що має форму господарського зобов’язання), суб’єктний склад, факультативність вини тощо.

Проаналізувавши різноманітні протиправні посягання на сферу банківського кредитування та юридичну природу господарського кредитно-банківського правопорушення дисертант доходить висновку про їх тісний взаємозв’язок, відображений у специфічній взаємообумовленості цих протиправних діянь. Факт здійснення конкретного галузевого різновиду протиправного посягання у сфері банківського кредитування може бути причиною скоєння господарського правопорушення. Факт спричинення господарського кредитно-банківського правопорушення, паралізуючи в цілому кредитне зобов'язання, часто є причиною скоєння інших видів протиправних діянь, що посягають на сферу банківського кредитування.

У підрозділі 1.3. “Поняття засобів забезпечення виконання господарських зобов’язань, що виникають у сфері банківського кредитування” проаналізовано загальну структуру забезпечувальних правовідносин у сфері кредитування суб’єктів господарювання, визначено поняття “забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань”. Обґрунтовано необхідність сполучення господарсько-правових засобів зі всіма правозабезпечувальними заходами (методи переконання, примусу й заохочення).

Під засобами забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань запропоновано розуміти передбачені законом або господарським кредитним договором спеціальні засоби, що стимулюють належне та реальне виконання боржником покладених на нього зобов’язань, а також забезпечують задоволення законних вимог кредитора у разі невиконання (неналежного виконання) своїх обов’язків боржником.

Дисертант вважає неприпустимим залучення до сфери забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань всіх передбачених чинним законодавством забезпечувальних засобів. Аналіз сучасного механізму кредитування суб’єктів господарювання, а також результати проведеного автором анкетування практичних співробітників банку, що мають безпосереднє відношення до кредитного процесу, свідчать про найбільше поширення таких передбачених діючим законодавством засобів забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань, як застава, гарантія та порука платоспроможних суб’єктів господарювання. Окрему увагу приділено аналізу застосування господарських санкцій, страхування, а також державної гарантії у сфері забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань.

Автор акцентує увагу на специфіці застосування забезпечувальних засобів у сфері господарювання. Особливість вибраної тут методології забезпечення виконання кредитно-банківських зобов’язань обумовлюється необхідністю сполучення господарсько-правових засобів зі всіма правозабезпечувальними заходами (методи переконання, примусу й заохочення). Указана інтерпретація забезпечувальних засобів, цілеспрямовано впливаючи на свідомість учасників сфери банківського кредитування, стимулює їх належну поведінку та формує її відповідну мотивацію. Особливу увагу приділено класифікації існуючих засобів забезпечення виконання господарських зобов’язань, що виникають у сфері банківського кредитування.

Розділ 2. Аналіз упровадження правових засобів забезпечення виконання господарських зобов’язань, що виникають у сфері банківського кредитування складається з чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню проблем правового регулювання та специфіки застосування сучасних засобів забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань.

Підрозділ 2.1. “Аналіз факторів, що сприяють здійсненню господарських правопорушень у сфері банківського кредитування” розкриває питання теоретичного аналізу детермінації погроз, що виникають у сфері кредитування суб’єктів господарювання.

Якісно проведений аналіз детермінант господарських кредитно-банківських правопорушень може значно підвищити ефективність вирішення комплексу завдань, які пов’язані з забезпеченням належного виконання кредитування суб’єктів господарювання. Одним з превентивних заходів скоєння різноманітних кредитно-банківських правопорушень є поінформованість про фактори, що стимулюють протиправну активність у сфері банківського кредитування. Усю сукупність детермінант неналежного виконання господарського кредитно-банківського зобов’язання автор поділяє на “загальні” та “спеціальні” фактори (детермінанти).

Під “загальними детермінантами” пропонується розуміти внутрішні проблеми функціонування господарської системи, що обумовлюють скоєння різноманітних господарських кредитно-банківських правопорушень. Зокрема, вказується на те, що об’єктивна природа загальних детермінант господарських кредитно-банківських правопорушень обумовлена розладом базових інститутів системи господарювання України, до яких належить, безумовно, й інститут банківського кредитування суб’єктів господарювання. До цих детермінант автор відносить загострення кризових економічних явищ; нестабільність політичної обстановки; погіршення економічної кон’юнктури ринку; ослаблення державного контролю за сферою банківського кредитування.

На відміну від загальних, “спеціальні детермінанти”, мають більш-менш суб’єктивну природу та являють собою специфічні чинники, що обумовлюють скоєння протиправних вольових актів учасниками господарського кредитно-банківського зобов’язання. До них пропонується відносити неналежну організацію кредитного моніторингу; прогалини побудови (використання) системи забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань; скоєння кримінальних злочинів, дисциплінарних, адміністративних, фінансових проступків, що посягають на сферу банківського кредитування; проблеми правового регулювання сфери кредитування суб’єктів господарювання тощо.

У підрозділі 2.2. “Застава як засіб забезпечення належного виконання господарського кредитно-банківського зобов’язання” розглядаються господарсько-правові аспекти застосування інституту заставного забезпечення та проблеми неузгодженості норм господарського та цивільного законодавства, що регламентують функціонування заставного механізму. Зокрема, вказується на існування різних підходів законодавця у цивільному та господарському законодавстві при визначенні терміна “застава” та декларативний характер цивільно-правової позиції щодо опису предмета застави у статті 584 Цивільного кодексу України.

Функціонування механізму заставного забезпечення у сфері кредитування суб’єктів господарювання характеризується певною господарсько-правовою специфікою, що обумовлено, на думку дисертанта, специфічним об’єктом забезпечення (господарським кредитно-банківським зобов’язанням) та особовим складом його учасників. Автор проаналізував особливості функціонування та специфіку правового регулювання заставних відносин з участю таких заставодавців: державне комерційне, казенне, комунальне підприємство, акціонерне товариство та інші суб’єкти господарювання.

Підрозділ 2.3. “Державна гарантія як засіб забезпечення належного виконання господарського кредитно-банківського зобов’язання” присвячено дослідженню специфіки функціонування інституту державної гарантії.

У дисертації подається авторське визначення поняття “державна гарантія”. Державну гарантію автор розуміє як специфічний засіб забезпечення виконання господарського зобов’язання, за яким держава (гарант) бере на себе обов’язок задоволення вимог кредитора принципала (бенефіціара) шляхом виплати останньому грошової суми у випадках, розмірах та способах, що передбачені письмовим підтвердженням про видачу державної гарантії (гарантійною угодою).

Автор визнає державну гарантію як найбільш характерний господарсько-правовий засіб забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань. Такий висновок пояснюється низкою специфічних рис державної гарантії, до яких автор відносить стратегічну важливість кредитно-банківських зобов’язань, що забезпечуються державною гарантією; чітко виражений вертикальний характер відносин, що пов’язані з функціонуванням інституту державної гарантії; необхідність ратифікації Верховною Радою України кредитних проектів, що забезпечуються державною гарантією; компенсацію гарантійних зобов'язань за рахунок бюджетних коштів; надання державної гарантії на умовах платності, що обумовлено частиною 2 статті 17 Бюджетного Кодексу України тощо.

У підрозділі 2.4. “Інші сучасні засоби забезпечення належного виконання господарського кредитно-банківського зобов’язання” досліджені колізійні проблеми функціонування забезпечувальних правовідносин.

Автор акцентує увагу на проблемах упровадження в банківську практику низки забезпечувальних засобів, а саме господарських санкцій, страхування, поруки, банківської гарантії. Проаналізовано їх забезпечувальну сутність, проблеми правового регламентування та перспективи упровадження в сучасну практику банківського кредитування суб’єктів господарювання.

На думку дисертанта, серед господарських санкцій, що забезпечують виконання кредитно-банківських зобов’язань, особливе місце займає неустойка. Дисертант пропонує відрізняти її забезпечувальну та компенсаційну функції. Аналізуючи специфіку застосування поруки у сфері забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань, автор акцентує увагу на особливості її суб’єктного складу. Відповідно до діючого господарського законодавства поручителем у господарському кредитно-банківському зобов'язанні є виключно платоспроможний суб'єкт господарювання, в той час, як поручителем у сфері цивільних зобов'язань може виступати будь-яка особа (декілька осіб), у тому числі і фізична.

Розділ 3. Підвищення ефективності захисту господарських зобов’язань, що виникають у сфері банківського кредитування від протиправних посягань складається з двох підрозділів, де проаналізовано організаційні та правові засоби підвищення безпеки господарських кредитно-банківських зобов’язань, а також шляхи удосконалення сучасного законодавства, що регулює забезпечення їх належного виконання.

Підрозділ 3.1. “Додаткові засоби підвищення безпеки господарських кредитно-банківських зобов’язань” присвячено характеристиці застосування певних заходів підвищення безпеки кредитування суб’єктів господарювання для мінімізації кредитно-банківського ризику.

Дисертантом визнається тісний взаємозв’язок безпеки кредитування суб’єктів господарювання, загроз та ризику неналежного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань. Автор акцентує увагу на такому:

загроза небезпеці господарського кредитно-банківського зобов'язання тісно переплітається з детермінантами господарських кредитно-банківських правопорушень;

загроза небезпеці господарського кредитно-банківського зобов'язання значно підвищує ступінь вірогідності настання ризику неналежного виконання господарського кредитно-банківського зобов'язання;

у разі реального виникнення конкретної загрози небезпеці банківського кредитування учасники господарського кредитно-банківського зобов'язання повинні негайно вживати конкретні заходи, спрямовані на їх нейтралізацію або на відшкодування реально завданих збитків.

Правовий аспект підвищення безпеки функціонування господарських кредитно-банківських зобов'язань знаходить прояв у їх відповідності положенням чинного законодавства. Організаційний аспект становить собою методику організації захисту господарських кредитно-банківських зобов'язань від кредитних ризиків, що реалізується відповідно до правових критеріїв.

На підставі проведеного аналізу автор доходить висновку, що суб’єкти банківського кредитування для забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань повинні застосовувати будь-які, не заборонені законодавством, забезпечувальні засоби з урахуванням специфіки господарського кредитно-банківського зобов’язання та організаційно-правових особливостей функціонування суб’єктів господарювання.

Дисертант вказує на особливу актуальність проведення співробітниками служби безпеки банківської установи комплексу розвідувальних дій, що спрямовані на виявлення істинного юридично-суб’єктивного ставлення позичальника до виконання майбутнього кредитного зобов’язання.

Дисертант вказує на те, що відсутність взаємодії між моніторинговими підрозділами банківської установи обумовлює формальний характер системи ризик-менеджменту. Ураховуючи положення чинного законодавства щодо необхідності залучення до системи ризик-менеджменту управлінської, ідентифікаційної та супроводжувальної (моніторингової) систем, автор наполягає на необхідності інтеграції дій таких функціональних та структурних підрозділів банку як наглядова рада, правління банку, ревізійна комісія, профільні департаменти, служба безпеки та підрозділи ризик-менеджменту. Автор визначає доцільність розподілу функцій і повноважень з ризик-менеджменту між цими службами банку та важливість їх комплектації висококваліфікованими кадрами.

У підрозділі 3.2. “Удосконалення правового регулювання господарських відносин, що виникають у сфері банківського кредитування” обгрунтована необхідність та запропоновано конкретні зміни до чинного законодавства, що регулює застосування в господарській діяльності певних заходів забезпечення кредитно-банківських зобов’язань.

Дисертант акцентує увагу на тому, що застосування учасниками банківського кредитування системи забезпечувальних заходів не гарантує повної безпеки належного розвитку господарських кредитно-банківських зобов'язань. Це обумовлено низкою проблем чинного законодавства, що забезпечує належне виконання господарських кредитно-банківських зобов'язань, а саме:

- відсутність спеціального господарського нормативно-правового акта, що регулює відносини у сфері банківського кредитування, що обумовлює проблематичність уживання загальноправового принципу пріоритету спеціального закону перед законом загальним – lex specialis derogate generali. Проблему співвідношення загального (цивільне право) і спеціального (господарське право) у сфері правового регулювання кредитування суб'єктів господарювання може бути вирішено шляхом застосування норм господарського законодавства. У такому випадку учасники господарського кредитно-банківського зобов'язання, передусім, будуть керуватися господарсько-правовими нормами і лише у виняткових ситуаціях залучати положення цивільного законодавства;

- наявність “правового вакууму” у сфері забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов'язань, зокрема, звертається увага на відсутність правового врегулювання обтяження застави рухомого майна, що належить державним казенним і комунальним підприємствам на праві оперативного управління. На думку автора, непередбаченість у диспозиції частини 1 статті 5 Закону України від 18.11.2003 № 1255-IV “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” обтяження заставних прав на вказаний різновид рухомого майна (відповідно до цієї статті обтяженню підлягає лише майно, що належить боржнику або обтяжувачу на праві власності чи на праві господарського відання), істотно збільшує вірогідність кредитного ризику;

- надмірна нормативно-правова урегульованість відносин щодо забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань (велика кількість чинних нормативно-правових актів);

- декларативність окремих правових норм, що знаходить свій прояв в їх неконкретних правовстановлювальних властивостях. Так, автор акцентує увагу на декларативному підході законодавця у визначенні в частині 1 статті 584 Цивільного кодексу України необхідності “опису предмета застави”;

- неякісне законодавче формулювання дефініцій, зокрема, “державної гарантії”, “застави”, “майново-господарського зобов'язання” та ін. Зокрема, при законодавчому визначенні терміна “державна гарантія” у статті 199 Господарського кодексу України за принципалом закріплюється статус виключно “суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки”. На думку автора, вказана специфіка принципала досить сумнівна. Дисертант на підставі аналізу практики вітчизняного и зарубіжного державного гарантування фінансових проектів різноманітних суб’єктів господарювання (скажімо, і суб’єктів господарювання, що не належать до державного сектору економіки, а також фізичних осіб – суб’єктів господарювання), а також деяких законодавчих ініціатив доводить - де-факто склалася ситуація, коли надання державної гарантії позичальникам-резидентам, що не відносяться до державного сектору економіки, можливо, тоді як де-юре це виключено;

- нестабільність законодавства, його постійні зміни;

- введення в дію нормативно-правових актів без фундаментальних досліджень і попереднього врахування реального економічного стану ринку кредитно-банківських послуг і банківської сфери загалом.

Аналізуючи проблему вдосконалення національного законодавства, що забезпечує належне виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань, дисертант визначає такі умови якості правового регулювання:

- умова справедливості, яка знаходить свій прояв у врахуванні нормами права інтересів учасників банківського кредитування, а не лише у формальному визначенні їх прав і обов'язків. У цьому аспекті законодавець повинен професійно йти на компроміс між публічним і особистими інтересами учасників банківського кредитування;

- умова доцільності, яка характеризується тим, що положення правових норм, які закріплені в законах і підзаконних актах, повинні бути доцільними з погляду учасників господарських кредитно-банківських зобов'язань;

- умова стабільності й узгодженості приватних і публічних інтересів, яка досягається шляхом реалізації законодавцем професійного кодифікування норм права. Це виключає внутрішню суперечність останніх, їх помилки, прогалини (правовий вакуум) і неточності, що сприяють підвищенню стабільності й надійності системи правового регулювання господарських кредитно-банківських правовідносин. Автор зазначає, що чинні правові норми повинні в чіткій (зрозумілій) і злагодженій (несуперечливій) формі встановлювати права й обов'язки учасників господарського кредитно-банківського зобов'язання як один до одного (урахування приватного інтересу), так і до кредитно-банківської системи загалом (поєднання приватного й суспільного інтересу).

ВИСНОВКИ

Результатом дослідження є теоретичне узагальнення й викладення наукових та практичних результатів, що полягають в обґрунтуванні напрямів удосконалення господарсько-правового забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань. Дисертант обґрунтував та сформулював конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства з урахуванням особливостей господарської діяльності у сфері банківського кредитування.

У дослідженні дисертант дійшов таких висновків:

1. Суттєве значення для формування належних умов господарської діяльності має легітимний розвиток кредитно-банківської сфери. Її сучасний стан характеризується реформуванням правового регулювання господарських кредитно-банківських зобов’язань. У дисертації обґрунтовано використання узагальнюючого терміна “господарські правовідносини у сфері банківського кредитування” як особливої правової форми кредитно-банківських відносин, що органічно поєднує приватні (особисті) інтереси суб’єктів банківського кредитування з публічними інтересами суспільства для сприяння та досягнення суспільного блага.

2. У сучасній науковій літературі немає науково визначеної позиції щодо тлумачення поняття господарського правопорушення, що скоюється у сфері банківського кредитування, а також характеру його взаємозв’язку з іншими протиправними діяннями у цієї сфері господарської діяльності. Під господарським кредитно-банківським правопорушенням, на думку автора, слід розуміти протиправний вольовий акт суб'єкта господарювання (поведінка активного або пасивного характеру), що ущемлює або ускладнює передбачений господарським зобов'язанням механізм реалізації юридичних можливостей (суб'єктивних прав і обов'язків) суб'єктів господарювання - учасників банківського кредитування, за скоєння якого передбачена певна система економічних санкцій. Зроблено висновок, що низка протиправних діянь у сфері банківського кредитування (адміністративні, дисциплінарні проступки, кримінальні злочини тощо), які скоюються паралельно, до чи після здійснення господарського кредитно-банківського правопорушення, знаходиться з ним у тісному причинному взаємозв’язку.

3. Інститут забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань повинен характеризуватися впровадженням комплексного впливу на свідомість суб’єктів господарського кредитно-банківського зобов’язання за допомогою методів переконання, примушення і заохочення, а також впровадження системи організаційно-правових заходів для стимулювання їх належної поведінки та формування відповідної її мотивації.

4. Сучасна практика банківського кредитування суб’єктів господарювання свідчить про найбільше поширення такого забезпечувального засобу, як застава. ЇЇ застосування повинно здійснюватися за умови врахування господарсько-правової специфіки конкретного виду суб’єкта господарювання – заставодавця. Особливу увагу необхідно приділяти організаційним питанням взаємодії банків з компаніями, що профілюються на оцінці заставного майна. У цьому аспекті співробітникам банківської установи необхідно періодично проводити тестування компетентності акредитованих банком оціночних компаній (не менше ніж раз на рік), контролювати їх неупердженість щодо складання звітів про оцінку застави, безпосердньо приймати участь у процесі укладання договору про оцінку заставного майна між оціночною компанією та заставодавцем для ініціювання включення в оціночне завдання усіх необхідних для банків аспектів, зокрема, ліквідаційної вартості заставленого майна.

5. Державна гарантія є найбільш характерним господарсько-правовим засобом забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань, що обумовлено її господарсько-правовою специфікою. Аналіз положень локального господарського законодавства, а також практики залучення суб’єктами господарювання кредитів під державні гарантії дозволяє зробити висновок щодо необхідності розширення кола її суб’єктів за рахунок надання можливості отримання державної гарантії як суб’єктам господарювання, що відносяться до державного сектору економіки, так і іншим суб’єктам господарювання-резидентам.

6. Під безпекою кредитування суб’єктів господарювання розуміється стан захищеності господарських кредитно-банківських зобов’язань від зовнішніх та внутрішніх загроз. Ефективність підвищення безпеки кредитування суб’єктів господарювання безпосередньо залежить від точності визначення кредитоздатності боржника (необхідно враховувати як об’єктивний (фінансово-господарський стан) так і суб’єктивний (готовність, бажання повернення кредиту) складові кредитоздатності), аналізу ефективності перспектив кредитного проекту, належної організації банком внутрішнього моніторингу кредитних зобов’язань, застосування інноваційних засобів управління кредитним ризиком (систем ризик-менеджменту, автоматизації операцій по наданню та врахуванню гарантійних операцій) тощо.

7. Для подальшого розвитку положень господарського законодавства у сфері правового регулювання забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань внесено такі пропозиції до чинного законодавства:

- взяти до уваги неврахування цивільним законодавством специфіки господарських зобов’язань та доповнити розділ IV Господарського кодексу України окремою главою “Забезпечення виконання господарських зобов’язань”;

- прийняти господарський нормативно-правовий акт (Інструкцію або Положення Національного банку України “Про кредитування”) для регулювання сфери банківського кредитування суб’єктів господарювання;

- з метою надання можливості обтяження заставного майна суб’єкта господарювання, що належить йому на праві оперативного управління, доповнити диспозицію частини 1 статті 5 Закону України від 18.11.2003 № 1255-IV “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” таким формулюванням: “а також на правах оперативного управління за умови попереднього узгодження такого обтяження органом, що обмежує розпорядження майном боржника”;

- для усунення суперечності правових норм, що регулють надання в заставу іноземної валюти, удосконалити диспозицію п/п “г” п. 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93№ 15-93, шляхом її викладення в такій редакції: “використовування іноземної валюти на території України як засобу платежу або предмета застави, за винятком надання нерезидентам України як предмета застави іноземної валюти, розміщеної на банківських рахунках резидентів України”;

- з метою конкретизації правової регламентації опису предмета заставного майна, в диспозиції частини 1 статті 584 Цивільного кодексу України формулювання “дається опис предмету застави” подати в такій редакції: “дається опис предмета застави й указується його оцінка”;

- враховуючи необхідність розширення кола суб’єктів державної гарантії, диспозицію частини 2 статті 199 Господарського кодексу України викласти в такій редакції: “зобов'язання суб'єктів господарювання – резидентів можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках і способом, передбаченим законом”. Паралельно з цим у локальних господарсько-правових актах, що регулюють цей забезпечувальний засіб, на нашу думку, доцільно трансформувати формулювання принципала і, відповідно, замінити “юридичну особу - резидент” на “суб'єкт господарювання - резидент”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Андросов С.М. Специфические особенности института государственной гарантии как способа обеспечения исполнения хозяйственных кредитно-банковских обязательств // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 11. – С. 77-79.

2. Бурбело О.А., Андросов С.М. О необходимости создания консультационных центров оценки кредитоспособности субъектов хозяйствования в Украине // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 3. – С. 131-133. (Особистий внесок здобувача полягає у визначенні поняття кредитоздатність).

3. Андросов С.М. Особенности хозяйственных правонарушений, совершаемых в сфере банковского кредитования // Економіка та право. –2005. – № 3. – С. 136-141.

4. Андросов С.М. Особенности хозяйственных правоотношений, возникающих в сфере банковского кредитования // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС України. –2005. – Вип.3. – С. 60-74.

5. Бурбело О.А., Андросов С.М. Проблемы правового регулирования и контроля рынка финансовых услуг // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС України. –2003. – Вип. 2. – С. 12-18. (Особистий внесок здобувача полягає в уточненні правового статусу потенційного клієнту банку).

6. Бурбело О.А., Андросов С.М. Проблемы совершенствования банковского законодательства // Економіка, менеджмент, підприємництво: Зб. наук. праць. – Луганськ: СНУ ім. В. Даля, 2002. – № 8. – С. 6-13. (Особистий внесок здобувача полягає у визначенні проблем неузгодженості законодавства, що регулює сферу фінансових послуг).

7. Андросов С.М. Проблемы правового регулирования залогового обеспечения хозяйственных обязательств, возникающих в сфере банковского кредитования // Національна безпека України: стан, кризові явища та шляхи подолання: Міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 7 грудня 2005 р. – К.: Нац. акад. управління, Центр перспективних соціальних досліджень, 2005.– С. 286-290.

8. Андросов С.М. Аналіз факторів, сприяючих здійсненню банківських злочинів // Шлях України до економічної безпеки: Матеріали наук.-практ. конф., Харків, 16-17 квітня 2004 р. – Харків: Нац. ун-т внутр. справ МВС України, 2004. – С. 91-93.

9. Андросов С.М. Современное состояние сектора противоборства кредитно-финансовой преступности // Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування: Зб. тез доповідей учасників Регіонального круглого столу, Хмельницький, 21-22 лютого 2003 р. – Хмельницький: ХІУП, 2002. – С. 131-134.